Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Лекція № 1 Тема:...

Лекція № 1

Тема: Предмет, методи, система, поняття і задачі криміналістики.

План

1. Призначення і задачі криміналістики.

2. Об’єкти і предмет криміналістики.

3. Методи криміналістики.

4. Система науки криміналістики.

5. Зв’язок криміналістики з іншими науками.

1. Призначення і задачі криміналістики

Дійсний зміст криміналістики хоча і не позбавлений деяких романтичних рис, але не відповідає повсякденному уявленню про цю науку, яке сформувалося на підставі журналістських репортажів, кінофільмів і художньої літератури на детективну тему.

Частіше роботу криміналіста ототожнюють з пошуковими і технічними операціями з виявлення і дослідження певних слідів та речових доказів, що допомагають ефективно й швидко встановити картину злочину. Проте це лише частина криміналістичної діяльності та предмета криміналістики, її технічний рівень, на базі якого розробляються тактичні прийоми, операції й методики, що забезпечують успіх розкриття і розслідування любого злочину, яким би заплутаним і важким з початку він не здавався. У криміналістичній діяльності беруть участь слідчі, експерти-криміналісти, оперативно-розшукові працівники, прокурори та судді — усі суб’єкти кримінального судочинства, що пов‘язані з інформаційним забезпеченням доказування.

Великі можливості сучасної криміналістики у процесі розкриття злочинів, її високий науково-технічний рівень дозволяють обґрунтовано відстоювати тезис про принципове розкриття любого злочину. Цей тезис доказується у криміналістичній техніці (немає слідів злочину, які частково або повністю неможливо було б виявити), у криміналістичній тактиці (немає злочинних хитрощів, які б неможливо було б виявити та розшифрувати) а також у криміналістичній методиці розслідування (немає слідчих ситуацій, які абсолютно перешкоджають розкриттю злочинів).

Фактичний же рівень розкриття злочинів на практиці, на жаль, не відповідає вказаним можливостям криміналістики. Відбувається це або із-за криміналістичної безграмотності осіб, що розслідують злочин, чи у результаті нехтування принципами и рекомендаціями науки криміналістики. Все це призводить до похибок, які виникають на практиці.

Діяльність професійного досвідченого криміналіста нерідко називають мистецтвом. У цьому є доля істини, але не вся. Вдало зауважив з цього приводу основоположник криміналістики Ганс Гросс¹: «Труд судебного следователя не есть искусство, но есть искусная деятельность, состоящая из ряда действий и приемов, которые надо знать, а для этого предварительно их изучать».

Те, що діяльність криміналіста часом порівнюється з мистецтвом, не випадково, бо криміналістика, яка вивчає практику скоєння різних видів злочинів, досліджує та узагальнює слідчий досвід, розробляє на підставі використання положень окремих природничих, технічних і гуманітарних наук засоби, прийоми та методи розкриття, розслідування та попередження злочинів. Тому вона є однією з ведучих науково-освітних дисциплін, що забезпечують, перш за все, професійну підготовку слідчих, експертно-криміналістичних, оперативно-розшукових працівників, а також суддів. Знання криміналістики необхідні також адвокатам, працівникам банків та багатьох інших юридичних спеціальностей.

Велике значення положень криміналістики для практичної діяльності у сфері досудового і судового слідства та інших областях юридичної діяльності ставить її до кола важливих юридичних наук прикладного характеру.

Які ж задачі криміналістики?

Загальна задача криміналістики, як прикладної науки, обумовлена її соціальним призначенням — своїми науковими розробками на підставі використання досягнень сучасної науки і техніки зробити діяльність органів дізнання, досудового слідства, суду, криміналістичної експертизи найбільш оптимальною, науково обдуманою та оснащеною сучасними спеціальними засобами, прийомами та методами боротьби зі злочинністю.

Зазначена загальна задача криміналістики конкретизується відповідно до основних цільових напрямків кримінально-процесуальної діяльності — розкриттю, розслідуванню та попередженню злочинів. Саме криміналістика перш за все забезпечує швидке та повне розкриття злочину та вирішенню всіх останніх цілей розслідування й попередження злочинів, які визначені кримінально-процесуальним законом (ст. 2, 22 КПК України).

Загальна задача криміналістики, яка обумовлена її соціальною функцією та місцем у системі наук кримінального циклу, припускає існування кола окремих задач, що відображають внутрішню структуру і методологію криміналістики. До кола таких задач відносяться:

1) виявлення і дослідження загальних об’єктивних закономірностей та явищ у практиці вчинення злочинів і діяльності щодо їх розслідування; 2) розробка і удосконалення на основі такого дослідження методів і засобів практичної діяльності щодо розкриття, розслідування та попередження злочинів. Водночас вирішення цих задач сприяє формулюванню й удосконаленню наукового апарату криміналістики (понять, принципів, класифікацій, вчень, теорій та ін.). Підсумкова задача криміналістики –розробка наукових рекомендацій, спрямованих на забезпечення ними практичної діяльності у боротьбі зі злочинністю.

Слід зазначити, що окремі завдання криміналістики є динамічними, вони змінюються у зв’язку з соціальними перетвореннями в суспільстві і мають відбивати нагальні потреби практики боротьби зі злочинністю. Конкретні завдання формулюються стосовно тих напрямків практики, в яких здійснюється боротьба зі злочинністю. (Наприклад, посилення боротьби з організованою злочинністю потребувало створення нових структурних підрозділів, розроблення нових технічних засобів, удосконалення законодавства, зокрема допуску як самостійних доказів оперативних матеріалів звуко- відеозапису. Тому розроблення спеціальних засобів звуко- та відеозапису, нових ідентифікаційних методик ототожнення джерел звукової інформації і є конкретним сучасним завданням криміналістики). Боротьба з організованою злочинністю. Тероризмом, рекетом, охорона особистих прав громадян у ринкових умовах поставили перед криміналістикою окреме завдання – розроблення методів і технічних засобів дослідження вибухонебезпечних об’єктів, використання нових нетрадиційних джерел доказової інформації – слідів запахів, звуку, дослідження слідів-відображень на молекулярному й атомарному рівнях. Усе це ставить нові завдання перед наукою криміналістикою.

2. Об’єкти і предмет криміналістики

Основним способом цільової взаємодії людини, цілого суспільства з навколишнім середовищем є діяльність. Тому діяльністний підхід до з’ясування об’єкту й предмету криміналістики є найбільш точним. З точки зору такого підходу у криміналістиці необхідно виокремлювати два об’єкти – злочинну діяльність (кримінальну) та криміналістичну діяльність щодо її розслідування й попередження.

