Основи обліку у бюджетних організаціях та установах - конспект лекцій (УДПСУ)

В Україні функціонують близько 40 тисяч установ та організацій різного профілю, які повністю або частково утримуються за рахунок державного чи місцевих бюджетів. Фінансово-господарська діяльність бюджетних установ характеризується низкою особливостей, які впливають на методику та організацію бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік у бюджетних установах виконує свої конкретні задачі, має специфічні об’єкти, ведеться за окремим планом рахунків на балансі, який відрізняється від балансу госпрозрахункових підприємств та організацій. Зміни, що відбуваються в галузях невиробничої сфери за умов переходу до ринкової економіки, потребують адекватного нормативно-правового забезпечення в тому числі й бухгалтерського обліку.

Згідно з урядовою програмою реформування бухгалтерського обліку впроваджено нову економічну класифікацію видатків бюджетних установ, кошторис доходів і видатків, план рахунків і порядок його застосування, баланс та інші форми місячної і квартальної звітності.

Курс “Основи обліку у бюджетних організаціях та установах” є складовою завершального блоку навчальних дисциплін при підготовці молодших спеціалістів. Процес навчання носить комплексний характер і включає лекційні, практичні та семінарські заняття. Крім того, навчальною програмою передбачено відповідну кількість годин на самостійну роботу студентів.

Мета вивчення даного курсу – допомогти студентам за допомогою різноманітних методів навчання та контролю засвоїти теорію та практику бухгалтерського обліку бюджетних установ у повному її обсязі. Значна увага на практичних і семінарських заняттях приділяється формуванню наукового мислення у студентів.

Завдання курсу “Основи обліку у бюджетних організаціях та установах” полягають у:

· вивченні теоретичних основ обліку бюджетних установ;

· ознайомленні із завданнями обліку за різними його напрямами;

· засвоєнні методики реєстрації облікової інформації на різних стадіях та за різними напрямами обліку бюджетних установ;

· визначенні проблемних питань обліку бюджетних установ і шляхів їх вирішення.

Вивчення предмета закінчується складанням заліку.

ТЕМА 1 ОРГАНІЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ

1. Характеристика діяльності бюджетних установ та правові засади їх діяльності.

2. Організація бухгалтерського обліку в бюджетних установах.

3. План рахунків бюджетних установ та його структура.

4. Меморіальні ордери: їх види та застосування.

Питання для самостійного вивчення:

1. Первинні бухгалтерські документи, їх значення, порядок оформлення та зберігання.

2. Права та обов’язки головних бухгалтерів централізованих бухгалтерій та бюджетних установ.

Література:

Основна: [1-4, 15, 16, 18-22, 46, 47, 48, 49, 50, 51]

Додаткова: [53, 54, 58, 59, 60, 61]

1. Характеристика діяльності бюджетних установ та правові засади їх діяльності

Бюджетні організації – це організації, які створені органами місцевого самоврядування, діяльність яких повністю або частково фінансується за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів.

Сфера бюджетних установ є досить різноманітною за функціональними ознаками. Умовно їх можна поділити на три групи:

· установи, які виконують законодавчі функції, функції управління, охорони, контролю – установи законодавчої та виконавчої влади; міністерства, відомства, управління, тобто апарат органів державного та господарського управління, громадських та інших організацій; фінансові органи, органи казначейства, податкова інспекція, митна служба, армія, органи міліції, судові органи, органи прокуратури та ін.;

· установи соціально-культурного комплексу – установи освіти всіх рівнів, медичні заклади, дитячі виховні заклади, установи культури, бібліотеки, наукові організації та ін.;

· соціальні фонди та служби, а також інші бюджетні установи.

Запропонований поділ відображає горизонтальні зв’язки, що склалися у сфері бюджетних установ. З огляду ж на сформовану на сьогоднішній день систему бюджетних відносин, а саме ієрархічну систему вертикальних зв’язків, бюджетні установи поділяють на:

· головних розпорядників коштів;

· розпорядників коштів другого рівня;

· розпорядників коштів третього рівня.

Найвагомішою складовою в запропонованій схемі є установи соціально-культурного комплексу, сфера діяльності яких досить різноманітна. Однак, незважаючи на це, можливо визначити головні загальні особливості їх діяльності, що виокремлюють цю сферу не тільки в бюджетній сфері, але й поміж інших складових економіки України загалом. До них слід віднести такі важливі моменти:

· основним результатом діяльності таких установ є послуга;

· показник ефективності праці в цій сфері слід розглядати в економічному та соціальному аспектах, причому другий, як правило, має пріоритетне значення;

· у сфері нематеріального виробництва найчастіше відбувається збіг двох фаз руху та реалізації невиробничої послуги, тобто традиційна схема “виробництво – розподіл – обмін – споживання” набуває скороченого вигляду, а саме “виробництво – споживання”;

· послуги неможливо робити “про запас”, неможливо транспортувати (транспортування послуги можливе лише як зміна місця перебування виконавця), неможливо споживати в більшій, аніж потрібно, кількості. Ця особливість продукту сфери нематеріального виробництва зумовлює необхідність попереднього індивідуального чи суспільного попиту на певні види діяльності;

· відсутнє поняття “брак” у традиційному його розумінні: оскільки послуга є нематеріальним результатом, важко оцінити її вартість; у науковій сфері взагалі негативний результат не класифікується як неякісно виконана робота, розробка, тому що в науці негативний результат – це теж результат;

· бюджетні установи існують на засадах державної форми власності, що автоматично вносить корективи в права бюджетних організацій як юридичних осіб – обмеження щодо реалізації та передачі цінностей; відсутність поняття “банкрут” щодо фінансового стану будь-якої бюджетної установи.

Для бюджетних установ основним фінансовим документом є кошторис доходів і видатків, який підтверджує повноваження на отримання доходів та здійснення видатків та який визначає обсяг та напрями коштів для виконання відповідних функцій.

Основним документом, який визначає правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, є Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 № 996-ХІV.

Бюджетні установи належать до одного з різновидів організацій некомерційного характеру, для яких одержання прибутку не є їх основною метою.

Організації, заклади та установи, для яких одержання прибутку не є основною метою їх діяльності, належать до групи організацій, які не займаються підприємницькою діяльністю. Основою для них є діяльність з надання просвітницьких, культурних, наукових, освітніх та інших подібних послуг для суспільного споживання, послуг зі створення системи соціального самозабезпечення громадян та здійснення інших цілей, передбачених статутними документами.

Державна реєстрація бюджетних організацій проводиться у виконавчому комітеті міської, районної ради, районної міст Києва і Севастополя державної адміністрації за їх місцезнаходженням відповідно до вимог Закону України “Про підприємництво”.

Бюджетні організації здійснюють свою діяльність на підставі положення (статуту), що затверджується уповноваженим органом (як правило, органом, який прийняв рішення про їх створення). Такі організації визнаються юридичною особою з дня реєстрації положення (статуту) і з цього моменту можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав та нести зобов’язання, бути позивачами в суді, арбітражному або третейському суді.

Незважаючи на те, що основна діяльність бюджетних установ не пов’язана з веденням підприємницької діяльності, а отже, і одержанням від неї доходів (хоча вони і можуть одержувати доходи від надання окремих послуг, виконання робіт у випадках, передбачених законодавством), таким організаціям необхідно підтвердити свій статус неприбуткових.

Мається на увазі необхідність включення їх до Реєстру неприбуткових установ та організацій, що створюється і ведеться Державною податковою адміністрацією України.

Реєстр неприбуткових установ та організацій являє собою автоматизовану систему збирання, накопичення і оброблення даних про неприбуткові організації та установи, які відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, звільняються від сплати податку на прибуток.

Установи та організації, які утримуються за рахунок коштів бюджету, підлягають обов’язковій реєстрації в:

· органах податкової служби;

· Пенсійному фонді;

· органах Фонду соціального страхування;

· органах Державної служби зайнятості.

Ліквідація бюджетних організацій

Ліквідація установ та організацій, які утримуються за рахунок коштів бюджету, здійснюється органами, за рішенням яких вони були створені, а саме: органами державної влади й органами місцевого самоврядування.

Орган, який прийняв рішення про ліквідацію бюджетної організації, встановлює порядок і строки проведення ліквідації.

Ліквідація бюджетних організацій здійснюється ліквідаційною комісією, створеною за рішенням уповноваженого органу в загальноприйнятому порядку.

Згідно Закону України “Про підприємства” ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію підприємства, розміщує в офіційній пресі за місцезнаходженням підприємства публікацію про його ліквідацію і про порядок та терміни заяв кредиторами претензій. Ліквідаційна комісія проводить роботу щодо повернення дебіторської заборгованості та задоволення претензій кредиторів, складає ліквідаційний баланс і подає його в орган, який призначив ліквідаційну комісію.

Зміна державної реєстрації юридичної особи здійснюється органом державної реєстрації за заявою власника або уповноваженого ним органу після проведення ліквідаційною комісією заходів із ліквідації і подання в орган державної реєстрації наступних документів:

· заяви (рішення) власника або уповноваженого ним органу або рішення арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством;

· акта ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, затвердженого органом, який призначив ліквідаційну комісію;

· довідки аудитора, якщо це необхідно;

· довідки установ банків про закриття рахунків;

· довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку;

· підтвердження опублікування в друкованих засобах масової інформації оголошення про ліквідацію юридичної особи;

· довідки архіву про прийом документів, які підлягають довготривалому зберіганню;

· довідки органів внутрішніх справ про прийом печаток та штампів;

· оригіналів засновницьких документів (статуту, положення, засновницького договору).

Після ліквідації бюджетної організації необхідно знятися з обліку в органах податкової служби, у Пенсійному фонді, у Фонді соціального страхування та у Фонді зайнятості.

Юридична особа вважається ліквідованою з моменту виключення її з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ).

2. Організація бухгалтерського обліку в бюджетних установах

Установи та організації, що утримуються за рахунок коштів бюджету, ведуть облік виконання бюджету й кошторисів видатків, який прийнято називати бюджетним обліком.

Предметом бюджетного обліку є процес виконання бюджету.

Об’єктом бюджетного обліку є:

· доходи і видатки бюджету;

· фонди і резерви, які створюються в бюджеті в процесі його виконання;

· витрати на утримання бюджетних установ;

· матеріальні цінності бюджетних організацій;

· грошові кошти в касі та на рахунках.

Сутність бюджетного обліку найбільш повно проявляється в його функціях:

· функція нагляду використовується в процесі створення і використання грошових коштів держави – бюджету як за доходами, так і видатками;

· функція відображення базується на тому, що всі операції, які виконуються за рахунок бюджетних коштів, відображаються у відповідних документах, на рахунках та ін.;

· функція узагальнення проводиться при здійсненні всіх операцій за розрахунками, результатом яких є баланс доходів і видатків як бухгалтерський звіт;

· функція контролю виявляє себе при проведенні бюджетного обліку надходжень доходів за їх видами та обліком виконання видаткової частини бюджету у відповідних галузях, установах і організаціях, які фінансуються з бюджету;

· функція управління і керівництва процесом виконання бюджету і забезпечення планування бюджету;

· функція забезпечення збереження коштів бюджету як державної власності.

Зазначені функції деталізуються у вигляді відповідних завдань.

Завданнями бухгалтерського обліку бюджетних установ є:

1) забезпечити правильну організацію обліку, точність і своєчасність відображення всіх господарських операцій з виконання кошторисів (облік фінансування, грошових коштів, видатків, розрахунків, матеріальних цінностей, фондів тощо);

2) забезпечити раціональне та ефективне використання коштів бюджетної установи за цільовим призначенням відповідно до затвердженого кошторису;

3) забезпечити повноту і своєчасність проведення інвентаризації матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків;

4) забезпечити повноту та достовірність складання звітності;

5) забезпечити контроль за виконанням зобов’язань, наявністю і рухом майна, використанням матеріальних і фінансових ресурсів відповідно до затверджених нормативів і кошторисів;

6) своєчасне запобігання негативним явищам у фінансово-господарській діяльності, виявлення і мобілізація внутрігосподарських резервів;

7) формування повної, достовірної інформації про господарські процеси та результати діяльності організації, установи, необхідної для оперативного керівництва та управління, а також для її використання інвесторами, постачальниками, покупцями, кредиторами, фінансовими, статистичними та банківськими установами та іншими зацікавленими органами та організаціями.

В Україні здійснюється державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Згідно зі ст. 6 Закону про бухгалтерський облік порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності про виконання кошторисів бюджетних установ регулюється Головним управлінням Державного казначейства України (ГУДКУ). Воно розробляє План рахунків бухгалтерського обліку і порядок його застосування, інструкції з обліку наявності та використання бюджетних та позабюджетних коштів, валютних операцій, основних засобів. Така сувора регламентація методології обліку забезпечує його єдність, порівнюваність показників установ різних галузей невиробничої сфери, можливість отримання зведених показників для контролю за виконанням кошторисів і бюджетів.

Національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, які розробляються і затверджуються Міністерством фінансів України, на бюджетні установи не поширюються.

Ведення бухгалтерського обліку, здійснення контролю за виконанням кошторисів, а також складання звітності в бюджетних установах покладається на бухгалтерію, яка є, як правило, самостійною службою і має свою структуру. Існують дві організаційні форми обліку в бюджетних установах: бухгалтерії при окремих установах і централізовані бухгалтерії. Самостійні бухгалтерії мають великі установи: вищі навчальні заклади, науково-дослідні інститути, лікарні тощо.

Централізовані бухгалтерії – найбільш поширена форма організації обліку. Вони створюються за відомчою чи міжвідомчою ознаками при територіальних і районних медичних об’єднаннях, міністерствах, відомствах та їх управліннях, управліннях місцевих державних адміністрацій і виконують функції з обліку та звітності бюджетних установ, які вони обслуговують.

Процес створення централізованих бухгалтерій почався в 60-ті роки, на теперішній час ними обслуговується понад 90 % бюджетних установ, що утримуються за рахунок місцевих бюджетів.

Централізація справила позитивний вплив на бухгалтерський облік і звітність: поліпшився функціональний розподіл обов’язків між працівниками, набули поширення прогресивні форми і методи обліку, скоротилися видатки на утримання апарату управління, з’явилася можливість порівнювати та узагальнювати результати аналізу і контролю виконання кошторисів однотипних установ, використовувати сучасну обчислювальну техніку. ТОВ “Парус” розробляє і впроваджує в Україні пакети прикладних програм з комплексної автоматизації бухгалтерського обліку в бюджетних установах з виходом на баланс та інші форми звітності.

Автоматизація обробки обліково-економічної інформації є вирішальним фактором підвищення оперативності, аналітичності та достовірності даних бухгалтерського обліку.

3. План рахунків бюджетних установ та його структура

Законом України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” функцію встановлення правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності з виконання кошторисів бюджетних установ закріплено за Державним казначейством України. Виходячи з цього його Головним управлінням було розроблено новий План рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ. У грудні 1999 року він був зареєстрований у Міністерстві юстиції України і з 1 січня 2000 року набув чинності.

План рахунків – це систематизований перелік рахунків поточного обліку, призначених для відображення господарських операцій.

В основу нового Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ покладено Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, а також План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій з урахуванням особливостей виконання кошторисів доходів і видатків бюджетних установ.

План рахунків має забезпечити точне та достовірне відображення в обліку та звітності господарських операцій бюджетних установ, а також вирішення таких конкретних завдань:

· можливість систематичного контролю за ходом виконання кошторису установи;

· прозорість обліку з метою дотримання економії та цільового використання бюджетних коштів згідно з вимогами бюджетної класифікації України;

· подання повної інформації, потрібної для складання звіту про виконання державного та місцевого бюджетів, а також здійснення аналізу відповідно до вимог щорічного Закону України “Про Державний бюджет України”.

План рахунків налічує 8 класів балансових рахунків і один клас позабалансових рахунків:

1 клас – “Необотні активи”;

2 клас – “Запаси”;

3 клас – “Кошти, розрахунки та інші активи”;

4 клас – “Власний капітал”;

5 клас – “Довгострокові зобов’язання”;

6 клас – “Поточні зобов’язання”;

7 клас – “Доходи”;

8 клас – “Витрати”;

0 клас – Позабалансові рахунки.

Клас 1 “Необоротні активи” об’єднує рахунки, які призначені для обліку матеріальних та нематеріальних активів, що отримані для тривалого використання і не призначені для реалізації або витрачання протягом одного року. На рахунках цього класу обліковуються основні засоби бюджетних установ, інші необоротні матеріальні активи і нематеріальні активи, а також знос необоротних активів.

Клас 2 “Запаси” об’єднує групу рахунків для обліку оборотних матеріальних активів, що належать бюджетним установам, реалізація або використання яких передбачається протягом одного бюджетного року.

На рахунках класу 2 обліковують:

· устаткування, яке підлягає встановленню на об’єктах, що будуються або реконструюються, будівельні матеріали, конструкції, деталі та інші матеріальні цінності, придбані за рахунок коштів, виділених на капітальне будівництво, матеріали для науково-дослідних робіт, а також спеціальне устаткування, придбане для виконання науково-дослідних робіт за господарськими договорами;

· усі види тварин і тварини на відгодівлі, птахи, кролі, хутрові звірі та сім’ї бджіл;

· МШП, що знаходяться на складі та в експлуатації, строк використання яких не перевищує одного року;

· матеріали та продукти харчування;

· готові вироби, вироблені у виробничих (навчальних) майстернях, а також готова друкована продукція;

· продукція підсобних сільських та навчально-дослідних господарств.

Клас 3 “Кошти, розрахунки та інші активи” містить рахунки, призначені для відображення поточних фінансових активів: грошових коштів у касі, на рахунках в установах банків або органах Державного казначейства України, в розрахунках з дебіторами.

На рахунках класу 3 обліковують:

· рух коштів у касі установи або централізованій бухгалтерії;

· кошти на поточних рахунках в установах банків розпорядників коштів місцевих бюджетів і лише тих розпорядників коштів державного бюджету, які згідно з нормативно-правовими актами Президента України чи Кабінету Міністрів України не переведені на казначейське обслуговування кошторисів доходів і видатків;

· рух коштів на реєстраційних рахунках в органах Державного казначейства України розпорядників коштів, що перебувають на державному бюджеті, які відповідно до нормативно-правових актів Президента України чи Кабінету Міністрів України переведені на обслуговування до органів Державного казначейства України;

· рух коштів, що знаходяться в акредитивах, чекових книжках, оплачених талонах на бензин, мазут, харчування тощо, оплачених путівках до будинків відпочинку, санаторіїв, на туристичні бази, в повідомленнях на поштові перекази, митних марках, у бланках трудових книжок і вкладишах до них, а також в інших грошових документах;

· короткострокові векселі, отримані установою у випадках, передбачених нормативно-правовими актами України;

· розрахунки з покупцями і замовниками за виконані роботи та надані послуги, умови договорів з якими передбачають попередню оплату (авансові платежі);

· розрахунки установи з постачальниками у порядку планових платежів, тобто розрахунки з постачальниками, що здійснюються не за кожною окремою угодою, а шляхом періодичного перерахування коштів у строки і в розмірах, заздалегідь узгоджених сторонами; розрахунки з підзвітними особами по видатках, що не можуть бути здійснені шляхом безготівкових розрахунків; суми нестач і крадіжок коштів та цінностей; суми втрат від псування матеріальних цінностей, віднесені за рахунок винних осіб, та інші суми, що підлягають утриманню в установленому порядку;

· розрахунки з різними організаціями-дебіторами по авансових платежах за матеріальні цінності, роботи і послуги тощо.

Клас 4 “Власний капітал” об’єднує рахунки, призначені для обліку вкладень до фондів бюджетних установ і визначення результатів виконання кошторисів бюджетної установи, а також сільських, селищних, міських (міст районного підпорядкування) бюджетів за поточний рік.

До фондів бюджетної установи належать:

· фонд у необоротних активах;

· фонд у малоцінних та швидкозношуваних предметах.

Клас 5 “Довгострокові зобов’язання” призначений для обліку довгострокових зобов’язань, що не є характерними для діяльності цієї бюджетної установи, не пов’язаних з використанням бюджетних коштів, і погашення яких здійснюватиметься у наступні бюджетні роки.

Клас 6 “Поточні зобов’язання” об’єднує рахунки, призначені для обліку зобов’язань установи, що виникають у процесі її діяльності, і погашення яких очікується протягом одного бюджетного року.

До поточних зобов’язань бюджетної установи належать:

· заборгованість за всіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з заробітної плати;

· заборгованість з заробітної плати штатного і нештатного персоналу, з допомоги по тимчасовій непрацездатності; за стипендіями аспірантам та учням;

· заборгованість за відрахуваннями до Пенсійного фонду України, на соціальне страхування та індивідуальне страхування працівників;

· авансові платежі, отримані від фізичних і юридичних осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт, надання послуг;

· кредиторська заборгованість постачальникам і підрядникам за матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги.

Слід врахувати, що зобов’язання, пов’язані з витратами, які виникають у процесі нормального операційного циклу (в результаті придбання матеріалів для надання державних послуг, нарахування комунальних платежів, виплати заробітної плати персоналу тощо), є поточними навіть тоді, коли строк погашення їх настає після 12-ти місяців від дати балансу. Водночас зобов’язання, прямо не пов’язані з операційною діяльністю установи, є поточними за умови, що вони будуть погашені протягом одного бюджетного року.

Клас 7 “Доходи” призначений для обліку надходжень грошових коштів (доходів), отримуваних установами за рахунок загального і спеціального фондів, а також сільських, селищних, міських (міст районного підпорядкування) бюджетів.

Загальний фонд кошторису розпорядників бюджетних коштів об’єднує доходи установи (асигнування), що надходять до фонду із загальних ресурсів бюджету, які не мають при надходженні до бюджету певної мети.

До складу спеціального фонду входять позабюджетні кошти установи – спеціальні кошти, суми за дорученнями, інші позабюджетні кошти під назвою “власні надходження установи”, доходи, що мають цільову спрямованість.

Клас 8 “Витрати” об’єднує групи субрахунків для обліку фактичних видатків і витрат бюджетних установ, а також касових видатків сільських, селищних, міських (міст районного підпорядкування) бюджетів, що здійснюються протягом бюджетного року.

На рахунках класу 8 обліковують:

· видатки по загальному фонду (фактичні видатки, здійснені установами за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів на утримання установи та інші заходи, передбачені кошторисом цієї установи; касові видатки в централізованих бухгалтеріях сільських, селищних і міських (міст районного підпорядкування) бюджетів);

· видатки по спеціальному фонду (фактичні видатки спеціального фонду за кошторисами доходів і видатків у розрізі спеціальних коштів установ, інших надходжень та інших коштів спеціального фонду);

· виробничі витрати (на випуск готових виробів у виробничих (навчальних) майстернях, видання друкованої продукції та надання послуг; витрати підсобних сільських і навчально-дослідних господарств; витрати на виконання науково-дослідних і конструкторських робіт за договорами з підприємствами та установами; витрати на виготовлення різних експериментальних пристроїв для проведення наукових експериментів по роботах, що виконуються за рахунок коштів державного бюджету; витрати на операції з заготівлі та переробки матеріалів господарським способом).

На позабалансових рахунках обліковуються матеріальні цінності, інші активи та зобов’язання, що не належать установі або перебувають у тимчасовому її розпорядженні. Для обліку зазначених цінностей застосовуються такі позабалансові рахунки:

01 “Орендовані необоротні активи”;

02 “Активи на відповідальному зберіганні”;

03 “Незавершене капітальне будівництво”;

04 “Непередбачені активи і зобов’язання”;

05 “Гарантії та забезпечення”;

07 “Списані активи і зобов’язання”;

08 “Бланки суворого обліку”;

09 “Призначення та зобов’язання”.

4. Меморіальні ордери: їх види та застосування

Виходячи з основних вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, метою ведення бухгалтерського обліку і складання звітності є формування повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності й руху грошових коштів організації.

Одним із засобів виконання цього завдання є вибір форми бухгалтерського обліку.

Під формою бухгалтерського обліку розуміють сукупність облікових реєстрів, які використовуються в певній послідовності та взаємодії для ведення обліку із застосуванням принципу подвійного запису.

Для відображення операцій про виконання кошторисів передбачені такі форми бухгалтерського обліку:

· журнал-головна, яка використовується в установах з невеликим обсягом облікової роботи, які ведуть облік самостійно;

· журнально-ордерна, яка використовується в установах з великим обсягом облікової роботи, які ведуть облік самостійно;

· меморіально-ордерна, яка використовується в установах з великим обсягом роботи, облік яких централізований;

· автоматизована.

Найбільш поширеною формою ведення бухгалтерського обліку бюджетних установ є меморіально-ордерна форма обліку.

Меморіально-ордерна форма обліку одержала назву від меморіального ордера, складанням якого завершується обробка документів.

Основними принципами меморіально-ордерної форми обліку є:

· оформлення бухгалтерських проводок меморіальними ордерами;

· розподіл синтетичного обліку на хронологічний та систематичний;

· ведення аналітичного обліку на картках;

· особлива будова Головної книги, яка розкриває кореспонденцію рахунків, що підвищує можливості аналізу та контролю за правильністю записів.

З метою забезпечення єдності бухгалтерського обліку наказом Державного казначейства України від 27.07.2000 року № 68 затверджено Інструкцію про форми меморіальних ордерів бюджетних установ і порядок їх складання.

При меморіально-ордерній формі обліку перевірені та прийняті до обліку документи систематизуються за датами проведення операцій і оформляються меморіальними ордерами – накопичувальними відомостями, яким присвоюються такі постійні номери:

· меморіальний ордер 1 – накопичувальна відомість щодо касових операцій (ф. 380);

· меморіальний ордер 2 – накопичувальна відомість руху коштів загального фонду в органах Державного казначейства України (установах банків) (ф. 381);

· меморіальний ордер 3 – накопичувальна відомість руху коштів спеціального фонду в органах Державного казначейства України (установах банків) (ф. 382);

· меморіальний ордер 4 – накопичувальна відомість щодо розрахунків з іншими дебіторами (ф. 408);

· меморіальний ордер 5 – зведення розрахункових відомостей щодо заробітної плати та стипендій (ф. 405);

· меморіальний ордер 6 – накопичувальна відомість щодо розрахунків з іншими кредиторами (ф. 409);

· меморіальний ордер 7 – накопичувальна відомість щодо розрахунків у порядку планових платежів (ф. 410);

· меморіальний ордер 8 – накопичувальна відомість щодо розрахунків з підзвітними особами (ф. 386);

· меморіальний ордер 9 – накопичувальна відомість щодо переміщення і вибуття необоротних активів (ф. 438);

· меморіальний ордер 10 – накопичувальна відомість щодо вибуття і переміщення малоцінних і швидкозношуваних предметів (ф. 439);

· меморіальний ордер 11 – зведення накопичувальних відомостей щодо надходження продуктів харчування (ф. 398);

· меморіальний ордер 12 – зведення накопичувальних відомостей щодо витрачання продуктів харчування (ф. 411);

· меморіальний ордер 13 – накопичувальна відомість витрачання матеріалів (ф. 396);

· меморіальний ордер 14 – накопичувальна відомість нарахування доходів спеціального фонду бюджетних установ (ф. 409);

· меморіальний ордер 15 – зведення відомостей щодо розрахунків з батьками за утримання дітей (ф. 406).

Для відображення операцій, які не фіксуються в меморіальних ордерах з 1 по 15, а також для операцій, щодо яких немає необхідності складати накопичувальні відомості і зведення (наприклад, в установі з невеликим обсягом операцій), використовується меморіальний ордер ф. № 274.

Записи в меморіальному ордері ф. № 274 здійснюються як на підставі окремих первинних документів, так і за групами однорідних документів. Кореспонденція субрахунків у цьому меморіальному ордері записується залежно від характеру операції таким чином: по дебету одного субрахунка і по кредиту іншого субрахунка або дебету одного субрахунка і по кредиту декількох субрахунків або, навпаки, по кредиту одного субрахунка і по дебету декількох субрахунків. Таким меморіальним ордерам присвоюються номери , починаючи з 16, за кожний місяць окремо.

Меморіальні ордери підписуються виконавцем, особою, що перевірила записи в меморіальному ордері, та головним бухгалтером.

Усі меморіальні ордери підлягають реєстрації в книзі “Журнал-головна” ф. 308. Облік у книзі “Журнал-головна”, як правило, ведеться по субрахунках. В окремих бюджетних установах і централізованих бухгалтеріях за рішенням головного бухгалтера облік може здійснюватися на рахунках другого, третього і т.д. порядку.

Книга “Журнал-головна” відкривається щороку записами сум залишків на рахунках на початок року відповідно до балансу і залишками на рахунках за минулий рік. Записи в ній при веденні в установах окремих меморіальних ордерів здійснюються у міру їх складання, але не пізніше наступного дня, а при складанні меморіальних ордерів – накопичувальних відомостей – один раз на місяць. Сума з меморіального ордера переноситься спочатку до графи “Сума оборотів за меморіальним ордером”, а потім – до дебету і кредиту відповідних кореспондуючих рахунків.

Наприкінці місяця перевіряється правильність записів по рахунках синтетичного обліку в книзі “Журнал-головна”. Для цього підраховуються обороти по кожному субрахунку і виводяться залишки на кінець місяця в рядку “Усього”. При цьому сума оборотів за місяць по всіх субрахунках як по дебету, так і по кредиту має дорівнювати підсумку графи “Сума оборотів за меморіальним ордером”.

Аналітичний облік ведеться в облікових реєстрах (у книгах, картках, накопичувальних відомостях та ін.).

Для контролю за правильністю бухгалтерських записів по рахунках синтетичного та аналітичного обліку складаються оборотні відомості форм 44, 285, 326 по кожній групі аналітичних рахунків, що об’єднуються відповідним синтетичним рахунком. Підсумки оборотів і залишки по кожному аналітичному рахунку оборотних відомостей звіряються з підсумками оборотів і залишками цих субрахунків книги “Журнал-головна” ф. 308.

Підставою для відображення записів в облікових реєстрах є належним чином оформлені первинні документи. Документи, що є підставою для відображення записів у реєстрах бухгалтерського обліку, повинні подаватися до бухгалтерії в терміни, встановлені графіком документообороту.

Первинні документи, що надійшли до бухгалтерії, підлягають перевірці за формою та змістом, тобто контролюється наявність у документах обов’язкових реквізитів і відповідність господарської операції до вимог діючого законодавства, логічний зв’язок окремих показників.

Перевірені та прийняті до обліку документи систематизуються за датами здійснення господарських операцій (у хронологічному порядку) в облікових реєстрах.

ТЕМА 2. КОШТОРИС БЮДЖЕТНОЇ УСТАНОВИ

1. Поняття про кошторис. Види кошторисів.

2. Складання проектів кошторисів.

3. Розгляд і затвердження кошторисів.

4. Внесення змін до кошторисів.

Питання для самостійного вивчення:

1. Складання звітності про виконання кошторисів.

2. Порядок складання, розгляду та виконання розпису Державного бюджету України.

Література:

Основна: [4, 10, 44, 45, 48, 49, 50]

Додаткова: [47, 51, 58]

1. Поняття про кошторис. Види кошторисів

Установи та організації, які утримуються за рахунок коштів бюджетів, для забезпечення своєї діяльності та виконання покладених на них функцій складають та затверджують кошторис доходів і видатків відповідно з бюджетними призначеннями, які встановлені Законом України “Про Державний бюджет”.

Бюджетне призначення являє собою повноваження, яке надається головному розпоряднику бюджетних коштів Законом України “Про Державний бюджет”, постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішенням місцевої ради про місцевий бюджет, яке має кількісні та часові обмеження, яке дозволяє Міністерству фінансів, Державному казначейству або місцевому фінансовому органу надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджету.

Асигнування – це повноваження розпоряднику бюджетних коштів на взяття зобов’язань та витрачання бюджетних коштів на конкретну мету в процесі виконання бюджету, яке надано відповідно до бюджетного призначення.

Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги щодо виконання кошторисів доходів і видатків бюджетних установ та організацій затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 09.01.2000 року № 17.

Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Існують наступні види кошторисів:

· індивідуальні кошториси – це кошториси, які складаються бюджетними організаціями. Причому незалежно від того, веде бюджетна організація облік самостійно чи обслуговується централізованою бухгалтерією, індивідуальний кошторис та план асигнувань складаються за кожною виконуваною нею функцією;

· зведені кошториси – це зведення показників індивідуальних кошторисів розпорядників коштів бюджету нижчого рівня за функціональною класифікацією, що складаються головним розпорядником, розпорядником вищого рівня для подання їх Міністерству фінансів України, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам. Зведені кошториси не затверджуються;

· кошториси на централізовані заходи – це кошториси, до яких включаються асигнування тільки в тих випадках, коли проведення таких заходів за рахунок коштів бюджету дозволено законодавством України (централізовані заходи здійснюються головними розпорядниками).

Кошторис має дві складові:

· загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою, організацією основних функцій;

· спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою основних функцій.

Відповідно до Порядку № 17 установи та організації, які утримуються за рахунок коштів бюджету, мають право приймати зобов’язання та витрачати кошти з бюджету на цілі та в межах, які встановлені кошторисами і планами асигнувань.

План асигнувань із загального фонду бюджету установи – це помісячний розподіл видатків, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов’язань протягом року.

План асигнувань є невід’ємною частиною кошторису і затверджується разом із кошторисом.

2. Складання проектів кошторисів

Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників дані про граничні обсяги видатків загального фонду проекту відповідного бюджету на наступний рік, що є підставою для складання проектів кошторисів. Ці дані формуються виходячи з планових доходів державного і місцевих бюджетів на наступний рік.

Для правильної та своєчасної організації роботи, пов’язаної із складанням проектів кошторисів, головні розпорядники, керуючись відповідними вказівками Міністерства фінансів України, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів щодо складання проектів відповідних бюджетів на наступний рік здійснюють такі заходи:

· встановлюють для підвідомчих установ граничні обсяги видатків із загального фонду бюджету;

· забезпечують підвідомчі установи вказівками щодо складання проектів кошторисів;

· проводять наради з керівниками підвідомчих установ з питань складання проектів кошторисів, додержання вимог чинного законодавства, а також суворого режиму економії грошових коштів і матеріальних цінностей;

· розробляють і повідомляють підвідомчим установам відповідні показники, яких вони повинні дотримуватися при складанні проектів кошторисів і які необхідні для правильного визначення видатків;

· забезпечують складання проектів кошторисів на централізовані заходи, що здійснюються безпосередньо головними розпорядниками;

· встановлюють для підвідомчих установ терміни складання і подання проектів кошторисів.

Головні розпорядники розглядають показники проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня з точки зору законності та правильності розрахунків, доцільності запланованих видатків, правильності їх розподілу за економічною класифікацією, повноти надходження доходів, додержання ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів, а також інших показників відповідно до законодавства.

На основі проектів зведених кошторисів головні розпорядники формують бюджетні запити, які подаються Міністерством фінансів України, Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, місцевими фінансовими органами для включення до проектів відповідних бюджетів у встановленому ними порядку.

Термін розгляду показників проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня встановлюється головними розпорядниками з таким розрахунком, щоб проекти зведених кошторисів могли бути своєчасно оформлені в бюджетні запити.

Планування доходної та видаткової частини кошторису здійснюється з врахуванням наступних вимог.

У дохідній частині проектів кошторисів зазначаються планові обсяги асигнувань, які передбачається спрямувати на покриття видатків установи із загального та спеціального фондів проектів відповідних бюджетів.

Формування дохідної частини загального фонду здійснюється виходячи з планових обсягів бюджетних асигнувань, що виділяються на утримання цієї організації. Дані про планові обсяги бюджетних асигнувань повідомляються установі безпосередньо вищою організацією.

У дохідній частині спеціального фонду вказуються планові обсяги надходжень з інших джерел, одержання яких передбачене відповідними законодавчо-нормативними документами. До таких надходжень відносяться кошти, одержувані бюджетною організацією від надання послуг, виконання робіт і реалізації продукції чи іншої діяльності.

Порядком № 17 передбачено, що формування дохідної частини спеціального фонду провадиться на підставі розрахунків, які складаються щодо кожного запланованого на наступний рік джерела доходів.

При складанні цих розрахунків враховуються такі показники:

· обсяг наданих тих чи інших платних послуг;

· розмір плати в розрахунку на одиницю показника, який має встановлюватися згідно із законодавством;

· інші розрахункові показники (площа приміщень і вартість обладнання, іншого майна, що здається в оренду, кількість місць у гуртожитках, кількість відвідувань музеїв, виставок тощо);

· прогнозні надходження зборів (обов’язкових платежів) до спеціального фонду бюджету.

На підставі зазначених показників визначається сума доходів на наступний рік щодо кожного джерела надходження з урахуванням конкретних умов роботи установи. Загальна сума планових надходжень зі спеціального фонду наводиться у “Зведенні показників спеціального фонду кошторису”, що додається до кошторису. Форму Зведення затверджено наказом Міністерства фінансів України “Про затвердження документів, що використовуються у процесі виконання бюджету” від 21.01.2000 р. № 10.

В основу побудови Зведення та кошторису покладено одні й ті ж принципи, а саме:

· наявні дохідна та видаткова частини;

· витрати наведені в розрізі кодів економічної класифікації.

Однак на відміну від кошторису, де вказується тільки загальна сума надходжень щодо спеціального фонду, у Зведенні наводиться розшифрування цих доходів за видами надходжень: спеціальні кошти, інші власні надходження та інші доходи, а також виконується постатейний розподіл надходжень щодо кожного джерела доходів.

Згідно з Порядком № 17 при формуванні показників, на підставі яких визначаються доходи планового періоду, установи повинні враховувати рівень їх фактичного виконання за останній звітний рік, а також очікуваного виконання за період, що передує плановому. При цьому показники мають наводитися згідно з обсягом, зазначеним у розрахунку, і повною мірою відповідати даним бухгалтерської звітності за відповідні періоди.

Спеціальний фонд проекту кошторису передбачає зведення показників за всіма джерелами надходження коштів до цього фонду та відповідними напрямами їх використання.

Розподіл видатків спеціального фонду проекту кошторису проводиться в межах надходжень, запланованих на цю мету в даному фонді.

У процесі складання та затвердження проектів кошторисів залишки коштів за спеціальним фондом не плануються.

У видатковій частині проекту кошторису доходів і видатків установи визначається загальна сума витрат установи в розрізі кодів економічної класифікації, а також з розподілом витрат, які планується профінансувати за рахунок бюджетних асигнувань, і витрат, що планується здійснити за рахунок спеціального фонду.

Під час визначення обсягів видатків розпорядникам нижчого рівня головні розпорядники, розпорядники вищого рівня повинні враховувати об’єктивну потребу в коштах кожної установи виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установи (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності реалізації окремих програм та намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді.

Обов’язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установи. При визначенні видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності цієї установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості.

При цьому видатки на заробітну плату за рахунок спеціальних коштів обчислюються залежно від обсягу діяльності, що проводиться за рахунок цих коштів, із застосуванням норм, які використовуються установами аналогічного профілю.

Показники видатків, що включаються до проекту кошторису, повинні бути обгрунтовані відповідними розрахунками щодо кожного коду економічної класифікації.

Якщо під час планування установою спеціального фонду кошторису планові доходи перевищують планові видатки, розраховані на реалізацію заходів спеціального призначення відповідно до законодавства, установа повинна передбачити спрямування зазначених коштів на пріоритетні заходи, які необхідні для виконання основних функцій, але не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду. Оскільки такі видатки планується провадити за рахунок надходжень із спеціального фонду, вони передбачаються в кошторисі за спеціальним фондом.

Розподіл витрат за загальним фондом провадиться виходячи з планових надходжень бюджетних асигнувань, зазначених у доходній частині проекту кошторису. При цьому розрахунок сум витрат за кошторисом на запланований рік здійснюється виходячи з обсягу діяльності установи, визначеного планом розвитку установи, та його фактичного виконання за попередні періоди.

Формування видаткової частини за спеціальним фондом кошторису провадиться в межах надходжень, запланованих на ці цілі за даним фондом у проекті кошторису.

Одночасно з проектом кошторису подається штатний розпис бюджетної установи.

Складені проекти кошторисів доходів і видатків і планів асигнувань бюджетні установи подають для розгляду та затвердження головним розпорядникам у встановлені строки.

Після затвердження відповідних бюджетів проекти зведених кошторисів приводяться у відповідність з показниками цих бюджетів.

3. Розгляд і затвердження кошторисів

У тижневий термін після опублікування Закону України про Державний бюджет України, відповідного рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників лімітні довідки.

Згідно із зазначеними лімітними довідками головні розпорядники та розпорядники вищого рівня уточнюють розпорядникам нижчого рівня річні обсяги бюджетних асигнувань, проводять помісячний розподіл асигнувань із загального фонду та доводять до них відповідні лімітні довідки.

Лімітна довідка про бюджетні асигнування – це документ, який містить затверджені бюджетні призначення (встановлені бюджетні асигнування) та їх помісячний розподіл, а також інші показники, що згідно із законодавством повинні бути визначені на основі відповідних нормативів.

Лімітна довідка видається відповідно Міністерством фінансів України, Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органом, розпорядником вищого рівня і доводиться головним розпорядникам, розпорядникам нижчого рівня для уточнення проектів кошторисів і складання проектів планів асигнувань.

Форма лімітної довідки затверджується Міністерством фінансів України.

З наведеного вище випливає, що ця довідка є для бюджетних організацій своєрідним лімітом витрат, які вони можуть здійснювати протягом року для виконання основних функцій і в межах яких вони мають право брати на себе зобов’язання.

Розпорядники бюджетних коштів відповідно до затверджених для них обсягів бюджетних асигнувань та інших показників, зазначених у лімітній довідці, приводять у відповідність до них свої витрати. Для цього чисельність працівників установи, що пропонується до затвердження у штатному розписі, має бути приведено у відповідність до певного фонду оплати праці, а інші витрати – у відповідність з іншими встановленими асигнуваннями таким чином, щоб забезпечити виконання функцій, покладених на установу.

Отже, бюджетні установи на підставі отриманої від вищої організації лімітної довідки, в якій встановлено бюджетні асигнування, уточнюють проекти кошторисів, складають проекти планів асигнувань, штатні розписи (розклади) і подають ці документи до вищої організації у встановлені терміни. При цьому дані про витрати, наведені бюджетними установами в проектах кошторисів і планах асигнувань, мають відповідати встановленим для них лімітам бюджетних асигнувань.

Штатний розпис (розклад) – це документ, що визначає структуру установи, кількість штатних одиниць по кожному структурному підрозділу і у цілому по установі.

У штатному розписі вказуються встановлені штатному персоналу посадові оклади, надбавки, доплати, місячний фонд заробітної плати, а також фонд заробітної плати на рік по цій установі.

Штатний розпис, що подається установою до вищої організації, складається за формою, затвердженою наказом Міністерство фінансів України “Про затвердження документів, що використовуються в процесі виконання бюджету” від 21.01.2000 р.

Проекти кошторисів і планів асигнувань, направлені до вищої організації, мають розглядатися за необхідності у присутності керівників відповідних установ. При цьому установи, що розглядають проекти кошторисів і планів асигнувань, повинні:

· забезпечити суворе дотримання вимог чинного законодавства, а також вказівок щодо складання кошторисів на наступний рік;

· дотримуватися режиму економії, не допускаючи включення до кошторису витрат, не зумовлених виробничою необхідністю;

· забезпечити у проектах кошторисів і планах асигнувань дотримання доведених у лімітних довідках річних обсягів асигнувань та обсягів їх помісячного розподілу з урахуванням термінів проведення окремих заходів і можливості здійснення відповідних витрат протягом року;

· не допускати затвердження у кошторисах сум, не підтверджених розрахунками та економічними обгрунтуваннями.

Вищі організації протягом трьох тижнів після отримання лімітних довідок складають і подають уточнені проекти зведених кошторисів і проекти зведених планів асигнувань до Міністерства фінансів України, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів для складання і затвердження річного розпису призначень відповідних бюджетів (розпису річних бюджетних призначень, затверджених у відповідному бюджеті для загального і спеціального фондів у розрізі головних розпорядників, за повною економічною класифікацією, що відповідає зведенню усіх проектів кошторисів) і помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів (розпису річних бюджетних призначень, затверджених у відповідному бюджеті для загального фонду в розрізі головних розпорядників, за скороченою економічною класифікацією помісячно, що відповідає зведенню усіх планів асигнувань).

Уточнені проекти кошторисів та складені проекти планів асигнувань повинні відповідати певним лімітним довідкам.

Міністерство фінансів України надсилає для реєстрації, обліку і виконання затверджений річний розпис призначень державного бюджету і помісячний розпис асигнувань загального фонду державного бюджету Державному казначейству, яке у триденний термін доводить до головних розпорядників витяги із зазначених документів, що є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів і планів асигнувань усіма розпорядниками.

Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників витяги із затверджених річного розпису призначень відповідного бюджету та помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідного бюджету, що є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів і планів асигнувань розпорядниками.

Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи затверджуються керівником відповідної вищестоящої організації залежно від того, в підпорядкованості якого органу виконавчої влади перебуває та чи інша бюджетна організація, за винятком:

· міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, кошториси яких затверджують керівники відповідних центральних органів виконавчої влади за погодженням з Міністерством фінансів України;

· обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, центральних органів управління державними цільовими фондами, президій державних академій наук, Лікувально-оздоровчого об’єднання при Кабінеті Міністрів України, а також установ і закладів, яким безпосередньо встановлені призначення у державному бюджеті (крім національних закладів освіти), кошториси яких затверджує Міністерство фінансів України, якщо інше не передбачено законодавством.

Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи органів виконавчої влади, підпорядкованих міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, затверджуються керівниками цих міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;

· міністерств і відомств Автономної Республіки Крим, управлінь, відділів, інших підрозділів Київської та Севастопольської міських, районних держадміністрацій, кошториси яких затверджує Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації після попередньої експертизи в Міністерстві фінансів Автономної Республіки Крим, обласних, Київському та Севастопольському фінансових управліннях;

· управлінь, відділів, інших підрозділів районних держадміністрацій, кошториси яких затверджують районні держадміністрації після попередньої експертизи в районних фінансових відділах;

· регіональних відділень (служб) державних цільових фондів, кошториси яких затверджують вишестоящі установи;

· національних закладів освіти, яким безпосередньо встановлені призначення у державному бюджеті, кошториси яких затверджують керівники цих закладів у межах доведених Міністерством фінансів України обсягів бюджетних асигнувань і середньорічної кількості ставок.

Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи установ, які не мають вищестоящої галузевої організації (центральні районні, центральні міські лікарні тощо) затверджуються районними держадміністраціями або виконавчими органами відповідних місцевих рад.

Кошториси і плани асигнувань на проведення централізованих заходів затверджуються окремо за кожним заходом керівниками міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, держадміністрацій та виконавчих органів місцевих рад, за планами яких виконуватимуться зазначені заходи. Такі кошториси і плани асигнувань можуть бути затверджені на загальний обсяг видатків. При цьому для здійснення кожного конкретного заходу не пізніше ніж за місяць складається окремий кошторис на підставі календарних планів.

Кошторис затверджується за загальним і спеціальним фондами на рік без розподілу за періодами року в обсязі, який дорівнює сумі цих фондів.

Кошториси і плани асигнувань підписуються керівником та головним (старшим) бухгалтером установи (централізованої бухгалтерії).

Затверджені кошториси, плани асигнувань і штатні розписи бюджетних установ скріплюються гербовою печаткою і підписом керівників організацій, уповноважених затверджувати такі документи, із зазначенням дати затвердження.

Одночасно з кошторисом на затвердження подається план асигнувань та штатний розпис установи, включаючи її структурні підрозділи, які утримуються за рахунок власних надходжень. Зазначені документи затверджуються в двох примірниках, один з яких повертається установі, а другий залишається в організації, що їх затвердила.

Установи, які одержують призначення з державного бюджету і відповідно до законодавства самостійно затверджують кошториси, плани асигнувань і штатні розписи, у тритижневий термін після затвердження бюджету подають Міністерству фінансів України затверджені кошториси, розрахунки до них, календарні плани, плани асигнувань і штатні розписи.

Затвердження кошторисів і планів асигнувань, а також здійснення видатків у сумах, які перевищують затверджені бюджетом асигнування, тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством.

Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи щороку, протягом трьох місяців після затвердження відповідних бюджетів, перевіряють правильність складення і затвердження кошторисів і планів асигнувань.

Скорочення зайвих і завищених асигнувань, виявлених у результаті перевірки правильності складання кошторисів, проводиться Міністерством фінансів України, Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, місцевими фінансовими органами на підставі матеріалів перевірок.

Вивільнені асигнування спрямовуються на інші пріоритетні заходи, що плануються цим же розпорядником, за рішенням Міністерства фінансів України, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевого фінансового органу на підставі обгрунтованого подання головного розпорядника.

У зазначених випадках в установленому порядку вносяться зміни до кошторисів і планів асигнувань.

4. Внесення змін до кошторисів

Порядком № 17 передбачено, що бюджетні установи в процесі виконання покладених на них функцій можуть вносити зміни до кошторисів у випадках:

· необхідності перерозподілу видатків за економічною класифікацією;

· прийняття нормативного акта щодо передачі повноважень та бюджетних асигнувань від одного розпорядника іншому;

· прийняття рішення щодо розподілу централізованих нерозподілених бюджетних асигнувань між розпорядниками;

· необхідності збільшення видатків спеціального фонду бюджету внаслідок перевищення надходжень до цього фонду над передбаченими (запланованими) у бюджеті на відповідний рік;

· прийняття рішення щодо скорочення (обмеження) видатків загального фонду бюджету в цілому на рік.

У кожному випадку внесення змін до кошторисів і планів асигнувань складаються відповідні довідки, форми яких затверджено наказом Міністерства фінансів України “Про затвердження документів, що використовуються в процесі виконання бюджету” від 21.01.2000 р. № 10. При цьому перезатвердження кошторисів і планів асигнувань необов’язкове.

У разі внесення установою змін до спеціального фонду кошторису довідка затверджується керівником установи, яка затвердила кошторис.

Форма довідки затверджується Міністерством фінансів України.

Після перегляду річних звітів про виконання кошторисів за минулий рік уточнюються показники перехідних контингентів станом на 1 січня поточного року виходячи з фактичного виконання плану щодо цих контингентів за минулий рік. За результатами перевірок у разі виявлення сум зайвих і завищених асигнувань вносяться зміни до кошторисів і планів асигнувань шляхом зменшення їх обсягів.

Право скорочення асигнувань надається Міністерству фінансів України, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам.

Виконання кошторисів і планів асигнувань здійснюється наростаючим підсумком з початку року.
Звіти про виконання кошторисів і планів асигнувань подаються у порядку та за формою, встановленими Державним казначейством.

ТЕМА 3. ОБЛІК ФІНАНСУВАННЯ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ

1. Основні принципи та порядок фінансування бюджетних установ.

2. Система розпорядників бюджетних коштів.

3. Облік фінансування за відомчою структурою.

4. Облік фінансування через органи Державного казначейства.

5. Поняття бюджетної класифікації та її структура. Склад і класифікація видатків.

6. Облік касових видатків.

7. Облік фактичних видатків.

Питання для самостійного вивчення:

1. Контроль за формуванням видатків.

Література:

Основна: [9, 17, 18-20, 23, 24, 42, 45, 46-51]

Додаткова: [53, 58, 59, 60, 61]

1. Основні принципи та порядок фінансування бюджетних установ

Основним джерелом коштів бюджетних установ є державний бюджет, який об’єднує низку самостійних бюджетів.

Бюджетні установи безпосередньо фінансуються з державного або місцевого бюджетів.

Бюджетне фінансування являє собою виділення коштів з бюджету (державного або місцевого) в розпорядження керівників установ та організацій на здійснення витрат, передбачених бюджетом.

Фінансування – це джерело покриття видатків бюджетних установ у вигляді коштів, одержаних з бюджету в межах затверджених асигнувань, тобто в межах планових сум, передбачених кошторисом, які одержуються з бюджету.

Фінансування – це надання грошових коштів бюджету або права на їх витрачання в межах затверджених асигнувань на передбачені бюджетом заходи.

Граничні розміри фінансування із бюджету на рік з розбивкою по кварталах передбачаються в річному розписі доходів і видатків відповідного бюджету, в кошторисах доходів і видатків бюджетних установ і називаються бюджетними асигнуваннями.

Основні принципи бюджетного фінансування та напрями витрачання бюджетних коштів викладено в Законі України “Про бюджетну систему”.

Згідно зі ст. 18 цього Закону кошти Державного бюджету України витрачаються виключно на цілі та в межах, затверджених законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний рік.

Відповідно до цього Закону з Державного бюджету фінансуються установи та організації у сфері освіти, культури, науки, охорони здоров’я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що мають загальнодержавне значення.

Що стосується коштів, одержуваних з місцевих бюджетів, то вони використовуються тільки на цілі та в межах, затверджених відповідно місцевими радами народних депутатів.

Таким чином, залежно від того, в підпорядкованості якого органу виконавчої влади перебуває та чи інша бюджетна організація, фінансування здійснюється або за рахунок коштів Державного бюджету, або за рахунок коштів місцевого бюджету.

Бюджетні організації під час здійснення своєї діяльності можуть одержувати у своє розпорядження кошти не тільки з бюджету, а й з інших джерел. Кошти, одержувані бюджетними організаціями, крім асигнування з бюджету, називаються позабюджетними (коштами спеціального фонду), і до них відносяться кошти, отримані від виконання робіт, надання послуг, реалізації продукції чи іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством.

Фінансування бюджетних організацій здійснюється з додержанням таких принципів:

· Безповоротність надання коштів. Згідно з цим принципом суми, що виділяються з бюджету на утримання установ, мають безоплатний характер, тобто поверненню не підлягають;

· Зв’язок між обсягом фінансування та виконанням планів бюджетною установою. Сутність цього принципу полягає у тому, що бюджетна установа отримує кошти не під план, а відповідно до фактичного виконання плану. При цьому на чергову суму надходжень грошових коштів безпосередньо впливає якість використання попередньо наданих коштів та дотримання установою фінансової дисципліни;

· Фінансування в межах асигнувань, передбачених кошторисом. Цей принцип означає, що виділення коштів з бюджету на утримання бюджетних організацій здійснюється тільки за наявності кошторису доходів і видатків бюджетних установ і в межах асигунвань, затверджених кошторисом.

Слід мати на увазі, що здійснення витрат, не передбачених кошторисом, не допускається, оскільки затверджений кошторис бюджетної установи являє собою граничний рівень витрат, які може здійснювати установа за тією чи іншою статтею за рахунок бюджетних коштів. Згідно з п. 43 Порядку № 17 здійснення витрат без затверджених у встановленому порядку кошторисів і плану асигнувань призупиняється через 30 календарних днів після затвердження річного розкладу призначень і помісячного розкладу асигнувань відповідного бюджету. Після закінчення цього терміну органи Державного казначейства і фінансові органи провадять фінансування тільки згідно із затвердженими кошторисами і планами асигнувань;

· Цільове призначення. Відповідно до цього принципу використання виділених з бюджету коштів провадиться тільки на цілі, передбачені у відповідній статті кошторису та в межах отриманих сум.

Це означає, що бюджетні установи повинні використати кошти, отримані, наприклад, для виплати заробітної плати, виключно на ці цілі, а не витратити на купівлю матеріалів або канцелярського приладдя.

Слід мати на увазі, що посадові особи бюджетних організацій за порушення порядку використання бюджетних коштів несуть кримінальну відповідальність згідно Кримінального кодексу України;

· Контроль за використанням наданих коштів. Цей принцип означає, що контроль за використанням коштів здійснюється на всіх етапах господарської діяльності бюджетних установ через казначейську систему виконання бюджету.

2. Система розпорядників бюджетних коштів

Фінансування установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів, здійснюється безпосередньо через розпорядників бюджетних коштів.

Розпорядниками бюджетних коштів виступають органи державної влади або органи місцевого самоврядування, яким надано право розподіляти бюджетні кошти.

Розпорядниками бюджетних коштів є безпосередньо керівники міністерств, відомств і установ, яким надано право розпоряджатися бюджетним асигнуванням, виділеним на проведення відповідних заходів.

Залежно від ступеня підпорядкованості та від обсягу наданих прав, повноважень, відповідальності та обов’язків вони розподіляються на:

· головних розпорядників бюджетних коштів;

· розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (нижчі розпорядники).

До головних розпорядників бюджетних коштів належать:

· міністри і керівники інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють фінансування згідно з державним бюджетом;

· керівники відділів обласних, міських, районних держадміністрацій, а також органів місцевого самоврядування, які здійснюють фінансування згідно з місцевими бюджетами.

Розпорядниками бюджетів нижчого рівня є розпорядники, які у своїй діяльності підпорядковані відповідному головному розпоряднику, розпоряднику вищого рівня і/або діяльність яких координується через нього.

До нижчих розпорядників бюджетних коштів відносяться керівники установ та організацій, що мають підвідомчі установи та одержують кошти з бюджету на здійснення витрат своєї установи і також на витрати підвідомчих установ.

Виходячи з цього нижчі розпорядники коштів залежно від обсягу наданих їм прав поділяються на:

· розпорядників бюджетних коштів другого ступеня;

· розпорядників бюджетних коштів третього ступеня.

Розпорядниками бюджетних коштів другого ступеня є керівники установ, які одержуть кошти від головних розпорядників на здійснення витрат цієї установи і для розподілу між підвідомчими установами та організаціями.

Розпорядниками бюджетних коштів третього ступеня є керівники установ, які одержуть бюджетні кошти тільки на витрати цієї установи.

Головні розпорядники у порівнянні з нижчими розпорядниками наділені найбільшими правами, обов’язками і відповідно несуть більшу відповідальність:

· розглядають і затверджують кошториси і плани асигнувань підвідомчої їм установи;

· складають зведені кошториси в цілому по міністерству, відомству, управлінню, відділу;

· здійснюють в установленому порядку перерозподіл отриманих асигнувань між розпорядниками коштів нижчого рівня;

· здійснюють постійну перевірку законності та ефективності використання бюджетних коштів підвідомчими їм установами;

· несуть відповідальність за виконання кошторису не тільки відомства в цілому, а й усіх підвідомчих їм установ;

· здійснюють контроль за ефективністю використання бюджетних коштів і станом обліку і звітності в цих установах.

Нижчі розпорядники другого ступеню, які мають підвідомчу мережу, одержують бюджетні кошти від головних розпорядників як на здійснення витрат по своїй установі, так і для переказу підвідомчим установам. Вони несуть відповідальність за використання бюджетних асигнувань перед головним розпорядником.

Що стосується розпорядників третього ступеня, які не мають у своєму підпорядкуванні підвідомчих установ, вони одержують бюджетні кошти від вищого розпорядника тільки на утримання своєї установи. Вони не користуються правом подальшого перерозподілу бюджетних коштів.

3. Облік фінансування за відомчою структурою

На сьогоднішній день у зв’язку з тим, що не всі бюджетні установи перейшли на казначейське обслуговування, фінансування здійснюється як за відомчою структурою, так і через органи Державного казначейства.

За відомчою структурою фінансуються установи, що утримуються за рахунок місцевих бюджетів, та інші розпорядники коштів, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням Міністерства фінансів України.

При фінансуванні за відомчою структурою Головне управління Державного казначейства перераховує бюджетні кошти на поточні бюджетні рахунки головних розпорядників коштів на підставі поданих ними розподілів бюджетних коштів (2 примірники). Один примірник розподілу залишається у головного розпорядника коштів і реєструється в журналі реєстрації розподілу коштів, а другий передається Головному управлінню Державного казначейства.

Управління оперативно-касового планування видатків на підставі наданого розподілу складає в 2-х примірниках розпорядження на перерахування коштів з єдиного казначейського рахунка, яке реєструється в журналі реєстрації розпоряджень, підписується начальником цього управління і затверджується заступником міністра фінансів – начальником Головного управління Державного казначейства.

Перший примірник розпорядження передається в управління бухгалтерського обліку і звітності, де здійснюється звірка суми фінансування з залишками невикористаних асигнувань, після чого передається оперативно-контрольному управлінню для перерахування коштів за призначенням. Другий примірник розпорядження залишається в управлінні оперативно-касового планування видатків.

Перерахування бюджетних коштів з єдиного казначейського рахунка здійснюється платіжним дорученням, яке подається до уповноваженого банку у вигляді електронних розрахункових документів каналами зв’язку в системі “клієнт-банк”. Отримавши від уповноваженого банку виписки з єдиного казначейського рахунка, управління бухгалтерського обліку та звітності Головного управління Державного казначейства перевіряє повноту проведених платежів, а управління оперативно-касового планування видатків відображає суму проведеного фінансування головного розпорядника коштів у картці обліку асигнувань. Подальший рух фінансування здійснюється за схемою: головний розпорядник коштів розпорядник коштів другого ступеня розпорядник коштів третього ступеня.

Головним розпорядникам коштів в уповноважених установах банків відкриваються такі поточні рахунки:

· на видатки установи;

· для переказу підвідомчим установам.

Для обліку наявності та руху бюджетних коштів призначені два субрахунки рахунка 31 “Рахунки в банках”: 311 “Поточні рахунки на видатки установи” та 312 “Поточні рахунки для переведення підвідомчим установам”.

Субрахунок 311 “Поточні рахунки на видатки установи” ведеться розпорядниками коштів всіх рівнів.

На субрахунку 312 “Поточні рахунки для переведення підвідомчим установам” головні розпорядники коштів та розпорядники коштів другого ступеня обліковують кошти, призначені для переказів підвідомчим установам.

Записи по дебету субрахунка 311 “Поточні рахунки на видатки установи”, а також по дебету і кредиту субрахунка 312 “Поточні рахунки для переведення підвідомчим установам” здійснюються на підставі виписок з поточних рахунків, які видаються в строки, погоджені з бюджетними установами, і обов’язково на 1-ше число місяця. До виписок додаються відповідні первинні документи, якими оформляється рух коштів на рахунках в банку і на підставі яких складені виписки. Форми виписок з поточних рахунків можуть бути різними залежно від застосовуваних технічних засобів, але загальними для них є такі реквізити: дата здійснення операції, номер документа, на підставі якого здійснено запис, номер кореспондуючого рахунка, вид операції, символ статистичної звітності банку.

Рух бюджетних коштів на поточних рахунках здійснюється у взаємозв’язку із змінами джерел фінансування, якими є доходи загального фонду.

Для обліку доходів за загальним фондом і внутрішніх розрахунків, які виникають в процесі виконання кошторисів між вищими розпорядниками коштів і підвідомчими їм установами, призначений рахунок 70 “Доходи загального фонду” та субрахунок 681 “Внутрішні розрахунки за загальним фондом”.

У кредит рахунка 70 “Доходи загального фонду” записуються:

· суми бюджетних коштів, що надійшли на видатки, передбачені кошторисом, згідно із затвердженим бюджетом;

· суми виявлених лишків матеріалів і грошей у касі, а також безоплатно одержані матеріали.

У дебет рахунка 70 “Доходи загального фонду” записуються:

· суми відкликаних коштів;

· суми фактичних видатків, що списуються наприкінці року на підставі річних звітів;

· суми списаних недостач матеріалів і безнадійних до одержання боргів.

Кредитове сальдо цього рахунку протягом року показує суму асигнувань з бюджету наростаючим підсумком з початку року (за мінусом недостач матеріалів і безнадійних до одержання боргів). Сальдо на 1-е січня наступного року показує суму невикористаних асигнувань з державного та місцевих бюджетів, тобто залишок грошових коштів на поточних рахунках у банку, а також суми тих видатків, які залишилися в залишках на матеріальних і розрахункових рахунках бухгалтерського обліку.

Субрахунок 681 “Внутрішні розрахунки за загальним фондом” залежно від того, у розпорядника коштів якого ступеня він застосовується, може бути активним, пасивним і активно-пасивним.

У головного розпорядника коштів субрахунок 681 “Внутрішні розрахунки за загальним фондом” завжди є активним і призначений для обліку розрахунків з підвідомчими установами за сумами проведеного перерахування їм із загального фонду.

Сальдо субрахунка 681 “Внутрішні розрахунки за загальним фондом” протягом року відображає суму асигнувань підвідомчих установ. Оскільки останні повинні відзвітувати перед головним розпорядником коштів щодо раціонального використання отриманих асигнувань відповідно до затверджених кошторисів, то це сальдо слід розглядати як дебіторську заборгованість. Після списання у кредит цього субрахунка видатків, здійснених підвідомчими установами на підставі їх річних звітів, сальдо субрахунка 681 “Внутрішні розрахунки за загальним фондом” на кінець року показує суму невикористаного підвідомчими установами асигнування за загальним фондом. З характеру внутрішніх розрахунків, що виникають в процесі виконання кошторисів, випливає, що сума дебетового залишку субрахунка 681 “Внутрішні розрахунки за загальним фондом” у головного розпорядника коштів має дорівнювати сумі кредитових залишків на субрахунках 681 “Внутрішні розрахунки за загальним фондом” усіх підвідомчих установ. При складанні зведеного балансу ці залишки взаємно виключаються.

У нижчих розпорядників коштів, які не мають підвідомчих установ, субрахунок 681 “Внутрішні розрахунки за загальним фондом” пасивний і використовується для обліку сум загального фонду, отриманих від вищого розпорядника коштів.

Сальдо наростаючим підсумком протягом року показує отримані суми загального фонду, а сальдо на кінець року – суму невикористаних коштів загального фонду.

У нижчих розпорядників коштів, які мають підвідомчі установи, субрахунок 681 “Внутрішні розрахунки за загальним фондом” активно-пасивний. Він призначений для обліку сум, одержаних від вищих розпорядників коштів (пасивний субрахунок), і для обліку сум проведеного перерахування із загального фонду підвідомчим установам. Структура цього субрахунка і зміст його сальдо збігаються зі структурою і змістом сальдо активного субрахунка 681 “Внутрішні розрахунки за загальним фондом” у головного розпорядника коштів і пасивного субрахунка 681 “Внутрішні розрахунки за загальним фондом” у розпорядника коштів третього ступеня, тобто записи на цьому субрахунку здійснюються за принципом активного і пасивного рахунків.

Бухгалтерські записи відображаються в щомісячних накопичувальних відомостях, об’єднаних з меморіальним ордером № 2, які складаються за кожним субрахунком рахунка 31 “Рахунки в банках”.

Аналітичний облік надходження грошових коштів ведеться за кожним субрахунком в розрізі кодів функціональної класифікації на картках аналітичного обліку грошових коштів.

4. Облік фінансування через органи Державного казначейства

Бюджетні установи, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету, фінансуються за другою формою – через органи Державного казначейства, яким в установах Національного банку та уповноважених установах комерційних банків, визначених Кабінетом Міністрів України та Національним банком України, відкриваються єдині казначейські рахунки відповідно до наказу Головного управління Державного казначейства України. У перспективі органи Державного казначейства виконуватимуть функції бюджетного банку.

Єдиний казначейський рахунок – це система бюджетних рахунків органів Державного казначейства в установах банків, на які зараховуються податки, збори та інші обов’язкові платежі державного бюджету і з яких органами Державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо на користь суб’єктів господарської діяльності, які виконали або надали послуги розпорядникам бюджетних коштів, та оплачуються інші видатки бюджетних установ як у безготівковому порядку, так і готівкою.

При фінансуванні розпорядників бюджетних коштів через територіальні органи Державного казначейства всі поточні рахунки бюджетних установ в уповноважених банках закриваються і в свою чергу їм в органах Державного казначейства відкриваються реєстраційні рахунки, кількість яких у конкретного розпорядника коштів залежить від ступеня деталізації контролю за використанням бюджетних коштів відповідно до бюджетної класифікації.

Реєстраційні рахунки за багатьма ознаками відрізняються від поточних рахунків:

Порівняльна характеристика поточних і реєстраційних рахунків

Ознака

Поточний рахунок

Реєстраційний рахунок

Сфера застосування

В установах, що утримуються за рахунок місцевих бюджетів

В установах, що утримуються за рахунок державного бюджету

Регламентація порядку відкриття

Інструкція НБУ

Інструкція ГУДКУ

Місце відкриття

Установа уповноваженого банку

Орган Державного казначейства

Термін дії

Постійно

Бюджетний рік

Функціональне призначення

Розрахунково-касове обслуговування

Розрахунково-касове обслуговування, контроль за касовими видатками установи

Реєстраційний рахунок – це рахунок, що відкритий в органах Державного казначейства розпорядникам коштів для обліку їх видатків.

Для відкриття реєстраційних рахунків у відповідних органах Державного казначейства на кожного розпорядника коштів заводяться особові справи. Розпорядники коштів подають до органів Державного казначейства такі документи:

· заяву на відкриття рахунка в системі органів Державного казначейства, підписану керівником установи і головним бухгалтером;

· довідку про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України із зазначенням ідентифікаційного коду;

· копію затвердженого положення або статуту про установу, підприємство, організацію, засвідчену вищестоящою установою чи нотаріусом;

· доведений до розпорядника коштів поквартальний обсяг асигнувань, що передбачений у бюджеті України, з розподілом по розділах, главах, параграфах і статтях бюджетної класифікації;

· затверджений кошторис доходів і видатків із поквартальним розподілом;

· картку із зразками підписів осіб, які мають юридичне право розпоряджатися коштами, що знаходяться на рахунку установи, і підписувати платіжні та інші розрахункові документи, а також зі зразком відтиску печатки;

· звіт про виконання кошторису доходів і видатків установи на дату закриття фінансування на поточні бюджетні рахунки в установі уповноваженого банку.

При відкритті реєстраційних рахунків кожному рахунку присвоюється відповідний номер, у якому перші шість знаків – код функціональної класифікації видатків, наступні три знаки – код відомчої класифікації видатків, а наступні п’ять знаків – код отримувача бюджетних коштів.

Через дробову риску проставляється код коштів:

· 0 – кошти загального фонду державного бюджету;

· 1 – спеціальні кошти;

· 2 – кошти за виконання окремих доручень;

· 3 – депозитні суми;

· 4 – інші власні надходження;

· 5 – субвенції, отримані з бюджетів інших рівнів;

· 6 – інші кошти спеціального фонду, що надходять згідно з розподілом вищих розпорядників коштів;

· 7 – інші кошти спеціального фонду, зараховані безпосередньо на рахунки установи.

У випадку зміни адреси установи та органу Державного казначейства розпорядник коштів надає витяг з його особової картки.

Відкриттю реєстраційних рахунків передує укладання договорів, що регулюють відносини між органами державного казначейства та розпорядником коштів. Договір має стандартну форму і містить такі розділи: предмет договору; права та обов’язки сторін; порядок вирішення суперечних питань; строки дії договору, порядок його зміни і припинення; інші умови; юридичні адреси.

Реєстраційні рахунки відкриваються в розрізі розділів бюджетної класифікації на один бюджетний рік і щорічно поновлюються. Відкриття реєстраційних рахунків стає здійсненим фактом після письмового повідомлення про це розпорядника коштів.

При зміні юридичної адреси розпорядник коштів повинен протягом одного тижня повідомити про зазначені зміни відповідні органи Державного казначейства. В разі, якщо змінюється й адміністративно-територіальна підпорядкованість розпорядника коштів, реєстраційний рахунок в органах Державного казначейства за старим місцем знаходження закривається. При цьому розпоряднику коштів надається витяг із особової картки, в якому фіксується інформація щодо підсумкового результату проведених бюджетною установою видатків. Витяг подається в органи Державного казначейства за новою адресою, після чого між розпорядником коштів та органом Державного казначейства укладається договір на розрахункове обслуговування.

Оплата видатків розпорядників бюджетних коштів здійснюється органами Державного казначейства України з реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників шляхом проведення платежів з цих рахунків, відкритих в органах Державного казначейства України.

Оплата рахунків розпорядників коштів бюджету здійснюється лише за наявності в обліку органів Державного казначейства їх зобов’язань та (або) фінансових зобов’язань та залишків коштів на рахунках розпорядників.

Підставою для оплати видатків є платіжні доручення розпорядників коштів та документи, які підтверджують цільове направлення коштів (рахунки, рахунки-фактури, накладні, акти виконаних робіт тощо).

Органи Державного казначейства приймають від розпорядників бюджетних коштів платіжні доручення і підтверджують документи:

· за загальним фондом – відповідно до кошторисних призначень, помісячних планів асигнувань, зареєстрованих зобов’язань та в межах залишку коштів на рахунку за певним кодом економічної класифікації видатків;

· за спеціальним фондом – в межах загального залишку коштів на спеціальному реєстраційному рахунку за всіма кодами економічної класифікації видатків, залишків кошторисних призначень та зареєстрованих зобов’язань.

Платіжні доручення подаються до органів Державного казначейства України у двох примірниках, на першому з яких ставляться відбиток печатки та підписи відповідальних осіб установи. Дата платіжного доручення повинна відповідати даті його фактичного подання або даті наступного дня, якщо документи надійшли після операційного часу.

З метою забезпечення попереднього контролю за витрачанням коштів державного бюджету документи, які підтверджують необхідність проведення оплати рахунка, перевіряються відносно доцільності та ефективності витрат. Суми, які підлягають перерахуванню, звіряються з кошторисом доходів і видатків установи, з залишками невикористаних асигнувань за кодами економічної класифікації.

Оформлення розрахункових документів на оплату здійснюється відповідним управлінням (відділом) Державного казначейства в день їх надходження.

Відмітка про дозвіл на проведення оплати ставиться на першому екземплярі прийнятих платіжних доручень у вигляді відтиску штампа казначея. У випадках, коли доцільність проведення оплати рахунка викликає сумнів, строк надання дозволу на оплату може бути продовжений. Розрахункові документи, які підтверджують необхідність оплати рахунків, до здійснення оплати залишаються в органі Державного казначейства. Підготовлені платіжні доручення надаються в уповноважений банк у вигляді електронних розрахункових документів в системі “клієнт-банк”.

Рух коштів установи на реєстраційних рахунках в органах Державного казначейства ведеться на рахунку 32 “Рахунки в казначействі”.

Зарахування коштів на реєстраційні рахунки відображається за дебетом рахунка 32 “Рахунки в казначействі”, а перерахування – за кредитом.

Облік операцій щодо руху коштів на реєстраційних рахунках ведеться в меморіальному ордері № 2.

Аналітичний облік отриманих асигнувань ведеться в картці аналітичного обліку отриманих асигнувань та в книзі обліку асигнувань та прийнятих зобов’язань.

5. Поняття бюджетної класифікації та її структура. Склад і класифікація видатків

Видатки бюджетних установ, які вони здійснюють в процесі надання нематеріальних послуг, за економічним змістом відрізняються від витрат госпрозрахункових підприємств та організацій.

Під видатками розуміють державні платежі, які не підлягають поверненню (тобто не створюють і не компенсують фінансові вимоги). Видатки можуть бути відплатними, тобто такими, що обмінюються на товар чи послугу, або невідплатними.

Видатки – це суми коштів, витрачених бюджетними установами в процесі господарської діяльності в межах сум, встановлених кошторисом.

Видатки мають досить складну структуру, а тому представлені у вигляді класифікації.

Бюджетна класифікація – це перерахунок і науково обгрунтоване групування доходів і витрат бюджету, приведених у визначену систему. Вона забезпечує єдність аналітичного обліку в усіх ланках, спрощує як облік, так і складання звітності – в цьому заключається її значення для бухгалтерського обліку.

Бюджетна класифікація видатків багаторівнева і представляє собою розмежування видатків за економічними ознаками. Тобто класифікаційною ознакою виступають єдині економічні категорії.

Особливістю нової бюджетної класифікації є чітке розмежування видатків за економічними ознаками з детальним розподілом коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування на фонд оплати праці тощо).

Саме такий розподіл дає можливість виділити захищені статті бюджету та забезпечує єдиний підхід до всіх отримувачів з точки зору виконання бюджету.

Крім того, нова класифікація видатків дає можливість оперувати поняттям “видатки” не тільки на мікроекономічному рівні щодо бюджетних установ як господарських одиниць, але й на рівні загальних державних видатків, тобто на макроекономічному рівні.

Бюджетна класифікація складається з таких розділів:

· класифікація доходів бюджету;

· класифікація видатків бюджету;

· класифікація фінансування бюджету;

· класифікація боргу.

В свою чергу, видатки бюджету класифікуються за:

· функціональною ознакою;

· відомчою ознакою;

· економічною ознакою.

Функціональна класифікація характеризує склад видатків бюджету за галузями народного господарства (державне управління, судова влада, національна оборона, освіта, соціальний захист і соціальне забезпечення, охорона здоров’я, культура і мистецтво, фізична культура і спорт та ін.).

Відомча класифікація представлена у вигляді переліку головних розпорядників бюджетних коштів (міністерства, управління, відомства, комітети, служби та ін.).

Економічна класифікація відповідає класифікації доходів і складається з:

· поточних видатків, які пов’язані з оплатою товарів і послуг, субсидій і поточних трансфертів;

· капітальних видатків, пов’язаних з придбанням основного капіталу (придбанням предметів і обладнання терміном служби більше року, капітальне будівництво і капітальний ремонт), створенням державних запасів і резервів, придбанням землі і нематеріальних активів, капітальних трансфертів.

Залежно від джерел покриття видатки поділяються на:

· видатки загального фонду;

· видатки спеціального фонду.

Залежно від етапу руху бюджетних коштів видатки поділяються на:

· касові;

· фактичні.

6. Облік касових видатків

При обліку виконання кошторису видатки поділяються на касові і фактичні.

Касові видатки – це кошти, перераховані Державним казначейством або фінансовими органами та видані безготівково або готівкою міністерствам, відомствам, установам.

Під касовими видатками розуміють суми, отримані установами з реєстраційних або поточних рахунків для використання.

Як приклад касових видатків можна навести такі операції: отримання готівки в касу на виплату заробітної плати, коштів на відрядження, для придбання матеріальних цінностей через підзвітних осіб, перераховані постачальникам тощо.

Облік касових видатків дає змогу контролювати загальний стан виконання бюджету і порівняння з фактичними видатками показує хід виконання бюджету за видатками.

Облік касових видатків ведеться на синтетичних рахунках 31 “Рахунки в банках” та 32 “Рахунки в казначействі” у розрізі відповідних субрахунків. По дебету фіксуються суми грошових коштів, що були отримані у вигляді фінансування і плати за деякі послуги, по кредиту фіксуються факти використання вказаних грошових коштів чи повернення плати, тобто здійснені касові видатки.

Облік операцій з руху грошових коштів при меморіально-ордерній формі обліку ведеться в меморіальному ордері № 2. У випадку, коли установа має незначний обсяг операцій за вказаними рахунками, облік ведеться на картках ф. 292-а або в книзі ф. 292.

До касових видатків належать також суми грошових коштів, переведених з поточних чи реєстраційних рахунків для наступних розрахунків з постачальниками акредитивами або чеками з лімітованих чекових книжок.

Бухгалтерські записи щодо збільшення чи відновлення касових видатків робляться на підставі виписок з поточних чи реєстраційних рахунків і доданих до них документів у меморіальних ордерах. Синтетичний облік касових видатків ведеться в тих самих реєстрах, що й синтетичний облік руху грошових коштів на поточних чи реєстраційних рахунках.

Аналітичний облік касових видатків ведеться по кожному поточному чи реєстраційному рахунку в розрізі кодів функціональної та економічної класифікації.

7. Облік фактичних видатків

Фактичні видатки – це видатки, проведені за рахунок бюджету тим чи іншим установам. До них включаються видатки, які проведені, але не оплачені через відсутність коштів, і такі, які обліковуються за місцем проведення видатків. Фактичні видатки дають повну уяву про витратну частину бюджету.

Під фактичними видатками розуміють дійсні видатки установ для виконання кошторису. Ці видатки повинні бути підтверджені відповідними первинними документами. Прикладами фактичних видатків є: нарахована заробітна плата працівникам; витрати на продукти харчування; затверджено авансовий звіт по видатках на відрядження та ін.

Фактичні видатки обліковуються на рахунку 80 “Видатки із загального фонду”, а також на рахунку 81 “Видатки спеціального фонду”.

Обидва рахунки є активними. По дебету фіксуються суми фактичних видатків, проведених протягом року, по кредиту наприкінці року відбувається списання сум фактичних видатків за рахунок джерел їх фінансування.

Аналітичний облік фактичних видатків за рахунком 80 “Видатки із загального фонду” в установах, що здійснюють облік виконання кошторису самостійно, ведеться за кожним субрахунком в книзі видатків за кодами економічної класифікації видатків. У централізованих бухгалтеріях аналітичний облік фактичних видатків бюджетних установ ведеться в книзі обліку фактичних видатків у розрізі кодів економічної класифікації видатків бюджету за всіма установами комплексно, з виділенням у відповідних графах видатків кожної окремої установи.

Аналітичний облік фактичних видатків за рахунком 81 “Видатки спеціального фонду” ведеться в розрізі видів спеціальних коштів і кодів економічної класифікації в книзі обліку спеціальних коштів. У централізованих бухгалтеріях облік цих видатків ведеться також і за кожною установою, що обслуговується.

Касові і фактичні видатки на практиці здебільшого не збігаються у часі, тому що в їх основу покладено різні принципи запису бухгалтерських операцій: касовий метлд (коли запис доходів і видатків здійснюється в момент отримання коштів незалежно від періоду, до якого вони належать) і метод нарахувань (за яким запис операцій відбувається в момент їх здійснення).

В тих випадках, коли частина грошових коштів на рахунках у банку чи в казначействі обертається на поповнення запасів матеріалів, вважається у розрахунках (дебіторська заборгованість), залишається невитраченою у вигляді підзвітних сум і готівки в касі або використовується на погашення кредиторської заборгованості, що виникла раніше, фактичні видатки менші за касові. Якщо установа має в своєму розпорядженні запаси матеріалів, то фактичні видатки на здійснення планового обсягу робіт можуть перевищувати касові, оскільки витрата матеріалів не викликає зменшення грошових коштів на рахунках.
Якщо касові та фактичні видатки збігаються в часі, вони називаються прямими видатками. Наприклад, якщо кошти, отримані з банку чи казначейства, витрачені за прямим призначенням відповідно до кошторису (видатки за електроенергію, газ, воду, телефон, поточний ремонт та інші послуги), то фактичні видатки збігаються з касовими.

ТЕМА 4. ОБЛІК КАСОВИХ ОПЕРАЦІЙ

1. Каса як окремий структурний підрозділ бюджетних організацій і установ.

2. Документальне оформлення надходження грошових коштів.

3. Документальне оформлення використання грошових коштів.

4. Порядок ведення касової книги.

5. Організація обліку касових операцій у бухгалтерії бюджетних установ.

Питання для самостійного вивчення:

1. Порядок проведення інвентаризації готівкових грошових коштів та відображення результатів у обліку.

2. Облік інших грошових коштів та документів.

Література:

Основна: [14, 17, 18-20, 38, 46-51]

Додаткова: [53, 54, 58-61]

1. Каса як окремий структурний підрозділ бюджетних організацій і установ

Кожна бюджетна установа або організація для здійснення своєї діяльності має у своєму розпорядженні грошові кошти. Рух грошових коштів, який відбувається в процесі діяльності, може здійснюватись як у готівковій, так і у безготівковій формах.

Операції, під час яких грошові кошти переміщуються у вигляді готівки, називаються касовими операціями. Облік касових операцій здійснюється відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті України від 19.02.2001 р. № 72 (зі змінами і доповненнями).

Відповідно до цього Положення, кожна установа, підприємство та організація для здійснення розрахунків готівкою повинні мати касу.

Каса – це приміщення або місце, що призначене для приймання, видачі та зберігання готівкових коштів, інших цінностей та касових документів, де, як правило, ведеться касова книга. Відповідальність за обладнання каси, доставку та зберігання коштів несуть керівники підприємств та установ.

Касир – це матеріально відповідальна особа, на яку покладено функції щодо видачі-приймання готівки.

Призначення на посаду касира відбувається на підставі наказу керівника установи, який одночасно із зарахуванням на роботу касира укладає з ним договір про повну матеріальну відповідальність та ознайомлює його з Положенням № 72.

Касир відповідно до чинного законодавства несе повну матеріальну відповідальність за збереження всіх прийнятих ним цінностей. При цьому касиру забороняється передовіряти виконання дорученої йому роботи іншим особам. В установах та організаціях, які мають одного касира, у разі потреби тимчасової його заміни виконання обов’язків касира покладається на іншого працівника і з ним на період відсутності касира укладається договір про повну матеріальну відповідальність.

У випадку раптової відсутності касира на роботі (у зв’язку з хворобою тощо) цінності, що перебувають у нього під звітом, перераховуються іншим касиром, якому вони передаються, у присутності керівника та головного бухгалтера або у присутності комісії, яку з цією метою призначає керівник установи. За результатами перерахування цінностей і передачі їх касиру складається акт за підписами осіб, що були при цьому присутні.

В установах, де штатним розписом не передбачена посада касира, виконання його обов’язків може бути покладене, відповідно до письмового розпорядження керівника на бухгалтера або іншого працівника, з яким укладається договір про повну матеріальну відповідальність.

В установах або організаціях, які мають відокремлені підрозділи або обслуговуються централізованими бухгалтеріями, оплату праці, виплати допомоги у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, стипендій та премій можуть проводити за письмовим наказом керівника інші, крім касира особи, з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність і на яких накладаються обов’язки, які встановлені для касира.

Установи та організації можуть мати у касі готівку лише в межах лімітів залишку.

Ліміт залишку готівки в касі – це граничний розмір готівки, що може залишатися в касі на кінець робочого дня, який встановлюється установою банку.

Ліміти залишків готівки в касі установам, які перейшли на казначейську форму фінансування і не мають відкритих поточних рахунків у національній валюті в установах банків, встановлюються органами Державного казначейства.

Державному казначейству України та його територіальним підрозділам ліміт каси встановлюється установами Національного банку, у яких відкриті консолідовані бюджетні рахунки цих органів, за погодженням з їх керівниками. Органи Державного казначейства подають до установ Національного банку загальну заявку-розрахунок щодо органу казначейства та підприємств, установ та організацій, що ними обслуговуються. Зазначені органи казначейства згідно із загальною заявкою-розрахунком у межах встановленого ліміту повідомляють розміри лімітів каси підприємствам, установам і організаціям, які вони обслуговують. Ліміт каси протягом року може бути змінений органами Державного казначейства України.

Якщо установа фінансується через єдиний казначейський рахунок і має поточний рахунок в інших установах банків, то ліміт залишку готівки в касі в такій установі встановлюється тією установою банку, де відкрито її поточний рахунок, на підставі відповідної заявки-розрахунку з відображенням у ній показників, що мають враховувати сумарні касові обороти установи.

Уся готівка понад ліміт повинна здаватись до установи банку.

Понадлімітна готівка може зберігатись у касі у випадку, якщо вона була отримана з метою виплати заробітної плати, стипендій, пенсій, компенсацій, допомоги, коштів на відрядження тільки протягом трьох робочих днів. Після закінчення цього терміну невикористані за призначенням кошти підлягають поверненню до установи банку.

2. Документальне оформлення надходження грошових коштів

Касові операції здійснюються на підставі належним чином оформлених документів, а саме прибуткових і видаткових касових ордерів та інших документів.

Касові ордери – це документи, що засвідчують надходження грошей до каси та їх витрачання за цільовим призначенням.

Оприбуткування готівки в касу здійснюється на підставі прибуткового касового ордера, який підписується головним бухгалтером або уповноваженими на це особами.

При цьому особі, яка здала гроші, після отримання їх касиром, видається квитанція, що підписана головним бухгалтером і касиром.

Готівку в касу з поточних (реєстраційних) рахунків касир отримує за грошовими іменними чеками. Установи, які не перейшли на казначейське обслуговування використання бюджетних і позабюджетних коштів, мають свою чекову книжку, яку отримують у банку і зберігають у касі разом з іншими цінностями. Решті установ грошові чеки виписуються органами державного казначейства на підставі заявки на видачу готівки.

Заявки подаються органам Державного казначейства України у двох примірниках, один з яких після видачі готівки повертається розпоряднику бюджетних коштів із відповідним відбитком штампа казначея, зберігається як обов’язковий документ і є додатком до бухгалтерських реєстрів, що підтверджують обсяг та цільове направлення бюджетних коштів.

Заявки на видачу готівки виписуються розпорядниками бюджетних коштів на осіб, з якими в них укладені договори про повну матеріальну відповідальність і які мають право отримувати і видавати кошти.

При отриманні заробітної плати та прирівнених до неї платежів разом із заявкою на видачу готівки подаються платіжні доручення на перерахування сум прибуткового податку з громадян, сум нарахувань до Фондів соціального страхування України та сум страхових внесків до Пенсійного фонду України, інших податків і обов’язкових платежів, пов’язаних з виплатою заробітної плати та інших соціальних виплат.

У заявках на видачу готівки розпорядники бюджетних коштів відмічають наявність чи відсутність заборгованості зі сплати податків.

На підставі перевіреної заявки органи Державного казначейства України виписують на осіб, вказаних у заявці, грошові чеки на отримання готівки.

На підставі належно оформлених грошових чеків уповноважені особи розпорядників бюджетних коштів отримують готівку з реєстраційних рахунків, відкритих в органах Державного казначейства України. Невикористана готівка повертається уповноваженими особами розпорядників бюджетних коштів безпосередньо на цей самий рахунок за відповідними документами, при заповненні яких обов’язково вказується номер реєстраційного (спеціального реєстраційного) рахунка, на який повинні бути зараховані кошти.

Витрачати кошти, які отримані за грошовим чеком, необхідно лише на цілі, які визначені у грошовому чеку та не суперечать чинному законодавству України.

3. Документальне оформлення використання грошових коштів

Видача готівки з каси установи або організації проводиться за видатковими касовими ордерами або належно оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями.

Документи на видачу готівки повинні підписуватися керівником і головним бухгалтером або особами, які на це уповноважені. До видаткових ордерів можуть бути додані заява на видачу готівки, розрахунки тощо.

Якщо на доданих до видаткових касових ордерів документах, заявах, розрахунках тощо є дозволяючий надпис керівника, то підпис керівника на видаткових касових ордерах не є обов’язковим.

У випадку видачі окремій особі готівки за видатковим ордером, касир вимагає пред’явити паспорт чи документ, що його замінює, записує назву документа, номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому документі про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень – словами, копійок – цифрами).

Видача готівки особам, яких немає у штатному розписі установи, проводиться на підставі видаткових касових ордерів, що виписуються окремо на кожну особу, або за окремою відомістю.

Виплати, пов’язані з оплатою праці, стипендій, проводяться касиром за платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями або за видатковими касовими ордерами на кожного одержувача.

На титульній сторінці платіжної (розрахунково-платіжної) відомості робиться дозволяючий надпис про видачу готівки за підписами керівника та головного бухгалтера або осіб, уповноважених керівником, із зазначенням строків видачі готівки та суми (гривень – словами, копійок – цифрами).

В аналогічному порядку може оформлюватись і разова видача грошей на оплату праці (у випадку відпустки, хвороби тощо), а також видача в підзвіт на витрати, пов’язані зі службовими відрядженнями декільком особам.

Після видачі заробітної плати на загальну суму виданої заробітної плати складається один видатковий касовий ордер, дата і номер якого проставляються на кожній платіжній (розрахунково-платіжній) відомості.

Після закінчення трьох робочих днів, які встановлені для виплати заробітної плати, касир повинен:

· у платіжній відомості проти прізвища осіб, яким не здійснено виплату, проставити штамп або зробити надпис “Депоновано”;

· скласти реєстр депонованих сум;

· у кінці відомості зазначити фактично виплачену суму та недоотриману суму виплати, яка підлягає депонуванню, звірити ці суми із загальним підсумком за платіжною відомістю і засвідчити надпис своїм підписом.

Депоновані суми, що підлягають здаванню в банк, оформлюються шляхом складання одного загального видаткового касового ордера.

На операцію зі здачі грошей до банку, крім видаткового касового ордера, касир також оформлює об’яву на внесок готівкою. Цей документ складається з трьох частин:

· верхня частина (об’ява) залишається в банку (казначействі);

· середня частина (квитанція) передається касиру;

· нижня частина (ордер) також повертається касирові разом із випискою банку після зарахування грошей на поточний (реєстраційний) рахунок.

4. Порядок ведення касової книги

Прибуткові касові ордери і квитанції до них, а також видаткові документи необхідно заповнювати бухгалтеру лише чорнильною або кульковою ручкою, за допомогою друкарських машинок, комп’ютерних засобів чи іншими способами, що забезпечило б належне збереження цих записів протягом встановленого для зберігання документів терміну. Виправлення в касових документах забороняються.

Касові ордери передаються до виконання касирові безпосередньо бухгалтером, а не через особу, що отримує або вносить гроші.

Прибуткові касові ордери та видаткові документи до передачі в касу реєструються бухгалтерією в журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів. Журнал реєстрації побудовано таким чином, що за його даними здійснюється контроль за цільовим призначенням готівки, отриманої і витраченої установою або організацією.

Видаткові касові ордери, що оформлені на підставі платіжних (розрахунково-платіжних) відомостей на виплати, пов’язані з оплатою праці, реєструються після їх видачі.

Під час отримання прибуткових касових ордерів або видаткових документів касир зобов’язаний перевірити:

· наявність і справжність на документах підпису головного бухгалтера, а на видатковому документі – дозволяючого надпису керівника або осіб, які ним уповноважені;

· правильність оформлення документів, наявність усіх реквізитів;

· наявність перелічених у документах додатків.

У разі недотримання хоча б однієї з перелічених вимог касир повертає документи до бухгалтерії для відповідного оформлення.

Усі касові ордери після їх використання касир підписує, а додані до них документи для запобігання повторного використання погашає штампом або підписом від руки “Одержано” або “Сплачено” із зазначенням дати.

Усі факти надходження і вибуття готівки відображаються в касовій книзі.

Касова книга – це обліковий реєстр, призначений для обліку касових операцій касиром.

Кожна бюджетна установа або організація веде одну касову книгу для обліку касових операцій із готівкою у національній валюті.

Касова книга повинна бути пронумерованою, прошнурованою та скріплена печаткою установи або організації. Кількість аркушів у касовій книзі підтверджується підписами керівника і головного бухгалтера.

На кожну іноземну валюту відкривається окрема касова книга.

Записи у касовій книзі здійснюються у двох примірниках (через копіювальний папір) чорнилом темного кольору, кульковою або чорнильною ручкою. Перші примірники залишаються в касовій книзі. Другі примірники повинні бути відривними і є звітами касира. Перші та другі примірники мають однакові номери.

Виправлення в касовій книзі не допускаються, але якщо вони зроблені, то потрібно їх засвідчити підписами касира, а також головного бухгалтера або особи, що його заміщує.

Записи в касовій книзі здійснюються касиром відразу після отримання або видачі грошей за кожним касовим ордером.

У кінці кожного робочого дня касир підсумовує операції за день, виводить залишок готівки в касі на наступне число і передає до бухгалтерії як звіт касира другий відривний аркуш касової книги (копію записів у касовій книзі за день) з прибутковими касовими ордерами й видатковими документами під підпис у касовій книзі.

Звіт касира – це документ, який передається касиром до бухгалтерії і являє собою відривний листок касової книги з доданими до нього прибутковими і видатковими касовими документами.

Бухгалтер перевіряє правильність оформлення касових ордерів, їх обгрунтування, виконання записів у касовій книзі і виведеного залишку на кінець дня і проти кожної суми проставляє шифр кореспондуючих рахунків.

Контроль за правильним веденням касової книги покладається на головного бухгалтера або уповноважену керівником особу.

Касові документи після складання касиром звіту та його обробки у бухгалтерії комплектуються в хронологічному порядку, нумеруються, переплітаються в окремі папки та зберігаються протягом 36-ти місяців після закінчення календарного року матеріально відповідальною особою, на яку покладено обов’язок зберігання документів, в окремому сейфі або спеціальному приміщенні, що передається під охорону.

5. Організація обліку касових операцій у бухгалтерії бюджетних установ

Для обліку наявності, руху і залишків готівки в касі використовується активний рахунок 30 “Каса”, до якого відкриваються наступні субрахунки:

301 “Каса в національній валюті”;

302 “Каса в іноземній валюті”.

Бухгалтерські записи ведуть на підставі перевірених відривних листів (другий примірник касової книги) і доданих до них документів.

Залишок і надходження грошових коштів відображають за дебетом рахунка 30 “Каса”, а видану готівку – за кредитом.

Кожний день у бухгалтерії на підставі звітів касира складається меморіальний ордер № 1 (накопичувальна відомість за касовими операціями (ф. № 380 (бюджет)) для того, щоб систематизувати обороти по касі за поточний місяць.

Якщо касові операції здійснюються в національній та іноземній валюті, то меморіальні ордери складаються окремо для кожного виду валют та нумеруються, відповідно № 1-1, № 1-2 тощо.

На рис. 4.1 представлена схема обліку касових операцій.

Рис. 4.1. Схема обліку касових операцій

Наприкінці місяця у меморіальному ордері № 1 підраховують надходження і витрачання готівки та визначають на 1-е число наступного місяця залишок коштів у касі, який повинен бути тотожним такому ж показнику у касовій книзі.
Підсумкові дані записують у книгу Журнал-Головна.

ТЕМА 5. ОБЛІК РОЗРАХУНКОВИХ ОПЕРАЦІЙ

1. Суть розрахунків, причини їх виникнення. Завдання обліку розрахунків.

2. Облік розрахунків з підзвітними особами.

3. Облік розрахунків за виконані роботи та надані послуги.

4. Облік розрахунків зі страхування.

5. Облік розрахунків за податками та платежами.

6. Облік розрахунків з різними дебіторами.

7. Облік розрахунків з різними кредиторами.

Питання для самостійного вивчення:

1. Форми безготівкових розрахунків.

2. Облік розрахунків з покупцями та замовниками.

3. Облік внутрішніх розрахунків.

Література:

Основна: [4, 6, 7, 11, 12, 18-20, 23, 47-51]

Додаткова: [53, 54, 55, 58-61]

1. Суть розрахунків, причини їх виникнення. Завдання обліку розрахунків

В процесі виконання кошторису доходів і видатків бюджетні установи вступають у грошові відносини, які здійснюються як у готівковій, так і у безготівковій формі.

