Додати в закладки
Переклад Translate
Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
Скачати одним файлом. Книга: Льюїс Керролл. Аліса в Задзеркаллі Переклад Валентина Корнієнка
Розділ п'ятий Вовна та вода
З цими словами вона перехопила шаль і стала виглядати її власницю. Коли це враз де не взялася Біла Королева: як оглашенна, мчала вона лісом, широко розкинувши руки, мовби летіла*. Аліса із шаллю в руках шанобливо рушила їй назустріч.
- Я вельми рада, що вчасно нагодилася! - мовила вона, допомагаючи Королеві накинути шаль на плечі.
Але Біла Королева тільки розгублено на неї глянула, не перестаючи стиха бубоніти сама до себе щось немовби: «Мухи-капелюхи, мухи-капелюхи...»
Аліса відчула, що коли не заговорить першою, то розмови не буде взагалі. І вона несміливо почала:
- Чи я мала честь вистроїти саму Білу Королеву?..
- Гм, так... Проте накинути на плечі шаль ще не означає «вистроїти». Шаль - то ще не стрій, - відказала Королева. - Особисто я ранкове одягання уявляю зовсім не так!
Аліса подумала, що негоже отак відразу встрявати в суперечку, і сказала з усміхом:
*Стрімголов вибігши з лісу, Королева опиняється на с4, безпосередньо на захід від Аліси. У тім, що Королеви в казці весь час кудись біжать, проглядається натяк на їхню здатність пересуватися по шахівниці в будь-якому напрямку і на яку завгодно відстань. Із характерною для неї недбалістю Біла Королева щойно втратила можливість оголосити мат Чорному Королю, ставши на еЗ. [61]
- Хай би Ваша Величність сказали, з чого мені почати, і я постаралася б зробити все якнайкраще.
- Але я взагалі не хочу, щоб мене ще вистроювали! - простогнала Королева. - Я вже вистроїлася сама - цілих дві години морочилася!
«Краще б її вистроював хтось інший", - подумала Аліса (бо виглядала Королева страх як нечупарно). - Все на ній - косо, криво, і всюди - з голови до п'ят - шпильки!»
- Дозвольте поправити вашу шаль, - сказала Аліса вголос.
- Ніяк не збагну в чому тут річ? - зітхнула Королева. - Гадаю, ця шаль ошаліла! Пришпилюю її і так, і сяк, і все їй недогода!
- Нічого дивного, - сказала Аліса, дбайливо поправляючи шаль, - ви ж пришпилили її тільки з одного боку. А це що таке? Що з вашим волоссям?
- Там щітка заплуталась, - знову зітхнула Королева. - А гребінець ще від учора десь пропав.
Аліса обережно виплутала щітку і якнайдбайливіше довела Королевину зачіску до ладу.
- Ну, тепер зачіска хоч куди! - сказала вона, поперешпилювавши майже всі шпильки. - Вам конче треба завести покоївку.
- Тебе, звичайно, я взяла б залюбки! - сказала Королева. - Два пенси на тиждень і варення кожного не цього дня.
Аліса не могла стримати сміху.
- Я в покоївки не збираюся, - сказала вона. - Та й до варення не ласа. [63]
- Варення смачне-пресмачне! Мед медом! - наполягала Королева.
- Але я не хочу. Принаймні, сьогодні.
- Сьогодні ти його не мала б, якби й хотіла, - сказала Королева. - Моє правило таке: варення на завтра і варення на вчора. Тільки не на сьогодні.
- Але ж колись настане черга й «варення на сьогодні»? - запротестувала Аліса.
- Не настане! - сказала Королева. - Варення подається лише завтра, а сьогодні - на те й сьогодні, що буває лише сього дня!
- Я вас не розумію, - мовила Аліса. - Це все так заплутано.
- Просто ти ще не звикла до життя навпаки, - лагідно пояснила Королева. - Спочатку у всіх трохи наморочиться в голові...
- Життя навпаки! - сторопіла Аліса. - Зроду-віку про таке не чула!
- ...але в такому житті є одна найголовніша принада: ми пам'ятаємо як минуле, так і майбутнє.
- Моя пам'ять трохи не така, - зауважила Аліса. - Я не пригадую того, чого ще не було.
- Убога та пам'ять, що оглядається тільки назад!
- І що ж вам пам'ятається найкраще? - ризикнула спитати Аліса.
- Все, що станеться через тиждень, - недбало кинула Королева, заліплюючи пластирем свій палець. - Взяти, приміром, Королівського Гінця: нині він сидить за ґратами, відбуває покарання, хоча суд починається лише майбутньої середи. Ну, а злочин, звісно, він учинить ще пізніше. [63]
- А якщо він його і не вчинить? - запитала Аліса.
- Це було б і зовсім добре! - відповіла Королева і обв'язала пластир на пальці стрічкою. - Чи не так?
Що тут можна було заперечити!
- Добре, то добре, - погодилася Аліса. - Та не вельми добре, що він за це вже покараний.
- Отут ти якраз і помиляєшся, - зауважила Королева. - Тебе коли-небудь карали?
- Так, але за провину, - сказала Аліса.
- І це тобі завжди виходило на добре! - переможно вигукнула Королева.
- Так, але ж мене було за що карати! - наполягала Аліса. - І в цьому вся відмінність.
- Але було б і геть добре, якби тебе карати було ні за що! - відповіла Королева. - Еге ж, геть! Геть добре! Геть!
Із кожним «геть» голос її підносився все вище й вище, аж доки зірвався на вереск.
- Це якась помилка... - почала було Аліса, але Королева заверещала так несамовито, що Аліса вмовкла.
- Ой-йо-йой! - лементувала Королева і так шалено тріпала рукою, наче хотіла її з себе стріпати. - Кров з пальця! Тече кров! Ой-йо-йойой!
Її ойкання було пронизливе, мов свисток паротяга, аж Аліса затулила вуха і чекала, щоб вставити слово.
- Що сталося? - запитала вона за першої нагоди. - Ви вкололи пальця? [64]
- Ще ні! Але скоро вколю!.. Ой-йо-йой!
- І коли ж це має статися? - знову спитала Аліса, ледве стримуючи сміх.
- Зараз я буду пришпилювати шаль, - простогнала бідолашна Королева, - брошка відскочить і... ой-йо-о...
Не встигла вона доойкати, як брошка і справді відщіпнулася: Королева прожогом її вхопила й спробувала пришпилити назад.
- Обережно! Ви взяли її не з того боку! - зойкнула Аліса і теж потяглася до брошки.
Та було вже пізно: шпилька випорснула і вколола Королеві пальця.
- Ось чому з нього текла кров, - мовила вона з усміхом. - Тепер бачиш, як тут усе стається?
- А чому ви не ойкаєте? - спитала Аліса і піднесла долоні, щоб затулити при потребі вуха.
- Я вже переойкала, - відказала Королева. - А яка потреба робити щось двічі?
Тим часом у лісі пояснішало.
- По-моєму, крук уже відлетів, - сказала Аліса. - Я така рада! Бо мені здалося, мовби насувається ніч.
- Я б теж не проти зрадіти! - зітхнула Королева. - Тільки ж ніяк не згадаю правила, як це робиться. Ти, певно, щаслива: живеш у цьому лісі, та ще й радієш, коли заманеться!
- Якби тут лише не було так самотньо!.. - журливо зітхнула Аліса, і дві великі сльозини скотилися їй по щоках - вона згадала про свою самотність. [65]
- О ні, не треба цього! - заволала Королева, заламуючи в розпуці руки. - Подумай, що ти вже велика дівчинка! Подумай, який довгий шлях ти пройшла сьогодні! Подумай, котра година. Подумай про що хочеш, тільки не плач!..
Аліса не могла стримати сміху, хоча її очі були повні сліз.
- А ви хіба коли думаєте, то не плачете? - спитала вона.
- Звичайно! - запевнила Королева. - Адже неможливо робити дві справи одночасно. Ось, для початку, подумаймо... скільки тобі років.
- Точнісінько сім з половиною, - випалила Аліса.
- Можна й без "точнісінько", - зауважила Королева. - Я й так тобі вірю. А тепер спробуй повірити й ти: мені - точнісінько сто один рік, п'ять місяців і один день!
- Щось не віриться! - сказала Аліса.
- Не віриться? - співчутливо мовила Королева. - Тоді спробуй іще раз: глибоко вдихни повітря і заплющ очі.
Аліса засміялася.
- Що тут пробувати! Як можна повірити в неймовірне?
- Даруй, але тобі просто бракує досвіду, - сказала Королева. - У твої літа я вправлялася в таких речах по півгодини на день і, бувало, ще до снідання встигала повірити у шість неймовірностей! Ой, знову моя шаль кудись летить!
По цих її словах брошка розстебнулася і раптовий порив вітру поніс Королевину шаль аж ген [66] за струмочок. Королева знову розкинула руки і, мов на крилах, майнула за шаллю*. Цього разу вона спіймала її сама.
- Піймала! - переможно гукнула Королева. - Зараз я сама її пришпилю, ось побачиш!
- Сподіваюся, ваш палець болить уже менше? - дуже ввічливо запитала Аліса і слідом за Королевою перестрибнула струмок**.
* * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * *
- Так, звичайно! - крикнула Королева. - Поболювання вже дуже слабе-е!.. бе-е-е.. бе-е-е!..
Останнє слово перейшло у протягле бекання, таке схоже на овече, аж Аліса здригнулася. Вона глянула на Королеву, і їй раптом привиділося, ніби та закуталася у вовну. Аліса протерла очі й глянула ще раз.
- Що за чудасія! Де я?.. Чи не в крамниці?.. І чи то справді... чи то справді за лядою сидить вівця?..
Знову й знову протирала Аліса очі, але від цього нічого не мінялося: вона, спершись ліктями на ляду, стояла в якійсь темній крамничці, а навпроти, у великому фотелі, сиділа старенька Вівця і плела на шпицях, час від часу глипаючи на Алісу крізь скельця великих окулярів.
*Біла Королева пересувається вперед на одне поле - на с5.
**Аліса також робить крок уперед і опиняється на полі сі5, знову поруч із Королевою, яка перекидається вівцею. [67]
- Що ти хочеш купити? - озвалася нарешті Вівця, на мить відвівши очі від плетіння.
- Я ще й сама не знаю, - скромно відповіла Аліса. - 3 вашого дозволу, я хотіла б спершу кинути оком довкола.
- Кидай на здоров'я! - сказала Вівця. - Якщо око в тебе у жмені. А як ні, то просто ним дивися - перед себе, праворуч, ліворуч... Тільки не довкола. Хіба що в тебе очі на потилиці...
Очей на потилиці в Аліси якраз і не було, - довелося їй просто повернутися і розглядати крам, ідучи вздовж полиць.
Крамничка, здавалось, була напхом напхана всілякими дивовижами, та найчудніше в ній було ось що: варто було Алісі уважніше приглянутися до будь-якої з полиць, як та вмить порожніла, хоча всі сусідні полиці аж угиналися від краму.
- Ого, які плинні тут речі! - скрушно мовила Аліса, даремно силкуючись наздогнати одну велику барвисту штуковину, що скидалася раз на ляльку, раз на шкатулку, і завжди опинялася на полицю вище від тієї, яку розглядала Аліса.
- Але ж і спокуслива штучка!.. Знаєте, що я зроблю? - додала вона, бо раптом її осяяла блискуча думка. - Я зажену її аж на самий верх - не пройде ж вона крізь стелю!
Проте і цей її план провалився: «штучка» спокійнісінько пройшла крізь стелю, мовби все життя тільки те й робила.
- Ти дитина чи дзиґа? - запитала Вівця і взяла ще одну пару шпиць. - Від твого довколаоглядання мені вже ряхтить перед очима! [68]
Тепер Вівця плела одразу чотирнадцятьма парами шпиць. Аліса дивилася на неї з величезним здивуванням.
"І як це в неї виходить? - чудувалася Аліса. - У неї вже цих шпиць, як у дикобраза!"
- Веслувати вмієш? - запитала Вівця і вручила Алісі двійко шпиць.
- Еге ж, трохи... але-не на землі... і не шпицями... - почала було Аліса.
Але тієї ж миті шпиці в її руках обернулися на весла, а сама вона, разом із Вівцею, опинилася у маленькому човнику, що плив униз по річці між двох високих берегів.
Алісі не лишалося нічого іншого, як узятися за весла.
- Розвертай весла плазом! - крикнула їй Вівця і вхопила ще пару шпиць.
Ця порада начебто не вимагала жодної відповіді, тож Аліса лише мовчки налягла на весла. Вода, однак, була якась дивна: весла у ній час від часу мовби в'язли і витягувати їх було нелегко.
- Плазом! Плазом! - знову крикнула Вівця і вхопила нові шпиці. - Ми зараз підемо годувати раків!
"О, це цікаво! - подумала Аліса. - Я зовсім не проти!"
- Ти що - не чуєш? Кажу: плазом! - люто гарикнула Вівця і схопила цілий жмут шпиць.
- Ні, ні, я все чую, - озвалася Аліса. - Ви тільки це й правите! Ще й так голосно! Скажіть, будьте ласкаві, а де ж ті раки?
- На дні, звичайно! - відповіла Вівця і встромила [69] кілька шпиць собі в волосся, бо вже мала їх повні жмені. - Плазом кажу тобі!
- І чого ви заповзялися - плазом та плазом? - врешті спитала з жалем Аліса. - Хіба я вам плазун?
- Авжеж! - хмикнула Вівця. - Ти мала ящірка.
Аліса трохи образилась, і хвилину-другу панувала мовчанка.
Тим часом човен м'яко плинув уперед, минаючи то густі водорості (у яких весла в'язли просто-таки безнадійно), то похилені над водою поодинокі дерева, і всюди над їхніми головами незмінно супилися круті річкові береги.
- Ой, прошу вас! Там духмяний очерет! - зненацька вигукнула захоплена Аліса. - Як він пахне!.. А який гарний!..
- Нічого мене просити, - сказала Вівця, не підводячи очей від шпиць. - Не я той очерет садила, не мені його й зривати!
- Звичайно... я не те хотіла сказати... Ну, будь ласка, - заблагала вона, - спинимо човна і трішки нарвемо! Якщо ви не проти!.. Хоч на хвильку!..
- Як я мала б його спиняти? - сказала Вівця. - Покинь весла - він і спиниться.
Отож Аліса полишила човен на ласку течії і його поволі знесло між хвилясті очеретяні чагарі.
І ось уже рукави дбайливо підкочені, і маленькі рученята занурюються по лікоть у воду, щоб захопити стебло якомога глибше...
На якийсь час Аліса зовсім забула про Вівцю та її шпиці: вона перехилилася через облавок човна [70] і кінчики її розкиданого волосся лягли на воду; її очі жадібно блищали й раділи кожному новому кущику запашного очерету.
- Аби лиш не перекинути човна, - подумала вона. - О, який чудовий!.. Як би мені до нього дотягтися!..
Це й справді трохи скидалося на знущання («Ну, мовби зумисне!», - подумала Аліса) - адже хоч їй і пощастило зірвати чимало прегарних тростин, проте завжди траплялися ще кращі, до яких годі було дотягтися.
- Найкращі завжди недосяжні! - зітхнула вона врешті і, розпашіла, з мокрими руками та мокрим волоссям, знову сіла на своє місце й почала перебирати свіжонарвані скарби.
Вона не надто переймалася тим, що очерет в'янув і втрачав свою свіжу духмяність. Навіть справжній очерет зберігається дуже недовго, ну, а цей, задзеркальний, танув просто на очах, майже як сніг... Проте Аліса ледве це помічала - довкола було стільки дивовиж!
Не встигли вони й трохи відпливти, як одне весло зав'язло у воді й ні за що не бажало вийматися (так Аліса оповідала про це згодом). Закінчилося тим, що воно вдарило її знизу в підборіддя і (хоч як вона, бідна, ойкала) скинуло її із сидіння просто в купу очерету.
Втім вона ані трішечки не забилася і відразу підвелась. Вівця й далі хвацько орудувала шпицями, мовби нічого й не сталося.
- А могла б уже годувати раків! - тільки й сказала вона, коли Аліса знову вмостилася на [71] своєму місці й полегшено зітхнула: яке то щастя, що вона й досі ще в човні.
- А де ж ті раки? Я їх не бачила, - мовила Аліса, обережно зазираючи за облавок човна у темну глибінь. - Я б залюбки чимось їх нагодувала!
Вівця лише зневажливо пирхнула і плела далі.
- А багато тут раків? - поцікавилася Аліса.
- Раків і всякої всячини, - відказала Вівця. - Вибір багатющий, тільки вибирай. Ну, то що ти хочеш купити?
- Купити? - повторила Аліса здивовано і злякано водночас, бо і весла, й човен, і річка - все кудись раптом пропало, і вона знову стояла у темній крамничці.
- Я хотіла б купити яйце, якщо можна, - нерішуче мовила Аліса. - Почім вони у вас?
- П'ять пенсів і фартинг, а за двоє - два пенси, - відповіла Вівця.
- Виходить, двоє дешевші, ніж одне? - здивувалася Аліса, добуваючи гаманця.
- Так, але якщо купиш двоє - мусиш двоє і з'їсти, - сказала Вівця.
- Тоді мені, будь ласка, одне*, - мовила Аліса, викладаючи гроші на ляду, а сама подумала: "Хтозна, може, вони й несвіжі".
Вівця взяла гроші, кинула їх до скарбнички, а тоді сказала:
- Я людям із власних рук нічого не даю... З цього ніякого пуття... Мусиш узяти собі сама.
*У часи Керрола студенти Крайст Черч-коледжу жартували, що, замовивши одне яйце на сніданок, ти неодмінно отримаєш два, тому що одне обов'язково виявиться несвіжим. [72]
З цими словами вона пройшла у протилежний кінець крамниці* і поставила яйце сторчма на полицю.
"Цікаво, чому це ніякого пуття? - міркувала Аліса, пробираючись навпомацки між столами та стільцями у глибину крамниці, де було вже зовсім темно. - Я он уже скільки добираюся, а яйце ніби й не ближчає зовсім. Стривайте, а це що - стілець? Е, та в нього гілля! Оце так штука!.. Я бачу, що тут ростуть дерева! А ось і струмочок! Чудна якась крамниця! Зроду-віку такої не бачила!"
* * * * * * * * * (**)
* * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * *
Отак вона йшла, і що не крок, то дужче чудувалася: досить їй було до чогось наблизитись, як воно враз оберталося деревом; тож вона анітрохи не здивувалася б, якби те саме сталося і з яйцем.
*На шахівниці це відповідає ходові Білої Королеви на f8.
**Зірочки означають, що Аліса перейшла через струмочок і пересунулася на с16. Тепер вона знаходиться праворуч від Білого Короля, хоча зустрінеться з ним лише в наступному розділі. [73]
Книга: Льюїс Керролл. Аліса в Задзеркаллі Переклад Валентина Корнієнка
ЗМІСТ
1. | Льюїс Керролл. Аліса в Задзеркаллі Переклад Валентина Корнієнка |
2. | Розділ перший
|
3. | Розділ другий
|
4. | Розділ третій
|
5. | Розділ четвертий
|
6. | Розділ п'ятий
|
7. | Розділ шостий
|
8. | Розділ сьомий
|
9. | Розділ восьмий
|
10. | Розділ дев'ятий
|
На попередню
|