Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Едгар Берроуз. ПОВЕРНЕННЯ ТАРЗАНА
Коли графиня провела Тарзана до передпокою і вернула ся, то зіткнулася з Ніколаєм Роковим.
- Ви давно тут? - спитала вона, задкуючи.
- Прийшов ще перед вашим коханцем, - відповів Роков, єхидно підморгуючи.
- Замовчіть! - наказала вона. - Як ви смієте говорити це мені - вашій сестрі?
- Ну, люба Ольго, якщо він не ваш коханець, то не з вашої вини. Якби він знався на жінках і вдесятеро менше, ніж я, то вже сьогодні тримав би вас в обіймах. Він просто дурень, Ольго! Здавалося б, сьогодні кожним вашим словом і порухом ви йому зробили досить натяків, а він не бачить нічого, та й край.
Ольга затулила вуха руками.
- Я не хочу нічого чути. Я сьогодні про все розповім Раулеві, і ви більше не зможете тиснути на мене. Він зрозуміє - і тоді начувайтесь! Ви просто негідник, коли говорите таке. Як би ви не лякали мене, ви знаєте, що я порядна жінка.
- Нічого ви йому не розповісте! - заперечив Роков. - Я тримаю цю справу в руках, і з допомогою одного з ваших служників, якому довіряю, мені не бракуватиме нічого, аби, коли прийде відповідна хвилина, викласти цю справу перед вашим чоловіком.
Графиня не сказала своєму чоловікові нічого, і вузол затягувався дедалі міцніше.
Непевний страх, який раніше пригнічував її, набув тепер дуже виразних рис.
5. НЕВДАЛА ЗМОВА
Упродовж місяця Тарзан був постійний і вельми жаданий гість чарівної графині де Куд. Він часто зустрічався в неї з нечисленним вишуканим товариством, яке збиралися в графині на чай о п’ятій. Але Ольга часто знаходила приводи, щоб залишитися з Тарзаном наодинці.
Спершу вона була налякана звинуваченням Ніколая.
Вона не думала про цього великого молодого чоловіка інакше, як про друга, але підступні слова її брата заронили зерна сумніву в душу графині, і під їхнім впливом графиня багато думала про те, що так вабило її до сіроокого чужинця. У неї не було ані наміру закохати його в себе, ані бажання полюбити.
Вона була значно молодша за свого чоловіка і несамохіть їй хотілося тепла, дружніх взаємин з людиною, ближчою їй за віком. Двадцятирічним важко ділитися потаємними думками із сорокарічними. Тарзан лише на два роки був старший від неї. Він міг її зрозуміти. У ньому вчувалися порядність, лицарствочистота. І від самого початку знайомства Ольга інстинктивно відчула до нього величезну довіру.
Роков стежив за тим, як відстань між ними дедалі скорочується. Довідавшись, що Тарзан знає. що він - російський шпигун, Роков став не тільки ненавидіти годованця Великих мавп, а й боятися його.
І він уперто вичікував нагоди, щоб завдати своєму супротивникові нищівного удару. Він хотів спекатися Тарзана і водночас дістати насолоду від помсти за приниження й поразки, яких він зазнав від Тарзанових рук.
Тарзан у цей час почував себе так добре, як ніколи відтоді, коли мир і спокій джунглів порушило вторгнення у них європейців.
Він радів приємному спілкуванню з друзями Ольги в її домі, тоді як шляхетну графиню і його поєднувала щира дружба, і це було для них обох джерелом невимовної радості. Цей настрій увійшов у його меланхолійні роздуми і став цілющим бальзамом його розбитому серцю.
Інколи Д’Арно супроводжував його у візитах до дому де Кудів, бо віддавна знав Ольгу і графа. Граф де Куд лише іноді зазирав до салону своєї чарівної дружини - нескінченні справи, пов’язані з його високим службовим положенням, часто затримували його до пізньої ночі.
Роков безперервно стежив за Тарзаном. Росіянин вичікував, коли Тарзан завітає у будинок графа вночі. Але ця мить чомусь ніяк не наставала. Тарзан. траплялося, проводжав графиню з театру, але, на превеликий жаль її брата, щоразу прощався з нею біля входу в будинок графа.
З’ясувавши, що Тарзана неможливо піймати на його власних діях, Роков і Павлович виробили-таки план. за яким він мав неодмінно втрапити в пастку і скомпрометувати себе.
Вони старанно слідкували за пресою, як і за діями де Кудів і Тарзана. І ось одного чудового дня в газетах з’явилося оголошення про бенкет, призначений наступного дня в німецького посла. Серед запрошених було й ім’я графа де Куда. Це означало, що він не повернеться раніше ніж опівночі.
Того вечора Павлович чатував на тротуарі перед німецьким посольством і міг роздивитися в обличчя кожного гостя, який під’їжджав. Невдовзі він побачив, як граф де Куд вийшов зі свого автомобіля й увійшов у під’їзд.
Цього було досить. Павлович поспішив додому, де на нього чекав Роков. Вони зачекали до початку на дванадцяту.
Чверть на дванадцяту Павлович узявся за телефон.
- Чи це квартира лейтенанта Д’Арно, - спитав він, коли йому відповіли. - Будьте ласкаві, покличте пана Тарзана! Для нього є повідомлення.
Хвилину з іншого боку мовчали.
- Пан Тарзан? Пане, це від графині де Куд. Виїзний лакей Франсуа за дорученням її світлості. Можливо, пан згадає мене? Графиня дуже просить вас приїхати до неї негайно в дуже пильній справі. У неї якась біда. Ні. бідний Франсуа не знає. Накажете передати, що зараз будете? Слухаюсь. Дякую, пане. Хай вас береже Бог.
Павлович повісив трубку й повернувся до Рокова.
- Тарзан буде у графині через півгодини, - сказав Роков. - Якщо ти дістанешся до німецького посольства за чверть години, то де Куд може бути дома хвилин через сорок. Усе залежить від того, чи цей йолоп залишиться в Ольги ще хвилин двадцять після того, як з’ясується, що його ніхто не викликав. Ось записка для де Куда. Спішімо!
Павлович привіз записку для графа де Куда в німецьке посольство і передав її лакеєві:
- Це для графа де Куда. Дуже пильна справа. Ви побачите, як він одразу зрадів І він кинув срібну монету в готову до цього руку лакея. Потім вернувся додому.
“Пане граф де Куд!
Особа, яка бажає врятувати ваше ім’я від ганьби, у цей спосіб повідомляє, що в цю мить ваша подружня честь під загрозою.
Той, хто кілька місяців постійно відвідував ваш дім під час вашої відсутності, зараз із вашою дружиною. Якщо ви одразу ж підете до будуара графині, ви їх застанете разом.
Друг”.
Через двадцять хвилин після розмови Павловича з Тарзаном Роков додзвонився до Ольги.
Покоївка відповіла з будуара, де стояв телефон, що графиня вже спочиває.
- Справа дуже нагальна, - сказав Роков. - Графиня повинна особисто вислухати дуже важливе повідомлення. Нехай вона щось накине на себе й підійде до телефону. Я знову подзвоню через п’ять хвилин.
З цими словами він повісив трубну. За хвилину повернувся Павлович.
- Віддав записку? - спитав Роков.
- Граф, напевне, вже під’їжджає до свого будинку, - відповів Павлович.
- Чудово. Мадам зараз у своєму будуарі і ледь одягнена. За мить вірний Жак проведе до неї пана Тарзана без попередження. На з’ясування ситуації піде кілька хвилин. Ольга в білизні матиме вельми привабливий вигляд. Вона буде приголомшена, але навряд чи незадоволена. І якщо цей Тарзан має хоч краплину крові, то граф приблизно через п’ятнадцять хвилин застане досить пікантну сцену. Ну, Алєксєй, як на мене, то ми все продумали якнайкраще. Ходімо вип’ємо за добре здоров’я пана Тарзана. До речі, граф де Куд один із кращих фехтувальників Парижа. Стріляє він також непогано.
Коли Тарзан дістався до будинку де Куд, Жак чекав його біля входу.
- Будь ласка, сюди, - сказав він Тарзанові і повів його широкими мармуровими сходами.
Через хвилину він одчинив двері, розсунув важку завісу, догідливе вклонився і впустив Тарзана у слабко освітлену кімнату. Потім Жак зник.
