Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Дуглас Адамс Путівник по Галактиці для космотуристів Переклад Олексія Антомонова
Розділ 31
Усі знають, що слова, кинуті на вітер, інколи призводять до катастрофічних наслідків, однак масштаби катастрофи все ще непередбачені.
Так трапилось і того разу, коли Артур вимовив сакраментальну фразу «Усе моє життя — суцільне непорозуміння». У матерії простору-часу утворилась крихітна чорна дірочка, через яку слова прослизнули в часі назад — у минуле, в просторі — у віддалену Галактику. Там саме два народи, незвичного вигляду, але досить агресивно настроєні, стояли на порозі кривавої космічної війни.
їхні лідери зібралися на вирішальну зустріч.
У кімнаті переговорів панувала напружена тиша.
За столом сиділи і пасли один одного очима головнокомандуючий ВЛ'Хург — він красувався в своїх формених чорних інкрустованих діамантами шортах і Г''Гугвунтт у хмаринці запашного зеленого диму — ватажок армади до зубів озброєних військових кораблів. Обидва флоти були готові будь-якої миті кинутися в бій. ВЛ'Хург вимагав від цієї ницої тварюки Г'Г'угвунтта забрати назад слова, нечемно сказані на адресу його покійної матері.
Г'Гугвунтт ховався за завісою густих випаровувань.
У цю мить фраза «Усе життя — суцільне непорозуміння» досягла столу переговорів.
Зовсім випадково на мові ВЛ'Хурга вона означала одну страшну ланку, тож ворогуючим сторонам не лишалось нічого іншого, як розв'язати жахливу бійню, що затяглася б на багато століть.
Через кілька тисяч років, коли населення їхньої Галактики помітно зменшилось, воюючі сторони визнали прикру помилку, якої припустилися. Вони владнали непорозуміння, об'єднали свої флотилії й оголосили немилосердну війну нашій Галактиці. На той час стало абсолютно точно відомо, що саме вона є джерелом бузувірської фрази.
І ще кілька тисяч років могутні кораблі продирались крізь космічні хащі, аж поки досягли першої планети ворожої Галактики. Це була Земля. Із виттям кинулись вони на планету. Але — чи то внаслідок грубого прорахунку в масштабах, чи то в результаті іншого прорахунку — весь озброєний до зубів флот з'їло якесь цуценя.
Вчені, які досліджують причинно-наслідкові зв'язки в історії Всесвіту, схильні твердити, що такі прорахунки неминучі й що ми не в змозі цьому завадити.
«Це — життя», — пояснюють вони.
Короткочасний політ коридорами на аерокарі — і Слартібартфаст з Артуром підлетіли до дверей. Вони вийшли з аерокара й опинились у вітальні з стендами й дипломами на стінах. Відразу ж на протилежному кінці вітальні спалахнуло яскраве світло й там відчинилися ще одні двері. Вони зайшли.
— Артуре, ти живий? — вигукнув чийсь голос.
— Хіба? — спантеличено озвався Артур. — То це ж чудово. Світло в кімнаті було тьмяне, і тільки через хвилину він зміг розгледіти Форда, Тріліан і Зафода. Вони сиділи за великим столом, заставленим розписними тарілками з дивовижними наїдками та екзотичними плодами і наминали за обидві щоки.
— Що з вами трапилося? — запитав Артур.
— Дрібниці, — промурмотів Зафод, обгризаючи підсмажену ніжку, — спочатку нас приспали, потім — прочистили клепки, а тепер хочуть ублаготворити нас частуванням. — Ось, — він видобув кавалок з каструлі м'яса, що ширив відразливий запах, — відбивна з носорога з Веги. Справжня смакота для любителів пангалактичної кулінарії.
— Але де господарі? — запитав Артур. — Я не бачу...
— Сідай до столу, землянине, — пропищав тоненький голосок. Артур озирнувся і раптом побачив.
— О Боже! — вигукнув він. — На столі миші!
Настала незручна мовчанка. Усі дивилися на Артура. Він же не міг відвести очей від двох келехів, у яких сиділо по білій мишці. Зрештою Артур відчув, що всі мовчать, й озирнув присутніх.
— Ой! — сказав він, зрозумівши, що повівся неввічливо. — Вибачте. Я... я не знав, що...
— Познайомся, Артуре, — прийшла на допомогу Тріліан, — це — Бенджі.
— Хелло, — сказала одна з мишей. Вона торкнулась вусиками сенсорного пристрою всередині келеху й він під'їхав до краю столу.
— А це — Френкі.
— Дуже приємно, — пропискотіла друга миша і теж підсунулась ближче.
— Невже, це ті ж... — Артур запитально поглянув на Тріліан.
— Так, — допомогла вона йому. — Це ті самі миші, яких я привезла із Землі. Тріліан поглянула на Артура, і йому здалося, що вона злегка знизала плечима.
— Передайте йому тацю з арктуріанським мегавіслюком. Слартібартфаст кахикнув.
— Перепрошую, — почав він.
— Дякуємо вам, Слартібартфасте, — пискнув Бенджі, — ви вільні.
— Що? Ох,... так, звичайно, — він розгубився, не сподіваючись, що його так зразу відшиють. — Іду до своїх улюблених фіордів.
— Здається, у цьому не буде потреби, — пропискотів Френкі. — Ми, очевидно, відмовимося від Землі NE' 2; — він подивився червоними очима на Артура. — Тепер ми знайшли аборигена, який перебував на планеті до останньої хвилини.
— Що? — загорлав Слартібартфаст. — Невже ви так вважаєте! Моя майстерня захаращена тисячами льодовиків, які я хочу помістити в Африку.
— Чудово! — сказав Френкі. — Тоді перш, ніж ви їх демонтуєте, покатайтеся на лижах.
— На лижах! — розпачливо вигукнув старий. — Але ж це — шедевр! Ламані лінії скель, крижані шпилі, бездонні ущелини! їздити по витворах мистецтва — блюзнірство.
— Дякуємо, Слартібартфасте, — повторив сухо Бенджі, — можете йти.
— Так, сер, — старий вклонився. — Дякую вам, сер. Прощавайте, землянине, — він махнув рукою .Артурові, — сподіваюсь, що ваше життя невдовзі владнається.
Кивнувши іншим, він вийшов похнюплений. Артур журливо подивився вслід. Усе трапилося так швидко, що він навіть не встиг подякувати старому за прийом.
— А тепер, — сказав Бенджі, — за роботу! Форд і Зафод цокнулися склянками.
— За роботу! — підхопили вони.
— Не зрозумів, — сказав Бенджі.
— Пардон, я думав, що ви пропонуєте тост, — Форд обвів поглядом товаришів.
Миші нетерпляче забігали в своїх келехах. Зрештою вони заспокоїлись, і Бенджі звернувся до Артура з такими словами:
— Землянине, я змалюю тобі ситуацію двома словами. Як тобі відомо, останніх десять мільйонів років ми здійснювали безпосереднє керівництво твоєю планетою. І все це для того, щоб сформулювати це кляте Вічне Питання.
— Навіщо? — запитав Артур.
— Ми вже про це думали, — пояснив Френкі. — Але одержана відповідь не стикується з таким запитанням. НАВІЩО? — СОРОК ДВА... Відповідь не підходить.
— Ні, ви мене не зрозуміли, — пояснив Артур, — я запитав, навіщо вам усе це?
— Он ви про що, — сказав Френкі. — Гадаю, спонукала нас звичка бути чесними з собою. Справа в тім, що ми по зав'язку ситі чеканням, і нам зовсім не всміхається все починати спочатку через цих вогонів, що вийшли на стежку війни. Від одного їхнього імені в мене зводить щелепи! Нам з Бенджі ще пощастило: ми встигли завершити свій шмат роботи і вчасно вилетіли з Землі на короткі канікули. Ваші друзі люб'язно допомогли нам дістатися до Магратеї.
— Магратея — вхід до нашого виміру, — пояснив Бенджі.
— Коли ми зв'язались зі своїми, — провадив його колега, — нам запропонували дуже вигідний контракт по організації п'ятивимірного гала-шоу — мосту між Магратеєю й нашою Галактикою. Ми не можемо пропустити такої нагоди.
— Я б теж не упустив, — сказав Зафод. — А ти, Форде?
— Ще б пак, — відповів Форд. — Я б учепився в неї зубами. Артур подивився на них, міркуючи, до чого це вони ведуть.
— Але для шоу нам потрібен КІНЦЕВИЙ ПРОДУКТ, — сказав Френкі. — Сформульоване Вічне Питання. Зафод підсунувся до Артура.
— Уяви собі, що вони сидять у студії, в затишній обстановці і кажуть, що їм відома Відповідь на Питання про Суть Життя, Існування Всесвіту й про Усе Інше. Це — чудово! Але якщо вони зрештою признаються, що Відповідь — «сорок два», шоу одразу ж скінчиться. Ніякого продовження.
— Нам треба, щоб усе хоча б ВИГЛЯДАЛО досить переконливо, — додав Бенджі.
— Знаєте що? — вигукнув Артур. — Якщо Вічне Питання повинне лише виглядати переконливо, то знаєте, як це зветься? Мишачим шарудінням. Миші наїжачились.
— Припустимо. Нехай чистота експерименту — ідеалізм, нехай пошуки істини в усіх її виявах — дурниця. Але варто копнути глибше й підступитися до істини на відстань витягнутої руки,.як тобі починає здаватися, ще? так звані закони природи — не що інше, як блеф,-а весь Всесвіт, швидше за все, керується купкою якихось маніяків. Тому, коли справа доходить до вибору між організацією ще одного десятимільионнорічного дослідження з бозна-якими величезними витратами і дрібною підтасовкою тих самих фактів, я обираю останнє, — сказав Френкі.
— Але ж.., — почав був спантеличено Артур.
— Слухай-но, землянине, невже так важко зрозуміти, — перебив його Зафод. — Ти кінцевий продукт операційної матриці Землі. Адже ти був на ній до самого кінця...
— Е-е...
— Таким чином, твій мозок — органічна частина передостанньої конфігурації комп'ютерної програми, — пояснив Форд у якнайдоступнішій для Артура формі.
— Правда ж?
— Ну, — протягнув Артур. Він зовсім не вважав себе органічною частиною чого б то не було. І саме це, як йому здавалося, спричинило всі його життєві неприємності.
— Іншими словами, — сказав Бенджі, під'їжджаючи до Артура в своєму чудернацькому екіпажі, — шанси того, що структура питання закодована в звивинах мозку, досить високі. Ми його купуємо.
— Що, питання? — не зрозумів Артур.
— Так, — хором відповіли Форд з Тріліан.
— За купу грошей, — додав Зафод.
— Ні, — поправив Френкі, — ми купуємо мозок.
— Що?
— Невже ви ним так дорожите? — щиро здивувався Бенджі.
— Ми домовлялись, що ви досліджуєте мозок за допомогою приладів, — обурився Форд.
— Звичайно, — погодився Френкі, — але для цього його доведеться вийняти й приготувати.
— Препарувати, — поправив Бенджі.
— Нарізати дрібними шматочками.
— Ну, це вже ні, даруйте! — Артур рішуче звівся з крісла.
— Якщо ви так наполягаєте, — умовляв Бенджі, — ми його замінимо.
— На електронний, — підхопив Френкі. — Найпростішої моделі цілком вистачатиме.
— Найпростішої! — жахнувся Артур.
— Авжеж! — Зафод зловісно посміхнувся. — Досить записати на плівку «Що?», «Я не знаю», «Де мій чай?» — і ніхто не помітить заміни.
— Іще чого? — запротестував, задкуючи, Артур.
— Ти не згоден? — запитав Зафод і одразу ж скрикнув від болю, бо Тріліан штовхнула його під столом ногою.
— Я помічу, — сказав Артур.
— Не помітиш, — запевнив Френкі. — Ти будеш так запрограмований, що не помітиш.
Форд рушив до дверей.
— Добре, хлопці, — сказав він. — Будемо вважати, що ми не домовились.
— А ми вважаємо, що краще було б домовитись, — пропискотіли миші. їхня доброзичливість миттєво зникла, їхні келехи задзижчали, здійнялися
в повітря й полетіли до Артура. Він, паралізований жахом, забився в найдальший
куток і тремтів там, мов осиковий листок.
Тріліан ухопила його за руку, намагаючись підштовхнути до дверей. Ноги не слухались Артура, він був мов загіпнотизований дзижчанням винних келехів і не міг зрушити з місця. Його наче схопив правець. Форд і Зафод дружно ламали двері.
Тріліан закричала. Артур лиш безмовно відкривав рот. Під наступним ударом двері піддалися. З другого боку за ними чатували якісь мерзенного вигляду особи. Швидше за все, були магратейці. Але їхня зловісна зовнішність блякла в порівнянні з медичними інструментами, які вони принесли з собою. Почалося стовпотворіння.
Ось яка виникла ситуація. Артурові збирались розпиляти череп. Тріліан ніяк не могла захистити його. А Форд і Зафод без особливого успіху стримували наступ головорізів, дужчих і куди більше озброєних, ніж вони.
На їхнє щастя цієї миті загучали всі сигнали тривоги планети.
Книга: Дуглас Адамс Путівник по Галактиці для космотуристів Переклад Олексія Антомонова
ЗМІСТ
| 1. | Дуглас Адамс Путівник по Галактиці для космотуристів Переклад Олексія Антомонова |
| 2. | Розділ 1 |
| 3. | Розділ 2 |
| 4. | Розділ 3 |
| 5. | Розділ 4 |
| 6. | Розділ 5 |
| 7. | Розділ 6 |
| 8. | Розділ 7 |
| 9. | Розділ 8 |
| 10. | Розділ 9 |
| 11. | Розділ 10 |
| 12. | Розділ 11 |
| 13. | Розділ 12 |
| 14. | Розділ 13 |
| 15. | Розділ 14 |
| 16. | Розділ 15 |
| 17. | Розділ 16 |
| 18. | Розділ 17 |
| 19. | Розділ 18 |
| 20. | Розділ 19 |
| 21. | Розділ 20 |
| 22. | Розділ 21 |
| 23. | Розділ 22 |
| 24. | Розділ 23 |
| 25. | Розділ 24 |
| 26. | Розділ 25 |
| 27. | Розділ 26 |
| 28. | Розділ 27 |
| 29. | Розділ 28 |
| 30. | Розділ 29 |
| 31. | Розділ 30 |
| 32. | Розділ 31 |
| 33. | Розділ 32 |
| 34. | Розділ 33 |
| 35. | Розділ 34 |
| 36. | Розділ 35 |
На попередню
|
|