Злочинна діяльність доволі різноманітна й охоплює різні сфери життєдіяльності (економіку, культуру, спорт, охорону здоров‘я та ін.) вона нормативно розкрита у Кримінальному кодексі. ЇЇ структура багатоелементна і складається з таких елементів: суб’єкти (основні та другорядні учасники події), предмет (жертва) посягання, його ціль (уся суб’єктивна сторона складу злочину), сама злочинна поведінка (способи і засоби, хитрощі, що використовуються злочинцями), обстановка скоєння злочину (усі умови, що оточують суб’єкта і в яких скоюється злочин) та результат (фізична, майнова та моральна шкода заподіяна суб’єктами). Інформація про вказані елементи наявна в слідах – наслідках злочинної діяльності, які дозволяють одержати уяву про її криміналістичні особливості і взаємозв’язках між ними, а також вибрати найбільш ефективні методи її розслідування. (Давайте розглянемо взаємозв’язок між вказаними вище елементами. Установлення відносин і взаємозв’язків між предметом посягання і суб’єктом злочину має безпосереднє значення його розшуку та встановлення. Наприклад, наркомана найчастіше цікавить, де і як дістати наркотики. Якщо при крадіжці з аптеки зникли лише наркотичні препарати, а інші, навіть дорожчі, залишились, насамперед слід шукати наркомана. Предмет посягання закономірно пов’язаний із особою злочинця, його віком, професією, деякими особистісними властивостями. Приміром, із фітовідділу великого магазину зникли два фотоапарати, кілька пачок фотопаперу та плівки. Відділи продажу годинників розташований поруч злодія не цікавив. Було висунуто версію, що крадіжку вчинив неповнолітній, який цікавиться фотографією, можливо, раніше займався у фотогуртку. На вокзалі затримали школяра, який утік від батьків. З’ясувалося, що перед закриттям магазину він залишився всередині, вночі взяв фотоапарати, а вранці коли магазин відкрили, непомітно вийшов.)

Другий об’єкт – криміналістична діяльність – протилежна злочинній діяльності і викликана нею. Вона у залежності від специфіки завдань боротьби зі злочинністю, поділяється на декілька видів: 1) криміналістична діяльність з розкриття і розслідування злочинів; 2) експертно-криміналістична діяльність; 3) криміналістична профілактична діяльність; 4) оперативно-розшукова діяльність; 5) криміналістична науково-педагогічна діяльність. Усі види діяльності повністю або частково є об’єктами криміналістичного вивчення. Структура всіх видів криміналістичної діяльності формально, за назвою її елементів, зовнішньо схожа зі структурою злочинної діяльності. Стосовно діяльності з розслідування злочинів вона така. Її об’єктом є любий вид злочинної діяльності передбачений КК України. Її основним суб’єктом є слідчий, як організатор і виконавець цієї діяльності. Йому допомагають в цьому оперативно-розшукові працівники, експерти, спеціалісти, перекладачі, певною мірою поняті. Важливими елементами розслідування, з яких воно і складається – є слідчі дії, а також методи, прийоми, способи і засоби їх проведення. Обстановка розслідування, як наступний елемент, певною мірою визначає слідчу ситуацію і містить в собі відомості про те положення, яке складається під час любого розслідування, про умови, в яких воно здійснюється на різних етапах.

Оскільки злочинна та криміналістична діяльності є системами, що складаються з розглянутих вище елементів, їх функціонування визначають притаманні ним закономірності. Злочинній діяльності притаманні такі закономірності:

- наявність причинно-наслідкових взаємозв’язків між окремими структурними її елементами та їх певний вплив на ступінь зовнішнього відображення;

- певний вплив обстановки, що склалася та обраного злочинцем способу вчинення злочину на механізм і особливості його протікання;

- наявність зв’язку поведінки між суб’єктом злочину і жертвою;

- прояв комплексів слідів-наслідків, що повторюються, які характерні для різного роду злочинів і криміналістичних ситуацій;

- типовість формування образної і словесної інформації про злочин та ін.

Для криміналістичної діяльності з розкриття, розслідування і запобігання злочинів притаманні такі закономірності:

- виникнення і повторення однотипних слідчих ситуацій;

- стабільність критеріїв вибору й набору засобів і методів виявлення, фіксації, вилучення , дослідження, оцінки й використання значимої інформації у справі;

- постійна необхідність сполучення типовості й атиповості у діях суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності;

- типовість у поведінці на слідстві суб’єктів злочину, потерпілих і свідків з урахуванням виду, особливостей злочину, що розслідується, психофізіологічних факторів та ін.

Таким чином, розглянута вище злочинна діяльність, яка має свої закономірності вчинення злочину, його механізм, криміналістичні засоби і методи збирання доказів, як криміналістична діяльність, складають елементи предмета науки криміналістики, визначення якої можна сформулювати таким чином:

Криміналістика – це наука про закономірності механізму злочину, виникнення джерел інформації про злочин і його учасників, закономірності збирання, дослідження, оцінки та використання доказів і розроблених на основі цих закономірностей засобів і методів спрямованих на розкриття, розслідування й запобігання злочинів.

3. Методи криміналістики

4. Система криминалистики

Каждая наука как единое целое складывается из совокупности -элементов, находящихся в отношениях и связях друг с другом, проникнутых внутренним единством и образующих ее систему. Система современной криминалистики включает четыре структурных элемента: теорию и методологию криминалистики, криминалистическую технику, криминалистическую тактику и криминалистическую методику расследования отдельных видов преступлений.

Теория и методология криминалистики — это система ее теоретических концепций, методических принципов и понятий. Как структурная часть криминалистика включает в себя разделы, в совокупности дающие определенное представление об основных теоретических и методологических аспектах предмета криминалистики, ее понятийном аппарате, общих теоретических вопросах планирования и организации расследования и историческом развитии криминалистики.

Особенно большое внимание в этой части уделяется методологическим вопросам и методам криминалистики. Под методологией обычно понимается система принципов и способов организации и построения теоретической и практической деятельности. Основой методологии в криминалистике является диалектический метод. Правильный же научный метод вытекает только из достоверной теории. Именно такой метод отражает объективные законы, особенности предмета исследования.

При рассмотрении методов криминалистики целесообразно различать задачи теоретического и практического криминалистического исследования и соответственно методы теоретической и практической криминалистики. К числу задач теоретической криминалистики относится в первую очередь исследование закономерностей ее предмета, связанное с получением, закреплением, исследованием и использованием необходимой информации. С этой целью исследуются как сам источник информации — преступное или уголовно-релевантное событие и формирующиеся при этом следы (носители информации), так и информационные процессы, связанные с обнаружением, собиранием и исследованием указанной уголовно-релевантной информации, составляющие содержание раскрытия и расследования преступлений.

Следует подчеркнуть, что закономерности, являющиеся предметом теоретической криминалистики, выявляются лишь в результате обобщения и изучения массы преступных событий и явлений. Поэтому их установление требует использования научных методов как общего, так и специально-криминалистического профиля: массовых наблюдений, построения гипотез, статистических обобщений, а также специального приспособления методов других наук — математики, кибернетики, физики, химии, биологии, медицины, психологии, НОТ и др.