Тарзан побачив у дальній кімнаті Ольгу. Вона сиділа за маленьким столиком, на якому стояв телефон, і нетерпляче постукувала пальцями по лакованій поверхні.
- Ольго, - сказав він, - що трапилось?
Вона озирнулася, побачила його і скрикнула:
- Жане! Що ви тут робите? Хто вас пустив? Що це означає?
Така зустріч вразила Тарзана, мов грім, але за мить він уже частково усвідомив, що сталося.
- Отже, ви не кликали мене?
- Кликала? Я? О цій порі? Боже, ви що, думаєте, я збожеволіла?
- Франсуа дзвонив мені, щоб я негайно приїхав. Що я дуже потрібний вам.
- Франсуа? Жодного Франсуа тут немає! Хтось пожартував з вами, - засміялася Ольга.
- Ольго, я боюся, що це дуже злий жарт, - відповів Тарзан. - Підступу тут значно більше, ніж гумору.
- Що ви маєте на увазі? Невже ви думаєте, що...
- Де граф? - урвав він її.
- В німецькому посольстві.
- Це нова витівка вашого брата. Завтра граф довідається про мій візит. Він почне розпитувати слуг. Усе це створить саме те враження, яке Рокову хотілося б навіяти графові.
- Негідник! - вигукнула Ольга.
Вона підвелася, ні дійшла впритул до Тарзана і зазирнула йому в очі. Вона була дуже налякана. Вона тремтіла і, відчуваючи, що земля вислизає у неї з-під ніг, поклала руки на його широкі плечі. В її погляді промовисто лунало вічне прохання беззахисної жінки до природного захистника - чоловіка. Тарзан узяв у свою сильну долоню одну з маленьких теплих рученят, які лежали на його плечах. Він зробив це машинально і так само, керуючись інстинктом захисника, обняв її за плечі дужою другою рукою.
Наслідок був разючий. Він ніколи перед тим не торкався її так близько. Обоє здригнулися винувато і зазирнули одне одному у вічі. Замість того, щоб відштовхнути його, Ольга де Куд пригорнулася ближче і обхопила його шию руками. Що залишалося робити Тарзанові, годованцеві Великих мавп? Своїми могутніми руками він обійняв жінку і засипав її палкі вуста поцілунками.
Коли Рауль де Куд отримав від дворецького в німецькому посольстві записку і прочитав її, то похапцем вибачився перед господарем. Згодом він навіть не міг згадати, яку причину придумав для того, щоб піти. До тієї миті, коли він опинився біля під’їзду свого будинку, все пливло у нього перед очима. Тут його рухи стали спокійними і обережними. Він опанував себе. Він не звернув уваги на те, чому лакей Жак прочинив йому двері, коли він ще тільки підіймався зовнішніми східцями. В ту мить він не надав цьому значення, але пізніше ця обставина пригадалася йому.
Піднявшись навшпиньки сходами, він нечутно пройшов коридором до спальні своєї дружини. В його серці палала жадоба вбивства, в руці він тримав важку палицю. Ольга побачила його перша. В паніці вона вирвалася з обіймів Тарзана, а той озирнувся саме тоді, коли граф опускав на його голову страшний удар, і відбив палицю рукою.
Палиця ще тричі майнула в повітрі, і з кожним ударом в Тарзані прокидався дикий звір.
Він тихо заклекотів, наче мавпа, і кинувся на француза.
Палицю було вирвано з рук, зламано, мов сірник, і пожбурено геть. Потім він вчепився в горло супротивника, наче лютий звір.
Ольга де Куд прийшла до тями після першого потрясіння, кинулась до Тарзана і закричала, хапаючи його за руки:
- Ви його вб’єте, ви його вб’єте! Жане! Ви вбиваєте мого чоловіка!
Він раптом відкинув від себе тіло. яке рвав наче пес тер’єр спійманого щура, і підвів голову. І тут у будинку пролунав страхітливий клич мавпи, який сповіщає про перемогу.’На цей страшний крик звідусіль, від горища до льоху, збіглися бліді й тремтячі з переляку слуги. Ольга вклякла біля свого чоловіка й молилась.
Перед очима Тарзана поволі розійшлася кривава пелена. Він знову став бачити речі: він знову дивився очима цивілізованої істоти. Його погляд впав на вкляклу жінку.
