Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Джоан К. Ролінг. ГАРРІ ПОТТЕР І КЕЛИХ ВОГНЮ
- Дякую, панночко! - сказав Добі, вишкіривши до неї зуби. - Але чарівники переважно не хочуть мати ельфа‑домовика, який вимагає платні, панночко. “Ельфові так не годиться!”, - кажуть вони й грюкають дверима перед носом у Добі. Добі любить працювати, але він хоче гарно вдягатися і хоче мати платню, паничу Гаррі Поттер... Добі подобається бути вільним!
Гоґвортські ельфи‑домовики почали відсуватися від Добі, ніби він був заразний. Вінкі тим часом пригадала собі, де вона перебуває, і від цього заридала ще голосніше.
- І тоді, паничу Гаррі Поттер, Добі йде провідати Вінкі, і виявляється, що Вінкі теж звільнена! - радісно закінчив Добі.
Почувши це, Вінкі кинулася з табуретки додолу, впала обличчям на викладену плиткою підлогу й почала гамселити по ній своїми крихітними кулачками, заходячись криком від страждання. Герміона квапливо опустилася поряд з нею на коліна, намагаючись заспокоїти бідолашку, але жодне її слово нічого не змінило.
Добі заговорив знову, пронизливо перекрикуючи ридання Вінкі:
- І тоді в Добі з’явилася ідея, паничу Гаррі Поттер! “Чом би Добі й Вінкі не знайти собі роботу разом?”, - запитав Добі. “Де ж нам знайти таку роботу, щоб вистачило аж для двох ельфів‑домовиків?”, - сказала Вінкі. І тоді Добі міркує, і чудова думка приходить до нього, паничу! Гоґвортс! Отож Добі та Вінкі прийшли зустрітися з професором Дамблдором, і професор Дамблдор узяв їх на роботу!
Добі променисто всміхнувся, і сльози щастя знову бризнули з його очей.
- І професор Дамблдор каже, що платитиме Добі, паничу, якщо Добі хоче платні за свою працю! І тепер Добі - вільний ельф, паничу, і Добі отримує за тиждень цілий ґалеон, і один день на місяць має вихідний!
- Це не так і багато, - обурено вигукнула з підлоги Герміона, сидячи над Вінкі, що й далі кричала й била кулачками.
- Професор Дамблдор пропонував Добі десять ґалеонів і два вихідні на тиждень, - сказав Добі, раптом здригнувшись, ніби перспектива такого тривалого неробства й такого шаленого багатства його лякала, - але Добі збив платню, панночко... Добі любить свободу, панночко, але він не хоче забагато, він більше любить роботу, панночко.
- А тобі, Вінкі, скільки платить професор Дамблдор? - лагідно спитала Герміона.
Якщо вона думала, що ці слова підбадьорять Вінкі, то страшенно помилялася. Вінкі перестала ридати, й сіла, втупившись у Герміону карими очиськами. Її мокре від сліз обличчя раптом стало люте.
- Може, Вінкі і зганьблена ельфиня, але Вінкі поки що не брати платні за працю! - запищала вона. - Вінкі ще не впасти так низько! Вінкі безмежно соромно через те, що її звільнено!
- Соромно? - безпорадно перепитала Герміона. - Вінкі, ти що? Це містерові Кравчу має бути соромно, а не тобі! Ти не зробила нічого поганого, він жахливо з тобою повівся...
Але, щоб і слова не чути, Вінкі затулила долонями прорізи в капелюшку, з яких стирчали вуха, й запищала:
- Не сміти ображати мого хазяїна, панночко! Не сміти ображати містера Кравча! Містер Кравч хороший чарівник, панночко! Містер Кравч правильно зробити, що вигнати погану Вінкі!
- Паничу Гаррі Поттер, Вінкі ніяк не може звикнути, - довірливо пропищав Добі. - Вінкі забуває, що вона більше не кріпачка містера Кравча. Їй тепер можна говорити відверто, але вона собі не дозволяє.
- Невже ельфи‑домовики не можуть говорити про господарів відверто? - спитав Гаррі.
- Ох, паничу, не можуть, авжеж не можуть, - сказав Добі, раптом посерйознішавши. - Це один з виявів рабського становища ельфів‑домовиків, паничу. Ми зберігаємо їхні таємниці і зберігаємо мовчанку, підтримуємо честь сім’ї і ніколи не говоримо про них погано - хоч професор Дамблдор сказав Добі, що він на цьому не наполягає. Професор Дамблдор сказав, що ми спокійно можемо...
Добі занервувався й підкликав Гаррі ближче. Гаррі нахилився до нього. Ельф зашепотів:
- Він сказав, паничу, що ми можемо казати на нього “прибацаний дідуган”, якщо захочемо!
Добі налякано гигикнув.
- Але Добі не хочеться, паничу Гаррі Поттер, - знову нормально заговорив ельф і затряс головою так, що аж вуха заляскали. - Добі дуже‑дуже любить професора Дамблдора, паничу, і з гордістю зберігатиме його таємниці.
- Але про Мелфоїв ти тепер можеш говорити що завгодно, правда ж? - з усмішкою спитав Гаррі.
Тінь переляку промайнула у величезних очах Добі.
- Добі... Добі міг би, - невпевнено промовив він. Але відразу ж розправив плечі. - Добі може сказати Гаррі Поттеру, що його колишні господарі були... були. .. погані темні чаклуни!
Добі на мить завмер, тоді весь затремтів, жахливо вражений власною відвагою, а далі, метнувшись до найближчого столу, почав з усієї сили гатити об нього головою.
- Поганий Добі! Поганий Добі! - пищав він.
Гаррі схопив Добі за краватку й відтяг від столу.
- Дякую, паничу Гаррі Поттер, дякую, - промовив ельф, задихаючись і потираючи лоба.
- Тобі треба потренуватися, - сказав Гаррі.
- Потренуватися?! - злісно запищала Вінкі. - Добі, тобі має бути соромно! Таке казати про своїх господарів!
- Вінкі, вони мені більше не господарі! - виклично сказав Добі. - Добі більше не турбує, хто що думає!
- Ох, Добі, який же ти поганий ельф! - простогнала Вінкі, знову заливаючись слізьми. - Мій бідолашний містер Кравч, що він там робити без Вінкі? Я йому потрібна, йому потрібна моя допомога! Я дбати про містера Кравча цілісіньке життя, а переді мною це робити моя мама, а ще перед нею - бабуся... ох, що б вони сказати, якби знали, що Вінкі звільнено? Ох, сором, сором! - вона заховала обличчя в спідничку й заридала.
- Вінкі, - твердо мовила Герміона. - Я впевнена, що містер Кравч прекрасно дає собі раду й без тебе. Ми його бачили...
- Ви бачити мого хазяїна? - затамувавши подих, підвела мокре від сліз обличчя Вінкі й витріщилася на Герміону. - Ви бачити його тут, у Гоґвортсі?
- Так, - підтвердила Герміона. - Він і містер Беґмен - судді на Тричаклунському турнірі.
- Містер Беґмен теж? - запищала Вінкі, і, спантеличивши Гаррі (а також, судячи з їхніх виразів облич - і Рона з Герміоною), знову набрала розлюченого вигляду. - Містер Беґмен поганий чарівник! Дуже поганий чарівник! Мій хазяїн його не любити, ох, не любити! Ніскілечки!
- Беґмен - поганий? - запитав Гаррі.
- О, так, - люто закивала головою Вінкі. - Мій хазяїн дещо Вінкі розповідати! Але Вінкі нікому нічого не казати... Вінкі... Вінкі вміє берегти таємниці свого хазяїна...
І на неї знову накотилися сльози. Чутно було, як вона жалібно хлипає в куцу спідничку:
- Бідний хазяїн, бідненький хазяїн, немає вже Вінкі, щоб йому допомагати!
Більше з Вінкі не вдалося витягти жодного осмисленого слова. Її лишили плакати, скільки хоче, і допили чай. Добі тим часом радісно базікав про життя вільного ельфа і про плани щодо зароблених грошей.
- Паничу Гаррі Поттер, Добі купить собі светра! - щасливо повідомив він, вказуючи на свої голі груди.
- Добі, я от що тобі скажу, - обізвався Рон, якому, здається, дуже сподобався цей ельф. - Я віддам тобі той, що мама зараз мені плете. На Різдво вона завжди дарує мені светра. Ти не маєш нічого проти темно‑бордового кольору?
Добі аж засяяв.
- Ми можемо його трохи зменшити, щоб був якраз на тебе, - сказав йому Рон, - він гарно пасуватиме до твого чохла для чайника.
Коли вони вже готові були йти, на них навалилися ельфи, пропонуючи набрати з собою нагору різних наїдків. Герміона відмовилася, з болем дивлячись, як вони кланяються й роблять реверанси. Зате Гаррі з Роном напхали в кишені кремових тістечок та пиріжків.
- Дуже дякуємо! - сказав Гаррі ельфам, що товклися біля дверей, бажаючи друзям на добраніч. - Бувай, Добі!
- Паничу Гаррі Поттер... чи Добі може часом вас провідувати? - невпевнено поцікавився Добі.
- Певно, що можеш, - відповів Гаррі, і Добі засяяв.
- Знаєте що? - сказав Рон, коли він, Герміона та Гаррі, покинувши кухню, підіймалися сходами до вестибюлю. - Усі ці роки мене вражало, як Фредові й Джорджу вдається цупити з кухні їжу, а виявилося, що це зовсім неважко! Ельфи аж зі шкури пнуться, щоб її роздавати!
- Думаю, на краще ці ельфи не могли й сподіватися, - сказала Герміона. - Маю на увазі те, що Добі прийшов сюди працювати. Інші ельфи побачать, як прекрасно бути вільним, і незабаром до них дійде, що й вони хочуть волі!
- Будемо сподіватися, що вони не приглядатимуться до Вінкі, - озвався Гаррі.
- Вона повеселішає, - відказала Герміона з деяким сумнівом у голосі. - Коли мине шок, і вона призвичаїться до Гоґвортсу, то побачить, що без того Кравча їй набагато краще.
- Здається, вона його любить, - з повним ротом промугикав Рон (він саме взявся до тістечка з кремом).
- Зате невисокої думки про Беґмена, правда? - сказав Гаррі. - Цікаво, що Кравч торочить про нього вдома?
- Мабуть, каже, що він не дуже хороший начальник відділу, - припустила Герміона, - і, гляньмо правді у вічі... так воно і є.
- А я б краще працював у нього, ніж у Кравча, - сказав Рон. - Беґмен хоч має почуття гумору.
- Дивися, щоб Персі не почув, що ти так кажеш, - злегка всміхнулася Герміона.
- Персі нізащо б не працював у того, хто має почуття гумору, - сказав Рон, беручись за шоколадний еклер. - Персі не розпізнав би жарту, навіть якби той танцював перед ним наголяса, нап’явши на себе тільки Добів чохол для чайника.
Розділ двадцять другий НЕСПОДІВАНЕ ЗАВДАННЯ
- Поттере! Візлі! Ви будете нарешті слухати?
Роздратований голос професорки Макґонеґел ляснув, наче удар батогом. Гаррі та Рон аж підскочили й подивилися на неї.
Урок трансфігурації закінчувався. Учні практично завершили свою роботу. Всіх морських чайок, яких слід було перетворити на морських свинок, закрили у великій клітці на столі професорки Макґонеґел. Невілова свинка лишилася з пір’ям. Учні переписали з дошки домашнє завдання: “Опишіть та наведіть приклади змін трансформуючого закляття при виконанні міжвидових перетворень”. От‑от мав прозвучати дзвінок, і Гаррі та Рон у дальньому кутку класу влаштували з Фредом і Джорджем “битву на мечах”, замість яких використовували несправжні чарівні палички. Після окрику професорки Макґонеґел Рон завмер з бляшаним папугою, а Гаррі - з гумовою рибою.
- Нарешті Поттер і Візлі поводяться відповідно до свого віку - вони люб’язно продемонстрували нам це, - мовила професорка, сердито зирячи на них обох. Голова Гарріної риби обвисла й беззвучно впала на підлогу. За мить перед тим дзьоб Ронового папуги теж від’єднався від тіла. - Я всім вам хочу щось сказати.
Наближається Різдвяний бал - традиційна частина Тричаклунського турніру і прекрасна нагода поспілкуватися з нашими іноземними гостями. На бал запрошуються учні від четвертого класу й старші. Хоч, якщо бажаєте, можете запрошувати й молодших...
Лаванда Браун різко хихикнула. Парваті Патіл штурхнула її ліктем під ребра, напружуючи обличчя, щоб теж не захихотіти. Обидві озирнулися на Гаррі. Професорка Макґонеґел не звернула на них уваги, і Гаррі подумав, що це несправедливо, адже йому та Ронові вона щойно зауваження зробила.
- Усім одягти святкові мантії, - продовжувала професорка. - Бал почнеться на Святвечір у Великій залі. Початок о восьмій годині, а завершення - опівночі. Ще одне...
Професорка Макґонеґел повільно обвела поглядом клас.
- Різдвяний бал - це можливість для нас усіх... е‑е‑е... розпустити волосся, - промовила вона несхвальним тоном.
Лаванда хихикнула ще голосніше, міцно затисла рота долонею, щоб не було так чути. Гаррі розумів, з чого вони сміються: волосся в професорки Макґонеґел було вічно стягнене в тугий вузол, і здавалося, що вона ніколи в житті не розпускала його за жодних обставин.
- Але це аж ніяк не означає, - вела далі професорка, - що учням буде дозволено порушувати всі інші правила поведінки Гоґвортсу. Мені було б страшенно прикро, якби ґрифіндорські школярі якимось чином осоромили школу.
Продзвенів дзвінок, і почалося звичне шарудіння: всі складали портфелі й закидали їх на плечі.
Професорка Макґонеґел гукнула, намагаючись перекричати гамір:
- Поттере, підійди до мене на пару слів...
Вирішивши, що йтиметься про безголову гумову рибу, Гаррі похмуро поплівся до вчительського столу. Професорка Макґонеґел дочекалася, поки всі вийдуть, і сказала:
- Поттере, чемпіони та їхні партнери...
- Які ще партнери? - здивувався Гаррі.
Професорка подивилася на нього з підозрою, мовби він прикидався дурником.
- Ваші партнери на Святковому балу, Поттере, - холодно сказала вона. - Ваші танцювальні партнери.
У Гаррі всередині все скрутилося і наїжачилось:
- Танцювальні партнери?
Він відчув, що червоніє.
- Я не танцюю, - промовив швидко.
- Ні, ти танцюєш, - роздратувалася професорка Макґонеґел. - Я тобі кажу, що танцюєш. За традицією бал відкривають чемпіони зі своїми партнерами.
Гаррі на мить уявив себе в циліндрі, у фраку, та ще й у супроводі якоїсь дівчини, вбраної в сукню з рюшами, як ті, що вдягала тітка Петунія на святкові вечори, що відбувалися на роботі в дядька Вернона.
- Я не танцюю, - повторив він.
- Це традиція, - твердо мовила професорка Макґонеґел. - Ти чемпіон Гоґвортсу і робитимеш те, чого від тебе очікують, як від представника школи. Тому обов’язково знайди собі партнерку, Поттере.
- Але я не...
- Поттере, ти чув, що я сказала, - своїм тоном професорка Макґонеґел дала зрозуміти, що розмову закінчено.
* * *
Тиждень тому Гаррі сказав би, що пошуки партнерки для танців можна порівняти хіба з двобоєм з угорською рогохвісткою. Але тепер, після двобою, коли йому світила перспектива запрошувати дівчину на бал, йому здавалося, що легше позмагатися з рогохвісткою ще раз.
Гаррі досі не бачив, щоб стільки учнів записувалися провести Різдво у Гоґвортсі. Сам він, звісно, завжди залишався, бо інакше довелося б повертатися на Прівіт‑драйв. Але дотепер Гаррі був один з небагатьох. А от цього року залишалися всі, починаючи з четвертого класу. І всі страшенно переймалися майбутнім балом - принаймні, дівчата. Просто дивовижно, скільки дівчат, як раптом виявилося, навчається в Гоґвортсі. Раніше Гаррі цього не помічав. Дівчата хихотіли й перешіптувалися в коридорах, дівчата заливалися дзвінким сміхом, коли повз них проходили хлопці, дівчата схвильовано обмінювалися думками, хто що одягне на Святковий бал...
- Чому вони завжди ходять зграями? - спитав Гаррі в Рона, коли їх проминуло з десяток дівчат, пирскаючи сміхом і витріщаючись на Гаррі. - Як узагалі можливо порозмовляти з якоюсь однією, щоб запросити?
- Може, аркан накинути? - порадив Рон. - Ти вже знаєш, на котру?
Гаррі не відповів. Він прекрасно знав, кого хотів би запросити, але йому не вистачало сміливості... Чо була за нього старша на рік і дуже гарна. Крім того, вона добре грала у квідич і її всі любили.
Рон, здавалося, розумів, що діється у Гарріній душі.
- Слухай, які проблеми? Ти ж чемпіон. Ти недавно переміг угорську рогохвістку. Та вони в чергу ставатимуть, щоб піти з тобою на бал.
Віддаючи належне їхній недавно поновленій дружбі, Рон понизив гіркоту у власному голосі майже до мінімуму. На диво, Гаррі виявив, що Рон має рацію.
Уже на другий день кучерява третьокласниця з Гафелпафу з якою Гаррі ні разу навіть словом не перекинувся, запросила його піти з нею на бал. Гаррі був захоплений зненацька і тому відповів “ні”, навіть не придумавши причини для відмови. Дівчинка ображено відійшла, а Гаррі весь урок історії магії довелося терпіти насмішки Діна, Шеймуса та Рона. Ще через день до Гаррі підійшли аж дві дівчинки: другокласниця і - просто жахливо - п’ятикласниця, яка, здавалося, могла Гаррі просто прибити, якби він їй відмовив.
- Вона ж була гарненька, - чемно сказав Рон, цього разу без реготу.
- Вища за мене на голову, - відповів Гаррі, все ще схвильований. - Уяви, на що б це було схоже, якби я з нею танцював.
Він постійно пригадував Герміонині слова про Крума: “Він їм подобається лиш тому, що знаменитий!” Гаррі дуже сумнівався, що хоч одна з дівчат, які напрошувалися в його партнерки, захотіла б піти з ним на бал, якби він не був шкільним чемпіоном. Далі він замислився, чи думав би про таке, якби його запросила Чо.
Загалом Гаррі мусив визнати, що, незважаючи на тривожну перспективу відкриття балу, його життя значно покращало відколи він упорався з першим завданням. Він більше не мав помітних неприємностей у коридорах і підозрював, що завдячує цим Седрикові. Гаррі вважав, що Седрик, вдячний за підказку про драконів, попросив гафелпафців дати йому спокій. Здавалося також, що довкола поменшало значків “Підтримуйте СЕДРИКА ДІҐОРІ.” Звичайно, Драко Мелфой при кожній нагоді продовжував цитувати статтю зі “Щоденного Віщуна” про Гаррі, але сміялися з цього дедалі рідше. Гаррі радів, що Ріта Скітер і досі не надрукувала статті про Геґріда.
- Не подібно, шо вона направду си цікавить магічними істотами, - відповів Геґрід, коли Гаррі, Рон та Герміона на останньому в півріччі уроці догляду за магічними істотами запитали, як пройшло його інтерв’ю з Рітою Скітер. На їхнє велике полегшення, Геґрід уже не наполягав на близькому контакті зі скрутами, тож вони сиділи позад його халупи за саморобним столом і готували свіжі набори кормів для скрутів.
- Вона хтіла, аби я говорив тілько про тебе, Гаррі, - казав Геґрід низьким голосом. - Ну, я мовив, що ми колєґи, відколи я забрав тя від Дурслів. “І за ці чотири роки вам не доводилося його лаяти?”, - спитала вона. - “І він жодного разу не пошив вас у дурні?” Я сказав “нє”, і вона зовсім си не тішила з того. Гаррі, думаєш, вона хтіла, аби я сказав, що ти мерзенник?
- Звісно, що хотіла, - відповів Гаррі, кидаючи шматки драконячої печінки у велику залізну чашу й беручи ножа, щоб нарізати ще. - Вона не може й далі писати, що я - маленький трагічний герой. Це стає нудно.
- Геґріде, їй потрібен новий підхід, - з мудрим виглядом пояснив Рон, облущуючи саламандрячі яйця. - Треба було сказати, що Гаррі - чокнутий злочинець!
- Але ж се не так! - Геґрід був щиро вражений.
- Їй би треба було взяти інтерв’ю у Снейпа, - похмуро сказав Гаррі. - Він втамував би її спрагу на сто відсотків: “З найпершого дня у школі Поттер уперто порушував правила...”
- Він так казав? - спитав Геґрід, доки Рон з Герміоною сміялися. - Може, ти й порушив якісь правила, Гаррі, але ж ти файний хлопець!
- Геґріде, ми жартуємо, - усміхнувся Гаррі.
- Геґріде, а ти прийдеш на Різдвяний бал? - поцікавився Рон.
- Може, й зазирну, - хрипко відповів Геґрід. - Має бути файно, як мені си видає. Ти меш відкривати вечір - так, Гаррі? То кого ти си вибрав?
- Поки що нікого, - відповів Гаррі, відчуваючи, що знову червоніє. Геґрід не продовжив теми.
Останній тиждень перед Різдвом ставав дедалі бурхливішим. Скрізь ширилися чутки про Святковий бал, хоч Гаррі половині з них і не вірив - наприклад, що Дамблдор придбав у мадам Розмерти вісімсот діжок хмільної медовухи. Зате схоже було на правду, що він запросив на танці “Фатальних сестер”. Гаррі не знав, хто такі чи що таке ті “Фатальні сестри”, бо ніколи не мав чаклунського радіо. Однак, судячи з шаленого захвату тих, хто виріс, слухаючи ЧРМ (Чаклунську радіомережу), то була дуже популярна група.
Деякі вчителі, такі, як крихітний професор Флитвік, уже й не намагалися чогось навчити на своїх уроках, адже було очевидно, що думками учні перебувають деінде. У середу він навіть дозволив їм на своєму уроці гратися, а сам обговорював з Гаррі його бездоганне замовляння‑викликання на першому завданні Тричаклунського турніру. Інші вчителі не були такі великодушні. Професора Бінса, наприклад, від хронології повстань ґоблінів не відірвала б навіть власна смерть - що вже казати про таку “дрібничку”, як Різдвяний бал. Просто дивовижно, як він умів перетворити описи кривавих і жорстоких ґоблінських бунтів на занудство, чимось схоже на звіти Персі про товщину казанів. Професори Макґонеґел та Муді завантажували їх до останньої секунди занять, а Снейп скоріше усиновив би Гаррі, ніж дозволив би на своїх уроках гратися. З відразою поглипуючи на клас, він повідомив, що на останньому уроці півріччя дасть контрольну з протиотрут.
- Що за паскудний тип! - з гіркотою сказав Рон того вечора у ґрифіндорській вітальні. - В останній день давати контрольну! Пересобачити останні години року!
- Щось не схоже, що ти перевтомлюєшся, - зиркнула Герміона поверх свого зошита з “Зілля й настійок”. Рон захопився побудовою замку з вибухових карт. Це було набагато цікавіше, ніж робити те саме зі звичайних маґлівських, адже ця розвага будь‑якої миті могла несподівано закінчитися.
- Це ж Різдво, Герміоно, - ліниво сказав Гаррі.
Він сидів у кріслі біля каміна і вдесяте перечитував “Літаючи з “Гарматами”.
Герміона суворо глянула й на нього:
- Гаррі, я думала, що хоч ти робиш щось корисне, навіть якщо не вчиш протиотрути!
- Наприклад? - спитав Гаррі, спостерігаючи, як Джо Дженкінс із “Гармат” метнув бладжера в напрямку загонича “Кажанів з Проклятого замку”.
- Яйце! - прошипіла Герміона.
- Та ну, Герміоно, до двадцять четвертого лютого ще далеко, - сказав Гаррі.
Він тримав яйце у валізі і не заглядав у нього з часу святкового вечора після першого завдання. Зрештою, залишалося цілих два з половиною місяці, щоб дізнатися, що означають усі ті пронизливі завивання.
- Та на це ж може піти цілий тиждень! - обурилася Герміона. - Ти будеш наче ідіот, якщо всі знатимуть, яке наступне завдання, а ти - ні!
- Дай йому спокій, Герміоно, Гаррі заслужив відпочинок, - сказав Рон. Він якраз розмістив дві останні карти на вершечку замку, і цілісінька споруда вибухнула, обсмаливши йому брови.
- Прикольно виглядаєш, Рон... Пасуватимеш до своєї святкової мантії.
Це були Фред і Джордж. Вони підсіли за стіл до Гаррі, Рона та Герміони, якраз коли Рон визначав, наскільки серйозні його ушкодження.
- Рон, позичиш Левконію? - спитав Джордж.
- Ні, бо її зараз нема - полетіла з листом, - сказав Рон. - А що?
- Джордж хотів запросити її на бал, - саркастично кинув Фред.
- Нам треба відправити листа, йолопе, - сказав Джордж.
- І кому ж це ви пишете? - спитав Рон.
- Не пхай свого носа до чужого проса, бо я ще й його присмалю, - погрозливо замахав чарівною паличкою Фред. - То ви вже знайшли собі дівчат на бал?
- Ні.
- То поквапся, старий, бо всіх гарненьких порозбирають, - сказав Фред.
- А ти з ким ідеш? - поцікавився Рон.
- З Анжеліною, - відразу ж відповів Фред без найменшого сліду збентеження.
- Що? - вигукнув захоплений зненацька Рон. - Ти її вже запросив?
- Влучне запитання, - сказав Фред. Він повернув голову й гукнув через усю вітальню:
- Агов, Анжеліно!
Анжеліна, котра якраз базікала з Алісією Спінет, сидячи біля каміна, поглянула на нього.
- Що? - гукнула вона у відповідь.
- Хочеш піти зі мною на бал?
Анжеліна окинула Фреда оцінювальним поглядом.
- Ну добре, - сказала вона, повернулася до Алісії й продовжила балачку з ледь помітною усмішкою.
- Ну от, - сказав Фред до Гаррі та Рона, - все дуже просто.
Він звівся на ноги й позіхнув:
- Доведеться взяти шкільну сову. Ходімо, Джорджику... - І вони пішли.
Рон перестав обмацувати брови й поглянув на Гаррі крізь тліючий кістяк свого карткового замку.
- Ми таки повинні ворушитися... повинні когось запросити. Він правильно каже. Ми ж не хочемо в результаті опинитися поруч з парою тролів.
- Вибач, з ким? - аж спалахнула від обурення Герміона.
- Ну, знаєш, - гигикнув Рон, - краще я піду сам, ніж, скажімо, з Луїзою Міджен.
- У неї останнім часом набагато менше прищів. І вона дуже мила!
- У неї ніс перехняблений!
- Ага, зрозуміло, - наїжачилася Герміона. - Тобто ти готовий піти з гарненькою дівчиною, навіть якщо вона просто нестерпна?
- Е‑е‑е... ага, приблизно так, - погодився Рон.
- Я йду спати, - урвала розмову Герміона і, не сказавши більше й слова, подалася до сходів у дівчачу спальню.
* * *
Гоґвортці, бажаючи ще дужче вразити гостей з Бобатону та Дурмстренґу, вирішили на Різдво показати замок у всій красі. Коли його прикрасили, Гаррі відзначив, що таких чудових оздоб він у школі ще не бачив. Нетанучі бурульки прикріпили до поручнів мармурових сходів; на традиційні дванадцять ялинок у Великій залі начіпляли найрізноманітніших прикрас: від самосвітних жолудів до золотих, одначе живісіньких, сов, а лицарські обладунки зачаклували так, що, коли повз них хтось проходив, вони починали щедрувати. Це було неабищо - чути “Щедрик‑щедрик, щедрівочка...” у виконанні порожнього шолома, що знав лише половину слів. Кілька разів шкільний сторож Філч мусив витягати з обладунків Півза, що взяв собі за звичку там ховатися і в перервах між щедрівками горлав придумані ним самим віршики нещедрувального змісту.
Гаррі ще й досі не запросив Чо на бал. Вони з Роном страшенно хвилювалися, але, як зауважив Гаррі, Рон без партнерки не здаватиметься таким дурнем, як він сам - адже Гаррі разом з іншими чемпіонами мав відкривати бал.
- Про запас завжди залишається Плаксива Мірта, - похмуро пожартував він, маючи на увазі привидку, що оселилася в дівчачому туалеті на третьому поверсі.
- Гаррі, треба просто зціпити зуби й запросити, - сказав Рон у п’ятницю вранці таким тоном, наче вони збираються штурмувати неприступну фортецю. - Давай домовимось: коли зустрінемося ввечері у вітальні, то в обох уже будуть партнерки. Згоден?
- Е‑е‑е... Добре, - погодився Гаррі.
Проте щоразу, коли він того дня бачив Чо - на перерві, на обіді, і раз по дорозі на історію магії, - вона була оточена приятельками. Невже вона ніколи не ходить сама? Може, підстерегти її, як ітиме в туалет? Ба ні - здавалося, що навіть туди її супроводжують четверо чи п’ятеро дівчат. Але якщо не запросити її якнайшвидше, то її обов’язково запросить хтось інший.
Він ніяк не міг зосередитися на Снейповій контрольній з протиотрут, і в результаті забув додати основний складник - шлунковий камінь бізор. Це означало найнижчу оцінку, але Гаррі було байдуже. Він збирав усю свою відвагу для рішучого вчинку. Щойно прозвучав дзвінок, Гаррі схопив портфель і помчав до підвальних дверей.
- Побачимося на вечері, - гукнув він до Рона й Герміони і кинувся сходами нагору.
Йому треба було просто відкликати Чо на одне слово... Шукаючи її, він пробіг кількома коридорами і, навіть швидше, ніж сподівався, наткнувся на Чо - вона саме виходила з уроку захисту від темних мистецтв.
- Е‑е‑е... Чо... Можна тебе на хвилинку?
“Хоч би ж не так неприховано хихотіли”, - зі злістю подумав Гаррі про подруг Чо. Добре, що хоч вона не сміялася.
- Звичайно, - сказала вона і відійшла з ним так, щоб не чули однокласниці.
Гаррі повернувся до неї, і шлунок його дивно підскочив - так буває, коли пропустиш сходинку, спускаючись додолу.
- Е‑е‑е... - протяг він.
Він просто не міг сказати їй цього. Просто не міг. Але ж мусив. Чо розгублено дивилася на нього.
Слова вилетіли раніше, ніж язик їх промовив.
- Хочнабалзіною?
- Що? - не зрозуміла Чо.
- Хочеш... хочеш піти на бал зі мною? - спитав Гаррі. І чому він почервонів саме в цю мить? Чому?
- Ох! - Чо почервоніла теж. - Ох, Гаррі, мені страшенно прикро, - було видно, що це справді так. - Я вже пообіцяла іншому хлопцеві.
- А‑а... - тільки й сказав Гаррі.
Він почувався вкрай незвично: ще мить тому всередині все звивалося, мов клубок змій, а тепер здавалося, що в животі в нього порожнеча.
- Що ж, - сказав він, - нічого страшного.
- Мені дуже‑дуже прикро, - тихо повторила вона.
- Усе нормально, - сказав Гаррі.
Вони стояли, дивлячись одне на одного.
- Ну... - нарешті обізвалася Чо.
- Так, - сказав Гаррі.
- Ну то па‑па, - сказала Чо, і, все ще червона, пішла.
- З ким ти йдеш? - не стримавшись, гукнув їй услід Гаррі.
- З Седриком, - відповіла Чо. - З Седриком Діґорі.
- А‑а, ясно.
Гаррі відчув, що його нутрощі знову повернулися на місце. Але тепер вони були налиті свинцем.
Геть забувши про вечерю, він повільно підіймався до ґрифіндорської вежі. З кожним кроком у голові відлунював голос Чо: “Седрик... Седрик Діґорі.” Седрик уже починав був Гаррі подобатись, незважаючи навіть на те, що той якось був переміг його у квідич, і що був гарний, популярний і улюблений чемпіон більшості школярів. Тепер Гаррі раптом зрозумів, що насправді Седрик - лише нікчемний красунчик з курячими мізками.
- Казкові вогні, - отупіло промовив він до Гладкої Пані - учора пароль було змінено.
- Так, авжеж, дорогенький! - провуркотіла вона, розгладила нову блискучу стрічку у волоссі, нахилилася вперед і пропустила його.
Гаррі увійшов до вітальні, озирнувся і, на свій подив, помітив Рона, котрий сидів у найдальшому кутку з посірілим обличчям. Біля нього сиділа Джіні й говорила щось підкреслено тихо й заспокійливо.
- Роне, що сталося? - спитав Гаррі, підходячи.
Рон поглянув на нього з виглядом невимовного жаху.
- Нащо я це зробив? - ошаліло спитав він. - Не знаю, що на мене найшло!
- Що ж ти зробив? - допитувався Гаррі.
- Він... запросив Флер Делякур піти з ним на бал, - пояснила Джіні. Видно було, що вона намагається приховати посмішку, продовжуючи зі співчуттям погладжувати Ронову руку.
- Що‑що?! - не повірив Гаррі.
- Не знаю, що на мене найшло! - задихався Рон. - На що я розраховував? Там було повно людей... скрізь... я, мабуть, сказився... усі ж це бачили! Я проходив повз неї у вестибюлі - вона якраз розмовляла з Діґорі - і тут на мене найшло. Я її запросив!
Рон застогнав і затулив обличчя долонями. При цьому й далі бурмотів:
- Вона подивилася на мене, як на якогось морського слизняка. Нічого навіть не відповіла. А я... н‑не знаю... нарешті отямився, чи що, і - драла!
Книга: Джоан К. Ролінг. ГАРРІ ПОТТЕР І КЕЛИХ ВОГНЮ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
