Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Ярослав Оршан - ДОБА НАЦІОНАЛІЗМУ
Ярослав Оршан - ДОБА НАЦІОНАЛІЗМУ
ДОБА НАЦІОНАЛІЗМУ
Париж – 1938
1. ЕВРОПА, ЯК ІДЕОЛЬОГІЧНА ЦІННІСТЬ
Европа! Уявлення, що вяжуться цим словом, різнорідні – бо неодностайні окреслення самого цього поняття. Вони сягають від географічних стверджень аж до ідеольогічних поглядів, і в багато чому собі суперечать. Вже географічно, поняття Европи, спірне; політичні ж моменти побільшують непорозуміння. Наприклад – належить СССР до Европи чи ні? В школі вчили нас, що Урал є границею між Европою й Азією. Сьогодні ж на просторі між Збручем і Каспієм точиться боротьба власне за пересунення границь Европи на схід! Знищення турецького панування в південно-східній Европі стерло азійські впливи з європейських народів і поставило Туреччину між азійські держави Близького Сходу. Але сучасна Туреччина Кемаля Паші сама сягає до духовного й цивілізованого зближення з Европою. Еспанію й Португалію донедавна французькі історики називали країнами, яких можна сміло залишити поза увагою при розгляді останніх 50 років історичного розвитку Европи. А з 1936 року, Еспанія стала її заборолом перед силами руїни, Португалія ж при боці Еспанії. Дискусія над поняттєвою інтерпретацією Европи триває в усіх площинах і певно не скоро скінчиться.
Европа стоїть перед нами як многогранна (географічна, расова, політична, господарська й культурна) проблєма. Саме тому, так важко охопити її, як цілість. Що більш розумово підійдемо до цієї проблеми, то складнішою стає її розвязка. Европа – це скорше душевне її визнання. Европа все відкриває нові карти історії людства. Як така, вона проломила кордони власного простору, через чужі континенти й океани. А все ж вона вкорінена в самій собі, коли не має вмерти й зректися свого післанництва.
Европа неодностайна й її не можна звести до спільного знаменника. Вона не була й очевидно не буде одним політичним табором. Европа, як певне визначення, узмістовується історичних націй нашого континенту. Европу переживається найсильніше тільки у власній нації. Це пережиття є одноб з наймаркантніших рис українського націоналізму. Европа Хвильового, Европа Донцова! Слово «Европа» вимовляється сьогодні з особливим значенням, як післанництво; Европа – це сьогодні знов чудесна реторта, в якій відбуваються фавстівські процеси народження нового. В історії світа записуються розділи доби націоналізму – доби в якій відчувається чисто европейський дух і стиль.
Українська національна революція повинна бути европейською не тільки в розумінні духовної постави її носіїв і не тільки своєю повязанністю з тим усім, що хвилює Европу; тою повязаннстю, в якій наша творчість має бути сповненою почуттям вкладу власної цеглини в історію розвитку европейського духа. Йде насамперед про виразно окреслене місце «Европи» в гієрархії наших ідеологічних цінностей; Европи – в різних її виявах: релігії, культури, цивілізації й політичної доктрини. Чи це все сьогодні необхідне й доцільне? Чи не загрожує це нашому рухові втратою внутрішньої правдивості власної ідеї? Ми підходимо тут до одної з найважливіших проблем доби націоналізму, а відповідь на поставлений запит мусимо шукати в наступних міркуваннях.
Існування й свідомість належать до двох різних площин, і не завжди покривають з собою. «Нація», як дійсність, існує, відколи є історія. Нація, в своїй внутрішній суті, є явищем метафізичного порядку. Чи вона має виразну окреслену (національну) самосвідомість, чи ця свідомість це нескристалізована – це залежить від різних умовин. При існуванні національної свідомості – можливі знову два випадки. В першому – нація своє національне кредо й назовні називає власним імям; в другому – вона може своє завдання й силу бачити в реалізації певного поднаціонального принципу.
В цьому другому випадку, (напр. впливи французької революції 1789 року, або московського комунізму) необхідно розрізняти значення цих ідей для націй, які їх видвигають, і їх діяння назовні. Ідей французької революції піднесли духове й політичне значення самої Франції в світі на ціле століття. Для інших же націй, що стикалися з впливами франції, вони не мали такого значення з багатьох причин. Зокрема тому, що витворювали ту чи іншу залежність від «метрополії» цих ідей (Франції), а також не характеризувалися тою прикметою, що для батьківщини «свободи, рівності й братерства» була найважнішою – зовнішньо-політичним післанництвом. Подібно з московським большевізмом. Він конає сьогодні не тільки тому, що опинився в сліпому куті, в якому мусить опинитися кожна розкладова ідея, але й тому, що не оправдав себе як імперіалістичний інструмент московської нації назовні (зокрема супроти поневолених націй). Необхідно ствердити, що в діянні цих понаднаціональних ідеольогій, як вияву свідомости даної нації, згадані зовнішньополітичні моменти відбиваються й на внутрішній політиці. Сьогоднішня внутрішня криза провідних демоліберальних держав і ССР в значній мірі спричиняється тим, що ідейні впливи обох революцій (1789, і 1917)втрачають своє зовнішньо-політичне значення.
Доба націоналізму вносить у світову дійсність новий засадничий момент: сучасна нація не може рости коштом ідейного поневолення окруження в тій формі, як це було в століттях понаднаціональних принципів. Поодинокі нації доби, які вже минає, могли мати ідеології, що не виправдуючи себе внутрішньополітично, тим не менш забезпечували їм світове панування: засуджена на компрометацію ідея – жила далі, зрівноважуючи зовнішньо-політичними осягами свій внутрішній «дефіцит». Натомість доба націоналізму – це самоконцентрація націй, зусилля видобути з себе максимум енергії – отже примат унутрішньої політики. Але те, що зветься закордонною політикою, не могло зникнути!
І націоналістичні нації змагаються з окруженням – в обороні, або в наступі. Цей змаг мусив би відбуватися в чисто матеріяльній площині, бо ж як можна ідеєю націоналізму, названою власним імям, голою національною правдою, обезброїти чи духово поневолити другу націю в оборонній чи агресивній цілі, коли ця ідея апелює власне до кожної нації бути сильною, змагатися й рости? Ця остання обставина матиме, можливо, деякий вплив на форми росту націй коштом окруження. Італійський фашизм розуміє імперію як «духовне й моральне поняття. Імперію, себто націю, що керує другими націями, можна розуміти так, що до цього непотрібне здобуття ні одного квадратного кільометра землі»[В.О.1] .
І в добі націоналізму ніяка нація не може зректися засобів духовної боротьби, але, в противенстві до минулого, це діється в парі з тотальною (загальною) мобілізацією націй. Отже, коли йде про ідею поступу й досконалення людського життя на світі, то доба націоналізму, так мовити б, справедливіша. Бо вимагаючи максимум енергії від поодиноких нації, інтенсифікації життя «спецієс», і не визнаючи самого екстенсивного росту назовні – вона посуває людство більше вперед, ніж минула епоха лібералістичних імперіялізмів.
Ми бачимо в італійському «післанництві Риму», в італійському «латинстві», в нордійському післанництві III. Німеччини (що пристосоване до неї, як для нації з перш за все континентальними аспіраціями), первні другої площини, як абсолютна правда про націю. Коли ми готовимо про «Европу» в українській націоналістичній ідеольогії, то з того погляду, щоб ця ідеольогія була звернена не тільки навнутр, але й щоб переходила до ідейного наступуна окруження з більшою й більше реалістичною, ніж досі, свідомістю шляхів цього наступу. Московська Протиевропа, українська (зовсім нового порядку) місія на чужонаціональних теренах теперішньої московської експансії, і, нарешті, необхідність мати нам, в стику з другими Европейськими націоналізмами, світогляд, що не виказував би порожнечі в ніякій сфері, і був би заповнений життєвим бойовим змістом – ось моменти, які кличуть нас за «Европою», що вже відчута й Вимовлена, але ще неповні усвідомлена й розбудована, як органічна ідеологічна цінність.
2. НІМЕЦЬКА РАСОВА ТЕОРІЯ
Німецький расизм[В.О.2] є типовим прикладом для порушення теми, а звязаний він найбільше безпосередньо з імям німецького вченого Ганса Гінтера. В 1920. році, в час усіх нещасть, що стрінули німечину після поразки в світовій війні, – демоліберального розкладу, пацифізму й послаблення національного інстинкту, поступаючої суперматії жидівства, заведених надій і шукань нових шляхів – в цей саме час зявилася книжечка 29-літнього тоді Гінтера п.н. «Лицар, смерть і чорт»[В.О.3] . Книжка оспівувала ідеал «героя», безпощадно критикувала ціле ХІХ. століття, вертала до «високої поганської моралі вікінгів», до перших німецьких цісарів, лишаючи на боці «Римське цісарство німецької нації», що розтратило німецькі сили – кликала до «німецькости» в усьому. Авторові йшло про героя, що «сприймає життя, як ризико» в розумінні ідеалів кожного націоналістичного світогляду.
Героя розумів автор як єдність душі й тіла – героя мистецтва й сили, боротьби й свята, здоровля й величі духа, свідомості й глибини інтуїції. «Коли хочемо знати – писав він – що це значить жити героїчним духом… треба вглибитися в будову наших мов. Їх називали індогерманськими: вони є мовами племен нордійської крови, що все несли з півночі на південь аж до Азії свої мови й обичаї чужим народам… Треба б зовсім перестати балакати про те, що не може бути нічого такого, як рівність людей… рас, у їхній істоті, обдаруванні й цілях… Кожна поодинока раса мусить інакше думати й діяти, мусить інакше бажати й хотіти, ніж усі другі раси…».
«Глянути тепер на людей, – читаємо далі в «Лицарі…» – що їх вихлюпнув на пост державного проводу німецький переворот 1918. року й порівняти їх із мужами, які вибудували наш Райх і творили його, побіч (цих) людей». І далі: «Ключ до світової історії мусимо мати раніше в руках, заки зможемо творити щось ясного… Імперська ідея німців… повинна бути нордійською ідеєю, інакше не буде взагалі ніякого Райху.. Ми повинні расове питання ясно розвязати й, як відповідь, віднайти німецьку державу нордійської раси».
Отже це було переступленням порогу минолої епохи, коли йде про власну національну інтроінспекцію. Ідеал «героя», «европейської людини» – до нього звернулися всюди, де перемагали нові ідеї! Мужі, вкорінені в націю, Чинять історію, а не «часи» й «окруження»… На середньовічні універсалізми не пора. Зле є з нацією, де панують не найкращі: зле, коли нація зажидівлюється – про це говорить історія недвозначно. В науці лібералізм старанно розмежував т. зв. духа він національно звязаної людини. Під кличем «обєктикної науки» поставлено річ «саму по собі» на трон: тоді, коли неможливо працювати над правдою, однаково зобовязуючою й зрозумілою для всіх народів. Лібералізм клав врешті все на карту т. зв. образування, а характер полишав на боці. Його не журило явище, яке заїснувало в европейських країнах за останні десятиріччя, що родини, досягаючи певного щабля на супільній драбині – починають бути вбогі на дітей. Лібералізм множив установи для образування, вірив свято в силу освіти, а не знаходив розвязки проблеми вимирання суспільства.
Всі ці й низка других хвилюючих проблем, що їх залишило конаюче ХІХ. століття, найшли свій вислів у Гінтера, як як знаходили вони в других, що стукали до воріт нової доби. Дальший шлях гінтера був від «героїчної ідеї» до природничо підбулованої «нордійської ідеї». Це був шлях, який проклав німець для Німеччини, але цей шлях у різних виявах відбуває кожна націоналістична ідеольогія, оскільки вона досягає стадію зрілості: від внутрішньої політики до зовнішньої – в органічному повязанні обох аспектів. Антропольогія, про яку тут іде, існувала від десятиліть – Гінтер потрактував її перший – поза певними тезами французького расольога А. Гобіно
Книга: Ярослав Оршан - ДОБА НАЦІОНАЛІЗМУ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
