Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Джоан К. Ролінг. ГАРРІ ПОТТЕР І КЕЛИХ ВОГНЮ
- А тепер прошу привітати... національну збірну Ірландії! - загорлав Беґмен. - Ось вони... Коннолі!.. Раян!.. Трой!.. Малет!.. Моран!.. Квіґлі! І‑і‑і‑і‑і‑і... Линч!
Над полем блискавично промайнули сім зелених плям. Гаррі покрутив на всеноклі трибок і гравці сповільнили свій рух. Тепер він зміг прочитати на їхніх мітлах напис “Вогнеблискавка”, а також розібрати прізвища, вишиті сріблом у них на спинах.
- А зараз - суддя матчу, що прибув аж з Єгипту, достойний чарголова Міжнародної асоціації квідичу Гасан Мустафа!
На поле вийшов невисокий і худорлявий чарівник. Він був геть лисий, зате мав пишні, як у дядька Вернона, вуса та мантію, сліпучо‑золоту, як і весь стадіон. З‑під його вусів стирчав срібний свисток. В одній руці суддя тримав мітлу, а в другій - велику дерев’яну коробку. Гаррі знову виставив трибок всенокля на нормальну швидкість і почав дивитися, як Мустафа осідлав мітлу і відкрив коробку. З неї вилетіли чотири м’ячі - яскраво‑червоний квафел, два чорні бладжери і (Гаррі встиг його побачити тільки на частку секунди) малесенький крилатий Золотий снич. Різко свиснувши у свисток, Мустафа злетів у повітря вслід за м’ячами.
- Почало‑о‑о‑о‑ося! - заволав Беґмен. - М’ячем володіє Малет! Трой! Моран! Дімітров! Знову Малет! Трой! Левський! Моран!
Гаррі ще ніколи не бачив такої гри в квідич. Він так міцно притискав до очей всенокля, що окуляри аж врізалися в перенісся. Гравці шугали неймовірно швидко. Загоничі так блискавично кидали одне одному квафела, що Беґмен ледве встигав називати їхні прізвища. Гаррі знову покрутив трибок “сповільнення” з правого боку всенокля і натис кнопку “коментар” згори. Гравці негайно сповільнили рух, а впоперек лінз поповзли сліпучі пурпурові літери.
“Бойовий порядок “Голова яструба” - прочитав Гаррі й побачив, як троє ірландських загоничів - Трой у центрі, а загонички Малет та Моран з боків і трохи позаду - нападали на болгар. “Фінт Порскова” - з’явився наступний напис, коли Трой удав, що злітає з квафелом угору, і цим відтяг на себе болгарську загоничку Іванову, а тоді кинув квафела Моран. Болгарський відбивач Волков щосили вдарив бладжера своєю невеличкою биткою і скерував його на Моран. Моран пірнула вниз, щоб ухилитися від бладжера, й випустила квафела, якого мерщій підхопив Левський, що чатував, кружляючи внизу під Моран.
- ТРОЙ ЗАБИВАЄ! - загорлав Беґмен, а стадіон вибухнув шквалом оплесків та криків. - 10:0 на користь Ірландії!
- Що? - крикнув Гаррі, рвучко позираючи всеноклем на всі боки. - Але ж Левський упіймав квафела!
- Гаррі, якщо не будеш дивитися на нормальній швидкості, то пропустиш усе на світі! - крикнула Герміона. Вона підстрибувала й розмахувала руками, поки Трой робив над стадіоном коло пошани. Гаррі швидко зиркнув поверх усенокля й побачив, що леприкони знову знялися в повітря й утворили великий сяючий трилисник. З другого боку поля на все це похмуро позирали віїли.
Гаррі, злий на себе самого, знову поставив трибок на нормальну швидкість, а гра тим часом поновилася.
Гаррі дуже добре відчував тонкощі квідичу: було очевидно, що ірландські загоничі грають блискуче. Вони бездоганно доповнювали одне одного і немовби читали думки партнерів, обираючи найдосконаліші позиції. Стрічка в Гаррі на грудях без упину вигукувала їхні прізвища: “Трой... Малет... Моран!” За наступні десять хвилин Ірландія забила ще двічі, довівши рахунок до 30:0, чим викликала громове ревіння та оплески своїх прихильників у зеленому одязі.
