Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Вільям Шекспір Ромео і Джульєтта Переклад Ірини Стешенко

ДІЯ ДРУГА

ПРОЛОГ

Входить хор.

Хор Кохання давнє впало, смертю зжерте,

Натомість юний пломінь запалав;

Ладен за першу він любов померти,

Та над усе Джульєтту покохав.

Ромео любить, ця любов взаємна,

Та певності в собі він не знайде!

Він ворога блага, вона ж таємно

Принаду з вудки згубної  краде.

Як ворог давній, він ввійти не сміє

З вітанням ніжним до коханки в дім.

Не має також жодной надії

Й вона на те, щоб бачитися з ним.

Час їх з'єднає, сили дасть кохання,

Й солодкі втіхи зменшать їх страждання.

(Виходить)

СЦЕНА І

Верона.- Фруктовий сад Капулетті.

Входить  Ромео.

Ромео  Куди ж іти, коли  я серцем тут?

Вернися ж, прах  земний. Знайди свій  центр.

(Перелазить через мур і зникає за ним)

Входить  Бенволіо з Меркуціо.

Бенволіо  Кузене, гей! Ромео!

Меркуціо Він розумний:

Я присягну, що він давно вже вдома

І ліг у постіль.

Бенволіо Ні, побіг сюди

І скочив через мур. Поклич його!

Меркуціо Я викличу його закляттям! Гей!

Ромео! Чудію наш і безумче!

З'явися нам хоч в образі зітхання!

Скажи одну лиш риму, й з мене досить;

Хоч скрикни:  «Ах!» Зримуй «любов» і «кров».

Промов Венері-кумоньці словечко

Чи подратуй її синка сліпого,

Хлопчиська Купідона, що так влучно

Пустив стрілу, й  король Кофетуа

В жебрачку раптом закохався! Ах!

Не чує, не зітхне й не ворухнеться!

Помер шаленець, та збуджу закляттям!

Я заклинаю ясними очима

Коханої твоєї Розаліни,

її чолом, пурпурними устами,

І ніжкою, і трепетним стегном,

І всім добром, що є в його сусідстві,-

З'явися нам ти в образі своїм!

Бенволіо Розсердиться на  тебе, як почує.

Меркуціо Не думаю.  Розсердив би, коли б

До дівчини коханої його

Закляттям  іншого закликав духа

І там, щоб залишив я їх удвох,

Оце було б образливо для нього.

Моє ж закляття  чесне і невинне.

Адже я тільки іменем коханки

Його до нас з'явитись заклинаю.

Бенволіп Ходімо! Між деревами сховавсь він

І зник у вогкій темряві  нічній.

Сліпа  його любов, їй  тьма до серця.

Меркуціо Якби  любов була сліпа і справді,

То не могла б тоді влучати в ціль.

Сидить він десь під деревом плодовим

І мріє, щоб кохана синьйорина,

Як стиглий плід, йому упала в руки...

О, щоб той плід  від стиглості порепав!

Бажаю, щоб  вона... Прощай! От дурень! -

Ромео, на добраніч! Я - в перини:

Похідне ліжко надто вже холодне.

Ходш?

Бенволіо Ходім. Шукать того даремно,

Хто не бажає, щоб його знайшли.

Виходять.

Входить Ромео.

Ромео  Сміється з шраму той, хто ран не мав.

Вгорі, край вікна, з'являється Джульєтта.

Та тихо! В тім вікні сяйнуло світло!

Там схід, сама ж Джульєтта - ясне сонце!

Зійди ж, прекрасне сонечко, і сяйвом

Блиск заздрісного місяця убий!

Він і без того зблід, він занедужав

Від прикрості, що ти - його служниця,

А все ж затьмарила його красою.

Тож не служи ревнивцеві блідому!

Весталчин одяг, бляклий, зеленавий

Лише безумці носять. Скинь його!

Он владарка моя, моє кохання!

Дізналася б вона, як я люблю!

Вона заговорила? Ні, мовчить...

Ну що ж. Нехай. Адже говорять очі.

Я відповім... Який-бо я зухвалець.

Ні, не до мене очі ці говорять.

Дві зірки найяскравіші на небі

Десь мають  пильні справи і повинні

На час покинути небесні сфери

Й очам її своє благання шлють -

За них тим часом сяяти в блакиті1.

О, що,  коли  б і справді тії очі

На небі сяли, зорі ж - на обличчі?

Обличчя ясні зорі ті затьмило б,

Як сонечко - ліхтар; та з неба ж очі

Лили б такі  потоки променисті,

Що всі пташки співати почали б,

Подумавши, що то вже сходить сонце!

На руку ось  схилилась край віконця,

Притиснувши долоню до щоки...

Якби мені за рукавичку бути

І доторкатись до щоки її!

Джульєтта  О лишенько!

Ромео Вона заговорила...

Мій світлий ангеле, мов ясні далі,

Ти сяєш наді мною серед ночі,

Як легкокрилий посланець небес

Перед очима вражених людей,

Що, голови закинувши, слідкують,

Як серед хмар лінивих він ширяє

І по ефіру грудях чистих плава.

Джульєтта Ромео! О, навіщо ти Ромео?

