Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ЛІНА КОСТЕНКО / Вибране
Між тисячі дзеркал жахаєшся —
невже?!
Хто так спотворив нас?
Хто мав з того втіху —
приписувати нам зображення чуже?!
260
*
Якщо всерйоз
якщо без антраша
Якщо прозріти страшно і раптово —
Поети
чи зґвалтована душа
спроможна вільно вимовити слово?
♦
Буває час орлів
а нині різне птаство
З державної руки сипнули їм пшона
Не треба правду говорить цвітасто
Вона сьогодні проста і страшна
♦
Переступи межу оторопіння
Чи є у тебе час на манівці?
На обрії вселюдського терпіння
вже сходить сонце
у терновому вінці
*
Душа — єдина на землі держава
де є свобода чиста як озон
Кордон душі проходить над світами
а там нема демаркаційних зон
*
Простору
простору
простору
і щоб ніяких травм
і чогось такого простого
як проростання трав
і чогось такого дивного
як музика
без блазенств
І слова
хоча б єдиного
що мав безсмертний сенс
261
*
Віки минули
і віки грядуть
.Чи людством бути
люди ще спроможні?
Демографічні вулики гудуть
а стільники розтоптані й порожні
*
І виростають покоління
котрі не чули тишпни
О найстрашніше з літочислень —
війна війною до війни!
І вже новітні канібали
і втрат людських не одридать
Що вберегли ми
що надбали
щоб дітям в спадок передать?!
Тривожними уважними очима
моя душа подивиться на все
Які фатальні наслідки и причини:
великий світ над прірвою пасе!
*
Хто в нашу долю тільки не втручався
В яких тейетах тільки не б'ємось
Духовний Чорнобиль давно вже почався
а ми іще тільки його боїмось
*
Негідно бути речником юрби
Раби рабів ще гірше ніж раби
Грядущий хам вже навіть не гряде
Уже він сам в грядуще нас веде
**
Дозиметром не вимірами дози
тотального спустошення душі
Історія лягає під-булвдоаери
Оучасний світ штампує фетиші
*
Спасибі предки за духовний спадок!
Трагічна доля ваших Фермопіл
де хлопчаки лхрілятють із роааток
в очниці ер адідшсішх черенів
Всілякі «ізми»
і всілякі «нео»
Усі держави з поглядом Горгон
Мені б куріш» на острожі Борнео
Але набуть і там вя?€ яолігон
*
Калина міряє коралі
а ти летиш по магістралі
Життя —.да божевільне рал лі
Питаю в долі
А.ЩО даяі?
♦
Не так страшна та річка Лета
не так цензура та гірка
як самозншцеяия поета
Ящшхшвю власаого ряди
Душа у вирій проводжає штиць
Трагічний профіль сходить над снігами
Поет не буде ширмою для вбивць
Були
і є
і будем ворогами
263
в
Як страшно оре історичний плуг!
Які скарби
були були
і зникли!
В глухі часи загострюється служ
В епоху гласності усі до всього звцкли
*
Спасибі вам за побажання влетів
Лечу на перебитому крилі
В Червону книгу запишіть поетів
Поети теж зникають на землі
*
Душа здригнеться і в астралі
Де ж те як писанка село?
В майбутнє підуть магістралі
а України наче й не було?!
.#
Кричали «біс»
пишались зробленим
Прогрес любили над усе
Летить лелека над Чорнобилем
нікому діток не несе
♦
Мій добрий ліс
моя любове
Тепер ти тільки мої сни
І листя різьблене дубове
І крона царствена сосни
*
Який був світ
античний і готичний!
Це снилось людству
чи таки було?
264
Світ робиться сухий і прагматичний
Вже ледве б'є кастальське джерело
*
Струїли все
пора на карантин
і вам поля
й тобі соснова кроно
А може й зараз твориться бурштин
але про це ще людству невідомо
*
Ох які усі ми генії
не настачишся вінків
Тільки що ж це там за постаті
там
у далечі віків?
