Б. М. Щукін. ІНВЕСТУВАННЯ

МІЖРЕПОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

МАУП

Курс лекцій

Київ 2004

ББК 65.9(4УКР)-56я73 Щ95

Рецензенти: М. Т. Пашута, д-р. екон. наук, проф. В. В. Корнєєв, канд. екон. наук.

Схвалено Вченоюрадою Міжрегіональної Академіїуправління персоналом (протокол № 9 від 28.10.03)

Щукін Б. М.

Щ95 Інвестування: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2004. — 216 с: іл.— Бібліогр.іс. 214.

ISBN 966-608-346-9

Розглядаються теоретичні, методичні та практичні питання організації інвестиційного процесу: місце інвестування в системі економічної діяльності, планування інвестицій, розрахунки ефективності й доцільності витрат капіталу, управління інвестиційними проектами, робота з фінансовими інструментами, вра-хування ризиків. Компактно викладено теоретичні засади курсу та загальноприй-няті в інвестиційній діяльності методи кількісних розрахунків.

Для студентів вищих навчальних закладів, економістів, практиків, для всіх, кого цікавить питания інвестування.

ББК 65.9(4УКР)-56я73

ISBN 966-608-346-9 управління персоналом (МАУП), 2004

ВСТУП

Інвестування — складова розвитку економічних об’єктів, основ-ний спосіб поліпшення матеріальних умов життя суспільства. Орган-ізація ефективного інвестування важлива як для інвестора, так і для суспільства в цілому. Добрі результаты в роботі кожного конкретного інвестора, підприємства просувають економіку країни вперед і забез-печують зростання рівня життя населения. Опрацювання накопиче-них у цій сфері теоретичных моделей, практичних прийомів і рекомендацій дає змогу раціональніше використовувати ресурсы й досягати кращих результатів у інвестиційній діяльності.

Інвестування є складовою економічної діяльності, що визначаєть-ся організацією та методами примноження капіталу. Знания і розумін-ня логіки й технології процесу використання капіталу з метою його нарощування дає змогу підприємствам-інвесторам ефективно вести виробничу та фінансову діяльність, раціонально використовувати ма-теріальні, фінансові та трудові ресурси.

Інвестування як предмет вивчення є комплексом теоретичних під-ходів, методичних і практичних прийомів управління капіталом з метою забезпечення його постійного зростання з урахуванням зміни зовнішніх та внутрішніх для інвестора умов.

Для оптимального управління інвестуванням необхідно опрацюва-ти широкий спектр знань щодо визначення цілей та завдань інвесту-вання, впливу макроекономічного середовища, розробки інвестицій-ної стратегії, формування та управління портфелем (програмою) проекта, технологи розробки та обґрунтування інвестиційного проекту, визначення ефективності та доцільності інвестування, прийняття рішен-ня стосовно інвестування, методів поточного управління проектом.

Завданням курсу є компактне подання інформації щодо планування використання капіталу, організації інвестиційного процесу, розробки та аналізу проектів, проведения кількісних розрахунків для об-ґрунтування рішень інвестора. Опанування цього матеріалу допомо-же студентам набути знань і навичок для роботи у сфері інвестуван-ня, зокрема навчитися планувати, обґрунтовувати, організовувати та безпосередньо реалізовувати інвестиційний процес у виробничій чи фі-нансовій сфері, ефективно керувати ним з метою нарощування інвес-тованого капіталу.

Курс “Інвестування" в багатьох аспектах тісно пов’язаний із на-вчальними дисциплінами з фінансового менеджменту, аналізу інвес-тиційних проектів і ринку цінних паперів. Навчальні матеріали саме з інвестування у пропонованому курсі лекцій відбиралися таким чином, щоб уникнути дублювання і не заглиблюватися в ті питания, які мають розглядатися в суміжних дисциплінах. Це стосується перед-уйм тематики питань з фінансового інвестування та управління інвес-туванням.

Головною перевагою курсу лекцій є його компактність, увага до практичних питань і методів кількісних розрахунків, максимальна відповідність чинній в МАУП програмі вивчення дисципліни. При його підготовці використано загальноприйняті в інвестиційній сфері теоретичні підходи та методики кількісних розрахунків. Список ви-користаних джерел наведено в кінці книжки. Методичні питания про-ілюстровано відповідними прикладами розрахунків.

1. Методолопчні основи інвестування

У широкому аспекті під інвестуванням розуміють процес “витра-чання коштів сьогодні з метою отримання ще більшої суми завтра".

Інвестування є формою фінансово-економічної діяльності, що мае за мету нарощування, примноження капіталу. Це процес зростання вартості активів, якими володіє юридична або фізична особа.

Метою інвестування є збільшення капіталу: за рахунок поточних прибутків на вкладений капітал або за рахунок зростання ринкової вартості самого капіталу внаслідок змін ринкової кон’юнктури.

Такі цілі, як “розвиток підприємства", “удосконалення виробниц-тва", “розвиток науково-технологічного потенціалу", “виробництво державно важливої продукції", “збереження наукомістких техноло-гій", “вирішення соціальних питань", “створення нових робочих місць", “розвиток економічного потенціалу", не стоять на першому місці в інвестора. Якщо досягається зростання капіталу, то вирішуються й ці завдання. Але стратегічною метою інвестора залишається примноження активів, капіталу. Досягається це через реалізацію нових технологи, створення нових робочих місць, через виробництво конкуренто-спроможної продукції, через розвиток підприємств тощо. Отже, цілі не суперечать одна одній за умови, що було досягнуто зростання капіта-лу, а не його проїдання, неефективне використання заради цих самих цілей.

Орієнтацію інвестора на приріст свого капіталу можна вважати першим методологічним принципом інвестування. Саме такий підхід забезпечує логіку всіх інших дій інвестора щодо організації інвесту-вання.

Інвестиційний проект може бути орієнтований на соціальний ефект і також мае ґрунтуватися на кількісних розрахунках приросту вар-тості тих соціальних благ, на які він спрямований. У результаті його реалізації мають зрости відповідні соціальні активи, які належать суспільству або його регіональній, місцевій частині: краща транспор-тна інфраструктура, чистіше екологічне середовище, більші можли-вості для навчання, освіти, кращі умови життя, краще здоров'я населения, більша тривалість життя і т. ін. Ці параметри треба обрахову-вати для оцінки результативності проекту інвестування коштів. Перевага віддається тому проекту, який дає більший соціальний результат на одиницю витрачених коштів.

Інвестиційне середовище є сукупністю об’єктів інвестування та умов для здійснення операцій, пов’язаних з їх купівлею та продажем.

Інвестиційний процес складається з послідовності дій інвестора щодо прийняття рішень стосовно операцій з об’єктами інвестування та їх реалізації: вибір об’єкта, встановлення обсягів і строків інвесту-вання, придбання об’єкта, отримання прибутків, зростання вартості активів інвестора.

Об’єкти інвестування позначаються також терміном “інструменти інвестування”. Вони можуть бути реальными (матеріальними) та фі-нансовими активами: нерухомість, основні фонди, товарно-матері-альні запаси, пайові та боргові цінні папери, кошти.

Інвестиційний процес з боку інвестора є послідовністю кількох ти-пових процедур, етапів, які він здійснює для найефективнішого розмі-щення свого капіталу:

- формування інвестиційних намірів (або політики) щодо вико-ристання капіталу для його зростання;

- аналіз можливих варіантів інвестування та вибір об’єктів для інвестування;

- формування інвестиційної програми, або інвестиційного портфеля;

- управління портфелем за рахунок своєчасних змін його струк-тури (об’єктів інвестування);

- моніторинг ефективності інвестиційного портфеля.

Залежно від ситуації на інвестиційному ринку і на кожному

об’єкті (інструменті) інвестування ці дії інвестора постійно повторю-ються з метою підтримки найвищого з можливих рівня ефективності інвестування. Оцінка ефективності інвестування мае бути комплексною, за багатьма критеріями, з урахуванням параметрів дохідності, часу, ресурсів і ризику.

3 визначення інвестування, яке наведено на початку розділу, походить зміст методологічного принципу формування мети інвесту-вання: воно здійснюється для зростання капіталу. Як саме цього буде досягнуто в межах законодавчого поля країни — то вже є специфі-кою інвестиційного проекту.

Критерієм визначення ефективності інвестування є дохідність. Кількісне визначення дохідності будується на співвідношенні активів (коштів) інвестора на початок і на кінець періоду. Темп приросту ак-тивів дає рівень дохідності їх використання. Якщо дохідність інвесту-вання склала за два роки 30 %, то це означав, що активи інвестора

(кошти в ліквідній формі оцінки) зросли за цей самий період на 30 %. Він володів активами в різних формах (нерухомість, основні фонди, матеріальні запаси, цінні папери, інші чиїсь боргові зобов’язання то-що) на суму, скажімо, 300 тис. грн, а тепер володіє ресурсами на суму 300- 1, 3 = 390 тис. грн.

У наведеному прикладі основним результатом роботи інвестора стало отримання приросту в 90 тис. грн. Орієнтація на зростання ка-штану є типовим методичним прийомом в інвестуванні. Наприклад, вартість об’єкта для інвестування визначається як приведена вартість прибутку від володіння цим об’ектом. Такий самий прийом (через ка-піталізацію майбутнього прибутку) застосовуеться для визначення поточної вартості придбання цінних паперів.

Отже, інвестування є процесом такого використання коштів, при якому їх вартість за певний період часу зростае. I цей процес за орга-нізаційною формою тісно переплетений з конкретними формами фінан-сово-господарської діяльності, що використовуються економічними суб’єктами. Якщо у підприємства є прибуток, то обов’язково на яко-мусь етапі вирішується питания щодо його розподілу, і це є елемен-том управління інвестиціями.

Формами коштів для інвестицій можуть бути будь-які активи, що використовуються в підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку.

Учасниками інвестиційного процесу є всі юридичні й фізичні особи, об’єднані матеріальними і фінансовими відносинами з інвестором стосовно його проекту нарощування капіталу.

Взаємовідносини інвестора та учасників проекту регулюються від-повідними договорами між ними. Учасники інвестиційної діяльності можуть бути постачальниками обладнання, сировини та матеріалів, споживачами продукції проекту, позичальниками, посередниками, консультантами, проектного організацією, експертами і тощо.

Операції з об’єктами інвестування здійснюються на інвестиційному ринку, який у свою чергу поділяється на кілька сегментів залежно від специфіки об’єктів (інструментів), що на них купуються та продаються.

1. Ринок реальних (матеріальних) інвестиційних об’єктів (ринок нерухомості, ринок обладнання, ринок ремонтно-будівельних робіт, ринки сировини та матеріалів).

2. Фінансовий ринок (грошовий ринок, кредитний ринок, ринок цінних паперів).

У загальному вигляді інвестиційний ринок є механізмом узгод-ження інтересів учасників ринку щодо володіння об’єктами інвесту-вання, місцем здійснення операцій їх купівлі та продажу.

На інвестиційному ринку функціонують категорії попиту, пропо-зиції, ціни, кон'юнктури ринку, ділової активності. Саме тут інвесто-ри шукають недооцінені ринком інструменти, які дають змогу за рахунок їх придбання підвищити через деякий час (а іноді миттєво) вартість капіталу через зростання вартості активів, у які інвестор трансформував свій капітал за допомогою інвестиційного ринку.

До елементів інфраструктури інвестиційного ринку, яка сприяє ку-півлі-продажу об’єктів інвестування, слід зарахувати:

- кредитні та страхові інститути;

- мережу аудиторских фірм;

- організації інформаційно-аналітичного обслуговування, у тому числі спеціалізовану пресу, рейтингові агентства;

- установи професійної підготовки фахівців для інвестиційної роботи;

- установи наукового обслуговування (наукові дослідження для обслуговування потреб інвесторів);

- нормативно-законодавче забезпечення інвестування;

- інформаційно-комп'ютерні системи обслуговування ринку (забезпечення умов доступності та прозорості інформації щодо здійснених операцій купівлі-продажу).

Функціонування інвестиційного ринку забезпечують професійні посередники, які надають послуги учасникам ринку щодо спрощення операцій на ринку. Це комплекс підприємств і установ, які сприяють інвесторам (надають їм послуги) та встановлюють “правила функці-онування ринку" (органи державного управління, що регулюють ді-яльність суб’єктів інвестиційної діяльності на ринку).

Здійсненню реального інвестування сприяють послуги проектних організацій та установ, підприємств будівельної індустрії, промисло-вості будівельних матеріалів, машинобудування, оптових постачаль-ників матеріальних ресурсів, фінансово-кредитних установ.

Спеціалізованими учасниками фінансового ринку (за умови, що вони зареєстровані й допущені до відповідної форми діяльності дер-жавними органами, мають потрібний власний капітал) виступають:

- фінансові брокери (посередники);

- інвестиційні консультанта;

- інвестиційні компанії.

Інвестиційний консультант, як юридична особа, надає послуги ін-весторам щодо оцінки та прогнозування ситуації на ринку, аналізу та добору об'єктів для інвестування, підготовки та проведения емісії цін-них паперів, інформаційного та правового обслуговування, оцінки цінних паперів та їх портфеля, організації та оформления операцій купівлі-продажу на інвестиційному ринку.

Фінансовий брокер виконує посередницькі функції під час здій-снення операцій купівлі-продажу фінансових інструментів за рахунок і за дорученням клієнта (комісійна діяльність).

Інвестиційна компанія здійснює функції посередництва (дилера) у процесі організації інвестування коштів клієнта в цінні папери (за рахунок власних коштів), вкладання власних коштів у цінні папери, ор-ганізації й гарантування емісії цінних паперів для клієнта, управлін-ня активами фондів взаємного інвестування.

Згідно з українським законодавством повноправними учасниками фондового ринку є банки, які мають право виступати як професійні учасники, інвестиційні консультанти, фінансові брокери.

Окрему групу учасників інвестиційного ринку становлять інститу-ціональні інвестори, тобто такі юридичні особи, діяльність яких без-посередньо пов’язана з накопиченням вільних коштів і їх інвестицій-ним використанням:

- страхові фірми;

- пенсійні фонди;

- інвестиційні фонди;

- довірчі товариства.

Державні функції регулювання фінансового ринку виконують:

- Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку.

- Національний банк України.

- Міністерство фінансів України.

- Фонд державного майна.

- Антимонопольний комітет.

Процес управління інвестиційною діяльністю (планування, орга-нізація, прийняття рішень, забезпечення ресурсами, їх раціональне використання, доведения проекту до запроектованих кінцевих результате) забезпечується інвестиційним менеджментом.

Держава сприяє інвестиційній діяльності, створюючи інвестицій-но сприятливий клімат в економіці. А тому економічне середовище мае бути для інвестора стабільним, легко прогнозованим на перспективу, прозорим (зрозумілим), ліберальним щодо оподаткування, ре-

сурсозабезпеченим. 3 цією метою державне регулювання забезпечуе в економіці сприятливу:

- податкову систему;

- конкурентність ринків, вільних для доступу інвесторів;

- макроекономічну стабільність;

- гнучку грошову політику;

- інфраструктуру інвестиційного ринку.

Ринкові механізми збалансування попиту й пропозиції сприяють постійному врівноваженню на інвестиційному ринку. Як наслідок, не буває прибуткових проектів з невеликим ризиком. Якщо з'являється такий об’єкт для інвестицій, попит на нього з боку капіталів зростає, збільшується ціна і зменшується дохідність. Ситуація на ринку досягав рівноваги. Можна вважати, що чим більша очікувана дохідність інвестування, тим вищим є ризик інвестування. Інше можливе лише короткочасно, поки інформація щодо перспективності об'єкта не стае доступною більшості учасників ринку.

Моделюючи (аналізуючи й прогнозуючи) дії інвесторів, виходи-тимемо з того, що інвестор:

- воліє до більш високої дохідності;

- хоче зменшити ризик;

- працює на конкурентному ринку;

- мае доступ до інформації.

Про останній пункт можна говорити тільки умовно, тому що інди-відуальна, доступна лише обмеженому колу інвесторів інформація (кон-фіденційна) завжди буде і створюватиме нерівність в умовах інвесту-вання для різних інвесторів залежно від їхнього доступу до на.

Загальну схему взаємозв'язку методологічних засад інвестування зображено на рис. 1.1. Крім згаданого вище принципу орієнтації на зростання капіталу, важливими для організації інвестиційного про-цесу слід вважати також такі моменти:

- урахування альтернатив;

- синтез довгострокових та оперативних планів інвестування;

- детальне планування процесу інвестування;

- інформаційний моніторинг;

- своєчасне прийняття коригуючих рішень.

Критерії прийняття рішення

~і і і ~

Приріст капіталу

Ризик

Альтернативи

Умови для інвестування — середовище

_{1 I I}

Принципи реалізації інвестиційних планів

Максимізація прибутку

Мінімізація ризику

Відповідність стратеги'

Врахування вартості капіталу

Диверсифікація

Управління проектами, програмою, портфелем

Своєчасне прийняття рішень

Якісний менеджмент

Рис. 1.1. Базові засади методології інвестування

Контрольні питания

1. У чому полягає основна мета інвестування?

2. Які завдання вирішуються в ході інвестування?

3. Головні учасники інвестиційного процесу.

4. Етапи інвестиційного процесу.

5. Фінансовий ефект інвестування.

6. Інвестиційний ринок.

7. Попит і пропозиція на інвестиційному ринку.

8. Суб’єкти та об’єкти інвестування.

9. Інфраструктура інвестиційного ринку.

10. Інвестиційне середовище.

11. Учасники інвестиційного процесу.

12. Дохідність інвестування.

13. Функції управління інвестиційним процесом.

14. Співвідношення інвестиційного і фінансового ринку.

15. Як ви розумієте термін “успішне інвестування” та “успішний інвестор”.

16. Можливі форми інвестицій.

17. У чому полягає сутність соціального ефекту від інвестування?

18. Чи можна вважати отримання соціального ефекту метою ін-вестування?

19. Співвідношення фінансового і соціального ефекту від інвесту-вання.

20. Зміст критеріїв дохідності та ризику в інвестуванні.

21. Об’єктивні та суб’єктивні фактори в інвестуванні.

22. Охарактеризуйте умови, що впливають на рішення інвесто-рів.

23. Яка державна політика максимально сприяє інвестиційним процесам?

24. Які параметри, крім характеристики інвестиційного проекту, впливають на рішення інвестора?

25. Навіщо інвестор ризикує?

26. Як працює інвестиційний підрозділ підприємства?

27. Поясність ваше розуміння терміна “альтернатива інвестуванню”.

28. Чи мае капітал вартість? Як її оцінити?

29. Від чого залежить попит на капітал? Хто його формує?

30. Що слід зарахувати до “методології інвестування”?

Література [1, 2, 3, 7, 11, 13]. 12

2. Класифікація інвестицій

Інвестування залежно від обставин, організаційних умов, джерел коштів, форми інвестицій, характеру задіяних активів, учасників про-цесу мае особливості, які є основою різних типів класифікації інвес-тиційного процесу.

Передусім слід виокремити інвестування реальне й фінансове. Це дві досить різні сфери інвестиційного процесу, які мають не лише різні об’єкти інвестування (саме за цією ознакою й визначається ре-альне або фінансове інвестування), а й суттєві відмінності в самій тех-нологи процесу інвестування.

1. Реальні інвестиції охоплюють діяльність, пов’язану зі створен-ням нових матеріальних об’єктів, що матимуть прибуток за ра-хунок виробництва й продажу товарів і послуг. Різновидами реального інвестування є “капітальні вкладення”, “виробничі інвестиції”.

2. Фінансові інвестиції є вкладанням коштів у фінансові операції та цінні папери. Наприклад, валютні операції (отримання при-бутку за рахунок різниці курсів валют), операції з векселями, купівля та продаж акцій, облігацій, сертифікатів, доходи від володіння пакетами цінних паперів тощо.

Реальне і фінансове інвестування, не зважаючи на різні інструменти та форми активів, взаємопов’язані, обслуговують однакові фінансові потоки в економіці країни. Наприклад, інвестор реалізує проект ство-рення виробничого підприємства. Це процес реального інвестування, в результаті якого капітал інвестора буде трансформовано в матеріальні активи: будови, обладнання, матеріальні запаси тощо. Якщо організа-ційною формою підприємства обрано акціонерне товариство, буде про-ведено емісію акцій і відбувається їх продаж на фондовому ринку. По-купці акцій здійснять фінансові інвестиції в цінні папери. Акціонування буде одним із способів фінансування виробничого (реального) проекту. Звичайно, з метою швидкої консолідації капіталу для реалізації проекту буде задіяно інфраструктуру фондового ринку, в тому числі фінансових посередників. В результаті створення виробничого підприємства (реаль-не інвестування) відбудеться за рахунок форм фінансового інвестування.

Отже, різновиди інвестування тісно пов’язані між собою, мають крім відмінностей багато спільного, створюють розмаїття форм інвес-тування і водночас є різними проявами інвестиційного процесу вико-ристання капіталу з метою його нарощування.

Інвестиції, спрямовані на відтворення основных фондів і на при-ріст матеріально-технічних запасів з метою організації виробництва й продажу товарів і послуг, є капітальними вкладеннями. Це складо-ва реального інвестування.

3 урахуванням інших ознак інвестування можна виокремити ін-вестиції:

а) залежно від строку життя проекту:

- короткострокові (до одного року);

- середньострокові (2-3 роки);

- довгострокові (понад 3 років);

б) залежно від форми власності на інвестиційні ресурси:

- державні;

- приватні;

- іноземні;

- змішані;

в) інвестиції можуть бути прямыми, тобто спрямованими на об’єкт

інвестування (інвестор безпосередньо здійснює управління своїм ка-

пралом і проектом інвестування, укладає договори щодо викорис-

тання свого капіталу від свого імені), а можуть здійснюватися через

посередників, які в той чи інший спосіб діють від імені інвестора з ме

тою реалізації його інвестиційних намірів: накопичують фінансові

ресурси для вкладання, оперативно керують проектом, ведуть фінан-

совий портфель за дорученням інвестора, за договірними, довірчими

відносинами з ним. Так відбувається спільне інвестування взаємних

інвестиційних фондів від імені дрібних інвесторів;

г) інвестиції поділяються за місцем реалізації на внутрішні (реалі-

зуються на території країни) чи зовнішні (реалізуються за її межами).

Реальне інвестування, що здійснюється в матеріальні активи, мо-же поділятися залежно від ознак і форми активів як об’єкта інвесту-вання. Відповідно до форми діючих основних фондів виокремлюється інвестування в нове будівництво, розширення виробництва, модерні-зацію основних фондів, технічне переоснащення, у повну реконструк-цію. Розподіл капітальних вкладень за наведеними напрямами визна-чає відтворювальну структуру основних фондів:

- нове будівництво — це процес інвестування в організацію нового виробництва (введения основних фондів). Воно створю-ється на новому місці і не мае зв’язку з діючими підприємствами;

- розширення виробництва — інвестування з метою розширення виробничого апарату, введения в дію нових основних фондів, подібних до тих, що вже діють на підприємстві. Таким інвес-

туванням реалізується екстенсивний розвиток, повторюється технічний рівень виробництва без заміни діючого обладнання;

- реконструкція — комплексна заміна виробничого апарату більш продуктивным та економічним, із заміною діючого обладнання. Масштаб заміни потребує розробки нового технічного проекту для проведения реконструкції;

- технічне переоснащення, модернізація — удосконалення окре-мих елементів технологічного та технічного обладнання замі-ною більш сучасним продуктивным або вдосконалення вже ді-ючого обладнання заміною окремих його вузлів.

Інвестування з боку виробничого підприємства може розрізняти-ся за ознакою кінцевої мети:

- інвестиції в удосконалення продукції з метою збереження по-зицій на ринку;

- інвестиції в оновлення основних фондів з метою вдосконалення технологи;

- інвестиції в удосконалення технологи з метою зменшення вит-рат на виробництво;

- вимушені інвестиції, які не підвищують конкурентоспромож-ності підприємства (для зменшення впливу на навколишне середовище, для вимушеного перенесения виробництва в інше місце, для підвищення безпеки праці);

- ризиковані інвестиції в організацію нового виробництва із ви-ходом на нові ринки.

Щодо підприємства як організаційно-юридичної форми реалізації інвестування, проект може реалізовуватися на базі вже діючого під-приємства (чи виробництва) і може бути підприємствоформуючий (впроваджується на “рівному місці”, тобто передбачає створення відповідного підприємства).

За масштабністю інвестування проект може мати ознаки стратегіч-них або тактичних інвестицій. Стратегічне (що до інвестора) інвесту-вання пов’язане із великими (що до загального обсягу активів інвесто-ра) обсягами інвестованого капіталу, із значною зміною форми акти-вів інвестора чи сфери діяльності, форми його власності.

За формою тих реальних активів, у які вкладаються кошти інвес-тора, інвестування може здійснюватися в основні чи в оборотні фон-ди, у нематеріальні активи.

Технологічна структура інвестиційного процесу базується на роз-поділі інвестиційних витрат: проектні роботи; навчання персоналу;

будівельні роботи; ремонтно-будівельні роботи; вартість машин та обладнання; монтажні роботи.

Обґрунтування та планування інвестиційного процесу здійснюєть-ся за допомогою інвестиційного проекту. Цей термін також вживаєть-ся для позначення практичних дій інвестора щодо нарощування капі-талу.

Слід виокремити кілька ознак інвестування залежно від його змістовної характеристики. Належна опрацьованість проекту знач-ною мірою впливає на якість (тобто ефективність) інвестування. На-ведемо кілька аспектів інвестування, які можна вважати важливими при визначенні доцільності його реалізації. Водночас ці аспекта можна вважати також змістовними ознаками інвестування, що відобра-жують окремі якості цього процесу:

- узгодженість інвестування із зовнішніми умовами (стан еконо-міки країни, окремих регіонів і фінансового ринку, альтерна-тивні проекта, галузеві особливості проекту, сумісність про-дукції проекту зі станом ринку, місцеві умови і співробітниц-тво з органами влади, наявність потрібних місцевих ресурсів і т. ін.). Відповідно, за цією ознакою проекта можуть відріз-нятися рівнем узгодженості із зовнішніми умовами для інвес-тування: добре узгоджене, умовно узгоджене, недостатньо уз-годжене, ризиковане інвестування через зовнішні несприятливі умови;

- внутрішня збалансованість процесу інвестування за комплексом взаємопов’язаних аспектів (маркетингові, організаційні, фінансові, виробничі, соціальні, часові параметри інвестицій-ного процесу). Інвестування за цією ознакою може бути сис-темнозбалансованим (повністю) планом інвестування, умов-нозбалансованим (середній рівень), недостатньозбалансованим (відносно ризикованим за внутрішніми чинниками);

- достатність рівня дохідності та прийнятність рівня ризикова-ності інвестування (високодохідні, середньодохідні, низько-дохідні, високоризиковані, середньоризиковані, низькоризи-ковані проекта);

- збалансованість і синхронізованість фінансових потоків за їх обсягами і часом. За цими параметрами інвестування може бути фінансово збалансоване, фінансово напружене, фінансово ризиковане (за збалансованістю щодо фінансових потоків), частково напруженим, безперервно напруженим, спланованим

із резервами часу (за рівнем передбачених резервів часу при ін-вестуванні); - наявні можливості для управління проектом, тобто спромож-ність інвестора і його менеджерів впливати на поточний стан проекту, вносити зміни в процес інвестування, поліпшувати ре-зультата використання кожного окремого ресурсу і кінцеві показники інвестування, можливості нейтралізації чинників ризику, зокрема можливість відносно беззбиткового виходу з проекту. За цими ознаками слід виокремити добре керовані проекта, умовно керовані проекти (із очікуваним недостатнім рівнем впливу менеджменту на потенційно можливі кризові поди у ході реалізації інвестування), повністю ліквідні проекти (із потенційною можливістю для інвестора припинити інвестуван-ня із повним поверненням вкладених у проект коштів). Визна-чення проекту інвестування за ознакою керованості слід вико-нувати також із урахуванням оцінки запланованої системи управління інвестуванням і ділових якостей менеджерів, які ма-ють реалізовувати проект. Для дослідження процесів фінансового інвестування важливо виз-начити термін “портфельне інвестування”. Під цим терміном розумі-тимемо вкладання коштів у комплекс цінних різного виду паперів з метою отримання поточного доходу від володіння ними (або пере-продажу), але без наміру управляти емітентами цих цінних паперів. Портфельний інвестор завжди мае набір (портфель) пакетів цінних паперів, обсяги яких, як правило, недостатні для того, щоб безпосе-редньо впливати на емітентів цінних паперів.

На відміну від портфельного пряме стратегічне фінансове інвесту-вання передбачає операції з цінними паперами з метою отримання можливості безпосередньо впливати на діяльність емітента придба-них цінних паперів, управляти ним.

Контрольні питания

1. Поясніть термін “реальне інвестування”.

2. Стратегічне інвестування і стратегічний інвестор.

3. Чи можна вважати підприємницьку діяльність інвестицій-ною?

4. Фінансове інвестування.

5. Види фінансового інвестування за відповідними інструментами.

6. Портфельне інвестування.

7. Інноваційне інвестування.

8. Взаємозв’язок реального і фінансового інвестування.

9. Дайте характеристику розподілу інвестування на довгостро-кове й короткострокове. Які стимули на це впливають?

10. Якими є завдання інвестора при здійсненні інвестування?

11. Внутрішні та зовнішні інвестиції.

12. Роль іноземних інвестицій щодо розвитку національної еко-номіки.

13. Технологічна структура інвестицій в основний капітал.

14. Відтворювальна структура інвестицій в основний капітал.

15. Фактори, які враховуються інвестором при виборі строку для інвестування.

16. Шляхи залучення іноземних інвестицій.

17. Чи потрібні іноземному інвестору податкові пільги?

18. Яку політику мае проводити держава для залучення інозем-них інвестицій у виробничу сферу національної економіки?

19. Чи справді інвестор віддає перевагу короткостроковим інвес-тиціям над довгостроковими? Чому?

20. У чому відмінність між прямим інвестуванням і через посеред-ників?

21. Роль інвестиційних посередників.

22. Як пов’язані інвестування і базове підприємство?

23. У чому полягає узгодженість інвестиційного проекту і зовніш-нього середовища?

24. Як розрізняються проекта інвестування за рівнем дохідності, ризику?

25. Чи розрізняються проекти інвестування за рівнем організації внутрішнього менеджменту?

26. У чому відмінність між державним і приватним інвестуван-ням?

27. Чи є державне інвестування ефективнішим за приватне? Чому?

28. Чи можна за типом або формою інвестування прогнозувати рівень його ефективності?

29. Чи є іноземні інвестиції ефективніші за внутрішні?

30. Стратегічний інвестор для підприємства. Хто це? У чому його позитивна роль в економіці?

Література [3, 4, 10, 12, 14].

3. ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Інвестиційна діяльність — це процес організації інвестування в реально існуючих у країні умовах господарювання. Термін “інвестуван-ня” мае більш теоретичне значения, визначаючи модель поведінки інвестора щодо нарощування свого капіталу.

Інвестиційна діяльність представляв інвестиційний процес в реальных умовах, з акцентом на організаційні засади його реалізації та уп-равління цим процесом. Як правило, інвестиційна діяльність розгля-дається стосовно конкретного інвестиційного проекту та підприєм-ства (юридичної особи), що здійснює інвестиційний процес (рис. 3.1).

Під “інвестиціями” відповідно до Закону Укра'ши “Про інвести-ційну діяльність” розуміють кошти, які інвестуються. Це “всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої ство-рюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект":

- кошти;

- паї, банківські депозита, боргові зобов'язання, інші цінні папери;

- нерухомість;

- устаткування, транспортні засоби, товарно-матеріальні цінності;

- майнові права (щодо матеріальних, нематеріальних і фінансо-вих активів) або права користування;

- інформація у будь-якій формі (документованій, електронній);

- знания, навички, досвід і вміння людей, їх ноу-хау.

Інвестиційна діяльність за ознакою типу інвестора розподіляєть-

ся на:

- інвестування недержавними юридичними особами;

- інвестування фізичними особами;

- державне інвестування, яке здійснюється органами влади всіх рівнів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів або позик, займів;

- інвестування державними підприємствами та установами за рахунок власних і позичених коштів;

- іноземне інвестування, яке здійснюється іноземними фізичними та юридичними особами.

Суб’єктами інвестиційної діяльності є всі юридичні, фізичні особи, державні та недержавні установи, органи влади Укра'ши та інших країн, які беруть участь у реалізації інвестиційного проекту.

Інвестиційна стратегія

Інвестор

Базове підприємство

Рис. 3.1. Місцеінвестиційноїдіяльності

Головины суб'єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який вкла-дає власні, позичені або залучені кошти в об’єкти інвестування, прий-має рішення щодо форм і способів їх використання, несе повну май-нову та фінансову відповідальність за результаты використання інве-стованих коштів.

Учасниками інвестиційної діяльності є фізичні та юридичні особи України та інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій на основі відповідних договірних умов з інвестором і між собою. Вони можуть бути постачальниками обладнання, сировини й матеріалів, споживачами продукції проекту, позичальниками, посередниками тощо.

Об’єктом інвестиційної діяльності можуть бути фінансові, матері-альні та нематеріальні активи, у які трансформується інвестований капітал і які забезпечують зростання його вартості.

Окрема форма інвестування — інноваційна діяльність, яка перед-бачає проведения і впровадження науково-технічних розробок в ході реалізації інвестиційного проекту або використання в проекті досяг-нутих результатів наукових і проектно-конструкторських досліджень, тобто:

- наукові дослідження;

- проектно-конструкторські розробки;

- випуск принципово нових видів техніки і технології;

- випуск принципово нових видів продукції;

- використання нових технологій.

Інвестиційний ринок мае свою інфраструктуру, яка забезпечує послуги учасникам ринку, продавцям і покупцям інвестиційних ін-струментів. Інвестиційний комплекс — це сукупність підприємств, організацій, установ, які своею діяльністю забезпечують інтереси учасників інвестиційної діяльності. До інвестиційного комплексу входять:

- регулювальні органи державного управління;

- проектні установи (інститути, дослідницькі центри, проектні, конструкторські бюро);

- банківська система;

- фінансові посередники (інвестиційні банки, компанії, фонди);

- виробничі галузі інвестиційного спрямування: будіндустрія, ма-шинобудування;

- біржі та спеціальні торговельні системи, організації, що забезпечують інфраструктуру фондового ринку.

У інвестиційній діяльності можна виокремити три достатньо різні за характером періоди.

1. Підготовка до інвестування (розробка стратегії, оцінка ринків, вибір проектів, проектні роботи, організація фінансування, стадії по-годження, планування та матеріально-технічне забезпечення початку робіт).

2. Реалізація інвестиційного проекту (трансформація капіталу в активи проекту, оформления прав власності інвестора, підготовка об’єкта до експлуатації, набір і підготовка персоналу, організація уп-равління проектом).

3. Експлуатація активів проекту, отримання поточного прибутку, забезпечення окупності інвестицій, подальша робота об’єкта.

Період часу, за який загальний накопичений поточний прибуток починає перевищувати обсяг інвестицій, є періодом окупності проекту.

У разі фінансового інвестування наведені вище етапи мають ін-ший зміст, але ту саму логіку дій інвестора.

1. Підготовка до інвестування (розробка стратегії, аналіз фінан-сового ринку, вибір інструментів для інвестування).

2. Безпосереднє інвестування — формування інвестиційного пор-тфеля — управління портфелем (проведения переговорів, підготовка договору на придбання цінних паперів, переоформления прав влас-ності на цінні папери).

3. Отримання прибутку (отримання поточних прибутків від цін-них паперів, зростання вартості портфеля, продаж цінних паперів, прийняття рішень щодо управління структурою портфеля).

При фінансовому інвестуванні про період окупності можна говори-ти тоді, коли інвестор отримує регулярні поточні доходи від цінних па-перів. Якщо інвестор отримує дохід перепродажей цінних паперів, окупність відбувається одночасно з отриманням чистого приросту ка-піталу на різниці цін придбання і продажу цінних паперів.

Процес управління інвестиційною діяльністю (планування, орга-нізація, прийняття рішень, забезпечення ресурсами, їх раціональне використання, доведения проекту до кінцевих результатів) визнача-ється терміном інвестиційного менеджменту.

У макроекономічному аспекті інвестиційна діяльність є процесом закладання майбутнього економіки країни. Чим більші обсяги інвес-тицій у поточному році, тим більший може бути обсяг валового внут-рішнього продукту країни в майбутньому періоді.

Державне регулювання умов інвестиційної діяльності є комплек-сом сфер впливу на поведінку інвесторів за рахунок:

- податкової системы;

- амортизаційної політики, у тому числі методів прискорення амор-тизації основних фондів;

- державних норм (наприклад, екологічних) і стандартів;

- антимонопольного законодавства;

- визначення умов користування землею, водою та іншими при-родними ресурсами;

- забезпечення макроекономічної стабільності;

- стабільності та розвитку фінансово-кредитної системи, сприят-ливих умов для користування позиковими коштами;

- розвитку інфраструктури фондового ринку.

Макроекономічні умови для інвестиційної діяльності створюють-

ся відповідною державною політикою, яку реалізують органи цент-рально! виконавчої влади та Національний банк. Для Укра'ши це пе-редуем Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Мінпраці, галузеві міністерства та комітети, Державна податкова адміністра-ція, Антимонопольний комітет. Держава може брати участь в інвес-тиційному процесі як безпосередньо, вкладаючи свої бюджетні кош-ти (централізовані бюджетні інвестиції), розвиваючи підприємства державного сектора економіки, так і опосередковано:

1) впливаючи на інвестиційне середовище (створюючи макроеко-номічний інвестиційний клімат, розвиваючи грошово-кредит-ну сферу, стимулюючи бюджетними витратами сукупний попит, розвиваючи і регулюючи банківську діяльність, діяльність інвестиційних посередників, фінансуючи і стимулюючи акаде-мічну науку, діяльність дослідницьких науково-технічних і про-ектних організацій) (рис. 3.2.);

2) регламентуючи умови фінансової та господарської діяльності підприємств (податки, норми амортизації, охорона праці, еко-логічні нормативи, стандартизація продукції).

Серед першої групи чинників впливу особливе значения мають бюджетна та грошово-кредитна політика держави.

За допомогою податково-бюджетних важелів встановлюють про-порції перерозподілу валового внутрішнього продукту країни через бюджет, а на рівні підприємства пропорції розподілу прибутку під-приємства між підприємством і державою. Державні витрати забез-печують функціонування держави, державного сектора, охорону

Обсяг інвестицій

Прибуток підприємств

Доходи населения

Обсяг

ІНВЄСТИЦІЙ

Обсяг

ІНВЄСТИЦІЙ

ІНДЄКС

інфляції (%)

Ставки податків

Обсяг інвестицій

Обсяг

ІНВЄСТИЦІЙ

Ставка кредитних позик (%)

Вартість національної грошової одиноці

Мал. 3.2. Макроекономічні чинники інвестиційної активності

громадського порядку та оборону державного кордону, розвиток науки й освіти, медицини тощо. Підприємства створюють ВВП, мають повертати зі свого прибутку достатньо ресурсів для подалыного роз-витку і зростання добробуту своїх працівників.

Крім того, розумність податково-бюджетної системы — міра розум-ності визначається тезою "держава мае жити за рахунок і в межах зібра-них податків" — є першим індикатором фінансової стабільності в країні. Якщо бюджет є бездефіцитним або короткостроково дефіцитним у межах розумного (1-2 % ВВП), то інвестори можуть сподіватися на по-далыиу фінансову стабільність. Якщо ні, то це сигнал економіці щодо майбутньої нестабільності: інфляція, девальвація, збільшення урядових боргів, зростання потреби в коштах для обслуговування боргів, змен-шення соціальних програм, зниження сукупного попиту, тінізація фінан-сових потоків і т. ін. У передбаченні цих негативних процесів інвести-ційна діяльність гальмується і завмирає до кращих часів.

Іноді за рахунок зростання урядових боргів держава збільшує витрати бюджету, стимулюючи тим самим сукупний попит і створю-ючи умови для економічного зростання, але це короткостроковий захід. Потрібно виходити з того, що прогнозований в результаті такого стимулювання розвиток економіки (передусім це стосується зростання ВВП) створюе умови для збільшення доходів бюджету. I це зростання буде достатнім для того, щоб потім розрахуватися з дер-жавними боргами, за рахунок яких було простимульовано економіку.

Водночас надмірний і довготривалий дефіцит державного бюджету є ознакою майбутньої дестабілізації й гальмування інвестиційної активності в економіці.

Інвестиційна діяльність базується на наявних вільних фінансових ресурсах у потенційних інвесторів. Обсяги інвестування будуть біль-шими, якщо у потенційних інвесторів зростають вільні кошти. Цьому може сприяти (або протидіяти) державна грошово-кредитна політика. Це здійснюється через вплив на інвестиційні умови, банківську систему та регулювання грошового обігу. Саме банки є першими інституці-ональними інвесторами економіки. Вони за своїми функціональними можливостями забезпечують нарощування коштів в економічній систем! (гроші роблять гроші) — а це є завдання інвестиційної діяльності.

Національний банк країни мае у своему розпорядженні три типи інструментів грошово-кредитного регулювання:

- операції купівлі-продажу урядових цінних паперів;

- норми страхового резервування банківських активів;

- ставка рефінансування Національного банку.

Державні цінні папери випускаються і продаються на первинному ринку для забезпечення бюджетного дефіциту та обслуговування уря-дових боргових зобов'язань. Але на вторинному ринку уряд може їх купувати й продавати також для впливу на кількість вільних коштів у інвесторів. Встановлюючи більш або менш вигідні умови дохіднос-ті за своїми цінними паперами (змінюючи їх цінову пропозицію), держава стимулює їх викуп або продаж юридичним та фізичним особам і в такий спосіб зв’язує, зменшує кількість вільних грошей чи, навпаки, вивільнює додаткові кошти для фінансового ринку та інвестування.

Відповідно до встановлених Центральным банком норм страховых резервів комерційні банки частину своїх коштів мають тримати в резервах. Зарезервовані кошти не беруть участі в інвестиційній ді-яльності банку. Змінюючи норму резерву, Центральний банк впливає на інвестиційну активність і спроможність банку.

За офіційно встановленою обліковою ставкою Центральний банк кредитує комерційні банки. Чим більшою є ця ставка, тим менше кре-дитних ресурсів придбають у Центрального банку комерційні банки (невигідно). I навпаки.

Циклічність залишається поки що основним недоліком ринкової економіки. Періоди економічного зростання переходять у спади ви-робництва та споживання. У цей період зростає рівень безробіття, зни-жується життєвий рівень і ділова активність. Протидія циклічності, забезпечення рівномірного розвитку є завданням “урядової" політики. У періоди підйому при надмірному інвестиційному “розігріві" еконо-міки, передчуваючи близький економічний спад активності, вдаються до заходів ринкового гальмування інвестиційних намірів підприємств, тобто штучними діями обмежують обіг вільних коштів підприємств: збільшують норми страхових резервів, продають державні цінні папери, підвищують облікову ставку НБУ. Ці дії мають назву політики "дорогих грошей". Навпаки, уряд, воліючи активізувати інвестиційну діяльність, збільшує кількість вільних коштів в економіці: зменшують-ся норми страхових резервів (частина їх вивільняється для інвестицій), викуповуються державні цінні папери у приватних інвесторів, змен-шується ціна (відсотки) кредитних ресурсів Національного банку. Це політика "дешевих грошей".

Створення ефективного середовища для інвестиційної діяльності в країні є способом державної участі у стимулюванні й захисті інте-ресів інвесторів, як комплекс організаційних, технічних і правових заходів, спрямованих на створення умов, що сприяють ефективній діяльності, захисту прав та інтересів інвесторів.

Інвестиційна діяльність реалізується у відповідному середовищі, що мае багатоаспектну характеристику. Бона мае бути врахована при плануванні й прийнятті рішення інвестором як параметр узгодженос-ті із зовнішніми умовами.

Важливою частиною зовнішніх умов реалізації інвестицій є прогноз параметрів макроекономічного стану економіки на глибину (за часом) його реалізації:

- очікуваний рівень фінансової стабільності;

- стан валютного ринку, достатність міжнародних резервів На-ціонального банку для підтримки стабільності національної валюта ринковими засобами;

- стан платіжного балансу країни;

- збалансованість державної бюджетної політики, стан і графік виплат за державними борговими зобов’язаннями;

- параметри монетарної політики, схеми проведения грошової емісії і їх вплив на економіку;

- податкова система (рівні ставок оподатковування, простота й організація бухгалтерского обліку, прогнозованість змін у систем! оподатковування);

- стан банківської системи, ії надійність і здатність до кредиту-вання інвестиційних проектів;

- стан фінансового ринку й ціна кредитних ресурсів;

- середньоринкова прибутковість та ризикованість фінансових інструментів;

- загальна збалансованість пропорцій бюджетної системи, моне-тарної політики, пов’язаної з платіжним балансом країни;

- наявність і темпи економічного розвитку в країні;

- темпи й рівень споживання, пропорції, що склалися між спожи-ванням і нагромадженням, їх прогнозована динаміка;

- прогнози ділової активності на наступний період.

Інвестиційна діяльність завжди орієнтована на перспективу.

Отже, побудова реалістичних інвестиційних планів неможлива без прогнозу того середовища, у якому розвиватиметься проект. Такий прогноз може будуватися за вищенаведеним переліком основних характеристик макроекономічного середовища проекту.