- Ольго, - прошепотів він.
Вона піднесла голову, сподіваючись побачити погляд божевільного вбивці.
Натомість в його очах вона прочитала жаль і каяття.
- Дивіться, що ви накоїли! - вигукнула вона. - Я його кохала! Ви вбили його!
Тарзан обережно підняв обважніле тіло графа і переніс його на канапу. Потім притулив вухо до його грудей.
- Дайте чарку коньяку! - сказав він.
Ольга принесла коньяк, і вони вдвох не без труднощів влили його до рота графові. З блідих вуст вихопилося слабке зітхання. Граф де Куд застогнав і повернув голову.
- Він житиме! Слава Богу! - сказав Тарзан.
- Чому ви зробили це, Жане? - спитала Ольга.
- Не знаю. Він вдарив мене, і я втратив розум. Я вчинив так, як у подібних випадках робили мавпи моєї породи. Ольго, я ніколи не розповідав вам про своє минуле. Краще було б, якби ви раніше дізналися про моє життя. Усього цього могло б не статись. Я ніколи не бачив свого батька. Єдина мати, яку я будь-коли знав, була дика мавпа. Вперше я побачив білу людину, коли мені було двадцять. Трохи більше року тому я був голим хижаком в африканських джунглях. Не засуджуйте мене надто суворо. Дна роки - надто малий термін, щоб одна людина могла догнати упродовж цього часу суспільство, яке йшло до сьогодення віками.
- Я вас не засуджую. Тут лише моя вина. А зараз ідіть. Він не повинен вас бачити тут, коли опритомніє. Прощавайте.
Тарзан вийшов з будинку графа де Куда з похиленою головою, його мучили докори сумління.
Коли він вийшов на вулицю, його думки запрацювали виразніше й точніше, і за чверть години він уже був у поліцейській дільниці неподалік вулиці Моль. Агент щиро зрадів його візиту. Старе було давно забуте. Після хвилинної розмови Тарзан спитав його, чи чув він щось про Ніколая Рокова та Алєксєя Павловича.
- Авжеж, і досить багато. У нас на кожного з них заведено справу. В разі чого ми їх можемо дуже легко знайти. А навіщо вони вам здалися?
- Я їх знаю, - сказав Тарзан. - Мені треба побачити Рокова в одній справі. Якби ви могли дати його адресу, я був би вам дуже вдячний.
Кількома хвилинами пізніше Тарзан вийшов з поліцейської дільниці з адресою Рокова в кишені і рушив до ближчої зупинки таксі.
Роков і Павлович після пиятики повернулися додому пізно і цілу ніч складали плани можливих наслідків тих подій, які вони підготували. Вони подзвонили у дві редакції газет і з хвилини на хвилину чекали, коли прийдуть репортери, щоб дати їм інформацію про скандал, який завтра схвилює весь Париж.
На сходах почулися важкі кроки.
- Спритні хлопці, оці газетярі, - вигукнув Роков і, коли у двері постукали, сказав: -Заходьте!
Але привітна усмішка застигла на його обличчі, коли Роков зустрівся поглядом з сірими очима нічного відвідувача.
- На Бога! - вигукнув він і зірвався на ноги. - Як це ви сюди втрапили?
- Сідайте! -сказав Тарзан так тихо, що вони ледве розчули, але таким голосом, що Роков впав на стілець назад, а Павлович, який вже сидів, приріс до свого стільця.
- Ви знаєте, чому я тут! - Тарзан і далі говорив так само тихо. - Звісно, щоб убити вас, але тому, що ви брат Ольги де Куд, я цього не зроблю, принаймні зараз. Я даю вам шанс на порятунок. Павловича я не рахую - він лише дурне тупе знаряддя у ваших руках, і тому я не вб’ю його раніше за вас. Але якщо ви тут, у цій кімнаті, негайно виконаєте дві мої умови, то можете вціліти. Перша: ви негайно напишите детальне зізнання про вашу роль в сьогоднішній змові і підпишите його. Друге: під загрозою смертної кари ви мусите пообіцяти мені. що жодне слово про цю історію не потрапить до газет. Якщо ви не виконаєте цього, то я переступлю через ваші трупи, коли виходитиму з кімнати. Зрозуміло? - І, не чекаючи відповіді, Тарзан додав: - Не баріться, ось вам чорнило, папір і ручка.
Роков спробував був люто насупитись і щось заперечити.
Через хвилину він відчув сталеві Тарзанові пальці на своїй шиї, а Павлович, який спробував утекти з кімнати, підлетів у повітря і лантухом впав на підлогу в кутку кімнати. Коли обличчя Рокова вже почорніло, Тарзан відпустив його і штовхнув на стілець. Хриплячи й кашляючи, Роков похмуро позирав на людину, що стояла навпроти.
Павлович прийшов до тями і, шкутильгаючи, ледве дістався до місця, на яке показав йому Тарзан.
- Тепер пишіть! - сказав він.
Роков узяв ручку і почав писати.
- Не пропустіть анінайменшої подробиці і повністю називайте всі імеяа, - завбачливо сказав Тарзан.
До кімнати увійшов спритний вертлявий молодик.
- Яз редакції “Матен”, -сказав він. - Мені сказали, що пан Роков може подати вельми цікаву інформацію.
- Ви помилилися, пане, - сказав Тарзан. - У нас немає жодної інформації для преси. Чи не так, шановний Ніколаю?
Роков припинив писати і понуро похитав головою.
- Немає, - пробурчав він. - У мене немає жодної інформації для преси... в цю хвилину.
- І ніколи не буде, шановний Ніколаю, - додав Тарзан.
Газетяр не міг бачити зловісний блиск Тарзанових очей, але Роков це помітив.
- І ніколи не буде, - похапцем повторив Роков.
- Мені дуже шкода, що вас марно потурбували, - сказав Тарзан журналістові. - Бажаю вам усього найкращого.
Він виставив вертлявого спритного молодика і зачинив двері в нього перед носом.
Через годину Тарзан із чималим рукописом у кишені пальта відчинив двері, виходячи з кімнати Рокова.
- На вашому місці я виїхав би з Франції, - сказав він, - тому що я неодмінно знайду слушний час і спосіб убити вас, не компрометуючи вашу сестру.
6. ДУЕЛЬ
Коли Тарзан повернувся додому від Рокова, Д’Арно спав. Тарзан не став його будити, але наступного ранку все йому розповів.
- Який я дурень! - закінчив він свою розповідь. - Де Куд та його дружина були моїми друзями. І чим я заплатив їм за дружбу? Адже я ледь не вбив графа і заплямував ім’я чесної жінки. Дуже ймовірно, що через мене ця родина розпадеться.
- Ви любите Ольгу де Куд? - запитав Д’Арно.
- Полю, мені очевидно, що я її не люблю і вона мене також. Ми були жертвами миттєвого божевілля, це була не любов, і все це минуло б так само швидко, як і настало, якби не повернувся де Куд. Ви знаєте, що в мене дуже мало досвіду спілкування з жінками. Ольга де Куд дуже гарна. Проти її краси, звабливого вбрання, проти благання беззахисної жінки захистити її могла б встояти лише цивілізована людина, а моя цивілізація поки що - лише зовні. Париж для мене не місце. Мене тут чекають лише нові пастки, кожна щораз гірша. Обмеження, які люди добро вільно на себе наклали, діють на мої мавпячі нерви. У мене завжди таке відчуття, що я тут у полоні. Друже, це нестерпно; я хочу повернутися в свої рідні джунглі і жити там, куди мене послав Бог.
- Жане, не беріть це так близько до серця. Ви трималися набагато краще, аніж це зробили б за аналогічних обставин багато хто з цивілізованих чоловіків. Що до вашого негайного від’їзду з Парижа, то тут останнє слово буде за Раулем де Кудом, і його не треба буде довго чекати.
Д’Арно не помилився. Через тиждень, приблизно об одинадцятій, коли Тарзан і Д’Арно снідали, їм доповіли про візит пана Флобера. Пан Флобер виявився напрочуд ввічливим джентльменом. Низько вклонившись, він передав Тарзанові виклик на дуель від графа Рауля де Куда. Після вишукано ввічливих переговорів вони домовитись, що Д’Арно зробить візит до Флобера сьогодні о другій годині, і чемний Флобер, знову вклонившись, пішов.
Коли Друзі знову залишилися самі, Д’Арно насмішкувато глянув на Тарзана.
- То що? - запитав він.
- Я стаю цивілізованішим, - сказав Тарзан. - Я швидко прогресую слідами моїх культурних одноплеменників.
- Яку зброю виберете? - запитав Д’Арно. - Де Куд однаково добре володіє і шпагою, і пістолетом.
- У такому разі мені треба було б вибрати отруєні стріли на відстані двадцяти кроків або списи на тій самій дистанції, - засміявся Тарзан. - Нехай будуть пістолети.
- Жане, він уб’є вас.
- Я в цьому не сумніваюсь, - сказав Тарзан. - Треба ж мені колись померти.
- Виберіть ліпше шпаги, - сказав Д’Арно. - Він задовольниться тим, що поранить вас. А небезпека смертельної рани відносно мала.
- Пістолети, - твердо сказав Тарзан.
Близько четвертої Д’Арно повернувся від Флобера.
- Ми про все домовились, - сказав він. - Усе гаразд. Завтра на світанку, десь поблизу Етампу. Через якісь особисті обставини Флобер наполягав саме на цьому місці.
Я не заперечував.
- Гаразд! - сказав Тарзан.
Більше про дуель не було ані півслова. Перш ніж лягти спати, він увечері написав кілька листів, заклеїв, надписав адреси, вклав їх в один загальний конверт і заадресував його Д’Арно. Д’Арно чув, як Тарзан, роздягаючись, мугикав модну пісеньку з мюзик-холу.
Д’Арно пошепки лаявся. Почував він себе дуже кепсько, бо був переконаний, що завтра Тарзан буде вбитий. Йому дошкуляло те, що Тарзанові було все так байдуже.
- Ох і годину вибрали! Найнецивілізованішу, - зауважив Тарзан, коли йому довелося залишити зручне ліжко вдосвіта.
Зауваження адресувалось Д’Арно, який уже був зовсім одягнений і чекав Тарзана біля дверей спальні.
Д’Арно майже не спав. Він нервував.
- Ви спали цілу ніч, як немовля, - сказав він.
Тазран засміявся.
- Судячи з вашої інтонації, - сказав він, - ви вважаєте, що це зле?
- Не в цьому справа, - сказав Д’Арно і сам усміхнувся. - Але ви ставитесь до всієї цієї історії так байдуже, що є від чого підупасти духом. Може здатися, що вас чекає прогулянка з відвідинами тиру, а не дуель з одним із кращих стрільців Франції.
Тарзан знизав плечима:
- Я йду спокутувати велику провину. Майстерність мого супротивника є важливою складовою цієї покути. Чому ж я повинен нарікати? Ви ж мені самі казали, що граф де Куд чудовий стрілець!
- Ви можете сказати, що сподіваєтеся бути вбитим? - перелякано вигукнув Д’Арно.
- Я не можу сказати, що я цього сподіваюсь, але немає ніяких підстав вважати, що мене не вб’ють.
Якби Д’Арно знав, які думки зродилися в голові Тарзана ще тоді, як він дізнався, що відповідатиме перед де Кудом на полі честі, то злякався б ще більше.
Вони мовчки сіли у великий автомобіль Д’Арно і мовчки помчали темною дорогою, що вела до Етампу. Кожен був заглиблений у власні думки. Д’Арно дуже сумував. Він щиро любив Тарзана. Міцна дружба, яка виникла між двома такими різними за вихованням та способом життя людьми, лише зміцніла від спілкування: вони обоє були людьми, які однаково високо цінували ідеали мужності, відваги й честі. Вони розуміли один одного, і кожен пишався дружбою іншого.
Тарзан із племені Великих мавп поринув у теплі спогади про щасливі дні свого життя в джунглях. Він згадував незліченні години свого дитинства, проведені в батьківській хатині, коли він сидів, підібгавши ноги, схилившись усім своїм маленьким смаглявим тілом над захопливою книжкою, з якої він власним розумом осягнув таємницю друкованих літер набагато раніше, ніж почув звуки людської мови. Його суворе обличчя осяяла усмішка, коли він згадав незабутній день разом із Джейн Портер у самому серці пралісу.
Автомобіль зупинився, і Тарзанові спогади урвалися.
Вони приїхали, і Тарзан повернувся думками до сьогодення. Він знав, що на нього чигає смерть, але страху не відчував. Для мешканців суворих джунглів смерть - звична справа. Закон природи змушує їх хапатися за життя, боротися за нього, але боятися смерті не вчить.
Д’Арно і Тарзан першими прибули на поле честі. Через хвилину з’явився де Куд, Флобер і третій джентльмен.
Його відрекомендували Д’Арно і Тарзанові як лікаря.
Д’Арно і Флобер пошепки сказали один одному кілька фраз. Тарзан і граф де Куд стояли осторонь на протилежних кінцях майданчика. Д’Арно і Флобер оглянули обидва пістолети. Двоє людей, що за хвилину мусили стати до поєдинку, стояли мовчки, доки Флобер перераховував умови, яких вони зобов’язані були дотримуватись.
Вони повинні були стати поруч, тісно спиною один до одного. Коли Флобер подасть знак, вони рушать у протилежні боки, тримаючи пістолети в опущених руках. Коли кожен відійде на десять кроків, Д’Арно подасть наступний сигнал; тоді вони повернуться й стрілятимуть, доки один з них упаде; кожному дозволяється зробити три постріли.
Доки Флобер усе це пояснював, Тарзан дістав з портсигара цигарку й запалив. Де Куд був взірцем спокою.
Хіба він не найкращий стрілець Франції? Раптом Флобер кивнув Д’Арно, і кожний секундант поставив свого дуелянта на позицію.
- Джентльмени, ви готові? - спитав Флобер.
- Цілком, - відповів де Куд.
Тарзан ствердно кивнув головою. Флобер подав знак.
Він і Д’Арно відступили кілька кроків убік за лінію вогню.
Супротивники повільно рушили, кожен у свій бік.
- Шість. Сім. Вісім. -У Д’Арно на очі навернулись сльози. Він дуже любив Тарзана. - Дев’ять.
Ще крок, і бідолашний лейтенант з важким серцем подав сигнал.
Де Куд швидко повернувся і вистрілив. Тарзан трохи підскочив. Його пістолет і далі висів в опущеній руці.
Де Куд вагався, немов очікуючи, що супротивник ось-ось гримнеться на землю. Француз був надто добрим стрільцем, щоб не сумніватися, поцілив він чи ні. Втім, Тарзан не падав і, схоже, не збирався піднімати пістолет. Де Куд знову вистрілив, але поза Тарзана не змінилася. На його обличчі був вираз глибокої байдужості. Він спокійно й невимушено палив цигарку. Найкращий стрілець Франції не міг зрозуміти, в чому справа. Цього разу Тарзан не підстрибнув, але де Куд і тепер знав, що він поцілив.
Раптом він усе зрозумів. Він збагнув диявольський план Тарзана. Тарзан вирішив спокійно піти назустріч цим трьом страшним пострілам, сподіваючись, що. можливо, жоден з них не зіб’є його з ніг. А тоді він, маючи в запасі три постріли, неквапно, спокійно, розважливо розстріляє де Куда. По спині француза пробігли легкі дрижаки.
В цьому було щось пекельне. Що це за створіння таке, що здатне спокійно стояти з двома кулями в грудях і спокійно чекати третьої? Цього разу де Куд прицілився ретельніше, але нерви його зрадили, і він взагалі не попав. А Тарзан усе не підводив пістолет.
Мить обоє стояли, дивлячись просто в очі одне одному.
На обличчі Тарзана був вираз глибокого розчарування.
На обличчі де Куда вираз страху - панічного страху - дедалі наростав. Він не міг довше цього зносити.
- Чорт забирай! Мосьє, стріляйте врешті! - вигукнув він.
Але Тарзан не підніс пістолет. Натомість він ступив крок до де Куда. Д’Арно і Флобер зрозуміли його намір хибно і хотіли кинутись між них, але він застережливо підняв ліву руку.
- Не бійтеся, - сказав він секундантам, - я не зроблю йому нічого лихого.
Це вже було зовсім не за правилами, але вони зупинились.
Тарзан підійшов впритул до де Куда.
- Напевне, ваш пістолет зіпсований, - сказав він. - Або у вас був кепський настрій. Візьміть мій пістолет і спробуйте ще раз. - І Тарзан простяг свій пістолет руків’ям уперед спантеличеному графові.
- На Бога, мосьє! - вигукнув той. - Ви що, збожеволіли ?
- Ні, друже, -заперечив Тарзан. - Але я заслуговую смерті. Це єдиний засіб спокутувати кривду, якої я завдав чудовій жінці. Візьміть мій пістолет і зробіть так, як я вас попрошу.
- Це було б убивство, - заперечив де Куд. - Але яким чином ви образили мою дружину? Вона поклялася мені, що...
- Я не це мав на увазі, - швидко сказав Тарзан. - Ви самі стали свідком нещастя, яке скоїлося з нами. Але щоб кинути тінь на її ім’я і зруйнувати щастя людини, до якої я не мав жодної ворожості, виявилося достатньо. Я винний цілком і повністю і сподівався спокутувати цю провину своєю смертю. Мені прикро, що ви не такий чудовий стрілець, як мені казали.
- Ви стверджуєте, що цілком винні у всьому, що сталося? - швидко спитав де Куд.
- Цілковито, мосьє. Ваша дружини чиста жінка. Вона любить лише вас. У тому лихові, яке ви бачили, винний лише я сам. Не з вини графині де Куд і не з власної волі я прийшов того вечора у ваш дім. Ось документ, який підтверджує це.
І Тарзан дістав з кишені зізнання Рокова з його підписом.
Де Куд узяв папір і почав читати. Д’Арно і Флобер підійшли ближче. Вони були цікавими свідками незвичайного закінчення незвичайної дуелі. Доки де Куд прочитав документ до останнього слова, всі мовчали. Після цього він подивився на Тарзана.
- Ви хоробрий і шляхетний джентльмен, - сказав він. - Я дякую Богові, що не вбив вас.
Де Куд був француз, а французи люди вразливі. Він кинувся обіймати Тарзана і розцілував його. Флобер поцілував Д’Арно. Лише докторові не було з ким цілуватись. Напевне, він образився, і тому втрутився з проханням дозволити йому оглянути рани Тарзана.
- В цього джентльмена вцілила принаймні одна куля, - сказав він. - А можливо, що й усі три.
- Дві, - сказав Тарзан. - Перший раз в ліве плече, а другий - у лівий бік. Мабуть, обидві кулі застрягли в м’язах.
Проте лікар примусив його лягти на траву і клопотався біля нього, доки промив йому рани і не зупинив кровотечу.
Наслідком цієї дуелі було те, що всі верталися до Парижа на автомобілі Д’Арно найліпшими друзями. На душі в де Куда стало так легко, що він позбувся і сліду неприязні до Тарзана. Щоправда, Тарзан узяв на себе більшу частину провини, вигороджуючи Ольгу, але цей обман можна було йому пробачити. Він обманював задля збереження честі жінки і зробив це по-джентльменському.
Тарзана вклали до ліжка на кілька днів. Д’Арно з лікарем так перейнялися його хворобою, що він змушений був скоритися їм, хоча вважав це смішною і безглуздою справою.
- Це просто смішно, - казав він Д’Арно, - лежати в ліжку через укол голки. Ви гадаєте, що коли Болгані, цар горил, ледве не розшматував мене, а я був ще малим хлопцем тоді, - то мене поклали на м’яке ліжко? Куди ж пак! Я вилежувався на вогкому підгнилому очереті в джунглях.
Я пролежав кілька тижнів, схований під густим кущем, і мене доглядала вірна Кала-лише бідна Кала, яка відганяла від моїх ран комах і охороняла мене від диких звірів.
Коли я просив води, вона приносила її в роті - єдиним відомим їй способом. Там не було ані стерилізованої марлі, ані продезинфікованих бинтів. А якби ваш любий лікар бачив ті антисептичні заходи, то, певно, збожеволів би.
І одначе я одужав. Одужав для того, щоб лягти у ліжко через подряпину. Мешканець джунглів такого навіть не помітив би, хіба що подряпина була б на кінчикові його носа.
Книга: Едгар Берроуз. ПОВЕРНЕННЯ ТАРЗАНА
ЗМІСТ
На попередню
|
|
