Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Ярослав ГАШЕК ПРИГОДИ БРАВОГО ВОЯКА ШВЕЙКА
Пан ухопився за голову і вирік цілий потік докорів: він також був лейтенантом запасу і ще тепер би охоче служив, якби не хворі нирки. За його часів, говорив він, офіцери не були такі розпусні й не порушували родинного спокою. Цього листа він неодмінно надішле командирові полку, у військове міністерство, видрукує його в газетах...
— Пане, — з гідністю сказав Швейк, — цього листа писав я. Ish geschrieben, kein Oberleutnant 2. Підпис — це лише так, він фальшивий. Unterschrift, Name falsch 3.
1 Що це значить? Де той проклятий хлоп, що листа приніс? (Нім.)
2 Я писав, а не жоден обер-лейтенант (нім., калічена).
3 Підпис, ім’я фальшиве (нім., калічена).
Мені ваша пані дуже припала до вподоби. Ich liebe Ihre Frau 1. Я у вашу пані закоханий аж по самі вуха, як писав Врхліцький. Kapitales Frau 2.
1 Я люблю вашу жінку (нім.).
2 Надзвичайна жінка (нім., калічена).
Схвильований панисько хотів кинутися на Швейка, який спокійно і вдоволено стояв перед ним. Але старий сапер Водічка, стежачи за кожним рухом Каконі, підбив йому ногу, вирвав у нього з рук листа, яким панисько весь час розмахував, сунув його до своєї кишені, а коли пан Каконі підвівся, Водічка схопив його, підніс до дверей, відчинив їх однією рукою, і в ту ж мить... щось загуркотіло по сходах.
Все відбулося так швидко, як у казці, коли чорт приходить забрати людину.
Від розлютованого пана залишилась тільки серветка. Швейк підняв її, чемно постукав до дверей кімнати, звідки п’ять хвилин тому вийшов пан Каконі й де тепер було чути жіночий плач.
— Приніс вам серветку, — м’яко звернувся Швейк до дами, яка плакала на дивані, — її міг би хтось затоптати. Моє шанування, — стукнув підборами, козирнув і вийшов у коридор.
На сходах не було ніяких слідів боротьби. Тут, як передбачав старий Водічка, все відбулося зовсім легко. Лише біля брами в під’їзді Швейк знайшов відірваний пристібний комірчик. Тут, мабуть, пан Каконі з останніх сил вчепився в браму, щоб його не виволокли на вулицю, і тут розігрався останній акт цієї трагедії.
Зате на вулиці кипіло. Пана Каконі відтягли до під’їзду навпроти і там поливали водою, а посередині вулиці, як лев, бився старий сапер Водічка проти кількох гонведів і гонведських гусарів, які стали на захист свого земляка. Він майстерно оборонявся баґнетом на ремені, як ціпом. Водічка був не сам. Пліч-о-пліч з ним билося кілька солдатів-чехів з різних полків, які саме проходили вулицею.
Швейк, як він потім запевняв, і сам не знав, як устряв до цієї бійки і як у нього опинився ціпок якогось переляканого глядача (баґнета Швейк не мав).
Це тривало досить довго, але й усе прекрасне має свій кінець. Прийшов патруль і забрав усіх з собою.
Швейк спокійно йшов поруч Водічки, тримаючи, як рушницю, на плечі ціпок, якого комендант патруля визнав за corpus delicti 1.
Старий сапер Водічка всю дорогу вперто мовчав. Аж коли входили на гауптвахту, похмуро звернувся до Швейка:
— Ну, чи я ж тобі не казав, що ти мадярів погано знаєш?
1 Речовий доказ (лат.).
4. НОВІ СТРАЖДАННЯ
Полковник Шредер з задоволенням вдивлявся в бліде, з великими темними підковами під очима обличчя надпоручника Лукаша. Той, збентежений, дивився не на полковника, а крадькома, немовби щось вивчаючи, розглядав план розміщення частин у військовому таборі. Цей план був, власне, єдиною прикрасою всієї канцелярії полковника.
На столі перед полковником Шредером лежало кілька газет із статтями, окресленими синім олівцем. Він ще раз окинув їх поглядом і, не спускаючи очей з надпоручника Лукаша, сказав:
— Отже, ви вже знаєте, що ваш денщик Швейк сидить у в’язниці і його справу, мабуть, передадуть у дивізійний суд?
— Так, пане полковнику.
— На цьому, звичайно, — з притиском сказав полковник, зловтішаючись блідим обличчям надпоручника Лукаша, — справа не скінчиться. Місцеве населення було обурене вихваткою вашого денщика Швейка. Але з цією подією зв’язують і ваше прізвище, пане надпоручнику. Зі штабу дивізії нам уже прислали певний матеріал. Ось вам газети, в яких обговорюється цей інцидент. Прочитайте мені, будь ласка, вголос.
Він подав надпоручникові Лукашеві газети з обкресленими статтями, і той почав читати так монотонно, немов у читанці для дітей слова: «Мед набагато поживніший, ніж цукор, і легше перетравлюється».
— «Де ж запорука нашого майбутнього?»
— Це «Пестер-Ллойд»? — спитав полковник.
— Так, пане полковнику, — відповів надпоручник Лукаш і читав далі: — «Ведення війни вимагає співпраці всіх суспільних кіл населення австро-угорської монархії. Якщо ми хочемо гарантувати безпеку нашої держави, то всі народи повинні підтримувати один одного. Гарантія нашого майбутнього полягає саме в тій спонтанній пошані, яку один народ відчуває до інших. Величезні жертви наших відважних солдатів на фронтах, де вони безупинно просуваються вперед, були б неможливі, якби тил — ця економічна і політична артерія наших славних армій — не був об’єднаний одностайністю, якби в тилу нашої армії існували елементи, що дезорганізують монолітність держави й своєю агітацією та злобою підривають авторитет державної цілості, вносячи в дружбу народів нашої держави розбрат. В цю історичну хвилину ми не можемо мовчки дивитися на групку людей, які з міркувань місцевого націоналізму хотіли б порушити спільну працю і послабити боротьбу всіх народів нашої держави за справедливе покарання тих негідників, що без будь-якої причини напали на нашу державу, аби позбавити їх усіх надбань культури і цивілізації. Ми не можемо мовчки пройти повз ті огидні прояви скаженої ненависті ненормальної душі, сповненої лише одним прагненням — розбити сердечну одностайність народів. Ми вже кілька разів мали нагоду звернути в нашій газеті увагу на те, що військові установи повинні з усією гостротою виступити проти тих поодиноких осіб з чеських полків, які, незважаючи на славні полкові традиції, своїми бездушними, обурливими вчинками роздмухують у наших угорських містах злобу проти всього чеського народу, хоч він загалом ні в чому не винен і завжди твердо стояв на сторожі інтересів нашої монархії, про що свідчить цілий ряд імен визначних чеських полководців. Досить лише згадати славні постаті маршала Радецького та інших оборонців Австро-Угорської імперії. Супроти цих світлих осіб стоять кілька негідників деморалізованої чеської банди, і саме вони, використавши світову війну, добровільно зголосилися в армію, аби мати можливість вносити заколот у згоду народів, не забуваючи при цьому своїх ницих інстинктів. Ми вже вказували раз на бешкети n-ського полку в Дебрецені. Їх обговорював і засудив будапештський парламент, а прапор цього полку пізніше на фронті був... (викреслено цензурою). Хто має на совісті цей огидний гріх?.. (викреслено цензурою). Хто гнав чеських солдатів?.. (викреслено цензурою). На що зважуються чужинці на нашій рідній угорській землі, про це якнайкраще свідчить випадок у Кіраль-Гіді, угорському «острові» над Літавою. До якої нації належали солдати з недалекого військового табору в Бруку-на-Лейті, які напали на тамошнього торговця пана Дьюлу Каноні? Безперечний обов’язок властей вияснити цей злочин слідством і спитати військове командування, — воно, певно, вже цікавиться цією історією, — яку роль у цьому безпрецедентному цькуванні громадян Угорського королівства грає надпоручник Лукаш, бо його прізвище, як інформував наш місцевий кореспондент на основі багатого матеріалу про цей обурливий у наші часи інцидент, зв’язують у місті з подіями останніх днів. Читачі «Пестер-Ллойд», певно, з увагою стежитимуть за розвитком слідства, і ми обіцяємо їх ближче познайомити з цією надзвичайно важливою подією. Та водночас ми чекаємо офіційного повідомлення про кіральгідський злочин, учинений супроти угорського населення. Що цією справою зацікавиться будапештський парламент — це ясно як білий день, бо треба нарешті всім зрозуміти одне: чеські солдати, які переїжджають на фронт через Угорське королівство, не сміють вважати землю корони святого Стефана за землю, яку вони взяли в оренду. А коли деякі громадяни цього народу, який у Кіраль-Гіді так гарно репрезентував «співдружність» усіх народів нашої монархії, ще до сьогодні не зрозуміли ситуації, — хай угамуються й сидять тихо, бо в часи війни куля, зашморг, тюрма і баґнет навчать їх слухатись і підкорятися найвищим інтересам нашої спільної батьківщини».
— Хто підписав статтю, пане надпоручнику?
— Бела Барабаш, редактор і депутат, пане полковнику.
— Це стара бестія, пане надпоручнику, але, раніше ніж це попало в «Пестер-Ллойд», цю статтю вже надрукували в «Пешті-Гірлап». Тепер прочитайте мені офіційний переклад угорської статті, вміщеної в шопронській газеті «Шопроні-Напло».
Надпоручник Лукаш почав уголос читати статтю. Редактор зробив усе, щоб напхати в неї якнайбільше таких фраз, як: «Веління державної мудрості», «державний порядок», «людська розбещеність», «потоптано людську гідність і почуття», «канібальські бенкети», «розгромлене людське суспільство», «зграя мамелюків», «впізнаєте їх за кулісами». А далі писалося так, буцімто мадяри на своїй власній землі були переслідувані більше від інших народів. Справа виглядала так, немовби солдати-чехи прийшли, звалили редактора на землю й топталися чобітьми по його животі, а він ревів з болю, начебто чорт з нього лико дер, і хтось усе це застенографував.
«Про деякі надзвичайно важливі речі, — скиглив «Шопроні-Напло», — у нас підозріло мовчать і нічого не пишуть. Кожному відомо, що являє собою солдат-чех в Угорщині й на фронті. Ми всі знаємо про чеські витівки, знаємо, що за ними криється, які серед чехів настрої і хто їх викликає. Пильність властей, звичайно, звернена на інші важливі речі, однак вони повинні також здійснювати й загальний контроль, щоб не могли повторитися недавні події в Кіраль-Гіді. З нашої вчорашньої статті п’ятнадцять місць було викреслено цензурою, тому не залишається нічого іншого, як заявити, що з технічних причин ми й сьогодні не маємо надто багато можливостей ширше висвітлити події в Кіраль-Гіді. Відповідні установи, як з’ясував наш кореспондент на місці, дуже наполегливо, прискореним темпом ведуть розслідування цього інциденту. Але нам видається дивним одне: чому деякі учасники цього погрому ще й до сьогодні ходять на волі. Це насамперед стосується одного пана, який, кажуть, і досі безкарно перебуває у військовому таборі і все ще носить відзнаки свого «папужачого полку». Його прізвище було ще позавчора назване в «Пестер-Ллойд», «Пешті-Напло». Це відомий чеський шовініст Лукаш. Про його бешкети буде подана інтерпеляція нашим депутатом Гезою Шавані, який репрезентує Кіральгідську округу».
— Так само люб’язно, пане надпоручнику, — відізвався полковник Шредер, — пише про вас тижневик, що виходить у Кіраль-Гіді, і деякі пресбурські газети. Але гадаю, це вас уже не буде цікавити, бо всі вони на один копил. З політичного боку це можна зрозуміти, бо ми, австрійці, байдуже, німці чи чехи, все ж таки в порівнянні з мадярами набагато... Ви мене розумієте, пане надпоручнику? В цьому видно певну тенденцію. Вас, напевно, більше зацікавить стаття в «Комарненській вечірній газеті», де стверджується, нібито ви намагалися зґвалтувати пані Каконі просто в їдальні під час обіду в присутності її чоловіка. Ви, як пишуть, погрожуючи шаблею, примусили його заткнути рушником уста своїй дружині, щоб вона не кричала. Це останнє повідомлення про вас, пане надпоручнику.
Полковник усміхнувся і вів далі:
— Власті не виконали свого обов’язку. Попередня цензура в місцевих газетах також у руках мадярів. Вони роблять з нами, що хочуть. Наш офіцер позбавлений захисту від образ такої цивільної мадярської редакторської свині. Тільки на основі нашого рішучого втручання, а саме — телеграми нашого дивізійного суду, державна прокуратура в Пешті вжила заходів, щоб у всіх названих редакціях дехто був заарештований. А найбільше це окошиться на редакторові «Комарненської вечірньої газети». Він тієї своєї вечірньої газети не забуде до самої смерті. Мені, як вашому начальнику, дивізійний суд доручив допитати вас і водночас надіслав цілі гори паперів, пов’язаних із слідством. Усе обійшлося б дуже добре, якби не той ваш злощасний Швейк. З ним сидить якийсь сапер Водічка. Коли їх після бійки привели на гауптвахту, в цього сапера знайшли лист, який ви писали до пані Каконі. Цей ваш Швейк на допиті запевняв, ніби листа писали не ви, а він сам, а коли перед ним поклали лист й наказали його переписати, щоб порівняти почерки, він вашого листа зжер. З канцелярії полку до дивізійного суду було надіслано ваші рапорти для порівняння із Швейковим почерком. І ось вам наслідки.
Полковник перегорнув папери й показав надпоручникові Лукашу таке місце: «Обвинувачений Швейк відмовився написати диктовані речення, запевняючи, що забув за ніч, як писати».
— Взагалі я, пане надпоручнику, не надаю жодного значення ні зізнанням вашого Швейка, ні того сапера. Швейк і сапер запевняють, ніби йшлося тільки про якийсь жартик, якого там не зрозуміли. А цивільні, мовляв, напали на них самі, — вони ж лише захищалися, обороняючи свою військову честь. Той ваш Швейк, як установлено слідством, узагалі гарна цяця. Так, наприклад, на питання, чому він не признається, відповів, згідно з протоколом: «Я тут саме в такій ситуації, в якій опинився слуга художника-академіка Панушки через якісь там образи діви Марії. Він теж, коли його обвинуватили в крадіжці цих образів, не міг на закид нічого іншого відповісти, як тільки: «Що ж мені робити, кров’ю блювати, чи що?» Звичайно, я від імені командування полку подбав, щоб у всіх газетах було вміщено спростування дивізійного суду на всі ці підлі статті місцевих газет. Сьогодні ж їх розішлемо. Гадаю, я зробив усе, щоб ліквідувати скандал, викликаний негідною поведінкою цивільних тварюк, підлих мадярських газетярів.
Думаю, що я це добре склав:
«Дивізійний суд n-ської дивізії і штаб n-ського полку заявляють, що стаття, вміщена в місцевій газеті, про вигадані бешкети солдатів n-ського полку абсолютно не відповідає дійсності, від першого до останнього рядка вигадана, і слідство, почате проти тих газет, спричиниться до суворого покарання винуватців».
Дивізійний суд у своєму офіційному листі до командування нашого полку, — вів далі полковник, — висловлює переконання, що, власне, йдеться не про що інше, лише про систематичне цькування військових частин, які прибувають із Ціслейтанії до Транслейтанії.
До того ж порівняйте, скільки війська пішло на фронт від нас і скільки від них. Я вам скажу правду — мені чеський солдат миліший, ніж ця мадярська наволоч. Досить хоча б згадати, як під Бєлградом мадяри обстріляли наш другий маршбатальйон, а той, не знаючи, що це по них стріляють мадяри, почав бити по дейчмейстерах, які стояли на правому крилі, а дейчмейстери також помилилися і відкрили вогонь по сусідньому боснійському полку. Ото була, скажу вам, ситуація! Я був саме в штабі бригади на обіді. Напередодні мусили ми задовольнитися шинкою і юшкою з консервів, а в цей день ми мали дістати смачний курячий бульйон, ромштекс з рисом і ромові бабки. Напередодні ввечері ми повісили в містечку одного сербського торговця вином, і наші кухарі знайшли в нього в льоху тридцятирічне вино. Можете собі уявити, як ми всі чекали того обіду. Юшку ми вже з’їли, саме беремося за курку, коли нараз чуємо перестрілку, а далі й справжній вогонь. Нашій артилерії й не в голові було, що то наші частини стріляють одна по одній, і вона почала бити по нашій лінії. Один набій упав навіть біля самого штабу нашої бригади. Серби, мабуть, вирішили, що в нас спалахнув бунт, і давай гатити по нас з усіх боків, а потім почали переправлятися через річку. Бригадного генерала викликають до телефону, і командир дивізії зняв страшний галас, що це за свинство діється на бригадній бойовій ділянці. Адже він щойно дістав наказ від штабу армії розпочати атаку на сербські позиції вночі на лівому крилі о другій годині тридцять п’ять хвилин. Ми ж являємо собою резерв і повинні негайно припинити вогонь. Але в такій ситуації і мови не могло бути про „Feuer einstellen“ 1. Бригадна телефонна станція повідомляє, що нікуди не може додзвонитися, їй відповідає лише штаб сімдесят п’ятого полку, який передає, що він саме дістав від сусідньої дивізії наказ: „Ausharren“ 2, — але ніяк не може зв’язатися з нашою дивізією, а тому, що серби зайняли висоти двісті дванадцять, двісті двадцять шість, триста двадцять сім, полк просить прислати один батальйон для зв’язку і налагодити телефонну лінію між ним і нашою дивізією. Шукаємо сполучення з дивізією, але зв’язок з дивізією перерваний, бо серби тим часом перетяли обидва наші фланги й замкнули центр у трикутник, де залишилося все: полки, артилерія, обоз з усією автоколоною, склад і польові лазарети. Два дні я не зсідав з коня, а командир дивізії й наш бригадний потрапили в полон. І в усьому були винні мадяри зі своєю стріляниною по нашому другому маршовому батальйону. Ясно, вони все намагалися звернути на наш полк. — Полковник плюнув. — Ви самі тепер, пане надпоручнику, переконалися, як майстерно вони використали вашу пригоду в Кіраль-Гіді.
1 Припинити вогонь (нім.).
2 Триматися до кінця (нім.).
Надпоручник Лукаш зніяковіло закашляв.
— Пане надпоручнику, — інтимним голосом заговорив полковник, — поклавши руку на серце, признайтеся, скільки разів ви спали з пані Каконі. — Полковник Шредер сьогодні був у чудесному настрої. — Не кажіть, пане надпоручнику, буцім ви щойно почали з нею листуватися. Я в ваші літа три тижні був у Ягрі на інженерних курсах, і ви б тільки бачили, як я всі три тижні нічого іншого не робив, а тільки спав з мадярками. Щодня з іншою. Молоді, незаміжні, старші, одружені — які потрапляли під руку. Я так трудився, що, повернувшись до полку, ледве волочив ноги. Найбільше мене вимотала жінка одного адвоката. Та показала, що таке мадярки. Притому вхопила мене зубами за ніс і цілу ніч не дала мені ока заплющити. «Почав листуватися», — полковник інтимно поплескав надпоручника по плечу. — Ми знаємо. Нічого не говоріть, я маю свій погляд на цю справу. Ви закрутилися з нею, її чоловік перехопив листа, а той ваш пришелепуватий Швейк... До речі, пане надпоручнику, ваш Швейк — це таки характер, бачите, що він устругнув з тим вашим листом. Такої людини справді шкода. Оце, я вам кажу, виховання. Мені це в ньому подобається. Треба буде обов’язково припинити слідство проти нього. Вас, пане надпоручнику, ці газетки добре побили камінням, і присутність ваша тут зовсім зайва. Цього тижня на російський фронт буде відправлена маршова. Ви найстарший офіцер в одинадцятій роті і поїдете з нею як ротний командир. В бригаді вже все полагоджено. Скажіть фельдфебелеві-рахівникові, нехай вам знайде іншого денщика замість Швейка.
Надпоручник Лукаш вдячно поглянув на полковника, а той додав:
— Швейка призначаю до вас ротним ординарцем. Полковник підвівся і, подаючи зблідлому надпоручникові руку, сказав:
— Отже, справу ліквідовано. Бажаю вам на Східному фронті подвигів і багато щастя. А як, може, ще колись побачимося, приходьте до нашого товариства, не уникайте нас, як колись у Будейовицях...
Надпоручник Лукаш, ідучи додому, весь час повторював:
— Ротний командир, ротний ординарець.
І перед ним ясно виринала постать Швейка.
Фельдфебель-рахівник Ванек, коли Надпоручник Лукаш наказав йому підшукати якогось нового денщика на місце Швейка, сказав:
— А я думав, що ви, пане обер-лейтенанте, цілком вдоволені тим Швейком. — Але почувши, що полковник призначив Швейка ординарцем одинадцятої роти, вигукнув: — Рятуй нас, господи!
* * *
В арештантському бараку при дивізійному суді вставали, згідно з приписами, о сьомій годині ранку, прибирали матраци, які валялися в поросі на підлозі. Нар не було. В довгому приміщенні за перегородкою, згідно з приписами, складали на сінник ковдри. Ті, що скінчили роботу, здебільшого фронтовики, сиділи на лавках уздовж стіни або били воші та розповідали різні втішні пригоди. Швейк із старим сапером Водічкою і кількома солдатами з різних полків і частин сиділи на лавці під дверима.
— Погляньте, хлопці, — озвався Водічка, — на цього мадяра, що біля вікна, як він, бісова душа, молиться, щоб для нього все добре закінчилося. Чи не роздерти б йому рило від вуха до вуха?
— Але ж це непогана людина, — сказав Швейк. — Він тут сидить, бо не хотів іти до війська. Як член якоїсь секти, він проти війни, не хоче нікого вбивати, і тому його замкнули. Він дотримується божої заповіді, але тут йому цю божу заповідь добре помажуть медом. Перед війною в Моравії жив якийсь пан Немрава. Так той, коли його призвали до армії, навіть не хотів узяти ґвинтівки на плече. Носити якісь ґвинтівки — це, мовляв, проти його переконань. За це його так посадили, аж мало не здох, а потім знову потягли до присяги. А він заявив, що присягати не буде, бо це проти його переконань. І таки витримав.
— Ну й дурень, — сказав старий сапер Водічка. — Він міг присягнути, а потім наплювати на ту їхню присягу.
— Я вже тричі присягав, — заявив якийсь піхотинець, — і тричі сиджу за дезертирство. Не було б у мене лікарської посвідки, що п’ятнадцять років тому я в нападі божевілля уколошкав свою тітку, то, мабуть, мене б уже тричі розстріляли на фронті. Але моя небіжка тітка завжди витягає мене з біди, і, нарешті, я, мабуть, усе ж таки повернуся з цієї війни додому живий і здоровий.
— А заради чого ж ти, приятелю, — спитав Швейк, — уколошкав свою тітку?
— А заради якого біса людей убивають? — відповів приємний чоловічок. — Кожен може здогадатися, що заради грошей. Та баба мала п’ять ощадних книжок і якраз, коли я прийшов увесь обшарпаний і обдертий відвідати її, одержала проценти. Крім неї, я не мав жодної рідної душі на всьому божому світі. Тому я й прийшов до неї просити, щоб вона мені допомогла, а вона, стерво, як почала, як почала: «Ти такий, — каже, — молодий, дужий, здоровий, гайда робити!» Слово по слову — зчинилася сварка. Я її кілька разів знехотя стукнув кочережкою по голові й так розквасив фізію, що наприкінці вже й сам не знав, чи це тітонька, чи не тітонька. Сиджу я біля неї на підлозі й без упину промовляю: «Це тітонька чи не тітонька!» Так мене другого дня знайшли біля неї сусіди. Потім я був у божевільні на Слупах. А коли нас уже перед війною викликали в Богніце на комісію, мене визнали за здорового і відправили до армії відслужувати пропущені роки.
Повз них пройшов з мітлою сухорлявий довгов’язий солдат.
— Це вчитель з нашої маршової роти, — відрекомендував його єгер, що сидів біля Швейка. — Іде підмести біля себе. Це дуже порядна людина. Видумав один віршик і вскочив сюди. Ходіть-но сюди, пане абетко, — гукнув він солдата з мітлою.
Той поважно підійшов до лавки.
— Прочитай нам про ті воші.
Солдат з мітлою відкашлявся й почав:
У вошах фронт! Усе їх ловить військо.
По нас усіх велика лізе вош.
Пан генерал підскакує на ліжку,
І він сорочку змінює також.
В полку живеться вошам, як у раї,
Вже й до капралів звикли — їм гаразд!
Ось прусську вош так палко обіймає
Австрійський франт, старий вошивець наш.
Змучений вояк-учитель сів на лавку і зітхнув:
— Ось і все, і за оце мене вже слідчий чотири рази допитував.
— А насправді це все й дірки з бублика не варт, — розважливо сказав Швейк. — Все залежатиме від того, кого ті судові пани розумітимуть під старим австрійським вошивцем. Дуже добре, що ви приплели там палкі обійми. Це їх зіб’є з пантелику, вони зовсім очманіють. Ви їм поясніть, що вошивець — це самець воші і що на вощу-самичку може лізти лише самець-вошивець. Інакше з цього не викараскаєтесь. Ви ж, певно, не для того писали, щоб когось образити. Це ясно як божий день. Ви скажіть панові слідчому, що писали для своєї власної розваги й так, як називають самця свині кнуром, так і самця воші називають вошивець.
Учитель зітхнув.
— Але ж той пан слідчий не вміє добре по-чеському. Я вже йому це подібним манером на допиті пояснював, а він на мене розкричався, що самець воші, мовляв, називається по-чеському вошак. «Ніяки фошивець, — казав слідчий. — Фошак. Femininum, sie gebildeter Kerl, ist «той фош». Also, Maskulinum ist звучить «та фошак». Wir kennen uns’re Pappenheimer» 1.
1 Жіночий рід, ви, освічений дурню, є «той вош». Отже, чоловічий рід звучить «та вошак». Ми знаємо, що й до чого! (Нім.)
— Коротше кажучи, — сказав Швейк, — ваша справа кепська. Але надії не втрачайте. Це все ще може обернутися на краще, як говорив циган Янечек у Пльзені, коли йому в тисяча вісімсот сімдесят дев’ятому році за два грабунки з убивством уже наклали зашморг на шию. А він і справді вгадав. В останню хвилину його відвели з-під шибениці. Не мали права стратити, бо саме відзначався день народження нашого найяснішого монарха. Отже, його повісили аж другого дня, коли вже відсвяткували день народження. Та той торбохват мав таке щастя, що третього дня після страти дістав помилування, і слідство треба було починати наново, бо стало відомо, що це, власне, зробив інший Янечек. Таким чином, його довелося викопати з тюремного кладовища, реабілітувати й перенести на пльзенське католицьке кладовище. Але потім з’ясувалося, що він євангелістського віросповідання, і його перевезли на євангелістське кладовище, а потім...
— А потім дістанеш по пиці, — обізвався старий сапер Водічка. — Якої тільки всякої всячини цей дурило не навигадує. Тут людина має клопоти з дивізійним судом, а він, негідник, учора, коли нас вели на допит, усю дорогу товкмачив мені, що таке ієрихонська троянда.
— Та хіба ж це я вигадав? Про це розповідав одній старій бабі слуга художника Панушки Матей, коли та його питала, який вигляд має троянда з Ієрихона. Він їй сказав: «Візьміть сухий коров’ячий кізяк, покладіть його на тарілку, полийте водою, і воно вам гарненько позеленіє, оце і є троянда з Ієрихона», — захищався Швейк. — Я цих дурниць не вигадував. Треба ж було щось один одному оповідати, коли нас вели на допит. Я тебе, Водічко, хотів тільки розважити.
— Ти вже когось розважиш, — презирливо плюнув Водічка. — Тут голова обертом іде, як викрутитися з цієї халепи, вийти на волю і порахуватися з мадярськими негідниками, а він тебе потішає якимсь коров’ячим лайном. Як же я зможу повернути борг тим мадярським песиголовцям, коли мене замкнули? Та ше й доводиться прикидатися перед слідчим і божитися, буцімто я нічого проти мадярів не маю. Це, голубчику, собаче життя. Але якщо я колись такого сучого сина вловлю, то задушу, як цуценя. Я їм покажу «istem ald meg a maguart» 1. Я їм такого всиплю, що піде про мене слава на весь світ.
— І якого дідька нам усім боятися? — сказав Швейк. — Якось воно буде, перед судом головне — не говорити правди. Хто дасть себе запаморочити і признається — тому завжди амінь. З признання ніколи добра не вийде. Я колись працював у Моравській Остраві, і там трапилася така історія. Один шахтар віддубасив віч-на-віч інженера. Ніхто цього не бачив. Адвокат, що помагав йому брехати, безупинно торочив: хай він усе заперечує, бо тільки так вилізе з халепи. І хоч суддя знай умовляв шахтаря і нагадував, що признання пом’якшує провину, той ані вухом не повів і тримався свого: не винен. І його звільнили, бо він довів своє алібі: в цей самий день, каже, був у Брно...
— Боже мій, — шарпнувся Водічка. — Тримайте мене, люди! Якого гаспида він усе це базікає, не розумію. Якраз учора на допиті був з нами такий самісінький. Коли його слідчий питав, ким він був у цивільному житті, він відповів: «Дмухав у Хреста». І так цілі півгодини, поки слідчий вияснив, що він роздмухує міх у коваля Хреста. А коли його потім спитали: «Отже, ви в цивільному житті допомічний робітник?» — він відповів: «Та де там понічний, нічний сторож то Франта Гибшів».
У коридорі почулися кроки й вигуки вартових: „Zuwachs!“ 2.
1 Боже, благослови угорців (початкові слова угорського гімну).
2 Поповнення! (Нім.)
— Знову нашого полку прибуває, — зрадів Швейк. — Може, десь затаїли якого недокурочка.
Двері відчинились, і всередину вштовхнули того самого однорічника, який сидів із Швейком у будейовицькій тюрмі й божим провидінням був приречений на роботу в кухні якоїсь маршової роти.
— Слава Ісусу Христу! — сказав той, входячи, на що Швейк за всіх відповів:
— Навіки слава, амінь!
— Однорічник задоволено глянув на Швейка, поклав на підлогу принесену з собою ковдру, сів на лавку біля чеської колонії, розкрутив обмотки, повиймав спритно заховані в складках сигарети, роздав їх, а потім добув із черевика шматочок сірникової коробки і кілька сірничків, майстерно розрізаних навпіл.
Черкнув, обережно запалив сигарету, дав усім прикурити й байдуже сказав:
— Мене обвинувачують у бунті.
— Не таке наварювали та виїдали, — заспокійливо обізвався Швейк. — А це як раз плюнути.
— Звичайно, — сказав однорічний, — якщо ми таким способом з допомогою різних судів хочемо виграти війну. Коли їм уже так заманулося за всяку ціну зі мною судитись, хай судяться. Один мій процес анітрохи не змінює всієї ситуації.
— А як же ти збунтувався? — спитав сапер Водічка, з симпатією позираючи на однорічника.
— Я не хотів чистити нужників на гауптвахті, — відповів той, — і мене погнали аж до полковника. А той — відома свиня. Почав на мене кричати, мене, мовляв, посадили згідно з полковим рапортом, і я звичайний в’язень, і взагалі він дивується, як мене тільки земля носить і як вона обертається, коли в армії знайшлася така людина, однорічний доброволець, з правом на офіцерський чин, але яка своєю поведінкою може викликати лише огиду і презирство своїх начальників. Я йому відповів, що обертання землі не може припинитися через появу на ній такого однорічника, як я, що закони природи сильніші, ніж нашивки однорічника. Я краще хотів би знати, хто мене може примусити чистити якийсь там нужник, що його я не загиджував, хоч я на це й мав право після тієї гнилої капусти та вимоченої баранячої солонини зі свинської полкової кухні. Потім я сказав полковникові, що його запитання, чому мене земля носить, трохи дивне, бо невже ж таки через мене землетрус буде. Пан оберст 1 під час моєї промови нічого не казав, тільки зубами клацав, як стара кобила, коли їй від мерзлого буряка язик дубіє, а потім як заверещить: «То ви будете чистити нужник чи не будете?» — «Насмілюсь доповісти, я ніякого нужника чистити не буду». — «Ви будете чистити, джмелю ви однорічний». — «Насмілюсь доповісти, не буду». — «Стонадцять чортів туркові й його мамі, ви будете чистити, й не один, а сто нужників!» І так зарядили: «Будете чистити?» — «Не буду чистити».
Книга: Ярослав ГАШЕК ПРИГОДИ БРАВОГО ВОЯКА ШВЕЙКА
ЗМІСТ
На попередню
|
|
