Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Ярослав ГАШЕК ПРИГОДИ БРАВОГО ВОЯКА ШВЕЙКА
— Милий друже, — за хвилину тихо звернувся Юрайда до фельдфебеля-рахівника й при цьому мимовільним рухом перевернув усі склянки, що стояли перед ним на столі. Після цього подвигу кухар-окультист засмучено вів далі: — Існує небуття всіх явищ, форм і речей. Існуюча форма — це небуття, а небуття — це існуюча форма. Небуття не відрізняється від існуючої форми, а існуюча форма від небуття. Небуття — це і є існуюча форма, а існуюча форма — це і є небуття.
Кухар-окультист поринув у мовчання, підпер голову руками й дивився на мокрий, залитий стіл.
Штабс-фельдфебель молов далі язиком щось таке, в чому не було ні голови, ні хвоста.
— Збіжжя зникло з полів, пропало, — in dieser Stimmung erhielt er Einladung und ging zu ihr 1, — зелені свята бувають навесні.
1 В такому настрої він дістав запрошення і пішов до неї (нім.).
Фельдфебель Ванек барабанив по столу, пив і інколи згадував, що на нього біля складу чекають десять солдатів і взводний.
На цю згадку він щоразу всміхався сам до себе і махав рукою.
Коли він пізно вночі повернувся до канцелярії одинадцятої маршової роти, то застав Швейка біля телефону.
— Існуюча форма — це небуття, а небуття — це існуюча форма, — вирік Ванек, не роздягаючись ліг на койку і вмить заснув.
Швейк, не відходячи, сидів біля телефону, бо надпоручник Лукаш, який години дві тому дзвонив йому з наради у полковника, забув сказати, що він може відійти від телефону.
Потім з ним по телефону говорив взводний Фукс. Він весь той час не лише марно чекав з десятьма солдатами на фельдфебеля-рахівника, але навіть установив, що й склад замкнений.
Нарешті Фукс кудись пішов, а десять рядових один по одному повернулися до свого барака.
Часом Швейк розважався тим, що брав трубку і слухав. Це був телефон якоїсь нової системи, його саме запроваджували в армії, і він мав ту перевагу, що дозволяв досить ясно і виразно чути чужі телефонні розмови по цілій лінії.
Обоз лаявся з артилерійськими казармами, сапери погрожували військовій пошті, полігон гаркав на підрозділ кулеметників.
А Щвейк сидів і сидів біля телефону...
Нарада у полковника тривала.
Полковник Шредер розвивав найновіші теорії польової служби і, головне, підкреслював важливість мінометів.
Перескакуючи з теми на тему, він говорив про те, який вигляд мав два місяці тому на півдні й на сході фронт, плів про важливість точної координації дій окремих частин, про отруйні гази, про обстріл ворожих літаків, про постачання фронтових команд, а далі перейшов до внутрішніх стосунків у війську.
Розговорився про ставлення офіцерів до рядових, до старшин, про перебігання солдатів на той бік до ворога, про політичні події, а також про те, що п’ятдесят відсотків чеських солдатів є politisch verdächting 1.
— Jawohl, meine Herren, der Kramarsch, Scheiner und Klófatsch...2
Більшість офіцерів тим часом мріяла, щоб дідок перестав нарешті розводити теревені, але полковник Шредер базікав без упину про завдання нових маршбатальйонів, про загиблих офіцерів полку, про цепеліни, «іспанських вершників» 3, про присягу.
1 Політично неблагонадійні (нім.).
2 Так, панове, Крамарж, Шейнер і Клофач... (Нім.)
3 Пересувні дротяні перешкоди:
Це останнє нагадало надпоручникові Лукашу, що тоді, коли весь маршбатальйон складав присягу, в ній не брав участі бравий вояк Швейк, бо в ту пору сидів у дивізійному суді.
І раптом це його розсмішило. Це був напад якогось істеричного сміху, який заразив кількох офіцерів по сусідству і привернув увагу полковника саме тоді, коли той перейшов до досвіду, здобутого при відступі німецьких армій в Арденнах. Переплутавши все, він закінчив:
— Панове, тут нема чого сміятися.
Потім усі пішли до офіцерського клубу, бо полковника Шредера викликав до телефону штаб бригади.
Швейк і далі дрімав біля телефону, аж раптом його розбудив дзвінок.
— Алло, — почув він, — говорить полкова канцелярія.
— Алло, — відповів Швейк. — Тут канцелярія одинадцятої маршової роти.
— Не затримуй, — почув голос, — візьми олівець і пиши. Прийми телефонограму. Одинадцята маршова рота...
Далі йшли одне по одному якісь речення в дивовижному хаосі, бо водночас на лінії говорили дванадцята і тринадцята маршові роти, а телефонограма зовсім загубилася в тому вихорі звуків. Швейк не зрозумів ані слова. Врешті втихло, і він почув:
— Алло, алло! Тепер перечитай і не затримуй!
— Що я маю перечитати?
— Що маєш перечитати? Ах ти, дурний осле! Телефонограму!
— Яку телефонограму?
— Чорти б тобі марша грали, чи ти глухий, чи що? Телефонограму! Я ж тобі її диктував, йолопе!
— Я нічого не чув, хтось втручався в нашу розмову.
— Ти, мавпо нещасна, то ти думаєш, я ще буду з тобою бавитися! Приймеш телефонограму чи ні? Маєш олівець і папір? Кажеш, нема? Ах ти, тварюко. Кажеш, почекати, поки знайдеш? Ну й вояк! Так що, вже знайшов? Кажеш, уже готовий? Нарешті з печі зліз! Може, ти для цього парадний мундир начепив? Ну, слухай: Elfte Marschkompanie...l Повтори!
— Elfte Marschkompanie...
— Kompaniekommandant...2 Написав? Повтори!
— Kompaniekommandant!..
— Zur Besprechung morgen...3 Готовий? Повтори!
— Zur Besprechung morgen...
— Um neun Uhr. Unterschrift 4. Ти знаєш, що таке Unterschrift, мавпо? Це підпис. Повтори.
— Um neun Uhr. Unterschrift. Ти знаєш, що це таке Unterschrift, мавпо, це — підпис.
— Ну й йолоп! Отже, підпис: оберст Шредер, теля, Маєш? Повтори.
— Оберст Шредер, теля.
— Добре, бараняко. Хто прийняв телефонограму?
— Я.
— Чорт тебе побери, хто це я?
— Швейк. Буде ще щось?
— Слава тобі боже, вже нічого. Але тобі годилося б називатися Ослом. Що у вас нового?
— Нічого. Все по-старому.
— А ти й радий, правда? У вас, кажуть, там когось прив’язували?
— Денщика пана обер-лейтенанта. Зжер його обід. Не знаєш, коли їдемо?
— Знайшов що спитати! Цього й сам дідок не знає. На добраніч. А блохи там у вас є?
Швейк відклав трубку і почав будити фельдфебелярахівника Ванека. Той скажено відбрикувався, а коли Швейк почав його торсати, вдарив його в ніс. Потім ліг долілидь і в усі боки хвицав ногами.
1 Одинадцята маршова рота (нім.).
2 Ротному командирові (нім.).
3 Завтра вранці на нараду (нім.).
4 О дев’ятій годині ранку. Підпис (нім.).
Але Швейкові все ж таки вдалося настільки розбуркати Ванека, що той, протираючи очі, нарешті обернувся навзнак і перелякано спитав, що трапилося.
— Власне, нічого, — відповів Швейк. — Я тільки хочу з вами порадитися. Ось тільки що передали телефонограму, що завтра о дев’ятій годині пан обер-лейтенант Лукаш має знову прийти на нараду до пана полковника. Я тепер не знаю, як мені бути. Чи треба бігти й повідомити його про це зараз, чи аж уранці? Я довго вагався, будити вас чи ні, ви так гарно хропли, але потім подумав, що ж тут такого, треба ж порадитися...
— Ради бога, дайте мені поспати, — застогнав Ванек, позіхаючи на весь рот. — Підете туди аж уранці, а мене не будіть!
Перевалився на бік і тієї ж миті заснув.
Швейк знову підійшов до телефону, сів, поклав голову на стіл і почав дрімати. Пробудив його дзвінок.
— Алло, одинадцята маршова рота?
— Так, одинадцята маршова рота. Хто там?
— Тринадцята маршова. Мене щось довго не змінюють. Глянь на годинник. Не знаю, котра година, а телефонної станції не можу докликатися.
— У мене стоїть.
— То в тебе так, як і в мене. Ти не знаєш, коли їдемо? Ти не говорив з полковою канцелярією?
— Вони там ніякого біса не знають, як і ми.
— Не грубіяньте, панночко! Ви вже дістали консерви? Наші туди ходили й не принесли нічого. Склад був зачинений.
— Наші теж прийшли з порожніми руками.
— Це взагалі зайвий переполох. Як ти думаєш, куди ми поїдемо?
— В Росію.
— Я думаю, що скоріше в Сербію. Це побачимо аж у Пешті. Якщо повезуть праворуч, так Сербія, а якщо ліворуч — Росія. Маєте вже речові мішки? Кажуть, що тепер підвищать платню. Ти граєш у фрішефіре? 1 Граєш? То приходь завтра. Ми товчемо кожного вечора. Скільки вас там сидить біля телефону? Ти сам? То начхай на це і лягай спати. Там у вас дивні порядки. Ти, мабуть, надибав на це, як сліпий на стежку? Ну, нарешті, прийшли мене змінити. Хропи на здоров’ячко.
1 Гра в карти;
І Швейк, справді, солодко заснув біля телефону, забувши повісити трубку, так що ніхто не порушував його сну біля столу. А телефоніст у полковій канцелярії від злості аж зі шкіри вискакував, бо ніяк не міг додзвонитися до одинадцятої маршової з новою телефонограмою, щоб завтра до дванадцятої години надіслати до полкової канцелярії список усіх, кому ще не зробили щеплення проти тифу.
Надпоручник Лукаш у той час розмовляв в офіцерському клубі з військовим лікарем Шанцлером. Той, сидячи в кріслі, як на коні, розмірено бив більярдним києм по підлозі, а потім виголошував одне за одним такі речення:
— Сарацинський султан Салах-Еддін уперше визнав нейтральність санітарного корпусу.
Треба піклуватися не тільки про своїх поранених, а й про ворожих. Для ворожих треба купувати ліки, й утримувати їх за рахунок іншої сторони.
Треба посилати до них лікарів і фельдшерів, забезпечених генеральськими посвідченнями про надання допомоги пораненим ворогам.
Поранених полонених слід або відсилати назад з охороною під запорукою тих посвідчень, або їх обмінювати, але так, щоб їм було дозволено потім знову служити в армії.
Хворих з обох сторін не вільно брати в полон і страчувати, їх необхідно відсилати в безпечне місце до лікарень, лишати біля них сторожу, яка так само, як і хворі, повинна повертатися з генеральськими посвідченнями. Це стосується також польових священиків, хірургів, аптекарів, санітарів і інших осіб, призначених для обслуговування хворих. Не можна брати таких осіб у полон, їх слід відсилати назад.
Доктор Шанцлер зламав уже два більярдні кийки, але ніяк не міг закінчити свою дивну лекцію про опіку над пораненими під час війни, раз у раз вплітаючи до цього щось про якісь незрозумілі генеральські посвідчення.
Надпоручник Лукаш допив чорну каву і пішов додому, де знайшов бородатого велетня Балоуна, що підсмажував ковбасу на надпоручниковій спиртівці.
— Насмілюсь доповісти, — говорив Балоун, — дозволю собі, смію доповісти...
Лукаш поглянув на нього. В цю хвилину Балоун здавався йому великою дитиною, наївним створінням, Надпоручник раптом пошкодував, що він недавно наказував зв’язати бідолаху за його невгамовний голод.
— Вари собі, вари, Балоуне, — сказав Лукаш, відстібуючи шаблю. — Завтра накажу виписувати тобі ще одну пайку хліба. — Надпоручник Лукаш сів до столу. Він був у такому настрої, що почав писати сентиментального листа до своєї тітки:
«Мила тітонько!
Я саме дістав наказ бути готовим із своєю маршовою ротою до від’їзду на фронт. Можливо, це вже буде останній лист від мене, бо всюди йдуть запеклі бої, а наші втрати великі. Тому мені важко закінчити цього листа словами: «До побачення!» Більш відповідно було б послати тобі останнє «прощай!».
«Решту допишу вранці», — подумав надпоручник Лукаш і пішов спати.
Балоун, побачивши, що надпоручник міцно заснув, почав знову нишпорити по квартирі, як тарган у запічку. Відчинив надпоручникову валізку й надкусив плитку шоколаду. Коли ж надпоручник спросоння ворухнувся, він злякався, швидко поклав надкушений шоколад у валізку й затих.
Потім нишком пішов поглянути, що писав надпоручник. Перечитав, і особливо його зворушило останнє «прощай!».
Він ліг на свій сінник біля дверей і згадав рідний дім та бенкети, коли заколювали свиню. Йому весь час уявлялося, як він проштрикує кендюх і випускає з нього повітря, щоб той не луснув. І ні про що інше Балоун не міг думати. Тільки на згадку, як одного разу в сусідів репнула й розвалилася жирна ковбаса, заснув неспокійним сном.
Йому снилося, ніби він покликав якогось невправного ковбасника і той так невміло начиняв ліверні ковбаси, що вони одразу ж і лопались. Потім ще привиділось, ніби той же ковбасник забув зробити круп’янку, десь загубилося м’ясо з голови і бракує дерев’яних шпильок для ліверних ковбас. І ще щось приснилося про польовий суд, ніби його зловили, коли він хотів поцупити з польової кухні шматок м’яса. Нарешті побачив себе в зашморгу на липі в алеї військового табору в Бруку-на-Лейті.
* * *
Швейк прокинувся на світанку, який приніс із собою запах згущеної кави, що її готували в усіх ротних кухнях. Він машинально, немовби саме тепер скінчив телефонну розмову, повісив трубку і, співаючи, почав свій невеликий ранішній променад по канцелярії.
Почав зразу з середини пісні про те, як солдат, переодягнувшись дівчиною, йде за своєю милою до млина, а мельник, батько милої, кладе його спати біля доньки, але перед тим гукає до мельнички:
Треба дівчині щось дати,
Хай не йде голодна спати.
Мельничка нагодувала підлого драбугу, а потім починається родинна трагедія:
Мельники раненько встали
І на дверях прочитали:
«Прощавайте, ваша Ганна
Від учора вже не панна».
Швейк так загорлав останні слова пісні, що вся канцелярія ожила: прокинувся фельдфебель Ванек і спитав, котра година.
— Саме хвилину тому просурмили підйом.
— То я встану аж після кави, — вирішив Ванек, бо в нього завжди на все вистачало часу, — так чи інакше нас будуть знову мучити якимсь поспіхом і даремно ганяти, як учора з тими консервами... — Ванек позіхнув і спитав, чи він, випадково, прийшовши додому, не виголошував промов.
— Та трохи було, — сказав Швейк, — ви безперервно щось вигукували про якісь існуючі форми, що форма це не форма, а то що не форма, то форма. І що та форма — знову-таки не форма. Але це вас швидко звалило, і ви так хропли, немов хто дрова різав.
Швейк замовк, пройшовся до дверей і назад до койки фельдфебеля-рахівника. Потім зупинився перед ним і почав:
— Щодо мене, пане рахівник, то коли я почув, що ви про ті форми казали, я згадав одного ліхтарника Затку: він служив на газовій станції на Летні, засвічував і гасив ліхтарі. Це був освічений чоловік і, звичайно, відвідував усі можливі шиночки на Летні. Адже від тієї пори, коли ліхтарі засвічують, і до тієї, коли їх треба гасити, є багато часу. А потім над ранок на газовій станції вів такі самісінькі розмови, як ви, тільки він говорив ось що: «Кості для грання мають грані, бо вони ще не грані». Я чув це на власні вуха, коли мене одного разу п’яний поліцай за забруднення вулиці помилково привів не до поліційного відділку, а на газову станцію. А незабаром, — тихо сказав Швейк, — той Затка скінчив дуже погано. Вступив до конґреґації діви Марії, ходив з «небесними козами» на проповіді отця Ємельки до святого Ігната на Карлову площу й раз, коли там у костьолі були місіонери, він забув погасити газові ліхтарі в своєму районі, так що газ горів на вулицях три дні і три ночі. Це дуже погано, — провадив Швейк, — коли ні сіло ні впало людина почне встрявати в якесь філософування. Це завжди тхне білою гарячкою.
Свого часу перевели до нас із сімдесят п’ятого полку одного там майора Блюгера. Той завжди раз на місяць нас скликав, шикував у каре і обговорював разом з нами, що таке військове начальство. Він не пив нічого, крім сливовиці. «Кожний офіцер, солдати, — пояснював він на казарменім подвір’ї, — вже сам по собі — найдосконаліше створіння, яке має у сто раз більше розуму, ніж ви всі разом. Ви, солдати, взагалі не можете собі уявити нічого досконалішого, ніж офіцер, хоч би ви й думали над цим усе своє життя. Кожний офіцер — це створіння необхідне, тоді як ви, солдати, створіння випадкові. Ви можете існувати, але не обов’язково. Якби вибухла війна і ви загинули за найяснішого цісаря, — не сталося б ніякого нещастя, нічого б від цього не змінилося. Та коли б спершу загинув ваш офіцер, ви б тільки тоді побачили, як ви залежите від нього і яка це втрата. Офіцер обов’язково мусить існувати, а ви зобов’язані своїм існуванням лише панам офіцерам. Ви від них походите, ви без офіцерів не обійдетеся, ви без своїх військових командирів не можете й чхнути. Для вас офіцер, солдати, це моральний закон, байдуже, чи до ваших мозків це доходить, чи ні. А що кожний закон мусить мати свого законодавця, то офіцер, солдати, і є для вас тим законодавцем, і ви відчуваєте і повинні відчувати, що ви йому зобов’язані всім. Ви повинні беззастережно виконувати кожне його розпорядження, навіть коли б воно вам і не подобалося».
А якось, після того як майор Блюгер закінчив свою промову, він став обходити каре і питати одного за одним: «Що ти відчуваєш, коли дістаєш дозвіл побути в місті й спізнюєшся?» Усі давали різні плутані відповіді: то, мовляв, вони ще ніколи не спізнювалися, то їх після кожного спізнення з похмілля дуже нудить, а то ще один відчув, що залишиться без відпустки, тощо. Усіх їх майор Блюгер наказав відвести набік. Після обіду, каже, робитимуть присідання на подвір’ї за кару, бо не вміють висловити те, що відчувають. Поки прийшла черга до мене, я пригадав собі, яке питання він останнім разом з нами розбирав, і коли він до мене наблизився, я зовсім спокійно сказав:
«Насмілюсь доповісти, пане майоре, коли я спізнююся, то відчуваю в собі завжди якийсь неспокій, страх і докори сумління. А коли, діставши дозвіл повернутися до казарми пізніше, я таки повертаюся як слід і вчасно, мною оволодіває якийсь дивно приємний спокій і аж мурашки по спині лізуть від внутрішнього вдоволення». Всі навколо сміялися, а майор Блюгер розкричався:
«По тобі, бовдуре, хіба тільки блощиці лазять, коли хропеш на матраці. Такий бісів син, ще жарти строїть». І вліпив мені такого ляпаса, що держись!
— На військовій службі інакше не може бути, — сказав фельдфебель-рахівник, ліниво потягаючись на своєму ліжку. — Це вже так заведено, що б ти не відповів, що б не зробив, завжди над тобою висітиме хмара і! гримітимуть громи. Без цього дисципліна неможлива.
— Дуже мудро сказано, — промовив Швейк. — Я ніколи не забуду, як посадили рекрута Пеха. Ротним лейтенантом у нас тоді був такий собі Моц. Він зібрав рекрутів і почав розпитувати, хто звідки. «Ви, зелені, трикляті рекрути, — говорить до них, — повинні навчитися відповідати ясно, точно, так, мов батогом хльоскати. Отже, почнімо. Звідки ти, Пеху?» Пех був чоловік інтеліґентний і відповів: «Нижній Боусов, Унтер Бауцен, двісті шістдесят сім будинків, тисяча дев’ятсот тридцять шість жителів чехів, округ Їчін, волость Соботка, колишній маєток Кость, парафіяльна церква святої Катерини XIV сторіччя, обновлена графом Вацлавом Вратіславом Нетоліцьким, школа, пошта, телеграф, станція чеської торговельної залізниці, цукроварня, млин з тартаком, хутір Вальха, шість ярмарків на рік...» Але тут до нього підскочив лейтенант Моц і почав частувати його раз у раз по пиці, примовляючи: «Ось тобі один ярмарок, ось тобі другий, третій, четвертий, п’ятий, шостий». А Пех; хоч і був усього тільки рекрут, став вимагати, щоб його допустили на батальйонний рапорт. У канцелярії сиділа тоді весела гоп-компанія. Ну, і написали, що він іде до батальйонного рапорту через ярмарки в Нижньому Боусові. Командиром батальйону був майор Рогель. «Also, was gibt’s?» 1 — запитав Пеха, а той і застрекотав, як з кулемета: «Насмілюсь доповісти, пане майоре, в Нижньому Боусові є шість ярмарків на рік». Майор Рогель на нього як заверещить, ногами як затупоче і зараз же наказав відвести до лазаретної божевільні. Відтоді з Пеха став найгірший вояк, сипалась на нього кара за карою.
1 В чому річ? (Нім.)
— Солдатів важко виховувати, — сказав фельдфебельрахівник Ванек, позіхаючи. — Солдат, який не був у війську покараний, це не солдат. Можливо, в мирні часи дехто й без кари відбув свій строк, а потім це йому ще й зарахували на цивільній службі. Сьогодні ж, бачимо, саме навпаки. Ті найгірші солдати, що в мирний час не вилазили з гауптвахт, найліпші вояки під час війни. Пам’ятаю піхотинця Сільвануса з восьмої маршової роти. На нього раніше сипались кара за карою. Та ще й які кари! Не соромився вкрасти в товариша останній крейцер, та коли дійшло до бою, він перший перерізав дротяні загородження, трьох узяв у полон, та одного з них дорогою застрелив, бо, як пояснив, не довіряв йому. Дістав велику срібну медаль, пришили йому дві зірки, і, якби його пізніше під Дуклею не повісили, був би вже давно взводним. Але повісити його довелося: після одного бою зголосився на рекогносцировку, і якийсь патруль з іншого полку наскочив на нього, коли він обшукував убитих. Знайшли в нього щось із вісім годинників і багато перснів. Отож і повісили його біля штабу бригади.
— З цього видно, — розважливо сказав Швейк, — що кожний вояк мусить сам здобути для себе своє місце.
Задзвонив телефон. Фельдфебель-рахівник підійшов до апарата. Можна було розпізнати голос надпоручника Лукаша: питався, як справа з консервами. Згодом було чути якісь докори.
— Слово честі, їх немає, пане обер-лейтенанте! — кричав у телефон Ванек. — Звідки б вони взялися? Це тільки фантазії панів з інтендантства. Зовсім не потрібно було цих людей туди посилати. Я вам сам хотів подзвонити. Кажете, що я був у буфеті? Хто, хто це говорив? Той окультист-кухар з офіцерської кухні? Так, я дозволив собі туди зайти. Знаєте, пане обер-лейтенанте, як називав той окультист метушню з тими консервами? «Страхіття ненародженого». Та ні, але де, пане оберлейтенанте! Я зовсім тверезий. Що робить Швейк? Він тут. Покликати його? Швейку, до телефону, — сказав фельдфебель Ванек і пошепки додав: — коли питатиме вас, який я прийшов, то скажіть — у повному порядку, Швейк коло телефону:
— Швейк. Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте...
— Слухайте, Швейку, як там з тими консервами? Все в порядку?
— їх немає, пане обер-лейтенанте. Ні слуху ні духу.
— Я хотів би, Швейку, щоб ви завжди, поки ми в таборі, до мене вранці зголошувалися. Коли поїдемо, будете постійно біля мене. Що ви робили вночі?
— Сидів цілу ніч біля телефону.
— А було щось нового?
— Було, пане обер-лейтенанте!
— Швейку, тільки без ваших дурних штучок. Повідомляв хто-небудь про щось важливе?
— Повідомляли, пане обер-лейтенанте, але аж на дев’яту годину. Я не хотів вас турбувати, пане обер-лейтенанте, мені це й на думку не спадало.
— Ну, так скажіть мені, нарешті, що там таке важливе на дев’яту годину?
— Телефонограма, пане обер-лейтенанте.
— Я вас, Швейку, не розумію.
— У мене все записано, пане обер-лейтенанте. «Прийміть телефонограму. Хто біля телефону? Маєш? Читай, або щось таке подібне».
— Сили небесні! Швейку! З вами просто мука... Перекажіть мені зміст, бо як заліплю вам раз! Так що там?
— Знову якась нарада, пане обер-лейтенанте, сьогодні вранці о дев’ятій годині у пана полковника. Я вас хотів будити вночі, але потім роздумав.
— Ще б пак, відважитися будити мене через якусь дурницю, коли на це досить часу і вранці? Wieder eine Besprechung, der Teufel soll das alles buserieren! l
1 Знову нарада, чорт би їх побрав! (Нім.)
Повісьте трубку, покличте мені до телефону Ванека.
— Фельдфебель Ванек біля телефону. Rechnungsfeldwebl Vanek, Herr Oberleutnant 1.
— Ванеку! Знайдіть мені негайно іншого денщика. Цей гультяй Балоун до ранку зжер увесь мій шоколад. Прив’язати його? Ні, віддамо його в санітари. Хлоп як гора, хай тягає поранених під час бою. Зараз пошлю його до вас. Залагодьте це в польовій канцелярії й повертайтеся зараз же до роти. Як ви гадаєте, скоро поїдемо?
— Нема чого поспішати, пане обер-лейтенанте. Коли ми мали їхати з дев’ятою маршовою, то нас водили за ніс цілих чотири дні. Про восьму нема чого й говорити. Тільки з десятою йшло краще. Ми були без затримки на місці в повній бойовій готовності. Опівдні дістали наказ, а ввечері вже виїхали. Зате нас потім ганяли по всій Угорщині й не знали, на якій ділянці фронту нами діру заткнути.
З того часу, відколи надпоручник Лукаш став командиром одинадцятої маршової, він опинився в стані так званого синкретизму. Цей філософський термін означає, що він намагався примирити суперечні поняття за допомогою компромісів, які доходили до повного змішання поглядів. Тому він відповів:
— Так, можливо. Буває. Отже, ви думаєте, що сьогодні не поїдемо? О дев’ятій годині нарада у пана полковника. A propos, вам відомо, що ви черговий? Я лише так. Зробіть мені... Стривайте, що б ви мені мали зробити? Список старшин з даними, відколи служать... Потім провіант для роти. Національність? Так, так. Це також... Але головне, пришліть нового денщика... Що сьогодні повинен робити з людьми прапорщик Плешнер? Vorbereitung zum Abmarsch! 2 Рахунки? Прийду підписати по обіді. Нікого не пускайте до міста. До буфету в таборі? По обіді на годину... Покличте сюди Швейка... Швейку, ви тим часом залишитесь біля телефону.
1 Фельдфебель-рахівник Ванек, пане обер-лейтенанте (нім.).
2 Підготовка до походу! (Нім.)
— Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, я ще не пив кави.
— То принесіть собі каву і залишайтесь у канцелярії біля телефону, поки я вас не покличу. Ви знаєте, що таке ординарець?
— Це такий, що бігає, пане обер-лейтенанте.
— Отже, щоб ви були на місці, коли я подзвоню. Нагадайте ще раз Ванекові, хай підшукає для мене якогось денщика. Швейку, алло, де ви?
— Тут, пане обер-лейтенанте, якраз принесли каву,
— Швейку, алло!
— Чую, пане обер-лейтенанте, кава зовсім холодна!
— Ви вже, Швейку, добре знаєте, що таке денщик, поговоріть з ним, а потім дайте мені знати, що воно за людина. Повісьте трубку.
Ванек, сьорбаючи чорну каву, до якої долив рому з пляшки з написом «Tinte» 1 (зробленим з обережності), поглянув на Швейка і сказав:
— Наш обер-лейтенант не говорить, а, мабуть, кричить у цей телефон. Я чув кожне його слово. Ви, Швейку, певне, з паном обер-лейтенантом дуже добре знайомі.
— Ми одна рука, — відповів Швейк. — Рука руку миє. Ми вже вкупі багато чого пережили. Скільки разів нас хотіли розлучити, але ми знову знаходили один одного. Він завжди в усьому на мене покладається. Я не раз сам з цього дивувався. Ось ви тепер, певно, самі чули, як він казав, щоб я вам ще раз нагадав про того нового денщика і що я мушу на нього подивитися й дати про нього свій відзив. Той пан обер-лейтенант не з кожного денщика вдоволений...
1 Чорнило (нім.).
* * *
Полковник Шредер залюбки скликав на нараду всіх офіцерів маршового батальйону, щоб наговоритися досхочу. Крім того, треба було щось вирішити в справі однорічника Марека, якого полковник Шредер за бунт віддав до дивізійного суду, бо Марек не хотів чистити вбиралень.
З дивізійного суду його привели вчора вночі на гауптвахту і там тримали під вартою. Водночас із дивізійного суду до полкової канцелярії прислали дуже туманного листа, в якому зазначалося, що хоч у цьому випадку не йдеться про бунт, бо добровольці не повинні чистити вбиральні, але оскільки це все ж таки порушення дисципліни, то передумовою прощення такого гріха може бути лише бездоганна поведінка на фронті. З цих причин, мовляв, обвинувачений доброволець Марек надсилається до свого полку, а слідство в справі порушення дисципліни припиняється аж до кінця війни, але воно буде відновлене при найближчому порушенні дисципліни з боку однорічного добровольця Марека. Крім того, була ще одна справа. Разом з однорічником Мареком з дивізійного суду на гауптвахту прислали самозваного взводного Тевелеса. Його нещодавно доправили в полк з лазарету в Загребі. Він мав велику срібну медаль, нашивки однорічника і три зірочки. Розповідав про геройські подвиги шостої маршової роти в Сербії, що нібито з усієї роти залишився тільки він один. Слідство ствердило, що з шостою маршовою ротою на початку війни справді пішов на фронт якийсь Тевелес. Однак він не мав прав однорічного добровольця. Зажадали відомостей від бригади, куди 2 грудня 1914 року під час втечі з Бєлграда приєднали шосту маршову роту. І виявилося, що в списку представлених до відзнаки або відзначених срібними медалями немає жодного Тевелеса. Однак установити, чи справді піхотинцеві Тевелесу було на« дане звання взводного, виявилось неможливим, бо вся шоста маршова рота пропала біля церкви святого Сави в Бєлграді разом зі своїми офіцерами. В дивізійному суді Тевелес виправдувався тим, буцімто йому обіцяли велику срібну медаль, і тому він у лазареті купив її в одного босняка. А щодо нашивок однорічника, то він їх пришив і носив сп’яну, бо, маючи ослаблений дизентерією організм, завжди підхмелявся.
Отже, коли почалася нарада, полковник Шредер перед вирішенням цих двох справ повідомив, що зустрічатися треба буде частіше, бо від’їзд уже недалеко, і, як його повідомили з бригади, там уже чекають наказів з дивізії. Хай солдати будуть напоготові, а командири рот повинні пильно стежити, щоб нікого не бракувало. Потім ще раз повторив усю вчорашню лекцію і зробив огляд воєнних подій. Ніщо, говорив він, не повинно зла« мати в армії бойовий дух та ініціативу.
На столі перед ним лежала карта воєнних дій з прапорцями на шпильках. Але прапорці були поперевертані, а фронти пересунені. Повитягані шпильки з прапорцями валялися під столом.
По всьому полі бою переможцем прогулявся кіт, якого писарі тримали в полковій канцелярії. Вночі він наробив на австро-угорський фронт і, намагаючись загребти лайно, розмазав його по всій карті й повиривав прапорці. Напудив на фронти і передмостові укріплення і запаскудив усі армійські корпуси.
Полковник Шредер був дуже короткозорий.
Книга: Ярослав ГАШЕК ПРИГОДИ БРАВОГО ВОЯКА ШВЕЙКА
ЗМІСТ
На попередню
|
|