Гра ставала дедалі швидшою, але й брутальнішою. Болгарські відбивачі Волков і Вулчанов люто гатили по бладжерах, цілячись в ірландських загоничів і заважаючи їм виконувати свої найкращі фінти. Двічі вони змусили їх розлетітися навсібіч, а тоді, нарешті, Іванова прорвала ірландську оборону, перехитрила воротаря Раяна й забила Ірландії перший гол.
- Затуліть вуха! - крикнув містер Візлі, бо віїли почали на радощах танцювати.
Гаррі ще й очі заплющив - не хотів відволікатися від матчу. Минуло кілька секунд, і він відважився глянути на поле. Віїли вже не танцювали, а болгари знову заволоділи квафелом.
- Дімітров! Левський! Дімітров! Іванова... ох, ви тільки погляньте! - гримів Беґмен.
Сто тисяч чаклунів і чарівниць раптом затамували подих, бо двоє ловців, Крум і Линч, промайнувши повз усіх загоничів, каменем почали падати до землі, немовби вистрибнули з літака без парашутів. Гаррі стежив за ними через усенокль, намагаючись побачити снича...
- Вони зараз розіб’ються! - заверещала Герміона.
І майже не помилилася... в останню мить Віктор Крум вийшов з піке й шугонув угору. А от Линч гупнувся об землю з глухим ударом, який було чути по всьому стадіоні. Ірландські вболівальники застогнали.
- Дурень! - у розпачі вигукнув містер Візлі. - Крум прикидався!
- Тайм‑аут! - заволав Беґмен. - Фахівці‑чармедики поспішають на поле, щоб оглянути Айдана Линча!
- Усе буде добре! Подумаєш, заорав носом! - заспокоював Чарлі Джіні, що перелякано перехилилася через бар’єр ложі. - Хоч Крум саме цього й добивався...
Гаррі поспіхом натис на всеноклі кнопки “повтор” та “коментар”, покрутив трибок швидкості і приклав усенокль до очей.
Знову дивився в сповільненому темпі, як Крум і Линч пірнули вниз. У лінзах з’явився яскравий пурпуровий напис “Фінт Вронського - небезпечний ловецький прийом”. Він побачив напружене й зосереджене обличчя Крума, котрий вийшов з піке буквально в останню секунду, тоді як Линч вгатився в землю, і зрозумів - Крум не гнався за сничем, він просто обдурив Линча. Гаррі ще ніколи не бачив такого польоту. Здавалося, що Крум узагалі не користується мітлою. Він так легко рухався в повітрі, наче був невагомий. Гаррі переставив усенокль на нормальну швидкість і спрямував його на Крума. Той тепер кружляв високо над Линчем, котрого чармедики приводили до тями якимось зіллям. Гаррі ще пильніше придивився до Крумового обличчя й побачив, як його темні очі зиркали скрізь по полю, що було далеко‑далеко, метрів з тридцять, унизу. Поки Линч був непритомний, він не гаяв часу і безперешкодно роззирався за сничем.
Нарешті Линч звівся на ноги, осідлав під збадьорливі вигуки зеленого моря прихильників свою “Вогнеблискавку” й злетів у повітря. Після його повернення в команди Ірландії ніби відкрилося друге дихання. Коли знову пролунав свисток Мустафи, загоничі почали діяти так майстерно, що Гаррі аж рота роззявив.
Промайнуло ще п’ятнадцять швидких і шалених хвилин, за які Ірландія забила ще десять голів. Ірландці тепер вели з рахунком 130:10, а гра ставала дедалі бруднішою.
Коли Малет уже вкотре помчала до воріт, затиснувши під рукою квафела, їй назустріч вилетів болгарський воротар Зоґраф. Усе сталося так швидко, що Гаррі нічого не помітив, але обурення ірландських уболівальників і довгий пронизливий свисток Мустафи свідчили про якесь порушення.
- Мустафа робить зауваження болгарському воротареві за удар ліктем! - повідомив Беґмен збуджених глядачів. - І ось... так і є, Ірландія проб’є штрафний удар!
Леприкони, що здійнялися в повітря розлюченим осиним роєм, коли було порушено правила щодо Малет, тепер утворили своїми тілами напис: “ГИ‑ГИ‑ГИ!”. Віїли з другого боку поля скочили на ноги, сердито розметали навсібіч волосся і знову почали танцювати.
Брати Візлі й Гаррі позатикали пальцями вуха, але Герміона, що й не думала цього робити, невдовзі вже смикала Гаррі за руку. Він глянув на неї, а вона нетерпляче витягла йому пальці з вух.
- Дивися на суддю! - захихотіла вона.
Гаррі глянув на поле. Гасан Мустафа приземлився прямо перед віїлами‑танцюристками й поводився дуже дивно. Він вигравав м’язами і збуджено розгладжував вуса.
- Е ні, це вже занадто! - вигукнув Лудо Беґмен, ледве стримуючи сміх. - Та штурхоніть же хто‑небудь того суддю!
На поле вибіг чармедик, що й сам затуляв вуха пальцями. Він ударив Мустафу ногою по гомілці, і Мустафа, здається, отямився. Гаррі знову подивився у всенокля й побачив, як присоромлений суддя репетує на віїл, які врешті‑решт неохоче припинили танець і тепер стояли бунтівною зграєю.
- Якщо я не помиляюся, Мустафа робить спробу видалити з поля живих талісманів болгарської збірної! - пролунав Беґменів голос. - Такого ми ще ніколи не бачили... ох, не доведе це до добра...
І справді: болгарські відбивачі Волков та Вулчанов підлетіли до Мустафи й почали йому щось сердито доводити, показуючи на радісних леприконів, які утворили тепер напис: “ГЕ‑ГЕ‑ГЕ”. На Мустафу аргументи болгар не справили жодного враження. Він жестом звелів їм летіти геть, а коли вони відмовилися, двічі коротко свиснув.
- Два штрафні проб’є Ірландія! - оголосив Беґмен, а болгарські вболівальники сердито запротестували. - Буде краще, якщо Волков з Вулчановим знову сядуть на мітли... вони так і зробили... а квафел тим часом у Троя...
Напруга у грі зросла до небаченого рівня. Відбивачі обох команд не знали жалю. Волков і Вулчанов особливо люто розмахували своїми битками, не дбаючи, хто потрапить під удар - бладжер чи суперник. Дімітров налетів просто на Моран, що володіла квафелом, і мало не збив її з мітли.
- Штрафний! - закричали в один голос ірландські вболівальники й схопилися на ноги, здійнявши на трибунах велику зелену хвилю.
- Штрафний! - відгукнувся луною посилений чарами голос Лудо Беґмена. - Дімітров порушив правила... він навмисне зіштовхнувся з Моран... має бути ще один штрафний... так і є, ось і свисток!
Леприкони знову злетіли в повітря і цього разу утворили контури велетенської долоні, якою показали дуже непристойний жест віїлам. Тут уже віїли втратили над собою контроль. Вони кинулися на поле й почали жбурляти в леприконів цілі жмені вогню. Гаррі стежив за ними у всенокля й бачив, що зараз вони були аж ніяк не вродливі. Навпаки, їхні обличчя перетворилися на люті й гостродзьобі пташині голови, а з плечей випнулися довгі лускаті крила...
- Бачите, хлопці, - закричав містер Візлі, пересилюючи галас юрби, - тому й кажуть, що зовнішність оманлива!
Чарівники з міністерства кинулися на поле, щоб розборонити віїл та леприконів, але це їм не вдалося. Вгорі розгорталася ще лютіша битва. Гаррі ледве встигав повертати голову зі всеноклем, намагаючись устежити за квафелом, що кулею перелітав з одних рук в інші...
- Левський... Дімітров... Моран... Трой... Малет... Іванова... знову Моран... Моран... МОРАН ЗАБИВАЄ!
Але радісні вигуки ірландських вболівальників потонули у верещанні віїл, у стрілянині чарівних паличок міністерських працівників та в розлюченому ревінні болгар. Матч не припинявся ні на мить. Тепер квафелом заволодів Левський, потім Дімітров...
Ірландський відбивач Квіґлі щосили лупнув бладжера, цілячись у Крума. Той не встиг ухилитись, і бладжер врізався йому в обличчя.
Стадіон обурено загув. Крумові, здається, зламали носа, юшила кров, але суддівський свисток мовчав. Гасан Мустафа не стежив за грою, бо якась віїла підпалила хвіст його мітли, жбурнувши на нього пригорщу вогню.
Гаррі бачив, що Крум травмований, і дивувався, чому цього не помічають. Хоч він і підтримував Ірландію, але ж Крум явно був сьогодні найефектнішим гравцем. Рон, здається, думав так само.
- Треба взяти тайм‑аут! Він же не може грати, гей!..
- Глянь на Линча! - заволав Гаррі.
Ірландський ловець зненацька пірнув до землі, і Гаррі був переконаний, що це вже не фінт Вронського, а щось справжнє...
- Він побачив снича! - крикнув Гаррі. - Це точно! Дивись на нього!
Півстадіону вже збагнуло, що діється. Вболівальники ірландської збірної зірвалися на ноги, підбадьорюючи свого ловця... але Крум сів йому на хвіст. Як він міг хоч щось бачити, Гаррі собі не уявляв. З Крумового носа бризкала кров, але болгарин уже наздогнав Линча, й вони знову мчали разом до землі...
- Вони розіб’ються! - заверещала Герміона.
- Ні! - крикнув Рон.
- Тільки Линч!!! - заволав Гаррі.
І справді - Линч уже вдруге на повній швидкості врізався в землю, і його відразу ледь не затоптала зграя розлючених віїл.
- Снич, а де снич? - репетував Чарлі.
- Він його впіймав... Крум упіймав... кінець грі! - крикнув Гаррі.
Крум, на червоній мантії якого блищала кров, поволі здіймався вгору. У його випростаній руці виблискував золотий м’ячик. На табло спалахнув напис: “БОЛГАРІЯ: 160 - ІРЛАНДІЯ: 170”. Ніхто ще не збагнув, що сталося. А далі, повільно, ніби заводилися двигуни велетенського реактивного літака, почав наростати гул серед ірландських уболівальників, а невдовзі всі вони вже оглушливо ревіли з захвату.
- ІРЛАНДІЯ ВИГРАЛА! - заволав Беґмен, якого, як і ірландців, ошелешило несподіване закінчення матчу. - КРУМ ПІЙМАВ СНИЧА... АЛЕ ПЕРЕМОГЛА ІРЛАНДІЯ... о, Боже, хто б міг таке подумати!..
- Навіщо він ловив того снича? - дивувався Рон, підстрибуючи й аплодуючи разом з усіма. - Крум закінчив гру, коли Ірландія була попереду на сто шістдесят очок, от ідіот!
- Він знав, що її вже не наздогнати, - крикнув у відповідь Гаррі, також нестямно плескаючи в долоні, - ірландські загоничі були фантастичні... він вирішив принаймні поставити ефектну крапку, от і все...
- Який він відважний, правда? - Герміона нахилилась і стежила, як приземлився Крум, і як до нього кинувся цілий гурт чармедиків, розкидаючи леприконів та віїл, що й далі борюкалися між собою. - Але що з нього зробили...
Гаррі знову приклав до очей всенокля. Важко було побачити, що діється внизу, бо над усім полем ширяли тріумфуючі леприкони, та все ж Гаррі помітив Крума, оточеного чармедиками. Той сердито відганяв їх від себе. Довкола зібралися його товариші по команді, пригнічено похнюпивши голови. Неподалік, під дощем золота, що його сипали леприкони, радісно витанцьовували ірландські гравці. Над стадіоном майоріли прапори і лунав гімн Ірландії. Віїли знову стали чарівними жінками, однак мали тепер жалюгідний і нещасний вигляд.
- Ми боролісса одважно, - пролунав за спиною Гаррі похмурий голос. Він озирнувся - то був болгарський міністр магії.
- То ви розмовляєте по‑нашому! - обурено вигукнув Фадж. - А я цілий день спілкувався з вами на миґах!
- Але то біло дуже смешно, - знизав плечима болгарський міністр.
- І ось ірландська збірна виконує коло пошани, оточена живими талісманами, а тим часом до Верхньої ложі заносять кубок світу з квідичу! - прогримів Беґмен.
Гаррі ледь не осліп від яскравого світла, що зненацька залило Верхню ложу, щоб її було видно з усіх трибун. Примружившись, він побачив, як двоє засапаних чаклунів занесли в ложу величезний золотий кубок. Вони передали його Корнеліусу Фаджу, котрий ще й досі був роздратований тим, що цілісінький день дарма жестикулював.
- Привітаймо наших відважних невдах - збірну Болгарії! - вигукнув Беґмен.
Сходами до ложі піднялися семеро переможених болгарських гравців. Стадіон загримів вдячними оплесками. Гаррі бачив десятки тисяч всеноклів, що виблискували лінзами в їхньому напрямку.
Болгари один за одним заходили в ложу, а коли Беґмен вигукував їхні імена, обмінювалися потисками рук зі своїм міністром і з Фаджем. Крум, останній у черзі, вигляд мав жахливий. На його закривавленому обличчі світилися синцями два підбиті ока. Він ще й досі стискав у долоні снича. Гаррі помітив, що на землі Крум здавався незграбнішим, ніж у повітрі. Він був клишоногий і сутулий. Та коли оголосили його ім’я, весь стадіон оглушливо заревів.
Потім настала черга збірної Ірландії. Айдана Линча підтримували Моран і Коннолі. Після другого зіткнення з землею він геть очманів і очі в нього дивилися в різні боки. Проте він радісно всміхнувся, коли Трой і Квіґлі підняли над головою кубок, а стадіон захоплено заревів. Гарріні долоні аж заніміли від оплесків.
Нарешті, коли збірна Ірландії пішла з ложі, щоб виконати чергове коло пошани (Айдан Линч сів ззаду на мітлу Коннолі, міцно вхопив його за пояс і далі очманіло шкірився), Беґмен спрямував чарівну паличку собі на горло і пробурмотів: “Квіетус”.
- Про це говоритимуть багато років, - хрипко сказав він, - така несподівана розв’язка... прикро, що так швидко все закінчилося... а... так, так, я ж вам винен... скільки?
Це Фред і Джордж перелізли через спинки крісел і зупинилися перед Лудо Беґменом з простягнутими руками й усмішками від вуха до вуха.
Розділ дев’ятий ЧОРНА МІТКА
- Ви ж лише матері не кажіть, що грали на гроші, - благав Фреда й Джорджа містер Візлі, коли вони поволі спускалися сходами, застеленими багряною килимовою доріжкою.
- Не бійся, тату, - весело сказав Фред, - ми на ці гроші маємо грандіозні плани й не хочемо, щоб їх у нас конфіскували.
Містер Візлі на мить замислився, ніби хотів поцікавитися, що то за плани, але передумав.
Незабаром вони злилися з юрбою, що, мов повінь, ринула зі стадіону до наметових містечок. У нічному повітрі лунали охриплі співи, над головами шугали леприкони, регочучи й розмахуючи ліхтариками, а вони верталися тією ж освітленою стежкою, що й прийшли. Коли нарешті добралися до наметів, ніхто не хотів спати, та й довколишній галас цьому не сприяв, тож містер Візлі погодився, що перед сном усі ще можуть випити по чашці какао. Невдовзі відновилися жваві суперечки про матч. Містера Візлі втягли в палку дискусію з Чарлі, і лише тоді, коли Джіні заснула просто за столиком, розливши по підлозі гаряче какао, містер Візлі припинив словесний герць і звелів усім лягати спати. Герміона й Джіні пішли до сусіднього намету, а Гаррі та решта Візлів переодяглися в піжами й позалазили в ліжка. У наметовому містечку й далі лунали співи та відлунювало дивне бахкання.
- Добре, що я не на службі, - сонно пробурмотів містер Візлі, - бо інакше мусив би йти й казати ірландцям, щоб вони перестали святкувати.
Гаррі лежав на другому ярусі ліжка, якраз над Роном, дивився на брезентову стелю шатра, стежив за мерехтіннями леприконівських ліхтариків, коли ті час від часу пролітали десь поблизу, і згадував найефектніші Крумові фінти. Йому аж свербіло сісти на власну “Вогнеблискавку” і спробувати фінт Вронського... Олівер Вуд чомусь ніколи не показував на своїх схемах, як виконується цей прийом... Гаррі бачив себе в мантії з власним прізвищем на спині й уявляв дивовижне відчуття, коли реве стотисячний стадіон, а над ним лунає голос Лудо Беґмена: “А тепер вітайте... Поттера! “
Гаррі навіть не знав, заснув він чи ні - фантазуючи про політ у Крумовому стилі, він міг і справді непомітно провалитися в сон, - але зненацька закричав містер Візлі.
- Вставайте! Роне... Гаррі... мерщій, уставайте, негайно!
Гаррі рвучко сів на ліжку, зачепивши головою стелю шатра.
- Що трапилося? - запитав він.
Гаррі відчув, що сталася якась біда. В наметовому містечку був інший, ніж досі, шум. Змовкли співи. Лунали крики, люди кудись бігли.
Він зіскочив з ліжка і почав намацувати одяг, але містер Візлі, що натяг джинси прямо на піжаму, крикнув: - Нема коли, Гаррі... хапай куртку й біжи надвір... швидко!
Гаррі зробив, як йому звелено, і вискочив з намету, Рон - услід за ним.
У світлі кількох вогнищ, які ще не встигли згаснути, Гаррі побачив людей, що бігли до лісу, тікаючи від чогось, що рухалося до них полем. Блискали дивні спалахи й чулися звуки, схожі на постріли. До них долинали образливі вигуки, розкоти сміху та п’яні крики. Потім спалахнуло різке зелене світло, що осяяло все навкруги.
Юрба чаклунів, що тісно збилися докупи й скерували вгору свої чарівні палички, повільно рухалася полем. Гаррі примружився, щоб їх роздивитися... Вони ніби не мали облич... він збагнув, що їхні голови ховалися під каптурами, а лиця - під масками. Високо над ними в повітрі пливли чотири постаті, всі химерно викривлені. Виникало враження, що чаклуни в масках були ляльководами, а постаті вгорі - маріонетками, що рухалися завдяки невидимим мотузкам, які тяглися до них з чарівних паличок. Дві постаті з чотирьох були дуже маленькі.
До цієї юрби приєднувалися нові й нові чаклуни, вони реготали й показували на летючі тіла. Намети валилися під натиском розбухлої юрби. Раз чи двічі Гаррі помічав, як хтось із цієї зграї за допомогою чарівної палички вибухом знищував намет, що загороджував йому дорогу. Деякі шатра загорілися. Крики гучнішали.
Коли якийсь палаючий намет освітив постаті, що пливли в повітрі, Гаррі одну впізнав - то був містер Робертс, розпорядник наметового містечка. Інші три постаті були, мабуть, його дружиною й дітьми. Хтось у натовпі перекинув місіс Робертс догори ногами, скерувавши на неї чарівну паличку. Нічна сорочка впала їй на голову, оголивши ноги в широких панталонах. Вона намагалася себе прикрити, а натовп унизу гиготів і улюлюкав.
- Маразм! - пробурмотів Рон, дивлячись, як найменше маґлівське дитинча закружляло дзиґою на величезній висоті. При цьому голова його теліпалася з боку на бік.
- Вони якісь хворі...
До них підбігли Герміона й Джіні, натягуючи куртки на нічні сорочки, а містер Візлі поспішав слідом за ними. Тієї ж миті з хлопчачого намету вискочили уже вдягнені Білл, Чарлі й Персі. Вони засукали рукави й тримали напоготові чарівні палички.
- Ми біжимо на допомогу міністерству - крикнув містер Візлі, теж підкочуючи рукави. - А ви всі тікайте в ліс і тримайтеся разом. Я прийду по вас, коли ми все владнаємо!
Білл, Чарлі й Персі вже мчали назустріч непроханим гостям. Містер Візлі кинувся за ними. Звідусіль збігалися міністерські чаклуни. Юрба, над якою пливла в повітрі родина Робертсів, насувалася все ближче.
- Ходімо, - схопив Фред за руку Джіні й потяг її до лісу.
Гаррі, Рон, Герміона і Джордж помчали слідом. Коли добігли до дерев, то озирнулися. Юрба під родиною Робертсів стала ще більша. Міністерські чаклуни намагались пробитися в центр натовпу до відьмаків у каптурах, але це було непросто. Вдатися до чарів вони побоювалися, бо тоді родина Робертсів могла б упасти з висоти на землю.
Кольорові ліхтарі, що освітлювали стежку до стадіону, вже згасли. Між деревами навпомацки блукали темні постаті. Плакали діти. В холодному нічному повітрі довкола них відлунювали тривожні крики й перелякані голоси. Зусібіч Гаррі штовхали люди, чиїх облич він не бачив.
Раптом закричав від болю Рон.
- Що таке? - стривожилася Герміона й так різко зупинилася, що Гаррі на неї наштовхнувся. - Роне, де ти? Яка дурість... Лумос!
Вона засвітила чарівну паличку і спрямувала вузенький промінь на стежку. Рон, простягтись, лежав на землі.
- Зачепився за корінь, - сердито пояснив він, зводячись на ноги.
- Ну, канєшно, з такими лапами важко не зачепитися, - почувся ззаду лінивий голос.
Гаррі, Рон і Герміона різко обернулися. Недалечко від них сперся об стовбур цілком спокійний Драко Мелфой. Він склав на грудях руки і крізь прогалину між деревами поглядав на те, що діялося в наметовому містечку.
Рон порадив Мелфоєві піти в таке місце, про яке б ніколи не сказав у присутності місіс Візлі.
- Фільтруй базар, Візлі, - блиснув безбарвними очима Мелфой. - Краще самі туди валіть. Ви ж не хочете, щоб і її побачили?
Він кивнув на Герміону, і тієї ж миті в наметовому містечку немовби вибухнула бомба, а дерева освітив зелений спалах.
- Що ти маєш на увазі? - з викликом спитала Герміона.
- Карочє, Ґрейнджер, вони ж ловлять маґлів, - пояснив Мелфой. - Може, й ти хочеш освітити небо своїми панталонами? То підожди тут... вони вже близько. Ото буде реготу!
- Герміона - чарівниця, - гаркнув Гаррі.
- Як собі хочеш, Поттер, - лиховісно вишкірився Мелфой. - Карочє, ждіть тут і побачите, чи внюхають вони бруднокровку.
- Заткни свою пащу! - крикнув Рон. Усі вони знали, що “бруднокровка” - то вкрай непристойне слово, яким обзивають чарівниць та чарівників, що мають батьків‑маґлів.
- Роне, не зважай, - швидко схопила його за руку Герміона, бо Рон уже кинувся був до Мелфоя.
За деревами щось бабахнуло з нечуваною силою. Поблизу закричали люди.
Мелфой тихо реготнув. - Що, налякалися? - ліниво мовив він. - Ваш старий сказав, щоб ви ховалися? І що він там тіпа робить... хоче рятувати маґлів?
- А де твої батьки? - спитав розлючено Гаррі. - Там, у тих масках, мабуть?
Мелфой глузливо глянув на Гаррі.
- Поттер, якби вони там і були, то я б тобі однак не сказав.
- Годі вже, - гидливо глянула на Мелфоя Герміона, - ходімо, пошукаємо інших.
- Карочє, не дуже виставляй свою кучеряву макітру, Ґрейнджер, - далі глузував Мелфой.
- Ходімо, - повторила Герміона й потягла за собою Гаррі з Роном.
- Його батько серед тих, що в масках! Це точно! - люто вигукнув Рон.
- Сподіваюся, що міністерство його впіймає! - палко мовила Герміона. - Ну, що таке, де ж усі наші?
Фреда, Джорджа й Джіні ніде не було видно, зате на дорозі юрмилося багато інших людей, які нервово озиралися на бешкети в наметовому містечку.
Коло стежки галасливо сперечалася зграйка підлітків у піжамах. Коли Гаррі, Рон і Герміона проходили поруч, до них обернулася дівчина з густим кучерявим волоссям і швидко спитала:
- Ou est Madame Maxime? Nous l’avons perdue...
- Е‑е... що? - не зрозумів Рон.
- О... - дівчина відвернулася, а пізніше вони чітко почули, як вона сказала “Оґвортс”.
- Бобатон, - пробурмотіла Герміона.
- Що? - перепитав Гаррі.
- Вони, мабуть, з Бобатону, - пояснила Герміона. - Не чув? Бобатонська академія магії... Я про неї читала в “Огляді магічних освітніх закладів Європи”.
- А‑а, ось воно що, - мовив Гаррі.
- Фред із Джорджем не могли зайти так далеко, - здивувався Рон, а тоді витяг чарівну паличку, засвітив її так само, як Герміона, і придивився до стежки. Гаррі понишпорив у кишенях куртки за своєю чарівною паличкою... але не знайшов її. Там не було нічого, крім усенокля.
- Ой ні! Не може бути... Я загубив чарівну паличку!
- Ти що, жартуєш?
Рон і Герміона підняли чарівні палички вище, щоб освітити вузенькими променями землю. Гаррі роззирнувся довкола, але своєї палички ніде не побачив.
- Може, ти забув її в наметі? - припустив Рон.
- Або вона випала з кишені, коли ми бігли? - стривожилася Герміона.
- Так, - промимрив Гаррі, - можливо...
У чаклунському світі він завжди носив чарівну паличку з собою, тож тепер, опинившись без неї в такій прикрій ситуації, відчував себе незахищеним.
Раптом щось зашаруділо, й вони аж підскочили. Поряд з кущів видиралася ельфиня‑домовичка Вінкі. Вона рухалась якось дивно, зі значними зусиллями, ніби хтось невидимий намагався втримати її на місці.
- Тут бути погані чаклуни! - розгублено пискнула вона, вилазячи з кущів. - Люди вгорі... високо в повітрі! Вінкі мусити тікати!
І вона зникла між деревами з того боку стежки, з писком і хеканням відбиваючись від чогось, що її не пускало.
- Що з нею таке? - здивовано глянув їй услід Рон. - Чому вона не може бігти нормально?
- Мабуть, не попросила дозволу ховатися, - припустив Гаррі. Він згадав Добі - щоразу, як той пробував зробити щось таке, що не сподобалося б Мелфоям, він починав сам себе лупцювати.
- Знаєте, з цими ельфами‑домовиками поводяться геть несправедливо! - обурилася Герміона. - Це ж просто рабство якесь! Той містер Кравч примусив її видертися на самісінький верх стадіону, хоч вона й боялася, а тепер він її ще й зачарував, і вона не може втекти, коли там нищать намети! Чому ніхто з цим не бореться?
- Але ж ельфи задоволені, - сказав Рон. - Ти ж чула, що Вінкі казала під час матчу... “Ельфам‑домовикам не можна веселитися”... Їй подобається, коли нею командують...
- Саме такі, як ти, Роне, - палко почала Герміона, - і підтримують прогнилі й несправедливі системи, бо їм просто ліньки...
На узліссі знову щось голосно бабахнуло.
- Може, підемо далі? - запропонував Рон, а Гаррі помітив, як гостро зиркнув він на Герміону.
Може, Мелфой казав правду; може, Герміоні й справді загрожувала більша небезпека, ніж їм усім. Вони рушили далі, а Гаррі усе нишпорив по кишенях, хоч добре розумів, що чарівної палички там нема.
Вони йшли темною стежкою глибше в ліс, не перестаючи виглядати Фреда, Джорджа і Джіні. Проминули групу ґоблінів, що хихотіли над мішком золота, яке, вочевидь, виграли, роблячи ставки під час матчу. Ґоблінів явно не турбувало те, що діялося в наметовому містечку. Ще далі стежка вивела їх у смугу сріблястого світла. Вони глянули поміж дерев і побачили трьох високих прекрасних віїл, що стояли на галявині, оточені зграйкою юних чаклунів, які галасливо щось доводили.
- Я щороку заробляю біля сотні мішків з ґалеонами, - кричав один з них. - Я - драконячий кат у Комітеті знешкодження небезпечних істот.
- Не бреши! - заверещав його товариш, - ти миєш посуд у “Дірявому Казані”... а от я - мисливець на упирів, я їх уже кокнув штук дев’яносто...
Третій юний чаклун, чиї прищі було видно навіть у невиразному сріблястому сяйві віїл, теж устряв до розмови: - А я, бляха‑муха, от‑от стану наймолодшим міністром магії! Стопудовенько!
Гаррі пирснув зі сміху. Він упізнав прищавого чаклуна. Його звали Стен Шанпайк, і насправді він був кондуктором триповерхового “Лицарського автобуса”.
Він хотів сказати про це Ронові, однак обличчя в того раптом змінилося, й наступної миті Рон заволав: - Чи я вам уже казав, що винайшов мітлу, яка долетить до Юпітера?
- Годі вже! - обурилася Герміона, рішуче схопила Рона за руку й потягла його далі.
Голоси віїл та їхніх залицяльників стихли аж тоді, як друзі зайшли в самісіньку гущавину лісу. Здається, вони були тут єдині.
Гаррі озирнувся. - Мабуть, зачекаємо тут... якщо хтось буде наближатися, ми почуємо за милю.
Не встиг це сказати, як із‑за найближчого дерева вигулькнув Лудо Беґмен.
Навіть у слабенькому світлі чарівних паличок було видно, що з Беґменом відбулася серйозна зміна. Не стало бадьорості й рум’янців, а в ході зникла пружність. Беґмен був дуже блідий і напружений.
- Хто це? - приглядався він, намагаючись розібрати в темряві їхні обличчя. - Що ви тут робите самі?
Книга: Джоан К. Ролінг. ГАРРІ ПОТТЕР І КЕЛИХ ВОГНЮ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
