Додати в закладки
Переклад Translate
Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
Скачати одним файлом. Книга: Конспект лекцій Страхування / Шелехов
Страхове зобов’язання, як основа страхової послуги
Страхова послуга – це договірна умовна послуга, що полягає у відшкодуванні матеріальної шкоди, яка заподіяна конкретній особі, яка є учасником цих договірних відносин. У будь-якому випадку оплата майбутньої страхової послуги має безумовний характер, а надання самої послуги (відшкодування шкоди) – умовний характер і залежить від обговорених заздалегідь цими договірними відносинами умов, що формують страхове зобов’язання.
У цивільному праві, одним із розділів якого є страхування, зобов’язання – це правовідносини, в силу чого одна особа (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певні дії: передати майно, виконати роботу і т. подібне, а кредитор має право вимагати від боржника їхнього виконання. За страховим зобов’язанням страхувальник зобов’язаний своєчасно сплатити страховику страхову премію і повідомити страховику про всі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, а страховик зобов’язаний виплатити страхувальнику (або іншій визначеній особі) належну суму страхового відшкодування. Права й обов’язки сторін, визначені в договорі страхування, формують зміст страхового зобов’язання. Носієм страхового зобов’язання є договір страхування, що обов’язково повинен мати письмову форму.
Всі елементи страхового зобов’язання набирають сили лише за умови фактичного виникнення цього зобов’язання тільки при наявності законних страхових правовідносин. Для того, щоб виникло страхове зобов’язання, необхідне настання певних юридичних фактів.
Юридичні факти – це певні обставини, з якими закон пов’язує встановлення, зміну і припинення правовідносин. Серед безлічі явищ зовнішнього світу можна виділити низку юридично значимих явищ і фактів, що впливають на виникнення (зміну, припинення) правовідносин, і мають юридичні наслідки. Деякі правові наслідки виникають в силу одного юридичного факту, інші потребують співпадання декількох фактів, і для їхнього виникнення недостатньо одного юридичного факту – правовідносини виникають лише при наявності декількох фактів (така ситуація називається складним юридичним фактом).
Цивільним кодексом будь-якої країни передбачається, що цивільні права й обов’язки виникають:
• із умов, які передбачені чинним законодавством або іншими правовими актами;
• через дії громадян або юридичних осіб, а саме із:
- договорів;
- інших угод;
- актів державних органів;
• внаслідок інших дій осіб і подій, із якими закон пов’язує настання цивільно-правових наслідків.
Страхові правовідносини – відносини зобов’язальні, тобто відносини, що визначають перехід майнових прав від боржника до кредитора. І, як будь-яке зобов’язання, страхове зобов’язання може виникати з договору або з інших підстав, які передбачені законом.
2.2.1. Форми страхових зобов’язань
Страхові правовідносини можуть бути договірними, що виникають після волевиявлення сторін про укладання договору страхування, або позадоговірними, тобто обов’язковими для сторін. І ті, й інші правовідносини повинні фіксуватися в письмовій формі. В залежності від підстав виникнення зобов’язань, страхування традиційно поділяється на дві форми: добровільну й обов’язкову (див. рис.2.1). Обидві форми страхування можуть здійснюватися будь-яким страховиком України, що має ліцензію на відповідний вид страхування. Жодний із страховиків, які мають ліцензію на той або інший вид страхування, не може одержати перевагу перед іншими страховиками з боку держави. Монополізація страхової діяльності в Україні заборонена (ст. 41, 42 ЗУ “Про страхування”).
Особливості реалізації принципів добровільності та обов’язковості у страхуванні:
Рис. 2.1. Класифікація можливих форм страхових зобов’язаньКонкретний страховий інтерес кожного страхувальника реалізується при укладанні договору добровільного страхування між цим страхувальником і обраним страховиком, причому зміст і форма договору страхування повинні відповідати вимогам страхового законодавства.
Відповідно до ст. 6 ЗУ “Про страхування”, “Добровільне страхування – це страхування, що здійснюється на підставі договору між страхувальником і страховиком”. Договором відповідно до загальноцивільного законодавства визнається угода двох або декількох сторін щодо про встановлення, зміни або припинення цивільних прав і обов’язків.
