Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Ярослав ГАШЕК ПРИГОДИ БРАВОГО ВОЯКА ШВЕЙКА
Не хоче юду брать земля,
Дуб не дає свого гілля,
З Французької республіки осику
Ми привезем на цю огидну пику!
Капітан Саґнер ще навіть не прочитав тих віршів «нестримного гумору і незрівнянної дотепності», коли до штабного вагона влетів батальйонний ординарець Матушич.
Капітан Саґнер посилав його до телеграфу військової комендатури станції довідатись, чи немає випадково якихось розпоряджень, і Матушич приніс телеграму з бригади. Жодним шифровим ключем не треба було користуватися. Телеграма була не шифрована і звучала просто: „Rasch abkochen, dann Vormarsch nach Sokal“ 1.
1 Швидко приготувати обід і потім маршем на Сокаль (нім.).
Капітан Саґнер стурбовано покрутив головою.
— Насмілюсь доповісти, — сказав Матушич, — комендант станції просить вас до себе на розмову. Там є ще одна телеграма.
Згодом поміж військовим комендантом станції і капітаном Саґнером відбулася дуже секретна розмова.
Перша телеграма: «Швидко приготувати обід, а потім маршем на Сокаль», — викликала збентеження: адже батальйон був на станції Раб.
І все ж таки її треба було віддати за призначенням. Адреса маршбатальйону дев’яносто першого полку, копія — маршовому батальйону сімдесят п’ятого полку, який був ще позаду. Підпис правильний: «Командир бригади Ріттер фон Герберт».
— Дуже секретно, пане капітане, — таємниче сказав військовий комендант станції. — З вашої дивізії одержано засекречену телеграму. Командир вашої бригади збожеволів. Його відвезли до Відня, після того як він розіслав кілька дюжин таких телеграм у всіх напрямках. В Будапешті ви, напевно, одержите подібну телеграму. Всі його телеграми треба, безперечно, анулювати. Але ми ще досі не дістали жодної вказівки. Я маю, кажу, тільки наказа з дивізії, щоб нешифрованих телеграм не брати до уваги. Але вручити їх я мушу, бо в цій справі я не одержав від своїх інстанцій жодної вказівки. Через свої інстанції я робив запити в штабі корпусу армії, і проти мене розпочали слідство... Я кадровий офіцер колишньої саперної служби, брав участь у будівництві нашої стратегічної лінії в Галичині... Пане капітане, — сказав він за хвилину, — нас, старих, вони б раді одразу на фронт. Сьогодні у військовому міністерстві цивільних інженерів-залізничників, що склали іспити на однорічників, як собак нерізаних... А зрештою, ви за чверть години поїдете далі... Пам’ятаю, як одного разу в кадетській школі в Празі я, ваш старший товариш, допомагав вам вилізти на бруси. Тоді нас обох залишили без відпустки. Ви билися з німцями в своєму класі 1. Разом з вами вчився Лукаш, і ви, здається, були найкращими друзями. Коли ми дістали цю телеграму із списками офіцерів маршового батальйону, які проїжджають станцію, я все ясно пригадав... Так, час минає... Кадет Лукаш був мені тоді дуже симпатичний.
На капітана Саґнера вся ця розмова справила дуже неприємне враження. Він дуже добре знав того, з ким говорив, комендант у кадетській школі керував протиавстрійською опозицією, а пізніше з них обох ці настрої вибило бажання зробити кар’єру. Найнеприємніша була згадка про надпоручника Лукаша, якого всюди з невідомих приводів обходили.
— Надпоручник Лукаш — чудовий офіцер, — підкреслено сказав капітан Саґнер. — Коли відходить поїзд? Комендант станції глянув на годинник.
— За шість хвилин.
— Іду, — заквапився Саґнер.
— Я думаю, що ви мені, Саґнере, щось скажете.
— Also, nazdar 2, — відповів Саґнер і вийшов з приміщення станційної комендатури.
1 Німецькою мовою, якою вони вели між собою розмову, це звучало: «Sie haben sich damals auch mit den deutschen Mitschülern gerauft». (Прим. автора).
2 Отже, до побачення. (Автор підкреслює, що капітан починає з німецького «also», а закінчує чеським «nazdar»).
* * *
Повернувшись до штабного вагона, капітан Саґнер знайшов усіх офіцерів на своїх місцях. Грали групами у чапари (frische viere), не грав лише кадет Біґлер. Він перегортав початі рукописи про воєнні події, бо хотів відзначитися не лише на полі бою, але й на літературній ниві як літописець цих подій. Володар дивних крил і риб’ячого хвоста хотів бути визначним воєнним письменником. Його літературні спроби починалися багатообіцяючими заголовками. В них, щоправда, відбивався мілітаризм цього часу, але теми не були ще опрацьовані, і на чвертках паперу було позначено тільки назви праць, які мали народитися.
«Образи солдатів великої війни», «Хто почав війну?», «Політика Австро-Угорщини і виникнення світової війни», «Воєнні нотатки», «Австро-Угорщина і світова війна», «Уроки війни», «Популярна лекція про виникнення війни», «Воєнно-політичні міркування», «Славний день Австро-Угорщини», «Слов’янський імперіалізм і світова війна», «Воєнні документи», «Документи до історії світової війни», «Щоденник світової війни», «Щоденний огляд світової війни», «Перша світова війна», «Наша династія у світовій війні», «Народи австро-угорської монархії із зброєю в руках», «Боротьба за світову владу», «Мій досвід із світової війни», «Хроніка мого воєнного походу», «Як воюють вороги Австро-Угорщини», «Хто переможе?», «Наші офіцери і наші солдати», «Славні вчинки моїх солдатів», «З доби великої війни», «У вогні битв», «Книга австро-угорських героїв», «Залізна бригада», «Збірник моїх листів з фронту», «Герої нашого маршбатальйону», «Довідник для солдатів-фронтовиків», «Дні боїв і дні перемог», «Що я бачив і пережив на фронті», «В окопах», «Офіцер розповідає...», «З синами Австро-Угорщини вперед!», «Ворожі літаки і наша піхота», «Після бою», «Наша артилерія — вірні сини батьківщини», «Хоч би й усі чорти йшли проти нас», «Війна оборонна і війна агресивна», «Кров і залізо», «Перемога або смерть», «Наші герої в полоні».
Коли капітан Саґнер підійшов до кадета Біґлера і, переглянувши його рукописи, запитав, для чого він усе це пише і які має щодо цього плани, кадет Біґлер відповів з щирим натхненням, що кожний напис означає заголовок книжки, яку він напише. Скільки заголовків, стільки книг.
— Я бажав би, щоб на випадок моєї смерті в бою по мені залишилася пам’ятка, пане капітане. Взірцем для мене є німецький професор Удо Крафт. Він народився тисяча вісімсот сімдесятого року і тепер, під час світової війни, добровільно зголосився на фронт і загинув двадцять другого серпня тисяча дев’ятсот чотирнадцятого року в Анло. Перед смертю видав книжку: «Самовиховання для смерті за імператора» 1.
1 Udo Kraft. Selbsterziehung zum Tod für Kaiser. C. F. Amelang’s Verlag, Leipzig. (Прим. автора).
Капітан Саґнер підвів кадета Біґлера до вікна.
— Покажіть, що там у вас ще є, кадете Біґлер. Мене надзвичайно цікавить така ваша діяльність, — не приховуючи іронії, сказав капітан Саґнер. — Який це зошит ви сховали за пазуху?
— То дрібниця, пане капітане, — зашарівшись, як дитина, відповів кадет Біґлер. — Будь ласка, переконайтеся.
Зошит мав заголовок:
СХЕМИ ВИЗНАЧНИХ І СЛАВНИХ БОЇВ АВСТРО-УГОРСЬКОІ АРМІЇ, НАКРЕСЛЕНІ НА ОСНОВІ ІСТОРИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ІМПЕРАТОРСЬКО-КОРОЛІВСЬКИМ ОФІЦЕРОМ АДОЛЬФОМ БІГЛЕРОМ.
ЗАУВАЖЕННЯ І ПОЯСНЕННЯ ПОДАВ ІМПЕРАТОРСЬКО-КОРОЛІВСЬКИЙ ОФІЦЕР АДОЛЬФ БІГЛЕР.
Схеми були страшенно примітивні.
Вони починались битвою під Нердлінгеном 6 вересня 1634 р. Потім ішли: битва під Зентою 11 вересня 1697 р., під Кальдієро 31 жовтня 1805 р., під Асперном 22 травня 1809 р., «битва народів» під Лейпціґом 1813 р., під Санта-Лючією в травні 1848 р. і бої під Трутновом 27 червня 1866 р. Останньою була схема здобуття Сараєва 19 серпня 1878 року. Ці схеми і плани нічим не різнилися одні від одних. Кадет Біґлер всюди понакреслював прямокутники. Одні з них чисті, а другі — заштриховані, ті, які означали розташування ворога. По обидва боки: центр, ліве крило і праве крило. Трохи позаду резерви, там і тут стрілки. Битва під Нердлінгеном, так само як і битва під Сараєвом, мала вигляд розташування гравців на початку будь-якого футбольного матчу, а стрілки ніби визначали, в який бік та або інша сторона мала послати м’яч.
Це одразу впало в око капітанові Саґнерові, і він спитав:
— Кадете Біґлер, ви граєте в футбол?
Біґлер зашарівся ще більше і нервово закліпав очима, здавалося, ніби він ось-ось заплаче.
Капітан Саґнер, посміхаючись, перегортав далі сторінки зошита і затримався на зауваженні до схеми битви під Трутновом, під час пруссько-австрійської війни.
Кадет Біґлер писав: «Битва під Трутновом не повинна була відбутися, бо гориста місцевість перешкоджала розгортанню військ дивізії генерала Маццукелі, якій загрожували численні прусські війська, розташовані на висотах навколо лівого крила дивізії».
— На вашу думку, битва під Трутновом, — сказав з усміхом капітан Саґнер, повертаючи зошит кадетові Біґлерові, — могла відбутися лише в тому випадку, якби Трутнов був на рівнині, ви, будейовицький Бенедеку! Кадете Біґлер, це дуже гарно з вашого боку, що ви за такий короткий час свого перебуваня в рядах цісарських військ намагалися проникнути до таємниць стратегії, та тільки у вас це вийшло так, як у хлопчаків, що граються у війну і дають собі титули генералів. Ви так швидко підвищили себе в чині, аж серце радіє! Імператорсько-королівський офіцер Адольф Біґлер! Поки доїдете до Пешта, ви вже будете фельдмаршалом, а ще позавчора ви десь там дома у татуня важили коров’ячі шкури, імператорсько-королівський лейтенанте Адольф Біґлер!.. Хлопче, таж вам ще далеко до офіцера. Ви кадет і висите в повітрі між єфрейтором і унтер-офіцером. Ви такі віддалені від можливості називатися офіцером, як той єфрейтор, що в якомусь шинку вимагає величати себе «паном штабс-фельдфебелем».
— Слухай, Лукашу, — звернувся капітан до надпоручника, — кадет Біґлер у твоїй роті. Ти цього хлоця підтягни. Він підписується офіцером, то хай і заслужить цей чин у бою. Коли почнеться ураганний вогонь і ми підемо в наступ, хай він із людьми свого взводу перетинає дротяні загородження, der gute Junge 1. A propos, тобі передає привіт Цікан. Він комендант станції в Рабі.
1 Цей милий хлопець (нім.).
Кадет Біґлер зрозумів, що розмова скінчилась, козирнув і, почервонівши по самі вуха, побіг по вагону, аж поки не опинився в самому кінці коридора.
Як лунатик, відчинив двері вбиральні і, втупившись у німецько-угорський напис: «Користуватися вбиральнею дозволено тільки під час руху поїзда», — заскиглив, захлипав і почав тихо плакати. Потім спустив штани... Посидів, утираючи сльози, потім використав зошит з написом «Схеми визначних і славних боїв австро-угорської армії, накреслені на основі історичних досліджень імператорсько-королівським офіцером Адольфом Біґлером». Зганьблений зошит зник у дірі і, впавши на колію, заметушився між рейками під військовим ешелоном.
Кадет Біґлер промив під умивальником у вбиральні почервонілі очі й вийшов у коридор, твердо вирішивши бути сильним, диявольськи сильним. Ще зранку в нього боліли голова й живіт.
Він пройшов повз заднє купе, де батальйонний ординарець Матушич грав із Батцером, денщиком командира батальйону, у віденську гру «шнопс» (шістдесят шість).
Дивлячись у відчинені двері купе, він кашлянув. Вони озирнулися і грали далі.
— Ви не знаєте, що треба зробити? — спитав кадет Біґлер.
— Я не міг, — mi’ is’ d’Trump ausganga 1, — відповів денщик капітана Саґнера Батцер жахливою німецькою мовою жителів Кашперських гір. — Мені треба було грати, пане кадете, бубнами, — провадив він, — старшими бубнами, а після цього зараз же вийти піковим королем... Ось що я повинен був зробити...
Кадет Біґлер, не сказавши більше ні слова, запхався у свій куток. Коли пізніше до нього підійшов підпрапорщик Плешнер, щоб почастувати коньяком з пляшки, яку він виграв у карти, він здивувався, побачивши, що кадет Біґлер зосереджено читає книгу професора Удо Крафта «Самовиховання для смерті за імператора».
Поки приїхали до Пешта, кадет Біґлер так сп’янів, що вихилився з вікна вагона і безугавно вигукував у безлюдний степ:
— Frisch drauf! Im Gottes Namen frisch drauf! 2.
1 У мене вийшли козирі (нім. діал.).
2 Бадьоро вперед! В ім’я бога — бадьоро вперед! (Нім.)
Потім за наказом капітана Саґнера батальйонний ординарець Матушич втяг Біґлера до купе і з допомогою капітанового денщика Батцера поклав його на лавку.
Кадетові Біґлеру приснився такий сон:
СОН КАДЕТА БІҐЛЕРА ПЕРЕД БУДАПЕШТОМ
Він — майор, має вже signum laudis і залізний хрест. Він їде оглянути ділянку підлеглої йому бригади, але ніяк не може збагнути, чому й досі залишається майором, хоч уже командує цілою бригадою. Він підозрює, що йому мали дати чин генерал-майора, але «генерал» десь загубився в купах депеш на польовій пошті.
В душі він сміявся з того, що колись у поїзді, який їхав на фронт, капітан Саґнер погрожував послати його, Біґлера, перерізувати дротяні загородження. Зрештою, капітана Саґнера вже давно за його рапортом дивізійне начальство перевело разом з надпоручником Лукашем до іншого полку, до іншої дивізії й до іншого армійського корпусу.
Хтось йому розповідав, що обидва, тікаючи, ганебно загинули десь у драговині.
Коли він їхав автомобілем на фронт інспектувати ділянку своєї бригади, йому було все ясно. Його якраз послав генеральний штаб армії.
Обабіч марширували солдати й співали пісню, яку він вичитав у збірнику австрійських військових пісень „Es gilt“: 1
Halt euch brav, ihr tapfren Brüder,
werft den Feind nur herzhaft nieder,
Iass des Kaisers Fahne weh’n...2
Місцевість нагадує малюнки з „Wiener Illustrierte Zeitung“ 3.
1 «Так і буде» (нім.).
2 Твердо й міцно, браття, стійте, / Ворога ущент розбийте, / Хай цісарський має стяг... (Нім.)
3 «Віденської ілюстрованої газети» (нім.).
Праворуч від стодоли було видно артилерію, вона стріляла по ворожих траншеях біля шосе, по якому він їхав автомобілем. Ліворуч стоїть будинок, з якого стріляють, в той час як ворог прикладами ґвинтівок намагається висадити двері. Біля шосе горить ворожий літак. На обрії видніється кавалерія і палає село. Потім з’явилися траншеї маршового батальйону на невеличкій височині, з якої по ворогах строчать кулемети. А далі вздовж дороги тягнуться ворожі окопи. Шофер везе його тим шляхом у бік ворога.
Він горлає в трубку до шофера:
— Ти що, не бачиш, куди ми їдемо? Там же ворог! Але шофер спокійно відповідає:
— Пане генерале, це єдина порядна дорога. І в доброму стані. На інших дорогах гума не витримала б.
Чим ближче до ворожих позицій, тим дужчий вогонь. З обох боків снаряди виривають з корінням дерева сливової алеї й кидають їх угору, понад придорожні рови.
Але шофер спокійно відповідає в трубку:
— Це прекрасне шосе, пане генерале. По ньому їхати, як по маслу. Якщо ми звернемо в поле, у нас лусне шина. Погляньте, пане генерале, — знову кричить шофер. — Це шосе так міцно збудоване, що навіть двадцятидюймові мортири нам нічого не зроблять. Шлях, як тік. А на тих каменистих польових дорогах гума б у нас не витримала. Так чи інакше, пане генерале, повернутися ми не можемо.
«Бз-з-з-дзум!» — чує Біґлер, і автомобіль робить величезний стрибок.
— А чи ж я вам не казав, пане генерале, — кричить шофер у трубку, — що це шосе в біса добре збудоване. Перед самим носом у нас зараз вибухнула одна тридцятивосьмисантиметрівка, і не залишилося жодної вибоїни. Шлях, як тік. Але тільки-но з’їдемо на поле, — гумі кінець. Тепер по нас стріляють з відстані чотирьох кілометрів.
— Та куди ж ми їдемо?
— Побачимо, — відповідає шофер. — Поки буде такий шлях, я можу ручитися, що нічого не станеться. Ривок, страшенний політ, і автомобіль зупиняється.
— Пане генерале, — кричить шофер, — у вас є штабна карта?
Генерал Біґлер засвічує електричний ліхтарик. Бачить, що штабна карта в нього на колінах. Та водночас це морська карта Гельголандського узбережжя 1864 р., з часів австрійсько-прусської війни проти Данії за Шлезвіг.
— Тут роздоріжжя, — каже шофер, — обидві дороги ведуть до ворожих позицій. Але мені йдеться про добре шосе, щоб наша гума, пане генерале, не постраждала... Я відповідаю за штабний автомобіль...
Раптом вибух. Оглушливий вибух, і зорі стають великі, як колеса. Молочний Шлях густий, наче сметана.
Він, Біґлер, летить у всесвіт на сидінні біля шофера. Увесь автомобіль, аж по саме сидіння, відтятий, як ножицями. З автомобіля залишився лише бойовий, готовий до атаки, передок.
— Це щастя, — каже шофер, — що ви мені через плече показували карту, ви перелетіли до мене, а решту одірвало. Це була сорокадвохсантиметрівка... Я зараз же здогадався, тільки ми доїхали до перехрестя, що далі дорога чортзна-яка. Після тридцятивосьмисантиметрівки це могла бути тільки сорокадвохсантиметрівка. Адже нічого іншого досі не виробляють, пане генерале.
— Куди керуєте?
— Летимо на небо, пане генерале, і мусимо обминати комети. Вони гірші, ніж сорокадвохсантиметрівки.
— Тепер під нами Марс, — сказав шофер після довгої паузи.
Біґлер уже заспокоївся.
— А ви знаєте, — запитав він, — історію «битви народів» під Лейпціґом? Чотирнадцятого жовтня тисяча вісімсот тринадцятого року фельдмаршал князь Шварценберґ виступив на Лібертковиці, шістнадцятого жовтня відбувся бій на Лінденау, бої вів генерал Мервельдт, австрійські війська ввійшли потім у Вахав, а дев’ятнадцятого жовтня впав Лейпціґ.
— Пане генерале, — раптом сказав дуже серйозно шофер. — Ми вже біля небесної брами, злазьте, пане генерале! Ми не можемо проїхати небесною брамою, тут велика тиснява. Самі війська.
— Переїдьте кого-небудь, — гукає він шоферові, — тоді поступляться.
І, нахилившись із автомобіля, кричить:
— Achtung, sie Schweinbande! 1 Ото тварюки. Бачать генерала й не можуть рівнятись праворуч.
1 Увага, ви, свиняча голото! (Нім.)
Шофер спокійно його втихомирює:
— Це їм нелегко, пане генерале, більшість має відірвані голови.
Генерал Біґлер лише тепер помічає, що ті, хто товпиться біля небесної брами, інваліди. Вони втратили на війні деякі частини свого тіла, але несуть їх із собою в заплічних мішках. Голови, руки, ноги. Якийсь праведний артилерист, що пхався до небесної брами в подертій шинелі, ніс у мішку весь свій живіт разом з нижніми кінцівками. З мішка якогось іншого праведного запасного дивилась на генерала Біґлера половина сідниці, яку солдат утратив під Львовом.
— Це заради порядку, — зауважив шофер, проїжджаючи крізь густий натовп. — Вони, мабуть, повинні пройти небесну медичну комісію.
Через небесну браму пускали тільки за паролем, і генерал Біґлер його відразу згадав: „Für Gott und Kaiser!“ 1
Автомобіль в’їхав у рай.
— Пане генерале, — звернувся до Біґлера якийсь офіцер-ангел з крилами, коли вони проїжджали повз казарми для рекрутів-ангелів. — Ви мусите зголоситися до головного штабу.
Їхали далі повз якийсь учбовий плац, де аж кишіло рекрутами-ангелами. Їх учили кричати «алілуя».
Проїхали повз групу, де рудий капрал-ангел ухопив одного вайлуватого рекрута-ангела в свої руки, молотив його кулаком у живіт і верещав: «Роззяв ширше свою пельку, свинюко Віфліємська. Хіба так волають «алілуя»? Немовби в тебе в пельці кнедлик застряг. Хотів би я знати, який дурень тебе, тварюко, пустив у рай! Спробуй-но ще раз». — «Гла-гле-глу-я!» — «Що ти собі думаєш, тварюко, що й у нас у раю будеш гугнявити! Спробуй іще раз, кедре ти ліванський».
Поїхали далі, а за ними ще довго лунав переляканий вереск гугнявого рекрута-ангела: «Гла-гле-глу-я!» — і крик ангела-капрала: «А-лі-лу-я, а-лі-лу-я, ти, корово йорданська!»
Потім вони побачили величну заграву над високою спорудою, як та Маріанська казарма в Чеських Будейовицях, а над нею два літаки, один ліворуч, а другий праворуч, і посередині між ними натягнене величезне полотно з величезним написом:
„K. UND K. GOTTES HAUPTQUARTIER“ 2.
1 За бога й імператора! (Нім.)
2 «Імператорсько-королівська богова штаб-квартира» (нім.).
Генерала Біґлера висадили з автомобіля два ангели у формі польової жандармерії, взяли його за комір і потягли на другий поверх.
— Поводьтеся пристойно перед господом богом, — сказали йому нагорі перед одними дверима й увіпхнули його всередину.
Посеред кімнати, де на стінах висіли портрети Франца-Йосифа і Вільгельма, спадкоємця трону Карла-Франца-Йосифа, генерала Віктора Данкеля, ерцгерцоґа Фрідріха і начальника генерального штабу Конрада фон Гетцендорфа, стояв господь бог.
— Кадете Біґлер, — сказав господь бог з притиском, — ви мене не впізнаєте? Я ваш колишній капітан Саґнер з одинадцятої маршової роти.
Біґлер заціпенів.
— Кадете Біґлер, — знову заговорив господь бог, — яким правом ви привласнили собі титул генерал-майора? Яким правом ви, кадете Біґлер, їздили в штабному автомобілі по шосе між ворожими позиціями?
— Насмілюсь доповісти...
— Рота на замок, кадете Біґлер, коли з вами говорить господь бог.
— Насмілюсь доповісти, — знову починає, заникуючись, Біґлер.
— Отже, ви не зволите заткнути пельку? — горлає на нього господь бог, відчиняє двері і гукає: — Два ангели, сюди!
Входять два ангели з рушницями через ліве крило. Біґлер у них пізнає Матушича і Батцера.
Із уст господа бога лунає:
— Киньте його в сортир!
І кадет Біґлер летить кудись, звідки жахливо смердить.
* * *
Напроти сонного кадета Біґлера сиділи Матушич із денщиком капітана Саґнера Батцером і безперестанку грали в «шістдесят шість».
— Stink awer d’Kerl wie a’Stockfisch, — кинув Батцер, зацікавлено спостерігаючи, як уві сні кадет Біґлер дуже підозріло крутиться. — Muss d’Hosen voll ha’n 1.
1 Але ж цей парубійко смердить, як тріска... Певно, в нього повні штани! (Нім. діал.)
— Це може трапитися з кожним, — філософськи сказав Матушич. — Облиш його, не тобі ж його переодягати. Краще карти здавай.
Уже було видно світлову заграву над Будапештом, а понад Дунаєш промацував небо промінь прожектора.
Кадетові Біґлеру вже знову снилося щось інше, бо він мурмотів крізь сон:
— Sagen Sie meiner tapferen Armee, dass sie sich in meinem Herzen ein unvergängliches Denkmal der Liebe und Dankbarkeit errichtet hat 1.
Біґлер за цими словами знову почав крутитися, сморід ударив Батцерові в ніс, і він, плюнувши, зауважив:
— Stinkt, wie a’Heizlputza, wie a’bescheissena Heizlputza! 2
А кадет Біґлер крутився все неспокійніше і неспокійніше. Його новий сон був надзвичайно фантастичний. Він захищає місто Лінц у війні за австрійські спадкові володіння.
Йому привиділись редути й укріплення навколо міста. Його головний штаб перетворився раптом у величезний лазарет. Усюди лежали недужі й трималися за живіт. Під палісадами міста Лінца їздять сюди й туди французькі драгуни Наполеона I.
А він, комендант міста, стоїть над тим усім, також тримаючись за живіт, і кричить якомусь французькому парламентерові: «Передайте своєму імператорові, що я не здамся...»
Потім біль у животі раптом ущух, і він кидається з батальйоном через палісади за місто, вперед до слави й перемоги, бачить, як надпоручник Лукаш підставляє свої груди під удар шаблі французького драгуна, щоб відвести його від Біґлера, захисника оточеного Лінца.
Надпоручник Лукаш умирає біля його ніг з вигуком: „Ein Mann, wie Sie, Herr Oberst, ist nötiger als ein nichtsnutziger Oberleutnant!“ 3
Оборонці Лінца, зворушені, відвертаються від умирущого, але тут зненацька Біґлера вдаряє у сідницю картеч.
Біґлер сягає рукою назад до штанів і відчуває, як щось липке мажеться по руці. Він кричить: «Санітари! Санітари!» — і падає з коня...
1 Скажіть моїй відважній армії, що вона спорудила собі в моєму серці вічний пам’ятник любові і вдячності (нім.).
2 Смердить, як прибиральник сортирів, як обісраний золотар! (Нім. діал.)
3 Така людина, як ви, пане полковнику, куди потрібніша, ніж якийсь нікчемний обер-лейтенант! (Нім.)
Батцер і Матушич підняли кадета Біґлера з підлоги, куди він звалився з лавки, й знову поклали на місце.
Потім Матушич підійшов до капітана Саґнера і доповів, що з кадетом Біґлером діються дивовижні речі.
— Мабуть, це не від коньяку, — сказав він, — це більше скидається на холеру. Кадет Біґлер пив на всіх станціях воду. В Мошоні я бачив, як він...
— Ну, холера так швидко не розвивається, Матушичу. Скажіть пану докторові, він у сусідньому купе, хай подивиться на нього.
До батальйону був приділений військовий лікар, вічний студент медик і член корпорації буршів Вельфер. Він умів пити, фехтувати, одначе знав медицину, як свою власну кишеню. Скінчив медичні факультети в різних університетських містах Австро-Угорщини, практику відбув в найрізноманітніших лікарнях, але докторату не захищав просто з тієї причини, що в духівниці, яку залишив його дядько своїм спадкоємцям, була умова, щоб студентові медицини Фрідріхові Вельферу виплачувати річну стипендію до того часу, поки Фрідріх Вельфер не дістане лікарського диплома.
А ця стипендія була майже в чотири рази більша, ніж платня асистента в лікарні. І MUC 1 Фрідріх Вельфер сумлінно намагався віддалити присвоєння йому ступеня доктора медицини до якнайдальшого часу.
Спадкоємці зі шкури вискакували, називали його пришелепою, робили спроби накинути йому багату наречену, аби тільки його позбутися. Але він, MUC Фрідріх Вельфер, член, мабуть, дванадцяти студентських товариств, ще більше їх розлютив, видавши кілька збірок дуже гарних віршів у Відні, Лейпціґу, в Берліні. Друкувався у «Сімпліціссімусі» і спокійно вчився далі: йому не свербіло.
Але прийшла війна і підступно напала з тилу на MUC Фрідріха Вельфера.
Поета, автора збірок „Lachende lieder“, „Krug und Wissenschaft“ i „Märchen und Parabeln“ 2, безцеремонно потягли на війну, а один спадкоємець із військового міністерства доклав усіх зусиль, аби безтурботний Фрідріх Вельфер захистив «воєнний докторат».
1 Medicinal Universalis Candidatus (лат.) — кандидат усіх медичних наук.
2 «Усміхнені пісні», «Келих і наука», «Казки і притчі» (нім.).
Вельфер зробив те письмово. Дістав цілу низку запитань, на які повинен був відповісти, але він на всі відповів стереотипно: „Lecken Sie mir Arsch“ 1. За три дні полковник повідомив, що Фрідріх Вельфер дістав диплом доктора медичних наук. Він, мовляв, давно вже дозрів, щоб дістати ступінь доктора, і головний штабний лікар призначає його до додаткового лазарету. Від його поведінки тепер залежатиме швидке просування по службі, і хоч він, як це відомо, в різних університетських містах мав поєдинки з офіцерами, однак тепер, під час війни, такі речі забуваються.
Автор збірки поезій «Келих і наука», закусивши губу, пішов служити.
Після ствердження кількох випадків, що він ставився до солдатів-пацієнтів надзвичайно ліберально, розтягуючи, скільки можна було, їхнє перебування в лазареті, наперекір гаслу дня: «Вилежуватись і здихати в лазареті або вилежуватись і здихати в окопах — усе одно здихати», — доктора Вельфера послали з одинадцятим маршовим батальйоном на фронт.
Кадрові офіцери в полку дивились на нього, як на щось неповноцінне. Офіцери запасу також не звертали на нього уваги й не приятелювали з ним, щоб не поглиблювати прірви між собою і кадровиками.
Капітан Саґнер, зрозуміло, вважав себе чимось незрівнянно вищим від цього колишнього MUC, який порубав шаблею в часи свого довготривалого навчання кількох офіцерів. Коли доктор Вельфер — «військовий доктор» — пройшов повз Саґнера, той навіть не глянув на нього і далі говорив з надпоручником Лукашем про щось зовсім неістотне. Аби щось сказати, він раптом заговорив про вирощування гарбузів біля Будапешта. Надпоручник Лукаш згадав, як він на третьому році навчання в кадетському корпусі з кількома товаришами «з цивільних» їздив у Словаччину. Там їм довелося побувати в одного євангелічного пастора, словака.
Той їм подав до свинячої печені гарнір з гарбуза, а потім, наливши вина, сказав: «Гарбуз і свиня потребує вина», — а він, Лукаш, образився 2.
1 Поцілуйте мене в зад (нім.).
2 Розмова капітана Саґнера з надпоручником Лукашем велася по-чеському. (Прим. автора).
— В цьому Будапешті ми побачимо небагато, — сказав капітан Саґнер, — везуть нас якось в обхід. Згідно з маршрутом, ми тут стоятимемо лише дві години.
— Думаю, що будуть переформовувати вагони, — відповів надпоручник Лукаш, — приймуть нас на сортувальну станцію „Transport-Militär-Bahnhof“.
До них підійшов «доктор воєнного часу» Вельфер.
— Нічого страшного, — сказав він, усміхаючись. — Панове, які претендують на те, щоб з часом стати офіцерами армії і які ще в Бруцькому клубі вихвалялися своїми стратегічно-історичними знаннями, мали б дістати попередження, що небезпечно одним махом з’їсти цілий пакунок солодощів, які їм мама посилає на фронт. Кадет Біґлер з моменту виїзду з Брука проковтнув, як він мені признався, тридцять трубочок з кремом, але на всіх вокзалах пив тільки переварену воду. Це нагадує мені, пане капітане, вірш Шіллера „Wer sagt von...“ 1.
1 «Хто каже про...» (Нім.)
— Слухайте, докторе, — перепинив його капітан Саґнер. — Тут ідеться не про Шіллера. Що з кадетом Біґлером?
«Військовий доктор» Вельфер усміхнувся:
Книга: Ярослав ГАШЕК ПРИГОДИ БРАВОГО ВОЯКА ШВЕЙКА
ЗМІСТ
На попередню
|
|