Порівнявши
перевіривши —
еволюції нема
Так
нічого
милі віршики
павутиночка ума
Ліси та гори
мудрі як Тагори
Ще кажуть мудрі камінь і сова
Де чудодійний корінь мандрагори
щоб переклав ту мудрість на слова?
*
Неправда хлопці
слава — не аванс
Ця слава часом — славі протилежність
Усе це ігри на один сеанс
Люблю свободу
слава теж залежність
265
.#
І сум
і жаль
і висновки повчальні
І слово непосильне для пера
Душа пройшла всі стадії печалі
Тепер уже сміятися пора
Десь там планети в просторі без меж
Яка сумна у безвісті ночівля!
А може ми їм світимося теж?
А може ми їм зіронька ъещшгй
Ніч одягає m груди
свій старий медальйон
Місто спить як строфи Верхарна
Сікїлвки років землі —
і мільярд
і мільйон
-•а яка вона й досі ще гарна!
І смог
і СНІД
і чорний дим Бхопала
В Червоній канзі-сірі журавлі
Небійшесяжои
іще не все пропало
Останній вільний зубр
ще ходить по землі
І знов те ж саме
знову за своє
І дух людський энямы-ся
одкрилатів
£06
Христос
те зиаю
може да і є
Зате в очах рябіє од Пілатів
Гуманність добігає свої кроси
Задумалась на фініші століть
Тхорезний дід
котрий ткзав» додаст*--
такого- теж за* старість пожаліть?
*
Не боягузи
не дебіли
Але чому так душі сплять?
Тоді овації гриміли
Тепер овації гримлять
Ура!
Дозволено бути сміливими
Ох же ж і поговоримо
ох же й покричимо
Між іншим вовка уже підсмалили
Уроків історії не вчимо
Людей на світі смуток не трима
Розвію хмару над життям навислу
Іронія —
це блискавка ума
котра освітить всі глибини смислу
Режими хунти і Преторії
Минало все
лишалися народи
267
А грати що ж
це канва історії
Треба ж на чомусь вишити
обличчя свободи
*
Ви думали —
поет
ні ва холодну воду
Сидить собі поет
пописує «стишка»
Поети — це біографи народу
а в нього біографія тяжка
♦
[Чорний сон віків не збудеться
що мине
а що й забудеться
що засне
а що й розбудиться
Чорний сон віків не збудеться
БЕЗСМЕРТНИМ
РУХОМ СКРИПАЛЯ
♦ *
Такий чужий
*і {шитоМ'— -нешщу чий.
Химери шар задушать горизонт,
Земля вдихне глибинно і жагучо
на вишняках настояний озон.
Мені нестерпно, душно, передгрозно,
Ліловим чадом туманіє без.
Гудуть ліси, риплять дубові кросна,
парчеву зливу виткавши з небес.
Лягла грози пульсуюча десниця
на золоте шаленство голови.
Мені, мабуть, ніколи не досниться
сліпучий спалах чистої ;жаги.
Гроза мені погрожує громами,
закутий біль спинав на диби.
Нехай смакують почуття гурмани,
а ти стихія — любиш, так люби!
Чи ще тебе недоля не намучила?
Чи не сліпить грозою ткана ніч?
Люблю.
Чужого.
Раптом — неминучого.
Тужу тонкою млістю передпліч,
270
♦
Напитись голосу твого,
того закоханого струму,
тієї радості і суму,
чаклунства дивного, того.
Завмерти, слухати,, ие дахать*
зненацька думку перервать*
Тієї паузи безвихідь.
красивим жартом рятувать*
Слова натягувать, як луки,.
щоб вчасна збити на льоту
нерозшифрованої муки
невідворотну німоту.
Триматись вільно й незалежне
перемовчати: хто кого*
І так беззахисно й безмежно,
чекати голосу твогої
27.1
**
*
Ти половець, ти правнук печеніга,
з чужої муки і з чужої Мекки.
Я жду тебе, і я вже почорніла
на цих вітрах од горя і од спеки.
Овоять в степу брати мої кургани.
На стольний Київ сунеться навала.
Ми стрінемось. Ми будем ворогами.
Я вже на тебе меч наготувала.
Чужинець ти. І всі ви — яничари.
Турецьке зілля хиже і безнебе.
До тебе в сни приходжу я почами
8а сто печалей від самої себе.
Але не спиниш тінь мою зникому.
Моя душа зболілася в кольчузі.
Я знаю все. Я не скажу нікому,
що ми давно не вороги, а друзі.
Козацький син з козацькими очима,
при чому тут мечеть і той півмісяць?
Із ким ти йдеш?! Орда твого вітчима
усе на зраді вчинить і замісить.
Рубай мене, прицілься в мене з лука!
0 ти, що міг би буть моїм коханим! —
В твоїх очах неміряна розлука,
а ти ідеш на землю мою з ханом.
1 це твоя спокута і офіра —
опустиш руку раптом серед бою.
В тобі щемить моя висока віра,
а ти і сам не знаєш, що з тобою.
272
* »
#
Сахається розгублена душа,
почувши раптом тихі кроки щастя.
І неповторність кожної хвилини
шукав шлях від болю до перлини*
№
У світі зламу/і холодйоій
де? щавтя< аіткаявіа идощдаь»
чи ми пробачим одне одному
ща несподшаау дачаш*2,
Зи будем вік себе картати?
Але за віщо, Боже мій!
За те, що серце калатати
посміло в ніжності німій?!
За ті передані привіти?
За тихий погляд, що п'янить?
Нехай це сонечко посвітить.
Нехай ця туга продзвенить,
274
#
Пекучий тсень... лісів солодка млива...
смага стежок... -сонливиці лввад...
Іде троза давінка і тгучєрнва
садам зшойлі-руки-цілувать.
Крагогини пврпп вдарили об шибку.
Кардіограма блиснула крива.
Вітри-з розгону поламали скрипку*
гуде у тюсвж ібуита толова.
Тремтіння віт, і жах, і насолода,
шаленство злив у білому вогні!
Ну, от і все. Одплачеться природа.
їй стане легше, певно. Як мені.
275
♦ *
*
Не говори печальними очима
те, що бояться вимовить слова,
Так виникав ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.
Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола..,
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!
376
ПІНГ-ПОНГ
— добридень —
— здрастуйте —
— як справи? —
— спасибі — добре — як у вас? —
— робота — літо — спека — спрага —
— а настрій?
— добре —
— все гаразд —
— неправда — очі —
— вам здалося —
— ви зблідли —
— обережно — м'яч! —
вогнем мовчання зайнялося —
схрестились погляди — пробач —
кажи слова легкі й порожні —
кажи їх знов — кажи їх знов! —
а так дивитися не можна
в настільнім тенісі розмов —
277
*
Я дуже тяжко Вам» шдбедіани
Це все було як маренняу ят com.
Любо»шідкрал-а<ш,тжхо, як Даліла-,
а ршум єпящ довірливий Єамеон.
Тепер пора прощатися нам1. Будень.
На білих вікнах змерзлі» шражі
І як ми будем, яктепзрми будем?!
такі вже рідні і такі чужі**
Ця казка дні» — вота була- недовгою,
Цей світаяй e*jff— пішов без ввроштя,
Це твснр сяйво* иад м»вн> делегаті —
воно лтнгаотосв* на усв> життя.
2W
# *
Хай буде легко. Дотиком пера.
Хай буде вічно. Спомином пресвітлим,
Цвй збідни світ — березова кора,
по чорних днях побілена десь звідтам.
Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осінь похлинулась димом.
.Хащ буде аірко. Спогадам про Вас.
Ж&й %де світло, спогадом предивним.
Хай *ие роабудить смутку телефон.
Нехай печаль не зрушиться листами.
Хай буде легко. Це був тільки сон,
що ледь торкнувся пам'яті вустами.
£79
СУМНА КОЛУМБТАНА
Що, розуме, скептцчний мій химернику?
Не прикидайся, ти сумуєш теж.
Любов відкрити важче, ніж Америку.
По-перше, чи до неї допливеш?
А допливеш — то цілий чи потрощений?
Спустошений, ускладнений чи спрощений?
З якими вантажами, чи з багатими?
З якими міражами й сурогатами?
Ну, ось доплив. Ти певен, що впізнаєш?
Ну, ось впізнав. Ти кинешся в прибій?
Ну, виборов. Ну, вистраждав. Ну, маєш.
І все-таки — чи ти повіриш їй?
Не налетять якісь конквістадори,
копитом в душу і в обличчя — «плі!»*
І фермери посадять помідори
на шуканій ошуканій землі.
Як довго не було її в біноклі...
0 море днів, гірка твоя вода!
Просмолені канати із коноплі
вже натягати в бурю набрида.
Уя;е собі нічого не пробачиш.
Уже не йдеш наосліп, навмання.
Земля, земля!.. Ти вже її не бачиш.
Тобі в очах диявольське ткання.
Все вже змішалось. Все уже дифувія.
Земля, земля!.. Тепер уже невчас.
Коли тонула ще одна ілюзія,
ти вже й не кидав рятувальний пас.
Хай дальній берег в сонці медом плавиться.
Земля, земля!.. Усе уже було.
Хай іншому якомусь мореплавцеві
фазан розстелить пальмове крило.
1 хай пливе, і хай собі радіє,
а потім проклинає свій порив.
За Добрим Мисом Доброї Надії
вже не один той подвиг повторив.
280
• «
ft
He знадо, чи побачу Вас, чи ні.
А модее, власне, і fie в тому ©права,
А голова, ще десь вдалечині
в хтось такий, ян невтоленна спрага»
не покличу щастя не мов,
уна луни туди не долітав.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є,
Моя душа й від цього вже світає.
і
281
#
Нічого такогоіне<стагюсь.
Jio -хто ти для мене? '.Сторонній.
Життя штаяась,ісоталош>
гіркими зжгка&ш іронії.
Життя соталось, соталось.
Лишився ял$:бочок болю.
Нічого твкш'0'jae іжглоаь.
Ти просто схожий на Долю*
282
**
Г як тепер тебе забути?
Душа доікранрдобрела.
Таної дивної отрути:
я ще ніколи не пилаї
Такої чистої печалі;-
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчанні,
такого сяйва навкруги;
Такої зоряної тиші,
такого безміру в доби..
Це, може, навіть і не вірші,
а квіти, кинуті тобі,
283Pt
Ти — Шіва. Ти — індуське божество,
Твої реальні обриси двояться.
Боюсь на Тебе подивитись, бо
таких очей не можна не бояться.
Душа шукає слів, як молитов.
До синіх вікон туляться дерева.
О, ця побожність, схожа на любов,
очей повільних ласка мигдалева!
А очі ближніх — зведені курки,
і душі в нас беззахисні, як тири.
Ти думаєш, у Тебе дві руки,
а в Тебе дві, і ще, крім них, чотири.
У Хмарах Кабінетної Нудьги
вони з надпліччя виростають хижо
і відливають бронзою жаги
і сріблом заворожених наближень.
Повзе гадюка в чорний телефон.
Мигтять людей столикі дублікати.
А я стою. І це мій марафон —
самій від себе безвісти тікати.
Ми розмовляєм сухо недарма,
Такі чужі. А ти при всіх натомість
незримо обнімаєш чотирма
мою незриму світлу непритомність.
І дві мене, прозорі від безсонь,
на перехресті вічності й вівторка,
стоять під тінню бронзових долонь,
одна — Твоя, а друга — недоторка.
284
f
І не минає, не минаєі
І вже, напевно, не мине.
Тривога душу розпинає:
а що, як любиш не мене?
Я по-латині: аморе, амо!
Невже від цього рятунку немає?
А море, мамо,
а море, мамо, теж не минає.
А море, мамо, аморе, амо,
аморе, амо! А ти єдин.
Я обламаю хвилинам пальці,
щоб не сплітались в печаль годин.
Розпались хмари на міліграми,
і всох колодязь каламаря.
Куди забігти? Аморе, амо...
На карті місяця теж моря.
Чманіє сад од квітучої рясності.
ІДУ» вбиваю росу хвощів...
Море Кризисів.
Море Ясності.
Море Дощів.
285
**
Ти дивищся. А я вже -.як на храпі.
І слів ііема. І туга через край.
Життя іде по «Гдусівськш шляпік
отак.от « «здрастуй», я отак — «прощай»,
ТІроща, прощай, чужа .мені людино!
Ще не було ріднішого, як ти.
Оце і с той випадок єдиний,
коли найбільша муяшість —утекти,
286
Я кину все. Я вірю в кілометри*--*
обвітрені, задихані і злі.
Багато їх у матінки Деметри,
котра була богинею4 землі.
0, розмотай шляхи мені, богине!
Світ за очі від себе забіжу.
Рятуй мене, врятуй' мене; бо гине
моя душа, задивлена- в- чужу;
Так ніяшо, так беззахисно, так віддано,
так всупереч тверезомууму.
Врятуй мене розлукою і віддаллю,—
ні спогаду З'собонгне візьму;
В гірких оазах сонячної цедри,
де грім тримав зливу в рукаві,
де тільки версти, дерев'яні зебри,
пасуться в запорошеній траві,—
хай буде степ, хай буде ліс і гори,
хай вибухне земна твоя пралють,
коли лихі на око семафори
мені дорогу смутком переллють!
287
Отак пройду крізь твій великий подив,
не зачеплюсь об лагідні слова.
Ти Вельзевул. По душу теж приходив.
А я не віддала її — й жива.
У тебе з вуст пашіло біле полум'я.
Аби ж то й окошилося на тім.
Ти був високий, наче сонце полудня,
і сумнівам скорочувалась тінь.
Таким лишись. А я піду у зливи.
Молитись пням... Такі тотальні пні..*
Я не люблю нещасних. Я щаслива.
Моя свобода завжди при мені.
288
Недумано, негадано
забігла в глухомань,
де сосни пахнуть ладаном
в кадильницях світань.
Де вечір пахне м'ятою,
аж холодно джмелю.
А я тебе,
а я тебе,
а я тебе
люблю!
Ловлю твоє проміння
крізь музику беріз.
Люблю до оніміння,
до стогону, до сліз.
Без коньяку й шампана,
і вже без вороття,—
я п'яна, п'яна, п'яна
да все своє життя!
і0 Л< В. Костенко
289
**
Вже третій дань жнву у лісі,
годую білочку 8 руки.
Зелений мох на древній стрісі .
заткали древні павуки.
У хаті глухо, як в печері,
Вікно під фресками сльоти.
І що там пустка Торрічеллі
проти такої німоти?!
А тільки вогник засвітився,
вікно зажевріло мов,—
уже і цуцик приблудився,
уже хвостом об гайок (Ге.
200
*
Які щасливі очі у низок)
Я прокидаюсь, серце калатав.
Зима стоїть персидська, як бузок,
і жоден птах її не хилитав.
Мої палаци, вежі крижані,
я в першу мить не знаю навіть, де я,—
чи там, в дитинстві, чи іще у сні,
чи в Ірпені, чи в царстві Берендея.
Я в першу мить не знаю, що це — я.
Сосновий світ здивовано вивчаю.
Я прокидаюсь. І твое ім'я
наповнить душу сонцем і печаллю.
29Г
Я не скажу і в пам'яті —
коханий.
І все-таки,
згадай мене колись.
Тшли дві долі різними шляхами.
На роздоріжжі долі обнялись.
292
♦
Гуде вогонь — веселий сатана,
червоним реготом вихоплюється з печі,.,
А я чолом припала до вікна,
і смуток мій бере мене за плечі.
Сама пішла світ за очі — аби
знайти від тебе крихту порятунку.
Мої думки, як дикі голуби,
в полях шукали синього притулку.
Сама втекла в сніги, у глухомань,
щоб віднайти душевну рівновагу.
І віднайшла — гірку печаль світань,
І п'ю, немов невиброджену брагу.
ї жду якогось чуда із чудес.
Читаю ніч, немовби чорну книгу.
Якщо кохаєш,— знайдеш без адрес
оцю хатину за морями снігу.
І відпливаю поночі одна
на кризі шибки у холодний вечір.
І снить в печі веселий сатана,
уткнувся жаром в лапи головешок.
293
♦
І я не я, і ти мені не ти.
Скриплять садів напнуті сухожилля.
Десь грас ніч на скрипці самоти.
Десь виє вовк по нотах божевілля.
Бере голодну тугу — як з ножа.
Дзвенять світів обледенілі дзбани.
І вив вовк. І вулиця чужа
в замет сміється чорними зубами.
І виє вовк, ночей моїх соліст...
Заклацав холод іклами бурульок.
Вповзає вовк і тягне мерзлий хвіст,
в сузір'ї Риб вловивши кілька тюльок.
Ти, вовче, сядь. Ти на порозі ляж.
Ти розкажи свою пригоду вовчу.
А смушки скинь. Навіщо камуфляж?
Ти краще вий. А я собі помовчу.
Погрійся тут, моя нічна мано,
хоч ми із казки вибули за віком,
аж поки ранок в чорне доміно
зіграє з нами вогниками вікон.
Аж поки сонце перепалить пруг,
і сплачуть пітьму стріхи тонкосльозі...
Лежить овеча шкура завірюх...
і скімлить пес розумний на порозі..,
294
**
*
А що? І я спочину на хвилинку. •
Сама собі запалюю ялинку.
Ліхтарики нехай замерехтять,
сніжиночки нехай собі летять.
І про життя спитаю у зозульки.
Bona мовчить» обкльовує бурудьки.
Над нею висить шишечка кедрова.
Життя складне, зозулька паперова.
І поживу в малесенькій хатинці,
що так притульно висить на ялинці,
де заглядав в зоряні віконця
Кіт у чоботях а вусами гасконця.
І там ніхто мене вже не дістане,
і срібен дощик йти не перестане.
І знову тихо погашу ялинку...
А що, і я спочила на хвилинку,
295
Я хочу знати, любиш ти мене,
чи це вже сон, який уже не сниться?
Моєї долі пекло потайне,
моя сама від себе таємниця!
Чи ти за мене душу віддаси,
чи розміняєш суєтно і дрібно?
Краса — і тільки, трішечки краси,
душі нічого більше не потрібно.
Чи, може, в цім калейдоскопі літ,
де все нещадно звичне і щоденне,
ти просто мені дивишся услід
і трохи любиш сни свої про мене?
296
4i *
*
Весна.
А вітер — наче восени.
Чекає дощ зірватися щомиті.
Як рідко ти приходиш в мої сни!
Великим смутком спогади омиті.
і
297
♦ *
Дорогий мій, сонячний*.озвися!
Може, й справді* краще так*—»навчи..
Золотої пам'яті узвишшя,
звідки видно вже лиш силует.
Який печальний в пам'яті естащі!
г
Мої слова од болю недоріки.
А ти десь там, а ти десь там, десь там —
як обрій, мружиш сонячні повіки,
2S8
У присмеркові доброї дїбровоеті
пшеничний присмак скошеного дня.
На крутосхилах срібної днїнроввсті
сідлає вічність чорного коня.
Киреї хмар на плечах ма« вічність.
Вони пливуть кудись на Чигирин.
Я хочу в степ. Я хочу в неноміченіеть.
По саму душу в спокій і полин.
Отак брести. А тиша — як в соборі
з давно-давно вигубленим ключем.
Холоне стен, і яевкипілі зорі
рогатин жук виймав рогачем.
А там— Дніпро, аж ген до Базавлука,
аж за пороги й далі за лиман.
Об цілий світ спіткнулася розлука
і йде на нас, страшна, як Тамерлан.
А ти десь там, за даллю вечоровою,
а ти десь там, за морем тишини,—
так владно, так повільно вичаровувш
мене із ночі, з тиші, з далини..,
299
**
♦
...І не дивуй, що я прийду зненацька.
Мені ще ж побороти переляк.
На штурм Бастілій — просто. На Сенатську.
А от до тебе — я не знаю як.
Вже однручалась гордістю і смутком,
одборонилась даллю, як щитом.
Як довго йшла до тебе, як нехутко,
і скільки ще і сумнівів, і втом!
Прийми мою понівечену душу,
збагни й пробач мій безпемірний острах.
Дай хоч на мить забути слово — «мушу»,
це перше слово з букваря дорослих.
Мені без тебе сумно серед людства.
Вже людству не до себе й не до нас.
А дика груша світиться, як люстра.
І чутно гомін тополиних трас... .
300
спини мене отямся і отям
така любов бував раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами"
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум'ям згорю
301
#
І день, і вїчт і интьг
і вічність,
і mm, і дев'ятмм вал —
твоїх очей магічна ніжність
і губ розиляшленжж метал.
В ніч високосного притулку ~
коли йде обертом земля —
тж до плеча мене притулиш
безсмертним рухом скрипаля.
Ш
*
Божевілля мое, божемилля,
богомілля моїмсяьоаамі
Один-едняй дотик абсолютного —
ноя душа ыдкрялась, як. Сезам.
803
ЕКЗОТИКА
Якби це було просто щастя,
то це було б просто щастя.
А все, що зверх того, це вже — поезія.
Слухай, милий, ти захищайся!
Я стала дика, я — Полінезія.
Колись Гоген тікав на Таїті,
лишались тут і модерн, і готика.
У цьому черствому скрипучому світі
тільки любити — тепер екзотика.
Я порушила всі табу.
Нарвані квіти мої у Нірвані.
Пасеться обов'язків цілий табун,
а я цілую тебе у вігвамі.
Що з того, що туфлі у мене на шпильках?
Я в джунглях була і насилу вибрела.
Душі предків приходять навшпиньках,
щоб подивитись, кого я вибрала.
Очі у них великі і круглі.
Скелі голі, як Голіафи.
Птиця тюльпап п'є воду із кухля,
птиця бузок п'є воду з карафи.
Оце таке у мене Таїті —
руки твої, золоті ліани.
Аж дивно мені, що ходять на світі
якісь пошляки, немов павіани.
Дві зірки у хату мені влетіло.
Сади стоять буддійськими храмами.
Люблю твоє тіло, смагляве тіло,
тіло твоє, татуйоване шрамами,
304
**
Ти пам'ятаєш, ти прийшов із пристані.
Такі сади були тоді розхристані.
І вся в гірляндах, як індійська жриця,
весна ряхтіла в іскорках роси.
Плакучі верби не могли журиться,
такі були у іволг голоси! $
А під вікном цвіли у нас троянди.
Не вистачало трішечки доби.
А по дашку прозорої веранди
ходили то дощі, то голуби..,
305
• ♦
Звичайна собі мить. Звичайна хата з комином.
На росах і дощах настояний бузок.
Оця реальна мить вже завтра буде спомином,
а післязавтра — казкою казок.
А через півжиття, коли ти вже здорожений,
ця нереальна мить — як сон серед садів!
Ця тиша, це вікно, цей погляд заворожений,
і навіть той їжак, що в листі шарудів,
306
Біля білої вежі
чорне дерево. Сой.
Ми самотні в безмежжі. Хай нам сняться степи.
Хай присниться що хоче. Поле, човен, млинок.
Може, хто нас із Марса розглядає в бінокль.
А яке йому діло» ми собі летимо.
Ми отут на нланеті, він собі отамо.
Тільки зорі в нас спільні та небесні стени.
Біля білої вежі
чорне дерево. Спи,
307
ЧУЖЕ ВЕСІЛЛЯ
Зозулин гай і вовчі крутояри,
і ми з гори йдемо у вечоровий час.
А десь танцюють дружки та бояри —
дуднить земля, туга, як тулумбас.
Медові зорі в небі прокидаються,
тополі білим листям лопотять.
А ми йдемо. Душа не оглядається.
А це ж далеко, верст, мабуть, із п'ять.
Вітрів свавілля, музика — Севілья!
Десь п'яні гості ломлять перелаз.
У нас 8 тобою не було весілля.
А втім, було. Давно. І не у нас.
Писала доля ночі під копірку.
Були бояри, дружки і свати.
Ну й що із того, що кричали: «Гірко!»?
А що було іще, крім гіркоти?
Чужа душа сиділа одесную,
в чужій душі усе було чуже.
У цій журбі одплачу, одісную,
аж поки час тих днів не відпряже...
Пісками літ у дзвоиі потонулому
все заніміло, щезло, одгуло —
у проминулому, у промайнулому,
де ще тебе у мене не було.
Чуже весілля, випивки й закуски.
А шмат життя змарнований болить.
Двигтить земля, аж сиплються черкуски.
І пам'ять хоче вуха затулить.
308
Ти вчора поїхав, ти ж тільки поїхав учора,
а вже мені будень диктує дощі та й дощі.
І де ж мені взяти для дум зрівноважені чола,
для смутків сутулих — непродощимі плащі?
Вмовляю себе, що тиждень — це так небагато.
Ну, що таке тиждень? Були й не такі тижні.
При згадці про тебе я гріюсь, немов при багатті.
Дощі зарядили, такі затяжні-затяжні.
Дороги розмиті, і чується крик журавлиний.
І ніч проминула, і сон не приніс забуття.
Тепер я не можу без тебе пробути й хвилини.
А якось жила ж я усе попереднє життя І
309
♦
Що в вас було?
Любов і літо.
Любов і літо без тривог.
Оце і все. А взагалі-то
пе так і мало, як на двох.
"Ї£ь наші ночі серпень вижне,
прокотить вересень громи,
і вродить небо дивовижне
скляними зорями зими!
'ТГзнову джміль розмружить квітку,
і літо гратиме в лото.
І 8НОВ сплете на спицях плітку
сторукий велетень — Ніхто.
-""Тв цьому днів круговороті,
де все минати поспіша,
як та пташиночка на дроті,
спочине стомлена душа.
310
ЛЕЙТМОТИВ ЩАСТЯ
Мені страшно признатися: я щаслива.
Минають роки, а ти мені люб.
Шалів любові тропічна злива —
Зе$глі і неба шалений шлюб.
Вколисана в ніч, тобою омита,
хитає мене серед білого дня.
Ковшами самотності сплачене мито
за всі незнання і за всі навмання»
Нещасть моїх золоті обжинки.
Душа моя, аж тепер сп'янись.
Ох, я не Фауст. Я тільки жінка.
Я не скажу: «Хвилино, спинись!»
Хвилино, будь!
Лише не хвилиною,
а цілим життям — хвилюй і тривож!
Аж поки мене понесуть із калиною
туди.,, ну, звідки... Тоді вже що ж.„
Зіі
**
Я ніколи не звикну. Я не вмію до тебе звикати.
Це за примхи мої ти так гарно мене покарав.
І приходять світанки, щоденних турбот адвокати,
і несуть під пахвою тисячі різних справ/
Я кажу їм: світанки! Все на світі таке муруге.
Урожай сузти — залишається тільки стерня.
Скільки ми милувались!
Книга: ЛІНА КОСТЕНКО / Вибране
ЗМІСТ
На попередню
|
|
