Додати в закладки
Переклад Translate
Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
Скачати одним файлом. Книга: Льюїс Керролл. Аліса в Задзеркаллі Переклад Валентина Корнієнка
Розділ четвертий Круть і Верть
Вони стояли під деревом, обнявши одне одного за плечі, й Аліса відразу здогадалася, хто з них хто, бо в одного збоку на комірі було вишито «РУТЬ», а в другого - «ЕРТЬ».
«К» та «В» у них, мабуть, на комірі ззаду», - подумала Аліса.
Вони стояли так тихо й непорушне, що Аліса, забувши, що вони живі, почала заглядати, чи справді на їхніх комірах є «К» та «В», і мимоволі здригнулася, коли почула голос того, хто мав позначку «РУТЬ».
- Якщо ти гадаєш, ніби ми - воскові, то виймай свого гаманця. Воскові фігури ліплять не на те, щоб хтось оглядав їх задурно. Аж ніяк!
- І навспак, як мовив рак! - додав той, хто мав знак «ЕРТЬ». - Якщо ти гадаєш, ніби ми живі, то повинна озватися...
- Звичайно, вибачте, будь ласка! - тільки й спромоглася сказати Аліса, бо в голові їй невідступне, мов годинниковий цокіт, крутилися слова знайомої пісні. Тож вона не втрималась і заспівала:
Серед гаю Круть і Верть
Учинили бійку:
Крутеві там, бачте, Верть
Пошкодив торохтівку.
Враз крук із гаю надлетів -
Страхітлива почвара. [47]
Так налякав обох братів,
Що вмить скінчилась чвара.
- Я знаю, про що ти думаєш, - сказав Круть, - але все це не так. Аж ніяк!
-І навспак, -підхопив Верть. -Якби це було так - тоді не могло б бути інак; а якби не було інак, то було б тільки так; та що це не так, то воно таки інак. Хитра штука логіка.
- Я думала про те, - ввічливо відповіла Аліса, - як найліпше виблукати з лісу, бо вже он як смеркло. Чи не підкажете дорогу?
Але гладунці тільки перезирнулися і пересміхнулися між собою.
Вони так разюче скидалися на пару опецькуватих школярів, що Аліса не стрималась, тицьнула пальцем на Крутя і сказала:
- Перший!
- Аж ніяк! - відрубав Круть і клацнув зубами.
- Другий! - сказала Аліса, звертаючись до Вертя, хоча була певна, що той знову вигукне: «І навспак, як мовив рак!»
Так він і зробив.
- Ти не з того почала! - галаснув Круть. - Гостям насамперед годиться сказати: «Добридень!», а тоді поручкатися!
Тут брати обнялися за плечі, і кожен простяг їй свою вільну руку.
Аліса вагалася: котрому ж потиснути руку першому, щоб не образити жодного з них. А тоді знайшла вихід: потиснула руки обом відразу. Ще мить - і вся трійця закружляла у танці. [48]
Сталося це (як згадувала вона опісля) ніби цілком природно, тож і не дивно було, що танцюють вони під музику. Музика линула просто з дерева, під яким вони танцювали, а точніше (наскільки вона могла розібрати) - з гілок, що терлися одна об одну, мов смички об струни скрипок.
- Ото була сміхота! - розповідала опісля Аліса сестрі. - Раптом я спіймала себе на тому, що співаю: «У лісі, в лісі темному, де ходить хитрий лис...». Не знаю, коли я почала, але - дивна річ! - почувала себе так, ніби вже співаю хтозна-відколи!
Решта двоє танцюристів були нівроку собі гладкі й дуже швидко захекались.
- Чотирьох кіл для одного танцю цілком достатньо, - проказав, тяжко відсапуючи, Круть.
І вони урвали танок так само зненацька, як і почали; ту ж мить умовкла й музика. Брати розімкнули руки і мовчки поїдали Алісу поглядами.
Запала досить ніякова мовчанка, оскільки Аліса не знала, як почати розмову з тими, з ким щойно водила танок.
