Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Едгар Берроуз. ПОВЕРНЕННЯ ТАРЗАНА
На кілька хвилин все затихло, жодного звуку не долинало з навколишнього мороку. Тарзан не міг зрозуміти, що сталося. Може, араби відмовилися від бою, вважаючи, що годі втрат? А може, вони від’їхали далі, щоб улаштувати нову засідку на них з Абдулом по дорозі до Бу-Саади.
Думав він недовго. Пролунав зали. потім другий: по них били чотири гвинтівки.
Але щойно пролунав другий залп, як в тилу у нападників загриміли постріли, з боку Бу-Саади з дикими криками в бій вступила нова група.
Араби не стали з’ясовувати, хто це. Вистріливши востаннє в бік Тарзана й Абдула, вони вихором промчали повз них у бік Сіді-Аїси. До місця події під’їхали Кадур бен Саден зі своїми людьми. Старому стало легше на душі, коли він довідався, що Тарзан і Абдул лишилися неушкоджені.
Коней також не зачепило. Люди шейха знайшли двох негідників, яких поцілив Тарзан, переконалися, що обоє мертві, і кинули їх.
- Чого ви не сказали, що збираєтесь зробити засідку на цих бандитів? - ображено спитав шейх. - Якби ми зустріли їх всі разом, вони були б у наших руках.
- Тоді взагалі не варто було б зупинятись. - заперечив Тарзан. - Якби мий далі їхали до Бу-Саади, то вони б наздогнали нас у темряві й усім довелося б брати участь у бою. Ми з Абдулом відстали саме для того, щоб не втягувати в мою особисту сварку непричетних до неї людей. Хіба я міг дозволити собі, щоб через мене ваша дочка потрапила під кулі?
Кадур бен Саден знизав плечима. Йому не сподобалось, що в бою обійшлися без нього.
Цей короткий бій біля самої Бу-Саади привернув увагу солдатів. Тарзана і його товаришів зустрів загін біля самого в’їзду до міста. Офіцер зупинив їх і спитав, що спричинило стрілянину.
- Жменька грабіжників, - відповів Кадур бен Саден. - Вони напали на двох наших, що відстали, але коли ми вернулися, нападників слід прохолов. Двоє з них убито. Мої люди неушкоджені.
Офіцера це пояснення, напевне, влаштувало, він записав імена мандрівників і вирушив зі своїми солдатами до місця сутички, щоб забрати вбитих і, якщо вдасться, розпізнати їх.
Двома днями пізніше Кадур бен Саден зі своєю донькою та почтом виїхали додому, на південь, у далеку дику пустелю. Шейх дуже просив Тарзана поїхати разом з ними, а дівчина просто благала його про це. Але Тарзан, зважаючи на останні події, зрозумів, що його обов’язки стають дедалі важливіші, і гнав від себе думку про те, щоб поїхати кудись хоч і ненадовго. Проте обіцяв шейхові, що провідає його, як тільки випаде нагода. Довелося шейхові та його дочці з ним погодитися.
Два останні дні Тарзан увесь час був у товаристві Кадур бен Садена та його доньки. Його дуже зацікавила ця раса, войовнича, сильна, свідома себе, і він користався нагодою, щоб познайомитися з місцевими звичаями. Навіть почав учити арабську мову під керівництвом милої темноокої дівчини. Йому було шкода розлучатися, коли настав час, з друзями арабами,! він провів їх до ущелини. Коли вони від’їхали, Тарзан ще довго дивився їм услід, не злізаючи з коня, поки вони зникли з очей.
Ось такі люди йому до серця. Їхнє напружене дике життя, сповнене труднощів і небезпек, подобалось Тарзанові. Ось де б він почував себе вільно, навіть краще, ніж в джунглях.
У нього було б товариство справжніх людей, яких він міг би шанувати й поважати, і, перебуваючи серед людей, він водночас жив би одним життям з дикою природою, яку так любив. Він почав думати про те, щоб після закінчення свого завдання звільнитися з посади й поселитися в Африці разом з племенем Кадур бен Садена.
Тарзан повернув коня і повільно поїхав назад до БуСаади.
Готель “Мала Сахара”, де він зупинився, у тій частині, що виходила на вулицю, мав бар, дві їдальні і кухню.