Зміни своє ім'я, зречися батька;

Як  ні, то присягни мені в  коханні,

І більше я не буду Капулетті.

Ромео

(вбік)

Послухать - чи  відповісти відразу?

Джульєтта Лише твоє ім'я - мій ворог лютий;

А ти - це ти, а зовсім не  Монтеккі...

Що є Монтеккі?  Таж чи так зовуть

Лице і плечі, ноги, груди  й руки

Або якусь частину тіла іншу?

О, вибери собі нове ім'я!

Та  що ім'я?  Назви хоч як троянду,

Не зміниться в ній аромат солодкий!

Хоч як назви Ромео - він Ромео.

Найвища досконалість все  ж при ньому.

Хоч би він був і  зовсім безіменний...

О, скинь же, скинь своє ім'я, Ромео!

Воно ж не є тобою, і  взамін

Візьми мене усю!..

Ромео Ловлю на слові!

Назви мене коханим, і умить

Я вдруге охрещусь і  більш ніколи

Не буду зватися Ромео.

Джульєтта Хто ти,

Що, притаївшись під серпанком ночі,

Мою підслухав таїну сердечну?

Ромео Яким ім'ям  назвать себе - не знаю.

Своє ім'я ненавиджу я сам!

Свята моя, адже ж воно - твій ворог.

Я б розірвав його, коли б воно

Написане стояло на папері!

Джульєтта  Мій слух не похопив ще й сотні слів

Із уст твоїх, а голос я впізнала:

Хіба ти не Ромео, не Монтеккі?

Ромео  О ні, свята, знай: що не те й не інше,

Якщо вони для тебе осоружні.

Джульєтта  Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо?

Як міг ти перелізти через  мур?

Адже високий він і неприступний.

Згадай-но, хто ти: смерть  тебе спіткає,

Як з наших хто тебе застане тут.

Ромео  Кохання принесло мене на крилах,

І не змогли цьому завадить мури;

Кохання може все і все здолає,-

Твоя рідня мені не перешкода.

Джульєтта  Вони тебе уб'ють, коли побачать.

Ромео  В очах твоїх страшніша небезпека,

Ніж  в двадцяти мечах. Поглянь лиш ніжно -

Й мені ненависть їхня  не страшна.

Джульєтта  О, не хотіла б я нізащо в  світі,

Щоб тут вони побачили тебе!..

Ромео  Своїм плащем мене прикриє ніч.

Та, як не любиш ти,- нехай знаходять...

Хай краще смерть від лютої злоби,

Ніж довгий вік без ніжності твоєї.

Джульєтта  Хто показав тобі сюди дорогу?

Ромео  Моя любов! Вона мене навчила,

Дала мені  пораду, я ж за  те

Позичив їй очей. Я не моряк,

Та будь від мене ти хоч так далеко,

Як щонайдальший берег океану,

Я б зважився такий здобути скарб!

Джульєтта  Моє лице ховає маска  ночі,

Але на нім пала дівочий стид,

Що ти в цю ніч мої слова  підслухав.

Хотіла б я пристойність зберегти,

Від слів своїх відмовитись хотіла б,

Хотіла б я... та годі прикидатись!

Мене ти любиш? Знаю, скажеш: «Так...»

Тобі я вірю, з мене досить слова.

О, не клянись! Зламати можеш клятву:

Недурно ж кажуть, що з любовних клятв

Сміється сам Юпітер. О Ромео!

Скажи, якщо ти любиш, правду щиру.

Коли ж вважаєш - переміг мене

Занадто швидко, я тоді насуплюсь,

Скажу уперто: «Ні!», щоб ти благав.

Інакше - ні, нізащо в світі! Ні!

Так, мій Монтеккі, так, я нерозважна

І, може, легковажною здаюсь...

Повір мені, і я вірніша буду,

Ніж ті, що хитро удають байдужість.

І я б могла байдужою здаватись,

Якби зненацька не підслухав ти

Любов мою й слова мої сердечні...

Пробач  мені, мій любий, і не думай,

Що мій  порив палкий - це легковажність;

Мою любов відкрила темна ніч.

Ромео  Клянусь цим місяцем благословенним,

Що сріблом облива верхи дерев...

Джульєтта  О, не клянися місяцем зрадливим,

Який так часто змінює свій вигляд,

Щоб не змінилася твоя любов.

Ромео  То чим я поклянусь?

Джульєтта Не треба зовсім.

Або, як  хочеш, поклянись собою -

Душі моєї чарівним кумиром,-

І я  повірю.

Ромео Серця почуттям...

Джульєтта  Ні,  не клянись! Хоч ти - єдина радість,

Та не на радість змовини  нічні...

Все сталось несподівано занадто -

Так швидко, так раптово й необачно,

Як  блискавка, що блисне й раптом зникне

Ледь встигнемо сказати: «Он сяйнуло!»

Добраніч, любий! Теплий подих літа

Нехай цю бруньку ніжного кохання

Оберне  в пишну квітку запашну,

Коли з тобою зійдемося ще раз.

Добраніч! Хай у тебе переллється

Той мир, що вщерть моє сповняє серце!

Ромео Без нагороди так мене й покинеш?

Джульєтта Якої ж  нагороди хочеш ти?

Ромео  Повинна ти в коханні присягти.

Джульєтта  Я присяглась раніш, ніж ти просив,

Проте я хтіла б клятву ту забрати.

Ромео  Забрати клятву? О, навіщо, люба?

Джульєтта  Щоб бути щедрою і знов віддати.

Таж я того жадаю, що вже маю:

Як море, доброта моя безкрая,

Як море, дна не має і любов,

Що більше їх я віддаю тобі,

То більше їх у мене зостається,

А їм немає меж...

Мамка кличе за сценою.

У домі гамір!

Прощай, мій любий!.. Няню, я іду!

Не зрадь мене, Монтеккі мій коханий.

Хвилину почекай, я повернусь.

(Виходить)

Ромео  О, ніч свята! Благословенна ніч!..

Таж ніч тепер... А що, як все це сон?

Такий солодкий сон, що я боюсь -

Він не обернеться ніколи в дійсність.

Знову з'являється  Джульєтта.

Джульєтта  Три слова ще, Ромео, й на добраніч!

Якщо любов твоя до мене щира

І хочеш ти зі мною взяти шлюб,

То взавтра сповісти мене про це,

І я пришлю по відповідь  когось,

Де і коли ти хочеш повінчатись;

Тобі до ніг складу я свою долю -

З володарем піду хоч на  край світу!

Мамка

(за сценою)

О синьйорино!

Джульєтта  Я йду! Як ти не будеш з чистим  серцем,

Тоді благаю...

Мамка

(за сценою)

Синьйорино!

Джульєтта Зараз!

...Облиш мене і більше не приходь,

Зостав мене на самоті з журбою,

То взавтра я пришлю.

Ромео Душі спасінням...

Джульєтта  Сто тисяч раз тобі привіт!

(Виходить)

Ромео  В сто тисяч раз без тебе хмурий світ!

Так, як школяр від книжки утікає,

Так ревно і любов любов шукає;

Як гидко їм на школу знов дивитись,

Так тяжко їй з любов'ю розлучитись!

(Ступає до виходу)

У вікні знову з'являється Джульєтта.

Джульєтта  Ромео, стій!.. О, стій! Якби мені

Сокольничого голос, щоб назад

Змогла я сокола мого вернути!

Неволі голос надто слабосилий,

А то б я потрясла печеру Ехо,

Й повітря б голос більш,  ніж я, захрип.

Повторюючи це ім'я невпинно:

«Ромео,  де ти? Де ж ти, мій Ромео?!»

Ромео  То кличе знов мене моя душа!

Бринять, як срібло, голоси коханців

І солодко скрашають тишу ночі,-

Мов ніжна музика милує вухо!

Джульєтта  Ромео!

Ромео Люба!

Джульєтта Милий, завтра вранці

Коли прислать до тебе посланця?

Ромео  Найкраще о дев'ятій.

Джульєтта Не спізнюсь.

Мов двадцять літ чекать  тії години!

Забула я, чого тебе вернула...

Ромео  Дозволь зостатись, доки ти згадаєш.

Джульєтта  Не буду згадувать, щоб ти зостався,

Та не забуду, як  з тобою любо!

Ромео  Зостанусь я, щоб ти за все забула,

Забуду й сам, що є десь інший дім.

Джульєтта  Світає... Хтіла б я, щоб ти пішов,

Але не далі, аніж птах отой,

Який літає на шовковій нитці.

Пустунка дівчинка його відпустить,

Як бідолашного в кайданах в'язня,

й відразу знов назад за нитку тягне.

Ревнуючи до волі ту пташину.

Ромео  Хотів би птахом бути я твоїм!

Джульєтта  І я, мій любий, теж цього хотіла б,

Та ласками замучила б тебе...

Прощай, прощай! Тяжкий час резетавання...

О, стільки в нім солодкого страждання,

Що все прощалася б, хоч і світає!

(Виходить)

Ромео  Тебе хай сон і спокій повиває!

Як хтів би  я тим сном спокійним  бути,

Щоб тут в  солодких мріях все забути!

Тепер до келії отця святого -

Почуть пораду хочу я від нього.

(Виходить)

СЦЕНА 2

Келія брата Лоренцо.

Входить брат  Лоренцоз кошиком.

Брат  Лор.  Всміхається світанок сіроокий -

Мережить барвами хмарки високі;

Плямиста темрява нічна,  мов п'яна,

Тіка з-під огняних коліс Титана.

Ще доки погляд сонечка палкий

Не розірвав украй туман  нічний,

Роси не випив, дня не стрів привітом,-

Я кошик свій наповню різним цвітом,

Рослинами цілющими  й травою

Отруйною і згубною, страшною...

Земля - природи мати і могила:

В собі хоронить все, що породила.

І ми численних бачимо дітей,

Що ссуть життя і міць з її грудей.

Хоч в матері одної й різні діти,

Та кожне з них потрібне все ж на світі.

Які ж то сили благодатні й цінні

У травах є, у квітах і в камінні!

Й мерзенне все, що із. землі встає,

Хоч щось корисне все ж землі дає.

Проте й в найкращому нема такого,

Чого  б не прирівняв ти до лихого:

Корисне все - до діла або в строк,

Бо з блага, може теж постать порок.

Входить  Ромео.

Ось квіточка мала; в стеблі цім самім

Трутизна вбивча змішана з бальзамом,-

Понюхав лиш - і сили повен вщерть,

А на  язик узяв - раптова смерть.

Отак добро і зло поміж собою

І в людях,  як в траві,  стають до бою;

Якщо ж добро не подолає зла,

Кінець і для людини, й для стебла.

Ромео Добридень, отче!

Брат Лор. Будь благословен!

Хто там віта мене раненько так?

О сину мій, то є недобрий знак:

Покинуть ложе о такій порі.

В турботах спать не годні ми, старі,-

Де клопіт сторожем,  немає сну там.

Лиш  молодим і горем недіткнутим

Солодкий сон схиляється до ложа.

Які ж турботи спокій  твій тривожать,

Що, рано вставши, вийшов із кімнати?

Чи, може, ти і не вкладався спати?

Ромео О, найсолодші це були години...

Брат Лор. Прости йому, вседержцю наш єдиний!

Ти в  Розаліни був? Там спочив твій?

Ромео У Розаліни- я? Ні, отче мій!

Я й це ім'я, й  печаль його забув.

Брат Лор. Хвалю, мій сину! Де ж вночі ти був?

Ромео Все розкажу раніш, ніж запитаєш,-

Нічого ж бо не відаєш, не знаєш.

Бенкетував я з ворогом удвох -

Стялись ми враз, і рани в нас обох.

Тепер, після смертельної тривоги,

Святої просим в тебе допомоги.

В моїй душі я зтіоби не ношу,-

За себе і за ворога прошу.

Брат Лор. Ясніш кажи! Де загадкова мова,

Одвіт там -і порада загадкова.

Ромео То с*ухай же: я присягнув Джульєтті,-

Люблю дочку синьйора Капулетті.

Вона у мене серце узяла

Й мені своє навіки оддала.

Ми вирішили, отче, що робити,

Та мусиш ти союз наш освятити,

Навік з'єднати шлюбом. Де і як

Ми стрілися  і покохались так -

Про все тобі дорогою скажу.

Та тільки про одне тебе прошу,

Благаю, отче, повінчай нас нині!

Брат Лор. Святий Франціску! Що за дивні зміни!

А Розаліна ж? Правда, що в очах

У юнаків любов, а не в серцях.

її так скоро зрадив ти й забув?

Я б не повірив, якби сам  не чув.

О матір божа! Сліз гіркий потік

Збігав за неї з цих поблідлих щік!

Любов розсолом приправляв таким,

Щоб та любов розвіялась, як дим?

Ще туману твоїх зітхань глибоких

Не висушило сонце яснооке!

Іще лунає тут твоє стогнання,

Я чую ще твої палкі благання!

Ось пляма в тебе від минулих злив,-

Ще й сліду :на щоці потік не змив!

Адже ж то був ти сам, таж:вся причина

Нудьги твоєї - тільки Розаліна!

Як ти змінивсь!.. Тож слухай, май терпіння:

Для жінки гріх малий її  падіння,

Якщо так м.ало сили і в мужчини.

Ромео  Ти ж лаяв за любов до Роааліни?

Брат Лор.  Не за любов,- за дурощі, дитино.

Ромео  І радив закопать любов...

Брат Лор. Мій^сину!

Я ж не для того радив так, мій  милий,

Щоб викопав ти іншу із могили.

Ромео  Не докоряй! Від цеї, що кохаю,

Я за любов - любов і ласку маю.

Не те, що та...

Брат  Лор. Бо та вже відгадала,

Що тямиш ти в коханні надто мало

І визубрив його лиш по верхах,

Не вміючи читати й по складах.

Ну, юний вітрогоне, у дорогу!

Подам тобі для того допомогу,-

І через шлюб ваш злоба та родинна

У дружбу обернутися повинна.

Ромео  Ходім мерщій! Мені уже не ждеться...

Брат  Лор.  Не гарячкуй! Хто квапиться - спіткнеться!

Виходять.

СЦЕНА  З

Вулиця.

Входять Бенволіо  й Меркуціо.

Меркуціо  І де того Ромео дідько носить?

Він не приходив уночі додому?

Бенволіо  Ні, не приходив; я питав слугу.

Меркуціо  Це все через жорстоку Розаліну;

Його оте гидке, бліде дівчисько

Так мучить, що, мабуть, він ще здуріє.

Бенволіо  Тібальт,  старого Капулетті небіж,

Йому якусь записку надіслав.

Меркуціо  Клянусь життям, то виклик!

Бенволіо  Ромео відповість йому.

Меркуціо  Кожен,  хто  вміє  писати, може відповісти  на

листа.

Бенволіо  Ні, я кажу,  що він відповість тому, хто писав

цього листа,  показавши, що коли викликають,  то на виклик ви-

кликом відповідають.

Меркуціо  Ох,  бідолаха  Ромео! Він і так  уже  мертвий!

Його проткнули  чорні очі того  білолицього  дівчиська;  йому про-

стрелено вухо любовною пісенькою; йому  розтято серце надвоє

стрілою паскудного сліпого хлопчиська. То де вже йому.мірятися

силами з Тібальтом?

Бенволіо  А що таке цей Тібальт?

Меркуціо  Він  вправніший,  аніж  котячий  князь  Тібєрт,

можеш мені повірити. Справжній майстер різних церемоній! Фех-

тує,  як  по нотах,- так само, як ти пісеньки співаєш:  додержує

такту, часу й дистанції;  він не дає супротивникові й зітхнути: раз,

два,  а три вже в тебе у грудях. Він справжній нищитель шовкових

ґудзиків. Дуелянт!  Дуелянт! Дворянин від голови до п'ят, знавець

перших  і других приводів до дуелі. Ах, його  безсмертні passado! *

А його punto reverso! **  Його hay!..***

Бенволіо  А що воно таке?

Меркуціо  Чума  б їх подавила, всіх отих блазнів, цих ше-

пелявих, манірних,  химерних  фантазерів, цих настройщиків мови

на новий лад! «Присягаюсь Ісусом, добрий клинок! Вельми висо-

кий  мужчина! Вельми чарівна  шлюха!»  Ну, чи не прикро ж  це,

синьйоре мій шановний, що нас  так  обсіли ці  іноземні мухи, ці

гендлярі модами, ці pardonnez-moi ****, які  так полюбляють нові

манери, що їм уже незручно сидіти на старій лаві? О,  бодай їх з

їхніми bon,bon!*****

Входить Ромео.

Бенволіо  Ось і Ромео, ось і  Ромео!

Меркуціо  Мов той  в'ялений оселедець без ікри. О м'ясо,

м'ясо, ти ж остаточно обернулось на рибу! Тепер у нього в голові

ті  мелодії,  якими  розпливався Петрарка. Та тільки  проти його

любки  Лаура - кухонна дівка, хоч, правду кажучи, її коханець

краще  її оспівував; Дідона, на  його думку,- шльондра, Клеопат-

ра - циганка; Єлена  та Геро - повійниці і пройди; Тізба, хоч  і

славилася  сірими очима чи ще  там чимось,  а проте далеко їй до

його любки! Синьйоре Ромео, bonjour! ****** Ось вам французьке

привітання  на честь ваших французьких штанів. Ну й штуку ти

встругнув нам учора.

* Випад! (Іт.)

** Відбій! (Іт.)

*** Торкнув! (Скороч. англ.)

**** Вибачте мені (фр.).

***** Гаразд, гаразд! (Фр.).

****** Добрий день (фр.).

Ромео  Доброго ранку! Яку ж це штуку?

Меркуціо  Втік од нас! Не розумієш яку?

Ромео  Пробач, добрий Мєркуціо,  я мав дуже пильну

справу, а в таких випадках  можна супроти ввічливості погрішити.

Меркуціо  Це однаково, що в таких випадках людині дово-

диться згинати коліна.

Ромео  Тобто бути чемним і вклонятися?

Меркуціо  Ти дуже чемно це зрозумів.

Ромео  Це найчемніше пояснення.

Меркуціо  Адже ж я - цвіт чемності.

Ромео  Цвіт - у розумінні «квітка»?

Меркуціо  Саме так.

Ромео  У мене й на черевиках квіти: як  не рози, то хоч

розетки.

Меркуціо  Влучно,  влучно!  Жартуй  так і далі,  доки не

зчовгаєш черевиків. Коли відпаде одна підошва, то в другій зали-

шиться дотеп, хоч і старий, дрантивий.

Ромео  О босий  дотепе,  вичерпаний, уже  на одній пі-

дошві!

Меркуціо  Стань  між нами, добрий Бенволіо: моя дотеп-

ність знемагає.

Ромео  Батогом  її та  острогами, батогом її та  остро-

гами, або я гукну, що я тебе обскакав!

Меркуціо  Ну, якщо твої  дотепи поженуться, як на полю-

ванні за  дикими гусьми, я  загинув, бо в кожному з твоїх  п'яти

чуттів більше дикості, ніж  у мене в усіх разом узятих. Чи не вва-

жаєш ти й мене за  дикого гусака?

Ромео  Та ти ж ніколи нічим іншим і не був.

Меркуціо  Я скубну тебе за вухо за цей жарт.

Ромео  Ні, добрий гусаче, не щипайся.

Меркуціо  Твій дотеп гірко-солодкий, це надто гострий соус.

Ромео  А хіба ж гострий соус  не  хороша приправа до

ситого гусака?

Меркуціо  О, твоя дотепність розтягається, мов  лайкова

шкіра,- і вздовж,  і вшир; з одного дюйма можна розтягти її до

ліктя.

Ромео  Я розтягну її відповідно до слова «гусак», то й

вийде з тебе і вздовж і вшир - годований гусак.

Меркуціо  Ну  от! Чи ж не краще так жартувати, ніж раз

у раз стогнати від кохання? Тепер з тобою можна розмовляти, ти

знов Ромео: такий, який є, яким тебе зробили природа й вихован-

ня. А ота слинява любов скидається на нікчемного скомороха, що,

висолопивши язика,  бігає туди й  сюди  і шукає, в  яку б дірку

встромити своє брязкальце.

