Додати в закладки
Переклад Translate
Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
Скачати одним файлом. Книга: Микола Гоголь. Мертві душі
Перехрестившись, за руським звичаєм, узявся він до діла. Під виглядом обрання місця для проживання й під іншими приводами вирішив він заглянути в ті й інші закутки нашої держави і переважно в ті, що найбільше потерпши від нещасних випадків, неврожаїв, смертності й іншого, й іншого, словом, де б можна зручніше й дешевше накупити потрібного народу. Він не звертався навмання до всякого поміщика, але вибирав людей більше на свій смак, або таких, з якими можна було б з меншими труднощами складати потрібні угоди, і намагався попереду познайомитися, прихилити до себе, щоб, коли можна, більше дружбою, а не купівлею придбати мужиків. Отже, читачі не повинні обурюватись на автора, якщо особи, які досі з'являлися, не припали їм до смаку; це провина Чичикова, тут він цілковитий господар, і куди він надумає, туди й ми мусимо плентатись. З нашого боку, коли вже справді впаде обвинувачення за блідість і непоказність осіб та характерів, скажемо тільки те, що ніколи на початку не видно всієї широкої течії і обсягу справи. В'їзд у яке б не було місто, хоч би навіть у столицю, завжди якось блідий, спочатку все сіре й одноманітне: тягнуться нескінченні заводи та фабрики, закурені димом, а потім уже вигляне ріг шестиповерхового будинку, магазини, вивіски, величезні перспективи вулиць, усі в дзвіницях, колонах, статуях, баштах, з міським блиском, шумом і гуркотом, і всім, що на диво витворила рука й думка людини. Як учинено перші покупки, читач уже бачив; як піде справа далі, які будуть удачі й невдачі у героя, як доведеться розв'язати й перемогти йому ще важчі перешкоди, як постануть колосальні образи, як зрушаться таємні важелі широкої повісті, розступиться далеко її обрій, і вся вона набуде величавої ліричної течії, те побачить потім. Ще немалий шлях треба буде проїхати всьому похідному екіпажеві, який складається з пана середніх літ, брички, якою їздять холостяки, лакея Петрушки, кучера Селіфана і тройки коней, уже відомих поіменно від засідателя до негідника-чубарого. Отже, ось увесь перед нами герой наш, який він є! Але зажадають, може, остаточного визначення однією рисою: хто ж він з погляду якостей моральних? що він не герой, сповнений досконалостей і чеснот, це видно. Хто ж він? виходить негідник? Чому ж негідник, для чого ж бути таким суворим до інших? Тепер у нас негідників не буває, є люди благонадійні, приємні, а таких, які б на загальну ганьбу виставили свою фізіогномію під прилюдний ляпас, знайдеться хіба що яких два-три чоловіки, та й ті вже говорять тепер про чесноту. Найсправедливіше назвати його: хазяїн, набувач. Набування всьому вина; через нього затіялись справи, яким світ дає назву не дуже чистих. Правда, у такому характері є вже щось відразливе, і той самий читач, який на життєвому своєму шляху дружитиме з такою людиною, їстиме з нею хліб-сіль і провадитиме приємно час, почне дивитися на неї скоса, коли вона стане героєм драми або поеми. Але мудрий той, хто не гребує ніяким характером, але звернувши на нього допитливий погляд, вивчає його до самих первинних причин. Швидко все перетворюється в людині; не зоглянешся, як уже виріс усередині страшний хробак, що самовладне обернув на себе всі життєві соки. І не раз не тільки широка пристрасть, але нікчемна хіть до чогось дрібного розросталася в народженому на кращі подвиги, примушуючи його забувати великі й святі обов'язки і в нікчемних брязкальцях убачати велике й святе. Незчисленні, як морські піски, людські пристрасті, і всі несхожі одна на одну, і всі вони, низькі й прекрасні, всі спочатку покірні людині і потім уже стають страшними владарями її. Блаженний, хто обрав собі з усіх найпрекраснішу пристрасть; зростає й десятериться щогодини й щохвилини незмірне його блаженство, і входить він глибше і глибше у безмежний рай своєї душі. Але є пристрасті, яких обрання не від людини. Вже народилися вони з нею у хвилину народження її на світ, і не дано їй сил ухилитися від них. Вищі веління ними правлять, і є в них щось таке, що вічно кличе, не вгамовується на все життя. Земне велике поприще судилося здійснити їм: байдуже, чи в похмурому образі, чи пролинувши світлим явищем, що порадує світ — однаково покликані вони для незнаного людиною блага. І може, в цьому ж самому Чичикові пристрасть, що пориває його, уже не від нього, і в холодному його існуванні закладено те, що потім повергне в прах і на коліна людину перед мудрістю небес. І ще таємниця, чому цей образ постав у поемі, що нині з'являється на світ.