Кожний із зазначених вище аспектів зовнішніх умов може зміню-вати майбутнє економіки в країні, впливати на інвестиційну діяльність і відповідно її формувати.

При розробці чи оцінці проекту важливий прогноз відносної фі-нансової стійкості економіки та ї'ї основних характеристик: зміна

внутрішніх цін (рівень інфляції) і прогноз зміни валютного курсу на-ціональної грошової одиниці (рівень девальвації).

Прогнозоване економічне зростання у країні на період реалізації проекту формує економічний фон, на якому реалізовуватиметься проект. Загальна для економіки тенденція зростання дає потенційну впевненість, що проект розвиватиметься в умовах зростання попиту, у тому числі і на продукцію проекту. Деякі помилки проекту можуть бути із запасом компенсовані зростаючим попитом. Прогнозований загальноекономічний спад означав, що для проекту умови погіршу-ються, а це підвищує загальноекономічний ризик проекту.

Збалансована державна бюджетна й грошово-кредитна політика створює атмосферу сприятливого зовнішнього середовища для проекту. I навпаки.

До зовнішніх умов інвестиційної діяльності, крім макроекономіч-них, варто також зарахувати галузеві й регіональні умови, існуючу інженерну, транспортну інфраструктуру для реалізації інвестицій, на-явність необхідних трудових і природних ресурсів, екологічних умов тощо. Також важливо мати суміжні підприємства чи виробництва, що можуть бути використані в інвестиційній діяльності як постачальники продукції чи послуг, споживачі, посередники, консультанти і т. ін.

У процесі планування інвестиційної діяльності зовнішні умови без-посередньо присутні при:

- оцінці рівня ризику і врахуванні його в критерії прибутковості проекту;

- урахуванні можливих змін цін при формуванні грошових по-токів за проектом;

- виборі відповідної норми приведения грошових потоків за проектом;

- виборі кількісного рівня критеріїв для оцінки прибутковості за проектом;

- урахуванні рівня ціни за використання позик;

- урахуванні альтернативних варіантів використання капіталу.

Можна вважати, що в цих аспектах інвестиційна діяльність безпо-

середньо стикається із зовнішнім середовищем і мае відповідний зво-ротний вплив. Бона мае бути узгоджена за своїми параметрами із зов-нішнім середовищем.

Інвестування здійснюється з урахуванням організаційних, адмініст-ративних, юридичних аспектів реалізації проекту, а також його відпо-

відності зовнішньому середовищу (загальнодержавному, галузевому і регіональному рівню економіки й умовам для підприємництва).

Інвестиційний процес у практичній площині реалізується і виявля-ється як сукупність фінансових потоків (припливів і відпливів коштів). Усі платежі, доходи та витрати підприємства оформлюються відпо-відними договорами (або контрактами) між юридичними особами. Комплекс договорів, укладених між підприємствами з метою здійснен-ня інвестиційних планів інвестора, складає договірне супроводження інвестування. Якість і детальність розробки договорів між інвестую-чим підприємством і учасниками проекту є важливою складовою інвестиційного процесу. Особливе значения мае відображення в договорах прав і обов’язків сторін у випадку нестандартних ситуацій. В ос-нові опрацювання цих аспектів договорів лежить мистецтво якісного договірного супроводження інвестування.

У ширшому розумінні юридичне забезпечення інвестиційної діяль-ності передбачає врахування:

- існуючої в країні законодавчої та нормативно! бази щодо державного регулювання тієї сфери діяльності, на яку орієнтова-ний проект (у тому числі стосовно навколишнього середови-ща, заробітної плати, охорони праці, цін, зовнішньоекономіч-ної діяльності, обміну валюти), і того, як узгоджений проект з цією базою;

- комплексу юридичних документів, що визначають проект (установи документа, авторські права, свідоцтва про право влас-ності на майно, інтелектуальну власність, підтвердження фі-нансових внесків у проект його учасників тощо);

- укладених чи підготовлених проектів договорів, що визначають економічні та майнові відносини між учасниками проекту, між інвестором й базовим підприємством, страхові договори;

- юридичних документів, які визначають права власності інвес-тора й учасників проекту на активи проекту, його майбутні ма-теріальні й фінансові результата.

Обсяги інвестицій формуються залежно від приватних інтересів власників вільних або відносно вільних коштів. Приватні капітальні вкладення зростатимуть, якщо інвестори пересвідчаться в достатньо-му рівні їх прибутковості й надійній прогнозованості. Ці два чинники формують так звані сприятливі для інвестиційної діяльності умови.

Поки що інвестиційних можливостей економіки недостатньо, хоча поступово змінюється позитивна тенденція до зростання внутрішніх

інвестицій, що склалася з другої половини 1999 р. Підприємствами та організаціями-забудовниками різних форм власності за рахунок всіх джерел фінансування у 2000 р. освоено 19,5 млрд грн капітальних вкла-день та введено в дію основних фондів на 17, 2 млрд грн. У 2001 р. обсяги інвестицій в основний капітал досягли 32, 6 млрд грн (ВВП склав 208 млрд грн), у 2002 р. — 37 млрд грн (ВВП — 221 млрд грн).

У найближчі 2-3 роки прогнозують зростання інвестицій за рахунок всіх джерел фінансування темпами, які випереджатимуть темпи ВВП на 3-5 відсотків. Близько 65 % з них становитимуть власні кош-ти підприємств, 9 % — кошти державного і місцевих бюджетів, до 5 % — позики.

Прямі іноземні інвестиції у 2003 р. становили 1186 млн дол. Надалі прогнозують іх зростання приблизно до 1,4-1,5 млрд дол. на рік.

3 метою розширення банківського кредитування інвестицій у ре-альний сектор економіки НБУ знизив облікову ставку до 7 % річних і зменшив нормативи обов'язкового банківського резерву залежно від виду та строку депозиту (середня норма обов'язкових резервів з 13 % на початок року зменшилася до 10 %). Як наслідок, середня процент-на ставка за кредитами банків знизилася до 19 % у 2003 р. Відставання реакції банківської системи є, як і раніше, значним. Але якщо ці темпи у 5-7 відсоткових пунктів на рік збережуться, то вартість кредитів у 15 %, про яку виробничники давно говорять, може бути реальністю вже у 2004-2005 pp.

Важливою для інвестицій є ситуація із кредитами для реального сектора. Обсяг кредитів в економіку в січні-червні 2003 р. зріс на 17, 5 % (з них у національній валюті — на 19,4 %) і на 01. 07. 2003 p. становив 32,7 млрд грн. Середньо- та довгострокове кредитування економіки (саме ці кредита потрібні виробничим підприємствам) зрос-тало швидшими темпами (23, 4 %), ніж короткострокове (15, 9 %). Частка довгострокових кредитів хоч і зросла, але є низькою — 21 %, у 2001 р. вона становила 17 %.

Зростає довіра дрібних інвесторів до банків: депозита фізичних осіб у банках в національній валюті за 6 місяців 2002 р. збільшилася на 22,8 % і становили 13,6 млрд грн, причому це збільшення випе-реджало зростання доходів населения.

У 2002 р. банківська система Укра'ши як головне джерело позик для інвесторів налічувала 185 зареєстрованих банків. Серед них два державних, 23 — за участю іноземного капіталу. Статутний капітал банків хоч і зростав на 8-12 % на рік, залишався недостатнім для

повноцінного кредитування інвестиційного розвитку економіки; загальні активи банків зростали швидше і становили у 2002 p. 53 млрд грн. Тридцять два банки перебували у стадії ліквідації.

Банківська система за обсягами ресурсів, що впливають на еконо-міку, поступається власним ресурсам підприємств. Прибуток прибут-кових підприємств у 2001 p. становив близько 40 млрд грн (збитки збиткових підприємств — 21 млрд грн). Обсяги кредитування реального сектора економіки не перевищували 14 % ВВП.

Ураховуючи важливість грошово-кредитної сфери для стимулю-вання інвестицій, до основних проблем поточного стану, які можна розуміти і як вузли відповідної політики, доцільно зарахувати:

- перехід до гнучкої грошової політики. Поки що вплив Націо-нального банку на зростання економіки був, перш за все, зосе-редженим на підтримці фінансової стабільності. Методи сти-мулювання економіки монетарними важелями використовува-лися не повністю;

- недостатня розвиненість банківської системи за рівнем як статутного капіталу, так і загальних активів;

- внутрішні недоліки банківської системи, високі операційні вит-рати, низький рівень менеджменту, недоліки у формуванні кредитного портфеля;

- недостатній, хоч і зростаючий рівень довіри фізичних та юри-дичних осіб до банківської системи, що призводить до нагро-мадження завеликої частки готівки в грошовій масі, до виник-нення тіньових грошових потоків, не сприяє розвиткові бан-ківської системи, мобілізації через банки фінансових ресурсів домашніх господарств для інвестиційної діяльності;

- низька капіталізація, інвестиційна непривабливість фондового ринку, зокрема, фіскальний характер ринку державних цінних паперів, що унеможливлює його використання як повноцінно-го інструмента грошово-кредитної політики і одного з регуля-торів грошового ринку України;

- рівень монетизації економіки мае підвищуватися через використання форм первинної емісії, які стимулюють економіку;

- підтримання взаємопов’язаних, урівноважених і сприятливих для розвитку економіки рівня інфляції та змін валютного курсу; збільшення міжнародних валютних резервів Національного банку до рівня рекомендованого нормативу;

- урахування інтересів українських експортерів при формуванні валютної політики, підтримка монетарными важелями позитивного сальдо платіжного балансу. Саме завдяки позитивному сальдо платіжного балансу, досягнутому немонетарними заходами, НБУ виявився здатний виконувати активну роль на валютному ринку та вдалося проводити впевнену валютну по-літику;

- невирішеність проблеми взаємних боргів між підприємствами, припинення відволікання фінансових ресурсів економіки на зро-стання боргів. Збитки збиткових підприємств досягають поло-вини прибутків прибуткових підприємств і дорівнюють майже 60 % інвестицій в основний капітал.

У цілому в грошовій і бюджетній сферах продовжується політика фінансової стабілізації. Водночас у кризовому стані перебуває фінан-сова система багатьох виробничих підприємств, де рівень фінансово-го і маркетингового управління низький, відсутні жорсткі механізми майнової відповідальності за збиткову діяльність і невиконані бор-гові зобов'язання.

Зважаючи на наведені вище ознаки сучасного стану економіки Ук-раїни, потрібно виокремити такі прогнозні тенденції, що мають ура-ховуватися при розробці інвестиційних проектів.

1. Позитивні:

- посилення процесів фінансової стабілізації (впевнене державне регулювання інфляційних процесів і валютного курсу);

- продовження економічного зростання в країні (темпи його мають бути на рівні 5-8 %);

- монетарна політика очікується гнучкою (стимулюючою для ін-вестицій), а бюджетна — збалансованою (без дефіциту і над-мірних запозичень з боку Уряду);

- кон'юнктура зовнішніх ринків буде сприятливою до експорто-орієнтованих проектів;

- посилення ролі дрібних інвесторів (населения) в акумуляції фінан-сових ресурсів для інвестицій через банківську систему;

- зростання доходів населения і посилення сукупного попиту в економіці.

2. Негативні:

- поки що надто високі (нереальні для виробничих проектів) ціни за використання банківських кредитів;

- продовження тенденції ревальвації гривні стримуватиме екс-портоорієнтовані виробництва;

- поганий фінансовий стан більшості виробничих підприємств, незадовільне фінансове управління з боку чинних дирекцій;

- жорсткіші умови щодо обов’язковості поточних розрахунків за використані ресурсы (у тому числі з оплати праці), за боргови-ми зобов’язаннями перед партнерами й бюджетом.

Нейтральними чинниками залишаться державна амортизаційна політика і податкова система. Бажано, щоб протягом 2-3 років ви-робнича сфера відчула їх позитивну дію.

Як приклад форм прямого впливу держави на інвестиційну діяль-ність можна навести наступний перелік спеціальних нормативно-правових актів: Указ Президента України від 18 серпня 1999 року № 1004 “Про основні напрями інвестиційної політики на 1999 2001 роки”; Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України” № 108 від 22 лютого 2001; Указ Президента України “Концепція амортизацій-ної політики” № 169 від 7 березня 2001; Указ Президента України “Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні” № 512 від 12 липня 2001; розпорядження Кабінету Міністрів України від 22. 02. 01 №55 “Про заходи щодо поліпшення інвестиційної при-вабливості України”; постанова Кабінету Міністрів України від 02. 04. 2001 № 312 “Про розподіл державних централізованих капі-тальних вкладень і державних капітальних вкладень на реалізацію Чорнобильської будівельної програми та перелік об’єктів, що фінан-суються за їх рахунок у 2001 році”.

Інвестиційна діяльність загалом поки що мае безліч проблем на рівні підприємств. Ці проблеми заважають більш інтенсивному зрос-танню економіки. Серед них:

- нерозвиненість фондового ринку;

- низький рівень фінансового управління багатьма приватизова-ними підприємствами, велика кредитна заборгованість;

- технічна відсталість виробничих підприємств;

- неефективна амортизаційна політика, що обмежує права під-приємств і організацій щодо формування та використання влас-них амортизаційних коштів.

Розв’язати ці проблеми вдасться не одразу: потрібні роки, аби сформувати довіру інвесторів до державної політики, і відповідні зва-жені заходи щодо створення належних прогнозованих, прозорих умов для інвестиційної діяльності. У тому числі:

- розвиток інфраструктури функціонування фінансового ринку;

- підвищення культури корпоративного управління щодо диві-дендної політики;

- розвиток форм акумулювання коштів дрібних інвесторів;

- забезпечення захисту прав та інтересів інвесторів;

- підвищення інноваційної спрямованості інвестиційної діяль-ності;

- удосконалення амортизаційної політики;

- стимулювання процесу заощаджень вільних коштів населения через зменшення податкового тиску;

- упровадження через банківські та небанківські фінансові уста-нови форм стимулювання довгострокового заощадження кош-тів населения;

- розширення діяльності консультаційних, юридичних установ на фінансовому ринку;

- розвиток інфраструктури ринку та інвестиційної діяльності не-банківських фінансових установ (пенсійних фондів, страхових і довірчих компаній);

- підтримання системи страхування інвестиційних ризиків;

- уведення обов’язкової системи надання інформації щодо об’єктів інвестування.

Контрольні питания

1. У чому полягає відмінність між інвестуванням і інвестицій-ною діяльністю?

2. Що входить до складу інвестиційного комплексу країни?

3. Суб’єкт інвестиційної діяльності.

4. Об’єкт інвестиційної діяльності.

5. Чотири етапи в реалізації інвестиційного проекту.

6. Економічний зміст періоду окупності інвестиційного проекту.

7. Форми коштів, що можуть бути інвестиціями.

8. Учасники інвестування.

9. Що чи хто визначається як “дрібний інвестор”?

10. Інвестиційна компанія може бути брокером або дилером. У чо-му відмінність?

11. Інвестиційний ринок.

12. Як інвестор приймає рішення щодо інвестування?

13. Інституційні інвестори.

14. Інвестиційний фонд.

15. Інвестиційне середовище.

16. Чи мае інвестор якісь особливі права?

17. Чи є підприємництво та інвестиційна діяльність одним понят-тям?

18. Як ви оцінюєте сучасні умови в Україні для інвестиційної діяль-ності?

19. Де взяти кошти для інвестиційної діяльності?

20. Кон’юнктура інвестиційного ринку.

21. Чи входить фінансовий ринок до інвестиційного ринку?

22. Що важливіше для інвестора: стабільність в економіці чи пільги?

23. Партнери інвестора: їхнє місце в інвестиційній діяльності.

24. Що є джерелами коштів для інвестиційної діяльності?

25. Чи можуть негрошові активи виступати як інвестиції?

26. Чи можуть інвестуватися тільки кошти?

27. Що означав акумулювання коштів дрібних інвесторів? Хто цим займається?

28. Якщо банк кредитує інвестиційний проект підприємства, хто є інвестором, суб’єктом і об’єктом інвестування?

29. Недержавний пенсійний фонд — це інвестиційна чи соціальна установа?

30. Підготовчий період до інвестування. Що робить інвестор у цей час?

31. Акціонування — це спосіб позичення чи залучення капіталу до проекту?

32. Чи потрібно інвестору реалізовувати реальний проект із дохід-ністю 15 %, якщо банки пропонують депозита під 20 % річних?

33. У чому роль банків в інвестиційній діяльності?

34. Інвестор — це фізична чи юридична особа?

35. Як страховий бізнес пов’язаний з інвестиційною діяльністю?

36. Розширене відтворення основних фондів.

37. 25 млрд грн інвестицій за рік: багато це чи мало для України?

38. 800 млн дол. іноземних інвестицій за рік для України: багато це чи мало?

39. Як працює інвестиційна компанія?

40. Як політика "дорогих грошей” впливае на інвестиційну ді-яльність у країні?

41. Що мае робити Уряд для розвитку інвестиційної діяльності у країні?

42. Амортизаційна політика держави.

43. Що в першу чергу турбує інвестора при прийнятті рішення стосовно якогось проекту?

44. Як ви оцінюєте сучасні умови в Україні для інвестиційної ді-яльності?

45. Як Уряд регулює циклічність економічного розвитку ринко-вої економіки?

46. У чому роль банків в інвестиційній діяльності?

47. Як розраховуються “чисті” інвестиції?

48. Які ви знаете макроекономічні пропорції, що пов’язані з ін-вестиційною діяльністю.

49. Фінансова стабільність у країні. Як ії визначити?

50. Як бюджетно-фінансова політика впливає на інвестиційну ді-яльність?

51. Ділова активність у країні. Що це таке?

52. Якщо річний ВВП становить 300 млрд грн, яких річних інвес-тицій в основний капітал буде достатньо для нормального роз-витку економіки?

Література [1, 2, 3, 9, 10, 12].

4. ІНВЕСТИЦІЙНА СТРАТЕПЯ

Інвестиційна стратегія є довгостроковим узагальненим планом управління капіталом. Вона обирається відповідно до стану та прогноив щодо макроекономічного середовища, інвестиційного ринку, самого інвестора, сфери його бізнесу та ділових інтересів.

Стратегія дає відповіді на головні питания організації інвестицій-ної діяльності:

1. Глибина довгострокового планування інвестиційного процесу.

2. Поточний стан об’єкта, для якого розроблюється стратегія.

3. Джерела та обсяги коштів для інвестування.

4. Стратегічна мета та етапи просування до неї.

5. Проміжні цілі та суміжні завдання.

6. Пріоритетні сфери та об’єкти для інвестування.

7. Прогнозна оцінка зовнішнього середовища для інвестування.

8. Прогнозна оцінка розвитку фінансового ринку.

9. Альтернативні напрями використання коштів.

10. Цільові настанови щодо очікуваної дохідності інвестицій.

11. Фактори ризику та довгострокові заходи їх нейтралізації.

12. Прогнозні сценарії розвитку інвестиційного ринку та розвит-ку інвестора.

13. Бажані результата інвестиційної діяльності (стан активів ін-вестора, мережа підприємств, права власності і т. ін. ) на кі-нець стратегічного періоду.

Формування стратегії є дослідженням довгострокових напрямів розвитку інвестора. Виконання цих робіт може бути представлено, наприклад, послідовністю дій, відображених на рис. 4.1.

Інвестиційна стратегія — це довгостроковий план, система кон-цептуальних цілей і важелів для їх досягнення. Стратегія — це те, що поєднує тактичні короткострокові дії інвестора в систему, яка забез-печує високий результат не стільки “сьогодні”, скільки в цілому за стратегічний період часу.

До цільових установок при формуванні стратегії розвитку можна зарахувати:

збереження капіталу (у несприятливих фінансових умовах);

приріст вартості капіталу;

приріст поточних доходів від капіталу;

зміна структури активів інвестора;

Оцінка поточних актів інвестора

Аналіз бізнесу

Юридичні аспекти

Власність

Вартість

Прогноз ресурсів інвестора

Вибір
Галузь	Регіон	Бізнес
Сфера діяльності		Підприємство

Аналіз інвестиційного ринку

Фінансові інструменти

Реальні

проекти

(виробничі)

Нерухомість

Інноваційні проекти

_ї

Вибір цілей

Дохідність

Ризи

Часові критерії

Обмеження за ресурсами

Джерела інвестиційних ресурсів

Власні

Залучені

Позики

Лізингові

Структура інвестування — диверсифікація інвестиційної программ

Етапи реалізації, послідовність дій, проміжні ціігі

Активи інвестора на кінець стратегічного періоду

Приріст активів

Структура активів

Власність

Оцінка стратеги'

Рис. 4.1. Розробка інвестиційної стратегії

зміна галузевої чи регіональної спрямованості капіталу;

диверсифікація активів інвестора;

вихід на нові ринки, засвоєння нових видів продукції;

оновлення виробничого апарату;

швидке зростання активів незважаючи на ризик.

малоризикований розвиток.

Вибір інвестиційної стратегії є компромісом між багатьма чинни-ками, що впливають на рішення інвестора. Врахувати одночасно всі неможливо. Наведемо перелік найсуттєвіших чинників, які мають для інвестора стратегічне значения:

- достатність ресурсів інвестора;

- визначеність (гарантованість) результатів.

- ефективність — переважання доходів над витратами;

- максимізація дохідності і мінімізація ризику;

- визначеність із часовыми параметрами інвестування;

- узгодженість із внутрішньою спроможністю інвестора;

- узгодженість із зовнішнім середовищем.

Залежно від співвідношення дохідності й ризику виокремлюють агресивну, ризиковану стратегію (орієнтовану на високу дохідність при високому ризику) і консервативну (малоризиковану) стратегію. За параметром часу може бути стратегія швидкого зростання і стра-тегія поступового розвитку.

Якщо вдається розробити стратегію, яка цілком відповідає очіку-ванням і критеріям інвестора, ї'ї називають збалансованою. Якщо на-явні на ринку об’єкти інвестування не дають змогу оптимізувати стра-тегічні плани інвестора і задовольнити всі його умови та критерії, стратегію вважають незбалансованою.

Базовим моментом розробки стратегії є обсяги фінансових ресур-сів для інвестування. Джерелами коштів можуть бути (рис. 4.2):

- власні фінансові ліквідні ресурси інвестора (прибуток, аморти-заційні відрахування, доходи від реалізації майна, страхові над-ходження, грошові нагромадження і заощадження фізичних та юридичні осіб);

- позикові кошти (з оформлениям боргових зобов’язань інвесто-ра щодо повернення коштів: облігаційні позики, банківські та бюджетні кредита);

- залучені кошти (із передачею частини прав щодо керування ак-тивами проекту, але без боргових зобов’язань інвестора);

- кошти іноземних інвесторів;

- кошти державного бюджету або місцевих бюджетів;

- кошти, надані в тимчасове користування на правах оренди у формі матеріальних активів.

Використані при інвестуванні фінансові ресурси мають ціну, яку інвестор платить за користування ними. Вартістю власних коштів ін-вестора є сума, що могла б бути отримана (зароблена) інвестором, якби він використовував свій капітал не в даному проекті, а вкладав його в інші фінансові інструменти (безризикові). Це так звана альтернативна вартість власного капіталу інвестора.

Рис. 4.2. Джерела для інвестиційного розвитку

Власні фінансові ресурси підприємства-інвестора можуть склада-тися з нерозподіленого (невикористаного) прибутку, накопиченої час-тини амортизаційного фонду й коштів від мобілізації внутрішніх активів. До останнього належать засоби від продажу зайвого устат-кування, продажу (для зниження запасів) частини зарезервованих ма-теріальних ресурсів, здачі майна в оренду, продажу дебіторської

заборгованості інших підприємств тощо. Додаткова мобілізація внутрішніх ресурсів стае можливою завдяки, наприклад, тому, що у ході реалізації на підприємстві проекту капітальних вкладень може уповільнюватися виробничий процес і вивільняється частина оборотных коштів.

Позикові фінансові ресурсы, як правило, складаються з довгостро-кового банківського кредиту, емісії боргових зобов’язань підприєм-ства (облігації й векселі) й позик інших юридичних осіб.

Близькі до позикових лізингові форми використання матеріаль-них активів (як правило, це основні фонди). Інвестор дістає право використання матеріальних активів під фінансові зобов’язання по-гасити їх вартість у формі орендної плати за графіком і у встанов-лених сумах. Використання лізингових форм фінансування активів проекту не знижує загальної вартості проекту, але розподіляє її час-тинами в часі. Це робить проект більш реальним за необхідними коштами і більш ліквідним, тому що орендоване майно при визна-чених у договорі оренди умовах може бути повернуто орендодавцю в разі невдачі проекту. В умовах розвинутого ринку лізингові форми фінансування реальних проектів широко (до 15 % інвестиційних витрат) використовуються.

Залучені до інвестування фінансові ресурси складаються, зазви-чай, із коштів від продажу акцій, боргових зобов’язань і залучення пайових внесків (юридичних і фізичних осіб) у статутний фонд під-приємства. Це потребує передачі новим акціонерам частини прав на керування проектом, а також частини поточного прибутку (у формі дивідендів). Однак інвестор при цьому не зобов’язаний повертати залучен! за допомогою акціонування кошти.

Загалом використання позикового чи залученого капіталу вва-жається вигідною інвестиційною стратегією, що дає змогу збільшити прибутковість власного капіталу. Підвищення показника дохідності власного капіталу інвестора після залучення позикових коштів нази-вається “використанням фінансового важеля”. Однак ця вигідність можлива лише в тому разі, якщо ціна (відсотки за використання) позикового капіталу нижча, ніж прибутковість використання всього ка-піталу (прибутковість інвестування загалом).

Структура обраної інвестиційної стратегії формує інвестиційну програму — рекомендовані до реалізації проекти інвестування.

При формуванні стратегії інвестиційна програма є структурним інс-трументом довгострокового планування розвитку і досягнення страте-

гічних цілей. 3 початком реалізації інвестування програма стає ін-струментом інвестиційної діяльності.

Ключовим моментом вибору стратегії є визначення інвестиційної привабливості сфер і напрямів вкладання коштів. Варто розглянути схему оцінки інвестиційної привабливості галузі й регіону для визначення пріоритетів у стратегії.

Інвестиційна оцінка галузі може будуватися за такою схемою:

1. Місце галузі в економіці: частка у валовому внутрішньому продукт! країни, соціальна орієнтація й значения продукції галузі, спо-живчі особливості продукції, частка експорту, залежність від імпор-ту, енергомісткість, сировинна забезпеченість, рівень забезпеченості внутрішніх потреб країни, основні споживачі продукції.

2. Організація галузі: тип конкуренції на ринку галузевої продук-ції, рівень конкуренції, наявність монополістів і галузевих об’єднань, фінансово-промислових груп, зв’язок з іншими галузями, горизонталью й вертикальні зв’язки в галузі, наявність бар'єрів для входу на галузевий ринок, сегментація галузевого ринку, динаміка активності на ринку, еластичність попиту й цін.

3. Характеристика ринку, попиту й споживання продукції галузі: рівень конкуренції чи монопольності, особливості ринку збуту, фак-тичні й потенційно можливі обсяги місткості галузевого ринку, стій-кість галузі до загальноекономічних спадів.

4. Технічна база й виробничий апарат галузі: застосовані технологи, їх відповідність світовому рівню, складність продукції й вироб-ництва, капіталомісткість і наукомісткість продукції, рівень іннова-цій, стан науково-дослідної та проектної роботи в галузі, середній вік основних фондів, коефіцієнт зносу.

5. Рівень державного втручання (або можливості для цього) в роз-виток галузі: наявність галузевого органу державної влади в особі міністерства чи комітету, агентства, комісії і т. ін., державні капітальні вкладення в розвиток галузі, податкові пільги, можливість прискоре-ної амортизації, вплив на механізм ціноутворення, соціальні й еко-логічні нормативи й вимоги до підприємств і роботодавців тощо.

6. Соціальна значимість галузевої сфери діяльності: кількість ро-бочих місць, дисциплінованість працівників, плинність кадрів, рівень зайнятості в галузі, регіональне розміщення виробництв, середня за-робітна плата, коефіцієнт змінності роботи виробничого персоналу, травматизм, вплив громадських організацій, робота й вплив проф-спілок, виробничі відносини колективів і дирекцій підприємств, еко-

логічна безпека виробництва чи продукції, статистика страйків і кон-фліктів та збитків від них.

7. Фінансові умови галузі: середньогалузевий рівень рентабельности фондовіддача, середня віддача на вкладений капітал, оборот-ність активів, їх середня ліквідність, типовий порядок розподілу і ви-користання прибутку, фінансовий стан підприємств і зміни в ньому.

8. Перспективи розвитку галузі: технології, продукції, наукові до-слідження, конкуренція.

Інвестиційна привабливість регіону оцінюється за такими показ-никами:

- рівнем економічного розвитку регіону (обсяги створюваного ВВП на душу населения, доходи населения);

- наявністю інвестиційної інфраструктури (будівельні фірми, за-безпеченість місцевими будматеріалами, банківська система в регіоні, енергозабезпечення регіону);

- рівнем інженерної й транспортної інфраструктури;

- рівнем соціального розвитку регіону (рівень життя й доходи населения, демографічні показники, наявність трудових ресур-сів, статево-віковий склад населения, розподіл на сільське і міське населения, рівень злочинності);

- роллю (і діловими якостями) регіональних органів влади в забез-печенні розвитку регіону, сприянні виробництву і підприємниц-тву;

- станом місцевих ринків (їх організація й наповнення, міжрегіо-нальні економічні зв’язки);

- наявністю в регіоні необхідних для потенційного інвестиційно-го проекту сировинних, матеріальних, енергетичних і трудових ресурсів.

Важливим моментом є безпосередній вибір юридичної особи для організаційного забезпечення інвестування. Адже будь-який проект (реального чи фінансового інвестування) реалізується через юридич-ну особу. її надійність, стабільність, фінансова спроможність аналізу-ються і прогнозуються з багатьох боків. Це важливо і щодо реального інвестування у підприємство, і щодо інвестування в емітовані нею фінансові інструменти.

Комплексна оцінка інвестиційної привабливості підприємства мае складатися з оцінки конкурентоспроможності продукції, маркетин-гової стратегії, технічного стану основних фондів (рівень технологи), ділових якостей дирекції та кваліфікації персоналу, системи управлін-

ня підприємством, екологічної безпеки, виробничої спроможності підприємства.

Аналіз фінансового стану підприємства передбачає комплексне дослідження поточного фінансового стану і його прогноз на глибину реалізації інвестування. Схема аналізу може бути представлена шість-ма етапами:

1. Аналіз грошових потоків підприємства: доходи, витрати, при-буток, його використання, амортизаційні відрахування, серед-ньомісячний приріст фінансових ресурсів.

2. Аналіз ліквідності балансу підприємства: оцінка активів і па-сивів, зміна ліквідних активів, оцінка короткострокових зобов’я-зань, середньомісячні обсяги прибутку й продажу.

3. Аналіз фінансової стійкості підприємства, співвідношення влас-них і позикових коштів, джерела формування запасів і витрат, власні оборотні кошти.

4. Аналіз платоспроможності підприємства, співвідношення ак-тивів і боргових зобов’язань підприємства, показники рента-бельності продукції й капіталу.

5. Оцінка поточної ринкової вартості підприємства та ії прогноз у разі реалізації проекту.

6. Організація обліку і фінансове планування на підприємстві. Ана-літичний облік грошових потоків. Ділові якості фінансових ме-неджер.

За результатами аналізу будується узагальнена оцінка якості фі-нансового керування підприємством і його інвестиційної привабли-вості для реалізації на його базі інвестування.

Сучасна економічна ситуація в Україні в цілому нестабільна, із підвищеним рівнем ризику, як правило, відзначається незадовільним фінансовим станом і управлінням виробничими підприємствами, від-сутністю платіжної дисципліни, майнової відповідальності дирекцій за фінансові результата своєї робота. Усе це повинно відповідним чином відбиватися на технології розробки й аналізі інвестиційних проектів. Експертам слід ураховувати такі рекомендаци.

1. При інвестуванні мае бути оцінена узгодженість із зовнішніми умовами, насамперед макроекономічними параметрами, прог-нозованими на глибину реалізації проекту. Комплекс такої ма-кроекономічної оцінки може включати показники фінансової стабільності (інфляція, девальвація, рівень бюджетного дефіци-ту, ріст державного боргу, стан платіжного балансу країни),

кон'юнктуру внутрішнього ринку у формі прогнозованого росту чи зниження ВВП, зміну параметрів податкової системи кра-їни, стан банківської системи, фінансового ринку (які відбива-ються на вартості кредитних ресурсів). Відповідно макроеко-номічні прогнози повинні відбиватися в проекті на механізмах обліку грошових потоків і на виборі ставки дисконтування для приведения грошових потоків у порівнянні умови.

2. Особлива увага мае приділятися оцінці рівня ризику при інве-стуванні: проведения варіантних розрахунків прибутковості при різних рівнях зовнішніх і внутрішніх умов. Відповідно у біз-нес-плані проекту мае бути представлений спеціальний розділ, присвячений аналізу ризику і плануванню заходів, що компен-сують чи дають змогу знизити ймовірність кризових подій при здійсненні проекту. Необхідно оцінити чутливість проекту на найважливіші фактори і перевірити стійкість проекту стосовно цих факторів.

3. 3 урахуванням великої ймовірності незадовільного стану під-приємства, на базі якого планується інвестування, мае прово-дитися всебічний аудит підприємства й оцінка ділових якостей його дирекції. Такий самий підхід слід обрати до підприємств-партнерів і учасників проекту, яку б малу роль у проекті вони не відігравали.

4. Найважливішим для комерційної цінності проекту в україн-ських умовах є рівень маркетингового і фінансового опрацю-вання проекту.

5. Нестійкість економічної ситуації в Україні диктує жорсткий під-хід до вибору ставки дисконтування при приведенні грошових потоків по проекту до сучасних умов. Для розрахунків у сучас-них умовах рекомендована норма дисконтування може стано-вити, наприклад, від 13 до 18 %.

Нижня межа визначена з таких складових, що відтворюють сучас-ний стан економіки Укра'ши:

- альтернативна ставка потенційно можливого нарощування капіталу на фінансовому ринку (реально існуюча в економіці України) при використанні відносно безризикових інструмен-тів — 5 %;

- рівень ризику, пов’язаний з нестабільністю економіки в цілому (як експертна оцінка ймовірності змін у макроекономіці, що критично вплинуть на проект) — 3 %;

- рівень ризику, пов’язаний з конкретним інвестиційним проектом (як експертна оцінка ймовірності подій у самому проекті, у тому числі через помилки і невдале управління) — 5 % (більш ризиковані проекта можна не розглядати). Разом це становитиме 13 %, що орієнтовно збігається із середньою дохідністю малоризикованих операцій на поточному фінансовому ринку.

Контрольні питания

1. Інвестиційна стратегія.

2. Які ресурси мають ураховуватися при розробці стратеги?

3. Як проаналізувати інвестиційну привабливість галузі або сфе-ри діяльності?

4. Які параметри поточного стану підприємства характеризуют його інвестиційні перспективи?

5. Технологія розробки інвестиційної стратегії.

6. У чому полягає узгодженість стратегії із зовнішнім середо-вищем?

7. Для чого потрібна інвестору стратегія?

8. У якій формі мае існувати інвестиційна стратегія підприєм-ства? Це письмовий документ?

9. Якими можуть бути стратегічні цілі інвестування?

10. Наведіть перелік обмежень, які можуть ураховуватися інвес-тором при розробці стратегії.

11. Чим стратегія відрізняється від інвестиційного плану?

12. У чому особливості українських умов для інвестування?

13. Яким чином в інвестиційній стратегії слід ураховувати спе-цифіку українських умов?

14. Як при інвестуванні зменшити ризики “українських умов"?

15. 3 чого починається розробка стратегії і чим вона закінчується?

16. Як зовнішнє середовище впливає на стратегію?

17. Як часто можна коригувати інвестиційну стратегію? Чи по-трібно це робити?

18. Які можуть бути альтернативи в стратегії інвестора?

19. Як оцінювати фінансову спроможність підприємства?

20. 3 якою метою виробничий інвестор мае аналізувати фінансо-вий ринок?

21. Яким може бути стратегічний критерій дохідності для стратеги інвестування в українських умовах?

22. Наведіть приклади формулювання мети для стратегії інвестора.

23. Що стоїть за терміном “сценарій розвитку”? Якими можуть бути сценарії для стратегії?

24. Як стратегія узгоджується із зовнішнім середовищем?

25. Як у стратегії відображається внутрішня спроможність інвес-тора?

26. Які сполучення рівнів ризику і дохідності можуть бути в інве-стора?

27. Як ви розумієте терміни “агресивна”, “обережна”, “консерва-тивна”, “погоджена” стратегія?

28. Чи є “диверсифікація” стратегічним універсальним принципом інвестування?

29. Чи потрібно фінансовому інвестору займатися реальним інве-стуванням? I навпаки.

30. Хто це — “стратегічний інвестор”? Коли використовується цей термін.

31. Що мають на увазі, коли говорять, що Україні бракує страте-гічних інвесторів?

32. Що мають на увазі, коли говорять, що на приватизовані під-приємства не прийшов ефективний господар?

33. Як ви розумієте вислів “стратегія портфельного інвестування”?

34. Хто більше потрібен українській економіці — стратегічний чи портфельний інвестор?

Література [3, 6, 12, 14].

5. ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЕКТ

Проект є організаційною формою реалізації процесу інвестування. У цьому понятті зосереджені як стратегічне планування інвестиційної ді-яльності, так і практична реалізація щоденного оперативного керування нею.

Для того щоб повніше охопити багатофункціональність поняття “проект", визначимо інвестиційний проект у двох аспектах: як документ і як конкретні дії інвестора щодо реалізації своїх інвестиційних намірів.

Інвестиційний проект — це спеціальним способом підготовлена документація, що містить максимально повний опис і обґрунтування всіх особливостей майбутнього інвестування. У такому розумінні проект є документованим інвестиційним планом.

Інвестиційний проект — це комплекс заходів, що здійснюються інвестором з метою реалізації свого плану нарощування капіталу. Дії інвестора мають бути оптимальними для досягнення поставлених ці-лей при обмежених часових, фінансових і матеріальних ресурсах.

Така подвійність визначення дає змогу надалі точніше і повніше представити питания розробки й експертизи інвестиційного проекту. На відміну від поняття “інвестиційний проект" терміном “бізнес-план" позначають спеціальний документ, що містить тільки економічний план реалізації проекту та його обґрунтування. Бізнес-план є складо-вою інвестиційного проекту.

Слід зазначити, що інвестиційний проект як план дій інвестора в обраному напрямку істотно впливає на якість (тобто ефективність) інвестування. Можна стверджувати, що за наявності плану інвестор (чи його менеджер по проекту) досягне вищих результатів, аніж за відсутності плану (проекту) інвестування. Проект вносить системність та організованість у процес інвестування.

Розробка інвестиційних проектів здійснюється з урахуванням кіль-кох важливих моментів, що становлять методичну основу проекту. До них слід зарахувати:

- комплексність представления процесу інвестування (маркетин-гові, організаційні, фінансові, виробничі, трудові, часові пара-метри, які становлять єдину систему);

- урахування зв'язку проекту із зовнішніми умовами (стан економі-ки країни, регіональні, галузеві особливості проекту, сумісність

продукції проекту з поточним станом ринку, узгодженість з місцевою інженерною інфраструктурою, місцеві умови і співро-бітництво з органами влади, екологічна сумісність, соціальна безконфліктність проекту, відповідність ситуації на місцевому ринку праці);

- інтегрована оцінка ефективності проекту на основі співвідношен-ня результатів (зиску) і інвестиційних витрат проекту, соціально-го ефекту, наслідків для економіки країни в цілому (останнє сто-сується великих проектів);

- урахування майбутньої невизначеності проекту і потенційних ризиків (адже проект на етапі прийняття рішення є лише прогнозом);

- урахування альтернативних варіантів використання капіталу інве-стора та відповідної зміни вартості грошових потоків у часі, засто-сування методики приведения грошових потоків до єдиних умов обліку;

- прагнення представити прогнозну модель проекту з максимальною деталізацією і конкретизацією (у часі й у розрізі кожного етапу реалізації проекту);

- урахування соціальних умов і наслідків реалізації проекту як для власного персоналу, так і для зовнішнього соціального се-редовища;

- урахування важливості управлінських аспектів проекту для май-бутньої успішності проекту.

Проекти класифікуються за багатьма ознаками. Основними серед них можна вважати:

- період реалізації проекту (коротко-, середньо-, довгострокові проекти);

- відношення до вже діючого підприємства чи виробництва (проект, що впроваджується в уже діюче підприємство, і проект, що реалізується на “рівному місці", тобто підприємствоформуючий проект);

- відношення до діючих основних фондів (проект розширення виробництва, проект модернізації устаткування, проект техніч-ного переоснащення, проект повної реконструкції);

- масштаб проекту (тактичні й стратегічні проекти, тобто такі, що пов’язані зі значною зміною активів чи сфери, обсягу діяль-ності, форми власності);

- форма реальних активів (проекти інвестицій в основні чи в обороте фонди).

Період часу, протягом якого готуються й реалізуються інвести-ційні наміри інвестора, становить життєвий цикл проекту. Він розби-вається на кілька типових етапів інвестування:

- формування інвестиційних намірів;

- розробка концепції інвестування (конкретизація завдань, вибір продукту проекту, визначення джерел фінансування, вибір учасників проекту, попереднє опрацювання маркетингового і фінансового плану);

- розробка проекту як документованого плану (деталізованого інвестиційного обґрунтування і плану дій на всю глибину жит-тевого циклу проекту (рис. 5.1);

- передінвестиційний аналіз проекту (вивчення потенційних мож-ливостей проекту, оцінка реальності фінансових планів, зовніш-ньої й внутрішньої узгодженості проекту, його комерційної ре-алістичності та доцільності);

- створення чи придбання інвестиційного об’єкта “під ключ" і підготовка до початку його експлуатації;

- експлуатація інвестиційного об’єкта і повернення через нако-пичення поточного прибутку інвестованих у проект коштів. Цей етап мае назву періоду окупності проекту;

- отримання чистого прибутку за проектом (понад вкладені в проект кошти);

- ліквідація інвестиційного проекту (демонтаж основних фондів, продаж оборотних коштів та інших активів, вирішення організа-ційних і юридичних питань припинення фінансово-господарсь-кої діяльності з використанням активів проекту).

Наведені етапи можуть бути ще більш деталізовані, але в будь-якому разі їх можна об’єднати в три етапи: передінвестиційний (розробка проекту як документованого плану інвестування), інвестицій-ний (формування активів проекту “під ключ”) і експлуатаційний (запуск і фінансово-господарська експлуатація активів і регулярне отримання поточного прибутку, поступове повернення вкладених коштів).

Учасниками процесу інвестування є всі юридичні та фізичні особи, пов’язані матеріальними і фінансовими відносинами з інвестором щодо виробництва й реалізації продукції (чи послуг) проекту. Вони є основними, крім інвестора, зацікавленими сторонами в існуванні проекту як документованого плану і як конкретних збалансованих дій інвестора щодо його реалізації.

Формування інвестиційноїідеї

Вибір мети

Вибір регіону

Визначення цілей і завдань

Макроеко-номічний прогноз

Вибір підприемства

Аналіз джерел фінансування

Вибір партнерів

Розробка концепції проекту

Оцінка стану

інвестиційних

ринків

	Обмеження:
-	за ресурсами
-	за часом
-	за доходністю
-	за ризиком

Аналіз ринку	—>~ —>■	Продукт проекту	-	Прогноз інноваційних змін

Можливості конкурентів		Маркетинговий аналіз, прогноз, стратегія V )

			■<—	Споживачі

Вибір місця на ринку				Прогноз попиту

Рис. 5.1. Технологія розробки інвестиційного бізнес-плану

Доходи проекту

Поточний бюджет

Капітальний бюджет

Прогноз активів і пасивів

	\/
	( Фінансові потоки ^ проекту:
-^	( Фінансові потоки ^ проекту:		Використання прибутку
	Прогноз
+	Прогноз	-<—	Повернення
	Перевіркадостатності та узгодженості
--*	Перевіркадостатності та узгодженості		Вартість капіталу
	Фінансовий план проекту
-^			Норми амортизації

	Разработка концепции проекта
	Разработка концепции проекта	■<—	Податки

Зовнішні загрози: макроекономіка	—*-	( Оцінка А ризикованості проекту
		( Оцінка А ризикованості проекту
Зовнішні загрози: конкуренти		Можливості управління ризиком
		Можливості управління ризиком
Внутрішні фактори ризику	—>~	План нейтралізації V ризику J

Можливість

впливати на

фактори ризику

Резерви проекту

Посилення

стабільності

проекту

Рис. 5.1. Продовження

Урахування зовнішнього середовища		[ Розрахунок ^ ефективності проекту ₁ Оцінка достатності для прийняття 1 рішення j	\-*	Методи розрахунку

			«-	Стан фінансового ринку

Рівень ризику	—>~

			*~	Досвід попереднього інвестування

Альтернативні проекта	—>~
		V
Зв'язок збазовим підприємством		\/
		Організаційний план Юридичний аспект Адміністрування Управління проектом Соціальні питания і управління персоналом Екологічна дія проекту
			<-	Регіональні органи влади
Відносини з учасниками проекту
			«-	Нормативно-законодавча база

Забезпечення місцевими матері-альними ресурсами				Транспортна, інженерна, ринкова інфраструктура регіону
Соціальне зовнішнє середовище				Транспортна, інженерна, ринкова інфраструктура регіону

			-	Вплив проекту на зовнішнє середовище

Можливості менеджерів	_{_J}
Можливості менеджерів

Рис. 5.1. Продовження

Можливості технологи'

Продуктивність обладнання

Кваліфікація персоналу і соціальні обмеження

Потреба в приміщеннях

Підготовка приміщень

Вибір бладнання

Монтаж

і налагодження

обладнання

Технічна база

(виробничий аппарат

проекту)

Графіки завантаження обладнання

-«-	Матеріально-технічне постачанш

--	Обмеження за запасами

-<-	План продажу

	Обмеження: контроль ЯКОСТІ

	Потреба в технічному обслуговуванні

	Організація ремонтів

	Кваліфікація технічного персоналу

Прийняття рішення

Оформления проекту

Рис. 5.1.3акінчення

Інвестиційний проект потрібний інвестору, його партнерам, його кредиторам, які сформували позичену частину інвестованого капіта-лу. За відсутності проекту зникає предмет переговорів і ухвалення рішення між інвестором, його партнерами й майбутніми кредитора-ми. А на етапі реалізації інвестування без наявності документовано-го проекту неможлива ефективна координація зусиль учасників проекту. Координуюча роль проекту, звичайно, поступово замінюється реальними укладеними договорами між учасниками, але як довго-строковий план проект не втрачає свого значения щодо повного здійс-нення намірів інвестора.

Інвестиційний проект як документований план інвестування скла-дається з таких документів.

1. Економічний опис — бізнес-план і матеріали для його обґрун-тування.

2. Технічна документація.

3. Технологічна документація.

4. Контрактне супроводження, тобто набір уже укладених або під-готовлених контрактів (договорів) чи більш м’яких форм за-кріплення майбутніх взаємовідносин між можливими і реальними учасниками проекту.

5. Експертне супроводження як набір експертних висновків, оці-нок або інших форм представления висновків фахівців (фізич-них або юридичних осіб), компетентних в оцінці процесів та явищ, з якими буде пов’язана реалізація проекту.

6. Інші документи, їх копії або аналітичні матеріали, що характе-ризують: учасників проекту, ситуацію на ринку, установчі документи підприємств, копії звітів підприємств про фінансово-господарську діяльність, прогнози, свідоцтва про права влас-ності, нормативно-законодавчі акти державного та місцевого рівня, які впливають на проект.

Проект як план інвестування відіграє важливу роль на етапі прий-няття рішення щодо початку реалізації проекту. Рівень конкретності та продуманості проекту залежить від бажання й можливостей інвес-тора, особливостей сфери інвестування і чинних у країні деяких пра-вил і умов.

Проект є також найбільш наочним засобом інформування щодо намірів інвестора всіх зацікавлених осіб: партнерів, банків, майбутніх споживачів, преси, громадськості, трудового колективу, органів вла-ди, акціонерів.

Економічний аспект проекту у формі бізнес-плану мае прийняту структуру розділів, хоча вона може змінюватися залежно від галузе-вих і регіональних особливостей проекту й бажань інвестора та його партнерів. Як правило, бізнес-план інвестиційного проекту склада-еться з 10-50 і більше сторінок описів, коментарів, розрахунків, об-ґрунтувань. Можливий склад розділів інвестиційного бізнес-плану наведено нижче.

Взаємозв’язок між ними ілюструє рис. 5.2.

1. Основні положения проекту: резюме

Цей розділ є концентрованим викладом основної ідеї проекту: про-дукція, інвестиції, технологія виробництва, фінансові потоки, марке-тингова стратегія, можливі учасники, очікувані результата. Мета пер-шого розділу — за п’ять хвилин зацікавити й переконати в перевагах проекту, заохотити до подалыиого ознайомлення з проектом.

Інші розділи інвестиційного пpоекту ґрунтовно і послідовно роз-кривають зміст проекту за головними аспектами, планують дії щодо реалізації проекту.

2. Маркетинговий план проекту

Завдання маркетингового плану проекту — прогнозування попи-ту на продукцію і можливих цін на ринку, план забезпечення збуту. Цілком імовірні помилки в прогнозах поводження ринку після вихо-ду на нього продукції проекту і відповідна розбіжність у прогнозах місткості ринку щодо продукції проекту.

Прогнози попиту вимагають постійних коригувань навіть уже в ході реалізації проекту. Прогнозування змін у технологи, доходах спо-живачів, цінах на сировину й матеріали досить невизначене за результатами, особливо на тривалу перспективу. Тому маркетинговий план повинен мати достатній запас міцності в оцінці майбутнього попиту, щоб непередбачені коливання ринкової кон’юнктури не позначилися негативно на прибутковості проекту.

Те саме стосується й ринкової стратегії, стосовно якої завчасно слід розробити заходи щодо нейтралізації значних змін у ситуації на ринку:

1. Опис ринкових якостей продукції проекту: - опис продукції проекту;

- порівняння з іншими продуктами, представленный на ринку;

- конкурентоспроможність продукту проекту;

- можливості посилення конкурентних якостей продукту проекту.

2. Дослідження майбутнього ринку продукції проекту:

- оцінка рівня конкуренції й типу ринку;

- учасники ринку;

- аналіз ситуації на ринку;

- динамка цін на ринку за останні два роки;

- ціноутворюючі фактори;

- адміністративні елементи на ринку.

3. Аналіз попиту на продукцію проекту:

- споживачі продукції;

- потреба в продукції;

- оцінка платоспроможності підприємств-споживачів (чи насе-ления);

- експорт продукції;

- умови для експорту (тарифи й правила);

- прогноз попиту на глибину проекту.

4. Аналіз пропозиції:

- обсяг виробництва;

- виробники продукції;

- імпортери продукції;

- обсяг імпорту;

- співвідношення імпорту та внутрішнього виробництва;

- тарифи й правила для імпорту продукції;

- прогнози пропозиції на глибину проекту.

5. Обґрунтування стратегії й методів реалізації продукції:

- канали реалізації;

- методи і прийоми реалізації;

- рекомендована цінова політика;

- організація реклами;

- ринкова стратегія.

Під час опрацювання маркетингового розділу досліджуються:

1) повнота і комплексність маркетингових заходів щодо проекту;

2) розробленість і привабливість продукції проекту. Репутація підприємства і продукції;

3) правильність вибору цінової політики;

4) план просування товару на ринок;

Макроситуація: аналіз

Фінансовий ринок: аналіз

Рис. 5.2. Технологія розробки інвестиційного бізнес-плану

Маркетинговий план:

витрати на забезпечення продажу

Технична база проекту

амортизация

Витрати на

виробництво

(поточні)

Персонал:

оплата праці

Розрахунок

ефективності

проекту

Управління проектом:

адміністративні витрати

Ризик проекту

Прийняття рішення

Коригування проетку

Рис. 5.2. Закінчення

5) ефективність зв’язку продавця і покупця. Організація роботи із споживачами (особливо постійними) продукції проекту;

6) організація збуту продукції;

7) опис ринку продукції проекту і його можлива реакція на про-дукцію проекту;

8) використані методи прогнозування попиту. Можлива конку-ренція з боку товарів-замінників;

9) організація впливу на ринок для адаптації продукції проекту;

10) оцінка ключових факторів успіху продукції проекту (якість,

організація продажу, можливість розробки нових продуктів, репутація підприємства, реклама, витрати виробництва, ціна, фінансова стійкість підприємства).

3. Матеріально-технічне забезпечення проекту

Так само як і ринкова стратегія проекту, мають бути відпрацьо-вані питания забезпечення проекту необхідними матеріальними ресурсами. Потрібно проаналізувати не тільки поточного стан, а й спрогнозувати зміну сировинних (для проекту) ринків на всю його глибину.

Під календарні плани виробництва готуються аналогічні за дета-лізацією календарні плани матеріально-технічного забезпечення ви-робництва кожного виду продукції, представленого в планах виробництва. Вони оформлюються у формі шахових таблиць-матриць, де ліва частина містить номенклатурні позиції сировини і матеріалів, необхідних для виробництва щодня (чи на зміну). 3 урахуванням що-денної потреби в сировині, матеріалах, комплектуючих виробах і прийнятих норм мінімально необхідних запасів складаються плани закупівлі й завезення сировини, матеріалів і комплектуючих виробів на місяць. При цьому визначається найоптимальніший розмір партії постачань з урахуванням місткості транспортних засобів доставки та вартості транспортування.

3 урахуванням наявних площ складських приміщень визначаєть-ся оптимальна величина запасів по кожній номенклатурній позиції сировини, матеріалів і комплектуючих. Оптимальність полягатиме в такому виборі обсягів матеріальних запасів, за якого забезпечува-тиметься мінімум сумарних витрат (вартість транспортування і збе-рігання) на одиницю матеріальних ресурсів, що постачаються. Вар-

то враховувати, що створення кожного додаткового місця зберігання потребує капітальних вкладень, а транспортування буде тим дешевшим, чим більший розмір партії.

Місячний план матеріально-технічного забезпечення виробниц-тва складається для кожної товарної позиції сировини, комплекту-ючих виробів із зазначенням кількості, що поставляемся в цьому місяці, і дати (числа місяця) доставки партії на підприємство. Від-повідно до таких місячних планів будується робота служби матеріаль-но-технічного постачання: укладення договорів із постачальниками, організація транспортування і приймання вантажів, вхідний контроль якості, організація розміщення і зберігання матеріально-тех-нічних ресурсів, що надходять.

Як і при прогнозуванні збуту, для ресурсного забезпечення проекту важливим є обгрунтоване прогнозування цін на необхідні матері-альні ресурси для проекту. Помилки в оцінці вартості ресурсного забезпечення проекту збільшуються на кінцевому етапі реалізації, який найбільш віддалений від поточного періоду, коли розроблюється і обґрунтовується проект, як наслідок, об’єктивно якість прогнозу по-гіршується.

При аналізі чутливості проектів щодо окремих факторів ризику типовим є те, що на першому місці за впливом на загальну прибут-ковість проекту стоїть прогноз очікуваної ціни реалізації продукції проекту, а на другому — прогноз цін на основні матеріальні ресурси. Еластичність зміни прибутковості проекту у разі зміни цих факторів на 1 % виявляється для проекту найбільшою серед інших факторів (вартість обладнання, вартість проектування, залишкова вартість проекту, вартість підготовки персоналу, кількісні обсяги реалізації про-дукції тощо). Помилки у прогнозуванні цін збуту та цін на матері-альні ресурси мають найгірші наслідки для інвестування.

Співвідношення цін ресурсного забезпечення і цін збуту продукції проекту формує резерв прибутковості продукції, що розраховується як різниця між витратами на виробництво одиниці продукції та ці-ною ії реалізації. Те саме стосується співвідношення тенденцій зміни цін продажу та цін ресурсів. Бажано, щоб за прогнозом ціни продажу продукції проекту зростали більшими темпами, ніж ціни на ресурси. Це дає додатковий запас фінансової міцності проекту.

Робота із забезпечення проекту ресурсами за рівнем значущості для проекту поступається тільки роботі із забезпечення реалізації про-дукції.

4. Фінансовий план проекту

Аналіз фінансової спроможності проекту передбачає планування грошових припливів і відпливів по проекту з метою визначення його сумарної вигоди в найліквіднішій, грошовій формі.

Фінансові потоки проекту становлять результативні підсумки ке-рування ресурсами проекту: фінансовими, матеріальними, трудови-ми. Вони агрегують і відбивають у вартісній формі результативність усіх аспектів проекту. Фінансовий план проекту складається останнім, після розробки інших розділів бізнес-плану, адже він на них ґрунту-ється. Після фінансового плану розраховуються тільки показники ефективності проекту, які можна вважати продовженням фінансового плану, тому що інформацією для розрахунку ефективності є сконцен-тровані у фінансовому плані прогнозні грошові потоки.

Фінансовий план проекту містить такі складові:

- прогноз доходів і витрат;

- прогноз грошових потоків протягом терміну реалізації проекту;

- прогноз активів і пасивів проекту (бухгалтерского балансу);

- розрахунок потреби в інвестиційних витратах для реалізації проекту;

- джерела засобів для фінансування проекту, порядок фінансу-вання та обсяги позик, що потрібні для реалізації проекту;

- графіки погашения боргів;

- прогноз фінансового стану базового підприємства.

- обсяги та напрями використання прибутку.

Стосовно “виробничих" проектів особлива увага при аналізі мае приділятися рівню опрацьованості організації виробничого процесу і технічного обладнання.

5. Управління проектом

Представления запланованої системи керування проектом — мож-ливості для цього з’ясовуються через визначення можливостей виробничого менеджменту, на який орієнтований проект, і тих людей, які проект ініціювали, представляють і матимуть право власності на його результати:

- загальний опис питань організації керування проектом;

- процес моніторингу й прийняття рішень, розподіл відповідаль-ності, структура підрозділів проекту і їх взаємна підпорядко-ваність у процесі керування;

- досвід і кваліфікація майбутніх менеджерів проекту;

- зацікавленість і мотивація менеджерів для роботи в даному проекті;

- організація оплати праці, стимулювання й мотивація для персоналу проекту й виконавців на всіх рівнях;

- належна кваліфікація менеджерів і персоналу для роботи в проект!;

- розробка етапів або робіт, потрібних для здійснення проекту;

- визначення відповідальних менеджерів за кожний етап або за роботу загалом;

- календарні плани та бюджети;

- критерії можливого припинення проекту.

6. Організаційний план проекту містить комплекс питань, пов’яза-них з обґрунтуванням реалістичності інвестування з боку адміністра-тивних і юридичних аспектів, узгодженості із зовнішнім середовищем (загальнодержавним, галузевим і регіональним рівнем економіки й умовам для підприємництва).

У цьому розділі наводиться характеристика масштабу і головних ознак проекту:

- склад проекту;

- масштаб, стратегічність проекту;

- відповідність стратегії підприємства;

- період реалізації: характеристика часових параметрів організа-ції проекту, розбивка по періодах і оцінка їх особливостей (підго-товчий, період створення інвестиційного об’єкта, період окуп-ності, період отримання чистого прибутку по проекту);

- тип проекту за формою його майбутніх активів, форма відтво-рення основних фондів;

- галузева орієнтація проекту;

- регіон реалізації (аналіз транспортної й інженерної інфра-структури місця, обраного для реалізації проекту, географічні й регіональні умови для проекту);

- підприємство, на базі якого реалізовуватиметься проект;

- джерела коштів для проекту.

Оцінюється інвестиційна привабливість галузі й регіону, стан та перспективи підприємства, на базі якого планується проект.

До адміністративних умов реалізації проекту належить надійність партнерів і учасників проекту. Варто оцінити їх слабкі та сильні сто-

рони стосовно матеріальних, фінансових і людських ресурсів, органі-заційну будову, ділові якості дирекцій та персоналу.

Юридичні умови реалізації проекту включають чинну законодав-чу базу країни, установчі документа базового підприємства, підго-товлені проекти договорів з учасниками інвестування.

7. Виробничий план проекту становить внутрішнє середовище проекту й організаційно майже не пов’язаний із зовнішніми умовами. Успішність організації виробничого процесу, надійність технічної бази проекту цілком залежить від роботи менеджерів проекту й персоналу.

Виробничий план проекту складається з метою забезпечення добре організованого, взаємопов'язаного (за часом, матеріальними ресурсами, наявною технічною базою і персоналом) виробничого процесу на кожному робочому місці й загалом по проекту. Особливе значения цей аспект проекту мае в разі організації багатономенклатурного вироб-ництва зі складною внутрішньовиробничою (подетальною чи поопе-раційною) системою внутрішньоцехових переміщень продукції.

Виробничий план зазвичай складається з кількох складових, син-хронізованих між собою в єдину постійно діючу виробничу систему проекту:

- виробничий апарат;

- календарні плани випуску продукції;

- забезпечення належної якості продукції;

- організація зберігання та транспортування матеріальних ре-сурсів і готової продукції;

- плани технічного обслуговування устаткування.

Плани виробництва мають забезпечуватися ресурсами через плани матеріально-технічного постачання. Вони також потребують де-талізованості щодо номенклатури необхідних сировини і матеріа-лів. Детальність у часі таких планів може бути до одного дня і навіть зміни.

Стандартна форма подання календарних планів — спеціальна шахова таблиця-матриця, у лівій частині якої (по рядках) перелічу-ються ті види продукції (кінцевої і на проміжних етапах виробництва), що мають випускатися протягом, наприклад, тижня, місяця. У правій частині (по стовпцях) наводиться перелік одиниць часу (день, зміна), для яких плануються обсяги виробництва. На перетині кожного рядка (вид продукції) і стовпця (день чи зміна) записується за-планована до виробництва кількість продукції в натуральних оди-ницях. Такі календарні плани готуються для кожного структурного

підрозділу із самостійною системою керування: цех, ділянка, бригада.

Частина проекту, що пов’язана з технічними засобами його реалі-зації, називається інжинірингом проекту. До нього відносять набір дій з планування й обслуговування виробничого апарату проекту:

- вибір місця розташування виробництва з урахуванням місцевої інженерної й транспортної інфраструктури;

- вибір і обґрунтування технології;

- вибір, придбання й монтаж устаткування;

- вибір і підготовка приміщень для монтажу устаткування;

- технологічна схема розміщення устаткування у виробничих при-міщеннях;

- технічне забезпечення системи приймання матеріальних ресур-сів і відправлення готової продукції;

- підготовка й освоения виробничих процесів;

- забезпечення якості продукції технічними засобами;

- устаткування складського господарства;

- організація транспортних перевезень;

- підготовка технічних фахівців для обслуговування устаткування.

Типове подання технічних питань у бізнес-плані: перелік і опис не-

обхідного устаткування, опис його переваг, умови роботи й продук-тивність устаткування, запланований режим роботи, організація тех-нічного обслуговування і його вартість.

Особливе значения мае етап вибору технології. Прийняте рішення мае бути обґрунтоване порівнянням з альтернативними варіантами. Порівняння технологій здійснюється за багатьма критеріями. Зважа-ючи на те, що зазвичай кращі технологи зосереджені у виробників із розвинених країн, до цієї роботи на стадії аналізу і вибору доцільно залучати іноземних фахівців з фірм технічного консалтингу. Це дорого, але результата будуть надійнішими.

Привабливість іноземних технологій мае бути скоригована на вплив місцевих умов: умови налагодження устаткування, вартість регуляр-них технічних оглядів, запчастин, спецпідготовки обслуговуючого персоналу і т. ін. При оцінці технології важлива прив’язка до конк-ретних умов проекту:

- сировина, що використовується, можливість використання міс-

цевих видів сировини й матеріалів, присутність у регіоні необ-

хідних для даної технології сировини й матеріалів, доступність

матеріалів за якістю і ціною;

- практична відпрацьованість і перевіреність технологи у місце-вих умовах, наявний позитивный досвід використання обраної технології;

- стійкість до морального зносу;

- безпека праці (потенційна можливість травматизму персоналу) при даній технологи, її екологічна безпека, відповідність нормам екологічного навантаження на навколишнє середовище;

- можливість нарощування потужності (блокова побудова устат-кування і технологи) приєднанням нових блоків замість повної заміни устаткування більш потужним;

- сумісність з існуючим устаткуванням проекту;

- наявність у виробника документованих авторських прав на дану технологію (ліцензій, патентів);

- супроводження (хоча б протягом року) виробником технічної експлуатації устаткування;

- сумісність з місцевими умовами: підключення до інженерних мереж, клімат, виробничий режим;

- відносна простота в освоєнні технологи, можливість швидкого освоения особливостей технології як з боку ії виробничої експлу-атації, так і з боку ії технічного супроводження (профілактика і ремонта);

- надежна кваліфікація обслуговуючого персоналу, можливості навчання персоналу, відповідність рівню кваліфікації місцевих трудових ресурсів, що будуть зайняті в проекті;

- оптимальне співвідношення автоматизованих процесів і руч-ної праці;

- оптимальне співвідношення капітальних (вартість устаткування) і поточних (вартість щоденних витрат на обслуговування технологи) витрат при обраній технологи.

При переході від технології до устаткування важливими є юри-дичні аспекта оформления контракту на закупівлю, транспортуван-ня й монтаж устаткування та умови оплати. Ці економічні та юри-дичні параметри отримання устаткування можуть істотно скорегува-ти чисто технічні переваги. Слід ураховувати вартість експлуатації устаткування та його надійність.

Проблеми з устаткуванням можуть значно підвищити поточні ви-трати, погіршити якість продукції, як наслідок, проект стае збитко-вим, хоча на ринку матимемо приклади прибутковості виробництва аналогічної продукції.

Технічна база проекту щодо продуктивное^ мае бути узгоджена з маркетинговими прогнозами збуту через виробничий план. Він пе-редбачає розробку деталізованих за номенклатурою продукції кален-дарних графіків виробництва і завантаження устаткування. Не варто купувати устаткування більш потужне за обсягами виробництва, ніж це потрібно за прогнозами обсягів продажу. Водночас треба подумати і про можливі резерви потужності, якщо виникне потреба у збільшенні обсягів виробництва. Адже заміна одного устаткування потужнішим може бути дуже невигідна. Варто віддавати перевагу устаткуванню, яке можна нарощувати блоками, не замінюючи вже існуючого, а при-єднуючи нові блоки до тих, що працюють.

Стосовно конкретного виду устаткування, що вибираеться для проекту, слід виокремити такі параметри:

- термін служби;

- продуктивність і питома продуктивність (на одиницю вартості устаткування);

- технічна надійність в експлуатації (час роботи без відмови, се-редня вартість ремонту, частота і вартість профілактичного об-слуговування);

- умови гарантійного і можливість післягарантійного обслуго-вування;

- ремонтопристосованість техніки й можливості забезпечення зап-частинами;

- виробнича площа, що потрібна для розміщення обладнання, компактність техніки;

- необхідні умови для установки (клімат, температура в цеху, на-явність фундаментів, пожежонебезпечність приміщення чи інже-нерних мереж, звукоізоляція, вологоізоляція, пилоізоляція тощо).

Процес визначення оптимально! партії для транспортування су-проводжує розробку місячного плану відвантаження готової продукції (вигіднішими є великі партії відвантаження і менші обсяги зберіган-ня на своїх складах). Плани постачань споживачам формуються для кожної позиції номенклатури готової продукції на кожен місяць.

Система контролю якості продукції вбудовується безпосередньо у виробничий процес на кінцевих технологічних етапах перед здачею готової продукції на склад. До неї входять технічні засоби контролю, спеціальні робочі місця для контролю якості та засоби мотивації (роз-поділ відповідальності й механізм стимулювання) якісної роботи для всього персоналу і для кожного робочого місця.

На основі календарных планів виробництва розробляються плани використання персоналу з деталізацією: для кожного працівника і кожного робочого дня планується обсяг робіт. 3 урахуванням календарного фонду робочого часу, виробничого персоналу і фактично необхідного на планову виробничу програму місяця визначається про-дуктивність праці й змінність роботи персоналу (з урахуванням змінності роботи устаткування).

Для підтримки технічних засобів проекту в постійному робочому стані відповідно до технічних рекомендацій з експлуатації устаткування організовується система технічного обслуговування і планово-попереджувальних ремонтів устаткування. 3 цією метою розроблю-ються відповідні плани ТО і ППР у помісячному режимі, що мають бути враховані при плануванні терміну роботи устаткування і змінності роботи для забезпечення календарних планів виробництва.

На завершения необхідно зазначити, що виробничий план проекту в масштабних багатономенклатурних процесах припускав досяг-нення високої узгодженості щодо обсягів виробництва, можливостей матеріально-технічного забезпечення, терміну роботи устаткування і фонду робочого часу персоналу. План мае бути також оптимальним щодо поточної вартості його обслуговування: мінімізація запасів, мак-симальне використання устаткування, зростання продуктивності пра-ці, багатозмінність роботи.

Важливими узагальнюючими показниками організації виробництва є коефіцієнти завантаження устаткування, використання вироб-ничих потужностей, продуктивності праці та фондовіддачі.

8. Соціальні аспекти проекту

Цей розділ забезпечує узгодженість проекту з інтересами груп населения, які відчуватимуть вплив проекту: працюючи на підприєм-стві, на якому реалізується проект, споживаючи його продукцію, про-живаючи на одній території. Соціально прийнятною варто вважати таку стратегію проекту, що як мінімум не суперечить інтересам зазна-чених груп населения і як максимум сприяє додатковому якісному за-доволенню соціально-культурних потреб населения регіону і країни в цілому (при відповідному масштабі проекту).

Завдання розробників проекту в соціальному плані можна сформу-лювати як визначення найважливіших потреб населения в зоні впливу

проекту й оцінка можливостей задоволення частини їх у разі успіш-ної реалізації проекту. Під рівнем життя розумітимемо доходи насе-ления, рівень і структуру споживання матеріальних благ, побутових і культурних послуг. Якість життя можна оцінити через умови праці (і охорону праці), отримання освіти, житлові умови, стан екології, можливості для відпочинку і виховання дітей.

Найкращою організацією соціального впливу проекту слід вважа-ти наявність у проекті спеціальних витрат щодо розв’язання проблем забезпечення регіональних соціально-культурних потреб. За таких умов проект не лише не погіршує соціального середовища свого роз-міщення, а й сприяє його поліпшенню: благоустрій території, поліп-шення інженерної й транспортної інфраструктури, додаткові робочі місця, зростання доходів населения, що проживав в зоні проекту, іс-тотна соціальна значущість самої продукції проекту, поліпшення еко-логії регіону завдяки заходам, проведении у межах проекту. 3 ураху-ванням важливості соціальних факторів у житті людей можна вважа-ти аксіомою, що додаткові витрати проекту на формування дружнього соціального середовища більш ефективні, ніж додаткові витрати на залагодження зовнішніх конфліктів проекту з населениям, що виник-ли внаслідок неврахування соціального впливу проекту на навколишне середовище. Теза про те, що легше (дешевше) запобігти негативному впливу, аніж потім зменшувати його наслідки, справджується й щодо соціальних проявів проекту.

У процесі соціального планування проекту досліджується кілька аспектів.

1. Наявність у регіоні трудових ресурсів належної кваліфікації і якості для задоволення потреб проекту.

2. Культурні, демографічні, національні, соціальні, професійні й економічні (за доходами) характеристики способу життя насе-ления в зоні впливу проекту.

3. Відповідність проекту місцевому культурному і професійному рівню населения, його здатність сприяти позитивним зрушен-ням у рівні життя і професійному статусі людей.

4. Позитивний (природний чи спеціально сформований) інтерес до проекту місцевого населения, місцевих органів влади, гро-мадських організацій і дирекцій підприємств, що вже працю-ють у регіоні.

5. Існуючий рівень профспілкового руху в галузі та його очіку-вані організаційні форми на підприємстві при реалізації проек-

ту, можливий вплив виробничого колективу на процес керу-вання проектом. Іноді активне протистояння дирекції проекту і виробничого колективу унеможливлює реалізацію проекту і створюе проблеми як для інвестора, так і для робітничого колективу, що втрачає місця роботи в разі збитковості проекту. 6. Екологічний образ проекту в очах місцевого населения, його реальний екологічний вплив і суспільна думка з цього приводу. Особливо актуальним є поняття внутрішнього соціального середо-вища проекту: персонал, його професійна структура, співвідношення виробничого й інженерно-технічного персоналу, кількість нових робочих місць, рівень оплати праці, запланована система стимулю-вання, мотивації праці, організація взаємодії дирекції й персоналу, рівень їхнього співробітництва чи можливого протистояння, ділові якості менеджерів проекту і базового підприємства тощо.

Окремим блоком аналізу є технічні аспекта участі персоналу у про-ект!: заплановані умови праці, режим роботи, коефіцієнт змінності, система дотримання правил техніки безпеки, можливий травматизм, питания майбутнього розподілу поточного прибутку за проектом й орієнтовний відсоток коштів на соціально-культурні заходи.

Аналіз впливу проекту на загальний рівень життя населения може будуватися за такими показниками: демографічні процеси в регіоні, зміна рівня зайнятості, житлові умови, стан установ охорони здо-ров’я, соціальна структура населения (за рівнем освіти, майновим станом, галузевим розподілом), кримінальні прояви (злочинність, ал-коголізм, наркоманія).

9. Управління ризиком

У цьому розділі досліджується рівень ризику інвестування, його оцінка та заходи щодо його зниження:

- фактори ризику, які мають випадковий характер, але можуть суттєво вплинути на результати проекту;

- кількісна оцінка рівня ризику на основі варіантних розрахун-ків прогнозно! дохідності проекту;

- аналіз чутливості результатів інвестування залежно від окре-мих факторів, що враховані при визначенні ефективності проекту;

- виявлення та оцінка найнебезпечніших факторів ризику ддя проекту;

- план нейтралізації факторів ризику;

- оцінка ефективності інвестицій в умовах ризику.

10. Ефективність інвестування

Доцільність проекту розраховується на основі інформації, що міс-титься в інших розділах проекту, передусім фінансового плану. Вико-ристовуються дані щодо трьох фінансових потоків: інвестиційні ви-трати, доходи проекту, поточні витрати. Послідовність розрахунків може бути такою:

- розрахунок середньорічної дохідності інвестованого капіталу;

- вибір критеріїв для оцінки проекту;

- розрахунок недисконтованих показників;

- обґрунтування норми дисконтування для приведения грошо-вих потоків до единого еквівалента;

- розрахунок чистої приведено! вартості проекту;

- розрахунок внутрішньої норми рентабельності проекту;

- термін окупності інвестицій;

- співвідношення доходів і витрат по проекту;

- порівняння ситуацій “у разі реалізації проекту" і “без проекту" для інвестора і для підприємства, де реалізується проект.

Повнота та рівень розробленості бізнес-плану не лише сприяють інформаційному забезпеченню процесу прийняття рішення стосовно інвестування, а й свідчать про кваліфікацію та обізнаність у своему бізнесі розробника проекту, рівень його ділових якостей. Розробка інвестиційного проекту є методом аналізу та прогнозування роботи підприємства. Це той випадок, коли важливі і результат, і процес роботи над бізнес-планом.

Бізнес-план проекту мае бути простим і зрозумілим за формою, глибоким і деталізованим за змістом і складом, містити лише пере-вірену інформацію, конкретні твердження, необхідні показники і роз-рахунки, бути стислим і добре оформлении документом.

Незалежно від того, хто і як розроблював бізнес-план для інвесто-ра, слід виокремити етап аналізу бізнес-плану як складової процесу управління інвестуванням.

Аналіз інвестиційних проектів це комплекс методичних і прак-тичних прийомів розробки, обґрунтування і оцінки доцільності реа-

лізації проекту. Лише невелика частина інвестицій не дає очікуваного результату з незалежних від інвестора причин. Велика частина проекта, що виявилися збитковими, могли бути не допущені до реалі-зації якби попередньо був проведений якісний аналіз з урахуванням зовнішніх умов і внутрішніх якостей кожного проекту.

Аналіз інвестиційних проектів здійснюється на основі комплекс-ного вивчення всіх аспектів майбутнього інвестування: економічне середовище, правильно поставлена мета і завдання проекту, марке-тинговий, виробничий, фінансовий, організаційний план інвестора, технічна база проекту, його соціальна значущість, екологічна безпе-ка, фінансова достатність і спроможність проекту, організація керу-вання проектом, аналіз інвестиційного ризику, чутливість проекту до зміни окремих найсуттєвіших факторів, достатність показників ефек-тивності, оцінка можливостей учасників проекту, ділових якостей його менеджерів. Це перелік питань, що мають бути опрацьовані у процесі підготовки інвестиційного проекту, розглянуті в ході його аналізу, враховані в разі прийняття рішення щодо інвестування, мають від-слідковуватися під час його реалізації аж до завершения чи припи-нення проекту.

1. Попередній аналіз концепції інвестування.

2. Ідентифікація проекту (регіон, галузь, роль проекту з ураху-ванням місцевих умов, масштаб проекту, базове підприєм-ство).

3. Інституціональний аналіз (зовнішні умови, юридичні й адмі-ністративні аспекти проекту).

4. Аналіз технічної бази проекту (передбачуваний виробничий апарат, технологія, організація виробництва і зберігання про-дукції).

5. Комерційний аналіз проекту (співвідношення проекту і рин-ків його продукції, реалістичність прогнозів збуту, достат-ність ресурсів, можливість керувати ресурсами та витрата-ми).

6. Фінансовий аналіз (можливість мати поточний прибуток, зба-лансованість грошових потоків, достатність коштів, здатність розрахуватися з кредиторами проекту, можливість повернути вкладений капітал).

7. Соціальний аналіз (вплив проекту на соціальне середовище та екологію).

8. Економічний аналіз (цінність проекту для суспільства і кра-їни, оцінка впливу проекту на соціально-економічну ситуа-цію в країні й регіоні).

9. Аналіз запропонованої інвестором системи керування проек-том і можливостей досягнення поставлених у проекті цілей.

10. Формування комплексно! (з урахуванням оцінок різних сфер впливу проекту) оцінки інвестиційного проекту і рекоменда-цій інвестору з приводу ухвалення рішення щодо реалізації його інвестиційного наміру, представленого в проекті. Аналіз інвестиційних проектів є складовою процесу керування ін-вестиціями. Він дає інформаційну базу (у вигляді проекту як спеці-ально оформленого інвестиційного плану чи результатів проведеної експертизи проекту) для ухвалення рішення щодо включения проек-ту в інвестиційний портфель, щодо початку його реалізації.

Проектна документація плану інвестування є інформаційною ба-зою для дослідження проекту, ухвалення рішення і наступної його ре-алізації. Вивчення, аналіз і оцінка проекту — це суть експертизи проекту, тобто спеціальної процедури перевірки і оцінки можливості ви-конання та достатності очікуваної ефективності проекту з метою прийняття рішення інвестором стосовно реалізації чи участі в реалі-зації проекту.

Наведемо послідовність дій під час експертизи проекту.

1. Перевірка повноти наявної документації, що становить проект, у тому числі повноцінності (відповідно до типового скла-ду) змісту кожного документа.

2. Оцінка загального рівня розробленості проекту (комплексність, детальність, глибина, використані методики, кількісні та якісні обґрунтування).

3. Якість інформації, яка використовується в проекті: зовнішня інформація (макроекономічне середовище, стан ринку продук-ції проекту, стан фінансового ринку, ціни, техніко-економічні параметри устаткування, соціальне оточення проекту, вимоги до екології, стосунки з місцевою владою, наявність трудових ре-сурсів для проекту), якість застосованих у проекті методик, зок-рема методів прогнозування.

4. Оцінка організаційних умов проекту: можливості для органі-зації виробництва товарів чи послуг, організаційний план ви-робництва, матеріально-технічного постачання, складські умови, можливості зберігання товарно-матеріальних цінностей, об-

слуговування технічної бази проекту, охорона, юридичні ас-пекта проекту, вибір базового підприємства для проекту, оці-нка впливу розподілу прав власності на активи проекту на хід його реалізації.

5. Оцінка плану керування реалізацією проекту (з виокремлен-ням стадії створення інвестиційного об’єкта і стадії його поточно! експлуатації).

6. Перевірка комерційної можливості виконання проекту (реалі-стичність маркетингового плану, збалансованість фінансових аспектів проекту, достатність наявних ресурсів, потенційна дос-татність прибутку, наявність резервів часу та коштів у разі ви-никнення ускладнень у ході реалізації проекту).

7. Оцінка спроможності учасників (юридичних і фізичних осіб) проекту — їхня реальна зацікавленість у проекті, поточний стан і перспективи їхньої конкурентоспроможності протягом періо-ду життя проекту.

8. Аналіз інвестиційного ризику щодо проекту: рівень реального ризику, якість відображення ризику в планах реалізації та до-кументації проекту, достатність передбачених у проекті захо-дів для зниження впливу слабких сторін проекту.

9. Аналіз очікуваної ефективності проекту: прогнозоване макро-економічне середовище, критерії оцінки ефективності, методика розрахунку показників, внутрішня узгодженість розділів про-екту між собою, урахування загальної інфляції та цінових змін на ринку, урахування зміни вартості грошей у часі, вибір кількісних орієнтирів щодо порівняльної середньоринкової при-бутковості на прогнозний період.

Варто розглянути також функціональний (менш прив’язаний до розділів бізнес-плану проекту) підхід до структури експертного аналі-зу проекту. У цьому разі експертиза будується за такою схемою:

- повнота і розробленість проекту (наявність типових рекомендовать форм подання проекту як документа);

- повнота опису всіх економічних аспектів проекту;

- достовірність вхідної інформації;

- ступінь обґрунтованості усіх тверджень, що містяться в про-екті;

- відповідність показників проекту необхідному рівню інвести-ційної привабливості проекту (критерії прибутковості, ризику,

капіталомісткості, періоду реалізації проекту, періоду окупно-сті);

- внутрішня узгодженість проекту (відповідність різних розді-лів і показників проекту між собою за показниками, змістом, концепцією);

- зовнішня узгодженість проекту (відповідність проекту та його показників загальноекономічній ситуації в країні, правовому полю, політичній ситуації й місцевим умовам).

Комерційний аналіз проекту передбачає дослідження двох аспек-тів: потенційні можливості продати продукцію (чи послуги) у запла-нованих обсягах і цінах і організація забезпечення проекту всіма не-обхідними ресурсами, передусім матеріальними (сировина, матеріа-ли, комплектуют вироби, паливо, енергія).

Маркетинговий план проекту мае забезпечити намічені обсяги продажу, а отже, є ключовим комплексом заходів для забезпечення до-ходів проекту. Реалізація продукції і послуг звичайно є основним дже-релом припливу коштів. Інші аспекти проекту порівняно з продажем, місцем продукції на ринку, ставленням до проекту споживачів є за-безпечуючими, підпорядкованими.

Особливе значения при аналізі мають: оцінка ділових якостей і потенційних можливостей менеджерів проекту, оцінка реалістичності маркетингового плану, перевірка детальності розробки фінансового плану, “чесне” і максимально повне розкриття існуючого ризику що-до проекту, достатність рівнів розрахункових показників ефектив-ності проекту.

Проект повинен мати необхідний рівень прибутковості й достат-ки “запас міцності” прогнозованої прибутковості для протистояння можливим несприятливим умовам його реалізації: внаслідок допуще-них прихованих помилок під час розробки проекту (вони завжди є), майбутніх помилок в управлінні проектом і можливих змін у зовніш-ніх умовах для інвестування.

Контрольні питания

1. Поясніть зміст терміна “інвестиційний проект”.

2. Поясніть роль “учасників проекту”.

3. Про які фінансові потоки за проектом слід говорите? їх склад.

4. Склад інвестиційного проекту.

5. Склад інвестиційного бізнес-плану.

6. Критерії оцінки інвестиційного проекту.

7. Які аспекта проекту слід виокремити?

8. Зовнішнє та внутрішнє середовище проекту.

9. Обов’язки головного менеджера проекту.

10. Розробка, оцінка, експертиза проекту. Що між ними спільного й відмінного?

11. Етапи експертизи проекту.

12. Комерційна реальність проекту.

13. Вартість розробки бізнес-плану інвестиційного проекту?

14. Маркетинговий план проекту.

15. Інституціональний аналіз проекту.

16. Фінансовий аналіз проекту.

17. Співвідношення “проект —підприємство”.

18. Соціальні аспекта проекту.

19. Локальні та комплексна оцінки проекту. Як із локальних оці-нок отримати єдину комплексну оцінку?

20. Методика комплексно! оцінки проекту.

21. Можлива структура звіту про експертизу проекту.

22. Принципи розробки інвестиційного проекту (рекомендації).

23. Завдання розробки й аналізу проекту.

24. Як приймається рішення щодо початку реалізації проекту?

25. Для чого при інвестуванні потрібен проект?

26. Принципові положения, які треба враховувати при роботі з інвестиційними проектами.

27. Хто зацікавлений у тому, щоб інвестиційні наміри були офор-млен! у вигляді проекту?

28. Учасники інвестиційного проекту.

29. Як розрахувати дохідність використання капіталу за інвести-ційним проектом?

30. Як розрахувати рівень ризику за інвестиційним проектом?

31. Як вибрати ставку дисконтування для розрахунку ефектив-ності проекту?

32. 3 яких розділів складається інвестиційний бізнес-план?

33. Поясніть зміст терміна “юридичний аспект проекту”.

34. Джерела фінансування інвестиційного проекту.

35. Виробничий план інвестиційного проекту.

36. Критерії прийняття рішення інвестором щодо проекту.

37. Організаційний план проекту.

38. Керування проектом.

39. Інвестиційний ризик за проектом.

40. Етапи проектного циклу.

41. Завдання аналізу інвестиційного проекту.

42. Функціональна структура аналізу проекту інвестування.

43. Які аспекти проекту аналізуються для прийняття рішення що-до інвестування?

Література [4, 11, 12, 15].

6. РОЗРАХУНОК ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТУВАННЯ

Доцільність інвестування визначається рівнем приросту капіталу інвестора або порівнянням доходів і витрат для їх забезпечення, тоб-то через співвідношення грошових потоків. Позитивный чистий гро-шовий потік (як різниця між припливом та відпливом коштів) свідчить про фінансову вигоду від інвестування.

Метою інвестування є приріст капіталу, і цілком логічно визнача-ти результативність інвестування через кількісну міру цього приросту у вигляді показника дохідності інвестування. Він розраховується як середньорічний темп приросту активів проекту.

Розглянемо кілька прикладів розрахунків цього показника.

Розрахунок 1. Визначити дохідність інвестування, якщо активи інвестора на початку року оцінювалися в 120 тис. грн, а наприкінці року могли бути продані за 150 тис. грн.

Дохідність використання активів інвестора в цьому разі така:

(150-120) 100 %/120 = 20 %

Розрахунок 2. Визначити середньорічну дохідність інвестування, якщо за 3 роки капітал інвестора збільшився на 56 %.

За три роки капітал інвестора зріс у 1,56 рази. Це означав, що се-редньорічний темп зростання становив 1,12:

^1,56 =1,15

Отже, середньорічна дохідність становитиме 15 %.

Розрахунок 3. Визначити середньорічну дохідність інвестування, якщо фінансові активи інвестора на початку року оцінювалися у 120 тис. грн (акції та облігації), за два наступні роки були отримані дивіденди в сумі 15 тис. грн, а ринкова вартість цінних паперів інвес-тора зменшилася до 110 тис. грн.

За два роки капітал інвестора з 120 тис. грн зріс до 125 тис. грн, тоб-то на 5 тис. грн:

110+15-120 = 5 тис. грн

Дворічна дохідність становитиме 5/120 = 4,17 %, а середньорічна дохідність — 2, 08 %, тому що:

-v/l, 417 = 1,0208.

Розрахунок 4. Визначити дохідність інвестування, якщо на поча-ток року інвестор:

- вклав 200 тис. грн у нерухомість;

- за 160 тис. грн купив вексель номіналом у 210 тис. грн з умо-вою погашения його наприкінці року;

- купив 10 000 акцій по 20 грн за кожну;

- вклав 250 тис. грн в оптову торгівлю будматеріалами з оборотом капіталу за 4 місяці й дохідністю кожного обороту 15 %.

За рік були продані акції за ціною 18 грн за кожну, нерухомість подешевшала на 20 %. Операції з векселем і будматеріалами дали очі-кувані прибутки. Розрахунки наведено в табл. 6.1.

Таблицяб.1

Визначення дохідності інвестування у об'єкти

Напрям інвестування	Інвестований капітал (тис. грн.)	Оцінка капіталу на кінець періоду (тис. грн.).
1.Нерухомість	200	200-08 = 160
2. Вексель	160	210
3. Акції	20-10000 = 200	акції 18-10000 = 180
4. Оптова торгівля	250	250-1, 15-1, 15-1, 15 = 380
Усього	810	930
Дохідність		(930-810/810)-100 % = 14,8 %

Розрахунок 5. Визначити за результатами першого року дохідність інвестування 100 тис. дол. у виробничий проект, якщо на 80 тис. дол. придбано нове обладнання, за 10 тис. дол. розроблено технічну доку-ментацію на продукцію, 10 тис. дол. витрачено на оборотні кошти. Прибуток за рік становив 40 тис. дол., фактичний фізичний та мо-ральний зное основних фондів становив за рік 30 % вартості прид-бання, встановлена норма амортизації— 10 %.

Інвестований капітал інвестора на початок року дорівнював 100 тис. дол. (80 +10 +10). Наприкінці року активи інвестора склада-лися з отриманого прибутку (40 тис. дол.), нарахованої амортизації (80-0,1 = 8 тис. дол.), залишків оборотних коштів (10 тис. дол.), залишків основних фондів за їх ринковою ціною (80 – 80-0,3 = 56 тис. дол.).

Усуміце114тис.дол.

Приріст капіталу за рік такий 114 - 100 = 14 тис. дол., або 14 %.

Дохідність інвестування — 14 %.

Показник дохідності мае річний термін (стандарт). Отже, якщо говориться, що дохідність склала 19 %, то зрозуміло, що це за рік.

Наведемо ще два показники, які можуть характеризувати резуль-тативність інвестування. Це так звані недисконтовані показники: рен-табельність і термін окупності капіталу.

Рентабельність (г) інвестування показує, яку частку в інвестовано-му капіталі становить середньорічний поточний прибуток (П) проекту; вона розраховується як частка від ділення середньорічного при-бутку на суму інвестованого капіталу (К):

г =—100%. К

1. Термін окупності (Т_ок) — це кількість років, які потрібні для повернення інвестованого капіталу, виходячи із щорічного середнього прибутку. Розраховується як частка від ділення обсягів інвестовано-го капіталу на величину середньорічного прибутку:

ok _п

При аналізі динаміки показників інвестування можуть використо-вуватися номінальні та реальні оцінки активів.

Номінальна зміна показника спостерігається в тому разі, якщо його значения були розраховані за фактично діючих цін обліку. Наприклад, номінальний приріст продажу продукції розраховується, якщо обсяги продажу на початок обраного періоду розраховані у цінах, що діяли на початок періоду, а на кінець періоду — у цінах, що діяли на кінець пері-оду. Номінальна оцінка враховує реальну зміну показника і зміну цін.

Реальна зміна показника розраховується за незмінних (так званих порівнянних) цін, якщо показник розраховується на початок і на кі-нець періоду в одних і тих самих цінах обліку.

Отже, можна записати таке співвідношення для оцінки зміни показника в реальному (П_Рі - Пр₀) і номінальному (ГЦ - Пн₀) обчисленні через індекс зміни цін (І_ц) за той самий період:

ГЦ - Пн₀= (П_Рі - Пр₀)-(І_Ц), Наприклад, якщо обсяг доходів від інвестування за рік зріс у порівнянних цінах базового року (індекс — 0) з 400 тис. грн до

500 тис. грн, а ціни за звітний рік підвищилися на 12 %, то зміна до-ходів у номінальному обчисленні становитиме:

(500 - 400)-1, 12 = 112 (тис. грн).

Якщо дохідність інвестування в реальному обчисленні становила за рік 15 %, а ціни зросли на 12 % (інфляція), то дохідність капіталу за рік буде така:

(1, 15-1, 12 1)100 % = 28, 8 (%).

Або якщо обчислювати інакше, тобто через темни приросту по-казників, то номінальна дохідність становитиме:

д_н = Д_р+1нф. + Др. -1нф. = (0,15 + 0,12 + 0,15-0,12)-100 % = 28,8 %,

де Д, — дохідність в реальному обчисленні (15 %),

Інф — рівень інфляції (І_ц - 1) за рік (12 %).

При аналізі динаміки показників інвестування можна використо-вувати як реальні, так і номінальні оцінки. Реальні оцінки характеризуют процес інвестування більш точно, але мають доповнюватися аналізом впливу цінових змін на проект.

Інвестиційні витрати, як правило, передують іншим витратам і доходам інвестора. Іноді це буває паралельно. Інвестиції окуповуються тільки через деякий час, який потрібний для того, щоб доходи, нако-пичуючись, зрівнялися з первинними інвестиційними витратами інве-стора. Однак варто враховувати, що кожна гривня, яку мае інвестор сьогодні і інвестує, і гривня, яку інвестор планує отримати в майбут-ньому від інвестування, неоднакові через те, що існує ризик. Він за-лежить від часу; крім того, ліквідні активи завжди можуть бути ви-користані альтернативним способом з якоюсь мінімальною дохід-ністю d.

Вільні фінансові ресурси за рахунок розвиненої системи інстру-ментів фінансового ринку можуть бути використані їх власником для нарощування за допомогою достатньо безризикових інструментів, наприклад державних цінних паперів. Цей інструмент забезпечує не-велику дохідність (на рівні 3-5 %) при незначній (або нульовій) ризи-кованості.

Наприклад, 100 тис. грн за умови їх розміщення на банківському депозиті можуть зрости за рік на 10 % (можуть бути й інші варіанти зберігання з нарощуванням). Тому їх еквівалентом через рік можна вважати ПО тис. грн, ще через рік — 121 тис. грн і т. д. А щоб ми мали через рік 100 тис. грн, наші поточні кошти можуть дорівнювати

тільки 91 тис. грн Чим далі від поточного моменту період часу, коли інвестор мае отримати кошти або витратити їх, тим меншою є їх по-точна оцінка інвестором. Тому потрібні методи перерахунку грошо-вих потоків у єдиний еквівалент за часом, зокрема методика дискон-тування, або приведения фінансових потоків.

У практичній площині обсяги інвестованих коштів і обсяги до-ходів за проектом розділені в часі й для порівняння мають бути поставлен! в єдині умови обліку за часом. 3 цією метою можна викорис-тати спеціальну методику приведения (дисконтування) грошових по-токів за проектом до одного періоду часу (найчастіше до першого або нульового року реалізації проекту, коли здійснюються, власне,

ІНВЄСТИЦІЇ).

Процес приведения грошових потоків за проектом до единого ек-вівалента мае суттеве значения в аналізі інвестиційного проекту, особливо в нестабільних умовах економіки України. Розглянемо ці методичні питания розрахунків. Уведемо позначення:

F_tiP — вартість однієї і тієї самої суми активів у майбутньому (70 і на поточний момент (Р);

d— існуюча на фінансовому ринку можливість для нарощування капіталу за допомогою безризикового або малоризикового ін-струменту (наприклад, ціна річного використання грошей від розміщення капіталу на банківських депозитах). Якщо в кожному році очікуються різні можливості нарощування капіталу, то величина ізмінюватиметься з роками і в розрахунках брати-меться з індексом порядкового номера свого періоду (року); t — порядковий номер року (або іншого періоду часу, який обра-но для врахування зміни вартості грошей), починаючи з першого року інвестування. Тоді маємо тотожність, яку в інвестиційній практиці розрахунків називають формулою компаундування:

F_t = P(l+d_l)(l+d₂)...(l+d ),

де (1 +d_x)(\+d₂)...(I +d/ — коефіцієнт компаундування. За однакових по всіх роках ставок дисконтування маемо:

F_t = P(\+d_xy.

Щоб перейти від майбутньої спрогнозованої у бізнес-плані інвес-тиційного проекту суми коштів Fno ї'ї нинішнього еквівалента Р, ос-танню формулу запишемо інакше:

P =

F_t

(1 + d)^t

^t (1 + d)^t

називають коефіцієнтом дисконтування (приведения).

Якщо річні ставки дисконтування різні, формула перерахунку про-гнозованих у майбутньому фінансових потоків у поточні еквівален-ти матиме вигляд

P = .

(\+d_l)(\+d₁)...(\ + d_t)

Річна ставка дисконтування (d) для приведения майбутніх грошо-вих потоків у поточні умови обліку є суб’єктивним показником став-лення інвестора (розрахунки проводяться передусім для нього, тому що саме він ризикуе при інвестуванні своїм капіталом і приймає рі-шення на основі розрахунків переваг проекту) до зміни вартості грошей з часом. Як правило, вважається, що ставку дисконтування мож-на подати у вигляді суми чотирьох елементів:

- діюча на фінансовому ринку ставка нарощування грошових коштів при використанні безризикових фінансових інструмен-тів (це альтернатива будь-якому проекту інвестування);

- рівень ризику, пов’язаний з нестабільністю економіки країни (для прогнозного періоду вірогідність того, що відбуватиметься подія макроекономічного рівня, через що різко погіршаться по-казники проекту);

- рівень ризику, пов’язаний саме з проектом, для якого встанов-люється ставка дисконтування (вірогідність у прогнозному пе-ріоді негативних подій в управлінні проектом, що негативно позначиться на проекті);

- рівень інфляції (приросту цін) у наступному році.

Якщо в розрахунках фінансових потоків від інвестування (у біз-нес-плані) враховувалося інфляційне зростання цін (щодо очікуваних доходів і поточних витрат), то в ставці дисконтування треба врахову-вати четвертий елемент — інфляцію. Якщо бізнес-план розрахову-вався в єдиних цінах, наприклад останнього року, що не змінювалися за період реалізації проекту, то в ставку дисконтування рівень інфля-ції не включається.

Визначивши конкретні кількісні оцінки для кожного елемента, ін-вестор може сформувати рівень ставки дисконтування для розрахун-

ків. Це буде його власне бачення того, наскільки змінюється вартість грошових коштів з часом.

Наприклад, якщо інвестор обрав ставку дисконтування у 18 %, то це означав, що кожну гривню доходу першого року реалізації проекту він оцінює сьогодні у 85 коп., кожну гривню доходу другого року — у 72 коп. і т. д. ЦІ цифри випливають з відповідних значень ко-ефіцієнтів приведения:

для першого року

для другого року

К₁ = = 0,847;

1 + 0,18

для третьего року

К₁ =------- ------ =0,718;

1,181,18

К₁ =--------------------- = 0,609.

1,181,181,18

Крім наведеного вище способу встановлення рівня ставки дисконтування, можуть використовуватися також такі:

1) на рівні середньої дохідності фінансового ринку;

2) на рівні дохідності капіталу, яку сподівається отримати інвес-тор від свого проекту;

3) на рівні дохідності, яку вже мае інвестор від свого бізнесу.

Щоб краще розуміти методику приведения грошових потоків до

единого еквівалента в часі, наведемо кілька прикладів розрахунку.

Розрахунок 6. Якому поточному еквіваленту відповідає сума 200 тис. грн, що ії інвестор сподівається отримати впродовж третьо-го року реалізації свого проекту (ставку дисконтування для приведения інвестор бере на рівні 3 % для першого року, 4 % — для другого і 5 % — для останніх трьох років)?

Вартість майбутніх коштів (70 треба привести до поточного пері-оду (Р):

г, F 200000

г =------------ =------------------------------------- = 161284 (грн).

(1 + г)' (1+0,03)(1 + 0,04)(1+0,05) ₃

Розрахунок 7. Виробничий проект потребує інвестування 2500 тис. грн і дасть змогу отримувати протягом п’яти років щорічний чистий прибуток у 700 тис. грн. Визначити доцільність такого проекту.

Проект може вважатися доцільним, якщо сума отриманого чистого прибутку за всі 5 років перевищуватиме витрачений капітал. Для порівняння доходи від проекту за кожен майбутній рік треба привести до единих умов обліку (до сучасного еквівалента), тобто до того року, коли здійснюється інвестування вартістю 2500 тис. грн.

Нехай у той самий час є можливість інвестувати ті самі 2500 тис. грн на фінансовому ринку в малоризиковані інструменти під 10 % річних. Цю альтернативу виробничому проекту, що розглядається, викорис-таємо як ставку дисконтування при розрахунках:

виробничий проект забезпечить такий приведений дохід:

заі-йрік

700 / (1+ 0,1) = 640 тис.грн; за 2-й рік

700 / (1+ 0,1) = 580 тис.грн; за 3-й рік:

700 / (1+ 0,1) = 530 тис.грн; за 4-й рік

700 / (1 + 0,1) = 480 тис.грн; за 5-й рік:

700 / (1+ 0,1) = 430 тис.грн.

Загалом за весь період проект дасть змогу отримати приріст кош-тів у сумі 2660 тис. грн, що є загальним приведении прибутком ви-робничого проекту за 5 років. Для його отримання треба було ще до першого року витратити 2500 тис. грн. Суми 2660 і 2500 можна по-рівнювати, тому що вони приведет до одного періоду часу. Чистий приведений прибуток перевищує інвестиційні витрати на 160 тис. грн Тому можна вважати проект доцільним.

Якби ми порівнювали 2500 тис. грн із недисконтованим прибутком, тобто вважали, що кожна гривня доходів незалежно від року отримання мае одну цінність, то загальний прибуток дорівнював би 700-5 = 3500 тис. грн. Використання механізму дисконтування майбут-ніх грошових надходжень є методом більш об’єктивного (реалістич-ного) порівняння доходу від проекту з урахуванням можливого доходу від найпростішого альтернативного проекту використання тих самих коштів на фінансовому ринку.

Виробничий проект виявився більш рентабельним варіантом використання коштів (2500 тис. грн). Але це ще не кінцевий висновок.

Доцільність проекту мае перевірятися іншими показниками та якіс-ним аналізом, у тому числі і за параметром ризику.

Надалі зважатимемо на те, що можливість використання інвес-тицій просто як вкладання в безризиковий інструмент на фінансово-му ринку, що дасть змогу отримати щорічні проценти приросту вкла-дених коштів, є альтернативним варіантом використання тих самих коштів для будь-якого інвестиційного проекту. Цей принцип покла-дено в основу методу приведения грошових потоків до одного екві-валенту в часі.

Методологічним принципом оцінки ефективності є порівняння результате і витрат. Для проектів це означав порівняння обсягів до-ходів та інвестиційних витрат, що їх забезпечили. Використовується кілька показників, що базуються на різних варіантах співвідношення між доходами й витратами при інвестуванні.

Методологією аналізу доцільності інвестування вважається ціл-ком логічний принцип порівняння інвестицій та доходів від них. Ви-користовується кілька типів показників, які реалізують цей принцип.

Уведемо такі умовні позначення, що мають використовуватися далі при аналізі:

D — доходи від інвестування у будь-якій формі (найчастіше це доходи від реалізації продукції, послуг або активів проекту);

/— інвестиційні витрати;

Z — поточні (експлуатаційні) витрати за проектом;

Т— період інвестування (реалізації проекту);

t — індекс року (може починатися з першого року, чи нульового,

* =1, 2, . . , 7);

d— річна ставка дисконтування, яка мае використовуватися для приведения грошових потоків майбутніх періодів до умов поточного року;

К — коефіцієнт приведения:

К = -.

(1 + d)

Виходячи з наведених позначень, маемо таку характеристику по-казників ефективності інвестування.

Чиста приведена цінність (вартість) (NPV) визначається як загаль-на за всіма роками реалізації проекту різниця між приведеними доходами й витратами за проектом. Позитивну оцінку проект може отримати, якщо величина NPV> 0:

NPV = X

/-1 (1 + d)'

Цей показник “чистий" , оскільки в ньому враховуються прибутки за мінусом витрат (D-Z-I), тобто так звані “чисті" прибутки.

За економічним змістом Л^Кдоцільніше було б називати загаль-ним приведеним прибутком від інвестування.

2. Термін окупності (Г_ок) є такою мінімальною кількістю років ре-

алізації проекту, при якій загальний приведений прибуток перевищу-

ватиме обсяг інвестованого капіталу, тобто буде виконуватися рів-

ність:

*(D-Z), & (1 + d)'

Термін окупності для позитивного рішення інвестора не може пе-ревищувати загального терміну реалізації проекту — проект мае оку-патися значно раніше його завершения.

Якщо капітал інвестується не тільки впродовж першого року, а й протягом всього періоду реалізації проекту, то величина / також мае дисконтуватися і враховуватися як сума інвестицій в різні роки, приведена до початку інвестування:

I* /,

I = Zu 7.

t=1 (1+d)

3. Доходи на одиницю витрат (/) (співвідношення доходів і вит

рат) мають показувати, скільки доходів інвестора припадав на оди

ницю загальних витрат (інвестованого капіталу та поточних експлу-

атаційних витрат). Обидві величини (чисельник і знаменник) розра-

ховуються як приведені до поточного моменту часу. Позитивну оцінку

мае отримати проект, для якого цей показник перевищуватиме оди

ницю:

=1 (1 + d)'

f $(! + z)

t=1 (1 + d)'

4. Прибутковість інвестованого капіталу (співвідношення прибут-ку та інвестованого капіталу) показує, скільки приведено! вартості

поточного прибутку за весь період реалізації проекту припадав на одиницю приведено! вартості інвестованого капіталу.

Позитивну оцінку за цим показником проект матиме за умови, що він не менший за одиницю:

£(Д-г),

/=1 (1+cl)'

q = .

/=1 (1+d)'

5. Внутрішня рентабельність (IRR) розраховується через величину чистої приведено! вартості проекту, яка прирівнюється до нуля:

t(D-I-Z),

NVP = X у.

t=1 (1 + IRR)

Ставка дисконтування d, при якій виконуватиметься рівняння, і дає кількісне визначення внутрішньої рентабельность

Цей показник може розраховуватися кількома методами.

1. Розв'язком рівняння стосовно IRR, у якому невідомою величиною є тільки IRR. Інші показники — доходу (£>), інвестиції (I), поточні ви-трати (Z) — розраховуються у фінансовому розділі бізнес-плану.

2. Графічним методом побудови функції залежності між NPVi d. У цьому разі розраховують кілька значень чистої приведено! вартос-ті при різних ставках дисконтування. Потім будують графік залеж-ності між цими показниками (рис. 6.1). У точці перетину графіка з горизонтальною віссю ставок дисконтування знаходять приблизне значения внутрішньої рентабельності проекту.

Внутрішня рентабельність після ії розрахунку стає орієнтиром до-хідності для інвестора. Величина IRR мае порівнюватися з тією дохід-ністю використання капіталу, на яку сподівається інвестор (IRR„). Якщо внутрішня рентабельність перевищує очікувану інвестором дохідність, інвестування стає доцільним. Якщо ні, то інвестор може не прийняти позитивне рішення щодо інвестування в розглянутий проект за цим критерієм.

Зазначимо, що при прийнятті рішення найчастіше використову-ється один показник, методологія якого найбільшою мірою відпові-дає логіці інвестора. Наведена система показників може мати супе-речності: за одними показниками щодо проекту будуть отримані по-

NPV a (тис. грн.)

f(IRR₀)=0

d(%) Рис. 6.1. Типовий графік функції NPV = fid)

зитивні результата, а за іншими він буде невигідний. Багато зале-жить від графіка грошових потоків за роками інвестування. Отри-мані кількісні оцінки показників ефективності інвестування мають перевірятися на їх економічний зміст і логіку.

Приклад розрахунку показників ефективності наведено в табл. 6.3. Основні економічні умови проекту відбивають перші п’ять стовпців розрахункової таблиці. Стовпці 6-13 містять проміжні розрахунки, що будуть використані для визначення показників ефективності інвес-тування.

Недисконтовані показники

1. Рентабельність проекту є співвідношенням середньорічного при-

бутку за проектом (середнє арифметичне за 5 років з різниці сум по

стовпцях 4 та 5) і величини інвестованого капіталу (сума по стовпцю 2):

г= (70-39) / 5 / 15 = 41%.

2. Термін окупності проекту дорівнює співвідношенню обсягів ін-

вестованого капіталу (сума по стовпцю 2) і середньорічного прибут-

ку (різниця суми по стовпцях 4 та 5, поділена на кількість років):

(70-39)/5

2,4 року.

3. Дохідність інвестування за 5 років дорівнюватиме приросту акти-вів інвестора (це накопичений прибуток за 5 років: 70 - 39 = Зітис. грн) відносно інвестованого капіталу (15 тис. грн):

Д = (31 / 15)-100 % = 206 %.

Середньорічний темп зростання капіталу дорівнюватиме кореню п’ятого степеня з темпу зростання 2,06:

52,06 =1,16. Середньорічна дохідність інвестування становитиме (1, 16 -1)-100% = 16%.

Показники з урахуванням дисконтованих грошовых потоків

1. Чиста приведена вартість проекту є сумою по стовпцю 8:

NPV = 9, З(тис.грн)

2. Термін окупності Т_ок дорівнює такій кількості років дії проек

ту, для якої елемент стовпця 10 дорівнює або починає перевищувати

обсяг інвестицій (15 тис. грн):

Т_ок « 4 роки.

3. Коефіцієнт співвідношення доходів і витрат (/) розраховується

за підсумками по стовпцях 11 та 12 розрахункової таблиці:

50,7 41,4

1,22.

4. Коефіцієнт прибутковості (підсумок стовпця 9 таблиці поділе-ний на підсумок стовпця 13 таблиці):

22,4

13,2

1, 7.

5. Щоб визначити внутрішню норму прибутковості проекту, ви-конаємо розрахунок NPV цш кількох значень d. Отримані результата наведемо в табл. 6.2.

Таблиця 6.2

Результата розрахунку чистої приведено!" вартості при різних ставках дисконтування

Ставка дисконтування d, %	10	20	30	40	50
NPV тис. грн	9,3	5	2,4	0,8	-0,2

Побудуємо графік залежності ЫРУъщ і(рис. 6.2).

+ -0,2 50,0

2 0

-2

Рис. 6.2. Графік залежності NPV проекту від обраної ставки дисконтування

Із графіка видно, що приблизне значения IRR дорівнює 47,5 %. Якщо ця величина перевищує очікувану інвестором дохідність кат-талу, то проект може бути прийнятий, і навпаки.

Контрольні питания

1. Причини зміни вартості грошей з часом.

2. Дохідність інвестування.

3. Дохідність інвестування за кілька років і середньорічна до-хідність.

4. Недисконтовані показники ефективності інвестування капіталу.

5. Метод урахування зміни вартості коштів з часом.

6. Приведения грошових потоків у порівняльні умови.

7. Дисконтування грошових потоків.

8. Ставка дисконтування.

9. Формула розрахунків при дисконтуванні грошових потоків.

10. Якою мае бути, на вашу думку, ставка дисконтування в су-часних умовах Укра'ши.

11. Чи правильно вважати, що оптиміст обирає нижчу ставку дис-контування при оцінюванні проекту?

12. Економічний зміст показника чистої приведено! вартості ка-штану.

Таблиця 6.3 Розрахунковоа таблиця для визначення показників ефективності інвестицій

Рік	Поряд ковий номер року	Інвестиції тис. грн.	Надход-ження ВІД проекту (реаліза- ція), тис. грн.	Собівар- тість вироб- ництва, тис. грн.	Ставка дискон-тування, %	Коефі-цієнт приведения	Прибуток, приведений до умов 1996 р. (тис. грн.)			Доходи, приведет до ПОТОЧНОГО року, тис. грн.	Витрати, приведет до ПОТОЧНОГО року, тис. грн.	ІНВЄСТИЦІЇ, приведет ДО ПОТОЧНОГО року, тис. грн.
							з ураху- ванням інвестицій- них витрат	без урахування інвестиційних витрат
								по роках	наростаю- ЧИМ ПІД- сумком
	t	It	Dt	Zt	d	1	(гр. 4-гр. 3 -гр. 5)* *гр. 7	(гр. 4-гр. 5)* гр. 7	Ігр.9 (=1	гр. 4* гр. 7	(гр. 3+ +гр. 5)* *гр. 7	гр. 3* гр. 7
						(i+df
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13
2004 2005 2006 2007 2008	1 2 3 4 5	10 5	7 10 15 18 20	4 6 8 10 11	10 10 10 10 10	0,909 0,826 0,751 0,683 0,621	-6,3 -0,8 5,3 5,5 5,6	2,7 3,3 5,3 5,5 5,6	2,7 6 11,3 16,8 22,4	6,4 8,3 11,3 12,3 12,4	12,7 9,1 6 6,8 6,8	9,1 4,1
Разом		15	70	39			9,3	22,4		50,7	41,4	13,2

13. Чиста приведена вартість проекту: формула для розрахунку.

14. Чиста приведена вартість проекту: критерій позитивно! оцін-ки проекту.

15. Термін окупності проекту. У чому полягає його економічна сутність?

16. Термін окупності. Наведіть формулу для його розрахунку.

17. Термін окупності. В якому разі за цим показником інвестор може вважати проект доцільним?

18. Коефіцієнт прибутковості: економічна сутність показника, фор-мула для розрахунку, критерій позитивно! оцінки проекту.

19. Внутрішня норма прибутковості проекту: економічна сутність показника, формула для розрахунку, критерій позитивно! оц-інки проекту.

20. Співвідношення прибутків і витрат за проектом: економічний зміст показника, формула для розрахунку, критерій позитивно! оцінки проекту.

21. Чи можливі різні оцінки проекту при використанні різних по-казників ефективності?

22. Як розраховується рівень чутливості проекту щодо різних фак-торів впливу?

23. Фактори, що впливають на оцінку проекту.

24. Урахування інфляції при розрахунках показників ефективності інвестування.

25. Реальні й номінальні показники фінансових потоків проекту.

26. Прибутковість інвестування в проект.

Література [ 3, 4, 8, 11, 13, 15].

7. ІНВЕСТИЦІЙНИЙ РИЗИК

Рішення щодо інвестування приймають, орієнтуючись на прогноз майбутніх результатів. Інвестора цікавить рівень дохідності, але та-кож мае значения гарантованість запланованої дохідності, впевне-ність у тому, що в ході реалізації проекту не виникнуть невраховані, “позапланові” негативні щодо капіталу події. Цей бік інвестування відбиває поняття ризику.

Ризик існує тільки щодо подій, які прогнозуються, очікуються в майбутньому. Якщо подія відбулася, то про ризик уже не йдеться. Ризик як критерій прийняття рішення інвестором мае місце, коли ін-вестування ще тільки планується, існує як майбутній проект.

Інвестиційний проект базується на прогнозних передбаченнях того, якими будуть умови для інвестування, ситуація на ринках і якими будуть дії інвестора. Навіть за умови високої точності прогнозів у ре-альній економіці обов’язково виникатимуть несподівані події, обста-вини, умови, які зумовлюватимуть відхилення від прогнозного сце-нарія інвестування.

Таку невизначеність розумітимемо як неоднозначність, варіант-ність, мінливість майбутніх подій і результатів інвестування.

Інвестиційний ризик визначимо як потенційну можливість недо-сягнення запланованих цілей інвестування (у вигляді прибутку або соціального ефекту) і в результаті непередбачених втрат коштів і от-римання грошових збитків або прибутку, але менших, ніж планува-лося, розмірів.

Ризик важко нейтралізувати повністю, але ним можна керувати. Його треба заздалегідь оцінювати, розраховувати, описувати, пла-нувати заходи, що мають знизити вірогідність небажаних подій при реалізації інвестиційного проекту. Такий комплекс заходів становить зміст управління ризиком (рис. 7.1). Він дає змогу підготуватися до небажаних подій і зменшити втрати від них. Повністю захиститися від ризику неможливо.

Майбутня невизначеність інвестиційних процесів залежить від ба-гатьох факторів, які можуть бути розглянуті в кількох трупах.

1. Фактори, що залежать від випадковостей у перебігу економіч-них процесів (мінливість споживчих настроїв населения, зміни в поведінці партнерів, коливання світових цін, зміна політич-них умов у країні й світі тощо).

Фактори, пов’язані із змінами природных умов (кліматичні умо-ви, стихійні лиха).

Фактори, пов’язані з неповнотою доступної інформації або з недо-сконалістю методів обробки інформації щодо майбутніх подій. Проект інвестування є лише прогнозом того, що може бути в разі інвестування обраним способом.

Аналіз зовнішніх умов для інвестування

Аналіз інвестиційного проекту

Виявлення потенційних загроз

Визначення факторів ризику та оцінка можливих збитків

Аналіз ризику:

- моделювання ризику

- сценарії інвестування

- чутливість проекту

	₁
	Страхування ризику
			¹	■
		Створення резервів і запасів
1'

Внесения необхідних змін до проекту інвестування Рис. 7.1. Управління інвестуванням

4. Фактори, пов’язані з недостовірністю зібраної інформації для планування наслідків інвестування (фіктивні, недостовірні да-ні).

5. Фактори, пов’язані з людським чинником, з психологією, мін-ливістю поведінки людей, які працюють безпосередньо на проект або формують його зовнішнє середовище.

6. Помилки або не кращі рішення менеджерів проекту.

7. Вихід з ладу обладнання, що використовується в проекті інвес-тування.

Серед факторів, які найчастіше становлять небезпеку в реалізації інвестиційних проектів (кризового рівня), слід назвати: технічні аварії, вибухи, пожежі, витік конфіденційної інформації, рекламації на якість продукції, збої в комп’ютерній мережі (інформаційній системі) уп-равління підприємством, кримінальні події, стихійні лиха, різке за-гострення конкуренції на ринку, ворожість влади, смерть ключово-го фахівця проекту.

До цих об’єктивних факторів слід додати кілька характерних для України потенційних причин ризику, серед яких можуть бути: різко-ва зміна законодавства, необов’язковість і безвідповідальність парт-нерів, нечесна конкуренція, зв’язки менеджерів з криміналітетом.

Невизначеність характеризує неоднозначність умов, які враховані в розрахунках очікуваної дохідності інвестування. Невизначеність проявляється багатоваріантністю результатів інвестування.

Ризик можуть спричинювати несприятливі умови, загальні для всіх сфер економіки, у цьому разі він називається систематичним (за-гальноекономічним). Якщо ризик пов’язаний з умовами саме цього проекту, то це індивідуальний ризик (несистематичний).

Залежно від факторів ризик поділяється на кілька типів (рис. 7.2). Фактично будь-яка подія або дія інвестора щодо інвестування може мати ризик, призвести до зриву проекту, а отже, зумовити назву пев-ному виду ризика. Наприклад, ризик низької якості будівельних робіт, ризик впливу на проект значної девальвації гривні, ризик виходу з ла-ду технічного обладнання, ризик втрати кваліфікованого персоналу, ризик припинення договору оренди приміщень, що потрібні проекту, тощо. Потенційно можлива ситуація в ході реалізації проекту дає од-нойменний ризик. Виокремлюються також агреговані типи ризиків.

Політичний, правовий та загальноекономічний ризики можна за-рахувати до зовнішніх умов інвестування (зовнішні ризики).

Політичний ризик

Загальноеконо-мічний ризик

Правовий ризик

Систематичний ризик

Інвестиційний ризик

Несистематичний (індивідуальний) ризик інвестиційного проекту

Технічний ризик

Фінансовий ризик

Екологічний ризик

Ризик учасників проекту

Маркетинговий ризик

Рис. 7.2. Форми інвестиційного ризику

Під зовнішніми факторами слід розуміти умови, які інвестор і його менеджеры, як правило, не в змозі змінити, але повинні їх прогно-зувати та враховувати, бо вони істотно впливають на стан проекту. До зовнішніх факторів належать: загальний стан економіки країни, ситуація на фінансовому ринку, поведінка партнерів проекту, передуем підприємств-постачальників і споживачів, ситуація та фінансо-вому ринку, взаємодія з органами влади, місцевим населениям.

Внутрішні ризики пов’язані передусім з можливими помилками в плануванні та організації проекту: у виборі стратегії розвитку проекту, в організації управління проектом, у використанні ресурсів, у якос-ті продукту проекту. Потенційними джерелами внутрішнього ризику можна вважати такі фактори:

- недостатній досвід менеджерів;

- фахова необізнаність персоналу;

- недоброчесність менеджерів;

- низький рівень маркетингу;

- недостатня гнучкість проекту;

- відтік комерційно важливої інформації;

- технологічна недисциплінованість;

- невмотивованість персоналу;

- недоліки фінансового планування;

- поганий догляд за обладнанням.

Технічний ризик об'єднує недоліки та помилки багатьох аспектів інвестування: якість проектування, технічна база, обрана технологія, ор-ганізація управління проектом, перевищення кошторису тощо.

Фінансовий ризик пов’язаний з тим, що не буде досягнуто очіку-ваних результатів у фінансовій частині проекту: кредитний ризик, валютний ризик, помилки при виборі джерел та обсягів фінансуван-ня проекту, помилки в прогнозах прибутку, у його використанні, незадовільний фінансовий стан партнерів, затримка з надходжен-ням коштів від реалізації, неплатоспроможність покупців продукції та власні завищені витрати за проектом тощо.

Інноваційний ризик можливий в разі інвестування в наукові дос-лідження, у виробництво нових товарів, використання нових технологи, що призводить до підвищених витрат і ускладнює пошук спо-живача.

Комерційний ризик пов’язаний із проблемами з реалізацією про-дукції, ії транспортуванням, погіршенням якості, зниженням плато-спроможності споживача продукції проекту, підвищенням витрат, різними штрафними санкціями.

Маркетинговий ризик виникає внаслідок прорахунків при оціню-ванні ринкових умов дії проекту: ринок збуту й постачання сирови-ни та матеріалів, організація реклами та збутової мережі, обсяг ринку, час виходу на ринок, цінова політика, низька якість продукції.

Екологічний ризик пов’язаний з опрацюванням питань впливу на навколишнє середовище, з можливою аварійністю, з налагодженням стосунків з місцевою владою та населениям.

Ризик учасників проекту пов’язаний з усіма неочікуваними подія-ми в управлінні та фінансовому стані підприємств-партнерів.

Ризики взаємопов’язані. Зміни одних спричинюють подальші змі-ни в усій системі інвестиційного проекту. Ризики варто досліджувати і аналізувати на якісному та кількісному рівнях, застосовуючи метод моделювання ризику. Інструментальні засоби кількісного аналізу да-ють змогу диференціювати ризики, моделювати їх дію, ідентифікува-ти тип ризику, оцінювати можливі наслідки (втрати), формувати заходи протидії.

Управління ризиками є комплексом методів і прийомів щодо ана-лізу, оцінки та зниження або нейтралізації негативних наслідків ри-

зикових подій. У ході управління ризиком залежно від типу ризику його можна або повністю уникнути, або зменшити потенційно мож-ливі наслідки. Якщо внутрішні ризики за рахунок якісного менеджменту можна зменшити та нейтралізувати, то стосовно зовнішніх ри-зиків можна говорити тільки про мінімізацію можливих наслідків. У загальному випадку послідовність аналізу ризику така:

- виявлення внутрішніх і зовнішніх факторів ризику;

- аналіз їх потенційної загрози інвестуванню;

- оцінка можливих фінансових втрат;

- визначення стійкості проекту до виявлених ризиків;

- встановлення критерію припустимого рівня ризику;

- розробка антиризикової технології управління інвестуванням;

- планування заходів щодо зниження ризику;

- моніторинг поведінки факторів ризику в ході інвестування;

- прийняття рішень щодо нейтралізації факторів ризику за наяв-ності реальної загрози інвестуванню;

- зміни в інвестиційних планах для зменшення або нейтралізації загрози проекту;

- планування ефективного (з мінімальними втратами) вимуше-ного виходу з проекту;

- зупинка інвестиційного процесу за даним проектом і продаж активів або прав.

Комплексними діями інвестор може зменшити ризик, але повніс-тю його усунути важко. У загальному випадку вибір інвестиційного проекту є компромісом між намаганням отримати прибуток і здоро-вим глуздом інвестора (рівнем ризику та його оцінкою).

Серед засобів нейтралізації або зниження ризику слід виокремити ряд загальноприйнятих прийомів та рекомендацій:

- страхування проекту як единого комплексу або, якщо це не вдаеться (через значний ризик українські страхові фірми мо-жуть уникати цієї форми діяльності), — страхування окремих активів проекту;

- забезпечення високої ліквідності інвестицій. Бажано, щоб ак-тиви проекту мали ринковий попит не тільки з боку проекту. Це гарантуватиме можливість їх продажу в разі припинення проекту і зменшить збитки від болісного рішення щодо “виходу з проекту". Про ліквідність активів проекту слід подумати заздалегідь, до прийняття рішення щодо його реалізації;

- диверсифікація — розподіл капіталу за кількома об'єктами (проектами) з метою зниження впливу однієї негативно! події на ефек-

тивність всієї програми інвестицій. Диверсифікація може здійсню-

ватися також у межах одного проекту: орієнтація на кількох спо-

живачів продукції проекту, організація збуту в різних місцях або

регіонах, використання обладнання різних типів тощо.

Диверсифікація є основним заходом зниження несистематичного

ризику у фінансовому інвестуванні. У портфелі мае бути кілька де-

сятків інструментів з різним кореляційним зв’язком між собою (щодо

дохідності в минулому) та з дохідністю ринку в цілому.

- Розподіл проекту на кілька частин і побудова об’єкта інвесту-вання як об’єднаного комплексу таких етапів. Кожна з частин комплексу матиме змогу вступати в експлуатацію автономно, приносити прибуток і окупати витрати. Крім фінансової еко-номії коштів завдяки більш ранньому введению проекту, по-етапність забезпечує перевірку комерційної реальності проекту й ранню діагностику доцільності проекту не на всьому інвесто-ваному капіталі, а тільки на його частині (“обережна" тактика).

- Хеджирування — використання механізмів закріплення дого-вірних умов у стосунках партнерів на прогнозний період з метою підстраховки обох сторін, що домовляються, від негатив-них змін у кон'юнктурі ринку в майбутньому.

У фінансовому інвестуванні під хеджируванням розуміють прид-бання прав на майбутні операції з цінними паперами.

- Своєчасне планування та створення необхідних резервів і за-пасів матеріальних, фінансових і часових ресурсів. Ці методи особливо важливі в умовах дефіциту фінансових ресурсів, що спостерігається в Україні. Мають формуватися обсяги та структура матеріальних резервів і запасів на непередбачувані витрати, резервуватися кошти на покриття випадкових витрат, пов’я-заних з експлуатацією обладнання, змінами природних умов, поведінкою персоналу.

- Кваліфіковане відпрацювання договорів і контрактів між партнерами по інвестиційному проекту, своєчасне відпрацювання в них прав та обов’язків сторін в умовах можливих негативних подій і конфліктних ситуацій.

- 3 метою зменшення фінансових ризиків можуть застосовувати-ся спеціальні організаційні заходи зменшення потенційно можливих втрат від ризикованих інноваційних проектів через створення спеціальної фірми, що бере на себе потенційний ризик. Бона може виконувати функцію проектного менеджменту і візьме

100

на себе можливі ризики для зменшення в разі потреби прямих втрат головного підприємства інвестора.

- В окремих випадках “передача” ризику організовується ство-ренням фонду реалізації ризикованого інвестування. Він бере на себе керування піонерними проектами розвитку інших під-приємств, на які не можна безпосередньо покласти ризик реалі-зації проекту, але вони розуміють доцільність проекту і можуть його фінансувати через такий фонд.

- Повноцінне інформаційне забезпечення інвестиційних планів, постійний інформаційний моніторинг ситуації на ринку, у парт-нере, споживачів, в економіці країни загалом.

- Орієнтація на сфери діяльності з підвищеним рівнем монополі-зму (регіонального, місцевого) на ринку.

- Організація інвестування в “інтегрований” (взаємопов’язаний) бізнес, що охоплює основний проект і сферу постачання това-рів і послуг для нього, а також сферу збуту продукції основного проекту. Це суттєво знижує ризик неадекватно! поведінки партнерів проекту.

- Використання сучасних систем і засобів безпосередньої охоро-ни майна проекту.

Ризик може вимірюватися кількісно як в абсолютному, так і у відносному вираженні. У доповнення до методів вимірювання ризику за рівнем відхилень можливих результатів діяльності від середньо-очікуваних ризиків може визначатися величиною можливих збитків. Наприклад:

- ризик втрати прибутку за проектом (ціна реалізації продукції за проектом лише перекриває витрати на виробництво);

- ризик втрати доходів за проектом (не вдається взагалі реалізу-вати продукцію);

- ризик втрати активів проекту (збитки дорівнюватимуть вкла-деному капіталу) внаслідок природних подій, пожеж, грубих помилок в експлуатації обладнання, кримінальних подій тощо.

Залежно від рівня можливих збитків може формуватися диферен-ційоване ставлення інвестора до проекту інвестування. 3 цієї точки зо-ру наведемо кілька інтервалів ризику та їх сприйняття інвестором. 1. Безризикове інвестування, коли інвесторові не загрожує зменшення прибутку нижче якоїсь величини, або прибуток точно гарантований на заданому рівні.

101

2. Допустимий ризик інвестування полягає в тому, що умови проекту гарантують максимальне зменшення прибутку лише до рів-ня, при якому зберігається доцільність проекту для інвестора. Наприклад, коли максимальні збитки не перевищать очікува-ний прибуток за проектом.

3. Критичний ризик пов’язаний з такими можливими втратами інвестора, які роблять проект несприйнятним для нього. Наприклад, інвестор ризикує тим, що продукція не матиме по-питу, не продаватиметься, і інвестор може втратити не тільки прибуток від інвестування, а й частину своїх активів проекту (інвестованого капіталу).

4. Ризик катастрофічного рівня можливий у випадках, коли існує ймовірність втрати всього інвестованого капіталу. Це може бути банкрутство проінвестованого підприємства (компанії, фір-ми), його ліквідація, розпродаж майна проекту або втрата ак-тивів унаслідок аварій, пожеж, вибухів.

У відносному вимірі ризик може бути визначений як величина збитків, віднесена до якоїсь бази (це можуть бути витрати на вироб-ництво, вартість основних ресурсів тощо). Наприклад, ризик того, що витрати на виробництво одиниці продукції перевищать ціну реа-лізації, що за місяць збитки перевищать 10 % інвестованого капіталу, що витрати на відновлення обладнання перевищать 20 % його вар-тості і т. ін.

Загальноприйнятим є методичний прийом кількісного оцінюван-ня рівня ризику через розрахунок рівня невизначеності можливих змін показників ефективності проекту в майбутньому в умовах тих чи інших несприятливих для проекту подій. Проводяться варіантні роз-рахунки окремого показника ефективності проекту (іноді за допомо-гою ПЕОМ отримуються десятки тисяч прогнозних варіантів реалі-зації проекту) і на основі коливань відхилень варіантів від їх серед-ньої величини визначають рівень невизначеності проекту.

Таким показником може бути рівень середньоквадратичного від-хилення (о) або коефіцієнт варіації (я)).

Для розрахунку рівня ризику проводиться серія розрахунків.

1. Крім базового очікуваного прибутку за проектом (наприклад, NPV), визначаються варіантні значения обраного показника результа-тивності інвестування при різних можливих ситуаціях у майбутньому. Кількість таких розрахунків позначимо и, а прогнозний показник

102

NPVдля кожного розрахунку NPV_t, де i = 1, 2, ..., и. Кількість варі-антів може бути необмежено великою. Комп'ютерна техніка дає змогу здійснювати розрахунки з бажаною кількістю та точністю.

2. Визначається середнє значения обраного показника результа-тивності інвестування з усіх проведених варіантних розрахунків NPV:,

Y,NPV_t

NPV =

п або

--------- п

NPV = XNPV_j ■ P_t,

де Р. — імовірність майбутніх умов, що відображені і-м варіантом розрахунку;

и — кількість розрахованих варіантів показника ефективності проекту.

Середньоквадратичне відхилення варіантних показників від їх се-реднього значения

^(NPV.-NPV)²і=1

о =

4. Розраховується коефіцієнт варіації (я)), який визначає ступінь відхилень варіантів від середнього значения показника:

\)= 100%.

NPV

Можна вважати, що прийнятним буде таке інвестування, при яко-му коефіцієнт варіації становитиме менше 10 %. Іншими словами, за даним проектом можливі відхилення від запланованої дохідності на 10 % (і в більший, і в менший бік).

За коефіцієнтом варіації можна порівнювати проекта й обирати менш невизначені, тобто менш ризиковані, з більшою надійністю прогноив за проектом. Меншому коефіцієнту варіації відповідає проект з меншим ризиком.

Використання наведених формул для розрахунку рівня ризику за проектом проілюструємо на такому прикладі.

За трирічним інвестиційним проектом прогнозується загальний приведений прибуток у розмірі 400 тис. грн (песимістичний прогноз),

103

450 тис. грн (найвірогідніший прогноз) і 540 тис. грн (оптимістичний прогноз). Треба визначити рівень ризику (тобто невизначеності) при прогнозуванні прибутку за даним проектом.

Визначимо рівень ризику за проектом через оцінку невизначенос-ті прогнозних варіантів прибутку. Розрахуемо середньоквадратичне відхилення прогнозів від середнього розміру прибутку і коефіцієнт його варіації.

Середня величина очікуваного прибутку від проекту за трьома ва-ріантами

400 + 450 + 540

П =---------------------- = 463 тис. грн

Середньоквадратичне відхилення

(400 - 463)² + (450 - 463)² + (540 - 463)²

----------------------------------------------------- — 58 тис. грн

Коефіцієнт варіації

Х> = =12,5%.

463

Отже, рівень ризику в даному разі може бути представлений як значения коефіцієнта варіації 12,5 %. Прийнятним рівнем ризику вва-жається коефіцієнт варіації до 10 %. Однак це відносний орієнтир, і в кожного інвестора мае бути своя верхня межа у вигляді коефіцієнта варіації— очікуваної невизначеності при інвестуванні.

Якщо в інвестора є також інший проект з такими самими показ-никами дохідності, але з коефіцієнтом варіації 7 %, то перший проект може бути відхилений як більш ризикований.

Рівень ризику в інвестуванні може досліджуватися різними методами.

1. Аналіз чутливості результату інвестування на зміну тих показ-ників, які формують кінцевий результат проекту.

2. Розробка різних сценаріїв ходу реалізації проекту й розраху-нок відповідних показників ефективності інвестування.

3. Проведения багатьох розрахунків результативності інвестуван-ня на основі математичної моделі проекту.

Чутливість проекту до різних факторів, що впливають на дохід-ність проекту, визначається так:

- розраховується базовий варіант проекту щодо показників дох-ідності, або прибутку, або терміну окупності, або іншого по-казника результативності проекту;

104

- вносяться зміни у величину якогось показника, що визначає рі-вень доходів за проектом. Це можуть бути, наприклад, ціна реалі-зації продукції, прогноз кількості продукції для продажу, вартість одиниці сировини, ставка орендної плати, вартість обладнання, витрати на оплату праці, вартість оборотних коштів тощо;

- знову розраховується показник результативності проекту;

- визначається еластичність показника результативності проекту щодо дослідженого фактора;

- фактори ризику ранжуються за значениям коефіцієнта еластич-ності впливу цього фактора;

- показникам, які найбільшою мірою впливають на результат проекту, приділяється особлива увага при розробці бізнес-пла-ну інвестування.

За цим методом оцінюється важливість впливу окремих факторів (ціна реалізації, собівартість, обсяг виробництва, вартість обладнання тощо) на загальну прибутковість проекту і відповідно до результата вживаються заходи щодо більш ґрунтовного опрацювання інвес-тиційних планів, що сприятиме зниженню ризикованості, пов’язаної з виявленими факторами.

Аналіз прогнозних сценаріїв розвитку інвестування за проектом передбачає розробку кількох варіантів ходу реалізації проекту залеж-но від зовнішніх умов, організації проектного менеджменту, наявних коштів у інвестора тощо. Сценарій — це узагальнений у вигляді ос-новних тез, етапів, подій опис якогось процесу, у даному разі — проекту інвестування. Основна увага у сценарії приділяється логіці розвитку подій та основної лінії, без проробки деталей.

Розрахунки проводяться, наприклад, за трьома сценаріями: базо-вий розрахунок при середніх найвірогідніших умовах, оптимістич-ний варіант (при найкращому перебігу подій за всіма факторами, які впливають на дохідність проекту), песимістичний варіант, в який зак-ладаються найгірші можливі ситуації в країні й на конкретному ринку.

Далі порівнюються показники результативності інвестування за різ-ними сценаріями, виявляються найбільш негативні результата і, відпо-відно, небажані сценарії інвестування. Потім визначаються події та умови, які призводять до таких небажаних сценаріїв, виявляються фактори ризику, готуються плани з нейтралізації факторів ризику з метою виключення небажаних сценаріїв розвитку процесу інвестування.

Метод дослідження ризику на основі статистичних випробовувань полягає в тому, що за допомогою обчислювальної техніки прорахо-

105

вується безліч варіантів дохідності проекту залежно від показників-факторів у заданих діапазонах їх зміни. У результаті отримуємо в автоматичному режимі середні показники і статистичні характеристики їх варіації та розподілу для подалыиого аналізу найважливіших для дохідності проекту показників і рівень ризикованості проекту за різними напрямами.

Цей метод реалізується за допомогою спеціальних комп'ютерних програм дослідження проектів на рівень ризику.

Приклад розрахунків для аналізу чутливості проекту до окремих факторів наведено нижче. Базовий варіант розрахунку чистої приведено! вартості проекту — у табл. 7. 1, поваріантні розрахунки NPV при зміні окремих факторів на показник ЖРКпроекту — у табл. 7. 2. Рейтинг впливу окремих факторів (практично це оцінка еластичності зміни показника ефективності проекту на зміну фактора ризику) — у табл. 7. 3. 3 неї випливає, що найбільші зміни NPVпри зміні фактора на 1 % відбуваються в разі зміни ціни реалізації продукції. Цей фактор мае найбільше значения при оцінюванні майбутньої дохідності проекту. Обґрунтуванню прогнозу цього фактора слід приділити найбільше уваги, тому що помилки в прогнозі матимуть відповідно до проведе-ного розрахунку максимальний вплив на дохідність проекту.

Далі йдуть за своїм значениям фактори собівартості одиниці про-дукції, обсягів реалізації та інвестицій, ставки дисконтування. Наведений приклад умовний, але висновки з нього мають практичний зміст: найважливішими факторами, від яких суттєво залежить прибутко-

Табліщя 7.1

Базовий варіант розрахунку приведено!" вартості проекту

Рік	Інвес-тиції, ТИС; грн	Обсяг реаліза- Ції, одиниць продукціі	Ціна одиниці продукцїї, тис. грн.	Собівар- тість одиниці продукції, тис. грн	Ставка дисконтування г, %	Коефі-цієнт приведения 1	[(гр. 4 -гр. 5) гр. 3-гр. 2] гр. 7 тис. грн.
Рік	Інвес-тиції, ТИС; грн	Обсяг реаліза- Ції, одиниць продукціі	Ціна одиниці продукцїї, тис. грн.	Собівар- тість одиниці продукції, тис. грн	Ставка дисконтування г, %	(1 + г)	[(гр. 4 -гр. 5) гр. 3-гр. 2] гр. 7 тис. грн.
1	2	3	4	5	6	7	8
1	80	200	0,5	0,4	10	0,909	-54
2		250	0,5	0,3	10	0,826	41
3		250	0,5	0,3	10	0,751	38
Разом							NPV= 25

106

Таблиця 7.2 Розрахунок варіантних значень ЛУК при зміні факторів

Рік	Інвес-тиції, тис. грн.	Обсяг реаліза- Ції, одиниць продук- ції	Ціна одиниці продукції, тис грн.	Собівар- тість одиниці продукції, тис. грн.	Ставка дисконтування г, %	Коефіці- єнт приведения 1	[(rp. 4-rp.) rp. 3-rp. 2] rp. 7 тис. грн.
Рік	Інвес-тиції, тис. грн.	Обсяг реаліза- Ції, одиниць продук- ції	Ціна одиниці продукції, тис грн.	Собівар- тість одиниці продукції, тис. грн.	Ставка дисконтування г, %	(1 + г)	[(rp. 4-rp.) rp. 3-rp. 2] rp. 7 тис. грн.
1	2	3	4	5	6	7	8
Вплив зміни обсягу реалізації
1	80	220	0,5	0,4	10	0,909	-53
2		275	0,5	0,3	10	0,826	45
3		275	0,5	0,3	10	0,751	41
						M>F=33	NPV = 33
Вплив зміни ціни
1	80	200	0,55	0,4	10	0,909	-45
2		250	0,55	0,3	10	0,826	52
3		250	0,55	0,3	10	0,751	47
						NPV=54	NPV= 54
Вплив зміни собівартості одиниці
1	80	200	0,5	0,44	10	0,909	-62
2		250	0,5	0,33	10	0,826	52
3		250	0,5	0,33	10	0,751	32
						NPV=5	NPV=5
Вплив зміни обсягу інвестицій
1	88	200	0,5	0,4	10	0,909	-62
2		250	0,5	0,3	10	0,826	41
3		250	0,5	0,3	10	0,751	38
						NPV=17	NPV=17
Вплив зміни ставки дисконтування
1	80	200	0,5	0,4	20	0,833	-50
2		250	0,5	0,3	20	0,694	35
3		250	0,5	0,3	20	0,578	29
						NPV=14	NPV =14

107

Таблиця 7.3 Оцінка значения факторів для приведено! вартості проекту

№	Фактор, вплив якого на NPV ДОСЛІД- жувався	фагота, %	зна'ення NPV	зшчення NPV	Зміна гр.4, %	3Mi_HaNPV на 1 % зміни фактора, гр. 6/гр. 3, %	Рейтинг фактора
1	Обсяг реалізації	10	25	33	32	3,2	III
2	Ціна реалізації одиниці продукції	10	25	54	116	11,6	I
3	Собівартість виробницт-ва одиниці продукції	10	25	5	80	8	II
4	Обсяг інвестицій	10	25	17	32	3,2	III
5	Ставка дисконту- вання	200	25	14	44	0,2	IV

вість інвестиційного проекту, є очікувана ціна реалізації продукції та собівартість одиниці продукції. Помилки в їх прогнозах матимуть найбільші негативні наслідки для проекту.

Рейтинги можливих факторів ризику інвестування мають розра-ховуватися для кожного інвестиційного проекту.

У разі фінансових інвестицій у цінні папери рівень ризику визна-чається також за розглянутою вище методикою оцінки варіантності результату інвестування, але як варіанти дохідності беруться значения показників ефективності обраного інструмента в минулому за кілька звітних періодів.

Наприклад, треба визначити рівень ризику інвестування 100 тис. грн у прості акції виробничого підприємства в акціонерній формі. Інвес-

108

тор сподівається на регулярне отримання поточного доходу у вигляді дивідендів. За останні 5 років на кожну з цих акцій виплачувалися такі дивіденди: 5, 3, 4, 1, 2 грн.

Розрахунок виконаемо за викладеною вище методикою через ко-ефіцієнт варіації:

1. Середній рівень дивідендів за минулий період:

(5+3+4+1+2) / 5 = 3 грн на акцію.

2. Середньоквадратичне відхилення дивідендних виплат від серед-

ніх виплат за останні п'ять років

(5-3)²+(3-3)² + (3-4)² + (1-3)²+(2-3)²

3. Коефіцієнт варіації

v = , = 47%. 3,0

Отриманий коефіцієнт варіації 47 %, безумовно, надто великий, що свідчить про значну варіантність величини дивідендів у минуло-му й таку саму невизначеність отримання очікуваної поточної дохід-ності від цього фінансового інструмента в майбутньому.

У практиці фінансового інвестування при використанні методик моделі оцінювання фінансових активів (САРМ) несистематичний ри-зик інструмента інвестування визначається за допомогою так званого бета-коефіцієнта цінного папера.

Модель оцінювання фінансових активів становить ризик інвесту-вання в цінний папір у вигляді двох складових:

- систематичний ризик пов’язаний із факторами, що впливають

одночасно на весь ринок цінних паперів, і може визначатися че

рез мінливість середньої дохідності всього ринку (дохідності

портфеля, який складається з усіх цінних паперів, що є на рин-

ку);

- несистематичний ризик притаманний лише даному цінному

паперу і залежить від його особливостей. Цей ризик може бу

ти нейтралізовано включениям до інвестиційного портфеля

цінних паперів з різним рівнем різноспрямованого несистема

тичного ризику.

109

Систематичний ризик дохідності цінного папера за методикою моделі САРМ визначаеться через величину так званого бета-коефіці-єнта цінного папера, який показує залежність дохідності цінного папера від дохідності всього ринку (портфеля з усіх цінних паперів, що є на ринку). Розглянемо методику розрахунку бета-коефіцієнт цінно-го папера.

1. За фактичними даними кількох минулих звітних періодів визначаеться різниця між фактичного дохідністю ринку (R) як середньозва-женої величини дохідності за всіма інструментами ринку і безризико-вою дохідністю (процентного ставкою безризикових державних цінних паперів (L) за ті самі періоди. Ця величина (P_r = R- L) визначатиме рівень середньоринкової премії за ризик, тобто додаткової дохідності щодо безризикової дохідності.

2. Розраховуються такі самі премії за ризик (Р) за ті самі звітні пе-ріоди в минулому, але виходячи з фактичної дохідності (D) цінного папера, який досліджується. Це буде величина P_d = D-L.

3. Визначаеться регресійний зв’язок між премією за ризик за обра-ним цінним папером (D) і середньоринковою премією за ризик (R). Рівняння регресійного зв'язку матиме такий вигляд:

(D-L) = b(R -L) + a

або

P_d = b-P_r + a,

де a — вільний член регресійного рівняння (його кількісний рівень не мае економічної інтерпретації);

Ь — бета-коефіцієнт розглянутого цінного папера, який кількісно визначає залежність між премією за ризик даного цінного папера і премією за ризик загалом на ринку цінних паперів. Бета-коефіцієнт може мати значения від 0 і більше.

Якщо ризик цінного папера буде нижче від середньоринкового, то бета-коефіцієнт буде менший одиниці.

Якщо ризик цінного папера перевищуватиме середньоринковий, то бета-коефіцієнт буде більший одиниці.

Якщо ризик цінного папера дорівнюватиме середньоринковому, то бета-коефіцієнт дорівнюватиме одиниці.

Бета-коефіцієнт є важливою характеристикою рівня ризику цінного папера. Розрахунки бета-коефіцієнтів на розвинених фондових ринках проводяться аналітиками систематично, і для кожного цінного папера є

110

статистичний ряд бета-коефіцієнта, який враховується при прогнозу-ванні дохідності того чи іншого цінного папера з урахуванням його ри-зикованості.

Контрольні питания

1. Поняття інвестиційного ризику.

2. Систематичный ризик.

3. Фінансовий ризик.

4. Управління ризиком.

5. Ризик учасників проекту.

6. Приклад маркетингового ризику.

7. Політичний ризик.

8. Проектний ризик.

9. Загальноекономічний ризик.

10. Несистематичний ризик.

11. Кількісне визначення ризику через невизначеність очікуваних результатів. Як це розуміти?

12. Чотири етапи кількісного розрахунку рівня ризику.

13. Чутливість проекту.

14. Фактори інвестиційного проекту, що визначають його резуль-тативність.

15. Три рівні ризику за величиною втрат.

16. Ліквідність проекту.

17. Юридичний ризик проекту.

18. Правила, що дають змогу зменшити ризик.

19. Диверсифікація при інвестуванні. ЇЇ мета.

20. Що означав ризик втрати доходу?

21. Найсуттєвіші фактори проекту. Як їх визначити?

22. Виробничий ризик проекту.

23. Еластичність прибутку за проектом від ціни реалізації про-дукції становить 0,4, а від обсягу інвестицій — 0,7. Що це означав? Який фактор важливіший для проекту?

24. Коефіцієнт варіації за проектом дорівнює 12 %. Це добре чи погано? Чому?

25. Планування ризику.

26. Моделювання ризику.

27. Як розуміти вираз “імовірність окупності проекту становить 70 %”?

111

28. Середньоквадратичне відхилення за 10 варіантами очікуваної прибутковості проекту становить 67 тис. грн. Це добре чи погано? Чому?

29. В одного проекту середньоквадратичне відхилення очікува-них варіантів NPV становить 100 тис. грн, в іншого проекту — 203 тис. грн. Який проект кращий? Чому?

30. В одного проекту коефіцієнт варіації прогнозів прибутку становить 14 %, в іншого —18 %. Який проект кращий? Чому?

31. Що дає поетапність реалізації інвестування? 3 якою метою це рекомендуемся інвестору?

32. Дослідження ризику.

33. Страхування як спосіб управління ризиком. Від чого страху-вати? Що буде страховою подією?

34. Монополізм інвестиційного проекту. Це погано чи добре?

35. Інформованість інвестора — це добре, бо знижуе ризик. Про що мае бути поінформований інвестор? Яка інформація по-трібна йому для зниження ризику?

36. Як можна втратити всі активи за проектом?

37. Про що йдеться у розділі інвестиційного бізнес-плану, при-свяченому ризику?

Література [4, 5, 13, 15].

112

8. ОЦІНКА ВАРТОСТІ КАПІТАЛУ ТА ОБ’ЄКТА ІНВЕСТУВАННЯ

Типовыми передінвестиційними процедурами є аналітичні розра-хунки та оцінки, пов’язані з доцільністю використання обсягів інвес-тованого капіталу, яких вартий об’єкт інвестування. Важливими стають два питания, на які інвестор мае дати собі обґрунтовані від-повіді, розпочинаючи проект:

- чи дійсно коштують придбані активи стільки, скільки запросив продавець?

- чи є інші більш доцільні можливості використання капіталу (аль-тернативи)?

Активи підприємства — і матеріальні, і фінансові — можуть мати кілька видів оцінок. Номінальна ціна передбачає таку вартість, яка раніше була встановлена для об’єкта під час купівлі, для обліку, при початковій емісії. Наприклад, номінальна ціна акції визначається як результат ділення статутного фонду акціонерного товариства на кількість акцій. Номінальна ціна матеріальних ресурсів може дорів-нювати ціні, за якою колись вони були придбані й узяті на облік.

Балансова оцінка є ціною, за якою активи враховуються на баланс! підприємства. Бона може бути номінальною або номінальною проіндексованою відповідно до доведених (податковими органами, міністерствами, Фондом державного майна тощо) методиками об-ліку основних та оборотних фондів.

Ринкова (ліквідна) вартість є ціною, за якою активи можуть бути продані відповідно до попиту на ринку подібних товарів і послуг. Це ціна, коли є реальний покупець і може бути здійснено продаж і отри-мано гроші.

Заставна вартість є ціною, за якою позикодавець погоджуеться взяти активи підприємства в заставу, щоб гарантувати повернення виданої підприємству позики. Зазвичай це найнижча оцінка вартості активів. Позикодавець ставить ціну, що нижча за ринкову, аби гарантувати отримання неповернутих підприємством коштів від швид-кого продажу заставленого майна.

Інвестиційна вартість об’єкта інвестування є верхньою межею ці-ни, яку варто заплатите інвестору за придбання намічених об’єктів, щоб мати змогу заробити на цьому, тобто забезпечити зростання ви-трачених коштів.

113

Рекомендуется три методи попередньої оцінки інвестиційної вар-тості об’єкта інвестування:

- витратний метод оцінки — на основі визначення вартості вит-рат на створення подібного об’єкта в сучасних умовах. Якщо не купувати об’ект, то його можна створити. Вартість створен-ня і дає орієнтир для визначення ціни під час переговорів з про-давцем;

- метод аналогій — на основі інформації щодо ціни купівлі по-дібних об’єктів за операціями, що реально відбулися на ринку останнім часом;

- метод оцінки “за бізнесом”, тобто з урахуванням того прибут-ку, який прогнозується отримати від володіння запланованим до придбання об’ектом.

Метод оцінки “за витратами” передбачае розробку кошторису ви-трат: вартість будівельних, ремонтно-будівельних робіт, вартість ма-теріалів, вартість такого самого обладнання, його монтажу. Загаль-ну суму за кошторисом слід зменшити на величину фактичної зноше-ності активів, що купуються.

Метод “аналогій” важко застосовувати до унікальних об’єктів, бо інформація щодо купівлі-продажу подібних об’єктів буде відсутня. Практично кожне підприємство можна вважати унікальним об’ек-том. Водночас у сфері житлової нерухомості цей метод є головним. Заздалегідь відомо, в якому районі міста, яке житло скільки коштує і які корективи можуть бути внесені залежно від певних умов (тип проекту, поверх, стан ремонту, паркет, телефон тощо).

Метод “оцінки за бізнесом” передбачае значну аналітичну роботу, пов’язану з опрацюванням кількох варіантів використання об’ек-та оцінки і з розробкою відповідних бізнес-планів їх інвестиційного використання. У результаті інвестор для оцінки вартості об’єкта мо-же використовувати прогноз прибутку згідно з бізнес-планом.

Загальна схема оцінки “за бізнесом” передбачае виконання таких кроків:

1) розробка сценаріїв використання об’єкта, що оцінюється (кіль-ка варіантів), і визначення кількості років володіння об’єктом;

2) розробка під кожен сценарій відповідного бізнес-плану з роз-рахунками потрібних інвестиційних витрат і очікуваними об-сягами прибутку за кожен рік володіння об’ектом;

3) визначення ставки дисконтування, що відповідає уявленню ін-вестора щодо зміни вартості грошей у часі на період володіння об’ектом інвестування;

114

4) визначення очікуваного загального по всіх роках володіння об’єктом чистого приведеного прибутку від володіння;

5) визначення верхньої межі ціни об’єкта на рівні результату п. 4;

6) встановлення очікуваної інвестором дохідності від інвестуван-ня в придбання об’єкта і розрахунок ціни (нижче верхньої ме-жі), що відповідає цій дохідності;

7) проведения переговорів з продавцем об'єкта і встановлення фак-

тичної договірної ціни купівлі об’єкта. Метод визначення поточної ціни через загальний очікуваний при-буток є достатньо універсальним в інвестиційній практиці. Він, на-приклад, застосовується для визначення поточної ціни фінансових інструментів (акцій, облігацій, векселів). Для цього інвестор виконує такі розрахунки:

- розписує за термінами отримання всі доходи, що можуть бути одержані від фінансового інструмента (дивіденди, відсотки, ку-понні платежі, суми повного погашения цінного папера тощо);

- визначає ставку дисконтування на рівні середньоринкової до-хідності інвестування;

- розраховує для кожного надходження майбутнього прибутку (визначеного в п. 1) його поточний (приведений до сучасних умов) еквівалент;

- визначає загальну суму поточних еквівалентів очікуваного прибутку. Ця величина буде верхнім орієнтиром інвестору для визначення поточної вартості фінансового інструмента.

Розглянемо приклад. Інвестор планує придбати облігацію номіна-лом 1000 грн із погашениям через три роки і щорічними виплатами на рівні 5 %. Отже, доходи від володіння облігацією для інвестора можуть номінально становити:

1-й рік — 50 грн;

П-й рік — 50 грн;

Ш-йрік— 50 + 1000 грн. При ставці дисконтування на рівні 25 % приведена вартість очіку-ваних прибутків дорівнюватиме:

І-йрік — 50 / 1,25 = 40 грн;

П-й рік — 50 / 1,25-1,25 = 32 грн;

Ш-й рік — 1050 / 1,25-1,25-1,25 = 538 грн. У сумі це становитиме 610 грн сучасного еквівалента майбутнього прибутку і може вважатися верхнею межею можливої ціни придбання такої облігації.

115

Зауважимо, що кількісна оцінка інвестором альтернативных мож-ливостей використання капіталу та рівня ризику (від економічної си-туації взагалі й поведінки емітента облігації) була сконцентрована у виборі величины ставки дисконтування, яка використовувалася в роз-рахунках (25 %). Отже, отримана оцінка вартості облігації на рівні 610 грн ураховує інші альтернативи інвестора, що можливі на ринку, і його ризик (премію за ризик).

У будь-якому разі слід розуміти головне: інвестиційна оцінка мае ґрунтуватися на ринковій ліквідній ціні тих об’єктів, що їх інве-стор мае намір придбати. Відхилення від цього принципу можуть бути в тому разі, якщо інвестор бачить додатковий (поки що прихо-ваний від інших учасників ринку) прибуток від об’єкта інвестуван-ня. Однак вища ціна, яку інвестор готовий заплатити за об’єкт, мае відповідати очікуваному прибутку і не може його перевищувати. Інакше об’єкт принесе інвестору (покупцю) збитки (тобто менші доходи, ніж витрачені кошти), що несумісно із завданням “інвесту-вання”.

Вартість капіталу визначає дохід, який міг би отримати власник капіталу при використанні його в найкращий в поточних умовах спо-сіб. Вартість капіталу — це співвідношення такого щорічного доходу і всього капіталу (у відсотках) як відповідна відсоткова ставка.

Наприклад, очікуваний власником капіталу в 500 тис. грн річний дохід (приріст цього капіталу) може становити (у розумінні власника капіталу) 50 тис. грн Тоді вартість капіталу дорівнюватиме 50/500 = =10 %. При такій оцінці свого капіталу власник може передати ко-мусь свій капітал тільки за умови отримання плати за його використання, що перевищуватиме щорічні 10 % обсягу капіталу. Інше було б дивним, бо власник і сам знае, як отримати десятивідсотковий при-ріст капіталу, і надасть його комусь в тимчасове користування тільки за більшу ціну. У цьому й полягає фінансово-інвестиційна логіка.

Вартість капіталу — це такий річний темп приросту капіталу, який передбачає отримати власник капіталу, інвестуючи його. Цей показ-ник у відсотковому вимірі використовується як ставка дисконтування в розрахунках приведено! вартості грошових потоків при аналізі інвестиційних проектів. Ставка дисконтування як і вартість капіталу характеризує мінімально можливу дохідність альтернативного використання капіталу з урахуванням ризику.

116

На кількісну оцінку вартості капіталу впливають безліч чинників, які можна об’єднати в три групи:

- рівень дохідності за варіантами використання капіталу, які є достатньо досяжними для власника капіталу, тобто він може легко використати капітал з якоюсь середньою дохідністю. Це буде альтернативна дохідність капіталу. Наприклад, дохідність за банківськими депозитними сертифікатами;

- рівень ризику. Він складається із загальноекономічного системного ризику, що характеризує загальний стан економіки країни та вірогідність кризових подій в економіці, та із ризику інвестування конкретного проекту (вірогідність значних помилок менеджерів при реалізації проекту);

- рівень інфляції на період, що прогнозується за проектом використання капіталу.

Структура інвестованого капіталу може складатися з трьох скла-дових:

- власний капітал (статутний фонд, накопичений прибуток);

- залучений капітал (як правило, акціонерний);

- позики (банківські кредита, емісія позикових цінних паперів: облігацій, векселів тощо).

Вартість капіталу (С) розраховується як величина очікуваного мож-ливого прибутку та одиницю капіталу. Для цього прогноз прибутку (П) ділиться на величину наявного капіталу (К):

На практиці для розрахунку вартості власного капіталу викорис-товується:

- співвідношення очікуваного на наступний рік прибутку і наявного на початок прогнозного року капіталу;

- співвідношення отриманого за звітний рік прибутку і наявних на його початок активів підприємства;

- середня за звітний період дохідність (прибуток, поділений на вартість активів на початок року) підприємства плюс премія (у відсотках) за ризик майбутнього періоду.

Вартість залученого в акціонерній формі капіталу визначається за співвідношенням очікуваних річних дивідендів на одну акцію та її поточної ринкової ціни.

117

Вартість позиченого капіталу у кредитній формі дорівнює відсот-ку, який банк зафіксував у кредитному договорі після відповідних пе-реговорів з одержувачем позики.

При використанні позиченого капіталу, що отримується через ем-ісію і продаж боргових цінних паперів, вартість (С) такого капіталу для інвестора дорівнюватиме:

- величині співвідношення щорічних відсотків (В), які емітент зо-бов’язався виплачувати власникові цінного папера, і поточної ціни (Ц) купівлі цінного папера:

- середньому за Т років темпу співвідношення номінальної вар-тості (Н) цінного папера і фактичної ціни (Ц) його придбання інвестором (різниця Н-Ц дає інвестору прибуток від володін-ня борговим цінним папером):

С = ІЩ,

де Т — кількість років до погашения боргового зобов’язання у виг-ляд! цінного папера (виплати емітентом коштів у сумі номіналу зобов’язання).

Використання позиченого капіталу досить поширений спосіб збільшення коштів інвестора. Але є межа безпеки при користуванні позиками, а саме 50 %, тобто відносно безпечною можна вважати стра-тегію інвестора, коли не менше половини інвестованого капіталу ста-новлять власні активи інвестора. В інших випадках таке інвестуван-ня небезпечне для інвестора і підозріле для його партнерів.

Використання позик також дає змогу збільшити дохідність влас-ного капіталу. Для ілюстрації кількісних пропорцій цього процесу розглянемо приклад.

Інвестор мае 300 тис. грн власного капіталу і проект інвестування із загальною річною дохідністю 20 %:

1. Якщо інвестуються тільки власні кошти, тобто 300 тис. грн, то

наприкінці року інвестор матиме такий капітал

300-1,2 = 360 тис.грн

2. Якщо інвестор використає додатково позичений капітал

200 тис. грн, узятий під 15 % річних, то наприкінці року він матиме

загальний капітал

118

500-1,2= 600 тис. грн, а власний капітал після повернен-ня позиченого капіталу з відсотками ( 200-1,15=230) становитиме

600 - 230 = 370 тис. грн.

Це на 10 тис. грн більше, ніж при використанні тільки власного капіталу.

У другому випадку дохідність використання власного капіталу становила не 20 %, як у першому, а (370/300 - 1)-100 % = 23 %.

Отже, використанням позики інвесторові вдалося збільшити до-хідність інвестування. Але все це мае сенс за умови, що ціна використання позики (тобто відсотки за використання) менша за очікувану дохідність за планом інвестора.

Якщо інвестор використовує капітал із різних складових за джере-лами отримання або за напрямами використання, загальна вартість використання може бути розрахована як середньозважена величина. Вартість кожної частини капіталу зважується за часткою цієї части-ни в усьому капіталі.

Наприклад, капітал складається з таких компонентів:

- накопиченого прибутку підприємства (500 тис. грн за серед-ньою дохідністю фінансового ринку 12 %);

- отриманої від банку позики у 200 тис. грн під 15 %;

- емітованих і проданих трирічних облігацій на суму 150 тис. грн під гарантування покупцям 10 % річних.

У цьому разі узагальнена середньозважена вартість капіталу під-приємства

С = (500 / 850)-2 + (200 / 850)-15 + (150 / 850)-10 = 12,3 %.

Вартість капіталу беруть за основу, визначаючи ставку дисконту-вання (приведения) грошових потоків при інвестуванні до поточного моменту. I навпаки, вартість капіталу порівнюється зі ставкою дис-контування. При цьому ставку дисконтування спрощеними методами беруть на рівні:

- середньої дохідності підприємства (як співвідношення остан-нього річного прибутку підприємства та його активів);

- середньої вартості банківських кредитів (за мінусом процент-них відсотків, що виражають інфляцію, витрати і прибуток банку);

- мінімальної дохідності існуючих альтернативних проектів використання капіталу (наприклад, депозитні рахунки в надій-них банках) тощо.

119

Ресурсами інвестиційного проекту є фінансові, матеріальні та не-матеріальні (інтелектуальні ресурси) активи, а також фахово підго-товлені для роботи за проектом люди (трудові ресурси), що за планом інвестора мають бути використані для досягнення цілей інвесту-вання.

Ресурси проекту є вторинною формою капіталу інвестора, що про-інвестований у проект. Вони є результатом трансформації первинно-го капіталу інвестора на етапі інвестування в обраний об’єкт, коли витрачаються кошти на будівництво, закупівлю приміщень і облад-нання, його монтаж, формування оборотних коштів, підготовку кад-рів для роботи в проекті, юридичне оформления прав власності на патента, торгові марки, технологи, документацію та інші об’єкти ін-телектуальної власності.

Комплексне уявлення про ресурси проекту (крім трудових) дає бухгалтерский баланс у формі активів і пасивів проекту. Активи пока-зують наявні на дату складання балансу ресурси проекту в різних формах. Пасиви проекту розкривають джерела коштів для ресурсів проекту. Основна балансова тотожність для оцінки поточного стану використання капіталу інвестора мае виконуватися в будь-який момент часу:

Активи = Капітал + Зобов’язання.

Деталізація статей прогнозних балансів інвестиційного проекту залежить від спроможності менеджерів проекту їх прогнозувати. Чим більшою буде деталізація, тим більше інформації матимуть менедже-ри для якісного управління інвестуванням і постійного моніторингу стану капіталу інвестора.

Для якісного управління проектом необхідно оцінити поточний стан активів і пасивів проекту та спрогнозувати їх обсяги на глибину реалізації проекту.

Якщо проект реалізується на базі спеціально створеної для нього юридичної особи (підприємства), то баланс проекту збігається з балансом підприємства. Щоквартально кожне підприємство представляв свою звітність, у тому числі бухгалтерский баланс. Тому за на-явності окремого підприємства для проекту облік активів і пасивів інвестора не потребує спеціальної аналітичної роботи менеджерів проекту.

Якщо інвестується діюче підприємство, необхідно організувати аналітичну роботу щодо окремого ведения бухгалтерского балансу

120

активів і пасивів самого проекту відокремлено від коштів підприєм-ства. Це стосується звітного стану інвестованого капіталу та прогнозу-вання його на перспективу до запланованої дати завершения проекту. Для прогнозування показників бухгалтерського балансу можуть використовуватися:

- методи прямих розрахунків показників відповідно до запла-нованих грошових потоків за проектом (планові витрати на придбання обладнання, витрати на розрахунки за отримані по-зики, витрати на щомісячну оплату праці, оплата поставок з інших підприємств сировини і матеріалів, витрати на рекламу, орендну плату, щомісячні доходи від продажу тощо);

- методи моделювання зміни окремих показників залежно від обра-них факторів впливу. Наприклад, прогнозування обсягів прода-жу залежно від стану макроекономіки (темп зростання ВВП, рівень інфляції, доходи населения, рівень зайнятості тощо);

- методи імітаційного моделювання зміни показників відповідно функціональних зв’язків між показниками.

Наприклад, середньорічна вартість основних фондів розрахову-ється як середньозважена по місяцях з урахуванням наявності фондів на початок періоду плюс введения основних фондів мінус вибуття фон-дів. Прибуток можна розрахувати через показники обсягів реалізова-ної продукції і витрат на одиницю реалізованої продукції і т. ін.

Для системного обліку стану активів проекту можна вести спеці-альну аналітично-інформаційну форму обліку стану (структури) кат-талу інвестора на початок періоду і далі щомісячно або щоквартально.

1. На початок інвестування це джерела фінансування: власний ка-питал, залучений капітал, позики.

2. На проміжних етапах це структура активів: основні фонди, фі-нансові активи, нематеріальні активи, оборотні кошти, отри-маний прибуток, дебіторська заборгованість, погашена креди-торська заборгованість.

3. На завершальному етапі інвестування це кошти, отримані на заміну інвестованого капіталу: ліквідна залишкова вартість основних фондів, ліквідна вартість оборотних коштів, отрима-ний прибуток наростаючим підсумком, прибуток від реінвес-тування, ліквідна вартість нематеріальних активів, ліквідна вар-тість фінансових активів.

Така динаміка зміни форм і загального обсягу капіталу може бути корисною як у плановому порядку, так і для аналізу ходу інвестуван-ня за кожний звітний період.

121

Для цілей управління проектом щомісяця (або з іншою регулярні-стю) можуть розраховуватися показники ресурсомісткості проекту, що відбиватимуть рівень витрат ресурсів (фінансових, матеріальних, енергетичних, трудових) на одиницю отриманого прибутку або ха-рактеризуватимуть рівень отриманих результатів у вигляді прибутку на одиницю витрачених ресурсів кожного виду, витрачених коштів загалом чи первинного капіталу інвестора (витраченого на проект з його початку). Такі аналітичні показники поточної ефективності ін-вестування можуть розраховуватися за кожний поточний період інве-стування (тиждень, місяць, квартал) або за період від початку проек-ту (наростаючим підсумком).

Ці показники дають змогу оцінити зміну ефективності окремих витрат за проектом і прийняття рішень щодо економії, зростання при-бутковості проекту, підвищення очікуваної кінцевої дохідності вико-ристаного капіталу.

Контрольні питания

1. Поясніть економічну сутність поняття вартості капіталу інве-стора.

2. Поясніть термін “вартість власного капіталу”.

3. Як визначити ціну позичених коштів?

4. Як визначити ціну власного капіталу?

5. Як визначити ціну залученого капіталу?

6. Якими можуть бути оцінки активів проекту?

7. Як визначити інвестиційну вартість об’єкта інвестування?

8. Оцінка активів “за витратами”.

9. Оцінка активів “за бізнесом”.

10. Оцінка активів через дисконтований прибуток від володіння активами.

11. Як прогнозувати зміну активів і пасивів проекту?

12. Для чого потрібно прогнозувати активи та пасиви проекту?

13. Що можна вважати ресурсами проекту?

14. Як досліджується pyx капіталу інвестора?

15. Як за допомогою позичених коштів інвестор збільшує дохід-ність власного капіталу?

16. Як розраховується поточна ціна боргового зобов’язання?

17. Як визначається рівень ставки дисконтування?

18. У чому відмінність між інвестиційною і балансового оцінками активів?

122

19. Чи будуть однаковими ринкова ціна активів проекту та їх ін-вестиційна оцінка? Поясніть.

20. Як інвестиційна оцінка об’єкта інвестування впливає на рі-шення інвестора?

21. Коли інвестор оцінює капітал і ресурси проекту?

22. Яка інформація може вплинути на оцінку інвестором активів?

23. Для чого інвесторові потрібна інформація про стан фінансо-вого ринку?

24. Що є альтернативною ціною інвестиційного капіталу?

Література [8, 11, 13].

123

9. ФіНАНСОВЕ ІНВЕСТУВАННЯ

Фінансове інвестування є процесом забезпечення зростання капі-талу за рахунок операцій з цінними паперами, тобто із борговими зо-бов’язаннями, оформленный у вигляді цінних паперів. Управління фінансовим інвестуванням передбачає врахування таких чинників, як дохідність, ризик, обмеження щодо ресурсів інвестора та часу.

Документально оформлене право власності стае цінним папером, може бути об'єктом інвестування, тому що його можна купувати, про-давати, успадковувати, передавати, дарувати. При цьому змінюється власник цінних паперів, а отже, вигоди від володіння переходять до іншого інвестора, що створює потенційну зацікавленість в опера-ціях з цінними паперами.

За сприятливої кон’юнктури при операціях з цінними паперами може зростати цінова оцінка цінних паперів а отже, й оцінка всього використаного для цих операцій (вкладеного) капіталу інвестора. Дохід від володіння цінним папером може бути розрахований як вартість поточних доходів (дивідендів, процентів, регулярних пла-тежів) від емітента цінних паперів за роки володіння папером і вартість продажу цінного паперу. Порівнюючи цей дохід з інвестованим кат-талом у вигляді ціни придбання цінного папера, розраховують до-хідність інвестування.

Отже, виходячи з цілей інвестування під цінним папером розумі-тимемо оформлений відповідно до законодавства документ, що визна-чає умови боргового чи майнового зобов’язання і дає право на от-римання в майбутньому права власності чи право на погашения боргу, яке забезпечить у подалыиому приріст витраченого капіталу інвестора.

Ринок фінансових інструментів для інвестування і ринок об’єктів реального інвестування розподіляють між собою весь потенціал інве-стиційних ресурсів країни. Вважається, що чим розвиненішим за ме-ханізмами переливания капіталу та більшим за обсягами обороту є фінансовий ринок, тим розвиненішою є економіка країни. Фінансо-вий ринок забезпечує залучення та запозичення капіталу для інвести-ційної діяльності у сфері реальних інвестицій, що безпосередньо сприяє зростанню валового внутрішнього продукту і рівня життя в країні.

Про обсяги світового фінансового ринку (зокрема про довіру до нього) свідчить, наприклад, те, що кошти сімейних господарств США, що розміщені на фінансовому ринку, тобто вкладені у фінансові ак-

124

тиви, вимірюються трильйонами доларів. Чверть дорослого населен-ия США володіє акціями.

При тім традиційна дохідність інструментів на фінансовому рин-ку США, як і в інших розвинених країнах, порівняно з поточними (2003 рік) параметрами украшського ринку значно нижча. За остан-ні 50-60 років [13] середня дохідність короткострокових державних цінних паперів США становила 3,7 %, довгострокових — 5,4 %, дов-гострокових корпоративних облігацій — 5,9 %, акцій корпорацій — 12 % при середньорічній інфляції 3,3 %. При цьому про рівень ризи-ку (якщо вимірювати його невизначеністю майбутніх доходів за цінним папером) свідчить величина середньоквадратичного відхи-лення річних показників дохідності від наведеної вище середньої за всі роки величини. У наведеному порядку цінних паперів це 3,3, 8,7, 8,5, 20,4 %.

Інвестор, розраховуючи на додатковий прибуток від придбаних фінансових інструментів (це активи, які мають ліквідність на фінан-совому ринку, вільно обертаються на ньому, сприяють зростанню ви-траченого на їх придбання капіталу інвестора), наражається тим са-мим на більший ризик, адже ймовірність втрат і збитків у цьому разі висока.

Більшій дохідності відповідає більший ризик. Ця загальноприйня-та теза інвестиційної практики забезпечується дією ринкових меха-нізмів урівноваження попиту та пропозиції на інвестиційному ринку:

- поєднанням низької дохідності при високому ризику заважає ринкова логіка інвестора. Інструменти з таким поєднанням не користуються попитом і ринковими механізмами автоматично вилучаються з інвестиційного ринку;

- якщо на ринку є інструменти, які тимчасово недооцінені ринком і мають значну потенційну дохідність за низького ризику, то через деякий час це стае очевидним іншим інвесторам. Попит і ціна на ці інструменти зростають, знижується потен-ційна дохідність;

- чим більший передбачуваний інвестором ризик, тим більшу пре-мію за ризик додає інвестор до очікуваної дохідності від інвес-тування.

Отже, між дохідністю і ризиком існує прямо пропорційна залеж-ність: більша дохідність супроводжується більшим ризиком, менша дохідність — меншим ризиком. Якщо завдяки зусиллям фінансових аналітиків на ринку перебуває об’єкт з високою дохідністю і низьким

125

ризиком, то всі інвестори хочуть його придбати, попит на такий проект і його ціна зростають (а прибутки зменшуються), а отже, дохід-ність знижується до рівня, який відповідає середньоринковому спів-відношенню між прибутком і ризиком. Так на ринку відновлюється рівновага, поки не знайдеться новий привабливий проект (можли-вість використання капіталу) із нестандартним прибутком і ризиком. Через деякий час рівновага відновиться, але окремі найпрозорливіші інвестори встигають у період нерівноваги отримати дохідність, що перевищує середньоринкову.

У цьому постійному русі ринку інвестиційних інструментів реалі-зується механізм заохочення інвесторів до найефективнішого використання капіталу, а також механізм врівноваження попиту і пропо-зиції, конкурентності інвестиційного середовища, що заохочує інвес-торів до нових пошуків недооцінених ринком інструментів.

Згідно із Законом України “Про цінні папери і фондову біржу" цінні папери — це грошові документа, що засвідчують право володін-ня або відносини позики, визначають взаємовідносини між емітен-том та їх власником, можуть передбачати поточні доходи (у вигляді дивідендів або процентів), а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Цінні папери як об’єкти купівлі-продажу мають поточну ціну і можуть бути іменними або на пред’явника. Іменні цінні папери після інвестиційної операції їх придбання потребують спеціальної процеду-ри перереєстрації прав власності за рахунок різних форм передаваль-ного запису. Цінні папери на пред’явника у разі зміни власника не потребують спеціальних реєстраційних процедур, обертаються віль-но і мають значно більший потенціал ліквідності як інструмент фі-нансового інвестування.

За рахунок своєї ліквідності цінні папери можуть використовува-тися як засіб розрахунків, як застава, як засіб накопичення або збере-ження коштів.

Інвестиційна якість цінних паперів цілком залежить від оцінки фі-нансово-господарської спроможності та перспектив їх емітента. Емісія цінних паперів є спеціально визначеною законодавством процедурою: емітент (фізична, юридична особа або держава в особі свого упов-новаженого органу) бере на себе боргові або майнові зобов'язання й обов’язки підтримувати емітовані цінні папери і їх майбутніх влас-ників.

126

Усі зобов’язання, що виникають у зв’язку з выпуском цінних па-перів, емітент мае виконувати у встановлені терміни і в обсягах, виз-начених законодавством і декларацією щодо випуску цінних паперів.

Найпоширенішими типами цінних паперів можна вважати:

- акції;

- облігації державних і місцевих позик;

- казначейські зобов’язання;

- облігації юридичних осіб;

- векселі;

- ощадні банківські сертифікати;

- інвестиційні сертифікати.

Акція засвідчує пайову участь інвестора у статутному капіталі ак-ціонерного товариства (AT) i забезпечує право власності на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання частини майбут-нього прибутку (дивідендів), на участь у розподілі майна в разі лік-відації акціонерного товариства. Акції не гарантують прибутку, і їх власник несе всі інвестиційні ризики акціонерного товариства.

Якщо акції привілейовані, то їх власник мае переважне право (у ви-гляді, наприклад, фіксованого відсотка до номіналу акції незалежно від того, чи мае прибуток AT) на отримання дивідендів, першочерго-ве право на частину майна в разі ліквідації акціонерного товариства. Але це “привілеї" в обмін на відмову брати участь в управлінні AT (не голосувати на зборах акціонерів).

Дивіденди за акціями виплачуються за рішенням зборів акціоне-рів, за підсумками діяльності AT за минулий рік за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні AT після податкових та інших платежів у бюджет і процентів за кредит. Дивідендна політика є важ-ливою складовою інвестиційної привабливості акцій як об’єкта інве-стування.

Облігація є борговим документом, який засвідчує факт передачі на умовах повернення інвестором грошових коштів (з відсотками) її емітенту. Облігація підтверджує зобов’язання емітента виплатити но-мінальну вартість облігації та обумовлений дохід (наприклад, регу-лярні поточні фіксовані процента) у передбачений термін.

Емітентами облігації можуть бути органи державної чи місцевої влади та юридичні особи (підприємства). Відповідно джерелами ви-конання умов повернення боргових зобов’язань стають доходи державного або місцевого бюджетів і прибуток підприємств — емітентів облігації.

127

Облігації можуть бути іменними і на пред’явника, процентными і безпроцентними, внутрішніми (для українських юридичних осіб) і зов-нішніми (для іноземних інвесторів), такими, що обертаються вільно, (без обмежень) або з обмеженим колом обігу.

Казначейські зобов’язання — це боргові цінні папери держави, які свідчать про внесения фізичною особою відповідної суми коштів до бюджету і про отримане нею право повертати цей борг з виплатою додаткового доходу. Казначейські зобов’язання випускаються на пред’явника; для розміщення винятково серед фізичних осіб бувають довгостроковими (5-10 років), середньостроковими (1-5 років), ко-роткостроковими.

Ощадним сертифікатом засвідчується факт депонування банком коштів фізичної чи юридичної особи (вкладника) і їхнє право на от-римання після закінчення встановленого терміну вкладеної суми плюс відсотки. Ці інструменти позики можуть бути строкові (під визначе-ний відсоток і термін), до запитання (без встановлення терміну, що вигідніше вкладнику, але при меншому відсотку), іменні та на пред’яв-ника.

Вексель, як борговий документ, засвідчує факт отримання вексе-ледавцем коштів у борг, безумовного фінансового зобов’язання век-селедавця сплатити в установлений термін зазначену у векселі суму коштів власникові векселя (векселетримачеві).

Простий вексель містить визначені обов’язкові реквізити:

- назву “вексель” та зобов’язання сплатити визначену суму век-селетримачеві;

- термін платежу та місце;

- найменування того, кому або за наказом кого платіж мае бути здійснений;

- дату й місце складання векселя;

- підпис векселедавця.

У переказному векселі також мають зазначати того, хто повинен платити (платник).

3 метою інформаційної підтримки операцій з цінними паперами українським законодавством встановлено зобов’язання щодо емітен-тів щорічно публікувати річний звіт про свій господарсько-фінансо-вий стан і результати діяльності.

Річний звіт публікується не пізніше дев’яти місяців року, наступ-ного за звітним, надсилається власникам іменних акцій та органу, що веде реестр акціонерів, і містить наступне:

128

- інформацію про результаты господарювання за попередній рік;

- підтверджені аудитором річний баланс та довідку про фінансо-вий стан;

- відомості про додатково випущені цінні папери;

- обґрунтування змін у персональному складі службових осіб.

Також і щодо змін у фінансово-господарському стані емітента, то

він законодавством зобов’язаний протягом двох днів надіслати ін-формацію до фондової біржі та органу, що веде реестр акціонерів, а також опублікувати інформацію про зміни, що відбулися в його гос-подарській діяльності й потенційно можуть вплинути на вартість цін-них паперів або розмір доходу по них:

- зміни в правах власності на цінні папери;

- зміни в персональному складі дирекції;

- арешт банківських рахунків емітента, якщо такий відбувся;

- початок дій щодо санації підприємства (заходів щодо оздоровления фінансового стану емітента);

- реорганізацію, зупинення або припинення діяльності емітента;

- знищення щонайменше на 10 % майна емітента внаслідок над-звичайних обставин;

- пред'явлення третьою стороною позову до емітента в розмірі, що перевищує 10 % статутного фонду або суми вартості основ-них і оборотних коштів емітента;

- отримання кредиту або емісію цінних паперів у розмірі, що пе-ревищує 50 % статутного фонду або суми вартості основних та оборотних коштів емітента.

Вимоги інформаційного забезпечення інвестування в цінні папери е, з одного боку, умовою аналітичного забезпечення інвестиційної діяльності, а з іншого — умовою захисту прав акціонерів та інвес-торів. Звичайно, для прийняття рішень щодо інвестування в цінні папери потрібна більш глибока і регулярна (ніж щорічна) інформація про стан справ у емітента. Технологи такого інформаційного забезпечення є складовою роботи аналітиків на ринку.

Цінний папір стае повноцінним інструментом фінансового інвес-тування, якщо він мае постійну поточну ліквідність — потенційну мож-ливість власника продати цінний папір і повернути вкладені в нього кошти. Ця якість у вигляді постійного платоспроможного попиту ро-бить цінний папір об’єктом інвестування.

Основним завданням фінансового інвестора можна вважати по-шук недооцінених ринком цінних паперів, тобто таких, які завтра

129

коштуватимуть більше, ніж сьогодні, — їх ринкова ціна зросте через зростання привабливості й попиту. Якщо вкладати капітал в такі не-дооцінені інструменти, то він постійно зростатиме темпом, що пере-вищуватимуть середньоринкову кон’юнктуру. I це буде називатися “обіграти ринок", тобто отримати дохідність, вищу за середню на ринку (з усіх цінних паперів, що є на ринку і доступні для інвестора).

Приймаючи рішення щодо інвестування (придбання цінного па-пера), інвестор розглядає дохідність і ризик цінного папера.

Дохідність (D) розраховується як темп приросту доходів від волод-іння цінним папером або як приріст вартості активів інвестора за пе-ріод володіння активом на одиницю початкової вартості активів:

D = [(К_х - K_Q) / KJ-100 %.

де К₀ , К_х — вартість активів інвестора відповідно на початок і на кінець періоду володіння активом.

Якщо вдеться про цінний папір, то дохідність розраховується ви-ходячи з ціни придбання (K_Q) i ціни продажу плюс поточні доходи у вигляді дивідендів (7Q.

Дохідність є середньорічним показником. Якщо дохідність (D) розраховано за t років, то до середньорічної дохідності можна перейти за допомогою наступної формули:

D = (ф,1100 + 1 -1) - 100%,

де t — кількість років періоду.

Ризик цінного папера визначається як майбутня мінливість дохід-ності й розраховується через кількісну оцінку величини можливих відхилень дохідності володіння цінним папером від їх середньоочіку-ваної величини. Це буде так зване середньоквадратичне відхилення, яке позначимо літерою s. Порядок його розрахунку викладено в темі “Інвестиційний ризик".

Кожен інвестор мае власне суб’єктивне відчуття рівня прийнятних для нього сполучень параметрів дохідності та ризику, тобто яку ціну у вигляді ризику (5*.) він готовий платити за очікуваний рівень дохід-ності (£>.). Набір таких пар кількісних оцінок дохідності та ризику (D_f 5*.), на які потенційно може погодитися інвестор при виборі ін-струмента для інвестування, зображується графічно у вигляді спе-ціальних кривих (рис. 9.1). 3 їх допомогою пояснюється поведінка інвестора при виборі інструментів фінансового інвестування. Такі гра-фічні лінії можна вважати кривими “вибору" інвестора. 3 їх форми вид-

130

I----------------------------------------------------- S

Рис. 9.1. Взаємозалежність очікуваних параметрів дохідності та ризику

но, що у правій частині кривої (при зростанні дохідності вище якоїсь величины, наприклад 20%, починається зона підвищеної дохідності) інвестор погоджується платити більшу ціну (ризик за кожен відсот-ковий пункт можливого приросту дохідності). У лівій частині кривої (зона низької дохідності) інвестор веде себе поміркованіше щодо ри-зику.

У загальному випадку для інвестора однаково привабливі всі фі-нансові інструменти, що на кривій “вибору”.

У портфельному аналізі для характеристики ризику цінного папе-pa використовується так званий бета-коефіцієнт. Порядок розрахун-ку та інтерпретації бета-коефіцієнта викладено в розд. 7. Через бета-коефіцієнт розраховується очікувана дохідність цінного папера за фор-мулою

£>. = ^.+5.Д

де D. — очікувана дохідність і-го цінного папера.

А. — вільний член рівняння статистичного зв’язку;

В.— бета-коефіцієнт і-го цінного папера, який є коефіцієнтом еластичності між дохідністю і-го цінного папера і дохідністю всього ринку;

D — середня дохідність ринку, яка розраховується на основі зміни величини фондового індексу за методикою оцінки дохідності цінно-го папера.

Фондовий індекс є спеціально розрахованим показником, який характеризує середню величину зміни за якийсь період цін на вибра-ну сукупність найбільш представницьких цінних паперів, які оберта-ються на ринку. Для цього розраховується середня ціна і індекс ії змі-

131

ни. Найвідомішим фондовим індексом є індекс Доу-Джонса. На ос-нові такої “середньозваженої ціни” та ії зміни за період можна визна-чати дохідність по ринку в цілому та середньозважене відхилення для характеристики середньоринкового ризику.

Наведене вище рівняння зв’язку в портфельному аналізі назива-ється “ринковою моделлю". Воно будується як рівняння не функціо-нальної (яка мае місце завжди), а статистичної залежності (яка мае місце для більшості випадків і за наявності незначних відхилень фак-тичної дохідності і-го інструмента від його теоретичного значения, розрахованого за рівнянням зв’язку) між дохідністю і-го інструмента і дохідністю ринку в цілому.

Близьку до “ринкової моделі" методику використовуе модель оцін-ки фінансових активів (МОФА). У ній також присутні бета-коефіці-єнти. Але дохідність ринку визначається не за фондовим індексом (який охоплює не всю сукупність фінансових інструментів, що діють на ринку), а за портфелем, що складається з усіх інструментів фондового ринку.

Крім МОФА, можуть застосовуватися одно- та багатофакторні моделі розрахунку дохідності цінного папера. Наприклад, дохідність цінного папера можна прогнозувати, побудувавши рівняння статис-тичної залежності між цим показником І, наприклад, темпом зрос-тання обсягу кінцевого споживання в складі валового внутрішнього продукту країни або самим ВВП чи обсягом нагромадження основного капіталу тощо.

Як фактор, від якого з очікуваною пропорційністю залежить дохідність і-го цінного папера, можуть бути досліджені середня кредитна ставка, ціна на паливно-енергетичні ресурси (або інший продукт критичного імпорту), врожай зернових, облікова ставка Національного банку, рівень інфляції, сальдо торговельного балансу кра'ши, темп зростання галузі, до якої належить емітент /-го цінного папера і т. ін. Якщо рівняння статистичного зв’язку містить одразу кілька факторів, то це буде багатофакторною моделлю.

3 метою зниження ризику фінансове інвестування, як правило, здійснюється у вигляді придбання і володіння кількома інструмента-ми (цінними паперами). Це є диверсифікацією. Фінансовий інвестор мае володіти мистецтвом формування та управління портфелем ін-струментів (активів).

132

Управління портфелем передбачає функції моніторингу дохідно-сті інвестування по кожному інструменту портфеля і у разі необхід-ності своєчасне внесения змін до складу портфеля.

Портфель формується з урахуванням ряду принципів, тобто портфель мае бути:

- диверсифікованим — складатися з достатньо великої кількості цінних паперів, що зменшує ризик неотримання запланованої дохідності капіталу;

- ліквідним, що дає змогу оперативно змінювати його склад, про-давати і купувати цінні папери;

- збалансованим, тобто складатися з таких інструментів, які пла-нував інвестор, розроблюючи свою інвестиційну стратегію;

- керованим, що дае змогу без втрати дохідності проекту вільно оперувати інструментами портфеля, досягаючи більшої опти-мальності в поєднанні дохідності та ризику.

Вирішуючи питания щодо інвестиційної привабливості цінного папера, інвестор мае враховувати такі аспекти:

- поточну дохідність;

- безпеку, захищеність капіталу від знецінення, фінансових криз;

- збереження капіталу від інфляції;

- зростання вкладеного капіталу (зростання ринкової ціни ак-тивів);

- можливість через цінні папери впливати на дирекцію їх емітен-та та користуватися його активами (отримання прав на прид-бання дефіцитної продукції, права оренди приміщень, створен-ня холдингових структур, доступ до нематеріальних активів емітента);

- розподіл статутного фонду між великими акціонерами та ві-рогідність змін у цій структурі;

- можливість великих акціонерів збільшувати свої частки (викуп акцій у дрібних акціонерів, проведения і викуп додаткової емі-сії акцій, об’єднання пакетів з іншими акціонерами).

Інвестиційна привабливість цінних паперів визначається з урахуванням відповідних кількісних параметрів. Вони характеризуют зв’язок потенційно можливих доходів від володіння акціями і, наприклад, фінансових результатів господарської діяльності емітента, стану активів акционерного товариства, дивідендної по-літики.

133

Для акцій може використовуватися такий перелік показників:

- величина дивіденду на одиницю поточної ціни акції;

- коефіцієнт дивідендних виплат — співвідношення загальної суми виплат дивідендів і отриманого компанією чистого при-бутку;

- капіталізована вартість акцій дорівнює ринковій вартості всіх акцій корпорації (кількість акцій помножена на ринкову ціну акції);

- рентабельність акціонерного капіталу є характеристикою того, скільки чистого прибутку корпорації припадав на одиницю капіталізованої вартості всіх акцій;

- балансова вартість акції. Розраховується як обсяг капіталь-них ресурсів корпорації (акціонерний капітал плюс резервний фонд плюс нерозподілений прибуток), поділений на кількість акцій;

- дохідність акції розраховується як річний темп приросту до-ходів на одну акцію:

Отримані за рік дивіденди + Приріст ринкової ціни акціїзарік

------------------------------------------------------------------------------------------ -100%.

Ринкова ціна акціїна початок року (ціна можливого придбання)

Для облігації розраховуються інші інвестиційні характеристики.

1. Повна дохідність (номінальна) придбання облігації:

Річні проценты + Номінальна сума до погашения

-------------------------------------------------------------------------------------- -100 %.

Ціна придбання

2. Поточна дохідність:

Норма річного процента хНомінальна вартість облігації

----------------------------------------------------------------------------------------- -100 %.

Поточна ринкова ціна облігації

Інвестиційна вартість цінного папера залежить від періоду часу, який залишився до погашения або продажу цінного папера. Очікува-на дохідність боргового цінного папера, наприклад казначейского, або корпоративно'! облігації, як правило, зростає з часом, але не в лінійній формі, а за кривою. На рис. 9.2 зображено три типи зміни “кри-вих дохідності” облігацій.

134

За методами аналізу інвестиційних якостей цінних паперів розріз-няють фундаментальний та технічний аналіз. Прибічники технічного аналізу виходять з того, що основна інформація сконцентрована на самому ринку у вигляді поточних цін. Якщо треба спрогнозувати май-бутню ціну цінного папера, необхідно вивчити тенденцію ії попередніх змін, змоделювати її і на цій основі спрогнозувати. Технічних аналі-тиків передусім цікавить, що було раніше з ціною, тому вони аналі-зують попередній період і “минуле”.

Здійснюючи технічний аналіз, вважають, що вся інформація щодо стану та перспектив емітентів цінних паперів, загального стану еко-номіки, можливих політичних ризиків агреговано відбилася в цінах. Вивчаючи динаміку цін, можна вважати, що через них враховується й інша інформація.

Більш поширеним є фундаментальний аналіз, який передбачає ви-значення реальної ціни якогось цінного папера через аналіз і прогноз розвитку всієї економіки, окремих галузей і корпорацій, які випусти-ли цінні папери, що досліджуються. Фундаментальний аналітик оці-нює цінні папери через аналіз стану справ і перспективи підприєм-ства-емітента, яке випустило ці цінні папери. У фундаментальному аналізі досліджується майбутнє.

Найчастіше трапляється поєднання методик технічного та фундаментального аналізів. Вважають, що фундаментальний аналіз краще підказує, які цінні папери купувати, а технічний — коли.

Дохідність

Зростаюча дохідність

-V---------------------------------------------------- Стабільна дохідність

Спадна дохідність

----------------------------------------------------------- ►

Час до погашения

Рис. 9.2. Залежність дохідності від часу, що залишився до погашения облігації

135

Одним із методів фундаментального аналізу щодо визначення ін-вестиційної вартості є метод капіталізації доходу. Згідно з цим методом про реальну вартість об’єкта інвестування можна говорите після оцінки і дисконтування майбутніх доходів від володіння цим об’єк-том.

Щоб оцінити поточну ціну (Ц) акцій за цим методом, використо-вують формулу:

£1(1 + d)' d'

де D — очікувані в t-му році дивіденди;

d — очікувана дохідність від придбання акцій;

t — рік прогнозного періоду володіння акцією.

Якщо прогнозується, що дивіденди від акції мають зростати з по-стійним щорічним темпом приросту (к), то ціна такої акції не повинна перевищувати величину:

^D(1 + k)< _D(1 + k)

к (1 + d)' 1 + d '

де D_x — очікувані в першому році дивіденди; к — темп щорічного приросту дивідендів; d — очікувана річна дохідність володіння акцією; t — рік прогнозного періоду володіння акцією. Для цінних паперів з визначеним періодом володіння за методом капіталізації прибутку рекомендована максимальна ціна придбання (Ц) визначається так:

пр

Dt Ц

Ц = І

~1(1+й)' (1+й)

де D — очікувані в t-му році доходи від володіння цінним папером;

d — очікувана дохідність;

t — рік прогнозного періоду володіння цінним папером;

Т — останній рік володіння;

Ц_п — ціна продажу або погашения цінного папера в останній рік періоду володіння цінним папером.

При інвестуванні зазвичай все залежить від вибору цінних папе-рів, тобто інструментів для зростання капіталу. Слід зазначити, що не буває однозначно “поганих" чи "добрих", вигідних чи невигідних

136

цінних паперів. Усе залежить від стратегії інвестора та його вміння передбачати майбутній хід подій на фінансовому ринку щодо обра-них для інвестування цінних паперів. Якщо обрано правильно стра-тегію, у портфелі інвестора є місце (і потреба) для різних цінних па-перів. I саме розмаїття цінних паперів з різними сполученнями дохід-ності й ризику забезпечують інвестиційні якості портфеля.

Фінансовий інвестор здійснює операцію купівлі або продажу цін-ного папера:

- з інвестиційними намірами, якщо інвестор вважає, що ринкова ціна цінного папера не відповідає його дійсній вартості й у май-бутньому зросте. Ця майбутня різниця цін може бути для інве-стора джерелом прибутку. Інвестування через цінні папери стає можливим завдяки тому, що вартість цінних паперів мае влас-тивість змінюватися, зростати;

- з метою зміни форми капіталу, його трансформації. Інвестор з різних причин хоче повернута вкладені кошти або зберегти їх, вклавши в надійніші цінні папери, придбати нові цінні папе-ри. У такому разі основним мотивом інвестора є не очікування прибутку, а можливість використати цінні папери для транс-формації активів, зважаючи на таку якість цінних паперів, як ліквідність, можливість повертати вкладені в них кошти.

Технологию робота фінансового інвестора можна представити та-кою узагальненою послідовністю дій:

1) вибір інвестиційної стратегії;

2) аналіз та прогнозування ситуації на ринку цінних паперів;

3) вибір найпривабливіших (з точки зору обраної стратеги) цінних паперів. Для пошуку на фондовому ринку недооцінених цінних паперів інвестор мае постійно аналізувата інформацію щодо стану фондового ринку, динаміки цін, прогнозувата стан справ у емітентів цінних паперів;

4) формування портфеля цінних паперів здійсненням операцій купівлі та продажу цінних паперів на ринку: переговори з про-давцем цінних паперів, оформления договору купівлі цінних паперів, перереєстрація прав власності на придбані цінні па-пери;

5) організація постійного мониторингу за станом ринку та дохід-ністю інструментів інвестиційного портфеля;

6) оцінка ефективності інвестиційного портфеля;

7) перегляд (у разі потреби) складу інвестиційного портфеля.

137

Незалежно від процедуры і розрахунків, які проводив інвестор, якщо портфель сформовано, то це є результатом багатокритеріаль-ної оптимізації, що відтворює суб’єктивне розуміння інвестором оптимального співвідношення між дохідністю і ризиком. Методи фор-мування портфеля також є суб’єктивним процесом поєднання існую-чих підходів (теорій або моделей), методичних рекомендацій щодо розрахунків дохідності й ризику, наявної в інвестора інформації (пов-ної або неповної щодо ринку та емітентів фінансових інструментів), інтуїції інвестора і його менеджерів.

Критерій прибутковості, як цільове завдання інвестора, реалі-зується або зростанням поточних доходів (дивідендів, наприклад) від капіталу, або через зростання вартості самого капіталу. У першо-му випадку маемо портфель доходу, у другому — портфель росту.

“Консервативний портфель” складається з проектів, які мають Mi-шмальну ризикованість (а отже, невелику дохідність). “Агресивний портфель” об’єднує інструменти з високою очікуваною дохідністю і високим ризиком.

Інвестування як процес розвивається у часі, який є таким самим ресурсом інвестора, як грошовий або матеріальний ресурс. Інвестор планує терміни щодо часу володіння об’єктом інвестування, часу окупності, початку отримання прибутку, часу припинення проекту тощо.

Розрізняють активне та пасивне управління портфелем. Пасивні інвестори нечасто змінюють склад портфеля, орієнтуються на серед-ньоринкові показники дохідності й ризику, не воліють обіграти ри-нок, досягти приросту дохідності. Вони вважають, що на ринку май-же немає недооцінених інструментів.

Пасивне управління проявляється в придбанні цінних паперів на довгострокову перспективу. Інструменти добираються такі, щоб за цей час, особливо не змінюючи складу портфеля, досягти поставлено! мети у вигляді якогось рівня дохідності.

Навпаки, активне управління передбачає постійний пошук інвес-тором найкращих на ринку цінних паперів і їх придбання. Такі актива дії дають змогу інвестору постійно поліпшувати показники до-хідності, які планувалися з початку інвестування.

Отже, результативність інвестування за пасивного управління фор-мується при виборі базового портфеля, а за активного — протягом всього періоду володіння портфелем.

138

Ризик додає інвесторові відчуття реальності в його природному намаганні досягти максимально! прибутковості використання капі-талу.

Ризиковане чи неризиковане інвестування є чи не найголовнішою оз-накою обраної інвестором стратегії. Ризик може виникати через безліч чинників, які краще поділити на зміни в зовнішньому (для проекту) се-редовищі та помилки в управлінні ресурсами проекту (внутрішнє сере-довище).

Важливим заходом протидії ризику є ліквідність активів інвесто-ра, яка визначає потенційну спроможність його швидко і без втрат перетворювати активи проекту знов у грошові кошти. В інвестицій-ній діяльності слід ураховувати рівень ліквідності й долучати його до інших критеріїв, вирішуючи питания про доцільність інвестування.

Відповідність фінансовим ресурсам є головним обмеженням для планів інвестора. Недостатні власні ресурси можуть бути доповнені іншими джерелами, однак це підвищує ризикованість і потребує більш ретельного фінансового планування. Чим більшою є частка інвестова-ного капіталу, яка не належить інвестору, тим більш підозрілим буде проект для партнерів.

Важко досягти найвищих показників одразу за всіма критеріями. У практичній діяльності інвестор опікується найважливішими для ньо-го характеристиками використання капіталу (рис. 9.3).

Підхід інвестора до формування і управління інвестиційним портфелем

Визначена дохідність при наявних у інвестора активах

Збалансоване поєднання прибутку та ризику

Мінімальна

ризикованість

портфеля

Максимальна

ліквідність та

керованість портфеля

Максимізація дохідність

Збереження капіталу

Приріст капіталу в короткий термін

Мал. 9.3. Критерії формування портфеля

139

Якість управління портфелем, як і при виборі окремого фінансо-вого інструмента, визначається за параметрами дохідності та ризику. Вони, у свою чергу, залежать від дохідності та ризику кожного цінно-го папера, що ввійшов до складу портфеля, та їх взаємовпливу.

Дохідність портфеля в цілому (D) може бути розрахована як се-редньозважена величина дохідності кожного інструмента (£>.): D = D_lP_l + D₂P₂ + ... + D_iP_i +. . . + D_nP_n,

де Р — питома вага вартості придбання z'-ro інструмента (Ц) в усьо-му інвестованому в портфель капіталі (К):

P_i ZZ

К N_t — кількість цінних паперів і-то виду.

'Ризик портфеля в цілому також залежить від ризику кожного ін-струмента портфеля, але визначається з урахуванням ще й взаємоза-лежностей між ризиком окремих інструментів. У загальному випадку вважають, що ризик портфеля складається з власного (індивідуаль-ного) ризику, який залежить від ризику включених до портфеля цін-них паперів, і ринкового (систематичного) ризику, який однаково за-грожує всім економічним суб’єктам і всім інструментам.

Чим більше інструментів із непов’язаними тенденціями дохідності мае портфель, тим він більш диверсифікований і тим більше його си-стематичний ризик наближається до середнього рівня ризику ринку. Середньоринковий ризик визначається за мінливістю дохідності умовного портфеля, в який увійшли б усі інструменти, що є на ринку.

Диверсифікацією зменшити ризик портфеля нижче рівня ризику всього ринку неможливо. Водночас диверсифікація зменшує власний ризик портфеля. У будь якому разі диверсифікація є основним мето-дологічним принципом зниження ризику інвестиційного портфеля.

Кожен інвестор з багатьох можливих варіантів інструментів, що є на ринку, бажає сформувати найприйнятніший для нього “ефектив-ний” портфель. Такий портфель забезпечить максимальну дохідність при обмеженні за рівнем прийнятного ризику або забезпечить міні-мальний ризик за умови, що дохідність не менша за прийнятну для інвестора. Таких ефективних портфелів може бути безліч — їх сукуп-ність називається “ефективною” множиною прийнятних для інвесто-ра портфелів.

Зважаючи на розвиненість фінансових ринків і складність аналітич-ної роботи з обгрунтування фінансових інвестицій, управління порт-

140

фелями цінних паперів у цій сфері сформувалася система фінансових посередників.

У законодавстві України визначено, що посередницьку діяльність, пов'язану з випуском і обігом цінних паперів, можуть провадити “спеці-альні акціонерні" товариства та банки, об’єднані терміном “торговці цінними паперами”, для яких операції з цінними паперами станов-лять виключний вид їхньої діяльності.

Торговці цінними паперами вправі здійснювати:

а) діяльність, пов’язану з випуском цінних паперів;

б) комісійну діяльність по цінних паперах;

в) комерційну діяльність по цінних паперах.

Діяльністю, пов'язаною з випуском цінних паперів, визнається ви-конання торговцем цінними паперами операцій щодо їх придбання або продажу за дорученням, від імені і за кошти емітента.

Комісійною діяльністю по цінних паперах визнається купівля-про-даж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за кошти іншої особи.

Комерційною діяльністю по цінних паперах визнається купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені та за свій кошт.

Здійснення діяльності, пов’язаної з випуском та обігом цінних па-перів, як виключної діяльності, допускається на основі дозволу, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Перелік документів, необхідних для отримання дозволу на здійснен-ня діяльності, пов’язаної з випуском та обігом цінних паперів, а та-кож перелік відомостей, які торговець цінними паперами мае подава-ти протягом терміну дії цього дозволу, визначаються Міністерством фінансів України.

У розвинених економіках фінансове інвестування є розгалуженою спеціалізованою сферою діяльності, що потребує спеціальних та уні-версальних знань і досвіду роботи. Для прикладу, загальна кількість людей, які працюють у сфері фінансового інвестування у США, досягав 7 % чисельності всіх зайнятих. Вони консультують, збирають і аналізують інформацію, обирають об’єкти для інвестування, проводят переговори, готують купівлю-продаж цінних паперів, шукають перспективні цінні папери, оформляють перехід прав власності на цін-ні папери, управляють коштами своїх клієнтів за договором, консультують тощо.

141

Найбільш інтелектуальна частина робіт у фінансово-інвестицій-ному менеджменті пов’язана з фінансовим аналізом цінних паперів. Завдання фінансових аналітиків — пошук “недооцінених цінних па-перів”, реальна вартість яких перевищуватиме їх поточну ринкову ціну. Обирати доведеться з кількох мільйонів інструментів (цінних паперів та їх похідних), що обертаються на ринку. Застосовуються спеціальні математизовані методи аналізу поведінки ринку, динаміки цін на цінні папери, стану справ у емітентів цінних паперів, поведін-ки їх дирекцій, міжнародної ситуації і т. ін.

Діє спеціальна система підготовки і сертифікації фінансових ана-літиків. У розвинених ринкових країнах обсяги капіталів у сфері фі-нансового інвестування перевищують обсяги реального інвестуван-ня, хоча ці сфери й пов’язані, а потоки капіталів взаємозалежні.

Основним полем фінансового інвестування є вторинний ринок цінних паперів, хоча і первинний ринок відіграє певну роль у сфері фінансового інвестування. Але головним є вторинний ринок через те, що саме на ньому фінансові інструменти вільно обертаються, стають об’єктом вільної купівлі-продажу, дістають ринкову оцінку з боку попиту і пропозиції, отримують ринкове визнання і ринкову ціну, а та-кож таку важливу інвестиційну якість, як ліквідність. Саме на ринку діють механізми, що дають змогу інвесторам вільно, відповідно до інвестиційних намірів, обмінюватися фінансовими активами.

Ринок цінних паперів поділяється на біржовий та позабіржовий. На останньому розрізняють ринок операцій з цінними паперами, що зареєстровані на біржі, і ринок прямих операцій з великими пакетами акцій між інституціональними інвесторами. Комісійні, які отримують брокери, обслуговуючи інтереси інвесторів на фондовому ринку, становлять 1-5 % вартості операції купівлі або продажу цінних паперів. Тому при всій важливості посередницьких функцій для функціонування фондового ринку зрозуміла привабливість можливості прямих опе-рацій між інвесторами без посередництва.

Біржовий ринок базується на функціонуванні фондових бірж. Це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здій-снюється визначена в часі й просторі торгівля цінними паперами, зо-середжується попит і пропозиція цінних паперів, формується ринко-ва ціна (біржовий курс).

Фондова біржа створюється у формі акціонерного товариства, без мети отримання прибутку і займається винятково організацією укла-дання угод купівлі та продажу цінних паперів і їх похідних.

142

Біржовий ринок за умовами свого функціонування є найконсерва-тивнішою частиною фондового ринку. На ньому діє звід спеціальних правил, що жорстко регламентують:

а) види угод, що укладаються на фондовій біржі;

б) порядок торгівлі на фондовій біржі;

в) умови допуску цінних паперів на фондову біржу;

г) умови і порядок передплати цінних паперів, що котируються

на фондовій біржі;

д) порядок формування цін, біржового курсу та їх відкритої пуб-

лікації;

е) перелік цінних паперів, що котируються на фондовій біржі;

є) обов’язки членів фондової біржі щодо ведения обліку та інфор-мації, внутрішній розпорядок роботи комісій фондової біржі, порядок їхньої діяльності;

ж) систему інформаційного забезпечення фондової біржі;

з) види послуг, що надаються фондового біржею, і розмір плати

за них;

и) правила ведения розрахунків на фондовій біржі;

У сфері фінансового інвестування за часом обігу фінансових ак-тивів слід також виокремити ринок короткострокових позикових капіталів — грошовий ринок (час обігу боргових зобов’язань — до року) і ринок довгострокових позикових капіталів — ринок капі-талів.

Інвестиційна вартість цінного папера — це так звана справедлива ціна, що визначена найбільш обізнаними і найбільш кваліфіковани-ми фахівцями ринку на основі всієї можливої інформації, з урахуван-ням прогнозів майбутньої дохідності цінного папера. Поточна рин-кова ціна і інвестиційна ціна не обов’язково однакові в кожен момент часу. їх різниця характеризує “ефективність" ринку.

На “ефективному ринку" ринкова ціна цінного папера відповідає його інвестиційній вартості. Це можливо, якщо всі учасники ринку (вони формують пропозицію і попит, а отже, й ціну) володіють всією інформацією щодо кожного цінного папера. Ринок тим ефективні-ший, чим більш професійно досконалі, інформаційно обізнані, фахо-во підготовлені аналітики на ньому працюють. Тоді на ринку всі по-точні ціни в кожен момент часу точно збігаються зі “справедливою" ціною, немає ні переоцінених ринком, ні недооцінених ним цінних па-перів. Але таких ситуацій майже не бувае, як би добре аналітики не на-магалися працювати. Завжди є прихована інформація, конкурентна

143

боротьба між акціонерними товариствами, випадкові обставини, май-бутня невизначеність, міжнародні ускладнення, політичні події і т. ін.

Чим більшою є різниця на ринку між поточними ринковими ціна-ми і інвестиційною вартістю, тим менш ефективним є ринок. Абсолютно ефективним буде ринок, де є постійна рівність поточної ціни і інвестиційної ціни кожного цінного папера. Вважається, що ринок буде малоефективним, якщо учасникам ринку доступна лише цінова інформація (щодо цін на ринку), середньоефективним — якщо доступна інформація щодо цін та стану емітентів цінних паперів, високо-ефективним — якщо доступна вся потенційно можлива інформація (відкрита та закрита), що може вплинути на майбутні доходи власни-ка цього цінного папера і його майбутню ціну.

Для ілюстрації того, яке значения мае достовірна інформація у сфе-рі операцій з цінними паперами, наведемо умови охорони прав інвес-тора, що містяться в Законі України “Про цінні папери і фондову біржу" Особа, яка передплатила або купила цінні папери до опублікування інформації про зміни в господарській діяльності емітента, що вплива-ють на вартість цінних паперів або розмір доходу по них, може про-тягом 15 днів з моменту публікації цієї інформації розірвати договір в односторонньому порядку. Емітент зобов'язаний відшкодувати їй витрати й можливі збитки, пов’язані з передплатою або купівлею цін-них паперів. У разі невиконання умов передплати на цінні папери ем-ітент зобов’язаний повернути передплатникам на їхню вимогу всі от-римані від них кошти із сплатою відсотків за весь строк їх тримання. Емітент несе відповідальність щодо відшкодування збитків, завданих недостовірною інформацією про цінні папери.

Державний контроль у сфері фінансового інвестування (за випус-ком та обігом цінних паперів) здійснюють згідно із законодавством Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, ії територі-альні відділення та Антимонопольний комітет України.

Особливим видом фінансового інвестування є арбітражні опера-ції. Арбітражем називається проведения операції одночасної купівлі та продажу цінного папера на географічно різних ринках, де спосте-рігаються відмінності в ціні на однакові цінні папери. Арбітражні операції базуються на наявності різних цін на однакові інструменти. Інвестування в арбітражні операції, як правило, є безризиковою опе-рацією, і тому інструменти для здійснення комерційного арбітражу з цінними паперами мають пріоритети у фінансових інвесторів.

144

Контрольні питания.

1. Поясніть термін “інвестиційний портфель”.

2. Поясніть зміст фінансового інвестування.

3. Хто є фінансовим інвестором?

4. Як працює фінансовий інвестор?

5. У чому відмінність між портфельным і стратегічним інвесторами?

6. Як ви розумієте термін “структура портфеля”?

7. Як управляти структурою портфеля?

8. Управління портфелем.

9. Диверсифікований портфель.

10. Консервативний портфель.

11. Пасивний портфель.

12. Керований портфель.

13. Активний портфель

14. Збалансований портфель.

15. Агресивний портфель.

16. Мета формування портфеля.

17. Принципи формування портфеля.

18. Фінансові інструменти.

19. Інвестиційна привабливість фінансових інструментів.

20. Комерційний арбітраж у фінансовому інвестуванні.

21. Інституційні фінансові інвестори.

22. Брокерська діяльність на фінансовому ринку.

23. Комерційна діяльність на фінансовому ринку.

24. Первинний і вторинний фондові ринки.

25. Учасники фондового ринку.

26. Інститути спільного інвестування.

27. Консультаційні послуги на ринку фінансових інвестицій.

28. Довірче управління капіталом.

29. Визначення результативності керування портфелем.

30. Роль фінансових аналітиків у процесі інвестування.

31. Технічний аналіз фінансових інструментів.

32. Фундаментальний аналіз фінансових інструментів.

33. Визначення дохідності фінансового ринку.

34. Визначення середньої ризикованості фондового ринку.

35. Кон’юнктура ринку фінансових інвестицій.

36. Технологія дослідження інвестиційної привабливості цінних паперів.

145

37. Технология проведения операції фінансового інвестування.

38. Функції інвестиційної компанії на українському ринку.

39. Мета придбання цінних паперів.

40. Спільне й відмінне у фінансового “спекулянта”, “інвестора” і“гравця”.

41. Сформулюйте вашу потенційно можливу власну інвестиційну стратегію на фінансовому ринку.

42. Якою ви вважаєте середню дохідність фінансових інвестицій на українському ринку?

43. Хто і як присуджує інвестиційні рейтинги корпораціям?

44. Поясніть термін “корпорація”.

45. Показники інвестиційної привабливості акцій.

46. Показники інвестиційної привабливості облігацій.

47. Дивідендна політика і ії вплив на вартість цінних паперів.

48. Від чого залежить поточна ціна цінних паперів?

49. Яке значения мае інформація для фінансового інвестора?

50. Які чинники впливають на поточну ціну фінансового інстру-мента?

Література [2, 6, 7, 8, 12, 13].

146

10. УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТУВАННЯМ

Здійснення інвестування передбачає відповідне управління цим процесом: визначення об’єкта інвестування, обґрунтування до-цільності, прийняття рішення, забезпечення інвестування ресурсами, їх раціональне використання, поточний моніторинг, своє-часне внесения змін у процес, знову обґрунтування і прийняття рішен-ня тощо.

Управління процесом інвестування залежить також від етапу реа-лізації проекту, який здійснюється в поточний період. Серед них слід виокремити: етап прийняття рішення, підготовчий етап, етап реалі-зації проекту та етап експлуатації об’єкта інвестицій. Останній мож-на поділити на етап повернення інвестиційних коштів (етап повної окупності інвестованих коштів) та етап отримання економічного ефекту від реалізації проекту.

Процес управління є складовим елементом забезпечення ефектив-ності інвестування. Добре організоване управління інвестуванням за-безпечує адаптацію проекту до конкретних умов, в яких він реалі-зується, і, головне, до їх постійних змін, забезпечує поточну конку-рентоспроможність інвестиційного процесу. Механізми управління надають процесу інвестування гнучкості й стійкості до несприятли-вих явищ у зовнішньому середовищі. Крім зовнішніх, усі внутрішні чинники проекту фактично є наслідками помилок саме в управлінні інвестуванням.

Процес управління інвестуванням у широкому розумінні (без по-ділу на окремі види та форми інвестування) можна представити по-слідовністю функцій, об’єднаних в єдиний цикл і проілюстрованих на рис. 10.1 і 10.2.

У загальному вигляді процес управління проектом передбачає на-явність набору типових процедур:

- планування — як процес розробки послідовності майбутніх дій для досягнення поставлених проміжних і кінцевих цілей;

- організація — як процес розподілу робіт, відповідальності й ресурсів (трудових, фінансових, матеріальних, часу) для реалі-зації проекту;

- контроль — як процес порівняння планових параметрів робіт із фактичними і прийняття коригуючих рішень.

147

Ці функції здійснюються в циклічному взаємопов'язаному режимі. На основі результатів контролю через процес корекції окремих робіт чи всього проекту здійснюється перехід до функції нового плануван-ня, організації виконання планів, контролю тощо.

Оцінка та прогнозування умов для інвестиційної діяльності

Планування

Організація

Мотивація

Контроль

Прийняття

рішень

_Д

_д

Продовження

Завершения

інвестиційної програми

Управління кожним проектом

Добір менеджерів і персоналу

Календарне планування

Бюджетування

Організація

Маркетинг

Управління ризиком

Пристосування

до зовнішнього

середовища

Прийняття рішень щодо окремих проектів і програми в цілому

Юридичне супроводження

148

Рис. 10.1. Функціїінвестиційного менеджменту

Прийняття рішення щодо інвестиційної діяльності

Розробка інвестиційної програми

1. Розподіл капіталу інвестора між фінансовими і виробничими активами

2. добір інвестиційних проектів

3. Об’єднання проектів у єдину програму

4. Оцінка достатності критеріїв ефективності

Дохідність

Ризик

Відповідність

стратеги

Управління програмою

1. Формування структури системи управління

2. Організація оперативного управління кожним проектом

3. Моніторинг реалізації програми в цілому

4. Прийняття коригуючих рішень

Аналіз

інвестиційного

ринку

Виявлення

недосконали

проектів

Зміна

структури

програми

Рис. 10.2. Цикл інвестиційного менеджменту

149

Планування забезпечує інформаційну базу для керування проек-том. Відповідно до сформованих планів реалізації проекту організо-вуються й координуються роботи з проекту, використовуються ре-сурсу досягаються проміжні цілі, приймаються рішення щодо потре-би втручання в процес реалізації проекту.

Організаційна функція управління проектом передбачає:

- розподіл ролей і відповідальності між менеджерами;

- формування інформаційних зв’язків між менеджерами (усіх ланок);

- формування й підтримку механізмів виконання прийнятих рі-шень;

- систему мотивацій для персоналу (усіх рівнів), який реалізує проект.

Побудова ефективної системи контролю передбачає наявність планів, системи звітності про їх виконання, системи аналізу виконан-ня планів, технологи реагування на показники ходу реалізації проек-ту. Технологічно функція контролю діє як моніторинг стану проекту (збирання звітних даних); аналіз поточного стану проекту; вироблен-ня коригуючих впливів на хід реалізації проекту.

Управління інвестуванням починається з прийняття рішення. Воно здійснюється після ретельної експертизи інвестиційного плану і, як правило, ґрунтується на врахуванні багатьох аспектів. Кожний із аспектів проекту може давати окрему локальну оцінку проекту інвес-тування. Для прийняття загального рішення потрібне їх агрегування у відповідну інтегральну оцінку.

У процесі побудови експертом узагальненої оцінки на основі ло-кальних висновків щодо окремих сторін проекту можливі кілька під-ходів:

1) побудова узагальненого показника як середньозваженої вели-чини локальних оцінок з урахуванням різної (спеціально вста-новлених з урахуванням важливості аспекту) ваги кожної локально! оцінки;

2) встановлення для кожної локально! оцінки граничної величи-ни позитивно! оцінки проекту. Якщо всі локальні оцінки пере-вищують свої граничні значения, то й весь проект отримує по-зитивну оцінку. Недосягнення граничного значения хоча б од-нією з локальних оцінок зумовлює негативне рішення щодо всього проекту;

150

3) побудова узагальненої оцінки як простої суми всіх локальних оцінок;

4) виокремлення кількох основных аспектів проекту і врахування тільки їх при формуванні загальної оцінки проекту (наприк-лад, маркетингова стратегія, фінансова достатність, рівень ри-зику).

Загалом варто вважати, що найбільш об’єктивна оцінка перспектив інвестування мае бути комплексною і враховувати безліч аспекте проекту, у тому числі з урахуванням різних зважувальних кое-фіцієнтів. Розглянемо побудову інтегрального критерію прийняття рішення.

Виокремимо сім аспектів для локальних оцінок проекту, що впли-вають на його реалістичність і здійсненність:

1) оцінка повноти і відповідності типовій рекомендованій формі розробки проекту (ваговий коефіцієнт — 0,2);

2) оцінка достовірності вхідної інформації, використаної в проект (ваговий коефіцієнт — 0,3);

3) оцінка маркетингової розробленості проекту (ваговий коефі-цієнт — 0,5);

4) оцінка фінансової спроможності проекту (ваговий коефіці-єнт — 0,5);

5) оцінка відображення в проекті рівня й факторів ризику (ваговий коефіцієнт — 0,4);

6) оцінка якості розробки показників ефективності проекту (ваговий коефіцієнт — 0,4);

7) оцінка привабливості галузі, регіону, базового підприємства проекту (ваговий коефіцієнт — 0,3).

По кожному з наведених аспектів як результат аналізу проекту вис-тавляється експертна оцінка за десятибальною системою ( К = 1-10). У цьому разі інтегральна оцінка дорівнюватиме сумі добутків локально! оцінки (К). ї'ї вагового коефіцієнта (А), який змінюється відОдоІ:

К=К₁-А₁+ К₂-А₂ + К₃-А₃ + К₄-А₄ + К₅-А₅ + К₆-А₆ + К₁-А_т

Максимальне значения інтегральної оцінки, побудоване за наве-деною схемою, дорівнює:

К_тш = 10-0,2 + 10-0,2 + 10-0,5 +10-0,5 + 10-0,4 + 10-0,4 + 10-0,3 =26;

Я"тіп = 0-

151

Діапазон, що рекомендується, наприклад, для прийняття позитив-ного рішення щодо інвестування в конкретний проект (за наведеною методикою), становить від 18 до 26 балів.

При аналізі плану інвестування основними ознаками, що дають змогу прогнозувати майбутнє якісне керування проектом у разі прийняття рішення про його реалізацію, є:

- професіоналізм і досвід, ділові якості менеджерів проекту, їхнє чітке уявлення про майбутню систему управління проектом;

- детальність (у часі й за етапами) розробки документації за проектом, особливо його кількісних аспектів, і глибоке обґрунту-вання (розкриття) кожного положения чи твердження, що міс-титься в проекті;

- наявність резервів і запасів (часу, фінансових і матеріальних ресурсів) у планах реалізації проекту;

- внутрішня узгодженість проекту (узгодженість окремих аспек-тів і розділів);

- домінування у фінансуванні проекту власних коштів інвестора над позиковими й залученими, прагнення розробників під час обґрунтування економічного аспекту проекту мінімізувати бор-гові зобов’язання при плануванні фінансування проекту;

- поділ проекту на кілька черг, кожна з яких після завершения робіт і введения в дію здатна самостійно працювати й давати дохід інвестору;

- підтверджений якісний менеджмент на підприємстві, на базі яко-го передбачається реалізація проекту;

- наявність у проекті плану керування проектом і його нефор-мальний зміст;

- рівень знания й розуміння ініціатором проекту його змісту й особливостей відповідно до представлено! документації (нефор-мальна обізнаність із деталями проекту);

- наявність у проекті договірного супроводження проекту (май-бутніх контрактів між учасниками проекту).

Про те, яким мае бути підхід до прийняття рішень у ході проект-ного аналізу, можна судити з того факту, що з десятків розглянутих проектів банківські експерти, як правило, обирають одиниці. Рішення у сфері інвестиційних проектів жорсткі, бо йдеться про відповідаль-ність за майбутню окупність, повернення інвестованих капіталів.

Окремої уваги потребує розгляд процесу оперативного управлін-ня при реальному інвестуванні, тобто процесу організації викорис-

152

тання фінансових, трудових і матеріальних ресурсів проекту з метою досягнення поставлених цілей і завдань.

Оперативный менеджмент передбачає комплекс постійно повто-рюваних дій щодо :

1) поділу всіх робіт на етапи за часом і обсягами;

2) визначення обсягів необхідних ресурсів і їх джерел (способів забезпечення);

3) призначення керуючих для кожного виділеного етапу робіт;

4) добору виконавців;

5) розробки в часі й за об’єктами плану-графіка виконання й фі-нансування робіт за проектом,

6) розробки узагальненого координаційного плану-графіка реа-лізації проекту;

7) організації моніторингу робіт на кожному етапі й за проек-том загалом;

8) аналізу загального ходу реалізації проекту й коригування ді-ючих планів;

9) прийняття рішень (у разі потреби) щодо зміни плану реалізації проекту (аж до внесения змін до проекту чи прийняття рішення про вихід із проекту) загалом чи його складових зокрема;

10) комплексу заходів для зниження інвестиційного ризику.

Фінансову (майнову) відповідальність за результата реалізації про-екту несе передусім інвестор. Інші учасники проекту несуть відпові-дальність у межах договірних зобов’язань щодо укладених ними кон-траков у рамках реалізації проекту.

Важливим завданням керування проектом є професійне відпраць-овування договорів з учасниками проекту, що дае змогу перерозпо-ділити частину фінансової відповідальності інвестора між учасниками проекту. Це забезпечує жорстку залежність і зацікавленість учасників проекту в результатах кожного етапу робіт, а отже, полегшуе завдан-ня ефективної координації всього ходу реалізації проекту.

Організаційна форма управління інвестуванням може передбача-ти кілька типових схем взаємодії замовника (інвестора) і підрядних організацій, що беруть участь у реалізації проекту. Це може бути:

1) передача всіх повноважень (і фінансового ризику) консалтин-говій фірмі як головному менеджеру проекту;

2) організація системи контрактних відносин між інвестором і під-приємствами — учасниками проекту в межах тих робіт, які кож-не з них виконуе за проектом (але координацію бере на себе одне з підприємств інвестора);

153

3) поділ проекту на два етапи: створення інвестиційного об’єкта

“під ключ” (відповідно до контракту відповідальність несе спе-

ціально найняте підприємство — головний менеджер цього ета-

пу); експлуатація об’єкта (відповідальність несе сформована

дирекція об’єкта як нового підприємства чи діюча дирекція

підприємства, що є базовым для проекту).

За будь-якої схеми взаємодії особливе значения мае повнота і якість

відпрацювання договірних відносин між інвестором і учасниками

проекту.

Загальна організація управління інвестуванням мае переростати в якісну підготовку й реалізацію оперативного керування проектом. Оперативне управління, тобто постійно здійснюваний безпосеред-ній вплив на ресурси проекту, передбачає розробку й реалізацію:

- календарного, деталізованого за часом і за етапами плану про

ведения робіт;

- бюджету капітальних витрат і надходження коштів;

- бюджету поточних грошових доходів і витрат;

- балансу доходів і витрат за проектом;

- прогнозу прибутку;

- прогнозу активів і пасивів за проектом.

При розробці календарних планів менеджери проекту керуються низкою принципів і вимог, що забезпечують ефективну роль кален-дарних планів у щоденній організації робіт за проектом. Серед них:

- детальність подання робіт;

- реалістичність — включения до плану тільки досяжних цілей і завдань;

- визначення для кожної роботи, зазначеної в плані особи, яка відповідає за виконання роботи відповідно до плану і краще;

- урахування необхідності закладати в план роботи резервні фон-ди часу;

- призначення відповідального працівника для кожної зазначе-ної в плані роботи;

- постійний контроль за ходом виконання планових завдань;

- щоденне коригування (у межах наявних запасів і резервів часу) планів з урахуванням досягнутих результатів;

- використання для персоналу системи мотивації до роботи відпо-відно до календарного плану.

Це дае змогу забезпечити неформальне значения календарних планів у оперативній роботі менеджерів (рис. 10.3).

154

Завдання, які розв'язуються^

розробкою та виконанням

календарних планів

Призначення

відповідального

менеджера

для кожної

робота, зазначеної

в плані

Деталізація

Реалістичність включения

до плану реально

досяжних цілей

Рис. 10.3. Функції календарних планів у керуванні проектом

Роботи за проектом істотно різняться залежно від етапу реалізації проекту: підготовчий період, розробка проектної документації, ре-монтно-будівельні роботи, будівельно-монтажні роботи, налагоджен-ня устаткування, підготовка об’єкта до пуску, освоения проектної по-тужності, поточна експлуатація об’єкта, демонтаж устаткування й ліквідація об’єкта. Тому деталізація календарних планів мае бути різ-ною відповідно до етапу реалізації проекту.

Контроль за ходом виконання календарних планів менеджером здійснюється через графік виконаних робіт. Порівняння його з пла-новими термінами стае базою для стимулювання кожного виконавця. Величина резервів часу на непередбачені затримки в роботах може досягати 10 %.

У практиці поточного керування проектом бюджет є фінансовим короткостроковим планом, що узгоджує необхідні витрати, диферен-

155

ційовані за видами, і необхідне їх грошове забезпечення. Бюджета розроблюються з урахуванням календарних планів виконання робіт, кошторисної вартості кожної роботи й загального плану фінансуван-ня проекту. Як правило, поточні бюджета розроблюються деталізо-ваними в часі з точністю до тижня, декади, місяця, іноді — дня.

Бюджет капітальних витрат діє на етапі створення інвестиційно-го об’екта, коли реалізація проекту пов’язана в основному із здійс-ненням інвестиційних витрат і підготовкою об’екта до виробництва товарів і послуг. Капітальний бюджет включав розшифровку сум ка-пітальних витрат і надходження коштів, необхідних для покриття потреби в капітальних витратах.

Капітальні витрати складаються з витрат на придбання й уведен-ня основних фондів: будинки й споруди, машини й механізми, устат-кування, нематеріальні активи, податкові й інші обов’язкові платежі в період формування активів проекту.

Надходження коштів для покриття потреби в капітальних витратах у бюджеті деталізується за їх джерелами: власні кошти інвестора, залучені (акціонерний капітал, пайовий капітал, кошти партнерів), позикові (банківський кредит, емісія облігацій), лізингові тощо.

Поточний бюджет інвестиційного проекту розроблюється для пе-ріоду виробництва товарів і послуг, тобто поточної експлуатації проекту, і характеризує баланс між доходами й витратами від господар-ської діяльності за проектом.

Серед поточних витрат проекту виокремлюються:

- сировина й матеріали;

- паливо й енергія;

- комплектуют вироби;

- оплата праці з нарахуваннями;

- амортизація основних фондів;

- інші прямі витрати;

- накладнівитрати.

Поточні доходи складаються з валового доходу від реалізації ви-робленої продукції й інших послуг.

Різниця між грошовими потоками поточних доходів і витрат є ос-новним результатом проекту в кожний оперативно контрольований період часу, тобто є поточним прибутком. Це основне джерело по-вернення вкладених у проект коштів і наступного отримання чистого прибутку за проектом понад інвестовані кошти.

Управління фінансовими потоками за проектом передбачає пла-нування та моніторинг співвідношення грошових припливів і відплив

156

за проектом з метою забезпечення мінімізації витрат ресурсів та за-безпечення вигоди в найбільш ліквідній, грошовій формі.

Фінансовий план проекту, зазвичай, включає наступні складові:

- прогноз доходів і витрат;

- прогноз грошових потоків протягом реалізації проекту;

- прогноз активів і пасивів проекту (бухгалтерского балансу);

- розрахунок потреби в інвестиційних витратах для реалізації проекту;

- джерела коштів для фінансування проекту;

- графіки погашения боргів;

- прогноз фінансового стану базового підприємства.

У ході реалізації проекту здійснюється постійний рух фінансових ресурсів у формі грошових потоків: платежі й надходження, відпливи й припливи. Зі співвідношення цих потоків формується здатність проекту повертати інвестиційні витрати періоду створення активів проекту і забезпечувати їх зростання. Різниця між поточними доходами й витратами за проектом є чистим грошовим потоком.

Розглянемо перелік складових грошових потоків у загальному ви-падку.

1. Приплив коштів:

- продаж товарів і надання послуг;

- продаж матеріальних активів;

- зменшення дебеторської заборгованості по розрахунках із спо-живачами;

- одержання позичок від кредиторів;

- доходи від здачі активів в оренду;

- кошти статутного фонду;

- доходи від продажу цінних паперів;

- доходи від володіння цінними паперами;

- інші доходи.

2. Відплив коштів:

- придбання основних засобів;

- поповнення оборотних коштів;

- поточні витрати на виробництво товарів і надання послуг;

- сплата податків та інших обов’язкових платежів;

- зменшення заборгованості перед постачальниками сировини й матеріалів;

- погашения векселів, облігацій та ін. власних боргових зобов’я-зань;

- виплати відсотків і основної суми боргу за взятими кредитами;

157

- виплати частини прибутку акціонерам;

- придбання цінних паперів;

- інші платежі.

Різниця між припливом і відпливом засобів у кожен період часу становить чистий грошовий потік. При плануванні грошових потоків у зв’язку з реалізацією проекту варто враховувати лише ті потоки, що безпосередньо пов'язані з проектом, відокремлюючи потоки, що існують на підприємстві без реалізації проекту.

Для прийнятого до реалізацією проекту мае виконуватися умова наявності позитивно! величини чистого грошового потоку за час ре-алізації проекту. В іншому випадку реалізація проекту призведе до погіршення фінансового стану базового підприємства, втрачанню йо-го фінансових активів.

У проекті подається прогноз грошових потоків за всіма розрахун-ковими періодами життя проекту. У нього включають всі розрахун-кові припливи і відпливи коштів (пов’язані з виробничою, інвести-ційною діяльністю і фінансовою діяльністю за проектом).

Планування прибутку дае змогу судити про достатність фінансо-вих потоків для повернення і нарощування інвестованого капіталу, про окупність проекту, приріст його вартості, про загальну ефектив-ність проекту.

Поточний моніторинг прибутку дае змогу аналізувати поточний стан проекту і вживати оперативних заходів щодо відновлення необидного рівня прибутковості. Цього можна досягти, підвищивши кон-курентоспроможність продукції на ринку (і збільшивши доходи від продажу) чи зменшивши витрати на виробництво (економією матері-альних і трудових ресурсів). Отже, план по прибутку як частина фі-нансового плану проекту дає інформацію для організації фінансово-го моніторингу за ходом реалізації проекту.

Зведену фінансову оцінку стану активів і пасивів проекту в кожен звітний період часу дають прогнозні оцінки бухгалтерського балансу.

Прогнозні величини активів проекту характеризують вартість тих засобів (у матеріальній і фінансовій формах), що складають капітал проекту. Динамка пасивів проекту характеризує обсяги й структуру джерел фінансування проекту, зокрема стан боргових зобов’язань за надані позикові кошти для реалізації проекту.

Окремим аспектом фінансового управління проектом є план фі-нансування. До нього входить планування потреби у фінансових ресурсах для реалізації проекту й план забезпечення проекту фінансо-

158

вими ресурсами. План фінансування розробляється з деталізацією до тижня й дня, особливо в перші місяці реалізації проекту. Потреба у фінансових ресурсах і джерела їх покриття мають бути синхронізо-вані так, щоб для кожного періоду не було дефіциту коштів для за-планованих витрат. Якщо при фінансовому плануванні проекту цю умову не вдаеться виконати, його не слід починати.

Інвестиційні потреби в коштах можна представити таким набором позицій.

1. Прямі інвестиції в основні засоби:

- вартість придбання будинків і споруд;

- будівництво будинків і споруд;

- ремонтно-будівельні роботи;

- вартість машин і устаткування;

- доставка й монтаж машин і устаткування;

- технологічні пристрої й оснащения, що забезпечують роботу основного устаткування;

- вартість капремонту чи модернізації устаткування перед вико-ристанням у проекті (у разі придбання чи оренди не нового об-ладнання).

2. Прямі інвестиції в оборотні кошти:

- створення запасів сировини, основних і допоміжних матеріалів;

- приріст запасів сировини, основних і допоміжних матеріалів;

- запаси виробів у незавершеному виробництві;

- створення запасів готової продукції;

- приріст запасів готової продукції на складі;

- збільшення дебіторської заборгованості за операціями із по-стачальниками сировини й матеріалів, комплектуючих виро-бів, палива й енергії.

3. Прямі інвестиції у нематеріальні активи:

- придбання патентів і ліцензій;

- придбання торгових марок;

- придбання програмних продуктів;

- придбання проектної документації й інформації в різних формах.

4. Супутні інвестиції в об’єкти, пов’язані з проектом територіально

або функціонально:

- транспортна інфраструктура;

- інженерна інфраструктура (енерго-, водо-, газопостачання, ка-налізація тощо);

- соціальна інфраструктура навколо об’єкта;

- охорона навколишнього середовища.

159

5. Інвестиції в науково-дослідні робота та проектно-конструктор-ські розробки, що забезпечують проект на підготовчому етапі чи суп-роводжують проект протягом усього періоду його реалізації.

6. Резерв копітів для непередбачених інвестиційних витрат.

Узгодженість у часі й сумах потоків інвестиційних витрат і джерел їх покриття при реалізації проекту перевіряється за допомогою ка-лендарних планів погашения боргових зобов’язань за проектом. Фор-ма такого плану може мати детальність опрацювання за часом до одного дня протягом перших кількох місяців реалізації проекту і до тижня в період, що залишаеться до повної окупності проекту.

Розрахунок можливості проекту вчасно погасити боргові зобов’я-зання здійснюється з урахуванням грошових потоків за проектом за такою схемою:

1) сума заборгованості на початок періоду;

2) фінансові ресурси в розпорядженні проекту на початок планового періоду;

3) поточні доходи за проектом;

4) поточні витрати на виробництво;

5) інвестиційні витрати;

6) сплата податків та інших обов’язкових платежів;

7) загальна заборгованість на кінець періоду.

Проект у разі його прийняття мае спиратися на реально діючу організаційно-господарську загальноприйняту форму діяльності у виг-ляд! підприємства (створеного чи діючого). Тоді проект здатен ство-рювати грошові потоки коштів, що перевищують ті, які в нього вкла-дені, здатен приносити “вигоди” інвестору. У ході фінансового планування оцінюється ця здатність проекту і підприємства, що буде для нього базовим.

Складовою оперативного керування проектом є система мониторингу ( відстежування поточного стану проекту на засадах заздале-гідь організованої системи агрегованої звітності) реалізації інвестиц-ійного проекту.

Завданням моніторингу є своєчасне виявлення ознак зниження ефективності проекту (чи відхилень від плану інвестування) і реаліза-ція заходів щодо відновлення планового ходу (показників) реалізації проекту.

Моніторинг передбачає створення спеціальної інформаційної сис-теми збирання та обробки інформації й прийняття рішень:

- добір ключових сфер для відстежування ходу робіт за інвести-ційним планом, його етапами;

160

- добір необхідного інтервалу періодичності побудови узагаль-

неної оцінки ходу робіт;

- побудова ієрархічної системи сигнальних показників, що ха-рактеризують найважливіші момента у функціонуванні кожної обраної для спостереження сфери проекту;

- створення алгоритмів розрахунку узагальнюючих оцінок на основі даних про поточний рівень сигнальних показників;

- аналіз загальної ситуації на основі комплексу отриманих агре-гованих оцінок;

- прийняття рішень щодо коригування планів і роботи менеджер, спрямованої на усунення відхилень від чинних планів.

Основними сферами моніторингу слід вважати: фінансові потоки за проектом, графік виконання робіт (на етапі створення об’єкта), за-безпечення виробництва товарів і послуг (на етапі поточної експлуа-тації об’єкта інвестування), маркетингове забезпечення проекту.

Відповідно до часових параметрів мае бути розроблена інформа-ційна система щоденної (найкоротшої) звітності, щотижневої та що-місячної звітності. До менеджерів проекту мають бути доведені таб-лиця показників і перелік питань для щоденного, щотижневого і що-місячного звіту.

Може діяти, наприклад, така система мониторингу:

1) щоденна телефонна доповідь менеджера проекту (2-3 показни-ки і стислий коментар щодо співвідношення фактичного стану проекту й чинних календарних планів реалізації проекту);

2) щотижневий письмовий звіт про хід реалізації проекту (5-7 по-казників, пояснения щодо відхилень від планових обсягів і тер-мінів виконання робіт, прогноз ситуації на наступний тиждень, пропозиції щодо управління проектом);

3) щомісячний письмовий розширений звіт (10-12 показників, коментар до відхилень від запланованих показників, вплив поточного стану проекту на його кінцеві результата, прогноз кін-цевих показників проекту, пропозиції до проекту виходячи з поточної ситуації та змін зовнішніх умов проекту, рекоменда-ції менеджерам проекту).

Показники моніторингу можуть бути такі:

- щоденні: обсяг поточних витрат, обсяг доходів від продажу,

кількість зайнятих у проекті працівників;

161

- щотижневі: обсяг продажу, обсяг усіх доходів за проектом, об-сяг поточних витрат, заборгованість за отриманими позиками, відпрацьовані людино-дні, очікувана кінцева дохідність проекту;

- щомісячні: обсяг продажу, обсяг доходів проекту за видами, обсяг поточних витрат (у тому числі за складовими: сировина і матеріали, паливо і енергія, оплата праці, накладні витрати), заборгованість за отриманими позиками, дебіторська заборго-ваність, кредиторська заборгованість, заборгованість перед бюд-жетом, відпрацьовані персоналом людино-дні, очікувана кін-цева дохідність проекту.

У разі погіршення стану проекту, коли його неможливо виправи-ти поточними засобами, може бути прийняте рішення щодо припи-нення робіт і “виходу з проекту”. Це мае бути спеціально організова-ний комплекс дій із продажу (повністю чи частково) активів проекту в короткий термін і з мінімальними втратами.

Вихід із проекту може здійснюватися в різних формах залежно від прогнозу втрат, оцінки ситуації у проекті й на ринку:

- припинення робіт (найчастіше це відбувається на початковій стадії проекту) без продажу активів;

- продаж об’екта як цілісного комплексу (це може здійснюватися вже на стадії експлуатації об’екта);

- продаж активів проекту частинами;

- залучення додаткового партнерського капіталу і зменшення сво-го паю в проекті;

- акціонування активів проекту ( при зменшенні свого пакета акцій) із втратою частини або всіх прав на керування проек-том;

- продаж активів проекту як об’екта незавершеного будівництва;

- заморожування робіт за проектом на невизначений термін.

Критичне рішення про вихід із проекту приймаеться у разі серйоз-

них загроз капіталу інвестора. Причинами прийняття такого рішен-ня можуть бути як зміни у зовнішньому середовищі проекту, так і проблеми всередині самого проекту. Можливий перелік таких ситу-ацій ілюструє рис. 10.4.

На завершения розглянемо найпоширеніші типові недоліки при організації реального інвестування. їх слід ураховувати, розроблюю-чи проект, аналізуючи його, приступаючи до реалізації проекту як його інвестор або менеджер. У сфері реального інвестування абсолютно ідеальних безризикових виробничих проектів не бувае, тому

162

мае бути цікавим перелік проблемных аспектів (чи типовых причин низької ефективності) інвестування.

1. Невідповідність проекту зовнішнім умовам:

- невідповідність прогнозованим на глибину проекту макроеко-номічним процесам і умовам;

- невідповідність прибутковості проекту середньоринковій при-бутковості фінансового ринку, середній процентній ставці за кредитами;

- невідповідність запланованих обсягів продажу місткості від-

повідного місцевого ринку;

- недоврахування інфляції при плануванні ресурсного забезпе-чення, витрат виробництва;

- невідповідність договірних відносин між учасниками проекту їх юридичним статусам і правам власності;

- поверхове відпрацьовування договорів інвестора з підприєм-ствами — учасниками проекту.

2. Внутрішні суперечності проекту:

- невідповідність доходів проекту потребам у коштах для погашения кредитів;

- нестикування термінів повернення кредиту й періоду окупності проекту;

- недооцінка величини витрат, пов’язаних з експлуатацією (ремонта і налагодження) устаткування;

- недооцінка потреби в умовно-постійних витратах і невміння укладатися в запланований кошторис;

- недолік досвіду та кваліфікації персоналу, зокрема менеджерів проекту.

3. Недоліки в плануванні:

- недоврахування інфляційних процесів і помилки в прогнозу-ванні цінової ситуації на ринку продукції проекту;

- занадто оптимістичний вибір ставки приведения майбутніх гро-шових потоків до сучасних умов;

- неврахування важливого для проекту чинника, що стае сутте-вим фактором ризику;

- помилки в оцінці динаміки ринку;

- помилки в прогнозі загальної ділової активності в економіці країни.

4. Недоліки в організації проектного менеджменту:

- відсутність системи мотивації персоналу;

163

невміння вищих керівників проекту відстежувати хід проекту, нерозуміння деталей і нюансів проекту; невміння враховувати індивідуальні якості людей; відсутність налагодженого оперативного моніторингу; відсутність оперативно! системи прийняття рішень.

Причини позапланового припинення проекту

₁

Значне переви-

шення капіталь-

ного бюджету

проекту

Непрогнозоване загост-

рення конкуренції на ринку продукції проекту

Поява більш

привабливих проектів

для використання

капіталу

Значне запізнен-

ня із виконанням

графіка робіт

Різке погіршення

кон’юнктури в галузі

(зменшення попиту

і місткості ринку)

Загальне погіршення економічної ситуації в країні

164

Рис. 10.4. Можливі причини припинення проекту

Контрольні питания

1. Поясніть значения терміна “управління інвестуванням”.

2. Як, на ваш погляд, інвестор мае організувати управління проектом, в який вкладено його капітал?

3. Які основні організаційні принципи управління проектом ви вважаєте важливими в реальній інвестиційній діяльності?

4. Хто несе основну відповідальність за результата інвестицій-ного проекту? Як це мае впливати на його дії? У чому мае проявитися?

5. У чому полягає технологія прийняття рішення щодо інвесту-вання?

6. Дайте визначення терміна “експертиза” проекту. її місце в про-цесі управління інвестуванням.

7. 3 яких етапів може складатися організація управління інвес-туванням?

8. Що ви розумієте під зовнішніми та внутрішніми умовами для інвестування?

9. Як слід будувати аналіз повноти та розробленості проекту?

10. Як оцінити реалістичність майбутнього інвестування?

11. Як в інвестиційному бізнес-плані мае описуватися система уп-равління проектом?

12. Як би ви побудували бесіду з майбутнім менеджером проекту, щоб оцінити його здатність здійснити ваш проект інвестування?

13. У чому проблема побудови загальної оцінки проекту інвесту-вання з урахуванням різного ступеня опрацювання окремих аспектів інвестування?

14. Які варіанти побудови загальної оцінки проекту на основі ло-кальних оцінок ви можете запропонувати?

15. На які аспекта інвестування слід, на вашу думку, звернути най-більшу увагу в сучасних умовах України?

16. Як сучасні проблеми економіки України мають бути врахо-вані при аналізі плану інвестування?

17. Яку норму дисконтування ви візьмете для приведения грошо-вих потоків за проектом в сучасних умовах? Обґрунтуйте.

18. Якими можуть бути внутрішні суперечності проекту?

19. Назвіть потенційно можливі помилки в управлінні проектом?

20. Намалюйте загальну схему експертизи проекту і взаємо-зв’язків між розділами проекту?

21. Чи існує безризикове інвестування і що може бути альтерна-тивою при розгляді проекту?

22. Як треба оцінювати потенційну спроможність учасників проекту?

23. Як встановити відповідність проекту зовнішнім умовам його реалізації?

24. Як ви в ролі інвестора організуєте добір проектів для інвесту-вання, наприклад, 1 млн грн свого капіталу?

25. Як ви розумієте “терміножорсткість інвестора” при управ-

лінні проектом?

26. Поясніть відмінність між жорстким і м’яким управлінням проектом? Чи може управління проектом бути м’яким?

27. Складові процесу управління проектом.

28. Як будуються календарні графіки виконання робіт при інвес-туванні?

29. Як би ви здійснювали добір персоналу для управління проектом?

165

30. Поясніть мету і зміст моніторингу інвестиційного процесу.

31. Яке значения для реалізації проекту мае опрацювання контрактных відносин між його учасниками? Що головне в цій робот!?

32. Чим різняться управління фінансовим і управління реальним інвестуванням?

33. Чим “оперативне управління” відрізняється від “управління” проектом? Які риси роблять процес управління саме “опера-тивним”?

34. Управління поєднує планування, організацію і контроль. По-ясніть зміст цих різних аспектів управління?

35. Як зацікавити персонал у кінцевих результатах інвестування?

36. Назвіть основні засади розробки календарних планів для ці-лей управління проектом?

37. Поясніть зміст і мету розробки капітального і поточного бюд-жетів проекту. У чому їх відмінність?

38. Як організувати моніторинг інвестиційного процесу? Що є го-ловним у моніторингу — отримання інформації чи поточний контроль?

39. Чи є коригування планів частиною управління інвестуванням? Коли це здійснюється і з якою метою? Чи треба обмежувати бажання коригувати плани?

40. Поясність зміст процесу “виходу з проекту”. Як це відбува-ється? Які критерії оцінки цього процесу?

41. 3 яких причин може прийматися рішення щодо припинення інвестування?

42. За якими ознаками можна прогнозувати, що саме цей проект буде добре управлятися? Які індикатори можуть про це свід-чити? Де шукати ці ознаки при попередньому ознайомленні та аналізі проекту?

43. У яких формах може здійснюватися вихід з проекту?

44. Які помилки в управлінні проектом можна вважати досить типовими?

45. Як ви розумієте послідовність дій інвестора при роботі з фі-нансовими інструментами?

Література [ 3, 4, 12, 15].

166

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПРАКТИЧНЫХ РОЗРАХУНКІВ

1. Визначити середньорічну дохідність інвестування, якщо ліквідна вартість активів інвестора до початку року оцінювалась у 300 тис. грн на кінець року становила 410 тис. грн, у наступні два роки капітал зріс ще на 40 %.

2. Визначити річну дохідність інвестування 200 тис. грн, якщо за три роки основні фонди проекту амортизовані на 25 % і був отрима-ний загальний прибуток у 70 тис. грн.

3. Визначити дохідність інвестування, якщо на початку року інвестор

- вклав 250 тис. грн у нерухомість;

- за 200 тис. грн придбав вексель номіналом 240 тис. грн з умо-вою погашения його наприкінці року;

- придбав 10 тис. акцій за 15 грн за кожну;

- вклав 250 тис. грн в оптову торгівлю будматеріалами з оборотом капіталу за кожні два місяці й рентабельною кожного обо-роту 16%.

За рік було отримано дивіденди 5 грн на акцію і продано акції за ціною 11 грн за кожну, нерухомість подешевшала на 10 %. Операція з векселем дала очікуваний прибуток. Фактична рентабельність в оп-товій торгівлі будматеріалами становила 14 %.

4. Визначити дохідність інвестування 1 млн дол. у виробничий проект, якщо на 200 тис. дол. придбано виробниче приміщення, на 510 тис. дол. — обладнання, за 70 тис. дол. розроблено технічну до-кументацію на продукцію, 60 тис. дол. витрачено на оборотні кошти. Прибуток за перший рік — 110 тис. дол., за другий — 130 тис. дол., за третій — 150 тис. дол. Фактичний фізичний та моральний зное ос-новних фондів за три роки становив 30 % вартості придбання, вста-новлена норма амортизації — 10 %.

5. Визначити рівень інвестиційного ризику (через невизначеність майбутніх доходів) при інвестуванні 100 тис. грн у прості акції вироб-ничого підприємства, якщо у попередні 7 років на одну акцію номі-нальною вартістю 2 грн виплачувалися дивіденди (відповідно за роками), грн: 0,1; 0,3; 0,15; 0,1; 0,12; 0,03; 0,07.

6. Визначити інвестиційну вартість облігації номіналом 80 грн, яка передбачає щорічну виплату — 5-відсоткового дисконту і пога-шения через три роки. Середня дохідність фінансового ринку — 20 %.

167

7. Визначити дохідність використання власного капіталу інвес-тора у 100 тис. грн, якщо при загальному досягнутому рівні отри-мання за рік прибутку 30 коп. на кожну гривню інвестицій він ко-ристувався позикою 50 тис. грн під 16 % річних. Чи перевищувати-ме дохідність 30 %?

8. Визначити доцільність проекту (на основі показника чистої приведено! вартості проекту), який мае такі очікувані параметри (тис. грн):

РІК	Витрати на створення ІНВЄСТИЦІЙНОГО об’екта	Надходження КОШТІВ ВІД реалізації проекту	Експлуатаційні витрати за проектом	Залишкова (ліквідна) вартість об’екта
2001	120	30	20	ПО
2002	50	70	50	100
2003		100	70	90
2004		100	65	80
2005		100	65	70

9. Визначити внутрішню норму прибутковості проекту, який мае такі показники на три прогнозні роки (грн):

РІК	Обсяги інвестицій	Поточні доходи від проекту	Поточні витрати за проектом	Додаткові доходи від проекту
2000	90 000	100 000	70 000	20 000
2001		120 000	80 000	10 000
2002		130 000	80 000

10. Визначити внутрішню норму прибутковості проекту, якщо при розрахунках за ставкою дисконтування 15 % його чиста приведена вартість становила 70 000 грн, а при ставці 35 % проект ставав збит-ковим на суму 20 000 грн.

11. Інвестор розглядає два варіанти організації виробництва за рахунок придбання обладнання двох типів. Необхідно прийняти рі-

168

шення, ураховуючи, що інвестор бажає мати дохідність вкладеного капіталу не менше 15 %. Перший тип обладнання коштуе 100 тис. грн, за прогнозами може забезпечити 20 тис. грн прибутку на рік, термін експлуатації — до 7 років, кінцева ліквідаційна вартість оцінюється у 10 тис. грн Обладнання другого типу мае такі очікувані параметри: вартість — 140 тис. грн, щорічний прибуток — 30 тис. грн, експлуа-тація — 13 років, ліквідаційної вартості не матиме.

12. Визначити доцільність проекту за показником чистої приведено!' вартості й показником внутрішньої норми прибутковості, якщо інвестор сподівається на дохідність інвестицій на рівні не нижче 20 %. Проект потребує 300 тис. грн, передбачає щорічний поточний прибуток 90 тис. грн протягом п'яти років із можливим продажем вкінці обладнання за 70 тис. грн.

13. Вибрати проект з меншим рівнем ризику (за коефіцієнтом варі-ації), якщо п'ять прогнозних розрахунків дали такі результати очіку-ваного прибутку за проектом (тис. грн):

Проект	Прогноз
Проект	1	2	3	4	5
А	100	120	ПО	90	130
Б	60	37	43	64	55

14. Визначити, який проект більш чутливий за показником чистої

приведено! вартості до змін обсягів продажу (доходів від реалізації),

якщо обидва проекта розраховані на 5 років і в кожному році для

них прогнозуються такі показники:

проект А: обсяг інвестицій — 160 тис. грн (тільки в першому рощ), обсяг продажу — 150 тис. грн, витрати на виробництво — 90 тис. грн;

проект Б: обсяг інвестицій — 90 тис. грн (тільки в першому році), обсяг продажу — 100 тис. грн, витрати на виробництво — 60 тис. грн.

15. Визначити чисту приведену вартість виробничого проекту, за

яким передбачено: інвестиційні витрати в створення нового вироб-

ництва тільки в першому році — 600 тис. грн, очікувана ціна реалі-

зації продукції — 155 грн за одиницю, собівартість виробництва оди-

ниці продукції — 120 грн, обсяг продажу в першому році — 3 тис.

одиниць, у другому році — 5 тис, у третьому і четвертому — по

10 тис. одиниць.

169

16. Визначити мінімально необхідний обсяг виробництва продук-ції за проектом, щоб забезпечити повернення інвестованих 100 тис. грн за 7 місяців, якщо очікувана ціна одиниці продукції — 50 грн, прямі витрати на виробництво одиниці продукції — 30 грн. Накладні вит-рати (умовно-постійні) за проектом будуть не менше 20 тис. грн на місяць незалежно від обсягів виробництва.

17. Визначити доцільність проекту за показником терміну окупно-сті (тис. грн):

РІК	Витрати на створення ІНВЄСТИЦІЙ- ного об’екта	Надходження КОШТІВ від реалізацїї проекту	Поточні витрати на виробництво продукції проекту	Залишкова (ліквідаційна) вартість об’екта
2001	120	30	20	110
2002	50	70	50	100
2003		100	70	90
2004		100	65	80
2005		10	60	70

18. Визначити загальний приведений прибуток від трирічного про-екту, якщо інвестор прогнозує ставку дисконтування для першого ро-ку 20 % і прибуток 100 тис. грн, для другого — 25 % і 120 тис. грн, для третього — 27 % і 150 тис. грн.

19. Визначити верхню межу поточної ціни акції, за якою прогно-зується щорічна виплата дивідендів на рівні 10 грн за акцію (при роз-рахунках ставку дисконтування врахувати на рівні 15 %).

20. Визначити верхню межу поточної ціни 1000 акцій, якщо в на-ступи! три роки прогнозується щорічна виплата дивідендів на рівні 50 грн за акцію і наступне їх зростання на 2 % у рік (при розрахунках урахувати, що інвестор хоче мати дохідність на рівні 20 %).

21. Визначити поточну ціну акції, за якою прогнозуються на два наступні роки дивіденди відповідно 10 і 15 грн і наступний перепро-даж акції за ціною не нижче 100 грн за акцію (дохідність мае бути в межах 22 % річних).

22. Інвестиційний портфель інвестора складається з трьох інстру-ментів, на які витрачено на початку року 20, 30 і 50 % капіталу. Про-тягом року ринкова вартість цих інструментів зросла відповідно на 15, 18 і 20 %. Визначити середньорічну дохідність портфеля.

170

23. До якої номінальної величины мае зрости капітал інвестора, якщо 1000 тис. грн інвестуються з реальною дохідністю 20 % при очі-куваній інфляції 6 %.

24. Розрахувати для інвестора, який сподівається на середню до-хідність свого капіталу на рівні щонайменше 30 %, верхню межу ціни придбання пакета боргових зобов’язань у 200 тис. грн із терміном погашения через 3 роки.

25. Визначити поточну верхню межу вартості привілейованої ак-ції підприємства номіналом 120 грн і щорічними дивідендами 5 %. Поточну ринкову норму прибутковості врахувати на рівні 10 % річних.

26. Визначити, який проект вигідніший, якщо обидва розраховані на три роки, потребують однакових інвестицій у перші півроку і ма-ють такі очікувані річні прибутки:

1-йрік 2-йрік 3-йрік

Проект А 100 тис.грн 200 тис.грн 250 тис.грн

Проект Б 150 тис.грн 200 тис.грн 200 тис.грн

171

Тести для самоконтролю

1. Вибрати більш точне визначення поняття “оперативне керуван-ня проектом”:

1. Усі дії менеджерів або самого інвестора спрямовані на реаліза-цію проекту.

2. Комплекс дій керуючого проектом по забезпеченню заплано-ваного прибутку від використання вкладених коштів.

3. Сукупність щоденних дій з виконання плану використання коштів для отримання поточного прибутку не нижче заплано-ваного.

2. Продовжити перелік функцій оперативного керування проектом:

деталізоване планування робіт;

організація виконання кожної запланованої роботи; моніторинг ходу реалізації проекту та прийняття рішень щодо відхилень від запланованих показників;

3. Дати стисле визначення терміна “інвестиційна стратегія”:

4. Чи можна вважати інвестиційну стратегію підприємства його

довгостроковим планом розвитку?

Так. Hi.

Дати стисле пояснения: _____________________________________

5. Продовжити перелік ключових аспектів розвитку інвестиційної діяльності, які варто врахувати у складі стратегії інвестування:

172

очікувані макроекономічні умови; прогноз інвестиційного середовища; критерій прибутковості інвестицій; пріоритетні сфери й галузі для інвестування; обсяги інвестування; джерела коштів;

6. Назвати три з показників, що використовуються для оцінки ін-

вестиційного проекту:

1.__________________________________________

2.___________________________________________

3.__________________________________________

7. Чи можна вважати, що порівняння результатів інвестування і

витрат на реалізацію проекту є загальним принципом оцінки ефек-

тивності проекту?

Так. Hi. Частково.

8. Вибрати визначення економічного змісту показника чистої при

ведено! вартості проекту:

1. Сумарний поточний прибуток за проектом.

2. Усі прибутки від реалізації проекту, скориговані на розмір інфляції.

3. Сумарна за всіма роками життя проекту приведена до поточ-ного періоду різниця між прибутками і витратами за проектом.

9. Дати стисле визначення економічної суті показника “термін

окупності проекту”:___________________________________________

10. Дати стисле визначення економічної суті показника внутріш-

ньої норми прибутковості:_____________________________________

173

11. Якій кількісній мірі мае відповідати показник чистої приведе

но! вартості проекту для його позитивно! оцінки інвестором?

Меншеі. БільшеО. Від1до5. Від 5до10 %.

12. Якій кількісній мірі мае відповідати показник терміну окуп-

ності для позитивно! оцінки інвестором проекту?

Менше 2 років.

Від 2 до 4 років.

Менше загального терміну життя проекту.

13. 3 яким показником порівнює інвестор внутрішню норму при-

бутковості проекту при ухваленні рішення щодо проекту?

3 фондовіддачею.

Із середньоринковою дохідністю.

3 очікуваною рентабельною інвестицій.

14. 3 якою метою застосовується дисконтування при обґрунтуван-

ні проекту?

Для врахування ризику.

Для врахування інфляції.

Для приведения в порівнянні умови за чинником часу.

15. Чи варто враховувати фактор інфляції при приведенні май-

бутніх грошових потоків при інвестуванні до поточних?

Так. Hi. На розсуд інвестора.

16. Пояснити відмінність між поточними витратами за проектом і

інвестиційними витратами._____________________________________

17. Чи відповідають елементи поточних витрат за інвестиційним проектом переліку елементів витрат на виробництво (сировина, ма-теріали, паливо, зарплата, амортизація тощо)?

Так. Hi. Частково.

174

18. Перелічити основні складові інвестиційних витрат за проек-

том: _______________________________________________________

19. Продовжити перелік аспектів оцінки інвестиційної привабли-вості галузі:

попит на продукцію і основні споживачі; технічна база галузі, капіталомісткість; рівень конкуренції на ринку галузі; продукція галузі;

20. Визначити верхню межу поточної ціни векселя, за яким через

три роки мае бути виплачено 100 тис. грн

(ставку дисконтування врахувати на рівні 20 %). 57,8 тис. грн. 63 тис. грн. 52 тис. грн.

21. Визначити верхню межу поточної ціни облігації номіналом

100 грн, за якою передбачено щорічні виплати 5 %, і погашения через

чотири роки. (Поточна середньоринкова прибутковість фінансових

інвестицій — 23 %.)

45.6 грн.

53.6 грн. 74 грн.

22. Визначити верхню межу поточної ціни акції, за якою прогно-

зується щорічна виплата дивідендів у розмірі 10 грн. (При розрахун-

ку ставку дисконтування врахувати на рівні 20 %.)

5 грн. 50 грн. 12 грн.

175

24. Визначити верхню межу поточної вартості цінного папера, за

який протягом двох років передбачається щорічний прибуток 100 грн

із наступним продажем цінного папера в третьому році за 1000 грн

(ставка дисконтування 15%).

780 грн. 820 грн. 870 грн. 910 грн.

25. Дати стисле визначення процесу інвестування:________________

26. Проставити часові діапазони для:

короткострокового інвестування_____________ років

середньострокового інвестування_____________ років

довгострокового інвестування________________ років

27. Чи визначається віднесення проекту до реального або фінансо-

вого інвестування за джерелом засобів для інвестування?

Так. Hi. Частково.

28. Чи одне і те саме суб’єкт інвестиційної діяльності і учасник ін-

вестиційного проекту?

Так. Hi. Частково.

29. Продовжити перелік форм, у яких можуть виступати інвестиції:

рухоме і нерухоме майно;

права власності; права користування;

30. Дати стисле визначення об’єкта інвестування:_________________

176

31. Чи можна доповнити наведений нижче перелік складових інвес-

тиційного комплексу країни:

підприємства машинобудування;

підприємства будіндустрії;

проектні організації;

банківська система;

фінансові посередники;

інфраструктура фондового ринку.

Так. Hi.

32. Чи знаете ви інші періоди життя проекту, крім зазначених нижче:

підготовчий період;

період безпосереднього створення інвестиційного об’єкта; період окупності проекту (повернення інвестованих коштів); період отримання чистого прибутку за проектом (понад вкла-дені кошти).

33. Дати стисле визначення фінансового інвестування:_____________

34.Чи буде придбання 30%-го пакету акцій акціонерного това-риства портфельного інвестицією?

Так. Hi. Залежить від інших умов.

35. Дати стисле визначення “реального інвестування”:_____________

36. Чи всі інституціональні інвестори фінансового ринку перелі-чені нижче:

інвестиційні фонди; інвестиційні банки; пенсійні фонди; страхові фірми; довірчі товариства.

Так. Hi.

177

37. Чи є учасниками проекту всі юридичні особи, які регулярно

здійснюють договірні господарські, фінансові стосунки, пов’язані

з реалізацією інвестицій?

Так. Hi. Частково.

38. Що можна вважати метою інвестування:

1. Виробництво необхідних суспільству товарів або послуг.

2. Розвиток пріоритетних галузей.

3. Створення нових робочих місць.

4. Отримання поточного прибутку від господарської діяльності.

5. Соціальний ефект.

6. Збільшення капіталу.

7. Повернення вкладених у проект коштів і подальше їх нарощу-вання.

39.У який спосіб приватизація виробничого підприємства сприяє інвестиційному процесу в країні:

1. Створює умови для фінансової відповідальності дирекції за ро-

боту підприємства і використання коштів.

2. Дає трудовому колективу прямі стимули для ефективної роботи.

3. Дає підприємству “ефективного власника".

4. Ніяк не впливає на інвестиційну діяльність.

5._______________________________________________________

40. Чи згодні ви з твердженням, що річна прибутковість інвести-

цій визначається відношенням приросту капіталу інвестора за рік до

розміру капіталу на початку року?

Так. Hi.

41. Активи інвестора на початок року становили 400 000 грн, на

кінець — 500 000 грн. Чому дорівнює річна прибутковість?

20 %. 25 %. 125 %. 50 %.

42. При визначенні прибутковості інвестицій вартість активів ін-

вестора варто визначати за:

1. Бухгалтерским балансом підприємства інвестора.

2. Ліквідною ціною активів інвестора.

178

3. Відновною вартістю основных фондів і товарно-матеріальних цінностей інвестора.

4. Середньоринковою ціною активів проекту.

43. Інвестиційний портфель інвестора складається з трьох форм інвестицій із питомою вагою на початку року в 20, 30 і 50 %. Протя-гом року ринкова вартість кожної складової портфеля зросла відпо-відно на 15, 18 і 20 %. Визначити середньорічну дохідність портфеля: 18, 18,4, 17,6 %.

44. Розраховуючи на середньорічну дохідність у 10 %, інвестор на початку року придбав нерухомість на 100 000 грн і цінні папери на 200 000 грн. Протягом року було отримано дивіденди на цінні папери у 40 000 грн, а ринкова ціна ЦП під кінець року зменшилася до 180 000 грн. Нерухомість зросла за рік на 5000 грн. Чи задоволений інвестор?

Так. Hi.

45. Номінальна і реальна оцінка прибутковості інвестування різ-

няться:

1. Рівнем ризику.

2. Рівнем інфляції.

3. Ставкою дисконту.

4. Обліковою ставкою Нацбанку.

46. Чи можна вважати, що реальний темп зростання інвестовано-

го капіталу є результатом ділення номінального темпу зростання ка-

піталу на індекс зміни цін за той самий період?

Так. Hi.

47. Якщо 100 тис. дол. інвестуються з прибутковістю в 20 % при

прогнозованій інфляції в 10 %, то капітал на кінець року мае зрос-

ти до:

120 тис. дол. 132 тис. дол. 140 тис. дол.

48. Чи обов’язково розраховувати показники інвестиційного про

екту з неодмінним урахуванням зміни цін протягом періоду реалізації

проекту?

Так. Hi. На розсуд інвестора.

179

49. Чи враховується інфляція при приведенні грошових потоків

від інвестування в порівнянні умови за часом?

Так. Hi. Ha розсуд інвестора.

50. Інвестиційний рейтинг емітента цінних паперів є спеціальною,

побудованою за певним стандартом, комплексною оцінкою надій-

ності й інвестиційної привабливості об’єкта інвестування. Інвестицій-

ний рейтинг присвоюється після всебічного аналізу поточного стану

і перспектив розвитку корпорації, що його проводять:

1. Державний орган з регулювання ринку цінних паперів.

2. Незалежні рейтингові агентства.

3. Фондова біржа.

4. Інвестиційні компанії.

51. Зазначити діапазон градацій (рейтингових рівнів) інвестицій-

ної привабливості емітента цінних паперів, зазвичай застосовува-

ний рейтинговими агентствами:

1. До 10 рівнів. 2. 10-20 рівнів. 3. Більше 20 рівнів.

52. Кон’юнктура фондового ринку характеризуется динамкою

спеціальних індексів, що будуються як усереднений розмір котировок

цінних паперів за спеціально дібраною сукупністю корпорацій. Який

із перелічених нижче методів розрахунку застосовується при побу-

дові індексів стану фондового ринку:

1) середньоарифметична ціна акцій;

2) середньозважена ціна акцій;

3) середньогеометричний темп зміни ціни;

4) середньоарифметичний темп приросту (зниження) ціни;

5) усі перелічені вище методи усереднення.

53. Дати стисле визначення терміна “вихід з інвестиційного про

екту”:

54. Із наведених нижче форм виходу з проекту вибрати дві най-важливіші:

180

1. Продаж інвестиційного об’єкта як незавершеного будівництва або вже діючого підприємства.

2. Продаж інвестиційного об’єкта частинами.

3. Відмова від реалізації проекту після підготовчого етапу з втра-тою коштів, витрачених на проектування.

4. Залучення до проекту нових партнерів із втратою частини прав на керування проектом.

55. Чи можна вважати, що вихід з інвестиційного проекту був організований задовільно, якщо незавершений інвестиційний об’єкт вдалося продати протягом 3 місяців з втратою 15 % вкладених у ньо-го коштів?

1. Так.

2. Hi.

3. Залежить від інших обставин.

56.Які втрати інвестованого в проект капіталу можна вважати припустимими у разі термінового (протягом 3 місяців) продажу проекту?

І.Безвтрат.

2. Втратадо 10 %.

3. Втратадо20 %.

4. Втрата до 30 %.

57. Розмістити за значущістю (проставити порядковий номер)

можливі причини припинення реалізації інвестиційного проекту:

прогноз збитковості проекту;

очікуване зниження показника прибутковості інвестованого ка-піталу нижче запланованого рівня;

поява інших більш прибуткових варіантів використання капіталу; поява інших менш ризикованих альтернатив інвестування коштів; зміна зовнішніх умов реалізації проекту; зміни у фінансово-економічному стані інвестора.

58. Вибрати графічну форму, що характеризує залежність між ча

сом продажу (відкладають по горизонтальній осі) невдалого інвести-

ційного проекту і розміром фінансових втрат при продажу (відклада-

ють по вертикальній осі).

181

Графік 1 Графік 2 Графік 3

59. Дати стисле визначення “ліквідності інвестицій”:

60. Чи можна вважати, що високоліквідними є інвестиційні акти

вы, що можуть бути трансформовані в грошові кошти протягом мі-

сяця?

Так. Hi. Залежить від розміру втрат.

61. Чи можна вважати, що середньоліквідними є такі інвестиційні

активи, що можуть бути трансформовані в кошти протягом трьох

місяців?

Так. Hi. Залежить від розміру втрат.

62. Слаболіквідними є інвестиційні активи, що важко трансфор-

муються в кошти (можуть бути продані). Період їх продажу може

становити :

1. Допівроку.

2. Понад 6 місяців.

3. Понад 9 місяців.

63. Якою мае бути залежність між рівнем ліквідності інвестиційно-

го проекту і його очікуваною прибутковістю?

1. Прямо пропорційною.

2. Обернено-пропорційною.

3. Змінною залежно від інших умов.

64. Визначити рівень непевності (за коефіцієнтом варіації) інвесту-

вання 100 тис. грн у прості акції виробничого підприємства, якщо

182

в попередні роки по цих акціях виплачувалися дивіденди в 5, 7, 3, 8 і 2 % від номіналу.

22 %. 46 %. 31 %.

65. Розрахувати прибутковість інвестування, при якому 260 тис. грн

були інвестовані в цінні папери, ринкова ціна яких за рік зросла на

10 %, а 100 тис. грн — у виробничі активи, що дали за рік поточний

прибуток 50 тис. грн, а розмір амортизації становив 12 %.

30 %. 48 %.

18 %.

66. Визначити рівень ризику за проектом (у формі коефіцієнта ва-

ріації), якщо розрахунки дали три варіанти можливого прибутку: 60,

80 і 90 тис. грн.

19 %.

16 %.

27 %.

67. Чи доцільний проект (за показником чистої приведено! вар-

тості), що при вкладенні 200 тис. грн. передбачае протягом трьох

років поточний прибуток у 100 тис. грн. і ліквідаційну вартість ак-

тивів в кінці проекту у 50 тис. грн? (Рекомендована ставка дисконту-

вання для розрахунку 20 %.)

Так. Hi.

68. Визначити внутрішню норму прибутковості проекту, що при

вкладенні 200 тис. грн. передбачае протягом трьох років поточний

прибуток у 100 тис. грн. і ліквідаційну вартість активів в кінці проекту

у 50 тис. грн?

Менше 20%.

20 — 30%.

Більше 35%.

69. Визначити для інвестора, що сподівається отримати середню

прибутковість свого капіталу на рівні не менше 40 %, поточну інвес-

183

тиційну вартість векселя в 100 тис. грн із терміном погашения через 3 роки.

140 тис. грн.

71 тис. грн.

36 тис. грн.

70.Визначити прибутковість власного капіталу інвестора в 500 тис. грн, якщо при загальному досягнутому рівні річного прибут-ку 30 коп. на кожну гривню вкладень він користувався позиковим каштаном у 300 тис. грн. під 20 % річних.

30 %. 36 %. 10 %.

25 %.

71. Визначити доцільність проекту за критерієм внутрішньої норми

прибутковості, якщо інвестор сподівається мати річну прибутковість

не нижче 20 %. Проект потребує близько 130 тис. грн у перший

рік, припускав щорічний поточний прибуток у 50 тис. грн протя-

гом 5 років і можливий продаж устаткування наприкінці проекту

за 40 тис. грн.

1. Проект доцільний. 2. Проект недоцільний.

72. Визначити термін окупності шестирічного проекту, за яким пе-

редбачено інвестування в перший рік 180 тис. грн, обсяг реалізації

продукції 140 тис. грн щорічно, витрати на виробництво 80 тис. грн

щорічно. Ставку дисконтування взяти на рівні 10 %.

До 3 років. 3-4 роки. Більше 4 років.

73. Вибрати проект із меншим ризиком. За першим проектом пе-

редбачено чотири варіанти прогнозу чистої приведено! вартості (100,

120, 93, 107 тис. грн), за другим — три варіанти (50, 61, 43 тис. грн).

1. Менш ризикований перший проект.

2. Менш ризикований другий проект .

74. Визначити мінімально необхідний прибуток за проектом на місяць для того, щоб окупити інвестиції в 200 тис. грн за 25 місяців,

184

якщо прогнозована ціна одиниці продукції становить 10 грн, змінні витрати на одиницю продукції — 4 грн, умовно-постійні поточні що-місячні витрати за проектом в цілому — 100 тис. грн.

1 тис. одиниць.

3 тис. одиниць.

5 тис. одиниць.

75. Визначити вартість 20 %-го пакета акцій виробничого підприєм-

ства, якщо протягом найближчих 10 років прогнозується щорічний

прибуток у 200 тис. грн і спрямування не менше 40 % від нього на

виплату дивідендів. (Ставку приведения використати в розрахунках

на рівні 20%.)

160 тис. грн. 196 тис. грн. 98 тис. грн.

76. Визначити, чи була досягнута мета інвестування у вигляді 30 %

прибутковості, якщо за рік активи інвестора зросли на 120 тис. грн і

під кінець року становили 700 тис. грн.

Так. Hi.

77. Для визначення кількісної оцінки рівня ризику по проекту роз-

рахуйте середньоквадратичне відхилення можливих варіантів поточ

ного прибутку від його середнього розміру. Прогнозні розрахунки

показали однакову ймовірність варіантів отримання прибутку в 60,

80 і 90 тис. грн.

10 тис. грн. 12,5 тис. грн. 15 тис. грн.

78. Визначити для інвестора, що сподівається мати номінальну се-

редню прибутковість свого капіталу на рівні не менше 30 %, доціль-

ність придбання за 70 тис. грн векселя в 100 тис. грн з терміном пога

шения через 3 роки.

Так. Hi.

79. Визначити, чи варто інвестору, що сподівається мати прибут-

ковість від інвестування на рівні вище 30 %, використовувати проект,

185

за яким чиста приведена вартість при ставці дисконтування у 10 % становить 100 тис. грн (прибуток), а при ставці 50 % — мінус 30 тис. грн (збиток)?

Так. Hi.

80. Визначити точку беззбитковості проекту (мінімально необхід-

ний обсяг виробництва продукції за місяць), якщо прогнозована ціна

одиниці продукції 10 грн, змінні витрати на одиницю продукції —

4 грн, умовно-постійні поточні щомісячні витрати за проектом в ці-

лому — 60 тис. грн.

10 тис. одиниць 20 тис. одиниць 30 тис. одиниць

81. Визначити, який проект вигідніше, якщо обидва проекта, роз-

раховані на 3 роки, потребують однакових інвестицій у перші півро-

ку і припускають такі поточні прибутки:

1-й рік 2-й рік 3-й рік

Проект А ЮОтис.грн. 200 250

Проект Б 150 200 200

І.Вигідніше проект А. 2. Вигідніше проект Б.

82. Вибрати формулу для приведения прогнозованих грошових

потоків до поточного періоду:

1) Р = Fl(\+ry; 2) Р = FI (г+Г)<; 3) F = Рх (1+г)',

де Р — поточний еквівалент майбутніх грошових доходів; F— прогнозовані грошові доходи; /— індекс інфляції; г — ставка дисконтування; t — порядковий номер періоду.

83. Вибрати рисунок, що відбиває форму залежності чистої приведено!' вартості проекту від ставки дисконтування:

84. Рівень ризику інвестування визначається за:

1) можливим відхиленням від прогнозованих результатів проекту;

186

!NPV !NPV !NPV

A A A

-------------------------------- -Г--------------------------------------------- ► Г------------------------ ^ч^—„r

Рис. 1 Рис. 2 Рис. 3

2) імовірністю недосягнення очікуваних результатів проекту;

3) невизначеністю розвитку подій при реалізації проекту;

4) величиною можливих збитків.

85. Рівень ризику і прибутковість інвестування пов'язані:

1) прямою залежністю;

2) оберненою залежністю;

3) у різних проектах по-різному.

86. “Крива дохідності" виражає залежність прибутковості цінного

папера з фіксованим прибутком від часу, що залишився до її пога

шения. У зв’язку з цим, чи може бути така залежність:

1) зростаючою;

2) спадною;

1) постійною;

2) прямо пропорційною;

3) обернено пропорційною.

87. Навести власну оцінку ймовірності того, що в поточному році

в макроекономіці України відбуватимуться різко негативні події,

пов'язані із загальноринковим (систематичним) ризиком:

до 10 %; до 20 %; до 30 %.

88.Визначити коефіцієнт співвідношення приведених прибутків і витрат за проектом, якщо:

Проект розрахований на 4 роки.

Інвестиції здійснюються протягом першого року в розмірі 500 тис. грн.

Поточні річні витрати становитимуть 100 тис. грн.

Поточні річні обсяги продажу — 300 тис. грн.

187

Ставку дисконтування слід використати в розрахунках на рівні

20 %. 1,15. 1,20. 1,40.

89. Зазначити сферу інвестування з великим впливом систематич

ного (загальноринкового) ризику:

1. Реальні інвестиції.

2. Фінансові інвестиції.

3. Бюджетні капітальні вкладення.

4. Виробничі проекта.

90. Вибрати більш правильне, з вашої точки зору, визначення ін-

вестиційного проекту:

1. Спеціально підготовлена документація, що містить опис і об-ґрунтування майбутнього інвестування.

2. Увесь комплекс дій інвестора щодо нарощування свого капіталу.

3. Планова документація і комплекс реальних дій інвестора з ії реалізації.

4. Бізнес-план використання капіталу.

5. Технічна документація та кошториси витрат.

91. Продовжити перелік складових інвестиційного проекту:

бізнес-план;

технічна документація;

технологічна документація;

договори, укладені для реалізації проекту;

експертні висновки, що підтверджують окремі аспекта проекту.

92. Перелічити основні розділи бізнес-плану інвестиційного проекту:

1.__________________________________________

2.__________________________________________

3.__________________________________________

4.__________________________________________

5.__________________________________________

188

93. Вибрати вашу оцінку розміру систематичного ризику інвесту-

вання для поточного року:

1. Дуже низький (імовірність до 5 %).

2. Низький (імовірність до 10 %).

3. Середній (імовірність до 20 %).

4. Високий (до 30 %).

5. Дуже високий (до 40 %).

6.___________________________

94. Дати вашу оцінку рівня прибутковості інвестицій, достатню

для ухвалення рішення про інвестування в сучасних умовах України:

10 %. 20 %. 30 %. 40 %. Більше50 %.

95. Дати вашу оцінку ймовірності (для наступних трьох років) події

в економічному житті України, що може різко погіршити умови для

інвестицій:

10 %. 20 %. 30 %. 40 %. Більша50 %.

96. Вибрати ставку дисконту, яку б ви використали для проведен

ия розрахунків з приведения майбутніх прибутків від інвестування до

поточних умов:

10 %. 20 %. 30 %. 40 %. Більше50 %.

97. Для сучасних умов України при виборі інструмента для фінан-

сових інвестицій варто застосовувати методи:

1. Технічного аналізу.

2. Фундаментального аналізу.

3. Технічного і фундаментального аналізу.

4. Спеціального аналітичного апарата, що відбиває специфіку України.

98. Продовжити перелік макроекономічних аспектів, що склада-

ють зовнішні умови інвестування:

стабільність фінансової системи країни;

стан кредитної системи і вартість кредитів;

наявність економічного росту в країні;

амортизаційна політика;

податкова система_________________________________________

189

99. Із зростанням доходів сектора домашніх господарств обсяг ін-

вестицій у країні:

1) зростає;

2) зменшується;

3) залежить від інших економічних умов.

100. Із зростанням доходів підприємств нефінансового сектора

обсяг інвестицій:

1) зростає;

2) зменшується;

3) залежить від інших економічних умов.

101. Зі збільшенням вартості кредитных ресурсів у країні обсяг інвестицій:

1) зростає;

2) зменшується;

3) залежить від інших економічних умов.

102. При прискореній девальвації національної валюта обсяг інвес-

тицій у країні:

1) зростає;

2) зменшується;

3) залежить від інших економічних умов.

103. Вибрати сферу інвестування для найбільш доцільного викорис-

тання капіталу в сучасних економічних умовах України:

галузі, що мають державні пріоритети; галузі зі швидким оборотом капіталу; сфера послуг; фінансові операції; приватизація підприємств;

104. Акції підприємств яких галузей можна вважати недооцінени-ми в ході приватизації:

машинобудування;

харчова промисловість;

автотранспорт, індустрія, комунальні послуги;

хімічна промисловість;

легка промисловість;

190

105. Назвати три напрями (інструменти) фінансового інвестуван-ня, найпривабливіші, з вашої точки зору, в сучасних умовах Ук-раїни:

106. Назвати два основних, на ваш погляд, аспекта, що визнача-ють успішність інвестиційного проекту:

107. Вибрати із наведених нижче характеристик дві основні, які вар-

то використовувати в першу чергу при виборі інвестиційного проекту:

відповідність проекту державним пріоритетам;

конкурентоспроможність продукції проекту;

досвід робота інвестора у сфері запропонованого бізнесу;

прогнозована прибутковість проекту;

рівень ризику;

відповідність коштам інвестора.

108. Чи враховується прогнозована інфляція при розрахунку по-

казників ефективності проекту?

Так. Hi. Залежить від інвестора.

109. Вибрати із наведених нижче формул правильну формулу зв’яз-

ку реально! (D) і номінальної (D_n) прибутковості проекту:

i) D = (i+£>_n)/ (l+O — i;

2) D = D_n/(l+i);

2) D_n= D_r — i,

деі — індекс інфляції.

ПО. Яку галузеву структуру інвестиційного портфеля обсягом 800 тис. грн ви оберете з наведених нижче:

1-й варіант: машинобудування — 400 тис. грн; легка промисловість — 400 тис. грн;

191

2-й варіант: торгівля — 400 тис. грн;

громадське харчування — 200;

цінні папери — 200; 3-й варіант: будівництво — 200 тис. грн;

транспорт — 200 тис. грн;

харчова промисловість — 200 тис. грн;

банківський депозит — 200 тис. грн; 4-й варіант (валгі пропозиції за структурою інвестування 800 тис. грн):

111. Якими методами оцінки інвестиційної вартості будівельних

споруд варто скористатися при розгляді інвестування в нерухомість:

1) за вартістю зведення аналогічної нової споруди;

2) за вартістю земельної ділянки;

3) за розміром можливих доходів від передачі подібної споруди в оренду;

4) за балансового вартістю;

5) за експертним висновком спеціальної фірми-оцінювача;

6) за прогнозованими прибутками від володіння спорудою від-повідно до бізнес-плану її використання.

112. Назвати припустимі варіанти продажу інвестиційного об'єкта,

що дозволяють вважати його ліквідним:

1. Продаж за три місяці з втратою 15 % вкладених в об’єкт коштів.

2. Продаж за два місяці з втратою 25 % вкладених в об'єкт коштів.

3. Продаж за п'ять місяців із втратою 5 % вкладених в об'єкт коштів.

113. Вибрати основну цільову настанову серед нижченаведеного

переліку можливих цілей інвестування:

1) відновлення основних фондів;

2) оберігання капіталу від інфляції;

3) виробництво товарів і послуг;

4) отримання поточного прибутку;

5) збільшення вкладеного капіталу.

192

114. Розмістити (поставити порядковый номер) перелічені нижче

зовнішні умови інвестування за важливістю для інвесторів:

фінансова стабільність у країні;

загальне зростання економіки;

ліберальна податкова система;

законодавче гарантування майнових прав інвестора;

пільги.

115. Вибрати більш правильный, з вашої точки зору, спосіб визна-

чення вартості проектних робіт:

1) у відсотках від загального розміру інвестиційних витрат;

2) на основі досвіду розробки аналогічних проектів у минулому;

3) відповідно до кошторису вартості проектних робіт;

4) на основі розрахунків трудомісткості робіт і планового обсягу прибутку.

116. У чому відмінність реальної динаміки показників проекту і їх

номінальної динаміки:

1) у врахуванні ставки дисконтування;

2) у врахуванні інфляції;

3) у врахуванні чинника часу;

4) у врахуванні середньоринкової дохідності.

117. Дати стисле визначення терміна “спільне інвестування"

118. Чи досить для розширеного відтворення частки нагромаджен-

ня основного капіталу у валовому внутрішньому продукті на рівні

15-18 %.

Так. Hi.

119. Чи є банківська система країни частиною її інвестиційного

комплексу?

Так. Hi.

193

120. Чи є приватизація інвестиційним процесом?

Так. Hi. Залежить від форми приватизаци.

121. Чи є машинобудування інвестиційно орієнтованою галуззю? Так. Hi. У більшій частині.

122. Мае бути інвестиційна стратегія підприємства затверджена: засновниками підприємства;

дирекцією;

зборами акціонерів;

зборами трудового колективу;

відповідним центральним органом влади.

123. Чи є обов’язковими податкові пільги для стимулювання іно-

земних інвестицій?

Так. Hi. Залежить від інших умов.

124. Назвати два джерела власних інвестиційних ресурсів підпри-

ємства:

1._______________________________

2._______________________________

125. Інвестиційна стратегія є довгостроковою концепцією повод-

ження інвестора з метою досягнення обраних на перспективу цілей.

Чи потрібно інвестору розробляти стратегію у випадку, якщо він орі-

єнтований на короткострокові вкладення капіталу?

Так. Hi.

126. Інвестиційна стратегія формується з метою досягнення при

заданому обсязі коштів найкращих результатів за обраний довгост-

роковий період часу. Чи варто постійно коригувати розроблену і прий-

няту до роботи інвестиційну стратегію?

Так. Hi.

127. На який період ви рекомендуете розробляти інвестиційну

стратегію в поточних економічних умовах України:

на 2 роки; до 4 років; до 5 років;

194

128. Як часто варто переглядати інвестиційну стратегію: раз на рік; раз на два роки;

у разі значних змін в інвестиційному середовищі; у разі появи більш вигідних інвестиційних проектів.

129. До якої сфери інвестування можна зарахувати нижченаведе-ний перелік функцій інвестиційного менеджменту (прогнозування макроекономічних умов, розробка інвестиційної стратегії, добір про-ектів, управління портфелем, оперативне управління проектом, моні-торинг реалізації інвестиційної програми, коригування стратегії):

1. Реальне інвестування.

2. Фінансове інвестування.

3. Виробниче інвестування.

4. Бюджетне інвестування.

5. Будівельна індустрія.

6. До всіх сфер інвестування разом.

130. Вибрати із наведених нижче визначень найточніше визначен-

ня мети керування інвестуванням.

1. Досягнення цілей, що відповідають розробленій інвестиційній стратегії.

2. Досягнення максимально можливих темпів приросту капіталу.

3. Досягнення максимально! прибутковості при заданому рівні ризику.

4. Постійний аналіз і коригування інвестиційної програми з ме-тою досягнення стабільних темпів зростання капіталу.

131. Розмістити наведені нижче критерії добору інвестиційних

проектів за рівнем значущості (проставити порядкові номери).

Екологічна безпека.

Відповідність державним пріоритетам.

Відповідність фінансовим можливостям інвестора.

Прибутковість.

Ризикованість.

Відповідність періоду часу, на який розраховує інвестор для ре-

алізації проекту.

Соціальний ефект від реалізації проекту.

195

132. Чи потрібна інвестиційна програма:

1. Постійно коригувати.

2. Коригувати у випадку особливих подій у зовнішньому еконо-мічному середовищі або в проектах, що реалізуються.

3. Бути стабільною протягом заданого часу.

4. Коригуватися з наперед визначеною регулярністю.

133. При реальному інвестуванні проект як документ розробля-

ється для інвестора, кредитуючої організації, підприємства-партнера.

Чи розробляється інвестиційний проект при фінансовому інвесту-

ванні?

Так. Hi. Залежить від інших причин.

134. Відзначити в нижченаведеному переліку два найважливіших

аспекти аналізу інвестиційного проекту:

1. Достовірність використаної інформації.

2. Якість і повнота поданих обґрунтувань і розрахунків.

3. Відповідність загальноекономічним умовам для інвестицій у країні.

4. Відповідність поточним критеріям прибутковості й ризику.

5. Внутрішня узгодженість проекту.

135. Вибрати із наведених визначень найточніше визначення мети

експертизи інвестиційного проекту:

1. Визначення реальності досягнення інвестором своїх цілей.

2. Пошук слабких місць і помилок проекту.

3. Перевірка відповідності проекту набору стандартних вимог до проектів.

4. Оцінка потенційної ліквідності проекту.

5. Перевірка потенційної прибутковості проекту.

6. Перевірка потенційної можливості реалізувати проект.

136. Продовжити фразу: Фінансове інвестування — це

137. Продовжити перелік можливих цілей придбання цінних паперів: 196

1. Наступний продаж цінного папера за вищою ціною.

2. Отримання права на частину прибутку емітента цінного папера.

3. Кредитування емітента цінного папера (придбання боргового зобов’язання).

4. Отримання права на участь у керуванні підприємством-емі-тентом.

5._______________________________________________________

6._______________________________________________________

138. Чи знаете ви відносно безризикові фінансові інструменти на

українському ринку.

1. Так.

2. Hi.

3. Є тільки інструменти менш ризиковані порівняно з іншими.

139. Назвати відносно безризиковий, з вашої точки зору, об’єкт інвестицій на фінансовому ринку України:

140. Назвати найризикованішу, з вашої точки зору, сферу інвесту-вання на фінансовому ринку України:

141. Назвати найбільш інвестиційно привабливий, з вашої точки зору, інструмент інвестування на фінансовому ринку України:

142. Назвати найдохідніший інструмент фінансового інвестування

в Україні, який ви знаете:_______________________________________

143. Дати вашу оцінку середньоринкової для України прибутко-вості фінансових інвестицій у поточному році: до 20 %; близько 30 %;

до 40 %; до 50 %; до 100 %; понад 100 %.

197

144. Дати вашу оцінку максимально можливої в умовах України

прибутковості фінансових інвестицій у поточному році:

до 20 %; близько 30 %;

до 40 %; до 50 %; до 100 %; понад 100 %.

145. Яку ймовірність неотримання запланованого прибутку за про

ектом (як міру рівня ризику) ви вважаєте припустимою при операци

ях купівлі цінних паперів в умовах поточного стану ринку Укра'ши:

менше 5 %;

до 10 %;

до 30 %;

залежно від прибутковості проекту;

залежно від прогнозу прибутковості, але не більше 20 %;

залежно від структури всього портфеля.

146. Зазначити з числа перелічених найважливіші форми аналізу

при обґрунтуванні фінансових інвестицій у поточних економічних

умовах України:

1. Аналіз фінансового стану емітента цінних паперів.

2. Прогноз фінансово-економічних перспектив емітента цінних паперів.

3. Умови перереєстрації прав власності на цінні папери.

4. Надійність продавця цінних паперів.

5. Оцінка можливого перерозподілу пакетів акцій (прав власно-сті) серед великих акціонерів.

6. Аналіз динаміки ринкового курсу цінних паперів.

7. Оцінка потенційного попиту і пропозиції на цінні папери.

147. Обсяг валових інвестицій відрізняється від обсягу чистих ін-

вестицій розміром:

1) амортизаційного фонду;

2) виплачених податків;

3) зміницін;

4) використаних в інвестиціях позикових коштів.

198

148. Яка ціна з перелічених нижче є найближчою до істинної вар-

тості акції:

1) номінальна;

2) балансова;

3) курсова;

4) заставна;

5) ліквідна;

6) ринкова.

149. Чи впливає дивідендна політика акціонерного підприємства

на вартість його акцій.

1.Так.

2. Hi.

3. Залежить від інших чинників.

150. Чи правильным буде твердження, що чиста приведена вар-

тість купівлі цінного папера дорівнює різниці між сумою приведених

розміру прогнозованих прибутків від володіння цінним папером і ці-

ною його купівлі.

Так. Hi.

151. Чи можна вважати, що мірою інвестиційного ризику є невиз-

наченість результату проекту.

Так. Hi.

152. Систематичний ризик пов’язаний із:

1) загальною економічною ситуацією в країні;

2) можливістю під час реалізації проекту критичних подій;

3) станом фінансового ринку;

4) системою спеціальних макропоказників.

153. Несистематичний ризик пов’язаний із:

1) економічною ситуацією в країні;

2) можливістю у ході реалізації проекту помилок менеджерів;

3) поточним станом фінансового ринку;

4) настанням критичної події для даного проекту.

199

154. Дати визначення технічному ризику при інвестуванні:

155. Дати визначення маркетинговому ризику при інвестуванні:

156. Дати визначення фінансовому ризику при інвестуванні:

157. Дати визначення ризику учасників проекту:

158. Середньоквадратичне відхилення можливих варіантів резуль-

тативності проекту від їх середнього розміру характеризує непевність

проекту. Чи можна за цими показниками порівнювати проекта і ви-

бирати проект із меншим рівнем ризику?

Так. Hi.

159. Продовжити фразу. Інвестиційний ризик — це

200

160. Чи правильным буде поділ інвестиційного ризику при інвес-

туванні на три рівні за розміром можливих втрат: можливість втрати

прибутку, можливість втрати доходу, можливість втрати всіх активів

проекту?

Так. Hi.

161. Інвестиційний ризик і всі потенційні чинники ризику проекту

мають бути максимально повно описані в спеціальному розділі про

екту. Записати три основних правила організації інвестування, що

знижують рівень ризику:

1._______________________________________________________

2._______________________________________________________

3._______________________________________________________

162. Чи можна зменшити систематичний ризик за рахунок дивер-

сифікації портфеля?

Так. Hi.

163. Чи можна зменшити несистематичний ризик за рахунок ди-

версифікації портфеля?

Так. Hi.

164. Дати визначення терміну “диверсифікація інвестиційного

портфеля”

165. Скільки фінансових інструментів мае бути в портфелі, щоб

вважати його досить диверсифікованим?

1.Неменше5.

2. Від 5 до 10.

3. Від10до15.

4. Від 8 до 20.

5. Понад 20.

166. Скільки проектів мае бути у складі інвестиційної програми

реального інвестора, щоб вважати ЇЇ досить диверсифікованою?

201

1.Неменше5.

2. До 10.

3. Від10до15.

4. Від 8 до 20.

5. Понад 20.

167. Чи варто вважати монополізм інвестора на ринку продукції

майбутнього проекту його негативною якістю?

Так. Hi.

168. Чи можна вважати вимогу ретельного добору персоналу і фірм-

партнерів для реалізації проекту способом зниження ризику?

Так. Hi.

169. Чи можна вважати вимогу ретельного відпрацьовування до-

говорів із підприємствами, що беруть участь у реалізації проекту, спо-

собом зниження ризику?

Так. Hi.

170. Записати три основні, на ваш погляд, рекомендації інвестору,

що дають змогу знизити ризик інвестування:

171. Зазначити в наведеному нижче переліку методи, що дають змо

гу досліджувати інвестиційний ризик за проектом:

1. Аналіз чутливості проекту.

2. Аналіз сценаріїв реалізації проекту.

3. Імітаційне моделювання ходу реалізації проекту.

4. Визначення точки беззбитковості проекту.

172. У якому випадку доцільно використовувати в проекті пози-

ковий капітал:

1) якщо обсяг інвестування перевищує обсяг наявних власних коштів інвестора;

2) якщо прибутковість інвестування перевищує ціну позиченого капіталу;

202

3) якщо частка позиченого капіталу не перевищуе частки власно-го капіталу інвестора;

4) якщо використання кредиту дає змогу збалансувати фінансові потоки за проектом.

173. Точка беззбитковості проекту визначае:

1) мінімально необхідний обсяг фінансування проекту;

2) мінімально необхідний обсяг позикових коштів;

3) припустимий рівень збитків за проектом;

4) мінімально необхідний обсяг виробництва, потрібний для по-криття поточних витрат за проектом.

174. При аналізі фінансових інструментів коефіцієнт Ъ виражає рі-

вень ризику за окремими цінними паперами як об’єктами інвестування.

Якщо b = 1, ризик інвестування в такі цінні папери:

1) дорівнює середньоринковому;

2) допустимий;

3) максимальний;

4) нижче від ринкового.

175. Коефіцієнт Ъ виражає рівень ризику за окремим цінним папе-

ром як об’єктом фінансового інвестування. Якщо Ь< 1, то ризик інвес-

тування в дані цінні папери:

1) нижче від середньоринкового;

2) припустимий;

3) менший від припустимого рівня.

176. Коефіцієнт Ъ виражає рівень ризику за інструментами фінан-

сового інвестування. Якщо b > 1, то ризик інвестування у фінансовий

інструмент:

1) перевищуе середньоринковий;

2) надмірний;

3) неприпустимий;

4) перевищуе припустиму межу.

177. Чи припускають портфельні інвестиції участь інвестора в ке-

руванні об’єктом інвестування (підприємством, акціонерним товари-

ством)?

Так. Hi. Частково.

203

178. Чи може вважатися портфельным інвестування в реальный

проект?

Так. Hi. Частково.

179. Чи можна вважати придбання пакета цінних паперів з метою

їх наступного перепродажу за вищою ціною портфельного інвести-

цією?

Так. Hi. Частково.

180. Вибрати із наведеного переліку тезу, що виражае базове по

ложения технічного аналізу цінних паперів:

1. Уся інформація про цінний папір може бути отримана з попе-редньої динамки ЇЇ курсу й обсягу угод.

2. Про майбутню ціну акції можна судити за її зміною в минуло-му періоді.

3. При виборі цінного папера для інвестування варто аналізува-ти фінансово-економічні характеристики ії емітента.

181. Які з наведених тез будуть правильними:

1. Фундаментальний аналіз припускав комплексний аналіз обра-ного фінансового інструмента для інвестування.

2. Фундаментальний аналіз побудований на основі оцінки внутріш-ніх можливостей емітента цінних паперів, що досліджуються ін-вестором.

3. Фундаментальний аналіз дає рекомендації для інвестування в цінні папери виходячи з фінансово-економічних перспектив їх емітента.

4. Фундаментальний аналіз дає рекомендації для інвестування в цінні папери виходячи з перспектив емітента на ринку.

182. Термін “перемогти ринок” означав:

1. Отримати прибутковість проведеного інвестування, яка б пе-ревищувала середньоринкову.

2. Здійснити вдале інвестування при несприятливій кон’юнктурі ринку.

3. Компенсувати збитки за однією угодою за рахунок інших опе-рацій.

4. Захистити капітал від інфляції.

204

183. Чи є правильным твердження, що фундаментальний аналіз

цінних паперів ґрунтується на вивченні майбутніх закономірностей,

а технічний — на вивченні минулих тенденцій?

Так. Hi. Частково.

184. Чи є правильным твердження, що технічний аналіз цінних па-

перів вказує на те, “коли купувати", а фундаментальний — “що купу-

вати”?

Так. Hi. Частково.

185. Дати визначення інвестиційного проекту:

186. Зазначити два аспекта інвестиційного проекту, якість розроб-ки яких у першу чергу визначає комерційну реальність проекту інвес-тування:

1._______________________________________________________

2._______________________________________________________

187 У якому разі при розрахунку показників ефективності проекту фінансові потоки мають бути приведет до одного періоду часу?

1. При прогнозі річної інфляції, що перевищує 20 % .

2. При значному рівні ризику.

3. У будь-якому разі.

188. Дата визначення терміна “інвестиційна привабливість об’єкта”:

189. Чи є перелічені нижче ознаки характеристикою інвестиційної привабливості галузі:

соціальна значущість галузі (кількість робочих місць, середня зарплата, соціальна орієнтація продукції тощо);

205

рівень державного регулювання в галузі;

рівень профспілкового руху в галузі;

рівень технології в галузі;

конкурентність галузевого ринку.

Так. Hi. Частково.

190. Навести додаткові три аспекта аналізу виробничого підпри-

ємства перед інвестуванням:

продукція, ії конкурентоспроможність, становище на ринку; організація керування підприємством і його якість; організація збуту продукції; персонал і соціальні аспекта роботи підприємства;

191. Чи можна вважати всебічний аналіз фінансово-економічного

стану емітента цінних паперів достатньою інформаційною базою для

ухвалення рішення для інвестування в них?

Так. Hi.

192. Доповнити перелік ознак інвестиційної привабливості галузі:

організація і стан ринку продукції галузі;

основні види продукції галузі та її споживачі;

виробничий апарат галузі й рівень застосовуваних технологий;

зовнішньоекономічні зв’язки галузі;

193. Як визначити інвестиційну вартість об’єкта:

1) за середньоринковою ціною подібних об’єктів;

2) за витратами на створення аналогичного об’єкта з урахуван-ням його зносу;

3) за прибутком, що його можна отримати від володіння об’єктом;

4) за дисконтованим розміром прибутку від використання об’єкта.

194. Вибрати формулу для визначення вартості об’єкта, якщо во-

лодіння ним протягом наступних 5 років дає щорічно 50 тис. грн по

точного прибутку (ставка дисконтування — 10%).

206

5 50000 <=1 1,1

5 50000

2. X ;

t=1 (1-0,1)

50000-5 1, 1 5 ;

5 50000

4. X 5.

<=1 (1 + 0,1)

195. Якщо ви оцінюєте інвестиційну вартість активів виробничо-

го підприємства, то вам належить:

1) провести повну інвентаризацію фінансових і матеріальних цін-ностей;

2) скористатися даними останнього звітного бухгалтерського ба-лансу підприємства;

3) розробити бізнес-план роботи підприємства в майбутньому пе-ріоді й визначити загальний приведений прибуток за прогноз-ний період;

4) визначити загальну ринкову ціну ліквідних активів підприємства.

196. Чи перевищуватиме інвестиційна вартість об’єкта його зас-

тавну ціну?

Так. Hi. Залежить від інших умов.

197. Продовжити фразу. Інвестиційна вартість об’єкта — це

198. Чи всі форми фінансування проекту перелічені нижче: власні кошти підприємства; позики;

207

залучені кошти (акціонування, паї, орендні форми використан-ня майна).

Так. Hi.

199. Назвати бажану частку власних коштів інвестора у фінансу-

ванні проекту:

1) до 30 %;

2) до 50 %;

3) неменше50 %;

4) неменше70 %.

200. 3 яких розділів може складатися фінансовий план проекту:

1._______________________________________________________

2._______________________________________________________

3._______________________________________________________

4._______________________________________________________

201. Вибрати два основних принципи розробки фінансового пла

ну проекту:

1) деталізація з точністю до дня, тижня, декади;

2) відповідність доходів і витрат проекту для кожного періоду часу;

3) обґрунтування витрат детальними кошторисами;

4) планування фінансових резервів для кожного періоду часу;

5) диференціація проекту за об’єктами або частинам проекту;

6) диференціація за роботами щодо реалізації проекту;

202. Чи мае бути план фінансування проекту розроблений з точ-

ністю:

1) до дня;

2) до тижня;

3) помісячно.

203. У який спосіб політика "дешевих грошей" зумовлює зростан-

ня обсягу інвестицій в країні. Дати стислу відповідь.

208

204. Вибрати термін для характеристики монетарної політики в

Україні за останні два роки:

1. М’яка.

2. Жорстка.

3. Нестабільна.

4. Емісійна.

205. Через які канали економіка отримує додаткові кошти у виг-

ляд! фінансових ресурсів для інвестицій:

1) продаж Національним банком кредитних ресурсів банківській системі;

2) фінансування бюджету (Уряду) і його видаткова частина;

3) централізовані капітальні вкладення.

4)_______________________________________________________

206. Якщо загальний річний обсяг капітальних вкладень в еко-

номіці країні менший від загального обсягу амортизації основних фон-

дів, чи можна говорити про розширене відтворення в економіці?

Так. Hi. Залежить від інших умов.

207. Приведена вартість прогнозованих у майбутньому прибутків

від інвестування перевищує їх номінальний прогноз за рахунок:

1) непевності майбутнього;

2) впливу інфляції;

3) наявності альтернативних проектів використання інвестовано-го капіталу;

4) наявності на фінансовому ринку інших безризикових інстру-ментів збільшення капіталу.

208. Чи обирає більш обережний інвестор при розрахунку ефек-

тивності проекту вищий рівень ставки дисконтування?

Так. Hi. He завжди.

209. При приведенні до единого еквіваленту інвестицій і прибутку

від проекту з метою їх порівняння інвестор обирає ставку дисконту-

вання:

1) на рівні середньоринкової прибутковості фінансового ринку;

2) на рівні депозитного відсотка в банківській системі;

209

3) з урахуванням рівня ризику;

4) на основі оцінки зміни вартості грошей у часі.

210. Якщо ставку дисконтування взято 10 %, то для приведения до

поточних умов прибуток другого року реалізації проекту потрібно

поділити на:

1,15; 1,33; 1,11; 1,21.

211. Чи правильно вважати, що при нижчій ставці дисконтування

той самий проект мае кращі показники приведено! прибутковості?

Так. Hi. He завжди.

212. Чи варто при плануванні інвестицій оцінювати майбутні гро-

шові прибутки за проектом нижче (дешевше), ніж кошти, якими нині

розпоряджається інвестор.

Так. Hi. He завжди.

213. Перерахунок прогнозованих майбутніх грошових доходів

у поточні умови називається:

1) дисконтуванням;

2) компаундуванням;

3) приведениям до единого еквівалента;

4) перерахуванням у порівнянні умови.

214. Агресивний інвестор проводить розрахунок ефективності про

екту за нижчою ставкою дисконтування?

Так. Hi. He завжди.

215. Визначити коефіцієнт приведения прибутків майбутнього ро

ку до умов поточного року при ставці дисконтування 25 %:

1,0; 0,8;

1,25; 1,15.

210

216. Пояснити економічний зміст коефіцієнта приведения прибу-тків майбутнього року до умов поточного року при ставці дисконту-вання 20 %.

217. Оперативне керування проектом передбачае:

розробку календарних планів робіт з реалізації проекту;

розробку капітального бюджету проекту;

розробку поточного бюджету проекту; організацію моніторингу реалізації проекту; добір менеджерів і організацію їх роботи; прийняття рішень щодо коригування проекту; процедуру прийняття рішення щодо виходу з проекту.

Чи можете ви продовжити цей перелік?

Так. Hi.

218. Продовжити фразу. Капітальний бюджет проекту — це_________

219. Вибрати з наведеного нижче переліку три найважливіших, з вашої точки зору, принципи оперативного керування інвестиційним проектом:

детальність календарних планів проведения робіт;

узгодженість робіт у часі;

своєчасне планування резервів часу і ресурсів;

постійний моніторинг;

узгодженість планів доходів і витрат у часі;

розбивка проекту на частини і поступовий запуск проекту за

етапами;

розробка детальних кошторисів витрат поточних і інвестицій-

них;

контроль реалізації проекту за часом і коштами.

211

220. У якому разі розробляється бюджет поточних прибутків і ви-

трат проекту:

1) після початку експлуатації об’єкта інвестування;

2) при розробці проекту реального інвестування;

3) у разі потреби контролю прибутковості проекту;

4) у разі потреби відновлення прибутковості проекту;

221. Система моніторингу реалізації проекту — це:

1) форма організації керування проектом;

2) механізм спостереження за реалізацією проекту за його основ-ними результатами;

3) форма банківського супроводження кредиту;

4) форма контролю за персоналом;

5) форма контролю за дирекцією проекту.

222. Чи є дії щодо відновлення прибутковості проекту частиною

оперативного керування проектом?

Так. Hi.

223. Чи всі функції моніторингу реалізації проекту перелічено

нижче:

побудова системи сигнальних показників; організація регулярного надходження інформації щодо рівня сигнальних показників;

встановлення причин відхилення від планового ходу реалізації проекту;

прийняття рішень щодо відновлення планового ходу реалізації проекту;

коригування проекту.

Так. Hi. Частково.

224. Привести прогнозований прибуток третього року реалізації

проекту в розмірі 100 тис. грн до умов першого року при ставці дис-

контування 10 %.

107 тис. грн. 91 тис. грн. 83 тис. грн.

225.Визначити дохідність інвестування, якщо активи інвестора на початку року оцінювались у 120 тис. грн, а наприкінці року могли бути продані за 150 тис. грн.

20 % 25 % 80 % 30 тис. грн.

212

226. Визначити середньорічну дохідність інвестування, якщо за

три роки капітал інвестора зріс на 56 %.

19 %. 16 %. 116 %. 39 %.

227. Визначити середньорічну дохідність інвестування, якщо акти-

ви інвестора на початку року оцінювались у 120 тис. грн., а за два на-

ступних роки в результаті їх інвестування у фінансовий проект вони

зросли на 50 тис. грн.

42 %. 19 %. 25 тис. грн. 1,41

228. Визначити дохідність інвестування, якщо на початку року ін-

вестор вклав 200 тис. грн у нерухомість, за 160 тис. грн купив вексель

номіналом 210 тис. грн з умовою погашения його наприкінці року,

купив 10 000 акцій за 20 грн за акцію, вклав 250 тис. грн в оптову

торгівлю будматеріалами з оборотом капіталу за 3 місяці й дохідні-

стю кожного обороту в 15 %. За рік було продано акції за ціною

18 грн за кожну, нерухомість подешевшала на 20 % . Операції з вексе

лем і будматеріалами дали очікувані прибутки.

25 %. 22 %. 177 тис. грн.

229. Визначити за результатами першого року дохідність інвесту-

вання 100 тис. дол. у виробничий проект, якщо на 80 тис. дол. прид-

бано нове обладнання, за 10 тис. дол. розроблено технічну докумен-

тацію на продукцію, 10 тис. дол. витрачено на оборотні кошти. При-

буток за рік становив 40 тис. дол., фактичний фізичний та моральний

зное основних фондів за рік досяг 30 % вартості придбання, встанов-

лена офіційна норма амортизації — 10 %.

14 %. 20 %. 26 %. 38 %.

213

214

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон Укра'ши “Про інвестиційну діяльність”. ВВР України. — 1991. —№47.

2. Закон Укра'ши “Про цінні папери і фондову біржу”. ВВР Ук-ра'ши. — 1991. — № 38.

3. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.; 1995.

4. Волков И. М., Грачева М. В. Проектный анализ: Учеб. для вузов. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998.

5. Грачева М. В. Анализ проектных рисков: Учеб. пособие для вузов. — М.: ЗАО “Финстатинформ”, 1999.

6. Гридчина М. В. Финансовый менеджмент: курс лекций. — К.: МАУП, 1999.

7. Калина А. В., Корнеев В. В., Кощеев А. А. Рынок ценных бумаг (теория и практика): Учеб. пособие. —К.: МАУП, 1999.

8. Крушвиц Л. Инвестиционные расчеты. — СПб: Питер, 2001; Финансы и статистика, 1997.

9. Омелъченко А. В. Інвестиційне право: Навч. посіб. — К.: Аті-ка, 1999.

10. Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. — К.: Лібра, 1998.

11. Савчук В. П., Прилипко С. И., Величко Е. Г. Анализ и разра-ботка инвестиционных проектов: Учеб. пособие. — К.: Абсо-лют-В, Эльга, 1999.

12. Федоренко В. Г., Гойко А. Ф. Гнвестознавство. — К.: МАУП, 2000.

13. Шарп У. , Александер Г., БейлиД. Инвестиции / Пер. с англ. — М. : ИНФРА-М, 1997.

14. ЩукінБ. М. Інвестиційна діяльність. — К: МАУП, 1998.

15. Щукін Б. М. Аналіз інвестиційних проектів. — К.: МАУП, 2002.

Зміст

Вступ

1. Методологічні основи інвестування... 5

2. Класифікація інвестицій... 13

3. Інвестиційна діяльність... 19

4. Інвестиційна стратегія... 37

5. Інвестиційний проект... 48

6. Розрахунок ефективності інвестування... 78

7. Інвестиційний ризик... 94

8. Оцінка вартості капіталу та об’єкта інвестування... 113

9. Фінансове інвестування... 124

10. Управління інвестуванням... 147

Заедания для практичных розрахунків... 167

Тести для самоконтролю... 172

Список використаної та рекомендовано! літератури... 214

215

The ma nual deals with theoretical , m ethodica l and practical p roblems of inv estme nt process organization: the plac e of investment in the system of e co nomic activitie s, investment planning, calculation of effic iency and a dvisability of capita l expenses, in ve stm ent p ro ject management, financia l instrument operation, risk accounting. T here have be en briefly discussed the theoretical principles of the course and quantity calculation methods generally accepted in investment activities.

For students of higher educational establishments, economists, experts, for eve rybody concerned with investment.

Навчальне видання

Щукін Борис Миколайович

ІНВЕСТУВАННЯ

Курс лекцій

Educational manual

Shchukin Boris Mykolayovich

INVESTMENT

Lecture course

Вїдповідальний редактор О. Г. Таран

Редактор Н. Б. Мурченко

Коректори С. В. Оратовська, Л. В. Логвиненко

Комп'ютерне верстания Т. В. Кулік, М. I. Фадеева

Оформления обкладинки О. О. Стеценко

Підп. до друку 17.05.04 Формат 60х84/₁₆. Папір офсетний. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 12,55. Обл.-вид. арк. 15,21. Тираж 3000 пр. Зам. № 4-180

Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП) 03039 Київ-39, вул. Фрометівська, 2, МАУП

Свідоцтво про внесения до Державного реестру суб'єктів видавничоїсправи ДК№ 8 від 23.02.2000

Друкарня ТОВ “Техніка ЛТД" 04119 Київ-119, вул. Білоруська, 36^а

СвідоцтвоДК№ 54 від 17.04.2000