Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Льюїс Керрол. Аліса в Країні Чудес

Розділ дванадцятий Свідчить Аліса

- Я тут! - гукнула Аліса і, геть забувши, як вона виросла за останні кілька хвилин, підхопилася так рвучко, що подолом спідниці змела з лави всіх присяжних просто на голови публіці. Бідолахи заборсалися на підлозі, наче золоті рибки з акваріума, якого вона перекинула ненароком на минулому тижні.

- Ой, даруйте - зойкнула перестрашена Аліса й кинулася гарячкове їх підбирати.

Їй і досі не йшов з голови випадок із золотими рибками, і чомусь здавалося, що коли присяжних негайно не позбирати й не посадовити назад, вони неодмінно повмирають.

- Суд не продовжить роботи, - оголосив Король замогильним голосом, - доки всі присяжні не будуть на своїх місцях.

- Усі! - повторив він з притиском і блимнув спідлоба на Алісу.

Аліса глянула на лаву й побачила, що зопалу посадовила Ящура Крутихвоста догори ногами, і тепер бідолаха тільки скорботно помахував хвостиком, неспроможний перевернутися.

Вона мерщій вихопила його звідти й посадовила як слід. "А втім, це йому мало допоможе, - сказала вона подумки. - Вниз головою чи вгору - користь однакова".

Тільки-но присяжні трохи очуняли й повіднаходили свої таблички та пера, вони заходилися [113] завзято писати історію цього нещасливого випадку - всі, окрім Ящура, який, видно, був надто ошелешений, аби щось робити. Він тільки сидів, роззявивши рота і вп'явши очі у стелю.

- Що тобі відомо по суті справи? - звернувся Король до Аліси.

- Нічого, - відповіла вона.

- Зовсім нічого? - напосідав Король.

- Зовсім, - повторила Аліса.

- Це дуже важливо! - відзначив Король для присяжних.

Ті вже кинулись були писати, коли це втрутився Білий Кролик.

- Неважливої Ваша величність, звісно, це мали на увазі, чи не так? - проказав він вельми шанобливо, хоч лице йому кривилося в жахливих гримасах.

- Я Неважливо, так, так, звичайно, я це мав на увазі - квапливо поправився Король і забубонів собі під ніс: "Важливо-неважливо, важливо-неважливо..." - мовби пробував на вагу, котре слово краще.

Дехто з присяжних записав «важливо», дехто «неважливо». Аліса це дуже добре бачила, бо вже виросла так, що могла легко зазирнути до їхніх табличок. "Але яке це має значення", - вирішила вона про себе.

Зненацька Король, який ось уже кілька хвилин грамузляв щось у записнику, вигукнув:

- Тихо! - і зачитав:

"Закон Сорок другий. Всім особам заввишки в одну милю* і вищим покинути судову залу».

Всі прикипіли очима до Аліси.

*0дна миля дорівнює приблизно 1,6 км.[114]

- Це я - заввишки в одну милю? - перепитала Аліса.

- Так, - сказав Король.

- А, може, і в дві, - докинула Королева.

- Ну й нехай, але я не вийду, - сказала Аліса. - Тим більше, що це не правильне правило - ви його щойно вигадали.

- Це найдавніший закон у записнику, - заперечив Король.

- Тоді це мав би бути Закон Перший.

Король зблід і поквапливо згорнув записника.

- Обміркуйте вирок, - тихим тремтячим голосом звернувся він до присяжних.

- Даруйте, але це ще не все, ваша величносте, - підскочив до нього Білий Кролик. - Ось письмове свідчення, щойно знайдене.

- І що там? - спитала Королева.

- Я ще не дивився, - відповів Кролик, - але, схоже, це лист, написаний підсудним до... до когось.

- Звичайно, до когось, - озвався Король, - бо писати до нікого було б, знаєте, просто неграмотно.

- А кому він адресований? - запитав один з присяжних.

- Нікому. Зверху взагалі нічого не написано, - відповів Кролик, розгортаючи аркуш, і додав:

- Та це ніякий і не лист, це - вірш.

- Написаний рукою підсудного? - поцікавився інший присяжний.

- Ні, - відповів Кролик, - і це мене найбільше дивує.

(Присяжні спантеличились.) [115]

- Він, певно, підробив чужу руку, - вирішив Король.

(Обличчя присяжних просвітліли.)

- Даруйте, ваша величносте, - озвався Валет, - я вірша не писав, і ніхто цього не доведе: там нема мого підпису.

- Якщо ти не поставив підпису, - зауважив Король, - то тим гірше для тебе. Без сумніву, ти мав якийсь лихий намір, - інакше підписався б, як усі порядні люди.

Ці слова зняли бурю оплесків: вперше за цілий день Король озвався справді розумним словом.

- Це доводить його провину! - мовила Королева.

- Нічого це не доводить! - сказала Аліса. - Ви ж навіть не знаєте, про що той вірш.

- Читай вірша! - звелів Король.

Білий Кролик надяг окуляри.

- Звідки починати, ваша величносте? - запитав він.

- З початку, - глибокодумно відповів Король, - і читай до кінця. А тоді - закінчуй.

І Білий Кролик прочитав такого вірша:

Я знаю від них, що ви в неї були

Й сказали про всіх навпростець.

Вважає вона, що я гідний хвали,

з мене поганий плавець.

Він їм передав, що я не пішов

(Ми знаємо, звідки й куди):

Якщо вона справу порушить ізнов,

То вам не минути біди.

[116]

Я дав їй один, вона йому - два,

А ви нам, здається, три.

Та всі повернулись від нього до вас.

Все ясно: крути - не крути.

Коли ж доведеться мені чи їй

Відповідати за те,

Він вірить, що ви їх, як нас колись,

воленьку віддасте.

Ще доки на неї дур не найшов,

ви в понятті моїм

муром, який недоречно зійшов

Між нами, між ними й між ним.

Що їй вони любі - йому не кажіть,

(Ціну треба знати словам):

До вічного віку секрет бережіть,

Мені лиш відомий та вам.

- Це найважливіше свідчення, яке ми сьогодні чули, - потер руки Король. - Отож нехай присяжні...

- Якщо хтось із них розтлумачить цей вірш, - перебила його Аліса (за останні хвилини вона так виросла, що вже анітрохи не боялася перебити Короля), - я дам йому шість пенсів. Я не бачу в ньому ані крихти глузду!

Присяжні занотували в табличках: «Вона не бачить у ньому ані крихти глузду», - але розтлумачити вірш не зохотився ніхто.

- Якщо у вірші нема глузду, - сказав Король, - то нам і гора з пліч, бо тоді не треба його й шукати. [117]

Він розправив аркуш на коліні і, заглядаючи туди одним оком, додав:

- А втім, а втім... Певний глузд, бачиться, тут усе-таки є... «Хоч з мене поганий плавець»?.. Ти теж чомусь не любиш плавати, га? - звернувся він до Валета.

Валет сумно похитав головою.

- Хіба по мені видно? - запитав він. (Не видно було б хіба сліпому - він був картонний.)

- Поки що сходиться, - сказав Король і далі забурмотів. - «Ми знаємо, звідки й куди...» - це, звісно, стосується присяжних... «Я дав їй один, вона йому - два» - то ось що він робив із пиріжками!..

- Але далі сказано: «Та всі повернулись від нього до вас», - зауважила Аліса.

- Певно, що повернулись! - тріумфально вигукнув Король, показуючи на таріль з пиріжками. - «Все ясно, крути - не крути...»

- А далі це: «Ще доки на неї дур не найшов...» На тебе ж, любонько, здається, ніколи дур не находить? - звернувся він до Королеви.

- Ніколи! - ревнула Королева й пожбурила чорнильницею в Ящура.

(Горопашний Крутихвіст облишив був писати пальцем, побачивши, що це марна трата часу, але тепер, коли чорнило патьоками стікало йому по обличчю, почав підставляти пальця під нього і знову гарячково водив ним по табличці.)

- Правда, не находить? - перепитав Король, лукаво мружачи очі.

- Ні! Ні! - затупотіла ногами Королева. [118]

- Тоді суддя тут правди не знаходить, - сказав Король, з усміхом обводячи очима залу.

Запала гробова тиша.

- Це каламбур, - ображено додав він, і всі засміялися.

- Нехай присяжні обміркують вирок, - повторив Король уже чи не вдвадцяте за день.

- Ні, ні! - урвала Королева. - Спершу страта, а тоді вирок!

- Нісенітниця! - голосно вигукнула Аліса. - Як могло вам таке прийти в голову!

- Замовкни! - крикнула Королева, буряковіючи.

- Не замовкну! - відповіла Аліса.

- Відтяти їй голову! - вереснула Королева.

Ніхто не ворухнувся.

- Та хто вас боїться! - сказала Аліса, яка на той час уже виросла до своїх звичних розмірів. - Ви ж просто колода карт!

Тут раптом усі карти знялися в повітря й ринули на неї. Аліса ойкнула - чи то з переляку, чи спересердя, - почала від них відбиватися і... побачила, що лежить на березі, поклавши голову сестрі на коліна, а та обережно змахує їй з обличчя сухі листочки, звіяні вітром з найближчого дерева.

- Алісо, люба, прокинься! - сказала сестра. - Та й довго ж ти спала!

- Зате який дивний сон я бачила! - сказала Аліса і стала переповідати все-все, що їй запам'яталося з незвичайних пригод, про які ти щойно прочитав. [119]

Коли вона скінчила, сестра поцілувала її, мовивши:

- Що й казати, моє золотко, сон і справді дивний. Але вже вечоріє - біжи-но пити чай.

Аліса підвелася і щодуху побігла додому, не перестаючи дивуватися, який же чудовий їй наснився сон.

А сестра так і залишилася сидіти, підперши голову рукою. Вона дивилася, як сідає сонце, і думала про малу Алісу, про всі її дивовижні пригоди, аж поки й сама не поринула в сон...

І найперше наснилася їй сама Аліса: тендітні руки малої знов обплели її коліна, а ясні, жваві оченята заглядали їй у вічі... Вона чула всі відтінки її голосу, бачила, як Аліса звично стріпує головою, відкидаючи непокірні пасма волосся, що вічно спадали їй на очі. І доки вона отак уважно слухала (так їй, принаймні, здавалося), все довкола стало оживати й повнитися чудернацькими істотами з Алісиного сну...

Ось пробіг Білий Кролик, шелеснувши високою травою біля самих її ніг... десь у сусідньому ставку захлюпотілася, тікаючи, нажахана Миша... чутно було, як дзенькають чашки на нескінченній гостині Шаленого Зайця та його приятелів... як пронизливо верещить Королева, посилаючи на страту своїх безталанних гостей... і знов дитина-порося чхала на колінах у Герцогині, а довкола брязкали тарілки та полумиски... знову в повітрі чувся Грифонів крик, порипування Ящурового [120] пера та кректання придушених морських свинок, зливаючись із далекими схлипами горопашного Казна-Що-Не-Черепахи...

Отак сиділа вона, приплющивши очі, й майже вірила у країну чудес, хоча знала, що досить їх розплющити, і все знову стане цілком звичайним: то просто вітер шелестітиме травою, і під його подмухами братиметься жмурами й шарудітиме очеретами сусідній став; дзенькіт чашок стане дзеленчанням дзвіночків на шиях овець, а верески Королеви - голосом вівчарика; чхання немовляти, Грифонів крик та решта чудних звуків зіллються в гармидер селянської господи, а далеке мукання корів заступить тяжкі схлипи Казна-Що-Не-Черепахи...

А далі вона уявила собі, як її мала сестричка стане колись дорослою жінкою і, зберігши до зрілих літ щире й лагідне дитяче серце, збере довкола себе інших дітей і засвічуватиме їм оченята своїми незвичайними оповідями. Можливо, розповідатиме вона їм і про Країну Чудес, що наснилася їй багато років тому; вона перейматиметься їхніми нехитрими жалями і простими радощами, пам'ятаючи своє власне дитинство і щасливі літні дні... [121]

Льюїс Керрол (1832-1898)

Аліса в Країні Чудес

Переклад з англійської

© Видавництво Івана Малковича "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", 2001

(Електронний текст призначений виключно для ознайомлення, використання його у будь-яких інших цілях буде порушенням авторського права)

Адреса видавництва:

01004 Київ Басейна 1/2

Тел/факс: (044) 235 01 05

E-mail: ivan@ababa.kiev.ua

Віддруковано на АТ "Книга". Зам.2-212

ISBN 966-7047-35-0

Aerius:

E-mail: aerius@ukr.net

Site: http://ae-lib.org.ua

Перекладено за виданням:

Lewis Carroll,

Alice's Adventures in Wonderland

London, Penguin Books, 1994

Вірші в перекладах

Миколи Лукаша та Валентина Корнієнка (стор. 5)

Вірші подано в редакції І.Малковича

Коментарі

Мартина Гарднера

Редакторська підтримка

Марія Габлевич

Юрій Андрухович

Коректор

Марія Кучеренко

Електронний текст:

Aerius

Переклад © В.Корнієнко за редакцією І.Малковича, 2001

Передмова © Оксана Забужко, 2001

Ілюстрації © Владислав Єрко, 2001

ОCR та коректура © Aerius, 2003

Книга: Льюїс Керрол. Аліса в Країні Чудес

ЗМІСТ

1.	Льюїс Керрол. Аліса в Країні Чудес
2.	Розділ перший Униз і...
3.	Розділ другий Озеро сліз...
4.	Розділ третій Гасай-Коло та...
5.	Розділ четвертий Кролик крутить...
6.	Розділ п'ятий Що...
7.	Розділ шостий Порося...
8.	Розділ сьомий Божевільне...
9.	Розділ восьмий Королевин...
10.	Розділ дев'ятий Розповідь...
11.	Розділ десятий Омарова...
12.	Розділ одинадцятий Хто вкрав...
13.	Розділ дванадцятий Свідчить...

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate