МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ / Л. П. ПЕТРАШКО

Навчально-методичний посібник
для самостійного вивчення дисципліни

Рекомендовано
Міністерством освіти та науки України

ББК 65.268

П 30

Рецензенти:

О. М. Мозговий, д-р екон. наук, проф.
(Київський національний економічний університет)

В. П. Оніщенко, д-р екон. наук, проф.
(Українська академія зовнішньої торгівлі)

Гриф надано Міністерством освіти та науки України
Лист № 14/18.2–162 від 27.01.03

Петрашко Л. П.

П 30 Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост.

вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2003. — 221 с.

ISBN 966–574–517–4

Навчальний курс «міжнародні фінанси» є однією з основних дисциплін бакалаврської підготовки студентів. Предметом курсу є викладення основних теоретичних положень щодо міжнародних потоків і їхніх взаємозв’язків та регулювання. Посібник складається з типової програми курсу навчально-методичного плану дисципліни навчально-методичного забезпечення курсу методичних матеріалів, прикладів текстів.

Для студентів економічних спеціальностей. Посібник може бути корисним також для науковців, спеціалістів-практиків та всіх, кого цікавлять проблеми міжнародних фінансів.

ББК 65.268

Розповсюджувати та тиражувати
без офіційного дозволу КНЕУ заборонено

ІSBN 966–574–517–4 © КНЕУ, 2003

Навчальне видання

ПЕТРАШКО Людмила Петрівна

МІЖНАРОДНІ
ФІНАНСИ

Навчально-методичний посібник
для самостійного вивчення дисципліни

Редактор С. Фіялка

Художник обкладинки О. Стеценко

Технічний редактор Т. Піхота

Коректор Є. Кірізій

Верстка Н. Коломієць

Підп. до друку 15.07.03. Формат 60´84/16. Папір офсет. № 1.

Гарнітура Тип Таймс. Друк офсет. Ум. друк. арк. 13,02.

Обл.-вид. арк. 14,05. Наклад 600 прим. Зам. № 01-2524.

Київський національний економічний університет

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру
суб’єктів видавничої справи (серія ДК, № 235 від 07.11.2000)

03680, м. Київ, просп. Перемоги, 54/1

Тел./факс: (044) 458-00-66; (044) 456-64-58
E-mail: publish@kneu.kiev.ua

Вступ

Навчальний курс «Міжнародні фінанси» є однією з основних дисциплін бакалаврської підготовки студентів. Він створює базу для майбутнього засвоєння багатьох дисциплін магістерського рівня підготовки.

Метою курсу є формування знань у галузі міжнародних фінансів, механізмів та інструментарію прийняття рішень у валютній, кредитній та інвестиційній сферах на мікро- та макроекономічному рівнях.

Основні завдання дисципліни спрямовані на:

вивчення сутності та елементів системи міжнародних фінансів;

характеристику світового фінансового ринку та його сегментів;

використання основних фінансових інструментів;

дослідження особливостей фінансів транснаціональних корпорацій;

визначення ролі України у світовій фінансовій сфері;

окреслення проблеми заборгованості в системі міжнародних фінансів.

Предмет курсу — міжнародні фінансові потоки, їхній взаємозв’язок та регулювання.

Типова програма

Тема 1. Система міжнародних фінансів

Сутність та елементи системи міжнародних фінансів. Предмет та функції міжнародних фінансів. Поняття фінансового середовища. Взаємозв’язок міжнародних фінансів та світового економічного середовища. Міжнародний рух капіталу та фактори, що його визначають. Глобалізація фінансового ринку. Фінансова інновація. Фінансові інструменти та технології. Суб’єкти міжнародних фінансів та їхня класифікація. Характеристика держави як суб’єкта міжнародних фінансів. Центральні банки як суб’єкти міжнародних фінансів. Статус міждержавних (міжнародних, регіональних) організацій.

Тема 2. Еволюція світової валютної системи

Поняття світової валютної системи та її функції. Види валютних систем. Основні складові валютної системи. Валюта. Валютні цінності. Умови конвертування валют. Паритет валют та його форми. Валютний кошик. Міжнародні розрахункові грошові одиниці (МРГО) та їхні види. Міжнародна валютна ліквідність. Резервні валюти. Валютний курс та його функції. Багатофакторність валютного курсу. Теорії регулювання валютного курсу. Теорія паритету купівельної спроможності. Теорія регульованої валюти. Теорія ключових валют. Теорія фіксованих паритетів та курсів. Теорія плаваючих валютних курсів. Поняття та види криз валютної системи. Еволюція світової валютної системи. Паризька валютна система та її структурні принципи. Генуезька світова валютна система. Валютні блоки та фонди. Бреттонвудська валютна система, її особливості та криза. Ямайська валютна система та її проблеми. Європейська валютна система.

Тема 3. Світовий фінансовий
ринок та його структура

Фінансові ресурси світового господарства. Механізм перерозподілу фінансових ресурсів світу. Поняття та структура міжнародного фінансового ринку.

Процеси інтернаціоналізації фінансових ринків. Міжнародні фінансові потоки та світові фінансові центри. Стадії розвитку міжнародного фінансового центру. Основні елементи й умови міжнародного фінансового центру. Лондон як світовий фінансовий центр. Характеристика Нью-Йорка як світового фінансового центру. Токіо як світовий фінансовий центр. Офшорні банківські центри та їхні види. Основні типи офшорних ринків.

Ринки золота: поняття, класифікація, особливості функціонування. Значення золота у валютній сфері. Операції з золотом. Золоті аукціони.

Тема 4. Валютні ринки та валютні операції

Поняття валютного ринку. Передумови створення сучасних валютних ринків та їхні особливості. Функції, основний товар та суб’єкти валютних ринків. Структура валютного ринку. Об’єми ринку та його розвиток. Механізми валютного ринку. Інструменти валютного ринку. Поняття валютної операції. Класифікація валютних операцій. «Спот»-ринок та його звичаї. Котирування валют та його види. Валютна позиція банку та її різновиди. Строковий валютний ринок. Форвардні валютні операції. Ф’ючерсні валютні операції. Валютні опціони. Валютні операції «своп» та їхні види. Арбітражні валютні операції.

Тема 5. Міжнародний кредитний ринок

Міжнародний кредитний ринок та його структура. Оператори кредитного ринку. Світовий ринок банківських кредитів. Міжнародний кредит: поняття, принципи, функції та форми. Методи страхування ризиків за міжнародного кредитування. Міжнародний лізинг. Факторинг. Форфейтинг.

Міжнародний ринок боргових цінних паперів.

Інструменти зовнішнього фінансування. Інструменти світового ринку боргових цінних паперів. Довгострокові боргові папери. Класифікація облігацій. Базові характеристики облігацій. Облігації з фіксованою та плаваючою ставками. Короткострокові боргові папери. Середньострокові боргові папери. Структура світового ринку боргових цінних паперів. Ринок короткострокових боргових паперів.

Тема 6. Особливості функціонування євроринку

Євроринок. Євровалюта. Ринок євровалют та його специфічні характеристики. Учасники та інструменти ринку. Термінові депозити. Депозитні сертифікати та їхні види.

Євровалютний міжбанківський ринок. Учасники та інструменти. Ризики суб’єктів міжбанківського ринку.

Євровалютне кредитування. Синдиковані кредити. Форми євровалютних кредитів. Вартість і процес надання кредиту. Процентна ставка за кредитом та її види. Процедура організації синдикованої позики. Методи зниження ризиків за надання синдикованого кредиту.

Єврооблігації та організація їхнього випуску. Ринок єврооблігацій та його інструменти. Єврооблігації в «євро». Ринок короткострокових боргових паперів. Ринок єврокомерційних паперів (ЕСР). Ринок євронот. Ринок деривативів. Поняття деривативів. Класифікація деривативів. Інструменти ринку.

Тема 7. Ринок міжнародних інвестицій

Структура міжнародних інвестицій. Міжнародні портфельні інвестиції. Перепони для іноземних інвестицій. Основні ринки акцій. Капіталізація ринку. Фондова біржа та форми її організації. Системи встановлення рівня цін на фондових біржах. Основні ринки облігацій. Ринки акцій країн «третього світу» та їхні типи.

Міжнародна диверсифікація портфелів. Оцінка й управління інвестиціями. Інвестиційні механізми та індивідуальні інвестори. Інституціональні інвестори.

Тема 8. Фінанси транснаціональних
корпорацій (ТНК)

Пряме зарубіжне інвестування: поняття та світові потоки. Мотивація прямого зарубіжного інвестування. Декомпозиція ризиків ТНК.

Зарубіжні філіали ТНК: джерела, форми та параметри їхнього фінансування. Мобілізація коштів системи ТНК. Фінансові зв’язки системи ТНК. Оподаткування міжнародної діяльності. Взаємовідносини філіалів ТНК з головною фірмою.

Система контролю й регулювання міжнародних грошових операцій. Управління грошовою готівкою. Стратегії та механізми підвищення ефективності управління готівковими коштами.

Валютні ризики потенційних збитків ТНК та управління ними. Види валютних ризиків: операційний, поточний валютні ризики, ризик потенційних збитків, пов’язаний з валютними перерахуваннями. Управління ризиками потенційних збитків: вимірювання ризику, прогнозування валютних курсів, система звітності, політика управління валютними ризиками.

Тема 9. Міжнародні розрахунки
та платіжний баланс

Поняття міжнародних розрахунків. Типи та форми міжнародних розрахунків. Валютно-фінансові та платіжні умови міжнародних операцій. Валютні кліринги та їхні форми.

Традиційні методи фінансування міжнародної торгівлі. Процес фінансування. Види акредитиву. Імпортний та експортний акредитиви. Сучасні технології й товарні акредитиви. Інші методи фінансування зовнішньої торгівлі. Інститути, що фінансують зовнішню торгівлю. Ризики та їхні види. Методи мінімізації затрат та ризиків у фінансуванні торгівлі.

Поняття платіжного балансу та взаємозв’язок рахунків. Способи використання інформації платіжного балансу. Структура платіжного балансу. Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ. Стан рівноваги платіжного балансу. Оцінка позицій платіжного балансу. Економічні фактори, що впливають на стан платіжного балансу. Процес правки платіжного балансу.

Тема 10. Регулювання міжнародних
валютно-фінансових відносин

Міжнародне фінансове право. Норми та джерела міжнародного права у сфері міжнародних фінансів. Міжнародна фінансова політика та її реалізація. Ринкове та державне регулювання валютних відносин. Валютна політика та її форми. Валютні обмеження. Міждержавне регулювання ціни золота. Податкова політика держави. Державне регулювання міжнародних кредитних відносин. Національне регулювання іноземних інвестицій.

Наднаціональна координація міжнародних валютно-фінансових відносин.

Тема 11. Заборгованість у системі
міжнародних фінансів

Геополітика світового боргу. Показники зовнішнього боргу. Світова економіка та світовий борг.

Криза світової заборгованості. Основні недоліки системи регулювання світових потоків капіталу. Роль міжнародних фінансових організацій у регулюванні зовнішнього боргу.

Управління зовнішнім боргом. Світові інструменти боргу. Методи управління зовнішнім боргом. Правові аспекти регулювання боргу. Програмне управління зовнішнім боргом.

Тема 12. Україна у світовому фінансовому ринку

Національна валютна система, її елементи та еволюція розвитку. Валютний ринок України.

Платіжний баланс України та оцінка його позицій.

Міжнародне кредитування та фінансування України.

Зовнішній борг України в системі світової заборгованості. Структура зовнішнього боргу України. Державний зовнішній борг України та його реструктуризація. Приватний зовнішній борг України.

Проблеми участі України в міжнародних фінансових інститутах. Проблеми міжнародних фінансових відносин країн Співдружності Незалежних Держав (СНД).

	Розрахунок навчального часу, годин
	Лекції	Семінари, практичні заняття	Індивідуальні заняття	Самостійна робота студентів
Тема 1. Система міжнародних фінансів	2	2	—	4
Тема 2. Еволюція світової валютної системи	4	2	2	8
Тема 3. Світовий фінансовий ринок та його структура	2	4	2	4
Тема 4. Валютні ринки та валютні операції	6	4	2	10
Тема 5. Міжнародний кредитний ринок	4	4	2	8
Тема 6. Особливості функціонування Євроринку	4	2	2	6
Тема 7. Ринок міжнародних інвестицій	2	2	2	8
Тема 8. Фінанси транснаціональних корпорацій (ТНК)	4	2	2	4
Тема 9. Міжнародні розрахунки та платіжний баланс	4	4	2	6
Тема 10. Регулювання міжнародних валютно-фінансових відносин	2	2	—	2
Тема 11. Заборгованість у системі міжнародних фінансів	4	2	2	6
Тема 12. Україна у світовому фінансовому ринку	2	2	2	4
Разом	40	32	20	70

ТЕМА 1. СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ

Предмет та функції міжнародних фінансів

Предметом вивчення дисципліни «Міжнародні фінанси» є світові фінансові ресурси (потоки грошових коштів, активів) та система вартісних відносин, що виникає в процесі їхнього руху, злиття та диверсифікації. Міжнародні фінанси є складовою міжнародних економічних відносин, у розрізі тих з них, які пов’язані з міжнародним рухом фінансових активів.

Низка науковців розглядає фінансові ресурси світу в широкому розумінні як сукупність фінансових активів усіх країн, міжнародних організацій, транснаціональних корпорацій, банків і міжнародних фінансових центрів та у вузькому — як сукупність фінансових активів, що використовуються між резидентами та нерезидентами. Ці твердження покладено в основу рис. 1, який об’єднує 5 складових світових фінансів: світове фінансове середовище, міжнародні фінансові ринки, міжнародний банківський капітал, фінанси міжнародних корпорацій та міжнародні портфельні інвестиції.

Рис. 1. Світове фінансове середовище

Звичайно, фінансовий капітал ніколи не перебуває в статиці. Він рухається між суб’єктами міжнародних фінансів, шукаючи високих прибутків та продуктивності, тобто розподіл та перерозподіл фінансових активів визначаються об’єктивними закономірностями. Рух грошових потоків дає можливість аналізувати фінансову діяльність як на мікро-, так і на макрорівнях. Отже, можна визначити дві основні функції міжнародних фінансів: розподільчу та контрольну.

Взаємозв’язок міжнародних фінансів і світового економічного середовища

Світове фінансове середовище стрімко змінювалося протягом останніх десятиліть. Його неможливо характеризувати без розгляду змін у світовому економічному середовищі та в структурі світової економіки.

Післявоєнні зміни економічного середовища визначили новий етап формування світового середовища, який продовжується й нині. На рис. 2 запропоновано короткий екскурс в історію для того, щоб можна було оцінити зміни, які охопили світове економічне середовище за останні роки.

Серед змін світового фінансового середовища слід відзначити такі: зростання ринку євровалюти, розвиток загального європейського ринку, посилення ролі ТНК, міжнародні фінансові кризи, низка нафтових криз, міжнародна криза заборгованості, розпад комуністичної системи в Радянському Союзі й країнах Східної Європи та їхній перехід до ринкової економіки.

Характер та напрями розвитку світового виробництва та
торгівлі суттєво не змінюються з року в рік. Однак, з урахуванням довгострокової перспективи, зміни цих напрямків змогли вплинути на величину та структуру світових фінансових потоків.

Основні тенденції структурних змін світової економіки:

зміни у відношеннях між сировинними та промислово розвиненими країнами;

перехід промислово розвинених країн від трудомісткого до наукомісткого виробництва;

підвищення значення міжнародного руху капіталу

зростання ступеня диверсифікації діяльності багатонаціональних корпорацій, зокрема міжнародного інвестування в спільні підприємства та угоди про партнерство.

Рис. 2. Зміни світового економічного середовища (основні події)

Посилення руху міжнародного капіталу пояснюється результатом коливань темпів економічного росту окремих держав, їхньою торговою політикою, скороченням обсягів втручання держави у функціонування фінансових ринків та проведення фінансових операцій, змінами інвестиційних можливостей.

Протягом останніх років міжнародні потоки капіталу постійно збільшувалися. Це зростання сприяло глобалізації фінансових ринків провідних міжнародних центрів. Виникла світова фінансова мережа, що поєднала провідні фінансові центри різних країн (Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Цюрих та ін.). Лондон — провідний центр євровалюти. Токіо — ринок цінних облігацій (за рахунок великих обсягів збережень та надлишків капіталу в Японії). Цюрих — провідний ринок іноземних облігацій (за рахунок анонімності зарубіжних депозитів). Інші міжнародні фінансові центри (Франкфурт, Амстердам, Париж, Гонконг, Багамські острови, Кайманові острови) виконували різні функції, пов’язані зі світовими потоками капіталу. Зміцнення зв’язків між цими центрами здійснило фінансову революцію.

Ключові аспекти фінансової революції:

глобальна наявність міжнародних фінансових інститутів;

міжнародна фінансова інтеграція;

швидкий розвиток фінансових інновацій.

Ці зміни ставлять перед урядами, підприємствами, фінансовими інститутами та міжнародними організаціями нові завдання. США продовжує відчувати великий дефіцит бюджету й торгового балансу. Активне сальдо торгового балансу Японії має бути спрямоване в продуктивні капіталовкладення в інших країнах. Країни, що розвиваються, мають знайти можливості для обслуговування зовнішнього боргу, а також платити за постійне збільшення вартості імпортних товарів та капіталу. Країни з перехідною економікою в Східній Європі повинні зайняти відповідне місце у світовій ринковій системі. Нові індустріальні країни (Східна Азія — Південна Корея, Гонконг, Сінгапур, Тайвань; Латинська Америка — Бразилія, Аргентина, Мексика) мають піднятися на передкризові економічні позиції. Фінансові інститути потребують високоосвічених працівників для прийняття своєчасних рішень в умовах нестабільної ситуації на фінансових ринках.

Усе це дає змогу визначити такі складові процесу фінансової глобалізації світу: інтеграція, концентрація й конвергенція міжнародних ринків капіталу, зростання конкуренції на міжнародних ринках капіталу, інформатизація фінансових ринків.

Суб’єкти міжнародних фінансів та їхня характеристика

Рис. 3. Суб’єкти міжнародних фінансів

Суверенна держава є основним суб’єктом міжнародного права, що діє у сфері міжнародних фінансів та наділений здатністю здійснювати міжнародні права та обов’язки. Основними критеріями характеристики суверенної держави є правосуб’єктність, імунітет, спадкоємність.

Правосуб’єктність — це здатність вступати у відносини з іншими державами та суб’єктами міжнародного права.

Права та обов’язки різних держав однакові, незалежно від їхніх розмірів, економічної та військової могутності; вони зумовлені природою держави й характером міжнародної спільноти на визначений історичний період розвитку та пов’язані між собою. Основні права держави пов’язані із суверенітетом. Вони відповідно обмежені правами інших держав та мають використовуватися згідно з основними принципами й нормами міжнародного права.

Суб’єкти міжнародних фінансів повинні зважати на те, що юрисдикція держави має здійснюватися з урахуванням імунітетів, визнаних міжнародним правом. Імунітет виходить з принципу суверенної рівності, тобто рівний над рівним влади не має.

Спадкоємність держави – перехід прав та обов’язків у наслідок заміни однієї держави іншою відносно відповідальності за міжнародні відносини якоїсь території. Розрізняють спадкоємність щодо договорів, щодо державної власності та архівів, щодо державних боргів

У сфері міжнародних фінансів держава в особі державних органів (Уряд, Міністерство закордонних справ, Міністерство фінансів та ін.) та офіційних посадових осіб (президент, прем’єр-міністр) має право здійснювати такі види діяльності: брати участь у міжнародних економічних та фінансових конференціях, у діяльності міжнародних організацій, у клірингових, платіжних і валютних угодах; укладати міждержавні договори щодо експорту-імпорту товарів та послуг, міждержавні угоди оренди рухомого та нерухомого майна, іпотеки, кредитування, позик, інвестування, фінансування; здійснювати операції з золотом та дорогоцінними металами; емітувати державні казначейські зобов’язання, цінні папери; забезпечувати фінансовими та іншими гарантіями операції різних юридичних та інших осіб; надавати безоплатну фінансову допомогу.

Центральний банк — юридична особа, що знаходиться в державній власності і, відповідно до державних цілей, здійснює повноваження з володіння, користування та розпорядження майном Банку. Як правило, Центральний банк підпорядковується парламенту, а основні його функції спрямовані на розвиток і зміцнення фінансово-кредитної системи національної держави, забезпечення ефективного й безперебійного функціонування системи розрахунків, регулювання, контроль та нагляд за діяльністю національних і іноземних фінансово-кредитних інститутів.

Міждержавні (міжнародні, регіональні) організації

Виражаючи волю держав, міждержавні організації у межах повноважень, зафіксованих в установчих документах, поряд з державами регламентують статус суб’єктів світових фінансових ринків та регулюють міжнародні валютно-кредитні відносини.

Міжнародна організація — це об’єднання суверенних держав, створене на основі міжнародного договору та статуту для виконання визначених цілей, яке має систему постійно діючих органів, міжнародну правосуб’єктність та засноване згідно з міжнародним правом.

Міжнародні і регіональні валютно-кредитні і фінансові організації — це інститути, створені на основі міждержавних угод для врегулювання міжнародних економічних відносин, зокрема валютно-кредитних і фінансових.

МВФ (Міжнародний валютний фонд);

БМР (Банк міжнародних розрахунків);

СБ (Світовий банк);

МАР (Міжнародна асоціація розвитку);

МАІГ (Міжнародна агенція з інвестиційних гарантій);

регіональні банки розвитку;

валютно-кредитні й фінансові організації ЄС.

Для характеристики суб’єктів міжнародних фінансів потрібно використовувати конституції країн, статути та положення державних та суспільних органів і організацій, установчі документи інститутів, бірж, ТНК та приватних підприємств.

Література

1. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — 2-ге вид., перероб. й допов. — К.: Знання: КОО, 1999. — С. 203—240.

2. Валютный рынок и валютное регулирование: Учеб. пособие / Под ред. И. Н. Платоновой. — М.: БЕК, 1996. — С. 297—318.

3. Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер с англ. — М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 1998. — С. 2—20.

4. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000. — С. 3—31, 325—327, 425—498.

5. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А. С. Булатова. — М.: Юристь, 2000. — С. 190—194, 206—210. — (Серия «Homo faber»).

6. Мишкін, Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, А. Стасишин, Г. Стеблій. — К.: Основи, 1999. — С. 231—237.

7. Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений: Учебник / Науч. ред. д-р экон. наук, проф. В. В. Круглов. — М.: ИНФРА-М, 2000. — С. 345—431.

8. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с франц. / Общ. ред. Н. С. Бабинцевой. — М.: Прогресс: Универс, 1994. — С. 30—56.

9. Шемет Т. С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг. ред. А. А. Мазаракі. — К.: Київський нац. торгово-екон. ун-т, 2000. — С. 11—25.

План семінарських занять

1. Предмет і функції міжнародних фінансів.

2. Взаємозв’язок міжнародних фінансів і світового економічного середовища.

3. Суб’єкти міжнародних фінансів та їхня характеристика.

Термінологічний словник

Дієздатність — здатність незалежно від інших суб’єктів здійснювати свої права та обов’язки.

Правоздатність — здатність мати права та обов’язки.

Правосуб’єктність держави — здатність вступати у відносини з іншими державами та суб’єктами міжнародного права.

Фінансова інновація — створення нових фінансових інструментів та технологій.

Фінансовий інжиніринг — розвиток та творче застосування фінансових технологій для вирішення фінансових проблем та використання фінансових можливостей.

Фінансові інструменти — форми фінансових активів.

Фінансові технології — механізми реалізації фінансових інструментів.

Запитання для перевірки знань

1. Дайте визначення предмета курсу «Міжнародні фінанси».

2. Розкрийте поняття світового фінансового середовища.

3. Характеристика змін світового економічного середовища, їхній вплив на міжнародні фінансові відносини.

4. Визначте та дайте характеристику основним змінам у структурі світової економіки.

5. Визначте та дайте характеристику факторам впливу на міжнародний рух капіталу.

6. Розкрийте поняття фінансової революції.

7. Характеристика держави як суб’єкта міжнародних фінансів.

8. Характеристика центрального банку як суб’єкта міжнародних фінансів.

9. Характеристика міжнародних організацій як суб’єктів міжнародних фінансів.

Самостійна робота студентів

Студентам пропонується підготувати реферати та зробити на їхній основі доповіді за такими темами:

1. Мексиканська криза 1995 р.

2. Криза країн Південно-Східної Азії.

3. Країни Латинської Америки та фінансові кризи.

ТЕМА 2. ЕВОЛЮЦІЯ СВІТОВОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ

Поняття світової валютної системи,
основні складові

Валютна система — форма організації та регулювання валютних відносин, закріплена національним законодавством чи міжнародними угодами. Розрізняють національну, світову й міжнародні (регіональні) валютні системи.

Національна валютна система — це форма економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави.

Світова та міжнародна валютні системи — це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася та закріплена міждержавною домовленістю, тобто це сукупність способів, інструментів, міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у межах світового господарства.

Основні елементи національної і світової валютних систем наведено в табл. 1.

Таблиця 1

Основні елементи національної ТА світової
валютних систем [10, с. 33]

Національна валютна система	Світова валютна система
Національна валюта	Резервні валюти, міжнародні рахункові валютні одиниці
Умови конвертування національної валюти	Умови взаємного конвертування валют
Паритет національної валюти	Уніфікований режим валютних паритетів
Режим курсу національної валюти	Регламентація режимів валютних курсів
Наявність чи відсутність валютних обмежень, валютний контроль	Міждержавне регулювання валютних обмежень
Національне регулювання міжнародної валютної ліквідності країни	Міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності
Регламентація використання міжнародних кредитних засобів обігу	Уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу

Закінчення табл. 1

Національна валютна система	Світова валютна система
Регламентація міжнародних розрахунків країни	Уніфікація основних форм міжнародних розрахунків
Режим національного валютного ринку та ринку золота	Режим світових валютних ринків та ринку золота
Національні органи, що керують валютними відносинами країни та регулюють їх	Міжнародні організації, які здійснюють міждержавне валютне регулювання

Валюта — перший елемент валютної системи, світовий грошовий товар, носій міжнародних валютних відносин, приймається кожною країною як еквівалент вивезеного нею багатства. У широкому розумінні означає грошову одиницю будь-якої країни. Національна валюта — грошова одиниця певної країни та той чи інший її тип (грошова, срібна, паперова). Іноземна валюта — грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках. Міжнародна (регіональна) валюта — міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, засіб платежу: СДР (спеціальні права запозичення (СПЗ)) — міжнародні платіжні засоби, які використовуються МВФ для безготівкових міжнародних розрахунків через записи на спеціальних рахунках та як розрахункова одиниця МВФ; ЕКЮ — регіональна розрахункова одиниця, яку було введено в 1979 р. у межах Європейської валютної системи та яка пізніше стала розрахунковою одиницею Європейського валютного союзу (сьогодні це ЄВРО).

Поняття валютного курсу розкривається як мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Є такі види валютних курсів: фіксований та плаваючий.

Найважливішою якісною характеристикою валюти є ступінь її конвертування. За ступенем конвертування валюти бувають такі: вільно конвертовані, частково конвертовані, неконвертовані, зовнішньо конвертовані, внутрішньо конвертовані. Визначення інших елементів валютної системи подано в термінологічному словнику.

Рис. 4. Класифікація конвертованості валюти [1, с. 98]

Таблиця 2

Класифікатор іноземних валют [1, с. 102]

Найменування валюти	Код валюти
Найменування валюти	цифровий	літерний
1. Вільно конвертована валюта (1-ша група)
Австралійські долари	035	AUD
Австрійські шилінги	027	ATS
Англійські фунти стерлінгів	003	GBP
Бельгійські франки	040	BEF
Люксембурзькі франки	019	LUF
Німецькі марки	048	DEM
Голландські гульдени	005	HLG
Грецькі драхми	213	GRD
Датські крони	018	DKK
Ірландські фунти	219	ІЕР
Іспанські песети	051	ESP
Італійські ліри	008	ITL
Канадські долари	022	CAD
Норвезькі крони	017	NOK
Долари США	001	USD
Фінські марки	216	FIМ
Португальські ескудо	281	РТЕ
Французькі франки	009	FRF
Шведські крони	007	SEK
Швейцарські франки	006	CHF
Японські єни	024	JPY
Ісландські крони	061	ISK
ЄВРО	911	EUR
СДР	012	SDR

Продовження табл. 2

Найменування валюти	Код валюти
Найменування валюти	цифровий	літерний
2. Валюти з обмеженою конвертованістю (2-га група)
Франки КФА (франк Африканського фінансового товариства)	952	XDF
Чилійські песо	296	CLP
Китайські юані	156	CNY
Чеські крони	200	CZY
Словацькі крони	201	SKK
Словенські толари	203	SIT
Хорватські куни	209	HRD
Єгипетські фунти	239	EGP
Гонконгські долари	365	HKD
Сінгапурські долари	062	SGD
Угорські форинти	504	HGF
Індійські рупії	245	INR
Ізраїльські шекелі	493	ILS
Південної Кореї вони	480	KRW
Польські злоті	541	PLZ
Румунські леї	519	ROL
Саудівської Аравії ріали	221	SAR
Тайванські долари	287	TWD
Турецькі ліри	214	TRL
Кувейтські динари	052	KWD
Новозеландські долари	355	NZD
Мальтійські ліри	361	МТР
Азербайджанський манат	948	AZM
Білоруський рубль	834	BYR
Вірменський драм	944	WDR

Закінчення табл. 2

Найменування валюти	Код валюти
Найменування валюти	цифровий	літерний
Узбецький сум	936	USM
Киргизький сом	939	KGS
Таджицький рубль	837	TYR
Туркменський манат	938	ТММ
Російський рубль	858	RUR
Естонські крони	233	ЕЕК
Латвійські лати	853	LVL
Литовські літи	854	LTL
Казахські тенге	835	KZT
Молдавські леї	843	MDL
Грузинський ларі	849	GEL
3. Неконвертовані валюти (3-тя група)
Неконвертованими на території України визначаються всі валюти, які не віднесено до першої та другої груп

Регламентацією діяльності національних органів управління та регулювання валютних відносин країни займаються: центральний банк, Міністерство економіки, Міністерство фінансів; у деяких країнах — органи валютного контролю.

Міждержавне валютне регулювання здійснює МВФ (1944 р.), а в Європейській валютній системі — Європейський фонд валютного співробітництва (1973—1993 рр.), замінений Європейським валютним інститутом (1994—1998 рр.), а з 1 червня 1998 р. — Європейським центральним банком.

Валютний курс: сутність, функції,
багатофакторність, теорії регулювання валютного курсу

Валютний курс — «ціна» грошової одиниці однієї країни, виражена в іноземних грошових одиницях чи міжнародних валютних одиницях (СДР, ЕКЮ, замінених ЄВРО з 1999 р.), коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу, що визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку.

Функції валютного курсу:

Забезпечення взаємного обміну валютами під час торгівлі товарами, послугами та під час руху капіталів і кредитів.

Використовується для порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних чи іноземних валютах.

Використовується для періодичної переоцінки рахунків компаній та банків в іноземній валюті.

Багатофакторність валютного курсу — відображає зв’язок валютного курсу з іншими економічними категоріями: вартістю, ціною, грошима, процентом, платіжним балансом і т. д. При цьому вони тісно переплітаються, а вирішальними стають певні фактори:

темп інфляції;

стан платіжного балансу;

різниця процентних ставок у різних країнах;

діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції;

ступінь використання визначеної валюти на євроринку та в міжнародних розрахунках;

прискорення чи затримка міжнародних платежів;

ступінь довіри до валюти на національному та світових ринках;

валютна політика.

Є такі основні теорії регулювання валютного курсу: теорія паритету купівельної здатності, теорія регульованої валюти, теорія ключових валют, теорія фіксованих паритетів та курсів, теорія плаваючих валютних курсів, нормативна теорія валютного курсу. Загальними рисами цих теорій є заперечення теорії трудової вартості, вартісної основи валютного курсу, товарної природи грошей.

Теорії регулювання валютного курсу виконують дві функції: ідеологічну (спрямована на обґрунтування життєздатності ринкової економіки) і практичну (розроблення методів регулювання валютного курсу як складової валютної політики).

Криза валютної системи: поняття, види

Поняття кризи світової валютної системи виникло з кризою першої світової валютної системи. Під кризою світової валютної системи розуміють загострення валютних протиріч, різке порушення її функціонування, що проявляється в невідповідності структурних принципів організації світового валютного механізму зміненим умовам виробництва.

Періодичні кризи світової валютної системи займають відносно довгі історичні періоди: криза золотомонетного стандарту тривала близько 10 років (1913—1922), Генуезької валютної системи — 8 років (1929—1936), Бреттонвудської — 10 років (1967—1976). Криза світової валютної системи веде до знищення старої системи та заміни її новою, що забезпечує відносну валютну стабілізацію.

Основні етапи створення світової валютної системи:

Становлення, формування передумов, визначення принципів нової системи; при цьому зберігається її спадкоємний зв’язок з попередньою системою.

Формування структурної єдності, завершення побудови, поступова активізація принципів нової системи.

Створення повноцінно функціонуючої нової світової валютної системи на базі закінченої й органічної цілісності її елементів.

Услід за цим настає період, коли валютно-економічний стан окремих країн покращується, а світова валютна система відповідає у визначених межах умовам та вимогам економіки та функціонує відносно ефективно в інтересах провідних країн.

Розрізняють локальні валютні кризи, що вражають окремі країни чи групу країн навіть за відносної стабільності світової валютної системи, циклічні валютні кризи — прояви економічних криз, спеціальні валютні кризи, що зумовлені різними факторами: криза платіжного балансу, криза, викликана надзвичайними обставинами і т. д.

Паризька валютна система

Перша валютна система. Стихійно сформувалася в ХІХ ст. після промислової революції на базі золотого монометалізму у формі золотомонетного стандарту. Юридично оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції в 1867 р., яка визнала золото єдиною формою світових грошей. За цих умов не існувало відмінностей між національною та світовою валютними системами (тільки монети приймались до платежу за своєю вагою).

Структурні принципи:

Основа — золотомонетний стандарт.

Кожна валюта мала свій золотий вміст (Великобританія — з 1816 р., США — з 1937 р., Німеччини — з 1875 р., Франція — з 1878 р., Росія — 1895—1897 рр.). Відповідно до золотого змісту валют установлювалися їхні золоті паритети. Валюти вільно конвертувалися в золото.

Склався режим вільно плаваючих курсів валют з урахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих крапок.

У 1913 р. провідну роль у міжнародних розрахунках відігравав фунт стерлінгів — 80 %.

З кінця ХІХ ст. простежується тенденція до зменшення долі золота в грошовій масі (у США, Франції, Великобританії з 28 % у 1972 р. до 10 % у 1913 р.). Міжнародні розрахунки здійснювались, головним чином, з використанням тратт (переказних векселів), виписаних у національній валюті, переважно в англійській.

Регулюючий механізм золотомонетного стандарту припиняв діяти під час економічних криз (1825 р., 1836—1839 рр., 1847 р., 1855 р. та ін.).

Генуезька світова валютна система

Друга світова валютна система. Юридично оформлена міждержавною угодою на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922 р.

Принципи:

Основа — золото й девізи (іноземні валюти для міжнародних розрахунків). Грошові системи 30-ти країн базувались на золото-девізному стандарті.

Збережені золоті паритети. Конверсія валют у золото почала здійснюватись не тільки безпосередньо (США, Франція, Великобританія), а й побічно, через іноземні валюти (Німеччина та ще 30 країн).

Відновлений режим вільно змінних валютних курсів.

Валютне регулювання проводилось у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій та нарад.

У 1922—1928 рр. настала відносна валютна стабілізація. Її ненадійність полягала в тому, що замість золотомонетного стандарту було введено урізані форми золотого монометалізму. Процес стабілізації валют розтягнувся на кілька років, що створило умови для валютних війн. Методи валютної стабілізації визначили її хиткість. Стабілізацію валют було проведено за рахунок іноземних кредитів. США, Великобританія та Франція використовували важкий валютно-економічний стан низки країн для нав’язування їм обтяжливих умов міжурядових позик.

Під впливом закону нерівномірності розвитку після Першої світової війни валютно-фінансовий центр перемістився з Західної Європи до США.

Валютна стабілізація закінчилася кризою.

Головні особливості світової валютної кризи (1929—1936 рр.):

циклічний характер;

структурний;

великий термін;

виключна глибина та гострота;

надзвичайна нерівномірність розвитку.

У цей період почали формуватися регіональні валютні угрупування — валютні блоки: стерлінговий, доларовий та золотий. Характерним було те, яка курс залежних валют прикріплювався до валюти країни, що керувала угрупованням; забезпеченням залежних валют були її казначейські векселі й облігації державних позик; міжнародні розрахунки країн, що входили до блоку, здійснювалися у валюті країни — гегемона, їхні валютні резерви зберігалися в цій країні.

Під час Другої світової війни на базі валютних блоків створили валютні зони, що були вищою формою регіональних валютних об’єднань (британського фунта стерлінгів, долара США, французького франка, португальського ескудо, іспанської песети, голландського гульдена).

Друга світова війна привела до поглиблення кризи Генуезької валютної системи. Розроблення проекту нової світової валютної системи почалося ще в роки війни (у квітні 1943 р.). У результаті довгих дискусій щодо планів Г. Д. Уайта (США) і Дж. М. Кейнса (Великобританія) формально переміг американський проект, хоча кейнсіанські ідеї міждержавного валютного регулювання також було покладено в основу Бреттонвудської системи. Загальні принципи обох проектів такі: вільна торгівля та рух капіталів, рівновага платіжних балансів, стабільні валютні курси та світова валютна система в цілому, золото-девізний стандарт, створення міжнародної організації для спостереження за функціонуванням світової валютної системи, для взаємного співробітництва та покриття дефіциту платіжного балансу.

Бреттонвудська валютна система

Оформлена на валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі (США), де було створено Міжнародний валютний фонд та прийнято його Статут.

Основні принципи:

Золото-девізний стандарт, основою якого є золото та дві резервні валюти — долар США та фунт стерлінгів.

Форми використання золота як основи світової валютної системи:

— збережено золоті паритети валют, у МВФ уведено їхню фіксацію;

— золото — міжнародний платіжний та резервний засіб;

— долар прирівняний до золота, щоб закріпити за ним статус головної резервної валюти;

— для цього ж казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото іноземним центральним банкам і урядовим установам за офіційною ціною, установленою в 1934 р., виходячи з золотого вмісту своєї валюти (35 доларів за 1 тройську унцію, яка дорівнює 31,1035 г).

Установлений режим фіксованих валютних курсів: ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких межах (±1 % за Статутом МВФ чи ±0,75 % за Європейською валютною угодою).

Уперше в історії створено міжнародні валютно-кредитні організації: МВФ і МБРР.

Післявоєнний розвиток системи характеризувався новою розстановкою сил у світовому господарстві. У 1949 р. США належало 54,6 % капіталістичного промислового виробництва, 33 % — експорту, 75 % — золотих резервів. Частка країн Західної Європи в промисловому виробництві в 1948 р. впала до 31 %, а в експорті товарів — до 28 %. Золоті запаси цих кран знизилися з 9 млрд до 4 млрд доларів, що було в 6 разів нижче ніж у США (24,6 млрд доларів), і їхні розміри різко коливалися. Великобританія обслуговувала своєю валютою 40 % міжнародної торгівлі. Панування доларової гегемонії США.

Багато країн Латинської Америки та Західної Європи практикували множинність валютних курсів — диференціацію курсових співвідношень валют за видами операцій, товарними групами й регіонами. За 1938—1958 рр. упали курси західноєвропейських валют відносно долара: італійської ліри — у 33 рази, французького франка — у 20 раз, фінської марки — у 7 разів, австралійського шилінга — у 5 разів, турецької ліри — у 2 рази, фунта стерлінгів — на 80 %. Виникнення курсових перекосів — невідповідності ринкового та офіційного курсів — слугувало причиною масових девальвацій.

Період 1953—1957 рр. характеризувався відносною стабільністю. До 1952 р. Західна Європа досягла довоєнного рівня промислового розвитку завдяки Плану Маршала (програма відбудови Європи, яка була розрахована на 1947—1952 рр. За 4 роки США профінансували поставки продукції, вугілля та харчів у країни Західної Європи на 14 млрд доларів). До 1957 р. європейські валюти отримали статус повністю конвертованих, ринки валюти в Європі було лібералізовано: грошові перекази між резидентами та нерезидентами здійснювались вільно, обсяги міжнародного кредитування та торгівлі іноземною валютою збільшились.

Проблеми з платежами виникли в 1958—1963 рр. Далі розпочався період контролю капіталу (1964—1970 рр.), що характеризувався введенням нового податку (акцизу на купівлю американськими резидентами облігацій і акцій, випущених іноземними юридичними особами), спрямованого на вирівнювання вартості цінних паперів у Нью-Йорку та Європі, де рівень процентних ставок був вищим, та затвердженням на початку 1965 року додаткових форм контролю капіталу: обмеження кредитування американськими банками офшорних позичальників (серед них європейські філіали американських корпорацій), обмеження на прямі закордонні капіталовкладення американських підприємств. Ці обмеження забезпечили стимули для розвитку офшорних фінансових ринків, ураховуючи ринки євровалюти та єврооблігацій.

Загострення протиріч між інтернаціональним, глобальним характером міжнародних економічних відносин та використанням для їхнього здійснення національних валют, які схильні до знецінення (переважно долара), призвело до кризи Бреттонвудської валютної системи (1967—1976 рр.).

Наплив доларів у країни Західної Європи та Японію викликав масовий перехід до плаваючих валютних курсів, а отже, спекулятивну атаку їхніх валют на долар. Франція ввела подвійний валютний ринок за прикладом Бельгії, де він функціонував з 1952 р. Країни Західної Європи почали відкрито виступати проти привілейованого стану долара у світовій валютній системі. Пошуки виходу з валютної кризи завершилися компромісною Вашингтонською угодою групи «десяти» 18 грудня 1971 р.

США не взяли зобов’язань відновити конвертування долара в золото та брати участь у валютній інтервенції. У такий спосіб вони зберегли привілейований статус долара.

Закон про девальвацію долара було підписано президентом Р. Ніксоном 3 квітня та затверджено конгресом 26 квітня 1972 р. Підвищення ціни золота було узаконено після реєстрації нового паритету долара в МВФ та повідомлення країн-членів 8 травня 1972 р.

Валютна криза збігалася з енергетичною та світовою економічною кризами.

Пошуки виходу з валютної кризи тривали довго, спочатку в академічних, а потім урядових колах та численних комітетах. «Комітет двадцяти» МВФ підготував у 1972—1974 рр. проект реформи світової валютної системи.

Ямайська валютна система

Угоду було укладено країнами—членами МВФ у Кінгстоні (Ямайка) у січні 1976 р. і ратифіковано більшістю членів у квітні 1978 р. Було внесено зміни до Статуту МВФ.

Принципи:

Уведено стандарт СДР (спеціальні права запозичення) замість золото-девізного стандарту. (Угоду про створення цієї нової міжнародної рахункової валютної одиниці (за проектом О. Еммінгера) було підписано країнами-членами МВФ у 1967 р. Перші зміни Статуту МВФ, пов’язані з випуском СДР, набрали чинності з 28 липня 1969 р.)

Юридично завершено демонетизацію золота: відмінено його офіційну ціну, золоті паритети, припинено розмінювання доларів на золото.

Країни отримали право вибирати будь-який режим валютного курсу.

МВФ, який зберігся на уламках Бреттонвудської системи, закликав посилити міждержавне валютне регулювання.

Проблеми СДР:

емісії та розподілу;

забезпечення.

СДР характеризуються певними позитивними моментами, що уможливлює їхнє використання як основи багатовалютних обмовок, проте вони не мають абсолютної спадкоємності, не забезпечують еквівалентності зіставлень та врегулювання сальдо платіжного балансу. Малоймовірне використання СДР як міжнародного резервного активу та перетворення їх у повномасштабну світову валюту. Концепція стандарту СДР втратила зміст у 90-х роках, і необхідні зміни цього структурного елемента Ямайської валютної системи.

Проблеми Ямайської валютної системи:

втрата доларом монопольної ролі;

проблема багатовалютного стандарту;

проблема золота;

проблеми режиму плаваючих валютних курсів.

Проблеми Ямайської валютної системи породжують об’єктивну необхідність її подальшого реформування. Потрібні пошуки шляхів стабілізації валютних курсів, посилення координації валютно-економічної політики провідних країн. Суперництво трьох центрів лежить в основі валютних протиріч. У відповідь на нестабільність Ямайської валютної системи країни ЄС створили власну міжнародну (регіональну) валютну систему для стимулювання процесу економічної інтеграції.

Європейська валютна система (ЄВС)

Це міжнародна (регіональна) валютна система — сукупність економічних відносин, пов’язана з функціонуванням валюти в межах економічної інтеграції; державно-правова форма організації валютних відносин країн «Загального ринку» для стабілізації валютних курсів і стимулювання інтеграційних процесів, підсистема Ямайської світової валютної системи.

Принципи:

Система базувалася на ЕКЮ — європейській валютній одиниці. Умовна вартість ЕКЮ визначалася методом валютного кошика, який охоплював валюти 12 країн ЄС. Доля валют у кошику ЕКЮ залежала від долі країни в сукупному ВВП держав-членів ЄС, їхнього взаємного товарообігу та участі в короткострокових кредитах підтримки. У 1993 р. доля німецької марки становила 32,6 %, французького франка — 19,9 %, фунта стерлінгів — 11,5 %, італійської ліри — 8,1 %, датської крони — 2,7 %.

Використання золота як реального резервного активу.

Режим валютних курсів базується на спільному плаванні валют у формі «європейської валютної змії» у встановлених межах взаємних коливань (±2,25 % від центрального курсу для деяких країн (Італія), ±6 % до кінця 1989 р., з серпня 1993 р. — ±15 %).

Міждержавне регіональне валютне регулювання здійснюється наданням центральним банкам кредитів для покриття тимчасового дефіциту платіжних балансів і розрахунків, пов’язаних з валютною інтервенцією.

Створення ЄВС — явище закономірне. Ця валютна система виникла на базі західноєвропейської інтеграції для створення власного валютного центру. Однак через те, що ЄВС є підсистемою світової валютної системи, вона випробовує на собі наслідки її нестабільності та вплив долара США.

Досягнення ЄВС:

Успішний розвиток ЕКЮ (набула деяких рис світової валюти, хоча не стала нею в повному розумінні).

Режим узгодженого коливання валютних курсів у вузьких межах.

Відносна стабілізація валют.

Об’єднання 20 % офіційних золото-доларових резервів.

Розвиток кредитно-фінансового механізму підтримки країн-членів.

Міждержавне й елементи наднаціонального регулювання економіки.

Недоліки ЄВС:

Періодичні офіційні зміни валютних курсів (16 разів за 1979—1993 рр.).

Значна структурна нерівновага економіки країн-членів, відмінності в рівнях та темпах економічного розвитку, інфляції, стані платіжного балансу.

Небажання країн-членів передавати свої суверенні права наднаціональним органам.

Приватні ЕКЮ не були пов’язані з офіційними ЕКЮ, єдиним емісійним центром та взаємною оборотністю.

Випуск ЕКЮ «скромно» вплинув на взаємні операції центральних банків країн ЄС, з 1985 р. їхнє право використовувати ЕКЮ для погашення взаємної заборгованості розширено з 50 до 100 %.

Вплив зовнішніх факторів дестабілізує систему.

«План Ж. Делора» — програма створення політичного, економічного та валютного союзу в квітні 1989 р.

Створення загального (інтегрованого) ринку

Структурне вирівнювання відсталих зон та регіонів

Координація економічної, бюджетної, митної політики для стримування інфляції, стабілізації цін і економічного росту, обмеження дефіциту державного бюджету та вдосконалення методів його покриття.

Заснування наднаціонального Європейського валютного інституту в складі керівників центральних банків і членів директорату для координації валютної політики.

Єдина валютна політика, уведення фіксованих валютних курсів і колективної валюти — ЕКЮ.

Створення до 2000 р. політичного союзу ЄС.

Етапи формування валютно-економічного союзу в ЄС

(Маастріхтський договір, лютий 1992 р. — підписаний; листопад 1993 р. — ратифікований і набрав чинності.)

Перший етап (1 липня 1990 р. — 31 грудня 1993 р.) — становлення економічного й валютного союзу ЄС (ЄВС).

Другий етап (1 січня 1994 р. — 31 грудня 1998 р.) — підготовка країн-членів до введення ЄВРО.

Третій етап переходу до нової валюти (1999—2002 рр.) — ЄВРО стає загальною грошовою одиницею, національна валюта зберігається як паралельна грошова одиниця.

Сценарій переходу до ЄВРО:

З 1 січня 1999 р. — тверда фіксація курсів валют країн зони ЄВРО до ЄВРО для перерахунків (табл. 3).

Таблиця 3

Курси валют

Валюта	Одиниця національної валюти за 1 ЄВРО
Бельгійський франк	40,3399
Німецька марка	1,95583
Іспанська песета	166,386
Французький франк	6,55957
Ірландський фунт	0,787564
Італійська ліра	1936,27
Люксембурзький франк	40,3399
Голландський гульден	2,20371
Австрійський шилінг	13,7603
Португальське ескудо	200,482
Фінська марка	5,94573

З 1 січня 2002 р. — випуск в обіг банкнот та монет ЄВРО, паралельний обіг з національними валютами країн-членів, обмін останніх на ЄВРО.

З 1 липня 2002 р. — вилучення з обігу національних валют та повний перехід господарського обороту країн-членів на ЄВРО.

Основні інструменти політики ЄЦБ (Європейського центрального банку):

таргетування;

установлення меж коливань основних процентних ставок, зокрема для їхнього зближення по всій зоні ЄВРО;

операції на відкритому ринку;

установлення мінімальних резервних умов для банків.

Регламентовані також взаємовідносини «зони ЄВРО» з іншим світом. На єдину валюту переходять поки що 11 з 15 країн ЄС. Установлюється механізм регулювання валютних курсів між
ЄВРО та валютами, що залишилися в національному підпорядкуванні, — механізм «МОК-2» (табл. 4).

Таблиця 4

Центральні курси Й межі допустимих коливань валют
У МЕЖАХ Європейського валютного механізму на 1 СІЧНЯ 1999 р.

Країна й валюта

ЄВРО 1 =

Данія, крона

Верхня межа

Центральний курс

Нижня межа

7,62824

7,46038

7,29252

Греція, драхма

Верхня межа

Центральний курс

Нижня межа

406,075

353,109

300,143

Відповідальний за управління «МОК-2» — ЄЦБ.

Зміни правил державного регулювання фінансових операцій в умовах сучасного ринку ЄС (ЄВРО)

Страхові компанії та пенсійні фонди отримають рівні права на інвестування й у своїх країнах, і в зоні ЄВРО.

Втратять обмежену національну характеристику первинні дилери з розміщення державних цінних паперів.

Буде вільним і транскордонним розміщення в зоні ЄВРО кредитів під заставу нерухомості (зараз для цього деяким країнам потрібні спеціальні дозволи).

Зниження контролю урядами на своїх територіях діяльності центральних банків країн-партнерів.

Прискорення інтеграції податкових систем країн ЄС.

Література

1. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — 2-ге вид., перероб. й допов. — К.: Знання: КОО, 1999. — С. 45—133.

2. Валютный рынок и валютное регулирование. Учеб. пособие / Под ред. И. Н. Платоновой. — М.: БЕК, 1996. — С. 69—103.

3. Доменик Сальваторе. Международная экономика / Пер. с англ. под ред. проф. Г. Н. Котова. — М.: Ин-т внеш. экон. связей и управления, 1998. — 714 с.

4. Дэниелс Джон Д., Радеба Ли Х. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции / Пер. с англ. — 6-е изд. — М.: Дело, 1998. — С. 224—286.

5. Кругман П. Р., Обстфельд М. Международная экономика. Теория и политика: Учебник для вузов / Пер. с англ. под ред. В. П. Колесова, М. В. Кулакова. — М.: МГУ: ЮНИТИ, 1997. — С. 482—636.

6. Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей: Пер. с англ. / Общ. ред. и предисл. О. В. Ивановой. — М.: Прогресс, 1992. — С. 274—309, 324—365, 384—427.

7. Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер с англ. — М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 1998. — С. 20—52.

8. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000. — С. 31—122, 180—211.

9. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А. С. Булатова. — М.: Юристь, 2000. — С. 222—227. — (серия «Homo faber»).

10. Мишкін, Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, А. Стасишин, Г. Стеблій. — К.: Основи, 1999. — С. 559—619.

11. Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений: Учебник / Науч. ред. д-р экон. наук, проф. В. В. Круглов. — М.: ИНФРА-М, 2000. — С. 10—41.

12. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с франц. / Общ. ред. Н. С. Бабинцевой. — М.: Прогресс: Универс, 1994. — 496 с.

13. Савєльєв С. В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів: Підручник для магістрантів міжнар. економіки і держ. служби. — Т.: Економічна думка, 2001. — С. 371—373.

14. Шемет Т. С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг. ред. А. А. Мазаракі. — К.: Київський нац. торгово-екон. ун-т, 2000. — С. 32—55, 133—157, 202—208, 212—267.

15. Школа І. М., Козменко В. М. Міжнародні економічні відносини: середовище, форми, бізнес та інтеграція: Навч. посіб. — Чернівці: Рута, 1996. — С. 47—65.

План семінарських занять

1. Поняття світової грошової системи, основні складові.

2. Валютний курс: поняття, функції, багатофакторність.

3. Теорії регулювання валютного курсу.

4. Криза валютної системи: поняття, види.

5. Еволюція світової валютної системи.

6. Паризька валютна система.

7. Бреттонвудська валютна система.

8. Ямайська валютна система.

9. Європейська валютна система.

Термінологічний словник

Валютний кошик — метод співвіднесення середньозваженого курсу однієї валюти відносно визначеного набору інших валют (визначається склад валют, їхня доля в кошику, розмір валютних компонентів, тобто кількість одиниць кожної валюти в наборі).

Валютний курс — мінова вартість національної валюти однієї країни у валюті інших країн.

Валютний паритет — співвідношення між двома валютами, яке встановлюється в законодавчому порядку.

Валютні блоки — угруповання країн, залежних в економічному, валютному й фінансовому відношеннях від держави, що керує ним та диктує йому єдину політику у сфері міжнародних економічних відносин та використовує їх як привілейований ринок збуту, джерело дешевої сировини, вигідну сферу капіталовкладень.

Валютні резерви — офіційні запаси іноземної валюти в центральному банку та фінансових органах країни або в міжнародних фінансових організаціях.

Вільно конвертовані валюти — валюти, що обмінюються без обмежень на будь-які іноземні валюти.

Золотий паритет — співвідношення валют за їхнім офіційним золотим вмістом.

Класичний механізм « золотих крапок» — діяв за двох умов: вільна купівля-продаж золота та його необмежене вивезення; межі коливань валютного курсу визначались затратами, пов’язаними з транспортуванням золота за кордон (фрахт, страхування, втрата процентів на капітал, витрати на апробування та ін.) і фактично не перевищували +1 % паритету.

Міжнародна валютна ліквідність (МВЛ) — здатність країни (чи групи країн) забезпечити своєчасне погашення своїх міжнародних зобов’язань прийнятними для кредитора платіжними засобами.

Міжнародні розрахункові грошові одиниці (МРГО) — штучно створені валютні одиниці, що використовуються як умовний масштаб для зіставлення міжнародних вимог та зобов’язань, установлення валютного курсу та паритету.

Монетний паритет — співвідношення грошових одиниць різних країн за їхнім металевим вмістом (за монометалізму він збігається з валютним паритетом).

Неконвертовані валюти — замкнуті валюти, у країнах, де резидентам та нерезидентам заборонено обмінювати валюти.

Плаваючий валютний курс — визначається шляхом зіставлення паритетів купівельної спроможності валют, тобто оцінки в національних грошах вартості однойменного «кошика» товарів.

Резервна валюта — національна валюта провідних країн світу, яка накопичується центральними банками інших країн як резерв коштів для міжнародних розрахунків.

Ступінь конвертування валюти — здатність валюти до вільного необмеженого обміну на інші валюти.

Таргетування — установлення цільових орієнтирів основних грошових агрегатів для контролю над інфляцією.

Тройська унція — одиниця виміру ваги. 1 тройська унція дорівнює 31,1035 г золота.

Фіксований валютний курс — в основу покладено монетний паритет (ваговий вміст золота в національних грошових одиницях).

Частково конвертовані валюти — валюти в країнах, де зберігаються валютні обмеження.

Запитання для перевірки знань

1. Розкрийте поняття «валюта» та «валютна система».

2. Дайте характеристику основним складовим світової, міжнародної та національної валютних систем.

3. Поняття «валютного курсу», його види, функції та багатофакторність.

4. Що таке резервна валюта та які валюти мають такий статус?

5. Поняття «міжнародна валютна ліквідність», її основні компоненти.

6. Дати визначення валютної кризи та схарактеризувати її основні види.

7. Структурні принципи першої світової валютної системи.

8. Загальні риси та відмінності Генуезької та Паризької валютних систем.

9. Особливості світової валютної кризи 1929—1936 рр.

10. Структурні принципи Бреттонвудської валютної системи.

11. Причини та форми кризи Бреттонвудської валютної системи.

12. Характеристика Ямайської валютної системи.

13. Які проблеми сучасної валютної системи?

14. У чому відмінність Європейської валютної системи від Ямайської?

15. Назвіть загальні риси та відмінності СДР та ЕКЮ.

16. Назвіть причини введення та дайте характеристику особливостей ЄВРО.

Проблемні питання

Чи потрібно країнам використовувати національні валюти?

Самостійна робота студентів

Студентам пропонується підготувати реферати та зробити на їхній основі доповіді за такими темами:

1. Еволюція розвитку національної валютної системи України.

2. Паритет валюти та його форми.

ТЕМА 3. СВІТОВИЙ ФІНАНСОВИЙ РИНОК ТА ЙОГО СТРУКТУРА

Фінансові ресурси світового господарства

Фінансові ресурси — капітал у грошовій формі (фінансові активи, фінанси).

У світовому господарстві постійно відбувається переливання грошового капіталу, що формується в процесі кругообігу капіталу. Фінансові ресурси належать приватним особам, компаніям, національним і міжнародним організаціям, державам. Вони нерівномірно розподілені між країнами й тому постійно переміщуються між ними. Цей рух фінансових активів набирає форми міжнародного руху капіталу. Разом з тим частина фінансових ресурсів зайнята в обслуговуванні платежів, що виникають у міжнародній торгівлі товарами та послугами, за передачі знань (технологій) і міжнародної міграції населення. Цей рух фінансових активів у світі набирає форми міжнародних валютно-розрахункових відносин або фінансування міжнародної торгівлі.

Фінансові ресурси світу

У широкому розумінні

— це сукупність фінансових ресурсів усіх країн, міжнародних організацій та міжнародних фінансових центрів світу.

У вузькому розумінні

— це ті фінансові ресурси, які використовуються в міжнародних економічних відносинах, тобто у взаєминах між резидентами та нерезидентами.

Фактори, що впливають на рух фінансових потоків:

стан економіки;

взаємна лібералізація торгівлі країн-учасниць ГАТТ/ВТО;

структурна перебудова економіки;

масштабне перенесення за кордон низькотехнологічних виробництв;

міждержавний розрив темпів інфляції та рівнів процентних ставок;

зростання масштабів незбалансованості міжнародних розрахунків;

випередження вивозом капіталу торгівлі товарами та послугами.

Основні канали руху світових фінансових потоків:

Валютно-кредитне та розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів (зокрема особливого товару — золота) і послуг.

Зарубіжні інвестиції в основний та оборотний капітал.

Операції з цінними паперами та різними фінансовими інструментами.

Валютні операції.

Перерозподіл частини національного прибутку через бюджет у формі допомоги країнам, що розвиваються, та внесків держав у міжнародні організації тощо.

Основні характеристики світових фінансових потоків:

Єдність форми (грошова форма у вигляді різних фінансово-кредитних інструментів).

Місце реалізації (сукупний ринок — специфічна сфері ринкових відносин).

Поняття та структура світового
фінансового ринку

Фінансовий ринок

З функціонального погляду

— це система ринкових відносин, де об’єктом операцій є грошовий капітал, і яка здійснює акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків для забезпечення безперервності та рентабельності виробництва.

З інституціонального погляду

— це сукупність банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж, через які здійснюється рух світових фінансових потоків, та які є посередниками перерозподілу фінансових активів між кредиторами й позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів.

Об’єктивною основою розвитку світових фінансових ринків є закономірності кругообігу функціонуючого капіталу. У деяких місцях виникає надмірна пропозиція тимчасово вільних капіталів, в інших постійно виникає попит на них. Бездіяльність капіталу суперечить його природі та законам ринкової економіки. Світові фінансові ринки вирішують цю суперечність на рівні всесвітнього господарства.

Структуру світового фінансового ринку можна розглядати з різних поглядів.

Функціональну структуру світового фінансового ринку зображено на рис. 5.

Рис. 5. Механізм перерозподілу
фінансових ресурсів світу [4, с. 191]

З погляду строків обігу фінансових активів світовий фінансовий ринок можна розділити на дві частини: грошовий ринок (короткостроковий) та ринок капіталу (довгостроковий).

Короткостроковий характер значної частини світового фінансового ринку робить його залежним від припливу та відпливу фінансових коштів. Більше того, існують фінансові активи, спрямовані на перебування на грошовому ринку для отримання максимальних прибутків, зокрема за рахунок цілеспрямованих спекулятивних операцій на грошовому ринку. Ці фінансові кошти часто називають «жаркі гроші».

Світові фінансові ринки виникли на базі відповідних національних ринків, тісно взаємодіють з ними та мають низку специфічних відмінностей.

Відмінності світових фінансових ринків від національних:

величезні масштаби (щоденні операції на світових фінансових ринках у 50 разів перебільшують операції світової торгівлі товарами);

відсутність географічних кордонів;

цілодобове проведення операцій;

використання валют провідних країн, а також ЕКЮ (1979—1998 рр.), ЄВРО з 1999 р., частково СДР;

учасниками є переважно першокласні банки, корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом;

доступ на ці ринки відкритий у першу чергу першокласним позичальникам чи під солідні гарантії;

диверсифікація сегментів ринку та інструментів операцій за умов революції у сфері фінансових послуг;

специфічні — міжнародні — процентні ставки;

стандартизація та високий ступінь інформаційних технологій безпаперових операцій на базі використання комп’ютерів.

Міжнародні фінансові потоки
та світові фінансові центри

Для того, щоб набути статусу міжнародного, кожен фінансовий центр має пройти відповідний еволюційний процес.

Стадії розвитку міжнародного фінансового центру:

розвиток місцевого ринку;

перетворення в регіональний фінансовий центр;

розвиток до стадії міжнародного фінансового ринку.

Основні умови міжнародного фінансового центру:

економічна свобода;

стабільна валюта та стійка фінансова система;

ефективні фінансові інститути й інструменти;

активні та мобільні ринки — комплексні ринки;

сучасна технологія та засоби зв’язку;

фінансові спеціальні знання та людський капітал;

підтримка відповідного правового та соціального клімату, створення сприятливих умов для міжнародних потоків капіталу.

Найбільш активно переливання фінансових ресурсів здійснюється у світових фінансових центрах (фінансових центрах світу). До них належать: Нью-Йорк і Чикаго — в Америці, Лондон, Франкфурт, Париж, Цюрих, Женева, Люксембург — у Європі, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн — в Азії. У майбутньому світовими фінансовими центрами можуть стати і сьогоднішні регіональні центри — Кейптаун, Сан-Паулу, Шанхай та ін. У світові фінансові центри перетворились деякі офшорні центри, насамперед у басейні Карибського моря — Панама, Бермудські, Багамські, Кайманові, Антильські та інші острови.

Світові фінансові центри — це ті місця, де торгівля фінансовими активами між резидентами різних країн має особливо великі масштаби.

Серед нових фінансових центрів, якщо брати до уваги тільки ринкову капіталізацію акцій, у Європі — ринки Польщі, Чехії, Угорщини та Росії, в Азії — Індії, Індонезії, Південної Кореї, Малайзії, Таїланду, Тайваню, Філіппін і, особливо, Китаю з Гонконгом, в Африці — Південно-Африканської республіки, а в Латинській Америці — Аргентини, Бразилії, Венесуели, Мексики, Чилі.

Величина цих ринків невелика, але зміни кон’юнктури та інші ризики — значні. Однак високий рівень прибутковості та швидкі темпи зростання багатьох цих ринків приваблюють іноземних інвесторів. У 1996 р. чистий приплив капіталу на ці ринки з-за кордону перевищував 200 млрд доларів на рік, але в 1997—1999 рр. він знизився через фінансову кризу, яка охопила багато нових ринків.

Найважливішими та найбільшими фінансовими центрами є Нью-Йорк, Лондон, Токіо. Денний оборот на трьох найбільших ринках у 1973 р. становив 20—30 млрд дол. США; у 1983 р. — 60 млрд; у 1995 р. — 1,3 трлн і в 1998 р. — 1,5 трлн дол. США.

Функціональна структура Лондонського
фінансового центру

Ринок довгострокового позичкового капіталу

Первинний ринок:

цінні папери, випущені урядом та фірмами Об’єднаного Королівства;

єврооблігації, випущені іноземними позичальниками.

Вторинний ринок:

внутрішні акції;

зареєстровані на Міжнародній фондовій біржі цінні папери компаній;

незареєстровані цінні папери;

першокласні цінні папери (державні облігації, що випускаються Банком Англії);

цінні папери фірм з фіксованими процентними ставками;

опціони;

іноземні акції.

Ринок короткострокового капіталу

Традиційний грошовий ринок.

Паралельний грошовий ринок:

— міжбанківський ринок;

— стерлінгові депозитні сертифікати;

— доларові депозитні сертифікати;

— цінні папери місцевої влади;

— цінні папери фінансових компаній;

— міжфірмові цінні папери;

— короткострокові комерційні євровекселі;

— стерлінгові короткострокові векселі.

Валютний ринок:

— операції спот;

— операції на строк;

— ф’ючерси;

— опціони;

— арбітражні операції.

Функціональна структура Нью-Йоркського
світового фінансового центру

Ринок довгострокового позичкового капіталу:

Акції.

Облігації:

— іпотечний ринок (вторинний ринок закладних);

— ринок державних облігацій (цінних казначейських паперів);

— ринок промислових облігацій;

— позики цільовим підприємствам;

— ринок закордонних облігацій (доларові облігації, випущені іноземцями в Нью-Йорку).

Ринок короткострокового капіталу:

казначейські векселі;

цінні папери федеральних агенцій США;

вкладні сертифікати, що передаються;

федеральні резервні фонди й угоди про купівлю цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною;

банківські акцепти (акцептовані банком векселі);

комерційні короткострокові векселі;

позики дилерам та брокерам.

Валютний ринок:

валютна інтервенція на національний валютний ринок;

валютні свопи з іншими центральними банками;

операції з міжнародними організаціям.

Токіо як фінансовий центр

Токіо став міжнародним фінансовим центром тільки після 1970 р., коли іноземні позичальники почали випускати тут
облігації в єнах, а пізніше в іноземній валюті. Зміцненню позицій Токіо як одного з найважливіших центрів у процесі глобалізації фінансових ринків сприяла лібералізація ринків єни й капіталу.

Функціональна структура

Ринок довгострокового позичкового капіталу:

акції;

процентні державні облігації (довгострокові, середньострокові);

дисконтні державні ноти й векселі;

облігації муніципалітетів;

енергетичні цінні папери, гарантовані державою;

помислові облігації;

іноземні облігації в єнах;

конвертовані облігації;

облігації з підписними сертифікатами.

Ринок короткострокового капіталу:

ринок онкольних позик (позики коштів між банками);

казначейські векселі;

обліковий ринок векселів;

депозитні сертифікати;

короткострокові комерційні векселі;

ринок Генсаки.

Офшорні банківські центри

Фінансові центри «офшор» — це світові фінансові центри, де кредитні установи здійснюють операції, переважно з нерезидентами, в іноземній для даної країни валюті.

Офшорні банківські центри тісно пов’язані з євровалютним ринком. Однак їх можна розглядати як окрему категорію міжнародних фінансових центрів, що виконують посередницькі функції для позичальників та депонентів. Основною причиною привабливості офшорних банківських центрів є мінімальне офіційне регулювання, практична відсутність податків та контролю за управлінням портфелями цінних паперів банків.

Офшорні банківські центри почали з’являтися з 1960 р.

Основні властивості:

відплив та приплив коштів майже не регулюється;

операції мають суто міжнародну основу та не зачіпають внутрішню економічну й фінансову політики;

наявність високоефективних місцевих і міжнародних засобів зв’язку та транспортної інфраструктури;

наявність надійних взаємовідносин з фінансовими органами влади промислово розвинених країн;

існування за умов внутрішньої політичної стабільності й забезпечення таємниці операцій;

наявність ефективно та стабільно функціонуючих центральних банків;

основна (або альтернативна) мова — англійська;

легка доступність та розміщення в часових поясах, що знаходяться між поясами, де розташовані найважливіші ринки;

висококваліфікована робоча сила.

Види офшорних банківських центрів:

«паперові» центри (зберігають документацію, а банківські операції проводять у незначних розмірах або не проводять зовсім);

«функціональні» центри (займаються депозитними операціями й наданням позик).

Основні типи офшорних ринків:

1-й тип — Нью-Йоркський;

2-й тип — Лондонська модель;

3-й тип — «податкове сховище».

Таблиця 5

Розташування офшорних банківських центрів

Європа

Лондон

Париж

Швейцарія

Люксембург

Франкфурт

Брюссель

Амстердам

Нормандські острови

Західна півкуля

Нью-Йорк, Маямі, Лос-Анджелес, Сан-Франциско — 80-ті роки

Торонто

Нассау

Панама

Кайманові острови

Бермудські острови

Барбадос

Антигуа

Нідерландські Антиль-
ські острови

Азія

Токіо

Сінгапур

Гонконг

Тайбей

Маніла

Вануату

Бахрейн — 70-ті роки

Ринки золота

Ринки золота — це спеціальні центри купівлі-продажу золота. Золоті аукціони — продаж золота з публічних торгів. Об’єктами операцій на ринках золота є стандартні злитки, старовинні, сучасні ювілейні та сувенірні монети, листи, пластинки, дріт, золоті сертифікати (документи, що засвідчують право їхнього власника отримати визначену кількість золота). Щодо режиму свого функціонування ринки золота класифікуються на: світові ринки (Лондон, Цюрих, Дубай, Гонконг та ін.); внутрішні вільні ринки (Стамбул, Париж, Мілан, Ріо-де-Жанейро); місцеві контрольовані (Афіни, Каїр); чорні (Бомбей та ін.).

Організаційно ринок золота — це консорціум кількох банків, вповноважених проводити операції з золотом — готівкові угоди з золотом (строк виконання через 48 год після укладення); операції з акціями золотодобувних компаній; строкові (форвардні, ф’ючерсні свопи) операції з золотом. На ринку форвардних операцій з золотом проводять хеджування, спекулятивні строкові угоди, арбітражні операції.

Золоті аукціони — це продаж золота з публічних торгів. Розрізняють кілька методів установлення цін на золотих аукціонах. Класичний метод (метод ціни заявки) полягає в тому, що покупці, котрі вказали у своїх заявках ціну, вищу від установленої продавцем, платять ціну, указану в заявці. Згідно з Голландським методом, продавець установлює єдину ціну, за якою реалізуються всі заявки з вищими цінами.

Поняття «ціна золота» потрібно розглядати у двох аспектах: офіційна та ринкова ціни. З 1933 по 1971 роки казначейство США фіксувало офіційну ціну золота — 35 доларів за унцію, потім, у зв’язку з девальвацією, — 38 та 42,22 долара за унцію. Звичайно, ринкова ціна не збігалася з офіційною ціною золота. Тому остання довго була об’єктом міждержавного регулювання. Лаж — надбавка до офіційної ціни золота, виражена в кредитних грошах (обчислюється в процентах та виникає за перевищення ринковою ціною золота офіційної). На ринкову ціну золота впливає велика кількість економічних, політичних і спекулятивних чинників.

У світі функціонують також ринки інших дорогоцінних металів — срібла та платини.

Література

1. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — 2-ге вид., перероб. й допов. — К.: Знання: КОО, 1999. — С. 121—133.

2. Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер с англ. — М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 1998. — С. 227—271.

3. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000. — С. 325—416.

4. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А. С. Булатова. — М.: Юристь, 2000. — С. 190—210. — (Серия «Homo faber»).

5. Мишкін, Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, А. Стасишин, Г. Стеблій. — К.: Основи, 1999. — С. 74—85.

6. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с франц. / Общ. ред. Н. С. Бабинцевой. — М.: Прогресс: Универс, 1994. — 496 с.

7. Сакс Дж. Д., Ларрен Ф. Б. Макроэкономика. Глобальный подход / Пер. с англ. — М.: Дело, 1999. — С. 675—688.

8. Шемет Т. С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг. ред. А. А. Мазаракі. — К.: Київський нац. торгово.-екон. ун-т, 2000. — С. 11—31.

План семінарських занять

1. Фінансові ресурси світового господарства.

2. Поняття та структура міжнародного фінансового ринку.

3. Процеси інтернаціоналізації фінансових ринків.

4. Основні елементи та умови міжнародного фінансового центру.

5. Характеристика найважливіших фінансових центрів.

6. Офшорні банківські центри.

7. Ринки золота.

Термінологічний словник

Золотовалютні резерви — фінансові активи, що зберігаються для можливих майбутніх витрат.

Офіційні золотовалютні резерви — державні фінансові активи, що забезпечують платоспроможність країни за її міжнародним фінансовим зобов’язанням.

Офшорні центри — території, де діють податкові, валютні та інші пільги для тих резидентів, які базують свої рахунки та компанії на цих територіях, але здійснюють господарські операції тільки з іншими країнами.

Паперові офшорні центри — зберігають документацію, а банківські операції проводять у незначних розмірах або не проводять зовсім.

Світовий фінансовий центр — скупчення банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, що здійснюють міжнародні валютні, кредитні, інші фінансові операції, операції з цінними паперами та золотом в особливо великих масштабах.

Фінансова допомога — надання зарубіжним країнам фінансових активів на умовах більш пільгових, ніж комерційні.

Фінансовий ринок — це система ринкових відносин, де об’єктом операцій виступає грошовий капітал, та яка забезпечує акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків для забезпечення безперервності та рентабельності виробництва.

Фінансові ресурси світу —– це сукупність фінансових активів усіх країн, міжнародних організацій, транснаціональних корпорацій та міжнародних фінансових центрів світу.

«Функціональні» офшорні центри — займаються депозитними операціями та надають позики.

Навчальні завдання

1. На контурній карті світу розмістити всі відомі світові фінансові центри.

2. Проведення ділової гри «Світові фінансові кризи: їхні причини, анатомія та наслідки».

За допомогою пропонованого плану розробити сценарій типової фінансової кризи:

визначення фінансової кризи;

фактори, що спричиняють кризу;

анатомія фінансової кризи (послідовність подій);

додаткові події кризи;

наслідки.

3. Проілюструвати розроблений сценарій на конкретних прикладах (використовуючи матеріали рефератів).

Запитання для перевірки знань

1. Розкрийте поняття «фінансові ресурси світу» та механізм їхнього перерозподілу.

2. Що таке фінансовий ринок?

3. Структура світового фінансового ринку.

4. Характеристика процесу формування міжнародного фінансового центру.

5. У чому особливості таких світових фінансових центрів, як Лондон, Нью-Йорк, Токіо?

6. Що таке офшорні центри? Які є види офшорних центрів? Навести приклади.

7. Розкрийте поняття «ринки золота» та золоті аукціони. Визначте особливості їхнього функціонування.

8. Назвіть і дайте коротку характеристику видів ринків золота та операцій із ним.

9. Що таке офіційна та ринкова ціни золота?

Самостійна робота студентів

Студентам пропонується підготувати реферати та зробити на їхній основі доповіді за такими темами:

1. Лондон — світовий фінансовий центр.

2. Нью-Йорк — світовий фінансовий центр.

3. Токіо — світовий фінансовий центр.

4. Офшорні банківські центри.

5. Світові ринки золота.

ТЕМА 4. ВАЛЮТНІ РИНКИ ТА ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ

Валютний ринок: поняття, основні категорії

Валютний ринок — це:

офіційні центри, де здійснюється купівля-продаж іноземних валют за національну, за курсом, що складається на базі попиту та пропозиції;

сфера економічних відносин, що виникають за здійснення операцій купівлі-продажу іноземної валюти, а також операцій з руху капіталу іноземних інвесторів;

сукупна сітка сучасних засобів зв’язку, що з’єднують національні та іноземні банки й брокерські фірми;

сукупність банків, брокерських фірм, корпорацій, особливо ТНК.

Основні особливості сучасних валютних ринків:

інтернаціоналізація валютних ринків;

широке використання електронних засобів зв’язку;

безперервність здійснення операцій;

уніфікована техніка валютних операцій;

страхування валютних та кредитних ризиків;

переважання спекулятивних та арбітражних операцій над комерційними;

нестабільність валют.

Функції валютних ринків:

обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталу;

формування валютного курсу під впливом попиту та пропозиції;

надання механізмів для захисту від валютних ризиків, руху спекулятивних капіталів і інструментів для цілей грошово-кредитної політики центрального банку.

Основний товар валютного ринку — будь-яка фінансова вимога, визначена в іноземній валюті.

Суб’єкти валютного ринку:

державні установи (переважно центральні банки та казначейства);

юридичні та фізичні особи;

комерційні банківські установи;

валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж;

Валютний ринок складається з багатьох національних валютних ринків, які об’єднуються у світову систему.

Структура валютного ринку

За суб’єктами:

— міжбанківський (прямий і брокерський).

За терміновістю операцій:

— спот-ринок;

— форвардний ринок;

— своп-ринок;

— клієнтський;

— біржовий: торгівля через валютну біржу; торгівля деривативами.

За функціями:

— обслуговування міжнародної торгівлі;

— суто фінансові трасфери (спекуляція, хеджування, інвестиції).

Відносно валютних обмежень:

— вільні;

— обмежені.

За застосуванням валютних курсів:

— з одним режимом;

— з кількома режимами.

Залежно від об’єму й характеру валютних операцій:

— глобальні;

— регіональні;

— внутрішні.

Таблиця 6

Приблизний розподіл угод з
іноземною валютою
на світових фінансових ринках

Назва угоди	Проценти
«Спот»	67
«Форвард»	5
«Своп»	28
Разом	100

Таблиця 7

Об’єм валютних операцій по фінансових
центрах та категоріях операцій [12, с. 84—85]

А. Об’єм щоденних у деяких фінансових центрах, млрд доларів

Фінансові центри	1979	1980	1983	1984	1986	1989	1992
Нью-Йорк	17	18	26	35	50	130	192
Лондон	25		50	49	90	187	303
Токіо	2	6,7		8	48	115	128
Разом	44			92	188	432	623
Франкфурт	11			17
Цюрих	10			20
Париж	4			5
Сінгапур	3			8
Гонконг	3			8
Разом	75			150

Б. Щорічний об’єм торгових операцій за їхніми категоріями

Валютна операція	млрд доларів	% від загальної суми
Торгівля товарами	3200	2,0
Послуги	600	0,375
Прибуток від іноземного інвестування	600	0,375
Рух довгострокового капіталу	600	0,375
Фінансові операції	155 000	96,875
Разом	160 000	100,00

Інструменти валютного ринку

Переказ (телеграфний чи електронний) коштів із безстрокових вкладів (депозитів до запитання).

Банківські векселі на пред’явника.

Комерційні тратти.

Здійснюючи переказ, банк продає клієнту іноземну валюту за національну. Телеграфні перекази дають можливість прискорити розрахунки, скоротити використання кредиту та захистити від валютних збитків. Застосування під час телеграфних переказів спеціального коду («ключа») дає змогу уникнути фіктивних переказів та помилок.

Альтернативою телеграфному переказу є поштовий переказ. У цьому разі інструкції відправляються поштою або банкір надає покупцю вексель на пред’явника, а покупець відправляє його авіапоштою продавцю (одержувачу платежу).

Банківський вексель — вексель, виставлений банком даної країни на свого іноземного кореспондента. Придбавши такий вексель у національних банків, боржники (імпортери) пересилають його кредиторам (експортерам), погашаючи в такий спосіб свої боргові зобов’язання.

Банківський чек — письмовий наказ банку-володаря авуарів за кордоном своєму банку-кореспонденту про перерахування визначеної суми з його поточного рахунку власникові чека. Експортери, отримавши такий чек, продають його своїм банкам.

Комерційна тратта (переказний комерційний вексель) — вимоги, виписані експортером чи кредитором на імпортера чи боржника.

Поняття валютних операцій
та їхня класифікація

Валютна операція

У широкому розумінні —

конкретна форма прояву валютних відносин у народногосподарській практиці.

У вузькому розумінні —

операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності; використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обороті; увезенням, вивезенням, переказом та пересиланням на територію країни та за її межі валютних цінностей.

Рис. 6. Класифікація валютних цінностей

Рис. 7. Класифікація валютних операцій

Конверсійні операції:

угоди з негайною поставкою: угоди типу «today», «tomorrow», «spot»;

строкові угоди: форвардні, ф’ючерсні, опціонні;

угоди типу «swap»;

валютний арбітраж: просторовий, часовий, конверсійний валютний арбітраж.

Кореспондентські відносини з іноземними банками:

установлення прямих кореспондентських відносин з іноземними банками;

самостійне відкриття банком рахунків для міжнародних розрахунків з іноземними банками;

досягнення домовленості про порядок і умови ведення банківських операцій за міжнародними розрахунками;

робота через кореспондентські рахунки Центру міждержавних розрахунків НБУ або через кореспондентські рахунки вповноважених банків;

установлення кореспондентських відносин і здійснення міжнародних банківських операцій з іноземними банками через кореспондентські рахунки Центру міжнародних розрахунків НБУ або вповноважених банків.

Відкриття та ведення валютних рахунків:

відкриття валютних рахунків юридичним особам (резидентам та нерезидентам), фізичним особам;

нарахування процентів на залишки на рахунках;

надання овердрафтів (особливим клієнтам, згідно з рішенням керівництва банку);

надання виписок під час здійснення операції;

оформлення архіву рахунку за будь-який проміжок часу;

виконання операцій з розпорядження клієнтів коштами на своїх валютних рахунках (оплата наданих документів, купівля та продаж іноземної валюти за рахунок коштів клієнтів);

списування сум, передбачених законодавством;

контроль експортно-імпортних операцій.

Неторгові операції:

купівля та продаж готівкової іноземної валюти та платіжних документів у іноземній валюті;

інкасо іноземної валюти та платіжних документів у іноземній валюті;

випуск та обслуговування пластикових карток клієнтів;

купівля (оплата) дорожніх чеків іноземних банків;

оплата грошових акредитивів та висунення аналогічних акредитивів;

організація роботи й порядку проведення операцій в обмінних пунктах.

Операції з залучення та розміщення валютних коштів:

кредитні;

депозитні;

з цінними паперами;

лізингові;

форфейтингові;

факторингові.

Спот-ринок

Спот-ринок — це ринок негайної поставки валюти.

Основні учасники — комерційні банки, які ведуть операції з:

напряму з клієнтами-підприємствами приватного та державного секторів;

на міжбанківському ринку напряму з іншими комерційними банками;

через брокерів з банками та клієнтами;

з центральними банками країн;

Валютна операція «спот» — це купівля-продаж валюти за умов її поставки протягом двох робочих днів від дня укладення угоди за курсом, зафіксованим в угоді.

Звичаї спот-ринку:

Здійснення платежів протягом двох робочих банківських днів без нарахування процентної ставки на суму поставленої валюти.

Операції здійснюються переважно на базі комп’ютерної торгівлі з підтвердженням електронними повідомленнями (авізо) протягом наступного робочого дня.

Існування твердих валютних курсів: якщо дилер великого банку цікавиться котируванням іншого банку, повідомлені йому валютні курси є обов’язковими для виконання операції з купівлі-продажу валюти

Ці звичаї не зафіксовано в спеціальних міжнародних конвенціях, але їх точно додержуються всі учасники цього ринку.

Торгівля на ринку здійснюється на базі встановлення обмінного курсу валют (котирування валют). Різні методи котирування створюють практичні зручності для валютних операторів, оскільки виключають необхідність додаткових розрахунків. Котирування за прямим методом на двох ринках повинні бути оберненими, тобто вартість курсового перерахунку валюти дорівнює 0.

Пряме котирування дорівнює 1/ Обернене котирування

Крос-курс — співвідношення між двома валютами, що є похідними від їхніх курсів відносно третьої валюти (звичайно долара США).

Таблиця 8

Використання котирування учасниками ринку
Маркет—мейкер (комерційний банк, котирування валютного курсу)

Продає DEM

Купує USD

Купує DEM

Продає USD

BR 1,4120

1,4125 AR

Сп = AR – BR,

BAS = [(AR – BR) / AR] 100 %,

де Сп — спред;

AR — курс купівлі валюти;

BR — курс продажу валюти;

BAS — продажно-купівельна маржа.

Звичайно базою котирування є валюта, яка визнається в усьому світі, але іноді з історичних причин базовою стає більш дрібна валюта.

Стандартна дата валютування (дата фактичного надходження коштів) за спот-операцій — другий робочий день після дати укладення операції. У разі, коли дата валютування припадає на вихідний чи святковий день, строком валютування вважаєть-
ся перший робочий день після вихідних (із цього правила є винятки).

На валютному ринку торгують безготівковою валютою (форексом) і готівковою валютою (банкнотами).

Таблиця 9

Відмінності між торгівлею валютою ТА банкнотами

Критерій	Торгівля валютою	Торгівля банкнотами
Спосіб здійснення операції	По телефону чи на основі письмового наказу	По телефону чи в касі
Поставка	Кредитування рахунку (електронний переказ)	Поставка банкнот у касу спеціальним кур’єром чи експрес-поштою
Перевірка	На екрані	Перерахунок банкнот
Зберігання	Депозит в іноземній валюті, що приносить процент	Фізичне зберігання в спеціальних сейфах, не приносить ніяких процентів

Оперуючи поняттям «валютна операція», не можна не згадати про валютний ризик (втрати валюти через зміну валютного курсу). Але збитки або прибутки банку залежать і від валютної позиції. Під валютною позицією розуміють співвідношення вимог та зобов’язань у тій чи іншій валюті оператора валютного ринку. Залежно від збігу чи розбіжності названих вимог та зобов’язань, валютна позиція може бути закритою та відкритою. Відкрита валютна позиція, у свою чергу, може бути довгою чи короткою.

Строковий валютний ринок

Строкова валютна операція — це операція, пов’язана з поставкою валюти на строк, більше ніж 3 дні з дня її укладення.

Серед учасників строкового валютного ринку слід назвати хеджекерів, спекулянтів (позиційних та скалперів), арбітражерів і трейдерів. Хеджекери здійснюють конверсійні операції, намагаючися закрити свої відкриті валютні позиції. Спекулянти свідомо беруть на себе валютний ризик, підтримуючи відкриту валютну позицію для отримання прибутку від непрохеджованої валютної позиції. Позиційні спекулянти підтримують відкриті позиції протягом довгого періоду — до кількох місяців. Скалпери грають на зміні курсів протягом однієї торгової сесії, систематично закриваючи позиції в кінці кожного робочого дня. Арбітражери здійснюють купівлю іноземної валюти на одному валютному ринку з одночасним продажем її на іншому валютному ринку. Вони відкривають протилежні позиції щодо однієї валюти на різні (однакові) строки на одному чи кількох взаємопов’язаних ринках, зменшуючи величину валютно-курсового ризику. Трейдери купують валюту за дорученням та за рахунок клієнта в торговому залі біржі за комісійну винагороду.

Рис. 8. Види строкових операцій

Форвардні валютні операції

Форвардний валютний контракт — це обов’язкова для виконання угода між банками про купівлю чи продаж у певний день у майбутньому визначеної суми іноземної валюти (при цьому валюта, сума, обмінний курс і дата платежу фіксуються в момент укладання угоди).

Форвардні валютні угоди — це позабіржові угоди, що не мають жорсткої стандартизації щодо строків виконання. Строки виконання цих угод — від 1 тижня до 5 років, найбільш поширені — 1, 3, 6, 12 місяців з дня укладення угоди.

Дата укладення форвардної угоди — це дата досягнення домовленості між клієнтом і банком щодо суми, валютного курсу та терміну. Дата валютування — це дата зарахування коштів на кореспондентський рахунок банку. Звичайно вона визначається
методом додавання до дати укладення форвардної угоди дати валютування спот-угоди й терміну дії форвардної угоди. У міжнародній практиці застосовують контракти на ламану дату (дата платежу, віддалена від дати укладення угоди на нестандартний термін — 45, 98 днів); форвардні контракти з правом вибору дати (форвардні опціони).

Форвардний валютний курс котирують за допомогою методу «аутрайт» та методу своп-ставок. Згідно методу «аутрайт», клієнт отримує інформацію про повний спот курс, повний форвардний курс, строк та суму поставок валюти. За методом своп-ставок визначається тільки премія (pm) чи дисконт (dis), які за прямого котирування відповідно додаються до курсу «спот» або вираховуються з нього.

Валютні курси, процентні ставки мають дві сторони котирування — bid та offer, тому, щоб розрахувати двостороннє котирування форвардного курсу, необхідно використати формули (1, 2):

(1)

(2)

де S — курс спот (відповідно bid та offer);

R_C — процентна ставка валютного котирування (bid та offer);

R_B — процентна ставка бази котирування (bid та offer);

D — кількість днів у періоді;

B — 366 або 365.

Приклад. Розрахувати форвардний курс USD/UAH на 1 місяць, якщо на ринку-спот котируються:

USD/UAH 5, 3306 – 5, 3309,

USD 1 m 5,5 – 6 % р.а,

UAH 1 m 15 – 16 % р.а.

bid 5,3306 + 0,0392 = 5,3701.

2) ;

offer 5,3309 + 0,0458 = 5,3767.

Ніякі причини не можуть завадити виконанню форвардної угоди. Деколи виконання форвардної угоди невигідне. Клієнту легше сплатити штрафні санкції, ніж виконати свої зобов’язання за контрактом. Але збереження свого імені важливіше за вигоду.

Приклад. Закриття контракту

Відповідно до форвардної угоди, клієнт мав купувати 150 000 британських фунтів стерлінгів за долари США за курсом 1,5888, щоб розрахуватися з постачальником з Великої Британії, але контракт на поставку було анульовано. Клієнт не має права анулювати також і форвардну угоду, отже, на дату виконання її має бути закрито за допомогою спот-ринку. Курс спот на цю дату становить 1,5850 – 1,5870. Клієнт має здійснити дві обернені операції: купити 150 000 британських фунтів за курсом 1,5888, а потім продати їх за курсом 1,5870:

150 000 × 1,5888 = USD 238 320 (списано з рахунку);

150 000 × 1,5870 = USD 238 050 (зараховано на рахунок).

Результатом закриття форвардного контракту буде списання з рахунку клієнта 200 дол. США.

Отже, клієнт не зобов’язаний мати на своєму рахунку повну суму, що передбачалася форвардною угодою (особливо це важливо для експортера, який укладав форвардний контракт для продажу валюти, яку він одержить від поставки товару).

Зазвичай котирування форвардного курсу має такий вигляд:

EUR/USD	0,9530 – 0,9540	курс спот
1m fwd	10 40	форвардні курси

Якщо bid > offer, то має місце дисконт.

Якщо bid < offer, то має місце премія.

Ф’ючерсні валютні операції — це строкові біржові угоди купівлі-продажу валюти, золота, фінансових та кредитних інструментів за фіксованою в момент укладання контракту ціною, з виконанням операції через певний проміжок часу (більше трьох днів і до двох-трьох років).

Рис. 9. Форма ф’ючерсного контракту

Фінансовий ф’ючерс — це контракти на купівлю чи продаж певного фінансового інструменту за завчасно узгодженою ціною протягом визначеного місяця в майбутньому (у певний день цього місяця).

Види фінансових ф’ючерсів

За суб’єктами:

угоди хеджерів;

угоди спекулянтів;

— арбітражні;

— торгівля спредами;

— відкриття позицій.

За об’єктами:

процентні ф’ючерси;

— короткострокові;

— довгострокові;

валютні ф’ючерси.

Валютний ф’ючерс — це контракт на купівлю-продаж валюти в майбутньому, за яким продавець бере на себе зобов’язання продати, а покупець — купити визначену її кількість за встановленим курсом у вказаний строк.

Особливості ф’ючерсних угод:

будь-яка сторона ф’ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання лише зі згоди іншої сторони контракту;

покупець ф’ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту;

стандартизована форма валютних контрактів зі специфічно обумовленою сумою валюти та стандартизованими датами валютування;

правила випуску та обігу валютних деривативів поширюються також на ф’ючерсні валютні контракти;

торгівля ними здійснюється тільки на біржовому ринку.

Учасники ф’ючерсних ринків

Міжнародна практика:

клієнт;

брокер;

біржа;

уповноважена особа;

клірингова палата;

торгівельно-комерційний центр;

банк;

розрахункова фірма.

Національна практика:

клієнт;

банк (дилер);

біржа;

Розрахунок маржі

Для ф’ючерса на купівлю валюти:

М = К (Сб – Спок),

де М — величина маржі в грн;

К — обсяг угоди за ф’ючерсом (кількість валюти, яку купують), у доларах;

Сб — курс долара, який котирується на міжбанківській валютній біржі в день закриття позиції (продажу ф’ючерса) у грн/дол.;

Спок — курс долара на купівлю валюти в угоді за ф’ючерсом у грн/дол.;

Для ф’ючерса на продаж валюти:

М = К (Спр – Сб),

де Спр — курс долара на продаж валюти в угоді за ф’ючерсом у грн/дол.

Опціонні валютні контракти

Валютний опціон — угода, що дає право (для покупця) і зобов’язання (для продавця) купити або продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим у момент укладання угоди курсом у визначений момент у майбутньому.

Опціонна премія — грошова сума, яку покупець опціону сплачує за його придбання.

Фактори, що впливають на премію: внутрішня цінність опціону, строк опціону, рухомість валют, процентні витрати.

Типи опціонів:

Опціон-пут — дає право продати валюту в майбутньому за ціною, зафіксованою в даний момент;

Опціон-кол — дає право купити валюту в майбутньому за ціною, зафіксованою в нинішній момент;

Опціон пут-кол — «стелаж».

Стилі опціонів:

європейський — опціони можуть бути реалізовані тільки в день закінчення терміну дії контракту;

американський — опціони дають право купити чи продати базовий актив у будь-який час від дня закінчення терміну дії контракту.

Валютні опціони дають можливість обмежити ризик, пов’язаний з коливанням курсів валют, зберігаючи при цьому шанси на отримання прибутку.

Опціон на купівлю дає власнику право придбати валюту, високо оцінену ринком, за нижчим курсом і отримати прибуток.

Цей прибуток визначається за такою формулою:

П_к = (Р₁ – Р₀)n – Ц_п

або

П_к = (Р₁ – Р₀ – Ц)n,

де П_к — прибуток від опціону на купівлю;

Р₁ — курс валюти на ринку на момент виконання опціону (курс спот);

Р_о — ціна страйк, опціонний курс;

n — кількість валюти, яка купується за опціоном;

Ц_п — премія опціону, ціна опціону.

Опціон на продаж дає право власнику продати валюту, низько оцінену ринком, за вищим курсом та отримати прибуток.

Цей варіант визначається за такою формулою:

П_пр = (Р₀ – Р₁ – Ц)n,

де П_пр — прибуток від опціону на продаж;

Р_о — страйк-ціна (опціонний курс на продаж валюти).

Інституціональна класифікація опціонів:

позабіржові опціони;

біржові опціони.

Позабіржові опціони — виписуються клієнту банком або брокерською фірмою, пристосовані до вимог клієнта як за сумою, ціною (тобто обмінним курсом), величиною премії, так і за строком дії опціонного контракту, який може бути подовжений за згоди сторін (контракти не мають стандартних умов, а все залежить від взаємної згоди сторін).

Біржові опціони — це стандартні контракти, у яких зазначено вид опціону (кол або пут), ціну страйк, дату виконання, обсяги контракту, величину премії та якими торгують на біржах.

Опціон як одна з форм строкових угод надає інвесторам великі можливості. Використовуючи комбінації з опціонів різних видів з неоднаковими цінами страйк і датами виконання, інвестор може побудувати цікаві стратегії та отримати додатковий прибуток.

Стратегії проведення опціонних угод:

стратегія «спред» (вертикальні та горизонтальні спреди):

— «кол-спред ведмедя»;

— «кол-спред бика»;

— «пут-спред бика»;

— «пут-спред ведмедя»;

— «спред метелика»;

комбінації:

— «короткий стредл»;

— «довгий стредл»;

— «короткий стринг»;

— «довгий стринг».

Що стосується особливостей механізмів реалізації валютних опціонів, принципів ціноутворення на ринку та інших параметрів цих деривативів, можна сказати, що це є чи не найскладніші з існуючих сьогодні валютних інструментів. Торгівля валютними опціонами проходить на валютній ф’ючерсній біржі, тому між правилами торгівлі цими цінними паперами є багато спільного. Тут діють єдині положення.

Своп-операції

Своп-операція — валютна операція, що поєднує купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контроперацією на визначений строк з тими валютами. Не створюють відкритої позиції та тимчасово забезпечують валютою без ризику, пов’язаного зі зміною курсу.

Строки: від 1 дня до 6 місяців, рідко зі строком виконання до 5 років.

Здійснюються між: комерційними банками; комерційними й центральними банками; центральними банками країн.

Способи застосування:

Як інструмент для придбання іноземної валюти на обмежений період за фіксованим обмінним курсом (на основі схеми «своп» — спот проти форварду).

Для швидкого реагування на зміни в очікуваних вхідних та вихідних валютних потоках скороченням чи подовженням строків своп-контрактів, які вже було укладено (на основі схеми «своп» — спот форвард проти форварду)

Нині отримали поширення комбінації з процентною ставкою, опціоном, золотом, цінними паперами, кредитами, депозитами.

Типи свопів:

процентні;

валютні;

валютно-процентні;

диференційні.

Валютні свопи — операції з обміну валюти з фіксованим валютним курсом на валюту з плаваючим валютним курсом.

Процентні свопи — операціїї з обміну валюти з фіксованою процентною ставкою проти плаваючої ставки або ж із плаваючою ставкою проти плаваючої, але в іншому режимі.

Валютно-процентні свопи — комбінації згаданих свопів.

Диференційні свопи — свопи з нетто-платежем однієї сторони на користь іншої під час укладання угоди.

Класичні свопи, залежно від послідовності виконання операцій «спот» та «форвард», поділяються на репорт та депорт. Репорт — це продаж валюти на умовах «спот» і одночасно купівля на умовах «форвард». Депорт — купівля валюти на умовах «спот» і продаж на умовах «форвард».

Класифікація свопів:

звичайні (операції репорту та депорту);

тижневі — своп s/w (spot-week swap), коли перша угода виконується на умовах «спот», а друга — на умовах тижневого споту;

одноденні — своп t/n (tomorrow-next swap), коли перша операція здійснюється з датою валютування «завтра», а зворотна — на умовах «спот»;

форвардні (форвард—форвард).

Для класичних своп-угод (репорт і депорт) використовуються два валютні курси — спот і аутрайт. Останній визначається за стандартною методикою: курс спот плюс (мінус) форвардна маржа (премія або дисконт).

Структура контракту на укладення своп-угод:

предмет контракту;

умови анулювання свопу;

умови кредитування;

відповідальність сторін;

інші умови.

Арбітражні операції

Валютний арбітраж — операції з валютами для отримання прибутку через використання у визначений час існуючих на фінансових ринках розривів між курсами та процентними ставками з касових і строкових операцій (розрив має бути більший за величину операційних витрат).

Основний принцип — купити фінансовий актив дешевше й продати його дорожче.

Види:

часовий валютний арбітраж (валютна операція для отримання прибутку від різниці валютних курсів у часі);

просторовий (часовий) валютний арбітраж (передбачає отримання прибутку за рахунок різниці курсу валют на двох різних територіально віддалених ринках);

простий арбітраж (виконується з двома валютами);

складний арбітраж (крос-курсовий) — виконується з трьома й більше валютами.

Література

1. Про банки і банківську діяльність: Закон України // Відомості Верховної Ради. — 2001.— № 5—6. — Ст. 30 (зі змінами, внесеними ВРУ від 10 січ. 2002 р. № 2922-ІІІ).

2. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лют. 1993 р. № 15-93 // Відомості Верховної Ради. — 1993. — № 17. — Ст. 184.

3. Про порядок регулювання та аналізу діяльності комерційних банків: Інструкція, затв. постановою Правління Національного банку України від 14 квіт. 1998 № 141.

4. Правила випуску та обігу валютних деривативів: Затв. постановою Правління Національного банку України від 7 лип. 1997 р. № 216.

5. Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України: Затв. постановою Правління Національного банку України від 18 берез. 1999 р. № 127 (зі змінами та доповненнями, унесеними постановами Правління Національного банку України від 24 берез. 1999 р. № 139 та від 15 верес. 1999 р. № 456).

6. Порядок купівлі фізичними особами-резидентами іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України: Затв. постановою Правління Національного банку України від 23 верес. 1996 р. № 245.

7. Положення про порядок застосування ст. 16 Декрету Кабі-
нету Міністрів України від 19 лют. 1993 р. № 15-93 «Про систе-
му валютного регулювання і валютного контролю»: Затв. постановою Правління Національного банку України від 4 лип. 1997 р. № 212.

8. Про впорядкування операцій на міжбанківському валютному ринку України: Постанова НБУ від 16 квіт. 2002 р. № 140.

9. Про внесення змін та доповнень до Положення про валютний контроль: Постанови НБУ від 14 берез. 2001 р. № 106 та від 19 груд. 2001 р. № 530.

10. Бункина М. К., Семенов А. М. Основы валютных отношений: Учеб. пособие. — М.: Юрайт, 1998. — С. 37—65.

11. Валютный рынок и валютное регулирование. Учеб. пособие / Под ред. И. Н. Платоновой. — М.: БЕК, 1996. — С. 103—170.

12. Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер с англ. — М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 1998. — С. 81—144.

13. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. / Под ред. Л. Н. Красавиной. — М.: Финансы и статистика, 2000. — С. 333—375.

14. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посіб. / О. І. Береславська, О. М. Наконечний, М. Г. Пясецька та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. — С. 156—382.

15. Петрашко Л. П. Валютні операції: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 3—127.

16. Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 39—66.

План семінарських занять

1. Валютний ринок: поняття, основні категорії.

2. Структура валютного ринку та його об’єми.

3. Інструменти валютного ринку.

4. Поняття валютної операції та валютних цінностей.

5. Класифікація валютних операцій.

6. Спот-ринок.

7. Строковий ринок.

8. Форвардні валютні операції.

9. Ф’ючерсні валютні операції.

10. Опціони.

11. Свопи.

12. Арбітражні операції.

Термінологічний словник

Арбітражери — суб’єкти строкового валютного ринку, які здійснюють купівлю іноземної валюти на одному валютному ринку з одночасним продажем її на іншому валютному ринку для отримання прибутку на різниці у валютних курсах і в різні періоди.

База котирування — базова валюта.

Валюта котирування — валюта, що котирується.

Валютна операція — операція, пов’язана з переходом права власності на валютні цінності; використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обороті; увезенням, вивезенням, переказом і пересиланням на територію країни та за її межі валютних цінностей.

Валютна позиція — співвідношення вимог та зобов’язань у певній валюті оператора валютного ринку (відкрита та закрита).

Валютний ринок — це сфера економічних відносин, що виникають за здійснення операцій купівлі-продажу іноземної валюти, а також операцій з руху капіталу іноземних інвесторів.

Варіаційна маржа — це сума, яку покупець або продавець контракту (залежно від руху курсу) повинен внести для підтримання відкритої позиції на ринку.

Відкрита валютна позиція — розбіжність вимог та зобов’язань у визначеній валюті.

Внутрішня цінність опціону — прибуток, який би міг отримати його власник за негайного виконання.

Дата валютування — це дата фактичного надходження коштів у розпорядження сторін операції.

Довга відкрита валютна позиція — вимоги з купленої валюти перевищують зобов’язання з продажу тієї самої валюти.

Закрита валютна позиція — збіг вимог та зобов’язань у кожній валюті.

Компенсаційна маржа — величина, нижче за яку значення початкової маржі не повинно опускатися протягом усього терміну відкритої позиції.

Коротка відкрита валютна позиція — зобов’язання перевищують вимоги з визначеної валюти.

Котирування валют — фіксація курсу національної грошової одиниці в іноземній валюті на даний момент.

Маржа — відносна величина спреда.

Маржа — це різниця між курсами валют на день відкриття
та закриття позиції або на день укладання та на день виконання контракту (позитивна — виграш (дохід), а негативна — програш (збиток).

Обернене котирування — вираження ціни національної валюти в одиницях національної валюти.

Переказ — наказ банку банкові-кореспонденту в іншій країні виплатити за вимогою свого клієнта визначену суму в іноземній валюті зі свого рахунку.

Повне котирування — курс покупця та продавця, згідно якого банк купить або продасть іноземну валюту за національну.

Позиційні спекулянти — підтримують відкриті позиції протягом довгого періоду — до кількох місяців; вони повинні мати великі грошові суми та можливості виймати їх з обороту на значні строки.

Початкова маржа — внесок клієнта для забезпечення контракту (initial margin).

Процентні витрати — зміна процентних ставок у валюті, в якій має бути виплачено премію.

Пряме котирування — вираження ціни іноземної валюти в одиницях національної валюти.

Рухомість валют — розмір коливань визначених валют у минулому та майбутньому.

Своп-ставка — форвардна маржа (премія чи дисконт), виражена в пунктах або в абсолютних долях відповідної валюти відносно долара США.

Скальпери — грають на зміні курсів протягом однієї торгової сесії, систематично закриваючи позиції в кінці кожного робочого дня.

Спекулянти — суб’єкти строкового валютного ринку, які свідомо беруть на себе валютний ризик, підтримуючи відкриту валютну позицію.

Спред — різниця між курсом купівлі та продажу валюти, розрахована в базових пунктах.

Строк опціону — строк, на який укладено опціонний контракт.

Трейдери — суб’єкти строкового валютного ринку, які купують валюту за дорученням та за рахунок клієнта в торговому залі біржі за комісійну винагороду.

Фіксинг — процедура котирування, яка складається з визначення та реєстрації міжбанківського курсу послідовним зіставленням попиту та пропозиції для кожної валюти.

Хеджекери — суб’єкти строкового валютного ринку, які здійснюють конверсійні операції, намагаючись закрити свої відкриті валютні позиції.

Запитання для перевірки знань

1. Розкрийте поняття «валютного ринку» та його структури.

2. Інструменти валютного ринку.

3. Визначте поняття валютних операцій. Яка їхня класифікація?

4. Що таке котирування валюти? Які види котирувань ви знаєте?

5. Які правила розрахунку крос-курсу?

6. Дайте характеристику спот-ринку.

7. Дайте характеристику форвардного ринку.

8. Що означає котирування 5,6342 FRF/USD?

9. Назвіть «велику фігуру» в попередньому котируванні.

10. Назвіть базисний пункт, валюту котирування та базу котирування в попередньому котируванні.

11. Що таке валютна позиція учасника валютного ринку?

12. Якщо банк купує єни за швейцарські франки, то як зміниться його валютна позиція?

13. Дайте визначення ф’ючерсних контрактів.

14. Розкрийте поняття своп-операції.

15. Поняття опціонного контракту, його види та стилі.

16. Назвіть види учасників валютного ринку згідно їхніх функцій.

Самостійна робота студентів

Студентам пропонується підготувати реферати та зробити на їхній основі доповіді за такими темами:

1. Інструменти міжнародного валютного ринку.

2. Арбітражні валютні операції.

3. Валютний ринок: його структура та об’єми.

ТЕМА 5. МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТНИЙ РИНОК

Міжнародний кредитний ринок
та його структура

Міжнародний кредитний ринок — це сфера ринкових фінансових відносин, де здійснюється рух позичкового капіталу між суб’єктами названого ринку згідно прийнятих принципів кредитування. У структурі міжнародного кредитного ринку можна виділити міжнародний ринок боргових цінних паперів та міжнародний ринок банківських кредитів і його особливий сегмент — євроринок.

Міжнародний ринок боргових цінних паперів — це частина ринку позичкових капіталів, де здійснюються емісія, купівля-продаж цінних паперів.

Міжнародний ринок банківських кредитів — це ринок індивідуалізованих, неуніфікованих боргових зобов’язань.

Теоретики традиційно розрізняють ринок короткострокових позичкових капіталів (грошовий ринок) та ринок середньо- і довгострокових капіталів (ринок капіталів). На наш погляд, така структуризація є досить умовною, оскільки на практиці постійно відбувається трансформація одного капіталу в інший.

Оператори кредитного ринку:

основний оператор (світовий банк);

корпоративні позичальники;

банки та фінансові інститути;

держави.

Міжнародний кредит: поняття,
принципи, функції та форми

Міжнародний кредит — рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов’язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості та сплати процентів.

Джерела міжнародного кредиту:

грошові накопичення держави;

грошові заощадження особистого сектору;

частина капіталів (грошова форма) підприємств, тимчасово вивільнена в процесі кругообігу.

Принципи кредитування — це правила поведінки банку та позичальника в процесі здійснення кредитних операцій:

— повернення;

— терміновість;

— платність;

— матеріальна забезпеченість;

— цільовий характер.

Кожен банк відпрацьовує свій варіант цих принципів. Наприклад, найпростіший набір відомий в англомовних країнах як «Три с» — character (репутація), capability (потенційні можливості), capital (капітал).

Принцип повернення — обов’язкове повернення коштів.

Принцип терміновості означає, що позичка повинна бути повернена позичальником банку у встановлені кредитною угодою строки.

Принцип цільового кредитування — це визначення конкретних об’єктів кредитування, що допомагає банку приймати більш зважені рішення про можливість та обґрунтованість надання позик, слугує певною мірою гарантією забезпечення їхнього повернення.

Принцип забезпеченості — гарантія погашення кредитів — має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.

Принцип платності — означає, що за продаж на визначений термін грошових коштів потрібно сплатити процент.

Функції міжнародного кредиту:

перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного виробництва;

економія затрат обігу у сфері міжнародних розрахунків;

прискорення концентрації і централізації капіталу.

Базові елементи кредитування:

суб’єкти кредитування;

об’єкти кредитування;

забезпечення кредиту.

Рис. 10. Критерії класифікації та види кредиту

Ризики в міжнародному кредитуванні

У процесі проведення кредитних операцій банки зустрічаються з різними ризиками (рис. 11).

Рис. 11. Види ризиків за кредитних операцій

Методи скорочення та переносу ризиків за міжнародного кредитування:

відбір кредитів та структурування;

участь у кредитах;

використання гарантій чи страховок;

кредити з плаваючою ставкою.

Міжнародний лізинг

Лізингова операція — це довгострокова оренда матеріальних цінностей, придбаних лізингодавцем для орендатора для їхнього виробничого використання за умови збереження права власності на них за лізингодавцем на весь строк угоди. Іншими словами, це специфічна форма фінансування вкладень в основні фонди за посередництва спеціалізованої (лізингової) компанії, яка купує майно для третіх осіб та віддає його в довгострокову оренду. Основними елементами лізингової операції є: об’єкт, сторони лізингової угоди, її строк, лізингові платежі та послуги з лізингу.

Суб’єкти лізингової операції бувають прямі: лізингові фірми або компанії, виробничі, торгові, транспортні підприємства та населення, постачальники об’єкта угоди (виробничі та торгові компанії) та непрямі: комерційні банки, інвестиційні банки, страхові і брокерські компанії, інші посередницькі фірми.

Строк лізингової угоди дорівнює періоду лізингу, тобто строку дії угоди.

До чинників, що впливають на визначення строку лізингової угоди, належать такі: строк служби устаткування, період амортизації устаткування, цикл появи дешевшого аналога об’єкта угоди, динаміка інфляційних процесів, кон’юнктура та тенденції розвитку ринку позичкових капіталів.

Основними елементами лізингового платежу є амортизація, плата за ресурси, лізингова маржа, ризикова премія.

Міжнародний лізинг — договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони (ст. 4 Закону України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р.). Розрізняють прямий експортний міжнародний лізинг, прямий імпортний та транзитний (непрямий).

Технологічно вони реалізуються за допомогою договорів, що укладаються між українською лізинговою компанією безпосередньо з зарубіжним орендатором, з іноземним користувачем через дочірню компанію за кордоном, з іноземним орендатором через зарубіжну лізингову компанію за комісійну винагороду або участь у прибутках; між українським орендатором безпосередньо з іноземним постачальником або з зарубіжною лізинговою компанією через українську лізингову компанію.

Прямий міжнародний лізинг являє собою угоду, де всі операції здійснюються між комерційними організаціями з правом юридичної особи з двох різних країн.

Експортна лізингова операція — міжнародна операція, у якій лізингодавець купує предмет оренди в національної фірми й надає оренду іноземному лізингоодержувачу.

Імпортна лізингова операція — лізингова операція, у якій лізингодавець купує предмет оренди в іноземної фірми й надає його вітчизняному лізингоодержувачу.

Транзитний (непрямий) міжнародний лізинг — лізингова операція, у якій лізингодавець однієї країни бере кредит чи купує необхідне устаткування в іншій країні та постачає його орендатору, який знаходиться в третій країні.

Рис. 12. Класифікація основних видів лізингу

Слід зазначити, що в Україні нині можуть застосовуватись далеко не всі види лізингу через відсутність необхідної законодавчої бази.

Рис. 13. Види й форми лізингових платежів

Згідно з п. 2 ст. 16 Закону України «Про лізинг», лізингові платежі охоплюють:

суму, що відшкодовує частину вартості об’єкта лізингу, яка амортизується за строк, за який вноситься платіж;

суму, яка сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна;

платіж як винагорода лізингодавцю за одержане в лізинг майно;

відшкодування страхових платежів, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем;

інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

За зовнішнього лізингу в розмір лізингових платежів має також включатися вартість митних платежів (однак іноді є винятки, за яких мито не включатиметься в лізинговий платіж, оскільки у вартість устаткування вже входить мито: поставка здійснена ДДР, Інкотермс-1990).

Факторинг

Факторинг (від англ. «factor» — агент, посередник) — одна з нетрадиційних банківських послуг, що з’явилася в банківській практиці в 50-х роках.

Факторингова операція — комісійно-посередницька операція з передачі клієнтом банку права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта).

Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, пов’язані з поставкою товарів чи наданням послуг.

Суб’єкти факторингових операцій — це банк, факторингова компанія — спеціалізовані установи, які скуповують рахунки-фактури у своїх клієнтів; клієнти-кредитори, постачальники товару, виконавці робіт, промислові та торгові фірми, які уклали угоди з банком чи факторинговою компанією; позичальники-покупці товарів та послуг.

Рис. 14. Факторингова операція

Механізм здійснення факторингової операції:

1-й етап — підготовчий;

2-й етап — оформлення факторингової угоди між банком та клієнтом;

3-й етап — відсилання всіх рахунків-фактур, виставлених на покупця;

4-й етап — аналітичний;

5-й етап — оплата рахунків;

6-й етап — оплата вимог.

Специфіка міжнародного факторингу полягає в тому, що під час роботи з експортером банк, як правило, укладає угоду з банком країни-імпортера та передає їй частину своїх функцій. У свою чергу він виконує роботу, пов’язану з дорученнями іноземного банку. Такий зустрічний факторинг має назву взаємного або двофакторного. Його переваги зумовлені тим, що для кожного банку, які обслуговують імпортерів, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення кредитоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасування бонових вимог тощо.

Види факторингу:

прямий факторинг;

опосередкований факторинг;

розкритий факторинг;

нерозкритий факторинг;

конвенційний факторинг;

конфіденційний факторинг.

Форфейтування

Форфейтингова операція — купівля експортних вимог форфейтиром (банком або спеціалізованою фінансовою компанією) з виключенням права регресу (зворотної операції) на експортера (форфейтиста) у разі несплати.

Форфейтинг (від франц. «forfait» — відмова від прав) — це купівля боргу, вираженого у зворотному документі (пе-
реказний або простий вексель) у кредитора на незворотній основі.

Форфейтингові інструменти:

вексель;

інші цінні папери.

Форфейтинг застосовується у фінансових операціях для швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов’язань, в експортних операціях — для сприяння надходження готівки експортеру, який надав кредит зарубіжному покупцю.

Рис. 15. Форфейтингової операції

Механізм здійснення операцій форфейтингу передбачає, що експортер, виконавши свої зобов’язання за контрактом, прагне інкасувати розрахункові документи імпортера через їхній продаж для отримання готівкових коштів.

У практиці вітчизняних експортерів і банків форфейтинг тільки починає запроваджуватися, а тому деякі питання правового забезпечення ще недостатньо врегульовані.

Світовий ринок боргових цінних паперів. Інструменти зовнішнього фінансування

До інструментів зовнішнього фінансування відносяться неборгові інструменти: субсидії ОДР (офіційної допомоги розвитку), приватні інвестиції та боргові інструменти: позики ОДР, боргові цінні папери, кредитні послуги, кредити (банківські, комерційні та експортні). Неборгові інструменти не приводять до збільшення заборгованості країни, боргові сприяють її зростанню. Боргові інструменти припускають прийняття на себе позичальником договірних зобов’язань по відношенню погашення основної суми та виплати процентів.

Інструменти світового ринку
боргових цінних паперів

Види боргових цінних паперів:

Облігації (довгострокові боргові папери):

— з фіксованою ставкою;

— з плаваючою ставкою.

Короткострокові боргові папери:

— комерційні папери;

— євроноти;

— депозитні сертифікати;

— середньострокові боргові папери.

Довгострокові боргові папери
та їхня класифікація

Облігації — багатоваріантні довгострокові боргові цінні папери з фіксованим доходом, що знаходяться у відкритому продажу та випускаються з різним номіналом низкою інститутів-позичальників — від держави до приватних інвесторів.

Класифікація облігацій:

За строками погашення:

строкові випуски (мають єдиний для всіх строк погашення);

серійні випуски (випускаються із серією різних строків погашення);

За відкликанням:

відклична;

безвідклична;

За забезпеченням:

старші облігації (забезпечені приорітетним правом вимог на визначене майно емітенту):

— облігації із заставою майна;

— облігації з фінансовою заставою;

— сертифікати під закупівлю устаткування;

— облігації з комбінованою заставою;

молодші облігації (забезпечені тільки обіцянкою повернення боргу емітентом):

— незабезпечені облігації;

— другорядні або субординовані облігації;

— прибуткові облігації;

За категоріями позичальників:

казначейські;

федеральних агенцій;

муніципальні:

— генеральні (забезпечені податковими надходженнями відповідного органу влади);

— прибуткові (забезпечені надходженнями від конкретного комерційного проекту);

корпоративні;

інституціональні (випускаються некомерційними організаціями: церквами, школами, лікарнями тощо).

До базових характеристик облігацій відносяться: ставка купона або ставка оголошеного процента, можливість дострокового погашення, номінальна або викупна вартість, дата погашення.

Рейтинг облігацій — поточна оцінка кредитоспроможності боржника щодо кожної конкретної облігації.

Облігації з фіксованою ставкою — це довгострокові боргові цінні папери з фіксованими купонними виплатами у вигляді визначеного процента від номінальної вартості. Такі облігації звичайно погашають за номінальною вартістю, хоча можливі премії та дисконти.

Рис. 16. Облігації з фіксованою ставкою

Рис. 17. Облігації з фіксованою ставкою
й опціоном дострокового погашення

Облігації з плаваючою ставкою — це довгострокові боргові цінні папери, купони за якими встановлюються на рівні визначеної ставки грошового ринку плюс (мінус) маржа.

Рис. 18. Облігації з плаваючою ставкою

Короткострокові боргові папери

Комерційні папери — це векселі зі скороченим строком погашення, що знаходяться у вільному обігу. Випускаються, як правило, з дисконтом до їхньої номінальної вартості. Номінал вищий, ніж у довгострокових паперів. Випускаються на пред’явника.

Євроноти — це короткострокові боргові папери, які випускаються на строк 1, 3, 6 місяців через тендер та гарантуються інвестиційним банком чи групою банків, які викупають їх самі або ж продовжують позичальнику кредитну лінію. Існують певні види євронотних програм [12, с. 322].

Депозитні сертифікати (СД) — сертифікати, що випускаються комерційними банками чи позико-ощадними асоціаціями під термінові депозити.

Найстаріші боргові інструменти світового ринку виникли в США в 1961 р. та в Європі з 1966 р. Строки погашення — звичайно до року, іноді — до 5 років.

Типова форма випуску — на пред’явника. У деяких країнах (наприклад, у Великобританії) проценти за депозитними сертифікатами зі строками до 5 років звільнені від податків.

Середньострокові боргові папери

Є гібридними інструментами з елементами комерційних паперів, євронот, євробондів. Випускаються невеликими деномінаціями через дилерів або тендер. Котуються більше на базі процента від номінальної вартості, ніж прибутковості. Можуть бути як з фіксованими, так і з плаваючими ставками, зі строками погашення від 1 до 5 років, іноді — до 10 років.

Основними є дві програми випуску МТNs:

COLTS — різновид середньо- та довгострокових облігацій з нульовим купоном на базі казначейських паперів, що випускаються на регулярній основі;

MTTN — мультитраншеві середньострокові євроноти, уперше введені компанією Merrill Lynch.

Ринок короткострокових боргових паперів

Найбільший ринок короткострокових боргових цінних паперів — американський. Європейські ринки: єврокомерційних паперів (ЕСР), стерлінгових комерційних паперів, французьких комерційних паперів, датських комерційних паперів, швейцарських комерційних паперів.

Звичайно тільки великі інститути ведуть операції з цими цінними паперами, тому що їх продають великими лотами. Більшість індивідуальних інвесторів купує комерційні папери в банку чи в брокера, які «подрібнюють» цінний папір та продають інвесторам невеликі його частини, наприклад у 10 000 доларів, з нижчою прибутковістю, для того, щоб покрити управлінські витрати.

Література

1. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — 2-ге вид., перероб. й допов. — К.: Знання: КОО, 1999. — С. 171—178.

2. Дэниелс Джон Д., Радеба Ли Х. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции: Пер. с англ. — 6-е изд. — М.: Дело, 1998. — С. 287—298.

3. Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей: Пер. с англ. / Общ. ред. и предисл. О. В. Ивановой. — М.: Прогресс, 1992. — С. 443—461.

4. Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер с англ. — М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 1998. — С. 390—447.

5. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000. — С. 241—325, 375—391.

6. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А. С. Булатова. — М.: Юристь, 2000. — С. 197—205. — (Серия «Homo faber»).

7. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с франц. / Общ. ред. Н. С. Бабинцевой. — М.: Прогресс: Универс, 1994. — С. 323—372.

8. Петрашко Л. П. Валютні операції: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 79—127.

9. Роджер Лерой Миллер, Дэвид Д. Ван-Хуз. Современные деньги и банковское дело: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 2000. — С. 190—203.

10. Рэй Кристина И. Рынок облигаций. Торговля и управление рисками: Пер. с англ. — М.: Дело, 1999. — 600 с. — (Серия «Зарубежный экономический учебник»).

11. Саркисянц А. Г. Система международных долгов. — М.: ДеКА, 1999. — С. 308—385.

12. Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 39—62.

План семінарських занять

1. Міжнародний кредитний ринок, його структура та оператори.

2. Міжнародний кредит: поняття, принципи, функції та форми.

3. Методи мінімізації ризиків за міжнародного кредитування.

4. Міжнародний лізинг.

5. Факторинг.

6. Форфейтинг.

7. Інструменти ринку боргових цінних паперів.

8. Структура світового ринку боргових цінних паперів.

9. Довгострокові боргові папери.

10. Середньострокові боргові папери.

11. Ринок короткострокових боргових паперів.

Термінологічний словник

Грошовий лізинг — коли всі платежі здійснюються в грошовій формі.

Груповий лізинг — орендодавцем є група учасників (акціонерів). Вони засновують спеціальну корпорацію та призначають довірену особу, яка надалі здійснює всі операції з лізингових відносин.

Дійсний лізинг у правовому відношенні має відповідати чинному законодавству й економічному змісту лізингу.

Зворотний лізинг — полягає в тому, що власник майна спочатку продає його майбутньому лізингодавцю, а потім сам орендує цей об’єкт у покупця, тобто та сама особа (початковий власник) є й постачальником, і лізингоодержувачем.

Змішаний лізинг — базується на поєднанні грошових та компенсаційних платежів.

Компенсаційний лізинг — передбачає платежі у формі поставки товарів, що виробляються на орендованому обладнанні, або у формі надання зустрічних послуг.

Конвенційний факторинг — універсальна система фінансового обслуговування, яка охоплює бухгалтерський облік, розрахунки з постачальниками та покупцями, страхове кредитування, представництво тощо.

Конфіденційний факторинг — обмежується виконанням тільки деяких операцій: сплата боргів, передача права на отримання грошей тощо.

Лізинг нерухомості — лізингодавець будує або купує нерухомість за дорученням орендаря та передає йому для користування у виробничих та комерційних цілях з правом або без права викупу після закінчення строку договору.

Лізинг постачальнику — відрізняється від зворотного тим, що постачальник хоча й виступає одночасно в ролі продавця й орендаря, але не є користувачем майна, яке він зобов’язується передати в сублізинг третій особі.

Лізинг рухомого майна — поділяється на лізинг виробничого й будівельного обладнання, комп’ютерів, транспортних засобів, верстатів тощо.

Міжнародний кредит — рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов’язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості та сплати процентів.