Задачи практического криминалистического исследования состоят в установлении истины по конкретному уголовному делу, т.е. истины единичного факта. При этом используются закономерности, установленные теоретической криминалистикой, и выработанные на их основе методы, однако целью данного исследования остается установление единичного факта. Это не может не повлиять на характер используемых при этом методов. Так, например, методом научного исследования причинности является гипотеза, которая в практическом познании трансформируется в метод следственных и экспертных версий, сочетающихся с методом планирования расследования; научный метод системно-структурного анализа в классификации используется в науке криминалистике для исследования научно обобщенных объектов, а также их межродовых и видовых отношений, например при анализе структуры видовой, групповой криминалистической характеристики, типовой следственной ситуации, классификации преступлений, классификации объектов идентификации и идентификационных признаков. В практическом криминалистическом познании этот метод используется для анализа структуры единичных материальных объектов и явлений: данного совершенного преступления, конкретной криминалистической характеристики следственной ситуации, структуры, свойств фигурирующих в них объектов и взаимосвязей. При этом необходимо получить информацию об обстоятельствах совершенного преступления, установить виновность конкретного физического лица.

Теоретическая криминалистика разрабатывает алгоритм следственных (в том числе и экспертно-криминалистических) действий применительно к типовым ситуациям расследования и криминалистической экспертизы. Практическая криминалистика, используя созданный наукой банк алгоритмов, выбирает тот алгоритм или ту комбинацию алгоритмов, которые в максимальной степени соответствуют условиям и обстоятельствам данного конкретного исследования. При этом в ряде случаев имеющиеся в криминалистике алгоритмы и методики не позволяют решить практическую задачу. Тогда эксперт-криминалист и следователь решают ее эвристическим путем. Такое решение может послужить основой нового алгоритма, новой методики. Отсюда серьезное научное значение следственной и экспертной практики.

Специфика криминалистики как прикладной науки в отличие от наук фундаментальных и чисто технических дисциплин состоит в том, что она соединяет в себе как разработку или выбор из арсенала большой науки фундаментальных принципов и разработку криминалистической технологии, так и внедрение, адаптацию, опытную проверку эффективности криминалистических методов и средств в условиях расследования конкретных преступлений.

Сколь бы совершенна и непротиворечива ни была теория, какими бы «чистыми» ни были результаты лабораторных и иных научных экспериментов, главный критерий истинности и эффективности дает практика их применения в «полевых» условиях расследования конкретных преступлений. Без такого рода опытной проверки и внедрения цикл научной разработки криминалистических методик и рекомендаций не может считаться завершенным.

Преступления исследуются криминалистикой главным образом с точки зрения познания закономерностей механизма, способа и обстановки их совершения, во многом связанных с личностными типологическими особенностями, и механизма возникновения порождаемой этими событиями информации, необходимой для их раскрытия, расследования и предупреждения.

Расследуемое событие отражается в следах, содержащих информацию о совершенном преступлении (см. подробнее об этом в гл. 3). Способы, приемы и методы обнаружения и исследования указанной информации составляют основу расследования. Наряду с этим принципиальным для понимания сущности методологии криминалистики является то обстоятельство, что методы расследования во многом обусловлены криминалистическими особенностями преступлений, проявляющихся в способе, механизме, обстановке совершения преступления и личностными типологическими особенностями преступников.

Конкретно и детально теоретические и методологические основы развиваются во всех остальных частях криминалистики.

Криминалистическая техника. Предметом криминалистической техники являются механизмы материальных взаимодействий в составе преступной деятельности и способы их изучения при расследовании на основе информации, содержащейся в материальных следах преступления.

Основная задача криминалистической техники состоит в обнаружении, фиксации, хранении и исследовании информации о расследуемом событии, содержащейся в соответствующих источниках (предметах и следах) и имеющих форму того или иного сигнала — физического процесса той или иной природы:

светового, звукового, электрического, биоэлектрического и иного импульса. Закономерности, управляющие механизмами следо-образования, способы извлечения и расшифровки содержащейся в следах информации, приемы ее сравнения, фиксации, оценки и формирования выводов — таков предмет криминалистической техники.

Таким образом, исследуемый криминалистической техникой информационный канал складывается в результате взаимодействия материальных тел, а сам механизм этого взаимодействия и методы его исследования являются предметом криминалистической техники.

Криминалистическая тактика. Предметом криминалистической тактики являются информационно-познавательные и главным образом тактические аспекты преступной деятельности и деятельности по ее расследованию. При этом указанные аспекты криминальной деятельности выступают как объект познания, а криминалистической — как объект оптимизации.

Основная задача криминалистической тактики состоит в оснащении криминалистической деятельности необходимым тактическим арсеналом в соответствии с целями расследования на основе наиболее рационального построения систем взаимоотношений и взаимодействий участников процесса расследования.

Существенное значение имеет вопрос о соотношении криминалистической техники, тактики и методики расследования. Средства и приемы криминалистической техники реализуются главным образом при следственных действиях, вплетаясь в их тактику. Поэтому криминалистическая тактика с учетом своих потребностей использует данные криминалистической техники. Соответственно в ней затрагиваются и вопросы криминалистической техники. При этом предметом криминалистической тактики является изучение взаимодействия материальных тел и процессов не в изолированном виде, а в качестве одного из элементов целенаправленной человеческой деятельности. Так, например, установление направления взлома снаружи или изнутри помещения осуществляется методами криминалистической техники (трассологии) путем исследования следов взаимодействия орудия и преграды. Установление же способа взлома как способа человеческой деятельности требует исследования ряда его элементов в их взаимосвязи: выбора объекта преступления, выбора преграды и его частей, подлежащих разрушению, выбора технических средств и приемов, в том числе профессиональных, и порядка их реализации при совершении преступления. Все это обязывает использовать приемы криминалистической тактики, в частности следственного осмотра места происшествия, либо совокупности следственных действий или тактической операции.

Обнаружение следов преступников является задачей как криминалистической техники, так и тактики, однако пути и средства ее разрешения оказываются различными. Криминалистическая техника отправляется от свойств взаимодействующих объектов и прибора (средства), используемого для обнаружения следов, например свойств бумаги, травящего вещества и реактива, примененного для выявления удаленных записей. Криминалистическая тактика отправляется от моделирования деятельности преступника. «Проигрывая» модель его действий в материальной обстановке события преступления, следователь выделяет точки их взаимодействия, которые являются потенциальными носителями информации о расследуемом событии. Тактические приемы обнаружения следов создают, таким образом, необходимые предпосылки успешного применения приемов и средств криминалистической техники.

В свою очередь положения криминалистической тактики реализуются на практике через криминалистическую методику. расследования. Поэтому методика расследования преступлений широко использует криминалистическую технику и тактику. Это означает, что при рассмотрении целостной структуры расследования отдельного преступления с учетом его специфики принимаются во внимание и используются научные рекомендации и требования криминалистической техники и тактики.

Криминалистическая методика расследования отдельных видов преступлений. В этой заключительной части криминалистики разрабатываются научные основы методики расследования преступлений и конкретные (частные) методики расследования отдельных видов преступлений.

