Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Джоан К. Ролінг. ГАРРІ ПОТТЕР І В’ЯЗЕНЬ АЗКАБАНУ
- Він приятелює з тим псом, - похмуро озвався Гаррі. - Я бачив їх разом. Ходімо... Тільки тримай напоготові чарівну паличку...
Вони підбігли до стовбура, але Криволапик їх випередив - махнувши своїм пухнастим хвостом, він зник у норі. Гаррі кинувся за ним. Він проліз туди вперед головою і земляним схилом з’їхав на дно низенького тунелю. Криволапик чекав попереду, поблискуючи очима у сяйві чарівної палички Гаррі. Наступної миті до нього сповзла Герміона.
- Де Рон? - перелякано запитала вона.
- Десь там, - зігнувся Гаррі і подався за котом.
- Куди цей тунель веде? - ледь чутно видихнула Герміона.
- Не знаю... він позначений на Карті мародера, але Фред із Джорджем казали, що ним ще ніхто не користувався. Він веде за межі карти, начебто до Гоґсміда...
Вони дуже поспішали, хоч пересувалися мало не рачки. Попереду то з’являвся, то зникав Криволапиків хвіст. Тунель ніяк не закінчувався. Здавалося, він був не коротший, аніж перехід до “Медових руць”. Але Гаррі думав тільки про Рона і про те, що з ним може зробити той псисько... Уривчасто дихаючи, вони бігли, пригинаючись до землі...
І ось тунель почав підійматися вгору, тоді зазміївся, і Криволапик десь зник. Гаррі побачив невиразну цятку світла, що пробивалося крізь маленький отвір. Вони з Герміоною, відсапуючись, на хвильку зупинилися, підняли чарівні палички й зазирнули всередину.
Там була кімната - запилюжена й захаращена кімната з обдертими шпалерами, з мовби навмисне поламаними меблями та вікнами, забитими дошками.
Гаррі глянув на Герміону, що хоч і мала переляканий вигляд, проте кивнула головою.
Гаррі визирнув з отвору й роззирнувся довкола. Кімната здавалася порожньою, але праворуч були відчинені двері, що вели в темний передпокій. Раптом Герміона знову схопила Гаррі за руку. Вона злякано розглядала забиті дошками вікна.
- Гаррі, - прошепотіла вона, - здається, ми у Верескливій Халупі.
Гаррі ще раз роззирнувся. Неподалік стояло дерев’яне пошарпане крісло на трьох ніжках. Хтось видер з нього цілі шматки.
- Привиди такого не роблять, - проказав він.
Тієї миті нагорі щось рипнуло. Вони втупилися в стелю. Герміона так міцно вчепилася Гаррі за руку, що в нього заніміли пальці. Він знову глянув на неї, запитально звівши брови. Герміона знову кивнула і відпустила його руку.
Якомога тихіше вони пробралися в передпокій і почали підійматися хиткими сходами. Усе було вкрите товстим шаром пилюки, але на підлозі залишилася широка чиста смуга, мовби тут щось тягли нагору.
Дійшли до темного сходового майданчика.
- Нокс, - прошепотіли вони разом, і світло на кінцях їхніх паличок погасло.
Одні‑єдині двері перед ними були відчинені. Підкравшись, вони почули там якийсь шурхіт, тихенький стогін і гучне протяжне муркотіння. Востаннє обмінялися поглядами і помахами голів.
Міцно стискаючи перед собою чарівну паличку, Гаррі штурхнув ногою двері.
На розкішному ліжку з брудною запоною і стовпчиком на кожному куті розлігся Криволапик і голосно до них муркотів. На підлозі біля нього, тримаючись за ногу, що стирчала під неприродним кутом, сидів Рон.
Гаррі з Герміоною кинулися до нього.
- Роне... що з тобою?
- А де пес?
- То... не пес, - простогнав Рон, скриплячи зубами від болю. - Гаррі, це пастка...
- Що?..
- Це він пес... Він - анімаг...
Рон дивився за Гарріну спину. Гаррі озирнувся: якийсь чоловік, схований в затінку, зачинив двері.
Брудне скуйовджене волосся звисало йому аж до пояса. Якби у глибоких і темних очницях не поблискували білки очей, його можна було б сприйняти за трупа - воскового кольору шкіра так щільно обтягувала кістки обличчя, що воно нагадувало череп. Його жовті зуби вишкірилися в посмішці. Це був Сіріус Блек.
- Експеліармус! - гаркнув він, спрямувавши на них Ронову чарівну паличку.
Палички Гаррі й Герміони вирвалися з їхніх рук і, злетівши в повітря, опинилися в Блека. Не спускаючи очей з Гаррі, він наблизився до них.
- Я знав, що ти прийдеш на допомогу другові. - Голос Блека звучав так неприродно, ніби він давно вже ним не користувався. - Твій батько вчинив би так само заради мене. Сміливо, що й казати: ти навіть не побіг по вчителів. Я вдячний... це значно полегшує справу..
Глузлива згадка про батька обпалила Гаррі, наче блискавка. В його душі закипіла хвиля ненависті, витіснивши страх. Уперше в житті він прагнув мати в руці чарівну паличку не задля оборони, а щоб напасти. .. і вбити. Не роздумуючи, він кинувся вперед, але його відразу ж схопили дві пари рук.
- Гаррі, не треба! - нажахано прошепотіла Герміона, але тут, насилу зводячись на ноги, до Блека заговорив Рон.
- Якщо хочеш убити Гаррі, тобі доведеться вбити й нас! - розлючено вигукнув він, захитавшись від виснажливого болю.
Щось блиснуло в затьмарених Блекових очах.
- Краще ляж, - тихо промовив він. - Бо так ти ще гірше пошкодиш ногу.
- Ти чув? - кволо вимовив Рон, хапаючись за Гаррі, щоб утриматися на ногах. - Тобі доведеться убити нас трьох!
- Сьогодні тут буде тільки одне вбивство, - вишкірився Блек.
- А чого б це?! - Гаррі вивільнився з рук Рона й Герміони. - Минулого разу тобі було на таке начхати! Ти не вагався, коли вбивав тих маґлів довкола Петіґру.. Невже в Азкабані ти розм’як?
- Гаррі! - заскімлила Герміона. - Мовчи!
- ВІН УБИВ МОЇХ МАМУ Й ТАТА! - заревів Гаррі, вирвався від Рона з Герміоною і кинувся вперед...
Він забув про магію... забув, що був худеньким тринадцятирічним хлопцем, а Блек - високим дорослим чоловіком. Тієї миті він прагнув єдиного - завдати Блекові якнайсильнішого болю, і байдуже, що станеться з ним самим...
Блек явно не очікував такої безглуздої атаки, тож не встиг підняти чарівну паличку вчасно. Однією рукою Гаррі схопив Блека за худющий зап’ясток, відхиляючи вбік чарівні палички. Другою рукою, стиснутою в кулак, він заїхав Блекові в скроню, і вони обидва відлетіли до стіни...
Герміона заверещала, закричав і Рон. Бухнув сліпучий спалах - із чарівних паличок у Блековій руці ринув вогняний струмінь, що пролетів біля самого Гарріного обличчя. Він відчував, як жилава Блекова рука вивертається з його пальців, але не відпускав її, а другою рукою молотив Блека всюди, куди міг.
Але тут Блек дотягся до Гарріного горла...
- Е, ні, - заревів він. - Я так довго чекав...
Його пальці стискалися, Гаррі задихався, його окуляри збилися набік.
Він помітив, як Герміона замахнулася ногою, і Блек, захрипівши з болю, відпустив Гаррі. Рон наліг на ту руку, в якій Блек стискав чарівні палички, почувся легенький хрускіт...
Гаррі вивільнився з‑під клубка тіл і побачив свою чарівну паличку, що відкотилася далі. Він кинувся до неї, але...
- Ой!
У битву встряг Криволапик - його пазурі вп’ялися в Гарріну руку. Гаррі віджбурнув його, і тоді Криволапик шугнув до чарівної палички...
- ТПРРРУСЬ! - заревів Гаррі і копнув його ногою. Криволапик відскочив, бризкаючи слиною. Гаррі схопив чарівну паличку й обернувся. - Відійдіть! - крикнув він Ронові й Герміоні.
Їм не треба було повторювати двічі. Захекана Герміона з закривавленою губою відскочила набік, схопивши їхні з Роном палички. Рон підповз до ліжка й, важко дихаючи, простягся біля нього. Його бліде обличчя від болю позеленіло, він підтримував свою зламану ногу.
Блек лежав під самою стіною. Уривчасто дихаючи, він стежив за Гаррі, який повільно підійшов до нього й націлив чарівну паличку просто Блекові в серце.
- Хочеш мене вбити, Гаррі? - прошепотів він.
Гаррі зупинився над Блеком, не відводячи палички. Довкола лівого Блекового ока розпливався великий синець, а з носа текла кров.
- Ти вбив моїх батьків, - сказав Гаррі, і голос його ледь‑ледь затремтів, але рука з чарівною паличкою не здригнулася.
Блек дивився на нього запалими очима.
- Не буду заперечувати, - сказав він дуже спокійно. - Та якби ти знав, що сталося насправді...
- Насправді? - Гаррі відчув шалене гупання в скронях. - Ти продав їх Волдемортові, ось що сталося!
- Ти повинен мене вислухати, - в голосі Блека пролунали наполегливі нотки. - Щоб потім не шкодувати... ти не розумієш...
- Я все розумію краще, ніж ти гадаєш, - заперечив Гаррі, а голос його ще більше затремтів. - Ти ж її ні разу не чув, правда? Мою маму... як вона благає, щоб Волдеморт мене не вбивав... і це ти зробив... це ти...
Тієї миті щось руде метнулося повз Гаррі - Криволапик стрибнув Блекові на груди, мовби захищаючи йому серце. Блек кліпнув і зиркнув на кота.
- Відійди! - буркнув він, намагаючись його зіштовхнути.
Але Криволапик міцно вчепився пазурями в Блекову мантію. Повернувши до Гаррі свій приплюснутий писок, він витріщився на нього жовтими очиськами. Збоку схлипнула Герміона.
Гаррі не зводив очей з Блека та Криволапика і ще міцніше стиснув паличку. Невже доведеться вбивати й кота? Він явно у спілці з Блеком... якщо він збирається вмерти, захищаючи Блека, то нехай пропадає... а якщо Блек хоче його рятувати, то виходить, що Криволапик важить для нього більше, ніж Гарріні батьки...
Гаррі підняв паличку. Треба це зробити. Настала мить помститися за маму й тата. Він уб’є Блека. Мусить убити. Це виняткова нагода...
Минали секунди, а Гаррі й далі заціпеніло стояв з піднятою паличкою. Блек з Криволапиком на грудях дивилися йому у вічі. Біля ліжка важко дихав Рон. Герміона затамувала подих.
Раптом знизу долинули приглушені кроки... хтось підіймався по сходах.
- МИ ТУТ! - несподівано закричала Герміона. - МИ НАГОРІ... СІРІУС БЛЕК... ШВИДШЕ!
Блек здригнувся і мало не скинув Криволапика. Гаррі конвульсивно стиснув чарівну паличку... “Врешті зроби це!” - пролунало йому в голові. Кроки на сходах наближалися, а він усе ще не наважувався...
Двері розчахнулися, і в зливі червоних іскор до кімнати заскочив професор Люпин, тримаючи напоготові чарівну паличку. Він кинув погляд на Рона, що лежав на підлозі, на Герміону, яка зіщулилася біля дверей, на Гаррі, що тримав Блека під прицілом чарівної палички, і спинився на самому Блекові, що, заюшений кров’ю з носа, простягся біля Гарріних ніг.
- Експеліармус! - вигукнув Люпин.
Чарівна паличка Гаррі знову вилетіла йому з рук. Таке ж сталося і з тими двома, що тримала Герміона. Люпин спритно їх упіймав і пройшов углиб кімнати, не спускаючи очей з Блека, чиї груди й далі захищав Криволапик.
Гаррі стояв, відчуваючи мертвотну хвилю спустошеності. Він цього не зробив. Не наважився. І тепер Блека віддадуть дементорам.
Люпин заговорив незвичним, напруженим голосом:
- Де він, Сіріусе?
Гаррі зиркнув на Люпина: що він каже? Про кого? Він знову глянув на Блека.
Блекове обличчя мовби завмерло. Кілька секунд він узагалі не рухався. Тоді дуже повільно підняв руку і вказав на Рона. Гаррі спантеличено зиркнув на Рона, що теж видавався геть очманілим.
- Але ж тоді... - Люпин дивився на Блека так пильно, ніби намагався прочитати його думки, - ...чому він і досі себе не виказав? Хіба що... - Люпинові очі раптом розширилися, ніби він побачив за спиною Блека щось таке, чого не бачив ніхто інший. - Хіба що це був він... а ти помінявся... не сказавши мені?..
Не відводячи запалих очей від Люпина, Блек кивнув головою.
- Пане професоре, - враз не витерпів Гаррі, - що це все означає?..
Але він не договорив, бо побачив таке, від чого всі слова застрягли йому в горлі. Опустивши чарівну паличку, Люпин підійшов до Блека, взяв його за руку, допоміг звестися на ноги (Криволапик при цьому бухнувся на підлогу) і обняв Блека, наче рідного брата.
У Гаррі всередині все обірвалося.
- НЕ МОЖЕ ТАКОГО БУТИ! - крикнула Герміона.
Люпин відпустив Блека й повернувся до неї. Герміона рвучко підвелася, втупившись у Люпина широко розплющеними очима. - ВИ... ВИ...
- Герміоно...
- ...ви з ним!
- Герміоно, заспокойся...
- Я нікому нічого не сказала! - заверещала Герміона. - Я покривала вас...
- Герміоно, будь ласка, вислухай мене! - вигукнув Люпин. - Я зараз усе поясню...
Гаррі охопило тремтіння, але не зі страху, а з люті.
- Я вам вірив! - його голос зривався від хвилювання, - а ви увесь цей час були його другом!
- Це не так, - заперечив Люпин. - Я не був йому другом аж дванадцять років, але тепер знову ним став... дозволь, я поясню...
- НІ! - заверещала Герміона, - Гаррі, не вір йому, він допоміг Блекові проникнути в замок, він теж хоче твоєї смерті... Він вовкулака!
Запала дзвінка тиша. Тепер усі дивилися на Люпина, що був на диво спокійним, хоч трохи й зблід.
- Не все так однозначно, Герміоно, - озвався він. - Правильне лише одне з трьох твоїх припущень. Я не допомагав Сіріусові проникнути в замок і, звісно ж, не бажаю Гаррі смерті... - дивна судома перебігла його обличчям. - Але не стану заперечувати - я вовкулака.
Рон зробив геройське зусилля, щоб підвестися, але впав навзнак, застогнавши від болю. Люпин стурбовано кинувся до нього, але Рон простогнав:
- Геть, вовкулако!
Люпин завмер на місці. Тоді важко глянув на Герміону й запитав:
- Давно ти про це дізналася?
- Давно, - прошепотіла Герміона. - Відколи написала реферат для професора Снейпа...
- О, він зрадіє, - холодно зауважив Люпин. - Адже він загадав вам цей реферат з надією, що хтось збагне, про що свідчать симптоми моєї хвороби. Ти перевірила місячні фази і зрозуміла, що я завжди хворію під час повного місяця? Чи, може, помітила, що ховчик, коли мене бачить, завжди перетворюється на місяць?
- І те, і те, - тихо відказала Герміона.
Люпин силувано всміхнувся.
- Я ще не зустрічав такої розумної чаклунки твого віку, Герміоно.
- На жаль, це не так. Якби я була хоч трішечки розумніша, я б усім розповіла, хто ви такий!
- Але ж вони це знають, - сказав Люпин. - Принаймні вчителі.
- Дамблдор прийняв вас на цю посаду, знаючи, що ви вовкулака? - здивувався Рон. - Він що, божевільний?
- Багато хто саме так і думає, - зізнався Люпин. - Він ледве переконав деяких учителів, що мені можна довіряти...
- АЛЕ ВІН ПОМИЛИВСЯ! - закричав Гаррі. - УВЕСЬ ЦЕЙ ЧАС ВИ ДОПОМАГАЛИ ЙОМУ! - Він показав на Блека, що підійшов і впав на ліжко, затуливши обличчя тремтячою рукою. Криволапик стрибнув до нього і, муркочучи, вмостився на його колінах. Рон, притримуючи ногу, почав від них відповзати.
- Я не допомагав Сіріусу, - повторив Люпин. - І якщо ви дасте мені змогу, я поясню. Ось...
Він кинув Гаррі, Ронові й Герміоні їхні чарівні палички. Гаррі приголомшено впіймав свою.
- Отож, - сказав Люпин і застромив за пояс свою паличку. - Ви - озброєні, а ми - ні. Тепер ви мене вислухаєте?
Гаррі не знав, що й думати. Може, це чергова пастка?
- Якщо ви йому не допомагали, - люто зиркнув він на Блека, - то як дізналися, що він тут?
- З карти, - пояснив Люпин. - З Карти мародера. Я роздивлявся її в своєму кабінеті...
- Ви знаєте, як вона діє? - підозріло запитав Гаррі.
- Авжеж, знаю, - нетерпляче махнув рукою Люпин. - Я ж допомагав її малювати. Муні - то я. Мене так прозивали мої шкільні друзі.
- Ви її малювали?..
- Найголовніше, що я цілий вечір не відводив від неї очей, оскільки здогадувався, що ти, Рон і Герміона спробуєте таємно вибратися з замку, щоб підтримати Геґріда перед стратою гіпогрифа. І я мав рацію, чи не так?
Він почав міряти кроками кімнату, здіймаючи хмарки пилюки й поглядаючи на друзів.
- Ти, Гаррі, певно, був у батьковім плащі‑невидимці...
- Як ви дізналися про плащ?
- Скільки разів я бачив, як Джеймс під ним зникав... - знову нетерпляче махнув рукою Люпин. - Хитрість у тім що, навіть коли ви сховані під плащем‑невидимкою, то на Карті мародера вас однак видно. Я бачив, як ви перетнули галявину й зайшли в Геґрідову хатину. Через двадцять хвилин ви звідти вийшли і рушили назад до замку. Але тепер з вами був іще хтось...
- Що? - здивувався Гаррі. - Нікого там не було!
- Я не повірив своїм очам, - вів далі Люпин, крокуючи кімнатою й не звертаючи уваги на Гарріні слова. - Я навіть подумав, що з картою щось сталося. Як він міг опинитися з вами?
- З нами нікого не було! - вигукнув Гаррі.
- І тут я помітив ще одну цяточку. Вона стрімко наближалася до вас і була підписана Сіріус Блек... Я бачив, як ви зіткнулися, і як вона затягла двох із вас під Войовничу Вербу..
- Одного з нас! - сердито озвався Рон.
- Ні, Роне. Двох.
Люпин раптом зупинився і вп’явся очима в Рона.
- Чи не міг би я глянути на твого пацюка? - спокійно запитав він.
- Що? - перепитав Рон. - А до чого тут Скеберс?
- До всього, - відповів Люпин. - Будь ласка, можу я на нього поглянути?
Повагавшись, Рон запхав руку в кишеню, і на світ з’явився Скеберс, - він шалено звивався, аж Рон мусив ухопити його за довгий лисий хвіст. Криволапик настовбурчився на Блекових колінах і стиха зашипів.
Люпин підійшов до Рона. Затамувавши віддих, він пильно розглядав Скеберса.
- Ну що? - знову спитав Рон, перелякано притискаючи Скеберса до грудей. - До чого тут мій пацюк?
- Це не пацюк, - раптом процідив Сіріус Блек.
- Як це?.. Звичайно ж, пацюк...
- Ні, не пацюк, - спокійно підтвердив Люпин. - Це чарівник.
- Анімаг, - додав Блек, - а звати його Пітер Петіґру.
Розділ вісімнадцятий МУНІ, ЧЕРВОНОХВІСТ, ГУЛЬТЯЙ, ЗОЛОТОРІГ
Минуло кілька секунд, поки вони збагнули всю абсурдність такого твердження.
- Ви просто божевільні! - озвався Рон, висловивши те, про що думав і Гаррі.
- Це нісенітниці! - кволо вимовила Герміона.
- Пітер Петіґру мертвий! - вигукнув Гаррі. - Дванадцять років тому він його вбив! - Гаррі вказав на Блека, чиє обличчя спотворила гримаса.
- Я хотів, - прохрипів той, вишкіривши жовті зуби, - але крихітка Петіґру мене перехитрив... Але тепер йому це не вдасться!
І Блек кинувся на Скеберса. Криволапик полетів на підлогу, Рон заверещав з болю: Блек навалився на його зламану ногу.
- Сіріусе, НЕ ТРЕБА! - крикнув Люпин, хапаючи Блека й відтягаючи його від Рона, - ЗАЧЕКАЙ! Так робити не можна... Їм треба все пояснити...
- Пояснимо пізніше! - гаркнув Блек, відштовхуючи Люпина. Він відчайдушно перебирав пальцями у намаганні дістати Скеберса, що верещав, як порося, дряпаючи Ронові обличчя й шию.
- Вони... мають... право... знати... все! - задихано вигукував Люпин, повиснувши на Блекові. - Це було Ронове звірятко! У цій історії навіть я не все розумію! А Гаррі... ти мусиш розповісти Гаррі правду, Сіріусе!
Блек утихомирився, але його запалі очі невідривно стежили за Скеберсом, котрого стискав Рон своїми подряпаними й закривавленими руками.
- Ну, гаразд, - погодився Блек, і далі не зводячи очей з пацюка. - Розповідай їм усе, що хочеш. Але швиденько, Ремусе. Я хочу, нарешті, й справді вчинити вбивство, за яке, власне, й сидів у Азкабані.
- Ви якісь... два психи, - тремтячим голосом озвався Рон, озираючись за підтримкою Гаррі й Герміони. - 3 мене досить. Я піду.
Він спробував стати на здорову ногу, але Люпин знову підняв чарівну паличку і скерував її на Скеберса.
- Ти мусиш мене вислухати, Роне, - спокійно мовив Люпин. - Лише міцніше тримай Пітера.
- ЦЕ НЕ ПІТЕР, ЦЕ СКЕБЕРС! - закричав Рон.
Він спробував запхнути пацюка в кишеню, але Скеберс так відчайдушно пручався, що Рон захитався і втратив рівновагу. Гаррі його підхопив і легенько підштовхнув до ліжка.
- Були свідки, що бачили, як Петіґру загинув, - сказав Гаррі, повернувшись до Люпина. - Там була повна вулиця людей...
- Вони бачили зовсім не те, що їм пізніше здавалося! - заволав диким голосом Блек, що й далі спостерігав, як Скеберс звивається в Ронових руках.
- Усі вважали, що то Сіріус убив Пітера, - кивнув головою Люпин. - Я й сам у це вірив... аж доки побачив сьогодні карту. Бо Карта мародера ніколи не бреше... Гаррі, Пітер живий. Його тримає Рон.
Гаррі з Роном переглянулися й дійшли мовчазної згоди: Блек з Люпином з’їхали з глузду. Їхня розповідь - цілковите безглуздя. Як Скеберс може бути Пітером Петіґру? Зрештою, після Азкабану можна молоти ще й не таке, але чому Блекові підспівує Люпин?
Тут озвалася Герміона. Голос її тремтів, але вона говорила заспокійливо, мовби закликаючи Люпина до розважливості:
- Але ж, пане професоре... Скеберс не може бути Петіґру.. це просто неможливо, ви ж самі розумієте...
- Чому неможливо? - спокійно заперечив Люпин, ніби вони були на уроці, і Герміона зауважила якусь неточність у вправах з ґринділами.
- Тому що... тому що, якби Пітер Петіґру був анімагом, про це знали б усі. Ми вивчали анімагів на уроках професорки Макґонеґел, і я читала про них, коли виконувала домашнє завдання - усі чаклуни й відьми, які вміють обертатися в тварин, зареєстровані в міністерстві. Там записано, якими саме тваринами вони стають і як їх можна розпізнати... Тоді я пішла до професорки Макґонеґел і знайшла той реєстр. Отож у цьому столітті було тільки сім анімагів, і прізвища Петіґру в переліку немає...
Гаррі аж роззявив рота: скільки вона всього знає, ця Герміона! Оце праця над домашнім завданням!..
- Усе правильно, Герміоно! - усміхнувся Люпин. - Але в міністерстві нічого не знали про трьох незареєстрованих анімагів з Гоґвортського замку.
- Якщо ти зібрався їм усе розповідати, Ремусе, то поквапся, - буркнув Блек, спостерігаючи за кожним відчайдушним порухом Скеберса. - Я чекав дванадцять років, і не маю наміру чекати довше.
- Гаразд... але ти, Сіріусе, мусиш мені трохи допомогти, адже я знаю тільки те, що було спочатку..
Люпин раптом замовк - за його спиною щось гучно рипнуло, і самі собою відчинилися двері до спальні. Усі спрямували туди свої погляди. Люпин підійшов і визирнув на сходовий майданчик.
- Ніби нікого...
- Тут повно привидів! - вигукнув Рон.
- Ні, - заперечив Люпин, і далі збентежено дивлячись на двері. - У Верескливій Халупі ніколи не було привидів... Завивання й верески, що їх чули тутешні мешканці - то все моя робота.
Він відкинув з очей посивіле волосся, замислився на мить, і повів далі:
- З цього все й почалося... Відтоді, як я став вовкулакою. Нічого б не трапилось, якби я не був таким шибайголовою...
Люпин мав замислений і втомлений вигляд. Рон хотів щось сказати, але Герміона цитькнула: “Цс‑с!” і не спускала з Люпина очей.
- Як я ще був маленький, мене покусав вовкулака. Мої батьки перепробували все, але в ті часи таких ліків ще не існувало. Зілля, що його для мене готує професор Снейп, винайшли зовсім недавно. Воно мене дуже рятує, як бачите. Варто мені його випити за тиждень до повного місяця, і під час перевтілення я зберігаю свідомість. Я стаю цілком безпечним вовком, що сидить собі в моєму кабінеті й чекає, коли почне худнути місяць.
Але до того, як винайшли це зілля‑вовкотруту, я щомісяця перетворювався на справжнісінького монстра. Про Гоґвортс я й не мріяв. Хто з батьків погодився б, щоб його дитина навчалася з перевертнем.
Але потім директором став Дамблдор, він ставився до мене зі співчуттям, і сказав, що я зможу відвідувати школу, треба лише вдатися до певних заходів безпеки... - Люпин зітхнув і подивився на Гаррі. - Я колись тобі казав, що Войовничу Вербу посадили того року, коли я вступив у Гоґвортс. Правду кажучи, її посадили саме тому, що я вступив у Гоґвортс. Цю хатину... - Люпин обвів сумним поглядом кімнату, - ...і тунель, що веде сюди, побудували для мене. Щомісяця, на час перевтілення, мене таємно спроваджували сюди. А дерево посадили біля входу в тунель, щоб ніхто не наштовхнувся на мене, доки я був небезпечний.
Гаррі не знав, чим закінчиться ця історія, але слухав, затамувавши подих. Крім Люпинового голосу, чулося лише нажахане попискування Скеберса.
- Ті мої колишні перетворення були... були жахливі. Перевтілення у вовкулаку завдавало мені нестерпного болю. Мене ізольовували від людей, тож я кусав і дряпав самого себе. Селяни чули якийсь шум, верески і вважали, що тут оселилися особливо навіжені привиди. Дамблдор заохочував ці чутки... Навіть тепер, коли в будинку вже роками панує тиша, ніхто не наважується до нього підійти...
Та якщо не зважати на перевтілення, то я був щасливий, як ніколи. У мене вперше були друзі, троє вірних друзів - Сіріус Блек... Пітер Петіґру... і, звичайно ж, Гаррі, твій батько - Джеймс Поттер.
Певна річ, мої друзі не могли не помітити, що я щомісяця кудись зникаю. Я вигадував різні історії - казав, що хворіє мама і я мушу її відвідувати... Найбільше в світі я боявся, що, дізнавшись про мою таємницю, вони від мене відсахнуться. Але врешті‑решт вони, як і ти, Герміоно, вирахували правду...
Проте друзі мене не покинули. Навпаки, вони утнули таке, після чого мої перевтілення почали приносити мені найбільшу радість. Вони стали анімагами.
- І мій тато теж?- приголомшено вигукнув Гаррі.
- Аякже. Вони метикували над цим три роки. Твій батько і присутній тут Сіріус були, на щастя, найздібнішими учнями школи, адже перевтілення анімага може призвести до жахливих наслідків. Саме тому в міністерстві пильно стежать за тими, хто вдається до подібних спроб. Пітер цілком покладався на своїх талановитих друзів. Врешті‑решт, уже в п’ятому класі, їм це вдалося - відтоді кожен з них за бажанням міг обертатися в якусь тварину.
- Але як це вам допомагало? - запитала спантеличена Герміона.
- Вони не могли бути разом зі мною як люди, тож складали мені компанію як звірі, - пояснив Люпин. - Адже вовкулака небезпечний тільки для людей. Раз на місяць вони покидали замок під Джеймсовим плащем‑невидимкою. Тоді перевтілювалися... Пітер, як найменший, прослизав під гілками Войовничої Верби й торкався сучка, що її блокував. Тоді вони пробиралися в тунель і приєднувалися до мене. Під їхнім впливом я ставав безпечнішим - тіло й далі було вовче, а свідомість залишалася майже незмінна.
- Поквапся, Ремусе, - озвався Блек, що й досі не зводив зі Скеберса пожадливого погляду.
- Ще трошки, Сіріусе, ще трошки... Тепер, коли ми всі вміли перевтілюватися, для нас відкрилися неймовірні можливості. Ми залишали Верескливу Халупу й блукали ночами околицями школи й села. Сіріус і Джеймс перевтілювалися на таких великих звірів, які, при потребі, могли вгамувати вовкулаку. Не думаю, що хтось із гоґвортських учнів знав про Гоґсмід і Гоґвортс більше за нас... Отак ми й додумалися скласти Карту мародера, а тоді підписали її своїми прізвиськами. Сіріус - Гультяй, Пітер - Червохвіст, а Джеймс - Золоторіг.
- А на якого звіра?.. - почав був Гаррі, та Герміона не дала йому договорити.
- Але ж це так небезпечно! Блукати в пітьмі з вовкулакою! А що, якби ви когось таки покусали?
- Ця думка й досі не дає мені спати, - похмуро зізнався Люпин. - Таке майже ставалося, багато разів. Потім ми реготали. Були молоді й безтурботні - думали, що розумніші за всіх.
Звичайно, іноді мене мучило сумління, адже я міг підвести Дамблдора... Він прийняв мене в Гоґвортс, чого не зробив би жоден інший директор, і навіть не підозрював, що я порушую правила, встановлені ним заради моєї ж безпеки та безпеки інших. Він не знав, що через мене троє учнів стали нелегальними анімагами. Але ці докори сумління засинали щоразу, як ми починали планувати наші пригоди на наступний повний місяць. І я не змінився...
Люпинове обличчя спохмурніло, а в голосі відчулася відраза до самого себе. - Я цілий рік збираюся сказати Дамблдорові, що Сіріус - анімаг. Але я й досі не наважився. Чому? Тому, що боюся. Адже це означає зізнатися, що я ще в школі його обманював, та ще й повів за собою інших... а Дамблдорова довіра для мене - то все. Він колись дав мені нагоду вступити до Гоґвортсу, пізніше запропонував посаду вчителя, коли я вже й не сподівався знайти якийсь заробіток. Тож я переконав себе, що Сіріус потрапляє до школи завдяки темним мистецтвам, що їх він навчився у Волдеморта, а те, що він анімаг, не має до цього жодного стосунку.. Отож Снейп до певної міри мав щодо мене рацію...
- Снейп? - Блек чи не вперше відвів погляд від Скеберса і глянув на Люпина. - До чого тут Снейп?
- Снейп, Сіріусе, також тут учителює, - важко відповів Люпин, глянувши на Гаррі, Рона й Герміону. - Професор Снейп навчався разом з нами. Він чинив шалений опір моєму призначенню на посаду вчителя захисту від темних мистецтв. Він цілий рік переконував Дамблдора, що мені не можна довіряти. І в нього були підстави... Розумієте, Сіріус якось утнув з ним таку витівку, що Снейп трохи не загинув, і без мене там теж не обійшлося...
Блек зневажливо пхикнув.
- Так йому було й треба! Він скрізь лазив і винюхував, що ми задумали... домагався, щоб нас вигнали...
- Северуса дуже цікавило, куди я щомісяця зникаю, - повів далі Люпин. - Ми були в одному класі, але... е‑е... не надто один одного любили. Особливо він недолюблював Джеймса. Мабуть, заздрив його успіхам у квідичі... І ось одного вечора Снейп побачив, як мадам Помфрі вела мене до Войовничої Верби. Сіріус помітив Снейпа і жартома порадив йому е‑е... ткнути патиком у сучок на стовбурі - тоді він, мовляв, відкриє мою таємницю. Снейп, звісно, так і зробив... Якби він дійшов аж сюди, то наткнувся б на здоровенного вовкулаку... Але твій батько, почувши, що придумав Сіріус, кинувся за Снейпом і, ризикуючи життям, витяг його назад... Проте Снейп таки помітив мене в самому кінці тунелю. Дамблдор суворо заборонив йому про це розповідати, але відтоді він знав мою таємницю...
- То он чому Снейп вас не любить, - повільно проказав Гаррі. - Він думає, що ви знали про той жарт.
Саме так, - пролунав за Люпиновою спиною холодний глузливий голос.
Северус Снейп скинув плаща‑невидимку і націлився чарівною паличкою на Люпина.
Розділ дев’ятнадцятий СЛУГА ЛОРДА ВОЛДЕМОРТА
Герміона зойкнула. Блек зірвався на ноги, а Гаррі підстрибнув, ніби його вдарило струмом.
Книга: Джоан К. Ролінг. ГАРРІ ПОТТЕР І В’ЯЗЕНЬ АЗКАБАНУ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
