Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Розміщення продуктивних сил / РПС- Тарангул

1.2. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил

1. Економічні закони і закономірності РПС.

2. Принципи РПС.

3. Фактори РПС.

У ХХІ століття людство входить з новою соціальною і природоохоронною концепцією, виробленою під егідою ООН – Концепцією стій-кого розвитку, яка спрямована на збалан-сованість соціально-економічного й екологічного розвитку країни, покращання стану природного середовища та розв’язання глобальних світових проблем. Стратегічний орієнтир України – стійкий розвиток, що передбачає першо-черговість вирішення природно- і соціально-екологічних проблем запровадження нової філософії суспільно-природних відносин, спрямованої на їх паритетність, врівноваженість енергобалансу, забезпечення високої якості життя сучасного і прийдешніх поколінь, покращання глобальної демографічної та економічної ситуації.

1. Перехід нашої держави до ринкової економіки зумовлює відповідні зміни у теорії розміщення продуктивних сил і підтверджує важливість врахування дії економічних законів – загальних, характерних для всіх суспільно-економічних формацій.

Економічні закони – це об’єктивні закони розвитку суспільства, що відображають виробничі відносини людей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання благ та послуг. В умовах переходу до ринкових відносин розміщення продуктивних сил відбувається під впливом багатьох законів. Закони і закономірності відображають певні сталі, необхідні об’єктивні відношення, що проявляються незалежно від волі людей у дії численних закономірностей, які властиві тим чи іншим процесам і явищам.

Закономірність – це об’єктивно існуючий суттєвий зв’язок явищ природи і суспільного життя, що повторюється в часі. Закономірності РПС – найбільш загальні відносини між природою, населенням і виробництвом на певній території.

Закономірності РПС є просторовим виявом дії окремих економічних законів. Так, наприклад, закон комплексного розвитку виробництва у просторовому аспекті виступає як закономірність територіальної комплексності, закон концентрації виробництва – як закономірність територіальної концентрації виробництва. Інколи закономірність може трактуватись як прояв дії декількох законів (наприклад, закономірність територіальної ефективності, рис.1).

Рис. 1 Відповідність законів і закономірностей РПС

Закономірність територіального поділу праці є основною в РПС, економічному районуванні та зовнішньоекономічній діяльності будь-якого регіону чи країни.

Раціональний територіальний поділ праці між регіонами і в межах їх територій є необхідною умовою ефективного розміщення виробництва в умовах ринкової економіки. Країни і регіони дуже відрізняються за економічними, природно-ресурсними, соціальними та історичними умовами і особливостями, рівнями економічного розвитку тощо. Саме диференціація цих умов лежить в основі територіального поділу праці. Кожен регіон може формувати свою спеціалізацію економіки і на основі економічних зв’язків обмінюватися продукцією з іншими регіонами.

Отже, територіальний поділ праці є процесом спеціалізації певної території (групи країн, однієї країни чи її районів та місцевостей) на виробництві відповідних видів продукції та послуг на основі розвиненого обміну з іншими країнами.

Закономірність територіальної комплексності продуктивних сил

Взаємопов’язаність елементів регіонального господарства в економічній системі називається комплексністю.

В основі даної закономірності покладено взаємозв’язки між спеціалізуючими, допоміж-ними і обслуговуючими галузями, природними ресурсами та виробництвом району, між трудовими ресурсами і виробництвом, невироб-ничою та виробничою сферами, між вироб-ництвом і територією.

Виробничо-технологічні зв’язки між підприємствами, об’єднаними певною народно-господарською функцією, призводять до утворення виробничого комплексу. Підприємства, що обмінюються між собою комплектуючою продукцією, не обов’язково повинні розта-шовуватись поряд. Якщо вони розміщені компактно і територіальна близькість відіграє важливу роль у їх функціонуванні, тоді формується територіально-виробничий комплекс (ТВК), тобто поєднання закономірностей територіальної комплексності та концентрації призводить до формування ТВК, а тільки комплексності – до міжгалузевих комплексів.

ТВК характеризуються підпорядкованістю, будучи різними за масштабами – від локальних (промислові пункти) до районних (промисловий вузол). Найвищий рівень розвитку комплекс-ності – народногосподарський комплекс країни.