Готівкова форма розрахунків застосовується переважно для розрахунків з фізичними особами, але й юридичні особи мають право розраховуватися між собою за матеріальні цінності готівкою, отриманою з власних рахунків у межах наявних коштів.

Готівкові розрахунки:

· розрахунки із заробітної плати;

· розрахунки із стипендіатами;

· розрахунки із депонентами;

· розрахунки з підзвітними особами;

· розрахунки за спеціальними видами платежів;

· розрахунки за відшкодування завданих збитків.

Безготівкові розрахунки:

· розрахунки за податками і платежами;

· розрахунки з покупцями і замовниками;

· розрахунки в порядку планових платежів;

· розрахунки зі страхування;

· розрахунки за коштами, одержаними на видатки за дорученнями;

· розрахунки з іншими дебіторами і кредиторами.

У бюджетних установах надається перевага безготівковим розрахункам.

Безготівкові розрахунки – це розрахунки, які здійснюються без участі готівки, шляхом списання коштів з поточного, реєстраційного рахунка платника і зарахування їх на рахунок отримувача.

Безготівкові розрахунки здійснюються на основі наступних принципів:

· обов’язкове зберігання установами коштів на реєстраційному або поточному рахунках банків (крім перехідних залишків у касі);

· відсутність права вибору установи банку для відкриття рахунка, так як перелік уповноважених банків, які обслуговують бюджетні установи, обмежений постановою НБУ. Крім того, реєстраційні рахунки відкриваються не в установах банків, а в органах Державного казначейства;

· самостійність вибору бюджетною установою форм безготівкових розрахунків. Установи банків можуть тільки рекомендувати, яку форму розрахунків використовувати;

· терміновість здійснення платежів;

· списання коштів із рахунків установи здійснюється тільки за розпорядженням власника;

· проведення платежів у межах залишків коштів на рахунках платника.

Основні завдання обліку розрахункових операцій у бюджетних установах:

· своєчасне відображення наявності та руху (надходження та вибуття) грошових коштів на рахунках бюджетних установ;

· забезпечення контролю за раціональним використанням коштів на реєстраційних і поточних рахунках бюджетних установ;

· правильність відображення розрахункових операцій;

· забезпечення контролю за своєчасністю платежів і дотриманням встановленого порядку розрахунків;

· забезпечення своєчасного проведення інвентаризації розрахунків та достовірного відображення у звітності стану розрахунків.

2. Облік розрахунків з підзвітними особами

Більшість розрахунків бюджетних установ здійснюється в безготівковій формі, а значна їх частина – готівкою через підзвітних осіб.

Підзвітні особи – це працівники даної установи, які отримали грошові суми в підзвіт для майбутніх витрат згідно наказу керівника.

Підзвітні суми в бюджетних установах видаються на такі цілі:

· на господарські видатки;

· на службові відрядження;

· на наукові експедиції.

Через підзвітних осіб також може виплачуватися заробітна плата в установах, в яких за штатом не передбачено посади касира, або якщо через віддаленість обслуговуваної установи платіжна чи розрахунково-платіжна відомості не можуть бути повернуті довіреною особою в касу централізованої бухгалтерії по закінченні трьох робочих днів.

Перелік підзвітних осіб затверджується розпорядженням керівника установи. Для одержання грошей під звіт підзвітна особа звертається з заявою на ім’я керівника установи і якщо за нею не рахується заборгованості за попереднім авансом, то керівник установи дає дозвіл на видачу грошей під звіт.

Працівники, які одержали готівку в підзвіт, зобов’язані подати до бухгалтерії авансовий звіт про витрачені суми, до якого повинні бути додані всі виправдовуючі документи: акт закупівлі, чеки, квитанції, рахунки магазинів, готелів, залізничні, авіаційні та інші проїздні квитки. Обов’язковим реквізитом авансового звіту є резолюція керівника чи уповноваженої ним особи про затвердження вказаної суми витрат і його підпис.

Строки, протягом яких підзвітні особи зобов’язані здати до бухгалтерії невикористану готівку і авансовий звіт:

· протягом трьох робочих днів після повернення з відрядження, якщо гроші були видані на витрати на відрядження;

· протягом десяти робочих днів із дня видачі готівки в підзвіт на закупівлю сільськогосподарської продукції, продуктів її переробки, і заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту;

· наступного робочого дня після видачі на всі інші виробничі (господарські) потреби.

Видатки на наукові експедиції здійснюються через підзвітних осіб згідно з певними інструкціями АН України. На першопочаткові витрати начальників експедицій видається аванс готівкою відповідно до затвердженого кошторису, масштабів та умов роботи експедицій. Підзвітні суми на експедиційні дослідження видаються на:

· виплату заробітної плати;

· оплату проїзду співробітників до місця роботи експедицій і назад;

· оплату добових;

· оплату квартирних;

· здійснення орендної плати за користування транспортної техніки;

· наймання комор, лабораторій, житла;

· придбання паливно-мастильних матеріалів;

· поштово-телеграфні витрати;

· інші витрати.

Основна маса авансів видається під звіт на службові відрядження у межах сум, необхідних відрядженим особам на оплату вартості проїзду до місця відрядження і назад, добових і витрат на наймання житлового приміщення.

Службове відрядження – це поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об’єднання, установи, організації на певний строк в інший населений пункт для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.

Вибуття у службове відрядження – обов’язок працівника. Відмову без поважних причин визнають дисциплінарним проступком. Жінок, які мають дітей віком від 3 до 14 років, можна направити у відрядження тільки з їх згоди (ст. 177 КзПП), а вагітних жінок або жінок, які мають дітей до 3-х років, – направляти у відрядження заборонено.

Направлення працівників у відрядження здійснюється керівником установи з оформленням наказу, в якому зазначається:

· пункт призначення;

· назва підприємства або організації, куди відправляється працівник;

· строк і мета відрядження.

Наказ про направлення працівника у відрядження є підставою для видачі йому відповідного посвідчення.

Посвідчення на відрядження – це документ, який видається працівнику на підставі наказу (розпорядження) керівника для виконання службового доручення поза постійним місцем роботи, тобто у відрядженні.

Суму авансу на відрядження, що видається в підзвіт, визначають на підставі попереднього розрахунку.

Установа, що відряджає працівника, здійснює реєстрацію посвідчень у спеціальному журналі.

Строк відрядження не може перевищувати:

· в межах України – 30-ти календарних днів;

· за кордон – 60-ти календарних днів.

Державним службовцям, а також іншим особам, які відправляються у відрядження в межах України і за кордон підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності підтверджуючих документів відшкодовуються витрати:

· з наймання житлового приміщення в межах норм відшкодування видатків з урахуванням побутових послуг (прання, чищення, ремонт взуття, прасування одягу), що надаються готелях, - у розмірі не більше 10 % норм добових видатків за всі дні проживання;

· транспортні витрати, тобто видатки на проїзд до місця призначення та під час відрядження з урахуванням страхових платежів;

· видатки на службові телефонні переговори в розмірах, погоджених з керівником установи;

· видатки на харчування, вартість якого включається у вартість проживання в готелі, при одноразовому харчуванні – не більше 20 %, при дворазовому – не більше 45 %, при триразовому – не більше 65 % норми добових витрат;

· видатки на оформлення закордонних паспортів, дозволу на в’їзд, суми комісійних (при обміні валюти).

Відшкодування ж видатків на проживання понад встановлену норму та оплата видатків на провезення більше ніж 30 кг багажу здійснюється за наявністю відповідних документів в оригіналі та тільки з дозволу керівника установи.

За кожний день (включаючи день від’їзду і приїзду) перебування працівника у відрядженні, враховуючи вихідні, святкові, неробочі дні та час перебування у дорозі, йому виплачуються добові в межах норм.

Добові витрати – це витрати на хурчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи.

Добові витрати не потребують документального підтвердження, але Кабінет Міністрів України встановлює граничні норми добових витрат за кожний повний день відрядження, включаючи день від’їзду і приїзду:

· 18 грн. – у випадку, якщо до рахунків готелів не включено витрати на харчування;

· 14 грн. 40 коп. – у випадку, якщо в рахунки готелів включені витрати на одноразове харчування;

· 10 грн. 80 коп. – у випадку, якщо в рахунки готелів включені витрати на дворазове харчування;

· 7 грн. 20 коп. – у випадку, якщо в рахунки готелів включені витрати на триразове харчування.

Граничні норми добових витрат на відрядження за кордон, грн.:

· 280 грн. – у випадку, якщо до рахунків готелів не включено витрати на харчування;

· 224 грн. – у випадку, якщо в рахунки готелів включені витрати на одноразове харчування;

· 154 грн. – у випадку, якщо в рахунки готелів включені витрати на дворазове харчування;

· 98 грн. – у випадку, якщо в рахунки готелів включені витрати на триразове харчування.

Для державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджету:

· норми добових витрат встановлені в доларах США;

· дано перелік окремих категорій праціників, яким передбачені надбавки до норм добових, і розміри цих надбавок;

· зазначено, у якому випадку працівник, який отримав надбавку, буде сплачувати з перевищення прибутковий податок.

Визначення кількості днів відрядження для виплати добових здійснюється із врахуванням дня вибуття у відрядження і дня повернення до місця постійної роботи, які зараховуються як 2 дні. Фактичний час перебування у відрядженні визначається по відмітках у посвідченні про відрядження, які завірені печаткою. При відсутності у посвідченні відміток про відрядження добові не виплачуються.

При відрядженні строком на один день або в таку місцевість, звідки працівник має можливість щоденно повертатися до місця постійного проживання, добові відшкодовуються як за повну добу.

Починаючи з 20 липня 2002 року, для перерахування в іноземну валюту граничних норм, встановлених у гривнях, використовують не прогнозний офіційний обмінний курс, а застосовують офіційний курс НБУ, що діє на день одержання коштів з каси уповноваженого банку.

Витрати на відрядження (крім добових) відшкодовуються лише за умови наявності підтверджувальних документів.

Підприємства, установи та організації, які направляють працівників у відрядження за кордон, забезпечують їх коштами у національній валюті країни, до якої він виїжджає, або у вільно конвертованій валюті. Розмір авансу повинен бути достатнім для того, щоб забезпечити реальні потреби відрядженого.

Бухгалтер повинен ознайомити працівника з довідкою-розрахунком на виданий аванс і з діючими положеннями про надання звіту за отриманий аванс.

Після повернення з відрядження працівник зобов’язаний протягом трьох робочих днів подати авансовий звіт про кошти, витрачені у відрядженні. Залишок невитраченої суми повертають до каси у грошових одиницях, у яких був виданий аванс, але не пізніше трьох робочих днів після повернення з відрядження.

Разом з авансовим звітом подають документи (в оригіналі), які підтверджують вартість оплачених витрат, із зазначенням форми їх оплати (готівкою, чеком, кредитною карткою, безготівковим перерахунком). До звіту додають ксерокопію відміток у закордонному паспорті, яка завірена відділом кадрів або керівником підприємства.

За час перебування у відрядженні працівнику виплачують добові й відшкодовують такі витрати:

· на проїзд як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження;

· з наймання житлового приміщення;

· на оплату телефонних рахунків;

· комісійні (при обміні валютних коштів), обов’язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду і перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори та податки, які підлягають сплаті у зв’язку зі здійсненням таких витрат.

Перелічені витрати обов’язково підтверджуються документами в оригіналі.

Якщо підзвітна особа не надала звіти і необхідні виправдовуючі документи у встановлені строки або не повернула в касу залишки невикористаних сум авансів, бухгалтерія має право утримати таку заборгованість з нарахованої заробітної плати в порядку, встановленому чинним законодавством.

До обліку приймаються авансові звіти, які перевірені арифметично, за змістом (щодо необхідності витрат та відповідності до призначення авансу) і затверджені керівником. Бухгалтер опрацьовує авансовий звіт, проставляючи на документах і на звіті кореспондуючі рахунки, які відповідають призначенню авансу.

Підчистки, помарки, необумовлені виправлення, перекручення дат у посвідченні на відрядження та авансовому звіті не допускаються. Авансовий звіт обов’язково підписується підзвітною особою.

Облік розрахунків з підзвітними особами ведеться на активно-пасивному субрахунку 362 “Розрахунки з підзвітними особами”. По дебету цього субрахунка відображаються грошові суми, які видані під звіт з каси, а також суми перевитрат, що відшкодовуються підзвітній особі. По кредиту субрахунка 362 “Розрахунки з підзвітними особами” відображають суми, які підтверджені відповідними звітами і документами, а також внесена в касу готівка в погашення невикористаних авансів.

Аналітичний облік ведеться в розрізі фізичних осіб, які отримали гроші під звіт.

Сальдо на субрахунку 362 “Розрахунки з підзвітними особами” може бути як дебетовим, так і кредитовим.

Дебетове сальдо показує залишки отриманих під звіт авансів, за якими не надані авансові звіти.

Кредитове сальдо відображає величину перевитрачання по авансовому звіту порівняно з сумою, отриманою під звіт.

Облік розрахунків з підзвітними особами ведеться в меморіальному ордері 8.

3. Облік розрахунків за виконані роботи та надані послуги

У результаті здійснення своєї діяльності, тобто при виконанні кошторисів доходів і видатків, у бюджетних установ виникають поточні зобов’язання.

Зобов’язання виникають через існуючі борги установи щодо передачі певних активів або надання послуг іншим установам у майбутньому. Одним із видів поточних зобов’язань бюджетних установ є кредиторська заборгованість постачальникам та підрядникам за матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги.

Постачальники – це юридичні або фізичні особи, які здійснюють постачання товарно-матеріальних цінностей (сировини, матеріалів, палива, будівельних матеріалів, МШП), що надають послуги (подачу електроенергії, газу, води), виконують роботи (поточний і капітальний ремонт тощо).

Підрядники – це спеціалізовані підприємства або фізичні особи, які виконують будівельно-монтажні роботи при спорудженні об’єктів на підставі договорів підряду на капітальне будівництво.

Розрахунки з постачальниками і підрядниками за виконані роботи та надані послуги проводяться на підставі документів постачальників:

· накладних;

· рахунків-фактур;

· актів прийнятих робіт, послуг;

· товарно-транспортних накладних тощо.

У бюджетних установах розрахунки з постачальниками, підрядниками і замовниками за виконані роботи та надані послуги з капітального будівництва, надання послуг у наукових бюджетних установах, виробничих майстернях і підсобних господарствах обліковуються на рахунку 63 “Розрахунки за виконані роботи”.

Аналітичний облік розрахунків з постачальниками та підрядниками ведуть на картках форми № 292-а в розрізі кожного постачальника та підрядника.

4. Облік розрахунків зі страхування

Право працівників на матеріальне забезпечення в старості, а також у разі хвороби і втрати працездатності закріплене Конституцією України і забезпечується широким розвитком мережі соціального страхування за рахунок держави.

Усі бюджетні установи, зокрема органи ДПС, які використовують працю найманих робітників, є платниками збору на обов’язкове соціальне страхування (зокрема загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та загальнообов’язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності) і збору на обов’язкове пенсійне страхування.

Об’єктом оподаткування є фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

До нарахувань на Фонд оплати праці належать:

· збір до Пенсійного фонду;

· збір на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням;

· збір на загальнообов’язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття;

· збір на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Облік розрахунків зі страхування ведеться на рахунку 65 “Розрахунки за страхуванням”.

По кредиту цього рахунка відображаються нараховані зобов’язання за страхуванням, а також одержані від органів страхування кошти, по дебету – погашення заборгованості та витрачання коштів страхування на підприємстві.

Рахунок 65 “Розрахунки за страхуванням” має такі субрахунки:

· 651 “Розрахунки за пенсійним забезпеченням”;

· 652 “Розрахунки за соціальним страхуванням”;

· 653 “Розрахунки за страхуванням на випадок безробіття”;

· 654 “Розрахунки з інших видів страхування”.

На субрахунку 651 “Розрахунки за пенсійним забезпеченням” ведеться облік розрахунків з Пенсійним фондом України за збором на обов’язкове державне пенсійне страхування. Ставка збору – 32 % від фонду оплати праці; 1-2 % із заробітної плати кожного працівника.

Для робітників, які мають статус державного службовця або які займають посади, робота на яких зараховується в трудовий стаж, що дає право на отримання пенсій відповідно до Законів України “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціального захисту журналістів”, “Про наукову та науково-технічну діяльність”, “Про статус народного депутата України”, “Про Національний банк України”, Митного Кодексу України, положення про помічника-консультанта народного депутата України, передбачені диференційовані ставки утримань збору до Пенсійного фонду:

· 1 % - від суми доходу, який не перевищує 150 грн.;

· 2 % - від частини доходу в межах від 151 грн. до 250 грн.;

· 3 % - від частини доходу в межах від 251 грн. до 350 грн.;

· 4 % - від частини доходу в межах від 351 грн. до 500 грн.;

· 5 % - від суми доходу, що перевищує 501 грн.

Крім того, бюджетні установи є платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування при здійсненні таких операцій:

· при купівлі іноземної валюти (у розмірі 1 % від суми у гривнях, витрачених на купівлю валюти);

· при відчуженні легкових автомобілів (у розмірі 3 % вартості легкового автомобіля, яка визначена відповідно до договорів купівлі-продажу, обміну, на основі довідок рахунків торговельних організацій, довідок органів митної служби, актів експертної оцінки вартості автомобіля та інших документів, які підтверджують їх вартість);

· за користування послугами мобільного зв’язку (6 % вартості послуг мобільного зв’язку, що сплачена споживачами цих послуг операторові, який їх надає (зокрема вхідні та вихідні дзвінки, абонентська плата та інші послуги, вказані в рахунках)).

Бюджетні установи при придбанні нерухомого майна за рахунок бюджетних коштів від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування звільняються.

На субрахунку 652 “Розрахунки за соціальним страхуванням” ведеться облік розрахунків з Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням. Ставка збору – 2,9 % від фонду оплати праці; 0,25 % або 0,5 % із заробітної плати кожного працівника.

На субрахунку 653 “Розрахунки за страхуванням на випадок безробіття” ведеться облік розрахунків з Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Ставка збору – 2,1 % від фонду оплати праці; 0,5 % із заробітної плати кожного працівника.

На субрахунку 654 “Розрахунки з інших видів страхування” ведеться облік розрахунків з Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Ставка збору – від 0,2 % до 13,8 % від фонду оплати праці.

Облік розрахунків зі страхування ведеться у меморіальному ордері № 5.

Страхові внески сплачуються одночасно зі сплатою прибуткового податку після закінчення календарного місяця, не пізніше терміну отримання в установах банків коштів на виплату заробітної плати.

За рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням виплачується допомога з:

· тимчасової непрацездатності;

· вагітності та пологів;

· народження дитини;

· догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

· поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

· забезпечення одноразових заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування, утримання санаторіїв-профілакторіїв).

За рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття виплачується допомога з:

· безробіття (зокрема одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності);

· професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

· часткового безробіття;

· безробіття та матеріальної допомоги безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;

· поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Крім того, за рахунок цього фонду надаються соціальні послуги з:

· професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації та профорієнтації;

· пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні (створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних);

· фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних.

Аналітичний облік розрахунків зі страхування ведеться на багатографних картках форми № 283 у розрізі фондів.

5. Облік розрахунків за податками та платежами

Бюджетні установи, отримуючи доходи за рахунок асигнувань з державного та місцевих бюджетів, є платниками податків і платежів в бюджет і мають з ним постійні розрахунки.

Податки і платежі за рахунок бюджетних установ:

· податок на прибуток;

· податок на додану вартість;

· податок на землю;

· податок з власників транспортних засобів;

· виручка від реалізації будівель і споруд;

· інші платежі.

Податки і платежі фізичних осіб, утримані через бухгалтерію бюджетної установи:

· прибутковий податок;

· різниця в цінах за нестачами матеріальних цінностей та іноземної валюти;

· інші платежі.

Розрахунки з бюджетом обліковуються на рахунку 64 “Розрахунки за податками та платежами”.

Порядок оподаткування прибутку бюджетних установ регламентовано Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Згідно із Законом податок на прибуток, отриманий від підприємницької діяльності, сплачують бюджетні установи, які не відносяться до неприбуткових, а неприбуткові організації сплачують податок на прибуток від неосновної діяльності.

Доходи неприбуткових організацій, в тому числі закладів освіти, науки, культури, охорони здоров’я, які утримуються за рахунок бюджету, зараховуються до складу кошторисів на утримання таких неприбуткових організацій і використовуються виключно на фінансування видатків за кошторисом.

Законом передбачено, що у разі, коли доходи неприбуткових організацій, одержані протягом звітного року з джерел, визначених підпунктом 7.1.12 Закону (кошти або майно, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань, пасивні доходи, в які включається орендна плата, кошти або майно, які надходять як компенсація вартості отриманих державних послуг), на кінець першого кварталу наступного за звітним року перевищують 25 % від загальних валових доходів, отриманих протягом звітного року, то відповідна неприбуткова організація зобов’язана сплатити податок з нерозподіленої суми прибутку за ставкою 30 % до суми такого перевищення. Сума нерозподіленого прибутку визначається за формулою:

(Д – Вз – Вк) – (Д*0,25) = Пн

де, Д – валові доходи за звітний рік;

Вз – використано на статутні цілі за звітний рік;

Вк – використано на статутні цілі у І кварталі наступного за звітним роком;

Пн – невикористаний прибуток, який підлягає оподаткуванню за ставкою 30 %.

Законом України “Про податок на додану вартість” передбачено, що ПДВ сплачують ті бюджетні установи, обсяг оподатковуваних операцій яких з продажу товарів, робіт, послуг протягом 12 місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також ті установи, що здійснюють продаж за готівку. Згідно з переліками, затвердженими Кабінетом Міністрів України, від оподаткування цим податком звільняються послуги з вищої, середньої, професійно-технічної освіти, що надаються закладами освіти, а також платні послуги, що надаються закладами охорони здоров’я, які мають відповідні ліцензії на надання таких послуг.

Законом України “Про плату за землю” передбачено, що установи, які користуються пільгами щодо земельного податку, здають в оренду земельні ділянки, окремі будинки або їх частини іншим суб’єктам підприємницької діяльності, сплачують податок на землю на загальних підставах. Плата за землю стягується у вигляді земельного податку і встановлюється залежно від грошової оцінки землі.

Бюджетні установи сплачують земельний податок за рахунок свого прибутку. Одночасно земельний податок включається до складу валових витрат. Отже, він зменшує суму оподатковуваного прибутку і податок на прибуток.

Порядок обчислення і сплати податку на транспортні засоби регулюється Законом України “Про податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів”.

Згідно із законодавством об’єктами оподаткування є автомобілі, колісні трактори, мотоцикли, яхти, судна вітрильні, човни моторні і катери. Ставки податку визначені з розрахунку на рік: зі 100 см³ потужності двигуна, з 1 кВт потужності двигуна, з 1 см довжини транспортного засобу. Податок обчислюється виходячи з даних про кількість транспортних засобів за станом на 1 січня поточного року і сплачується перед реєстрацією, перереєстрацією або технічним оглядом транспортного засобу.

Операції з обліку розрахунків за платежами і податками в бюджет відображається в різних меморіальних ордерах, на підставі яких робляться записи в книгу Журнал-Головна.

Аналітичний облік розрахунків за податками та платежами ведеться окремо за кожним видом податків і платежів на картках форми № 292-а (у книзі ф. 292).

6. Облік розрахунків з різними дебіторами

Бюджетна установа відповідно до діючого законодавства не повинна мати ніяких боргових зобов’язань. Однак у практичній діяльності трапляються випадки утворення дебіторської заборгованості. Вона виникає у зв’язку з тим, що бюджетна установа має право перераховувати гроші авансом.

Під дебіторами розуміють підприємства, організації, фізичних осіб, які мають відносно даної установи дебіторську заборгованість.

Дебіторська заборгованість – це заборгованість інших організацій, фізичних осіб, підприємств перед даною установою.

Облік дебіторської заборгованості в бюджетних установах ведеться на рахунку 36 “Розрахунки з іншими дебіторами”.

Основними видами дебіторської заборгованості в бюджетних установах є:

· розрахунки в порядку планових платежів;

· розрахунки з підзвітними особами;

· розрахунки за відшкодування завданих збитків;

· розрахунки з іншими дебіторами.

Розрахунки в порядку планових платежів

Розрахунки в порядку планових платежів у бюджетних установах застосовуються за наявності постійних господарських зв’язків з різними установами та організаціями за поставками матеріальних цінностей і наданням послуг, наприклад, при розрахунках з продовольчими базами за продукти харчування, з госпрозрахунковими аптеками за медикаменти, з організаціями громадського харчування за отримані талони на харчування учнів, з автопідприємствами за послуги автотранспорту.

Розрахунки з постачальниками в порядку планових платежів здійснюються не за кожною окремою угодою, пов’язаною з відвантаженням товару чи наданням послуг, а шляхом періодичного перерахування постачальнику коштів з поточних чи реєстраційних рахунків шляхом виписування платіжних доручень у строки і в розмірах, наперед обумовлених сторонами.

Сума кожного планового платежу і строки перерахування встановлюються сторонами на поточний місяць (квартал) виходячи з періодичності платежів і з обсягів поставок, закупок чи надання послуг за договорами чи угодами або фактичної поставки за минулий місяць.

Щомісячно постачальник і бухгалтерія платника уточнюють стан розрахунків відповідно до вартості фактично отриманих матеріальних цінностей чи наданих послуг і здійснюють перерахунок і відповідний платіж в порядку, обумовленому в договорі чи угоді. Звірка розрахунків оформляється актом і забезпечує відповідність перерахованих плановими платежами сум вартості отриманих товарів чи наданих послуг, запобігає порушенням платіжної і фінансової дисципліни.

Для обліку розрахунків з постачальниками в порядку планових платежів передбачено субрахунок 361 “Розрахунки в порядку планових платежів”. За дебетом цього субрахунка записуються суми перерахованих планових платежів, за кредитом – записується вартість отриманих матеріальних цінностей, прийнятих робіт і послуг.

Аналітичний облік розрахунків за субрахунком 361 “Розрахунки в порядку планових платежів” ведеться в меморіальному ордері № 7, в якому для кожного постачальника відводиться необхідна кількість рядків для відображення операцій протягом місяця. Записи у відомість здійснюються за кожним документом (платіжне доручення, накладна, рахунок) в міру здійснення операцій, але не пізніше наступного дня після надходження документів до бухгалтерії.

Облік розрахунків з постачальниками в порядку планових платежів може також вестись на картках ф. № 292-а або у книгах ф. № 292.

Розрахунки за відшкодування завданих збитків

У практичній діяльності бюджетних установ мають місце випадки, коли в результаті перевірок, ревізій, інвентаризацій виявляються суми нестач, розкрадання матеріальних цінностей, грошових коштів, а також суми від псування матеріальних цінностей, які повинні бути відшкодовані за рахунок винних осіб.

Облік розрахунків за зазначеними сумами ведеться на субрахунку 363 “Розрахунки за відшкодування завданих збитків”. У дебет цього субрахунка на підставі оформлених належним чином документів (актів перевірки, ревізії, інвентаризаційних описів, порівняльних відомостей) записується сума завданих збитків; за кредитом – записуються суми, що надійшли в касу або утримані із заробітної плати, стипендій на відшкодування завданих установі збитків.

Розмір збитків від розкрадання, нестач, псування матеріальних цінностей, включаючи м’ясо і м’ясопродукти, молоко і молочні продукти, визначається за балансовою вартістю цих цінностей (з вирахуванням зносу), але не нижче 50 % балансової вартості на момент встановлення такого факту з урахуванням індексів інфляції, які щомісячно визначає Держкомстат, відповідного розміру податку на додану вартість і розміру акцизного збору за формулою:

Рз = [ (Бв – А) * Іінф + Азб + ПДВ] * 2

де, Рз – розмір збитків, грн.;

Бв – балансова вартість на момент встановлення факту розкрадання, нестачі, псування матеріальних цінностей, грн.;

А – амортизаційні відрахування (знос), грн.;

Іінф – загальний індекс інфляції, що розраховується на підставі визначених Держкомстатом індексів інфляції;

Азб – розмір акцизного збору, грн.;

ПДВ – розмір податку на додану вартість, грн.

Сума збитків від нестачі іноземної валюти визначається в трикратному розмірі в перерахунку на грошову одиницю України за курсом НБУ.

Виявлені нестачі відносяться на винних осіб у сумі, яка вказана в акті перевірки чи ревізії. Протягом п’яти днів після встановлення нестач і розкрадання матеріали повинні бути подані в слідчі органи для пред’явлення цивільного позову. При отриманні рішення суду суми збитків, віднесені на матеріально відповідальних осіб, мають бути уточнені відповідно до виконавчого листа судового органу.

Операції з обліку дебіторської заборгованості за розрахунками з відшкодування завданих збитків відображаються в різних меморіальних ордерах. Аналітичний облік ведеться на картках ф. № 292-а (у книзі ф. № 292) за кожною винною особою. У заголовку картки вказується заборгованість, прізвище, ім’я, по батькові винної особи, дата виникнення заборгованості та сума збитків.

Розрахунки з іншими дебіторами

Інші дебітори – це установи, організації, особи, крім тих з них, розрахунки з якими обліковують на решті субрахунків класу 3 “Кошти, розрахунки та інші активи”.

Для обліку розрахунків з іншими дебіторами призначено субрахунок 364 “Розрахунки з іншими дебіторами”. За дебетом цього субрахунка записується збільшення дебіторської заборгованості, а за кредитом – її погашення.

На субрахунку 364 “Розрахунки з іншими дебіторами” обліковуються розрахунки з іншими дебіторами установи, а саме розрахунки за матеріальні цінності, за виконані роботи та надані послуги, за пред’явленими рахунками, розрахунки за претензіями і боргами, а також розрахунки із студентами та учнями навчальних закладів за користування гуртожитком і постільними речами.

Облік розрахунків із дебіторами ведуть позиційним способом у меморіальному ордері № 4.

7. Облік розрахунків з різними кредиторами

Кредитори – це підприємства, організації, установи, фізичні особи, перед якими дане підприємство має кредиторську заборгованість.

Кредиторська заборгованість – це заборгованість підприємства, організації, установи іншим підприємствам, організаціям тощо.

Кредиторська заборгованість у бюджетних установах виникає найчастіше через невиконання установами своїх зобов’язань.

Облік кредиторської заборгованості бюджетних установ ведеться на рахунках класу 6 “Поточні зобов’язання”, який об’єднує рахунки, призначені для обліку зобов’язань установи, що виникають у процесі її діяльності, і погашення яких здійснюється протягом одного бюджетного року.

До поточних зобов’язань бюджетної установи належать:

· заборгованість за всіма видами платежів до бюджету, включаючи податки із заробітної плати;

· заборгованість із заробітної плати штатного і нештатного персоналу, із допомоги за тимчасовою непрацездатністю, за стипендіями аспірантам та учням;

· зобов’язання за відрахуваннями до Пенсійного фонду України, на соціальне страхування та індивідуальне страхування працівників;

· авансові платежі, отримані від фізичних і юридичних осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт, надання послуг;

· кредиторська заборгованість постачальникам і підрядникам за матеріальні цінності, виконані роботи, отримані послуги.

Облік кредиторської заборгованості ведеться на рахунках:

· 60 “Короткострокові позики”;

· 61 “Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями”;

· 62 “Короткострокові векселі видані”;

· 63 “Розрахунки за виконані роботи”;

· 64 “Розрахунки за податками і платежами”;

· 65 “Розрахунки зі страхування”;

· 66 “Розрахунки з оплати праці”;

· 67 “Розрахунки за іншими операціями”.

На рахунку 60 “Короткострокові позики” обліковуються суми короткострокових позик, отриманих відповідно до чинного законодавства.

На рахунку 61 “Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями” обліковується поточна заборгованість за зобов’язаннями, термін сплати за якими настане в наступному році.

На рахунку 62 “Короткострокові векселі видані” ведеться облік векселів, виданих установою згідно з нормативно-правовими актами України, і термін сплати яких встановлено протягом поточного року.

На рахунку 67 “Розрахунки за іншими операціями” ведуться розрахунки з депонентами, розрахунки за депозитними сумами, сумами за дорученнями, за спеціальними видами платежів, а саме: з батьками за утримання дітей у дитячих дошкільних закладах, за навчання дітей у музичних школах, з робітниками і службовцями за форменний одяг, харчування та розрахунки з іншими кредиторами.

Аналітичний облік розрахунків з іншими кредиторами ведеться на субрахунку 675 “Розрахунки з іншими кредиторами” позиційним способом у меморіальному ордері № 6, на картках ф. № 292-а або у книзі ф. № 292.

ТЕМА 6. ОБЛІК ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ТА ІНШИХ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ У БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВАХ

1. Характеристика, класифікація та оцінка основних засобів бюджетних установ. Завдання обліку основних засобів бюджетних установ.

2. Облік наявності та надходження основних засобів.

3. Облік зносу та ремонту основних засобів.

4. Облік вибуття основних засобів.

Питання для самостійного вивчення:

1. Облік інших необоротних матеріальних активів.

2. Облік нематеріальних активів.

Література:

Основна: [4, 6, 7, 18-21, 35, 36, 37, 38, 47-51]

Додаткова: [53, 54, 58-61]

1. Характеристика, класифікація та оцінка основних засобів бюджетних установ. Завдання обліку основних засобів бюджетних установ

Як відомо, головним результатом діяльності бюджетних установ є послуга. Для надання послуг різного характеру бюджетні установи повинні мати перш за все засоби праці, оскільки саме вони є визначальним істотним елементом у процесі надання послуг. У бухгалтерському обліку бюджетних установ засоби праці виокремлюються в самостійний об’єкт обліку, що має назву “необоротні активи”, до складу яких входять: основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та нематеріальні активи.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби визначені в Інструкції з обліку основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ, затвердженій ДКУ від 17.07.2000 р. № 64.

Необоротні активи – це матеріальні та нематеріальні активи, які належать установі та забезпечують її функціонування і строк корисної експлуатації яких, як очікується, становить більше одного року.

У складі необоротних активів обліковуються: земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди, передавальні пристрої, робочі, силові машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, столовий, кухонний та господарський інвентар, обчислювальна техніка, музейні цінності виставок, бібліотечні фонди, спеціальні інструменти та спеціальні пристосування, білизна, постільні речі, одяг та взуття, тимчасові нетитульні споруди, природні ресурси, інвентарна тара, матеріали довготривалого використання для наукових цілей, авторські та суміжні з ними права, права користування природними ресурсами, майном, об’єктами промислової власності, інші матеріальні та нематеріальні активи довготривалого використання.

Необоротні активи бюджетних установ складаються з:

· основних засобів;

· інших необоротних матеріальних активів;

· нематеріальних активів.

Основні засоби – це необоротні активи, що мають матеріальну форму і вартість яких становить більше 500 гривень за одиницю (комплект).

До складу основних засобів бюджетних установ включено:

· земельні ділянки;

· капітальні витрати на поліпшення земель;

· будинки та споруди;

· машини та обладнання;

· транспортні засоби;

· інструменти та інвентар;

· багаторічні насадження;

· інші основні засоби.

Не належать до основних засобів матеріальні цінності незалежно від вартості:

· знаряддя лову (трали, неводи, сіті та ін.);

· бензомоторні пилки, сучкорізи, троси для сплаву;

· сезонні дороги, тимчасові відгалуження лісовозних доріг і тимчасові будівлі у лісі зі строком експлуатації до двох років (пересувні будиночки, котлопункти, пилкозаточувальні майстерні, бензозаправки та ін.);

· спеціальні інструменти та спеціальні пристосування (для серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення індивідуальних замовлень);

· спеціальний одяг, спеціальне взуття, постільні речі;

· форменний одяг, призначений для видачі працівникам установи;

· тимчасові нетитульні споруди, пристосування і пристрої, витрати на зведення яких включаються до собівартості будівельно-монтажних робіт;

· тара для зберігання товарно-матеріальних цінностей на складах або для здійснення технологічних процесів;

· предмети, призначені для видачі напрокат;

· молодняк тварин і тварини на відгодівлі, птиця, кролі, хутрові звірі, сім’ї бджіл.

До основних засобів належать незалежно від вартості:

· сільськогосподарські машини та знаряддя;

· будівельний механізований інструмент;

· робочі та продуктивні тварини;

· усі види засобів пересування, призначені для переміщення людей і вантажів;

· документація з типового проектування.

Крім того, до основних засобів належать сценічно-постановочні засоби вартістю за одиницю понад 10 гривень (декорації, меблі й реквізит, бутафорія, театральні та національні костюми, головні убори, білизна, взуття, перуки).

За ступенем використання основні засоби поділяються на:

· діючі (основні засоби, що використовуються в господарській діяльності установ, організацій, підприємств);

· ті, що знаходяться в запасі (призначені для заміни діючих основних засобів під час ремонту, модернізації і т.п.);

· недіючі (основні засоби, що не використовуються через різні обставини).

За належністю основні засоби поділяються на:

· власні (основні засоби, що належать установі, організації, підприємству);

· орендовані (основні засоби, які є власністю інших підприємств та організацій і відповідно до угоди про оренду використовуються даною установою, підприємством чи організацією).

У бухгалтерському обліку вартість, за якою відображаються основні засоби, розподіляється на:

· балансову вартість;

· первісну вартість;

· відновлювальну вартість.

Балансова вартість – це вартість, за якою основні засоби включаються до Балансу після вирахування суми нарахованого зносу.

Первісна вартість – це вартість, що історично склалася, тобто собівартість за фактичними витратами на їх придбання, спорудження та виготовлення.

Відновлювальна вартість – це первісна вартість, змінена після переоцінки.

Зміна первісної (відновлювальної) вартості основних засобів проводиться у випадках індексації їх первісної вартості відповідно до чинного законодавства, а також при добудівлі, дообладнанні, реконструкції, частковій ліквідації відповідних об’єктів та модернізації, яка призвела до додаткового укомплектування основних засобів.

Індексація первісної (відновлювальної) вартості груп основних засобів може проводитися щорічно згідно з індексом інфляції року та відповідно до порядку, передбаченого Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Зміна вартості основних засобів після проведення індексації не є підставою для переведення їх на інший субрахунок.

Зміна первісної вартості основних засобів не є додатковим доходом установи і не належить доходів.

Переоцінка основних засобів бюджетних установ проводиться тимчасовою комісією з переоцінки, яка назначається наказом керівника установи і в склад якої входять:

· заступник керівника установи (голова комісії);

· головний бухгалтер чи його заступник;

· керівники груп обліку (в установах, які обслуговуються централізованими бухгалтеріями) або інші працівники бухгалтерії, які обліковують основні засоби;

· особи, на яких покладена відповідальність за збереження основних засобів;

· інші посадові особи (на розсуд керівника установи).

Комісією здійснюється переоцінка кожної окремої одиниці основних засобів і встановлюються нові ціни. Документи, що підтверджують нову ціну, не потребуються. При встановленні цін на однотипні предмети, вони (ціни) у межах однієї установи повинні бути однаковими.

За результатами переоцінки комісією складається акт про зміну вартості основних засобів, який затверджується керівником установи.

Відповідальність за організацію роботи комісії покладається на керівника установи, а за об’єктивність визначення реальної вартості активів – на керівника і голову комісії.

Облік необоротних активів (за винятком бібліотечних фондів, малоцінних необоротних матеріальних активів, білизни, постільних речей, одягу та взуття, матеріалів довготривалого використання для наукових цілей та таких, що мають обмежене використання) ведеться в повних гривнях, без копійок. Сума копійок, сплачених за придбання необоротних активів, відноситься одразу на видатки установи.

Головні завдання обліку основних засобів:

· правильне документальне оформлення і своєчасне відображення в облікових реєстрах надходження основних засобів, їх внутрішнього руху та вибуття;

· контроль за збереженням основних засобів та ефективним використанням кожного об’єкта;

· правильне обчислення та відображення в обліку суми зносу основних засобів та видатків, пов’язаних з їх ремонтом;

· точне визначення результатів ліквідації основних засобів;

· достовірна оцінка основних засобів в балансі та звітності.

2. Облік наявності та надходження основних засобів

В процесі господарської діяльності бюджетних установ основні засоби поступово зношуються як фізично, так і морально, а тому потребують поповнення. Основні засоби можуть надходити до бюджетних установ шляхом:

· придбання їх за рахунок бюджетних чи позабюджетних коштів;

· безкоштовного отримання (у т.ч. у вигляді гуманітарної допомоги);

· будівництва нових об’єктів;

· оприбуткування залишків, виявлених під час інвентаризації;

· за рахунок виготовлення їх власними силами.

Приймання основних засобів проводиться згідно з Актом приймання-передачі основних засобів типової форми ОЗ-1 (бюджет), який складається на кожний об’єкт. В акті фіксується інформація щодо первісної вартості, суми зносу (якщо об’єкт вже був в експлуатації), року випуску, дати введення в експлуатацію тощо. До акта додається технічна документація, яка разом із ним передається в бухгалтерію.

Для прийняття об’єктів основних засобів наказом керівника установи створюється комісія, яка складає акт у двох примірниках: один – для установи, яка здає, другий – для установи, яка приймає. Акт затверджується керівником установи.

Для оформлення прийняття декількох об’єктів однотипних основних засобів, які мають однакову вартість (господарський інвентар, інструменти, обладнання, білизна, постільні речі та ін.), дозволяється складання загального акта прийняття основних засобів.

Оформлення приймання окремих предметів можна робити і на підставі, наприклад, рахунка-фактури (тобто первинних документів). На цих документах матеріально відповідальна особа робить запис про прийняття основних засобів на відповідальне зберігання та занесення їх до інвентарного списку за місцезнаходженням.

Усі основні засоби повинні знаходитись на відповідальному зберіганні посадових осіб, призначених наказом керівника установи. Із цими особами укладається договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Ці особи стежать за схоронністю основних засобів, ведуть інвентарні списки основних засобів (типова форма № ОЗ-11).

Інвентарний список основних засобів застосовується матеріально відповідальними особами для здійснення пооб’єктного обліку основних засобів за місцезнаходженням (місцем експлуатації) об’єктів основних засобів. Дані пооб’єктного обліку основних засобів за місцезнаходженням (місцем експлуатації) повинні бути тотожні записам в інвентарних картках обліку основних засобів, які ведуть в бухгалтерії.

У разі зміни матеріально відповідальної особи здійснюється інвентаризація основних засобів, які знаходяться на її зберіганні, про що складається приймально-передавальний акт. Акт затверджується керівником установи.

При надходженні в установу основних засобів матеріально відповідальна особа повинна розписатися в їх отриманні на документі постачальника чи на акті про прийняття.

Основні засоби в установах обліковуються за місцем їх зберігання (місцезнаходженням) та в бухгалтерії за інвентарними об’єктами.

Окремим інвентарним об’єктом вважається закінчений конструктивний пристрій з усіма пристосуваннями і пристроями, що відносяться до нього, конструктивно відокремлений предмет, який призначений для виконання визначених самостійних функцій, або визначений комплекс конструктивно об’єднаних предметів, що становлять єдине ціле і разом виконують певну роботу.

Інвентарним об’єктом за субрахунком 103 “Будинки та споруди” є кожна окрема будівля. До її складу входять усі потрібні для експлуатації і розміщення всередині нього комунікації, тобто: система опалення приміщення, внутрішня мережа водогазопроводу і каналізації і т.д.

Надходження основних засобів супроводжується відкриттям інвентарних карток їх обліку (за винятком бібліотечних фондів), присвоєнням їм інвентарних номерів та проведенням необхідних записів в реєстрах аналітичного обліку.

Інвентарний номер має 8 знаків: перші три знаки означають субрахунок, четвертий – підгрупу, останні чотири – порядковий номер предмета в підгрупі. У випадку, коли підгрупи немає – четвертий знак буде “0”. Інвентарний номер зазначається на жетоні фарбою і прикріплюється до об’єкта будь-яким способом. Присвоєний об’єкту інвентарний номер зберігається за ним на весь період його знаходження в установі. Після ліквідації об’єкта основного засобу в бюджетній установі протягом трьох років його інвентарний номер не можна використовувати. Зміна номерів може бути проведена в тих випадках, коли виявлено, що об’єкти помилково відображаються не в тій групі основних засобів, до якої вони повинні бути включені за своїм техніко-виробничим призначенням, а також у випадках невірної нумерації.

У бухгалтерії установи, з метою організації обліку і забезпечення контролю за збереженням основних засобів, ведеться попредметний їх облік на інвентарних картках, які відкриваються на кожний інвентарний об’єкт (предмет). Однорідні активи обліковуються на картках групового обліку типової форми ОЗ-9 (бюджет).

Інвентарна картка відкривається на підставі акта прийняття-передачі основних засобів (типова форма ОЗ-1 (бюджет)), накладних, технічної та іншої супровідної документації. Записи в інвентарній картці типової форми ОЗ-6 (бюджет) робляться на підставі перевірених документів: актів приймання про введення в експлуатацію, технічних паспортів заводів-виготовлювачів та інших документів.

Записи в картку про роботи з добудови, дообладнання, реконструкції, модернізації та капітального ремонту існуючого об’єкта вносяться на підставі акта прийняття-передачі відремонтованих, реконструйованих і модернізованих об’єктів (типова форма ОЗ-2 (бюджет)).

У картці зазначаються дата й номер акта введення основних засобів в експлуатацію та характерні ознаки об’єктів (предметів): креслення, модель, тип, марка, заводський номер, дата випуску (виготовлення). Крім того, записується коротка індивідуальна характеристика об’єкта (предмета). Якщо в складі обладнання, приладів, обчислювальної техніки та ін. є дорогоцінні метали, то в розділі “Коротка характеристика об’єкта” зазначається перелік деталей, у складі яких є дорогоцінні метали, найменування деталі та маса металу, зазначена в паспорті.

На зворотньому боці картки робиться запис про переміщення основних засобів в установі.

Якщо в картку неможливо внести всі якісні та кількісні зміни характеристики об’єкта, що склалися внаслідок його реконструкції чи модернізації, її доповнюють новою. Стару картку зберігають як довідковий документ (у ній робиться відмітка про відкриття нової картки).

Інвентарні картки зберігаються в картотеках бухгалтерії, в яких вони розміщуються за відповідними субрахунками і групами з розподілом за матеріально відповідальними особами, а в середині груп – за місцезнаходженням об’єктів (предметів) основних засобів; а в централізованих бухгалтеріях – додатково і за обслуговуваними установами.

Інвентарні картки типових форм ОЗ-6 (бюджет), ОЗ-8 (бюджет) та ОЗ-9 (бюджет) реєструються в описі інвентарних карток з обліку основних засобів типової форми ОЗ-10 (бюджет), який ведеться в одному примірнику. У разі списання основних засобів зазначені вище картки після внесення до них відміток про списання здаються в архів.

Опис інвентарних карток здається в архів тоді, коли в останню інвентарну картку вноситься відмітка про списання об’єкта основних засобів.

Строк зберігання інвентарних карток в архівах установ становить 3 роки після їх ліквідації. Інвентарна картка обліку реалізованих або ліквідованих основних засобів додається до документів (актів, накладних), якими було оформлено їх реалізацію або ліквідацію. Картка передається разом з реалізованим основним засобом.

Записи в картках обліку основних засобів здійснюються в кількісному та сумарному виразах.

Суми податку на додану вартість, які сплачуються при отриманні (купівлі) основних засобів, не враховуються до вартості основних засобів і відносяться на фактичні видатки за кодом економічної класифікації видатків, що призначений для придбання цих активів, або відносяться до податкового кредиту (якщо це передбачено чинним законодавством).

Безоплатне отримання основних засобів. Основні засоби, отримані безоплатно як гуманітарна допомога, приймаються комісією, створеною наказом керівника установи, до складу якої обов’язково входить працівник бухгалтерії та представник вищестоящої організації. Комісія складає акт, в якому зазначаються найменування, кількість і вартість отриманих матеріальних цінностей за ринковими вільними цінами на їх аналогічні види. При отриманні основних засобів, що були у користуванні, вказується відсоток їх зносу. Дані акта відображаються в бухгалтерському обліку. Одночасно проставляється інвентарний номер у встановленому порядку, про що робиться запис в акті прийнятих цінностей.

Облік таких основних засобів здійснюється бухгалтерією та матеріально відповідальними особами у загальному порядку, але окремо від матеріальних цінностей, придбаних установою за рахунок бюджетних коштів.

Дані про гуманітарну допомогу відображаються отримувачами в пояснювальній записці до квартального та річного звітів та в окремих формах річного звіту. У пояснювальній записці до квартальних та річних звітів наводяться короткі роз’яснення щодо отриманої гуманітарної допомоги.

Оприбуткування виявлених під час інвентаризації залишків. Оцінка виявлених і не врахованих з моменту проведення останньої інвентаризації основних засобів повинна бути проведена за дійсною вартістю, а знос слід визначити за справжнім технічним станом об’єктів із оформленням даних оцінки та зносу відповідними актами.

Для обліку власних та отриманих на умовах фінансового лізингу основних засобів передбачено рахунок 10 “Основні засоби”. За дебетом цього рахунка відображається вартість придбаних основних засобів, а за кредитом – здійснюється запис сум вибуття основних засобів.

Облік операцій щодо переміщення та вибуття основних засобів ведеться в меморіальному ордері № 9. Записи в ньому здійснюються по кожному об’єкту окремо. Після закінчення місяця підсумки записуються в книгу “Журнал-Головна”.

3. Облік зносу та ремонту основних засобів

У процесі споживання основні засоби бюджетних установ поступово втрачають свою вартість, що спричинюється не тільки їх використанням, а й впливом зовнішнього середовища, а також морального зносу. Поняття зносу основних засобів у бюджетних установах не тотожне зносу основних засобів галузей матеріального виробництва, оскільки тут не здійснюється перенесення вартості на результати праці (таким чином, на основні засоби бюджетних установ не нараховується амортизація). Вартість основних засобів бюджетних установ зникає із споживанням їх споживчої вартості.

Стан основних засобів бюджетних установ характеризує їх знос, тобто поступове зниження первісної вартості. Знос нараховується на основні засоби, що знаходяться на балансі бюджетних установ.

Знос не нараховується на такі необоротні активи:

· земельні ділянки та капітальні витрати на поліпшення земель;

· будинки і споруди, які є унікальними пам’ятками архітектури і мистецтва;

· обладнання, експонати, зразки, діючі та недіючі моделі, макети та інші наочні посібники, що знаходяться в кабінетах та лабораторіях і використовуються з навчальною та науковою метою;

· продуктивну та племінну худобу, службових собак, декоративних і піддослідних тварин;

· багаторічні насадження, що не досягли експлуатаційного віку;

· сценічно-постановочні засоби;

· документацію з типового проектування;

· фільмофонди;

· експонати тваринного світу (в зоопарках та інших аналогічних установах);

· бібліотечні фонди;

· музейні та художні цінності;

· малоцінні необоротні матеріальні активи;

· білизну, постільні речі, одяг та взуття;

· природні ресурси;

· тимчасові нетитульні споруди;

· матеріали довготривалого використання для наукових потреб;

· необоротні матеріальні активи спеціального призначення.

Знос не нараховується також за необоротними активами установ, які знаходяться за кордоном.

Знос об’єктів (предметів) основних засобів визначається в останній день грудня в гривнях без копійок за повний календарний рік (незалежно від того, в якому місяці звітного року вони придбані або побудовані), відповідно до встановлених норм.

Нарахований знос у розмірі 100 % вартості на об’єкти (предмети), які придатні для подальшої експлуатації, не може бути підставою для їх списання.

Нарахування зносу не може проводитися понад 100 % вартості основних засобів.

Для нарахування зносу необоротні активи поділяються на 3 групи:

· перша група – будинки, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального кристування);

· друга група – автомобільний транспорт та вузли (запасні частини, вартість яких за одиницю становить понад 500 гривень), меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до нього, інвентарна тара;

· третя група – будь-які необоротні активи, не включені до груп 1 і 2 (наприклад, силові машини та обладнання, машини-генератори, що виробляють теплову та електричну енергію, і машини-двигуни, що перетворюють різного роду енергію в механічну, робоча худоба, багаторічні насадження, які досягли експлуатаційного віку).

Норма зносу основних засобів – це процентне співвідношення суми річного зносу до первісної вартості.

Норми зносу встановлюються у відсотках до первісної вартості кожної групи основних засобів на кінець звітного року:

· перша група – 5 %;

· друга група – 25 %;

· третя група – 15 %.

В інвентарні картки обліку основних засобів типової форми ОЗ-6 (бюджет) та ОЗ-8 (бюджет) обов’язково вноситься річна норма зносу у відсотках та гривнях.

Загальна сума нарахованого зносу відображається в меморіальному ордері № 16, дані якого заносяться в книгу “Журнал-Головна”.

Для обліку зносу використовується рахунок 13 “Знос необоротних активів”. За кредитом рахунку 13 “Знос необоротних активів” відображається нарахування зносу на необоротні активи, за дебетом – списання зносу.

Для підтримки об’єктів основних засобів у робочому стані здійснюється їх ремонт. Залежно від обсягу робіт ремонти поділяються на поточні та капітальні.

При поточному ремонті виконується заміна окремих частин, деталей, ліквідуються ушкодження і т.п.

Капітальний ремонт передбачає заміну конструкцій споруд і будівель, а також заміну чи поновлення зношених вузлів. Капітальний ремонт може проводитись:

· підрядним способом (тобто із залученням до ремонту спеціалізованих підрядних організацій);

· господарським способом (проводиться установою).

Якщо установа виконує ремонт власними силами, бухгалтерія обліковує фактичні видатки на ремонт за відповідними статтями видатків.

Видатки на капітальний ремонт основних засобів не відносяться на збільшення їх вартості. Вони відносяться на видатки установи і списуються, таким чином, за рахунок фінансування.

Для оформлення приймання-здавання основних засобів після капітального ремонту, реконструкції чи модернізації застосовується Акт прийняття-здання відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об’єктів типової форми ОЗ-2 (бюджет). Акт складається у двох примірниках і підписується представником установи, уповноваженим на прийняття основних засобів після ремонту, та представником підприємства (організації), яке виконувало їх ремонт, реконструкцію чи модернізацію.

В акті вказується кошторисна вартість ремонту, реконструкції, модернізації згідно з затвердженим розрахунком витрат, необхідних для їх здійснення, і фактична вартість закінчених робіт.

Перший примірник акта здається в бухгалтерію установи, де робляться відповідні записи в інвентарних картках обліку основних засобів. Другий примірник передають підприємству, яке виконувало ремонт, реконструкцію чи модернізацію.

Зміни в характеристиці об’єкта, пов’язані з його ремонтом, реконструкцією чи модернізацією, вносяться у відповідний розділ акта, у картку обліку основного засобу та в технічний паспорт об’єкта.

4. Облік вибуття основних засобів

У процесі господарської діяльності бюджетних установ основні засоби поступово зношуються як фізично, так і морально. Тому з тих чи інших причин вони можуть вибувати.

Основні засоби, що стали непридатними для користування, підлягають списанню відповідно до Типової інструкції про порядок списання матеріальних цінностей з балансу бюджетних установ.

Списанню підлягають основні засоби як такі, що:

· непридатні для подальшого використання;

· виявлені в результаті інвентаризації як недостача;

· морально застарілі;

· фізично зношені;

· пошкоджені внаслідок аварії чи стихійного лиха (за умови, що відновлення їх є неможливим або економічно недоцільним і вони не можуть бути реалізовані);

· будівлі, споруди, що підлягають знесенню у зв’язку з будівництвом нових об’єктів та такі, що зруйновані внаслідок атмосферного впливу і тривалого використання.

Списання з балансу установ основних засобів здійснюється шляхом їх:

· продажу;

· безоплатної передачі;

· ліквідації (на підставі акту).

Для визначення непридатності основних засобів і встановлення неможливості або неефективності проведення їх відновлювального ремонту, а також для оформлення необхідної документації на списання цих цінностей, наказом керівника установи щорічно створюється постійно діюча комісія, яка діє протягом року, у складі:

· керівника або його заступника (голова комісії);

· головного бухгалтера або його заступника (в установах і організаціях, у яких штатним розписом посада головного бухгалтера не передбачена, особи, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку);

· керівників груп обліку (в установах, які обслуговуються централізованими бухгалтеріями) або інших працівників бухгалтерії, які обліковують матеріальні цінності;

· особи, на яку покладено відповідальність за збереження матеріальних цінностей (основних засобів);

· інших посадових осіб (на розсуд керівника установи).

Право визначення непридатності основних засобів і встановлення неможливості або неефективності проведення відновлювального ремонту, а також оформлення необхідної документації наказом керівника установи може бути надано щорічній інвентаризаційній комісії.

Для участі в роботі комісії з встановлення непридатності автомобілів, нагрівальних котлів, підйомників та інших необоротних активів, які перебувають під наглядом Державних інспекцій, запрошується представник відповідної інспекції, який підписує акт про списання або передає комісії свій письмовий висновок, що додається до акта.

Завдання постійно діючої комісії:

· огляд основних засобів для складання акта про їх списання на основі технічної документації (технічні паспорти, поетажні плани, відомості дефектів та інші документи) та даних бухгалтерського обліку;

· встановлення можливості або неможливості відновлення і подальшого використання основних засобів в даній установі;

· внесення пропозицій про продаж, передачу та ліквідацію основних засобів;

· встановлення конкретних причин списання об’єкта: фізичний або моральний знос, реконструкція, порушення нормальних умов експлуатації, аварія та ін.;

· встановлення осіб, з вини яких трапився передчасний вихід основних засобів з ладу (якщо такі є);

· встановлення можливості використання окремих вузлів, деталей, матеріалів списаного об’єкта і проведення їх оцінки;

· здійснення контролю за вилученням із списаних основних засобів вузлів, деталей та матеріалів із кольорових і дорогоцінних металів, визначення їх кількості, ваги та контроль їх здавання на відповідний склад.

У разі, коли обладнання списується у зв’язку з будівництвом нових, розширенням, реконструкцією та технічним переоснащенням діючих об’єктів, комісія перевіряє його наявність у плані реконструкції та технічного переоснащення, затвердженому організацією вищого рівня, і робить в акті про списання посилання на пункт і дату затвердженого плану.

За результатами обстеження комісією складаються акти про списання основних засобів. У цих актах вказуються дані, що характеризують об’єкт:

· рік виготовлення або будівництва;

· дата його отримання установою;

· первісна вартість (для проіндексованих – відновлювальна);

· сума нарахованого зносу за даними бухгалтерського обліку;

· кількість проведених капітальних ремонтів;

· інвентарний номер (якщо автотранспорт, то заводський);

· наявність дорогоцінних металів.

В акті також детально вказується наступне:

· причини вибуття об’єкта;

· стан основних частин, деталей, вузлів, конструктивних елементів;

· обгрунтування недоцільності і неможливості їх відновлення.

При списанні автотранспортних засобів, крім того, вказується пробіг автомобіля і дається технічна характеристика агрегатів і деталей автомобіля та можливість подальшого використання основних деталей і вузлів, які можуть бути отримані в результаті демонтажу.

У випадку списання з балансу установи основних засобів, що вибули внаслідок аварій, до акта про списання додається копія акта про аварію, де пояснюються причини, які викликали аварію, та вказуються заходи, вжиті щодо винних осіб.

Для оформлення списання основних засобів застововуються:

· акт на списання основних засобів (типова форма ОЗ-3 (бюджет));

· акт про списання автотранспортних засобів (типова форма ОЗ-4 (бюджет));

· акт на списання з балансу бюджетних установ та організацій вилученої із бібліотеки літератури (типова форма ОЗ-5 (бюджет)).

Складені комісією акти на списання основних засобів затверджуються керівником установи.

Дозвіл на списання з балансу основних засобів надається керівником установи, установою вищого рівня або головним розпорядником бюджетних коштів залежно від вартості основних засобів та причин списання.

Дозвіл на списання основних засобів як таких, що непридатні для подальшого використання, морально застарілі, фізично зношені, пошкоджені внаслідок аварії чи стихійного лиха (за винятком виявлених в результаті інвентаризації як недостача) надається в такому порядку:

· з балансів установ, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету:

а) вартістю за одиницю (комплект) в розмірі до 5000 грн. – з дозволу керівника установи;

б) вартістю за одиницю (комплект) в розмірі від 5000 грн. до 10000 грн. – з дозволу установи вищого рівня;

в) вартістю за одиницю (комплект) в розмірі понад 10000 грн. – з дозволу центрального органу виконавчої влади або іншого головного розпорядника бюджетних коштів;

· з балансів установ, що утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів:

а) вартістю за одиницю (комплект) в розмірі до 2500 грн. – з дозволу керівника установи;

б) вартістю за одиницю (комплект) в розмірі від 2500 грн. до 5000 грн. – з дозволу установи вищого рівня;

в) вартістю за одиницю (комплект) в розмірі понад 5000 грн. – з дозволу місцевої державної адміністрації.

Недостачі основних засобів, виявлені в результаті інвентаризації: понад норми природних втрат, втрати від псування, стихійного лиха, а також, коли конкретні винуватці не встановлені, списуються з балансів лише після ретельної перевірки дійсної відсутності винних осіб і вжиття потрібних заходів задля недопущення фактів втрат у подальшому, списуються в такому порядку:

· за кожним випадком недостач або псувань основних засобів на суму до 2500 грн. включно – з дозволу керівника установи;

· за кожним випадком недостач або псувань основних засобів на суму від 2500 грн. до 5000 грн. включно – з дозволу керівника установи вищого рівня;

· за кожним випадком недостач або псувань основних засобів на суму понад 5000 грн. – з дозволу центрального органу виконавчої влади або іншого головного розпорядника бюджетних коштів, голови місцевої державної адміністрації.

У документах, які установи подають для оформлення списання недостач понад норми природних втрат і втрат від псування основних засобів, слід вказати заходи, яких вжито задля попередження таких втрат.

Списання основних засобів з балансів центральних органів виконавчої влади (головних розпорядників бюджетних коштів) та місцевих державних адміністрацій проводиться з дозволу їх керівника, незалежно від вартості основних засобів.

Списання основних засобів проводиться за первісною або за відновлювальною вартістю (у разі проведення індексації або переоцінки основних засобів).

При списанні необоротних активів, що були в експлуатації, в документах поряд з їх первісною (відновлювальною) вартістю вказується сума нарахованого зносу.

Усі деталі, вузли та агрегати розібраного та демонтованого обладнання, які можуть бути придатними для ремонту іншого обладнання, а також матеріали, отримані від ліквідації основних засобів, оприбутковуються на відповідних субрахунках бухгалтерського обліку. Якщо ж такі деталі або матеріали є непридатними, то вони оприбутковуються як інші матеріали (вторинна сировина) і обов’язково здаються установі, на яку покладено збір такої сировини.

Деталі та вузли, що містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, вилучені після демонтажу основних засобів, підлягають здачі на спеціалізовані підприємства України, що здійснюють приймання та переробку відходів і лому дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння.

Забороняється знищувати, викидати, здавати в лом техніку, апаратуру, прилади та інші вироби, що містять дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння, без попереднього їх вилучення і одночасного оприбуткування цінних деталей.

Забороняється передача, списання і продаж техніки, апаратури та інших необоротних активів за цінами, нижчими від вартості дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, що містяться в них, за вирахуванням витрат на їх вилучення.

Розбирання та демонтаж основних засобів, які втратили своє виробниче призначення або стали непридатними, проводяться тільки після затвердження у встановленому порядку акта про їх списання.

Безоплатна передача основних засобів дозволяється в такому порядку:

· з балансів установ, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, – у межах одного центрального органу виконавчої влади (головного розпорядника бюджетних коштів);

· з балансів установ, що утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів, – у межах одного місцевогобюджету.

Продаж основних засобів здійснюється тільки на конкурентних засадах (через біржі, аукціони та за конкурсом).

Продаж будівель (у томі числі приміщень), споруд, транспортних засобів та повністю зношених за даними бухгалтерського обліку основних засобів проводиться за експертною оцінкою. Експертна оцінка – це визначення вартості матеріальних цінностей експертом за договором з установою.

Кошти, отримані установами від реалізації необоротних активів (крім будівель і споруд) та інших матеріальних цінностей (у т.ч. списаних), за здані у вигляді брухту і відходів чорні, кольорові метали, дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння, залишаються у розпорядження установи, і витрачаються на покриття витрат, пов’язаних з організацією збирання і транспортування зазначених матеріалів на приймальні пункти, витрати на інші господарські потреби і на преміювання осіб, які безпосередньо зайняті збиранням брухту та відходів, на ремонт, модернізацію та придбання нових необоротних активів (крім будівель і споруд) та матеріальних цінностей, а також на інші видатки за кошторисом.
Суми, отримані установами від продажу будівель і споруд, вносяться в дохід того бюджету, за рахунок якого утримується дана установа.

ТЕМА 7. ОБЛІК ЗАПАСІВ У БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВАХ

1. Характеристика, класифікація та оцінка запасів бюджетних установ. Завдання обліку запасів.

2. Документальне оформлення надходження та вибуття запасів.

3. Складський облік запасів.

4. Синтетичний та аналітичний облік запасів.

5. Методи обліку запасів.

6. Облік МШП.

Питання для самостійного вивчення:

1. Особливості обліку медикаментів та продуктів харчування бюджетних установах.

2. Порядок проведення інвентаризації запасів та відображення її результатів в обліку.