«Сказати їм: "Добрий день"? Якось не пасує, - думала вона. - Як не мудруй, а вітатися вже запізно!»
- Сподіваюсь, ви не надто потомилися? - запитала вона врешті.
- Аж ніяк. Дуже вдячний за увагу, - сказав Круть.
- А я - за твою увагу, - підхопив Верть. - Чи любиш ти вірші?
- Е... е-е-ге ж... загалом так... як які, - трохи [49] затинаючись, відповіла Аліса. - А ви не підкажете, як мені вийти з лісу?
- Що їй прочитати? - спитав Верть, дивлячись на Крутя широко розплющеними очима і пускаючи повз вуха Алісине запитання.
- «Моржа і Теслю». Він найдовший, - відповів Круть і міцно обійняв брата за плече.
І Верть одразу ж почав:
На небі грало сонеч... *
Тут Аліса наважилася його перебити.
- Якщо вірш дуже довгий, - зауважила вона якомога поштивіше, - то чи не сказали б ви мені спершу, якою дорогою...
Верть лагідно всміхнувся і почав знову:
На небі грало сонечко,
Проміннячко ллючи,
І хвилі в морі сяяли,
Як золоті ключі -
Дивуйтеся, чудуйтеся,
Бо це було вночі.
А місяць блимав пахмурно,
Сердитий був, як біс:
«Ну, що за сонце капосне -
Усюди пхає ніс!
Що - дня нема? Чого б ото
В чужі діла я ліз?»
*Цей вірш написаний розміром "Сну Юджина Арама" англійського поета Томаса Гуда (1799-1845), проте пародіює лише стиль цього твору Посилаючи рукопис вірша для ілюстрації Тенієлу Керрол запропонував на вибір Теслю, Метелика і Баронета. Всі три однаково лягали в розмір вірша. Тенієл вибрав Теслю. [50]
Вода була мокрісінька,
Зате сухий пісок;
На небі ні хмариноньки -
Бо не було хмарок;
В повітрі ні пташиноньки -
Бо не було пташок.
Вусатий Морж із Теслею
Ішли по бережку
І гірко-гірко плакали,
«Намило ж тут піску!
Його б у море вимести -
Було б, як у вінку!»
«Щоб шестеро змітальників
Поставити у ряд, -
То, кажеш, за шість місяців
Не вимели б назад?»
«Ой, - каже Тесля, схлипнувши,
Ой, Моржику, навряд!»
Ідуть, аж бачать - устриці.
Морж крикнув їм: «Привіт!
Ми дуже раді зустрічі,
Ходімо на прохід!
А чотирьох запрошуєм
До себе на обід!»
Мовчить найстарша устриця,
Лиш блимає на них:
Чого, мовляв, ви хочете
Від мене, хитруни? [51]
Ні, вам мене не звабити
З моєї мілини!
А четверо молодшеньких
Враз підійшли до них, -
Умилися, прибралися
І взулись, як на сміх -
Дивуйтеся, чудуйтеся,
Бо в них немає ніг.
За ними інших четверо
Посунули слідом,
А там пішли і парою,
Й потроє, і гуртом,
По пінних хвилях - вистрибом,
По берегу - повзком.
З півмилі Морж із Теслею
Вздовж берега пройшли,
А на привал спинилися
На виступі скали;
Довкола них і устриці
Вмостились, де могли.
«Тепер ми поговоримо, -
Розмову Морж повів, -
Про черевики й човники,
Капусту й королів,
Чи скоро море википить,
Чи крила є в корів».
«Пізніш, - гукнули устриці, -
Перш дайте звести дух, [52]
Бо ми ж усі гладесенькі,
Нас потомив цей рух!»
«Спочиньте», - Тесля згодився,
Потішивши гладух.
І мовить Морж: «Є хліб у нас,
Буханочка на з'їд,
До хліба оцту й перчику
Додати теж би слід, -
Раз ви готові, устриці,
Ми почнемо обід».
«Але не з нас! - всі устриці
Тут крикнули навкрич. -
Невже ви, любі, зважитесь
На цю жахливу річ ?»
А Морж сказав: «Дивіться-но,
Яка чудова ніч!
За вас ми вам і дякуєм,
Бо ви такі смачні!»
А Тесля: «Ну ж, застрибуйте
У рот - йому й мені;
Чи ви поглухли, устриці?
Ви чуєте чи ні?»
А Морж ізнов: «О Боже мій!
Невже ми їх сюди
Із мілини принадили
Лише задля їди ?»
А Тесля: «Їж, не бідкайся
Та масла менш клади!» [53]
Морж заридав: «Ой, устрички!
Мені так жалько вас!»
І вибирав, де більшенькі,
Глитав по три нараз,
А до очей хустиночку
Підносив раз у раз.
«Ну, нагулялись, устриці? -
Знов Тесля річ повів. -
Додому, може, підемо?»
Ніхто не відповів...
Не диво - Морж із Теслею
Всі устриці поїв.
- Морж мені симпатичніший, - заявила Аліса. - Він мав бодай крихту жалю до безталанних устриць.
- Хоча їв більше за Теслю, - зауважив Верть. - Чого він раз у раз хустиночку до очей підносив? Аби Тесля не порахував, скільки він їх ум'яв. Так що - навспак!
- Це підло! - обурилася Аліса. - Тоді мені симпатичніший Тесля... Він їх менше з'їв.
- Йому просто не до снаги було вмолотити більше, - сказав Круть.
Аліса геть спантеличилась. Помовчавши, вона промовила:
- Ну, тоді виходить, вони обидва були погані...
Тут вона зненацька вмовкла й тривожно прислухалась: у лісі щось чахкало, наче потужний паровик, хоча то міг бути й дикий звір.
- Тут є дикі звірі? Леви, наприклад, чи тигри? - боязко спитала Аліса. [54]
- Та ти що! То хропе Чорний Король! - сказав Верть.
- Гайда туди! - гукнули брати, схопили Алісу за руки і повели дивитися на сплячого Короля.
- Ось, полюбуйся! - сказав Круть.
Чесно кажучи, Аліса не бачила, чим їй любуватися. На голові в Короля стирчав довжелезний рудий ковпак із китичкою, а сам він лежав у скарлюченій позі й гучно хропів...
- Дивно, як він ще не відхропів собі голови! - зауважив Круть.
- Щоб він, чого доброго, ще не застудився, лежачи на сирій землі! - стривожилася Аліса, бо була вельми чуйною дівчинкою.
- Йому щось сниться, - сказав Верть. - І знаєш, що?
- Цього не можна знати, - відказала Аліса.
- Йому снишся ти! - вигукнув Верть і радо заплескав у долоні. - А коли ти йому переснишся, то, як гадаєш - де ти будеш тоді?
- Там, де й тепер, звичайно, - відповіла Аліса.
- Ти? - пирхнув Верть. - Тебе не буде ніде! Бо ти йому тільки снишся, та й годі!*
*Ця відома суперечка про сон Чорного Короля занурила бідолашну Алісу в похмурі глибини метафізики. Круть і Верть, як бачимо, висловлюють точку зору єпископа й філософа Джорджа Берклі (1685-1753), який вважав, що всі матеріальні предмети, включно із нами, "просто сняться" Господові. Аліса ж приймає позицію здорового глузду лексикографа й поета Семюеля Джонсона (1709-1784), який вважав, що він заперечив Берклі, штовхнувши ногою великий камінь. Беркліанська тема хвилювала Керрола, як хвилює вона всіх платоніків. Обидві Алісині пригоди відбуваються у сні.
У паралельних снах Аліси й Чорного Короля спостерігається своєрідний приклад безкінечно спадної послідовності. Аліса бачить у сні Короля, який бачить у сні Алісу, яка бачить Короля, і так далі, мовби два дзеркала, поставлені одне перед другим... [55]
- Тільки-но Король прокинеться, - додав Круть, - ти зразу ж фух! - і нема. Загаснеш, як свічка!
- Цього не може бути! - обурено вигукнула Аліса. - Це по-перше. А по-друге: якщо я - лише його сон, то хто ж тоді ви, хотіла б я знати?
- Отож бо, - вигукнув Круть.
- Отож бо й воно! - вигукнув Верть.
Він гукнув це так голосно, аж Аліса мимоволі цитьнула:
- Тс-с! Не кричіть так - ви його розбудите!
- Хто б про це говорив! - сказав Круть. - Ти ж лише часточка його сну. Сама чудово знаєш, що ти не справжня!
- Ні, я справжня! - сказала Аліса і розплакалась.
- Від плачу ти й на крихітку не посправжнішаєш, - зауважив Верть. - Нема чого плакати.
- Якби я не була справжня, - сказала Аліса, посміхаючись крізь сльози (настільки це було кумедно), - я б не могла плакати.
- Сподіваюся, ти не вважаєш, що твої сльози - справжнії - зневажливо хмикнув Круть.
"Усе це - нісенітниці, - подумала Аліса. - А я, дурна, плачу".
Тож вона утерла сльози і якнайбадьоріше промовила:
- Хай там як, але мені негайно треба вийти з цього лісу. Щось дуже швидко насувається темрява. Чи не вперіщить зараз дощ, як ви гадаєте?
Круть розіп'яв над собою та своїм братом велетенського парасоля, звів очі під його верх і сказав: [56]
- Ні, не вперіщить. Принаймні, у нас дощу не буде. Аж ніяк.
- А ззовні?
- Як схоче, то вперіщить, - сказав Верть. - Ми не проти. І навіть навспак, як мовив рак!
"Вони клопочуться лише про себе!" - подумала Аліса і вже хотіла була з ними розпрощатися, як раптом Круть вискочив з-під парасоля і схопив її за зап'ястя. Очі йому вирячились і вмить ізжовкли, а тремтячий палець показував на щось маленьке і біле, що валялося під деревом.
- Бачила? - запитав він, задихаючись від люті.
- Звичайне брязкальце, - сказала Аліса, ретельно оглянувши знахідку. - Звичайне дитяче тарахкальце, а не тарахкавка *, - додала вона поквапливо, гадаючи, ніби він злякався. - Старе-престаре, ще й поламане!
- Я так і знав! - залементував Круть, несамовито тупочучи ногами і рвучи на собі волосся. - Поламане, звичайно!
Він глянув на Вертя, який тут-таки беркицьнув на землю і став мерщій ховатися під парасоль.
Аліса заспокійливо торкнула Крутя за плече.
- Не варто так перейматися якимось старим брязкальцем!
- Ніяке воно не старе! - ще дужче розлютився Круть. - Воно... зовсім новеньке!.. Щойно вчора куплене!.. Моє чудове-пречудове, моє новеньке... БРЯ-А-ЗКАЛЬЦЕ!.. - уже не приказував, а верещав він.
Тим часом Верть аж зі шкури вилузувався, щоб згорнути парасоль укупі з собою. Це чудернацьке
видовисько цілковито відвернуло Алісину увагу від знавіснілого братика. Однак довершити справу йому так і [57] не вдалося. Скінчилися все тим, що парасоль перекинувся і Верть безнадійно у ньому зав'яз - стриміла тільки його голова. Так він там і сидів, кліпаючи булькатими очима та плямкаючи роззявленим ротом.
*Дерев'яна гримуча змія (діал.)
"Чисто тобі рибина!" - подумала Аліса.
- Гадаю, ти готовий стати зі мною на герць? - мовив Круть уже спокійнішим тоном.
- Може, й так, - похмуро сказав Верть, виповзаючи з парасоля. - Тільки нехай вона допоможе нам спорядитися.
Брати взялися за руки і подались до лісу. За хвилю вони повернулися з цілими оберемками всякого манаття: пледи, подушки, килимки, скатертини, накривки від банячків і відерця на вугілля.
- Сподіваюся, тебе не треба вчити, як давати раду шпилькам та зав'язувати шворки? - поцікавився Круть. - Тільки затям: кожен із цих обладунків має сидіти на нас, як улитий!
Опісля Аліса розповідала, що зроду не бачила такої безглуздої метушні, як та, що її зчинила ця парочка. Чого тільки не понапинали вони на себе!.. І все це, з ласки братів, доводилося зав'язувати й застібати Алісі!
"Врешті-решт на герць стануть дві добрячі торби мотлоху!" - подумала Аліса, підв'язуючи диванну подушку Вертеві на шию - «щоб убезпечити голову від стинання», як він висловився.
- Знаєш, - додав він поважно, - одна з найгірших у битві втрат - втрата голови. [58]
Аліса голосно хмикнула, але вдала, ніби закашлялась: боялася, щоб він не образився.
- Чи не занадто я блідий? - поцікавився Круть, підходячи до неї підв'язати «шолом». (Те, що він називав шоломом, куди більше скидалося на баняк.)
- Ну, як вам сказати... - обережно промовила Аліса. - Трохи блідуватий.
- Взагалі-то я хороброго десятка, - сказав Круть притишеним голосом. - Тільки в мене чогось розболілася голова.
- А в мене - зуб! - похвалився Верть, зачувши останні слова. - Мені болячіше, ніж тобі!
- Тоді сьогодні вам до бою краще не ставати, - сказала Аліса, рада нагоді помирити братів.
- Ми обмежимося маленькою духопелівкою, - відказав Круть. - Для довшої рубанини нема настрою. Котра зараз година?
Верть зиркнув на свого годинника:
- Пів на п'яту.
- Б'ємося до шостої, а тоді сідаємо обідати, - запропонував Круть.
- Чудово, - зітхнув Верть. - А вона хай спостерігає... - Тільки дуже близько не підходь, - докинув він. - Бо я, коли розійдуся - кришу все, що трапить на очі!
- А я - все, що трапить під руку! - крикнув Круть. - Хоч бачу, хоч ні!
- Тоді найбільше, мабуть, перепадає деревам, - пирснула Аліса.
Круть із задоволеним усміхом роззирнувся довкола. [59]
- Навряд чи до кінця нашого герцю тут залишиться бодай одне дерево!
- І все через якесь недолуге брязкальце! - сказала Аліса, сподіваючись хоч трохи їх присоромити.
- Я не наполягав би на герці, - пояснив Круть, - але ж воно нове!
"Час би вже летіти крукові!" - подумала Аліса.
- Знаєш, - звернувся Круть до брата, - у нас на двох лише один меч. Але ти можеш скористатися з парасоля: він анітрохи не тупіший. Та не барімося. Скоро тут буде темно, аж чорно.
- І навіть ще темніше, - підхопив Верть.
Зненацька усе навкруг почорніло, аж Аліса злякалася, чи не насувається гроза.
- Але ж і хмарище! - промовила вона. - І як швидко вона лине! Ото! Здається, у неї крила!
- Це Крук! - моторошно заверещав Круть.
Брати кинулись навтікача і миттю згинули з очей. Аліса пірнула в ліс і сховалася під великим деревом.
«Тут він мене не дістане, - подумала вона. - Надто він здоровенний, аби протиснутись між дерев. Але як він лопоче крильми!.. Зчинив у лісі справжню бурю!.. Он комусь навіть шаль звіяло вітром!..» [60]
Книга: Льюїс Керролл. Аліса в Задзеркаллі Переклад Валентина Корнієнка
ЗМІСТ
1. | Льюїс Керролл. Аліса в Задзеркаллі Переклад Валентина Корнієнка |
2. | Розділ перший
|
3. | Розділ другий
|
4. | Розділ третій
|
5. | Розділ четвертий
|
6. | Розділ п'ятий
|
7. | Розділ шостий
|
8. | Розділ сьомий
|
9. | Розділ восьмий
|
10. | Розділ дев'ятий
|
На попередню
|