Додати в закладки
Переклад Translate
Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
Скачати одним файлом. Книга: Льюїс Керролл. Аліса в Задзеркаллі Переклад Валентина Корнієнка
Розділ шостий Шалам-Балам
Яйце, однак, тільки більшало й більшало, і в його обрисах дедалі дужче проступало щось людське. На відстані кількох ярдів Аліса догледіла в нього очі, носа та рота, а коли підійшла й зовсім близько, стало очевидно, що перед нею - ШАЛАМ-БАЛАМ власною персоною.
"Його ні з ким не сплутаєш! - сказала вона подумки. - Це так очевидно, мовби його ім'я було написане в нього на лобі!" (А лоба йому можна було порозписувати вздовж і впоперек - таку здоровенну він мав мармизу.)
Шалам-Балам сидів скулиніг, як турчин, на вершечку високого муру. Той мур був такий вузесенький, що Аліса дивом дивувалась, як він ще відтіль не злетів; а що очі його незмигно дивилися врізнобіч і не знати було - бачить він її чи ні, то вона, зрештою, вирішила, що перед нею - просто якесь опудало.
- А на вигляд - викапане яйце! - промовила Аліса вголос і наставила руки, щоб його ловити - їй здавалося, ніби він ось-ось упаде.
- Дуже мені прикро, - озвався Шалам-Балам по тривалій мовчанці, й далі дивлячись повз Алісу, - що мене обізвано яйцем... Дуже, дуже прикро.
- Я сказала, тільки на вигляд, пане, - делікатно пояснила Аліса. - До того ж, ви знаєте, деякі яйця бувають вельми доладні! -додала вона, [74] силкуючись обернути своє порівняння на комплімент.
- А деякі люди мають навдивовижу курячий розум! - усе так само дивлячись повз неї, сказав Шалам-Балам.
Аліса не знала, що й відповідати, - розмова не в'язалася. Та й що то за розмова, коли звертаються не до тебе: останні його слова були адресовані, фактично, до дерева. Тож вона стояла і тихенько собі проказувала:
Шалам-Балам на мурі сидів.
Шалам-Балам на землю злетів.
Уся королівська кіннота і все лицарство зі свити
Не можуть Шалама, не можуть Балама
Знов на той мур підсадити!
- Третій рядок явно задовгий! - ледь не сказала вона на повен голос, зовсім забувши, що її можуть почути.
- Замість отак стояти і бубоніти щось собі під носа, - озвався Шалам-Балам, уперше глянувши на неї, - краще скажи, як тебе звати і що тебе сюди привело.
- Мене звати Аліса, але...
- Але ж і дурнувате ім'я! - нетерпляче урвав Шалам-Балам. - Що воно означає?
- А хіба ім'я мусить щось означати? - засумнівалася Аліса.
- Звичайно! - пхикнув Шалам-Балам. - Моє ім'я віддзеркалює мій вигляд - до речі, дуже пристойний вигляд. А з таким іменем, як твоє, можна й виглядати, як казна-що. [75]
- А чого ви там сидите, як сирота7 - запитала Аліса, не бажаючи встрягати в суперечку.
- А того, що не сиджу тут із татом і мамою! - крикнув Шалам-Балам. - Думала, заженеш на слизьке? Загадуй іншу загадку.
- А чи не вважаєте ви, що безпечніше було б сидіти внизу? - знову спитала Аліса. - Мур же такий вузесенький!..
Вона й на думці не мала загадувати загадки - просто добре серце веліло їй подбати за це дивне створіння.
- Просто жах, які легкі загадки! - вигукнув Шалам-Балам. - Вузесенький мур!.. Подумай сама, навіть якби я зірвався - хоча це неможливо, але - якби...
Тут він закопилив губи і прибрав такого поважно-величавого вигляду, що Аліса ледве стримала сміх.
- Якби я й упав, - вів далі Шалам-Балам, - то Король обіцяв мені... О, прошу дуже: вона зблідла! Не сподівалася такої новини, га?.. Король обіцяв мені... Причому особисто... що він... що він...
- ...пришле ^сю королівську кінноту і все лицарство зі свити '7 - не втрималася Аліса.
- Ну, знаєте, це вже неподобство! - крикнув Шалам-Балам, упадаючи в шал. - Ти підслуховувала під дверима... за деревами... у комині... інакше звідки тобі про це знати!
- Ні-ні, повірте! - якомога делікатніше заперечила Аліса. - Просто так було написано в книжці. [76]
- А-а, в книжці! - злагіднів Шалам-Балам. - У книжці про це могли написати. Маю на увазі «Історію Англії», чи як ви там її називаєте. Он як! А тепер придивися до мене як слід. Я - той, хто розмовляв із Королем! Ось я хто! Іншого такого ти навряд чи й побачиш! Можеш потиснути мені руку - я не гордий!
Він розплився усміхом майже від вуха до вуха, нахилився до Аліси (ледь не злетівши з муру) і простяг їй руку.
Аліса потиснула її, пильнуючи за ним не без певної тривоги.
"Якщо він усміхнеться ширше, - подумала вона, - кутики його рота зійдуться на потилиці, і тоді я не ручаюся за його голову!.. Ще репне, як кавун!"
- Так-так! - просторікував тим часом Шалам-Балам. - "уся королівська кіннота і все лицарство зі свити" рушать мені на підмогу. Вони мене умлівіч на мур висадять, можеш бути певна! Проте наша бесіда забігла трохи наперед - вернімося до останньої загадки.
- Боюсь, я її забула, - чемно мовила Аліса.
- Тоді починаймо все спочатку, - сказав Шалам-Балам. - Чур, моя черга обирати тему! - («Це що - ніби така гра?» - подумала Аліса). - Ось моє питання: скільки, ти кажеш, тобі років?
Аліса швидко прикинула в голові й відповіла:
- Сім років і шість місяців.
- Неправильно! - тріумфально вигукнув Шалам-Балам. - Нічого такого ти мені не казала. [77]
- Я думала, вас цікавить скільки мені років! - почала пояснювати Аліса.
- Якби цікавило, я про це й питав би, - сказав Шалам-Балам.
Аліса промовчала, бо не хотіла нової суперечки.
- Сім років і шість місяців! - глибокодумно повторив Шалам-Балам. - Кострубатий якийсь вік! Якби ти порадилася зі мною, я сказав би: «Зупинись на семи!», але тепер уже пізно.
- Я ніколи не питаю порад, як мені рости, - обурилася Аліса.
- Що, гонор не дозволяє?
Це обурило Алісу ще дужче.
- Ні, - сказала вона, - просто ні одна душа в світі не може керувати моїм віком.
- Одна, може, й ні, а дві, може, й можуть, - відказав Шалам-Балам. - При належній допомозі ти могла б спинитися на семи.
- О! Який прегарний на вас пасок! - зненацька зауважила Аліса. (Про вік вони вже набалакались, і якщо й справді мали пильнувати черги у виборі теми, то тепер була її черга.)
- Точніше, - хапливо поправилася вона, - яка прегарна краватка!.. Е-е, тобто, пасок!.. Ой, перепрошую... - додала вона збентежено.
Шалам-Балам мав вигляд смертельно ображеного, й Аліса вже пошкодувала, що обрала цю тему.
«Якби ж то знаття, - думала вона собі, - де в нього шия, а де стан!»
Судячи з усього, Шалам-Балам з образи весь аж кипів, але мовчав. А коли озвався, мова його нагадувала грубий рик. [78]
- Над-зви-чай-но прикро, коли деякі особи не відрізняють краватки від паска!
- Я знаю: я - жахлива невігласка! - відказала Аліса так сумирно, аж Шалам-Балам умить злагіднів.
- Це - краватка, дитино! І то прегарна краватка, як ти правильно кажеш. Дарунок від Білого Короля й Королеви. Отак-то!
- Справді? - запитала Аліса, щаслива, що нарешті вибрала вдалу тему.
- Вони ущедрили мене нею, - глибокодумно провадив Шалам-Балам, закладаючи ногу на ногу й обіймаючи коліно руками, - тобто зробили мені дарунок на... на день ненародження.
- Даруйте, на що? - спантеличено перепитала Аліса.
- Нічого, нічого, я не образився, - відказав Шалам-Балам.
- Я не зовсім збагнула, що таке дарунок на день ненародження?
- Подарований не на день народження, певна річ.
Аліса на мить замислилась.
- Мені більше до вподоби дарунки на день народження.
- Сама не знаєш, що кажеш! - крикнув Шалам-Балам. - Скільки в році днів?
- Триста шістдесят п'ять, - сказала Аліса.
- А скільки в тебе днів народжень?
- Один.
- А якщо від трьохсот шістдесяти п'яти відняти один - що залишиться? [79]
- Триста шістдесят чотири, звичайно.
Шалам-Балам, здавалося, засумнівався.
- Я волів би порахувати це на папері, - сказав він.
Аліса всміхнулася, добула з кишені записника і написала:
_ 365
1
--------
364
Шалам-Балам узяв записника і вп'яв у нього очі.
- Наче все правиль... - почав він.
- Ви ж тримаєте його догори ногами, - перебила Аліса.
- Авжеж, так я його й тримав! - весело погодився Шалам-Балам, дозволяючи Алісі пере-' вернути записника. - Я відразу побачив, що тут щось не те. То ж бо й сказав: «Наче все правильно» - бо ще не встиг переглянути до кінця... Так ось: виходить, що дарунки на день ненародження ти можеш отримувати триста шістдесят чотири дні на рік...
- Саме так, - підтвердила Аліса.
- І лише один день для дарунків на день народження. Ось тобі й слава!
- Не розумію, до чого тут «слава»! - спитала Аліса.
Шалам-Балам зневажливо всміхнувся.
- І не зрозумієш... поки я тобі не розжую. А розуміти це треба так: «Ось тобі коронний, карколомний аргумент!»
- Але ж «слава» не означає «коронний, карколомний аргумент»! - заперечила Аліса. [80]
- Коли я вживаю якесь слово, - майже глузливо проказав Шалам-Балам, - воно означає те, що я хочу - не більше й не менше...
- Питання в тому, - сказала Аліса, - чи змусите ви слова означати все те, що вам заманеться.
- Питання в тому, - сказав Шалам-Балам, - хто над ким має панувати. І все!
Аліса була надто приголомшена, аби щось відказати, тож по хвилинній мовчанці Шалам-Балам озвався знову:
- Декотрі слова вельми норовисті... надто дієслова! Такі гонорові - куди там!.. Прикметниками можна крутити як завгодно, а ось дієсловами... А втім, я укоськую їх усіх! Непроникабебельність!
- Поясніть, будь ласка, - сказала Аліса, - як розуміти це останнє слово?
- Оце мова розважливої дитини, - вельми вдоволено промовив Шалам-Балам. - «Непроникабебельність» означає: «Годі про це! Пора з'ясувати, що ти думаєш робити далі. Ти ж не збираєшся стовбичити тут усе життя!"
- І це все в одному слові? - замислено сказала Аліса. - Щось дуже багато значень, як на одне слово...
- Тим словам, що їх я понаднормове навантажую, я й плачу понаднормове, - сказав Шалам-Балам.
- О! - тільки й спромоглася вигукнути Аліса.
- Побачила б ти, як юрмляться вони довкола мене суботніми вечорами! - поважно похитав [81] головою Шалам-Балам. - Усі хочуть одержати свою зарплатню!
(Аліса не зважилася запитати, чим він їм платить, тож і я не скажу, бо не знаю.)
- Здається, пане, ви мастак тлумачити слова, - мовила Аліса. - Може б, ви мені витлумачили одного вірша - «Курзу-Верзу».
- Ану ж бо, послухаймо його, - запропонував Шалам-Балам. - Я можу витлумачити всі вірші, які тільки звіршовано на світі, і ще купу тих, яких тим часом немає.
Це звучало вельми підбадьорливо, тож Аліса почала першу строфу:
Був смажень, і швимкі яски
Спіралили в кружві,
І марамульки йшли в псашки,
Як трулі долові.
- Для початку досить, - урвав її Шалам-Балам. - Каверзних слів тут достобіса. «Смажень» - це четверта година пополудні... пора, коли щось смажиться на обід.
- А й справді! - щиро здивувалася Аліса. - А «швимкі»?
- Ну, «швимкі» означає «швидкі» та «щемкі». Це, розумієш, як у валізі - у два відділення запаковано два значення одного слова.
- Розумію, - замислено промовила Аліса. - А що таке «яски»?
- «Яски» - це трохи ящірки, трохи борсуки, а коли вони спіралять, то трохи мовби й штопори.
- Видно, якісь дуже дивні звірята!.. [82]
- Ще б пак! - сказав Шалам-Балам. - А ще вони гніздяться під сонячними годинниками... А живляться сиром.
- А що таке «спіралити»?
- «Спіралити» - це крутитися без упину. Як свердло.
- А «кружва» - це, мабуть, простір довкола сонячного годинника? - сказала Аліса, сама дивуючись із власної здогадливості.
- Цілком з тобою згоден. Далі. «Марамульки» - це як "псюльки" - хирляві й обшарпані пташки з настовбурченим пір'ям... щось на зразок живої швабри.
- Ну, а «трулі долові», - не вгавала Аліса. - Мабуть, я завдаю вам добрячої мороки...
- Ну, «трулі» - це така собі рідкісна порода зеленої свині, а стосовно «долові», я не певен. Гадаю, це те саме, що «долюві», а заміна літери «м» на «л» означає, що вони покинули дш і спустилися в діг.
- А як розуміти «йти в псашки»?
- «Йти в псашки» - це щось середнє між «навіжено пурхати», «пахкати» та «чхати», а втім, щось подібне ти, можливо, почуєш ген там, у лісі... а коли почуєш - то все зрозумієш. До речі, який мугиряка підкинув тобі цю чортову дурню?
- Ніякий. Я знайшла її в книжці, - відповіла Аліса. - Але одного вірша - правда, набагато простішого, мені таки хтось читав; здається... Круть. Чи, може, Верть?..
- Ну, якщо йдеться про вірші, - похвалився Шалам-Балам і врочисто підніс дебеле ручисько, - [83] то я також умію їх читати... Незгірше за інших...
- Ні-ні, в цьому немає жодної потреби! - поквапилася стримати його Аліса, але Шалам-Балам пустив її слова повз вуха.
- Вірш, якого я зараз прочитаю, написаний спеціально для тебе, - сказав він.
Аліса збагнула, що тепер їй таки доведеться його вислухати. Вона сіла і невесело відказала:
- Дякую.
І він почав:
Узимку, як біліє сніг,
Співаю я пісень дзвінких...
Тут він урвав і додав у вигляді коментаря:
- Себто, співаю тільки у вірші. А так - ні.
- Я бачу, - зауважила Аліса.
- Якщо ти бачиш, співаю я чи ні, то в тебе на диво гострий зір, - суворо зауважив Шалам-Балам.
Аліса промовчала.
Я дочекаюся весни
Й скажу тобі, про що вони.
- Красненько дякую, - озвалася Аліса.
У довгі й тихі літні дні
Подумай про мої пісні.
А восени листки суши
Й на них пісні ці запиши.
- Залюбки, - сказала Аліса. - Якщо, звичайно, не забуду. [84]
- Краще, якби ти надалі взагалі не вставляла своїх п'ять пенсів, - зауважив Шалам-Балам. - Вони безглузді, і до того ж через них я збиваюся.
Я написав листа до риб:
«Якби хотіли, ви могли б...»
Невдовзі (за дванадцять літ)
Отримав я від них одвіт:
"Ми теж хотіли, і могли б
Зробити це для вас, коли б..."
- Щось я не вельми розумію, - сказала Аліса.
- Далі буде ясніше, - пообіцяв Шалам-Балам.
Я знов послав до них листа:
«Ваш лист - лиш бульбашка пуста».
Вони у відповідь: «Пардон!
Взяли ви надто грубий тон!»
Писав їм раз, писав їм два -
Але даремні всі слова.
Тоді урвався мій терпець!
Узяв я добрий казанець,
А в казанець води набрав,
Додав цибульки і приправ...
Тут Хтось прийшов і став казать,
Що вже маленькі рибки сплять.
А я кажу: «А ти піди
І їх негайно розбуди!». [85]
Команду викрикнув я цю
У саме вухо посланцю.
Останні два рядки Шалам-Балам викрикнув так голосно, аж бідолашна Аліса здригнулася.
"Ой, не заздрю я тому посланцеві!" - подумала вона.
А він закляк і став лихий:
«Ви не кричіть - я не глухий!»
Лихий він став, і як закляк:
«Я розбудив би їх, однак...»
Тоді я штопора знайшов
І сам будити їх пішов.
Та двері, бачте, хтось запер, -
Що ж мав робити я тепер?
Було те лихо немале,
Тягнув за клямку я, але...
Залягла тривала мовчанка.
- Це все? - обережно поцікавилася Аліса.
-Усе, - відповів Шалам-Балам. - Бувай здорова!
"Що й казати, несподіваний поворот", - подумала Аліса, однак після такого прозорого натяку залишатися тут надалі, звісно, не випадало. Тож вона підвелася і простягла йому руку.
- Бувайте здорові! - сказала вона якомога веселіше. - До зустрічі!
- Навіть коли б ми зустрілися ще раз, я б тебе однаково не впізнав, - буркнув Шалам-Балам і подав їй одного пальця. - Ти - точна копія інших людей. [86]
- Зазвичай людей розпізнають по обличчю, - задумливо промовила Аліса.
- Саме це мене й дратує, - сказав Шалам-Балам. - Ви всі на один копил: двоє очей (і він двічі тицьнув пальцем перед собою)... посередині - ніс, а під носом - рот. Завжди одне й те саме! От коли б очі в тебе були по один бік носа, а рот, наприклад... на лобі, - це вже було б дещо.
- Але ж це було б так негарно! - заперечила Аліса.
Але Шалам-Балам тільки заплющився й відрубав:
- Не бачила - не кажи!
Аліса почекала, чи не скаже він іще чогось, але Шалам-Балам уперто не розплющував очей і зовсім на неї не зважав.
- Бувайте здорові! - повторила вона знову і, не почувши відповіді, тихенько пішла собі далі.
Дорогою вона таки не втерпіла й прошепотіла:
- З усіх щонайнесимпатичніших... - І повторила вголос, рада, що знайшла таке довге слово:
- З усіх щонайнесимпатичніших людей, які мені зустрічалися...
Але закінчити це речення їй так і не судилося, бо тієї миті щось оглушливо бебехнуло, струсонувши лісом від краю до краю. [87]
Книга: Льюїс Керролл. Аліса в Задзеркаллі Переклад Валентина Корнієнка
ЗМІСТ
1. | Льюїс Керролл. Аліса в Задзеркаллі Переклад Валентина Корнієнка |
2. | Розділ перший
|
3. | Розділ другий
|
4. | Розділ третій
|
5. | Розділ четвертий
|
6. | Розділ п'ятий
|
7. | Розділ шостий
|
8. | Розділ сьомий
|
9. | Розділ восьмий
|
10. | Розділ дев'ятий
|
На попередню
|