Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто обманює. / Іван Котляревський

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Жуль Верн. 20 000 ЛЬЄ ПІД ВОДОЮ


[48]. Що стосується температури глибинних водних шарів, термометр незмінно показував чотири градуси вище нуля. Я, до речі, помітив, що температура поверхневих шарів води завжди нижча в прибережних районах, аніж у відкритому морі.

Двадцять п’ятого січня океан був зовсім пустельний, і “Наутілус” протягом дня йшов, розсікаючи хвилі своїм могутнім гвинтом, з-під якого злітали догори цілі каскади бризок. Як же було не сприйняти його за гігантського кита? Я провів на палубі більшу частину дня. Я дивився на море. Пустельний був обрій. Але близько чотирьох годин вечора показався пароплав, що йшов на захід від нас. Його рангоут якийсь час вимальовувався на обрії, але з пароплава не могли помітити “Наутілуса”, що ледь виступав з води. Я подумав, що цей пароплав належить пароплавному товариству “Пенінсулар енд Орієптл Компанії, що обслуговує лінію Цейлон - Сідней, із заходом до Мельбурна і на мис короля Георга.

О п’ятій годині вечора, перед настанням коротких тропічних сутінків, ми з Конселем спостерігали видовище, яке зачарувало нас.

Існує дивовижна тварина, зустріч з якою, на думку давніх, передвіщає щастя. Аристотель, Афіней, Пліиій і Аппіан вивчали її смаки і нахили і заради її опису використали мало не весь поетичний арсенал Греції і Риму. Вони дали їй ім’я Nautilus і Pompylius. Але сучасна наука не затвердила цих назв. Нині цей молюск відомий під ім’ям “аргонавта”.

Якби хто-небудь завів з Конселем мову про молюсків, то довідався б негайно, що молюски, або м’якотілі, підрозділяються на п’ять класів; що клас головоногих молюсків містить у собі два підкласи: двозябрових і чотиризябрових, у залежності від кількості зябер; що тварини, які належать до підкласу двозябрових, це восьминоги, каракатиці, кальмари, аргонавти; що до підкласу чотиризябрових належить єдиний представник сучасної фауни роду “Наутілуса”. І якби який-небудь невіглас поплутав аргонавта, що має справжні присоски, з Наутілусом, у якого прості щупальця, він не заслуговував би вибачення.

Назустріч нам плив цілий загін аргонавтів. Їх було багато сотень. Вони належали до роду Argonauta tuberculata, поширеного в Індійському океані.

Ці витончені молюски пересувалися задом наперед за допомогою своєї воронки, викидаючи крізь неї воду, що увібрали в себе при вдихові. З їхніх восьми щупалець шість, тонких і довгих, розстелялися по поверхні води, а інші два, заокруглені, як длані, роздувалися як вітрила з підвітряної сторони. Я добре розгледів спіралеподібний завиток їхньої мушлі, що Кюв’є справедливо порівнює з витонченою шлюпкою. Справді, це справжній човен! Побудований з речовини, що виділяється двома верхніми щупальцями, або руками молюска, скойка носить тварину, але ніде з нею не зростається.

- Аргонавт вільний залишити свою мушлю, - сказав я Копсе-лю, - але він ніколи з нею не розстанеться.

- Так само, як і капітан Немо, - розсудив Консель. - Тому краще було б йому назвати своє судно “Аргонавтом”.

Майже цілу годину плив “Наутілус” під ескортом молюсків. Раптом, невідь-чому, тварин охопив страх. Немов по команді усі вітрила миттєво були спущені, щупальця втяглися в мушлю, тіла стислися, скойки перевернулися, перемістивши центр ваги, і уся флотилія зникла під водою. Ніколи ще кораблі жодної ескадри не маневрували з такою чіткістю.

У цю мить сонце зайшло. Раптово настала ніч. Тільки легкий вітерець затягне брижами морську гладінь та під кормою хлюпне хвиля!

Наступного дня, 26 січня, ми перетнули екватор на вісімдесят другому меридіані і ввійшли у води Північної півкулі.

У цей день наш почет становила грізна армада акул. Тутешні моря кишать цими страшними тваринами, і тому плавання в цих водах небезпечне. Це були акули з бурою спиною, білим черевом і одинадцятьма рядами зубів; акули очкові з круглою чорною плямою на шиї, що нагадувала око; акули сині з округлою головою, поцяткованою чорними крапками. Хижі тварини з люттю маловтішною накидалися на кришталеві стекла вікон. Нед Ленд був розлючений. Він рвався на поверхню океану, щоб випустити гарпуна у морських хижаків. Особливо йому не давали спокою скажені тигрові акули завдовжки в п’ять метрів і акули гладенькі, пащека яких, озброєна зубами, наче мозаїкою викладена!

Незабаром “Наутілус” узяв швидкісний хід, залишивши далеко позаду найжвавіших акул.

Двадцять сьомого січня, при вході в широку Бенгальську затоку, нам не раз довелося бачити страшну картину. Назустріч нам пливли трупи. То були трупи померлих індійців, що їх виносив Ганг у відкрите море, яких грифи, єдині могильники в країні, не встигли ще пожерти. Але акули не загаяться допомогти їм виконати похоронний обряд.

Близько сьомої вечора “Наутілус”, піднявшись на поверхню, плив по матовому морю.

Синє море, куди сягало око, стало молочним. Чи не було це грою місячного сяйва? Ні! Молодик всього два дні як народився і ще не зійшов на обрії. І зоряне небо здавалося чорним у порівнянні з молочною білизною вод.

Консель очам своїм не вірив і просив мене пояснити причину цього разючого явища. На щастя, я міг роз’яснити йому, в чому річ.

- Це так зване молочне море, - сказав я. - Величезні простори молочно-білих вод - часте явище коло берегів Амбоїпу і взагалі в цих широтах.

- Але чи не пояснить мені пан професор, - сказав Консель, - причину такого явища? Не перетворилася ж справді вода на молоко!

- Звичайно, ні, друже мій! Молочне забарвлення води, що так дивує тебе, викликане присутністю у воді міріадів дрібних істот, безбарвних слизуватих світних хробачків товщиною з волосину і довжиною в одну п’яту міліметра. Істоти ці приліплюються одна до одної й утворюють суцільні поля в кілька льє.

- У кілька льє! - неабияк здивувався Консель.

- Так, друже мій! І не намагайся обчислити, скільки їх тут! Даремно час згаєш! Якщо я не помиляюся, деяким мореплавцям траплялося плисти по таких молочних морях більше сорока миль.

Не знаю, чи послухався Консель моєї поради, але він замовк, глибоко замислившись. Він, безсумнівно, зайнявся обчисленням, яка кількість найпростіших уміститься на площі в сорок квадратних миль, якщо довжина кожного з них дорівнює одній п’ятій міліметра. Що ж стосується мене, я продовжував спостерігати це дивовижне явище. Протягом кількох годин “Наутілус” перетинав своїм водорізом води молочного моря, і я звернув увагу, що він ковзав зовсім безшумно по цій забрудненій воді, немовби плив у спіненому вирі двох зустрічних плинів, які утворюються в бухтах.

Близько півночі море раптом набуло звичайного забарвлення; але за кормою, до самої лінії обрію, небо, відбиваючи білизну вод, здавалося, було осяяне відблиском північного сяйва.

Розділ другий

НОВА ПРОПОЗИЦІЯ КАПІТАНА НЕМО

Двадцять восьмого січня опівдні, спливши на поверхню вод, “Наутілус” опинився поблизу землі, що видніла близько восьми миль на захід. Спершу виступили із серпанку вершини гір: хаотичне накопичення гірських кряжів, жовтих, лілових, сірих, в залежності від освітлення сонцем і відстані. Інші гірські піки здіймалися у височінь до двох тисяч футів. Як тільки були встановлені координати, я зійшов до салону і, відшукавши це місце на карті, побачив, що ми знаходимося коло берегів острова Цейлон - цієї перлини Індії, - який розташувався коло південного краю індійського півострова.

Я пішов у бібліотеку пошукати, чи немає такої книги, де можна було б почерпнути дані про цей острів, що вважається одним із найродючіших на земній кулі, і знайшов працю Сірра під назвою “Цейлон і сингалези”. Повернувшись у салон, я насамперед ознайомився зі статистичними даними, що стосувалися Цейлону, якому в стародавні часи давали так багато різних назв. Острів Цейлон лежить між 5°55΄ і 9°49΄ північної широти і 79°42΄ і 82°4΄ довготи на схід від меридіана Гринвіча. З півночі на південь він простягнувся на двісті сімдесят п’ять миль, зі сходу на захід - не більше, аніж на сто п’ятдесят миль; площа його дорівнює двадцяти чотирьом тисячам чотирьомстам сорока вісьмом милям, інакше кажучи, набагато менша площі Ірландії.

У цей час до салону увійшли капітан Немо і його помічник.

Капітан глянув на карту. Потім, обернувшись до мене, сказав:

- Острів Цейлон славиться своїми перловими промислами. Чи не бажаєте, пане Аронаксе, побувати на місці лову перлів?

- Поза всяким сумнівом, капітане.

- Гаразд. Це легко улаштувати. Але от у чому річ: ми побуваємо на місці лову, але ловців не побачимо. Сезон лову перлів ще не почався. Але це не важливо. Я накажу взяти курс на Манарську затоку. Ми прийдемо туди вночі.

Капітан сказав кілька слів своєму помічнику, і той вийшов із салону. Через короткий час “Наутілус” знову повернувся у свою водну стихію; манометр показував, що судно йшло на глибині тридцяти футів.

Схилившись над картою, я став шукати Маиарську затоку. Я знайшов її на дев’ятій паралелі, коло півпічно-західних берегів Цейлону. Затока ця утворюється довгастою лінією маленького острова Манар. Щоб потрапити туди, потрібно було обігнути весь західний берег Цейлону.

- Пане професоре, - звернувся до мене капітан Немо, - перли ловлять у Бенгальській затоці, в Індійському морі, у Китайському і Японському морях, у морях Південної Америки, у Панамській затоці, у Каліфорнійській затоці, але основні промислові райони морських перлів зосереджені на Цейлоні. Ми прийдемо туди, щоправда, передчасно! Ловці перлів з’являються в Манарсь-кій затоці не раніше березня місяця. На той час тут збирається до трьохсот суден, що протягом тридцяти днів займаються цим дуже вигідним промислом. На кожнім судні десять веслярів і десять водолазів. Водолази працюють у дві зміни. Занурюючись на глибину дванадцяти метрів, вони тримають між ногами важкий камінь, який випускають, досягши потрібної глибини. Тоді веслярі витягують камінь, прив’язаний до мотузки, назад на борт.

- Отже, первісний спосіб лову перлів усе ще практикується?

- Практикується, на жаль, - відповів капітан Немо, - хоча ці перлові розсипи належать найбільш промисловій країні у світі - Англії, котра отримала їх у власність за Ам’єнською угодою тисяча вісімсот другого року.

- Мені здається все-таки, що ваш удосконалений скафандр міг би добре прислужитися в цій справі.

- Так! Бідолашні ловці перлів не можуть довго залишатися під водою. Правда, англієць Персиваль у своїй “Подорожі на Цейлон” згадує про одного кафра, котрий міг триматися цілих п’ять хвилин під водою; але мені це здається малоймовірним. Я знаю, що деякі водолази залишаються під водою п’ятдесят сім секунд, а найвитриваліші навіть вісімдесят сім секунд; але таких дуже небагато; і в цих нещасних, коли вони повертаються на борт, з вух і носа тече вода, забарвлена кров’ю. Я думаю, що середня тривалість перебування водолаза під водою не більше тридцяти секунд. І за цей короткий час треба встигнути зібрати в сітку скойки перлівниць, які їм удається знайти! Водолази не доживають до старості. Вони рано старіють, слабшає зір, очі починають гноїтися, тіло покривається виразками, і вони часто вмирають під водою від крововиливу в мозок.

- Так, - сказав я, - невесела професія. І все це заради задоволення жіночих примх. Але скажіть мені, капітане, скільки скойок може виловити за день одне таке судно?

- Приблизно від сорока до п’ятдесяти тисяч. Кажуть навіть, що в тисяча вісімсот чотирнадцятому році англійський уряд організував такий лов за державний кошт, і ловці за двадцять днів добули сімдесят шість мільйонів раковин.

- Принаймні праця ловця високо оплачується? - запитав я.

- Дуже низько, пане професоре. У Панамі вони заробляють не більше долара за тиждень. Найчастіше вони одержують по одному су за мушлю, що містить перлину. А скільки трапляється скойок, у яких немає перлин!

- По одному су! А бідолаха збагачує своїх хазяїв! Це обурливо!

- Отже, пане професоре, - сказав капітан Немо, - разом зі своїми супутниками ви відвідаєте Маиарську банку. І якщо випадково там виявиться який-небудь нетерплячий ловець, ви ознайомитеся з технікою цього промислу.

- Згода, капітане.

- До речі, пане Аронаксе, ви не боїтеся акул?

- Акул? - вигукнув я.

Питання видалося мені щонайменше зайвим.

- То, що ви скажете щодо акул? - наполягав капітан Немо.

- Маю зізнатися, капітане, що я ще не цілком освоївся з цією породою риб.

- А ми вже звикли до них, - сказав капітан Немо. - Згодом освоїтеся і ви.

Притому ми будемо озброєні і, якщо удасться, вполюємо яку-небудь акулу. Полювання на акул надзвичайно цікаве. Отже, до завтра, пане професоре. Завтра будьте готові раніше.

Сказавши це найбезтурботнішим тоном, капітан Немо вийшов із салону.

Якби вас запрошували полювати на ведмедів у горах Швейцарії, ви б сказали: “Чудово! Завтра підемо на ведмедя!” Якби вас запрошували полювати на левів у долинах Атласу або на тигрів у джунглях Індії, ви б сказали: “Ага! Отже, йдемо завтра на тигра або на лева!” Але якщо вас запрошують полювати на акул у їхній рідній стихії, ви, напевно, задумаєтеся, перш ніж прийняти таку пропозицію.

Що ж до мене, я провів рукою по чолу, на якому виступило кілька крапель холодного поту.

“Обміркуй гарненько, - сказав я сам собі. - Поспішати нікуди. Полювати за морськими видрами в підводних лісах острова Креспо, - це ще нічого! Але тинятися по морському дну, знаючи, що можеш наткнутися на акулу, - зовсім інша річ! Мені відомо, що в деяких місцях, зокрема на Андаманських островах, негри, не вагаючись, нападають на акул з кинджалом в одній руці, з петлею в другій. Але мені відомо також, що багато сміливців, що вступають у єдиноборство з цією страшною твариною, відправляються на той світ! До того ж я не негр, а якби і був негром, то деяке вагання з мого боку цілком природне.

Мені ввижалися акули, я бачив їхні величезні пащеки, що ощерились кількома рядами зубів, здатних розкусити навпіл людину. Я вже відчував біль у попереку. І я обурювався за той безтурботний тон, яким капітан зробив мені цю незвичну пропозицію! Начебто річ ішла про те, щоб уполювати в лісі якусь безневинну лисицю.

“Гаразд! - думав я. - Консель, звичайно, відмовиться взяти участь у такому полюванні, і в мене буде причина відхилити запрошення капітана”.

Що стосується Неда, зізнатися, я не був упевнений у його розсудливості. Небезпека, яка б велика вона не була, завжди таїла в собі принаду для його войовничої натури.

Я взяв книгу Сірра, але гортав її машинально. Між рядків мені ввижалися роззявлені зубаті грізні пащеки.

Але тут увійшли Консель і канадець. Вони були настроєні благодушно, навіть весело. Вони не знали, що їх очікує.

- Слово честі, пане, - сказав Нед Ленд, - ваш капітан Немо, - щоб йому провалитися! - зробив нам дуже люб’язну пропозицію.

- Ага! - сказав я. - Ви вже знаєте...

- З дозволу папа професора, - відповів Консель, - командир “Наутілуса” запросив нас завтра разом із паном професором відвідати знамениті цейлонські перлові промисли. Він був украй ввічливий і виявив себе справжнім джентльменом.

- І більше він нічого не сказав?

- Нічого, пане, - відповів канадець. - Він сказав тільки, що вас він уже запросив взяти участь у цій підводній прогулянці.

- Цілком правильно, - сказав я. - І він не згадав про одну обставину...

- Ні про яку обставину не було мови, пане професоре. Ви підете з нами, чи не так?

- Я... звичайно! Я бачу, що ви, містере Ленд, входите в смак підводних прогулянок.

- Ато ж! Це так цікаво, дуже цікаво!

- І, може статися, небезпечно! - додав я.

- Небезпечно? - відмахнувся Нед Ленд. - Проста екскурсія на устричну банку!

Очевидно, капітан Немо не вважав за потрібне сповістити моїх товаришів про акул. Я стривожено дивився на них, немов вони вже позбулися якої-небудь кінцівки. Чи повинен я попередити їх про небезпеку, що їм загрожує? Безсумнівно. Але я не знав, як до цього підійти.

- Чи не побажає пап професор розповісти нам докладніше про лов перлів?

- Про лов перлів? - запитав я. - Чи про пов’язані з ним випадки, що...

- Звичайно, про лов перлів! - сказав канадець. - Перш ніж відправлятися в дорогу, треба знати дорогу.

- Ну то сідайте, друзі мої, і я розповім вам про перловий промисел усе, що сам довідався з книги Сірра.

Нед і Консель сіли на диван, і канадець відразу задав мені питання:

- А що таке перлина, пане професоре?

- Для поета, друже мій Нед, перлина - сльоза моря, - почав я, - для східних народів - скам’яніла крапля роси; для жінок - дорогоцінний овальної форми камінь із перламутровим блиском, що вони носять, як прикрасу, на руках, на шиї, у вухах; для хіміка - сполука фосфорнокислих солей з вуглекислим кальцієм; і, нарешті, для натураліста - просто хворобливий наріст у вигляді кулястих перламутрових утворень всередині м’якої тканини мантії в деяких представників двостулкових молюсків.

- Тип молюсків, - додав Консель, - клас пластинчатозябрових, загону аиізоміарій.

- Цілком правильно, мій учений друже! Здатністю утворювати перлини володіє не тільки справжня морська перлівниця, але і черевоногі і головоногі молюски, як-от: морське вушко, або пінна, турбо, тридакна, коротше, усі молюски, що виділяють перламутр - органічну речовину, яка міниться райдужними барвами, блакитними, синіми, фіолетовими, котра устеляє внутрішню поверхню стулок.

- Навіть і їстівні черепашки? - запитав канадець.

- Так, і їстівні черепашки деяких водойм Шотландії, Уельсу, Ірландії, Саксонії, Богемії і Франції.

- .Так! Візьмемо це до уваги, - додав канадець.

- Але головним чином утворює перли перлівниця, meleagrina tnargaritifera - дорогоцінна перлівниця. Перлина - це не що інше, як відкладення перламутрової речовини, що приймають сферичну форму. Найкрасивіші, круглі, що майже вільно лежать, перлини утворюються між мантією при розмиканні стулок від подразнення різних неорганічних часточок, що застрягли в мантії молюсків. При утворенні перлів від неорганічної частки, що приліпилися до внутрішньої поверхні стулки, утворюються перлини, прикріплені до мушлі. Але у всіх випадках перлина має ядро, навколо якого тонкими концентричними шарами щорічно наростають відкладення перламутрової речовини.

- А буває в одній мушлі по кілька перлин? - запитав Консель.

- Буває, друже мій. Зустрічалися раковини, що становили справжню скриньку з коштовностями. Кажуть, хоча я в цьому сумніваюся, що в одній мушлі було знайдено не менше ста п’ятдесяти акул.

- Сто п’ятдесят акул?! - вигукнув Нед Ленд.

- Невже я сказав “акул”? - спитав я в сум’ятті. - Я хотів сказати: сто п’ятдесят перлин. До чого тут акули!

- Та й справді, - сказав Консель. - А все-таки хотілося би знати, як витягують із скойок оті перли?

- Є різні способи. Якщо перли щільно приросли до стулки раковини, їх витягують щипчиками. Але найчастіше виловлені мушлі висипають на циновки, розстелені на березі. Молюсків залишають під сонцем. Через десять днів, коли процес розкладання завершиться, скойки зсипають у водойму з морською водою. Після кількаразового промивання розкривають стулки скойок, і найбільші перлини вибирають руками, а бруд, що залишається, із дрібними перлинами вимивається із скойок. Тепер приступають до роботи сортувальники. Спершу вони відокремлюють від скойок перламутрові пластинки, відомі в промисловості під назвою бездомішкових, сріблястих, неповноцінних білих, неповноцінних чорних, котрі продаються на вагу, по сто двадцять п’ять і сто п’ятдесят кілограмів у кожному ящику. Потім витягують з мушлі паренхіму; м’якоть кип’ятять до повного розчинення і відціджують з рідини все, аж до дрібних перлин.

- Цінність перлини залежить від її величини, адже так? - запитав Консель.

- Не тільки від величини, - пояснював я, - але і від форми, від того - чи чистої “води” перлина, іншими словами, від її кольору; нарешті, від “гри”, тобто від того, чи блищить і іридує камінь перламутровим полиском, який так радує око.

Особливо коштовними вважаються перли, що становлять кулястий наплив перламутру, іноді прикріплений до раковини, але зазвичай вій утворює усередині м’яких тканин мантії так званий perles vierges. Перлини ці утворюються в складках тканини молюска і спочивають там вільно; вони білого кольору і здебільшого непрозорі, але в деяких перлин є опалові переливи барв. Форма цих дорогоцінних перлин найчастіше сферична або грушоподібна. Сферичні перлини йдуть на браслети, грушоподібні - на серги. Цей сорт перлів найкоштовніший і продається поштучно. Перлини, прикріплені до раковини і більш неправильної форми, цінуються дешевше і продаються на вагу. Нарешті, найнижчий сорт перлів - дрібні перли, відомі під назвою бісеру, - продається мірками і йде переважно на вишивки і церковний одяг.

- Сортування перлів, мабуть, робота важка і марудна, - сказав канадець.

- Аж ніяк, друже мій! Сортування перлів відбувається при допомозі сита або решета. Використовують одинадцять різних сит для відсівання перлин. Перли, що залишаються після просівання в рідкому ситі, яке має від двадцяти до вісімдесяти отворів, вважаються першосортними. Перли другого сорту залишаються у решетах, у яких від ста до восьмисот отворів. Нарешті, перли третього сорту залишаються у решетах, що мають від дев’ятисот до тисячі отворів.

- Хитромудро придумано! - сказав Консель. - Я бачу, що сортування і класифікація перлів відбувається механічно. Чи не скаже пан професор, який прибуток приносить експлуатація промислових районів морських перлів?

- Судячи з книги Сірра, - відповів я, - цейлонські перлові банки щорічно приносять три мільйони акул!

- Франків! - поправив Консель.

- Так, так, франків! Три мільйони франків, - уточнив я. - Але, здається, тепер перлові промисли не такі дохідні, як за старих часів. Узяти хоча б як приклад американські перлові промисли. При Карлові П’ятому вони приносили щорічно чотири мільйони франків, а тепер навряд чи дають дві третини цієї суми. У цілому річний прибуток від перлових промислів обчислюється в дев’ять мільйонів франків.

- Але я чув, - сказав Консель, - що деякі знамениті перлини оцінювалися дуже високо?

- Справді, мій друже! Кажуть, що Цезар подарував Сервілії перлину, що коштувала сто двадцять тисяч франків на наші гроші!

- А от я чув, - сказав канадець, - що в давнину якась дама пила перли, розчинені в оцті!

- Клеопатра! - зауважив Консель.

- Напій навряд чи приємний на смак! - додав Нед Ленд.

- Просто гидкий, друже Нед! - сказав Консель. - Зате чарка такого розчину оцінювалася в сто п’ятдесят тисяч франків! Кругленька сума!

- Шкода, що ця дама не була моєю дружиною, - сказав Нед Ленд, виразно поглядаючи на свої руки.

- Нед Ленд - чоловік Клеопатри! - засміявся Консель.

- Я збирався одружитися, Конселю, - серйозно сказав канадець. - І не моя провина, що справа не залагодилася. Я навіть купив перлове намисто для Кет Тендер, соєї нареченої. Але вона, утім, вийшла за іншого. І що ж? Намисто коштувало мені всього-на-всього півтора долара! Але, - повірте мені на слово, пане професоре, - жодна перлина з цього намиста не пройшла б крізь сито з двадцятьма отворами!

- Мій дорогий Неде! - відповів я сміючись. - Це були штучні перли! Прості скляні кульки, наповнені перловою есенцією.

- Усе-таки ця есенція повинна дорого коштувати, - заперечив канадець.

- Есенція зовсім дешева! Це не що інше, як срібляста речовина з луски рибки-верховодки, розчинена в азотній кислоті. Дармова сировина!

- Тому-то, мабуть, Кет Тендер і вийшла за іншого, - філософськи розсудив містер Ленд.

- Але повернімося до нашої розмови про дорогоцінні перлини, - сказав я. - Не думаю, щоб який-небудь монарх володів перлиною, рівною перлині капітана Немо.

- Оцій? - запитав Консель, указуючи на чудову перлину, що . зберігалася під склом.

- Не помилюся, оцінивши її в два мільйони...

- Франків! - поспішив сказати Консель.

- Так, - сказав я, - у два мільйони франків! А капітану варто було лиш нагнутися, щоб підняти її!

- Е-е! - вигукнув Нед Ленд. - Хто знає, може!і нам завтра, під час прогулянки, трапиться така ж?

- Ти ба! - здивовано проказав Консель.

- А чому ж ні?

- А нащо нам мільйони на борту “Наутілуса”?

- На борту, справді, ні на що, - сказав Нед Ленд, - але... в іншому місці...

- Егеж! В іншому місці! - сказав Консель, хитаючи головою.

- Справді, - сказав я, - Нед Ленд правий. І якщо ми коли-небудь привеземо в Європу або Америку перлину вартістю в кілька мільйонів, це додасть більшої вірогідності і ваги розповідям про наші пригоди.

- Авжеж! - сказав канадець.

- Невже, - сказав Консель, що повертався завжди до пізнавальної сторони питання, - лов перлів - небезпечне ремесло?

- О ні! - вигукнув я жваво. - Особливо якщо вжито деяких запобіжних заходів.

- А що може бути небезпечного в цьому промислі? - сказав Нед Ленд. - Хіба тільки сьорбнеш зайвий ковток солоної води!

- Цілком правильно, Неде! А до речі, - сказав я, намагаючись копіювати безтурботний тон капітана Немо, - ви боїтеся акул, Неде?

- Я - гарпунер за професією! - відповідав канадець. - Моє ремесло - плювати на них!

- Мова йде не про те, щоб піймати акулу на гак, витягти на палубу судна, відрубати їй хвіст сокирою, розпороти черево, вирвати серце і кинути його в море!

- Отже, мова йде...

- Саме так!

- У воді?

- У воді!

- Чорт його бери! А навіщо при мені мій гарпун? Бачите, пане професоре, акули досить незграбні тварини. Щоб хапонути вас їм потрібно перевернутися на спину... Ну, а тим часом...

Нед Ленд вимовляв слово “хапонути” з такою інтонацією, що мороз пробігав по спині.

- Ну, а ти, Конселю? Як ти щодо акул?

- Я, - сказав Консель, - буду говорити начистоту з паном професором.

“У добрий час!” - подумав я.

- Коли пан професор зголосився йти на акул, - сказав Консель, - як же я, його вірний слуга, не пішов би за ним!

Розділ третій

ПЕРЛИНА ВАРТІСТЮ В ДЕСЯТЬ МІЛЬЙОНІВ

Настала ніч. Я ліг спати. Спав я кепсько. Акули увесь час мелькали у моїх сновидіннях, і я вважав дуже правильним і в той же час моторошним граматичне правило, що пояснює походження слова акула - requin від слова requiem - панахида.

Наступного дня о четвертій ранку мене розбудив матрос, приставлений до мене для послуг капітаном Немо. Я швидко встав, одягся і вийшов у салон.

Капітан Немо чекав мене там.

- Пане Аронаксе, - сказав він, - ви готові?

- Я готовий.

- Тож прошу йти за мною.

- А мої супутники, капітане?

- Вони вже попереджені і чекають нас.

- Ми одягнемо скафандри?

- Поки що ні. Я не хочу, щоб “Наутілус” підходив занадто близько до тутешніх берегів, адже ми ще досить далеко від Манарського мілководдя; але я наказав спорядити шлюпку, у якій ми і підпливемо до самої обмілини, а це значно скоротить нашу переправу. Водолазне спорядження вже перенесено в шлюпку, і ми одягнемо його перед самим зануренням у воду.

Капітан Немо підвів мене до центрального трапа, що вів на палубу. Нед і Консель, обрадувані майбутньою “веселою прогулянкою”, вже очікували нас там. П’ять матросів з команди “Наутілуса” з веслами напоготові чекали в шлюпці, спущеній на воду.

Ще не розвидніло. Поодинокі зірки мерехтіли в просвітах густих хмар, що затягли небо. Я шукав очима землю, але міг розрізнити лише неясну смужку на обрії від південного заходу до північного заходу. “Наутілус”, що проминув за ніч західне узбережжя Цейлону, знаходився тепер біля входу в бухту, або, вірніше, у затоку, утворену берегами Цейлону й острова Мапар. Там, під темними водами, таїлися рифи - невичерпні перлові поля, що розстелялися майже на двадцять миль довкруж.

Капітан Немо, Консель, Нед Ленд і я зайняли місця на кормі шлюпки. Один із матросів став до керма; четверо його товаришів узялися за весла; і ми відчалили.

Шлюпка тримала шлях на південь. Веслярі гребли неквапно. Я помітив, що помахи весел чергувалися з проміжками в десять секунд, як це практикується у військово-морському флоті. І в той час коли шлюпка йшла за інерцією, чутно було, як водяні бризки падали з весел на темпі води, утворюючи піну ніби з розплавленого свинцю. Легкі брижі з відкритого моря ледве погойдували шлюпку, і гребінці хвиль із плескотом розбивалися об її ніс.

Ми мовчали. Про що думав капітан Немо? Чи не те, що земля, до якої ми прагнули, була вже надто близька, хоча, на думку канадця, ми перебували занадто далеко від неї. Що стосується Конселя, то він був присутній тут просто з цікавості.

О пів на шосту, з першими проблисками зорі, позначилася більш чітко лінія гір на обрії. Низинний східний берег переходив поступово в гористі південні береги. Ми знаходилися тепер за п’ять миль від острова, і його узбережжя ще зливалося з лінією свинцевого моря. Море було пустельне. Ні шлюпки, ні водолазів. Тиша пустелі панувала в цих краях шукачів перлів. Капітан Немо був правий - ми прибули сюди завчасно.

О шостій ранку, раптово, як це буває у тропічних країнах, що не відають ні ранкової зорі, ні вечірніх присмерків, настав ясний день. Сонячні промені раптом прорвалися крізь завісу хмар, що купчилися на обрії, і денне світило залляло небокрай.

Тепер я чітко бачив землю і подекуди дерева на березі.

Шлюпка наближалася до острова Манар, берегова смуга якого заокруглювалася з південного боку. Капітан Немо піднявся з лави і став вдивлятися в морську далечінь.

За його знаком шлюпка стала на якір, але довелося спустити не більше одного метра якірного ланцюга, бо в цьому місці перлова обмілина лежала неглибоко під водою. Але в цей момент відплив підхопив шлюпку і відніс її у відкрите море, наскільки дозволяв якірний ланцюг.

- От ми і приїхали, пане Аронаксе, - сказав капітан Немо. - Ви бачите цю закриту бухту? Тут через місяць збереться безліч промислових суден, і тисячі відважних водолазів зануряться в ці води. Чудова бухта для такого промислу! Вона захищена горами від найсильніших вітрів, а море тут не буває занадто бурхливим - обставини, надзвичайно сприятливі для водолазів. Ну, а тепер давайте споряджатися в скафандри і гайда на прогулянку!

Я нічого не сказав у відповідь і, не зводячи очей з цих підступних вод, став за допомогою одного з матросів надягати важке водолазне спорядження. Капітан Немо й обоє моїх товаришів теж одягалися. Ніхто з команди “Наутілуса” не повинен був супроводжувати нас у цій незвичайній екскурсії.

Незабаром ми були запаковані по самісіньку шию в гумовий одяг, і на спину нам почепили резервуари зі стисненим повітрям. Що ж до апаратів Румкорфа, то їх не було. Перш ніж надягти на голову водолазний шолом, я нагадав про них капітану.

- Ці апарати нам не потрібні, - відповів капітан. - Ми не станемо опускатися на велику глибину, а мілководдя достатньо освітлюється сонцем. На додачу було б нерозсудливо запалювати електричні ліхтарі в цих водах. Світло ліхтаря може привернути увагу небезпечних хижаків, що живуть у тутешніх морях.

У той час як капітан Немо вимовляв ці слова, я обернувся у бік Конселя і Неда Ленда. Але друзі уже встигли начепити на голову металеві шоломи і нічого не могли чути.

Мені залишалося лише задати капітану Немо останнє питання.

- А наша зброя? Наші рушниці?

- Рушниці? Навіщо вони нам? Адже ходять горці на ведмедя з кинджалом у руках! А хіба сталь не надійніша за свинець? От чудовий клинок, заткнете його за пояс - і в похід!

Я подивився на товаришів. Вони були озброєні, як і ми з капітаном, а Нед Ленд на додачу розмахував величезним остенем, Що його захопив із собою з борту “Наутілуса”. Мені залишалося тільки всунути голову у важку мідну кулю, і відразу наші резервуари зі стисненим повітрям були приведені в дію.

Хвилину потому матроси висадили нас одного за одним у воду, і вже на глибині не більше як півтора метри ми намацали ногами піщане дно. Капітан Немо зробив знак рукою. Ми пішли за ним пологим спуском. Незабаром ми занурилися на чималу глибину.

Думки, що гнітили мене, раптом розсіялися. Я відчув дивний спокій. Легкість рухів додала мені впевненості, а небачене видовище полонило мою уяву.

Сонячні промені, проникаючи крізь прозорі води, досить яскраво висвітлювали дію. Видно було навіть пайдрібніші мушлі. Ще десять хвилин, і ми вже були на глибині п’яти метрів; дно ставало усе рівнішим.

З-під наших ніг, немов бекаси на болоті, спурхнула зграйка забавних риб з роду одноперих, що не мають іншого плавця, окрім хвостового. Я упізнав справжню яванську змію завдовжки дев’яносто сантиметрів, з черевцем білувато-сірого кольору, що її легко можна було б прийняти за морського вугра, якби не золотаві смужки по боках. З роду строматид, з їх характерним дуже сплющеним тілом, я примітив риб-парів яскравого забарвлення, зі спинним плавцем у виді серпа; риби ці їстівні й у висушеному й у маринованому вигляді є чудовим делікатесом, відомим під назвою kara-vade. І, нарешті, я побачив морських карасів - транкебарів, тіла яких покриті лускатим панциром з восьми поздовжніх смуг.

Тим часом сонце, що сходило, усе яскравіше і яскравіше висвітлювало морське дно. Характер ґрунту потроху змінювався. М’який піщаний ґрунт поступився місцем ніби подобі шосейної дороги з уламкових порід, покритої килимом з молюсків і зоофітів. З-поміж них я помітив устрицеподібиі мушлі, тонкостінні з ніжними замковими зубцями з пліоцену Червоного моря й Індійського океану, кулясті мушлі жовтогарячих луциік шилівок, перських багрянок, іцо постачали “Наутілус” чудовою фарбою, рогатих камеиок довжиною в п’ятнадцять сантиметрів, витягнутих нагору, наче руки, готові вас схопити, рогоподібних кубаревиків, поспіль покритих шипами, двостулкових скойок-ліигул, вуткородок, їстівних скойок, експортованих на ринки Індостану, поліпів, пелагій-панопір, злегка фосфоресціюючих, і, нарешті, чарівних віялоподібних очківниць - цих чудових опахал, що становлять одне із найрозкішніших створінь океанської фауни.

Серед цих “тварин-квітів”, під покровом гідроїдів, кишіли легіони членистоногих істот, переважно ракоподібних, із трикутним, злегка заокругленим панциром: “пальмові злодії” - особливість тутешніх узбереж, жахливі партепопи огидні з виду. Мені довелось кілька разів зустріти інше, не менш мерзенне створіння - це був гігантський краб, описаний Дарвіном. Природа наділила пальмового злодія інстинктом і такою властивістю, що він може харчуватися кокосовими горіхами; видершись на прибережні дерева, краби обривають кокоси; горіхи при падінні лускаються, і тварини розчавлюють їх своїми могутніми клішнями. Тут, у цих прозорих водах, краби пересувалися з дивовижною швидкістю, тим часом як морські черепахи, з тих, що водяться коло малабарських берегів, повільно плазували між скель.

Близько сьомої ранку ми, нарешті, дісталися перлової обмілини, де розмножуються мільйонами перлівниці. Ці дорогоцінні молюски прикріплюються до підводної скелі і буквально присмоктуються до неї за допомогою м’яза-бісуса коричневого кольору, втрачаючи тим самим можливість пересуватися. У цьому відношенні перлівниці поступаються звичайним устрицям, яким у дорослому віці природа не відмовила у здатності вільно рухатися.

Перлівниця мелеагрина, перламутрова устриця, становить скойку округлої форми, щільні стулки якої майже однакової величини, а зовнішня поверхня цілковито ребриста. Спіральні ребра деяких мушель посмуговані зеленуватими скупченнями водоростей, що розташовані променеподібно. Мушлі ці належать молодим устрицям. Скойки віком десять років і більше, зовнішня поверхня яких завдяки потовщеним стулкам покривається більш грубими концентричними краями майже чорного кольору, досягають у ширину п’ятнадцяти сантиметрів.

Капітан Немо показав мені це дивовижне скупчення скойок, і я зрозумів, що це джерело воістину невичерпне, адже творча сила природи все-таки перевищує руйнівні інстинкти людини. Нед Ленд, вірний своєму нахилу до руйнування, поспішив наповнити найкращими молюсками сітку, що висіла коло його пояса.

Але подовгу зупинятися ми не могли. Потрібно було йти слідом за капітаном, що, очевидно, вів нас знайомою йому дорогою. Дно помітно підвищувалося, і часом моя піднята рука виступала над поверхнею моря. І відразу під ногами зненацька виникла западина. Часто нам доводилося обходити високі пірамідальні стрімчаки. У мороці їхніх ущелин гніздилися величезні ракоподібні. Піднявшись на високих ланах, вони впивалися в нас поглядом своїх круглих очей, нагадуючи гармати з наведеними дулами, а під нашими ногами копошилися нереїди, гліцери, ариції та інші створіння, що витягували свої довгі вусики і щупальця.

Але ось перед нами виник великий грот, що утворився в мальовничій групі скель, покритих строкатим килимом підводної флори. Спочатку мені здалося, що в цій підводній печері панує глибокий морок. Сонячні промені немовби згасали коло самого входу до грота. То було примарне світло поглинутих водою сонячних променів.

Капітан Немо ввійшов у грот. Ми пішли за ним. Я незабаром освоївся з відносною темрявою печери. Я розрізнив купол склепіння, дуже вигадливо окресленого, що спирався на природні пілястри із широкою гранітною основою, які нагадували важкі колони тосканської архітектури. Навіщо знадобилося нашому незбагненному вожакові тягти нас за собою всередину цієї підземної печери невдовзі я зрозумів.

Спустившись досить крутим схилом, ми опинилися на дні якоїсь подоби круглого колодязя. Тут капітан Немо зупинився і вказав нам на предмет, якого я відразу не помітив.

Це була мушля незвичайної величини, гігантська тридакна діаметром у два метри і, отже, більша за ту, котра прикрашала салон “Наутілуса”. Чаша, що вмістила б у себе ціле озеро святої води!

Я підійшов ближче до цього чудесного молюска. Він прикріпився своїм бісусом до гранітної товщі і ріс на самоті в спокійних водах грота. На мою думку, ця тридакна важила кілограмів триста. У такій устриці було, очевидно, не менше п’ятнадцяти кілограмів м’якоті. Потрібно мати шлунок Гаргантюа, щоб переварити дюжину подібних устриць!

Капітан Немо, вочевидь, знав про існування цієї двостулкової мушлі. Мабуть, він не вперше приходив у цей грот! І я уявив, що він привів нас сюди заради того лише, щоб показати нам цей курйоз природи. Але я помилився. У капітана Немо були для цього свої причини: він цікавився станом тридакни.

Обидві стулки молюска були відкриті. Капітан Немо, підійшовши до мушлі, уклав кинджал між стулками, щоб не дати їм зімкнутися; потім він підняв рукою бахромчастий край мантії.

Там, між листоподібними складками мантії, вільно спочивала перлина величиною з кокосовий горіх. Перлина бездоганної сферичної форми, найчистішої води, незрівнянного блиску! Коштовність надзвичайної вартості! У пориві недоречної цікавості я простягнув руку, щоб схопити цю перлину, сприйняти дотиком її, зважити! Але капітан, знаком зупинивши мене, швидким рухом вийняв кинджал з раковини, і стулки її миттєво зімкнулися.

І тут я зрозумів намір капітана Немо. Залишаючи перлину під мантією тридакни, він давав їй можливість поступово рости. З кожним роком виділення молюска додавали до неї нові концентричні шари. Один тільки капітан Немо знав грот, де “зріє” цей. чарівний плід; один він, так би мовити вирощував його, щоб, згодом перенести у свій чудовий музей. Могло бути і так, що, за прикладом китайців або індусів, він сам викликав розвиток цієї перлини шляхом внесення в мантію молюска стороннього твердого тіла - у вигляді намистинки або металевої кульки, - яке завдяки відкладенням перламутру поступово обростало перламутровим покривом. Як би то не було, але, порівнюючи цю перлину з тими, котрі мені доводилося бачити колись, і з тими, що зберігалися в колекції капітана Немо, я подумки оцінив її принаймні в десять мільйонів франків. Це був перл, вінець творіння природи, а не предмет розкоші! Та й яке жіноче вухо могло б витримати вагу такої перлини?

Огляд чудової тридакни було закінчено. Капітан Немо вийшов із грота, і наш похід у цих спокійних водах, ще не спінених шукачами перлів, відновився. Шлях до перлової обмілини пролягав угору.

Ми йшли нарізно, паче справдешні фланери; кожен із нас затримувався на місці або ухилявся вбік за бажанням. Я вже не страшився більше небезпек, так кумедно перебільшених грою моєї уяви. Підводна скеля помітно вела нас до поверхні моря. І, нарешті, на глибині одного метра під рівнем океану моя голова виступила з води. Консель наздогнав мене і, наблизивши скло свого шолома до мого, передав мені очима дружній привіт. Але плоскогір’я простягалося усього лише на кілька метрів.

Незабаром ми знову занурилися у свою стихію. Невже я не вправі тепер називати водне середовище своєю стихією?

Через кілька хвилин капітан Немо раптом зупинився. Я думав, що він хоче повернутися назад. Але ні! Рухом руки він наказав нам сховатися в ущелині скелі. Потім він показав на якусь крапку У воді. Я став уважно вдивлятися.

У п’ятьох метрах від мене майнула і пірнула на дно якась тінь. Тривожна думка про акул пронеслася в моєму мозку. Але я помилився: цього разу ми мали справу не з морськими чудовиськами.

Це була людина, жива людина, індус, ловець перлів, бідолаха, що з’явився, безсумнівно, збирати колосся раніше жнив. Я помітив дію його човна, що стояло на прив’язі в кількох футах над його головою. Він поринав і спливав безупинно. Опускаючись у воду, він тримав між ногами камінь, обточений у вигляді цукрової голови і прив’язаний мотузкою до корми човна, що допомагало йому швидше опускатися на дно. З цього складалося все його водолазне спорядження. На глибині приблизно п’яти метрів він випускав камінь, кидався на коліна і квапливо заповнював сітку, прив’язану до пояса, першими скойками, що трапляли під руку. Потім він спливав на поверхню, спорожняв сітку, знову брав камінь і знову починав ту ж операцію, що тривала секунд тридцять.

Водолаз не бачив нас. Ми сховалися за виступом скелі. Та й як міг цей бідолаха індус припустити, що люди, істоти, подібні до нього, знаходяться поруч із ним, під водою, спостерігаючи за кожним його рухом, не упускаючи жодного моменту його лову?

Багато разів він спливав і знову занурювався у воду. І кожного разу він приносив не більше десятка раковин, адже їх треба було відривати від ґрунту, до якого вони прикріпилися своїми міцними м’язовими нитками. А скільки скойок, заради яких він ризикував життям, були порожніми!

Я уважно стежив за ним. Він поринав і спливав на поверхню через певні проміжки часу, і протягом півгодини ніяка небезпека не загрожувала ловцю.

У мене почав уже пропадати інтерес до цієї його роботи, як раптом індус, що стояв на колінах, шарахнувся убік, підхопився на ноги і зробив спробу спливти на поверхню води.

Я зрозумів причину його переляку. Гігантська тінь пронеслася над нещасним водолазом. Це була величезна акула, вона наближалася до нього навперейми з палаючими очима, з роззявленою пащею!

Я завмер від жаху, не міг зробити ні найменшого руху.

Сильним ударом плавців зажерлива тварина ринулася до індуса; індус відскочив убік і уник зубів акули, але він не встиг ухилитися від удару її хвоста; удар прийшовся на груди і збив його з ніг.

Усе це сталося водномить. Акула спершу трохи зупинилася, а потім, перевернувшись на спину, знову ринулася на індуса, збираючись перегризти його навпіл; але тут я побачив, що капітан Немо, котрий стояв біля мене, вихопив з-за пояса кинджал і кинувся назустріч чудовиську, готуючись вступити з ним у єдиноборство.

Але в той момент, коли страшна тварина вже готова була вчепитися зубами в нещасного ловця, увагу її привернув повий супротивник. Перевернувшись на черево, хижак кинувся убік капітана Немо.

Я наче зараз бачу його. Відкинувшись трохи назад, він із дивовижною холоднокровністю очікував наближення страшної акули; і як тільки та накинулася на нього, капітан із неабиякою спритністю відскочив убік, ухилився від удару і відразу по самісіньке руків’я всадив їй у черево кинджал. Але не все ще було скінчено. Зав’язалася запекла боротьба.

Акула, образно кажучи, оскаженіла. Кров потоком лилася з її рани. Море забарвилося червінню, і крізь закривавлені води я вже не міг хоч що-небудь бачити.

Не міг хоч щось бачити до тієї хвилини, аж поки криваві хвилі не спливли і простір навколо нас не очистився.

Отут я побачив, що відважний капітан, вчепившись у плавець акули, запекло бореться з хижаком, наносячи йому в черево рану за раною. Але він був позбавлений можливості завдати рішучого удару, поцілити в самісіньке серце! Розтерзана акула вигиналася і збурювала хвостом воду навколо себе з такою силою, що я ледь тримався на ногах.

Я хотів було кинутися на допомогу капітану. Але, скований жахом, не міг зробити й кроку.

Я був абсолютно розгублений. Я бачив, що становище увесь час змінюється. Капітан упав, перекинутий вагою величезної туші. Пащека акули розчахнулася. І усе було б скінчене для капітана, якби Нед Ленд, швидкий, як блискавка, не підскочив до акули і не вразив чудовисько своєю страшною зброєю.

Води знову зачервонилися кров’ю акули. Забурунили хвилі під ударами хвоста розлюченої тварини. Нед Ленд не промахнувся. То була агонія чудовиська. Акула билася в передсмертних судомах, описуючи хвостом кола серед спінених вод. І сила хвилі була така, що збила Конселя з ніг.

Тим часом Нед Ленд допоміг капітану вивільнитися з-під тварини. Капітан не був поранений. Він устав, кинувся до індуса, перерізав мотузку, що зв’язувала його з каменем, і, обхопивши нещасного рукою, відштовхнувся від дна і сплив на поверхню океану. Ми спливли за ним услід і через кілька секунд опинилися біля човна ловця перлів.

Насамперед капітан Немо постарався привести бідолаху до тями. Я не був упевнений, чи удасться йому врятувати індуса. Правда, під водою він пробув короткий час. Але ударом хвоста акула могла його убити! На щастя, завдяки енергійним заходам капітана і Конселя, свідомість поступово поверталася до індуса. Він розплющив очі. Можна уявити собі, який був його подив, навіть переляк, коли він побачив чотири мідні голови, що схилилися над ним!

Але про що він міг подумати, коли капітан Немо, витягши з кишені мішечок з перлинами, поклав його йому в долоню. Бідолашний індус тремтячою рукою прийняв чудовий дар мешканця глибин... Переляканий погляд свідчив, що він не здогадувався, яким невідомим істотам зобов’язаний він і життям, і багатством.

За знаком капітана ми пішли назад до перлової обмілини і після півгодини ходьби знайомою дорогою опинилися біля шлюпки “Наутілуса”, що стояла на якорі.

Ми сіли в шлюпку і за допомогою матросів звільнилися від своїх важких металевих шоломів.

Перше слово капітана Немо було звернене до канадця.

- Дякую вам, містере Ленд! - сказав він.

- Не варто подяки, капітане, - відповідав Нед Ленд. - Я був у вас у боргу.

Легка посмішка з’явилася на вустах капітана, і цим усе скінчилося.

- До “Наутілуса”! - наказав він.

Шлюпка помчала хвилями. Кілька хвилин перегодом нам зустрівся труп акули, що сплив на поверхню.

По чорній облямівці плавців я упізнав страшну акулу-людожера Індійського океану. Риба була більше двадцяти п’яти футів завдовжки; величезна паща займала одну третину тіла. Це була доросла акула, судячи із шести рядів її зубів, розташованих у верхній щелепі, у формі рівнобедреного трикутника.

Консель розглядав здохлу акулу з чисто науковим інтересом; і я упевнений, що він відніс її, і не без підстави, до підкласу елазмобранхітів, загону селахієвих або широкоротих.

У той час як я розглядав цю безживну тушу, близько дюжини ненажерливих акул такого ж виду спливло навколо шлюпки. Не звертаючи на нас ніякої уваги, вони накинулися на труп, вириваючи одна в одної шматки м’яса.

О пів на дев’яту ми зійшли на борт “Наутілуса”.

Думки мої поступово поверталися до нашої екскурсії на Манарську обмілину. Я віддавав данину незрівнянній відвазі капітана Немо, у чому я мав нагоду пересвідчитися. І потім я зрозумів, що ця людина здатна пожертвувати собою заради порятунку представника людського суспільства, від якого він тікав у морські глибини! Що б не говорив про себе цей загадковий чоловік, усе-таки йому не вдалося убити в собі почуття жалю.

Я висловив йому це. Він відповів мені, помітно схвильований:

- Але ж це був індус, пане професоре, представник пригнобленого народу, а я до останнього подиху буду захисником пригноблених!

Розділ четвертий

ЧЕРВОНЕ МОРЕ

Удень 29 січня острів Цейлон сховався за обрієм. “Наутілус” зі швидкістю двадцяти миль на годину лавірував у лабіринті проток між Мальдівськими і Лаккадівськими островами. Ми обігнули острів Киттап, коралового походження, відкритий Васко да Гама в 1499 році, один з основних дев’ятнадцяти островів Лакка-дівського архіпелагу, що лежить між 10° і 14°30΄ північної широти і 69° і 50°72΄ східної довготи.

Ми пройшли, отже, з моменту виходу з Японського моря шістнадцять тисяч двісті двадцять миль, або сім тисяч п’ятсот льє.

Наступного дня, 30 січня, коли “Наутілус” сплив на поверхню океану, островів уже не було видно. Він тримав курс на північно-півпічний-захід, у напрямку Оманської затоки, що лежить між Аравією й Індійським півостровом і слугує входом до Перської затоки.

Очевидно, це була закрита затока, що не мала виходу в море. Куди ж вів нас капітан Немо? Я не міг цього сказати. Така відповідь не задовольнила канадця, що саме в цей день запитував мене, куди ж ми прямуємо.

- Ми прямуємо туди, містере Ленд, куди веде нас фантазія капітана.

- Фантазія капітана не може завести нас далеко, - відповів канадець. - Перська затока не має іншого виходу, і, якщо ми ввійдемо в нього, нам доведеться повертатися назад тим же шляхом.

- Ну, що ж! Значить, повернемося, містере Ленд. Якщо після Перської затоки “Наутілус” побажає відвідати Червоне море, то Баб-ель-Мандебська затока завжди до його послуг.

- Дозвольте, пане професоре, - заперечив Нед Ленд, - але Червоне море, як і Перська затока, не має іншого виходу! Суецький перешийок ще не проритий. Та й будь вій проритий, невже таке законспіроване судію, як наше, наважилося б увійти до каналу, перекритого шлюзами? Отже, Червоне море - не той шлях, що приведе нас у Європу.

- Але я й не говорив, що ми йдемо до Європи.

- То які ж ваші припущення?

- Я думаю, що, відвідавши води, які омивають береги Аравії і Єгипту, “Наутілус” повернеться в Індійський океан або через Мозамбікську протоку, або мимо Маскаренських островів і досягне мису Доброї Надії.

- Ну, а коли ми досягнемо мису Доброї Надії? - з особливою наполегливістю запитав канадець.

- Обігнувши мис Доброї Надії, ми вийдемо в Атлантичний океан. У цих водах ми ще не бували. Послухайте, друже Нед, невже вам набридло підводне плавання? Я ж буду докраю засмучений, якщо наша захоплююча подорож несподівано закінчиться. Не усякому випаде на долю така удача!

- Але не забувайте, пане Аронакс, - відповідав канадець, - що от уже три місяці ми живемо бранцями на борту “Наутілуса”!

- Я цього не відчуваю, Нед! Не хочу згадувати! На борту “Наутілуса” я не помічаю ні годин, ці днів!

- Але чим усе це скінчиться?

- Скінчиться коли треба буде! До речі, ми неспроможні прискорити кінець, і суперечки на цю тему марні. Якби ви, Неде, сказали мені: “Випала пагода втекти!” - я обговорив би з вами шанси щодо втечі. Але такої нагоди не випадає, і, кажучи відверто, я не думаю, щоб капітан Немо коли-небудь ризикнув увійти в європейські моря.

Що стосується Неда Ленда, він закінчив розмову у формі монологу: “Усе це добре і пречудово! Але, на мою думку, у неволі ніщо не радує серце!”

Протягом чотирьох днів, до 3 лютого, “Наутілус” плавав в Омаиській затоці з різною швидкістю і на різних глибина” Здавалося, він йшов навмання, ніби вагаючись у виборі шляху; але жодного разу за цей час ми не перетнули тропік Рака.

Виходячи з Оманської затоки, ми якийсь час спостерігали Маскат, головне місто протекторату Оман. Я був зачарований мальовничим розташуванням міста серед чорних скель, на тлі яких різко виділялися білі стіни будинків і фортець. Чітко вимальовувалися круглі куполи мечетей, витончені шпилі мінаретів, радувала око свіжа зелень набережних, що спускалися терасами до самого моря. Але це було лише скороминуще видіння, і незабаром “Наутілус” занурився в глибини цих похмурих вод.

Потім ми пройшли на відстані шести миль від аравійських берегів, мимо Хадрамауту, уздовж хвилястої низки прибережних гір з руїнами давніх храмів. Нарешті 5 лютого ми ввійшли в Аденську затоку, справжню воронку, вставлену в горлянку Баб-ель-Мандебської протоки, через яку води Індійського океану вливаються в Червоне море.

Шостого лютого “Наутілус” йшов поблизу міста Адена, розташованого на скелі, що далеко виступає в море, і з’єднаної з континентом вузьким перешийком, справжнім аравійським Гібралтаром. Захоплений англійцями в 1839 році, він перетворився в неприступну фортецю. Промайнули удалині восьмигранні мінарети цього міста, що, за свідченням історика Едрізі, був колись найжвавішим і найбагатшим торговельним пунктом на всьому узбережжі.

Я був упевнений, що капітан Немо, дійшовши до цих місць, поверне назад. Але, на мій подив, я помилився.

Наступного дня, 7 лютого, ми ввійшли в Баб-ель-Мандебську протоку, що по-арабськи означає: “Брама сліз”. При двадцятьох милях ширини ця протока в довжину має всього п’ятдесят два кілометри, і “Наутілус”, давши повний хід, за одну годину подолав цей простір. І мені не вдалося побачити навіть берегів острова Перим, захопленого англійцями з метою установити панування Адена над морем. Занадто багато англійських і французьких пароплавів, що з’єднують Суец із Бомбеєм, Калькутту з Мельбурном, острів Бурбон з островом Св. Маврикія, борознило води цієї вузької протоки, щоб “Наутілус” спробував спливти на поверхню. Тому ми розсудливо трималися під водою.

Нарешті, опівдні ми ввійшли у води Червоного моря. Червоне море! Уславлене озеро біблійних переказів! Ніколи не проливаються зливи над його водами! Жодна багатоводна ріка не поповнює його водойму! Щорічно випаровування його вод знижує на півтора метра рівень його поверхні! Дивна затока! Замкнута з усіх боків, подібно до озера, вона, може, зовсім би висохла. У цьому відношенні вона перебувала в гіршому становищі, ніж Каспійське і Мертве моря, рівень яких знижувався тільки доти, доки їхнє випаровування не врівноважиться масою води, що вливається в них.

Червоне море простягається на дві тисячі шістсот кілометрів у довжину при середній ширині в двісті сорок кілометрів. В часи Птолемеїв і римських імператорів воно було головною артерією світової торгівлі. Відкриття Суецького каналу поверне йому колишнє значення, що уже почасти відновлене з побудовою залізниць. Я не бажав дошукуватись причин, що спонукали капітана Немо ввійти в цю затоку. Але я прийняв без застережень можливість побувати в тутешніх водах. Ми йшли середнім ходом, то тримаючись на поверхні, то занурюючись у глибини, щоб уникнути зустрічі з яким-пебудь судном. І я міг спостерігати це цікаве море і на поверхні й у глибинах.

Восьмого лютого на світанку ми угледіли Мокку, місто, що становило купу руїн, які обрушуються при одному звукові гарматного пострілу. Серед руїн тут і там зеленіли фінікові пальми. Колись місто було великим торговим центром; там було шість ринків, двадцять шість мечетей і чотирнадцять фортів, що оточували його кільцем у три кілометри.

“Наутілус” наблизився до африканських берегів, де є глибокі западини. Там, у глибинах кришталево чистих вод, ми милувалися крізь стекла вікон чарівними кущистими колоніями яскраво-червоних коралів, підводними скелями, вистеленими чудовим зеленим килимом водоростей. Незабутнє видовище! Які чарівні пейзажі становлять ці підводні рифи й острови вулканічного походження, що примикають до Лівійського узбережжя! Але у всій своїй красі підводна флора і фауна постала коло східних берегів, до яких “Наутілус” незабаром наблизився. То було коло берегів Тйхама, де ці зоофіти щедро й пишно розпускалися не тільки в морських глибинах, але і підіймалися у вигадливому сплетінні на десять сажнів поверх води. Надводні були більш мальовничими, але менш барвистими, аніж перші, свіжість яких підтримувалася живлющою вологою вод.

Скільки чудесних годин провів я, сидячи коло вікна в салоні! Скільки нових зразків підводної флори і фауни побачив я при світлі нашого прожектора! Тут були грибоподібні корали, актинії аспидного кольору, тубіпориді - восьмипромінпі корали, схожі на флейти, що очікували, здавалося, лише подуву Пана, незліченні глибоководні організми, характерні для тутешніх вод: мадрепо-рові корали - основні компоненти коралових рифів, що дають своєю пористою, ніздрюватою масою притулок найбагатшій фауні. Нарешті, тисячі різновидів звичайної морської губки, що не зустрічалася мені.

Клас губок, перший із групи поліпів, одержав свою назву від цікавого продукту, корисність якого безперечна. Губка аж ніяк не рослина, як думають ще деякі натуралісти, а найнижчий тип багатоклітинних тварин, що стоять на більш низькій сходинці розвитку, аніж навіть корали. Належність губок до тваринного світу не підлягає сумніву, і тому не можна погодитися з давніми, котрі вважали губку проміжною формою між тваринами і рослинами. Але я повинен зауважити, що натуралісти й дотепер не дійшли згоди щодо будови губок. На думку деяких, це ціла колонія мікроскопічних організмів. Інші ж, як-от Мільн Едвардс, вважають, що кожна губка - самостійна тварина.

Клас губок включає кілька сот видів, що водяться тільки в морях, за винятком сімейства прісноводних, або бодяг. Але найчастіше губки зустрічаються у водах Середземного моря, Грецького архіпелагу, коло берегів Сирії й у Червоному морі. Там переважно водяться найтонші туалетні губки, ціпа яких доходить до ста п’ятдесяти франків за штуку: золотава сирійська губка, тверда берберійська і т.д. Але оскільки я не міг вивчати цих зоофітів у межах Леванту, від якого нас відокремлював Суецький перешийок, доводилося обмежитися спогляданням їх у водах Червоного моря. Я покликав Конселя, і ми обоє дивилися у вікно, у той час як “Наутілус” повільно йшов на глибині восьми-дев’яти метрів під рівнем моря, повз мальовничі підводні стрімчаки східного берега. Тут росли губки усіх видів: губки гіллясті, листкуваті, кулясті, лапчасті. Воістину своєю формою вони виправдовували назви - кошички, чашечки, прядки, лосиний ріг, левина лапа, павичевий хвіст, рукавичка Нептуна, - якими обдарували їх ловці губок, більш поетично настроєні, аніж учені. Волокниста тканина губок, насичена студепистою речовиною, завдяки рухливим жгутикам клітин, що вистилають внутрішню порожнину, постійно омивається водою, що надходить через пори, і виходить назовні через вивідний отвір, так зване “устя”. Речовина губки розкладається після відмирання і, розкладаючись, виділяє аміак. Коли процес розпаду студенистої речовини завершується і всі живі тканини вигнивають і вимиваються водою, від тварини залишається тільки роговий кістяк, що поступово набуває золотаво-солом’яного кольору і м’якості, якою відзначається звичайна туалетна губка. Залежно від своєї пружності, водопроникності або міцності, губка застосовується для різних потреб.

Губки ліпилися по скелях, прикріплювалися до стулок молюсків, навіть до стебел гідроїдів. Вони гніздилися в ущелинах скель, стелилися унизу, повзли нагору, звисали, наче коралові поліпи. Я пояснив Конселю, що губки збирають двояким способом: драгами і вручну. Ручний спосіб вважається кращим, бо губки щільно приростають до твердого ґрунту і живуть на невеликих глибинах, доступних нирцю, що відриває їх обережно, без пошкодження тканини, що неминуче при збиранні драгою. Губка, добута вручну, високо цінується.

Серед зоофітів, які кишіли навколо заростей губок, більше всього було медуз надзвичайно витонченої форми; молюски були представлені різновидами кальмарів, які, за даними Д’орбіньї, ej типовими мешканцями Червоного моря; із плазунів тут водилися морські, так звані супові черепахи, що вважаються неабияким делікатесом.

Що стосується риб, вони щедро населяли тутешні води. Я назву риб, що найчастіше потрапляли в наші сіті: скати, зокрема лімми овальної форми і цегляного кольору, поцятковані нерівними блакитнуватими плямами, з подвійним голкоподібним шипом - хвостокол-арнак зі сріблястою спиною, шипуватий скат з колючим хвостом і інші величезні скати, широкі мантії яких завдовжки два метри маяли серед хвиль, аодони, зовсім позбавлені зубів, із хрящових риб, близькі до акул; кузовки-дромадери, у яких горб закінчується загнутим шипом довжиною в півтора фута, ошибиі, сравжні мурени зі сріблястим хвостовим плавцем, блакитнуватою спиною і коричневими грудними плавцями, облямованими сірим кантиком; фіатоли, види строматеїв, покреслені вузькими золотавими смужками і прикрашені трьома кольорами Франції; гораміси довжиною в сорок сантиметрів, чудові товстоголовки, примітні сьома поперечними смужками чудового чорного кольору, з плавцями блакитного і жовтого кольорів, із золотою і срібною лускою, цептроподи, султанки з жовтими плавцями і чубчиком, зеленочеревці, губані, спинороги, колбні і тисячі інших риб, що вже зустрічалися нам під час плавання.

Дев’ятого лютого “Наутілус” йшов найширшою частиною Червоного моря, між Суакіпом на західному березі і Кунфуда на східному, що знаходяться на відстані ста дев’яноста миль одне від одного.

Опівдні того ж дня після встановлення координатів капітан вийшов на палубу, де в той час був і я. Я вирішив скористатися з нагоди і вивідати в капітана Немо, хоча б приблизно, які його подальші наміри. Побачивши мене, він відразу ж підійшов до мене, люб’язно запропонував сигару і сказав:

- Ну, пане професоре, як вам сподобалося Червоне море? Чи вдалося вам спостерігати чудеса, сховані в його водах? Риб, зоофітів, квітники з губок і коралові ліси?

- Ну, звичайно, капітане Немо! - відповів я. - І “Наутілус” чудово пристосований для подібних спостережень. Яке розумне судно!

- Так, пане, розумне судно! Відважне і невразливе! Воно не страшиться ні бур, що лютують у Червоному морі, ні його течій, ні його підводних рифів.

- Справді, - сказав я, - Червоне море вважається одним із найбільш небезпечних, і, якщо не помиляюся, у давні часи воно зажило поганої слави.

- Авжеж, пане Аронакс! Грецькі і латинські історики відгукуються про нього досить нешанобливо. Страбоп твердить, що під час пасатних вітрів і в період дощів воно особливо неприємне. Арабський історик Едрізі, описуючи Кользумську затоку, має на увазі під цією вигаданою назвою Червоне море. За його словами, безліч кораблів гинуло на його піщаних обмілинах і жоден капітан не наважувався плавати ним уночі. Він писав, що на Червоному морі бушують страшні урагани, воно поцятковане негостинними островами і “не представляє собою нічого гарного”. Ні на поверхні, ні в глибинах. Такої ж думки про Червоне море Арріан, Агатархіт і Артемідор, історики давньої Греції.

- Одразу видно, що ці історики не плавали на борту “Наутілуса”! - гаряче відгукнувся я.

- Само собою! - посміхаючись, сказав капітан. - Утім, в області суднобудування наші сучасники пішли недалеко від давніх. Кілька століть знадобилося, щоб відкрити механічну силу пари! Хто знає, чи з’явиться навіть через сто років другий “Наутілус”! Прогрес рухається надто повільно, пане Аронакс!

- Цілком правильно, - відповів я, - ваше судно випереджає свою епоху на ціле століття, якщо не на кілька століть! Як шкода, що таке відкриття помре разом з винахідником!

Капітан Немо нічого не відповів. Після кількох хвилин мовчанки він сказав:

- Ми говорили, здається, про те, якої невтішної думки були історики давнього світу про Червоне море?

- А ви вважаєте, що їхні побоювання були перебільшені? - запитав я.

- І так і ні, пане Аронакс, - відповів мені капітан, очевидно досконало вивчивши “своє Червоне море”. - Те, що не становить небезпеки для сучасного судна, добре оснащеного, солідно побудованого, вільного обирати той чи інший шлях завдяки паровим двигунам, було насичене усілякими небезпеками для суден давніх мореплавців. Треба уявити собі цих перших мореходців, що пускалися в плавання на вутлих дощаних барках, скріплених пальмовими вірьовками, проконопачених деревною смолою і змазаних жиром дельфіна! У них не було ніяких приладів для визначення курсу корабля, вони плавали з волі вітрів і течій малодо-сліджепих морських просторів! У цих умовах аварії корабля були, і не могли не бути звичайним явищем. Але в наші дні пароплави, що курсують між Суецьким перешийком і морями Південної півкулі, не мають причини побоюватися гнівливості Червоного моря, незважаючи на прикрі мусони. Капітани і пасажири не приносять уже перед відплиттям покутних жертв і після повернення, теж не обвішують себе гірляндами квітів, із золотими пов’язками на голові, щоб поспішити у храми дякувати богам за благополучне закінчення подорожі!

- Справді, - сказав я. - І мені здається, що паровий двигун убив почуття подяки в серцях моряків. Ви, очевидно, ґрунтовно вивчили це море, капітан! Чи не скажете ви, чому його називають Червоним?

- З цього приводу, пане Аронакс, існує багато різних тлумачень. Чи не хочете знати думку одного літописця чотирнадцятого століття?

- Прошу вас!

- Старий фантазер запевняє, що назву “Червоне” було дано морю після переходу ізраїльтян, що коли переслідувач-фараон загинув у його водах, що зімкнулися за пророкування Мойсея.

На знак, що чудо спричинилось,

В багрець все море забарвилось,

І нині чудо поминають,

Й Червоним море називають.

- Тлумачення поета! - відповів я. - Але в даному випадку, капітане Немо, на слова поетів я не покладаюся.

- Бачите, пане Аронакс, на мою думку, назва “Червоне море” є перекладом єврейського слова “Edom”. І давні дали таке найменування цьому морю завдяки особливій барві його вод.

- Одначе я не бачу якої-небудь особливої барви, - сказав я. - Води, як і у всіх морях, прозорі і не мають червонуватого відтінку.

- Цілком правильно! Але, ввійшовши в глибину затоки, ви помітите одне дивне явище. Якось мені випало бачити в бухті Тор, як вода стала такою червоною, наче переді мною було озеро крові.

- Чим же пояснюється таке явище? Присутністю мікроскопічних барвних водоростей?

- Саме так! Це результат виділень мікроскопічних рослин, відомих під назвою триходесмій. Щоб заповнити простір в один квадратний міліметр, потрібно буде сорок тисяч таких організмів. Вам теж, можливо, випаде нагода спостерігати це явище, коли ми ввійдемо в бухту Тор.

- Отже, капітане Немо, ви не вперше плаваєте Червоним морем на борту “Наутілуса”?

- Не вперше, пане!

- Ви згадали про перехід ізраїльтян через Червоне море і про катастрофу, що спостигла єгиптян. Дозвольте вас запитати, капітане, ви не поцікавилися дослідити під водами місце цієї видатної історичної події?

- Ні, пане професоре, і з цілком зрозумілої причини.

- А саме?

- Те місце, де Мойсей буцімто пройшов зі своїм народом, так обміліло, що верблюди проходять по ньому, ледь замочивши ноги. Ви розумієте, що для мого “Наутілуса” тут занадто мілководно.

- А де це місце? - запитав я.

- Воно знаходиться трохи вище Суеца, у рукаві, що у ті часи, коли Червоне море простягалося до Гірких Озер, було просто глибоким лиманом. Була то легенда чи дійсна подія, але, за переказом, саме тут пройшли ізраїльтяни, прямуючи в Обітовану землю, і військо фараона загинуло на цьому самому місці. Я думаю, що при археологічних розкопках знайшлося б безліч єгипетської зброї та іншого спорядження.

- Сподіваюся, що археологи рано чи пізно почнуть такі розкопки. Дайте тільки відкрити Суецький канал, і ви побачите, скільки тут понабудовують міст! Ну, а для такого судна, як “Наутілус”, такий канал зовсім непотрібний!

- Безумовно! - сказав капітан Немо. - Але канал корисний для усього світу. Давні добре розуміли, як важливо для торговельних зносин установити сполучення між Червоним і Середземним морями. Але вони не здогадалися прорити Суецький перешийок, а обрали більш довгий шлях, з’єднавши Ніл із Червоним морем. Досить імовірно, що роботи з прориття каналу почалися, якщо вірити переказам, при фараоні Сезострісі. Але точно відомо, що вже в шістсот п’ятнадцятому році до нашої ери фараон Нехо (Necos) почав роботи із спорудження каналу, який мав нести води Нілу в Червоне море через ту частину єгипетської низовини, що звернена до Аравії. При спорудженні каналу виходили з того розрахунку, що судна могли б пройти від Нілу до Червоного моря за чотири дні, а ширина його була б така, що дві триреми могли б поруч плисти по ньому. Будівництво каналу продовжувалося при Дарії, синові Гістаспа, і закінчилося, треба думати, при Птолемеї Другому. Страбон бачив судна, що проходили каналом; але недостатня глибина каналу, починаючи від Бубаста і аж до самого Червоного моря, обмежувала термін навігації весняними місяцями, пов’язаними із розлиттям Нілу. Канал слугував торговельною артерією до століття Антонінів. Потім канал занепав, обмілів і став несудохідним. За велінням халіфа Омара він був поновлений; і, нарешті, у сімсот шістдесят першому або в сімсот шістдесят другому році був остаточно засипаний халіфом Аль-Манзором з метою зашкодити підвозу продовольства для військ повсталого проти нього Мохаммеда-бен-Абдуллаха. Генерал Бонапарт під час свого єгипетського походу натрапив на сліди цього каналу в пустелі біля Суеца і, захоплений припливом, ледь не загинув тут, у кількох годинах шляху до Гаджерота! І на тому ж самому місці, де Мойсей розкинувся табором три тисячі триста років тому!

- Ну, що ж, капітане! Те, що не вдалося зробити давнім, а саме: з’єднати між собою два моря і тим самим скоротити на дев’ять тисяч кілометрів шлях з Кадіксу в Індію, зробить Лессепс. Може, він оберне африканський материк на величезний острів!

- Так, пане Аронаксе, ви маєте право пишатися своїм співвітчизником! Ця людина робить честь нації, і навіть більшою мірою, аніж найуславлеиіші капітани! Він почав, як і багато хто, із турбот і невдач, але усе-таки восторжествував, бо у нього геніальна воля! Сумно думати, що витвір, який міг бути міжнародним надбанням і гордістю цілої держави, створено енергією однієї людини! Честь і слава Лессепсу!

- Честь і слава великому громадянину! - сказав я, здивований пишномовністю тону капітана Немо.

- На жаль, - продовжував капітан, - я не можу показати вам Суецький канал, але післязавтра, коли ми ввійдемо в Середземне море, ви побачите довгу лінію дамб коло Порт-Саїда.

- У Середземне море? - закричав я.

- Так, пане професоре! Вас це дивує?

- Мене дивує, що ми через день будемо там!

- Ах, он воно що!

- Так, капітане, я здивований! Хоча, плаваючи на борту “Наутілуса”, час би вже й перестати дивуватися чому б то не було!

- Але все-таки, що саме вас так здивувало?

- Яку ж швидкість повинен розвинути “Наутілус”, щоб за один день перенести нас у Середземне море, обійшовши африканський материк і обігнувши мис Доброї Надії!

- Хто вам сказав, пане професоре, що ми обійдемо Африку і станемо огинати мис Доброї Надії?

- Стривайте, якщо “Наутілус” ие просуватиметься сушею і не полетить у повітрі над Суецьким перешийком...

- Або під ним, пане Аронаксе!

- Під перешийком?

- Атож, - спокійно відповів капітан Немо. - Природа давно вже спорудила під цією смужкою землі те, що люди споруджують тепер на її поверхні.

- Як! Невже є підземний перехід?

- Так, підземний перехід, названий мною Аравійським тунелем. Він починається під Суецом і доходить по Пелузіума.

- Але ж Суецький перешийок утворився з наносних пісків?

- До певної міри! Але на глибині п’ятдесятьох метрів уже починається непорушний гранітний пласт.

- І ви випадково знайшли підземний перехід? - запитав я, усе більше і більше дивуючись.

- І випадково й обдумано, пане професоре! І допоміг тут не стільки випадок, скільки допитливість розуму.

- Слухаю вас, капітане, і не вірю своїм вухам.

- Ах, пане! Aures habent et non audient

Книга: Жуль Верн. 20 000 ЛЬЄ ПІД ВОДОЮ

ЗМІСТ

1. Жуль Верн. 20 000 ЛЬЄ ПІД ВОДОЮ
2. [6]. Установивши координати,...
3. [8], під назвою “Таємниці морських...
4. [10], ніколи не давав порад -...
5. [12]. Там мене зустрів офіцер з...
6. [15], бо дошки палуби пекли їм ноги і вони не могли стояти на...
7. [16]. У дійсності висота водяного...
8. [17], мали вдвічі більше шансів...
9. [21] до кают-компанії, і, якби не...
10. [24] від поверхні океану, і від...
11. [26]. Кілька офіцерів вилізли на...
12. [29]! Нед Ленд стояв на посту з...
13. [30] Це...
14. [32] погрожував судовим...
15. [34]! - Що ж, переведемо...
16. [35] дивився на сфінкса
17. [37], а ви для мене, як і ваші...
18. [39] та інші дарунки океанської...
19. [42] - усе це разом узяте важить...
20. [43], що страждає від бічної...
21. [45], їм дане дуже точне...
22. [46]. - Отже, щоб звести...
23. [47]. Я стежив за цими...
24. [48]. Що стосується температури...
25. [49] - це характерно для всіх...
26. [51], піднімала шлюпку над водою,...
27. [53]... To був...
28. [54] римлян, з узбережжями, що...
29. [56]; звивалися змієподібні мурени...
30. [57]. Клас ракоподібних...
31. [59]! “Наутілус” перетинав...
32. [60], заклав руки до кишень і...
33. [61]. Які б не були густі хмари,...
34. [62]. Розділ...
35. [63]. - Два роди з загону...
36. [64], я помітив, що боковиии тунелю...
37. [1] Морське льє дорівнює 5555...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate