Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Джон Роналд Руел Толкін. Володар Перснів: Хранителі Персня. Переклад А. Немірової
Розділ 5 ВИКРИТТЯ ЗМОВИ
- Тепер вже й нам час іти додому, - сказав Меррі. - Чую, що з вами не все гаразд, та розберемося потім.
Спуск до Переправи був прямий, десь за сто футів, його підтримували у доброму стані й навіть зробили огорожу з повапнених камінців. Унизу до широкої дощаної пристані був пришвартований великий, мов пліт, пором. Білі причальні тумби понад водою лисніли у світлі двох ліхтарів на високих стовпах. Позаду мандрівників туман уже переповзав польові загорожі; але вода ще залишалась чистою, лише подекуди в очереті під берегом звивалися стрічки пари. На тім боці туман здавався рідшим.
Меррі звів поні по сходнях до порома, інші пішли слідом за ним. Потім Меррі обережно відштовхнувся довгою жердиною. Брендівіна котила свої води вільно й неспішно. Протилежний берег був крутий, від причалу вела нагору дорога, освітлена мерехтливими лампами: За нею в тумані виднівся пагорб, усіяний безліччю жовтих та червоних вогників - то були вікна Брендідару, стародавньої садиби Брендібоків.
У сивій давнині Горендад Бестібок, глава роду Бестібо-ків, одного з найстаріших у Топлені, а може, й у цілому Краю, переправився через ріку, що здавна вважалась кордоном східних земель. На тім боці він збудував (чи вирив) Брендідар, змінив ім'я на Брендібока та й оселився там, ставши господарем майже самостійної округи. Родина його розросталася, і нащадків не бракувало, отже, помалу Бренді-Дол зайняв цілком увесь плаский пагорб, і було у ньому сила-силенна вхідних дверей, і чорних сіней, і сотні вікон. Потім Брендібоки та їхня численна челядь почала рити нори й навіть будувати оселі навкруги пагорба, і таким чином було засновано Забоччя, густонаселену смугу між рікою та Старим Лісом, своєрідну гобітанську колонію. Головним селищем її був Брендітроп, що притулився на схилі позаду Брендідару. Мешканці Забоччя й Топлені приятелювали; а владу Господаря Пагорба, як звали главу роду Брендібоків, визнавали всі фермери між Засікою та Очеретянкою. Але в інших частинах Краю здебільшого вважали гобітів Забоччя за окремий народ, мало не чужинцями, хоч насправді вони були точнісінько такі, як гобіти усіх чотирьох чвертей, за одним винятком: вони дуже захоплювались веслуванням на човнах, а дехто навіть умів і сам плавати.
Земля їхня не мала ніякого захисту з заходу, але з часом там влаштували огорожу з живих Дерев, Переплетінь. її посадили багато поколінь тому, старанно доглядали, аж нарешті дерева розрослися так, що їхнє гілля суцільно переплелося. Переплетінь тяглась від самого моста через Брендівіну, загинаючись великою дугою, до Стрілки, де з Брендівіною зливалася Осокорка, що текла крізь Старий Ліс, і це дорівнювало майже двадцяти милям з кінця в кінець. Але, зрозуміло, цей захист був не дуже надійний, ліс у багатьох місцях впритул підходив до Переплетені, тим-то у Забоччі на ніч замикали двері, чого у Краї ніхто не робив.
Пором повільно повз упоперек ріки. Берег Забоччя наближався. З усього товариства тільки Сем раніше не бував за Рікою. Дивне відчуття охопило його, коли він стежив, як вода з дзюрчанням обтікала пором: минуле життя відходило у туман, а майбутнє було темне. Він почухав у потилиці і на мить пожалкував, що пан Фродо не залишився у тихій Торбі-на-Кручі.
Четверо гобітів зійшли на берег. Меррі затримався, щоб прив'язати пором, а Пін відразу повів поні вгору по дорозі, але тут Сем, озирнувшись, щоб попрощатися з Краєм, хрипко прошепотів:
- Подивіться, пане Фродо! Ви нічого не бачите?
На протилежному березі, під ліхтарями, вони ледве угледіли щось на зразок оберемка забутого чорного ганчір'я. Але оберемок цей рухався, хитався з боку на бік, неначе обнюхував землю. Потім невідомий поповз, а може, пішов, зігнувшись, у темряву, куди не досягало світло ліхтарів.
- Що це таке? - вигукнув Меррі.
- Це женеться за нами, - відповів Фродо. - Але зараз, будь ласка, не розпитуй мене! Ходімо хутчіш звідси!
Вони квапливо піднялися на верхівку пагорба, але, коли знов озирнулися, той берег був сповитий імлою, й нічого вже не можна було побачити.
- Як гарно, що ви не залишаєте там човнів! - сказав Фродо. - А чи здатні коні перепливти ріку? [111]
- Авжеж, плавати вони вміють, - сказав Меррі. - Але що їм заважає зробити гак у двадцять миль до моста? Я ніколи не чув, щоб коні перепливали Брендівіну. Навіщо це їм?
- Потім розповім, коли будемо вдома... під дахом.
- Гаразд. Ви з Піном дорогу знаєте, тож ідіть тихенько, а я пощу уперед, скажу Череванчику, що ви знайшлися. Зберемо вечерю та все таке.
- Ми сьогодні вже вечеряли у Чудернакау - сказав Фродо, - але не відмовимось від другої спроби.
- Хай буде так! А дай-но мені цей кошик! - сказав Меррі і зник у темряві.
Від Брендівіни до нової домівки Фродо у Струмковій Ярузі треба було ще йти. Друзі оминули Садибний Пагорб, залишивши Брендідар ліворуч, і на околиці Брендітропу вийшли на головну дорогу від моста на південь. На півмилі північніше від неї відходила праворуч бокова доріжка. По ній вони пройшли ще пару миль і нарешті відчинили хвіртку у щільній огорожі. Дім у темряві був зовсім невидимим: він стояв осторонь, посеред широкої круглої галявини, оточеної деревами. Фродо обрав цей будинок саме заради відлюддя: можна було входити та виходити непомітно. Дім колись побудували Брендібоки спеціально для гостей чи тих родичів, кому набридло жити серед галасу й гаму Брендідару, - старомодна будова у сільському дусі, нібито справжня нора: довга, низька, одноповерхова, з дерновим дахом й круглими вікнами та дверима.
Поки йшли по трав'янистій стежці, дім здавався мертвим - усі вікна були зачинені віконницями й темні. Фродо постукав у двері, і Череванчик Бульбер відчинив їм; приємне світло пролилось на ґанок. Вони хутко увійшли, замкнули двері та більше не випускали світло назовні. За дверима вони побачили просторий передпокій з дверима обабіч; звідти у глиб дому йшов коридор.
- Подобається тобі? - спитав Меррі, виходячи з коридора. - Ми постаралися влаштувати все, як удома, але ж часу мали обмаль: адже ми з Череванчиком тільки вчора прибули на останньому фургоні.
Фродо озирнувся. Усе й справді нагадувало домівку: улюблені речі його та Більбові (як гостро нагадали вони про старого тут, у нових стінах!) стояли приблизно на тих же місцях, що й у Торбі-на-Кручі. Приємний, затишний дім - непогано було б справді оселитися тут на відлюдді... [112]
Фродо здавалося нечесним, що він втягнув друзів у цю історію, і він знову замислився, як сповістити друзям про близьке розлучення; але це треба було зробити цього ж вечора, поки ще не лягли спати.
- Все чудово! - із зусиллям промовив він. - Навіть не віриться, що це зовсім інший дім.
Подорожні скинули плащі і склали свої речі на долівці. Меррі провів їх довгим коридором униз до якихось дверей, прочинив ті двері, і звідти повіяло парою та пролилося світло.
- Лазня! - скрикнув Пін у захваті. - О Меріадок Благословенний!
- Хто перший іде митися? - спитав Фродо. - Той, хто найстарший чи найшвидкіший? Ти, друже Перегрій, у всякому разі будеш останній!
- Можна зробити краще, - додав Меррі. - Не варто починати життя на новому місці з суперечок. Там знайдете по цебру на кожного та великий казан з окропом. А ще мочалки, і рушники, і мило. Залазьте та мийтеся хуткіше!
Меррі з Череванчиком почимчикували до кухні на протилежному кінці коридора - пізня вечеря була майже готова. З купальної кімнати долітали уривки пісень, плюскіт води та хлюпання. Раптом голос Піна вирізнився серед загального галасу; він співав найулюбленішу з Більбових купальних пісеньок:
Хай спів лунає звідусіль,
Прославші лагідну купіль,
Що бруд і втому геть змива,
То як же їй не заспівать!
О! Струни літнього дощу,
Жадані квітці і кущу...
Та ліпше розхлюпу струмків
Купіль хай славить дружний спів!
О! В літню спеку джерело
Дарунком долі нам було,
Але, напарившись усмак,
Холодне пиво любить всяк!
І хоч фонтани в небеса
Злітають... Що нам та краса!
Нехай всіма і звідусіль
Гаряча славиться купіль!
На завершення співу щось голосно заплюскотіло, і Фродо обурено зарепетував:
- Пін вирішив влаштувати собі водоспад. [113]
Меррі підійшов до дверей:
- Гей, чи бажають панове повечеряти та промочити горлянку?
Фродо вийшов, витираючи мокре волосся:
- Там у повітрі стільки води, що мені краще буде посохнути на кухні!
- Чи ви сказилися! - зойкнув Меррі, заглянувши до лазні: по кам'яній підлозі розтікалися калюжі. - Ото, Піне, ніякої тобі вечері не буде, доки все це не прибереш! Та поквапся, бо чекати не будемо!
Вони розсілися довкола столу, який присунули поближче до вогнища. Фредегар спитав майже безнадійно:
- Грибочків, либонь, ви вже скуштували досить?
- Хто тобі це сказав? - пирхнув Пін.
- Це - моя власність, - поважно сказав Фродо, - особисто мені подарована тіточкою Чудернак - найкращою з господинь! Геть зі своїми жадібними лапами, я сам їх поділю!
Гобіти прихильні до грибів аж до нестями, не те що люди. Саме тому Фродо у парубочі літа робив набіги на славетні городи Топлені, тому так гнівався Чудернак. Але зараз грибів було досхочу, навіть як на гобітанський апетит. А на столі стояло ж іще чимало інших страв, отже, коли скінчили, навіть Череванчик Бульбер зітхнув із задоволенням. Вони відсунули стіл і всілися біля вогнища.
-. Приберемо пізніше, - сказав Меррі. - Тепер доповідайте. Я вже втямив, що ви мали пригоди - без мене! Це нечесно! Вимагаю докладного звіту, а найбільш хочу знати, звідки узявся шановний Чудернак та чому він мене так зустрів. Якщо судити з голосу, він чогось ПОБОЮВАВСЯ - щось не віриться!
- Ми всі побоювались, - відповів Пін по хвилі. - Та й ти б теж злякався, якби за тобою два дні полювали Чорні Вершники.
- Це хто такі?
- Чорні постаті на чорних конях. Якщо Фродо говорити не хоче, то я сам все розповім, з самого початку.
Він з усіма подробицями оповів про всі події, починаючи з Гобітону. Сем підтакував та додавав різні вигуки Фродо мовчав.
- Я б вирішив, що ви все вигадали, якби на власні очі не бачив ту чорну гидоту на пристані, - сказав Меррі, - та не чув, як злякався Чудернак. Як це розуміти, Фродо? [114]
- Братик Фродо воліє мовчати, - сказав Пін. - Але, мабуть, час уже йому розкрити карти. Досі ми нічого не чули, опріч натяків старого Чудернака щодо скарбів дядька Більбо.
- То тільки здогадки, - квапливо втрутився Фродо, - він нічого не знає!
- Старий Чудернак аж ніяк не дурний, - сказав Меррі. - Зір у нього гострий, багато чого вариться у його круглій голові, хоч з вуст не виходить. Я чув, що він колись ходив до Старого Лісу і чимало цікавого знає. Ти б хоч сказав, Фродо, чи вірно він угадав?
- Взагалі вірно, - неохоче визнав Фродо. - Це пов'язано з колишніми пригодами Більбо, і Чорні Вершники шукають чи, краще мовити, переслідують його або мене. Отже, якщо хочете знати, це все зовсім не жарти. Боюся, що не буде мені спокою ані тут, ані деінде. - Він окинув поглядом вікна та стіни, немов боючись, що вони зараз поваляться. Друзі його промовисто перезирнулися. «Зараз зізнається», - пошепки сказав Пін. Меррі хитнув головою.
- Гаразд, - промовив нарешті Фродо і рішуче випростався на стільці. - Я більше не можу це приховувати. Мені треба дещо повідати вам. Тільки не знаю, з чого почати...
- Здається, я можу тобі допомогти, - недбало сказав Меррі. - Хочеш, скажу сам?
- Що ти маєш на увазі? - занепокоївся Фродо.
- А ось що, дорогий мій: тобі дуже моторошно, бо не знаєш, як з нами розпрощатися. Ти з самого початку намагався піти з Краю, але біда налетіла раніше, ніж ти очікував, а тепер ти збираєшся з духом, щоб піти негайно, хоч і попри власне бажання. Ми тобі дуже співчуваємо!
Фродо розкрив рота, але слів не знайшов. Він до того розгубився, що друзі розсміялись.
- Бідолашний Фродо! - сказав Пін.- Чи ти сподівався пустити нам всім пил у вічі? Та в тебе на це не вистачило б ані розуму, ані обачності! Ти явно збирався піти й покинути всі страхи, що тебе мучили весь цей рік, починаючи з квітня. Раз у раз ти бурмотів: «Чи побачу я ще цю долину, хтозна?» та таке інше. А ще надумав удавати, немов хочеш продати Торбу-на-Кручі тим Кошелям заради грошей! А ще ті таємні нічні розмови з Гандальфом...
- Ой лишенько! - вигукнув Фродо. - Адже я вважав, що все так розумно влаштував! Що Гандальф мені скаже! Бо ж тепер увесь Край буде балакати про мій від'їзд... [115]
- Та ні! - заспокоїв його Меррі. - Щодо цього не хвилюйся. Ясна річ, таємниця колись розкриється, але поки що вона відома, як я вважаю, тільки нам, змовникам. Все х таки ми тебе добре вивчили, та й Більбо теж знали. Здебільшого нам вдається здогадатись, що ти маєш на думці. Щиро кажучи, я пильно стежив за тобою з того самого часу, як Більбо зник. Ти мусив піти за ним, раніше чи пізніше. В останні дні мені здавалося, що це має статися вже скоро. Ми дуже непокоїлися щоб ти не ушився зненацька, на зразок Більбо. З самої весни ми за тобою пильнували та мізкували. Не дамо тобі вислизнути так легко!
- Але я мушу йти, - сказав Фродо. - Нічим ви мені не допоможете, дорогі мої. Це велике нещастя для всіх нас, але годі й пробувати затримати мене. Коли вже ви майже про все здогадалися, будьте ласкаві, допоможіть, а не заважайте!
- Та ти не збагнув, - утрутився Пін, - коли ти мусиш іти, значить, ми теж мусимо. Ось ми з Меррі й підемо. Сем - чудовий хлопець, він за тобою охоче до драконової пащі полізе, якщо тільки не перечепиться по дорозі, але у такій важливій справі одного компаньйона замало!
- Любі мої гобіти! - розчулився Фродо. - Адже я не можу цього допустити. Я вже давно так вирішив. Скільки не кажіть «важлива, важлива», а все ж таки ви не все розумієте. Це не полювання на скарби, не прогулянка туди та назад. Це втеча від одної смертельної небезпеки до другої, теж смертельної...
- Та навпаки, ми все розуміємо, - впевнено сказав Меррі. - Тому й хочемо йти з тобою. Ми знаємо, що Перстень - річ страшна, але зробимо все можливе, щоб допомогти тобі проти Ворога.
- Перстень! - скрикнув Фродо, геть збитий з пантелику.
- Еге ж, Перстень, - сказав Меррі.- Братику Фродо, ти недооцінив зацікавленість твоїх друзів. Я знав про Перстень уже багато років, задовго до того, як зник Більбо; але позаяк він його приховував, то й я притримував язика за зубами, поки ми не уклали змови. Безперечно, я знав Більбо гірше за тебе, бо був ще малюком, а він обачніший, ніж ти, але все ж таки я його вирахував. Хочеш, розповім, як усе це з'ясувалося?
- Кажи! - ледь чутно промовив Фродо.
- Підвели його, природно, Кошелі-Торбинси. Одного разу, десь за рік до Бенкету, гуляв я по дорозі і здаля побачив [116] Більбо. Аж раптом назустріч нам - Кошелі. Більбо пішов повільніше, а потім - гоп, і щез! Я геть-чисто остовпів, ледве встиг сховатися сам, зрозуміло, у найпростіший спосіб - проліз під кущами та й пішов полем; Кошелі пройшли, я гульк на дорогу і ледь не налетів на Більбо: він з'явився невідомо звідки ось так просто переді мною. Він щось сунув до кишені, та я встиг помітити блиск золота. т Після того я вже був насторожі. Можна сказати - шпигував за дядьком. Але ж усе-це було таке загадкове, а мені ще й двадцяти років не виповнилося... Я, мабуть, єдиний з усього Краю, крім тебе, Фродо, зазирнув до таємної книги старого Більбо.