Договір страхування – це двостороння письмова угода між страховиком і страхувальником, згідно якої “...страховик бере на себе зобов’язання при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, що визначена страхувальником у договорі страхування, на користь якої укладений договір страхування (надати допомогу, виконати послугу і т.і.), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у встановлені терміни і виконувати інші умови договору” [1, ст. 16]. Договір страхування, укладений не у письмовій формі, є нікчемним [6, ст. 981].
Укладання договору починається з письмової або усної заяви страхувальника й закінчується його підписанням (врученням страхувальнику страхового поліса або свідоцтва). При цьому договір страхування набирає сили, як правило, лише після сплати страхувальником визначеної страхової премії (разової або у вигляді першого страхового внеску).
Особливістю договору добровільного страхування є те, що він, формально будучи двостороннім, у силу його певних умов може бути, по суті, трьохстороннім і навіть багатостороннім. Так, за договором особистого страхування одержувачами страхової суми можуть виступати або страхувальник, або застрахований, або законні спадкоємці зазначених осіб, або посмертний (після смерті страхувальника або застрахованого) отримувач, призначений до настання страхового випадку.
Потрібно також відзначити, що принцип добровільності при укладанні договору страхування повною мірою стосується волевиявлення страхувальника. Страховик не має права відмовити страхувальнику в укладанні договору, якщо волевиявлення страхувальника відповідає умовам цього виду страхування.
Обов’язкове страхування. Відповідно до ст. 5 ЗУ “Про страхування”, обов’язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. здійснення обов’язкових видів страхування, що не передбачені цим Законом, забороняється. Перелік видів обов’язкового страхування наведено у [1, ст.7].
Таким чином, обов’язкове страхування здійснюється шляхом укладання із страховиком договору страхування особою, на яку закон покладає обов’язок такого страхування (тобто вимагає від особи набути прав та обов’язків страхувальника).
Страхувальник зобов’язаний сплачувати встановлені страхові премії за рахунок його власних коштів, причому для страхувальника – юридичної особи, який є платником податку на прибуток, сума цих платежів включається до його валових витрат.
Об’єкти, що підлягають обов’язковому страхуванню, порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов’язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методика актуарних розрахунків встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Для виникнення конкретних страхових правовідносин за будь-яким видом обов’язкового страхування, повинні наступити законодавчо передбачені фактичні обставини, що поширюють зазначені у законі права й обов’язки на конкретну особу (на страхувальника або на застрахованих).
Так, при обов’язковому страхуванні від нещасних випадків на транспорті, для пасажирів необхідно виконання таких умов:
• укладання договору перевезення між пасажиром і перевізником через придбання пасажиром у перевізника проїзного квитка, який може одночасно виконувати функції страхового поліса;
• фактичне перебування застрахованого пасажира на транспортному засобі під час подорожі, або на іншій визначеній території.
Для страхування водіїв, що керують цим транспортним засобом (договір страхування водіїв від нещасного випадку на транспорті укладається між страховиком і перевізником-роботодавцем, який є страхувальником), потрібне виконання лише умови фактичного виконання застрахованою особою своїх службових обов’язків водія на транспортному засобі під час перевезення.
2.2.2. Страхове зобов’язання на користь третьої особи
У світовій практиці страхування часто використовується така договірна конструкція, як страхування на користь третьої особи, де самостійне право вимоги до страховика щодо отримання страхової виплати виникає не у сторони договору – страхувальника, а у іншої особи, яка у страхуванні називається вигодонабувачем. У ст. 16 ЗУ “Про страхування” також передбачена можливість укладання договору страхування “...на користь іншої особи, визначеної у договорі страхування страхувальником”, якій страховик повинен “...у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату (подати допомогу, виконати послугу тощо)”, проте цій особі не дається конкретного найменування.
Зазвичай, у договорах особистого страхування ця третя особа одночасно є і застрахованою (виняток складає страхування у разі смерті, при якому третя особа визначається як отримувач страхової виплати у випадку смерті застрахованої особи, тобто в якості вигодонабувача).