Обидві їдальні сполучалися з баром, одна з їдалень була виключно для офіцерів гарнізону. З бару можна було зазирнути до будь-якої з їдалень. Тарзан пішов до бару.
Ранок ще тільки починався - Кадур бен Саден вирушив у свою далеку дорогу вдосвіта, і Тарзан застав у барі відвідувачів за сніданком.
Кинувши байдужий погляд на офіцерську залу, Тарзан раптом помітив там щось варте уваги. У їдальні сидів поручник Жернуа. Якраз тоді, коли Тарзан позирнув на нього, до Жернуа наблизився араб у білому, нахилився і прошепотів офіцерові на вухо кілька слів. Потім через інші двері вийшов з готелю.
В цьому начебто не було нічого дивного, але коли араб схилився до офіцера, поли його бурнуса розійшлися і Тарзан помітив, що в чоловіка ліва рука підв’язана.
9. НУМА ЕЛЬ-АДРЕА
У день від’їзду Кадура бен Садена на південь диліжанс з півночі привіз Тарзанові листа від Д’Арно, якого переслали до Сіді-бель-Абеса. Він роз’ятрив стару рану, яку Тарзанові так хотілося забути. Одначе він не пошкодував, що Д’Арно написав його, бо принаймні одна з тем, яку той заторкнув у листі, і далі цікавила Тарзана. Ось цей лист.
“Любий Жане.
Відтоді, як я писав вам востаннє, я вже встиг побувати в справах у Лондоні. Був там лише три дні. В перший день цілком випадково зустрів на Генрієта-стріт одного вашого давнього знайомого, вам нізащо не вгадати кого. Це був Самуель Т. Філандер власною персоною. Присягаю, що це правда, тому що звідси бачу ваш недовірливий погляд.
І це ще не все. Він наполіг на тому, щоб я пішов з ним до готелю, і там я зустрів інших - професора Архімеда К. Портера, міс Портер і ту дебелу негритянку, покоївку міс Портер, пам’ятаєте, Есмеральду? По мене прийшов Клейтон. Невдовзі має відбутися його весілля з донькою професора-ми з дня на день чекаємо звістку про це.
Оскільки його батько помер, весілля буде скромним, запросять лише найближчих родичів.
Коли я залишився з містером Філандером віч-на-віч, старий розбалакався і сказав, що міс Портер вже тричі відкладала день весілля. Він не приховував від мене, що, на його думку, міс Портер не надто поспішає заміж за Клейтона, проте цього разу весілля, напевне, відбудеться.
Звісно, всі вони розпитували про вас, але я, пам’ятаючи про ваш намір приховати ваше справжнє походження, говорив з ними лише на буденні теми.
Міс Портер, здавалося, особливо була зацікавлена тим, що я казав про вас, і засипала мене питаннями. Боюся, я повів себе не зовсім по-джентльменському стосовно неї, розповідаючи про ваше прагнення повернутися в рідні джунглі і про ваше рішення з часом здійснити його. Я потім пошкодував, бо, видається, справді було важко малювати собі картину усіх тих небезпек, до яких ви хочете повертатися. “Втім, - сказала вона, - я не знаю, чи буває доля нещасливіша, аніж та, яка очікує пана Тарзана в похмурих і страшних джунглях. У нього принаймні там не буде докорів сумління. А вдень іноді трапляються хвилини тиші й спокою і можна насолоджуватися видовищем розкішної природи. Можливо, вас дивує, що це кажу я, після того як пережила страшні хвилини в страшних нетрях; але втім трапляються хвилини, коли я хочу повернутися туди, бо я усвідомлюю, що пережила там найщасливіші миттєвості мого життя”.
Вона говорила, і на її обличчі з’явився вираз глибокого смутку, вона знала про те, що її таємниця відома мені.
Я відчував це і зрозумів, що у такий спосіб вона хотіла передати вам останнє ніжне вітання від усього серця, яке буде завжди пам’ятати вас, хоча його володарка вже належатиме іншому. Схоже було, що Клейтон нервує, коли говорили про вас, йому було непереливки. Його обличчя було стомлене і змарніле, втім він також питав про вас і передавав вітання. Цікаво, чи він щось підозрює? Разом з Клейтоном прийшов Тенінгтон. Вони великі друзі, ви ж знаєте. Тенінгтон збирається знову в одну зі своїх нескінченних мандрівок яхтою. Він умовляв усе товариство їхати разом, мене також хотів зманити. Цього разу він мріє обійти довкола Африки. Я сказав йому, що одного чудового дня його коштовна забава піде на дно разом з ним та його товаришами, якщо він не викине з голови думку, що вона, яхта, так само добра, як пасажирський корабель або військовий крейсер.
До Парижа я повернувся позавчора, а вчора на іподромі зустрів графа і графиню де Куд. Вони заходилися розпитувати про вас. Схоже, де Куд щиро вам симпатизує, певне, в нього до вас не залишилося анінайменшого почуття неприязні. Ольга чудова, як завжди, але схоже, що смирніша. Мені здається, що вона, завдяки вам, дістала урок, який придасться їй у житті ще не раз. Яке щастя для неї і для Куда також, що це тоді були ви, а не інший, не такий шляхетний чоловік.
Якби ви тоді по-справжньому залицялися до Ольги, боюся, що нині вам обом було б непереливки.
Вона просила мене передати вам, що Ніколай з Франції виїхав. Вона дала йому двадцять тисяч франків, щоб він не повертався. Вона дуже рада, що спекалася його, поки він не виконав свою колишню погрозу - вбити вас за першої нагоди, їй було б надзвичайно важко, якби на ваших руках була кров її брата, тому що вона вас кохає. Вона казала про це перед графом, аніскільки його не соромлячись. Певне, їй і на мить не спало на думку, що ваша сутичка з Ніколаєм може мати інший наслідок, аніж його смерть. Граф з нею цілком згідний у цьому. Він сказав: “Потрібен цілий полк Рокових, щоб убити Тарзана”. Він глибоко шанує вашу відвагу.
Мені наказано повернутись на корабель. Двома днями пізніше, ми виходимо з Гавра, подальші інструкції маємо у запечатаному конверті. Втім, якщо ви будете писати на адресу корабля, то з часом вони мене знайдуть. За пертої ж нагоди знову напишу вам.
Ваш щирий друг Поль Д’Арно”.
- Боюся, - сказав замислено Тарзан сам до себе, - Ольга викинула двадцять тисяч франків на вітер.
Він кілька разів перечитував ту частину листа Д’Арно, у якій наводилися уривки з розмови із Джейн Портер.
Ці слова давали йому відчуття щастя й смутку водночас, але це було щастя, якого він був позбавлений віддавна.
Наступних три тижні нічого особливого не відбувалося.
Кілька разів Тарзан бачив таємничого араба, одного разу той розмовляв з лейтенантом Жернуа. Але Тарзанові ніяк не вдавалося вистежити його, хоч як він намагався це зробити. Дуже важливо було встановити, де той мешкає.
Жернуа і досі особливою симпатією до Тардапа не вирізнявся, а тепер став ще відчуженіше до нього ставитись, особливо після випадку в їдальні готелю в Омалі. Хоча вони бачилися не часто, однак в манері Жернуа тримати себе виразно вчувалася ворожість.
Тарзан багато часу полював в околицях Бу-Саади, намагаючись добре грати свою роль. Він іноді цілі дні никав пагорбами, буцімто шукаючи газелей. Проте, якщо йому вдавалося підійти до цих чудових граціозних тварин на відстань пострілу, він завжди давав їм змогу втекти і навіть не виймав гвинтівки з чохла. Тарзан не бачив ніякої втіхи в тому, щоб убивати цих беззахисних і нешкідливих тваринок задля самого процесу убивства.
Справді, Тарзан ніколи не вбивав для задоволення і не відчував радості від убивства. Йому подобалося стикатися з ворогом у чесному двобої; він насолоджувався радістю перемоги, захопливим, вдалим полюванням та смачною їжею, коли він протиставляв спритності та майстерності інших свої власні. Але вийти з міста ситому задля того, щоб застрелити гарненьку ніжнооку газель, йому здавалося ще більшаю жорстокістю, аніж планомірне вбивство такого, як ти сам. Тарзан не хотів цього робити і тому завжди полював сам, щоб не виказати таємниці свого безкровного полювання.