Але не від того тяжко, що будуть незадоволені героєм, тяжко від того, що живе в душі непоборна впевненість, що тим самим героєм, тим самим Чичиковим були б задоволені читачі. Якби не зазирнув автор глибше йому в душу, якби не розворушив на дні його того, що уникає й ховається від світу, якби не розкрив найпотаємніших думок, яких нікому іншому не звіряє людина, а показав його таким, яким він здався усьому місту, Манілову й іншим людям, то всі були б радісінькі й мали б його за гарну людину. Дарма, що ні обличчя, ні весь образ його не метався б, як живий, перед очима: зате, закінчивши читати, душа не була б стривожена нічим, і можна сісти знову до картярського стола, який втішає усю Росію. Так, мої любі читачі, вам би не хотілося бачити виявлену людську убогість. Навіщо, кажете ви, до чого це? Хіба ми не знаємо самі, що є багато ганебного й безглуздого в житті? І без того трапляється нам часто бачити те, що зовсім не тішить. То вже краще показуйте нам прекрасне, принадливе. Хай краще забудемося ми! "Навіщо, брат, говориш мені, що справи в господарстві йдуть погано?" каже поміщик прикажчикові: "я, брат, це знаю без тебе, та в тебе мови хіба немає іншої, чи що? Ти дай мені забути про це, не знати цього, я тоді щасливий". І от, ті гроші, що якось зарадили б справі, ідуть на різні засоби для призведення себе в забуття. Спить розум, що, може, знайшов би раптове джерело великих коштів; а там маєток бух з аукціону, і пішов поміщик забуватися по світі з душею, від скрути готовою на підлоту, якої б сам вжахнувся раніш. Ще впаде обвинувачення на автора з боку так званих патріотів, які спокійно сидять собі по кутках і займаються зовсім сторонніми справами, складають собі капітальці, влаштовуючи долю свою коштом інших; та, як тільки трапиться щось, на їх думку, образливе для вітчизни, з'явиться яка-небудь книга, в якій прозирне іноді гірка правда, вони вибіжать з усіх кутків, як павуки, побачивши заплутану в павутинні муху, і зразу піднімуть крик: "А чи ж добре виводити це на світ, розголошувати про це? адже це все, що описано тут, це все наше, чи гаразд це? а що скажуть іноземці? Хіба весело чути погану думку про себе? Думають, хіба це не боляче? Думають, хіба ми не патріоти?" На такі мудрі зауваження, особливо про думки іноземців, признаюсь, нічого не можна придумати на відповідь. А хіба ось що: жили в одному далекому закутку Росії два жителі. Один був батько родини на ім'я Кифа Мокійович, чоловік вдачі лагідної, що провадив життя недбало. З родиною він не морочився; існування його було спрямоване більше в умоглядний бік і оберталося навколо такого, як він називав, філософічного питання: "Ось, наприклад, звір", говорив він, походжаючи по кімнаті: "звір народжується голий. Чому ж саме голий? Чому не так, як птах, чому не вилуплюється з яйця?
Як, далебі, теє: зовсім не зрозумієш натури, як більше в неї заглибишся!" Так мислив житель Кифа Мокійович. Та не в цьому ще головна річ. Другий житель був Мокій Кифович, рідний син його. Був він те, що звуть на Русі богатир, і в той час, коли батько міркував про народження звіра, двадцятилітня плечиста натура його так і поривалася розгорнутись. Ні за що не вмів він узятись злегка, завжди або рука в когось затріщить, або ґуля набіжить на чийомусь носі. В домі і в сусідстві все від дворової дівки до дворової собаки тікало геть, його побачивши, навіть власне ліжко в спальні потрощив він на друзки. Такий був Мокій Кифович, а втім, він був доброї душі. Та не в цьому ще головна річ. А головна річ ось у чому: "Зглянься, батечку пане Кифо Мокійовичу", казала батькові і своя, і чужа двірня: "що це в тебе за Мокій Кифович? Нікому від нього немає спокою, такий припертень!" — "Егеж, пустотливий, пустотливий", відказував звичайно на це батько: "та що ж робити: битися з ним пізно, та й мене ж усі обвинуватять у жорстокості; а людина він честолюбна: як станеш докоряти йому при другому-третьому, він угамується, але ж гласність, от лихо! місто дізнається, назве його зовсім собакою. Що, справді, думають, мені хіба не болить? хіба я не батько? Що займаюся філософією, та іншим разом не маю часу, так уже я й не батько? Та отже ні, батько! батько, чорт забери, батько! У мене Мокій Кифович ось тут сидить у серці!" Тут Кифа Мокійович бив себе дуже сильно в груди кулаком і доходив до цілковитого азарту. "Вже коли він і залишиться собакою, так хай же не від мене про це дізнаються, хай не я виказав його". І, виявивши таке батьківське почуття, він залишав Мокія Кифовича робити й далі богатирські свої подвиги, а сам вертався знову до улюбленого предмета, поставивши собі раптом яке-небудь таке питання: "ну а коли б слон родився в яйці, адже ж і шкаралупа, певно, дуже товста була б, гарматою не проб'єш: треба якусь нову вогнепальну гармату вигадати". Так проводили життя два мешканці тихого куточка, які несподівано, як з віконця, виглянули наприкінці нашої поеми, виглянули для того, щоб відповісти скромно на обвинувачення з боку деяких запальних патріотів, які до певного часу спокійно займаються якою-небудь філософією, або збільшенням достатку коштом ніжно любимої ними вітчизни, і які думають не про те, щоб не робити поганого, а про те, щоб тільки не говорили, що вони роблять погане. Та ні, не патріотизм і не перше почуття є причинами обвинувачень, інше криється під ними. Навіщо таїти слово? Хто , ж, як не автор, повинен сказати святу правду? Ви боїтесь глибоко спрямованого погляду, ви страшитеся самі спрямувати на що-небудь глибокий погляд, ви любите ковзнути по всьому бездумними очима. Ви посмієтесь навіть від щирого серця, з Чичикова, може, навіть похвалите автора, скажете: "одначе ж дещо він влучно підмітив, мабуть, веселої вдачі людина!" І після таких слів з подвоєною гордістю звернетесь до себе, самозадоволена посмішка з'явиться на обличчі вашому, і ви додасте: "Але ж треба погодитись, предивні й пресмішні бувають люди в деяких провінціях, та й негідники до того ж не малі!" А хто з вас повний християнського смирення, не прилюдно, а в тиші, наодинці, в хвилини самотніх розмов з собою, заглибить у середину власної душі цей тяжкий запит: "А чи немає і в мені якоїсь частки Чичикова?" Егеж, чому б не так! А от хай пройде в цей час повз нього якийсь його ж знайомий, що має чин ні занадто великий, ні занадто малий, він в ту ж мить штовхне під руку свого сусіду й скаже йому, мало не пирснувши зо сміху: "дивись, дивись, он Чичиков, Чичиков пішов!" І потім як дитина, забувши всяку пристойність, відповідну званню й літам, побіжить за ним навздогін, піддражнюючи ззаду та приказуючи: "Чичиков! Чичиков! Чичиков!"
Але ми почали говорити досить голосно, забувши, що герой наш, який спав під час оповідання його повісті, уже прокинувся і легко може почути так часто повторюване своє прізвище. А він людина образлива і не любить, коли про нього висловлюються нешанобливо. Читачеві півбіди, розсердиться на нього Чичиков чи ні, а щодо автора, то він ні в якому разі не повинен сваритися зі своїм героєм; ще не малий шлях і не малу дорогу доведеться їм пройти удвох рука в руку; дві великі частини попереду — це неабищо.
"Ехе-хе, що ж ти?" сказав Чичиков до Селіфана: "ти?" "Що?" сказав Селіфан повільним голосом. "Як що? лобуряко! як ти ідеш? Ну ж, поганяй!" І справді Селіфан давно вже їхав, заплющивши очі, зрідка тільки торкаючи спросоння віжками по боках теж сонних коней; а з Петрушки вже давно, не знати в якому місці, злетів картуз, і він сам,
перекинувшись назад, уткнув свою голову в коліно Чичикову, так що той мусив дати їй щигля. Селі-фан підбадьорився і, хвисьнувши кілька разів по спині чубарого, після чого той пішов підтюпцем, та махнувши зверху батогом на всіх, промовив тонким співучим голоском: "не бійся!" коники розворушились і помчали як пух легеньку бричку. Селіфан тільки помахував та погукував: "ех! ех! ех!", плавно підстрибуючи на козлах в міру того, як тройка то злітала на пагорок, то мчала щодуху з пагорка, якими ряснів увесь стовповий шлях, що спадав ледве помітним схилом донизу. Чичиков тільки посміхався, злегка підлітаючи на своїй шкіряній подушці, бо любив швидку їзду. І який росіянин не любить швидкої їзди? Чи ж його душі, що прагне закрутитись, загулятись, сказати іноді: "чорт забери все!" чи ж його душі не любити її? Чи ж її не любити, коли в ній чується щось піднесено-чудове? Здається, невідома сила підхопила тебе "а крило собі, і сам летиш, і все летить: летять версти, летять назустріч купці на передках своїх кибиток, летить обабіч ліс з темними лавами ялин і сосен, зі стуком сокири і воронячим криком, летить увесь шлях не знати куди в зникаючу далину, і щось страшне таїться в цьому швидкому миготінні, де не встигає позначитися зникаюча річ, тільки небо над головою та легкі хмари та місяць поміж ними здаються недвижні. Ех тройка! птиця тройка, хто тебе вигадав? знать, у енергійного народу ти могла тільки родитись, у тій землі, що не любить жартувати, а гладінню-рівниною розкинулась на півсвіту, та й гайда лічити версти, доки не зарябіє тобі в очах. І не хитре, здається, дорожнє спорядження, не залізним прошите гвинтом, а нашвидку, живцем, самою сокирою та долотом спорядив і склав тебе кмітливий ярославський мужик. Не в німецьких ботфортах ямщик: борода та рукавиці, і сидить чорт знає на чому; а підвівся та замахнувся, та заспівав пісню — коні вихром, спиці в колесах злилися в один суцільний круг, здригнулася тільки дорога та скрикнув, з переляку зупинившися, пішохід і от вона помчала, помчала, помчала!.. І от вдалині уже видно, як щось курить і вихрить повітря.
Чи не так і ти, Русь, як прудка, необігнана тройка мчиш? Димом курить під тобою дорога, гримлять мости, все відстає і зостається позаду. Спинився вражений Божим чудом перехожий: чи не блискавка це, кинута з неба? що означає цей жахом проймаючий рух? і що за незнана сила закладена в цих незнаних світом конях? Ех, коні, коні, що за коні! Чи вихори сидять у ваших гривах? Чи чуйне вухо пломенить у кожній вашій жилці? Зачули з височини знайому пісню, дружно і разом напружили мідні груди і, майже не торкнувшись копитами землі, обернулися в самі витягнуті лінії, що летять у повітрі, і мчить уся натхненна Богом!.. Русь, куди мчиш ти, дай відповідь? Не відповідає. Дивним дзвоном заливається дзвіночок; гримить і стає вітром роздерте на шматки повітря; летить мимо все, що тільки є на землі, і скоса поглядаючи, уступаються і дають їй дорогу інші народи й держави.
ПРИМІТКИ
1 Каніфасові — із каніфасу, лляної смугастої, дуже цупкої тканини.
2 Демікотонний — із демікотону, цупкої бавовняної тканини.
3 Збитенщик — продавець збитня, гарячого напою з медом і прянощами.
4 Пара чаю — порція чаю з цукром вприкуску; подавався у двох чайниках: один з окропом, другий — із заваркою.
5 Пулярка — відгодована курка (із франц. poularde).
6 Колезький радник — згідно "Табеля про ранги", введеного Петром І, чиновник 6-го класу. Всього в цьому "Табелі" було 14 класів.
7 Найчастіше ж помітні були почорнілі двоголові державні орли... — до введення "відкупів", тобто права винокуріння і продажу вина, надаваного державою приватним особам, т. зв. "відкупникам", це право було державною монополією. Тому над шинками і красувався герб Російської імперії — двоголовий орел.
8 Коцебу Август (1761—1819) — німецький письменник-драматург.
9 Мав на шиї Анну — орден святої Анни 2-го ступеня, у вигляді хреста, його носили на мундирі біля комірця.
10 Зірка — орден Станіслава 1-го ступеня.
11 "Вашим превосходительством" називали лише осіб, які мали генеральський чин (за табелем не нижче IV класу, тобто у громадянській службі — діючого статського радника). Статський радник — чин V класу, тобто, ще не "ваше превосходительство".
12 Бостончик — бостон, карточна гра.
13... форейторські крики віддалік... — Форейтор — при запряганні коней "цугом"верхівець, що сидить на передньому сидінні.
14 Зелений стіл — стіл для карточних ігор, покритий зеленим сукном.
15 Фініфть — художня емаль.
16 Взятка — в карточній грі: карта, "взята", покрита старшою чи козирем.
17 Міський голова — голова міської думи, виборчого, від купців і міщан, закладу, що відав господарством.
18 "Син Отечества" — історичний, політичний і літературний журнал, видавася у 1812—1844 pp. Набувши в 30—40-их pp. офіціозно-консервативного характеру, виступав проти Гоголя і письменників гоголівського напряму.
19Фемістоклюс — ім'я відомого давньогрецького полководця Фемістокла, або Фемістоклеса, дане сину Манілова, має латинське закінчення "юс".
20 Алкід (тобто син Алкмени, доньки царя Мікен) — Геркулес, герой давньогрецьких міфів, здійснив багато незвичайних подвигів. Батьком Геркулеса був верховний бог стародавніх греків Зевс.
21 Пряженці — "маленькі пиріжки з м'ясом і цибулею" (із записника Гоголя).
22 Прометей — у давньогрецькій міфології титан, який вкрав у олімпійських богів вогонь і передав його людям.
23 Овідій (Публій Овідій Назон, 43 до н.е. — біля 18 н.е.)— римський поет, автор поеми "Метаморфози" (про перетворення людей і богів на звірів, сузір'я).
24 Колезька секретарша — дружина чи вдова колезького секретаря (у табелі про ранги чин X класу).
25 Асигнації — паперові грошові знаки.
26 Морити бджіл — одурманювати димом, щоби витягнути стільники з медом.
27 Сині асигнації — паперові гроші (синього кольору) номіналом 5 крб.
28 Шанішки — виріб з тіста, схожий на ватрушку (із записника Гоголя).
29 Прягли — пампушки, оладки (із записника Гоголя).
30... на Святки... — тобто до кінця грудня. Святки починаються з християнського свята Різдва (25 грудня за старим стилем) і продовжуються 12 днів до Водохреща.
31 Пилипівка — піст перед Різдвом, до кінця листопада.
32 Побратима — кулеподібна посудина, дерев'яна, з вузьким горлом; у ній зберігають варення, мед (із записника Гоголя).
33 Сомовий плескач — хвіст сома, весь із жиру (із записника Гоголя). .,
34 Венгерка — гусарська куртка з нашитими поперечними мотузками за зразком форми угорських гусарів.
35 Архалук — різновид домашнього одягу, короткий стьобаний халат.
36 Пароле — подвоєння ставки після виграшу.
37 Загнути утку — загнути кутик карти на знак подвоєння ставки.
38 Зірвати банк — виграти ці гроші.
39 Грати дублетом — не відділяти від виграшу і пускати двічі (із записника Гоголя). "
40 Емпіреї — у давньогрецькій міфології — найвища частина неба, наповнена вогнем і світлом, де жили боги.
41 Гальбік — карточна гра.
42 En gros (фр.) — у великій кількості.
43 Фортунка — рулетка, азартна гра, в якій у рухоме коло з намальованими гніздами (очками) кидається кулька, попадання в одне з гнізд визначає виграш або програш (нульове очко).
44 Ганусівка — настоянка на анісі.
45 Фенарді — відомий свого часу акробат і фокусник.
46 Двогривеник — двогривеник сріблом дорівнює 80 копійок асигнаціями.
47 Полтина — п'ятдесят копійок асигнаціями.
48 Курильні смолки — свічки з вугільного порошку і ароматичних смол, використовувались для обкурювання.
49 Щиток — гостра собача морда.
50 Густопсові — собаки з довгою шерстю; чисто-псові — гладкі, з шерстю, довгою на хвості і на лапах; муругі — червоно-чорні; полово-рябі — з жовтою плямою на білому тлі; муруго-рябі — з чорними плямами на жовтому тлі (із записника Гоголя).
51 Скосир — забіяка; чортихай — від слова "чортихатися"; северга — нетерплячий, той, що поспішає.
52 "Мальбруг в похід рушив" — старовинна французька пісня. Мальбруг — герцог Мальборо (Marlborough, 1650—1722), англійський полководець.
53 ручки ... були найсубтильніший сюперфлю... — найсубтильніший — можливо, утворений від субтильний (ніжний, тендітний; франц. subtil). Сюперфлю (франц. superflu) — щось зайве.
54 Фетюк — слово, образливе для чоловіка, походить від фіти, літери, яку вважають непристойною (примітка М. Гоголя).
55 Талія — колода або дві колоди карт, що беруть участь в грі.
56 Крап — виворотний кольоровий бік карти; на ній шулери робили помітки, що дозволяли впізнавати потрібні карти.
57 Капітан-справник — начальник повітової поліції.
58 Корамора — великий, довгий, млявий комар; іноді залітає до кімнати й стирчить десь самотою на стіні.
59 Маврокордато, Міаулі, Канарі — грецькі полководці і політичні діячі часів грецького національно-визвольного руху 1821—1829 pp..
60 Багратіон Петро Іванович (1765—1812) — князь, російський генерал, герой Вітчизняної війни 1812 року.
61 Бобеліна — грецька партизанка, героїня національно-визвольного руху 1821—1829 рр.
62 Масон — член таємного релігійно-містичного товариства, що виникло на початку XVIII ст. в Англії.
63 Тога і Магога — в іудейській, християнській і мусульманській міфології два диких народи, нашестя яких має передувати "Страшному суду".
64 Колокотроні — діяч грецької національно-визвольної революції 1821—1829 pp.
65 Трюфелі — гриби, що ростуть під землею, їх використовують як приправу до вишуканих страв.
66 Сибірка — короткий приталений каптан зі складками і стоячим коміром. Звичайний одяг російських купців.
67 Дров 'яний двір — базар, де продавалися вироби з дерева. Пересік — "бочка, поділена на дві половини" (із записника Гоголя). Лагун — "форма відра з кришкою" (із записника Гоголя). Микальниця — кошик або коробочка.
68 Валяльня -— приміщення для валяння (збивання) полотна, войлока, валяного взуття.
69 Компаріотка — співвітчизниця (із франц. compatriote).
70 Колодки — ножні дерев'яні кандали.
71 ... голови жерців Феміди... — тобто судових чиновників. Феміда — богиня правосуддя у давньогрецькій міфології.
72 Як колись Вергілій прислужився Данте... — давньоримський поет Вергілій в поемі "Божественна комедія" великого італійського поета Данте Аліг'єрі (1265—1321) супроводжує автора у його мандрівці колами пекла.
73 Зерцало — емблема правосуддя, увінчана двоголовим орлом (державним гербом Росії), тригранна призма з трьома наказами Петра І про дотримання законності. Стояла на столах судових та інших державних закладів.
74 Маслянці — страва з борошна і картоплі, готується у розтопленому маслі.
75 Зваренці — компот, сушені плоди і ягоди, варені і підсолоджені родзинками чи медом.
76 Горка — народна картонна гра.
11 ...послання Вертера до Шарлотти... — йдеться про передсмертний лист героя роману німецького поета Й.В.Ґете (1749—1832) "Страждання молодого Вертера" до його коханої Шарлотти.
78 Ланкастерова школа взаємного навчання — навчальна система англійського педагога Д. Лан-кастера (1778—1838), згідно якої вчитель навчає найсильніших учнів, а ті, в свою чергу, навчають слабших.
79 "Людмила"Жуковського — романтична балада, надрукована в 1808 році.
80 Юнгові "Ночі"— поема англійського поета першої половини XVIII ст. Е. Юнга "Скарги, або Нічні роздуми про життя, смерть і безсмертя".
81 "Ключ до таїнств натури" Еккартсгаузена — релігійно-містичний твір німецького письменника К. Еккартсгаузена (1752—1803).
82 Інкомодіте — нездужання (франц. incommodite).
83 Кокурка — булка з яйцем.
84 Сконапель істоар — (франц. се quon appele histoire) — що називається, історія.
85 Рінальдо Рінальдіні — герой роману німецького письменника К. А. Вільпіуса (1762—1827) "Рінальдо Рінальдіні, отаман розбійників", перекладеного на початку XIX ст. російською мовою і дуже популярного свого часу.
86 Tete-a-tete — (франц.) розмова віч-на-віч.
87 Красний — місто у Смоленській губернії, в бою під яким у листопаді 1812 р. російська армія завдала поразки відступаючій армії Наполеона.
88 Лейпціг — під німецьким містом Лейпцігом в 1813 р. була битва військ союзників з французькою армією (т. зв. "битва народів").
89 Інвалідний капітал — капітал для видавання пенсій та допомоги інвалідам Вітчизняної війни 1812 p., започаткований в 1814 із приватних пожертвувань.
90 Шехерезада — героїня середньовічних арабських казок 'Тисяча і одна ніч". Тут у значенні: щось чарівне.
91 Семіраміда — ассирійська цариця кінця IX ст. до н.е., з іменем якої легенда пов'язує створення у Вавилоні "висячих садів" — одного з семи чудес світу,
92 Синюха — асигнація у 5 карбованців.
93 Лета — у давньогрецькій міфології ріка забуття в підземному царстві: душі померлих, покуштувавши воду з Лети, забували про своє земне життя.
94... випустили його з острова Є іени... — Наполеон, після відречення в 1815 р. від престолу, був засланий на о. Святої Єлени в Атлантичному океані, де і провів у полоні англійців останні роки життя (помер у 1821 p.).
9S Апокаліптичні цифри — містичне число 666, яким в Апокаліпсисі, одній із книг Нового Заповіту, позначалося ім'я Антихриста.
96... том герцогині Лавальєр ... — "Герцогиня де Лавальєр" — сентиментальний роман французької письменниці Жанліс (1746-1830). Перекладений у 1804—1805 pp. російською мовою, був популярний свого часу.
97 Солон (VII—VIcT. до н.е.) — грецький державний діяч-реформатор; античні перекази прираховували його до "семи мудреців".
98 Вакх — у давньогрецькій міфології бог винограду і вина.
99 Повитчик — чиновник, котрий керував якимось відділом (столом) в суді.
100 Рекомендаційні листи за підписом князя Хованського... — тобто, хабар (від імені кн. Хованського, керуючого державним асигнаційним банком; факсиміле його підпису значилося на грошових знаках).
101 Четвертак — 25 копійок.
102 Брабантське мереживо — найтонше мереживо виробництва Бельгії.
103 Повірений — заступник у справах.
104 Опікунська рада — заклад для керівництва виховними закладами; при опікунських радах була заснована каса, що видавала позики під заставу маєтку та іншого майна з метою підтримати розорених дворян.
Навчальне видання
Микола ГОГОЛЬ
МЕРТВІ ДУШІ
Навчальний посібник
Головний редактор Б. Будний
Редактор Г. Осадко
Обкладинка В. Басалиги
Верстка С.Жмуд
Підписано до друку 26.01.2004. Формат 60x84 8. Папір друкарський. Гарнітура Тайме. Умови, друк. арк. 14,88. Умови, фарб. відб. 14,88. Віддруковано в ДП ВПП МОУ "Армія України". Зам. 206
Видавництво "Навчальна книга - Богдан"
Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців
ДК №370 від 21.03.2001р.
46008, м.Тернопіль, вул. Танцорова, 14. А/с 529.
тел. факс (0352) 43-00-46; 25-18-09; 25-37-53
E-mail: publishing@budny.te.ua
Книга: Микола Гоголь. Мертві душі
ЗМІСТ
На попередню
|