Основной ее задачей является обеспечить следователя и взаимодействующих с ним других криминалистов необходимым научно-методическим комплексом знаний и методов раскрытия, расследования и предупреждения отдельных видов преступлений в разных следственных ситуациях, возникающих в процессе данной криминалистической деятельности. Вместе с тем с ее помощью практически реализуются при расследовании все рекомендации криминалистической техники и тактики.

Предметом методики расследования является прежде всего изучение таких криминалистических особенностей преступной деятельности, которые формируют ее криминалистическую характеристику и способствуют быстрейшему раскрытию преступлений и решению всех остальных задач расследования, а также и наиболее действенному предупреждению преступлений. К числу таких особенностей относятся особенности способа, механизма и обстановки совершения преступлений, типологические, личностные черты преступника, а в ряде случаев — особенности защиты объекта от преступного посягательства, личностных данных потерпевших, мотивы совершения преступлений и т.д.

Вместе с тем ее предметом являются выявление и изучение общего и частного в деятельности по раскрытию, расследованию и предупреждению преступлений. И особенно большое внимание уделяется исследованию ситуационной природы указанных разновидностей криминалистической деятельности.

В методике расследования разрабатываются наиболее действенные научно-методические комплексы раскрытия разных видов преступлений в разных следственных ситуациях, а также и соответствующие комплексы решения остальных задач расследования, обеспечивающих изобличение всех участников преступлений и создание необходимых предпосылок для правильного применения уголовного закона.

Поскольку именно методика расследования является основой для разработки криминалистических приемов предупреждения преступлений, в ней существенное внимание уделяется разработке наиболее оптимальных приемов и способов выявления причин и способствовавших преступлениям условий и способов возможного профилактического воздействия в ходе расследования.

Структура данной части криминалистики в основном включает методику расследования преступлений, ответственность за которые предусмотрена уголовным законом. Вместе с тем в ней в целях совершенствования современных методик расследования отдельных видов преступлений рассматриваются проблемы классификации преступлений по криминалистическим основаниям. В связи с этим отдельные методики расследования построены на основании принципов криминалистической классификации преступлений (см., например, расследование преступных нарушений правил безопасности труда, расследование преступных нарушений правил охраны окружающей среды).

Лекція_2

Тема “Криміналістична ідентифікація та діагностика”

План

1. Поняття криміналістичної ідентифікації.

2. Об’єкти ідентифікації та їх ознаки.

3. Зразки для порівняльного дослідження, їх поняття та види.

4. Види ідентифікації.

5. Встановлення групової належності об’єкту.

6. Поняття криміналістичної діагностики та її значення при розслідуванні злочинів.

1. Поняття криміналістичної ідентифікації

Слід зазначити, що розслідування любого злочину – це процес пізнання події, що сталася у минулому. Особливість пізнання злочину, як події минулого обумовлює використання таких методів як ідентифікація та діагностика.

Криміналістична ідентифікація є одним із основних засобів встановлення істини у кримінальному судочинстві, коли виникає необхідність у вирішенні різних ідентифікаційних завдань, у встановленні зв’язку підозрюваного, предметів, що йому належать, та інших об’єктів злочину за залишеними слідами та іншими відображеннями. Наприклад, необхідно встановити, чи цим предметом залишено слід на місці пригоди, чи з цього пістолета вистріляна вийнята з трупа куля, чи цією людиною виконано рукописний текст, чи складали знайдені частини (осколки) предмета єдине ціле, чи ту людину бачив свідок на місці пригоди та ін. Такі питання вирішуються безпосередньо криміналістичною ідентифікацією.

Сутність ідентифікації полягає у тому, щоб за відображеннями встановити конкретний об’єкт, що їх залишив. Об’єктом може бути людина, предмети її одягу, взуття, знаряддя злочину, транспортні засоби та ін. У якості відображень виступають різні сліди, частини об’єктів, документи, фото-, відео зображення, мисленні образи, які залишились в пам’яті людини тощо.

Ідентифікувати об’єкт – значить встановити його тотожність самому собі, спираючись на відображення, які він залишив. Тотожність об’єкта самому собі свідчить про його неповторність, індивідуальність, про відмінність від інших схожих об’єктів.

Криміналістична ідентифікація полягає у встановленні факту тотожності шляхом взаємного співставлення об’єкта і його відображення, іноді з використанням спеціальних зразків (експериментальних куль, гільз, текстів, що виконані від руки чи на друкарській машинці та ін).

У теорії і практиці криміналістичної ідентифікації розрізняють дві форми відображення: матеріально-фіксована і ідеальна. Перша пов’язана з фіксацією ознак у вигляді матеріальних слідів і змін. Це сліди рук, ніг, зброї, знарядь зламу та ін, фото-, відео зображення речових доказів, ділянок місцевості, трупів, а також малюнки, словесні описи криміналістичних об’єктів. Ідеальна форма відображення має суб’єктивний характер і полягає у збереженні мисленого образу об’єкта в пам’яті конкретної людини.

Обов’язкова умова здійснення ідентифікації – використання методу порівняння, у ході якого вивчаються два чи кілька об’єктів , що досліджуються, для встановлення не тільки загальних якостей, але й таких, що їх відрізняють. Аналіз відмінностей у процесі ототожнення особливо важливий. У відповідності з положеннями діалектичної логіки, допускаючи можливість ототожнення об’єкта, не слід забувати про його постійні зміни. Наприклад рослина, тварина, кожна клітина в кожну мить свого життя тотожні з собою і тим не менш відрізняється від самих себе завдяки сумі безперервних молекулярних змін, які складають життя. Тому сприймаючи тотожність як стан відносної постійності, необхідно завжди враховувати чи є відмінності і в результаті чого вони виникли. Їх вивчення дозволяє визначити ту кількість не співпадаючих ознак, які не виключають висновку про тотожність об’єкта самому собі. Відмінності можуть бути обумовлені багатьма факторами: природою речовини, умовами виготовлення і зберігання предмета, його використання та ін. Відмінності бувають:

- натуральними (напр., з часом людина старіє і змінюються її ознаки зовнішності);

- штучними, які стали результатом навмисних дій, наслідком змін об’єкта під впливом різних факторів (напр., в сліді пальця руки може відобразитись шрам, який виник на пальці злочинця після того, як він був зареєстрований раніше у райвідділі);

- неминучими (необходимими), які обумовлені дією будь-якого фактору (напр., вікові зміни, проведена операція, зношене взуття);

- випадковими (напр., поява нерівностей у каналі ствола, які залишають сліди у вигляді трас на кулі);

- суттєвими, коли об’єкт змінився настільки, що фактично став іншим;

- несуттєвими, які викликані змінами лише деяких властивостей предмета, що залишився у своїй основі колишнім.

У процесі порівняння об’єктів встановлюють як співпадаючі, так і відмінні ознаки, визначають, які з них переважають і на підставі такого аналізу приходять до висновку про тотожність чи її відсутність.

2. Об’єкти ідентифікації та їх ознаки.