В основі комплексності лежить взаємо-пов’язаний розвиток галузей, центрів та ін.

Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил полягає у зосередженні виробництва й населення у найвигідніших місцях регіону, що забезпечує вищий (ніж середній для регіону) рівень життя та ефективність виробництва.

Така територіальна концентрація виробництва й населення обумовлюється різними чинниками: особливо сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним положенням, наявністю природно-ресурсної бази, загальною економічною ситуацією, а також історико-економічними особливостями розвитку території. Дана закономірність виявляється у формуванні промислових чи виробничих (агропромислових) центрів, вузлів, агломерацій, технополісів, урбанізованих зон. Однак надмірна концентрація продуктивних сил у ряді вузлів чи регіонів призводить до зниження ефективності суспільного виробництва, надмірного техногенного наван-таження на природу, може перетворити територію в зону екологічного лиха (Донбас, Нижнє Придніпров’я).

Закономірність територіальної диференціації продуктивних сил діалектично пов’язана з їх територіальною концентрацією. Суть цієї закономірності полягає в тому, що регіон, зберігаючи цілісність, має певні внутрішні відмінності в природних, економічних, соціальних умовах і об’єктивно диференціюється на ділянки, що найбільш придатні для певного різновиду діяльності. На одних ділянках вигідніше збудувати металургійний комбінат, на інших – лісо-переробний.

Отже, диференціація території з її господарством зумовлюється головною причиною – дією процесу територіального поділу праці.

Закономірність територіальної ефективності при розміщенні продуктивних сил є найзагаль-нішою територіальною закономірністю, бо вона частково охоплює сферу впливу інших законо-мірностей (ТПП, комплексності, концентрації, диференціації), які їй підпорядковуються. В основу цієї закономірності, як і згаданих вище, покладено економічний закон – економії суспільної праці. Його сутність полягає в забезпеченні максимальної продуктивності праці за умови подолання просторових розривів між сировиною, паливом, енергією та споживачем.

За цією закономірністю відношення між економікою та територією такі, що найбільш можливий ефект забезпечується найменш можливими витратами на розміщення об’єкта. Ефективність розміщення може розраховуватись як для окремого підприємства, галузі, так і для цілого регіону. Для розрахунку ефективності порівнюються показники валового обсягу товарів та послуг, прибуток і величина національного доходу (якщо йдеться про економіку країни або великого регіону) з витратами на їх виробництво.

Для розрахунку ефективності виробництва можна використати таку формулу:

де: Е – ефективність;

ЕФ – ефект;

В – витрати.

2. Принципи (від лат. рrinсipium – початок, основа) – вихідні положення будь-якого вчення, теорії, науки.

На основі пізнання закономірностей розробляються принципи розміщення продук-тивних сил – правила діяльності та управління економікою, основні положення економічної політики держави в реалізації законів роз-міщення.

Дотримання цих принципів дуже важливе при реалізації регіональної політики держави1.

Найважливіші принципи розміщення продуктивних сил, якими керуються при вирішенні питань просторового розподілу підприємств і галузей, такі:

– наближення виробництва до джерел сировини, палива, споживачів;

– охорона навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів і впровадження ресурсозберігаючих технологій;

– збереження здорових медико-гігієнічних умов життя і праці населення;

– обмеження надмірної концентрації промисловості в містах;

– вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей;

– зміцнення обороноздатності країни;

– урахування інтересів економічної інтеграції в європейський і світовий простір.

Принципи розміщення в різних країнах можуть бути подібними та відмінними. Важливість кожного принципу визначається стратегією і завданнями, конкретизованими у відповідній концепції. Керуючись принципами, які найчастіше є результатом врахування кількох закономірностей, можна досягти набагато більшого ефекту при розміщенні виробництва.

Щодо принципів РПС, у спеціальній літературі існують і інші думки. Так, С.І. Іщук вводить певні групи принципів, з яких основні зображені на рис.2.

Рис. 2. Принципи розміщення продуктивних сил

Принцип раціонального розміщення виробництва випливає із закономірності “ефективного розміщення продуктивних сил” і передбачає:

– наближення відповідних виробництв до джерел сировини, палива, енергії, води, трудових ресурсів, споживача;

– охорону природи та науковообгрунтоване природокористування, забезпечення здорових гігієнічних умов життя та праці населення;

– обмеження надмірної концентрації промисловості в містах.

Принцип комплексного розміщення виробництва випливає з однойменної законо-мірності і передбачає:

– комплексне використання природних та трудових ресурсів;

– встановлення ефективних виробничих зв’язків між підприємствами регіону;

–створення єдиної інфраструктури.

Принцип збалансованості і пропорційності розміщення виробництва вимагає дотримання:

– збалансованості між обсягом виробництва і наявністю сировинних, паливно-енергетичних, трудових, сільськогосподарських ресурсів регіону;

– пропорційності між галузями спеціалізації, допоміжними та обслуговуючими, між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, виробничою та невиробничою сферами.

Принцип обмеженого централізму перед-бачає органічне поєднання інтересів країни та її економічних районів.

3. Закономірності і принципи реалізуються на основі врахування факторів, що впливають на РПС.

Факторами розміщення продуктивних сил називають усю сукупність умов для найбільш раціонального вибору місця розташування господарського об’єкта, ТВК, розміщення підприємств певної галузі. У теорії РПС фактор розміщення є одним з центральних понять. При зміні складу факторів повинні змінюватися і місця розташування об’єктів.

Розрізняють такі групи факторів, які включають:

– природні – якісну і кількісну характеристики родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів, природно-кліматичні й природно-транспортні умови;

– екологічні – природоохоронні та конструктивні заходи з метою ощадного використання природних ресурсів і забезпечення сприятливих умов для життєдіяльності людини;

– технічні – досягнутий і можливий рівень техніки та технології;

– економічні – вартість капіталовкладень, строки будівництва, ефективність виробництва, призначення та якість продукції, виробничі зв’язки, економіко-географічне і транспортне положення та ін.;

– соціально-демографічні – чисельність населення і його розміщення, кількісну та якісну оцінку трудових ресурсів і забезпеченість ними виробництва у розрізі областей і районів, стан виробничої і соціальної інфраструктури.

Кожна з цих груп поєднує багато факторів, серед яких розрізняють найважливіші (рис. 3).

Рис. 3. Фактори розміщення продуктивних сил

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Яка відповідність економічних законів і закономірностей РПС?

2. Охарактеризуйте основні закономірності РПС.

3. Назвіть принципи РПС та визначіть їх роль у територіальній організації виробництва.

4. Чому у теорії РПС фактор розміщення є одним з центральних понять? Як групуються фактори?

Книга: Розміщення продуктивних сил / РПС- Тарангул

ЗМІСТ

1.	Розміщення продуктивних сил / РПС- Тарангул
2.	РОЗДІЛ 1 Теоретичні та методологічні основи і загальні умови розміщення продуктивних сил 1.1. Предмет, завдання та методологія курсу “Розміщення продуктивних сил”
3.	1.2. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил
4.	1.3. Наукові методи аналізу територіальної організації народного господарства
5.	1.4. РАЙОННА ПЛАНІРОВКА
6.	1.5. Економічне районування України
7.	1.6. Демографічна і трудоресурсна ситуація в Україні
8.	1.7. ПРИРОДНО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ
9.	РОЗДІЛ 2 Розвиток і розміщення продуктивних сил України 2.1. Народногосподарський комплекс України
10.	2.2. ПРОМИСЛОВІСТЬ УКРАЇНИ
11.	2.3. Паливно-енергетичний комплекс України
12.	2.4. Металургійний комплекс України
13.	2.5. МАШИНОБУДІВНИЙ КОМПЛЕКС
14.	2.6. Будівельний комплекс
15.	2.7. ХІМІЧНИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ
16.	2.8. Лісовиробничий комплекс України
17.	2.9. ЛЕГКА ПРОМИСЛОВІСТЬ
18.	2.10. Агропромисловий комплекс України
19.	2.11. ТРАНСПОРТНИЙ КОМПЛЕКС
20.	РОЗДІЛ 3 Територіальна організація народного господарства 3.1. Західний економічний макрорайон
21.	3.2. СХІДНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ МАКРОРАЙОН
22.	3.3. Південний економічний макрорайон
23.	РОЗДІЛ 4 Вплив зовнішніх економічних зв’язків на розвиток продуктивних сил України 4.1. Зовнішні економічні зв’язки України
24.	Список літератури

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate