Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Ярослав ГАШЕК ПРИГОДИ БРАВОГО ВОЯКА ШВЕЙКА
— Бовдуре! Таж ви справжня корова! Ваші роги повинні з’явитися там, де ви раніше мали праве плече. Herstellt! Rechts um; Links um! Halbrechts! 1 Не так, йолопе! Herstellt, Halbrechts! 2 Ось бачиш, бараняко, вже виходить!.. Halblinks! Links um! Links!
Front! 3 Фронт, ідіоте! Ти не знаєш, що таке фронт? Grad aus! Kehrt euch! Kniet! Nieder! Setzen! Auf! Setzen! Nieder! Auf! Setzen! Auf! Ruht! 4 От бачиш, Балоуне, це корисно для здоров’я! Принаймні поліпшиться травлення.
Навколо, голосно сміючись, почали збиратися солдати.
— Відійдіть, будь ласка, — вигукнув Швейк, — він зараз маршируватиме. Отже, Балоуне, начувайся, щоб я тебе не примушував герштелювати 5, я не люблю мучити солдатів. Отже: Direktion — Bahnhof! 6 Дивись, куди я показую. Marschieren marsch! Glied — halt!7 Стій! Сто чортів твоїй бабі, поки я не замкнув тебе! Glied — halt! Нарешті я тебе, ідіоте, зупинив! Kurzer Schritt! 8 Ти не знаєш що таке Kurzer Schritt? Я тобі покажу, аж посинієш. Voller Schritt! Wechselt Schritt! Ohne Schritt! 9 Ти, буйволе, коли я скажу: „Ohne Schritt!“ — мусиш переступати ратицями на місці.
Навколо стояли принаймні вже дві роти.
Балоун упрів і сам себе не тямив, а Швейк командував далі:
— Gleicher Schritt! Glied rückwärts marsch! Glied halt! Laufschritt! Glied marsch! Schritt! Glied halt! Ruht! Habt Acht! Direktion Bahnhof! Laufschritt marsch! Halt! Kehrt euch! Direktion Wagen! Laufschritt marsch! Kurzer schritt! Glied halt! Ruht! 10 Тепер хвилинку відпочинеш, а потім почнемо знову. При бажанні все можна зробити!
1 Відставити! Праворуч! Ліворуч! Півоберт на-пра-во! (Нім.)
2 Відставити! Півоберт напра-во! (Нім.)
3 Півоберт ліворуч! Ліворуч! Ліворуч! Заходити шеренгою! Шеренгою! (Нім.)
4 Прямо! Кругом! На коліно! Лягай! Сядь! Встань! Сядь! (Нім.)
5 Тут: повторювати (німецьке слово, яке Швейк вимовляє із слов’янським закінченням). (Прим. перекл.).
6 Напрям — вокзал! (Нім.)
7 Кроком руш! Відділення — стій! (Нім.)
8 Короткий крок! (Нім.)
9 Повний крок! Змінити ногу! На місці! (Нім.)
10 Рівняй крок! В ногу! Відділення, назад руш! Відділення, стій! Бігом! Відділення, крокош руш! Відділення, стій! Вільно! Струнко! Напрям — вокзал! Бігом руш! Стій! Ногу! Напрям — вагон! Бігом руш! Короткий крок! Відділення, стій! Вільно! (Нім.)
— Що це тут діється? — почувся голос поручника Дуба, який підбіг до натовпу, вкрай стривожений,
— Насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, ми трохи вправляємося, маршируємо, щоб не забути й даремно не гайнувати дорогоцінного часу.
— Вилазьте з вагона! — наказав поручник Дуб. — Я вже справді маю цього по саме горло. Ходім зі мною до пана батальйонного командира.
Коли Швейк опинився в штабному вагоні, надпоручник Лукаш вийшов через протилежні двері з вагона і подався на перон.
Поручник Дуб доповів капітанові Саґнеру, який був саме в дуже доброму настрої, бо «Гумпольдскірхен» виявилося справді прекрасним вином, про злочинні, як він висловився, витівки бравого вояка Швейка.
— Отже, ви не хочете даремно гайнувати дорогоцінного часу? — засміявся значуще Саґнер. — Матушич, ідіть-но сюди!
Батальйонний ординарець дістав наказ викликати фельдфебеля дванадцятої роти Насакла, який мав репутацію найбільшого тирана, і принести Швейкові ґвинтівку.
— Цей солдат, — сказав капітан Саґнер фельдфебелеві Насаклу, — не хоче гайнувати дорогоцінного часу. Підіть за вагон і годину повправляйтеся з ним у ґвинтівочних прийомах. Але без милосердя, без відпочинку. Головне, швидко — одну вправу за другою. Setzt ab, an, setzt ab! 1 Ось побачите, Швейку, не будете нудитися, — пообіцяв він на прощання.
А за хвилину за вагоном уже лунала різка команда і урочисто котилася поміж коліями. Фельдфебель Насакло, який саме перед тим грав у «двадцять одно» і тримав банк, горлав на весь божий світ:
— Beim Fuss! Schultert! Beim Fuss! Schultert! 2
1 Напоготові, на приціл, напоготові! (Нім.)
2 До ноги! На плече! До ноги! На плече! (Нім.)
Потім на хвилину все втихло, і почувся спокійний і розважливий Швейковий голос:
— Свого часу я вивчав це на дійсній військовій службі. На команду «beim Fuss» ґвинтівка повинна стояти біля правої ноги так, щоб кінчик приклада був на прямій лінії з носком. Права рука вільно випростана і тримає ґвинтівку так, що великий палець лежить на цівці, а інші стискають приклад. По команді «Schultert» карабін вільно висить на ремені на правому плечі, дулом догори, а цівка відхилена трохи назад...
— Досить розводити теревені! — гримнув фельдфебель Насакло, і знову розляглася команда: — Habt acht! Rechts schaut! Бісова печінка, як це ви робите!..
— У мене „Schultert“, і при „Rechts schaut“ моя права рука ковзає по ремені вниз і стискає шийку приклада, а голову я повертаю вправо. На команду ж „Habt acht“ берусь знову правою рукою за ремінь, а моя голова просто поперед себе дивиться на вас.
І знову пролунав фельдфебелів голос:
— In die Balanz! Beim Fuss! In die Balanz! Schultert! Bajonett auf! Bajonett ab! Fällt das Bajonett! Zum Gebet! Vom Gebet! Kniet nieder zum Gebet! Laben! Schiessen! Schiessen halbrechts! Ziel Stabswagon! Distanz 200 Schritt... Fertig! An! Feuer! An! Feuer! Setz ab! Aufsatz normal! Patronen versorgen! Ruht! 1
1 Напереваги! До ноги! Напереваги! На пле-че! Примкнути баґнети! Зняти баґнети! Баґнет у піхви! На молитву! З молитви! Навколішки до молитви! Набити! Стріляти! Стріляти в півоберта направо. Ціль — штабний вагон! Відстань — двісті кроків... Приготуватись! Взяти на приціл! Вогонь! Відставити! Приціл нормальний! Патрони готуй! Вільно! (Нім.)
Фельдфебель почав скручувати цигарку. Швейк тим часом розглядав номер на ґвинтівці й раптом вигукнув:
— Чотири тисячі двісті шістдесят вісім! Такий самий номер мав один локомотив на станції у Печках; він стояв на шістнадцятій колії. Цей локомотив мали відтягти до депо в Лису-на-Лабі на ремонт, але це було не так легко, бо в старшого машиніста, пане фельдфебелю, якому доручили справу, була дуже погана пам’ять на числа. Тоді начальник дистанції покликав його до себе в канцелярію й каже: «На шістнадцятій колії стоїть локомотив номер чотири тисячі двісті шістдесят вісім. Я знаю, що ви погано запам’ятовуєте числа, а як запишу вам якесь число на папері, то ви цей папір також загубите. Отже, якщо ви такий слабкий на пам’ять, вважайте на те, що я вам скажу. Слухайте уважно: запам’ятати яке-небудь число дуже легко. Локомотив, який треба відтягти до депо в Лису-на-Лабі, має номер чотири тисячі двісті шістдесят вісім. Отже, вважайте. Перше число — четвірка, друге — двійка. Тепер ви вже пам’ятаєте сорок два, тобто два рази по два — чотири, це перше число, чотири ділене на два — два, отже, поруч виходить чотири і два. А тепер не бійтеся, — скільки буде два рази по чотири? Вісім, правда ж? То закарбуйте собі на носі, що вісімка з номера чотири тисячі двісті шістдесят вісім є остання в ряді. Після того як ви запам’ятали, що перше число — чотири, друге — два, а четверте — вісім, треба якось умудритись та запам’ятати ту саму шістку, яка стоїть перед вісімкою, а це дуже просто. Перше число — чотири, друге — два, а чотири і два — шість. Тепер ви вже знаєте напевно, що друге число з кінця — шістка, і цей порядок чисел уже ніколи не вискочить у вас з голови. Вам урізалося в пам’ять число чотири тисячі двісті шістдесят вісім. Але ви можете дійти цього висновку ще простішим способом...» Фельдфебель перестав курити, вирячився на Швейка і лише пробелькотів:
— Kappe ab! 1
1 Зняти кашкет! (Нім.)
Швейк поважно вів далі:
— Отже, він почав пояснювати йому той найпростіший спосіб, як запам’ятати номер локомотива чотири тисячі двісті шістдесят вісім. «Вісім мінус два — шість. Тепер ви вже знаєте шістдесят вісім, а шість мінус два — чотири, отже, вам відомо чотири і шістдесят вісім, а коли до цього додати двійку — вийде чотири — два — шість — вісім. Не набагато важче зробити це трохи інакше, за допомогою множення і ділення, і ми дійдемо до того ж самого результату. Пам’ятайте, — говорив начальник дистанції, — що два рази по сорок два дорівнює вісімдесяти чотирьом. Рік має дванадцять місяців, отже, відніміть дванадцять від вісімдесяти чотирьох, і залишиться вам сімдесят два, відніміть від цього числа ще дванадцять місяців, це дасть шістдесят. Отже, маємо зовсім певну шістку, а нуль закреслимо. Таким чином, маємо сорок два, шістдесят вісім, чотири. А якщо закреслити нуль і цю четвірку ззаду, то зовсім легко Дістанемо знову ж таки чотири тисячі двісті шістдесят вісім. Оце і є номер локомотива, який належить відправити до депо в Лису-на-Лабі. Так само, як я вже сказав, це легко встановити й за допомогою ділення. Вираховуємо коефіцієнт, згідно з митним тарифом!» Вам погано, пане фельдфебелю! Якщо бажаєте, то я почну хоч би з „General de Charge! Fertig! Hoch an! Feuer!“ 1 Хай йому чорт! Пан капітан не повинен був посилати вас на сонце. Я збігаю по ноші.
Прийшов лікар і констатував, що це або сонячний удар, або гостре запалення мозкової оболонки.
Коли фельдфебель отямився, Швейк стояв біля нього і говорив:
— Так щоб вам це до кінця розповісти... Думаєте, пане фельдфебелю, той машиніст це запам’ятав? Він переплутав і помножив усе на три, бо згадав святу трійцю, а локомотива не знайшов. Він там ще й досі стоїть на шістнадцятій колії.
Фельдфебель знову заплющив очі.
Повернувшись до свого вагона, Швейк на запитання, де він так довго був, відповів:
— Хто іншого вчить laufschritt, той сам робить сто разів schultert.
В кутку вагона тремтів Балоун. За час відсутності Швейка, коли вже частина курки зварилася, він з’їв половину Швейкової порції.
* * *
Перед відходом ешелон наздогнав мішаний військовий поїзд з різними військовими частинами. Це були вояки, що спізнились, або солдати з лазаретів, які наздоганяли свої частини, а також інші підрозділи, які поверталися з відряджень або з тюрем.
З цього поїзда зійшов також однорічник Марек, якого в свій час обвинувачували в бунті, бо він не хотів чистити сортирів. Але дивізійний суд його звільнив, слідство проти нього було припинено, і однорічник опинився тепер у штабному вагоні, щоб зголоситися до командира батальйону. Однорічник досі не належав ні до якої частини, бо його переводили з тюрми до тюрми.
Коли капітан Саґнер побачив однорічника і прийняв від нього папери з секретною приміткою: „Politisch verdächtig! Vorsicht!“ 2 — він не дуже зрадів, та, на щастя, капітан згадав того «сортирного генерала», який так ориґінально рекомендував поповнити особовий склад батальйонним літописцем.
1 Готуйсь стріляти залпами! Готуйсь! Приціл вгору! Вогонь! (Нім.)
2 Політично неблагонадійний! Обережно! (Нім.)
— Ви дуже недбайлива людина, однорічнику, — сказав капітан Саґнер. — У школі однорічників ви були справжньою карою божою. Замість того щоб намагатися відзначитись і заслужити якийсь чин, відповідно з вашою освітою, ви блукали з тюрми до тюрми. Ви соромите полк, однорічнику. Але ви зможете виправити свою помилку, коли сумлінно будете виконувати свої обов’язки і опинитеся знову в рядах зразкових вояків. Щиро віддайте свої сили батальйонові. Ми востаннє випробуємо вас. Ви інтеліґентна молода людина і, безумовно, вмієте писати. Володієте стилем. Я ось що вам скажу. Кожний батальйон на фронті потребує когось, хто б вів хронологічний запис усіх воєнних подій, безпосередньо зв’язаних з діями батальйону на полі бою. Треба описати всі переможні походи, всі визначні героїчні хвилини, в яких батальйон буде брати участь і в яких відіграє головну і передову роль, описувати все це, систематично підготовляючи матеріали з історії армії. Ви мене розумієте?
— Насмілюсь доповісти, пане капітане, розумію. Йдеться, як я зрозумів, про епізоди з життя всіх частин. Батальйон має свою історію. Полк на основі літописів своїх батальйонів пише історію полку. Полки творять історію бригади. Історія бригади — історію дивізій і так далі... Я зроблю все, що в моїй силі, пане капітане! — Однорічник Марек приклав руку до серця. — Буду записувати з щирою любов’ю всі славні дати нашого батальйону, особливо тепер, коли наступ у повному розпалі, коли й для нашого батальйону почнуться гарячі дні й він укриє своїми геройськими синами бойовисько. Я сумлінно відзначатиму розвиток усіх подій, які мають відбутися, щоб сторінки історії нашого батальйону були сповнені лаврів.
— Ви перебуватимете при штабі батальйону, однорічнику, відзначатимете, кого представлено до нагороди, і записуватимете, звичайно, згідно з нашими вказівками, ті операції, які особливо яскраво показали б надзвичайний запал і залізну дисципліну батальйону. Це не так легко, однорічнику, але я сподіваюсь, що у вас досить спостережливості і, діставши від мене певні директиви, ви відзначите наш батальйон серед інших частин. Я надсилаю до полка телеграму про призначення вас батальйонним історіографом. Зголосіться до фельдфебеля Ванека з одинадцятої маршової роти і скажіть, хай він влаштує вас у своєму вагоні. Там найбільше вільних місць. І перекажіть Ванеку, щоб він негайно прийшов до мене. Звичайно, вас зарахуємо до штабу батальйону. Це буде оформлено наказом.
* * *
Кухар-окультист спав. Балоун, не перестаючи, тремтів, бо він уже відкрив надпоручникові сардинки. Фельдфебель-рахівник Ванек пішов до капітана Саґнера, а телеграфіст Ходоунський потайки роздобув десь на вокзалі пляшку ялівцівки, випив її і, розчулившись, заспівав:
Поки жив я в снах і мріях,
Вірною земля здавалась,
Віру я в душі леліяв,
А в очах любов палала,
Та за мить я взнав, що, власне,
Зрада — це земна ознака,
Віра і любов погасли —
Я проснувся і заплакав.
Потім підвівся, підійшов до столу фельдфебеля-рахівника Ванека і написав на клапті паперу великими літерами:
«Цим уклінно прохаю підвищити мене в чині й призначити батальйонним сурмачем.
Телеграфіст Ходоунський»
* * *
Капітан Саґнер розмовляв з фельдфебелем-рахівником Ванеком дуже коротко. Він тільки звернув його увагу на те, що батальйонний історик однорічник Марек тимчасово перебуватиме в одному вагоні зі Швейком.
— Можу вам лише сказати, що цей Марек, теє, як його, трохи підозрілий, politisch verdächtig. Боже мій! Зараз у цьому немає нічого дивного: про кого так не говорять. Але це тільки здогади. Думаю, ви мене розумієте? Я вас тільки попереджую, коли б він почав там щось таке... ну, ви мене розумієте, одразу ж його перепиніть, щоб я не мав якихось неприємностей. Просто скажете йому, хай припинить базікання, і на тому справа скінчиться. Це не значить, що вам треба бігати з усякими там дрібницями до мене. Поговоріть з ним подружньому. Такі товариські зауваження завжди впливають краще, ніж якісь дурні доноси. Одно слово, я не хочу нічого чути, бо... розумієте, такі речі можуть заплямувати весь батальйон.
Отже, повернувшись до вагона, Ванек відвів однорічника Марека вбік і сказав йому:
— Чоловіче, ви підозрілий, але це не має значення, тільки не говоріть зайвого при отому телеграфісті Ходоунському.
Ледве він устиг це сказати, як приперся Ходоунський, упав у обійми фельдфебеля-рахівника й захлипав п’яним голосом, що мало означати спів:
Як настали дні, мов злидні,
І як душу жах тривожив,
На твоєму серці ріднім
Я пролив гарячі сльози.
Твої очі заясніли
Сяйвом двох зірок чудових,
З губ твоїх слова злетіли:
«Кинути тебе? Ніколи!»
— Ми ніколи один одного не кинемо, — проквилив Ходоунський. — Тільки-но щось почую по телефону, зараз же скажу вам. Чхати мені на присягу.
Балоун у кутку злякано перехрестився й почав голосно молитися:
— Мати божа, не відкидай моєї молитви, а милостиво її вислухай. Допоможи мені, нещасному, що волає до тебе з живою вірою, кріпкою надією і гарячою любов’ю в цьому падолі сліз і скорботи. О царице небесна! Заступися за мене, щоб я до кінця життя свого залишився під господньою опікою, під твоєю охороною.
Благословенна діва Марія справді промовила за нього добре слово, бо за хвилину однорічник витяг із свого вбогого заплічного мішка кілька бляшанок сардинок і кожному дав по одній.
Балоун сміливо відчинив чемоданчик надпоручника Лукаша і поклав туди сардинки, що впали з неба.
Та коли незабаром усі відкрили бляшанки і з насолодою почали їсти, на Балоуна знову найшла спокуса, він витяг із чемодана сардинки, відкрив їх і жадібно ум’яв.
І ось тут благословенна і найсолодша діва Марія від нього відвернулася, бо саме коли він допивав з бляшанки олію, до вагона підбіг батальйонний ординарець Матушич і загорлав:
— Балоуне, неси своєму обер-лейтенантові оті сардинки!
— Ох, і нахапається ляпасів, — сказав фельдфебель Ванек.
— З порожніми руками ти краще туди й не потикайся, — порадив Швейк. — Візьми з собою хоч п’ять порожніх бляшанок.
— Що ви, власне, зробили, що вас так бог карає? — запитав однорічник. — На вашому минулому, певно, лежить якийсь великий гріх. Чи не вчинили ви святокрадства, з’ївши у свого священика шинку з печі? А може, видудлили з його погреба церковне вино? Чого доброго, ви ще хлопцем лазили по грушки до попівського саду?
Балоун скрушно махнув рукою. Його несамовитий вигляд змученої людини наче волав: «Коли вже настане кінець моїм стражданням?»
— Он воно що, — здогадався однорічник, немов почувши зойк душі нещасного Балоуна. — Ви, друже, втратили зв’язок з господом богом. Ви не вмієте вблагати господа бога, щоб він якнайшвидше забрав вас із цього світу.
А Швейк додав:
— Балоун усе ніяк не може наважитися віддати своє військове життя, свої солдатські переконання, свої слова та вчинки, свою солдатську смерть на ласку «материного серця Всевишнього бога», як не раз говорив мій фельдкурат Кац, коли, бувало, нажлуктиться і з п’яних очей штовхне на вулиці якогось солдата.
Балоун заявив, що вже й на шеляг не вірить господу богу, бо скільки він даремне молився, щоб Всевишній послав йому більше сили терпіти і якось той його шлунок звузив.
— Ота моя ненажерливість виникла не з війни, — почав він нарікати. — Вона мучить мене вже здавна. Через неї, оцю саму ненажерливість, жінка ходила з дітьми на прощу до Клокот.
— Знаю, — сказав Швейк, — це біля Табора. Вони там мають багату діву Марію з фальшивими брильянтами. Якось її хотів обікрасти один причетник звідкілясь із Словаччини. Дуже побожний чоловік був. Він приїхав до Клокот і вирішив, що воно йому краще вдасться, коли спочатку очиститься від усіх старих гріхів. На сповіді він покаявся й у тому, що хоче завтра обікрасти діву Марію. Але не встиг і оком моргнути, не те що прочитати триста разів «Отче наш», — таку єпітимію наклав на нього священик, щоб він тим часом не втік, — як уже причетники тягли його на жандармський пост.
Кухар-окультист почав сперечатися з телеграфістом Ходоунським, чи не було це зрадливим порушенням таємниці сповіді, порушенням, яке волає до неба про помсту, чи варто було взагалі затівати справу, якщо йшлося про фальшиві брильянти. Нарешті Юрайда довів Ходоунському, що це була карма, тобто наперед визначена доля з далекого незнаного минулого, коли той злощасний причетник із Словаччини був ще головоногом на якійсь іншій планеті. Так само вже давно, коли священик із Клокот був ще якимось ящуром або нині вже вимерлим сумчастим ссавцем, доля вирішила, що він мусить порушити таємницю сповіді, хоч з юридичного погляду канонічне право дозволяє давати розгрішення навіть тоді, коли йдеться про монастирське майно.
До всього цього Швейк додав таке мудре зауваження:
— Ваша правда. Жодна людина не знає, що вона буде викомарювати за кілька мільйонів років, і тому ні від чого не сміє зарікатися. Обер-лейтенант Кваєнічка, — ми тоді служили в Карліні в резервній команді запасних, — завжди говорив на вправах: «Не думайте собі, ви, ледачі бугаї й кабани, що для вас військова служба скінчиться на цьому світі. Ми ще й по смерті побачимось, і я зроблю вам таке чистилище, що ви очманієте, свиняча бандо».
Тим часом Балоун, який у цілковитому розпачі думав, що говорять тільки про нього й кожне слово стосується його поведінки, вів далі свою прилюдну сповідь:
— Навіть Клокоти не допомогли проти моєї ненажерливості. Бувало, повернеться жінка з дітьми з прощі й почне перелічувати курей. Аж ба — однієї або двох бракує. Але я не міг устояти, хоч і знав, що вони несуть яйця і потрібні в господарстві. Тільки-но вийду надвір, гляну на них, раптом відчуваю в шлунку прірву. За годину мені вже краще, але від курки самі кістки лишились. Одного разу наші поїхали до Клокот помолитися, щоб татуньо, тобто я, вдома нічого не зжер і не заподіяв нової шкоди. А я собі походжаю по дворі, і раптом упав мені в око індик. Я мало що не заплатив за нього життям. Стала мені впоперек горла кістка з його стегна, і якби не учень, такий собі маленький хлопчик, — він мені ту кістку витяг, — я б сьогодні не сидів тут з вами і цієї світової війни не дочекався б. Та що тут говорити! Той мій хлопчина-учень такий пухкенький, товстунчик. Жвавий та моторний...
Швейк підійшов до Балоуна.
— Покажи-но язик.
Балоун висолопив язика, після чого Швейк звернувся до присутніх у вагоні:
— Я так і знав: він зжер І свого учня. Признайся, коли ти його зжер? Тоді, коли ваші знову пішли до Клокот, так?
Балоун у розпачі благально зчепив руки і заволав:
— Дайте мені спокій, друзі! До всіх моїх нещасть ще й такі речі чути від своїх товаришів!
— Ми вас за це не засуджуємо, — сказав однорічник. — Навпаки, видно, що з вас буде добрий вояк. Коли французи під час наполеонівських воєн облягали Мадрід, іспанський комендант фортеці, щоб з голоду не віддати її ворогові, з’їв без солі свого ад’ютанта. Це вже справді жертва, бо посолений ад’ютант був би набагато стравніший. Пане фельдфебелю, як прізвище нашого батальйонного ад’ютанта? Ціглер? Та це ж якийсь недоїдок. Ним би не нагодував і одної маршроти.
— Дивіться, дивіться, — сказав фельдфебель Ванек. — У Балоуна в руці чотки.
І справді, Балоун у своєму великому горі шукав порятунку в намистинках виробництва фірми «Моріц — Левенштейн» у Відні.
— Вони теж із Клокот, — сказав сумно Балоун. — Поки мені їх принесли, наклали головою двоє гусенят. Але хіба то м’ясо, так, якась м’якушка.
Незабаром прийшов наказ по всьому ешелону — за чверть години вирушати. Але ніхто цьому не повірив, і трапилось так, що, незважаючи на всі застережливі заходи, дехто відстав... Коли поїзд рушив, бракувало вісімнадцять солдатів і фельдфебеля Насакла з дванадцятої маршроти. Поїзд уже давно зник за Ішатарчею, а фельдфебель сварився в балочці, в акацієвому гайку за вокзалом, з якоюсь повією, що вимагала від нього п’ять крон, тоді як він пропонував їй в нагороду за виконану службу крону або кілька ляпасів.
Зрештою, борг було сплачено ляпасами з такою силою, що на повіїн крик почали збігатися з вокзалу люди.
3. З ГАТВАНА НА ГАЛИЦЬКИЙ КОРДОН
Під час залізничної подорожі батальйону, який мав іще йти пішки від Лаборця через Східну Галичину на фронт і там добувати воєнну славу, в вагоні, де сиділи однорічник і Швейк, знову точилися дивні розмови більш-менш протидержавного змісту; те ж саме, тільки в менших масштабах, відбувалося і в інших вагонах. Ба навіть і в штабному вагоні панувало якесь невдоволення, бо у Фюзешабоні з полку надійшов наказ про зменшення пайки вина офіцерам на одну восьму літра. Звичайно, при цьому не забули й про солдатів — їм зменшили пайок саго на десять грамів. Це було тим загадковіше, що ніхто ніколи в армії саго не бачив.
Все ж таки треба було повідомити про це фельдфебеля-рахівника Баутанцеля. Той з цього приводу страшенно образився і відчув себе обкраденим. Він уголос висловлював своє обурення, бо саго, мовляв, тепер дуже рідкісна річ і за кілограм він міг би дістати принаймні вісім крон.
У Фюзешабоні виявилось також, що одна рота загубила польову кухню, а саме на цій станції мали нарешті варити гуляш з картоплею, на який покладав такі надії «сортирний генерал».
Слідством установлено, що ця нещаслива польова кухня взагалі не виїжджала з Брука і, мабуть, досі стоїть десь там, за бараком № 186, занедбана й холодна.
Кухонний персонал тієї польової кухні був напередодні замкнений на гауптвахті за бешкет у місті й зумів залишитися там тоді, коли його маршова рота переїздила вже через Угорщину.
Маршову роту, що залишилась без кухні, прикріпили до іншої польової кухні. Це, зрозуміло, не обійшлося без сварки, бо між солдатами з обох рот, яким призначено чистити картоплю, почалися контроверзії: ті й ті казали, що вони не такі дурні, аби гнути горби на інших. Та кінець кінцем виявилося, що, власне, вся ця історія з гуляшем і картоплею — тільки маневр, солдатів тренували на той випадок, коли б, припустімо, на фронті на передовій варився гуляш, і раптом — наказ: «Alles zurück!» 1 Готовий гуляш миттю виливають із казанів, і ніхто його навіть не понюхає.
1 Усі назад! (Нім.)
Це була своєрідна підготовка, не те щоб трагічна, швидше повчальна. Бо, коли мали той гуляш роздавати, надійшов наказ: «По вагонах!» — і ешелон повезли далі на Мішкольц. Але й там гуляшу не роздавали, бо на другій колії стояв поїзд з російськими полоненими, тому солдатів не випускали з вагонів. Зате їм залишали вільне поле для фантазії, що гуляш роздаватимуть аж тоді, коли вони зійдуть у Галичині з поїзда, а тоді той гуляш визнають непридатним для вживання й викинуть.
Отже, гуляш повезли на Тісалок, Зомбор, і коли вже ніхто не чекав, що той гуляш роздаватимуть, ешелон зупинився в Новому Місті під Шятором, де під казанами знову розпалили вогонь, розігріли гуляш і, нарешті, роздали.
На станції було повно людей. Спочатку мали відправляти два поїзди з боєприпасами, за ними два ешелони артилерії і поїзд з понтонними вагонами. Взагалі, можна сказати, тут зібралися поїзди з військами всіх можливих видів зброї.
За вокзалом гонведи-гусари «обробляли» двох польських євреїв, відібрали в них кошик з горілкою і замість плати, бувши в доброму гуморі, періщили їх по фізіономії. На це, очевидно, мали дозвіл начальства, бо поблизу стояв їхній ротмістр і мило всміхався, поглядаючи на цю сцену. В той час за складом кілька інших гонведів-гусарів лізли під спідниці чорнооким донькам побитих євреїв.
Був на станції також поїзд з літаками. Поруч, на другій колії, стояли платформи, навантажені рештками того, що колись було літаками і гарматами, але тепер являло собою лише купи брухту: підбиті літаки, розірвані дула гармат. Поки все міцне і нове їхало туди, в гори, ці рештки слави поверталися в тил на ремонт і реконструкцію.
Проте поручник Дуб пояснював солдатам, які юрмилися навколо розбитих гармат і літаків, що це воєнні трофеї. Але раптом він помітив, що поблизу від нього в центрі іншої групи солдатів стоїть Швейк і щось теж розповідає. Підійшовши, поручник почув розважливий Швейків голос:
— З якого боку не глянь — це все ж таки воєнні трофеї. Воно, правда, на перший погляд декому буде трохи дивно, коли прочитає на лафеті «K. und K. Artilleriedivision» 1, але це, напевно, тому, що та гармата спочатку потрапила до рук росіян, і нам довелося її знову відбивати, а такі трофеї набагато цінніші, бо... Бо, — казав далі Швейк урочисто, коли вздрів поручника Дуба, — ми нічого не повинні лишати в руках ворогів. Це так, як з Перемишлем або з тим солдатом, у якого під час бою ворог вирвав фляжку. Це було ще за наполеонівських воєн. Отож солдат уночі пішов до ворожого табору і приніс свою фляжку назад, причому ще заробив на цьому, бо якраз на ніч ворогам роздали горілку. Поручник Дуб тільки й сказав:
— Ви, Швейку, краще забирайтесь геть, щоб я вас тут удруге не бачив!
— Слухаюсь, пане лейтенанте. — І Швейк пішов до інших вагонів, доповнивши свою промову такими словами, що, коли б поручник Дуб їх почув, він би, напевно, від злості вистрибнув із мундира, хоч це був цілком невинний біблійний вислів:
— Ще трохи — і побачите мене, і знову ще трохи, і вже не побачите мене.
Поручник Дуб був такий дурний, що, коли Швейк пішов геть, він знову звернув увагу солдатів на підбитий австрійський літак, на металевому крилі якого було чітко означено «Wiener-Neustadt» 2.
— Цей російський літак ми підбили біля Львова, — сказав поручник Дуб.
Ці слова почув надпоручник Лукаш, який саме підійшов до юрби і голосно додав:
— При цьому обидва російські пілоти згоріли.
Потім мовчки пішов далі, подумавши собі, що поручник Дуб таки телепень.
Пройшовши повз кілька вагонів, Лукаш побачив Швейка і вирішив його обминути, бо з виразу Швейкового обличчя було видно, що в нього багато зібралося на серці і йому страшенно кортить усе це викласти надпоручникові.
Швейк попрямував просто до нього:
— Ich melde gehorsam, Kompanieordonanz 3 Швейк просить дальших наказів. Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, я вже шукав вас у штабному вагоні.
1 Імператорсько-королівський артилерійський дивізіон (нім.).
2 Вінер-Нейштадт (місто в Австрії).
3 Насмілюсь доповісти, ротний ординарець (нім.).
— Слухайте, Швейку, — просичав надпоручник Лукаш. — Знаєте, хто ви такий? Ви вже, мабуть, забули, як я вас назвав?
— Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, я такого не міг забути, бо я не якийсь там однорічник Желєзний... Ще задовго до війни ми стояли в Карлінських казармах, і був у нас полковник, чи то Флідлер фон Бумеранг, чи ще якийсь «ранг».
Книга: Ярослав ГАШЕК ПРИГОДИ БРАВОГО ВОЯКА ШВЕЙКА
ЗМІСТ
На попередню
|
|