У договорах майнового страхування страхове відшкодування може бути виплачено третій особі лише тоді, коли її призначено отримувачем (вигодонабувачем) у договорі страхування при наявності у неї стосовно об’єкта страхування законного майнового інтересу в цілісності застрахованого страхувальником майна (наприклад, якщо ця особа може зазнати фактичних збитків в результаті настання страхового випадку). Так, при морському страхуванні найчастіше використовується формула: “Страхування проводиться на користь особи, що оплачує перевезення”. У договорі страхування сторони визначають умови виникнення права третьої особи, а також можливість її заміни і виконання страхового зобов’язання на користь самого страхувальника. Але страховик має право висунути цій третій особі заперечення проти здійснення виплати страхового відшкодування, що випливають із неналежного виконання страхувальником умов договору страхування .
Правовий статус вигодонабувача, як суб’єкта страхового зобов’язання, широко представлено в законодавстві і інших країн, наприклад, у Цивільному кодексі Російської Федерації (далі ЦК РФ) [9].
Загальні правила укладання договору на користь третьої особи (вигодонабувача) встановлені для майнового (ст. 929 ЦК РФ) і особистого (ст. 934 ЦК РФ) страхування, але введені обмеження, на чию користь з учасників страхового зобов’язання може бути укладений договір.
При укладанні договору майнового страхування одне із таких обмежень – це наявність майнового інтересу в зберіганні застрахованого майна, тобто законного відшкодування збитку, який виникнув при страховому випадку з застрахованим майном, або збитку, що пов’язаний з іншими майновими інтересами (ст. 929 ЦК РФ).
При цьому правовим наслідком укладання договору страхування майна при відсутності інтересу в зберіганні застрахованого майна є недійсність договору (п. 2 ст. 930 ЦК РФ).
Договір страхування відповідальності за заподіяння шкоди може бути укладений лише на користь вигодонабувача – особи, якій може бути заподіяна шкода, навіть якщо договір укладений на користь страхувальника або іншої особи, що відповідальна за заподіяння шкоди, або в договорі не визначено, на чию користь він укладений (ст. 931 ЦК РФ).Таким чином, не тільки передбачається обов’язковість використання договору на користь третьої особи, а й прямо визначається, хто може бути вигодонабувачем у договорах страхування відповідальності за заподіяння шкоди, через індивідуалізацію вигодонабувача вказуючи на те, що ця особа, життю, здоров’ю або майну якої може бути заподіяна шкода діями страхувальника або іншої особи, на котру така відповідальність може бути покладена законом (і страхування відповідальності якої прямо передбачено договором страхування).
Договір страхування відповідальності (ст. 932 ЦК РФ) також може бути тільки договором на користь третьої особи, згідно з яким вигодонабувачем є сторона договору, перед якою страхувальник повинен нести відповідальність. Законодавець гарантує це право вигодонабувача через вказівку на його виникнення незалежно від того, що договір страхування укладений на користь конкретної особи, або в ньому не зазначено, на чию користь він укладений.
Водночас, договір страхування підприємницького ризику не може бути укладений на користь третьої особи. Право вимоги страхового відшкодування належить лише страхувальнику.
В особистому страхуванні також можливе укладання договорів страхування на користь вигодонабувача. Всі договори особистого страхування, що використовують договір на користь третьої особи, слід поділити на дві великі категорії: договори, що укладаються у разі смерті застрахованої особи, та всі інші договори. І навіть тоді, коли на практиці відбувається суміщення цих договорів (зокрема страхування від нещасного випадку, що може заподіяти шкоду здоров’ю застрахованої особи або призвести до смерті), повинно бути розмежування. Річ у тому, що при укладанні договорів у разі смерті застрахованої особи, якщо вона є самий страхувальник, використовується лише договір на користь третьої особи. Якщо застрахована третя особа і договір укладений на її користь, то у разі смерті застрахованої особи також повинен бути призначений вигодонабувач, тобто в цьому випадку є дві черги вигодонабувачів. Відповідно до ч. 2 ст. 934 ЦК РФ, якщо не названий інший вигодонабувач, то ним стають спадкоємці застрахованої особи. Це правило діє тоді, коли страхувальник і застрахована особа не збігаються.
Водночас, якщо страхувальник і застрахована особа не збігаються, то, якщо інше не визначено в договорі, договір особистого страхування вважається укладеним на користь застрахованої особи. Для того, щоб був призначений інший вигодонабувач, а не застрахована особа, або договір вважався укладеним на користь страхувальника, потрібна письмова згода застрахованої особи. В іншому випадку такий договір визнається недійсним за позовом застрахованої особи або його спадкоємців.
2.2.3. Договір добровільного страхування
Договір добровільного страхування, як складова частина цивільних правовідносин, належить до відплатних договірних зобов’язань, коли обидві сторони – страховик і страхувальник – беруть на себе заздалегідь обумовлені зобов’язання (більш докладно див. розділи 1.3 і 2.1).
Проте страхові договірні зобов’язання мають важливу ознаку, що суттєво відрізняє їх від звичайних договірних зобов’язань. Якщо звичайні договірні зобов’язання передбачають обов’язкове виконання обома сторонами умов договору, то при страхуванні одна сторона завжди сплачує премію, а інша – страховик – виплачує гроші лише за визначені наслідки страхового випадку. Якщо такий випадок не станеться у період страхування, то зобов’язання страховика можуть бути невиконаними. У цьому і полягає специфічність договору страхування, де визначну роль відіграє ймовірносний характер проявів страхового ризику. Саме тому страхове законодавство містить лише найзагальніші принципи, що визначають страхові зобов’язання, а конкретні, детальні умови форм добровільного страхування регулюються правилами для кожного виду страхування, який розробляє самий страховик.
Істотні і неістотні умови договору добровільного страхування .
Розподіл умов договору страхування на істотні і несуттєві можна проілюструвати таким чином.
Оскільки страхування відноситься до цивільно-правових відносин зобов'язального типу, то ці правовідносини повинні бути збалансовані по обсягу зобов'язань їх учасників на всіх етапах цих правовідносин, а саме:
1) етапу укладання договору страхування;
2) умов вступу в силу договору страхування;
3) терміну виконання умов договору страхування.
Для аналіза умов договору страхування і їхнього наступного поділу на суттєві і несуттєві (залежно від етапу цих правовідносин), розглянемо фізичну модель процесу збалансування зобов’язань сторін договору страхування, яку назвемо «Страхові терези» (рис.2.2).
З фінансової точки зору, розмір зобов’язання страхувальника дорівнює страховій премії Pc, яку він має сплатити страховику за цим договором. Обсяг зобов’язання страховика – це страхова сума S0, у межах якої він повинен відшкодувати страхові збитки за цим договором. У збалансованому стані для цієї моделі повинна виконуватися наступна умова:
Pc • LP= S0 • LS. (1.1)
Виходячи з цієї умови, встановлюється наступна пропорція:
Pc / S0= LS /LP, (1.2)
з якої, враховуючи умову визначення розміру страхової премії Pc = Tc •S0, отримаємо рівняння, яке подає фізичну модель змісту поняття “страхова премія” з використанням довжини “рамен” цих “терезів”, що пов’язані із зобов’язаннями відповідно страхувальника (LP) та страховика (LS):
Tc = LS /LP (1.3)
Так, якщо обсяг ризику невеликий і ймовірність його реалізації близька до 0, то розмір страхової премії суттєво менше страхової суми (Pc < S0), і тому положення баланса Х наближається до правого підвісу “терезів”.
Якщо ймовірність настання ризику збільшується до 1, то страхова премія зростає до розміру страхової суми (Pc > S0), а положення балансу пересувається до центру “терезів”.
рисунокЗазвичай, для правильно оформленого договору страхування, при початку його дії “страхові терези” повинні знаходитися у збалансованому стані. Для підтримки збалансованості “терез” протягом всього строку дії договору, сторони договору повинні правильно сформувати та неухильно і повністю виконувати відповідні умови цього договору. Таким чином, правильно укладений договір страхування повинен бути збалансованим протягом всього часу дії договору страхування.
Виходячи з цього, можна визначити умови страхування, зміна яких завжди порушує баланс «страхових терезів», як суттєві (істотні) умови страхового зобов’язання. Ті умови, зміна яких не порушує баланс «страхових терезів», можуть бути визначені як несуттєві (неістотні).
Очевидно, що для кожного з перерахованих вище етапів маються свої особливості розподілу умов договору на сутєві і несуттєві, тому що балансування «страхових терезів» при укладанні договору страхування досягається за рахунок одних умов, вступ договору в силу вимагає виконання інших умов, а протягом всього строку дії договору ці «терези» утримуються в стані збалансованості вже іншими способами.
Істотні умови, відповідно до загальних принципів цивільного законодавства, визначають предмет договору страхування, тобто об’єкти страхування й обсяг страхової відповідальності, що дозволяє укладати договір страхування тільки при наявності у страхувальника страхового інтересу. Тому визначальною ознакою істотних умов договору є визнання того, що зміна цих умов на час дії договору можлива лише за згодою сторін.
Істотними умовами договору страхування згідно ст. 982 ЦКУ є:
• перелік суб’єктів страхових правовідносин – страховика, страхувальника, застрахованого (застрахованих), отримувачів відшкодування (страхової суми);
• перелік об’єктів страхування;
• застосована у договорі система страхової відповідальності;
• обсяг страхової відповідальності і страхової суми;
• конкретний страховий тариф і розмір страхової премії;
• тривалість і територія дії договору;
• порядок зміни і припинення дії договору;
• права, обов’язки і відповідальність сторін договору.
Істотні умови складають основний зміст тексту договору.
Неістотні умови – це такі умови договору, які, зазвичай, деталізують істотні умови або доповнюють їх. Неістотними вважаються умови, при зміні яких істотні умови виконання договору будь-якою з його сторін не змінюються. Це процедура оформлення договору, умови перерахунків по внесках, порядок розгляду претензій, що випливають із договору, штрафні санкції й інші умови.
У ст. 16 ЗУ “Про страхування” конкретизуються вимоги до змісту договору страхування, і фактично тим самим визначаються істотні умови договору страхування, при досягненні угоди за якими між сторонами договір вважається укладеним.
У випадку конкретизації таких норм можуть бути зазначені наслідки недосягнення сторонами домовленості щодо умов, які містяться в переліку. В цьому випадку договір страхування може бути визнаний неукладеним, якщо сторонами не узгоджена хоча б одна із зазначених істотних умов.
Слід розрізняти недосягнення сторонами угоди за істотними умовами договору страхування і відсутність у договорі істотних умов. Недосягнення сторонами угоди за цими умовами призводить до наслідків недійсності угоди, що встановлені у статтях Цивільного кодексу. А відсутність у в договорі страхування однієї з істотних умов не може бути підставою для визнання договору недійсним, якщо жодна із сторін це не оспорює. За таких обставин договір страхування не може бути виконаний у повному обсязі. Проте зазначені вади договору можуть бути усунуті через підписання узгоджених сторонами доповнень до чинного договору страхування (адендумів).
З позиції спрямованості дії, договори страхування можна класифікувати на прямі і комбіновані договори. Конструкція прямого договору застосовується для страхування ризиків одного об’єкта (або його певної частини) згідно з правилами страхування за одним (базовим) видом страхування, на який страховик отримав ліцензію (див. рис.2.3,а).
Конструкція комбінованого договору застосовується для страхування об’єктів одночасно за декількома правилами. Комбінований договір 1-го типу використовують для страхування ризиків одного об’єкта за правилами страхування, що належать до одного базового виду страхування, але реалізовані у вигляді декількох правил. Для укладання такого договору страхування страховику потрібно мати ліцензію на один базовий вид страхування (див. рис.2.3,б).
Комбінований договір 2-го виду укладається для страхування ризиків одного складного об’єкта за правилами страхування, що належать до різних базових видів страхування, і для кожного з цих видів (правил) потрібна наявність окремої ліцензії (див. рис.2.3,в).
а) прямий договір страхування
рисунокб) комбінований договір страхування 1-го виду
рисунокв) комбінований договір страхування 2-го виду
рисунокПри укладанні договору добровільного страхування слід керуватися такими положеннями ст. 16 ЗУ “Про страхування”.
1. Договір страхування є письмовою угодою між страховиком і страхувальником, за якою страховик зобов’язується при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, що визначена у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни і виконувати інші умови договору.
2. Договір страхування повинен містити:
• назву документа;
• найменування й адресу страховика;
• прізвище, ім’я, по батькові або назву страхувальника і застрахованої особи, їх адреси і дати народження;
• прізвище, ім’я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача і його адресу;
• визначення об’єкта страхування;
• розмір страхової суми (для договорів страхування інших, ніж страхування життя), або розмір страхової суми та\або розміри страхових виплат по договору страхування життя;
• перелік страхових випадків;
• розміри страхових внесків (платежів, премій) та терміни їх оплати;
• строк дії договору;
• страховий тариф (крім страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);
• порядок зміни і припинення дії договору;
• умови здійснення страхової виплати;
• причини відмови у страховій виплаті;
• права і обов’язки сторін та відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;
• інші умови за згодою сторін;
• підписи і печатки сторін.
3. Страховик зобов’язаний за договором страхування:
• ознайомити страхувальника з умовами (правилами) по цьому виду страхування;
• негайно, як тільки стане відомо про страховий випадок, вжити заходів з оформлення всіх потрібних документів для своєчасної виплати страхових відшкодувань страхувальнику;
• при настанні страхового випадку виплатити страхувальнику або особі, яка передбачена договором, страхове відшкодування у термін, що визначений договором. У випадку прострочення страховик виплачує страхувальнику пеню у визначеному в договорі розмірі;
• переукласти договір страхування зі страхувальником, якщо змінюються істотні умови договору (наприклад, страхові ризики або вартість застрахованого майна);
• зберігати у таємниці дані про особу страхувальника і його майновий стан окрім випадків, які передбачені законом.
4. Страхувальник зобов’язаний за договором страхування:
• своєчасно сплачувати страхові премії або вносити страхові внески;
• при укладанні договору страхування надати страховику усю відому інформацію для оцінки страхового ризику і надалі інформувати страховика про всі зміни в страховому ризику за укладеним договором страхування;
• повідомити страховика про всі інші діючі договори страхування за цим об’єктом страхування;
• вживати всіх можливих заходів із попередження і зменшення збитків, заподіяних внаслідок настання страхового випадку;
• повідомити страховика про настання страхового випадку у термін, що передбачений умовами договору страхування.
5. Виплата страхових сум (відшкодувань) повинна здійснюватись таким чином:
• підставою для виплати є умова, передбачена в договорі страхування (добровільне страхування) або законом (обов’язкове страхування), а також заява страхувальника й страховий акт про страховий випадок;
• страховий акт складається страховиком (уповноваженою ним особою), який має право вимагати потрібну для укладання акту за цим страховим випадком інформацію у правоохоронних органів, фінансово-кредитних установ, медичних організацій і в інших осіб, що володіють необхідною інформацією, або самостійно з’ясовувати причини й обставини страхового випадку;
• згадані особи (організації, установи) зобов’язані відповідати страховику на його запит щодо даних, які пов’язані зі страховим випадком, а також щодо даних, які є комерційною таємницею. Страховик несе повну відповідальність за її розголошення, крім передбачених законом випадків.
6. Відмова у виплаті страховиком страхових сум (відшкодувань) можлива, якщо:
• відбувалися навмисні дії страхувальника або особи, на чию користь укладений договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Якщо дії були пов’язані з виконанням страхувальником або згаданою особою громадянського обов’язку, захистом майна, життя, честі, здоров’я, страховик не має права відмовити у виплаті відшкодування (валіфікація дій страхувальника або згаданої особи здійснюється відповідно до закону);
• страхувальник навмисно подав помилкові дані щодо об’єкту страхування при укладанні договору страхування або при його переукладанні;
• страхувальник раніше одержав відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у заподіянні цієї шкоди;
• страхувальник без поважної причини невчасно повідомив страховика про настання страхового випадку, або створив перешкоди страховику у визначенні обставин, характеру і розміру завданих збитків;
• страхувальником або зацікавленою третьою особою зроблено навмисний злочин, що призвів до настання страхового випадку;
• відбулися інші події, передбачені законом або умовами договору страхування (якщо останні не суперечать закону). Рішення про відмову у виплаті страхових сум приймається страховиком і повідомляється страхувальнику в письмовому вигляді з мотивуванням причин відмови. Страхувальник має право оскаржити рішення страховика про відмову у виплаті йому страхової суми (відшкодування) через суд. Якщо страховик виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, він одержує право суброгації (регресного позову) до особи, що відповідальна за завдану шкоду в межах суми сплаченого страхового відшкодування.
Книга: Конспект лекцій Страхування / Шелехов
ЗМІСТ
На попередню
|