Міжнародний кредитний ринок — це сфера ринкових фінансових відносин, де здійснюється рух позичкового капіталу між суб’єктами названого ринку згідно з прийнятими принципами кредитування.

Міжнародний лізинг — договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони» (ст. 4 Закону України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р.).

Міжнародний ринок банківських кредитів — це ринок індивідуалізованих, неуніфікованих боргових зобов’язань.

Міжнародний ринок боргових цінних паперів — це частина ринку позичкових капіталів, де здійснююється емісія, купівля-продаж цінних паперів.

«Мокрий» лізинг — звільняє лізингоодержувача від цього зобов’язання, оскільки лізингова фірма пропонує йому великий набір послуг з експлуатації вказаного майна.

Непрямий лізинг передбачає участь посередників: лізингодавець спочатку фінансує купівлю засобів виробництва виробника й постачає їх орендарю, а потім одержує лізингові платежі від орендаря.

Нерозкритий факторинг — операція, в якій факторингова угода є конфіденційною й зарубіжний покупець не повідомляється про неї.

Об’єкт лізингової операції — будь-яка форма матеріальних цінностей, яка не знищується у виробничому циклі.

Оперативний лізинг — це договір лізингу, унаслідок укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший від строку, за який амортизується 90 % вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю й може бути переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

Опосередкований факторинг — в операції беруть участь два фактори: фактор з експорту в країні експортера та фактор з імпорту в країні імпортера.

Пайовий (leveraged) лізинг — його суть полягає в об’єднанні кількох фінансових закладів для фінансування масштабної операції з лізингу. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів, згідно з Законом України «Про лізинг», не може становити більше 80 % вартості набутого для лізингу майна.

Прямий лізинг — має місце, коли постачальник сам, без посередників, здає об’єкт у лізинг, що дає змогу виробнику одержувати всі економічні переваги від лізингу своєї продукції та звертати їх на розширення та технічну реконструкцію виробництва.

Прямий факторинг — в операції бере участь лише один фактор, фактор з експорту в країні експортера, з яким експортер уклав факторингову угоду.

Розкритий факторинг — операція, за якої покупець повідомляється про факторингову угоду.

Строк лізингової угоди (період лізу) — строк дії угоди.

Суб’єкти лізингової операції — сторони угоди.

Факторингова операція — комісійно-посередницька операція з передачі клієнтом банку права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта).

Фіктивний лізинг має спекулятивний характер і розрахований на одержання прибутку за рахунок чинних у країні податкових та інших пільг. Ця угода здійснюється для прикриття операцій купівлі-продажу в розстрочку, яку б хотіли здійснити сторони насправді.

Фінансовий лізинг — це договір лізингу, унаслідок укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, не менший від терміну, за який амортизується 60 % вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору об’єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Форфейтингова операція — купівля експортних вимог форфейтиром (банком або спеціалізованою фінансовою кампанією) з виключенням права регресу на експортера (форфейтиста) за несплати.

Чистий лізинг — угода, за якої за всіх інших умов технічне обслуговування устаткування, переданого в користування, лягає на лізингоодержувача.

Запитання для перевірки знань

1. Розкрийте поняття кредитного ринку, його структури та операторів.

2. Що таке світовий ринок банківських кредитів?

3. Дайте визначення міжнародного кредиту. Розкрийте його основні принципи, функції та форми.

4. Назвіть методи мінімізації ризиків за міжнародного кредитування.

5. Розкрийте поняття «міжнародний лізинг».

6. Класифікація основних видів лізингу.

7. Дайте визначення факторингової операції, її суб’єктів та об’єктів.

8. Механізм реалізації факторингової операції та характеристика видів факторингу.

9. Розкрийте поняття форфейтингової операції та механізму її реалізації.

10. Назвіть форфейтингові інструменти.

11. Перерахуйте інструменти ринку боргових цінних паперів.

12. Характеристика та класифікація довгострокових боргових паперів.

Самостійна робота студентів

Студентам пропонується підготувати реферати та зробити на їхній основі доповіді за такими темами:

1. Міжнародні факторингові операції.

2. Характеристика форфейтингових інструментів.

3. Міжнародний лізинг.

ТЕМА 6. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЄВРОРИНКУ

Євроринок

Євроринок — частина світового ринку позичкових капіталів, на якому банки здійснюють депозитно-кредитні операції в євровалютах.

Євровалюта — це строковий депозит, що знаходиться в банку, розташованому за межами країни, в якій випускається дана валюта.

Фактори розвитку ринку євровалют:

Об’єктивна потреба в гнучкому міжнародному валютно-кредитному механізмі для обслуговування зовнішньоекономічної діяльності.

Уведення конвертування ключових валют з кінця 50-х — початку 60-х років.

Ліберальне національне законодавство стимулювало розміщення коштів банків і фірм у закордонних банках для отримання прибутку.

Уведення єдиної валюти в ЄС — ЄВРО.

Специфічні характеристики ринку євровалют:

Мінімальне урядове регулювання та стимули для учасників-нерезидентів діяти на ринку.

Оптовий ринок, де оперують великими сумами, переважно міжбанківські операції (4/5 ринку).

Вклади, як правило, строкові або у вигляді заощаджень.

Функціональна банківська система, що сприяє міжнародним операціям.

Наявність великої кількості фінансових інструментів, що забезпечують свободу вибору позичальникам та кредиторам.

Внутрішня політична стабільність для забезпечення безперервності операцій.

Наявність кваліфікованої робочої сили та комунікацій для досягнення ефективної роботи з міжнародною банківською спільнотою.

Набір правил, які необхідно виконувати для забезпечення мінімального національного й внутрішнього регулювання та відсутність на ринку порушень

Відсутність на ринках міжнародного регулювання.

Учасники ринку:

міжнародні фінансові організації;

центральні та комерційні банки;

уряди та урядові відомства;

небанківські установи (брокерські фірми, страхові компанії, ділові корпорації, багаті особи).

Інструменти ринку:

Термінові депозити

Основний інструмент євровалютного ринку, кошти, вкладені депонентом на визначений період (як правило, менше року) під визначений процент.

Види: депозити до запитання, добові, місячні, тримісячні, шестимісячні, дванадцятимісячні, більше 1 року.

Депозитні сертифікати

За випуску нових депозитних сертифікатів вказуються: об’єм депозиту; дата його закінчення; процентна ставка; умови нарахування процентної ставки.

Види депозитних сертифікатів: теп, транш, ролловер.

Євровалютний міжбанківський ринок

Операції між банками. Укладення капіталу в головних конторах та філіалах банків в інших країнах для фінансування позик банківським установам.

Учасники: банки, грошові брокери, центральні банки, керівні грошово-кредитні установи, великі корпорації.

Функції:

розподільча;

хеджування;

забезпечення зручного механізму надання позик для корекції статей балансу;

забезпечення руху коштів через названий ринок.

Інструменти: міжбанківські депозити (короткострокові вклади з фіксованими ставками (строки: 3 місяці та менше, 6 місяців, 1 рік).

Процентні ставки на євровалютному міжбанківському ринку є конкурентними. Різниця між ставками процента на центральних та внутрішніх ринках усувається за допомогою арбітражу за короткий термін, оскільки учасники ринку досить оперативно отримують інформацію про несприятливі зміни на ринках. Міжбанківська маржа є або дуже низькою або її взагалі немає. Євродоларовий арбітраж міжнародного міжбанківського ринку класифікують як зовнішній та внутрішній, залежно від напрямку руху коштів.

Ризики, що несуть банки-учасники міжбанківського ринку:

неплатоспроможності;

ринковий;

пов’язаний з діяльністю в одній країні;

валютний;

ліквідності;

виникнення кризи;

політичний.

Євровалютне кредитування

Більша частина євровалютних кредитів деномінована в доларах. Використовується декілька форм євровалютних синдикованих кредитів. Зміни умов на ринку також впливають на строки євровалютних кредитів. За один період строки становлять 10 років, за інший — 3 роки.

Таблиця 10

Синдиковані кредити (Європа)

Організатор	Кількість у 1-й половині 1998 р.	Кількість у 1997 р.	Сума (млрд дол.) у 1-й половині 1998 р.	Сума (млрд дол.) у 1997 р.
Barclays capital	252	153	64,2	22,7
Chase Manhatten	269	124	62,0	14,9
Deutsche Bank	206	94	59,8	20,5
Greenwich NatWest*	184	103	49,9	17,4
Citicorp	189	99	49,4	17,1
JP Morgan	112	54	41,7	15,6
UBS	186	83	40,2	14,6
HSBC	153	69	38,0	25,4
ABN AMRO	187	121	36,4	17,6
CSFB	106	65	25,2	12,8

* До 1998 р. — NatWest Markets.

Джерело: The IFR Top 250, 1998, IFR Publishing.

Синдикований кредит (СК) — кредит, наданий синдикатом банків. При цьому ризики, пов’язані з невиконанням обов’язків, розподіляються між учасниками синдикату.

Синдикація — група банків, що об’єдналися для участі в кредиті одного позичальника. Головна мета — розподіл ризику між учасниками. При цьому кожен банк несе самостійну відповідальність за свою частину наданого кредиту

Банки надають СК для того, щоб знизити ризик, пов’язаний з позичанням грошей у суспільному секторі.

Синдикація виконує низку функцій, а саме:

дає змогу банкам брати участь у наданні позик, незалежно від свого розміру;

усі банки-учасники такої операції несуть ризики та отримують прибуток;

дає змогу позичальнику отримати великий кредит, який не може бути наданий одним кредитором.

Форми єврокредитів:

Класичні синдиковані єврокредити.

Довгострокові кредити на велику суму передбачають створення спеціальної структури. Керівник банку є лід-менеджером, що формує банківський синдикат та визначає умови кредиту за участі позичальника. Члени синдикату беруть на себе зобов’язання надати частину кредиту.

Єврокредити з обмовкою про валютний опціон.

Позичальнику надається можливість вибору валюти погашення боргу (однієї або кількох) за настання строку платежу. Наявність цієї обмовки дає змогу позичальнику відобразити прибуток та витрати грошових коштів у єдиній валюті й уникнути валютного ризику.

Вартість єврокредитів:

комісійні;

банківська маржа;

процентна ставка за кредитами;

податки.

Процес організації кредиту:

попередні переговори;

лист про зобов’язання;

угода про кредит (звичайна або відновлювана);

угода про участь;

угода про перепоступки.

Рис. 19. Організація синдикованого займу: огляд [2, с. 166]

Таблиця 11

Ризики В РАЗІ синдикованоГО кредитуваннЯ [2, с. 167]

Вид ризику	Джерело ризику	Стратегія зниження ризику
Ризик, пов’язаний з діяльністю в даній країні	Здатність або небажання позичальників даної країни виконувати свої зобов’язання	Синдикація кредиту та диверсифікація загальної суми дебіторської заборгованості
Ризик, пов’язаний з можливістю неплатежу за кредитом	Здатність організації сплачувати свої борги	Синдикація кредиту та диверсифікація загальної суми дебіторської заборгованості
Ризик зміни процентних ставок	Розбіжність вимог та зобов’язань за строками і зміни процентних ставок, які неможливо спрогнозувати	Приведення у відповідність активів до пасивів визначенням ціни кредиту на ролловерній основі (основі пролонгації)
Ризик регулювання (зміни практики державного регулювання)	Уведення резервних вимог чи податків на діяльність банків	Пункт контракту, що зобов’язує банк позичальника нести цей ризик

Ринок єврооблігацій
та його інструменти

Інструментами Євроринку є єврооблігація та іноземна облігація. Уряди багатьох країн установлюють обмеження на інвестиції в іноземні цінні папери. Тому позичальникам вигідніше продавати фондові активи в інших країнах.

Єврооблігація — облігація, розміщена за межами як країни позичальника, так і країни, у валюті якої вказано номінал єврооблігації; єврооблігації розміщені одночасно на ринках кількох країн через міжнародні синдикати їхніх фінансових інститутів.

Іноземна облігація — облігація, розміщена внутрішнім синдикатом на ринку однієї країни; валюта позики для позичальника є іноземною, а для кредитора — національною.

Види єврооблігацій:

Емісії єврооблігацій із фіксованою ставкою:

стандартні облігації;

облігації, що конвертуються в акції;

облігації з варантом чи сертифікатом на підписку;

багатовалютні облігації;

Емісії єврооблігацій з плаваючою ставкою:

облігації мінімакс;

облігації FLIP-FLOP;

облігації з регулюючими ставками;

облігації з фіксованою верхньою межею;

облігації з валютним опціоном;

Інші види облігацій міжнародних ринків:

облігації з нульовим купоном;

облігації, гарантовані іпотекою.

Організація випуску єврооблігацій

Перший етап. Звернення позичальника до банку, обраного керівником консорціуму чи керівним менеджером.

Другий етап. Створення гарантійного консорціуму.

Третій етап. Створення синдикату з розміщення.

Четвертий етап. Визначення витрат за емісією.

Звичайно витрати за емісією еврооблігацій на міжнародному ринку значно нижчі за вартість випуску схожих за основними параметрами облігацій на національному ринку.

Таблиця 12

Характеристика боргових ринків Європи [7, с. 331]

Країна	Характеристика				База для розрахунку процентів
Країна	Дозвіл уряду на емісію	Мінімальний строк погашення	Виплати купонів	Податок, що стягується на купонні платежі	База для розрахунку процентів
Велика- Британія	Тільки повідомлення	5 років	Піврічні	25 %	Факт 365
Франція	Повідомлення Казначейства, якщо сума перевищує 500 млн фр. Фр.	7 років	Річні	Ні	Факт / 365
Нідерланди	Повідомлення та схвалення проспекту	Ні	Річні	Ні	30 / 360
Німеччина	Так	Ні	Річні	Ні (для конвертованих — 25 %)	30 / 360
Швейцарія	Так, якщо сума більше 10 млн шв. фр.	Ні	Річні (піврічні для конвертованих)	35 % для національних емітентів	30 / 360
Австрія	Так	Ні	Річні	25 %	30 / 360
Бельгія	Так	5 років	Річні	10 %	30 / 360
Євроринок	Ні	Ні	Річні	Ні	30 / 360

Базові характеристики європейських боргових ринків у цілому подібні. Облігації на цих ринка випускаються місцевими чи муніципальними органами влади, національними корпораціями, а також нерезидентами.

Таблиця 13

Традиційна структура комісій [7, с. 334]

Вид комісії	5 років	7—10 років	Більше 10 років
За управління	0,375 %	0,375 %	0,500 %
За участь	0,375 %	0,375 %	0,500 %
За розміщення	1,250 %	1,150 %	1,500 %
Разом	2,000 %	2,250 %	2,500 %

Таблиця 14

Єврооблігаційні позики у 1998 р. [7, с. 293]

Організатор	Кількість	Сума, млрд дол.
JP Morgan	99	26,2
Deutsche Bank	150	25,7
SBC Warburg DR	102	24,0
CSFB	103	20,0
Merrill Lynch	129	19,6
ABN AMRO	91	19,2
Paribas	70	17,0
Morgan Stanley DW	92	13,8
Nomura Int	181	12,9
Barclays Capital	54	12,5

Єврооблігації в «євро»

З 1999 р. почалось проведення валютних операцій у євро та випуск єврооблігацій з номіналом у новій валюті. У зв’язку з цим ризик обміну валюти значно скоротився та далі зменшуватиметься з розширенням зони євро та входженням до її складу нових країн. Необхідність проведення єдиної економічної політики європейських урядів, пов’язана з бажанням стабілізувати курс євро, приведе до зменшення інфляційного ризику та ризику зміни економічних і правових умов гри на ринку. Одночасно зі зниженням ризиків розпочнеться й постійне зниження процентної ставки за єврооблігаціями.

Ціна євронот, що випускаються переважно країнами з високорозвиненою ринковою економікою, визначається на базі рейтингу позичальника, що присвоюється міжнародними рейтинговими агенціями. Зі створенням Європейського валютного союзу рейтингові агенції переглянуть систему рейтингів європейських країн у напрямі до їхнього зближення. Отже, прибутковість за їхніми єврооблігаціями буде також приблизно на одному рівні. Це приведе до пошуку інвесторами нових високоприбуткових інструментів, хоча ринок євроборгу буде ще довго приваблювати емітентів своєю стабільністю.

1998 рік уже можна назвати роком облігацій, деномінованих у європейській валютній одиниці.

Таблиця 15

Єврооблігації в «євро» [7, с. 295]

Організатор	Сума, млрд євро	Кількість
Paribas	15,2	16
SBC Warburg DR	10,2	13
JP Morgan	5,8	4
Merrill Lynch	3,6	5
CSFB	3,1	4
Goldman Sachs	2,0	1
Deutsche Morgan Grenfell	1,5	4
Societe Generale	1,3	4
Salomon Smith Barney	1,3	3
Barclays Capital	1,2	2

Зміни на фінансових ринках вплинуть у першу чергу на організаційну інфраструктуру та учасників ринку. Серйозні перестановки пройдуть серед європейських бірж. Буде створено нові ринки, а діючі втягнуться в новий виток гострої конкуренції.

Створення ЄВС підвищить конкуренцію серед банків та небанківських установ. За прогнозами західних експертів, у певних країнах дозвіл створювати фонди, які інвестують свої кошти в інструменти фондового ринку, порушить банківську монополію операцій на грошових ринках. У будь-якому разі банки втратять прибутки від операцій на ринку Forex.

Зі створенням ЄВС кожна емісія державних облігацій країн-учасниць буде здійснюватись у євро. Разом з тим європейські фінансові ринки збережуть деякі специфічні риси, пов’язані з різницею їхніх податкових систем, а також відсутністю єдиного позичальника (яким у США є Міністерство фінансів). Різниця в прибутковості буде відображати, як ринок оцінює ризик невиконання зобов’язань. Зросте значимість європейських валют у міжнародних портфелях цінних паперів: їхня частка за останні 15 років майже подвоїлась і досягла 40 %. Зростання попиту на євроактиви буде супроводжуватися збільшенням їхньої пропозиції.

Ринок єврокомерційних паперів (ЕСР)

Це ринок номінованих у доларах США комерційних паперів, випущених за межами США через європейську дистриб’юторську мережу. Інституціональна структура така ж, як і в євро-
облігаційного ринку: інвесторами є великі корпорації, банки, інвестиційні компанії.

Основні риси ринку ЕСР:

Строки погашення від 2 до 365 днів, звичайно 180 днів, що значно більше, ніж на американському ринку (30—90 днів).

Проценти з ЕСР розраховуються на базі 30/360 (у США за основу береться реальна кількість днів у місяці).

ЕСР торгується на базі спот; розрахунки проводяться через Euroclear чи Cedel на другий робочий день після дати операції.

ЕСР торгується більш активно порівняно з американським ринком, де комерційні папери, внаслідок їхніх коротких строків, звичайно тримаються інвесторами до закінчення цих строків.

Ринок євронот

Євроноти випускаються позичальником за спеціально складеним графіком. Банки та брокерські компанії створюють об’єднання розміщення для реалізації нот серед різних інвесторів за встановленою ставкою. Розміщення проходить через систему банківських торгів. Величина процентної ставки залежить від того, наскільки легко євроноти можуть бути розміщені.

Комісійні сплачуються за управління, за підтвердження — два рази на рік з невиплаченої частини кредиту; за використання — часто сплачуються лише починаючи з визначеного процента від суми кредиту.

Інструмент ринку — кредитні програми підтримки емісії євронот. Євроноти дуже схожі за своїми характеристиками з комерційними паперами. Відмінність лише в тому, що вони гарантуються інвестиційним банком або ж групою банків, які самі їх викуповують чи подовжують кредитну лінію позичальнику. Існує ціла низка видів євронотних програм: НИФ (NOTE ISSUANCE FACILITY, NIF), РУФ (REVOLVING UNDERWRITING FACILITY, RUF), СНИФ (SHORT—TERM NIF, SNIF) тощо.

Таблиця 16

Євроноти EMTNs, млрд доларів США [7, с. 293]

Організатор	1998 р.	1997 р.
Deutsche Bank	8,5	6,9
Merrill Lynch	7,7	4,1

Ринок деривативів (похідних цінних паперів)

Інструменти ринку:

облігації, забезпечені коштами на кредитних картах;

облігації, забезпечені закладними;

вторинні кредитні й облігаційні зобов’язання.

Таблиця 17

Ведучі андерайтери З похідниХ ціннИХ паперІВ [7, с. 294]

Організатори	Кількість	Сума, млрд дол.	Доля ринку, %
Morgan Stanley DW	150	26,0	15,0
Goldman Sachs	37	15,1	8,7
Merrill Lynch	66	14,7	8,4
JP Morgan	33	14,6	8,4
Lehman Brothers	66	12,6	7,2
CSFB	45	12,0	6,9
Salomon SB	39	11,2	6,4
Greenwich NatWest	24	8,8	5,1
Bear Stearns	31	6,6	3,8
Deutcshe	27	5,3	3,0

Фактори, що визначили активне зростання ринку похідних цінних паперів:

зростання споживчих кредитів у Північній Америці;

уведення євро;

масове знімання коштів з ощадних вкладів.

Імпульс для сучасного підйому сектору іпотечних облігацій було отримано з Австралії, коли в 1997 р. на євроринку було випущено дві великі європозики (1,7 млрд доларів), забезпечені австралійськими закладними. Після цього європейські банки почали сек’юритизацію іпотечних кредитів. При цьому фондування не було головною ціллю: ставки більшості європейських іпотек були вищими від банківських.

У секторі вторинних зобов’язань банки намагалися зменшити вплив ринкових ризиків, а також уникнути високих норм резервування за рахунок виходу за баланс відповідних активів.

Література

1. Дэниелс Джон Д., Радеба Ли Х. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции: Пер. с англ. — 6-е изд. — М.: Дело, 1998. — С. 287—304.

2. Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер с англ. — М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 1998. — С. 144—187, 390—447.

3. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000. — С. 375—416.

4. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А. С. Булатова. — М.: Юристь, 2000. — С. 197—205. — (Серия «Homo faber»).

5. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с франц. / Общ. ред. Н. С. Бабинцевой. — М.: Прогресс: Универс, 1994. — С. 301—369.

6. Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 39—62.

7. Саркисянц А. Г. Система международных долгов. — М.: ДеКА, 1999. — С. 308—385.

План семінарських занять

1. Ринок євровалют.

2. Євровалютний міжбанківський ринок.

3. Євровалютне кредитування.

4. Ринок єврооблігацій та його інструменти.

5. Ринок єврокомерційних паперів.

6. Ринок євронот.

7. Ринок деривативів.

Термінологічний словник

Євровалюта — це строковий депозит, що знаходиться в банку, який розташований за межами країни, у якій випускається дана валюта, або будь-яка валюта, що зберігається в банку за межами країни її походження.

Євроринок — частина світового ринку позичкових капіталів, на якому банки здійснюють депозитно-кредитні операції в євровалютах.

Роловер — контрактний депозит, умови якого погоджуються між емітентом та депонентом.

Синдикація — група банків, що об’єдналися для участі в кредиті одного позичальника. Основна мета — розподіл ризику між учасниками, при цьому кожен банк несе самостійну відповідальність за свою частину наданого кредиту.

Синдикований кредит — кредит, наданий синдикатом банків; при цьому ризики, пов’язані з невиконанням обов’язків, розподіляються між учасниками синдикату.

Теп — вид депозитного сертифіката з фіксованими строками.

Термінові депозити — кошти, вкладені депонентом на визначений час (як правило, менше року) під певний процент.

Транш — вид депозитного сертифіката, що ділиться на кілька частин та використовується інвесторами, які оперують невеликими сумами.

Запитання для перевірки знань

1. Дайте визначення «євроринку» та «євровалюти».

2. Назвіть специфічні характеристики ринку євровалют.

3. Які ви знаєте інструменти ринку євровалют?

4. Розкрийте поняття євровалютного міжбанківського ринку та його інструментів.

5. Перерахуйте ризики, які несуть суб’єкти міжбанківського ринку.

6. Що таке «синдикація» та «синдикований кредит»?

7. Назвіть форми єврокредитів та як розраховується їхня вартість.

8. Дайте визначення інструментів ринку єврооблігацій.

9. Назвіть етапи організації випуску єврооблігацій.

10. Коротко схарактеризуйте боргові ринки Європи.

11. Що ви знаєте про єврооблігації в євро?

12. Назвіть основні риси ринку єврокомерційних паперів.

13. Дайте характеристику інструментам ринку євронот.

14. Що таке ринок деривативів та які його інструменти?

Самостійна робота студентів

Студентам пропонується підготувати реферати та зробити на їхній основі доповіді за такими темами:

1. Сучасні тенденції розвитку євроринку.

2. Євровалютний міжбанківський ринок.

ТЕМА 7. РИНОК МІЖНАРОДНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Іноземні інвестиції

Іноземні інвестиції — це сукупність усіх видів майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти інвестування іноземними інвесторами для отримання прибутку. До майнових та інтелектуальних цінностей відносять гроші, цільові банківські депозити, цінні папери, рухоме та нерухоме майно, майнові права й інші цінності.

Іноземні інвестиції здійснюються приватним та державним капіталом. За статистичними даними, 90 % надходжень капіталу в країни, що розвиваються, забезпечується приватним капіталом і лише 10 % — міжурядовими кредитами та капіталом міжнародних фінансових організацій.

Ринки акцій

Ринок акціонерного капіталу є одним із джерел на місцевих ринках кредиту, євроринках. Це важливий економічний інструмент, тому що ринки акцій можуть мобілізувати інвестиційні фонди та зменшити вартість купівлі капіталу для різних компаній.

Капіталізація ринку — показник, який відображає ринкову вартість усіх компаній, що входять до лістингу (ринкова вартість компанії визначається як добуток курсової вартості її акції на кількість її акцій, що перебувають в обігу.)

Розрізняють три форми організації фондових бірж. Перша форма — приватна саморегулююча біржа (Нью-Йоркська, Лондонська, Амстердамська фондові біржі). Друга форма — установи, що контролюються державою (Франція, Італія, Бельгія). Третя форма — це напівнезалежні біржі. Вони приймають власні правила та інструкції, що затверджуються та переглядаються державою.

Національні ринки акцій відрізняють формою власності фондових бірж та регулюванням їхньої діяльності, членством у фондових біржах і методами встановлення рівня цін, роллю брокерів та дилерів, концентрацією курсової вартості акцій.

Існують кілька систем установлення рівня цін на фондових біржах: через систему аукціонів, через діяльність спекулянтів—професійних біржовиків — та комбінація першого та другого способів.

Трьома головними міжнародними ринками купівлі-продажу цінних паперів представниками різних країн є фондові біржі Нью-Йорка, Токіо та Лондона.

Інструменти ринку акцій

Акція — пайовий цінний папір без установленого строку обігу, що закріплює права її власника на отримання певної долі прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні ним, а також на відповідну частину майна в разі ліквідації цього товариства.

Класифікація акцій:

За персоналізацією акцій (за способом передачі):

іменні акції;

акції на пред’явника.

За ступенем свободи обігу:

відкриті;

закриті.

За вартістю:

безкоштовні;

платні.

За участю в управлінні:

прості акції;

преференційні акції:

— кумулятивні й некумулятивні;

— відкличні та безвідкличні;

— конвертовані та неконвертовані;

— з фіксованою ставкою та без неї;

— з пайовою участю та без неї.

Ринок євроакцій

Ринок євроакцій — це ринок акцій, що продаються за межами країни, у якій знаходиться компанія, яка їх випустила. Перше місце за обігом іноземних акцій належить Лондонській фондовій біржі. Серед 300 акцій, що найактивніше котируються на глобальних ринках євроакцій, акції Японії, США займають нижчі позиції, ніж акції Німеччини, Швеції, Нідерландів.

Найпоширенішим засобом отримання міжнародного котирування є видача Американської розписки депонування (ADR, American depository reсeipt) або включення в міжнародну систему «Автоматизованого котирування на фондових біржах» (SEAQ). ADR, American depository reсeipt — договірний сертифікат, що видається банком США на території США для надання відповідних акцій, які зберігаються в банку-гаранті іншої країни, іноземній корпорації. Ці розписки купуються та продаються як акції, причому кожна з них відповідає визначеній кількості акцій. Міжнародна SEAQ — це лондонська система оперативного котирування на екранах, яка займає чільне місце в торгівлі іноземними акціями. На сьогодні вона не має прямих конкурентів.

Географічне положення Лондона, наявність розвиненої фінансової інфраструктури, доступність міжнародних котирувань SEAQ, ліберальні правила руху інформаційних потоків перетворюють Лондон на ідеальне місце для розміщення центру євроакцій.

Ринки акцій країн третього світу

Ринки акцій країн «третього» світу — це ринки країн, що розвиваються. Міжнародна фінансова корпорація щороку видає статистичний довідник про ці ринки. Термін «ринки, що розвиваються» охоплює три типи ринків: старі, давно створені ринки (Аргентина, Греція, Іспанія, Бразилія тощо); ринки, що розвинулись завдяки специфічним ситуаціям та обставинам (Сінгапур, Гонконг, Йорданія); та найновіші ринки (Південна Корея, Тайвань, Індонезія, країни СНД тощо). Ці ринки функціонують як сегментовані ринки довгострокового позичкового капіталу. Існує величезна кількість перешкод для іноземних портфельних інвестицій на цих ринках. Специфічні умови, що створили існуюче становище на ринках, що розвиваються (політична та економічна нестабільність, несприятлива грошово-кредитна та фінансово-бюджетна політика, максимальний рівень процентних ставок позик та банківських депозитів, недоліки інституціональної інфраструктури ринку та ін.), учені називають «стискуванням портфеля активів».

Як результат, названі ринки можна схарактеризувати, як неефективні, де курс цінних паперів не відображає реалій, ринки з неадекватним регулюванням, з недостатньою ліквідністю, з недостатнім попитом та пропозицією. Але ці ринки можуть створити прибуток, вищий за середній рівень.

Інвестиційні механізми
та індивідуальні інвестори

Нині існує ціла низка проблем, з якими зустрічаються індивідуальні інвестори. Основна проблема — невеликий спектр інвестиційних операцій. Друга — достовірність джерел інформаційних потоків. Третя — наявність особистих дружніх контактів. Наступні — індивідуальна оцінка конкретних цінних паперів, розроблення адміністративних процедур для проведення інвестиційних операцій.

До інвестиційних механізмів для здійснення пайових вкладів у зарубіжні акції, що доступні індивідуальним інвесторам, відносять пряму купівля цінних паперів на зарубіжних ринках, використання Американських депозитних квитанцій (ADR) і три види інвестиційних фондів — фонд, що діє в одній країні, міжнародний та глобальний фонди. Використання перших двох інструментів не забезпечує професійного управління портфелем. Останні ж три, навпаки, забезпечують певні переваги інвестиційних рішень. Оцінку названих інструментів наведено в таблиці [2, с. 685].

Інституціональні інвестори

Інституціональні інвестори зустрічаються у своїй діяльності з тими самими проблемами, що й індивідуальні інвестори. Крім перерахованих труднощів, в інституціональних інвесторів існує проблема пошуку секторів ринку, які б були великими та ліквідними для того, щоб інвестори могли працювати тут, не викликаючи значних змін у рівнях цін. Для інституціональних інвесторів відкриті широкі можливості отримання оперативної інформації та інвестиційних послуг.

Однак, незважаючи на значні грошові ресурси, інституціональні інвестори середньої ланки частіше звертаються до послуг інших компаній, що спеціалізуються на міжнародних портфельних інвестиціях. Застосовуючи цей підхід до управління портфелями, інституціональні інвестори надають перевагу методам, пов’язаним з міжнародними та глобальними фондами.

Література

1. Дэниелс Джон Д., Радеба Ли Х. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции: Пер. с англ. — 6-е изд. — М.: Дело, 1998. — С. 299—304.

2. Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер с англ. — М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 1998. — С. 588—722.

3. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000. — С. 385—391.

4. Мозговой О. Н. Фондовый рынок Украины. — К.: Феникс, 1997. — С. 6—173.

5. Роджер Лерой Миллер., Дэвид Д. Ван-Хуз. Современные деньги и банковское дело: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 2000. — С. 104—116.

6. Рэй Кристина И. Рынок облигаций. Торговля и управление рисками: Пер. с англ. — М.: Дело, 1999. — 600 с. — (Серия «Зарубежный экономический учебник»).

7. Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 66—87.

8. Саркисянц А. Г. Система международных долгов. — М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 1999. — С. 332—345.

9. Шарп У., Александер Г., Бэйли Дж. Инвестиции: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 1999. — С. 1—95.

План семінарських занять

1. Іноземні інвестиції.

2. Ринки акцій.

3. Інструменти ринку акцій.

4. Ринок євроакцій.

5. Ринки акцій країн «третього світу».

6. Інвестиційні механізми та індивідуальні інвестори.

7. Інституціональні інвестори.

Термінологічний словник

Акція — пайовий цінний папір без установленого строку обігу, що закріплює права її власника на отримання певної долі прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні ним, а також на відповідну частину майна в разі ліквідації цього товариства.

Акція на пред’явника — акція, в якій не вказується ім’я її власника.

Безкоштовні акції — акції, що розподіляються між існуючими акціонерами даного товариства безкоштовно (як правило, пропорційно кількості раніше отриманих ними акцій).

Відкриті акції — акції, що знаходяться у вільному обігу

Закриті акції — акції, що знаходяться в обмеженому обігу або ж взагалі без обігу.

Іменна акція — акція, в якій вказано ім’я її власника.

Іноземні інвестиції — це сукупність усіх видів майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти інвестування іноземними інвесторами для отримання прибутку.

Капіталізація ринку — показник, який відображає ринкову вартість усіх компаній, що входять до лістингу (реєстрація).

Платні акції — акції, що продаються емітентом інвестору в його власність.

Преференційна акція — свідоцтво пайової участі в капіталі корпорації, що дає право першочергового отримання активів компанії, але забезпечує менший контроль за управлінням корпорації.

Проста акція — свідоцтво на володіння долею капіталу корпорації, що дає власнику право голосу під час отримання долі прибутку.

Ринок євроакцій — це ринок акцій, що продаються за межами країни, в якій знаходиться компанія, яка їх випустила.

Запитання для перевірки знань

1. Розкрийте поняття «іноземні інвестиції».

2. Які ви знаєте основні ринки акцій?

3. Що таке капіталізація ринку?

4. Які ви знаєте три типи ринків, що розвиваються?

5. Що таке акція? Їхня класифікація.

6. Перерахуйте інструменти ринку міжнародних інвестицій для індивідуальних інвесторів.

7. У чому різниця між міжнародним та глобальним фондами?

8. Назвіть ризики, які виникають у інвесторів, що купують індивідуальні випуски цінних паперів.

Самостійна робота студентів

Студентам пропонується підготувати реферати та зробити на їхній основі доповіді за такими темами:

1. Лондонська фондова біржа.

2. Нью-Йоркська фондова біржа.

3. Токійська фондова біржа.

ТЕМА 8. ФІНАНСИ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ КОРПОРАЦІЙ (ТНК)

Пряме зарубіжне інвестування

Інвестиційна діяльність компанії за кордоном вважається прямим зарубіжним інвестуванням, якщо здійснюється контроль через володіння значною частиною акціонерного капіталу реципієнта інвестицій, частина капіталу виробництва (продажу) компанії переміщується до іншої країни (країни-реципієнта інвестицій). Пряме зарубіжне інвестування (ПЗІ) — комплексна діяльність, що охоплює такі напрями: переказ капіталу, контролююче інвестування, джерело коштів операцій за кордоном, баланс руху платежів.

Таблиця 18

Використання недосконалості ринку [4, с. 462]

Найважливіші характеристики ТНК	Яким чином ТНК використовують недосконалість ринку?
1. Здатність використовувати відмінності національних економік	а) американські фірми використовують за кордоном дешеву робочу силу для збирання техніки; б) ТНК отримують позики на євроринках з низькою вартістю
2. Здатність усіх філіалів діяти для досягнення цілей системи	а) розподіл виробництва між філіалами для мінімізації витрат; б) розподіл прибутку між філіалами для мінімізації податків; в) розподіл відкритих валютних позицій між філіалами для мінімізації загального валютного ризику
3. Здатність до інтернаціоналізації конкретних, специфічних переваг фірм	а) використання виробничої інформації, яка є власністю фірми, для випуску кращої продукції; б) виробник транспортного устаткування використовує виробничу технологію в кількох філіалах по всій земній кулі. Нафтохімічна фірма використовує прі- оритетну технологічну базу для розро- блення вдосконалених методів виробництва

Збиранням та аналізом даних про світові потоки займається Центр ОНН з транснаціональних корпорацій.

Пряме інвестування — це один з кількох методів, який використовують комерційні підприємства для отримання прибутку на іноземних ринках. Мотивації ПЗІ охоплюють мотивації на рівні фірми та макроекономічні фактори мотивації.

Мотивація на рівні фірми — це діяльність, що задовольняє основні підприємницькі потреби:

1) у ринках;

2) в ефективності виробництва;

3) у сировині;

4) в інформації та технологіях;

5) потребу мінімізувати чи диверсифікувати ризики.

Таблиця 19

Декомпозиція ризику ТНК [4, с. 477]

Елементи ризику	Характеристика
1. Належить до внутрішньої структури ТНК	Корпоративна фінансова структура: фінансовий ризик нездатності здійснити платежі за боргом та трансляційний валютний ризик ТНК
2. Належить до світового середовища	Систематичні світові зміни: ризик змін у світовому середовищі, таких як невигідні ціни на товари та світовий економічний спад
3. Належить до специфічних факторів, пов’язаних з діяльністю в даній країні	Несистематичні (пов’язані з даною країною) ризики: ризики, пов’язані з динамікою економічного циклу, експропріацією, трансляційні, операційні валютні та економічні відкриті позиції під ризиком

Аналіз регіонального ризику (основні елементи):

Стабільність місцевої економіки та відсутність інфляції.

Адекватне ставлення до інвестування уряду країни—реципієнта інвестицій.

Відсутність змін у регулюванні уряду.

Можливість вільного переміщення прибутку з країни—реципієнта інвестицій.

Можливість продати або ліквідувати інвестиції та, як наслідок цього, відкликання коштів з країни.

Міри регулювання регіонального ризику:

1. Попереднє обговорення.

2. Спільне підприємство.

3. Стратегія діяльності.

4. Страхування ризику.

Фінансування зарубіжних філіалів ТНК

Фінансова або казначейська функція ТНК об’єднує в собі мобілізацію коштів для оперативних потреб та розширення діяльності, управління оборотним капіталом, фінансові аспекти рішень про інвестиції в інших країнах.

Форми фінансування ТНК:

За інструментами:

позики;

випуск нових акцій.

За джерелами фінансування:

внутрішні;

зовнішні.

За строками:

короткострокові;

довгострокові.

За валютами:

місцева валюта;

іноземна валюта.

Внутрішні джерела фінансування

Фінансові кошти ТНК — це оборотний капітал або поточні оборотні активи, за винятком поточних зобов’язань.

Джерела внутрішнього фінансування:

кредити;

дивіденди;

роялті;

управлінські гонорари;

купівля та продаж товарно-матеріальних запасів;

внутріфірмові рахунки дебіторів та розрахунки з постачальниками та кредиторами;

інвестиції з використанням акціонерного капіталу.

Рис. 20. Внутрішні джерела оборотного капіталу [2, с. 667]

Мобілізація коштів системи

Система ТНК є складною організацією, що охоплює декілька видів організаційних одиниць. Кожні дві одиниці можуть мати між собою множину різних зв’язків. Фінансові зв’язки системи ТНК показано на рис. 21.

Рис. 21. Фінансові зв’язки системи ТНК [4, с. 492]

Умовні позначення: 1. Материнська компанія — дочірня компанія, накопичувач коштів. 2. Материнська компанія — дочірня компанія, користувач коштів. 3. Дочірня компанія — дочірня компанія. 4. Материнська компанія — регіональний фінансовий центр. 5. Дочірня компанія, накопичувач коштів — регіональний центр. 6. Дочірні компанія, користувач коштів — регіональний центр. 7. Система євроринку.

Зв’язки охоплюють переказ дивідендів і процентів, надання та виплату позик, інвестиції в акціонерний капітал, ліцензійну плату й оплату послуг управління коштами, зміни фінансових умов дебіторів з розрахунків і встановлення трансфертних цін.

Для оптимізації фінансових потоків на світовому рівні ТНК має встановити належні взаємовідносини між головною фірмою та її філіалами стосовно фінансової функції.

Різновиди взаємовідносин:

повна децентралізація, аж до рівня філіалів;

повна централізація на рівні головної фірми;

різний ступінь співвідношення централізації та децентралізації.

Оподаткування міжнародної діяльності

На практиці елементами оподаткування вважають платника податків, об’єкт оподаткування, одиницю оподаткування, податкову базу, джерела сплати податку, податкову ставку та квоту. Під об’єктом оподаткування розуміють товар, майно чи дохід, що обкладаються податком. Податкова база — це вартість об’єкта оподаткування. Одиниця оподаткування — це одиниця вимірювання об’єкта оподаткування. Платник податку — це фізичні та юридичні особи, які сплачують податки. Податкова ставка — це величина податку на одиницю об’єкта оподаткування. Податкова квота — це доля податку в доході його платника.

Залежно від форми оподаткування, податки бувають прямі та непрямі. Прямі — ті, що нараховуються безпосередньо на дохід (на майно) платників податку, а непрямі — ті, що нараховуються на вартість товару (а саме: ввізне та вивізне мито, акцизи тощо).

Існують дві основні класифікації національних податкових систем:

Перша — «звільнення від податків за територіальною ознакою».

Друга — «всесвітня система пільг».

Інформацію про податки 15 країн подано в табл. 20.

Таблиця 20

Порівняльні ставки податків
на прибуток корпорацій, % [4, с. 496]

Країна	Податок на прибуток корпорацій (основний)	Податок з обороту або загальний податок на продаж	Податок на капітал	Ставки податків з прибутків, поширених серед власників акцій
Країна	Податок на прибуток корпорацій (основний)	Податок з обороту або загальний податок на продаж	Податок на капітал	Диві- денди	Проценти	Роялті
Австралія	39	10—20 (податок з обороту	Не має	30	10	39
Бразилія	30	10—15 (ПДВ)	Не має	25	15	25
Канада	28	7 (загальний податок на продаж)	0,3—0,532	25	25	25
Франція	34	18,6 (ПДВ)	Не має	25	45	33,33
Німеччина	50 (нерозподілений прибуток) 36 (розподілений прибуток)	14 (ПДВ)	0,6 (нетто активів)	25	25	25
Гонконг	16,5	0,5 (податок з валового обороту)	Не має	Не має	Не має	1,65
Італія	36	19 (ПДВ)	Не має	32,4	30	21
Японія	37,5	3 (ПДВ)	Не має	20	20	20
Корея	34	10 (ПДВ)	Не має	25	25	25
Мексика	35	10 (ПДВ)	Не має	Не має	35	35
Польща	40	25 (податок з обороту)	Не має	30	30	30

Закінчення табл. 20

Країна	Податок на прибуток корпорацій (основний)	Податок з обороту або загальний податок на продаж	Податок на капітал	Ставки податків з прибутків, поширених серед власників акцій
Країна	Податок на прибуток корпорацій (основний)	Податок з обороту або загальний податок на продаж	Податок на капітал	Диві- денди	Проценти	Роялті
Росія	32	28 (ПДВ)	Не має	15	15	15
Іспанія	35	13 (ПДВ)	Не має	25	25	25
Швеція	30	20 (ПДВ)	Не має	30	Не має	Не має
Швейцарія	3,63—9,8	6,2 (податок на придбання) 9,3 (податок з роздрібного обороту)	0,825 (федеральний) 0,26—0,12 (кантональний)	35	35	Не має
Тайвань	25	5 (ПДВ)	Не має	20	20	20
Велика- Британія	33	17,5 (ПДВ)	Не має	25	25	25
США	34	1—12 (місцевий податок з обороту)	Не має	Не має	Не має	Не має

ТНК діють у різних податкових системах. Податкові системи країн, де розташовуються дочірні філіали ТНК, і країни національної належності материнської компанії, розрізняються за кількома параметрами, включаючи види податків, якими обкладаються прибутки ТНК і рівень податкових ставок. У табл. 21 розглянуто вплив оподаткування на рішення та політику ТНК.

Таблиця 21

Вплив оподаткування на рішення і політику ТНК [4, с. 496]

Сфера політики та прийняття рішень	Податковий режим	Очікувана реакція компанії	Альтернативна реакція компанії
Рішення про розміщення інвестицій	У країні—реципієнті інвестицій дочірні компанії ТНК отримують податкові пільги	Рішення розмістити виробництво в одній з країн—потенційних реципієнтів інвестицій	Рішення розмістити виробництво в країні, де надається найбільша податкова пільга
Форма організації	У країні—джерелі інвестицій оподаткування дочірніх філіалів вигідніше ніж оподаткування відділів компанії	Якщо очікується високий прибуток, віддається перевага дочірній компанії	Якщо очікуються збитки, надається перевага відділу компанії
Рішення про фінансування	Країна—реципієнт інвестицій дозволяє відносити процентні платежі до витрат, що належать до вирахунку	Якщо в країні—реципієнті інвестицій податкова ставка вища, ніж у країні—джерелі інвестицій, необхідно фінансувати дочірню компанію позиками, що надаються їй материнською компанією ТНК	Виплата позики звичайно вважається поверненням капіталу та не обкладається податком
Стратегія грошових переказів	Оподаткування країни—реципієнту інвестицій є менш вигідним, ніж оподаткування країни—джерела інвестицій	Переказ коштів із країни з найменшим приростом заборгованості по податкових платежах	З року в рік країни—джерела переказів будуть варіюватися залежно від джерел прибутку й податкових ставок

Оподаткування міжнародної діяльності ТНК відіграє, без сумніву, важливу роль під час прийняття будь-яких її інвестиційних рішень, вибору організаційної форми функціонування чи способу фінансування її філіалів. Завжди існує ризик подвійного оподаткування. Тому основне завдання ТНК — мінімізувати можливість подвійного оподаткування.

Контроль та регулювання
міжнародних грошових операцій

Визначення пріоритетів розподілу послідовності проведення тих чи інших операцій для ТНК пояснюється певними факторами. По-перше, діючи на території різних країн, ТНК стикаються з різними структурами норми прибутку, який вони можуть отримати від операцій з основним та оборотним капіталом. Ось чому ТНК мають чітко розмежовувати складання довгострокових кошторисів капіталовкладень і їхньої окупності та короткострокові рішення з контролю й регулювання грошових операцій. Крім того, ТНК, що діють на території країн з високим рівнем інфляції, часто мають можливість отримати вищий прибуток за активами внаслідок ефективного контролю й регулювання грошових операцій. Тому вони мають надавати більшого значення цій сфері діяльності. Протягом довгого періоду на світових фінансових ринках переважали змінні криві прибутковості за процентними ставками. За цих умов прибуток фірми значною мірою залежить від ефективних методів контролю й регулювання грошових операцій. Ось чому ці функції не повинні залежати від інших фінансових рішень.

Таблиця 22

Система контролю та регулювання
грошових операцій корпорації [4, с. 520]

Цілі	Стратегії та механізми	Проблеми та ризики
Оптимізація вкладень готівкових коштів	*Системний підхід* Регіональні фінансові управління Централізовані грошові сховища (депозитарії)	Зміни валютних курсів
Мінімізація фінансових затрат і трансакційних витрат	Взаємна компенсація вимог та зобов’язань за платежами.	Дії уряду
Мінімізація фінансових затрат і трансакційних витрат	Кредити в середині системи, встановлення трансфертних цін Дивіденди й виплати	Фактичний розподіл податкового тягаря
Уникнення валютних збитків	Міжнародні фінансові філіали. Центри повторного обліку	Інфляція
Мінімізація податкового тягаря	*Підходи окремих філіалів* Прогнозування кошторису майбутніх готівкових надходжень і платежів	Зміни процентних ставок
Уникнення збитків від політичних і економічних ризиків	Прискорення або затягування розрахунків за зовнішньоторговими операціями, викликане очікуванням зміни валютних курсів.	Заморожені фонди
Уникнення збитків від політичних і економічних ризиків	Місцева кредитна діяльність	Політичний ризик

Цілі та завдання контролю й регулювання грошових операцій ТНК:

З погляду системного підходу:

ТНК — організаційна сукупність, у середині якої можуть діяти різні складові, що функціонують по-різному.

Завдання — отримання прибутку на всіх рівнях системи (материнська компанія вимагає від своїх філіалів принести в жертву особисті прагнення заради загального прибутку).

З погляду потреб зарубіжних філіалів:

Філіали ТНК мають різні уявлення щодо контролю та регулювання грошових операцій корпорацій.

Завдання — дії та можливості отримання асигнувань та розроблення плану з досягнення більш вузьких та конкретизованих цілей.

Управління грошовою готівкою

Управління потоками грошової готівки тісно пов’язане з визначенням потреб системи та її підрозділів у готівці, вибором методів централізації готівки оптимальним використанням готівкових коштів. Глобальне управління грошовою готівкою ускладнюється державними обмеженнями на переміщення фінансових коштів, різницею між темпами інфляції та коливаннями валютних курсів.

Рис. 22. Цикл руху грошової готівки
(об’єднує отримання готівки від продажу продукції
та оплату готівкою факторів виробництва) [2, с. 669]

Для визначення потоків руху грошової готівки ТНК спочатку складають бюджет та прогноз для оцінки потреб фірми в грошовій готівці. Хороша система звіту дає змогу визначити глобальні потреби в грошовій готівці. Існує низка перешкод, що виникають на шляху внутріфірмового обміну інформацією: мовні бар’єри, протидія на місцях (часто через особливості культури) технічні труднощі, державне регулювання інформаційних потоків.

Після адекватного визначення місцевих потреб у коштах керівник потоками грошової готівки повинен вирішити, чи можна дозволити місцевому керівникові інвестувати залишок готівки в розширення підприємства, чи він повинен спрямувати його до центра. Способи переміщення коштів: об’ява дивідендів, роялті й гонорари в оплату управлінських послуг, виплати на погашення основної суми кредитів та процентів за ними, встановлення трансфертних цін.

Трансфертна ціна — ціна продажу товарно-матеріальних запасів між взаємозв’язаними підрозділами. Види: ринкові та неринкові.

Основні детермінанти політики встановлення трансфертних цін

Правові фактори — перше місце:

Порядок оподаткування.

Податкове митне законодавство країни-реципієнта.

Правила та вимоги фінансової звітності.

Протитрестове та антидемпінгове законодавство країни-реципієнта.

Вимоги, зумовлені порядком управління потоками грошової готівки:

Валютний контроль.

Ціновий контроль тощо.

Характеристики місцевої ділової сфери:

Стан економіки країни.

Конкуренція.

Стан ринку.

Політика встановлення трансфертних цін включає множину цілей, що мають бути реалізовані за формування трансфертних цін. Потрібно враховувати, що на трансфертні ціни не поширюються деякі з тих обмежень, що діють відносно дивідендів та процентних платежів. Важливу роль за вирішення цього питання відіграє вибір валюти та норми податкового законодавства, які в багатьох країнах обмежують свободу встановлення трансфертних цін.

Після того, як грошову готівку повернено до центральної каси, керівник грошовою готівкою повинен вирішити, що з нею робити.

Багатосторонній «нетинг» — це варіант стратегії управління грошовою готівкою. Він дає ТНК змогу знизити інтенсивність потоків грошової готівки, швидше й ефективніше її переміщувати. Нетинг на міжнародному рівні означає взаємну компенсацію зобов’язань та активів між зацікавленими сторонами.

Стратегії та механізми підвищення ефективності
управління готівковими коштами

Складності здійснення контролю та регулювання готівкових коштів виникають через різницю в ставках прибутків за процентами, які потребують різних витрат грошових коштів, через постійні зміни валютних курсів і валютних процентних ставок, значні відмінності національних податкових систем. Різні валютні системи передбачають різні форми урядового контролю за специфічними категоріями операцій або замороження фондів.

Методи поліпшення контролю та регулювання грошових операцій

На загальносистемному та регіональному рівнях:

1. Централізовані депозитарії та взаємна компенсація вимог і зобов’язань на регіональному рівні.

2. Міжнародні фінансові філіали та центри повторного обліку.

Міжнародні фінансові компанії є альтернативою центрів повторного обліку, але, на відміну від цих центрів, не потребують значного адміністративного контролю. У разі використання цього методу фінансові компанії купують самі або є посередниками під час купівлі рахунків у діючих відділень ТНК. Так ці компанії отримують можливість брати на себе валютні ризики, пов’язані з виставленням переказних векселів.

3. Встановлення трансфертних цін.

4. Стратегії виплат.

5. Внутрішні кредити системи.

Індивідуальний рівень — індивідуальні стратегії філіалів:

1. Прогнозування кошторисів майбутніх готівкових надходжень та платежів.

2. Збирання готівкових коштів та механізм внутрішніх кредитів.

3. Прискорення або затягування розрахунків за зовнішньоторговими операціями.

Валютні ризики потенційних збитків ТНК

Ціль фінансової стратегії ТНК:

Управління глобальними потоками грошової готівки.

Захист від ризиків, пов’язаних з інвестиціями в інших країнах.

Керівник фінансами має оцінити:

характер фінансового ризику;

обставини, у яких він може мати місце;

наслідки в разі матеріалізації ризику;

варіанти стратегії захисту від ризику.

Найважливіші ризики:

комерційні ризики;

політичні ризики;

валютні ризики:

— інфляційний;

— коливання валютних курсів;

— ризик, пов’язаний з валютними перерахуваннями;

— операційний валютний ризик;

— поточний валютний ризик.

Інфляційний ризик

Високий рівень інфляції часто створює багато складностей, які віддзеркалюються на способах діяльності ТНК:

Прискорення девальвації чи знецінення місцевої валюти, або максидевальвація.

Установлення більш жорсткого контролю над капіталом та введення імпортних обмежень.

Зниження доступності кредитів та підвищення процентів за позиками.

Накопичення рахунків дебіторів і продовження періодів інкасації.

Уведення цінового контролю з намірами взяти під контроль інфляцію.

Економічний і політичний хаос та хвилювання народних мас.

«Втеча» капіталу.

Ускладнення оцінки ефективності роботи філіалів за кордоном.

Цінового контролю можна уникнути такими засобами:

модифікацією продуктової стратегії;

повторним висуненням відомих продуктів на ринок під іншими фірмовими марками;

зміною упаковки продукту.

За умов інфляції ТНК повинна розумно керувати своїми рахунками дебіторів і рахунками постачальників, а також кредиторами. У країнах з високим рівнем інфляції слід:

Затягувати розрахунки з постачальниками та кредиторами.

Прискорювати інкасацію коштів, які мають бути сплачені фірмі, за допомогою добре навчених спеціалістів відділу кредитів та інкасації платежів, а також мати надійну систему звітності.

Після інкасації запаси «не працюючої» готівки мають бути мінімальні. Кошти слід повертати в касовий центр головної компанії або інвестувати в активи, що забезпечують прибуток, більший за інфляційні збитки.

Ризики коливань валютних курсів

Конверсійний ризик — ризик, пов’язаний з валютними перерахунками (зі зміною обмінного курсу змінюється виражена в доларах вартість активу чи зобов’язання, що знаходиться під дією такого ризику).

Операційний ризик полягає в тому, що статті рахунків дебіторів та розрахунки з постачальниками й кредиторами змінюються в абсолютній величині зі зміною валютного курсу.

Поточний валютний ризик виражається в тому, що зміни обмінного курсу вплинуть на майбутні потоки грошової готівки, джерела комплектуючих, розміщення інвестицій, конкурентну здатність ТНК на різних ринках.

Стратегії мінімізації поточного ризику потенційних збитків ТНК

Здійснення інвестиції в країни, у яких вартість потоків готівкових коштів, розрахована в доларах, може бути збережена; наприклад, ті країни, валюти яких демонструють стійку тенденцію до підвищення вартості порівняно з основною валютою материнської компанії. Це так звані країни з «твердою» валютою.

Знаходження джерел отримання комплектуючих у країнах,
у яких очікувана вартість твердої валюти залишається низькою.

Поширення операцій на ринках тих країн, де розраховані в доларах суми прибутків від продажу та переказ дивідендів будуть легко захищені.

Фінансування потреб компанії, що допомагають обмежити валютні ризики потенційних збитків і можливості збитків від компанії.

Управління ризиками потенційних збитків

Розробка стратегії визначення валютного ризику охоплює поняття ризику, вимірювання його величини, формування стратегії у сфері звітності та визначення стратегії хеджування. Зазвичай ТНК має визначити різновид ризику, який слід контролювати та вимірювати, і спрогнозувати валютний курс відносно виявленого ризику.

Система звітності забезпечує захист від ризику. Тому керівництво ТНК має забезпечити систему єдиної звітності для всіх підрозділів. У звіті повинні бути ідентифіковані рахунки під ризиком, які центральний апарат хоче контролювати, позиції кожного рахунку під ризиком з вказуванням відповідної валюти,
а також часові періоди, на які поширюється оцінений ризик.

У кожному ризику потрібно виділити складові — конверсійний та операційний ризики.

Часові періоди залежать від особливостей діяльності компанії. Один з варіантів — контроль потоків готівки на малих та великих часових відрізках. Це може бути жорстко встановлена послідовність 30, 60, 90 днів; 6, 9, 12 місяців; 2, 3, 4 роки і т. д.

Установивши рівень ризику, кожний підрозділ спрямовує відповідні дані на наступний рівень ієрархії для попередньої консолідації, яка дає змогу регіональному управлінню класифікувати рівень ризику за рахунками та валютами на кожний звітний період.

Звіти з місць мають бути постійними, строго періодичними, стандартизованими, і тільки в цьому разі за формування стратегії буде забезпечено можливість зіставлення даних та їхню незалежність від часу.

Політика управління валютними ризиками

Політика управління валютними ризиками охоплює два моменти. По-перше, необхідно встановити, на якому рівні слід визначати й реалізовувати різні варіанти стратегії хеджування. І, по-друге, визначення, для якого виду валютного ризику на кожному рівні ієрархії корпорації слід використовувати хеджування.

Можливі варіанти стратегій хеджування. Операційна стратегія хеджування — використання місцевих кредитів для рівноваги місцевих активів та метод прискорення й затримки платежів. Контрактна стратегія хеджування охоплює форвардні валютні контракти й валютні опціони.

Метод прискорення та затримки платежів використовується для захисту грошової готівки між взаємозв’язаними підрозділами, наприклад, головною компанією та її філіалами. Стратегія прискорення означає інкасацію іноземної валюти на рахунки дебіторів до строків, коли очікується послаблення іноземної валюти, і розрахунки з постачальниками та кредиторами до строків, коли очікується посилення іноземної валюти. Стратегія затримки означає, що фірма затримує одержання платежів на рахунки дебіторів, коли очікується посилення іноземної валюти, та розрахунки з постачальниками й кредиторами, коли очікується послаблення іноземної валюти.

Форвардні валютні контракти укладаються між банком та фірмою на поставку іноземної валюти за встановленим валютним курсом у визначені строки.

Валютні опціони використовуються, коли необхідно гарантувати, до іноземної валюти за встановленим раніше обмінним курсом. Вони закріплюють за покупцем право, не накладаючи на нього додаткових зобов’язань, купити чи продати іноземну валюту на визначену суму за фіксованим обмінним курсом протягом установленого періоду в майбутньому.

Так склалося, що фірми віддають перевагу форвардним контрактам, якщо величина та строк надходжень майбутнього потоку готівки відомі. Гнучкість опціонів робить їх привабливими для фірм, коли існує значна невизначеність відносно величини та строків надходжень майбутніх потоків готівки.

Фінансові аспекти інвестиційних рішень

За прийняття рішення про інвестиції за кордоном ТНК мають обрати оптимальне співвідношення позичкового та власного капіталу; оцінити ставку прибутку за використання місцевої валюти чи валюти інвестора; схарактеризувати потоки готівки, специфічні для іноземних інвестицій; визначити на багатонаціональній основі вартість капіталу й застрахуватися від політичних ризиків у іншій країні, а також від валютних ризиків.

Під час складання бюджету довгострокових витрат фірми з закордонного проекту слід звернути увагу на низку аспектів. Необхідно проводити різницю між сукупними потоками готівки за проектом та потоками готівки, яка повертається головній компанії. Унаслідок різниці систем оподаткування, обмеження на фінансові потоки, місцеві норми, фінансові ринки й інститути, фінансування й повернення коштів головній компанії слід вказувати в податкових документах.

Різні темпи інфляції в певних країнах з часом можуть дуже впливати на конкурентоспроможність (а як наслідок, — на потоки готівки). Коливання валютних курсів здатні змінити конкурентоспроможність закордонного філіалу. Політичні фактори можуть різко зменшити вартість закордонних інвестицій. Кінцеву продажну вартість важко оцінити, оскільки ринкова вартість проекту може бути різною для покупців з країни базування філіалу, країни базування головної компанії та інших країн.

Література

1. Боди, Зви, Мертон, Роберт. Финансы: Учеб. пособие: Пер. с англ. — М.: Вильямс, 2000. — С. 509—554.

2. Дэниелс Джон Д., Радеба Ли Х. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции: Пер. с англ. — 6-е изд. — М.: Дело, 1998. — С. 363—390, 433—692.

3. Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. — 4-те вид., випр. та допов. — К.: Знання: КОО; — Л.: Вид-во Львів. банк. ін-ту НБУ. — 566 с.

4. Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер с англ. — М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 1998. — С. 447—560.

5. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А. С. Булатова. — М.: Юристь, 2000. — С. 276—298. — (Серия «Homo faber»).

6. Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 66—105.

План семінарських занять

1. Пряме зарубіжне інвестування.

2. Фінансування зарубіжних філіалів ТНК.

3. Внутрішні джерела фінансування ТНК.

4. Мобілізація коштів системи ТНК.

5. Оподаткування міжнародної діяльності ТНК.

6. Контроль та регулювання міжнародних грошових операцій ТНК.

7. Управління грошовою готівкою ТНК.

8. Стратегії та механізми підвищення ефективності управління готівковими коштами ТНК.

9. Валютні ризики потенційних збитків ТНК.

10. Управління ризиками потенційних збитків ТНК.

11. Політика управління валютними ризиками ТНК.

Термінологічний словник

Непрямі податки — податки, що нараховуються на вартість товару (а саме: ввізне та вивізне мито, акцизи тощо).

Нетинг — варіант стратегії управління грошовою готівкою, взаємна компенсація зобов’язань та активів між зацікавленими сторонами.

Об’єкт оподаткування — товар, майно чи дохід, що обкладаються податком.

Одиниця оподаткування — це одиниця вимірювання об’єкта оподаткування.

Платник податку — це фізичні та юридичні особи, які сплачують податки.

Податкова база — це вартість об’єкта оподаткування.

Податкова квота — це доля податку в доході платника податку.

Податкова ставка — це величина податку на одиницю об’єкта оподаткування.

Подвійне оподаткування — оподаткування, що виникає в умовах, коли одна держава претендує на право стягнути податок на підставі факту проживання (або громадянства) платника податку, а інші — на підставі місця отримання доходу.

Прямі податки — податки, що нараховуються безпосередньо на дохід (на майно) платників податку

Стратегія затримки — означає, що фірма затримує одержання платежів на рахунки дебіторів, коли очікується посилення іноземної валюти, і затримує розрахунки з постачальниками та кредиторами, коли очікується послаблення іноземної валюти.

Стратегія прискорення — означає інкасацію іноземної валюти на рахунки дебіторів до строків, коли очікується послаблення іноземної валюти, і розрахунки з постачальниками та кредиторами до строків, коли очікується її посилення.

Трансфертна ціна — ціна продажу товарно-матеріальних запасів між взаємозв’язаними підрозділами ТНК.

Запитання для перевірки знань

1. Яка діяльність компанії за кордоном називається «прямим зарубіжним інвестуванням»?

2. Що таке мотивація прямого інвестування? Назвіть її види.

3. Як ТНК використовують у своїй діяльності недосконалість ринку?

4. Розкрийте поняття декомпозиція ризику ТНК.

5. Назвіть міри регулювання регіонального ризику ТНК.

6. Назвіть форми фінансування ТНК.

7. Які ви знаєте джерела внутрішнього фінансування ТНК?

8. Схарактеризуйте фінансові зв’язки системи ТНК.

9. Перерахуйте елементи оподаткування. Розкрийте їхній зміст.

10. Що таке подвійне оподаткування?

11. Схарактеризуйте систему контролю та регулювання грошових операцій ТНК.

12. Що об’єднує в собі цикл руху грошової готівки ТНК?

13. Що таке трансфертна ціна? Перерахуйте основні детермінанти політики встановлення трансфертних цін.

14. Що таке «нетинг»?

15. Назвіть методи підвищення ефективності контролю та регулювання грошових операцій ТНК.

16. Розкрийте поняття валютних ризиків ТНК. Їхні види.

17. Які ви знаєте стратегії хеджування валютних ризиків ТНК?

Самостійна робота студентів

Студентам пропонується підготувати реферати та зробити на їхній основі доповіді за такими темами:

1. Концепція неупередженого міжнародного оподаткування.

2. Валютні ризики ТНК та стратегії їхнього хеджування.

3. Характеристика фінансових зв’язків системи ТНК.

ТЕМА 9. МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ ТА ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС

Міжнародні розрахунки та їхні форми

Міжнародні розрахунки — це грошові розрахунки між суб’єктами міжнародної діяльності, що пов’язані з рухом товарно-матеріальних цінностей і послуг у міжнародному обігу. Форма міжнародних розрахунків — це спосіб оформлення, передавання та оплати товаророзпорядчих і платіжних документів, що використовуються в міжнародній практиці. Розрізняють низку форм міжнародних розрахунків, а саме такі: акредитиви, інкасо, авансові платежі, платіж на відкритий рахунок, банківський переказ, вексель, чек, пластикові картки. Міжнародні розрахунки регулюються національними нормативними та законодавчими актами, міжнародними законами, банківськими правилами та звичаями. Особливості міжнародних розрахунків такі: вони є об’єктом уніфікації, здійснюються в різних валютах, зазнають впливу валютних обмежень.

Інкасо — це банківська розрахункова операція, згідно якої банк за дорученням свого клієнта отримує на базі розрахункових документів суми, сплачені покупцем за відвантажені товари чи послуги, та зараховує ці кошти на рахунок клієнта в банку. Розрізняють документарне інкасо (інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами) та чисте (інкасо тільки фінансових документів).

Аванс — грошова сума або майнова цінність, що передається продавцеві покупцем до відвантаження товару чи навіть його виробництва в рахунок виконання зобов’язань за контрактом.

Платіж на відкритий рахунок — періодичні платежі покупця продавцю у встановлені строки. Контрагенти операції вводять відкриті рахунки, на яких обліковуються суми поточної заборгованості. Порядок розрахунків визначається угодою контрагентів операції, контроль за своєчасністю платежів здійснюють самі учасники угоди.

Банківський переказ — просте доручення комерційного банку своєму банку-кореспонденту сплатити відповідну суму на прохання та за рахунок клієнта іноземному партнеру з зазначенням способу відшкодування банку-платнику сплаченої ним суми. У формі банківського переказу здійснюються оплата інкасо, авансові платежі, перерахунки тощо.

Векселі, чеки, пластикові картки використовують як самостійні засоби платежу в комбінації з різними формами міжнародних розрахунків.

Чеки можуть виписуватися самостійно клієнтом і банком від імені клієнта. Вони переважно використовуються в разі виникнення перерахунків між контрагентами операції, за рекламації та штрафних санкцій, за погашення боргу, за остаточного розрахунку, для видачі готівки. Чек — це письмова безумовна пропозиція чекодавця платнику здійснити платіж зазначеної суми власнику чека готівкою або в безготівковій формі. Для проведення міжнародних платежів неторгового характеру використовують дорожні чеки, єврочеки. Дорожній чек — платіжний документ (наказ) сплатити зазначену на ньому суму його власнику. Єврочек — чек у євровалюті, що виписується банком та сплачується в будь-якій країні-учасниці угоди «Єврочек».

Пластикова картка — це персоніфікований платіжний документ, що надає власнику можливість безготівкової оплати товарів і послуг, отримання готівки в банках і банкоматах.

У міжнародних розрахунках використовують прості та переказні векселі. Простий вексель — зобов’язання векселедавця сплатити кредитору певну суму у визначеному місці в зазначений термін. Переказний вексель (тратта) — це письмовий документ законодавчо встановленої форми, безумовний наказ кредитора позичальнику про сплату у вказаний строк визначеної суми названій у векселі третій особі чи пред’явнику.

Акредитив у міжнародних розрахунках

Акредитив (відповідно UCP, Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів. Міжнародна торговельна палата. Редакція 1993 р., публікація МТП № 500) означає будь-яку угоду, як би її не було названо чи визначено, на підставі якої банк (банк-емітент), діючи на прохання та керуючись інструкціями клієнта (заявника акредитиву), має здійснити платіж третій особі (бенефіціару) або, за наказом клієнта, оплатити чи акцептувати переказні векселі (тратти), виставлені бенефіціаром, або надати повноваження іншому банку зробити такий платіж чи оплатити, акцептувати переказні векселі (тратти) проти передбачених документів, якщо дотримано всіх умов акредитиву.

Акредитив (згідно інструкції НБУ № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженої постановою НБУ від 2 серпня 1996 р. № 204) — це форма розрахунків, за якої банк-емітент, за дорученням свого клієнта (заявника акредитиву), зобов’язаний здійснити платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги; надати повноваження іншому банку (банку-виконавцю) здійснити платіж.

Загальним для всіх видів акредитивів є таке: а) за угодою між продавцем і покупцем, що зафіксована в договорі купівлі-продажу, перший сплачує купівельну ціну через банк (звичайно за місцеперебуванням продавця) проти наданих документів — як правило, і транспортних; б) виконуються інші передбачені в акредитиві умови, які банк довів до відома продавця. За надання документів банк сплачує купівельну ціну і, залежно від умов акредитиву, платить проти документів або з розстрочкою, або шляхом акцепту (негоціації) переказного векселя, виставленого продавцем.

Сутність акредитивної угоди полягає в її документарному характері, тобто в тому, що товар представлений коносаментом, і він використовується як засіб фінансування угоди.

На рис. 23 зображено, як виконується розрахунок у формі документарного акредитиву.

Рис. 23. Рух грошей та документів за акредитивної операції

Форми, види та конструкції акредитивів

За критерієм забезпечення:

Відкличний акредитив (Revocable L.C.) у будь-який час може бути змінений або анульований банком-емітентом навіть без попереднього повідомлення бенефіціара.

Безвідкличний акредитив дає бенефіціару значну впевненість, що його поставки або послуги буде оплачено, як тільки він виконає умови акредитиву. Безвідкличний акредитив, у разі, коли дотримано всіх його умов і пред’явлено всі документи, становить тверде зобов’язання платежу банку-емітента (UCP, ст. 9).

З погляду додаткових зобов’язань, безвідкличні акредитиви поділяються на: безвідкличний непідтверджений акредитив (банк-кореспондент лише авізує бенефіціару відкриття акредитиву й не бере ніякого зобов’язання платежу), безвідкличний підтверджений акредитив (банк-кореспондент підтверджує бенефіціару акредитив і в такий спосіб зобов’язується здійснити платіж за документами, що відповідають акредитиву, які подано вчасно.

З погляду валютного покриття акредитиви бувають покриті та непокриті.

Покритими називаються акредитиви, за відкриття яких банк-емітент заздалегідь надає в розпорядження банку-виконавця валютні кошти (покриття) у сумі акредитиву на строк дії зобов’язань банка-емітенту з можливістю їхнього використання для виплат за акредитивом. Покриття може надаватися кількома відомими способами: кредитування сумою акредитиву кореспондентського рахунку банку-виконавця в банку-емітенті або іншому банку; надання банку-виконавцеві права списати всю суму акредитиву з рахунку банку-емітента під час отримання акредитиву на виконання; відкриття банком-емітентом страхових депозитів або депозитів у банку-виконавцю.

За способом виконання:

1. Акредитив з платежем після пред’явлення документів (Credit Available by Payments at Sight).

2. Акредитив з акцептом тратт (Credit Available by Acceptance of Draft).

3. Акредитив з відстроченням платежу.

4. Акредитиви, що виконуються негоціацією тратт (під негоціацією тратт розуміється купівля-продаж векселів або інших цінних паперів, що мають попит на ринку).

5. Акредитиви з остаточним розрахунком.

6. Акредитив з використанням рахунку-проформи.

7. Акредитив з червоним застереженням (акредитив з авансом — Red Clause).

8. Акредитиви із «зеленим застереженням». Додатково до авансу за попереднім відвантаженням такі акредитиви передбачають надання складських приміщень бенефіціару в порту відвантаження (експортний товар перед відвантаженням має бути розміщений на складі, і виплата авансу здійснюється на основі складського свідоцтва).

9. Пакувальний акредитив.

10. Револьверний акредитив. Якщо покупець віддає розпорядження поставити замовлений товар певними частинами через визначені проміжки часу (договір про поставку партіями), то здійснення платежів може виконуватися за допомогою револьверного акредитиву (Revolving L/C), який, відповідно, покриває вартість часткових поставок. Розрахунки з використанням револьверних акредитивів можуть здійснюватися на кумулятивній або некумулятивній основі. Кумулятивний варіант означає, що суми невикористаних або не повністю використаних часток можуть бути додані до тих часток, що залишилися. За некумулятивного варіанту, навпаки, строк використання своєчасно не запитаних часткових сум зникає.

11. Транзитний акредитив. Банк-емітент може вимагати від банку-посередника в одній країні підтвердити або авізувати акредитив на користь бенефіціара — резидента іншої країни.

12. Передавальний акредитив. Акредитиви, що призначені до розрахунку в зазначених банках, іноді спрямовуються банком-емітентом через третій банк з інструкцією авізувати бенефіціара напряму або через вказаний банк, і, якщо вони не виконуються вільною негоціацією та містять мандат та інструкції за рамбурсом тільки для зазначеного банку, третьому банку залишається тільки передати їх без зобов’язання, вказуючи в авізо, що цим обмежується його роль.

13. Акредитив «стенд-бай» (резервний акредитив) є інструментом, схожим на гарантії, які через документарний характер підлягають UCP № 500.

14. Переказний (трансферабельний) акредитив надає бенефіціару право давати вказівки банку, проводити оплату, акцепт або покупку тратт (документів), передавати акредитив повністю або частинами одній або кільком третім особам (іншим бенефіціарам).

15. Акредитив «бек-ту-бек» (компенсаційний) застосовується за реекспортних операцій і за компенсаційними угодами.

16. Акредитивний лист. Документарні акредитиви можуть оформлюватися у вигляді комерційних акредитивних листів (незалежно від найменування). Розрахунок у формі акредитивних комерційних листів мають погодити сторони в договорі купівлі-продажу.

Валютні кліринги та їхні форми

Валютні кліринги — це взаємні угоди між урядами різних держав про обов’язковий взаємо залік міжнародних вимог та зобов’язань. Залежно від кількості країн-учасниць, розрізняють односторонній, двосторонній, багатосторонній і міжнародні кліринги; за об’ємом операцій — повний і частковий кліринги; за способом регулювання сальдо — з вільно конветованим сальдо, з умовною конверсією, з неконвертованим сальдо. Валюта клірингу може бути будь-якою. Іноді використовуються кілька валют або ж міжнародна рахункова валютна одиниця.

За клірингових розрахунків можливі заморожування валютної виручки (неконвертований кліринг) та втрати від зміни валютного курсу.

Прикладом багатостороннього валютного клірингу є Європейський платіжний союз (ЄПС — 1950—1958 рр.), Європейська валютна угода (1955—1972 рр.), валютна угода в межах ОЄСР (з 1973 р.), Азіатський кліринговий союз (з 1975 р.), Арабський платіжний союз (з 1968 р.), Угода про створення платіжного союзу СНГ (з 1994 р.) та ін.

Валютно-фінансові та платіжні умови
міжнародних контрактів

Основним документом, що регулює міжнародну операцію, є міжнародний комерційний контракт. Він охоплює узгоджені в процесі переговорів контрагентів міжнародної операції валютно-фінансові та платіжні умови: валюту ціни та спосіб визначення ціни; валюту платежу та курс перерахунку валюти ціни у валюту платежу, якщо вони різняться; умови та форми розрахунків; банки, що будуть здійснювати ці розрахунки; строки платежу.

Валюта ціни — валюта, в якій визначається ціна міжнародного контракту. У міжнародній контрактній практиці існує кілька способів визначення цін на товари, а саме: тверда фіксація ціни в контракті, плаваюча фіксація ціни, встановлення принципу визначення ціни, змінна ціна, змішана форма ціни.

Валюта платежу — це валюта, в якій сплачуються зобов’язання покупця. Якщо валюта ціни та валюта платежу не збігаються, у контракті встановлюються умови перерахунку: курс відповідного платіжного засобу, час перерахунку, курс перерахунку.

Умови платежу визначають порядок та строки оплати вартості товару. Розрізняють готівкові платежі, розрахунки в кредит, авансовий платіж, кредит з опціоном, тобто правом вибору готівкового платежу.

Поняття платіжного балансу
та взаємозв’язок рахунків

Платіжний баланс — це підсумковий документ, у якому відображаються всі операції резидентів країни з резидентами інших країн протягом визначеного часу, звичайно календарного року, у формі співвідношення надходжень та платежів.

За економічним змістом розрізняють баланс на певну дату й за певний період. Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів та надходжень, які кожен день постійно змінюються. Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійсненні за цей період зовнішньоекономічні дії й дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

Якщо загальна сума платежів з міжнародних операцій країни відповідає бюджету, то такий стан називається рівновагою платіжного балансу. Коли ж держава не може підтримувати рівень витрат відповідно до бюджету, то спостерігається нерівновага платіжного балансу.

Будь-яка операція, що призводить до платежу, проведеного громадянами даної країни (чи урядом), є витратною статтею балансу (–), а та, що веде до отримання громадянами країни (чи урядом) коштів, є прибутковою статтею балансу (+). Перелік витратних та прибуткових статей наведено в табл. 23.

Таблиця 23

Прибуткові (+) та витратні (–) статті балансу
міжнародних рахунків^*

Прибуткові статті (+) (джерела грошових коштів)	Витратні статті (–) (способи використання грошових коштів)
Експорт товарів та послуг	Імпорт товарів та послуг
Приплив капіталу	Вивезення капіталу
Приватні та державні дари з-за кордону	Дари за кордон
Транспортні послуги, що надані нерезидентам	Використання транспорту інших держав
Витрати іноземних туристів у даній країні	Витрати на туризм за кордоном
Військові витрати інших держав	Військові витрати за кордоном
Проценти та дивіденди, отримані з-за кордону	Проценти та дивіденди, що виплачуються нерезидентам
Продаж активів даної країни нерезидентам	Придбання іноземних активів (наприклад, акцій, облігації та нерухомості)
Депозити нерезидентів у депозитних установах даної країни	Депозити в іноземних депозитних установах
Продаж золота нерезидентам	Придбання золота за кордоном
Продаж національної валюти нерезидентам	Купівля іноземної валюти

У платіжному балансі використовується принцип подвійного запису; кожна операція має дві сторони — дебет та кредит. Відповідно до цієї облікової системи загальна сума на дебеті завжди повинна дорівнювати загальній сумі на кредиті. Ця рівність дебету та кредиту не має спеціального значення, але ґрунтується на обліковій логіці, що дебетові суми (виплати) мають дорівнювати кредитним сумам (надходженням). Облікова системам платіжного балансу використовується економістами як механізм проведення оцінок та інструмент аналізу.

Способи використання інформації платіжного балансу:

для проведення оцінок кредитоспроможності країни;

для аналізу тенденцій економічного розвитку країни;

для складання прогнозів впливу на валютні курси;

для прогнозування подальшої політики уряду;

для аналізу ризиків по країні;

для оцінки стану економіки держави.

Структура платіжного балансу

Структура платіжного балансу

Торговельний баланс.

Баланс послуг та некомерційних платежів.

Поточний платіжний баланс.

Баланс руху капіталів.

Баланс офіційних розрахунків.

Торговельний баланс — співвідношення вартості експорту та імпорту за певний проміжок часу. Торговий баланс може мати активне та пасивне сальдо. Промислово розвинуті країни використовують активне сальдо для створення другої економіки за кордоном. Пасивний торговельний баланс вважається небажаним і звичайно оцінюється для країни, що розвивається, як ознака слабкості її світових позицій але для промислово розвинутих країн цей показник може мати зовсім інше економічне значення.

Баланс послуг та некомерційних платежів охоплює платежі та надходження за транспортні перевезення, страхування, електронний, телекосмічний та інші види зв’язку, міжнародний туризм, обмін науково-технічним і виробничим досвідом, експортні послуги, утримання дипломатичних, торговельних та інших представництв за кордоном, передачу інформації, культурні та наукові обміни, різні комісійні збори, рекламу, організацію виставок, ярмарків, торгівлю ліцензіями, лізингові операції тощо.

За прийнятими у світовій статистиці правилами сюди входять, як не дивно, виплати прибутків від інвестицій за кордоном та процентів за міжнародними кредитами (хоча за економічним змістом вони звичайно ближчі до руху капіталу).

За методикою МВФ показують односторонні перекази: державні операції — субсидії іншим країнам по лінії економічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації; приватні перекази — перекази іноземних робітників, фахівців, родичів на батьківщину; «невидимі» операції — надходження від інвестицій та односторонні перекази.

Поточний платіжний баланс охоплює всі операції, які завершилися протягом даного періоду, а саме: експорт та імпорт товарів, послуг (куди входять туризм, перевезення та страхування), а також прибуток від іноземних інвестицій, односторонні трансферти на приватні й офіційні рахунки – грошові перекази, пенсії, дари та урядові субсидії.

Баланс руху капіталів охоплює операції з довгостроковими та короткостроковими інвестиціями, що впливають на міжнародну позицію країни з інвестицій. У наступні періоди вони впливатимуть на платіжний баланс унаслідок надходжень потоків прибутків чи повернення інвестицій, зроблених у попередні роки.

Вивезення капіталу охоплює прямі інвестиції за кордон, проведені національними фірмами; придбання національними інвесторами зарубіжних акцій та облігацій; надання кредитів національними кредиторами позичальникам з інших країн; придбання національними резидентами банківських депозитів у зарубіжних банках.

Приплив капіталу охоплює прямі інвестиції в економіку країни, що здійснюються зарубіжними фірмами; придбання
зарубіжними інвесторами акцій та облігацій іншої країни;
надання кредитів зарубіжними кредиторами позичальни-
кам іншої країни; придбання нерезидентами депозитів банків країни.

Базисний баланс — сума рахунків поточного балансу та довгострокових рахунків балансу руху капіталів.

Баланс офіційних розрахунків — це чиста сума всіх урядових операцій, кінцеві розрахунки за цими операціями, для яких використовуються офіційні резерви. В офіційні розрахунки можуть входити резерви урядових витрат (у тому разі, коли міжнародні витрати приватного сектору переважать надходження), акумульовані резерви уряду (у тому разі, коли надходження приватного сектору переважають його витрати).

Помилки та пропуски — спеціальна стаття, до якої долучаються дані статистичних похибок і неврахованих операцій. Показники різко зростають у кризових ситуаціях.

Операції з ліквідними валютними активами — кінцева стаття платіжного балансу відображає операції з ліквідними валютними активами, у яких беруть участь державні валютні органи і внаслідок чого відбуваються зміни як величини, так і складу центральних офіційних золотовалютних резервів.

Сучасна класифікація статей платіжного
балансу за методикою МВФ

Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ:

А. Поточні операції:

товари;

послуги;

доходи від інвестицій;

інші послуги та доходи;

приватні односторонні перекази;

офіційні односторонні перекази.

В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал:

прямі інвестиції;

портфельні інвестиції;

інший довгостроковий капітал;

Підсумок А + В відповідає концепції базисного балансу в США.

С. Короткостроковий капітал.

D. Помилки та пропуски.

Підсумок А + В + С + D відповідає концепції ліквідності в США.

Е. Компенсуючі статті:

переоцінка золотовалютних резервів, розподіл і використання СДР (СПЗ).

F. Надзвичайне фінансування

G. Зобов’язання, що становлять валютні резерви іноземних офіційних органів.

Підсумок А + В + С + D + Е + F + G відповідає концепції офіційних розрахунків у США.

Н. Підсумкова зміна резервів:

СДР (СПЗ);

резервна позиція в МВФ;

інші вимоги;

кредити МВФ.

Прийнята МВФ система класифікацій статей платіжного балансу використовується країнами—членами Фонду як ос-
нова національних методів класифікації. Однак платіжні баланси промислово розвинутих країн і країн, що розвиваються, суттєво відрізняються як за методикою складання, так і за змістом. Схеми платіжних балансів, прийнятих сьогодні МВФ і ОЕСР, ураховують спільні риси, притаманні всім розвинутим країнам, і водночас дають змогу кожній країна вносити свої корективи.

Стан рівноваги платіжного балансу

Фактори, що впливають на платіжний баланс:

Нерівномірність економічного й політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція.

Циклічні коливання економіки.

Зростання закордонних державних витрат, пов’язаних з мілітаризацією економіки й військовими витратами.

Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності.

Зміни в міжнародній торгівлі.

Вплив валютно-фінансових факторів.

Негативний вплив інфляції.

Торговельно-політична дискримінація певних країн.

Надзвичайні обставини — неврожай, стихійні лиха, катастрофи.

Загальні умови, що повинні виконуватись для досягнення рівноваги платіжного балансу:

Нульове сальдо, тобто рівність дебету та кредиту в базисному балансі чи балансі офіційних розрахунків.

Повна зайнятість по країні.

Відсутність серйозних обмежень на міжнародні операції.

Оцінка позицій платіжного балансу

Оцінка позицій платіжного балансу країни потребує обов’язкового вивчення структури, характеристик і економічних факторів, що впливають на міжнародні потоки операцій.

Таблиця 24

Аналіз характеристик і структури
платіжного балансу [7, с. 65]

Метод оцінки	Метод аналізу	Метод, що використовується аналітиками
1. Характеристики операцій, що проводяться А. Статичний	Взаємозв’язок між категоріями рахунків	1. Оцінити ефективність фінансування поточного дефіциту за рахунками. 2. Проаналізувати ступінь відхилення позицій платіжного балансу від стану рівноваги (базисного балансу)
В. Динамічний	Послідовні періоди часу	1. Визначити, що відбувається: погіршення чи покращання балансу поточних операцій 2. Визначити ефективність економічної політики уряду (постійне погіршення торгового балансу) 3. Проаналізувати можливі зменшення міжнародної кредитоспроможності країни. 4. Скласти прогнози високого чи низького курсу національної валюти
2. Структурний	Чотири фази розвитку. До ключових змінних належать: торговий баланс, баланс з довгострокового капіталу, баланс за доходом від зарубіжних інвестицій	1. Визначити, у якій фазі розвитку платіжного балансу знаходиться держава на даний момент. 2. Визначити, чи є задовільними взаємозв’язки між ключовими змінними для даної фази розвитку

Платіжний баланс будь-якої країни підлягає процесу безперервної правки, необхідність якої пояснюється впливом різних економічних факторів на платіжний баланс.

Таблиця 25

Характеристика економічних факторів,
що впливають на платіжний баланс держави

Економічні фактори	Спосіб впливу
Темп інфляції	У результаті надмірного підвищення цін товари та послуги, що виробляються в країні, стають надмірно дорогими для покупців-нерезидентів. Як наслідок, скорочується рівень експорту. Одночасно, унаслідок підвищення рівня цін, імпортні товари стають все більш привабливими для покупців порівняно з товарами, що виробляються в цій країні. Це сприяє збільшенню обсягу імпортних операцій
Реальний ріст ВВП	Високі темпи зростання ВВП приводять до збільшення об’ємів імпорту товарів та послуг. Ця тенденція пояснюється тим, що високі темпи зростання ВВП означають, що підвищується рівень прибутків у середині країни, частина яких може бути використана на імпорт. Низькі темпи росту ВВП, навпаки, призведуть до зниження рівня імпорту товарів та послуг
Процентні ставки	Рівні процентних ставок впливають на потоки капіталу, що вливаються в ринок облігацій і використовуються для інвестицій у грошовий ринок. Якщо в країні підвищуються процентні ставки, то можна чекати зростання припливу капіталу для інвестицій в облігації з високою прибутковістю та в інші інструменти грошового ринку. І навпаки, якщо процентні ставки знижуються, слід очікувати відпливу капіталу, оскільки фінансові центри інших країн стають більш привабливими для інвесторів
Валютний курс «спот»	Валютний курс «спот» впливає на: Відносну вартість імпортних товарів порівняно з вартістю товарів, вироблених в самій країні. На відносну вартість експортних товарів порівняно з товарами інших країн (у країнах-імпортерах). Високий курс іноземної валюти перешкоджає проведенню імпортних операцій та сприяє проведенню експортних операцій. І навпаки, низький курс іноземної валюти створює сприятливі умови для імпорту та перешкоджає експорту

Література

1. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — 2-ге вид., перероб. й допов. — К.: Знання: КОО, 1999. — С. 155—171.

2. Бункина М. К., Семенов А. М. Основы валютных отношений: Учеб. пособие. — М.: Юрайт, 1998. — С. 83—94.

3. Валютный рынок и валютное регулирование. Учеб. пособие / Под ред. И. Н. Платоновой. — М.: БЕК, 1996. — С. 285—297.

4. Доменик Сальваторе. Международная экономика: Пер. с англ. / Под ред. проф. Г. Н. Котова. — М., Ин-т внеш. экон. связей и управления, 1998. — С. 415—440.

5. Кругман П. Р., Обстфельд М. Международная экономика. Теория и политика: Учеб. для вузов: Пер. с англ. / Под ред. В. П. Колесова, М. В. Кулакова. — М.: МГУ: ЮНИТИ, 1997. — С. 301—334, 436—482.

6. Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей: Пер. с англ. / Общ. ред. и предисл. О. В. Ивановой. — М.: Прогресс, 1992. — С. 309—324.

7. Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер с англ. — М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 1998. — С. 52—81.

8. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000. — С. 122—180, 211—240.

9. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посіб. / О. І. Береславська, О. М. Наконечний, М. Г. Пясецька та ін.; за заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. — 392 с.

10. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с франц. / Общ. ред. Н. С. Бабинцевой. — М.: Прогресс: Универс, 1994. — 496 с.

11. Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 94—117.

12. Савельєв Є. В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів: Підруч. для магістрантів з міжнар. економіки і держ. служби. — Т.: Екон. думка, 2001. — С. 294—361.

13. Шемет Т. С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг. ред. А. А. Мазаракі. — К.: Київський нац. торгово-екон. ун-т, 2000. — С. 67—133, 157—180.

План семінарських занять

1. Міжнародні розрахунки та їхні форми.

2. Акредитив у міжнародних розрахунках.

3. Форми, види та конструкції акредитиву.

4. Валютні кліринги та їхні форми.

5. Валютно-фінансові та платіжні умови міжнародних контрактів.

6. Поняття платіжного балансу та взаємозв’язок рахунків.

7. Способи використання інформації платіжного балансу.

8. Структура платіжного балансу.

9. Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ.

10. Стан рівноваги платіжного балансу.

11. Платіжний баланс України.

12. Оцінка позицій платіжного балансу.

13. Порівняльний аналіз платіжних балансів держав.

Термінологічний словник

Аванс — грошова сума або майнова цінність, що передається продавцеві покупцем до відвантаження товару чи навіть його виробництва в рахунок виконання зобов’язань за контрактом.

Акредитив — це форма розрахунків, за якої банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитиву) зобов’язаний: виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги; надати повноваження іншому банку (банку-виконавцю) здійснити платіж.

Активне сальдо платіжного балансу — перевищення кредитом дебету.

Банківський переказ — просте доручення комерційного банку своєму банку-кореспонденту сплатити відповідну суму на прохання та за рахунок клієнта іноземному партнеру з зазначенням способу відшкодування банку-платнику сплаченої ним суми.

Валюта платежу — це валюта, яка сплачується за зобов’язання покупця.

Валюта ціни — валюта, у якій визначається ціна міжнародного контракту.

Валютні кліринги — це взаємні угоди між урядами різних держав про обов’язковий взаємозалік міжнародних вимог та зобов’язань.

Дефіцит платіжного балансу — перевищення дебетом кредиту.

Дорожній чек — платіжний документ (наказ) сплатити зазначену на ньому суму його власнику.

Єврочек — чек у євровалюті, що виписується банком та сплачується в будь-якій країні—учасниці угоди «Єврочек».

Інкасо — це банківська розрахункова операція, згідно з якою банк за дорученням свого клієнта отримує на основі розрахункових документів суми, сплачені покупцем за відвантажені товари чи послуги, та зараховує ці кошти на рахунок клієнта в банку.

Міжнародні розрахунки — це грошові розрахунки між суб’єктами міжнародної діяльності, що пов’язані з рухом товарно-матеріальних цінностей і послуг у міжнародному обігу.

Переказний вексель (тратта) — це письмовий документ законодавчо встановленої форми, безумовний наказ кредитора позичальнику про сплату у вказаний строк визначеної суми названій у векселі третій особі чи пред’явнику.

Пластикова картка — це персоніфікований платіжний документ, що надає власнику можливість безготівкової оплати товарів і послуг, отримання готівки в банках і банкоматах.

Платіж на відкритий рахунок — періодичні платежі покупця продавцю у встановлені строки.

Платіжний баланс — це сукупна величина всіх міжнародних операцій резидентів країни з іншим світом за конкретний проміжок часу.

Подвійний рахунок — ведення рахунків, де кожна міжнародна операція враховується два рази – один раз в дебеті, а потім у кредеті.

Простий вексель — зобов’язання векселедавця сплатити кредитору певну суму в обумовленому місці в зазначений термін.

Чек — це письмова безумовна пропозиція чекодавця платнику здійснити платіж зазначеної суми власнику чека готівкою або в безготівковій формі.

Запитання для перевірки знань

1. Розкрийте поняття «міжнародні розрахунки» та назвіть їхні форми.

2. Що таке акредитив?

3. Які ви знаєте форми, види та конструкції акредитиву?

4. Визначте поняття «валютного кліринг», назвіть його форми.

5. Що таке валюта ціни та платежу?

6. Які ви знаєте умови платежу міжнародних контрактів ?

7. Що таке платіжний баланс? Який його економічний зміст та основні категорії?

8. Дайте характеристику основним способам використання інформації платіжного балансу.

9. Розкрийте поняття структури платіжного балансу.

10. Про що свідчить позитивне (негативне) сальдо торгового балансу?

11. Що розуміють під рівновагою платіжного балансу?

12. Дайте характеристику платіжного балансу України за минулий рік.

13. Розкрийте основні методи оцінки платіжного балансу.

Завдання для практичного заняття

На основі використання чотирьох фаз розвитку платіжного балансу порівняти платіжні баланси кількох держав (держави вибрати на свій розсуд).

Самостійна робота студентів

Студентам пропонується підготувати реферати та зробити на їхній основі доповіді за такими темами:

1. Монетарний підхід до платіжного балансу.

2. Визначення моменту настання кризи платіжного балансу.

3. Платіжний баланс України (динаміка) та оцінка його позицій.

ТЕМА 10. РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

Норми та джерела
міжнародного права у сфері
міжнародних фінансів

Міжнародне фінансове право — це система юридичних принципів та норм, що регулюють міжнародні фінансові відносини. Залежно від сфер дій розрізняють міжнародне публічне право та міжнародне приватне право.

Взаємовідносини між суб’єктами міжнародного права регулюються нормами цього самого права, які, залежно від сили дії, бувають диспозитивними та імперативні.

Для забезпечення реалізації норм міжнародного права діють санкції.

Застосування санкцій є дуже слабким місцем у міжнародному праві, тому що в міждержавних відносинах немає таких інститутів (ідентичних внутрішньодержавним), які б могли (адекватно внутрішнім діям держав) гарантувати застосування міжнародних норм. Міжнародне право передбачає застосування санкцій самими державами індивідуально чи колективно, а також міжнародними організаціями, що наділені значними повноваженнями в цій сфері. Разом з тим держави мають право застосовувати різні дії дипломатичного характеру, включаючи розірвання дипломатичних відносин, обмеження економічних, фінансових, науково-технічних та інших зв’язків, а також часткову або повну відмову від надання інформації про діяльність держави, обмеження доступу до інформації та її використання.

Міжнародно-правові джерела (ст. 38 Статуту Міжнародного суду)

Загальні принципи права, визнані цивілізованими націями.

Міжнародні конвенції, загальні та спеціальні, що встановлюють правила, визнані державами, які конфліктують.

Міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної за правову норму.

Судові рішення та доктрини найкваліфікованіших спеціалістів з публічного права різних націй як додатковий засіб для визначення правових норм.

Система міжнародних угод щодо фінансової діяльності

Ця система містить:

Угоди про створення міжнародних (регіональних) організацій, основним предметом діяльності яких є забезпечення міжнародних валютно-кредитних відносин (ураховуючи норми, викладені в статутах вказаних організацій):

1) міждержавних, міжнародних та регіональних організацій;

2) міжнародних (регіональних) міждержавних банків.

Угоди про міжнародні розрахунки, тобто про порядок здійснення розрахунків за торгові та неторгові операції у сфері міжнародних економічних відносин:

1) платіжні угоди, у яких держави висловлюють свою волю відносно платежів у вільно або обмежено конвертованих валютах відповідно до законодавства, що діє в країнах—учасницях угод;

2) клірингові угоди про взаємне зарахування боргів та вимог по зовнішньоекономічних операціях між державами без переказів валюти;

3) платіжно-клірингові угоди.

Міжнародні кредитні угоди, тобто міждержавні угоди про надання кредитів, зокрема угоди про синдиційовані кредити, у визначеній валюті чи міжнародній рахунковій одиниці (ЄКЮ, СРД) або про поставку товару в кредит:

Міждержавні угоди про інвестиції (вкладення капіталів).

Міжнародні угоди про забезпечення фінансових зобов’язань суб’єктів міжнародної фінансової діяльності.

Інші міжнародні угоди про відносини майнового та немайнового характеру, що виникають за функціонування суб’єктів міжнародної фінансової діяльності, а також про порядок розгляду спорів між ними.

Існує ціла низка проблем щодо ефективності дії міжнародних угод, що регламентують міжнародну фінансову діяльність. По-перше, це обмеження ефективності дії міжнародних угод. По-друге, — обмеження сфери їхньої дії. І, по-третє, — обмеження компетенції національних судових органів.

Міжнародна фінансова політика та її реалізація

Міжнародна фінансова політика — це сукупність заходів і рекомендацій держави у сфері міжнародних фінансів. Реалізація міжнародної фінансової політики відбувається через укладення міжнарод-них угод, видання нормативних актів, усі форми державного регулювання фінансової сфери. Міжнародна фінансова політика може бути довгостроковою та поточною. Довгострокова політика передбачає структурні зміни в галузі міжнародних фінансів. Поточна політика — це оперативне регулювання фінансових ринків.

З функціонального погляду в структурі міжнародної фінансової політики можна виділити валютну, податкову, кредитну політики. Валютна політика — це сукупність заходів, що здійснюються у сфері міжнародних валютних та економічних відносин відповідно до поточних та стратегічних цілей країни. У процесі еволюції визначаються різні форми та завдання валютної політики: подолання валютної кризи та забезпечення валютної стабілізації, девальвація та ревальвація національної валюти, валютні обмеження, диверсифікація валютних резервів, установлення режиму валютних паритетів та курсів тощо.

Кредитна політика — це політика, спрямована на регулювання міжнародних кредитних відносин. Ступінь втручання держави у сферу міжнародних кредитних відносин різний, але форми втручання у різних країнах майже однакові. На практиці існує протиріччя між обмеженістю національних форм регулювання та потребами сфери міжнародного кредитування. Спроби координації умов національного регулювання привели до розвитку міждержавного регулювання міжнародного кредиту, яке здійснюється у формі координації умов експортних кредитів та гарантій, узгодження розмірів допомоги країнам, що розвиваються, регламентації діяльності міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій.

Податкова політика — інструмент державного регулювання експорту та імпорту товарів, послуг та капіталу. Вона діє через реалізацію норм податкового механізму, що застосовується до резидентів, які діють за кордоном, та до іноземних платників податків. Звичайно, міжнародні системи оподаткування різних країн відрізняються одна від одної, але є певні подібності і взаємні домовленості. Податкова політика може застосовуватись для обмеження чи сприяння надходжень у країну імпортних товарів, послуг та капіталу.

Наднаціональна координація міжнародних
валютно-фінансових відносин

Більшість країн здійснює політику, захищаючи власні інтереси. Об’єктивно існує ціла низка аргументів на користь співробітництва держав, а отже, і на користь наднаціональної координації

їхньої міжнародної політики. Проведення взаємовигідної міжнародної політики можливе двома способами: співробітництвом у цій сфері (країни обмінюються інформацією про свої цілі, стратегії, економічну діяльність та ін.) чи через координацію міжнародної політики (країни визначають свою політику, керуючись взаємною вигодою).

Координація регулювання фінансових ринків має своїх прибічників і супротивників. Розвиток комп’ютерних, телекомуні-
каційних і транспортних технологій дав можливість проводити арбітражні операції, що регулюються. Це операції кредит-
но-фінансових установ, спрямовані на використання різниці в нормативному регулюванні різних держав для переказу капіталів з країн із жорстким режимом регулювання в країни, які
мало в чому обмежують фінансову та банківську діяльність. Прибічники координації міжнародного фінансового регу-
лювання виступають за відкритий доступ на фінансові ринки, за уніфікацію регулювання в різних країнах. Координація
валютної політики реалізується в основному завдяки встановленню фіксованих обмінних курсів та проведенню контро-
лю над світовою грошовою масою. Деякі економісти пропо-
нують більш широкі та гнучкі правила координації валютної політики.

Міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації створюються на базі багатосторонніх угод між державами. Їхні завдання — сприяти розвитку міжнародного валютно-фінансового співробітництва, підтримувати рівновагу платіжних балансів країн, що входять до них, регулювати курси їхніх валют, надавати кредити та гарантії.

Один з найвдаліших експериментів сфери міжнародного співробітництва та координації політики — Банк міжнародних розрахунків (БМР). Його основне призначення — виконання функції розрахункової палати для центральних банків усього світу. Він є центром міжнародного співробітництва в банківській та валютній сферах. БМР організовує періодичні зустрічі експертів і конференції персоналу центральних банків та регулюючих органів країн-учасниць, надає інформацію про фінансові та валютні ринки, володіє базою статистичних даних щодо міжнародних банківських проблем.

В останні роки в Європі зросли масштаби фінансової інтеграції та координації валютно-фінансової політики в межах ЄС.

Література

1. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — 2-ге вид., перероб. й допов. — К.: Знання: КОО, 1999. — С. 187—203, 247—299.

2. Валютный рынок и валютное регулирование: Учеб. пособие / Под ред. И. Н. Платоновой. — М.: БЕК, 1996. — С. 11—29, 81—86.

3. Гальчинський А. Теорія грошей: Навч. посіб. — К.: Основи, 2001. — С. 263—292.

4. Кругман П. Р., Обстфельд М. Международная экономика. Теория и политика: Учебник для вузов. Пер. с англ. / Под ред. В. П. Колесова, М. В. Кулакова. — М.: Экон. ф-т МГУ: ЮНИТИ, 1977. — С. 492—499.

5. Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей: Пер. с англ. / Общ. ред. и предисл. О. В. Ивановой. — М.: Прогресс, 1992. — С. 324—427.

6. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000. — С. 180—211.

7. Мишкін, Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, А. Стасишин, Г. Стеблій. — К.: Основи, 1999. — С. 512—619.

8. Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений: Учебник / Науч. ред. д-р экон. наук, проф. В. В. Круглов. — М.: ИНФРА-М, 2000. — С. 175—182.

9. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с франц. / Общ. ред. Н. С. Бабинцевой. — М.: Прогресс: Универс, 1994. — С. 50—57, 274—301, 449—477.

10. Роджер Лерой Миллер, Девид Д. Ван-Хуз. Современные деньги и банковское дело: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 2000. — С. 799—824.

11. Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 11—17.

План семінарських занять

1. Норми та джерела міжнародного права у сфері міжнародних фінансів.

2. Система міжнародних договорів щодо фінансової діяльності.

3. Міжнародна фінансова політика та її реалізація.

4. Наднаціональна координація міжнародних валютно-фінансових відносин.

Термінологічний словник

Валютне регулювання — державна регламентація міжнародних розрахунків та порядку проведення валютних операцій.

Валютні обмеження — сукупність заходів та правових норм, спрямованих на обмеження операцій з валютними цінностями.

Девальвація — зниження курсу національної валюти відносно іноземної чи міжнародних валютних одиниць.

Девізна політика — метод впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу девізів (платіжних засобів у іноземній валюті).

Диверсифікація валютних резервів — політика, спрямована на регулювання структури валютних резервів включенням до їхнього складу різних валют для забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валютної інтервенції та захисту від валютних збитків.

Дисконтна політика — зміни облікової ставки центрального банку.

Диспозитивні норми міжнародного права — норми, від яких суб’єкти міжнародного права можуть відступати за взаємною угодою.

Імперативні норми міжнародного права — норми, відхилення від яких не дозволяються.

Міжнародна конвенція — угоди між суб’єктами міжнародного права для регулювання відносин між ними через створення взаємних прав та обов’язків.

Міжнародне приватне право — система правових норм, що регулює громадсько-правові, фінансові, сімейні, трудові, майнові та приватно-правові відносини суб’єктів міжнародного приватного права.

Міжнародне публічне право — система правових норм, що створюється суб’єктами міжнародного публічного права в процесі узгодження їхньої волі для регулювання міжнародних відносин.

Міжнародний звичай — правило поведінки, що склалося в результаті постійної реалізації міжнародної практики, визнане суб’єктами міжнародного права як міжнародно-правова норма.

Норма міжнародного права — правило поведінки, що регулює взаємовідносини визначених суб’єктів міжнародного права на міжнародному, регіональному чи локальному рівнях і є юридично обов’язковим.

Основні принципи міжнародного права — загальновизнані норми, що забезпечують нормальне функціонування міждержавної системи відносин.

Ревальвація — підвищення курсу національної валюти відносно іноземної чи міжнародних валютних одиниць.

Запитання для перевірки знань

1. Що таке норми міжнародного права та які вони бувають?

2. Перерахуйте джерела норм міжнародного права.

3. Схарактеризуйте систему міжнародних договорів щодо фінансової діяльності.

4. Які проблеми виникають унаслідок дії міжнародних угод, що регламентують фінансову діяльність?

5. Розкрийте поняття «міжнародне фінансове право».

6. Що таке валютна політика та які є форми її прояву?

7. Що таке ревальвація та девальвація валюти?

8. Що таке диверсифікація валютних резервів?

9. Наведіть приклади міжнародного співробітництва та координації валютно-фінансової політики.

Самостійна робота студентів

Студентам пропонується підготувати реферати та зробити на їхній основі доповіді за такими темами:

1. Сучасна політика України в галузі міжнародних фінансів.

2. Єдиний європейський ринок банківських послуг.

3. Напрями координації міжнародної валютно-фінансової політики.

4. Базельська угода з банківського нагляду та регулювання.

ТЕМА 11. ЗАБОРГОВАНІСТЬ У СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ

Геополітика світового боргу

Заборгованість у системі міжнародних фінансів у першу чергу потрібно розглядати з політичного погляду, а лише потім з економічного та гуманного. Термін «геополітика світового боргу» охоплює характеристику геополітичної структури світу (рис. 24). Згідно вітчизняних та зарубіжних досліджень, у всі епохи існували геостратегічні та геополітичні держави.

Рис. 24. Геополітична структура світу [4, с. 20]

Регіональні лідери — це держави, що потенційно можуть впливати на свій регіон.

Геостратегічні країни — це високорозвинені країни, політика яких спрямована на поширення впливу за межами власних кордонів. Їх, у свою чергу, розділяють на активні та пасивні.

Геополітичні центри — це держави чи регіони, що мають важливе стратегічне місцезнаходження та володіють відповідними ресурсами, але вимушені захищатись від зазіхань геостратегічних країн, які прагнуть до перерозподілу цінностей.

Характеризуючи геополітичну структуру світу, потрібно оцінити політику фінансових потоків активних та пасивних геостратегічних країн, напрями фінансової підтримки (табл. 26), співвідношення геостратегічних сил та зовнішній борг, визначити геополітичні центри й регіональних лідерів.

Таблиця 26

Напрями фінансової підтримки [4, с. 24]

Країна-донор	Країни-користувачі
США	Близький Схід, Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі, Венесуела, Тайвань, Південна Корея
Росія	Словаччина, Югославія, Білорусія, Куба, Вірменія, Індія, Китай, Іран, Ефіопія, Ангола, Мадагаскар, Сирія, Ємен
Німеччина	Польща, Україна, країни Балтії
Франція	Алжир, Марокко, Гвіана, Туніс, Камерун, Конго, Кот д’Івуар, Габон
Велика Британія	Індія, Бангладеш, Індонезія, Малаві, Китай, Уганда, Пакистан, Замбія, Кенія, Танзанія, Мозамбік, Гана, ЮАР, Непал, Зімбабве, Руанда

Показники зовнішнього боргу

Зовнішній борг — це сума зобов’язань країни перед зовнішніми кредиторами за непогашеними зовнішніми позиками та несплаченими за ними процентами. Боргові зобов’язання з терміном погашення понад рік називають довгостроковими, з терміном погашення протягом поточного року — короткостроковими. За типом позичальника зовнішні боргові зобов’язання бувають державні, гарантовані державою та приватні. Державний борг виникає в разі, коли зовнішніми кредиторами є уряди інших країн, центральні банки, інші урядові інститути, міжнародні фінансові організації. Борг, гарантований державою, — це борг приватних банків, компаній тощо, гарантом сплати якого є держава в особі певних офіційних інститутів. Приватний борг — борг приватних фірм, копаній, банків тощо, який не гарантований державою. За типом кредитора виділяють офіційні та приватні борги.

За методологією Всесвітнього банку визначають низку показників зовнішнього боргу для національної економіки, за якими можна зіставляти стан зовнішньої заборгованості різних країн. Серед них:

1. Відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг — EDIT / XGS.

2. Відношення загальної суми зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — EDIT / GNI.

3. Відношення платежів з обслуговування боргу до експорту товарів та послуг — TDS / XGS.

4. Відношення платежів з обслуговування зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — INT / GNI.

5. Відношення офіційних резервів до загальної суми зовнішнього боргу — RES/ EDT.

6. Відношення офіційних резервів до імпорту товарів та послуг — RES/ MGS.

7. Частка короткострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу — Short term / EDT.

8. Частка концесійного боргу в загальній сумі зовнішнього боргу — Concessional / EDT.

9. Частка боргу міжнародним організаціям у загальній сумі зовнішнього боргу — Multilateral / EDT.

Світова економіка та світовий борг

У світі практично не залишилось країн, які б не мали боргів перед іншими країнами або ж перед міжнародними організаціями. При цьому більшість країн є одночасно й боржниками, і кредиторами. Залежність національних господарств від зовнішніх вливань буде закріплюватись і далі в процесі лібералізації та глобалізації фінансових ринків, незважаючи на збереження деякої їхньої ізольованості.

Мобільність та масштабність світових потоків фінансових ресурсів, яка зростала до кінця ХХ ст., базується на нерівномірності економічного розвитку та на нерівновазі поточних платіжних балансів.

Уся світова економіка є дефіцитною і має чітко виражені боргові риси.

Нерівномірність економічного розвитку є символом ХХ ст., і боргові проблеми окремих регіонів є головним доказом цього (табл. 27, рис. 24, 29).

Потрібно зазначити, що економічний розвиток та активність фінансових ринків вже не стільки пов’язані з рівнем благополуччя та ростом зайнятості, а багато в чому залежать від спекулятивних та біржових операцій.

Таблиця 27

ЗРОСТАННЯ Світового ВВП (1981—2007 рр.), % [4, с. 39]

Регіони	1981—1990	1991—1997	1997	1998	1999	2000	2001—2007
Світ у цілому	3,1	2,3	3,2	1,8	1,9	2,7	3,2
Розвинуті країни:	3,1	2,1	2,8	1,7	1,6	2,3	2,6
ОЭСР	3,0	2,0	2,7	1,9	1,6	2,2	2,5
Інші	6,6	6,4	5,3	–1,8	2,0	3.9	5,2
Країни, що розвиваються:	3,0	3,1	4,8	2,0	2,7	4,3	5,2
Східна Азія й Океанія	7,7	9.9	7,1	1,3	4,8	5,9	6,6
Європа й Центральна Азія	2,6	–4,4	2,6	0,5	0,1	3,4	5,0
Латинська Америка та Карибський басейн	1,9	3,4	5,1	2,5	0,6	3,3	4,4
Близький Схід і Північна Африка	1,0	2,9	3,1	2,0	2,8	3,1	3,7
Південна Азія	5,7	5,7	5,0	4,6	4,9	5,6	5,5
Африка південніше Сахари	1,9	2,2	3,5	2,4	3,2	3,8	4,1
Окремі категорії:
Країни Південно-Східної Азії в кризовому стані^*	6,9	7,2	4,5	–8,0	0,1	3,2	5,2
Країни з перехідною економікою	2,4	–5,5	1,7	–0,4	–0,6	3,0	4,8

Рис. 24. Річне зростання ВВП у країнах, що розвиваються,
у 1991—2007 рр. [4, с. 39]

До важелів світового фінансового дисбалансу належать дисбаланс поточних платежів, дисбаланс заощаджень та інвестицій, позичкові та непозичкові ресурси.

Нині США є важелем світового фінансового дисбалансу. Свій дефіцит поточних платежів країна покриває за рахунок іноземних ресурсів та накачування доларових коштів у міжнародний обіг. Фактично всі країни світу є нетто-позичальниками. Швеція, Австралія, Нова Зеландія та інші мають хронічний дефіцит поточного платіжного балансу.

У 1975—2000 рр. дисбаланс інвестицій та заощаджень збільшився більше ніж у 2 рази, що також характеризує світову економіку як боргову.

Порівняння позичкових ресурсів (міжнародних боргових цінних паперів і синдикованих позик) та непозичкових ресурсів (прямих і портфельних інвестицій, допомоги та ін.) свідчить про перевагу перших.

Сукупна світова заборгованість нерезидентам перевищує обсяг світової заборгованості за зовнішніми борговими зобов’язаннями. Причому це стосується як розвинутих ринків, так і тих, що формуються, хоча останні відрізняються високою дохідністю й водночас великими ризиками, а тому фатально притягують зарубіжних інвесторів.

Загальний об’єм світових потоків інвестування за останні
10 років зріс майже у 2,5 рази — зі 160 до 390 млрд доларів на рік. 12 основних країн здійснювали 92 % світового прямого інвестування. Країни, що розвиваються, здійснювали близько 6 % світового прямого інвестування (рис. 25, 26, 27, 28).

Рис. 25. Пряме закордонне інвестування у 1998 р. [4, с. 45]

Історично склалося, що найбільші двосторонні потоки прямого інвестування мають США та Великобританія.

Рис. 26. Чисті потоки довгострокового приватного капіталу
в країни, що розвиваються [4, с. 46]

Рис. 27. Зміни в чистих потоках капіталів у ринки,
що формуються [4, с. 46]

Рис. 28. Прямі іноземні інвестиції у колишні соціалістичні країни (центральна Європа) [4, с. 47]

Петля міжнародної заборгованості почала затягуватися внаслідок суб’єктивної недооцінки ситуації, як з боку позичальників, так із боку кредиторів (табл. 28).

Таблиця 28

боргові зобов’язання країн, що розвиваються,
і країн з перехідною економікою перед банками
Розвинутих країн на 1 січня 1999 р., млрд дол. [4, с. 47]

Країни	Усі країни	Японія	Велика- Британія	США	Євро- простір	Франція	Німеччина
Азія	639,5	186,7	84,6	31,7	237,4	55,3	92,6
Китай	59,3	17,5	7,8	2,1	23,5	8,0	7,4
Гонконг	174,6	54,6	32,8	6,1	59,4	12,6	24,1
Азія-5	210,4	74,3	15,1	16,6	98,9	20,0	26,9
Латинська Америка	295,7	14,8	23,1	64,2	140,7	25,1	39,5
Аргентина	60,2	1,7	5,2	10,2	34,3	5,2	7,5

Закінчення табл. 28

Країни	Усі країни	Японія	Велико- британія	США	Євро- простір	Франція	Німеччина
Бразилія	84,6	5,2	5,8	16,8	37,6	7,9	12,8
Мексика	62,9	4,4	5,7	16,7	24,9	6,1	6,1
Країни з перехідною економікою	133,5	4,1	3,9	12,4	92,5	11,1	52,5
Росія	76,0	1,0	1,8	7,8	51,6	6,7	31,3
Близький Схід	57,3	3,0	6,5	5,3	25,7	7,0	11,6
Африка	58,3	2,3	3,9	4,8	39,4	18,7	9,4
Усі країни	1185,1	210,9	122,0	118,4	535,7	117,2	205,6

Рис. 29. Зовнішній борг країн, що розвиваються
(1,9 трлн дол.) [4, с. 50]

Криза міжнародної заборгованості

Сучасна криза міжнародної заборгованості розпочалася в середині 70-х років, коли поєднання потрясіння на нафтовому ринку, різке зростання цін на товари широкого вжитку, падіння реальних ставок процента примусили багатьох країн-кредиторів і країн-позичальників переглянути раніше укладені кредитні угоди, що стали недійсними внаслідок кардинальних змін об’єктивних зовнішніх умов. До початку 80-х років багато країн, що розвиваються, мали труднощі під час виконання своїх зобов’язань. Дійсна боргова криза вибухнула в 1982 р., коли Мексика заявила, що не в змозі більше обслуговувати свій іноземний борг.

Умовно останні 20 років, протягом яких загострювались проблеми міжнародної зовнішньої заборгованості, можна розділити на 3 стадії кризи

1. Перша стадія — 1980—1985 рр.

Характерними рисами є зміни об’єму та структури заборгованості країн, що розвиваються, та країн із середнім доходом, які мали більшу частину заборгованості перед основними комерційними банками, а інша частина заборгованості припадала на офіційних кредиторів. Стратегія вирішення проблем була спрямована на визнання унікальності явища. Для підтримання такої стратегії було вирішено ширше відкрити ринки для торгівлі та проводити розумні економічні реформи. Головна роль у цій політиці відводилася міжнародним організація — МВФ і (у меншому обсязі) Всесвітньому банку.

2. Друга стадія — 1985—1989 рр.

Характеризувалась затримкою здійснення реформ. Економічні проблеми позичальників мали структурний характер і вимагали більш довгострокових зусиль як з боку позичальників, так і з боку кредиторів. Приватний капітал витікав із цих країн у пошуках вищих та стабільніших норм прибутку.

Кредитори не передбачали скорочення заборгованості чи скорочення об’єму обслуговування заборгованості. Було розроблено план Бейкера — виділення нових грошових коштів для підтримки рівнів інвестування.

3. Третя стадія — з 1989 р. дотепер.

У 1989 р. міжнародним фінансовим установам було запропоновано використати свої ресурси для допомоги країнам-боржникам у справі обміну своїх боргових документів на нові випущені урядом цінні папери. Було зменшено величини ставок за основною сумою чи процентах платежів у погашення нового боргу. Боржники використовували політику залучення як прямих так і побічних інвестицій; свопи борг/акції; викуп заборгованості; погашення заборгованості поставками товару.

Для оцінки платоспроможності окремої країни використовують показник норми обслуговування державного боргу (НОБ):

НОБ = СП : СВ · 100 %,

де СП — сума платежів, яку країна має виплатити іншим державам за певний період;

СВ — сума іноземної валюти, отриманої від експорту товарів та послуг.

Якщо НОБ перевищує 20 %, то дана країна є неплатоспро-
можною.

Показник міжнародної валютної ліквідності (МВЛ) оцінює стан сукупної платоспроможності країн світу чи окремого регіону:

МВЛ = ВР : ІР · 100 %,

де ВР — золотовалютні резерви центральних банків країн світового співтовариства;

ІР — сума річного імпорту товарів та послуг.

Основні недоліки системи регулювання
світових потоків капіталу

Аналізуючи систему регулювання світових потоків капіталу, потрібно розглянути дві проблеми. Проблема перша — позабалансові інструменти. Ф’ючерси, опціони, форварди, резервні акредитиви, кредитні лінії, зобов’язання про надання кредитів постійно переоцінюються, причому різниця між початковою вартістю й ринком покривається за допомогою грошових переказів, необхідних для усунення ризику дефолту (неплатежу). Друга проблема — регулювання потоків — нездатність міжнародних валютних організацій контролювати ситуацію.

Роль міжнародних фінансових організацій
у регулюванні зовнішнього боргу

З початку 80-х років у процес вирішення кризи заборгованості залучаються міжнародні фінансові інститути. Роль МВФ та МБРР у цьому процесі змінилась. Вона стала складнішою та не такою чітко визначеною, як у період створення. Нині обидва ці інститути керують багатосторонніми фінансовими операціями й політичними діалогами, що охоплюють усі аспекти розвитку країн-учасниць. Всесвітній банк теж розширив свої традиційні інтереси. Ці структури дають суперечні поради, що змушує держав-членів обирати між фінансуванням кожного з інститутів.

МВФ (за власною думкою) забезпечує фінансовими ресурсами боржників, що перебувають у тяжкому становищі, функціонує як банальна каса взаємодопомоги, має право випускати спеціальні облігації та Генеральну угоду про позичання.

Група всесвітнього банку створює додаткові фонди для своїх позичальників, веде переговори з іншими кредиторами, створює консультативні групи.

Дві неформальні організації — Паризький та Лондонський клуби — займаються реорганізацією офіційних та комерційних боргів.

Реструктуризація боргу — це одна з форм реорганізації умов боргу, у процесі якої боржники та кредитори домовляються про відстрочення виплат заборгованостей за основною сумою кредиту та за процентами, строк яких повинен настати у визначений час, а також про новий графік таких платежів.

Основи реорганізації офіційного боргу

Реорганізацією офіційних боргів займається Паризький клуб. Ця організація не має юридичного статусу, штаб-квартири, секретаріату, статуту. Її було створено в 1956 р. Це збори представників суверенних держав-кредиторів під головуванням високопоставленого урядовця державного казначейства Франції. Паризький клуб не є постійно діючим органом; він займається вирішенням конкретних проблем і не має фіксованого членства.

Принципи Паризького клубу: наявність безпосередньої загрози припинення платежів з погашення заборгованості, обумовленість реструктуризації боргу зобов’язанням боржника проводити визначену економічну політику, тобто виконання визначених умов, рівномірний розподіл тягаря несплачених боргів серед кредиторів.

Різновиди базових умов реструктуризації боргу (офіційного):

Торонтські умови;

Х’юстонські умови;

Тринідатські умови;

Лондонські умови (посилені Торонтські);

Неапольські умови;

Ліонські умови;

Ініціатива НІРС;

Стандартні класичні умови.

Категорії країн-боржників:

1. Найбідніші країни — Торонтські, Лондонські, Неапольські та Ліонські умови.

2. Бідніші з країн із середнім рівнем доходу — Х’юстонські умови.

3. Багаті країни з середнім рівнем доходу – стандартні умови Паризького клубу.

4. Винятки: в окремих випадках сума зовнішнього боргу країни може бути скорочена на особливих умовах з політичних та інших причин.

Основи реорганізації комерційного
боргу (Лондонський клуб)

Лондонський клуб — форум для перегляду строків погашення кредитів, наданих комерційними банками (без гарантії уряду кредитора), неофіційний орган, що охоплює комерційні банки, перед якими мають заборгованість країни «третього світу». Членський склад клубу нестабільний і не має офіційного мандату.

Етапи реструктуризації боргу:

1. Боржник оголошує мораторій на платежі та складає Інформаційний меморандум.

2. Кредитори формують Банківський консультативний комітет.

3. Вибір посередників з обслуговування, адвокатів та юридичних консультантів.

4. Збори з вивчення стану.

5. Узгодження основних умов.

6. Документальне оформлення угоди про перегляд боргу.

7. Підписання юридичних документів усіма сторонами [4, с. 137].

Управління зовнішнім боргом

До світових боргових інструментів слід віднести позички ОДР (офіційна допомога для розвитку), боргові цінні папери, кредитні послуги, кредити (банківські, комерційні, експортні).

Види боргових цінних паперів:

Облігації (довгострокові боргові папери):

з фіксованою ставкою;

з плаваючою ставкою.

Короткострокові боргові папери:

комерційні папери;

євроноти;

депозитні сертифікати.

Середньострокові боргові папери.

Боргові деривативи.

Методи управління зовнішнім боргом — конверсія боргу, сек’юритизація, викуп (обернена торгівля) та дострокові виплати. Виділяють декілька типів конверсії за функціональним змістом: переведення боргу в місцеву валюту (свопи борг/акція, борг/борг, борг/ресурси на цілі розвитку), прямий обмін на активи (свопи борг/несплачені боргові вимоги і борг/місцевий борг/фінансова реструктуризація), прямий обмін на товари (свопи борг/товари, борг/експорт).

Існує ціла низка проблем, що виникають у процесі регулювання боргів. Суверенна держава може змінювати свої закони в односторонньому порядку, користуватися імунітетом відносно громадянських позовів. На практиці немає механізму, який визначає неспроможність держави. Виконання рішень або постанов стосовно держави часто є неможливим. У деяких країнах заборонено, щоб державні установи та контракти, які вони укладають, перебували під юрисдикцією іноземних суддів.

Документація кредитів суверенних позичальників схожа на документацію комерційних кредитів. Офіційні кредити та кредити, гарантовані урядом, повинна сплачувати держава, за інші кредити держава не несе відповідальності. Правову основу кредиту — повноваження на отримання кредиту — викладено в конституції, у парламентському акті. На практиці більшість угод має стандарту форму, іншими словами, положення та умови угоди визначені раніше, і позичальнику вельми рідко вдається висловити свою думку щодо змісту цієї угоди.

Арбітраж в управлінні зовнішнім боргом базується на:

Типових правилах арбітражу ЮНСІТРАЛ:

— Конвенція про позивну давність у міжнародній купівлі-продажі товарів (1974 р.);

— Арбітражні правила ЮНСІТРАЛ (1976 р.);

— Конвенція про морське перевезення вантажів або Гамбургські правила (1978 р.);

— Правила примирення (1980 р.);

— Типовий закон ЮНСІТРАЛ (1985 р.);

— Правове керівництво з електронного переказу коштів (1986 р.);

— Типовий закон про міжнародні кредитні перекази (1992 р.).

Правилах Міжнародного центру з урегулювання спорів (МЦУІС).

Процедурі Багатосторонньої агенції з гарантування інвестицій (МАГІ).

Можуть бути підключені інші спеціалізовані установи.

Ефективність управління зовнішнім боргом залежить від технічного та програмного і забезпечення, автоматизації всіх потоків руху коштів у процесі обслуговування зовнішнього боргу. Існує спільна програма ООН, ЮНКТАД і МБРР із надання технічної допомоги у сфері управління боргом (створена у 1991 р.). Головна її ціль — використовувати ресурси та досвід названих організацій для створення сприятливих умов для організації ефективного управління боргами (передання комп’ютерних програм для оброблення даних, підготовка кадрів та ін.). Деякі країни розробили власні комп’ютерні системи управління боргом. Серед них Чилі, Бразилія, Мексика, Туреччина, Судан, Іран, Йорданія та ін.

Література

1. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — 2-ге вид., перероб. й допов. — К.: Знання: КОО, 1999. — С. 178—187.

2. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А. С. Булатова. — М.: Юристь, 2000. — С. 210—222. — (Серия «Homo faber»).

3. Сакс Дж. Д., Ларрен Ф. Б. Макроэкономика. Глобальный подход: Пер. с англ. — М.: Дело, 1999. — С. 749—786.

4. Саркисянц А. Г. Система международных долгов. — М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 1999. — 720 с.

5. Шемет Т. С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг. ред. А. А. Мазаракі. — К.: Київський нац. торгово.-екон. ун-т, 2000. — С. 267—304.

План семінарських занять

1. Геополітика світового боргу.

2. Світова економіка та світовий борг.

3. Криза світової заборгованості.

4. Основні недоліки системи регулювання світових потоків капіталу.

5. Роль міжнародних фінансових організацій у регулюванні зовнішнього боргу.

6. Управління зовнішнім боргом.

7. Світові інструменти боргу.

8. Методи управління зовнішнім боргом.

9. Правові аспекти регулювання боргу.

10. Програмне управління зовнішнім боргом.

Термінологічний словник

Борг, заборгованість — сума грошей, яку приватна або юридична особа винна іншій приватні чи юридичній особі відповідно до конкретної угоди. Поняття боргу охоплює не тільки зобов’язання боржника сплатити борг, а й право кредитора отримати та стягнути платежі за боргом.

Зовнішній державний борг — заборгованість держави за непогашеними зовнішніми позиками та несплаченими за ними процентами.

Коефіцієнт обслуговування боргу — співвідношення суми платежів з погашення заборгованості та суми надходжень від експорту товарів та послуг за визначений період.

Конверсія боргу — сукупність методів звільнення від сплати боргу, які змінюють початкову вартість або природу кредитних зобов’язань

Реструктуризація боргу — перегляд умов погашення заборгованості, згідно якого платежі за основною сумою боргу та процентами, що підлягають погашенню у встановлені раніше строки, переносяться на нові строки відповідно до нового графіка, узгодженого в процесі переговорів кредитора та боржника.

Рефінансування боргу — повторне обговорення умов кредитної угоди, у процесі якого змінюються сума та умови погашення боргу.

Сек’юритизація — процес фінансування у формі таких кредитів, які можна вільно продати на вторинному ринку, але не у формі позик, які кредитори мають зберігати до настання строку їхнього погашення чи віддавати з урахуванням контрактних обмежень.

Запитання для перевірки знань

1. Схарактеризуйте геополітичну структуру світу.

2. Які країни та чому належать до активних геостратегічних?

3. Які країни та чому належать до пасивних геостратегічних?

4. У чому проявляються боргові риси світової економіки?

5. Назвіть стадії кризи міжнародної заборгованості.

6. Назвіть основні проблеми системи регулювання світових потоків капіталу.

7. Дайте визначення поняття «реструктуризація боргу».

8. Яка організація займається реорганізацією офіційних боргів країн?

9. Яка організація займається реорганізацією комерційних боргів країн?

10. Назвіть різновиди базових умов реструктуризації офіційного боргу.

11. Перерахуйте етапи реструктуризації комерційного боргу.

12. Які ви знаєте боргові інструменти?

13. Назвіть методи управління зовнішнім боргом.

Самостійна робота студентів

Студентам пропонується підготувати реферати та зробити на їхній основі доповіді за такими темами:

1. Державний зовнішній борг України та його реструктуризація.

2. «Мистецтво» брати та не віддавати борги.

3. Поняття «дефолту» та досвід суверенних дефолтів.

Тема 12. Україна у світовому фінансовому ринку

Показники діяльності банківської системи України^{^[1]}^{[10, с. 76],}Ukraine’s banking system activity indicators

	1992	1994	1995	1996	1998	1999	2000	2001
Емісія готівки до попереднього періоду, %	...	622	300	148	117	133	135	151
Грошова маса (МЗ), млн грн^{^[2]}	25	3216	6930	9364	15705	22070	32087	45555
до попереднього періоду, %	11 разів	7 разів	213	135	125	141	145	142
Норматив обов’язкового резервування коштів комерційних банків у НБУ, %^{^[3]}	10	15	15	15	16,5	17	15	6-14
Облікова ставка НБУ (середньозважена), %
встановлена	80³	225,9	131	62,3	61,6	50,0	30,6	19,7
фактична	…	124,9	82,1	51,8	52,7	44,0	29,6	20,2
на кредитних аукціонах	—	264	83	52,6	—	—	—	—
за ломбардними кредитами	—	—	110	64,4	54,4	61,1	30,9	—
за операціями РЕПО	—	—	—	—	54,1	59,7	28,0	22,0
за іншими механізмами	…	115,2	60,4	41,0	47,8	33,0	—	21,0
овернайт	—	—	—	—	—	—	—	20,4
на тендері	—	—	—	—	—	—	—	16,5
Процентні ставки комерційних банків у національній валюті, %
за кредитами	76	201,7	107,1	77	54,5	53,4	40,3	31,9
за депозитами	68	171	612	34,3	223	20,7	13,5	11,2
Заборгованість за кредитами, наданими комерційними банками, млн. грн^{^[4]}.	27	1558	4078	5452	8873	11787	19121	27792
до попереднього періоду, %	28 разів	4 рази	262	134	122	133	162	145
Кошти підприємств, організацій та населення в комерційних банках, млн грн	20	2422	4287	5145	8278	12156	18585	25485
до попереднього періоду, %	1000	686	177	120	130	147	153	137

Закінчення табл.

	1992	1994	1995	1996	1998	1999	2000	2001
Вклади населення, млн грн	2,5	214	616	1227	3089	4283	6580	11083
у національній валюті, млн грн	2,5	214	505	951	1824	2168	3314	6368
до попереднього періоду, %	208	713	236	189	113	119	153	192
в іноземній валюті, млн грн	—	—	111	276	1265	2115	3266	4715
до попереднього періоду, %	—	—	—	249	185	167	154	144
Первинний ринок державних цінних паперів
обсяги продажу, тис. шт.	—	—	294	31474	117153	46847	20389	1271
сума коштів, залучених до бюджету, млн грн	—	—	304	3063	8164	3842	1892	1190
Індекси офіційного курсу національної валюти до 1 долара США до попереднього періоду, разів	—	8,263	1,722	1,053	1,805	1,522	1,042	0,975
Результат фінансової діяльності банків за рік, млн грн
доходи	—	1825	3409	3774	5706	6923	7491	8520
витрати	—	1193	2275	2698	5257	6410	7520	7990
чистий прибуток (– збиток)	—	632	1134	1076	449	513	–29	530

Кредитування банками України [10, c. 78]
(залишки заборгованості в кінці року, млн грн),
Credit issued by Ukraine’s banks

	1992	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001
Разом	45	8471	11262	13158	16663	21812	30138	38705
У валюті
національній	42	6173	7672	8768	8747	9408	13918	19220
іноземній	3	2298	3590	4390	7916	12404	16220	19485
Національний банк^*	18	4393	5805	5851	7732	9908	10894	10715
У валюті
національній	18	3144	3569	3569	3572	3583	3588	3595
іноземній	—	1249	2236	2282	4160	6325	7306	7120
Комерційні банки	27	4078	5457	7307	8931	11904	19244	27990
У валюті
національній	24	3029	4103	5199	5175	5825	10330	15625
іноземній	3	1049	1354	2108	3756	6079	8914	12365

* Без урахування рефінансування комерційних банків.

Офіційний курс національної грошової одиниці до іноземних валют,
встановлений Національним банком України [10, с. 80],
Official exchange rates set by the National Bank of Ukraine, end of year

(у кінці року)

	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001
	крб				грн
1 австрійський шилінг	56	1052	9400	17790	0,1727	0,1506	0,2912	0,3808	0,3675	0,3394
1 фунт стерлінгів	961	18797	161210	77020	3,1913	3,1599	5,7315	8,4290	8,1026	7,6739
1 німецька марка	394	7398	66130	125150	1,2149	1,0597	2,0484	2,6793	2,5855	2,3875
1 долар США	638	12610	104200	179400	1,889	1,899	3,427	5,2163	5,4345	5,2985
1 французький франк	116	2172	19130	36610	0,3601	0,3167	0,6108	0,7989	0,7709	0,7119
1 японська єна	51	1132	10390	17410	0,1629	0,1466	0,2971	0,5101	0,4730	0,4049
1 екю	771	14309	126230	235820	2,3626	2,0959	4,0133	5,2403	5,0568	4,6696
1 СПЗ	—	17476	151140	266740	2,7166	2,551	4,8162	7,1455	7,0807	6,6529
100 російських рублів	—	456	2940	3870	—	—	—	—	—	—
10 російських рублів	—	—-	—	—	3,40	3,19	1,66	1,93	1,93	1,76

Окремі показники діяльності комерційних банків України [10, с. 80],
Selected indicators for Ukraine’s commercial banks

	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001
Кількість банків за реєстром — разом	230	229	227	214	203	195	189
державні	2	2	2	2	2	2	2
акціонерні товариства	169	177	184	178	173	167	162
товариства з обмеженою відповідальністю	59	50	41	34	28	26	25
Кількість банків, у які залучено іноземний капітал, зокрема з залученням 100 % іноземного капіталу	12 1	14 2	22 6	28 9	30 8	31 7	28 6
Кількість банків, які мають ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій	134	146	157	161	153	149	149
Крім того, кількість інших фінансово-кредитних установ, яким надано ліцензію на здійснення валютних операцій	4	2	2	2	1	1	1
Сплачений статутний фонд діючих комерційних банків у гривневому еквіваленті, млн грн	541	1098	1560	2107	2914	3666	4576
Кількість ліквідованих банків у зв’язку з порушенням банківського законодавства та з інших причин (за рік)	1	11	10	16	11	9	9
Кількість банків, у яких відкликано ліцензію на здійснення валютних операцій у зв’язку з порушенням банківського законодавства (за рік)	7	26	5	9	—	9	3

Вартість цінних паперів [10, с. 81],
Value Of securities

(на початку року)

	1993, млрд крб.	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002
	1993, млрд крб.	млн грн
Разом	4557,8	1994,6	5103,8	12320,0	21909,8	34406,2	52950,8	67483,1
Акції	15,8	775,3	2814,7	8908,3	15010,9	21610,9	35092,9	42095,2
Облігації	2914,9	63,9	612,2	1248,1	1020,8	771,9	650,0	1315,5
Казначейські зобов’язання	1206,5	52,8	76,5	29,6	—	—	—	—
Ощадні сертифікати	407,7	289,7	283,3	136,8	246,1	916,2	743,0	2305,9
Векселі	—	550,5	780,4	1359,2	4704,2	9800,8	14863,0	20102,0
Інші цінні папери	12,9	262,4	536,7	638,0	927,8	1306,4	1601,9	1664,5

Прямі іноземні інвестиції в Україну у 2001 р. [10, с. 273],
Foreign direct investment in Ukraine in 2001

(млн дол. США)

	Разом	Зокрема
	Разом	з країн СНД та Балтії	з інших країн світу
Сукупний капітал нерезидентів в Україні (на початку року)	3875,0	344,0	3531,0
Збільшення капіталу нерезидентів	813,6	26,6	787,0
за рахунок: грошових внесків	540,7	13,4	527,3
внесків у формі цінних паперів	7,0	—	7,0
внесків за рахунок скасування боргу	12,8	1,8	11,0
реінвестування доходів	1,5	—	1,5
внесків у формі рухомого й нерухомого майна	231,0	11,0	220,0
внесків у формі нематеріальних активів	2,9	0,2	2,7
переоцінки капіталу	0,5	0,2	0,3
інших форм здійснення інвестицій	17,2	0,0	17,2
Зменшення капіталу нерезидентів	267,4	4,4	263,0
за рахунок: вилучення грошових, майнових та інших внесків	201,6	2,6	199,0
втрат капіталу	11,9	0,0	11,9
інших форм вилучення капіталу	53,9	1,8	52,1
Курсова різниця	15,0	0,2	14,8
Скупний капітал нерезидентів в Україні (в кінці року)	4406,2	366,0	4040,2

Прямі інвестиції в Україну ЗА країнаМИ [10, с. 273],
Foreign direct investment in Ukraine, by country

(на початку року, млн дол. США)

	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002
Разом	483,5	896,9	1438,2	2063,6	2810,7	3281,8	3875,0	4406,2
США	96,6	183,3	263,0	385,0	511,3	589,5	639,5	730,9
Кіпр	28,5	51,5	86,1	126,3	149,6	211,2	377,7	478,0
Сполучене Королівство	33,8	53,9	100,3	151,4	201,3	246,1	312,0	420,4
Нідерланди	11,8	46,5	119,6	213,1	270,2	302,9	362,2	370,2
Російська Федерація	19,1	50,0	106,2	152,6	187,2	287,9	286,6	295,1
Німеччина	101,3	156,9	66,5	179,2	229,6	228,5	240,9	249,5
Віргінські острови (Бриг.)	0,8	5,0	21,3	37,6	86,7	156,6	192,8	248,2
Швейцарія	21,3	38,4	49,7	80,5	90,7	133,0	163,3	193,1
Корея, Республіка	—	0,1	7,8	16,8	186,2	171,2	170,4	170,4
Австрія	8,2	16,4	21,5	44,8	77,9	87,9	124,5	144,1
Швеція	3,6	19,1	22,1	40,8	59,1	64,8	77,1	88,4
Ірландія	14,2	25,2	31,5	42,5	61,5	56,2	90,5	85,8
Італія	14,6	19,2	31,4	51,5	60,4	69,9	72,2	81,6
Ліхтенштейн	1,7	19,3	96,6	111,4	104,1	84,1	75,3	75,9
Польща	13,1	20,5	25,4	37,1	45,7	54,5	62,8	69,3
Угорщина	13,7	20,0	26,4	35,7	41,8	45,0	51,9	58,0
Канада	14,8	19,4	23,5	35,6	52,0	57,8	57,5	52,1
Інші країни	86,4	152,2	239,3	321,7	395,4	434,7	517,8	595,2

Прямі інвестиції з України у 2001 p. [10, с. 275],
Direct Ukrainian investment abroad in 2001

(тис. дол. США)

	Разом	Зокрема
	Разом	у країни СНД та Балтії	в інші країни світу
Сукупний капітал резидентів в економіці інших країн (на початку року)	170342,8	70806,0	99536,8
Збільшення капіталу резидентів	25995,4	21970,4	4025,0
за рахунок: грошових внесків	7849,4	3824,4	4025,0
внесків у формі цінних паперів	250,0	250,0	—
внесків за рахунок скасування боргу	—	—	—
реінвестування доходів	—	—	—
внесків у формі рухомого й нерухомого майна	17799,2	17799,2	—
внесків у формі нематеріальних активів (придбання юридичних прав, ноу-хау тощо)	—	—	—
переоцінки капіталу	—	—	—
інших форм здійснення інвестицій	96,8	96,8	—
Зменшення капіталу резидентів	33988,7	230,7	—
за рахунок: вилучення грошових, майнових та інших внесків	4304,7	4,2	33758,0
втрат капіталу	29124,7	0,1	4300,5
інших форм вилучення капіталу	559,3	226,4	29124,6
Курсова різниця	4820,7	4673,7	332,9
Сукупний капітал резидентів в економіці інших країн (у кінці року)	157528,8	87872,0	147,0696563

Прямі інвестиції з України ЗА країнаМИ [10, с. 275],
Direct Ukrainian investment abroad, by country

(нa початок року, тис. дол. США)

	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002
Разом	20253,9	84116,2	97416,9	127502,4	97474,0	98482,3	170342,8	157528,8
Російська Федерація	4192,3	52095,5	47579,2	38195,7	16743,8	16409,7	68120,2	84887,5
Панама	—	2000,0	5,0	43039,0	43039,0	46127,0	46833,0	18949,0
В’єтнам	—	—	22962,3	23108,7	16308,7	16385,6	17003,4	16822,3
Іспанія	—	—	—	—	—	—	13834,9	13834,9
Китай, CAP Гонконг	—	—	—	—	469,1	469,1	5400,0	5400,0
Швейцарія	8036,8	8099,7	7887,7	7415,8	6998,5	6567,8	6487,8	3345,7
Кіпр	—	2358,8	2360,8	2360,8	2360,8	2358,8	2358,8	2358,8
Греція	—	—	—	622,6	622,6	1569,8	1598,5	1569,8
Естонія	1100,0	1100,0	1100,0	1100,0	1100,0	1100,0	1100,0	1100,0
Грузія	0,0	6099,3	3753,5	4156,6	1489,0	935,6	883,1	838,9
Індія	—	—	187,0	173,7	160,4	156,3	833,0	801,9
США	1604,9	1423,8	5299,0	1530,7	1530,7	914,3	700,5	700,5
Австрія	948,2	1617,2	1358,7	1180,0	1256,8	1087,0	695,4	658,8
Інші країни	4371,7	9321,9	4923,7	4618,8	5394,6	4401,3	4494,2	6260,7

Валовий внутрішній продукт у поточних цінах [10, с. 577],
GDP at current prices

(млрд екю/євро)

	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001
ЄС	6588,4	6919,9	7288,0	7630,8	8017,5	8523,9	8813,3
Австрія	179,8	182,4	181,6	188,6	196,7	204,8	209,9
Бельгія	211,7	212,7	216,4	224,3	235,5	248,3	256,9
Греція	89,9	98,0	107,1	109,0	118,0	123,0	130,4
Данія	137,8	144,2	149,2	154,1	163,2	173,9	181,4
Ірландія	50,9	57,6	70,6	77,2	89,0	103,5	115,4
Іспанія	446,9	480,5	495,6	525,4	565,5	608,8	648,9
Італія	839,0	971,1	1030,0	1068,9	1108,5	1164,8	1216,6
Люксембург	13,8	14,3	15,6	16,9	18,4	20,6	22,0
Нідерланди	317,3	324,5	332,7	351,6	373,7	401,1	430,3
Німеччина	1880,2	1878,2	1863,5	1916,4	1974,3	2025,5	2063,0
Португалія	82,7	88,6	94,2	100,7	108,2	115,3	121,8
Сполучене Королівство	867,7	936,6	1171,6	1271,1	1368,2	1550,1	1593,2
Фінляндія	98,9	100,5	108,1	115,3	120,5	131,2	135,1
Франція	1188,1	1224,6	1241,1	1297,6	1350,2	1404,8	1454,1
Швеція	183,6	206,3	210,81	213,7	227,6	248,5	234,2
Україна	…	35,1	44,2	37,1	29,7	34,4	201,9

Резервні активи органів грошово-кредитного регулювання (без золота) [10, с. 604],
Reserved assets of monetary authorities (excluding gold)

(в кінці періоду, млрд дол. США)

1994

1995

1996

1997

1998

1999

2000

2001

Австралія

11,29

11,90

14,48

16,85

14,64

21,21

18,12

17,96

Австрія

16,82

18,73

22,86

19,74

22,43

15,12

14,32

12,51

Аргентина

14,33

14,29

18,10

22,32

24,75

26,25

25,15

…

Бельгія

13,88

16,18

16,95

16,19

18,27

10,94

9,99

11,27

Бразилія

37,07

49,71

58,32

50,83

42,58

34,80

32,49

…

Данія

9,06

11,02

14,14

19,12

15,26

22,29

15,11

…

Індія

19,70

17,92

20,17

24,69

27,34

32,67

37,90

…

Італія

32,27

34,91

45,95

55,74

29,89

22,42

25,57

24,42

Канада

12,29

15,05

20,42

17,82

23,31

28,13

31,92

33,96

Китай

52,91

75,38

107,04

142,76

149,19

157,73

168,28

…

Корея, Республіка

25,64

32,68

34,04

20,37

51,97

73,99

93,13

102,75

Мексика

5,28

16,85

19,43

28,80

31,80

31,78

35,51

…

Закінчення табл.

	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001
Нідерланди	34,53	33,71	26,77	24,87	21,42	10,10	9,64	9,03
Німеччина	77,36	85,01	83,18	77,59	74,02	61,04	56,89	51,31
Норвегія	19,03	22,52	26,52	23,40	18,61	20,40	20,16	15,49
Польща	5,84	14,77	17,84	20,41	26,43	24,53	26,56	25,65
Російська Федерація	3,98	14,38	11,28	12,89	7,80	8,46	24,26	32,54
Сполучене Королівство	41,01	42,02	39,90	32,32	32,21	35,87	43,89	37,28
США	63,28	74,78	64,04	58,91	70,71	60,50	56,60	57,63
Туреччина	7,17	12,44	16,44	18,66	19,49	23,35	22,49	...
Угорщина	6,74	11,97	9,72	8,41	9,32	10,95	11,19	10,73
Україна	0,65	1,05	1,96	2,34	0,76	1,05	1,35	2,96
Фінляндія	10,66	10,04	6,92	8,42	9,69	8,21	8,46	7,98
Франція	26,26	26,85	26,80	30,93	44,31	39,70	37,04	31,75
Швеція	23,25	24,05	19,11	10,82	14,10	15,02	14,86	...
Японія	125,86	183,25	216,65	219,65	215,47	286,92	354,90	395,16

Золоті запаси органів грошово-кредитного регулювання [10, с. 605],
Gold reserves of monetary authorities

(в кінці періоду, млн тройських унцій)

1994

1995

1996

1997

1998

1999

2000

2001

Австралія

7,90

2,56

Австрія

18,34

11,99

10,75

7,87

9,64

13,10

12,14

11,17

Аргентина

4,37

0,36

0,34

0,02

Бельгія

25,04

20,54

15,32

9,52

8,30

Бразилія

3,71

4,58

3,69

3,03

4,60

3,17

1,89

1,0

Данія

1,63

1,65

1,66

1,69

2,14

Індія

11,80

12,78

12,74

11,49

11,50

Італія

66,67

83,36

78,83

Канада

3,89

3,41

3,09

2,49

1,81

1,18

1,05

Китай

12,70

Корея, Республіка

0,33

0,34

0,44

Мексика

0,43

0,51

0,26

0,19

0,22

0,16

0,25

0,23

Закінчення табл.

	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001
Нідерланди	34,77	34,77	34,77	27,07	33,83	31,57	29,32	28,44
Німеччина	95,18	95,18	95,18	95,18	118,98	111,52	111,52	111,13
Норвегія	1,18	1,18	1,18	1,18	1,18	1,18	1,18	1,18
Польща	0,47	0,47	0,47	0,90	3,31	3,31	3,31	3,31
Російська Федерація	8,42	9,41	13,49	16,30	14,74	13,33	12,36	13,60
Сполучене Королівство	18,44	18,43	18,43	18,42	23,00	20,55	15,67	11,42
США	261,73	261,70	261,66	216,64	261,61	261,67	261,61	262,00
Туреччина	3,82	3,75	3,75	3,75	3,75	3,74	3,74	3,74
Угорщина	0,11	0,11	0,10	0,10	0,10	0,10	0,10	0,10
Україна	00,4	0,05	0,03	0,06	0,11	0,16	0,45	0,48
Фінляндія	2,00	1,60	1,60	1,60	2,00	1,58	1,58	1,58
Франція	81,85	81,85	81,85	81,89	102,37	97,24	97,25	97,25
Швеція	6,07	4,70	4,70	4,72	4,72	5,96	5,96	5,96
Японія	24,23	4,23	24,23	24,23	24,23	24,23	24,55	24,60

ДИНАМІКА ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ УКРАЇНИ^* [12, с. 350—351]

(млн дол. США)

Статті платіжного балансу	1995	1996	1997	1998	1999
Рахунок поточних операцій	–1152	–1185	–1335	–1296	834
Баланс товарів та послуг	–1190	–1122	–1536	–1207	997
Експорт товарів та послуг	17 090	20 346	20 355	17 621	16 234
Імпорт товарів та послуг	–18 280	–21 468	–21 891	–18 828	–15 237
Баланс товарів	–2 702	–4 296	–4 205	–2 584	–482
Експорт товарів	14 244	15 547	15 418	13 699	12 463
Імпорт товарів	–16 946	–19 843	–19 623	–16 283	–12 945
Баланс послуг	1512	3174	2669	1377	1479
Експорт послуг	2846	4799	4937	3922	3771
Транспорт:	2152	4033	4029	3222	3073
залізничний	103	307	429	392	346
морський	617	631	510	451	461
повітряний	115	140	182	218	219
інший	1317	2955	2908	2161	2047
Подорожі	191	230	270	315	327
Будівельні послуги	31	42	50	41	34
Фінансові послуги	76	26	33	23	19
Послуги зв’язку	176	125	114	102	99
Інші послуги	220	343	441	219	219
Імпорт послуг	–1334	–1625	–2268	–2545	–2292
Транспорт:	–454	–424	–476	–487	–358
залізничний	–100	–133	–203	–202	–132
морський	–110	–137	–91	–94	–70
повітряний	–52	–118	–136	–126	–108
інший	–192	–36	–46	–65	–48

Продовження табл.

Статті платіжного балансу	1995	1996	1997	1998	1999
Подорожі	–210	–308	–305	–340	–364
Будівельні послуги	–36	–109	–192	–196	–243
Фінансові послуги	–98	–42	–80	–90	–83
Послуги зв’язку	–212	–119	–115	–131	–117
Інші послуги	–324	–623	–1100	–1301	–1127
Доходи (сальдо)	–434	–572	–644	–871	–869
надходження	247	103	158	122	98
виплати	–681	–675	–802	–993	–967
Поточні трансферти (сальдо)	472	509	845	782	706
надходження	557	619	942	868	754
виплати	–85	–110	–97	–86	–48
Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій	878	946	2120	2106	120
Рахунок операцій із капіталом	6	5	0	–3	–10
Капітальні трансферти	6	5	0	–3	–10
Фінансовий рахунок	872	941	2120	2109	130
Прямі інвестиції	257	526	581	747	489
в Україну	267	521	623	743	496
з України	–10	5	–42	4	–7
Портфельні інвестиції	4	198	1603	47	62
зарубіжні цінні папери	–12	–1	–2	–2	–1173
вітчизняні цінні папери	16	199	1605	49	–138
Інші інвестиції	1099	1090	319	–9	–1
Активи	–1574	–821	–1583	–1321	440
Кредити короткострокові	12	–159	–319	–12	153
Дебіторська заборгованість	–202	–415	154	–210	–152
Інший короткостроковий капітал	–1044	–498	–710	–1065	–1334
Валюта й депозити	–340	251	–708	–34	–112
Пасиви	2673	1911	1902	1312	1302
Середньострокові та довгострокові кредити	3506	1140	1025	130	–14 348

Закінчення табл.

Статті платіжного балансу	1995	1996	1997	1998	1999
гарантовані	3474	1037	766	–63	48
одержані	4491	1745	1635	1161	1182
погашені (графік)	–1 017	–708	–869	–1224	–1134
негарантовані	32	103	259	193	–191
одержані	70	206	315	630	623
погашені (графік)	–38	–103	–56	–437	–814
Кредити короткострокові	220	193	–40	–173	70
Кредиторська заборгованість	614	131	865	1516	1155
Інший короткостроковий капітал	–2171	75	63	–70	225
Валюта й депозити	504	372	–11	–91	–5
Резервні активи	–488	–873	–383	1324	–283
Валюта й депозити	–446	–916	–507	1432	–395
Спеціальні права запозичення	17	94	–5	–108	112
Цінні папери	–59	–51	129	0	0
Помилки та недогляди	274	239	–785	–810	–954
Баланс	0	0	0	0	0

МІЖНАРОДНА ЛІКВІДНІСТЬ УКРАЇНИ [12, с. 355]

(млн дол. США, у кінці періоду)

	1994	1995	1996	1997	1998	1999
Загальна сума резервів, за винятком золота СДР Резервна позиція у Фонді Іноземна валюта	650,7 180,6 — 470,1	1050,6 144,3 — 906,3	1960,0 67,2 — 1892,8	2341,1 71,1 — 2270,0	761,3 182,4 — 578,9	1046,4 65,7 — 980,7
Золото (млн тройських унцій)	0,0360	0,0470	0,0316	0,0613	0,1100	0,1624
Золото (за національною оцінкою)	13,7	18,3	11,6	17,7	31,6	47,2
Органи грошово-кредитного регулювання: інші активи	4,3	2,5	2,3	0,0	235,9	104,9
Органи грошово-кредитного регулювання: інші пасиви	7,3	22,1	36,6	67,6	175,6	172,4
Депозитні банки активи пасиви	1406,3 724,8	1044,3 302,0	942,1 344,4	963,1 949,9	906,8 507,2	849,2 338,7

Література

1. Про банки і банківську діяльність: Закон України // Відомості Верховної Ради. — 2001. —№ 5—6. — Ст. 30 (зі змінами, внесеними ВРУ від 10 січ. 2002 р. № 2922-ІІІ).

2. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лют. 1993 р. № 15—93 // Відомості Верховної Ради. — 1993. — № 17. — Ст. 184.

3. Про порядок регулювання та аналізу діяльності комерційних банків: Інструкція, затв. постановою Правління Національного банку України від 14 квіт. 1998 р. № 141.

7. Положення про порядок застосування ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лют. 1993 р. № 15—93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»: Затв. постановою Правління Національного банку України від 4 лип. 1997 р. № 212.

8. Про впорядкування операцій на міжбанківському валютному ринку України: Постанова НБУ від 16 квіт. 2002 р. № 140.

10. Статистичний щорічник України за 2001 рік / За ред. О. Г. Осауленка. — К.: Техніка, 2002. — 644 с.

11. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — 2-ге вид., перероб. й допов. — К.: Знання: КОО, 1999. — 305 с.

12. Гальчинський А. Теорія грошей: Навч. посібник. — К.: Основи, 2001. — С. 263—309, 358—411.

13. Мозговой О. Н. Фондовый рынок Украины. — К.: Феникс, 1997. — С. 177—206.

14. Правове регулювання кредитних відносин в Україні: Зб. нормат. актів. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 416 с.

15. Україна та світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, А. С. Гальчинський та ін. — К.: Либідь, 2002. — 470 с.

16. Фінансові санкції за законодавством України: Зб. нормат. актів / Відп. ред. В. С. Ковальський. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 416 с.

План семінарських занять

1. Національна система валютного регулювання та контролю.

2. Еволюція розвитку валютного ринку України.

3. Оцінка позицій платіжного балансу України.

4. Міжнародне кредитування та фінансування України.

5. Інвестиції та Україна.

6. Зовнішній борг України в системі світової заборгованості.

7. Проблеми участі України в міжнародних фінансових інститутах.

Запитання для перевірки знань

1. Які можливості для роботи на фінансових ринках відкриті перед резидентами та нерезидентами України?

2. Які ви знаєте етапи розвитку валютного ринку України?

3. Визначте сальдо платіжного балансу України за останні роки.

4. Які інститути та в яких розмірах кредитують та фінансують Україну?

5. Оцініть динаміку інвестицій резидентів та нерезидентів.

6. Визначте структуру зовнішнього боргу України.

7. Оцініть динаміку зовнішньої заборгованості України.

8. Назвіть проблеми участі України в міжнародних фінансових інститутах.

Самостійна робота студентів

Студентам пропонується підготувати реферати та зробити на їхній основі доповіді за такими темами:

1. Система валютного регулювання та контролю України.

2. Міжнародне кредитування та фінансування України

3. Інвестиції резидентів та нерезидентів.

4. Зовнішній борг України в системі світової заборгованості.

5. Проблеми участі України в міжнародних фінансових інститутах.

МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ЩОДО ПОТОЧНОГО Й ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

Перелік програмних запитань

Поняття та основні складові світових фінансів.

Взаємозв’язок міжнародних фінансів та світового економічного середовища.

Глобалізація фінансового ринку.

Ключові аспекти фінансової революції.

МВФ у постійно змінному світовому фінансовому середовищі.

Суб’єкти міжнародних фінансів та їхня характеристика.

Держава як суб’єкт міжнародних фінансів.

Центральні банки як суб’єкти міжнародних фінансів.

Міжнародні організації як суб’єкти міжнародних фінансів.

Норми та джерела міжнародного права у сфері міжнародних фінансів.

Система міжнародних договорів щодо фінансової діяльності суб’єктів міжнародних фінансів.

Регулювання міжнародних валютно-фінансових відносин.

Поняття світової валютної системи, її функції, основні складові.

Порівняння основних елементів національної та світової валютних систем.

Валютний курс: сутність, види, функції, багатофакторність.

Характеристика основних теорій регулювання валютного курсу.

Криза валютної система: поняття та види.

Еволюція світової валютної системи.

Паризька валютна система: період функціонування, структурні принципи, характеристика.

Генуезька валютна система: період функціонування, структурні принципи, характеристика.

Характеристика особливостей та етапів світової валютної кризи 1929—1936 рр.

Валютні блоки: поняття, характерні риси, перелік основних угруповань.

Бреттонвудська валютна система: період функціонування, основні принципи, характеристика.

Післявоєнний розвиток світової валютної системи.

Характеристика Ямайської валютної системи.

Характеристика основних проблем СПЗ (спеціальних прав запозичення).

Європейська валютна система: поняття, принципи, характеристика.

Програма та етапи формування валютно-економічного союзу в ЄС.

Характеристика змін правил державного регулювання фінансових операцій за умов сучасного ринку ЄС( ЄВРО).

Поняття платіжного балансу та взаємозв’язок рахунків.

Структура платіжного балансу.

Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ.

Стан рівноваги платіжного балансу.

Оцінка позицій платіжного балансу України за 2001 р.

Методи оцінки позицій платіжного балансу.

Порівняння чотирьох фаз розвитку структури платіжного балансу держави на прикладі США.

Характеристика економічних факторів впливу на платіжний баланс держави.

Основні сфери використання даних платіжного балансу.

Міжнародні розрахунки: поняття, типи, види.

Фінансові ресурси світового господарства та механізм їхнього перерозподілу.

Основні характеристики, канали руху та фактори, що впливають на рух світових фінансових потоків.

Поняття та структура світового фінансового ринку.

Характеристика специфічних відмінностей світових фінансових ринків від національних.

Процеси інтернаціоналізації фінансових ринків.

Міжнародні фінансові потоки та світові фінансові центри.

Світові фінансові центри: поняття, стадії розвитку, необхідні елементи та основні умови.

Офшорні банківські центри: загальні характеристики.

Валютний ринок: поняття, передумови створення, сучасні особливості, функції, основний товар та учасники.

Структура валютного ринку.

Розвиток та об’єми валютного ринку.

Характеристика основних інструментів валютного ринку.

Поняття валютної операції та валютних цінностей.

Класифікація валютних операцій.

Характеристика спот-ринку: поняття, учасники, операції, звичаї.

Торгівля готівковою та безготівковою валютами.

Поняття валютної позиції та її форми.

Строковий валютний ринок.

Строкові операції валютного ринку та їхні види.

Форвардні валютні операції.

Методи котирування форвардного курсу.

Операції «своп».

Класифікація свопів.

Поняття ф’ючерсної валютної операції.

Види фінансових ф’ючерсів.

Характеристика учасників та правил ф’ючерсних торгів.

Понятійний апарат ф’ючерсної торгівлі.

Розрахунок маржі у ф’ючерсній торгівлі.

Поняття ордера та основних його видів.

Порівняльна характеристика ф’ючерсного та форвардного ринку.

Валютний опціон: поняття, види, стилі, понятійний апарат.

Опис стратегій проведення опціонних угод.

Арбітражні операції: поняття та види.

Ризики в зовнішній торгівлі.

Традиційні методи фінансування зовнішньої торгівлі.

Загальна схема фінансування міжнародної торгівлі.

Акредитив як традиційний метод фінансування зовнішньої торгівлі.

Форми, види та конструкції акредитивів.

Способи виконання акредитивів.

Нетрадиційні методи фінансування зовнішньої торгівлі.

Факторинг як метод фінансування зовнішньої торгівлі.

Форфейтинг як метод фінансування зовнішньої торгівлі.

Міжнародний лізинг як метод фінансування зовнішньої торгівлі.

Зустрічна торгівля як метод фінансування зовнішньої торгівлі.

Консигнація як метод фінансування зовнішньої торгівлі.

Інституціональна структура фінансування зовнішньої торгівлі.

Методи мінімізації затрат та ризиків у фінансуванні зовнішньої торгівлі.

Кредитний ринок: поняття, структура, оператори.

Міжнародний кредит: поняття, принципи, функції та форми.

Методи мінімізації ризиків за міжнародного кредитування.

Ринок євровалют та його специфічні характеристики.

Депозитні сертифікати як інструмент кредитного ринку.

Євровалютний міжбанківський валютний ринок.

Характеристика інструментів міжбанківського валютного ринку.

Ризики банків-учасників міжбанківського валютного ринку.

Поняття синдикованого кредиту.

Етапи розвитку ринку синдикованих кредитів.

Форми та вартість єврокредитів.

Процес організації міжнародного кредиту.

Методи зниження ризиків за надання синдикованих кредитів.

Інструменти ринку боргових цінних паперів.

Характеристика та класифікація довгострокових боргових паперів.

Короткострокові боргові папери.

Середньострокові боргові папери.

Структура світового ринку боргових цінних паперів.

Євроринок: характеристика, понятійний апарат.

Характеристика інструментів ринку єврооблігацій.

Розвиток та об’єми ринку єврооблігацій.

Єврооблігації в «євро».

Ринок короткострокових боргових паперів.

Ринок єврокомерційних паперів.

Ринок євронот.

Ринок деривативів: інструменти та характеристика.

Пряме зарубіжне інвестування ТНК: визначення, мотивація, ризики.

Заходи з регулювання регіонального ризику ТНК за прямого зарубіжного інвестування.

Фінансові аспекти інвестиційних рішень ТНК.

Характеристика фінансових зв’язків системи ТНК.

Управління глобальними потоками грошових коштів ТНК.

Встановлення трансфертних цін у ТНК.

Багатосторонній «нетинг» у ТНК.

Координаційні центри ТНК.

Оподаткування міжнародної діяльності ТНК.

ТНК та вартість капіталу.

Система контролю та регулювання міжнародних грошових операцій ТНК.

Види валютних ризиків потенційних збитків ТНК.

Характеристика варіантів стратегій хеджування валютних ризиків ТНК.

Характеристика ринків міжнародних інвестицій.

Провідні ринки акцій.

Ринок євроакцій.

Порівняння світових ринків облігацій та акцій.

Поняття дерегулювання фондових бірж.

Ринки акцій країн третього світу.

Поняття «капіталізація ринку».

Характеристика інвестиційних ринкових механізмів.

Геополітика світового боргу.

Світова економіка та світовий борг.

Криза світової заборгованості.

Роль міжнародних фінансових організацій у регулюванні зовнішнього боргу.

Зовнішній борг України та його структура.

Управління зовнішнім боргом.

Світові інструменти боргу.

Методи управління зовнішнім боргом.

Правові аспекти регулювання боргу.

Програмне управління зовнішнім боргом.

Характеристика активних геостратегічних країн.

Характеристика пасивних геостратегічних країн.

Геополітичні центри.

Глобальні фактори впливу на світові ринки.

Важелі світового фінансового дисбалансу.

Характеристика стадій кризи міжнародної заборгованості.

Основи реорганізації офіційного боргу.

Різновиди базових умов реструктуризації боргу.

Основи реорганізації комерційного боргу.

Етапи реструктуризації боргу в Лондонському клубі.

Арбітраж в управлінні зовнішнім боргом.

Приклади типових завдань,
що виносяться на іспит

1. Розрахувати крос-курс GBP/JPY, якщо курс спот GBP/USD дорівнює 1,5351/1,5355 та USD/JPY дорівнює 105,41/105,45.

2. Банк А розміщує у банку Б 50 000 000 доларів США строком на 1 місяць за ставкою 6,20 % р. а. Розрахуйте процентну суму, яку одержить банк А після закінчення депозиту.

Порядок поточного та підсумкового
оцінювання знань з дисципліни
«міжнародні фінанси»

Оцінювання знань студентів здійснюється за 100-бальною системою з наступним переведенням у традиційну 5-бальну систему (оцінка «незадовільно» — менше 50 балів; оцінка «задовільно» — 50—60 балів; оцінка «добре» — 65—80 балів; оцінка «відмінно» — 85—100 балів).

Екзаменаційний білет містить 6 рівноцінних завдань. Кожне завдання екзаменаційного білету оцінюється окремо за такою шкалою: 10, 5, 0 балів.

Результати іспиту оцінюються в діапазоні від 0 до 60 балів. Якщо відповіді студента оцінені менше ніж у 30 балів, він отримує незадовільну оцінку. У цьому разі результати поточного контролю не враховуються.

Загальна підсумкова оцінка з дисципліни складається з суми балів за результати поточного контролю знань (за умови, що студент набрав 20 балів і більше) та за виконання завдань, що виносяться на іспит (за умови, що студент набрав 30 балів і більше).

До залікової екзаменаційної відомості заносять сумарні результати в балах поточного контролю та іспити (загальна підсумкова оцінка).

Об’єктом оцінювання поточного контролю знань студента є: систематичність та активність роботи протягом семестру над вивченням програмного матеріалу дисципліни; рівень виконання модульних завдань, виконання завдань для самостійного опрацювання. Максимальна кількість балів, якими оцінюється вся робота, винесена на поточний контроль — 40.

1. Систематичність та активність роботи студента протягом семестру оцінюється за максимальною оцінкою 15 балів.

Вона базується на оцінюванні активності та рівня знань студентів під час обговорення питань семінарських занять. Шкала оцінювання становить 0, 5, 10 та 15 балів.

Вказані 15 балів студент може отримати за:

1) активність в обговоренні питань семінарів, зокрема за отримання позитивних оцінок «задовільно» та «добре» (за умови відвідування 80 % семінарських занять) — 10 балів;

2) отримання протягом семестру не менше двох оцінок «добре» та/або «відмінно» (за умови відвідування не менше 80 % семінарських занять) — 15 балів.

Студенти, які беруть активну участь у роботі студентського наукового товариства факультету МЕіМ, репрезентують свої наукові роботи на конференціях та конкурсах і за результатами оцінювання не набрали 40 балів, мають право додатково отримати 5 балів до загальної оцінки поточної успішності.

Студенти вечірньої форми навчання одержують за активність роботи на семінарських заняттях максимум 10 балів.

2. Модульні завдання, які входять до загального порядку оцінювання поточної успішності студента денної форми навчання, складаються з виконання письмових завдань під час проведення ділових ігор, тестових вправ та контрольних робіт.

З курсу «Міжнародні фінанси» передбачається виконання 3-х модульних завдань. Оцінка всіх модульних завдань визначається на базі розроблених кафедрою критеріїв і становить 15 балів.

Перше модульне завдання передбачає проведення ділової гри за тематикою «Світові фінансові кризи: їхні причини, анатомія та наслідки» з тем 1—2 навчального курсу. Оцінювання першого модульного завдання проходить за шкалою 0 та 5 балів.

Друге модульне завдання складається з тестових вправ за темами 3—9 даного курсу. Студент проходить тестування за кожною з цих тем. Його результати зводяться в загальну оцінку 0 або 5 балів. Загальну оцінку 10 балів студент отримує за умови успішного виконання всіх тестових вправ з кожної із шести тем. Якщо хоча б один тест не здано, студент отримує загальну оцінку 0 балів.

Третє модульне завдання передбачає виконання контрольної роботи, яка містить 2 питання екзаменаційного переліку за темами 10—12 навчального курсу. Оцінювання третього модульного завдання проходить за шкалою 0 та 5 балів.

Порядок і час складання модульних завдань визначаються кафедрою, долучаються до робочої програми і доводяться до студентів на початку семестру.

Для студентів вечірньої форми навчання з курсу «Міжнародні фінанси» передбачено виконання 2-х модульних завдань.

Оцінка всіх модульних завдань визначається на базі розроблених кафедрою критеріїв і становить 20 балів із 40 балів, якими оцінюється вся робота, винесена на поточний контроль.

Перше модульне завдання містить три питання екзаменаційного переліку з теми 1—3 навчального курсу. Оцінювання першого модульного завдання проходить за шкалою 0, 5, 10 балів.

Друге модульне завдання складається з тестових вправ за темами 4—12 даного курсу. Студент проходить тестування з кожної з восьми тем, результати якого зводяться у загальну оцінку 0 або 10 балів. Загальну оцінку 10 балів студент отримує за умови успішного виконання всіх тестових вправ з кожної теми. Якщо студент не складає хоча б одного тесту, він отримує загальну оцінку 0 балів.

Порядок і час складання модульних завдань визначаються кафедрою, включаються до робочої програми й доводяться до відома студентів на початку семестру.

3. Виконання завдань для самостійного опрацювання оцінюється максимальною оцінкою 10 балів.

Самостійне завдання передбачає презентацію реферату за обраною тематикою.

Загальну оцінку 10 балів студент отримує за умови, якщо тему реферату повністю розкрито, робота має логічну структуру, самостійний характер, у ній використано сучасну літературу (у кінці реферату є «Список використаних джерел»), новий статистичний матеріал, а також якщо зроблено певні висновки й успішно проведено презентацію.

Якщо робота має незначні недоліки, але студент зміг вдало її захистити, він отримує 5 балів.

Якщо робота не відповідає всім названим умовам і студент не зміг вдало її презентувати (а також якщо реферат не було здано чи подано), студент отримує 0 балів.

Для студентів заочної форми навчання виконання завдань для самостійного опрацювання охоплює підготовку реферату за обраною тематикою, обсягом не менше 1 друкованого аркуша. Максимальна оцінка цього завдання — 40 балів.

Результати поточного контролю знань студентів, які отримали 20 і більше балів, вносяться до заліково-екзаменаційної відомості без переведення їх у п’ятибальну систему.

У разі невиконання поточного контролю з об’єктивних причин, студент має право, за дозволом декана, скласти їх до останнього практичного (семінарського) заняття. Порядок складання визначає викладач.

Іспит з дисципліни «Міжнародні фінанси» проводиться лише в межах екзаменаційної сесії в процесі підсумкового оцінювання знань студентів з дисциплін навчального плану. Підсумкове оцінювання знань студентів поза сесією не дозволяється.

Іспит проводиться за завданнями, складеними відповідно до програми дисципліни. Вони доводяться до студентів на початку навчального року.

Іспит проводиться потоком у письмовій формі за розкладом, який повідомляється студентам за місяць до початку екзаменаційної сесії.

Тривалість іспиту — дві астрономічні години.

Іспит проводиться комісією, до складу якої входять лектор потоку, викладачі, що проводять заняття, співробітники кафедри, потрібні для організації іспиту. Склад комісії затверджується кафедрою міжнародного менеджменту.

Екзаменаційний білет містить 6 рівноцінних завдань. Кожне завдання екзаменаційного білету оцінюється окремо за шкалою 10, 5, 0 балів.

Для оцінювання відповідей студентів використовуються такі критерії:

відмінному рівню (10 балів) відповідає правильна й вичерпна відповідь на поставлене питання, у якій студент показав усебічне системне знання програмного матеріалу; засвоєння основної та додаткової літератури; чітке володіння понятійним апаратом, методами, методиками та інструментами, вивчення яких передбачене програмами дисциплін; уміння аргументувати своє ставлення до відповідних категорій, залежностей та явищ;

задовільному рівню (5 балів) відповідає у цілому правильна відповідь на поставлене запитання, у якій студент показав достатній рівень знань з основного програмного матеріалу, але не спромігся переконливо аргументувати свою відповідь, помилився у використанні понятійного апарату, показав недостатні знання літературних джерел;

незадовільному рівню (0 балів) відповідає неправильна або неповна відповідь на запитання, у якій студент продемонстрував значні прогалини в знаннях з основного програмного матеріалу; ухилився від аргументувань; показав незадовільні знання понятійного апарату та спеціальної літератури чи взагалі нічого не відповів.

Зразок екзаменаційного білету

1. Європейська валютна система: поняття, принципи, характеристика.

2. Розкрити поняття активного сальдо платіжного балансу. Якщо держава має активне сальдо платіжного балансу, вона дебітор чи кредитор для іншого світу?

3. Лондон як світовий фінансовий центр.

4. Ринок єврокомерційних паперів.

5. Багатосторонній «нетинг» у ТНК.

6. Котирування валюти та його види. Що означає котирування 5,6342 FRF/USD ?

Перелік тем рефератів для поточного контролю

Аналіз практики міжнародного кредитування приватного бізнесу в Україні.

Аналіз ринку пластикових карток в Україні.

Аналіз сучасного стану валютного ринку України та його взаємозв’язок зі світовим валютним ринком.

Аналіз фондового ринку України та його взаємозв’язок з міжнародним фондовим ринком.

Валютна політика країн Центрально-Східної Європи в процесі інтеграції до ЄС.

Валютний ринок як найбільший сегмент світового фінансового ринку.

Венчурне фінансування як нова форма інвестування у світі.

Взаємозв’язок міжнародного кредитного ринку та міжнародного фондового ринку.

Використання зовнішніх фінансових ресурсів у процесі світового економічного розвитку.

Вплив євро на розвиток країн Центральної та Східної Європи.

Вплив світової фінансової кризи 1997—1998 рр. на економіку країн Східної Азії.

Глобальна фінансова криза як фактор змін світового руху фінансових ресурсів.

Державне регулювання іноземних інвестицій в Україні.

Динаміка платіжного балансу України та його вплив на фінансово-економічний стан країни.

Діяльність банків країн—учасниць ЄС на світовому фінансовому ринку.

Діяльність банків США на світовому фінансовому ринку.

Діяльність банків Японії на світовому фінансовому ринку.

Діяльність валютних відділів відомих банків світу.

Діяльність фондових бірж на міжнародному ринку цінних паперів.

Долар США як світова резервна валюта.

Доларизація економік країн Латинської Америки.

Досвід державного регулювання іноземних інвестицій у країнах Центральної та Східної Європи.

Досвід державного регулювання іноземних інвестицій у нових індустріальних країнах.

Досвід державного регулювання іноземних інвестицій у розвинутих країнах.

ЄВРО й національна валютно-фінансова система України.

Європейська валютна інтеграція та її сучасні проблеми.

Євроринок та особливості його функціонування.

Закони грошового обігу та основні тенденції його динаміки.

Зовнішня заборгованість провідних індустріальних країн.

Золото в структурі офіційних золотовалютних резервів розвинутих країн.

Інформаційні технології в міжнародних фінансових операціях.

Методи та способи аналізу світового валютного ринку.

Методи страхування ризику з міжнародних кредитів.

Методика визначення валютного курсу в країнах—учасницях Європейського союзу.

Методики визначення валютного курсу в країнах Центральної та Східної Європи.

Міждержавне регулювання міжнародного кредиту.

Міжнародна фінансова політика та її напрями.

Міжнародний фінансовий лізинг.

Монетарна модель платіжного балансу.

Мотивація здійснення прямих іноземних інвестицій ТНК в Україну.

Національна валютна система України.

Операції із золотом на міжнародних фінансових ринках.

Організація валютного ділингу.

Основні напрями вдосконалення діяльності міжнародних фінансових інститутів.

Особливості платіжних балансів країн ЄС.

Особливості платіжних балансів країн Центральної та Східної Європи.

Особливості функціонування ринку акцій розвинутих країн.

Особливості функціонування ринку акцій країн третього світу.

Особливості функціонування фінансової системи ЄС.

Офшорні банківські зони та їхня роль у міжнародних відносинах на сучасному етапі.

Паритет валюти та його форми на різних етапах розвитку валютних систем.

Перехід Великої Британії на ЄВРО: за і проти.

Перспективи розвитку міжнародного ринку акцій.

Перспективи співпраці України з країнами зони євро.

Плаваючий валютний курс в Україні як необхідна умова для підтримання стабільності національної валюти.

Платоспроможність боржників та її оцінювання.

Політика іноземних інвестицій в Україні.

Порівняльна характеристика валютного ринку в Лондоні, Нью-Йорку та Токіо.

Порівняльна характеристика первісних теорій платіжного балансу.

Причини й наслідки світової фінансової кризи 1997—1998 рр. для розвитку світового господарства.

Причини та наслідки фінансової кризи в Туреччині в лютому 2001 р.

Проблеми зовнішньої заборгованості провідних індустріальних країн.

Проблеми та перспективи входження України в міжнародну фінансову систему.

Процес глобалізації світового фінансового ринку.

Регіональні валютно-кредитні й фінансові організації ЄС.

Регіональні валютно-фінансові угруповання.

Ринок похідних цінних паперів та його розвиток в Україні.

Розвиток міжнародного ринку акцій.

Розвиток ринку дорогоцінних металів в Україні.

Розрахунки векселями в міжнародних економічних відносинах.

Розрахунки за допомогою документарних акредитивів у міжнародних економічних відносинах.

Роль держави в регулюванні міжнародного кредиту.

Роль ЄВРО як однієї з резервних валют країн світу.

Роль Європейського центрального банку в міжнародному валютному регулюванні.

Роль золота як валютного металу в міжнародних валютно-кредитних відносинах.

Роль іноземних прямих та іноземних портфельних інвестицій у розвитку світового фінансового ринку.

Роль Інтернету в обслуговуванні міжнародних фінансів.

Роль Міжнародного валютного фонду в міжнародному валютному регулюванні.

Роль попиту та пропозиції у визначенні валютного курсу. Рівноважна ціна валюти.

Роль приватного та державного секторів у вивезенні капіталу (іноземному інвестуванні).

Світова фінансова криза 1997—1998 рр., її причини та наслідки.

Синдиковані кредити та їхній подальший розвиток.

Сучасна політика України в галузі міжнародних фінансів.

Сучасний стан фондових ринків країн Центрально-Східної Європи.

Сучасний стан фондового ринку США.

Сучасні проблеми Європейської валютної системи.

Сучасні проблеми функціонування гривні.

Сучасні тенденції розвитку міжнародного ринку капіталів.

Сучасні тенденції розвитку ринків золота у світі.

Тенденції розвитку форексного ринку світу.

Факторинг у галузі міжнародних фінансів.

Фінансові посередники на міжнародному фінансовому ринку.

Форфейтування в галузі міжнародних фінансів.

Характеристика міжнародного ринку облігацій.

Характеристика найбільших світових ринків золота.

Характеристика основних методів регулювання платіжного балансу.

Характеристика ринків акцій країн, що розвиваються.

Характеристика ринків акцій розвинутих країн.

Хеджування валютних ризиків в Україні.

Шляхи становлення національної валютної-фінансової системи України.

Студенти однієї групи повинні вибрати різні теми, подані в списку.

Приклади тестів

Валютні операції — це:

а) операції між резидентами у валюті України;

б) операції пересилання за кордон валютних цінностей;

в) використання валютних цінностей як засобу міжнародного обігу;

г) операції з переходом права власності на валютні цінності.

Перерахуйте види фінансових ф’ючерсів за об’єктами:

а) угоди хеджерів;

б) валютні ф’ючерси;

в) торгівля спредами;

г) процентні ф’ючерси;

д) угоди спекулянтів.

Правило поведінки, що склалося внаслідок постійної реалізації міжнародної практики та визнане суб’єктами як міжнародно-правова норма, має назву .

Курс купівлі валюти котирування — це курс:

а) bid;

б) offer.

Маркет-тейкер — це:

а) пасивний учасник ринку;

б) активний учасник ринку;

в) виставляє курси валют та диктує свої умови;

г) запитує котирування.

Ринок, на якому купуються та продаються щойно випущені цінні папери, називається .

Форма економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки та утворюються валютні кошти держави, — це:

а) національна валютна система;

б) світова валютна система;

в) валютна система.

Лондон — це провідний міжнародний:

а) ринок цінних облігацій;

б) центр євровалюти;

в) ринок іноземних облігацій;

г) «податкове сховище».

Валютні цінності — це:

а) валюта України;

б) цінні папери, виражені у валюті України;

в) іноземна валюта;

г) платіжні документи, виражені в монетарних металах;

д) монетарні метали;

е) цінні папери, виражені в іноземній валюті.

Перерахуйте види фінансових ф’ючерсів за суб’єктами:

а) угоди хеджерів;

б) валютні ф’ючерси;

в) торгівля спредами;

г) процентні ф’ючерси;

д) угоди спекулянтів.

Валютний паритет — це:

а) співвідношення грошових одиниць різних країн за їхнім металевим вмістом;

б) співвідношення між двома валютами, що встановлюється в законодавчому порядку;

в) співвідношення валют за їхнім офіційним золотим вмістом.

Курс продажу базової валюти — це курс:

а) bid;

б) offer;

Письмові зобов’язання про виплату власнику цінних паперів визначеної суми в установлений строк — це:

а) резерви;

б) позики;

в) цінні папери;

г) міжнародні розрахунки.

Суверенна держава є основним суб’єктом міжнародного приватного права, що діє у сфері міжнародних фінансів.

а) так;

б) ні;

в) не завжди.

Загальноприйнятий мінімум офіційних золотовалютних резервів — це п’ятимісячний об’єм експорту товарів та послуг.

а) так;

б) ні;

в) не завжди.

Котирування, що визначає певну кількість іноземної валюти за одиницю національної, називається зворотним.

а) так;

б) ні;

в) не завжди.

Правосуб’єктність — це:

а) здатність мати права та обв’язки;

б) правоздатність та дієздатність;

в) здатність здійснювати свої права та обов’язки.

Курс продажу валюти котирування — це курс:

а) bid;

б) offer.

Золотий паритет — це:

а) співвідношення грошових одиниць різних країн за їхнім металевим вмістом;

б) співвідношення між двома валютами, що встановлюється в законодавчому порядку;

в) співвідношення валют за їхнім офіційним золотим вмістом.

Монетарні метали — це:

а) золото;

б) ювелірні вироби;

в) метали іридієво-платинової групи;

г) побутові вироби з золота;

д) золотий брухт.

Основні учасники ф’ючерсних ринків:

а) клієнт уповноважена особа;

б) біржа розрахункова фірма;

в) банк клірингова палата.

Ринок, на якому купуються та продаються цінні папери, що знаходяться в обігу, називається .

Скільки валют входить у валютний кошик СДР (спеціальних прав запозичення)?

а) 5;

б) 4;

в) 2;

г) інша кількість.

Облігація, розміщена внутрішнім синдикатом на ринку однієї країни, валюта позики якої для позичальника є іноземною, а для кредитора національною, називається:

а) єврооблігацією;

б) іноземною облігацією;

в) багатовалютною облігацією.

Монетний паритет — це:

а) співвідношення грошових одиниць різних країн за їхнім металевим вмістом;

б) співвідношення між двома валютами, що встановлюється в законодавчому порядку;

в) співвідношення валют за їхнім офіційним золотим вмістом.

Перерахуйте функції розрахункової палати:

а) організовує діяльність пункта обміну валюти;

б) реєструє всі угоди;

в) проводить розрахунки;

г) надає приміщення для проведення торгів.

Акції, виражені в іноземній валюті, — це валютні цінності.

а) так;

б) ні.

Банк виставляє котирування: EUR /USD дорівнює 0,9955/0,9960. Назвіть курс купівлі базової валюти:

а) 0,9955;

б) 0,9960.

в) 1.

Токіо став міжнародним фінансовим центром:

а) у 1900 р.;

б) з дозволом уряду на випуск нерезидентами іноземних облігацій у єнах;

в) після 1970 р.

Визначення частки кожної валюти у валютному кошику СДР (спеціальних прав запозичення) відбувається з урахуванням частки країни в міжнародній торгівлі.

а) так;

б) ні;

в) не для всіх валют.

З 1999 року марку ФРН та французький франк замінено на ЄВРО.

а) так;

б) ні;

в) своя відповідь .

Нормативні акти міжнародних організацій мають обов’язкову юридичну силу:

а) так;

б) ні;

в) не завжди.

Банк виставляє котирування EUR/USD дорівнює 0,9955/0,9960. Визначте спред банку від проведених операцій:

а) 0,0006;

б) 0,0005;

в) 0,0001;

г) 1,9915.

Метод співвіднесення середньозваженого курсу однієї валюти з визначеним набором інших валют — це:

а) класичний механізм золотих крапок;

б) валютний кошик;

в) стандартний валютний кошик;

г) регульований валютний кошик.

Початкова маржа — це:

а) сума, яка вноситься для підтримання відкритої позиції на ринку;

б) різниця між курсами валют на день відкриття та закриття позиції;

в) внесок клієнта для забезпечення контракту;

г) отримання прибутку за рахунок зміни різниці цін між різними угодами.

Боргові розписки, виражені у валюті України, — це валютні цінності:

а) так;

б) ні.

Офіційно СДР можуть використовуватись банками, підприємствами, приватними особами.

а) так;

б) ні.

Ринок, на якому купуються та продаються довгострокові боргові зобов’язання, — це:

а) ринок капіталів;

б) ринок акцій;

в) іпотечний ринок;

г) ринок корпораційних облігацій.

Неочікувані зміни процентних ставок створюють:

а) валютний ризик;

б) ринковий ризик;

в) ризик ліквідності;

г) політичний ризик.

Міжнародний звичай визнається за правову норму:

а) так;

б) ні;

в) не завжди.

Спред — це:

а) різниця між правою та лівою стороною котирування;

б) прибуток банку маркет-мейкера від проведених операцій з клієнтами;

в) плата за послуги.

Ціна, за якою можна купити чи продати об’єкт опціонної угоди, — це:

а) опціонний курс;

б) премія;

в) ціна страйк;

г) ціна опціонної угоди.

Депозитні сертифікати, виражені у валюті України, — це валютні цінності.

а) так;

б) ні.

Валюта, якій відповідає літерний код JPY, — це:

а) англійський фунт стерлінгів;

б) японська єна;

в) норвезька крона;

г) долар США;

д) ЄВРО.

Ринок, на якому купуються та продаються короткострокові боргові інструменти, — це ринок:

а) грошей;

б) депозитних сертифікатів;

в) казначейських векселів;

г) федеральних фондів;

д) державних цінних паперів.

У деяких державах міжнародний договір має виключне верховенство над національним правом у цілому, включаючи конституцію.

а) так;

б) ні.

Докорінні зміни обмінних курсів спричиняють:

а) ризик ліквідності;

б) валютний ризик;

в) ризик неплатоспроможності;

г) ринковий ризик.

Кризи, що вражають окремі країни чи групу країн за відносної стабільності світової валютної системи, називають .

Премія — це:

а) ціна страйк;

б) ціна опціонної угоди;

в) опціонний курс;

г) середня банківська процентна ставка.

Банківські документи, виражені у монетарних металах, — це платіжні документи.

а) так;

б) ні.

Валюта, якій відповідає літерний код EUR, — це:

а) англійський фунт стерлінгів;

б) японська єна;

в) норвезька крона;

г) долар США;

д) ЄВРО.

Якщо курс bid більший від курсу offer, то має місце дисконт.

а) так;

б) ні.

Іпотечний ринок — це ринок:

а) корпораційних облігацій;

б) закладних на нерухомість;

в) акцій.

Переплетення валютної кризи зі світовою економічною та грошово-кредитною кризами відображає:

а) структурний характер кризи;

б) циклічний характер кризи;

в) гостроту та глибину кризи.

Система фінансових ринків стала функціонувати на глобальному рівні:

а) з 1900 р.;

б) з 1980 р.;

в) з 1990 р.

Ринок Єврокомерційних паперів торгується на базі спот.

а) так;

б) ні;

в) не завжди.

Опціонний курс — це:

а) ціна страйк;

б) ціна опціонної угоди;

в) середня банківська процентна ставка;

г) валютний курс-спот.

Дата валютування — це:

а) дата поставки коштів на рахунок контрагента;

б) дата укладення угоди;

в) фіксування курсу національної одиниці в іноземній у даний момент.

Валюта, якій відповідає літерний код GBP, — це:

а) англійський фунт стерлінгів;

б) японська єна;

в) норвезька крона;

г) долар США;

д) ЄВРО.

Ставка ЛІБОР — це ставка покупця на Лондонському міжбанківському ринку депозитів.

а) так;

б) ні;

в) не завжди.

Оскільки акції не мають строку погашення, їх можна вважати довгостроковими цінними паперами.

а) так;

б) ні;

в) не завжди.

Центральний банк є суб’єктом міжнародного публічного права, що діє у сфері міжнародних фінансів.

а) так;

б) ні;

в) не завжди.

Назвіть єдиний світовий фінансовий центр, що діяв до Першої світової війни .

Знецінення валюти — це:

а) девальвація валюти;

б) ревальвація валюти;

в) інше визначення.

Здатність країни забезпечити своєчасне погашення своїх міжнародних зобов’язань прийнятними для кредитора платіжними засобами — це:

а) платоспроможність країни;

б) міжнародна валютна ліквідність;

в) сукупність усіх платіжних інструментів, що можуть бути використані в міжнародних розрахунках.

Опціони, які можуть бути виконані тільки в обумовлену дату в кінці опціонного періоду, називаються .

Пряме котирування — це:

а) вартість одиниці іноземної валюти виражається в національній валюті;

б) вартість одиниці національної валюти виражається в певній кількості іноземної валюти;

в) курс, згідно з яким банк продає валюту.

«Паперові» офшорні банківські центри зберігають документацію, а банківські операції не проводять зовсім.

а) так;

б) ні;

в) не завжди.

Якщо курс bid менше курсу offer, то має місце дисконт.

а) так;

б) ні.

Ринок, на якому купуються та продаються короткострокові боргові інструменти, — це .

Мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн, — це:

а) фіксований валютний курс;

б) плаваючий валютний курс;

в) валютний курс.

Теп — це контрактний вид депозитного сертифікату, умови якого узгоджуються між емітентом та депонентом.

а) так;

б) ні;

в) не завжди.

«Паперові» офшорні банківські центри займаються депозитними операціями та наданням послуг.

а) так;

б) ні.

Зворотне котирування — це:

а) вартість одиниці національної валюти виражається в іноземній валюті;

б) курс, згідно з яким банк-резидент купує іноземну валюту за національну;

в) обмінний курс продажу чи купівлі, який використовується для валютних операцій.

Опціони, які можуть бути виконані до обумовленої дати між першою та останньою датою розрахунків, називаються .

Маркет-мейкер виставив котирування EUR/USD дорівнює 0,9950/0,9960. За яким курсом маркет-мейкер купує USD?

а) 0,9950;

б) 0,9960.

Загальноприйнятий мінімум офіційних золотовалютних резервів — трьохмісячний об’єм імпорту товарів та послуг.

а) так;

б) ні;

в) не завжди.

Рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов’язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості та сплати процентів, називається .

Основним інструментом євровалютного ринку вважають термінові депозити.

а) так;

б) ні;

в) не завжди.

Здатність здійснювати свої права та обов’язки незалежно від інших суб’єктів називається:

а) правоздатністю;

б) дієздатністю;

в) правосуб’єктністю.

Загальноприйнятий мінімум офіційних золотовалютних резервів — тримісячний об’єм імпорту та експорту товарів та послуг.

а) так;

б) ні;

в) не завжди.

Нью-Йоркському типу офшорних ринків відповідають такі центри:

а) Лондон;

б) Токіо;

в) Гонконг;

г) Багамські острови;

д) Сінгапур.

Придбання банком у клієнта права на стягнення боргів без права зворотної вимоги до клієнта називають:

а) лізингом;

б) факторингом;

в) форфейтингом.

Повне котирування — це:

а) курс продавця та покупця, відповідно до якого банк купує або продає іноземну валюту за національну;

б) курс, згідно з яким банк-резидент купує іноземну валюту за національну;

в) курс, згідно з яким банк продає валюту.

Міжурядова угода про взаємо залік зустрічних вимог і зобов’язань, які виходять з вартісної рівності товарних поставок та наданих послуг, — це:

а) валютний кліринг;

б) кліринг;

в) міжнародна конвенція.

Якщо курс bid більший за курс offer, то має місце премія.

а) так;

б) ні.

Норма міжнародного права відхилення від якої не допускаються — це міжнародний звичай.

а) так;

б) ні;

в) не завжди.

Назвіть валютну систему, у якій країни отримали право вибору будь-якого режиму валютного курсу .

«Функціональні» офшорні банківські центри займаються депозитними операціями та наданням послуг.

а) так;

б) ні.

Курс «спот» — це:

а) обмінний курс продажу чи купівлі, який використовується для валютних операцій без будь-якої угоди для здійснення майбутньої купівлі чи продажу;

б) курс, згідно з яким банк-резидент купує іноземну валюту за національну;

в) співвідношення між двома валютами, яке визначено через їхній курс до третьої валюти.

Назвіть різновид довгострокового кредиту, що надається в майновій формі та погашення якого здійснюється в розстрочку.

а) лізинг;

б) факторинг;

в) форфейтинг.

Дата валютування форвардної угоди — це:

а) дата досягнення домовленості між клієнтом та банком щодо умов угоди;

б) дата зарахування коштів на коррахунок банку;

в) дата платежу;

г) інша дата.

До фінансової допомоги відносять кредити та позики, гран-елемент яких становить більше 25 %.

а) так;

б) ні;

в) не завжди.

Роловер — це контрактний вид депозитного сертифіката.

а) так;

б) ні;

в) не завжди.

Національна валюта провідних країн світу, яка накопичується центральними банками інших країн як резерв коштів для міжнародних розрахунків, називається .

Міжнародна валюта — це:

а) долар США;

б) СДР (спеціальні права запозичення);

в) ЄВРО;

г) екю;

Якщо курс bid менший за курс offer, то має місце премія.

а) так;

б) ні.

Лондонському типу офшорних ринків відповідають такі центри:

а) Лондон;

б) Токіо;

в) Гонконг;

г) Багамські острови;

д) Сінгапур.

Крос-курс — це:

а) співвідношення між двома валютами, яке визначено через їхній курс до третьої валюти;

б) різниця між курсами продавця та покупця;

в) курс, згідно з яким банк продає валюту.

Види лізингу за засобами придбання майна:

а) чистий лізинг;

б) прямий лізинг;

в) зворотний лізинг;

г) лізинг виробника;

д) повний лізинг;

е) строковий лізинг.

Різниця залишків коштів у іноземних валютах, які формують кількісно неузгоджені зобов’язання (пасивів) і вимоги (активів) для учасників валютного ринку, — це:

а) відкрита валютна позиція;

б) валютна позиція;

в) коротка відкрита валютна позиція;

г) довга валютна позиція.

Показник, що використовується для визначення рівня пільговості різних позичань, називається .

Ставки депозитів євровалютного ринку за своєю величиною аналогічні ставкам внутрішніх ринків.

а) так;

б) ні;

в) не завжди.

Рейтинг облігації визначено агенцією (Standart & Poor’s) — А. Це найвищий рівень рейтингу?

а) так;

б) ні;

в) своя відповідь .

Перевищення вимог (активів) в іноземній валюті над зобов’язаннями (пасивами) — це:

а) довга валютна позиція;

б) відкрита валютна позиція;

Кредитування експортера придбанням векселів або інших боргових вимог називають:

а) лізингом;

б) факторингом;

в) форфейтингом.

Створення нових фінансових інструментів та технологій — це .

Маркет-мейкер виставив котирування EUR/USD дорівнює 0,9950/0,9961. За яким курсом маркет-мейкер продає USD?

а) 0,9950;

б) 0,9961.

Показник, що встановлює, яку частину платежів у рахунок погашення боргу не отримує кредитор унаслідок надання позики, називається .

США не могли стати міжнародним фінансовим центром до 1913 р. через відсутність центрального банку — Федеральної резервної системи.

а) так;

б) ні;

в) з інших причин.

Міжнародна правоздатність та дієздатність держави неподільні.

а) так;

б) ні;

в) не завжди.

Визначення рейтингу облігацій є рекомендацією для купівлі, продажу чи володіння цими цінними паперами.

а) так;

б) ні.

Фіксинг — це:

а) процедура котирування;

б) різниця між курсами продавця та покупця;

в) залишки коштів у іноземних валютах;

г) надлишок надходжень.

Суб’єкти міжнародних фінансів приватного права — це:

а) держави;

б) комерційні банки;

в) біржі;

г) міжнародні організації;

д) ТНК;

е) центральні банки;

є) фізичні особи.

Різниця між курсами продавця та покупця — це:

а) маржа;

б) фіксинг;

в) крос-курс;

г) курс «спот».

Маркет-мейкер виставив котирування EUR/USD дорівнює 0,9952/0,9961. За яким курсом маркет-мейкер продає EUR?

а) 0,9952;

б) 0,9961.

Які переваги для країн розташування створюють офшорні банківські центри?

а) підвищення рівня життя;

б) легка доступність у часових поясах;

в) існування в умовах внутрішньої політичної стабільності;

г) підвищення зайнятості населення;

д) забезпечення таємниці операцій.

Міжнародний фінансовий центр не може існувати без свободи діяльності, споживання, накопичення та інвестування.

а) так;

б) ні;

в) не завжди.

Звичайно витрати з емісії єврооблігацій на міжнародному ринку значно вищі за вартість випуску аналогічних облігацій на національному ринку.

а) так;

б) ні.

Найбільший ринок короткострокових боргових паперів — американський.

а) так;

б) ні.

Маркет-мейкер виставив котирування EUR/USD дорівнює 0,9952/0,9964. За яким курсом маркет-мейкер купує EUR?

а) 0,9952;

б) 0,9964.

Суб’єкти міжнародних фінансів публічного права — це:

а) держави;

б) комерційні банки;

в) біржі;

г) міжнародні організації;

д) регіональні організації;

е) центральні банки;

є) фізичні особи.

Тримісячний форвардний фіксований контракт з датою укладення 5 серпня необхідно виконати

а) 5 листопада;

б) 5 жовтня;

в) 1 листопада;

г) 7 листопада.

Правило поведінки, від якого суб’єкти міжнародного права можуть відступити за взаємною угодою, називається .

Наведіть приклади офшорних ринків типу «податкове сховище».

а) Амстердам;

б) Гонконг;

в) Багамські острови;

г) Лондон;

д) Токіо;

е) Кайманові острови.

Рейтинг облігації визначено агенцією (Standart & Poor’s) — BB. Це найнижчий рівень рейтингу?

а) так;

б) ні;

в) своя відповідь .

Уніфікація основних форм міжнародних розрахунків — це елемент національної валютної системи.

а) так;

б) ні.

Коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу, що визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку, — це:

а) курс-спот;

б) валютний курс;

в) крос-курс.

Форвардний курс — це сума поточного курсу-спот та форвардних пунктів.

а) так;

б) ні;

в) не завжди.

Правило поведінки, відхилення від якого не допускається, називається .

Яка валюта у названому котируванні USD /CHF є базовою?

Короткострокові папери — це:

а) облігації з фіксованою ставкою;

б) депозитні сертифікати;

в) прибуткові облігації;

г) комерційні папери.

У якого типу офшорних центрів внутрішні та зовнішні операції об’єднані, фінансові операції вільні від обмежень незалежно від учасників (резидентів чи нерезидентів)?

а) «податкове сховище»;

б) Лондонська модель;

в) Нью-Йоркська модель.

Регламентація використання міжнародних кредитних засобів обігу є елементом світової валютної системи.

а) так;

б) ні;

в) не завжди.

Варант — це:

а) інструмент ринку деривативів;

б) ордер;

в) різновид довгострокового опціону.

Транш — це:

а) терміновий депозит;

б) депозитний сертифікат;

в) інструмент Євроринку.

Довгострокові боргові папери — це:

а) облігації з фіксованою ставкою;

б) депозитні сертифікати;

в) прибуткові облігації;

г) комерційні папери.

Спот-курс котирується банками у вигляді подвійного котирування.

а) так;

б) ні.

Ставка ЛІБОР — це ставка пропозиції (продавця) на Лондонському міжбанківському ринку депозитів.

а) так;

б) ні;

в) не завжди.

Торонто, Париж, Брюссель, Люксембург, Антигуа, Гонконг — це офшорні банківські центри.

а) так;

б) ні;

в) не всі.

Строковий депозит, що знаходиться у банку, який розташованому за межами країни, де випускається дана валюта, —
це .

Короткострокові боргові папери, які випускаються через тендер та гарантуються інвестиційними банками, називаються:

а) комерційними паперами;

б) євронотами;

в) депозитними сертифікатами;

г) депозитами.

Своп-операція — це:

а) біржова ф’ючерсна операція;

б) позабіржовий дериватив;

в) опціонна операція.

Грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках, — це:

а) валюта;

б) національна валюта;

в) іноземна валюта;

г) міжнародна валюта.

Короткострокові папери — це:

а) облігації з фіксованою ставкою;

б) депозитні сертифікати;

в) прибуткові облігації;

г) комерційні папери.

Курс купівлі базової валюти — це курс:

а) bid;

б) offer.

Маркет-мейкер — це:

а) пасивний учасник ринку;

б) активний учасник ринку;

в) виставляє курси валют та диктує свої умови;

г) запитує котирування.

Вартість єврокредиту охоплює:

а) банківську маржу;

б) комісійні;

в) податки;

г) процентну ставку;

д) базову ставку.

Чим відрізняться офшорні центри Лондонської та Нью-Йоркської моделі?

а) обмеженнями фінансових операцій щодо учасників;

б) видами операцій;

в) податками.

Загострення валютних протиріч, різке порушення функціонування, невідповідність структурних принципів організації світового валютного механізму зміненим умовам виробництва називають .

Друга світова війна призвела до поглиблення кризи Ямайської валютної системи.

а) так;

б) ні.

Боргові деривативи — це:

а) боргові папери;

б) біржові ф’ючерсні операції;

в) варанти;

г) облігації.

Фінансовий інструмент, вартість якого є похідною щодо інших інструментів, — це .

У межах Бреттон-Вудської валютної системи статус резервної валюти офіційно був закріплений за:

а) доларом США;

б) фунтом стерлінгів.

Нью-Йорк перетворився у світовий фінансовий центр:

а) до 1900 р.;

б) після Першої світової війни;

в) у період Другої світової війни.

Операція, у якій покупець повідомляється про факторингову угоду, називається:

а) конвенційним факторингом;

б) прямим факторингом;

в) форфейтинговою операцією;

г) розкритим факторингом.

Лід-менеджер — це:

а) банківський синдикат;

б) член банківського синдикату;

в) керівник банку—члена банківського синдикату;

г) керівник банку, що формує банківський синдикат.

Біржі є суб’єктом міжнародного публічного права, що діє у сфері міжнародних фінансів.

а) так;

б) ні;

в) не завжди.

Терміновість депозиту — це:

а) тривалість у часі;

б) дата закінчення;

в) дата розміщення;

г) дата валютування.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права захисту своїх інтересів, недопущення збитків від повернення боргу через платоспроможність позичальника.

а) так;

б) ні.

ЛІТЕРАТУРА

Основна

1. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — 2-ге вид., перероб. й допов. — К.: Знання: КОО, 1999. — 305 с.

2. Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер с англ. — М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 1998. — 768 с.

3. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000. — 608 с.: ил.

4. Мишкін, Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, А. Стасишин, Г. Стеблій. — К.: Основи, 1999. — 963 с.

5. Роджер Лерой Миллер, Девид Д. Ван-Хуз. Современные деньги и банковское дело: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 856 с.

6. Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений: Учебник / Науч. ред. д-р экон. наук, проф. В. В. Круглов. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 432 с.

Додаткова

1. Білорус О. Г., Лук’яненко Д. Г. та ін. Глобальні трансформації стратегії розвитку: Монографія. — к.: ВІПОЛ, 1998.

2. Бункина М. К., Семенов А. М. Основы валютных отношений: Учеб. пособие. — М.: Юрайт, 1998. —192 с.

3. Валютный рынок и валютное регулирование. Учеб. пособие / Под ред. И. Н. Платоновой. — М.: БЕК, 1996. — 475 с.

4. Доменик Сальваторе. Международная экономика: Пер. с англ. / под ред. проф. Г. Н. Котова. — М., 1998. — 714 с.

5. Дэниелс Джон Д., Радеба Ли Х. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции: Пер. с англ. — 6-е изд. — М.: Дело, 1998. — 784 с., 16 вкл.

6. Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей: Пер. с англ. / Общ. ред. и предисл. О. В. Ивановой. — М.: Прогресс, 1992. — 520 с.

7. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А. С. Булатова. — М.: Юристь, 2000. — 734 с. — (Серия «Homo faber»).

8. Носкова И. Я. Валютные и финансовые операции: Учебник для вузов. —2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы: ЮНИТИ, 1998. — 334 с.

9. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с фр. / Общ. ред. Н. С. Бабинцевой. — М.: Прогресс: Универс, 1994. — 496 с.

10. Перар Ж. Управление международными денежными потоками. — М.: Финансы и статистика, 1998. — 208 с.: ил.

11. Петрашко Л. П. Валютні операції: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2001. — 204 с.

12. Рэй Кристина И. Рынок облигаций. Торговля и управление рисками: Пер. с англ. — М.: Дело, 1999. — 600 с. — (Серия «Зарубежный экономический учебник»).

13. Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2001. — 119 с.

14. Сакс Дж. Д., Ларрен Ф. Б. Макроэкономика. Глобальный подход: Пер. с англ. — М.: Дело, 1999. — 848 с.

15. Саркисянц А. Г. Система международных долгов. — М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 1999. — 720 с.

16. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія / За ред. проф. Д. Г. Лук’яненка. — К.: КНЕУ, 2001. — 538 с.

17. Татаренко Н. О., Поручник А. М. Теорії інвестицій: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2000. — 160 с.

18. Тодаро М. П. Экономическое развитие: Учебник: Пер. с англ. / Под ред. С. М. Яковлева, Л. З. Зевина. — М.: Экон. ф-т МГУ: ЮНИТИ, 1997. — 671 с.

19. Тьюлз Р., Брэдли Э., Тьюлз Т. Фондовый рынок: Пер. с англ. — 6-е изд. М.: ИНФРА-М, 2000. — 648 с.

20. Шарп У., Александер Г., Бейли Дж. Инвестиции: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 1999. — 1028 с.

21. Шемет Т. С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг. ред. А. А. Мазаракі. — К.: Київ. нац. торгово.-екон. ун-т, 2000. — 336 с.

^* Адаптовано з: Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер с англ. — М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 1998. — С. 56; Роджер Лерой Миллер., Дэвид Д. Ван-Хуз. Современные деньги и банковское дело: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 2000. — С. 774.

^* Індонезія, Республіка Корея, Малайзія, Філіппіни та Таїланд. ВВП розраховано за ринковими цінами й курсами 1987 г.

Джерело: Global Economic Prospects for Developing Countries 1998—1999: Beyond Financial Crisis», 1999, The World Bank, New York.

^{^[1]} За даними Національного банку України.

^{^[2]} До 1995 р. обліковувалася М2.

^{^[3]} У кінці року.

^{^[4]} З урахуванням кредитних вкладень в іноземній валюті.

^* За даними НБУ.