При розслідуванні злочинів часто виникає необхідність встановлення осіб, предметів, матеріальних об’єктів, що мають відношення до злочину. Для вирішення подібних завдань використовується метод ідентифікації матеріальних об’єктів за їх слідами: відбитками пальців рук, ніг, зубів, слідами транспортного засобу, рукописними і друкованими текстами, фотознімками, описами зовнішності та ін.

У процесі ідентифікації матеріальний об’єкт, властивості якого відображені в сліді, зіставляється з встановленим в ході розслідування об’єктом, який за обставинами справи міг залишити цей слід. Якщо встановлюється, що об’єкт, який перевіряється, є тим, який залишив слід, фіксується тотожність цих об’єктів, якщо ні – то встановлюється їх відмінність.

Для криміналістичної ідентифікації важливий розподіл об’єктів на: ідентифікуємий та ідентифікуючий. Ідентифікуємими є матеріальні об’єкти, тотожність яких необхідно встановити. До ідентифікуючих відносяться об’єкти, за допомогою яких встановлюється тотожність ідентифікує мого. Наприклад, встановлення конкретної моделі шини автомобіля за слідами, що вилучені з місця події. Тут ідентифікуємим об’єктом є протектор колеса, як джерело інформації, а ідентифікуючим сліди пневматичної шини, як її носії. Ще приклад, зброя – це ідентифікуємий об’єкт, а стріляна гільза, що знайдена на місці вчинення злочину - це ідентифікуючий об’єкт. Тепер перейдемо до питання, що стосуються ознак об’єктів ідентифікації.

Одним з головних у теорії криміналістичної ідентифікації є поняття ідентифікаційної ознаки. Ознаку розуміють як прояв властивостей предмету, як його прикмету, що характеризує об’єкт певним чином.

Кожний об’єкт матеріального світу володіє колом властивостей. Вони характеризують зовнішню будову об’єкта, його форму, розміри, матеріал, з якого він зроблений тощо, а також його внутрішні властивості: хімічний склад, щільність, твердість, електропровідність та ін. Так, ототожнення людини за почерком уявляє собою ідентифікацію за ознаками, що зафіксовані у рукописному тексті і відображають систему навичок, які сформувалися у цієї особи для письма.

Для того щоб ознака була використана у якості ідентифікаційної, вона повинна відповідати певним умовам. Головне із них – це специфічність, оригінальність ознаки, тобто ті ознаки, які більш повно і точно відображають властивості об’єкту. Кажучи про оригінальність ознаки, мається на увазі її нетиповість, відхиляння від середніх норм. Другою важливою умовою ідентифікаційної ознаки є її виразність, тобто відображення сліду повинно завжди передавати інформацію про властивості об’єкту. Третя умова – це відносна стійкість ознаки. Мається на увазі, що більшість ознак залишаються відносно незмінними протягом тривалого часу. У зв’язку з цим слід зазначити, що в теорії криміналістичної ідентифікації існує поняття “ідентифікаційний період”. Це період, який пройшов з моменту виникнення сліду до моменту , коли здійснюється ідентифікація за його відображенням. Він визначається не тільки довжиною відрізків часу, а й характером можливих змін, умовами зберігання і експлуатації об’єкта та ін.(напр., якщо за допомогою зброї скоїли вбивство, а потім її вичистили, змазали, поклали у сухе місце, то ідентифікувати таку зброю за гільзою, кулею можна через кілька років. Навпаки інший приклад, якщо сокира, якою скоєно злам дверей, кілька днів використовувався, то частина ознак леза обов’язково зміниться) і сокиру ідентифікувати буде не можливо.

Ідентифікаційні ознаки класифікуються на:

- загальні (це ознаки, які властиві однорідним об’єктам (групам) і дозволяють виокремити таку групу з інших подібних груп, напр., загальні ознаки, які відобразились у сліді шини, дозволяють встановити модель автомобіля);

- окремі (які дозволяють виокремити конкретний об’єкт із групи однорідних йому об’єктів. У якості окремих ознак фігурують деталі об’єкту, напр., особливості мікрорельєфу каналу ствола зброї, дефекти шрифту друкарської машинки, “глазки”, “островки”, “містки” та інші особливості папілярного візерунка пальця руки тощо);

- якісні;

- кількісні;

- необхідні (без них об’єкт не був тим, чим він є, напр., ознаки, що характеризують пістолет як вогнепальну зброю);

- випадкові (ними будуть нерівності, що залишають на кулі сліди у вигляді трас).

Зразки для порівняльного дослідження.

Слід зазначити, що крім ідентифікуємих та ідентифікуючих об’єктів у процесі ототожнення використовуються порівняльні зразки. Вони не є обов’язковими у всіх випадках ідентифікації і необхідні, коли безпосереднє порівняння ідентифікуємого та ідентифікуючого об’єктів неможливе або утруднене. Наприклад, при вирішенні питання про виконавця рукопису неможливо без порівняльних зразків безпосередньо зіставити ідентифікаційні ознаки, що відобразились у рукописі з почерком виконавця. Для цього необхідні порівняльні зразки почерку осіб, які перевіряються.

У залежності від способу одержання такі зразки поділяються на експериментальні та вільні (деякі вчені розглядають і умовно вільні). Експериментальні зразки одержують спеціально для ідентифікації, напр., підозрюваний виконує рукописний текст під диктовку слідчого, експерт здійснює відстріл куль із перевіряє мого пістолета тощо. Вільні зразки одержують поза кримінальної справи, їх поява відноситься до періоду, що передує вчиненню злочину і до порушення кримінальної справи (напр., заяви, листи підозрюваного, автобіографії тощо). Вище вказані зразки повинні відповідати таким вимогам: 1) безсумнівним повинно бути їх походження від перевіряємих об’єктів; 2) вони повинні відображати достатній об’єм їхніх властивостей; 3) бути такими, щоб можна зіставити із ідентифікуючими об’єктами. Не дотримування хоча одного із цих вимог виключає можливість використання об’єктів у якості порівняльного зразку.

4. Види ідентифікації.

При розслідуванні злочинів розрізняють кілька видів ідентифікації:

- ідентифікація за матеріально-фіксованим відображенням ознак об’єктів;

- за ідеальними слідами злочину (мисленому образу, що зберігся в пам’яті людини, напр., особа при пред’явленні для впізнання впізнає живих осіб, трупи, предмети);

- ідентифікація за описом ознак, властивостей об’єкту;

- ототожнення цілого об’єкта за розділеними частинами або за єдиним джерелом походження (напр., виявлений біля трупа пиж виготовлений із сторінки журналу, знайденого при обшуку у підозрюваного).

5. Встановлення групової належності об’єкту.

Поряд з встановленням тотожності широко вживається групова ідентифікація або встановлення групової належності. Таке дослідження дозволяє встановити належність об’єкта до певного класу, роду, виду, тобто до певної кількості однорідних об’єктів. Однорідним є ті об’єкти, яким при всіх відмінностях властивий один і той же набір ознак групових властивостей (напр., сокири одного цільового призначення, однієї форми, розміру та ін.). Встановлення групової належності здійснюється або як початковий етап (перша стадія) ототожнення , або як вирішення самостійного завдання. Встановлення групової належності об’єкта до певної групи проводиться на основі вивчення ознак об’єкту і зіставлення їх з ознаками інших об’єктів того ж класу (групи). Так форма кулі, її розміри, конструкція та сліди, що залишилися на ній при проходженні каналу ствола, свідчать про те з якої зброї, якої системи зроблено постріл. Встановлення групової належності проводиться й тоді, коли в слідах не відобразились ознаки, які дозволяють індивідуалізувати об’єкт. Так, за слідами транспортного засобу може бути встановлена модель авто, який залишив сліди, проте відсутність в слідах характерних деталей не дозволить ототожнити цей автомобіль, навіть якщо він буде виявлений.

Різновидом встановлення групової належності є визначення загального джерела походження. У ході такого дослідження встановлюється належність двох чи більше об’єктів до однієї групи або маси. Такими об’єктами можуть бути паста в авторучці і штрихах тексту письма; дріб, яка вилучена із трупа і дріб, яка виявлена в патронах підозрюваного та ін. Зіставлення тут проводиться за ознаками, що відображають внутрішні властивості об’єктів, їх склад, структуру та ін. Проте можна встановлювати групову належність і за зовнішніми ознаками, напр., належність об’єкта до однієї партії, випущеної на певній машині, агрегаті у певний період (напр., цвяхи, ґудзики, склотара та ін).

Яке ж значення встановлення групової належності? У порівнянні з ідентифікацією, результати якої мають доказове значення, встановлення групової належності надає допоміжну, орієнтовну інформацію відносно об’єктів, які були виявлені у ході розслідування справи. Її результати допомагають слідчому висунути певні версії стосовно складу і механізму злочину, обрати комплекс тактичних засобів і методів, які необхідно використовувати в тій чи іншій ситуації, спланувати хід всього розслідування та ін.

6. Поняття криміналістичної діагностики та її значення при розслідуванні злочинів.

В останні роки важливу роль відіграє криміналістична діагностика, яка зорієнтована на розпізнавання події, явища, процесу. Так за слідами босих ніг можливо не тільки ототожнити людину, але й з’ясувати напрямок її руху, швидкість руху, дефекти опорно-рухового апарату, фізичний стан. За слідами зламу можна встановити спосіб, професійні навички зломщика, його фізичну силу та ін.

В поняття "діагностичні дослідження" входить:

- визначення властивостей і стану об’єкта;

- з’ясування обставин події, що відбувалась;

- встановлення причинного зв’язку між відомими фактами.

Діагностичні дослідження допомагають з’ясувати фактичний стан об’єкта, встановить його минулий вигляд. Діагностичні дослідження нерідко передують ідентифікаційним. Так, перш ніж ототожнити об’єкт за слідом, експерт визначає придатність сліду для ідентифікації, з’ясовуючи, чи відобразились в ньому характерні ознаки, який був фактичний стан об’єкта в момент слідоутворення та ін.

При діагностичному аналізі слідів, виявлених на місці пригоди, можливо встановити обставини злочину. По слідам можливо встановити механізм цього злочину чи його окремі елементи, з’ясувати черговість утворення слідів і на цій основі визначити послідовність дій злочинця. Наприклад, по формі, стану і дислокації плям крові можливо встановити: місце заподіяння ушкоджень потерпілому, чи переміщувалось його тіло, де воно знаходилось, в якому положенні та ін. По слідам пострілу встановлюють його напрямок і дистанцію, характер и цільове призначення зброї, що використовувалась, наявність у особи відповідної навички та ін. До діагностичних відносяться також й ті дослідження, які пов’язані з аналізом співвідношень між фактами и об’єктами. Вони дозволяють з’ясувати наявність (відсутність) причинного зв’язку між діями злочинця і наслідками злочину.

Процес криміналістичної діагностики складається з кількох стадій:

Спочатку здійснюється різнобічне вивчення ознак об’єкта (явища, події) за його відображеннями. Потім, на основі висновку про характеристики (властивості) об’єкта чи умови протікання події проводиться зіставлення з типовими ситуаціями подібної злочинної події. Це дозволяє з’ясувати які закономірності з’явились в даному випадку, з’ясувати наявні відхилення від типового варіанта. У підсумку робиться висновок про причини явища, механізм події, властивості об’єкта. Так, комплексний діагностичний аналіз всієї сукупності слідів дозволяє з’ясувати наприклад динаміку ДТП: швидкість і напрямок руху транспортних засобів до моменту їх зіткнення, місце, динаміку удару автомобілів та ін.

Криміналістична ідентифікація і діагностика активно використовуються в розкритті злочинів у якості ефективних методів встановлення істини у кримінальних справах.

ЛЕКЦИЯ_3

Тема: Криміналістичні версії, профілактика та прогнозування.

План.

1. Поняття версії як методу пізнання при розкритті і розслідування злочинів. Види версій.

2. Правила побудови, аналізу (виведення наслідків) та перевірки версій.

3. Основи криміналістичної профілактики.

4. Основи криміналістичного прогнозування.

1. Поняття версії та її види.

Пізнання – це діяльність, метою якої є отримання істинного знання про будь-який об’єкт. Розслідування злочинів має пізнавальний характер. Його специфіка полягає у тому, що пізнання у сфері людської діяльності здійснюється у формі доказування.

Збирання доказів здійснюється через проведення слідчих дій, а дослідження і оцінка доказів полягають у з’ясуванні змісту, відомостей про факти, перевірку цих відомостей, встановлення їх вірогідності.

Своєрідність процесу пізнання при розслідуванні злочинів полягає насамперед у тому, що предметом його є суспільно небезпечні і протиправні вчинки, а їх дослідження у більшості випадків ускладнюється відсутністю повної картини вчинення злочину. У розпорядженні слідчого є тільки окремі сліди, аналізуючи які він повинен відновити картині події у всій її складності. Розумова і процесуальна діяльність слідчого відбувається в умовах, коли не відомі природні причинні зв’язки, знищені або замасковані сліди, зв’язок між речами і подіями нерідко постає у перекрученому вигляді, сутність явищ у деяких випадках є викривленою. Це й визначає характер пізнавальної діяльності слідчого, яка спрямована на встановлення істини у справі, тобто з’ясування усіх обставин злочинної події.

Встановлення об’єктивної істини відбувається шляхом побудови слідчих версій різного роду і значущості. Однією із форм пізнання невідомого є гіпотеза. За своєю природою версії є різновидом гіпотез. На відміну від наукових гіпотез версії не мають на меті створення наукових теорій, а їх перевірка здійснюється у термін, встановлений для розслідування.

Версія – це обґрунтоване припущення про наявність і обставини розслідуваної події, про дії конкретних осіб і наявність у цих діях складу певного злочину.

Пізнавальна функція версії полягає: а) у систематизації доказового матеріалу; б) його аналізі; в) обґрунтованому висуненні припущення, яке визначає найбільш швидкий і ефективний шлях встановлення істини.

Методами побудови версій є їх логічні основи – індуктивний метод, дедуктивний і метод аналогії. Побудова слідчих версій проходить такі етапи:

- аналіз фактичного матеріалу;

- висловлення припущення (саме версії);

- виведення наслідків версії;

- перевірка виведених наслідків (у цьому разі підтверджується або спростовується слідча версія).

Розглянемо етапи формування версій на прикладі з слідчої практики. До прокуратури надійшло повідомлення про те, що на окраїні міста знайдено труп жінки. В результаті огляду місця події було встановлено: напівзанурений у яму з водою труп молодої жінки, сліди тачки, які не доходять до ями і обриваються за два метри від неї. Інших слідів не виявлено. При огляді трупа поза і стан одягу привели слідчого до думки про те, що мало місце зґвалтування. Проте це припущення відпало при судово-медичному дослідженні трупа, у процесі якого експерт встановив, що потерпіла перебувала на восьмому місяці вагітності і була спроба перервати вагітність шляхом механічного втручання. В результаті судово-медичного дослідження слідчий одержав певну сукупність фактів, які дозволили зробити деякі висновки. На цей час була з’ясована особа потерпілої і встановлено, що вона була незаміжня, тяжілася свою вагітністю і неодноразово висловлювала бажання звернутися до послуг “тітки Ганни”.

Аналізуючи ці дані, слідчий висунув версію: під час проведення аборту сталася смерть і особа, яка вчинила злочин, бажаючи приховати скоєне, вивезла труп до місця, де його було виявлено. Після того я слідчий висунув таку версію, він став теоретично виводити з неї необхідні наслідки. До них належали такі:

1) місцем проведення аборту була квартира “тітки Ганни”;

2) у квартирі можуть бути виявлені сліди злочину і речі потерпілої;

3) у “тітки Ганни” повинна бути тачка, на якій тіло потерпілої було перевезено до місця його виявлення;

4) до злочину причетні інші особи, які допомагали “тітці Ганні” у транспортуванні тіла.

Перевірка названих наслідків проведенням слідчих дій -, а саме огляду і обшуку будинку, проведенням експертиз, підтвердила правильність висунутої версії.

Які види криміналістичних версій?

Класифікація версій має велике значення, оскільки допомагає більш повно зрозуміти функції їх окремих різновидів,  упорядкувати процес розслідування злочинів. Вони можуть бути класифіковані за такими підставами:

1) за сферою використання версії поділяються на слідчі, оперативно-розшукові, судові та експертні. Ці версії, як правило, взаємопов’язані і можуть випливати одна з другої. Так слідча версія може випливати з експертної, оперативно-розшукова зі слідчої і навпаки. Наприклад, у дворі будинку пізно ввечері був знайдений труп чоловіка. При його огляді судово-медичний експерт звернув увагу на факти крепітації і висловив припущення про падіння чоловіка з висоти. Огляд під’їздів поблизу дозволив виявити в одному з них на вікні горища нитки, схожі на одяг потерпілого. Обшук у квартирі 5-го поверху (сліди ніг вели туди) і огляд дозволили встановити, що злочин був вчинений саме там. Молоді люди пиячили і посварились, один вдарив другого по голові пляшкою з-під шампанського, після чого труп чоловіка викинули з вікна горища, щоб приховати дійсну подію.

2) за обсягом понять версії поділяються на загальні та окремі версії. Загальні версії пояснюють зміст і сутність всієї події, вони висуваються для встановлення обставин, що підлягають обов’язковому доказуванню у справі (час, місце, спосіб вчинення злочину, особа злочинця та інші елементи предмету доказування). Окремі версії пояснюють зміст окремих фактів, вони висуваються для встановлення допоміжних проміжних обставин, перелік яких непостійний, змінюється у залежності від категорії злочину і конкретної ситуації розслідування. Саме тому вони називаються окремими.

3) за конкретикою припущень, що висуваються, версії поділяються на типові і специфічні. Типові версії висуваються в умовах суттєвої недостатності даних, частіше за всього на початковому етапі процесу розкриття злочину і дають саме загальне, найбільш характерне і приблизне пояснення наявних даних. Напр., за наявності ознак крадіжки існують типові версії – крадіжка чи інсценування; при виявленні пожежі – підпал, порушення правил пожежної безпеки; при виявленні трупа – вбивство, самогубство, нещасний випадок тощо. Надалі в ході перевірки версії відкидаються помилкові варіанти, а типова версія, що підтвердилася, деталізується і конкретизується, а на її базі будуються специфічні версії. Наприклад при виявлені трупа, ми казали, що висуваються версії (див. вище), то після проведення кола слідчих дій, експертиз, встановлюються факти, які свідчать про інсценування самогубства – був знайдений повішаний саме труп, а не людина, про що свідчать сліди рук на шиї трупа, горизонтальне положення странгуляційної борозни та ін.

4) за ступінню складності внутрішньої структури всі версії поділяються на комплексні, що висуваються у відношенні кількох обставин, і прості, що висуваються тільки по одній обставині.

Також має значення розподіл версій на ретроспективні та перспективні Більшість версій має ретроспективний характер, а основна функція полягає у встановленні обставин минулого (напр., крадіжку було скоєно за допомогою ломика-фомки і зі слів очевидців майже пів години тому). Перспективні версії спрямовані на встановлення фактів, що існують в майбутньому. До них можна віднести розшукові версії про місцезнаходження злочинця, що переховується , про тайники викраденого майна і місця їх збуту та ін.

Велике теоретичне і практичне значення має розподіл версій на основні та контрверсії. Роль останніх особливо велика у процесі розгляду справи у суді, але при розслідуванні злочинів та в експертній діяльності вони виконують функцію попередження однобічного необ’єктивного підходу до розслідування. Контр версії висуваються за допомогою логічної операції відкидання (отрицания). Напр., якщо основна версія: “Можливо, що вбивство скоїв К.”, то контр версія буде такою: “Вбивство скоїв не К., а хтось інший”. Частіше всього пошукове значення контр версій невелике, проте без їх висування обійтись не можливо, оскільки вони є гарантом зменшення можливих помилок.

2. Правила побудови, аналізу та перевірки версій.

Вище вже згадувалось як будуються версії і особливо на прикладі з “тіткою Ганною”, проте при будуванні і перевірці версій слід враховувати вимоги, дотримання яких є умовою ефективності розслідування.

Вимоги, врахування яких необхідне при будуванні версій:

- кожна версія повинна мати певні підстави. Безпідставні версії не виконують пізнавальної функції у ході розслідування (це витікає з поняття версії);

- версія повинна бути конкретною, ясною, чітко сформульованою, на проти річною у своєму змісті;

- версія повинна бути правдоподібною у конкретних умовах місця і часу і з урахуванням наявної у слідчого інформації;

- не можна переоцінювати до закінчення перевірки значимість однієї версії і відкидати недооцінювати інші;

- необхідно будувати всі реально можливі версії, паралельно організовувати їх перевірку, враховуючи при цьому фактор часу, можливість втрати доказової інформації.

