Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Станіслав Лем. ФІАСКО
[36]: карне право чомусь не передбачає невагомості в її кримінальних наслідках.
Після того, як було віддано нові розпорядження, що, на думку Темпе, оголошували “воєнний стан”, настрій навіть під час вечірньої підживи не поліпшився нітрохи. Хтось міг би подумати, що кают-компанія - це монастирська трапезна з суворими правилами мовчання, їли, не дуже знаючи, що їдять, переклавши всю відповідальність за наслідки на шлунки, бо самі переварювали те, що їм повідомив після обіду Стіргард. Він виклав план операції й говорив так тихо, що його ледве було чути. Хто його знав, той розумів, що цей незворушний спокій свідчить про лють.
- Це запрошення - пастка. Якщо я помиляюся, чого дуже хотів би, після. нього настане контакт. Однак я не бачу жодних підстав для оптимізму. Наявність на планеті держави, яка дотримує нейтралітету у війні з космічною сферомахією, що триває вже мінімум сто років, цілком реальна, але неможливо, щоб вона прийняла космічного гостя без згоди держав, які воюють між собою. За повідомленням, ці держави висловили свою згоду. Я спробував уявити собі, що ми - один із генеральних штабів Квінти, і відповісти на запитання, як реагувати на відозву, звернену через пришельця до всього населення. Такий штаб знає вже чимало про потенціал пришельця. Знає, що не зможе ліквідувати його в просторі, бо вже намагався це зробити доступними йому способами - хоча, можливо, ще не всіма. Знає, що пришелець, щиро кажучи, не агресивний, хоча намагався домогтись контакту демонстрацією сили, але застосував її проти безлюдного Місяця, хоча й значно меншою затратою засобів міг дошкульно вдарити в льодове кільце, якому вже й так небагато бракує до розпаду. Знає безперечно також те, що коли не він сам чи, можливо, в короткочасному альянсі з супротивниками, то в усякому разі Квінта-головний винуватець луноклазму з катастрофічними наслідками; я підкреслюю: він знає це напевне, бо не можна вести воєнних дій у космічному масштабі без висококваліфікованих науковців. Нові штабні знання можна здобути тільки на підставі непрямих доказів. Задовго до опанування гравітацією пізнають її властивості аж до граничних у вигляді колапсів Чорних Дірок. Спосіб, яким ми відбили їхній нічний напад, був для них несподіванкою. Та якщо в них є варті чогось фізики, то вони зрозуміють, що гравітаційна оборона для корабля на планеті самогубна так само, як і наступ. На підставі релятивістики не можна вивести таку конфігурацію поля щільного тяжіння, щоб корабель, який випромінює це поле, не знищив себе разом з планетою.
Я збираюся послати два спускні апарати у вказаний район і припускаю, що вони не наразяться там на анінайменшу небезпеку. Якщо квінтяни хочуть заманити “Гермес” на планету, то наші посланці повернуться. Вони не можуть повернутися з нічим; для них там щось уже буде інсценовано, щоб викликати в нас довіру й зацікавлення. Гостинні квінтяни дадуть нам наздогад, що справжній контакт - це зустріч живих істот із живими істотами, а не з машинами. Це важко заперечити. Тож якщо події розвиватимуться приблизно так, як я сказав, “Гермес” здійснить посадку, й тоді станеться остаточна розв’язка. Повернувши з планети спускні апарати, - на борт ми їх не братимемо, бо після всього, що сталося, я волію сто разів перестрахуватися, аніж раз проявити необережність, - ми повідомимо їх про посадку.
Переходжу до деталей операції. Після запуску апаратів ми на середній швидкості полетимо від Квінти в бік Сексти. Обидві планети корисні для нас - вони приблизно однаково протистоять щодо Сонця. Наші зонди вже дослідили Сексту. І ми знаємо, що це - безповітряне небесне тіло з високою сейсмічністю й через те непридатне ні для колонізації, ні для розміщення на ній військових баз. Значно більшу загрозу, ніж ворог, для них становила б сама планета. Ми ввійдемо в тінь Сексти, а “Гермес”, який у цей час вийде з-за неї, нічим не відрізнятиметься здалеку від нашого корабля. Інша річ зблизька, але я припускаю, що вони напевно не чинитимуть йому перешкоди аж до входу в атмосферу. З погляду сидеристики вони могли б атакувати його вже в іоносфері, але я не вірю, що вони це зроблять. Корабель після м’якої, нормальної посадки буде для них набагато ціннішою здобиччю, ніж корабель розбитий, а також буде менше готовий до агресивних дій, ніж корабель, який робить посадку кормою вниз на стовпі вогню й завдяки цьому має шанси на маневрування або й утечу.
Цей “Гермес” посилатиме й прийматиме радіосигнали, буде оснащений силовою установкою, яка зробить можливою посадку, щоправда, тільки одноразову. Жодного безпосереднього зв’язку з нами він не матиме. Я закінчую: наша відповідь залежатиме від того, як його там зустрінуть.
- Содом і Гоморра? - запитав нарешті Араго.
Стіргард добру хвилину дивився на ченця, а потім відповів з неприховуваним роздратуванням:
- Ми не переступимо Святого письма, ваше преподобіє. Ми звернемось тільки до першого видання. Нове втратило свою актуальність, бо ми вже не раз підставляли щоку. Нової дискусії не буде. Вона безпредметна, оскільки не ми вибираємо між Старим і Новим завітом, а вони. Солазер уже перебудовано? Ель-Салям це підтвердив. А ГОД працює за програмою “СГ”? Гаразд. Тепер обговорімо питання про спускний апарат. Цим займуться колеги Ротмонт і Накамура. Але після вечері.
Ніхто не бачив старту спускних апаратів; запущені опівночі під контролем автоматів, вони полетіли до Квінти, а “Гермес” забезпечив їм тили й контролював прискорення аж до світанку: досягнення Сексти, до якої було 70 мільйонів кілометрів, вимагало майже вісімдесят годин льоту при гіперболічній швидкості. В електронних лабораторіях розпочалося виробництво досі не застосовуваних в розвідці диспертів - “дисперсійних диверсантів”, яких називали ще бджолиними очима. Це були мільйонні рої мікроскопічних кристаликів; розсіяні в мільйоні кубічних миль вакууму біля Сексти, вони повинні були обернутися на зір “Гермеса”. Розсіювані вслід за кораблем, вони творили його невидимі, далекозорі очі. На Землі ці кристалики служили апікографії; кожен кристалик, менший за піщинку, прозора голочка, був еквівалентом одного ommatidium, палички бджолиного ока, розсіяного на тисячі миль. “Гермес” тягнув за собою цей видющий хвіст, щоб зайти за Сексту і з-за неї стежити за долею своїх комп’ютерних посланців. Водночас, подолавши певний відтинок орбіти, корабель викинув телевізійні зонди з віддачею, що супроводжувалася вибухом полум’я, - свої “офіційні очі”, котрі могли, ба навіть більше - повинні були, помітити квінтян.
У стерновій рубці чергував Темпе. Гвррах застав його зі старою газетою в руках; газета викликала в нього справжню лють, і він не став приховувати цього від товариша. Газета походила з тих часів, коли на Землі точилися люті суперечки з приводу участі жінок в експедиції. Спершу він прочитав вступ, присвячений родинному життю, яке має знайти законне місце в експедиції, разом з образами. їх кидали представниці за всіх часів кривдженої жіночої статі на адресу SETI, котру захопила чоловіча мафія. Ось чому Гаррах розлютився, аж ладен був пошматувати газету.
Темпе, сміючись, притримав його за руку - що не кажи, це був раритет, варта поваги пам’ятка в сузір’ї Гарпії, котра невідомо як потрапила в Гаррахів багаж. У всякому разі він так стверджував. Темпе ж був іншої думки, але зберігав її при собі.
Гаррахові з його бурхливим темпераментом такі статті були потрібні для того, щоб вергати в них громами. Ідіотизм, що проглядав з вимог цієї рівноправності, був настільки очевидний, що йому не варто було вділяти й крихти уваги. Жінки - отже, дружини, матері, отже, діти, ясла, дитячий садок. Коли вони летіли з зарядженими сидераторами, на борту корабля при всій своїй могуті вельми нікчемному у порівнянні з незнайомою цивілізацією, яка захопила їх викидуваною в Космос упродовж століть сферомахією. Цілі моря друкарської фарби було вилито з цього приводу. Мусульмани посилали на фронт дванадцятирічних хлопців, але не дітей у колисках.
Гаррах страшенно шкодував, що не може зараз тут, без свідків виповісти авторці цієї маячні все, що він про неї думає, а Темпе знову сів до пульту керування й то звіряв на моніторах курс та контури серпа Сексти, що більшав на очах, то позирав на Гарраха, який усе ще вітійствував перед єдиним слухачем, і не перебивав його - не хотів підкладати дров у багаття, тим паче що вони були тут не самі: ГОД стежив за ними і в стерновій рубці.
Темпе не розумівся на структурі комп’ютерів настільки, аби мати певність, що машина, хоча вона й кмітлива, розумна та пам’ятка, але позбавлена й крихти індивідуальності. Йому мало було запевнянь підручників і фахівців, він волів сам у цьому пересвідчитись, але не знав як. А крім того, його хвилювали серйозніші проблеми. Чи Накамура й справді співчував отцеві Араго? Темпе всипало морозом на саму думку про те, що він теж міг би опинитись у шкурі папського делегата.
Тим часом Араго, за дорученням командира, розмірковував з Гербертом про те, чи можуть квінтяни розпізнати біологічні риси людей, оглядаючи збудовані ними спускні апарати. Хоч їх було ретельно стерилізовано перед відправкою до планети, щоб на їхній поверхні не залишилося жодної клітинки епідермісу пальців, жодної бактерії, яких не може зовсім позбутись людський організм. Хоч це були автомати, збудовані без участі людей, а їхні енергетичні живильники й апаратура, здатна обмінюватись інформацією, відповідали земній техніці вісімдесятирічної давності, Стіргард не збирався приймати на борт електронних посланців, коли вони повернуться. Він вважав це надто ризикованим. Адже вже перші старі продукти цієї цивілізації, спіймані “Гермесом”, засвідчили дивовижну майстерність квінтян у галузі паразитарної інженерії. Отож спускні апарати, крім відомостей, настільки вагомих, наскільки й безневинних, могли принести їм загибель - не у вигляді мікробів, які їх негайно атакують, але в вигляді вірусів чи ультравірусів з довгим періодом прихованої дії. Через те він запитав лікарів і Кірстінга про надійні запобіжні засоби.
Буцімто нейтральна держава, яка висловила свою згоду на прийняття спускних апаратів, під час подальших переговорів попередила, що апарати не повинні підтримувати зв’язку з “Гермесом”, бо таку умову виставили “сусідні сторони”. Ось чому планета, поглинувши своєю атмосферою обидва зонди, оточила себе посиленою шумовою оболонкою на всіх діапазонах хвиль. Якби земляни оснастили посланців лазерами, здатними пробити цю шумову оболонку, то порушили б виставлену умову; вони зробили б це тим відвертіше, якби “Гермес” почав колоти моря хмар і радіохаосу жалами лазерів.
Тож не залишалося нічого іншого, як стежити за Квінтою із-за Сексти хмарами голографічних очок. Операцію було так синхронізовано, щоб обидва апарати повільно спускалися по небосхилу й опинилися над Квінтою, коли “Гермес” увійде в тінь Сексти. Усі зібралися в стерновій рубці й чекали критичної години. Планета заповнювала головний монітор від рами до рами, з добре видимими роями бойових супутників, які чорними цятками снували над її повитим білими хмарами диском. Щоб спостерігати входження обох ракет в атмосферу, до їхнього гіперголевого приводу домішали натрій і технецій; перший надавав їхньому реактивному полум’ю яскраво-жовтого блиску, другий вирізняв їх своєю спектральною смужкою - його бракувало у спектрі тутешнього Сонця й квінтянських орбітерів. Як тільки вони пірнули в хмари, вогняні нитки, що утворювались від їхнього тертя об повітря і віддачі гальмових пристроїв, почали розмазуватись: тоді мільярди очок, розвіяні непомітною гривою на мільйон миль за кільватером “Гермеса”, сконцентрували увагу вздовж дотичної в точці запланованої висадки. І недарма: осідаючи на твердому грунті з інтервалом у кілька секунд, обидва апарати повідомили про закінчення подорожі подвійним, заздалегідь змодульованим миттєвим спалахом натрію.
Цим самим операція вступила в наступну фазу. Дно “Гермеса” розкрилося на два боки, наче величезні склепінчасті ворота, і підіймачі виштовхнули із “Сезаму” в вакуум величезний металевий циліндр, призначений для лабораторного карантину зондів. Гаррах, здавалося, був дуже задоволений. Оскільки інші схвалили тактику Стіргарда, усі працювали дружно, хоч і без ентузіазму: не було чого радіти.
Зате перший пілот навіть не приховував свого злорадства з приводу того, що цій войовничій планетній бестії вони тепер скрутять в’язи. Він просто-таки не міг діждатись повернення спускних апаратів, до того ж з найстрашнішою заразою, так наче в задумі експедиції лежала жорстока конфронтація сил. Слухаючи його одкровення, несхильний до балачок Темпе думав про те, які саме психічні зміни Гарраха фіксує ГОД, і просто-таки відчув сором за свого колегу, оскільки бували такі хвилини, коли він сам не зміг би сказати, що воліє: щоб лютий гнів, який охопив увесь екіпаж, виявився безпідставним чи щоб квінтяни змусили їх, землян, прийняти найгірше з усіх можливих рішень.
Так, він теж уже бачив у цій цивілізації ворога, жорстоке зло, яке самою своєю суттю виправдовує їхні дії. Ніщо вже не було повите таємницею. Солазер, вимкнений і замаскований, заряджався сонячною енергією не для посилання сигналів, а для лазерних ударів. Через 48 годин голографічна хмара повідомила, що посланці вертаються. Спускні апарати повинні були озватись в ультракороткій смузі поза орбітою, якою кружляли рештки Місяця: виразно почав сигналізувати тільки один. Другий передавав незрозумілу мішанину кодів.
Стіргард розділив людей на три групи: пілотам доручив вивести імітованого “Гермеса” на траєкторію до перигелію, фізикам - прийняти спускні апарати в циліндричну камеру, віддалену на кілька десятків миль від “Гермеса”, а лікарям і Кірстінгові - піддати їх біологічній аускультації, якщо друга група вважатиме це допустимим.
Незважаючи на це, екіпаж добре орієнтувався в загальній ситуації. Стежачи за порожнім гігантом, який неквапливо вирушив у подорож, хоч на його корпусі ще іскрилися вогники автоматичних зварювальних апаратів, Гаррах і Темпе підтримували через інтерком постійний зв’язок з групою Накамури, яка очікувала на спускні апарати. Поласар не виключав аварії в передавачі, який плів усілякі нісенітниці; Гаррах більше схилявся до думки, що це робота квінтян. Він попросту хотів, щоб підступ квінтян виявився якомога швидше і щоб став їм лазерною кісткою у горлі.
Темпе мовчав, розмірковуючи про те, чи така озлоблена людина ще може виконувати відповідальну функцію першого стернового. Видно, що могла, якщо ГОД не доповів командирові про Гаррахів стан. А може, всі вже побожеволіли?
Карантинний циліндр, увесь залитий світлом прожекторів, які кружляли довкола нього, прийняв у свою роззявлену пащу спускні апарати. На центральному вузлі контролю фізики після попереднього огляду не могли дійти спільної думки, чи один із них став жертвою випадкового пошкодження, чи, навпаки, зумисного. Гарраха це дуже розгнівало, бо він добре знав: це робота квінтян! Та за годину з’ясувалося, що під час зіткнення з якимсь невеликим метеоритним осколком або уламком металу зонд утратив частину антени й носового випромінювача. Таке зіткнення було цілком можливе.
На порожньому близнюкові “Гермеса”, який віддалявся від них, мерехтіли в пітьмі останні зварювальні шви. Вже можна було ввімкнути його тягу, але пілоти чекали наказу командира. Однак той не озивався, бо, в свою чергу, чекав даних експертизи: в якому стані повернулися спускні апарати, які привезли новини? Це було last but not least
ЗМІСТ
На попередню
|
|