Література:

Основна: [4, 18-20, 38, 39, 40, 46, 47-51]

Додаткова: [53, 58-61]

1. Характеристика, класифікація та оцінка запасів бюджетних установ. Завдання обліку запасів

У процесі здійснення своєї діяльності бюджетні організації та установи, як і всі інші підприємства, організації та установи, систематично придбавають та використовують різні матеріальні цінності.

Запаси – це оборотні активи у матеріальній формі, які належать установі та забезпечують її функціонування (або перебувають у процесі виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг) і будуть використані, як очікується, протягом одного року.

Строк очікуваної експлуатації запасів установи встановлюється центральним органом виконавчої влади за відомчою підпорядкованістю або (якщо такі нормативні документи відсутні) установою самостійно в момент придбання запасу.

У складі запасів обліковуються:

· сировина та матеріали;

· будівельні матеріали;

· обладнання, конструкції і деталі до установки;

· спецобладнання для науково-дослідних робіт за господарськими договорами;

· молодняк тварин на вирощуванні, тварини на відгодівлі, птиця, звірі, кролі, сім’ї бджіл;

· доросла худоба, вибракувана з основного стада, худоба, прийнята для реалізації;

· малоцінні та швидкозношувані предмети;

· матеріали для учбових, наукових та інших цілей;

· запасні частини до машин і обладнання (що не можуть належати до основних засобів);

· продукти харчування;

· медикаменти та перев’язувальні засоби;

· господарські матеріали і канцелярське приладдя;

· тара;

· матеріали в дорозі;

· готова продукція;

· інші матеріальні ресурси установи, що передбачається використовувати протягом одного року.

Запаси установ розподілені на групи:

· виробничі запаси;

· тварини на вирощуванні та відгодівлі;

· малоцінні та швидкозношувані предмети;

· матеріали та продукти харчування;

· готова продукція;

· продукція сільськогосподарського виробництва.

Крім класифікації за функціональною ознакою, з метою відображення усіх видів запасів використовується більш деталізоване їх групування в розрізі підгруп, субпідгруп, найменувань, сортів і т.п. Кожному найменуванню, сорту, розміру матеріалів привласнюють відповідний номенклатурний номер – постійно діюче скорочене умовне позначення.

Номенклатурний номер – це умовний числовий код обліку, який присвоюється групі предметів одного найменування, якості та ціни.

Номенклатурний номер має сім знаків: перші три знаки означають субрахунок, четвертий – підгрупу, три останні – порядковий номер предмета у підгрупі.

Номенклатурний номер фіксується у спеціальному реєстрі – номенклатурі-ціннику, тобто систематизованому переліку матеріалів установи, що застосовується як довідник всіх служб і підрозділів установи. Крім номенклатурного номера, в ціннику відображаються:

· облікова ціна;

· одиниця виміру;

· сорт;

· розмір;

· найменування матеріалу.

Важливим моментом обліку запасів є їх оцінка.

Розрізняють методи оцінки для:

· оприбуткування надходження запасів;

· відпуску матеріалів у використання.

Це особливо актуально в сучасних умовах господарювання, тобто в ринкових умовах, коли на один і той же вид запасів можуть бути різні ціни у різних постачальників та різні ціни в різні періоди придбання від одного і того постачальника.

Оцінка запасів для оприбуткування. У бухгалтерському обліку установ запаси, у т.ч. одержані та передані безоплатно у встановленому чинним законодавстом порядку, оцінюються за балансовою вартістю, яка поділяється на:

· первісну вартість;

· справедливу вартість;

· відновлювальну вартість.

Балансова вартість – це вартість запасів, за якою вони відображаються в балансі.

Первісна вартість – це вартість придбання, одержання, виготовлення запасів.

Справедлива вартість – це первісна вартість запасів, одержаних установою безоплатно.

Відновлювальна вартість – це змінена первісна вартість запасів після проведення їх переоцінки.

Зміна первісної вартості запасів не є додатковим доходом установи і не належить до доходів.

Оцінка запасів для відпуску. Відпуск запасів у використання, продаж або інше вибуття здійснюється за:

· балансовою вартістю (тобто первісною, справедливою або відновлювальною);

· середньозваженою собівартістю, яка застосовується у разі наявності в установі значної кількості однотипних запасів, придбаних за різними цінами.

Середньозважена собівартість визначається за кожним видом подібних запасів шляхом ділення сумарної вартості залишку запасів на початок звітного періоду та вартості одержаних у звітному періоді запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного періоду та одержаних у звітному періоді запасів.

Метод середньозваженої собівартості обчислюється на періодичній основі або при кожній отриманій партії запасів.

При оцінці запасів слід пам’ятати, що:

· транспортні витрати з перевезення запасів не збільшують вартість запасів, а відносяться на видатки установи за відповідними кодами економічної класифікації видатків, що передбачені в кошторисі;

· суми ПДВ, що сплачені на придбання запасів, не збільшують вартість запасів, а відносяться на фактичні видатки установи за відповідними кодами економічної класифікації видатків за кошторисом (відображаються як податковий кредит, якщо установа зареєстрована як платник ПДВ);

· суми, одержані від реалізації непридатних запасів, залишаються у розпорядженні установи (якщо інше не передбачене чинним законодавством України).

Переоцінка запасів. Переоцінка запасів може проводитись у таких випадках:

· за рішенням уряду згідно з відповідними нормативно-правовими актами;

· за рішенням керівника установи, якщо: запаси морально застаріли; тривалий час перебували на збереженні в бюджетній установі; їх первісна вартість значно відрізняється від вартості запасів, придбаних пізніше.

Для проведення переоцінки та встановлення відновлювальної вартості запасів за наказом керівника підприємства створюється комісія у складі:

· заступника керівника установи (як правило, голова комісії);

· головного бухгалтера та його заступника;

· працівників бухгалтерії, які ведуть облік матеріальних цінностей;

· матеріально відповідальних осіб;

· інших посадових осіб (на розсуд керівника).

Відповідальність за організацію роботи комісії покладено на керівника установи, а за об’єктивність визначення реальної вартості запасів – на керівника установи і голову комісії.

Переоцінка та встановлення нової ціни здійснюється за кожною окремою одиницею запасів, а на однотипні предмети встановлюються однакові ціни в межах однієї установи.

Документи, що підтверджують нову ціну, не потрібні.

За результатами переоцінки комісія складає акт довільної форми про зміну вартості запасів. В акті необхідно вказати:

· найменування переоцінених запасів;

· їх кількість;

· вартість за даними обліку;

· нову ціну за одиницю після дооцінки;

· суму різниці, яка має бути відображена в бухгалтерському обліку.

Акт затверджує керівник установи.

Облік запасів сприяє виконанню ряду завдань господарської діяльності бюджетних установ. Головними завданнями обліку запасів є:

· правильне і своєчасне документальне оформлення операцій по надходженню, руху та вибуттю запасів;

· контроль за зберіганням та рухом запасів на складі;

· контроль за раціональним використанням запасів та додержанням норм їх використання.

2. Документальне оформлення надходження та вибуття запасів

В процесі господарської діяльності бюджетних установ відбувається рух запасів, який включає послідовні операції: надходження, передача в межах установи та витрачання (або реалізація). Зазначені операції відображаються в обліку за допомогою первинних документів, оформлених належним чином.

Запаси надходять до бюджетних установ шляхом:

· безпосереднього одержання від постачальників, від підрозділів установи;

· в порядку гуманітарної допомоги;

· в порядку централізованого постачання;

· через підзвітних осіб.

Основними документами щодо надходження запасів виступають:

· рахунки-фактури;

· прибуткові накладні;

· акти приймання матеріалів тощо.

В цих документах фіксуються наступні відомості:

· від кого надійшли матеріали або продукти харчування;

· найменування;

· сорт;

· кількість (вага);

· ціна;

· сума;

· дата надходження;

· підпис матеріально відповідальної особи, що одержала запаси.

Для отримання матеріальних цінностей зі складу постачальника уповноваженій особі видається довіреність на отримання цінностей.

Матеріальні цінності, що надходять на склад бюджетної установи, перевіряються на відповідність їх асортименту, кількості, зазначених у супровідних документах.

Приймання матеріалів здійснюється комісією з обов’язковою участю матеріально відповідальної особи, представника постачальника або незацікавленої організації.

Обов’язковою умовою при оприбуткуванні запасів є відмітка матеріально відповідальної особи про прийняття матеріалів на відповідальне зберігання (ставиться підпис).

При централізованій поставці, якшо запаси придбані за рахунок коштів спеціального фонду кошторису доходів і видатків, у документах на оприбуткування цінностей ставиться печатка установи.

Якщо матеріали отримують безпосередньо на складі постачальника, то виписується товарно-транспортна накладна на відпущені матеріали. Документи надходять до відділу постачання, де вони реєструються в журналі обліку вантажів, що надійшли, і передаються в бухгалтерію. Бухгалтерія здійснює перевірку документів постачальника і передає їх на склад для контролю при прийнятті вантажу. Але роль бухгалтерії не обмежується перевіркою документів – вона зобов’язана встановити: доцільність тієї чи іншої поставки матеріалів, чи задовольняє поставка потреби установи і чи не призведе вона до утворення понаднормованих запасів.

Якщо при прийнятті матеріалів на склад не виявлено розбіжностей між їх фактичною наявністю і документальною кількістю, матеріали можуть бути оприбутковані без виписки додаткових документів.

Якщо при оприбуткуванні виявлено пошкодження чи втрати матеріалів внаслідок транспортування, бюджетні установи складають комерційний акт, який передається транспортній організації, що виконувала доставку матеріалів.

Якщо розбіжності виявлено при оприбуткуванні матеріалів на складі, складається акт приймання, в якому фіксуються найменування матеріалів, одиниця виміру, шифр субрахунку, номенклатурний номер, фактична кількість і сума. Акт у двох примірниках складається приймальною комісією з обов’язковою участю завідувача складом та представника від постачальника або сторонньої організації. Один примірник акта використовується для обліку прийнятих матеріальних цінностей, другий – для направлення претензійного листа постачальнику.

На підставі зазначених документів робиться запис операцій по надходженню матеріалів у відповідні облікові реєстри.

Надходження матеріалів від заготівлі та переробки (заготівля палива, переробка овочів) оформляється актом, який затверджує керівник установи.

Матеріальні цінності, що надійшли до бюджетної установи в порядку гуманітарної допомоги, приймаються створеною наказом керівника установи комісією з обов’язковою участю працівника бухгалтерії та представника вищої за рангом організації. Приймання цінностей проводиться шляхом їх перелічування, зважування в присутності матеріально відповідальної особи, якій передаються ці цінності на зберігання. На прийняті матеріальні цінності комісія складає акт, який підписується членами комісії.

Матеріали, прийняті на склад, оприбутковуються, тобто беруться на облік, на підставі виправдних документів тим числом, коли отримано цінності.

Заслуговує на увагу практика бюджетних установ, які оприбутковують матеріали, що надійшли, безпосередньо за документами постачальників шляхом проставлення на них штампу і заповнення його реквізитів (кількість прийнятих матеріалів, номенклатурний номер, підпис матеріально відповідальної особи).

У процесі здійснення своєї діяльності в бюджетних установах відбувається вибуття запасів, яке включає наступні операції:

· передачу в межах установи від однієї матеріально відповідальної особи до іншої;

· витрачання;

· реалізацію залежалих або зайвих запасів;

· безоплатну передачу в межах відомства.

Порядок документального оформлення відпускання матеріалів залежить від того, які матеріали витрачаються і на які цілі, а також від періодичності їх використання.

Видача матеріалів зі складу здійснюється за документами, затвердженими керівником установи. Для цього потрібні:

· накладна (вимога) – призначена для оформлення надходження запасів на склад та видачі запасів зі складу. Може застосовуватися при переміщенні запасів в установі. Накладна (вимога) виписується в двох примірниках;

· меню-вимога на видачу продуктів харчування – призначена для видачі продуктів харчування зі складу. Меню-вимога складається щодня на підставі даних про кількість людей, що харчуються, та натуральних норм розкладки продуктів харчування. Меню-вимога з підписом осіб про видачу і одержання продуктів харчування передається в бухгалтерію в строки, встановлені графіком документообігу, але не рідше як 5 раз на місяць. Приймаючи меню-вимогу бухгалтерія обов’язково проводить звірку кількості осіб, що харчувались згідно даних меню-вимоги, з фактичною наявністю на певну дату осіб, яким призначене харчування;

· забірна картка – призначена для оформлення матеріальних цінностей, що видаються систематично протягом місяця. Забірна картка виписується на кожного одержувача на декілька найменувань цінностей. Ця картка виписується в двох примірниках, один з яких з розпискою одержувача зберігається на складі, а другий – в одержувача. При щоденному відпуску запасів забірна картка виписується строком на 15 днів, а при періодичному відпуску – строком на місяць. У межах установленого ліміту запаси видаються при пред’явленні одержувачем свого примірника забірної картки. Відпуск запасів понад установлений ліміт здійснюється за накладною (вимогою). Виходячи з планової потреби в запасах та норм витрат, ліміти встановлюються центральним органом виконавчої влади за відомчою підпорядкованістю, а за відсутності таких документів установою самостійно;

· шляховий листок є підставою для списання на видатки автомобільного бензину. Бензин списується по фактичних видатках, але не вище норм, затверджених для окремих марок автомобілів;

· відомість на видачу матеріалів на потреби установи – використовується для видачі господарських матеріалів, матеріалів для навчальної та іншої мети протягом місяця. Записи у відомості робити слід не в хронологічному порядку, а для кожного виду матеріалів – залишати відповідну кількість рядків, щоб наприкінці місяця по кожному виду можна було зробити загальний підсумок;

· роздавальні відомості – при проведенні ремонту;

· акти на списання цінностей – при передачі в експлуатацію МШП вартістю до 10 грн.;

· журнал реєстрації битого посуду, а щомісячно або щоквартально – акт про списання розбитого посуду.

Видаткові документи за складом та призначенням можна об’єднати в дві групи:

· разові відомості – накладна (вимога), меню-вимога, шляховий листок;

· накопичувальні відомості – відомість видачі матеріалів на потреби установи, забірна картка.

3. Складський облік запасів

Відповідальність за приймання, зберігання та відпуск матеріальних цінностей покладається на матеріально відповідальних осіб. Матеріальна відповідальність робітників і службовців наступає згідно з чинним турдовим законодавством. З матеріально відповідальними особами укладають письмовий договір про повну матеріальну відповідальність на підставі однойменного типового договору. В бюджетних установах письмові договори про повну матеріальну відповідальність повинні укладатися із завідувачем господарства, робітниками, що виконують роботи з приймання (видачі) матеріальних цінностей робітникам установи.

Адміністрація установи зобов’язана:

· створити робітнику умови, необхідні для нормальної роботи та забезпечення збереження матеріальних цінностей;

· ознайомити з чинним законодавством щодо матеріальної відповідальності робітників та службовців за збитки, нанесені установі, а також діючими інструкціями, нормативами та правилами зберігання, приймання, оброблення, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей;

· проводити у встановленому порядку інвентаризацію матеріальних цінностей.

Матеріали повинні зберігатися в спеціально пристосованих приміщеннях (складах, коморах), оснащених ваговимірювальними приладами, що забезпечують точність підрахунку кількості прийнятих та відпущених матеріалів. Якщо в установі є кілька сховищ (у відділеннях, філіалах), то за кожним із них закріплюється група матеріалів. Сховищу присвоюється номер (шифр), який проставляється на всіх прибуткових і видаткових документах. Для забезпечення швидкого приймання та видачі, а також проведення інвентаризації матеріали розміщують на стелажах, в ячейках, піддонах з обов’язковими матеріальними ярликами. В ярликах позначають найменування матеріалу, його марку, сорт, розмір, номер, одиницю виміру, ціну, норму запасу.

Надходження матеріалів оформляється розпискою матеріально відповідальної особи на документах постачальника (рахунку, акті, товарно-транспортній накладній). При централізованій поставці матеріальних цінностей приймання їх підтверджується не тільки підписом матеріально відповідальної особи в супровідному документі постачальника, але й штампом (печаткою) бюджетної установи.

Оформлення відпуску матеріалів зі складів установи здійснюється на основі документів, затверджених керівником установи.

4. Синтетичний та аналітичний облік запасів

Для відображення в бухгалтерському обліку інформації про оборотні матеріальні активи, що належать установі, реалізацію та витрачання яких планується здійснити протягом року, призначений клас 2 “Запаси” плану рахунків. Клас 2 “Запаси” об’єднує такі синтетичні рахунки:

22 “Малоцінні та швидкозношувані предмети”;

23 “Матеріали та продукти харчування”.

Для обліку запасів, які призначені для виконання науково-дослідних робіт, для використання у виробництві та капітальному будівництві передбачено рахунок 20 “Виробничі запаси”.

При меморіально-ордерній формі облік надходження матеріалів відображається в різних меморіальних ордерах, зокрема № 6, № 8 та ін.

Синтетичний облік витрачання матеріалів на різні потреби відображається в меморіальному ордері № 13. До меморіального ордеру заносяться дані з первинних документів про витрачання матеріалів (накладних (вимог), забірних карток та ін.). записи за дебетом субрахунків, що кореспондують з матеріальними субрахунками, здійснюються в розрізі кодів економічної класифікації видатків.

Аналітичний облік матеріалів за субрахунками 231, 234-239 у бухгалтеріях бюджетних установ ведеться за найменуваннями, сортами, кількістю, вартістю і матеріально відповідальними особами на картках ф. № З-7 (у книзі ф. № З-6).

Аналітичний облік запасів, придбаних за рахунок коштів спеціального фонду, ведеться за тими самими обліковими реєстрами, але окремо від операцій за рахунок коштів загального фонду.

5. Методи обліку запасів

Облік матеріалів на складах забезпечує отримання оперативних і точних даних про залишки цінностей за кожним найменуванням матеріалів у розрізі окремих їх видів і сортів.

Кількісно-сортовий облік матеріалів ведеться на складі матеріально відповідальною особою тільки за кількістю. Ця інформація фіксується у книзі складського обліку матеріалів ф. М-17. До початку записів у книзі мають бути пронумеровані всі сторінки, а їх кількість завірена підписами керівника установи і головного бухгалтера і скріплена печаткою.

Записи в книгу складського обліку ведуть матеріально відповідальні особи на підставі прибутково-видаткових документів. Після кожного запису виводиться залишок матеріалів.

На підставі записів у книзі складського обліку матеріально відповідальні особи зобов’язані своєчасно повідомляти службу постачання про відхилення фактичного залишку матеріалів від встановлених норм і про залишки матеріалів, що знаходяться без руху і не використовуються в установі.

Відповідно до графіка первинні документи щодо надходження, вибуття та руху матеріалів передаються зі складу в бухгалтерію при реєстрі здачі документів, який складається в двох примірниках. У реєстрі вказуються номенклатурні номери матеріалів, кількість і номери первинних документів, прізвища того, хто здав і прийняв.

Кількісно-сортовий облік матеріалів – складна і трудомістка дільниця облікової роботи, а тому важливо вибрати найбільш раціональний метод їх обліку.

У бюджетних установах застосовуються такі методи сортового обліку:

· кількісно-сумовий (паралельний);

· оперативно-бухгалтерський (сальдовий);

· метод машинної картотеки.

Кількісно-сумовий метод. За цим методом на складі ведеться книга складського обліку матеріалів ф. № М-17, а в бухгалтерії – книга кількісно-сумового обліку матеріалів. Аналітичний облік у бухгалтерії ведеться за номенклатурними номерами, в розрізі матеріально відповідальних осіб та обслуговуваних установ. Замість книги можуть вестись картки. За даними цих реєстрів щомісячно складаються сортові оборотні відомості, підсумки яких звіряються з даними синтетичного обліку.

У разі великої номенклатури матеріалів метод кількісно-сумового обліку матеріалів є громіздким, трудомістким і недостатньо оперативним. У ньому дублюються аналітичні дані в бухгалтерії і на складі, показники складського обліку звіряються з даними бухгалтерії один раз на місяць і здебільшого із запізненням, що позбавляє установу оперативних і точних даних для контролю за станом запасів.

В установах з невеликою номенклатурою запасів застосовується спрощений варіант цього методу. Матеріально відповідальні особи щомісячно здають матеріальний звіт разом з первинними документами, який ретельно перевіряється, таксується, після чого стає реєстром аналітичного обліку.

Оперативно-бухгалтерський (сальдовий) метод. У наукових установах НАНУ, які мають велику номенклатуру матеріалів, і в централізованих бухгалтеріях застосовується оперативно-бухгалтерський (сальдовий) метод обліку матеріалів. Його суть зводиться до того, що на складі ведеться кількісно-сортовий облік матеріалів в книгах чи картках, які відкриваються в бухгалтерії і передаються на склад під розписку в реєстрі видачі карток. При цьому здійснюється систематичний контроль за правильністю ведення складського обліку, який стає складовою бухгалтерського обліку. З цією метою бухгалтерія установи систематично, але не рідше одного разу на тиждень, декаду проводить безпосередньо на складах у присутності матеріально відповідальних осіб перевірку своєчасності, правильності і повноти оформлення складських операцій, записів в картки складського обліку, а також вибіркову перевірку залишків матеріалів, особливо дефіцитних і дорогих. Правильність записів у складській картотеці працівник бухгалтерії підтверджує своїм підписом в картках складського обліку.

У бухгалтерії облік ведеться тільки у грошовому виразі у відомості прибуття і вибуття матеріалів за субрахунками та матеріально відповідальними особами.

Взаємозв’язок між кількісно-сортовим обліком на складі і синтетичним обліком у бухгалтерії здійснюється за допомогою “Книги залишків матеріалів” (сальдової книги чи відомості), яка відкривається на рік і ведеться в розрізі матеріально відповідальних осіб.

Номенклатура матеріалів у книзі розміщується за синтетичними рахунками, субрахунками або групами матеріалів. У цю книгу завідуючий складом (комірник) щомісяця переносить кількісні залишки на кінець місяця з книги чи карток складського обліку.

В бухгалтерії таксуються ці залишки за кожним номенклатурним номером і підраховуються підсумки за субрахунками матеріалів, групами, матеріально відповідальними особами. Отримані результати звіряються в бухгалтерії з даними відомості руху матеріалів у грошовому виразі. Тотожність отриманих даних підтверджує правильність ведення складського (аналітичного) обліку матеріалів.

Сальдовий метод обліку матеріалів зменшує обсяг облікових робіт, забезпечує кращий контроль за наявністю і збереженням матеріалів, звільняє облікових працівників від ведення трудомісткого аналітичного обліку і складання сортових оборотних відомостей, спрощує звірку аналітичного обліку із синтетичним. До цього й зводиться перевага такого методу перед іншими.

Метод машинної картотеки. В умовах застосування ПЕОМ трудомісткість облікових робіт втрачає свою актуальність, а тому на машинах отримують машинограми – оборотні відомості в розрізі кожного первинного документа, зведені оборотні відомості в розрізі номенклатурних номерів матеріалів. Є досвід використання методу машинної картотеки, за яким вся інформація про складський і бухгалтерський облік матеріалів зосереджується в пам’яті машин, а бухгалтерія і місця зберігання матеріалів обладнані термінальними пристроями, до яких мають доступ матеріально відповідальні особи з індивідуальними ключами.

6. Облік МШП

Малоцінні та швидкозношувані предмети – це предмети, строк корисної експлуатації яких становить менше одного року.

До МШП у бюджетних установах належать:

· знаряддя лову (трали, неводи, сіті та ін.);

· пилки, сучкорізи, троси для сплаву;

· спеціальні інструменти та спеціальні пристосування для серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення індивідуальних замовлень;

· предмети виробничого призначення; обладнання, що сприяє охороні праці; предмети технічного призначення, які не можуть бути віднесені до необоротних активів;

· господарський інвентар – предмети конторського та господарського облаштування, столовий, кухонний та інший господарський інвентар, предмети протипожежного призначення;

· сценічно-постановочні засоби вартістю до 10 гривень за одиницю (комплект);

· інші предмети, термін корисної експлуатації яких, як очікується, не перевищує один рік.

Малоцінні та швидкозношувані предмети поділяють на дві групи: одна їх частина належить до запасів і відображається у другому розділі активу балансу “Оборотні активи”, а друга – входить до складу “малоцінних необоротних матеріальних активів”, які, в свою чергу, відображаються в першому розділі активу балансу “Необоротні активи”.

На малоцінні та швидкозношувані предмети, які відносяться до запасів, не нараховується знос, а вартість переданих в експлуатацію малоцінних та швидкозношуваних предметів виключається зі складу активів (списується з балансу на витрати бюджету) з подальшою організацією оперативного кількісного обліку таких предметів за місцями експлуатації та відповідальних осіб протягом терміну фактичного використання цих предметів.

З метою посилення контролю за збереженням малоцінних та швидкозношуваних предметів проводиться їх маркування, яке здійснюють фарбою, клеймуванням, прикріпленням жетонів.

Надходження малоцінних та швидкозношуваних предметів на склад оформлюєтся накладною (вимогою), яка складається в двох примірниках, а у випадках виявлення розбіжностей між даними первинних документів і фактичною наявністю цінностей складається акт приймання матеріалів.

У бухгалтерському обліку вартість придбаних малоцінних та швидкозношуваних предметів відображається за первісною вартістю.

Порядок обліку операцій з малоцінними та швидкозношуваними предметами має певні особливості.

Так, при придбанні малоцінних та швидкозношуваних предметів, облік яких ведеться на рахунку 22 “Малоцінні та швидкозношувані предмети”, бюджетні установи створюють фонд у малоцінних та швидкозношуваних предметах, облік якого ведеться на рахунку 41 “Фонд у малоцінних та швидкозношуваних предметах”.

Залежно від джерела придбання суми ПДВ відносяться:

· на видатки установи – при придбанні малоцінних та швидкозношуваних предметів за рахунок коштів загального фонду;

· до складу податкового кредиту – при придбанні малоцінних та швидкозношуваних предметів за рахунок коштів спеціального фонду. При цьому суми ПДВ, сплачені при придбанні малоцінних та швидкозношуваних предметів, бюджетна установа відносить до складу податкового кредиту тільки в тому випадку, якщо вона зареєстрована як платник ПДВ. Якщо ж вона не є платником ПДВ, то такі суми відносяться на видатки установи.

Передача МШП в експлуатацію. У бюджетних установах існують особливості відображення операцій з передачі малоцінних та швидкозношуваних предметів в експлуатацію.

При передачі в експлуатацію МШП вартістю до 10 гривень за одиницю (комплект) включно такі предмети виключаються зі складу запасів установи (тобто списуються з рахунка 22 “Малоцінні та швидкозношувані предметіи”) і їх вартість відноситься на зменшення фонду у малоцінних та швидкозношуваних предметах.

Стосовно МШП вартістю до 10 гривень, матеріально відповідальна особа на складі здійснює оперативний облік у книзі складського обліку запасів за найменуваннями та кількістю.

В експлуатації такі предмети (крім виготовлених з пластмаси, картону і паперу) перебувають на зберіганні осіб, які відовідають за їх збереження і ведуть їх облік у книгах кількісного обліку.

Інший порядок відображення в бухгалтерському обліку встановлено для МШП, вартість яких перевищує 10 гривень за одиницю, а саме – передача в експлуатацію таких предметів відображається записом:

Дт 221/2 “МШП в експлуатації”

Кт 221/1 “МШП на складі”.

Списання МШП. Списання МШП здійснюється при їх повній зношеності на підставі акта списання.

Для визначення непридатності малоцінних предметів до подальшого використання, неможливості або неефективності проведення відновного ремонту, а також для оформлення необхідної документації та списання зазначених предметів в установі створюються постійно діючі комісії, які:

· здійснюють огляд предметів, що підлягають списанню;

· встановлюють неможливість їх відновлення і подальшого використання;

· визначають можливість використання або реалізації матеріалів, що залишаються від списуваних предметів, і здійснюють їх оцінку;

· складають акти на списання.

В актах списання зазначаються дані, що характеризують запаси: найменування, опис (марка, сорт тощо), термін перебування в експлуатації, кількість, ціна за одиницю і сума. Докладно вказуються причини списання і спосіб знищення непридатних запасів (якщо реалізація їх неможлива).

Акт списання складається комісією у двох примірниках та затвержується керівником установи. Перший примірник акта передається до бухгалтерії, другий залишається у матеріально відповідальної особи.

Якщо після ліквідації МШП залишилися різні матеріальні цінності, то вони надходять у розпорядження установи і можуть бути використані для проведення ремонту та інших господарських потреб установи (якщо інше не передбачено чинним законодавством).

Такі матеріальні цінності обов’язково повинні бути зараховані до складу запасів установи.

Облік малоцінних та швидкозношуваних предметів, що знаходяться на складі, матеріально відповідальними особами ведеться за найменуваннями предметів і кількістю у книзі складського обліку ф. № М-17. Видача цих предметів зі складу здійснюється за накладною (вимогою). При видачі зі складу на предметах ставиться маркірувальний штамп із зазначенням найменування установи, відділення, року і місця видачі їх в експлуатацію. Усі малоцінні та швидкозношувані предмети повинні перебувати на зберіганні в осіб, відповідальних за їх правильну експлуатацію і збереження.
Облік операцій з вибуття та переміщення малоцінних та шіидкозношуваних предметів ведеться в меморіальному ордері № 10.

ТЕМА 8. ОБЛІК ПРАЦІ ТА ЇЇ ОПЛАТИ У БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВАХ

1. Праця та заробітна плата у бюджетних установах. Завдання обліку.

2. Оперативний облік особового складу працівників.

3. Облік використання робочого часу та виробітку.

4. Форми та види оплати праці в бюджетних установах.

5. Порядок нарахування заробітної плати.

6. Утримання із заробітної плати працівників.

7. Нарахування заробітної плати за середнім заробітком.

8. Облік розрахунків із заробітної плати.

Питання для самостійного вивчення:

1. Облік розрахунків із стипендіатами та аспірантами.

Література:

Основна: [1-5, 8, 13, 18-20, 43, 46, 47-51]

Додаткова: [53, 54, 55, 58-61]

1. Праця та заробітна плата у бюджетних установах. Завдання обліку

Конституція України гарантує кожному громадянину право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується.

Під працею ми розуміємо процес свідомої доцільної діяльності людей, в якій вони видозмінюють зовнішню природу чи людину, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між собою і водночас змінюють власну природу.

Процес прикладання праці у нематеріальній сфері має певні особливості:

· так як зазначалось, послуги надаються не як річ, а як діяльність, тому ця праця переважно розумова, хоча включає затрати фізичної праці;

· у нематеріальній сфері переважає жива праця у складі сукупних витрат: на сьогоднішній день видатки на заробітну плату становлять від 60 до 85 відсотків;

· високий рівень кваліфікації працюючих у бюджетній сфері. У таких галузях, як освіта, охорона здоров’я, мистецтво, спеціалістів найвищої кваліфікації близько 50 % загальної чисельності працівників.

Як загальна економічна категорія заробітна плата – це грошовий вираз вартості та ціни робочої сили.

Більш прикладне формулювання викладено у ст. 1 Закону України “Про оплату праці”: Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує робітнику за виконану ним роботу.

В бюджетних установах фінансування виплат по заробітній платі здійснюється за окремою статтею, яка відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України” є захищеною. Це означає, що виплати по заробітній платі здійснюються першочергово разом з перерахуванням до фондів обов’язкових платежів.

Облік праці та розрахунків по заробітній платі є одним із найважливіших напрямів облікового процесу бюджетних установ. До завдань обліку праці та її оплати слід віднести:

· контроль за дотриманням штатної дисципліни та раціональним використанням робочого часу;

· правильне обчислення витрат робочого часу та облік праці;

· правильне обчислення заробітної плати та утримання з неї;

· здійснення своєчасних і достовірних розрахунків по заробітній платі;

· контроль за використанням фонду заробітної плати;

· забезпечення споживачів інформацією про працю і заробітну плату.

2. Оперативний облік особового складу працівників

Особовий склад працюючих визначається структурою працівників бюджетної установи. За функціональним призначенням персонал бюджетної установи поділяється на три групи:

· персонал основної діяльності;

· адміністративно-управлінський персонал;

· допоміжний обслуговуючий персонал.

До персоналу основної діяльності відносяться працівники, на яких покладено виконання головних функцій у загальній системі розподілу праці відповідної бюджетної установи (педагогічний персонал, лікарі).

Завдання адміністративно-управлінського персоналу полягає у забезпеченні керівництва та раціонального функціонування установи.

Допоміжний обслуговуючий персонал виконує функцію обслуговування працівників двох попередніх категорій і сприяє, таким чином, кращому виконанню функцій, закріплених за зазначеною установою чи організацією (середній медичний персонал, навчально-допоміжний та інший персонал).

Працівники, які обіймають посади в державних органах та їх апараті, згідно із Законом України “Про державну службу” є державними службовцями. При прийнятті на роботу вони складають присягу державного службовця і їм присвоюється відповідний ранг у межах категорії.

Ранги, які відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України, а другої категорії – Кабінетом Міністрів України.

Прийняття на державну службу на посади третьої-сьомої категорії здійснюється на конкурсній основі, при цьому ранги, які відповідають цим категоріям, присвоюються керівником державного органу, в системі якого працює державний службовець.

Загальна чисельність працівників бюджетної установи називається списковою чисельністю, або штатним складом.

Для виконання робіт на короткий час можуть залучатися особи, які не перебувають у штаті установи і працюють за трудовою угодою; такі працівники належать до нештатного (неспискового) складу.

Завдання по оперативному обліку особового складу покладено на відділ кадрів, який оформляє прийом, переведення та звільнення працюючих на основі різного роду документів, а саме: заяви працівника, наказів про прийом на роботу, про надання відпустки, припинення трудового договору. При прийомі на роботу працівник до відділу кадрів подає оформлену відповідним чином трудову книжку, паспорт чи інший документ, що засвідчує особу, довідку про присвоєння ідентифікаційного коду, заяву на ім’я керівника, документ про освіту (за потребою), довідку про стан здоров’я (за потребою). Якщо особа не працювала до цього часу і не має трудової книжки, відділ кадрів видає їй трудову книжку.

Первинні документи використовуються не тільки відділом кадрів для ведення особових карток працівників, а й іншими відділами та службами. Так, у бухгалтерії на підставі копій наказів відкриваються картки-довідки або особові рахунки на кожного працівника, прийнятого на роботу, видаються розрахункові книжки, заноситься прізвище в табель. На керівних, наукових працівників та ІТР додатково оформляється особовий листок з відділу кадрів, а на наукових працівників крім цих двох документів заповнюється й облікова картка наукового працівника.

Вперше прийнятому на роботу на строк більше п’яти днів видається трудова книжка, присвоюється табельний номер, який наводиться в усіх документах з обліку заробітної плати. У разі переведення працівника на іншу роботу чи звільнення його табельний номер, як правило, не присвоюється іншому працівникові 1-2 роки. За даними карток і первинних документів, якими оформляється рух персоналу, в установі організується статистичний облік чисельності та складу працівників.

Приймаючи працівника на роботу із відповідним записом в його трудовій книжці, адміністрація бюджетної установи вступає, таким чином, із ним у трудові відносини, що зазначені Законом України “Про працю”. Основним документом, що регулює ці відносини, виступає трудовий договір чи контракт.

Трудовий договір (щодо бюджетної установи) – це угода між працівником і адміністрацією бюджетної установи.

Контракт є різновидом трудового договору, він укладається на певний строк і застосовується щодо працівників, що працевлаштовуються на визначений термін або на час виконання певної роботи. Після укладання договору чи контракту у відділі кадрів заводиться особова картка, в якій фіксуються всі відомості про трудову діяльність прийнятого на роботу.

3. Облік використання робочого часу та виробітку

У зміцненні трудової дисципліни та підвищенні продуктивності праці важливу роль відіграють контроль своєчасності явок на роботу, облік відпрацьованого часу та часу залишення роботи.

У кожній бюджетній установі встановлено певний трудовий режим, що включає систему реєстрації виходу та уходу з роботи, розпорядок трудового дня, регламентацію праці щодо вихідних і робочих днів та ін.

Облік виходу на роботу та уходу з роботи в бюджетних установах здійснюється за однією із систем реєстрації:

· пропускна – працівник, прибувши в установу, здає свою перепустку, а по закінченні робочого дня отримує її;

· рапортно-відомча – контроль здійснюється за допомогою рапортів;

· карткова – за допомогою контрольного годинника автоматично позначається час прибуття на роботу в особовій картці працівника;

· жетонна – реєстрація здійснюється за допомогою жетонів, на кожному з яких проставлено табельний номер працівника – власника жетона.

Контроль за дотриманням розпорядку трудового дня здійснюється за допомогою табельного обліку і формалізується у вигляді табеля обліку використання робочого часу. Табель – це іменний список працівників у розрізі відповідних структурних підрозділів. У ньому фіксуються такі дані:

· прізвище, ім’я та по батькові працівника;

· табельний номер;

· кількість відпрацьованих днів і годин.

Обов’язки по веденню табельного обліку покладаються на працівника структурного підрозділу, призначеного наказом по установі. Зазначена особа на початку місяця заповнює необхідні реквізити відповідно до даних обліку особового складу. Впродовж місяця у табелі у вигляді умовних позначень фіксується інформація про приходи та неявки на роботу на основі відповідних документів – довідок про виклик у військкомат, до суду, листів про тимчасову непрацездатність тощо.

Облік виходу на роботу здійснюється методом безперервної реєстрації та методом за відхиленнями. При системі оплати праці з нарахуванням авансових виплат працівникам табель заповнюється двічі: за першу половину місяця – для нарахування авансових платежів, за весь місяць – для розрахунку суми заробітної плати за місяць. В кінці місяця у табелі підраховується загальна кількість відпрацьованих і невідпрацьованих днів. Заповнений відповідним чином табель подається в бухгалтерію, де проводиться нарахування заробітної плати.

Крім табельного обліку, у бюджетних установах здійснюється нормування робіт у годинах за допомогою нормованих завдань. Тобто для виконання відповідних функцій та обсягу робіт встановлюється норма обсуговування. Так, у вищих навчальних закладах встановлено норми на перевірку контрольних, курсових робіт, керівництво дипломними проектами, дисертаціями. В медичних закладах існують норми прийому хворих лікарями. Праця незначної частини працівників науково-дослідних установ вимірюється кількістю та якістю виробітку – облік виробітку ведеться у нарядах на відрядну роботу.

Щодо бюджетних установ існує державна регламентація робочого тижня. Відповідно до Кодексу законів про працю в Україні (гл. 4) робочий тиждень не перевищує 40 годин, при цьому він може бути як п’ятиденним, так і шестиденним. Але існує певна категорія працівників, для яких встановлена скорочена тривалість робочого часу. Скорочений робочий час встановлено, наприклад, для деяких працівників розумової праці, діяльність яких пов’язана з підвищеним інтелектуальним і нервовим напруженням. До них, зокрема, належать викладачі, вчителі, лікарі.

4. Форми та види оплати праці в бюджетних установах

Під фондом оплати праці бюджетних установ розуміють обсяг коштів, отриманих як у вигляді фінансування із бюджету, так і від надання платних послуг і т.п.., що запланований відповідно до кошторису доходів і видатків бюджетних установ для використання при розрахунках по заробітній платі з працівниками.

При плануванні та обліку заробітної плати необхідно розрізняти плановий і фактичний фонд заробітної плати.

Плановий фонд – це суми асигнувань, передбачені кошторисом бюджетних установ.

Фактичний фонд – це нарахована заробітна плата працівникам по розрахунково-платіжним відомостям.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про оплату праці” фонд заробітної плати містить такі складові:

· основна заробітна плата;

· додаткова заробітна плата;

· інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата є винагородою за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона має форму відрядних розцінок, тарифних ставок та посадових окладів. До її складу включають:

· заробітну плату, нараховану за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування) за відрядними розцінками, тарифними ставками (окладами) працівників і посадовими окладами незалежно від форм і систем оплати праці, прийнятих на підприємстві;

· суми процентних або комісійних нарахувань залежно від обсягу доходів (прибутку), отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг), у випадках, якщо вони є основною заробітною платою;

· суми авторського гонорару працівникам мистецтва, редакцій газет та журналів, телеграфного агентства, видавництв, радіо, телебачення та ін., а також оплату їх праці, що здійснюється за ставками авторської винагороди.

Додаткова заробітна плата являє собою теж винагороду, однак, на відміну від основної заробітної плати, вона виплачується за працю понад установлені норми – за трудові успіхи, винахідливість, а також за особливі умови праці. До фонду додаткової заробітної плати відносять:

· доплати й надбавки щодо тарифних ставок та посадових окладів (за високу кваліфікацію, персональні надбавки, за знання іноземних мов, за суміщення професій (посад), за роботу у важких, шкідливих умовах, за вислугу років, стаж роботи);

· гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством (оплата праці у вихідні та святкові дні, оплата щорічних і додаткових відпусток, суми виплат, пов’язаних з індексацією заробітної плати, оплата навчальних відпусток, оплата працівникам-донорам днів обстежень, здачі крові і т.п.);

· премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань (виконання і перевиконання виробничих завдань, виконання акордних завдань у встановлені строки, підвищення продуктивності праці, поліпшення кінцевих результатів господарської діяльності структурного підрозділу, економія матеріальних цінностей і т.п.).

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат відносяться виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені чинним законодавством або які проводяться понад встановлені зазначеними актами норми (оплата простоїв не з вини працівника, суми, що виплачуються працівникові, що знаходиться у вимушеній відпустці, з частковим збереженням заробітної плати, винагороди за відкриття, раціоналізаторство, винаходи, одноразові заохочення, матеріальна допомога, суми наданих підприємством трудових і соціальних пільг працівникам і т.п.).

Відповідальність за правильне планування і витрачання фонду оплати праці покладено на керівника установи і головного бухгалтера.

У бюджетних установах основними формами оплати праці є:

· погодинна;

· відрядна.

Оплату праці, що залежить від якості, обсягу виконаної роботи, а також розцінок на цю роботу, називають відрядною.

При погодинній формі оплати праці первісне значення для визначення розміру заробітної плати мають кількість відпрацьованого часу та кваліфікація працівника.

У бюджетних установах превалює погодинна форма оплати. Вона поділяється на:

· штатно-окладну – за якою кожному працівникові встановлюється місячний посадовий оклад згідно зі штатним розкладом, посадою, освітою, вченим ступенем, категорією;

· просту погодинну – побудована на принципі погодинної оплати: для працюючих встановлюється тверда погодинна ставка;

· погодинно-преміальну – за якою крім заробітку відповідно до посадового окладу, виплачується премія за досягнення відповідних якісних та кількісних показників. Ця система оплати праці є досить продуктивною і стимулюючою.

Відрядна форма оплати праці має наступні системи:

· пряма відрядна;

· відрядно-прогресивна;

· відрядно-преміальна;

· акордна.

Відрядна форма оплати праці застосовується на видах робіт, де є:

· кількісні показники виробітку продукції чи виконаних робіт, які правильно відображають затрати праці;

· можливості встановлення норм виробітку та обліку їх виконання;

· умови для точного обліку виробленої продукції або виконаних робіт;

· виробничі умови для збільшення працівником виробітку продукції у порівнянні зі встановленими нормами та завданнями.

При обліку індивідуального виробітку кожного працівника застосовується індивідуально-відрядна оплата праці, а при обліку роботи, виконаної колективном, – бригадно-відрядна.

5. Порядок нарахування заробітної плати

Для виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ здійснюється її нарахування, що включає розрахунок заробітку за місяць.

Нарахування заробітної плати здійснюється раз на місяць на основі розпорядчих та первинних документів з обліку відпрацьованого робочого часу та виробітку, що передаються в бухгалтерію відповідними структурними підрозділами.

При розрахунку заробітної плати потрібно брати до уваги нормативні акти, що регулюють нарахування заробітної плати в бюджетних установах різних профілів.

При погодинній оплаті праці, яка, як зазначалось, є превалюючою в бюджетних установах, нарахування основної та додаткової заробітної плати здійснюється на підставі штатного розкладу, тарифної сітки, наказів про прийом на роботу, про присвоєння розрядів, про надання відпустки, припинення трудового договору, а також табеля обліку використання робочого часу.

При відрядній формі оплати праці для нарахування заробітної плати необхідні дані про обсяг виробітку працівника. Вони подаються у вигляді актів про прийняття виконаних робіт, накладних на здавання продукції, накопичувальної картки виробітку та заробітної плати, нарядів на відрядну роботу тощо.

У бюджетних установах часто зустрічаються випадки, коли працівники з тих чи інших обставин змушені працювати в понаднормовий час, у вихідні та святкові дні, а також у нічний час (з 22 години вечора до 6 години ранку).

Згідно з Кодексом Законів “Про працю” оплата праці за умов відхилення від норми здійснюється таким чином:

· у понаднормовий час – у подвійному розмірі годинної ставки за погодинною системою оплати праці, за відрядною формою оплати праці виплачується доплата у розмірі 100 % тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою;

· у нічний час – у підвищеному розмірі – від 20 % до 40 % годинної тарифної ставки, посадового окладу за кожну годину роботи у нічний час, якщо вищий розмір не визначено законодавством;

· у святкові та неробочі дні – у подвійному розмірі:

а) відрядникам – за подвійними відрядними розцінками;

б) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, – у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

в) працівникам, які одержують місячний оклад, – у розмірі подвійної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота провадилась понад місячну норму.

Для держслужбовців існує система надбавок, а саме:

· за ступінь рангу, що присвоєний відповідному службовцю;

· за вислугу років;

· за високі досягнення у праці та виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників тощо.

При нарахуванні заробітної плати посадових осіб органів державної податкової служби значення набувають доплати у вигляді надбавок до посадових окладів за спеціальні звання.

Необхідно лише зауважити, що всі доплати і надбавки здійснюються за рішенням відповідної ради у межах затвердженого фонду оплати праці працівників апарату відповідного органу.

6. Утримання із заробітної плати працівників

Із заробітної плати працівників бюджетних установ здійснюються наступні обов’язкові утримання:

· прибутковий податок;

· збір до Пенсійного фонду;

· збір до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням;

· збір до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

· за судово-виконавчими листами.

Із заробітної плати працівників бюджетних установ здійснюються наступні необов’язкові утримання:

а) за рішенням адміністрації:

· планові та позапланові аванси;

· неповернуті вчасно підзвітні суми;

· суми нанесених матеріальних збитків;

· штрафи, накладені в адміністративному порядку;

б) узгоджені з працівниками:

· профспілкові внески;

· сплата відсотків за позики;

· сплата відсотків за товари, продані в кредит;

· індивідуальне страхування.

Прибутковий податок. Об’єктом оподаткування у громадян, що мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік (він складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Об’єктом оподаткування у громадян, що не мають постійного місця проживання в Україні, є дохід, одержаний з джерел на території України.

Декретом Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” передбачена система пільг для громадян, що мають на утриманні дітей віком до 16 років; громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; інвалідів війни першої групи; учасників Великої Вітчизняної війни, інших бойових операцій по захисту колишнього СРСР; інвалідів дитинства та ін.

Утримання прибуткового податку за місцем основної роботи здійснюється за встановленою шкалою.

Із сум доходів, що були отримані громадянами не за місцем основної роботи, в тому числі за сумісництвом, а також громадян, що не проживають постійно на території України, податок утримується в розмірі 20 % суми заробітку. При цьому із заробітку цих громадян не виключається неоподатковуваний мінімум доходів громадян та не надаються пільги.

Утримання збору до Пенсійного фонду. Об’єктом оподаткування в цьому випадку є сукупний оподатковуваний дохід за місяць, але не більше 2200 грн. Ставка збору залежить від об’єкта оподаткування і складає:

· 1 % – якщо сукупний оподатковуваний дохід не перевищує 150 грн.;

· 2 % – якщо сукупний оподатковуваний дохід перевищує 150 грн.

Для робітників, які мають статус державного службовця або які займають посади, робота на яких зараховується в трудовий стаж, що дає право на отримання пенсій відповідно до Законів України “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціального захисту журналістів”, “Про наукову та науково-технічну діяльність”, “Про статус народного депутата України”, “Про Національний банк України”, Митного Кодексу України, положення про помічника-консультанта народного депутата України, передбачені диференційовані ставки утримань збору до Пенсійного фонду:

Сукупний оподатковуваний дохід, грн. Розмір збору

Сукупний оподатковуваний дохід, грн.

Розмір збору

До 150 грн.

1 % від суми доходу

Від 151 грн. до 250 грн.

1,50 + 2 % від суми, що перевищує 150 грн.

Від 251 грн. до 350 грн.

3,50 + 3 % від суми, що перевищує 250 грн.

Від 351 грн. до 500 грн.

6,50 + 4 % від суми, що перевищує 350 грн.

Понад 500 грн.

12,50 + 5 % від суми, що перевищує 500 грн

Утримання збору до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням. Розмір збору також залежить від розміру об’єкта оподаткування, який складається з суми оплати праці, що включає основну і додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян, але не більше 2200 грн.

Ставка збору залежить від об’єкта оподаткування і складає:

· 0,25 % – якщо сукупний оподатковуваний дохід не перевищує 150 грн.;

· 0,5 % – якщо сукупний оподатковуваний дохід перевищує 150 грн.

Утримання збору до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Ставка збору – 0,5 % від об’єкта оподаткування, який ідентичний об’єкту при обкладанні збором до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Утримання аліментів. Розмір аліментів залежить від кількості дітей, а саме:

· 1 дитина – 25 %;

· 2 дитини – 33 %;

· 3 дитини – 50 %.

Решта утримань (необов’язкових) проводиться в порядку, визначеному адміністрацією установи та за погодженістю працівника організації.

Внески до Пенсійного фонду, Фондів соціального страхування перераховують одночасно з перерахуванням прибуткового податку не пізніше дня отримання в установі банку коштів на виплату заробітної плати.

Відповідно до Закону України “Про оплату праці” загальна сума утримань не повинна перевищувати 20 %, а в окремих випадках – 50 % заробітної плати. Не дозволяються утримання із вихідної допомоги, компенсаційних виплат та інших виплат, що визначені законодавчо.

7. Нарахування заробітної плати за середнім заробітком

При нарахуванні окремих виплат виходять із середньої заробітної плати. Такі виплати застосовуються у таких випадках:

· надання працівникам щорічної відпустки та додаткових відпусток;

· виконання працівниками державних і громадських обов’язків;

· надання жінкам додаткових перерв для годування дитини;

· залучення працівників до виконання військових обов’язків;

· службових відряджень;

· тимчасової втрати працездатності;

· в інших випадках.

При обчисленні середньої заробітної плати з метою розрахунку допомоги з тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, до уваги береться заробітна плата за останні шість місяців роботи, що передують випадку, з яким пов’язана відповідна виплата.

Якщо працівник працював менше шести календарних місяців, середній заробіток обчислюється, виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Підставою для нарахування допомоги з тимчасової непрацездатності є подані до бухгалтерії листки непрацездатності (лікарняний листок), де й відображається кількість днів хвороби працівника.

Лікарняні листки підшиваються в окрему папку і нумеруються у хронологічному порядку з початку року, де на кожному лікарняному листку проставляється номер розрахунково-платіжної відомості, в яку він врахований для нарахування.

На розмір лікарняних, крім середньої заробітної плати та днів хвороби, впливає також страховий стаж, а саме:

· якщо страховий стаж особи до 5 років, то оплачується 60 % середньої заробітної плати;

· якщо страховий стаж особи від 5 до 8 років, то оплачується 80 % середньої заробітної плати;

· якщо страховий стаж особи понад 8 років, то оплачується 100 % середньої заробітної плати.

Звідси формулу для розрахунку лікарняних можна подати в такому вигляді:

СЛ = (ЗП / КД) х Рд х В,

де, СЛ – сума лікарняних;

ЗП – заробітна плата за шість попередніх місяців;

Рд – кількість робочих днів хвороби;

В – відсоток оплати залежно від страхового стажу працівника.

Допомога з тимчасової непрацездатності виплачується застрахованим працівникам за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності лише починаючи з шостого дня непрацездатності. А перші 5 днів оплачуються за рахунок коштів установи і відносяться на видатки за кодом економічної класифікації “Нарахування на заробітну плату”.

Державні гарантії права на відпустку встановлено Конституцією України, Законом України “Про відпустки”, КЗпП України та іншими нормативно-правовими актами. Основна щорічна відпустка надається тривалістю 24 календарних дні із збільшенням за кожних два відпрацьованих роки на два календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Керівникам, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів. Щорічна додаткова відпустка надається медичним працівникам за роботу із шкідливими умовами праці та за особливий характер праці. Передбачено також додаткові відпустки в зв’язку із навчанням і творчі відпустки.

При обчисленні середньої заробітної плати для нарахування виплат за час чергової, додаткової (творчої) відпусток або компенсації за невикористану відпустку до уваги береться заробітна плата за останні 12 місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористану відпустку.

Якщо працівник працював на даному підприємстві менше року, то середній заробіток обчислюється, виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа наступного місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, у якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Підставою для нарахування відпускних є заява працівника про відпустку, на підставі якої за згодою керівника оформляється наказ про відпустку тієї чи іншої особи.

Розрахунок відпускних проводиться за наступною формулою:

СВ = (ЗП / 365 – СН) х КВ,

де, СВ – сума відпускних;

ЗП – заробітна плата за 12 попередніх місяців;

СН – кількість святкових і неробочих днів, які прийняті законодавством;

КВ – кількість календарних днів відпустки.

Якщо святкові та неробочі дні припадають на період відпустки, то вони у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

8. Облік розрахунків із заробітної плати

Головним розрахунковим документом, що містить зведену інформацію щодо розрахунків по заробітній платі, є розрахунково-платіжна відомість (реєстр аналітичного обліку розрахунків із заробітної плати). До неї заносяться:

· прізвище, ім’я та по батькові працівника;

· табельний номер;

· категорія персоналу, до якого відноситься працівник;

· кількість відпрацьованих днів, годин;

· нарахована сума за видами оплат;

· утримання;

· заборгованість працівника, якщо вона є;

· сума до видачі.

В деяких установах для нарахування та виплати заробітної плати використовуються окремі форми первинного обліку, а саме: розрахункова відомість і платіжна відомість.

Підставою для складання розрахунково-платіжних відомостей є:

· накази про зарахування, звільнення і переміщення працівників відповідно до затверджених штатів і ставок заробітної плати;

· документи з обліку відпрацьованого часу і виробітку (табелі обліку використання робочого часу, наряди, картки обліку виробітку);

· лікарняні листки;

· розрахунково-платіжні відомості за минулий місяць;

· виконавчі листи судових органів;

· доручення-зобов’язання за товари, продані в кредит;

· платіжні відомості на видачу авансу та ін.

При складанні цих відомостей в бухгалтерії використовуються таблиці тарифних ставок, ставок податків, довідники з трудового законодавства та інші дані, що полегшують підрахунок заробітної плати та утримань з неї.

При уході працівників у відпустку розрахунки з ними здійснюються в записці-розрахунку, а належна їм заробітна плата виплачується за платіжною відомістю. Нараховані, утримані і виплачені суми за цими відомостями включаються в розрахунково-платіжну відомість за поточний місяць.

Як правило, заробітна плата виплачується два рази на місяць у вигляді авансу і залишкової суми заробітної плати. Аванс – це частина заробітної плати (як правило 50 %), що виплачується за першу половину місяця з урахуванням усіх податків і зборів, що підлягають утриманню. Зміна планового авансу відбувається за умов невиходів на роботу у першій половині місяця: у бухгалтерію надається довідка про зміну планового авансу. Виплата авансу здійснюється за платіжною відомостю.

Розрахунково-платіжні документи з нарахування та виплати заробітної плати складаються, підписуються та перевіряються бухгалтером розрахункового відділу. На документах платіжного характеру керівник та головний бухгалтер своїми підписами підтверджують дозвіл на виплату заробітної плати у відповідному обсязі та у встановлені строки.

Виплата заробітної плати здійснюється в триденний термін (враховуючи день отримання коштів з банку), після чого касир “закриває” платіжну відомість, тобто напроти прізвищ працівників, які не отримали заробітну плату, він проставляє штемпелем чи робить помітку від руки “Депоновано”. В кінці відомості касир фіксує суми фактично виданої та неотриманої заробітної плати, звіряє ці цифри із загальною сумою за відомістю та підтверджує попередні записи своїм підписом. Задепоновані суми заносять до реєстру депонованих сум і одночасно відображають їх у книзі обліку депонентів.

Після ретельної перевірки відміток, зроблених касиром у платіжних і розрахунково-платіжних відомостях, підрахунку виданих і депонованих сум на виплачені суми заробітної плати складається видатковий касовий ордер, який оформляється в установленому порядку і реєструється в журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових ордерів. На платіжних і розрахунково-платіжних відомостях проставляється дата і номер видаткового касового ордера, за яким здійснено списання коштів у касі.

Сума не отриманої працівниками заробітної плати повертаються на поточний (реєстраційний) рахунок на наступний день після закінчення терміну виплати заробітної плати.

Аналітичний облік депонованих сум ведеться у книзі аналітичного обліку депонованої заробітної плати, в якій відкриваються окремі рахунки на кожного депонента.

Депонована заробітна плата видається за видатковими касовими ордерами чи депонентськими картками.

Виплати, що з будь-яких причин не збігаються зі строками виплати заробітної плати (це можуть бути кошти на відпустку, позапланові аванси і т.п.), оформлюються видатковими касовими ордерами, в яких робиться помітка “Разовий розрахунок по заробітній платі”.

Синтетичний облік розрахунків з оплати праці ведеться на рахунку 66 “Розрахунки з оплати праці”.

Аналітичний облік за субрахунком 661 “Розрахунки із заробітної плати” ведеться в особових рахунках (на картках-довідках), які відкриваються окремо на кожного працівника, де щомісячно реєструються дані про нараховану заробітну плату та утримання за видами. На лицьовому боці особового рахунка наводяться дані про працівника: прізвище, ім’я, по батькові, табельний номер, професія, посада, розмір окладу, рік народження, утримання із заробітної плати, пільги щодо податків тощо.

На основі розрахунково-платіжних відомостей складається меморіальний ордер № 5, що є реєстром синтетичного обліку розрахунків із заробітної плати при меморіально-ордерній формі обліку. До меморіального ордеру повинні бути прикладені всі документи, на підставі яких була нарахована заробітна плата (табель обліку використання робочого часу, накази про звільнення та прийом на роботу; лікарняні листки).

ТЕМА 9. ПОРЯДОК ВИКОРИСТАННЯ ТА ОБЛІКУ КОШТІВ СПЕЦІАЛЬНОГО ФОНДУ

1. Власні кошти бюджетних установ, їх склад та призначення. Завдання обліку коштів спеціального фонду.

2. Облік спеціальних коштів.

3. Облік сум за дорученнями.

4. Облік депозитних сум.

5. Облік інших власних надходжень.

Питання для самостійного вивчення:

1. Облік витрат на науково-дослідні роботи за договорами.

Література

Основна: [4, 18-20, 25, 26, 27, 28, 29, 30-33, 46, 47, 48, 49, 50, 51]

Додаткова: [53, 58, 59, 60, 61]

1. Власні кошти бюджетних установ, їх склад та призначення. Завдання обліку коштів спеціального фонду

Бюджетні установи в процесі своєї діяльності отримують кошти як з бюджету, так і з інших джерел.

Кошти, які бюджетні установи та організації отримують понад асигнування, що виділяються їм з державного та/або місцевих бюджетів, називаються позабюджетними коштами.

Поняття “позабюджетні кошти” збереглося лише в Інструкції про порядок використання та обліку позабюджетних коштів бюджетних установ та звітності про них № 63. В інших нормативних документах ці кошти мають назву “кошти спеціального фонду”.

Позабюджетні кошти (кошти спеціального фонду) поділяються за принципом походження та використання на:

· спеціальні кошти;

· суми за дорученнями;

· депозитні кошти;

· інші власні надходження (інші позабюджетні кошти).

Вони використовуються суворо за цільовим призначенням.

Спеціальні кошти – це доходи бюджетних установ та організацій, які вони отримують від надання платних послуг, виконання робіт, реалізації продукції чи іншої діяльності, яка здійснюється відповідно до затверджених нормативно-правових актів, і використовують за цільовим призначенням згідно з кошторисом доходів і видатків установи.

Суми за дорученнями – це кошти, які бюджетні установи та організації отримують від підприємств, організацій, фізичних осіб та благодійних фондів для виконання певних доручень та/або використання за цільовим призначенням, що визначено стороною, яка надає ці кошти.

Депозитні суми – це кошти, які надходять у тимчасове розпорядження бюджетних установ та організацій і з настанням відповідних умов підлягають поверненню.

Інші власні надходження – це власні надходження, які не входять до складу спеціальних коштів, сум за дорученнями та депозитних сум.

Основна діяльність бюджетних установ та організацій – це діяльність відповідно до потреб суспільства, що здійснюється у загальнодержавних інтересах.

Позабюджетна діяльність бюджетних установ та організацій – це надання платних послуг, виконання робіт або здійснення іншої діяльності, пов’язаної з основною діяльністю установ та організацій, доходи від якої спрямовані на здійснення видатків, передбачених у кошторисі доходів і видатків, і не має на меті отримання прибутку.

Спеціальний фонд кошторису складається з:

· власних надходжень:

а) спеціальні кошти;

б) суми за дорученнями (кошти на виконання окремих доручень);

в) інші власні надходження;

· субвенцій, одержаних з бюджету іншого рівня;

· інших доходів.

Ще існують депозитні суми. Депозитні суми не вважають коштами спеціального фонду.

Для зберігання позабюджетних коштів та проведення операцій за ними установам відкриваються поточні рахунки тільки в тих установах уповноважених банків, в яких їм відкриті бюджетні рахунки або реєстраційні рахунки на Єдиному казначейському рахунку відповідного органу Державного казначейства (за винятком дипломатичних представництв України за кордоном, всі кошти яких зберігаються на поточних банківських рахунках країни перебування цих установ).

Для обліку позабюджетних коштів бюджетним установам, які переводяться на казначейське обслуговування позабюджетних коштів, в органах Державного казначейства на ім’я установ та організацій відкриваються один або кілька (але не більше чотирьох) спеціальних реєстраційних рахунків за всіма видами позабюджетних коштів. Тобто при потребі на ім’я бюджетної установи може бути відкрито чотири спеціальних реєстраційних рахунки:

· для обліку спеціальних коштів;

· для обліку сум за дорученнями;

· для обліку депозитних сум;

· для обліку інших власних надходжень.

Рішення про спрямування позабюджетних коштів на бюджетні видатки та їх відшкодування приймаються розпорядником позабюджетних коштів самостійно і оформляється наказом по установі. Про це розпорядник коштів зобов’язаний письмово повідомити відповідний орган Державного казначейства або місцевий фінансовий орган, на території якого він знаходиться.

Право мати спеціальні кошти надається за умови, якщо відсутня можливість організувати на засадах господарського розрахунку реалізацію продукції, виконання робіт, надання послуг або здійснення іншої діяльності, а також, якщо видатки, пов’язані зі здійсненням зазначеної діяльності, повністю забезпечуються одержуваними доходами.

Доходи спеціальних коштів установи на звітний рік складаються із залишку коштів відповідного виду на початок року та їх надходження в плановому періоді. За основу розрахунків беруться показники, які характеризують обсяги планових платних послуг, а також інші розрахункові показники (площа приміщень, вартість обладнання чи іншого майна, яке здають в оренду, кількість відвідувань музеїв, виставок тощо) та вартість одиниці показника, яка повинна встановлюватися відповідно до чинного законодавства України з питань ціноутворення. На підставі перелічених показників визначається сума доходів на плановий період у розрізі кожного джерела доходів. Під час формування планових показників обов’язково враховуються рівень фактичного надходження доходів за останній звітний рік та очікуваний рівень за період, що передує плановому. Розрахунки показників здійснюються на підставі даних бухгалтерської звітності за відповідні періоди, з урахуванням змін у податковому законодавстві, інфляції, інших чинників.

Витрачання спеціальних коштів провадиться у суворій відповідності їх цілям. Зі спеціальних коштів, не зазначених у кошторисі, видатки проводити не дозволяється, крім тимчасового спрямування коштів на покриття дефіциту бюджетних асигнувань.

Якщо фактичні надходження до спеціального фонду перевищили заплановані надходження на відповідний рік, то необхідно змінити кошторис. Для цього необхідно скласти довідки, які затверджують і виконують в тому ж порядку, що й кошториси. Затверджує довідку керівник тієї ж установи, що й затверджував кошторис (перезатверджувати сам кошторис не потрібно). Про кожні внесені зміни повідомляють головному розпоряднику, який проводить їх аналіз та готує зведення показників цих довідок. Такі операції проводити обов’язково. Тому що можна бути оштрафованим за використання службовою особою бюджетних коштів у великих розмірах (великим розміром бюджетних коштів відповідно до Кримінального кодексу вважається сума, яка в 1000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) усупереч їх цільовому призначенню або в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків (а також недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету) на суму від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Оскільки кошти спеціального фонду включають до поняття “бюджетні кошти”, то все це стосується і витрачання спеціальних коштів, сум за дорученнями, інших власних надходжень, субвенцій.

Питома вага позабюджетних коштів у кошторисі доходів і видатків окремих бюджетних установ досить велика (сягає більше 50 %), а тому неабияке значення має правильно організований облік. Тому завданнями обліку позабюджетних коштів (коштів спеціального фонду) є:

· контроль за повним і своєчасним надходженням коштів спеціального фонду;

· забезпечення контролю за витрачанням коштів спеціального фонду відповідно до затверджених кошторисів доходів і видатків;

· забезпечення всіх рівнів управління інформацією про рух і використання коштів спеціального фонду.

2. Облік спеціальних коштів

До спеціальних коштів належать доходи від позабюджетної діяльності установ (надання платних послуг), одержання яких передбачено відповідними нормативно-правовими актами, зокрема:

· орендна плата;

· квартирна плата;

· доходи від будинків, які належать установам;

· доходи від експлуатації транспорту установ;

· доходи від лекцій, вечорів, концертів;

· плата за навчання на контрактній основі в навчальних закладах усіх рівнів акредитації;

· вхідна плата в музеї та виставки;

· доходи від підсобних негосподарських підприємств;

· оплата за навчання учнів у гуртках при школах;

· інші кошти від надання послуг, виконання робіт, виконання іншої діяльності.

Для зберігання спеціальних коштів в установах уповноважених банків відкривається окремий поточний рахунок для всіх видів спеціальних коштів установи, а в умовах казначейського облуговування позабюджетних коштів – спеціальний реєстраційний рахунок для обліку спеціальних коштів в органах Державного казначейства.

Відкриття спеціальних реєстраційних рахунків для зберігання спеціальних коштів здійснюється на підставі наступних документів:

· заяви на відкриття рахунка встановленого зразка;

· копії нормативно-правових актів, що є підставою для зарахування і використання спеціальних коштів;

· картки із зразками підписів осіб, яким законодавчо надано право розпорядження рахунком та підпису розрахункових документів. У картку також заноситься зразок відтиску печатки;

· звіт про позабюджетні кошти;

· звіт про виконання кошторису зі спеціальних коштів;

· дозвіл на відкриття спеціального реєстраційного рахунка.

Відкриття рахунків для зберігання спеціальних коштів здійснюється на підставі наступних документів:

· заяви на відкриття рахунка встановленого зразка, яка підписується керівником установи та головним бухгалтером;

· копії довідки про внесення до державного реєстру звітних статистичних одиниць України, яка також засвідчується нотаріально або органом, що видав відповідну довідку;

· копії зареєстрованого статуту (положення), засвідченої нотаріально. Установа банку ставить відмітку про відкриття рахунка на тому примірнику статуту (положення), на якому стоїть оригінал відмітки податкового органу про реєстрацію підприємства у податковому органі. Цей примірник повертається власнику рахунка;

· копії документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;

· картки із зразками підписів осіб, яким законодавчо надано право розпорядження рахунком та підпису розрахункових документів. У картку також заноситься зразок відтиску печатки;

· копії документа про реєстрацію підприємства в органах Пенсійного фонду України.

До зазначених документів додається довідка про затверджені обсяги доходів і видатків за спеціальними коштами.

Довідки складаються на один календарний рік за встановленою формою і з дотриманням наступних правил:

· кожній установі, незалежно від кількості видів спеціальних коштів, видається одна довідка;

· в довідці установи, яка обслуговується централізованою бухгалтерією, вказуються загальні суми доходів і видатків за спеціальними коштами всіх підпорядкованих їй установ;

· продовження терміну дії рахунків на новий рік здійснюється на підставі довідок про затвердження обсягів спеціальних коштів на цей рік;

· установи, що перебувають на державному бюджеті, повідомляють про відкриття поточних рахунків за спеціальними коштами відповідний орган Державного казначейства.

Довідки про затверджені обсяги спеціальних коштів видаються такими органами:

· Міністерством фінансів України – щодо головних розпорядників коштів;

· органами, що затвердили кошториси доходів і видатків щодо установ – щодо розпорядників коштів другого і третього ступенів, які утримуються за рахунок державного бюджету;

· місцевими фінансовими органами – щодо установ, які утримуються за рахунок місцевих бюджетів.

Останній термін подання довідок про затверджені обсяги спеціальних коштів для продовження терміну дії відкритого поточного рахунка за спеціальними коштами настає не пізніше, ніж через місяць після встановленого чинним законодавством строку затвердження для відповідної установи кошторису доходів і видатків.

У разі зміни напрямів і сум витрачання спеціальних коштів, затверджених у кошторисі, подається нова довідка.

Зарахування спеціальних коштів на рахунки здійснюється шляхом безготівкових розрахунків або шляхом внесення платежів готівкою.

Готівкова виручка за спеціальними коштами, що надійшла до каси установи, здається на поточний рахунок по спеціальних коштах. Використання цих коштів без попереднього зарахування на рахунок забороняється.

Операції на рахунках по спеціальних коштах проводяться у загальновстановленому порядку та в межах залишку коштів на цих рахунках.

Оплаті витрат зі спеціальних реєстраційних рахунків для обліку спеціальних коштів передує попередній контроль органів Державного казначейства на підставі платіжних доручень, до яких додаються виправдні документи (рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, трудові угоди, договори на виконання робіт, акти виконаних робіт) у межах наявності коштів за певним кодом економічної класифікації видатків.

Видача готівки зі спеціальних реєстраційних рахунків для обліку спеціальних коштів на всі потреби (заробітна плата, господарські витрати, відрядження) здійснюється на підставі поданої до органу Державного казначейства заявки. Інші документи, що підтверджують потребу отримання готівки, не вимагаються.

Синтетичний облік грошових коштів, які зберігаються на рахунку по спеціальних коштах, ведеться на субрахунках 313 “Поточні рахунки для обліку коштів, отриманих як плата за послуги” та 323 “Спеціальні реєстраційні рахунки для обліку коштів, отриманих як плата за послуги”. По дебету записується надходження грошових коштів, по кредиту – використання грошових коштів.

Операції по руху коштів на поточному (реєстраційному) рахунку по спеціальних коштах відображаються в меморіальному ордері № 3.

Синтетичний облік доходів по спеціальних коштах ведеться на субрахунку 711 “Доходи за коштами, отриманими як плата за послуги”. По кредиту записують нараховані та одержані доходи по спеціальних коштах. По дебету протягом року записують зменшення доходів, а 31-го грудня (в кінці дня) по дебету записується загальна сума проведених за рік видатків по спеціальних коштах з субрахунка 811 “Видатки за коштами, отриманими як плата за послуги”. Сальдо кредитове показує суму одержаних з початку року доходів по спеціальних коштах. Сальдо на перше січня показує перевищення доходів над видатками.

Синтетичний облік видатків по спеціальних коштах ведеться на субрахунку 811 “Видатки за коштами, отриманими як плата за послуги”. По дебету записують проведені видатки по спеціальних коштах. По кредиту протягом року записують неправильні і зайво проведені видатки, а 31-го грудня (в кінці дня) по кредиту списується загальна сума проведених за рік фактичних видатків по спеціальних коштах і відноситься на субрахунокк 711 “Доходи за коштами, отриманими як плата за послуги”. Сальдо дебетове показує суму проведених з початку року видатків по спеціальних коштах.

Для обліку розрахунків за навчання учнів у гуртках при школах та для обліку коштів за утримання дітей в школах-інтернатах використовується активний субрахунок 674 “Розрахунки за спеціальними видами платежів”.

Для обліку плати за навчання у вищих навчальних закладах, коштів, отриманих за оренду приміщень, квартирної плати, коштів, отриманих за послуги транспорту та інших платних послуг використовується активний субрахунок 364 “Розрахунки з різними дебіторами”.

Аналітичний облік доходів і видатків по спеціальних коштах ведеться в Книзі обліку доходів і видатків по спеціальних коштах (доходів і видатків за коштами, отриманими як плата за послуги).

3. Облік сум за дорученнями

Сумами за дорученнями вважаються кошти, які отримані установами для виконання певних доручень, зокрема:

· для проведення розрахунків з молодими фахівцями; на виплату студентам стипендій, матеріальної допомоги та доплат до державних стипендій за рахунок коштів замовників; для придбання методичної літератури і навчальних посібників для студентів заочної форми навчання;

· на придбання замовлених централізованим порядком бланків документації з бухгалтерського обліку, звітності, статистики;

· на придбання путівок;

· кошти, що відповідно до рішення Уряду надійшли на ім’я установи для виконання певних доручень;

· добровільні компенсації хворих за надані їм медичні послуги ліукувально- та санаторно-профілактичними закладами;

· кошти, отримані на медичне обслуговування громадян за договорами добровільного медичного страхування;

· інші кошти, які установи отримують від підприємств, установ, організацій та приватних осіб для виконання певних доручень.

Кошти, що надходять як благодійні та спонсорські внески, також відносяться до сум за дорученнями. Такі надходження повинні мати письмове підтвердження мети внесків (лист, заява або відповідні записи спонсора на розрахункових документах тощо).

Суми за дорученнями зберігаються на окремому поточному (реєстраційному) рахунку, відкритому на підставі документів, необхідних для відкриття рахунку, та дозволів органу Державного казначейства, в якому установа обслуговується (для установ, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету), або фінансового органу (для установ, що утримуються за рахунок місцевого бюджету).

Дозвіл видається на підставі заяви розпорядника коштів.

У дозволах на відкриття рахунків “Суми за дорученнями” вказуються:

· джерело надходження коштів;

· цілі, на які вони використовуються;

· номери та дати рішень Уряду України, місцевих органів виконавчої влади або інших нормативно-правових актів, відповідно до яких установам надано право отримувати кошти для виконання відповідних доручень.

За коштами, що надходять як благодійні та спонсорські внески, наводити нормативно-правові акти не потрібно.

Дозволи підписуються вищестоящою установою та органом, що видає дозвіл. Дозволи на відкриття рахунків “Суми за дорученнями” видаються на період, необхідний для виконання відповідних операцій на рахунку, і діють упродовж строку, зазначеного в дозволах. Для всіх видів сум за дорученнями відкривається один рахунок. За необхідності виконання установами операцій, не передбачених у дозволах на відкриття рахунку “Суми за дорученнями”, або продовження терміну дії того чи іншого виду сум за дорученнями дається додатковий дозвіл. На додачу до дозволів за деякими видами сум за дорученнями з різними строками їх чинності зазначається термін дії кожного виду сум.

Грошові суми, які зараховуються на поточні (реєстраційні) рахунки “Суми за дорученнями”, витрачаються установами суворо за призначенням, зазначеним у відповідному дорученні.

Синтетичний облік грошових коштів, які зберігаються на рахунку “Суми за дорученнями”, ведеться на субрахунках 314 “Поточні рахунки для обліку коштів, отриманих за іншими джерелами власних надходжень” та 324 “Спеціальні реєстраційні рахунки для обліку коштів, отриманих за іншими джерелами власних надходжень”. По дебету записується надходження грошових коштів для виконання доручень. По кредиту записується використання коштів при виконанні доручення і повернення коштів на суми невиконаних доручень.

Операції по руху коштів на поточному (реєстраційному) рахунку по спеціальних коштах відображаються в меморіальному ордері № 3.

Синтетичний облік розрахунків по сумах, одержаних на видатки за дорученнями, ведеться на субрахунку 673 “Розрахунки за коштами, отриманими за іншими джерелами власних надходжень”. По кредиту записується виникнення розрахунків з організаціями, що дали доручення. По дебету записується погашення заборгованості на суми виконаних доручень і при поверненні сум, на які доручення залишилися не виконані. Сальдо кредитове показує непогашену заборгованість бюджетної установи перед іншими підприємствами, установами та організаціями по сумах за дорученнями.

Аналітичний облік ведеться за окремими видами сум за дорученнями на картках ф. 292-а або в книгах ф. 292 у розрізі установ, від яких отримані кошти.

4. Облік депозитних сум

Депозитні суми – це кошти, що надходять у бюджетну установу для тимчасового зберігання (кошти хворих, що перебувають у лікувальних закладах; застави; кошти по невирішених судових справах; суми невиданої заробітної плати працівникам т.п.). Ці кошти не дозволяється використовувати, вони зберігаються, а пізніше повертаються власнику.

Збереження депозитних сум обмежується строками, встановленими чинними актами України. Так, строк зберігання сум, які належать фізичним та юридичним особам, складає три роки. Суми, які підлягають передачі бюджетним установам, зберігаються до 31 грудня того року, в якому вони були внесені. Після закінчення цих термінів суми з балансу списуються і перераховуються в дохід того бюджету, за рахунок якого фінансується установа.

Депозитні суми зберігаються на окремому рахунку.

Кошти з рахунків за депозитними сумами видаються установами за іменним чеками або перераховуються платіжними дорученнями на ім’я тих осіб чи організацій, які їх отримують.

Відповідальність за правильність перерахування і видачі депозитних сум покладається на керівника установи.

Порядок зберігання і використання установами депозитних сум в іноземній валюті, що знаходяться як на території України, так і за кордоном, встановлюється відповідними міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади за погодженням з Міністерством фінансів України.

Синтетичний облік депозитних сум ведеться на субрахунках 315 “Поточні рахунки для обліку депозитних сум” та 325 “Спеціальні реєстраційні рахунки для обліку депозитних сум”. По дебету записується надходження депозитних сум. По кредиту записується повернення депозитних усм власнику і перерахування цих сум в бюджет, якщо закінчується термін зберігання. Сальдо дебетове показує наявність депозитних сум на рахунку.

Операції по руху депозитних сум відображаються в меморіальному ордері 3.

Синтетичний облік розрахунків по депозитних сумах ведеться на субрахунку 672 “Розрахунки за депозитними сумами”. По кредиту записується виникнення розрахунків з власниками депозитних сум при їх надходженні. По дебету записується погашення заборгованості по депозитних сумах при поверненні їх власнику і списання з балансу заборгованості по депозитних сумах, по яких закінчився термін зберігання. Сальдо кредитове показує непогашену заборгованість бюджетної установи перед власником депозитних сум.

Аналітичний облік депозитних сум ведеться за кожним одержувачем на картках ф. 292-а (у книзі ф. 292).

5. Облік інших власних надходжень

До інших власних надходжень належать:

· плата за утримання дітей у дошкільних закладах;

· плата за навчання у державних школах естетичного виховання дітей;

· кошти, які надходять за харчування дітей в інтернатах при школах та у групах подовженого дня;

· плата за проживання в гуртожитках навчальних закладів та закладів післядипломної освіти;

· кошти, які надійшли на рахунок професійно-технічного навчального закладу або залишаються навчальному закладу від сум, що надійшли за роботи, виконані учнями згідно із законодавством;

· кошти працівників за харчування, отримане за місцем роботи;

· кошти, що надходять як часткова компенсація вартості спортивної форми, яку видають згідно з чинним законодавством спортсменам, учням спортивних закладів;

· відрахування від заробітку або іншого доходу спецконтингенту за харчування, речове майно, комунально-побутові послуги та інші надані їм послуги;

· кошти, які одержують установи від реалізації путіовк на туристські та спортивні бази, в пансіонати, санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку;

· відрахування від госпрозрахункових установ та організацій, які перебувають у віданні установ, якщо це передбачено чинним законодавством;

· кошти, що надходять від діяльності закладів громадського харчування, які належать бюджетним установам та організаціям;

· відрахування від вартості будівництва на утримання служб замовника відповідно до законодавства;

· кошти, одержані на договірних засадах за надання лікувально-профілактичної допомоги працівникам державних органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та фізичним особам.

Синтетичний облік інших власних надходжень ведеться на субрахунках 316 “Поточні рахунки для обліку інших надходжень спеціального фонду” та 326 “Спеціальні реєстраційні рахунки для обліку інших надходжень спеціального фонду”. По дебету записується надходження інших власних надходжень, по кредиту – перерахування.

Операції по руху інших власних надходжень відображаються в меморіальному ордері № 3.

Синтетичний облік розрахунків по сумах, одержаних на видатки з інших коштів спеціального фонду, ведеться на субрахунку 674 “Розрахунки за спеціальними видами платежів”. По кредиту записується виникнення розрахунків, по дебету – погашення цих розрахунків.
Розрахунки з батьками за утримання дітей в дошкільних закладах обліковуються на субрахунках № 674 “Розрахунки за спеціальними видами платежів” та 714 “Кошти від батьків за надані послуги”. Нарахування батьківської плати за утримання дітей здійснюється у “Відомості з розрахунку з батьками”, на підставі якої складається меморіальний ордер № 15.

ТЕМА 10. ЗВІТНІСТЬ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ

1. Поняття про звітність бюджетних установ.

2. Види звітності.

3. Порядок складання балансу.

Питання для самостійного вивчення:

1. Склад та зміст окремих видів звітності.

Література:

Основна: [4, 18-20, 38, 47, 48, 49, 50, 51, 52]

Додаткова: [53, 54, 55, 58, 59, 60, 61]

1. Поняття про звітність бюджетних установ

Складання звітності в бюджетних установах завершує повний цикл бухгалтерської обробки даних, які накопичуються в облікових реєстрах.

Особливості бухгалтерської звітності в бюджетних організаціях:

· обов’язковість та державне регламентуванння, що випливає з характеру затвердження бюджету. Держава через Міністерство фінансів суворо регламентує склад і порядок складання звітності, терміни її подання, розгляд та затвердження. Усі бюджетні організації, установи повинні дотримуватись правил та термінів складання звітності, подавати її в установленому обсязі;

· єдність форми та змісту, що дає змогу статистичного групування та зведення її показників;

· методологічна єдність показників, яка передбачає єдині методи розрахунків однакових звітних показників, їх обов’язкове узгодження з відповідними показниками, затвердженими кошторисами та штатними розписами. Це необхідно для контролю за виконанням кошторису доходів і видатків;

· достовірність звітних показників, яка випливає з самої природи затвердження бюджетів усіх рівнів, що також необхідна для успішного виконання показників бюджету як за доходами, так і видатками, для своєчасного реагування на відхилення. Достовірність означає, що бухгалтерська звітність повинна давати вірне і повне уявлення про майновий та фінансовий стан організації, а також результати її діяльності. Достовірною вважається бухгалтерська звітність, сформульована та складена з урахуванням правил, встановлених нормативними актами системи нормативного регулювання;

· простота, зрозумілість, доступність та прозорість звітності, які необхідні для широкого залучення всіх працівників до управління, активізація людського фактора. Простота та ясність необхідні ще й для того, щоб не завуальовувались недоліки діяльності окремих керівників;

· цілісність – вимога, пов’язана з необхідністю включення в бухгалтерську звітність даних про всі господарські операції, які здійснюються організацією як юридичною особою в цілому;

· послідовність, що закріплює на практиці поетапність процесу складання бухгалтерської звітності, тобто необхідність постійності змісту та форм бухгалтерського балансу і пояснень від одного звітного періоду до іншого.

Звітність про виконання бюджету – це метод узагальнення планових і звітних показників, приведених в таку систему, яка характеризує виконання бюджету, зобов’язань, затверджених кошторисами за відповідний звітний період.

Звітність про виконання кошторису доходів і видатків – це система показників, яка характеризує виконання бюджету та допомагає регулюванню діяльності організації та установи за відповідний звітний період часу.

2. Види звітності

Звітність, яку надають установи та організації, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів, можна умовно поділити на такі види:

· за складом:

а) місячна;

б) квартальна;

в) річна;

· за обсягом:

а) зведена;

б) вища організація;

в) органи Державного казначейства;

· за місцем подання:

а) звітність, яка подається Рахунковій палаті;

б) звітність, яка подається в органи податкової служби;

в) звітність, яка подається в органи статистики;

г) звітність, яка подається в інші органи.

· залежно від використання коштів

а) звітність за бюджетними коштами;

б) звітність за спеціальними коштами;

в) звітність за сумами за дорученнями та за іншими позабюджетними коштами.

Річні звіти складаються за звітний рік, яким вважається період з 1 січня до 31 грудня включно.

Форми звітності заповнюються в гривнях, а зведені звіти головних розпорядників – у тисячах гривень з одним десятковим знаком. У формах бухгалтерських звітів наводяться всі передбачені показники. У випадках незаповнення тієї чи іншої статті (рядка, графи) через відсутність активів, пасивів, операцій ця стаття прокреслюється.

До подання річного бухгалтерського звіту на підставі затверджених керівником установи пропозицій постійно діючих інвентаризаційних комісій з урегулювання розбіжностей фактичної наявності цінностей відповідні записи мають бути внесені до реєстрів і рахунків бухгалтерського обліку. Суми статей балансу за коштами на рахунках у банках, банківськими позиками, дані про рух фінансування з бюджету та позабюджетних фондів повинні відповідати відомостям, вказаним у виписках банків. Відображення у балансі сум за розрахунками з фінансовими і податковими органами, які взаємно не погоджені, не допускається.

Бухгалтерські звіти підписують керівник і головний бухгалтер установи, в централізованих бухгалтеріях – керівник цього органу управління установи, при якому вона утворена, і головний бухгалтер. Крім того, звіти про виконання плану за штатами і контингентами у міністерствах, відомствах, управліннях (відділах) держадміністрацій підписує керівник фінансової служби.

У бухгалтерських звітах не повинно бути жодних підчисток і помарок. Виправлення помилок у звітах здійснюється з дотриманням вимог, встановлених закнодавством.

Форми річного звіту повинні бути пронумеровані, прошнуровані, зброшуровані в окрему папку, складено перелік форм, включених до річного звіту.

Строки подання річних звітів установами встановлюються організаціями, до яких подаються ці звіти.

Кожний бухгалтерський звіт установи до подання його у визначені органи розглядається і затверджується у порядку, встановленому законодавством та установчими документами організації.

Річні бухгалтерські звіти подаються:

· вищій установі;

· органу Державного казначейства – при отриманні асигнувань з державного бюджету;

· органу Державної статистики – при окремих вказівках.

Зведені річні звіти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади подаються до Управління бухгалтерського обліку та звітності Головного управління Державного казначейства України керівниками бухгалтерських служб цих установ після перевірки даних про асигнування Управлінням оперативно-касового планування видатків Головного управління Державного казначейства України та перевірки форми № 3 “Звіт про виконання плану за штатами і контингентами” галузевими управліннями Міністерства фінансів України.

Інформаційність річного звіту повинна бути доповнена пояснювальною запискою, яка є обов’язковим додатком до річного звіту. Її обсяг та зміст не регламентовані, хоча навряд чи доцільно перевантажувати записку переліченням показників, які безпосередньо читаються за формами звітності. Разом з тим, у пояснювальній записці наводяться пояснення основних факторів, які вплинули на господарські та фінансові результати роботи установи, висвітлюється її фінансовий та майновий стан. Крім того, тут знаходять своє відображення відомості про намір установи змінити на майбутній рік методологію подачі окремих господарських і майнових операцій, коштів та розрахунків, а також подачу інформацію про дебіторів, що мають найбільшу прострочену заборгованість, із зазначенням суми боргу.

У поясненнях до звіту всі установи наводять курс, за яким при складанні річного бухгалтерського звіту був здійснений перерахунок активів і пасивів в іноземній валюті у грошову одиницю, що діє на території України, а також пояснюють причини змін вступного балансу на початок року.

3. Порядок складання балансу

Для керівництва бюджетною установою потрібно мати достовірну та вичерпну інформацію про загальний обсяг використання, джерела утворення, стан та розміщення коштів. Такі дані отримують за допомогою одного з елементів методу бухгалтерського обліку – бухгалтерського балансу.

Бухгалтерський баланс бюджетної установи – це метод відображення та групування на визначену дату, як правило на 1-е число, засобів бюджетної установи за видами, розміщенням, використанням та джерелами їх утворення в грошовій оцінці.

Засоби бюджетної установи та джерела їх утворення в балансі показуються за статтями.

Стаття балансу – це складова активу і пасиву, яка характеризує групу економічно однорідних господарських засобів та джерел їх утворення.

Статті балансу, в свою чергу, об’єднуються в економічно однорідні групи – розділи балансу.

Актив балансу бюджетної установи складається з трьох розділів:

І. Необоротні активи.

ІІ. Оборотні активи.

ІІІ. Витрати.

У пасиві балансу відображаються джерела утворення засобів. Основним джерелом утворення господарських засобів бюджетної установи є асигнування з бюджету.

Пасив балансу бюджетної установи складається з трьох розділів:

І. Власний капітал.

ІІ. Зобов’язання.

ІІІ. Доходи.

Структура балансу бюджетної установи суттєво відрізняється від балансу госпрозрахункової.

Баланс складається на підставі звірених даних синтетичного та аналітичного обліку на кінець звітного періоду. Залишки на рахунках обліку на початок року повинні бути тотожні відповідним даним на кінець року в балансі за попередній період.

Установи складають єдиний баланс за всіма коштами загального і спеціального фондів.
Кожна установа заповнює в балансі тільки ті рядки, які відносяться до її діяльності.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ

Основна література

1. Закон України “Про державну службу” від 16.12.93 №3724-ХІІ. – К., 1993.

2. Закон України “Про систему оподаткування” від 24.03.94. – К., 1994.

3. Закон України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.90 №509-ХІІ, зі змінами і доповненнями.

4. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 №996-ХІV.

5. Закон України “Про оплату праці” від 24.03.95 №108/95-ВР.

6. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97, зі змінами і доповненнями.

7. Закон України “Про податок на додану вартість” від 03.04.97, зі змінами і доповненнями.

8. Постанова Кабінету Міністрів “Про впорядкування оплати праці працівників окремих галузей бюджетної сфери” від 29.05.96 № 565 // Зібрання постанов уряду України. – 1996. - №13.

9. Постанова Кабінету Міністрів “Про впровадження казначейської системи виконання державного бюджету” від 14.01.97 № 13 // Зібрання законодавства України. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України. – 1997. - №1.

10. Постанова Кабінету Міністрів “Про затвердження Положення про порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги щодо виконання кошторисів доходів і видатків бюджетних установ та організацій” від 09.01.2000 №17 // Зб. Урядових нормативних актів України. – 2000. - № 13.

11. Постанова Кабінету Міністрів “Про затвердження Порядку застосування векселів Державного казначейства” від 27.06.96 № 689 // Зібрання постанов уряду України. – 1996. - №14.

12. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку застосування векселів Державного казначейства” від 27.06.96 № 689.

13. Постанова Кабінету Міністрів України “Про стипендіальне забезпечення студентів, учнів, слухачів навчальних закладів, а також аспірантів і докторантів” від 13.10.99 № 1880.

14. Постанова правління НБУ “Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні” від 19.02.2001 № 72.

15. Положення про Реєстр неприбуткових організацій та установ, затв. наказом ДПАУ від 11.07.97 № 232.

16. Порядок визначення структури ознаки неприбуткових установ (організацій), затв. наказом ДПАУ від 03.07.2000 № 355.

17. Порядок касового виконання державного бюджету за видатками, затв. наказом Державного казначейства України від 22.01.2001 № 3.

18. План рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, затв. наказом ГУДКУ, МФУ від 10.12.99 № 114.

19. Порядок застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, затв. наказом ГУДКУ, МФУ від 10.12.99 № 114.

20. Інструкція про кореспонденцію субрахунків бухгалтерського обліку для відображення основних господарських операцій бюджетних установ, затв. наказом Державного казначейства України від 10.07.2000 № 61.

21. Інструкція про форми меморіальних ордерів бюджетних установ та порядок їх складання, затв. наказом Державного казначейства України від 27.07.2000 № 68.

22. Порядок складання карток та книг аналітичного обліку бюджетних установ, затв. наказом Державного казначейства України від 06.10.2000 № 100.

23. Інструкція про відкриття реєстраційних рахунків органами Державного казначейства України, затв. наказом Головного управління Державного казначейства України від 09.04.97 № 32.

24. Порядок казначейського обслуговування позабюджетних коштів установ та організацій, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету, затв. наказом Головного управління Державного казначейства України від 25.03.99 № 27.

25. Інструкція про порядок використання та обліку позабюджетних коштів бюджетних установ та звітності про них: затв. наказом Головного управління Державного казначейства України від 11.08.98 № 63.

26. Перелік власних надходжень бюджетних установ та організацій, затв. наказом Міністерства фінансів України від 29.06.2000 № 146.

27. Лист Головного управління Державного казначейства України “Про бухгалтерський облік коштів спеціального фонду кошторису” від 04.04.2000 № 07-06/264-2356.

28. Лист Державного казначейства України “Про спрямування коштів спеціального фонду державного бюджету на бюджетні видатки та їх відшкодування” від 02.08.2000 № 07-06/803-5690.

29. Порядок бухгалтерського обліку та звітності в бюджетних установах гуманітарної допомоги, затв. наказом Головного управління Державного казначейства України від 10.12.99 № 113.

30. Перелік платних послуг, які можуть надаватися державним учбовим закладом, затв. Постановою КМУ від 20.01.97 № 38.

31. Порядок надання платних послуг державними учбовими закладами, затв. наказом Міністерства освіти України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 27.10.97 № 383/238/131.

32. Перелік платних послуг, які можуть надаватися закладами культури та мистецтв, які засновані на державній та комунальній формах власності, затв. Постановою КМУ від 05.06.97 № 534.

33. Порядок надання платних послуг, які можуть надаватися закладами культури та мистецтв, затв. наказом Міністерства культури та мистецтв України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 21.12.99 № 732/306/152.

34. Порядок обліку зобов’язань розпорядників коштів бюджету в органах Державного казначейства, затв. наказом Державного казначейства України від 19.10.2000 № 103.

35. Інструкція з обліку основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ: затв. наказом Державного казначейства України від 17.07.2000 № 64.

36. Типова інструкція про порядок списання матеріальних цінностей з балансу бюджетних установ, затв. наказом Державного казначейства України, Міністерства економіки України від 10.08.2001 № 142/181.

37. Інструкція по складанню типових форм по обліку та списанню основних засобів, які належать установам та організаціям, які утримуються за рахунок державного або місцевого бюджетів, затв. наказом Головного управління Державного казначейства України, Головного комітету статистики України від 02.12.97 № 125/70.

38. Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів та документів, розрахунків та інших статей балансу, затв. наказом Головного управління Державного казначейства України від 30.10.98 № 90.

39. Інструкція по обліку запасів бюджетних установ, затв. наказом Державного казначейства України від 08.12.2000 № 125.

40. Інструкція про складання типових форм обліку та списання запасів бюджетних установ, затв. наказом Державного казначейства України від 18.12.2000 № 130.

41. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті: Затв. постановою правління НБУ від 29.03.2001 № 135.

42. Інструкція про затвердження документів, що застосовують у процесі виконання бюджету: наказ МФУ від 21.01.2000 № 10.

43. Інструкція про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти: Затв. наказом Міністерства освіти України від 15.04.93 № 102 (зі змінами та доповненнями).

44. Інструкція щодо складання та виконання розпису Державного бюджету України, доповнення до наказу МФУ від 21.02.2000 № 10.

45. Про запровадження нової бюджетної класифікації України: Наказ МФУ від 03.12.97 № 265 ( зі змінами та доповненнями від 25.12.2000 № 348).

46. Зміни до Порядку застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, затв. наказом Державного казначейства України від 19.07.2001 № 122.

47. Джога Р.Т. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 250 с.

48. Конєва Т.В. Опорний конспект з курсу “Бухгалтерський облік у бюджетних установах”. – К.: КНТЕУ, 2000.

49. Матвеева В. Бюджетные организации: бухгалтерский учет и налогообложение. – Х.: Фактор, 2001. – 566 с.

50. Облік у бюджетних установах: Навч. посібник / За ред. О.А. Заїнчковського, Т.М. Сторожук. – Ірпінь, Академія ДПС України, 2002. – 535 с.

51. Свірко С.В. Бухгалтерський облік та прийняття рішень в бюджетних організаціях. – К.: КНЕУ, 2000. – 185 с.

52. Ткаченко І.Т. Звітність бюджетних організацій. – К.: КНЕУ, 2000. – 216 с.

Додаткова література

53. Белов А.Н. Бухгалтерский учет в учреждениях непроизводственной сферы. – М.: Финансы и статистика, 1995. – 240 с.

54. Ворончук П.Т., Онищук В.М. Довідник з питань бухгалтерського обліку. – К.: Україна, 1991. – 336 с.

55. Голов С.Ф., Єфіменко В.І. Фінансовий та управлінський облік. – К.: Автоінтерсервіс, 1996. – 543 с.

56. Фінанси підприємств /За ред. А.М. Поддєрьогіна. – К.: КНЕУ, 1998. – 366 с.

57. Чумаченко М.Г. Сучасні проблеми бухгалтерського обліку в Україні // Баланс. – 1999. − № 44. – С. 5-13.

58. Журнал “Податки та бухгалтерський облік”. – 2001. - №№ 1, 6, 8, 13, 19, 23, 33, 35, 36, 37, 41, 46, 47, 50, 51, 54, 57, 71, 75.

59. Журнал “Податки та бухгалтерський облік”. – 2000. - №№ 82, 84, 85, 86, 87.

60. Коментар до Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ // Бухгалтерський облік і аудит. – 2000. − №2. – С. 78 – 87.
61. Коментар до Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ // Бухгалтерський облік і аудит. – 2000. − № 4. – С. 22 – 31.