Перш за все слідчому необхідно вивчити наявну інформацію, яка може бути одержана з любих джерел: як процесуальних так і не процесуальних. Важливо, щоб вона була суттєвою і відносилась до справи. Така інформація при побудові версій вивчається за допомогою таких прийомів, як аналіз, синтез. (Аналіз – розподіл фактів та їх окремий розгляд. Синтез – навпаки мислене з’єднання, групування елементів, які були розподілені при аналізі. Навести приклади про “тітку Ганну”). Одним із засобів конкретизації аналізу є постановка запитань, вона полегшує вивчення фактів, їх деталізацію, виявлення нових даних. Ще римські юристи розробили класичну так звану “ семичленну формулу”, застосування якої допомагало скласти уяву про подію. Формула вклала до себе такі запитання: що скоєно, де, коли, яким чином, ким, за допомогою кого чи чого, чому тобто з якою метою? Проте у конкретній ситуації можуть бути поставлені й інші запитання.

При побудові версій використовуються також такі прийоми як індукція, дедукція та аналогія. Індуктивні висновки – умовивід від окремого до загального – найчастіше застосовується у випадках, коли слідча версія випливає з аналізу доказів, виявлених при проведенні окремих слідчих дій. Тоді від встановлення окремих причин походження доказів шляхом індуктивного мислення слідчий приходить до загального припущення про характер і причини події злочину, про причетність суб’єкта до злочину. При використанні індукції у процесі побудови версій слідчий повинен передбачати помилки, які можуть виникнути. І не треба слідувати такому правилу і висновку як: “після цього – значить внаслідок цього”. Такі висновки поспішні і не ґрунтуються на всебічному і повному аналізі причинних зв’язків, слідчий не враховує певні чинники.

Дедуктивний метод може мати місце при явно недостатній кількості виявлених у справі доказів. У цьому випадку при побудові версій виходять не з аналізу певних доказів, а із загального припущення. Так, при розслідуванні пожежі у будинку суду слідів підпалу не було встановлено. В результаті огляду був виявлений обвуглений труп сторожа суду та залишки напівобгорілих кримінальних справ у шафах канцелярії. Слідчий міг будувати такі версії:

- підпал вчинений з метою знищення кримінальної справи;

- підпал вчинений з метою помсти судді;

- підпал вчинений з метою вбивства сторожа з будь-яких причин;

- пожежа виникла через несправність електропроводки.

Тут всі названі версії ґрунтуються не на конкретних доказах, виявлених у справі, а на загальних положеннях методики розслідування пожеж, яка на підставі наукового аналізу і узагальнення досвіду слідчої практики рекомендує перелік можливих (типових) версій при розслідуванні справ цієї категорії.

При схожій ситуації події злочину або окремих обставин зі злочинами, які раніше розслідувалися, слідчі версії можуть будуватись за аналогією. Джерелами аналогії при побудові версій можуть бути:

- оперативні та слідчі дані щодо складу та методів вчинення розкритих злочинів;

- оперативні та слідчі матеріали щодо однотипних нерозкритих злочинів;

- загальні теоретичні положення, які ґрунтуються на узагальненні слідчої практики;

- теоретичні узагальнення та власний досвід слідчого у розкритті злочинів.

Наступний етап це аналіз версій чи виведення наслідків. Воно здійснюється за допомогою дедукції: версія розглядається у якості загального положення з якого дедуцируються, виводяться наслідки. Прикладом цього етапу є виведення слідчим наслідків зі справи про “тітку Ганну”.

Вимоги, яким повинно відповідати виведення наслідків:

а) при дослідженні кожної версії необхідно виводити всі реально можливі наслідки;

б) між наслідками, які виводяться з версій повинний бути логічний зв’язок і усунуті можливі протиріччя;

в) першочергово виводяться необхідні, потім випадкові версії;

г) тільки практичне підтвердження чи спростування наслідків дозволяє зробити достовірний висновок про істинність чи хибність версії.

Після виведення наслідків слідчий перевіряє версії. Перевірка версій це практична діяльність спрямована на збирання доказів та їх вивчення. Версії допомагають слідчому цілеспрямовано організувати свою роботу, саме цьому вони складають основу планування розслідування, дозволяють слідчому визначити комплекс необхідних технічних і тактичних прийомів при проведенні слідчих дій.

Якими засобами і методами перевіряються версії? Слідчі і судові версії перевіряються в основному шляхом проведення слідчих і судових дій, оперативно-розшукові засоби і методи теж застосовуються, проте вони носять допоміжних характер.

Існують загальні правила перевірки криміналістичних версій:

1) версії у процесі розслідування повинні перевірятися по можливості одночасно;

2) жодне з виведених з висунутої версії наслідків не може бути залишено без перевірки. До тих пір поки версія не спростована і не відпала, кожен логічно виведений з неї факт повинен бути перевірений з позиції відповідності (чи невідповідності) його реальній дійсності;

3) якщо у ході перевірки одержані протирічні дані, коли одні з них підтверджують версію, а інші її спростовують, припиняти перевірку версії неприпустимо, вона повинна продовжуватися до повного з’ясування і усунення протиріч;

4) при вирішенні питань про послідовність слідчих дій важливо у першу чергу планувати початкові та невідкладні слідчі дії, а потім дії, якими одночасно перевіряються кілька версій.

3. Основи криміналістичної профілактики.

Успішна криміналістична діяльність у боротьбі з різними видами злочинів неможлива без використання у ній продуманої системи криміналістичних засобів профілактичного характеру, які у сукупності складають криміналістичну профілактичну діяльність.

Криміналістична профілактика як частина загальної юридичної профілактики пов’язана:

1) з виявленням причин і умов, що сприяють вчиненню злочину, а також об’єктів криміналістичного впливу;

2) з використанням специфічних профілактичних заходів, що ускладнюють вчинення нових злочинів;

3) з припиненням злочинної діяльності конкретних осіб.

Криміналістична профілактична діяльність розподіляється на два види:

- слідча профілактика;

- експертно-криміналістична профілактика.

Загальним завданням криміналістичної профілактики є постійне удосконалення науково-технічних засобів, тактичних прийомів і методів розслідування злочинів, що підвищують рівень розслідування у цілому. Разом з цим вирішення загального завдання криміналістичної профілактики неможливо без реалізації інших окремих завдань криміналістичної профілактики. До них відносяться:

а) розробка і удосконалення методів і прийомів виявлення причин і умов, що сприяють злочину з урахуванням їх кримінологічних та криміналістичних особливостей;

б) виокремлення у кожному випадку розслідування об’єктів профілактичного вивчення і відповідного впливу у рамках процесу розслідування та поза нього;

Книга: Лекція № 1 Тема:...

ЗМІСТ

1.	Лекція № 1 Тема:...
2.	в) виявлення і дослідження особливостей типових слідчих ситуацій...

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate