Додати в закладки
Переклад Translate
Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
Скачати одним файлом. Книга: Льюїс Керролл. Аліса в Задзеркаллі Переклад Валентина Корнієнка
Розділ сьомий Лев та Одноріг
І тут з'явилися пішаки - вони бігли лісом спершу по двоє-троє, тоді по десятеро, по двадцятеро і, нарешті, повалили таким валом, що, здавалося, ліс від них аж кишить. Аліса, щоб її не затоптали, сховалася за деревом і лиш водила за ними очима.
Зроду-віку, подумалось їй, не бачила вона вояків, що так непевно трималися на ногах: вони повсякчас через щось перечіпалися. Досить було одному впасти, як на нього неодмінно валилося кілька інших. Невдовзі вся земля була встелена купами пішаків.
Відтак з'явилася кіннота. Чотириногим було трохи легше, ніж двоногим, але й вони час від часу спотикалися. Досить було коневі спотикнутися, як вершник (і це вже ставало правилом) тут-таки гепався додолу.
Гармидер наростав із кожною хвилиною, тож Аліса була щаслива, коли вибралася з хащі на галявину, де просто на землі сидів Білий Король і щось мережив у своїй Пам'ятковій книзі.
- Я послав кінне лицарство і всю королівську рать! - радісно крикнув Король, угледівши Алісу. - Тобі, голубонько, часом не стрічалися в лісі піші вояки?
- Авжеж, стрічалися! - сказала Аліса. - Гадаю, тисяч із кілька. [88]
- Чотири тисячі двісті сім - ось достеменне число, - випалив Король, зазирнувши до Пам'яткової книги. - Кінноту, щоправда, я послав не всю: двоє коней потрібні для гри. І двох Гінців також нема - обох їх відряджено до міста. Ану лиш кинь оком на шлях! Хто там є?
- Ніхто.
- Мені б твої очі! - із заздрістю сказав Король. - Це ж треба - вміти побачити Ніхта! Та ще й так здалеку! Я проти сонця навряд чи кого побачу!
Та Аліса його не слухала: вона пильнувала за шляхом, прикривши очі долонею.
- О! Хтось іде! - вигукнула вона врешті. - Але ж як поволі! І як по-чудернацькому!..
(Гінець, ідучи, то вистрибував, то звивався в'юном, широко розчепіривши лапаті долоні, схожі на плавці).
- Та що там чудернацького? - заперечив Король. - Англо-саксонський Гонець - англосаксонські й манери*. Він завжди такий, коли палає сміливістю. А звуть його Салонний Саєць**.
- Мого милого звуть на «С»***, - мовила, не Стримавшись, Аліса. - Я його люблю, бо він Сміливий. І не люблю його на «С», бо він Сердитий. Годую я його Сиром і... і Сіном. А мешкає він у... у...
*Тут Керрол піджартовує над захопленням англосаксонською вченістю, модною у ті часи.
**Це, звичайно, Шалений Заєць. У п'ятому розділі відзначалося, що другий Гінець - то Капелюшник, який щойно вийшов із в'язниці, куди він потрапив наприкінці попередньої книги.
***Популярна у вікторіанській Англії гра. Перший гравець казав: "Мого милого звуть на А... Я його люблю, тому що він... Я його боюся, тому що він... Він мене водив до... Він мене годував... А мешкає він у..", підставляючи слова, що починаються на А. Другий гравець підставляв слова на Б, і так далі - до кінця абетки. Хто не знаходив потрібного слова вибував із гри [89]
- У Салоні, - невинно сказав Король, що й гадки не мав підігрувати Алісі, яка силкувалася згадати якесь місто на «С». - А другого Гінця звати Кеп-Ель-Юшник. Бачиш, у мене їх двоє: один ганяє туди, а другий - сюди.
- Прошу? - спантеличилася Аліса.
- Просити не вельми гарно. А ти ж наче пристойна дівчинка, - сказав Король.
- Я просто хотіла сказати, що не розумію, - пояснила Аліса. - Як це - один туди, а другий сюди?
- Скільки тобі товкмачити! - промовив Король нетерпляче. - У мене їх два: один рухається, другий - чухається. Одного по щось посилаю, а другого - з чимось зустрічаю.
Цієї хвилини прибув Гонець. Він був такий захеканий, що не міг вимовити й слова, тільки вимахував руками та корчив до Короля страшні гримаси.
- Ця панночка любить тебе, бо ти сміливий, - відрекомендував Алісу Король.
Цим він сподівався відвернути від себе увагу Гінця. Та ба! Його англо-саксонські манери дедалі химернішали, а очі закочувалися все навіженіше.
- Ти мене лякаєш! - забідкався Король. - Ой, мені аж наморочиться голова. Дай-но мені сиру!
І тоді, на превелику Алісину потіху, Гінець розв'язав торбину, що висіла в нього на шиї, і видобув [90] звідтіля кружальце сиру. Король тут-таки жадібно його стеребив.
- Давай ще! - зажадав Король.
- Більше не залишилось. Хіба сіно... - відповів Гінець, зазираючи в торбу.
- Тоді сіна, - прошепотів Король знеможеним шепотом.
Сіно Короля помітно підживило, й Аліса полегшено зітхнула.
- Коли непритомнієш, нема нічого кращого, як похрумати сінця, - сказав Король до Аліси, вминаючи цілий віхоть.
- Як на мене, куди ліпше побризкати водою, - відказала Аліса. - Або понюхати нашатирної солі.
- Я не сказав: "нема нічого ліпшого ' - відповів Король. - Я сказав: "нема нічого кращого ".
Аліса не посміла йому перечити.
- Тебе хтось випереджав на шляху? - спитав
Король Гінця і простяг руку по другий віхтик сіна.
- Ніхто, - відповів Гінець.
- Свята правда! - сказав Король. - Ця панночка теж його там бачила. Виходить, Ніхто прудкіший за тебе!..
- Я мало не на четверо розриваюся, - похмуро кинув Гінець, - і Гарантую, що ніхто не прудкіший за мене.
- Ні, він таки прудкіший! - заперечив Король. - Інакше Ніхто не з'явився б на шляху першим... Але, бачу, ти вже віддихався - ану лиш розповідай, що діється в місті. [91]
- Я краще пошепки, - сказав Гінець і, склавши долоні дудочкою, нахилився до королівського вуха.
Аліса пошкодувала, що від неї криються - їй також хотілося почути новини. Проте замість шепотіти Гінець крикнув на все горло:
- Вони знову взялися за своє!
Горопашний Король аж підскочив і затіпався, як у пропасниці.
- Це, по-твоєму, шепіт? - заволав він. - Ще раз отак шепнеш - шкварчатимеш у киплячій олії! У мене в голові наче землетрус прокотився!
"Хіба що маленьке землетрусенятко", - подумала Аліса.
А вголос сором'язливо спитала:
- Хто взявся за своє?
- Як хто? Лев та Одноріг, звичайно, - відповів Король.
- Б'ються за корону?
- Певна річ, - ствердив Король. - І що найкумедніше - незмінно за мою. Гайда, погляньмо!
І вони побігли. На бігу Аліса пригадувала собі слова старовинної пісні:
На майдані за трон бились Лев з Однорогом пресміло,
Лев Однорога бихоша й товкоша у гриву і в тіло.
Їм міщани несли хто хлібець, хто пиріг з диво-тіста,
А опісля звитяжців преславних відбарабанено з міста.
- І той... хто переможе... здобуде корону? - ледь спромоглася спитати Аліса, бо від бігу їй геть сперло подих. [92]
- Та ти що, голубонько! - відказав Король. - Отаке придумала!
- Бу... будьте... ласкаві, - знову озвалася Аліса за якийсь час, - с-станьте... на хвилинку... щоб від... віддихатись...
- Я вельми ласкавий, - відказав Король, - та не вельми проворний. - Бачиш, хвилинка лине, як стріла, - як тут на неї станеш?
Алісі забракло духу щось відповідати, тож далі вони бігли мовчки, аж нарешті вибігли на майдан, де вирував величезний натовп, посеред якого билися Лев з Однорогом*. Їх огортала така хмара куряви, що спочатку Аліса не могла навіть дібрати, хто з них Лев, а хто - Одноріг, але нарешті - за вистромленим рогом - вона розпізнала Однорога.
Усі троє й собі пристали до натовпу, неподалік від Кеп-Ель-Юшника - другого Гінця. Він спостерігав за поєдинком, тримаючи в одній руці горнятко чаю, а в другій - хліб з маслом.
- Він щойно з в'язниці, - шепнув Алісі Саєць. - Цей чай він не допив ще перед в'язницею. - А там, знаєш, який харч? Самі устричні скойки... Ось чому він такий голодний.
Він ніжно обійняв Кеп-Ель-Юшника за плечі і спитав:
- Як ся маєш, хлопчино?
Кеп-Ель-Юшник оглянувся, кивнув і знову взявся за хліб з маслом.
*Суперництво між Левом та Однорогом налічує не одну тисячу років. Гадають, що цей стародавній вірш (поч. XVII ст.) з'явився в результаті спілки між Англією та Шотландією, коли було прийнято новий бритійський герб, на якому шотландський єдиноріг і бритійський лев підтримують (аж до сьогодні) королівський геральдичний щит. [93]
- Чи був ти в тюрмі щасливий? - допитувався Салонний Саєць.
Кеп-Ель-Юшник оглянувся ще раз, і кілька сльозин тоненькою цівочкою збігли йому по щоці, але з вуст не зірвалося й слова.
- Ну, чого ти мовчиш? - крикнув Саєць.
Але Кеп-Ель-Юшник тільки дожував хліб і відсьорбнув чаю.
- Тобі що - заціпило?! - закричав Король. - Як іде поєдинок?
- Нормально, - відказав він здушеним голосом, над силу ковтаючи добрячий шмат хліба. - Обидва гепалися додолу десь по вісімдесят сім разів.
- Тоді, гадаю, свій хліб вони їстимуть не дурно! - зважилася на слово Аліса.
- Хліб уже чекає, - відповів Кеп-Ель-Юшник. - Ось я його також їм.
Тим часом у двобої настала перерва, і Лев з Однорогом, тяжко відсапуючи, посідали на землю.
- Десять хвилин на перекуску! - оголосив Король.
Саєць із Кеп-Ель-Юшником негайно почали розносити таці з накраяним хлібом. Аліса також хотіла скуштувати, але хліб був дуже черствий.
- Не певен, чи вони сьогодні ще битимуться, - сказав Король до Кеп-Ель-Юшника. - Іди й звели барабанникам, нехай починають!
Кеп-Ель-Юшник зараз же пострибав, мов польовий коник.
Хвилину-другу Аліса мовчки дивилася йому вслід. Раптом вона стрепенулась. [94]
- Дивіться, дивіться! - скрикнула вона і рвучко показала рукою. - Біла Королева! Он вона біжить через Поле!* Вихопилася з лісу, мов на крилах! Ну й моторні ці Королеви!
- За нею, мабуть, женуться якісь вороги, - озвався Король, навіть не повернувши голови. - Той ліс ними аж кишить.
- І ви не кинетесь їй навперейми? - запитала Аліса, дивуючись із його незворушності.
- Нема потреби! - відказав Король. - Вона ж, бач, літає, як стріла, - хіба ж її переймеш? Та, коли хочеш, я зроблю про це пам'ятний запис. Таке миле й добре створіння... - лагідно бурмотів він, розгортаючи записника. - До речі, створіння пишеться з одним "н"?
Тут повз них, позакладавши руки в кишені, продефілював Одноріг.
- Ну що, бачили? Цим разом я взяв гору? - кинув він мимохідь, заледве глянувши на Короля.
- На макове зернятко... на макове зернятко! - дещо нервово відказав Король. - Але даремно ви прохромили його рогом, ось що я вам скажу!
- Йому не вадить! - безжурно кинув Одноріг.
Він рушав уже далі, коли це випадково його погляд упав на Алісу. Одноріг круто повернувся і довго дивився на неї з виразом щонайглибшої відрази.
- А це... що... за проява? - спитав він нарешті.
*Біла Королева іде на поле с8. їй, власне, нічого боятися-Кінь їй нічим не загрожує, хоч вона, за бажанням, могла би його і взяти. Цей нерозважливий хід для неї вельми характерний. [95]
- Це - дитина! - вискакуючи наперед, жваво відповів Салонний Саєць і відрекомендував Алісу на англо-саксонський манір, скинувши обидві руки в її бік. - Щойно знайшлася! Цілком справжня, і в натуральну величину!
- А я завжди уявляв дітей казковими химерами! - похвалився Одноріг. - То, кажеш, вона жива?
- І навіть розмовляє! - врочисто заявив Саєць.
Одноріг кинув на Алісу зачудований погляд і звелів:
- Говори, дитино.
Алісині губи несамохіть склалися в посмішку.
- Знаєте, - сказала вона, - а я казковими химерами завжди уявляла Однорогів! Зроду-віку не бачила живого Однорога!
- Ну, тепер, коли ми вже побачились, - сказав Одноріг, - ти вір у мене, а я - в тебе. Згода?
- Хай буде так, - відповіла Аліса.
- Ну-бо, старий, викладай сливового пирога! - повернувся Одноріг до Короля. - Годі тобі тримати мене на черствому хлібі!
- Зараз... зараз! - пробурмотів Король, підкликаючи Сайця. - Розв'язуй торбу! - шепнув він. - Хутко! Та не цю... у ній саме сіно!
Салонний Саєць вийняв із торби великого пирога, дав потримати його Алісі, а сам тим часом видобув тацю і здоровенного ножа. Як могло в торбі стільки вміститися, Аліса так і не збагнула.
"Це, мабуть, якісь фокусницькі трюки", - подумала вона. [96]
Тим часом до них підійшов Лев - вигляд у нього був дуже стомлений, оспалий, а очі приплющені.
- А це що за проява? - запитав він глухим та глибоким, як великий дзвін, голосом, ліниво мружачись на Алісу.
- А ти як думаєш? - радісно вигукнув Одноріг. - Ніколи не вгадаєш! Я - і то не зміг.
Лев стомлено дивився на Алісу.
- Тварина?.. Рослина?.. Мінерал? - гадав він, позіхаючи за кожним словом.
- Химера! - вихопився Одноріг поперед Аліси.
- Тоді, Химеро, діли пирога, - сказав Лев і влігся на землю, поклавши бороду на лапи. - А ви теє... ви обидва, - звернувся він до Короля та Однорога, - сідайте й собі. Тільки дивіться - ділити чесно!
Король мусив примоститися між двох велетів, і йому було явно незручно, але іншого місця не знайшлося.
- От би зараз продовжити наш двобій! - сказав Одноріг, лукаво зводячи очі на корону, що, здавалося, ось-ось спаде з голови Короля - так сильно той непокоївся.
- Ха! Я зборов би тебе одним пальцем, - сказав Лев.
- Сумніваюся! - заперечив Одноріг.
- Та я ж тебе, щеня, бихоша й товкоша по цілому місту! - грізно прогарчав Лев і ледь звівся на лапах.
Розгоралася неабияка сварка, але тут утрутився Король: він дуже нервувався і голос йому тремтів. [97]
- По цілому місту? - перепитав він. - Добрячий шмат дороги! А куцою ви йшли - старим мостом чи через ринок? Краєвид з мосту найкращий.
- Уявлення не маю, - миркнув Лев, лягаючи знову. - В такій куряві хіба щось побачиш?.. І доки ця Химера буде краяти пиріг?
Аліса з великим тарелем на колінах сиділа на березі крихітного струмочка і ревно орудувала ножем.
- Мені дуже прикро, - поскаржилася вона (Аліса вже встигла призвичаїтись до свого нового прізвиська), - але скільки я його не краю, а скибки стуляються знов!
- Бо ти не вмієш поводитися із задзеркальними пирогами, - зауважив Одноріг. - Спершу пирога роздай, а тоді його розкрай!
Це скидалося на безглуздя, однак Аліса слухняно підвелася й пішла роздавати пиріг. І тільки-но вона так учинила, як пиріг сам поділився на три частини.
- А тепер - край! - сказав Лев, коли Аліса з порожньою тацею знов сіла на своє місце.
Вона сиділа з ножем у руці і натужно міркувала, як їй узятися до діла.
- Гей, це нечесно! - крикнув Одноріг. - Химера вділила йому вдвічі більше!*
- Зате собі не залишила ані крихти, - сказав Лев. - Ти що, не любиш сливових пирогів, Химеро?
*Тобто "левову пайку" - вираз, узятий із Езопової байки, у якій розповідається про те, як звірі ділили здобич. Лев наказав дати собі четвертину як цареві звірів, ще четвертину - за незрівнянну мужність, і ще четвертину для дружини й дітей. Що ж до останньої четвертини, підсумував Лев, то кожен із звірів може посперечатися за неї з ним самим. [98]
Та не встигла Аліса розтулити рота, як гримнули барабани.
Годі було збагнути звідки долинає їхній гуркіт: барабани, здавалося, гримотіли скрізь, а надто в голові. На якусь мить Алісі здалося, ніби вона геть оглухла. В пориві жаху вона зірвалася на ноги й перестрибнула
* * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * *
через крихітний струмочок. На льоту вона ще встигла запримітити, як посхоплювалися Лев з Однорогом - люті, що їм перервано трапезу, а тоді впала навколішки і щосили затисла вуха долонями, марно намагаючись приглушити цей жахливий гуркіт.
"Якщо вони не виметуться з міста тепер, - подумала вона, - то звідси їх не вибарабанить уже ніхто!" [99]
Книга: Льюїс Керролл. Аліса в Задзеркаллі Переклад Валентина Корнієнка
ЗМІСТ
1. | Льюїс Керролл. Аліса в Задзеркаллі Переклад Валентина Корнієнка |
2. | Розділ перший
|
3. | Розділ другий
|
4. | Розділ третій
|
5. | Розділ четвертий
|
6. | Розділ п'ятий
|
7. | Розділ шостий
|
8. | Розділ сьомий
|
9. | Розділ восьмий
|
10. | Розділ дев'ятий
|
На попередню
|