Бенволіо  Ну, годі!

Меркуціо  Ти  зупиняєш  мене; своїм  «годі»  гладиш  моє

красномовство проти  шерсті.

Бенволіо  Так, інакше воно в тебе надто розростеться.

Меркуціо  Ти  помиляєшся. Я  хотів скоротити мою  розпо-

відь, бо пірнув у найглибшу  її глибінь і  саме збирався закінчити.

Ромео  Гляньте, ну й убрання!

Входить мамка  і її слуга  П'єтро.

Меркуціо  Вітрило, вітрило!

Бенволіо  Двоє, двоє: спідниця й штани.

Мамка П'єтро!

П'єтро Чого зводите?

Мамка Моє віяло, П'єтро!

Меркуціо  Добрий П'єтро, зроби ласку,  прикрий їй  облич-

чя: її віяло набагато  краще за нього.

Мамка Доброго ранку, синьйори.

Меркуціо  Пошли вам боже добрий вечір, прекрасна синь-

йоро!

Мамка Та хіба ж зараз вечір?

Меркуціо  Авжеж,  вечоріє,  запевняю  вас; безсоромна

стрілка сонячного годинника показує вже на полудень.

Мамка Йдіть геть! Що ви за людина!

Ромео  Людина, синьйоро, що її бог створив собі самому

на  шкоду.

Мамка Ій-богу, добре  сказано: собі  самому на  шкоду.

Синьйори, чи не скаже хто з вас, де знайти молодого Ромео?

Ромео Я  можу вам сказати,  але молодий Ромео  буде

старіший  тоді, коли ви його знайдете,  ніж тепер,  коли ви  його

шукаєте. Я наймолодший з усіх, що так зовуться, хоч, може, й не

найгірший.

Мамка  Ви хороше говорите.

Меркуціо  Хіба ж гірше може бути хорошим? Ніде правди

діти, до ладу сказано! Розумно!

Мамка  Якщо це ви, синьйоре, то мені треба побалакати

з вами  сам на сам.

Бенволіо  Вона хоче запросити його кудись на вечерю.

Меркуціо  Звідниця, звідниця, звідниця! Ату її!

Ромео  Кого це ти цькуєш?

Меркуціо  Не зайця,  синьйоре; а якщо й зайця, то хіба що

з пісного  пирога, який  устиг зачерствіти й запліснявіти раніше,

ніж його з'їли.

(Проходячи  повз них, співає)

Сивий заєць старий,

Сивий заєць старий, .

Він для посту б хіба пригодився.

Тільки хто б його їв,

Коли він посивів,

Перше ніж на рожні опинився.

Ромео, скоро додому? Ми йдемо на обід до вашого батька.

Ромео  Я - слідом за вами.

Меркуціо  Прощавайте, старезна синьйоро!  Прощавайте!

(Наспівуючи)

Синьйоро, синьйоро, синьйоро!..

Меркуціо й Бенволіо виходять.

Мамка  Прощавайте  вже, прощавайте! Скажіть, будьте

ласкаві, синьйоре,  хто  цей  зухвалий  крамарчук, цей шибеник,, у

якого в голові сидить тільки паскудство?

Ромео  Це синьйор, пані, який любить сам себе слухати;

він може  наговорити за одну хвилину  стільки,  що не вислухати

й за цілий місяць.

Мамка  Якщо  він  говоритиме  щось на  мене, я  йому по-

кажу!  Я його  провчу! Я з ним упораюсь, хоч би він був дужчий,

ніж є.  Та  й не тільки з ним, я й з двадцятьма такими жевжиками

впораюся... А  якщо сама не подужаю,  то  знайду  собі оборонців.

Ах ти ж, шолудивий паскуднику! Я йому не гуляща дівка! Я йому

не приятелька по чарці! - А ти

(звертається до свого слуги П'етро)

стоїш,  роззявивши  рота, і дозволяєш кожному пройді потішатися

наді мною! .

: П'єтро Я ще не бачив, щоб хтось потішався над вами,

я вмить вихопив би зброю, будьте певні! Я видобуваю зброю так

проворно, як і будь-хто, коли де трапляється нагода для хорошої

бійки та коли закон на моєму боці.

Мамка Богом присягаюсь, я й досі ніяк отямитись не

можу... Все в мені аж труситься! Іч, шолудивий пес!  Прошу  вас,

синьйоре, одне слово.  Як я  вам сказала, моя молода  синьйорина

звеліла  мені розшукати вас; а що саме маю переповісти  вам,  я

поки що помовчу. Але перш за все дозвольте мені  завважити, що

коли ви збираєтесь, як то  кажуть,  водити  її за  носа, то це буде

вкрай безчесна  штука, як то кажуть, бо моя синьйорина ще дуже

молоденька. Отож я  й кажу: якщо вам спаде  раптом на думку

погратися з нею, як то кажуть, одурити її, то це буде дуже гидкий

вчинок проти такої шляхетної синьйорини.

Ромео Няню, вітай від мене  твою синьйорину й госпо-

диню. Запевняю тебе...

Мамка Ох,  і добра ж  душа!  Так їй  і скажу. Господи,

господи! Як же  вона зрадіє!

Ромео Та що ж ти  їй скажеш, няню? Ти ж не дослуха-

ла мене.

Мамка Я скажу їй, синьйоре, що ви запевняєте,- а це,

на моє розуміння,- благородне освідчення.

Рамео Скажи їй, щоб вона за всяку ціну

Прийшла на сповідь нині ще надвечір;

І там, у келії отця Лоренцо,

Відбудеться і сповідь,  і вінчання.

Не сплутаєш? Ось маєш за труди.

Мамка Нізащо!

Ромео Та бери,  кажу, бери!

Мамка Надвечір! Що ж, гаразд, напевне,  прийде.

Ромео Ти ж, добра няню, жди біля абатства:

Туди до тебе прийде й мій слуга

І принесе драбину мотузяну.

По ній на щоглу мойого блаженства

Я піднімуся під покровом ночі.

Прошу, не зрадь, то матимеш подяку.

Прощай! Вітай від мене синьйорину!

Мамка  Спаси вас боже! Слухайте, синьйоре;..

Ромео  Що скажеш, мила няню?

Мамка Ваш слуга,

Чи він надійний? Нащо третій нам?

Там, кажуть люди, таїни нема«,

Де вашу таїну вже двоє знає.

Ромєо  Надійний він, як  сталь. Ти не турбуйся.

Мамка  Дуже  добре, синьйоре. Моя  синьйорина - най-

чарівніше  дівчатко... Боже, боже! Коли  вона  була  ще ось такою

малесенькою крихіткою... О!.. Тут у місті є один шляхетний синь-

йор, Паріс на  ім'я, то він був би радий її  підхопити. А вона ж,

моя  голубонька, і  дивитися на нього не хоче; їй  приємніше на

жабу, на справжню жабу дивитись, ніж на нього!.. Я часом сер-

джу її - кажу, що Паріс хороший жених; чим їй,  як то кажуть,

не до пари? Та присягаюся вам, вона як почує, так і зблідне, аж

пополотніє вся, немов крейдою візьметься.  А  скажіть: розмарин

і Ромео починаються з тієї самої літери?

Ромео  Так, няню. А що? Обидва  слова  починаються

з літери «Р».

Мамка  Ох, жартун!  Та це ж  собаче ім'я!  Р-р-р-р... це

тільки для собак! Ні, я знаю, що вони з різних літер починаються.

А вона такі ніжні вірші  складає про вас і про розмарин, що у вас

серце з радощів затанцювало б, якби ви почули.

Ромео  Вітай від мене синьйорину.

(Виходить)

Мамка  О, тисячу разів. Гей, П'єтро!

П'єтро  Що накажете?

Мамка  П'єтро, візьми  моє віяло та гайда  вперед  ху-

тенько.

Виходять.

СЦЕНА 4

Сад Капулетті.

Входить Джульєтта.

Джульєтта  Я няню відіслала о дев'ятій,

Вона мені  вернутись обіцяла

За півгодини. Що, коли його

Вона знайти  у місті не змогла?

Та ні, не те! О, та вона ж кульгава!

Так, так... Лише думки повинні буть

Послами у кохання. В десять раз

Летять вони скоріше, ніж летить

Проміння сонячне, коли зганяє

Воно з горбів похмурих тінь нічну.

Недарма ж прудкокрилі голуби

Везуть любов, та й любий Купідон

Швидкі, як буйний вітер, має крила...

А сонце вже стоїть над головою!

З дев'ятої до півдня - три години.

Які ж вони і довгі, і нудні!..

А няні все нема...  Якби ж то кров

Гарячу мала і кохала палко,

Вона б літала, наче м'яч: її

До  нього кидали б мої слова,

Його ж слова - до мене.

Стара людина - ніби справжній мрець:

Бліда, тяжка й незрушна, як свинець.

О боже, йде!

Входять мамка і П'єтро.

О няню дорога!

Ну  що, зустріла?  Відішли слугу.

Мамка  Чекай нас коло брами, П'єтро.

П'єтро виходить.

Джульєтта  Ну, дорога  моя... Сумна ти, боже!..

Хоч би й були твої звістки сумні,

Ти весело їх передай; коли ж

Ти з добрими прийшла сюди звістками,

То музики солодкої не псуй,

Не  грай її мені з обличчям кислим.

Мамка  Стомилась я... дай трохи відпочину...

Ох, кісточки болять! Ну й прогулялась!

Джульєтта  Я віддала б тобі мої кістки,

Аби скоріш ти новину сказала.

Ну, говори  ж! Ну, нянечко, кажи!

Мамка  Ісусе! Що за поспіх? Постривай!

Чи  ти не можеш трошки потерпіти?

Ти  ж  бачиш, що звести не можу дух...

Джульєтта  Не  можеш  дух звести? Проте  ж ти зводиш,

Щоб повісти, що дух звести не можеш.

Адже слова оці багато довші,

Ніж звістка та, з якою зволікаєш.

То добра звістка чи лиха? Скажи!

Лише на це дай відповідь хутчій,-

Подробиць я терпляче почекаю.

Ну, заспокой мене! Лиха чи добра?

Мамка  Ех, та й  вибрала ж  ти  собі ні те ні се!..  Не

знаєш, як треба вибирати чоловіків. Ромео... Ото не бачили! Прав-

да,  хоч  з обличчя він і кращий за інших чоловіків, а проте ноги

такої, як у нього, ні в кого з чоловіків не знайдеш!.. А щодо руки,

ходи і стану, то хоч про них багато й  не скажеш, а проте вони

вищі за всякі  порівняння. Не скажу, щоб він  був цвіт чемності,

але ручуся  тобі, він лагідний, як ягнятко.  Ну,  йди ж своїм шля-

хом, дівчатко, та шануй бога! А що, в нас уже пообідали?

Джульєтта  Ні, ні! Таж все це знала я й раніш...

А шлюб наш як? Що він сказав  про нього?

Мамка  Як голова болить! Ой  голова!

Тріщить, неначе хоче розламатись,-

На двадцять розривається шматків.

А тут ще й спина... Ох, і бідна спина...

Красненько дякую, ти  ж безсердечна,-

Мене загнала трохи не до смерті!

Джульєтта  Пробач, однак я щиро вболіваю,

Що ти нездужаєш. Ах, няню люба...

О люба, люба  нянечко, скоріше

Скажи ж мені,  що передав коханий?

Мамка  То слухайте ж: коханий ваш сказав,

Як чесний чоловік, шляхетний, добрий...

Я присягаю вам... Де ваша  мати?

Джульєтта  Де мама?.. Як то де? Звичайно,  вдома;

Де ж бути їй?.. Як дивно ти говориш:

«Сказав він так, як чесний чоловік,-

Де ваша мати?»

Мамка Люба синьйорино!

Іще й кипить!  Ну, ну!  Оце якраз

Припарка на мої кістки недужі!

Тоді сама влаштовуй власні справи!

Джульєтта  Та годі вже! Ну, що ж сказав Ромео?

Мамка  Чи відпускають нині вас на сповідь?

Джульєтта  О так.

Мамка То до отця Лоренцо йдіть:

Там в келії чекатиме жених,

Щоб нині вже собі за жінку взяти.

Ач, кров одразу збіглась до обличчя.

Пашить, мов жар,- це від моїх нозин!

Ідіть до церкви. В мене інший шлях:

Драбину принесу, щоб міг ваш любий,

Стемніє ледь, до пташечки своєї

Залізти у гніздечко. Вам то радість,

Мені ж- важкий тягар. Та прийде час -

Вночі тягар нав'ючать і на вас!

Я на обід іду. Ви ж поспішайте.

Джульєтта Спішу до щастя! Нянечко, прощайте!

Виходять.

СЦЕНА 5

Келія брата Лоренцо.

Входять брат  Лоренцо й Ромео.

Брат Лор. Хай небо шлюб оцей благословить,

Щоб потім нас не покарало горем!

Ромео Амінь, амінь! Нехай приходить горе,-

Не зможе переважити воно

Тієї радості, що за хвилину

Переживу я серцем біля неї.

З'єднай лиш нам святим обрядом руки,

Й  хай прийде згубниця кохання - смерть,

Аби я встиг назвать її своєю!

Брат Лор. Бурхливі радощі страшні, мій сину,

Бо часто в  них бурхливий і кінець.

їх смерть у торжестві, вони ж бо гинуть,

Як порох і  вогонь, у поцілунку.

І найсолодший мед гидким здається,

Бо надто вже солодкий.  Він псує

Надмірністю своєю апетит.

Люби, та міру знай, і ти найдовше

Любитимеш. Хто надто поспішає -

Спізняється, як той, що зволікає.

Входить Джульєтта.

Ось і вона! Така легка нога

По плитах цих ще зроду не ступала.

Коханці пройдуться по павутинці,

Яка літає літом у повітрі,

І не впадуть. Так, суєта легка!

Джульєтта  Добривечір, духовний отче мій!

Брат Лор.  За нас обох подякує Ромео.

Джульєтта  Я і його вітаю, бо інакше

Нема за що складать мені подяку.

Ромео  Джульєтто люба! Коли в тебе в грудях

Від щастя серце б'ється так, як  в мене,

І можеш краще виявити радість,

Знайди слова, яких мені бракує,

І всолоди повітря навкруги

Ласкавим подихом своїм, нехай

Мелодія чудова слів твоїх

Змалює те  блаженство чарівне,

Яке ми відчуваєм в цю хвилину.

Джульєтта  Любов багата ділом - не словами,-

Й пишається собою без прикрас.

Той, хто свої скарби злічити може,

Той лиш жебрак. Але моя любов

Така велика й так зросла безмежно,

Що я злічить не можу й половини

її скарбів...

Брат Лор. Ходім! Святий обряд

Благословить вас.  Я ж бо  вас тепер

На самоті  нізащо не покину,

Аж доки не зіллю вас в плоть єдину.

Виходять.

Додати в закладки

  
Переклад Translate