Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Джоан К. Ролінг. ГАРРІ ПОТТЕР І КЕЛИХ ВОГНЮ
- Тепер посидь хвилиночку спокійно... Посидь! Потім підеш і довідаєшся свій результат.
Вона вибігла з його відсіку, й за мить він почув її голос уже з сусіднього: - Ну, як ти тут, Діґорі?
Гаррі не міг сидіти спокійно. У його крові й досі було забагато адреналіну. Він звівся на ноги, щоб побачити, що діється надворі, але не встиг підійти До виходу, як у шатро ввірвалися Герміона з Роном.
- Гаррі, ти був чудовий! - запищала Герміона. На обличчі в неї виднілися сліди від нігтів. Переживаючи за Гаррі, вона дряпала сама себе. - Ти був просто класний! Чесно!
Але Гаррі дивився на Рона, що був неймовірно блідий і витріщився на Гаррі, мов на привида.
- Гаррі, - мовив Рон дуже серйозно, - той, хто підкинув твоє ім’я в Келих... думаю, він хотів тебе вбити!
Ніби нічого й не сталося за ці кілька тижнів, ніби Гаррі оце вперше зустрівся з Роном після того, як його було обрано чемпіоном.
- Дійшло нарешті? - холодно відповів Гаррі. - Довго ж доходило. Як до жирафи.
Герміона стояла поміж ними, нервово поглядаючи то на одного, то на другого. Рон невпевнено завмер з привідкритим ротом. Видно було, що зараз він почне вибачатися. І тут Гаррі раптом зрозумів, що він цього чути не хоче.
- Усе нормально, - сказав він, випередивши Рона. - Забудь.
- Ні, - заперечив Рон. - Мені не треба було...
- Забудь, - повторив Гаррі.
Рон нервово усміхнувся, а Гаррі всміхнувся йому у відповідь. Герміона раптом розридалася.
- Чого це ти плачеш? - спантеличено спитав Гаррі.
- Ви обидва такі дурні! - крикнула Герміона, заливаючись сльозами й тупаючи об землю ногою. А тоді, перш ніж вони встигли її зупинити, пригорнула обох і вибігла з шатра, голосно ридаючи.
- Ну й виє, - похитав головою Рон. - Гаррі, швиденько, зараз оголосять твої бали...
Гаррі схопив золоте яйце й “Вогнеблискавку”, а тоді, охоплений таким піднесенням, про яке й мріяти не міг годину тому, вискочив з шатра разом з Роном, що торохтів, мов кулемет.
- Ти був найкращий, усі проти тебе - вихідні. Седрик зробив таку дурість... трансфігурував якийсь камінь на землі... перетворив його на пса... хотів, щоб дракон замість нього кинувся на пса. То була крута трансфігурація, і йому майже все вдалося, бо він таки схопив яйце, але заодно й обпікся. Дракон на півдорозі передумав і вирішив таки напасти на нього замість якогось там цуцика - Седрик ледве втік. А Флер пробувала дракона загіпнотизувати закляттям... це теж подіяло, бо дракон почав засинати - захропів і стрельнув уві сні струменем вогню. У Флер загорілася мантія... вона мусила гасити її водою зі своєї чарівної палички. А Крум... ти не повіриш, але він і не думав літати! Та він, мабуть, був найкращий після тебе. Поцілив драконку просто в око якимось закляттям. Єдине, що та почала в агонії тупати лапами й розчавила половину своїх справжніх яєць - за це Крумові зняли бали, бо нищити їх він не мав права.
Рон перевів дух, коли вони з Гаррі наблизилися до краю загороди. Тепер, коли рогохвістку вже забрали, Гаррі побачив, де сиділи судді: з протилежного боку на високих стільцях, накритих золотою тканиною.
- Найвищий бал - це десятка, - повідомив Рон, і Гаррі, примружившись, побачив, як перша суддя - мадам Максім - підняла вгору чарівну паличку.
З неї вистрілила довга срібна стрічка, що закрутилася у велику цифру “вісім”.
- Непогано! - вигукнув Рон, а глядачі заплескали в долоні. - Вона, мабуть, зняла бали за твоє плече...
Наступним був містер Кравч. Він вистрілив у повітря цифрою “дев’ять”.
- Це добре! - галаснув Рон, гупаючи Гаррі по спині.
Тепер Дамблдор. Він теж показав дев’ятку. Юрба галасувала дедалі голосніше.
Лудо Беґмен - десять.
- Десять? - здивувався Гаррі. - Але ж... мене поранили... навіщо він це робить?
- Гаррі, перестань! - збуджено заверещав Рон.
І тут свою чарівну паличку підняв Каркароф. Він на мить завмер, а тоді з його палички вистрілила цифра “чотири”.
- Що?! - розлючено крикнув Рон. - Четвірка? Ти вошива безчесна падлюко! Ти ж виставив Крумові десятку!
Але Гаррі було начхати, хай би Каркароф виставив йому хоч “нуль”. Ронове обурення було йому дорожче за сотню балів. Він, зрозуміло, не сказав про це Ронові, та коли вони виходили з загороди, на душі в нього було легко, як ніколи. І річ не тільки в Ронові... навіть не тільки в ґрифіндорцях, бо не вони одні підтримували його. Більшість учнів їхньої школи почали його підтримувати так само, як і Седрика, коли побачили, що діється і з ким йому довелося зітнутися... І плювати йому було на слизеринців. Тепер він узагалі міг не звертати на них уваги.
- Гаррі, ти вийшов на перше місце! Разом з Крумом! - підбіг до нього Чарлі Візлі, коли вони вже йшли назад до школи. - Слухай, я мушу бігти, мушу вислати мамі сову, я обіцяв їй про все написати... але це було неймовірно! Ага... мене ще просили переказати, щоб ти на кілька хвилин тут затримався... З тобою хоче поговорити Беґмен. Він у чемпіонському шатрі.
Рон сказав, що зачекає, і Гаррі знову зайшов у шатро, яке тепер було цілком інакше - гостинне й доброзичливе. Він згадав, що відчував, ухиляючись від рогохвістки, і порівняв це з довгим чеканням безпосередньої зустрічі з нею... Це аж ніяк не можна було порівняти. Чекання було набагато гірше.
Флер, Седрик і Крум зайшли в шатро разом.
Седрикова щока була вкрита густою помаранчевою пастою, яка, либонь, мала гоїти опік. Побачивши Гаррі, Седрик йому всміхнувся. - Гаррі, ти молодець.
- Ти теж, - усміхнувся у відповідь Гаррі.
- Ви всі молодці! - влетів у шатро Лудо Беґмен з таким задоволеним виглядом, ніби сам щойно проскочив повз дракона. - Так, швиденько кілька слів. У вас буде досить велика перерва перед другим завданням, що почнеться о дев’ятій тридцять ранку двадцять четвертого лютого... Але тепер вам буде над чим поміркувати! Якщо глянете на золоті яйця, які ви тримаєте в руках, то побачите, що вони відкриваються... Там є завіски, видно? Мусите знайти там ключ для розгадки - він вам підкаже, яким буде друге завдання, і дасть змогу до нього підготуватися! Все ясно? Питань немає? Ну, тоді можете йти!
Гаррі вийшов з шатра, покликав Рона, й вони рушили попід лісом, не припиняючи розмови. Гаррі хотів якомога детальніше розпитати, що робили інші чемпіони. Та коли вони проходили повз дерева, біля яких Гаррі вперше почув драконяче ревіння, до них вистрибнула відьма.
Це була Ріта Скітер. Сьогодні на ній красувалася ядучо‑зелена мантія, до якої страшенно пасувало самописне перо у неї в руці.
- Мої вітання, Гаррі! - сяяла вона усмішкою. - Чи не міг би ти сказати мені два слова? Що ти відчув, побачивши дракона? Що ти думаєш про справедливість суддівства?
- Так, я можу сказати два слова, - люто відповів Гаррі. - До побачення.
І пішов з Роном до замку.
Розділ двадцять перший ФРОНТ ВИЗВОЛЕННЯ ЕЛЬФІВ-ДОМОВИКІВ
Того ж вечора Гаррі, Рон та Герміона пішли до соварні, щоб знайти Левконію, якою Гаррі мав відіслати листа Сіріусові - повідомити, що він таки впорався зі своїм драконом і залишився живий та неушкоджений. Дорогою Гаррі переповів Ронові свою розмову з Сіріусом. Заходячи в соварню, Рон, спершу шокований почутим, зауважив, що Каркарофа вже віддавна можна було підозрювати в причетності до смертежерів.
- Усе сходиться! - гарячкував він. - Пам’ятаєте, як Мелфой казав у поїзді, що його тато й Каркароф - друзі? Тепер нам відомо, звідки вони один одного знають. Можливо, на Кубку світу вони в масках ішли пліч‑о‑пліч. .. Ось що я тобі, Гаррі, скажу: навіть якщо це справді Каркароф укинув твоє прізвище в Келих, то тепер він почувається дурнем! У нього нічого не вийшло. Ти відбувся подряпиною!.. Ходи сюди, Левчику..
Передчуваючи подорож, схвильована Левконія колами літала над головою в Гаррі, безперервно ухкаючи. Рон хапнув її в повітрі й міцно тримав, доки Гаррі прив’язував до совиної лапки листа.
- Наступні завдання не будуть такі небезпечні, як перше - так не буває, - вів далі Рон, несучи Левконію до вікна. - Знаєш що? Я вважаю, що ти можеш виграти цей турнір. Гаррі, я серйозно.
Гаррі розумів, що Рон так каже, бо відчуває провину за свою поведінку минулих кількох тижнів, та йому однак було приємно. Натомість Герміона, прихилившись до стіни соварні й схрестивши на грудях руки, дивилася на Рона похмуро й несхвально.
- До закінчення турніру ще далеченько, - серйозно сказала вона. - Якщо перше завдання було таке складне, то страшно й подумати, що буде далі.
- Невже нема жодного проблиску надії? - запитав Рон. - Тобі було б про що порозмовляти з Трелоні.
Він випустив Левконію з вікна. Сова спочатку каменем упала вниз, але за мить спромоглася злетіти догори. Прив’язаний до її ноги лист був набагато довший і важчий, ніж звичайно, бо Гаррі не зміг утриматися, щоб не описати Сіріусові в найдрібніших деталях, як він кружляв довкола рогохвістки, як ухилявся, і як нарешті її перехитрував.
Коли Левконія зникла в темряві, Рон сказав:
- Гаррі, треба йти вниз, там тебе чекає маленьке свято. Фред і Джордж уже, мабуть, устигли натягати з кухні їжі.
Коли друзі увійшли до ґрифіндорської вітальні, вибухли радісні крики та поздоровлення. На кожній рівній поверхні височіли гори тортів і стояли батареї пляшок з гарбузовим соком та маслопивом. Лі Джордан стріляв “Легендарною піротехнікою від доктора Флібустьєра”, тому в повітрі аж не вміщалися всі можливі зірочки та іскри. Дін Томас, який мав хист до малювання, зробив нові красиві плакати. Вони переважно зображали Гаррі, що літав над головою рогохвістки на своїй “Вогнеблискавці”. Лише на двох‑трьох можна було побачити оповиту полум’ям голову Седрика.
Гаррі набрав собі їжі й сів біля Рона та Герміони. Він уже й забув, як це - добряче зголодніти. Йому й досі не вірилось у своє щастя: вони з Роном помирилися, він виконав перше завдання, а наступне буде аж за три місяці.
- Ти ба, яке важке, - сказав Лі Джордан, піднімаючи й зважуючи в руці золоте яйце, що його Гаррі залишив на столі. - Гаррі, відкрий яєчко! Подивимось, що там усередині!
- Гаррі сам повинен розгадати загадку, - швиденько сказала Герміона. - Такі правила турніру...
- Як обійти рогохвістку, я теж мусив придумати сам, - пробурмотів Гаррі так, щоб його почула тільки Герміона, і дівчина винувато всміхнулася.
- Гаррі, чого ти! Відкривай! - підхопило декілька голосів.
Лі передав Гаррі яйце, Гаррі зачепив нігтями рівчачок, що оперізував яйце, й, підваживши, розкрив.
Воно було порожнє - але тієї ж миті, коли Гаррі його розкрив, приміщення наповнилося жахливим верескливим воланням. Щось схоже Гаррі чув хіба що на смертенинах Майже‑Безголового Ніка, коли оркестр привидів грав на музичних пилках.
- Закрий! - проревів Фред, затуливши вуха.
- Що це було? - спитав Шеймус Фініґан, не зводячи погляду з яйця, після того, як Гаррі різко його закрив. - Вило, як ірландська відьма‑бенші - та, що віщує смерть... Гаррі, може, в наступному завданні тобі доведеться прослизати повз них!
- Так кричать ті, кого катують! - сказав Невіл, що побілів і перекинув на підлогу пиріжки з сосисками. - Тобі доведеться здолати закляття “Круціатус”!
- Невіле, не мели дурниць, “Круціатус” - це протизаконно, - сказав Джордж. - Це закляття проти чемпіона не використають. Мені це волання нагадало, як співає наш Персі... Мабуть, тобі, Гаррі, доведеться його атакувати, коли він буде приймати душ.
- Герміоно, хочеш пирога з варенням? - запропонував Фред.
Герміона підозріло подивилася на тарілку, яку він простягав.
Фред вишкірився. - Усе нормально, - сказав він. - Я нічого з ним не зробив. Стерегтися треба заварних тістечок...
Невіл, котрий щойно надкусив заварне, вдавився ним і виплюнув.
- Невіле, та я пожартував, - зареготав Фред.
Герміона взяла шматочок пирога. А тоді спитала:
- Фреде, ти всі ці харчі приніс з кухні?
- Ага, - відповів Фред, вишкіряючи зуби. Він перейшов на пронизливий писк, імітуючи ельфа‑домовика. - “Все, що завгодно, паничу, все, що забажаєте!” Вони з біса запобігливі... Навіть смаженого буйвола дістали б, якби я сказав, що голодний.
- Як ти туди пробираєшся? - поцікавилася Герміона безневинним тоном.
- Дуже просто, - відповів Фред. - За картиною вази з фруктами є таємні двері. Треба полоскотати грушу, вона захихоче і... - Він раптом зупинився і з підозрою глянув на неї. - А що?..
- Нічого, - швидко відказала Герміона.
- Збираєшся вивести ельфів на страйк? - спитав Джордж. - Вирішила викинути свої листівки й брошури і підняти їх на повстання?
Дехто неголосно засміявся. Герміона не відповіла.
- І не подумай збивати їх з пантелику балачками, що вони повинні мати одяг і зарплатню! - застережливо сказав Фред. - Вони тоді перестануть куховарити!
Тієї миті Невіл перебив розмову, бо раптом перетворився на велику канарку.
- Ой, Невіле, вибач! - вигукнув Фред, перекрикуючи сміх. - Я й забув - ми таки справді зачарували заварні тістечка...
Однак менш ніж за хвилину Невіл облиняв, пір’я з нього опало на підлогу, а сам він став такий, як був. Навіть почав сміятися разом з усіма.
- Канаркові заварні! - крикнув Фред до захопленої юрби. - Наше з Джорджем заварне - за сім серпиків одне!
Була майже перша ночі, коли Гаррі з Роном, Невілом, Шеймусом та Діном піднялися до спальні. Перед тим, як запнути запони довкола ліжка, Гаррі поклав крихітну модель угорської рогохвістки на свій столик. Модель позіхнула, скрутилася калачиком і заплющила очі. Справді, подумав Гаррі, ховаючись за запонами, Геґрід знає, що каже... вони таки нічого... ці дракони...
* * *
Початок грудня приніс у Гоґвортс вітер та сніг з дощем. Узимку замок завжди обдувало вітрами. Гаррі радів його камінам та масивним стінам щоразу, як проминав дурмстрензький корабель, що гойдався на озері від різких подувів вітру, а його чорні вітрила тріпотіли на тлі похмурого темного неба. Бобатонський дім на колесах також видавався йому доволі холодним. Він помітив, як Геґрід старанно дбає, щоб коні мадам Максім завжди мали їхній улюблений напій - ячмінне віскі. Випарів з напувачки в дальньому кутку загороди вистачало, щоб на уроці догляду за магічними істотами весь клас злегка п’янів. Радості з цього було мало, адже вони й далі доглядали жахливих вибухозадих скрутів, а для цього потрібен був незатьмарений розум.
- Я геть не певен - впадають тоті скрути в зимову сплєчку чи нє, - сказав Геґрід, вивівши на гарбузову грядку учнів, що дрижали від холоду. - Гадаю, треба вкласти їх у ящики - може, й поснуть...
Скрутів лишилося всього десять. Очевидно, від прогулянок їхнє бажання убивати одне одного не зникало. Кожен скрут сягав тепер мало не двох метрів завдовжки. Твердий сірий панцир, сильні, швидкі лапи, задні частини тіл, що вибухали вогнем, жала й присоски - Гаррі ніколи в житті не бачив огидніших істот. Клас похнюплено дивився на здоровенні ящики, які приніс Геґрід. Всі вони були вистелені подушками й пухкими ковдрами.
- Ми тілько си вкладемо їх тут‑во, - сказав Геґрід, - закриємо накривками та й увидимо, що буде.
Але, як виявилося, скрути не впадали в зимову сплячку, і їм не подобалося, що їх запихають у викладені подушками ящики, та ще й наглухо там закривають. Незабаром Геґрід уже вигукував: “Йой, не кричіть, не бійте си!”, поки скрути несамовито гасали по гарбузовій грядці, всіяній тліючими уламками ящиків. Більшість учнів - на чолі з Мелфоєм, Кребом та Ґойлом - втекли у Геґрідову халупу й там забарикадувалися. Натомість Гаррі, Рон та Герміона були серед тих, хто намагався допомогти Геґрідові. Разом - хоч і ціною численних опіків та порізів - вони змогли зловити й зв’язати дев’ятьох скрутів. Урешті‑решт лиш один скрут залишився на волі.
- Не страхайте єго! - заволав Геґрід, коли Рон та Гаррі почали стріляти в скрута струменями вогняних іскор зі своїх чарівних паличок. Скрут зловісно посунув на них, трясучи над власною спиною вигнутим дугою жалом. - Вловіть його тим шнуром за жало, аби він не зранив інших!
- Авжеж, нам би цього дуже не хотілося! - зі злістю крикнув Рон, припертий разом з Гаррі до стіни Геґрідової халупи. Струмені іскор ледве стримували скрута.
- Так‑так‑так... Гарнісінька забава.
Ріта Скітер прихилилася до тиночка, розглядаючи всі завдані збитки. Сьогодні вона була вбрана у вишневий плащ з хутряним фіолетовим коміром. Сумочка з крокодилячої шкіри висіла в неї на руці.
Геґрід осідлав скрута, який припер до стіни Гаррі й Рона, і намагався його вгамувати; спалах вогню вирвався з задньої частини потвори, спопеливши цілу латку гарбузового бадилля.
- Хто ви є? - спитав Геґрід Ріту Скітер, накинувши на жало скрута мотузяний зашморг і міцно його затягши.
- Ріта Скітер, кореспондент “Щоденного віщуна”, - відповіла Ріта з осяйною усмішкою.
Її золоті зуби яскраво блиснули.
- Мені си здавало, Дамблдор мовив, що вам уже не вільно бувати в школі, - пробурчав Геґрід, злізаючи з дещо потовченого скрута й тягнучи його до інших.
Ріта вдала, ніби не почула Геґрідових слів.
- Як називаються ці гарнісінькі істоти? - запитала вона, всміхнувшись іще ширше.
- Вибухозаді скрути, - буркнув Геґрід.
- Та невже? - сказала Ріта, вочевидь, дуже зацікавлена. - Ніколи про них не чула. Звідки вони?
Гаррі помітив, як Геґрідове лице - від буйної чорної бороди і вище - заливається червоною барвою, і серце в нього закалатало. Де ж Геґрід їх узяв?
Герміона, яка, здається, думала про те саме, поспіхом промовила:
- Вони страшенно цікаві, правда ж? Правда, Гаррі?
- Що? О, так... Ой!.. Цікаві‑цікаві... - сказав Гаррі, коли вона наступила йому на ногу.
- Ох, і ти тут, Гаррі! - здивувалася Ріта Скітер, озирнувшись. - То ти любиш доглядати за магічними істотами? Це твій улюблений урок?
- Так, - рішуче відповів Гаррі. Геґрід радісно йому всміхнувся.
- Гарнісінько - сказала Ріта. - Просто гарнісінько. Ви давно вчителюєте? - запитала вона Геґріда.
Гаррі помітив, що погляд її у цей час перескакував з Діна, що мав страшний поріз на щоці, - до Лаванди в обпаленій мантії - до Шеймуса, котрий дмухав на попечені пальці. Нарешті Рітині очі спинилися на вікнах халупи, в якій заховалася більшість класу. Учні попритискалися носами до шибок, приглядаючись, чи небезпека вже минула.
- Тілько другий рік, - сказав Геґрід.
- Гарнісінько... Ви, мабуть, не проти дати інтерв’ю? Поділитися своїм досвідом догляду за магічними істотами? “Віщун” щосереди дає зоологічну колонку - ви це, напевно, знаєте. Ми можемо надрукувати про цих... е‑е‑е... висохлозадих скутерів.
- Вибухозадих скрутів, - нетерпляче виправив Геґрід. - Та можна, чому нє?
Гаррі мав погане передчуття, але поговорити з Геґрідом так, щоб не помітила Ріта Скітер, було неможливо, тож він тихо стояв і дивився, як Ріта домовляється з Геґрідом про зустріч десь на цьому тижні в ‘Трьох мітлах”, щоб зробити хороше велике інтерв’ю. І тут у замку продзвенів дзвінок, сповіщаючи про завершення уроку.
- Гаррі, до побачення! - радісно вигукнула Ріта Скітер, коли Гаррі з Роном та Герміоною зібралися йти. - Геґріде, отже, до п’ятниці, до вечора!
- Вона перекрутить кожне його слово, - прошепотів Гаррі.
- Аби він лише не завіз сюди скрутів незаконно, - з безнадією промовила Герміона. Вони перезирнулися - якраз на таке Геґрід був здатний.
- Він уже не раз потрапляв у різні халепи, але Дамблдор однак його не вигнав, - намагався їх втішати Рон. - Найгірше, що може статися - Геґріда примусять позбутися скрутів. Даруйте... невже я сказав, що це найгірше? Я мав на увазі - найкраще, що може статися...
Гаррі з Герміоною засміялися і з трохи легшим серцем пішли на обід.
Цього вечора Гаррі з подвійною насолодою узявся за пророцтва. Вони продовжували складати зоряні карти й передбачення, але тепер, знову удвох з Роном, усе це вкотре було страшенно смішно. Професорка Трелоні, спершу так приємно вражена їхніми пророцтвами власних жахливих смертей, дуже скоро стала дратуватися, бо Рон і Гаррі не могли стримати хихикання, коли вона пояснювала численні способи, якими Плутон може вплинути на людину.
- Мені здається, - прошепотіла вона містично, однак свого очевидного роздратування приховати не зуміла, - що деякі з нас, - професорка багатозначно подивилася на Гаррі, - не були б такі легковажні, якби побачили те, що вчора у своїй кришталевій кулі бачила я. Я сиділа тут, поглинута вишиванням, і раптом мене переповнила потреба порадитися з кулею. Я підвелася, сіла перед нею і задивилася в її кришталеві глибини... і як ви думаєте, що дивилося на мене звідти?
- Потворна стара кажаниха в завеликих окулярах? - ледве чутно прошепотів Рон.
Гаррі над силу зберіг серйозний вираз обличчя.
- Смерть, мої дорогі.
Перелякані Парваті й Лаванда одночасно затулили долонями роти.
- Так, - професорка Трелоні гаряче закивала головою, - вона наближається, вона все ближче й ближче, вона кружляє над нашими головами, мов стерв’ятник, дедалі нижче... дедалі нижче над замком...
Вона багатозначно глянула на Гаррі, котрий відверто позіхнув.
- Це було б трохи ефектніше, якби вона разів з вісімдесят не робила так раніше, - сказав Гаррі, коли вони нарешті знову вдихнули свіжого повітря на сходах під кабінетом професорки Трелоні. - Якби я вмирав щоразу, як вона мені це пророкує, то вже став би дивом медицини!
- Ти був би наче дуже концентрований привид, - Рон притлумив сміх, бо тієї миті, зловісно витріщаючи очі, з ними розминувся Кривавий Барон. - Зате нам не завдали домашнього завдання. От якби професорка Вектор добряче завантажила Герміону! Я так люблю бити байдики, коли вона працює...
Але Герміона на обід не прийшла. У бібліотеці хлопці теж її не знайшли. Там сидів лише Віктор Крум. Рон покрутився за книжковими полицями, спостерігаючи за Крумом і пошепки сперечаючись з Гаррі, чи не попросити в нього автограф. Але раптом помітив, що за дальшими стелажами ховається шестеро чи семеро дівчат, обговорюючи те ж саме, і втратив увесь свій запал.
- Цікаво, де вона поділася? - сказав Рон, коли вони з Гаррі поверталися до ґрифіндорської вежі.
- Не знаю... Бридня!
Гладка Пані саме почала повертатися, коли звук швидких кроків за спинами звістив їм, що йде Герміона.
- Гаррі! - засапавшись, вона різко зупинилася біля нього (Гладка Пані дивилася на неї згори вниз, здивовано звівши брови). - Гаррі, ти повинен прийти, ти обов’язково мусиш прийти - сталася така дивовижа!.. Будь ласочка...
Вона схопила Гаррі за руку й потягла коридором.
- Що сталося? - спитав Гаррі.
- Покажу, як прийдемо... ну давай, швидше...
Гаррі озирнувся на Рона. Той відповів заінтригованим поглядом.
- Гаразд, - сказав Гаррі, йдучи за Герміоною.
Рон намагався не відставати.
- Ох, не звертайте на мене уваги! - роздратовано крикнула їм услід Гладка Пані. - Не просіть вибачення, що потурбували! Я собі висітиму отут, навстіж розчинена, аж доки ви повернетеся, добре?
- Дякуємо, - закричав Рон через плече.
- Герміоно, куди ми? - спитав Гаррі, коли вона провела їх на шість поверхів униз й потягла у вестибюль.
- Самі побачите! Ще хвильку! - схвильовано відповіла Герміона.
Зійшовши зі сходів, вона повернула ліворуч і поспішила до дверей, у яких зник Седрик Діґорі того вечора, коли Келих Вогню викинув їхні з Гаррі імена. Гаррі ще ніколи сюди не заходив. Хлопці збігли за Герміоною на ще один проліт кам’яних сходів, та, замість опинитися в похмурому підземному переході, такому, як той, що веде до підвалу Снейпа, перейшли в широкий кам’яний коридор, яскраво освітлений смолоскипами і прикрашений веселими картинами, на яких була зображена переважно їжа.
- Стривай... - проказав Гаррі посеред коридору. - Зупинися на хвильку, Герміоно...
- Що таке? - вона обернулася й глянула на нього з очікуванням.
- Я вже знаю, що й до чого, - сказав Гаррі.
Він штурхнув Рона ліктем і вказав на картину якраз за спиною в Герміони. На ній була намальована велетенська срібна ваза з фруктами.
- Герміоно! - вигукнув Рон, усе збагнувши. - Ти знову хочеш затягти нас у ту свою сечу!
- Ні, ні, не хочу! - поспіхом сказала вона. - І це не сеча, Роне...
- Ти змінила назву? - сказав Рон, несхвально глянувши на неї. - Як тепер називається наша організація - Фронт визволення ельфів‑домовиків? Я не піду на ту кухню і не буду їх переконувати покинути працю. Нізащо! ...
- А я тебе й не прошу! - відрубала Герміона. - Я спустилася сюди, щоб просто з ними порозмовляти, і виявила... Гаррі, я хочу тобі показати!
Вона знову вхопила його за руку, підштовхнула до картини зі здоровенною вазою фруктів і вказівним пальцем полоскотала величезну зелену грушу. Груша захихотіла, почала корчитися, й раптом перетворилася на чималу зелену дверну ручку. Герміона взялася за неї, відчинила двері й сильно штовхнула Гаррі в спину, примушуючи зайти досередини.
Він окинув поглядом величезне, з високою стелею, приміщення, не менше за Велику залу, під якою й містилася кухня. Під кам’яними стінами височіли гори блискучих мідних горщиків та сковорід, а навпроти входу стояв великий цегляний камін. Тієї миті щось маленьке метнулося до нього з середини приміщення, пронизливо повискуючи: “Гаррі Поттер! Паничу Гаррі Поттере!”
Наступної секунди Гаррі забило дух - пискучий ельф щосили вгатив його в груди головою, кинувшись обіймати так міцно, що ледь не переламав усі ребра.
- Д‑добі? - задихаючись, упізнав Гаррі.
- Так, паничу! Добі! - запищав голосочок десь у районі пупа. - Добі дуже сподівався побачити Гаррі Поттера, паничу, і нарешті Гаррі Поттер прийшов зустрітися з Добі!
Добі перестав обійматися й відступив на кілька кроків, сяючи усмішкою від вуха до вуха. Його зелені очі, завбільшки як тенісні м’ячики, наповнилися сльозами щастя. Був ельф майже такий самий, як Гаррі його запам’ятав: схожий на олівець ніс, кажанячі вуха, довгі пальці рук і довгі стопи - все лишилося таке саме, крім одягу, що був тепер зовсім інший.
Коли Добі працював у Мелфоїв, то завжди мав на собі одну й ту саму брудну стару наволочку. Але такого вбрання, як ельф носив зараз, Гаррі бачити ще не доводилось. Одягся він ще невміліше й безглуздіше, ніж чарівники на Кубку світу. Замість капелюха крихітний ельф нап’яв на голову чохол для чайника, на нього понаприколював яскравих значків; на голих грудях красувалася поцяткована візерунком з підківками краватка, а завершували костюм щось на зразок дитячих шортів та розпаровані шкарпетки. Гаррі помітив, що одна з них була та сама чорна, яку він зняв колись із власної ноги й обманом змусив містера Мелфоя віддати її Добі, що з тієї миті став вільним. Друга була в рожеву та в руду смужку.
- Добі, ти чого тут? - вражено спитав Гаррі.
- Добі прийшов працювати у Гоґвортсі, паничу! - радісно запищав Добі. - Професор Дамблдор дав Добі й Вінкі роботу!
- Вінкі? - здивувався Гаррі. - Вона теж тут?
- Так, паничу, так! - відповів Добі, схопив Гаррі за руку й потягнув його поміж чотирма довгими столами. Гаррі помітив, що ці столи стояли якраз під чотирма столами нагорі, у Великій залі. Зараз вони були порожні, адже обід уже закінчився, але Гаррі припустив, що годину тому столи аж вгиналися від наїдків, які пересилали крізь стелю на їхні горішні копії.
На кухні було не менше сотні дрібних ельфиків. Вони променисто всміхалися, робили реверансики й кланялися Гаррі, коли Добі проводив його повз них. Усі ельфи були вбрані в однакову уніформу: чайний рушничок з гербом Гоґвортсу, замотаний, наче тоґа.
Добі зупинився навпроти цегляного каміна і тицьнув пальцем:
- А ось і Вінкі, паничу!
Вінкі сиділа на табуреті біля каміна. Вбрання на ній було набагато простіше, ніж у Добі. Маленька, гарно пошита спідничка та блузка, що пасувала до блакитного капелюшка зі спеціальними прорізами для її великих вух. Та якщо дивний “костюм” Добі був чистий і охайний, а тому здавався новеньким, то Вінкі про свій гардероб геть не дбала. На блузці лисніли плями від супу, а спідничка зяяла пропаленими дірками.
- Привіт, Вінкі, - сказав Гаррі.
У Вінкі затремтіла губа. За мить вона вибухла плачем, рясні сльози бризнули з її прекрасних карих очей і потекли обличчям, точнісінько так само, як і на Кубку світу з квідичу.
- От лихо, - обізвалася Герміона. Вони з Роном щойно підійшли. - Вінкі, будь ласка, тільки не плач.
Але Вінкі заридала ще нестримніше. Тим часом Добі всміхався до Гаррі осяйною усмішкою.
- Чи Гаррі Поттер бажає чаю? - запищав він голосно, щоб перекричати рюмсання Вінкі.
- Е‑е‑е... так, добре, - сказав Гаррі.
Негайно ж шестеро ельфів‑домовиків риссю кинулися до нього, несучи велику срібну тацю, на якій стояв чайник і чашки для всіх трьох гостей, глечик з молоком і чималий таріль з печивом.
- Непогане обслуговування! - вражено похвалив Рон. Герміона кинула на нього несхвальний погляд, зате ельфи всі як один мали задоволений вигляд; низенько вклонившись, вони відійшли.
- Добі, давно ти тут? - запитав Гаррі, поки Добі роздавав чашки з чаєм.
- Всього тиждень, паничу Гаррі Поттер! - щасливо відповів він. - Добі прийшов, щоб побачитися з професором Дамблдором, паничу. Ви ж розумієте, паничу, як складно для звільненого ельфа‑домовика знайти нове місце. Дуже складно...
На це Вінкі завила ще гучніше, а з її носа, схожого на розчавлений помідор, потекло, але вона не робила й найменшої спроби приборкати потік.
- Паничу, Добі цілих два роки подорожував країною у пошуках роботи! - запищав Добі. - Але Добі її не знайшов, паничу, бо Добі хоче, щоб йому платили!
Ельфи‑домовики по всій кухні, що з цікавістю слухали й спостерігали, після цих слів умить повідводили очі - так, ніби Добі сказав щось брутальне й ганебне. Герміона, одначе, не змовчала:
- Молодець, Добі!
Книга: Джоан К. Ролінг. ГАРРІ ПОТТЕР І КЕЛИХ ВОГНЮ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
