Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Льюїс Керрол. Аліса в Країні Чудес
Розділ другий Озеро сліз
- Все дивасніше й дивасніше! - вигукнула Аліса (з великого зачудування вона раптом забула як правильно говорити). - Тепер я розтягуюсь наче найбільша в світі підзорна труба! До побачення, ноги! (Бо ніг своїх вона вже майже не бачила - так хутко вони віддалялися).
- О бідні мої ноженята, хто ж вас тепер взуватиме, у панчішки вбиратиме? Напевно не я!.. Тепер ми надто далеко одне від одного, щоб я могла дбати про вас: мусите давати собі раду самі...
"А все ж я повинна їм догоджати, - додала подумки Аліса. - Бо ще ходитимуть не туди куди я хочу!.. О, вже знаю: я на кожне Різдво даруватиму їм нові чобітки".
І вона почала міркувати, як це найкраще зробити.
- Чобітки доведеться слати з посланцем, метикувала вона. - От комедія - слати дарунки своїм власним ногам! І ще з якою чудернацькою адресою:
Ш-ній ПРАВІЙ НОЗІ АЛІСИНІЙ
КИЛИМОК-ПІД-КАМІНОМ
ВІД АЛІСИ, 3 ЛЮБОВ'Ю
- О людоньки, що за дурниці я верзу!
Тут вона стукнулася головою об стелю: ще б пак, її зріст сягав тепер за дев'ять футів*!
*Один фут дорівнює приблизно ЗО см.[19]
Вона мерщій схопила золотого ключика й гайнула до садових дверцят.
Бідолашна Аліса! Єдине, що вона могла зробити, лежачи на підлозі, - це зазирнути в садок одним оком. Надії дістатися туди лишалося ще менше, ніж досі. Вона сіла і знову зайшлася плачем.
- Як тобі не сором! - сказала собі Аліса. - Щоб отака велика дівчинка (чим не до речі сказано?) отак розпустила рюмси! Зараз же перестань, чуєш?
Але вона все плакала й плакала, розливаючись потоками сліз, аж поки наплакала ціле озерце, завглибшки з чотири дюйми і завширшки на півкоридора.
Тут до її слуху долинуло дрібне лопотіння ніг. Аліса похапцем утерла очі, аби глянути, хто це. То повертався Білий Кролик: вишукано вбраний, з парою білих лайкових рукавичок в одній руці і віялом - у другій.
Він дуже поспішав і бурмотів сам до себе:
- Ой, Герцогиня! Ой-ой Герцогиня! Вона ж оскаженіє, коли я змушу її чекати!
З розпачу Аліса ладна була просити помочі в кого завгодно, тож коли Кролик порівнявся з нею, вона знічено озвалася:
- Перепрошую, пане...
Кролик аж звився на місці - кинув віяло й рукавички, і очамріло дременув у темряву.
Аліса підняла одне й друге, і стала обмахуватися віялом: задуха в коридорі стояла страшенна.
- Який божевільний день! - сказала вона. - Ще вчора все йшло нормально... Цікаво, може, [20] це я за ніч так перемінилася? Ану пригадаймо: коли я прокинулась - чи була я такою, як завжди? Щось мені пригадується, ніби я почувалася інакше. А якщо я не та, що була, то, скажіть-но, хто я тепер?.. Оце так головоломка...
І вона почала перебирати в пам'яті усіх своїх ровесниць, аби з'ясувати, чи не перетворилася вона часом на одну з них.
- Безперечно, я - не Ада, - розмірковувала вона. - В Ади волосся спадає кучерями, а в мене - не в'ється зовсім. І, безперечно, я не Мейбл: я ж бо знаю стільки всякої всячини, а вона - ой, вона така невігласка! Крім того, вона - то вона, а я - це я, а... О людоньки, як важко в усьому цьому розібратися!.. Ану перевірмо, чи знаю я те, що знала? Отже: чотири по п'ять дванадцять, чотири по шість - тринадцять, чотири по сім - е, так я ніколи не дійду до двадцяти! Втім, таблиця множення - ще не аґрумент... Перевірмо географію: Лондон - столиця Парижу, а Париж - Риму, а Рим... Ні, все неправильно! Мабуть, я таки не я, а Мейбл! Ану, прочитаю вірша "Хороша перепілонька..."
І схрестивши руки на колінах, так ніби вона проказувала вголос уроки, Аліса стала читати з пам'яті. Але й голос її звучав хрипко та дивно, і слова були не ті:
Хороший крокодилонько
Качається в піску,
Пірнає в чисту хвиленьку,
Споліскує луску.
[21]
Як він покаже зубоньки,
Привітно сміючись,
То рибоньки-голубоньки
Самі у рот плись-плись!*
- Це явно не ті слова, - зітхнула бідолашна Аліса зі слізьми на очах. - Я таки й справді Мейбл, і доведеться мені жити в убогому будиночку, де й гратися немає чим, зате ого скільки уроків треба вчити! Ні, цього не буде: якщо я Мейбл, то залишуся тут, унизу! Нехай скільки завгодно заглядають сюди і благають:
"Вернися до нас, золотко!"
Я тільки зведу очі й запитаю:
"Спершу скажіть, хто я є, і, коли мені ця особа підходить - я вийду нагору, а коли ні - не вийду. Сидітиму тут, аж доки стану кимось іншим".
Тут знову з її очей бризнули сльози.
- Чому ніхто сюди навіть не загляне!.. Я так втомилася бути сама!
З цими словами вона опустила очі і з подивом помітила, що, розмовляючи сама з собою, натягла на руку одну з Кроликових білих рукавичок.
- І як це мені вдалося? - майнуло у неї в голові. - Напевно, я знову меншаю?
Вона звелася й пішла до столика, аби примірятись: так і є - вона зменшилася десь до двох футів і швидко меншала далі. Причиною, як незабаром з'ясувалося, було віяло в її руці, тож Аліса
*Вірші в текстах обох казок переважно пародіюють вірші й пісні, що були добре відомі читачам Керрола. Майже всі вони сьогодні забуті і згадуються здебільшого лише за назвами, та й то лише тому, що Керрол вибрав їх для своїх пародій.[22]
прожогом його відкинула: ще мить - і вона зникла б зовсім!
- Ху-у! Ледь урятувалася! - сказала вона, вельми налякана цими змінами, але й невимовне рада, що живе ще на світі.
- А тепер - до саду! - І вона чимдуж помчала до дверцят. Та ба! Дверцята знову виявилися замкнені, а ключик, як і перше, лежав на скляному столику.
"Кепські справи, кепські, далі нікуди, - подумала нещасна дитина. - Ніколи-ніколи я ще не була такою манюсінькою! І треба ж отаке лихо на мою голову!"
На останньому слові вона посковзнулася і - шубовсть! - по шию опинилася в солоній воді.
Спочатку вона подумала, що якимось дивом упала в море.
- А коли так, - сказала вона собі, - то додому я повернуся залізницею.
(Аліса тільки раз у житті побувала біля моря і дійшла загального висновку, що там усюди є купальні кабінки*, дітлахи, що длубаються в піску дерев'яними лопатками, вишикувані в рядок готелі, а за ними - залізнична станція.)
Проте вона хутко здогадалася, що плаває в озері сліз, яке сама наплакала ще бувши велеткою.
- І чого було аж так ридати? - бідкалася Аліса, плаваючи туди-сюди в пошуках берега. - За те мені й кара!.. Ще потону у власних сльозах! Ото була б дивина! Щоправда, сьогодні - все дивина.
*Маються на увазі невеличкі кабіни на колесах, що вивозилися кіньми в море. Через дверцята в стінці, обернутій до моря, виходили у воду; величезний парасоль, прикріплений ззаду, закривав того. хто купався, від допитливих поглядів публіки.[23]
Тут Аліса почула, як поблизу неї хтось хлюпочеться, і попливла на хлюпіт, аби з'ясувати, хто це. Спершу вона подумала, ніби то морж чи гіпопотам, але, згадавши, яка вона тепер маленька, зрозуміла, що то - звичайна миша, яка теж звалилась у воду.
- Чи є зараз якийсь сенс, - подумала Аліса, - заходити в балачку з цією мишею? Тут усе таке незвичайне, що балакати вона напевно вміє... Та, зрештою, треба спробувати.
І вона звернулася до неї:
- О, Мишо, чи не знаєте ви, де тут берег? Я вже дуже стомилася плавати, о, Мишо!
Аліса вирішила, що до мишей слід звертатися саме так. Правда, досі подібної нагоди їй не випадало, але колись у братовому підручнику з граматики вона бачила табличку відмінювання:
Наз. миша
Род. миші
Дав. миші
Знах. мишу
Оруд. мишею
Місц. на миші
Клич. мишо!
Миша пильно глянула на Алісу й немовби підморгнула їй крихітним очком, але не озвалася й словом.
"Може, вона не тямить по-нашому? - подумала Аліса. - Може, це французька миша, що припливла з Вільгельмом Завойовником?"
(Треба сказати, що попри всю свою обізнаність з історії, Аліса трохи плуталася в давності подій.) [24]
- Ou est ma chatte?* - заговорила вона знову, згадавши найперше речення зі свого підручника французької мови.
Миша мало не вискочила з води і, здавалося, вся затремтіла з жаху.
- Перепрошую! - зойкнула Аліса, відчувши, що скривдила бідолашне звірятко. - Я зовсім забула, що ви недолюблюєте котів.
- Недолюблюю котів?! - вереснула Миша. - А ти б їх долюблювала на моєму місці?!
- Мабуть, що ні, - примирливо відказала Аліса. - Тільки не гнівайтесь... А все ж таки жаль, що я не можу показати вам нашу Діну. Ви б лише глянули - і одразу б закохалися в котів. Діна така мила і спокійна, - гомоніла Аліса чи то до Миші, чи то до себе, ліниво плаваючи в солоній воді, - сидить собі біля каміна і так солодко муркоче, лиже лапки і вмивається... А що вже пухнаста - так і кортить її погладити! А бачили б ви, як вона хвацько ловить мишей... Ой, вибачте, вибачте!.. - знову зойкнула Аліса, бо цього разу Миша вся наїжачилась, і Аліса збагнула, що образила її до глибини душі.
- Ми більше не говоритимем про це, якщо вам не до вподоби.
- Ми?! Ми не говоритимем!.. - заверещала Миша, тремтячи усім тілом аж до кінчика хвоста. - Начебто я говорила про таке!.. Наш рід споконвіку ненавидить котів - огидні, ниці, вульгарні створіння! Чути про них не хочу!
- Я більше не буду! - промовила Аліса і поквапилася змінити тему. - А чи любите ви со... собак?
*Де моя кішка? (фр.).[25]
Миша мовчала, й Аліса палко повела далі:
- Знали б ви, який милий песик живе з нами в сусідстві! Тер'єрчик - очка блискучі, шерсточка довга-предовга, руда й кучерява! Він уміє всілякі штучки: приносить, що кинуть, служить на задніх лапках - всього й не пригадаєш! А господар його, фермер, каже, що цьому песикові ціни нема, бо він, каже, вигублює до ноги всіх довколишніх щурів... 0-о-ой! - розпачливо зойкнула Аліса. - Я знов її образила!
І справді, Миша щодуху пливла геть, женучи озером рясні жмури.
- Мишечко! шкряботушечко! - лагідно погукала Аліса. - Верніться, прошу вас! Ми вже не будемо говорити ні про котів, ні про собак, якщо вони вам такі немилі!
Зачувши ці слова, Миша розвернулася і поволеньки попливла назад: обличчя в неї було бліде ("від гніву!" - вирішила Аліса), а голос - тихий і тремкий.
- Ось вийдемо на берег, - мовила Миша, - і я розкажу тобі свою історію. Тоді ти зрозумієш, чому я так ненавиджу котів та собак.
А виходити був саме час, бо в озерце набилося чимало птахів та звірів. Були тут і такий собі Качур, і Додо, і Папужка Лорі, й Орлятко, і ще якісь химерні істоти. І вся ця компанія на чолі з Алісою потягла на берег. [26]
Книга: Льюїс Керрол. Аліса в Країні Чудес
ЗМІСТ
На попередню
|
|
