Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ЛІНА КОСТЕНКО / Вибране
Чи грек ходив їх малювать з натури?
Жив у степах, набравшися халеп?
Такий шедевр не створиш за два тури,
тут треба знати змалечку той степ.
Якщо були у скіфів полководці,
і Анахарс, брат Савлія, мудрець,—
то що, у скіфів не знайшлося хлопців,
котрі могли в руці держать різець?
Чи не було металів благородних?
Сюжетів бракувало корінних?
439
Недавно дядько в себе на городі
знайшов і штампи бронзові од них.
І це ж було не де-небудь, не просто
серед яких сучасних картоплищ.
А це було у Кам'янці-Дніпровській
на місці древніх скіфських городищ —
де ще городам городище сниться,
де, подолавши тисячу смертей,
іще стоїть невидима столиця,
яку воздвиг славетний цар Атей!
Чому той край так дивно звався — Герри?
Якими був населений людьми?
За п'ять віків до нашої ще ери
це знав той грек, і вже не знаєм ми.
Мабуть, Шафарик мав якісь підстави,
і древній грек домислювався теж,
що в слові Г є р р о с б відлуння слави,
що досягла балтійських узбереж.
Коли в бою тут воїн був убитий
чи участь брав проти яких нашесть,
йому на гробі, як почесний титул,
писали: «Геррос», тобто — слава, честь.
Шлях еволюцій мовних і етнічних
крізь многоту кривавих несприянь,—
відлуння слави з написів рунічних
чи не вернулось іменем сдов'ян?
Що тут було за праворітьми світу?
Дом не створили скіфи алфавіту?
Бо тільки Слово — пам'яті спасенність.
Живий народ, що мав свое письмо!
Чи, може, в них така була писемність,
що ми її вчитати не втнемо?
І хто вони? А ми хто? Хто ми? Хто ми?!
Хто наші предки? Прийшлі? Автохтони?
440
Сколоти? Лоти? Вихідці з Дворіччя?
Висока віть з пракореня слов'ян?
Які були тут мови і наріччя?
В яких садах співалось солов'ям?
Які були звитяги і поразки?
Що з правіків дійшло аж дотепер?
І хто були «божественні пелазги»,
як наших предків називав Гомер?
Чи ті віки вивчавши по дотичній,
так і заснем на тому відкритті,
що лиш майстри у Греції античній
могли створить шедеври золоті?
Чи нам судились пошуки натхненні,
знання якісь нові і нестеменні?
Чи тільки смуток золотої згадки
з неміряного обширу загадки?
А грек пливе, усе довкола бачить.
Уже човни далеко добулись.
А третя Мойра ножиці мантачить,
блись-блись на сонці ножицями, блись!
А у степу ж ні гаю, ні ліщинки.
То крякне крук, то коник заірже.
Спеклося літо. Спека. Ні дощинки.
Ген скіфська баба обрій стереже.
Можливо, грека дещо й покоробило.
Він, може, навіть говорив комусь,
що скіфська баба — добре одоробло
супроти грецьких витончених муз.
Але було це твердження наївне,
бо всяк народ на ділі доведе —
хоч там нема того, що б деінде,
зате є те, чого нема ніде.
Тож язика він мав би прикусити,—
де взяв би мармур степовий Пракситель?
А щодо власне женської натури,
то в тих степах були і завжди єсть
441
такі стрункі моделі для скульптури,
що Фідій би вважав собі за честь»
О музи геліконів степових!
О жриці вогнищ, вже давно погаслих!
Вода джерел, од спеки неживих,
була не вельми щедра для Пегасів.
Я чую ваші давні голоси.
Зап'ястя рук не звикли до мережок.
Чаклунський чар космічної коси
і золоті півмісяці сережок.
О музи, музи, музи кам'янії
Де грім душі, народжений з любові?
Ви мовчите. Ви плачете в мені.
Душа тисячоліть шукає себе в слові.
Скінчився степ — рівнини бездеревні.
Тут скіфський цар столицю заносів.
Тут городища, як фортеці древні,
стоять, окриті шкурами лісів.
Ції твердині ворог не повергне.
Тут позначив каміння неоліт.
Тут руди вже виходять на поверхню
і урвища розламує граніт.
А вдалині, на кілька днів погоні,
але з фортець ще видимі як сон,—
стоять кургани царських пантеонів,
і чайка плаче з вітром в унісон,
Там — звідусіль загрожені степи,
а тут фортеці, що й не підступи.
Тут люд осілий. Тут щанують труд.
І рух дадуть і кругові, і кросну.
Кують залізо із місцевих руд.
І мають славу дуже розголосну,
Тут процвітало різне ремесло.
Були будинки з каменю й саману,
442
І наверталось грекам на весло
латаття Білозерського лиману.
Раз побували греки в городищі.
Дізнатися, на що там ціни вищі.
Провідати знайомих паралатів.
Придбати медицинських препаратів.
Зміїної отрути напитати
(в одного грека був радикуліт).
А скіфські лікарі гомеопати
були тоді відомі на весь світ.
З них дехто жив і по чужих країнах .
Токсаріс — грецький був громадянин.
Зажив такої слави у Афіпах,—
мудрець Солон схилявся перед ним!
Вони вже знали деякі вакцини,
мікстури, зілля і настої трав.
Щоб перейняти дещо з медицини,
сам Гіппократ у Скіфії бував.
У місто греки в'їхали волами.
Воно було оточене валами.
Шумів базар. Проходили транзити.
Лежали хури червонястих руд.
Вгорі жили царі і ворожбити.
Внизу роївся ремісничий люд.
Риботорговці натягали тент.
Шкварчали біля яток чебуреки.
То, поки дядько скупить реманент,
пішли й собі повештатися греки.
У передмісті вулиці вузенькі.
Такий там брязкіт, гуркіт, гукіт, дзенькіті
Скрізь чорні гути, кузні і майстерні.
Вода парує в кам'яній цистерні/
Коваль кує, не втомиться клепати —
мечі, голки, зубила і лопати,
цвяхи, ножі, сокири і серпи —
на все Пониззя і на всі степи.
443
Купили голку. Мали з тим мороки.
Промчався вершник. Грек розгарячивсь.
Зайшли до скіфа, що колись два роки
на ювеліра в Ольвії учивсь.
Там розглядали різні візерунки.
Ливарні форми. Золото. Емаль.
А він сидів, якраз робив малюнки —
ягнят і птиць на царську пектораль.
Подарував їм для жінок прикраси.
В ткача купили виробів лляних.
Пішли угору. Кам'янські тераси
були не гірш, як в Ольвії у них.
Хороми царські зблизька роздивились.
Цікавий грек у браму заглядав.
Маленький цар уже, напевно, виріс.
Тепер, мабуть би, грека й не згадав.
Похвастав грек, що він з царем стрічався.
І як за нього Геродот ручався.
Такий тоді малесенький був скіф —
тепер могутній цар Аріапіф.
Шкода, що скіфи з царської обслуги
взяли ворота на залізні шпуги.
А то б він, грек, бо він такий,— як схоче,
то він і в гості до царя заскоче!
Заночували в дядька в таборищі
на молодому сіні на горищі.
Напівмандрівний і напівосілий,
уже й якусь маєтність вапосілий,
він мав овець і поле сочевиці
неподалік від царської столиці.
Почастував їх гойно, хоч і просто,
завдавши тим жоні переполох,—
лемішка із облущеного проса,
із часником колочений горох.
444
Почавши тут, продовжили у свахи
з ужитком пирогів, рибця і саламахи.
Якісь прегарні скіфські молодиці
книші пекли на глиняній кабиці.
І верхи на лозинах дітлахи
рубали кропиву і лопухи.
Із городища, із того содому,
майстри вертались навпрошки додому.
А з поля йшла, струнка і тонковида,
ще несвідома чарівничих зваб,
богиня квітів, юная Хлорида,
у жовтому віночку із кульбаб...
В кабиці дотлівала дровиняка.
І вітер віяв із вечірніх плес.
І спало все — пракішка й праконяка,
прапівень, пракорова і прапес.
На сіно грекам кинули верету.
Не спалось греку, цілу ніч крутивсь.
Мабуть, того, що в стріху з очерету
на нього місяць скіфський подививсь.
Чи, може, смутком по душі продерло,
Далеко з дому і земля чужа.
І Шлях Чумацький, зоряне Прадерево,
ховав у хмарах голову Вужа.
І жінка бідна в Ольвії, не спиться їй.
Прогнавши залицяльників-п'яниць,
уже робила всякі ауспиції —
гадала на погоду і на птиць.
Вона уже ходила і до піфії,
спитать про мужа: як він там у Скіфії?
Вона питала піфію-сидуху,
що як же так, ні слуху ані духу?
А піфія, що в храмі проживала,
священний лист лавровий пожувала
445
і так сказала, сидя на тринозі:
— Хвала богамг твій муж ужав дорозі!
Не уточнивши у наступній фразі,,
яку дорогу має на увазі.
Хоча грекиня у своєму горі
не втямила б абстрактних категорій.
Бо що їй зустріч в просторі і в часі?
Вона чекала мужа на терасі
її любов, така палка і вірна,
була з безмежжям трохи не співмірна.
Бо Пенелопі добре було ждати,
адже у неї німфа була мати.
А ця грекиня смертної породи,
таке чекання згубне їй для вроди.
Otojk вона і нидіє & надії,
марнує свої роки молодії.
І килим тче, хоч, може, і не поре,
і з женихами й слова не говоре.
Все дивиться у далеч з-під долоні —
а що, як він пропав десь у полоні? І
На тій горі* засмалена жаркотою,
вона вже — як фігурка теракотова.
А грек пливе. Дніпро — дорога срібна.
Вже й притомились греки-веслярі.
А буде ще ж і Скилла, і Харибда —
оті страшні порога на Дніпрії
Вже дехто встиг з утоми огризнутись.
А інші духом занепали вкрай.
А грек пливе. Вже ж ніяк і вернутись,
так запустився глибоко в цей край.
Он Одіссей проплив чотири моря —
яких нещасть йому напряла МойраІ
Було всього — кикони і киклопи,
і Посейдон лютився, дідуган.
446
Та ще з тими супутниками клопіт,
все щось учворять всупереч богам.
І хоч була любов його взірцева,
а скрізь за пим ганявся Гіменей.
Тим часом Кирка, і вона ж Цірцея,
кількох перетворила на свиней.
То добре, що в гекзаметрах синхронно
живі і мертві води жебонять.
Чаклунки чаклували. Лестригоня
хотіли поковтать, як жабенят.
Йому ж було і встежити незмога,
що часом витворяли там вони.
Биків священних Гедіоса-бога,
наприклад, з'їли, яаче дикуни.
А як сирен почули, бідолахи,
то що робилось, пропадай життя!
Але найгірше, звісно, лотофаги —
ті, що дали їм лотос забуття.
Тут головне, що вчасно дременули,
а то б забули геть усе минуле.
Оцей би грек, якби ужив ті спеції,
втонув би гірше, як в ріку Супій.
Сказав би: — Що? А хай їй грець, тій Греції!—
Та так би вже і цмуляв той паній.
А він пливе, спокуси проминав.
Щодень міняє обрій далина.
А він пливе та жінку споминає,
що килим тче у Ольвії одна.
Хоч він, гречин, бувало, де не їде,—
йому моргають різні Данаїди.
Але ж бо й гарні скіфські антилопи!
Та й він, як вип'є,— чим не Діоніс?
Однак любов своєї Пенелопи,
як Одіссей, він з гідністю проніс.
А вже дуби стоять кількасотрічні.
А вже і скелі — серце завмира.
Це від Карпат відроги кристалічні
тут підійшли напитись до Дніпра.
Піски сипучі. Схили крем'янисті.
Дніпро шумить. Земля як нічия.
Гребеш, гребеш, а мов стоїш на місці,—
така стрімка й потужна течія.
Одному греку поперек ломило.
Спинитись мусив грецький караван.
Такий був грек могутній, здоровило,
і в цих краях не раз уже бував.
А раптом зліг заохкавши. І поки
пісок гарячий підгортав під боки,
вже острівок той греки дослідили,
уже у вершу раків наловили.
Уже й вечерю мали на мазі.
упікши дичину на вертлюзі.
І грек сказав: — Ну й парить, ох і спека!
Мабуть, на зливу ломить поперек.
А ще ж дорога і важка, й далека.
А ще ж пороги! — зажурився грек.
Хоч би взяли боги нас під опіку!
Сюди не всяк хоробрий допливе.
Ви що, не чули, в них тут споконвіку
Триглавий Змій на Хортиці живе!
Заснули греки, вже й зоря поблідла,
під плюскіт хвилі і під шум дерев.
І снилась грекам то Лернейська гідра,
то Змій Триглавий, то Немейський лев.
На другий день пливли до підобідку.
Знялася буря невідомо звідки.
Посутеніло. Між Дніпром і Доном
Перун переморгнувся з Посейдоном.
Ударив грім. Пополотніли греки.
Притьмом до гнізд верталися лелеки.
448
Насупило. Дніпро поворонів.
Накрила греків піна бурунів.
І, пошпурлявши волею стихій,
кудись прибило к матері лихій.
Лиш завдяки прихильності Паллади,
бо був би греку тут кінець балади.
Тож бідні греки, мокрі як хлющі,
втягли човни на берег у кущі.
А де ж самим знайти тут укриття?
Громи над головою гуркотять.
І скелі ще архейської доби
стоять, немов камінні кадуби-
А злива ллє. Аж онде і печера в.
Перун об скелю чиркає вогнем.
А може, ними там і повечеряв
якийсь страшний тутешній Поліфвм?
Угору греки дерлися по кручі.
З-під ніг котились камені грукучі.
В печеру темну вскочили, як в жлукто.
Хопили стін, як тонучий корми.
В печері щось завило, залулукало,
черкнуло греків кігтями й крильми!
Перун кресав об скелі блиокавиці,
Тремтіло все — дерева, греки, птиці.
І ось тоді, проламуючи хащі,
три голови звернувши врізнобіч,
Змій пролетів. Вогнем дихнув із пащі.
Бо Змій літає в горобину ніч.
Так ця поява греків настрахала!
Чекали ранку, розпач огортав.
Громи гриміли. Злива не вщухала.
І у печері пугач реготав.
Грек перший вранці визирнув. Світало.
Від страху серце дуже калатало.
15 Л. В. Костенко
449
Уже було спокійно все довкола.
І з гнізд пташиних чувся кволий виск*
І горизонт з плечима дискобола
шпурнув у небо дурпуровий дшнс
Ревли порога. Був страшний тіш клекіт.
В Дніпрі стояли Кам'яні Стоги.
Богів з Олімпу марно тут і кликать,
тут владарюють інші. вже боги.
Тут можна їхні обриси розгледіть —
обличчя скежь похмуре і живе.
І хмарка біла, наче Леда — Ле5|дь
кудись туди, у Грецію, пливе.
Якийсь дідок, сліпий на одне око,
пасе козу на схилі одиноко.
І грек сказав: — А може, я проґавив?
І вітер вщух, і дощик перестав.
Щось не вернувся Змій отой Триглавий,
що тут вночі над нами пролітав..
— Та прилетить,— сказав дідок.— Ще рано,
А ти не бійсь. Пішов десь до чопа.
Змій бореться лйшє в б&гатарямм.
Таких, як ти, цей Змій тут ие чіда.
Грек ааеселі», подякував аа щирість,
Пішов пройтися, сонця не заспав.
А вранці греки вишили, сполошились,—
немає грека. Як у воду впав.
Вже й $ човнах вантаж пересушили.
ПодергН juttii гагаюде зашили.
Вже погукали, кожен зокрема.
Пора в дорогу, А норо нема.
Уже вдовими окуня і щуку.
Уже гукнули тонше ультразвуку.
Уже у яр попадали сторчма.
Отак шукала. А «аго нема.
Вже й дичину упорали яечену,
Уже й думки подумали жаскі.
450
А він шукав на острові печеру,
де народився сиж Геракла — Скіф!
З'явився геть подряпаний гілками.
Ну, тут на нього греки з кулаками.
А вів їм склав усі свої трофеї —
кремінний ніж, сокиру кам'яну.
— Чи не прибав нас вітер до Гілеї?
Жили тут люди в давню давнину.
Не ветиг я,— каже*— обійти цей острів.
Які тут скелі і який тут простір!
Уже й дороги видно вдалині.
Вони ревуть, як тура кам'яні
Краси такої Змієм не аурочиш.
Тут на воді співає очерет.
І дикі бджоли грушевих урочищ
у дувла дбають бурштиновий мед.
Печеру бачив* там чайки гніздились.
Хотів, зайти, зірвався, не доліз.
Отам вони, мабуть, і народились,
три брати — Скіф, Гелон і Ахафірс.
Красива мати в них була, зміюка.
Геракл поїхав. Виросли малі.
Натяг найменший батькового лука
та й став царем всієї тут землі.
Але ж яке ревіння безнастанне!
Це описать — зламається перо.
Куди ви, греки? Тут яктсь титани
загородили скелями Дніпро.
Киплять, ревуть г піняться ноток».
Шалений вир закручують валж.
Тут треб» йте в село Перевснюки,
просить людей, щоб пе-ре-вокя«*к-лн.
Тут вязнггажу з човнів не наноситесь.
Це поєдинок каменю й води.
Тут Шум-Порігг Вудило, Ненаситець,—
тут дев'ять їх, попробуй обійди!
451
Роззулись греки. Вже і роздяглися.
Ідуть, ногами мацаючи дно.
Античні греки, а котрий і лисий,
і петельгузий,—що кому дано.
Отак брели ті греки безодежні.
Вели човни вздовж берега в рогіз.
І німфа, що жила в печері прибережній,
дивилася на них, сміялася до сліз.
Коли аж ген — іде абориген.
Сидить на бочці скіфський Діоген.
Якийсь хлопчина запряга воли.
Два лісоруби також наддали.
Та так човни, укупі з вантажем,
на коліщатах потягли гужем.
Бо корабель великий чи баркас
лишився б тут, перевезли б товари.
З тамтого боку інший повсякчас
чекає транспорт. Так і допливали.
Ніхто з купців тут не застряв ні разу.
Були тут греки і майстри з Кавказу.
І фінікійці, люди всюдисущі,
не раз перепливали тут по суші.
І навіть плив кудись і звідкілясь
іранський остракіруваний князь.
Човни ж везли у десять пар волів,
явивши тільки вуса з-під брилів.
Це, звісно, діло не таке і скоре.
Минали верби, липи й осокори.
Гаї минали. Кручі обминали.
Варили юшку. І волів міняли.
При ручаях спинялись на нічліг.
Такі тут люди мовчазні, аж чудно.
Бо звикли. Так шумить поріг —
людського голосу "не чутно.
Півсотні верст за два дні побороли.
На третій день ставали до кодоли.
І, підкотивши під човни колоди,
спустили греків знов на тихі води.
Пливуть вони з коштовними речами.
А щось у лісі вевкалось ночами,
Ліси підходять близько до води,
питають греків: — Ви ото куди?
Чи вам було надморських торжищ мало*
Чи вас нічого дома не тримало?
І хто вас на ці мандри підбивав?
Сюди ж і Геродот не допливав!
Тут праліси. Тут болота і нетрі.
Тут раз на рік вовками виють неври.
Ніхто із вас додому не доїде,
з'їдять вас андрофаги-людоїди.
Тут люди дикі у своїй основі.
Будини тут їдять шишки соснові.
Тут житла вбогі, звичаї незвичні.
Кому тут треба амфори античні?
Тим часом жінка ткала килимочка
в тіні троянд і спілих виногрон,
де па фронтоні грецького домочка
сміявся акротерій-машкарон.
Була іще всіляка там ліпнина,
пальмети різні в камені рудім,
ще й дифірамб на честь громадянина,
що збудував такий чудовий дім!
Оскільки ж час хазяїна поглинув,
тут не було ні танців, ні музик.
і акротерій з паленої глини
всім женихам показував язик.
453
Та ще й перекривляли у саду
заморські нтиці ара й какаду.
Внизу лиман лежав у очереті,
бичків було в лимані без числа.
Але доріжка, мощена череп'ям,
уже й веленим мохом поросла...
А на жрайевіту, в невідомій точці,
пливе грегаш у маковій сорочці.
Пливе й пливе на шв®іч із примор'я.
Чшо смагляве вітер молодить.
Пливе й не знає, що вже третя Мойра
із ножицями жде його, «идить.
А навкруги —- природа первозданна.
І люди щедрі й добрі, як вона.
Все їм дала богиня їхня Д#на.
Живе народ. Кочують племена.
От якось греки /їхали шдвечір.
Аж гульк — село, чимало щось дворів.
І держать небо ла кремезних плечах
старі Атланти дужих яворів,
Втомились греки веслами махати.
Зашили у двір. Віконце золоте.
А тут якраз -жіноцтво біля хати
вінки купальські, сидячи, плете.
Ну, среки що? Зайшли, пожартували.
Ну, грекам що? По «арці налили.
Та так хто шіівали і співали,
і греків теж у пісню заплели.
Було столів велике застеляння.
Були землі всещедрої плоди.
Бог літньою сонцестояння
тоді брав шлюб з богинею води.
Не визнають тут Зевсв і Паллади.
Тут сповідають люди на Дніпрі
високий культ астральної тріади —
культ Міояця, кудьт Онця, культ Зорі,
454
Звуть молодого місяцем і князем.
У них дівчина сходить*, як зоря.
Шанують предків. А. зберуться рааом -г
у них тут пам'ять замість вівтаря.
Згадають рід. до> сьомого коліна.
В них Рід як Бог, у ньогв сонця лик.
Вони з вогню, у них душа нетлінна*
У них і серп — як місяць молодик.
У них; зірчаті пряшош жертоааі.
Вони без маку не спечуть коржа,
Тут і діжа в них, наче місяць, вповні,
У них і місяць сх&дизь» яш діжа.
їм їхній Бог біди не заподіє..
Богинь нема сварливих і гризьких.
Бо тут боги — як втілення надії,
а на Олімпі — пристрастей, людських.
Не зразу греки стали толерантні.
Скіфиня теж хапала рогача.
Вони хотіли тут своїх гарантій
і навіть вимагали товмача.
Коли ж вона внесла у друшляку
лунарний символ — ліплені вареники,
та греки також прийняли цей культ
і стали вже навік йоге звхэденяявди
Спочатку греків тродгн в сон хилшю*
Здорожились вже й; ніч: була глуха
Та не такий тут бог Семиярило —
він хоч кого від сну розкутурха.
Були до ранку в тому селищі
великі ігри, танці і веселощі
Пили меди, зрубали чорноклена,
втопи ля смерть, що звалася Марена.
В цьому краю* Дажбога і Перова
таки той грек не-втримався» кутаув;
Якби йому кіфара семиструнна,
то він би і вакхічне щось утнув 1
455'
Вогонь купальський розвели на вигоні.
Було там крику, сміху і забав.
Сандалії поспалювать невигідно,
то він роззувся босий і стрибав.
Крізь той вогонь проводили худобу,
І не стирали попіл з підошов.
Хто мав яку жалобу чи хворобу,
крізь всеочисне полум'я пройшов.
Вогонь святий. Співали півні треті.
Під ранок там робилося таке!
Там парубки на бриючому злеті
ішли, штаньми палаючи, в піке!
Дівчата верещали, огинались.
Мабуть, хотіли, щоб за ними гнались.
Вогонь жахтів, угору як сахнувся!
Один дідок там ледь не розчахнувся.
Стрибали всі. І, обсмаливши п'яти,
грек розігнався, щоб стрибнути вп'яте.
Але спинився, підвернувши ногу.
А скоросвіт і рушили в дорогу.
Дівчата й хлопці греків проводжали*
Богів прихильних грекам побажали.
Дали в дорогу різних почастунків,
лящів, тарані і місцевих трунків.
Дід врізав меду забоцень. Бабуні
вдягли на греків по вінку цибулі.
На віддарунок греки всім потрошку —
тій амулетик, тій боспорську брошку.
Тій гребінець із дерева кедрового,
тій скарабея темно-лазурового.
Браслет з пружинки. Пригорщу кулонів
із клешнів краба й кримських халцедонів.
Міцного квасу випили по дзбану.
З вогнів купальських ще курився дим.
Був ранок — як хітон із тиші і туману
з обличчям сонця восково-блідим.
456
Пливуть вони між тими берегами.
А скрізь луги безмежні за лугами.
Піщаний берег в решеті стрижів.
І добрі люди гарних типажів.
У кожен яр шугнуло по Сибіллі.
Вже де-не-де й димок із димаря.
Пасуться в лузі коні, та все білі,
як у фракійського царя.
І на душі у греків не маркітно.
Дорога, мандри — діло молоде.
А на тинах гладущики, макітри.
А на тинах і амфори як де.
На злуці рік святилище богині.
Такі сади, що важко проминать.
Гойдаються на вербах Берегині,
протослов'янські родички наяд.
Казковий край, небачені терени!
А прийде вечір, тільки бережись.
Дівчата тут співають, як сирени,—
хоч до корми ремінням прив'яжись!
Ще й, звісна річ, розказую не все я.
На це потрібно віщої струни.
Далекий світ, купецька одіссея,
хмільне старе вино старовини!
Он Одіссей вертався десять год,
та й то зазнав ого яких пригод.
А цей гречин вертається віки,
та ще ж ізвідки — прямо з дна ріки! —
в двадцятий вік причалює од Скіфів! —
а от про нього ні чуток, ні міфів.
І все тому, що наша ера
чомусь і досі не дає Гомера.
т
От грек пливе. Сидить у човні босий.
Червоне сонце сходить з-за горц.
Там цілий ліс набокуватих сосен,—
мабуть, такі там віяли вітри.
457
А серед сосен капище прадавнє.
Внизу корчі сумні та осока*
І в Борисфен задумливо впадає
якась не знана грекові ріка*
І сивий жрець сказав їм, як із неба:
— Гей, добрі люди, а чого вам треба?
Вклонились греки звичаям тутешніми
Спитали греки, що це за ріка.
І сивий жрець вклонився низько теж їм,
хоча дивився дуже звисока.
Відтак велично показав їм костуром —
там далі місто й люди не скупі.
Сказав, що обрій — це усмішка простору
і що ім'я цій річечці — Супій.
Тоді вона була ще судноплавна.
Туди якраз кораблик завертав.
І під вітрилом схожий хтось на Фавна,
моргнувши оком, греків привітав.
І грек сказав, подумавши, невдовзі,
посмикавши борідку чепурну:
— Ви там торгуйте на великім торзі,
а я, мабуть, в цю річку заверну!
Йому ж його супутники махали*
не завертати в річечку прохали:
— Куди пливеш, не спокушав би долі!
Хто зна, яке тут царство межова?
А там же біля торгу на Подолі
знайомий грек із Хіосу живе!
Там зброю вміють у руках тримати. ,
Живуть на схилах, люди з ремеслом.
А тут з кущів як вискочать сармати,—
чим будеш одбиватися, веслом?
А він сказав: — Цвіте торгівля, поки
проворні греки шастають в протоки!
Та я вернусь, вернусь небезпремінно.
У цій же річці чаплі по коліно.
458
Хіба ж такі в житті я бачив русла?
А тут ця річка травами загусла*
Пливе гречин, весельцем попихавться.
А водяник у вуса посміхаються.
Хіба ж йому, гомерівському греку,
не подолати подорож далеку?
Та він же грек, йог© ріка не зморить.
У нього кров еояона, як на трьох.—
від предків тих, що наковтались моря
усіх адріатичних катастроф.
Та він же грек із Греції, в котрої
справіку мандри, як ідея фікс!
Та і річки ж там більші від Супсио —
наприклад, Лета і, наприклад, Стікс.
Ріка Супій, суповна річками,
в ліси й ліси все більше поверта.
І ряску з водяними павучками
при березі плотвичка хилита.
Ріка, звичайно, не Егейське море,
котре походить» звісно, від «еге».
Пливе гречин. Пряде ще друга Мойра,
і нить міцна,, і прядиво туге.
Якби фортуна не була сліпою,
хіба б лежав той грек на дні Судою?
Та він би, грек, умер би дідуганом,
за наш би плакав весь купецький рід.
Лежав би грек під Зевсовим курганом
в некрополі ольвійському як слід.
Носили б квіти правнукж дбайливі,
покоївся б у склепі його прах..
Увесь в різьбленні з дикої оливи
самшитовий стоя» би саркофаг.
Були б там екрізь фігурки-теракоти,
не звав би грек посмертної гіркоти.
деа
А то ж лежить — йому посеред річечки
латаття жовте ставить довгі свічечки.
А скільки вже проплавало гусей
там, де втонув злощасний Одіссей!
Над ним у небі світяться Плеяди.
Над ним не плачуть німфи і наяди.
Над ним пливла плотва і красноперка.
А підняли гречина лиш теперка.
І хоч би хто у світі здогадався,
як тут гречин з човном перекидався!
Але ж таки була якась причина,
що ні човна не стало, ні гречина.
Раптова буря? Вітер супротивний?
Так він же грек, а це народ спортивний.
Він, може, змалку марафони бігав,
траву на стадіоні толочив.
Він, може, навіть на Істмійських іграх
вінок із сельдерею получив!
От тільки жаль, ніякий же дослідник
вже не встановить, хто він, ім'ярек.
«Щасливе місто» — Ольвія —дослівно,
а він її щасливий грек.
Везе товар підвищеного попиту
негоціант з ольвійських передмість,
ще диригентам не завдавши клопоту,
як гість Варязький чи Індійський гість.
Та час іде, і все само собою.
Одна-дві ери тільки інтервал.
Шматок човна, добутий із Супою,
колись потрапить у музейний зал.
Афіна гляне тьмяними очима —
куди ж причалив цей Ольвійський гість?
Музейна тиша голосом гречина
про одіссею скіфську розповість...
460
Тож їде грек, ріку пересікає,
та так і зирить, мислями ширя —
чи де не вийде ніжна Навсікая,
струнка дочка Супойського царя?
Чи мо\ яка Каліпсо із сапою
сапає щось на березі Супою.
То він би розіслав свої верети
і весь товар пред ними розгорнув.
То він би, грек, ті бронзові браслети
на їхніх ніжках сам би защібнув.
І скіф не мав би бути суперечний,
бо грек ,6 грек, від того й слово — ґречний.
Ріка Супій на Стікс була не схожа.
Цвіло латаття. Днина була гожа.
Живуть же скіфи! Он їм навкруги
яких лісів насіяли боги!
Мілетський грек, що в Ольвії осів,
в житті не бачив ще таких лісів.
Бори, діброви, несходимі пущі.
Очима світять сови невсипущі.
Шишки на тім'я кидають білиці.
Мохи кошлаті, як зелений лев.
Дерева ходять. На пахучій глиці
лежить туман од дихання дерев.
На моріжечках спіють дикі груші.
В кору уп'явся хижий дзьоб стріли.
Дерев столітніх видовжені душі
кощаві руки в небо підняли!
А він один. Ліси і далина.
І тиша причаїлась з усіх боків.
У німфи Ехо є сестра Луна,
гукнеш — почують через сотню років.
461
Аж ось ліси розвиднились потрошку.
Рибальська сіть і кладка в одну дошку.
Плюскоче хвилька тепла і жива,
на камінці пісочок намива.
А онде й шлях, а трохи вище
людська селитьба, городище.
Там вежі, башти і димкц веселі,—
ну, як звичайно з людської оселі.
І той кораблик, що прибув знедавна.
Лише чомусь нема на ньому Фавна.
Причалив грек та й став у грецьку позу:
— Ну, налітайте, скіфи, до привозу!
Але стояли сосни на узвишші.
І лиш сюрчали коники у тиші.
Хто тут живе, гелони чи будини?
Чому немає жодної людини?
Шурхоче сіно. Каркає ворона,
священна птиця бога Аполлона.
Та ще, можливо, кіммерійський крук
сіда коню буланому на круп.
І на тому кораблику вітрило,
мабуть, когось убитого накрило.
Книга: ЛІНА КОСТЕНКО / Вибране
ЗМІСТ
На попередню
|
|