Одного разу він ледь не позбувся життя. Напевне, цс трапилося тому, що ніякої охорони він із собою не брав.
Він повільно переїжджав неглибокий виярок, коли позаду, зовсім близько, тріснув постріл і куля пробила його корковий шолом. Хоч він зразу повернув назад і швидко поїхав на край виярка, але сліду ворога не зауважив і навіть на зворотному шляху до Бу-Саади не зустрів жодної людини.
“Авжеж, - сказав він до себе, згадуючи цю подію, - Ольга викинула на вітер свої двадцять тисяч франків”. Того вечора він вечеряв у капітана Жерара.
- Ви не дуже вдало полювали? - спитав офіцер.
- Ні, не дуже, - відповів Тарзан. - Дичина довкола дуже полохлива, крім того, я не дуже захоплююсь полюванням на птахів та антилоп. Я думаю вирушити далі на південь і спробувати постріляти ваших алжирських левів.
- Дуже добре, - вигукнув капітан, - ми вирушаємо завтра до Джельфи, отже ви поїдете принаймні туди під охороною. Мені й лейтенантові Жернуа наказано вирушити на південь на чолі сотні солдатів, щоб вибити звідти бандитів, які грабують місцеве населення. Можливо, ми з вами разом полюватимемо на левів.
Тарзан був у захваті і сказав про це. Але капітан вельми здивувався б, якби дізнався про справжню причину цих радощів. Навпроти Тарзана сидів Жернуа. який, схоже, зовсім не радів пропозиції капітана.
- Побачите, полювання на левів набагато цікавіше, аніж на газелей, - зауважив капітан Жерар, - але й набагато небезпечніше.
- Полювання на газелей також буває небезпечним, - відповів Тарзан. - Особливо коли полюєш сам. Я сьогодні переконався в цьому, а також переконався, що хоча газель вважається самою полохливою зі звірів, проте навряд чи вона найбоягузливіша.
Не бажаючи виказувати все вголос, Тарзан після цих слів мов би ненароком швидко зиркнув на Жернуа, бо не хотів, щоб той відчував себе вистеженим або запідозреним.
Проте враження, яке це зауваження справило на Жернуа, виразно свідчило, що до останніх подій він причетний або принаймні добре про них знає. Тарзан помітив, як шия лейтенанта сильно почервоніла під коміром. Тарзана це цілком задовольнило, і він змінив тему розмови.
Наступного ранку, коли загін вирушив з Бу-Саади на південь, до нього приєдналося близько десятка арабів.
- Вони не належать до загону, - відповів на запитання Тарзана Жерар, - вони приєдналися до нас, щоб не їхати самим.
Проте Тарзан за час свого побуту в Алжирі достатньо вивчив вдачу арабів, щоб повірити в таке пояснення. Він знав, що араби не люблять товариства іноземців, особливо французьких солдатів. Тому ця обставина заронила в ньому підозру, і він вирішив пильнувати вершників, які їхали позаду загону на відстані кількасот метрів. На жаль, навіть під час перепочииків вони не наближалися настільки, щоб їх можна було добре роздивитись.
Тарзан уже давно переконався, що за ним слідкують наймані вбивці, і не сумнівався, що тут не обійшлося без Рокова. Тарзан не міг напевне сказати, чи це була помста за минулі випадки, коли йому вдавалося перешкодити планам росіянина і дуже принизити його, чи тут був якийсь зв’язок із справою Жернуа. Якщо остання гіпотеза підтвердиться, - а вона почала здаватися Тарзанові ймовірною, відколи він переконався, що Жернуа його підозрює, - то йому доведеться мати справу з двома лютими ворогами.
В глибинах Алжиру, куди вони тепер прямували, ці вороги матимуть достатньо можливостей знищити людину, яку вони ненавидять., і зробити це тихенько, не викликаючи ні в кого підозри.
Загін стояв два дні табором у Джельфі, а звідти вирушив на південний захід, звідки прийшла звістка про напади грабіжників на місцеві племена, дуари яких Знаходилися біля підніжжя гір.
Коли було наказано виступати з Джельфи, невеличка група арабів, яка супроводжувала загін від Бу-Саади, раптом щезла тій самої ночі. Наступного ранку Тарзан почав потроху розпитувати солдатів, але жоден не міг йому пояснити, куди й чому зникли араби. Це зникнення Тарзанові дуже не подобалось, якщо врахувати, що через півгодини після того, як капітан Жерар віддав наказ про зміну маршруту, він бачив, як Жернуа розмовляв з одним із арабів. Напрямок, яким повинен був піти загін, знали крім Жернуа, тільки Жерар і Тарзан. Солдати знали лише те, що вони виступають у повід. Невже Жернуа виказав арабам місце, куди йде загін? Надвечір французи отаборилися в невеличкій оазі, де містився дуар шейха, в якого бандити крали отари і вбивали пастухів. Араби вийшли зі своїх шатер, вкритих козячими шкурами, і оточили солдатів, засипаючи їх питаннями місцевою говіркою, оскільки самі солдати були тубільцями.
Тарзан, який під ту пору вже трохи опанував арабську мову з допомогою Абдула, почав розпитувати одного юнака із почту шейха, який приїхав привітати капітана Жерара.
Але той не бачив шести вершників, які б їхали від Джельфи. Можливо, поблизу були й інші оази і вони поїхали туди. Крім того, ще були гірські грабіжники, і вони їздили невеликими групами в Бу-Сааду і навіть доходили до Омала та Буїра. Можливо, ці араби також були з грабіжників і верталися зі своєї прогулянки в одне зі згаданих міст.
Уранці наступного дня капітан Жерар поділив свій загін на дві групи. Одну він очолив сам, а іншу передав під командування лейтенантові Жернуа. Вони повинні були звільнити від грабіжників гори обабіч долини.
- З яким загоном поїдете ви, пане Тарзане? - спитав капітан. - Чи, може, полювання на розбійників вам не до вподоби?
- Навпаки, я з радістю поїду, - похопився Тарзан.
Він саме ламав собі голову над тим, який привід вигадати, щоб піти разом з Жернуа. Але йому не довелося довго думати, несподівано справу полегшив сам Жернуа.
- Якщо капітан цього разу згідний побути без товариства пана Тарзана, я буду мати за честь супроводжувати його, - сказав він із вельми щирою інтонацією.
Власне, Тарзан зауважив, що щирість Жернуа дещо удавана, але попри це, поспішив погодитись.
Отож лейтенант Жернуа й Тарзан пліч-о-пліч виїхали на чолі невеликого загону. Удавана приязність Жернуа швидко зникла. Щойно капітан Жерар зі своєю групою зникли з очей, як він знову понуро замовк.
Загін рухався вперед, грунт ставав дедалі нерівнішим, потім дорога почала підійматися вгору, і нарешті загін вузькою ущелиною вийшов до хребта десь опівдні. На березі маленького струмка Жернуа наказав ставати на перепочинок. Солдати встигли приготувати собі легкий обід, поїсти і наповнити фляжки водою.
Спочивши близько години, вони рушили далі вздовж ущелини аж до невеликої долини, від якої променями врізнобіч ішло кілька скелястих ярів. Вони зупинилися, Жернуа став посередині і почав пильно оглядати довколишні гори.
- Тут ми розіб’ємося на групи, - сказав він, - по кожній ущелині піде група з кількох осіб.
Після цього він поділив загін і віддав накази унтерофіцерам, які перебрали команду над групами. Закінчивши віддавати накази, він повернувся до Тарзана й сказав:
- А ви запишіться тут до нашого повернення, будь ласка.
Коли Тарзан зібрався заперечити, офіцер рвучко зупинив його.
- Можливо, якомусь із цих загонів доведеться прийняти бій, - сказав він, - а присутність цивільних під час операції заважатиме військовим.
- Але, любий лейтенанте, - заперечив Тарзан, - я виконуватиму накази ваших капралів або ваші, я битимусь серед солдатів, як, вони. Тому я й вирішив супроводжувати вас.
- Не дуже віриться, - відповів Жернуа з усмішкою, яку навіть не намагався приховати, а потім рвучко додав: - Ви підлягаєте мені, і я вам наказую чекати нашого повернення. Розмову закінчено! - Він повернувся, дав коневі шпори і поїхав попереду своїх солдатів.
За мить Тарзан залишився сам-один серед пустельних гір.
Він сховався в тіні ближчого дерева, бо сонце пекло немилосердно, прив’язав до дерева коня, а сам сів на землю й закурив. Він подумки кляв Жернуа за цей лихий жарт. “Підла помста”, - подумав Тарзан, але раптом йому спало на думку, що Жернуа не такий дурень, щоб дошкуляти йому такими дрібницями. За цим, напевне, крилося щось серйозніше. Він підвівся, вийняв з чохла гвннтівку, перевірив, чи заряджена, і перелічив набої. Відтак уважно оглянув довколишні гори і виходи з ущелини, щоб не дати себе захопити зненацька.
Сонце сідало дедалі нижче, але ознак повернення солдатів не було. Врешті долину огорнула темрява. Повернутися в табір Тарзанові не дозволило самолюбство, бо ще не минуло досить часу, аби загін міг повернутися в долину. Настала ніч, і Тарзан став менше остерігатися нападу. Він звик до темряви. Він знав, що його чутливий слух завжди попередить про небезпеку. Крім того Тарзан покладався і на свій добрий нічний зір, і на нюх, якщо ворог підкрадатиметься з боку вітру.
Тому коли Тарзан відчув себе порівняно безпечно, то заспокоївся і заснув, обіпершись спиною на дерево.
Напевне, він проспав кілька годин, тому що коли ного розбудило перелякане іржання коня і він підхопився, то місяць уже зійшов і осявав усю невелику долину. На відстані десяти кроків він побачив звіра, який гак налякав коня.
Розкішний і величний, він ледь помахував напруженим хвостом і пронизував свою здобич вогненним поглядом.
Це стояв Нума ель-адреа - чорний лев. Тарзан відчув радісне хвилювання. Йому здалося, що він зустрівся зі старим товаришем після років розлуки. Мить він насолоджувався чудовий видовищем царя пустелі.
Та ось Нума присів, щоб стрибнути, - і Тарзан повільно підняв гвинтівку. Йому ще ніколи не доводилося вбивати з гвинтівки великого звіра. Досі він покладався лише на спис, отруйні стріли, мотузок, ніж або просто на голі руки.
Несамохіть він навіть пошкодував, що не має стріл або ножа - з ними він почував би себе впевненіше.
Нума тепер лежав на землі, піднявши тільки голову.
Тарзан би волів стріляти трохи збоку, бо знав, який небезпечний лев, якщо він проживе після того, як куля потрапить у нього, дві хвилини або навіть одну. Кінь за спиною Тарзана тремтів від страху. Тарзан обережно зробив крок уперед-Нума дише повів за ним поглядом. Він зробив ще один крок і ще. Нума не ворухнувся. Нарешті Тарзан дістав змогу прицілитися в нього між оком і вухом.
Палець натиснув на курок, але в момент пострілу Нума стрибнув. У ту саму мить наляканий кінь зробив останнє відчайдушне зусилля, щоб урятуватися, і припона порвалася. Кінь галопом помчав по ущелині в пустелю.
Людина не змогла б уникнути страшних кігтів Нуми на такій близькій відстані, але Тарзан не був звичайною людиною. Сувора боротьба за існування з дитинства натренувала його м’язи на блискавичну реакцію. Нума ельадреа був спритний, але Тарзан, годованець Великих мавп, ще спритніший. І величезний звір уп’явся в дерево замість того, щоб відчути кігтями людську плоть. У цей час Тарзан пустив у нього ще одну кулю. Лев повалився на бік і з ревінням почав дерти кігтями землю.
Тарзан вистрілив ще двічі, і ель-адреа завмер. Але тепер мосьє Жан Тарзан зник. На його місці стояв Тарзан із племені Великих мавп. Він поставив ногу на тіло своєї здобичі, як дикун, поглянув на місячний овид і могутнім голосом заволав таємничий і страхітливий клич свого племені, клич самця-мавпи, який убив ворога. І всі дикі мешканці гір припинили полювання і здригнулися від звуків нового страшного голосу, а внизу мешканці пустелі вийшли зі своїх шатер, вкритих козлячими шкурами, і задивилися в гори, остерігаючись нової дикої істоти, яка і спер сходитиме з гір і різатиме їхні отари.
За кілометр від долини, де стояв Тарзан, двадцятеро людей у білому з довгими гвинтівками в руках зупинилися на цей звук і запитально перезирнулись. Але оскільки повторення не було, то вони пішли далі, мовчки скрадаючись у напрямку долини.
Тарзан переконався, що Жернуа не збирався вертатися по нього, але не міг зрозуміти, чому офіцер його кинув, водночас даючи йому можливість повернутися до табору. Він вирішив, що далі тут залишатися немає жодного сенсу, тому що його кінь утік, і він рушив в напрямку пустелі.
Ледве він увійшов до ущелини, як у долину з іншого боку вступили перші постаті в білому одязі. На мить вони зупинились розвідати, чи безпечний невеликий виярок, і, переконавшись, що там нікого нема, проїхали його. Під деревом вони наштовхнулися на труп ель-адреа і скупчилися довкола нього, впівголоса щось вигукуючи. За мить вони вже квапливо йшли ущелиною, якою недалеко від них прямував Тарзан. Вони рухалися тихо і обережно, тримаючись у тіні скель, як завжди робить людина, коли полює на людину.
10. ДОЛИНОЮ ТІНЕЙ
Тарзан ішов гірською ущелиною, освітленою яскравим світлом африканського місяця, і почув у своїй душі могутній відгук на заклик джунглів. Усамітнення і дика воля надихали його відчуттям нового і додавали сил. Він знову став Тарзаном із племені Великих мавп, його відчуття були загострені, він увесь був насторожі, щоб ворог не заскочив його зненацька. Він ішов легко, з високо піднесеною головою, сповнений свідомістю своєї сили.
Звуки нічних гір були нові для нього, але він дослухався до них, наче в напівзабуті ніжні слова кохання. Багато звуків він розумів інстинктивно. Ось це - далеке кахикання Шіти, леопарда; але в знайомому крикові лунала якась чужа нота, і він завагався. І слушно. Це було гарчання пантери.
Невдовзі він почув новий звук - тихий, ледь чутний між інших. Жодна людина, крім Тарзана, не змогла б його почути. Спочатку він не знав, що це, але врешті зрозумів, що це хода численних босих ніг. Кроки були позаду, нескінченні й спокійні. Отже, його переслідують.
Ураз він зрозумів, чому Жернуа залишив його в маленькій долині. Просто його план не цілком удався - посланці спізнилися. Кроки наближались. Тарзан зупинився, взяв гвинтівку напоготів і повернувся до них обличчям. Ось майнув білий бурнус. Він голосно спитав французькою, чого їм треба. У відповідь пролунав постріл, і Тарзан із племені Великих мавп упав долілиць.
Араби трохи зачекали, чи не схопиться їхня жертва.
Після цього вони швидко підійшли до Тарзана, схилились над ним і переконалися, що Тарзан ще живий. Один з бандитів приставив цівку гвинтівки до його потилиці, щоб добити, але інший стримав його:
- За живого нам більше заплатять, - пояснив він.
Після цього вони зв’язали Тарзанові руки й ноги, підняли його, мов здобич, на плечі і рушили в пустелю. Після виходу з пасма гір вони повернули на південь і вдосвіта були на тому місці, де двоє їхніх товаришів охороняли коней.
Далі подорож проходила швидше.
Тарзан опритомнів зв’язаний і припнутий до чужого коня без вершника, певне, коня взяли саме для цієї мети. Його рана була дуже незначна, зачепило тільки м’язи вилиці.
Кровотеча припинилася, але засохла кров вимастила його обличчя й одяг. Він не вимовив ані слова відтоді, як потрапив до арабів у полон, та й вони лише уривчасто кинули йому кілька наказів, коли сідали на коней.
Упродовж шести годин загін швидко мчав розпеченою піщаною пустелею, уникаючи оаз, повз які лежав їхній шлях. Десь опівдні вони прибули до дуару, який налічував близько двадцяти шатер, і зупинилися там. Один з арабів розмотав мотузки, якими прив’язували Тарзана до коня.
Їх оточив натовп чоловіків, жінок та дітей. Багато з них, особливо жінки, почали знущатися з полоненого, отримуючи виразне задоволення, дехто з них заходився бити його палицями та жбурляти каміння, але тут з’явився старий шейх і відігнав їх геть.
- Мені сказав Алі бен Ахмет, - мовив він, - що ця людина лишилася в горах сама і вбила ель-адреа. Що хоче від неї чужинець, який послав нас зловити її, - не знаю, що він з нею зробить, коли ми віддамо її йому, - мені байдуже, але цей бранець - хоробра людина, і доки вів у наших руках, то буде користуватися тією повагою, якої гідний мисливець, що сам ночами вистежує “великоголового володаря” і вбиває його.
Тарзан чув про повагу, з якою араби ставляться до людини, що вбила лева, і був дуже радий, що доля дала йому до рук цю перевагу і в такий спосіб позбавила його дріб’язкових знущань арабів. Невдовзі його повели до намету з козячих шкур у горішній частині дуару. Там його нагодували, потім зв’язали, поклали на тканий килим і лишили самого.
Він помітив, що біля входу до його тонкостінної в’язниці сидить вартовий, а коли спробував був порвати міцні мотузки, то зрозумів, що запобіжні заходи з боку його викрадачів були зайві, бо навіть його м’язи не могли розірвати міцного пута.
Перед тим, як почало смеркати, кілька людей в арабському одязі ввійшло до його шатра. Один з них підійшов до Тарзана, відгорнув запону, що приховувала нижню частину його обличчя, і Тарзан упізнав лиховісні риси обличчя Ніколая Рокова. На його губах, напівсхованих бородою, зміїлася недобра усмішка.
- О, пане Тарзане, - сказав він, - яка приємна зустріч! Чому це ви не підводитеся і не вітаєте любого гостя? - Він брудно вилаявся. - Вставай, собако! - Потім замахнувся і копнув Тарзана в бік важким чоботом. - От, маєш, ще і ще, - вигукнув він, б’ючи Тарзана ногою в обличчя й під ребра. - Маєш за кожен раз, що ти втручався в мої справи.
Тарзан не відповідав, він навіть не зупинив свій погляд на Рокові після того, як упізнав його.
Врешті мовчазний і похмурий шейх, який дивився на розправу, втрутився.
- Зупинись! - наказав він. -Як хочеш, то вбий його, але я не дозволю, щоб переді мною так мордували хоробру людину. Мені дуже кортить його звільнити, щоб подивитися, чи насмілишся ти тоді його вдарити.
Ця погроза відразу ж припинила знущання Рокова. Він зовсім не хотів бачити Тарзана на волі, а себе так близько від його могутніх кулаків.
- Дуже добре, - сказав він арабові. - Зараз я його вб’ю.
- Але не в моєму дуарі, - сказав шейх. - Звідси він вийде живим. Що ти зробиш з ним у пустелі, мене не обходить. Я не хочу втручатися в сварку чужих -мені людей, але вбивство цього француза може накликати біду на моє плем’я, бо сюди пришлють солдатів, вони вб’ють багатьох, спалять шатра і заберуть нашу худобу.
- Добре, - пробурмотів Роков. - Я виведу його за межі дуару в пустелю і там порішу.
- Ти відведеш його на відстань дня шляху звідси, - твердо мовив шейх. - Кілька моїх людей поїдуть з тобою, щоб переконатися в цьому, - інакше в пустелі знайдуть два трупи французів замість одного.
Роков знизав плечима.
- Тоді мені доведеться зачекати до ранку, зараз уже темно.
- Як собі хочеш, - сказав шейх. - Але через годину після сходу сонця вас не повинно бути в дуарі. Я не дуже люблю невірних, а боягузів просто не зношу.
Роков хотів був щось заперечити, але стримався, вважаючи, що старий буде радий найменшому приводові, щоб порвати з ним усякі стосунки. Вони вдвох вийшли з намету.
Біля входу Роков не міг відмовити собі в задоволенні ще раз познущатися з Тарзана.
- Добраніч, - сказав він. - І не забудьте помолитися як належить, бо завтра ви помрете в таких муках, що зможете лише проклинати Господа.
Книга: Едгар Берроуз. ПОВЕРНЕННЯ ТАРЗАНА
ЗМІСТ
На попередню
|
|