- Ти читав його нотатки! - вразився Фродо. - О високі зірки! Та чи можна на цьому світі надійно зберегти хоча б один секрет?
- Можна, хоч складно, сказав би я, - хмикнув Меррі. - Але мені тільки раз пощастило мигцем глянути, та й то було непросто. Дядько ніколи не залишав книгу без нагляду. Цікаво, куди вона поділася? Я не відмовився б подивитися на неї ще раз. Вона в тебе, Фродо?
- Ні, в Торбі її нема. Напевно, він узяв її з собою.
- Отож, - вів далі Меррі, - я помовчував, доки навесні справи не повернули на серйозне. Тоді ми уклали змову і вдалися до рішучих заходів. Ти - твердий горішок, можна й зуби зламати, а Гандальф і ще твердіший, - ми були змушені залучити до наших лав інформатора. Хочеш познайомитись?
- Де він? - спитав Фродо, озираючись, немов був готовий побачити, як похмура постать в масці вилазить з буфета.
- Сем, покажися, - звелів Меррі, і Сем підвівся, червоний по самісінькі вуха, як ошпарений. - Ось хто збирав для нас крихти знання! І чимало зібрав, повір, поки нарешті не попався. Після чого, мушу визнати, він, давши слово, відмовився від подальшого співробітництва.
- Сем! - скрикнув Фродо, відчуваючи, що сильніше здивуватися вже неможливо. Сміятися йому чи сердитися, він і сам не знав. Його обвели навколо пальця, але він чогось не дуже засмутився.
- Так, пане, - сказав Сем. - Вибачте, пане, Я ж нічого поганого не бажав ані вам, ані Гандальфові. Між іншим, він хоч інколи, та каже щось слушне: пам'ятаєте, ви збиралися йти сам-один, а він до вас: «Ні! Візьми з собою когось, щоб був вірний». [117]
- Але ж до кого тут я можу мати довіру? - спитав Фродо.
Сем засмучено поглянув на нього. Меррі заперечив:
- Усе залежить від того, чого ти хочеш. Можеш повірити, що ми будемо з тобою на щастя чи на біду, хоч до найгіршого кінця. А будь-які твої таємниці збережемо чи й не краще за тебе. Але ти не можеш розраховувати, щоб ми залишили тебе з бідою віч-на-віч. Ми ж твої друзі, Фродо. Так чи інакше, ми знаємо майже все, про що говорив Гандальф. Ми знаємо багато чого про Перстень. Нам дуже страшно, але ми підемо з тобою - чи твоїм слідом, як гончаки.
- А ще, пане, - додав Сем, - треба ж додержуватися ельфійської поради. Гілдор порадив вам узяти таких, хто сам схоче - не станете ж ви цього заперечувати!
- Та, звісно, не стану, - сказав Фродо, кинувши погляд на Сема, що всміхався, мов невинне дитя, - але вже тепер ні за що не повірю, що ти спиш, навіть якщо хропіти будеш. Стусатиму тебе щосили, щоб упевнитися! - Він розсміявся і звернувся до своїх родичів: - Гей ви, компанія злісних шахраїв! Хай вас небо благословить, я здаюся. Приймаю Гілдорову пораду. Коли б не така небезпека, я був би ладен танцювати на радощах! Але й тепер я такий щасливий, такий щасливий, як давно вже не був. А як же важко було мені очікувати цієї розмови...
- Оце добре! Домовилися. Тричі «ура!» капітанові Фродо та його команді! - заволали змовники і пішли довколо нього хороводом. Меррі та Пін заспівали пісеньки, що заздалегідь приготували власне на цей випадок, на зразок тієї гном'ячої пісні, з якої колись почалися мандри Більбо:
Прощай! Від прихистку тепла
Дорога наша пролягла...
Ліси і гори ми пройдем.
Хай дмуть вітри і дощ паде!
Рушаймо, перш ніж згасне день!
Крізь хащі й темряву ходім
У Рівенделл, де ельфів дім,
Туманом вкритий чарівним...
А де дорозі буде край, -
Про те нас краще не питай.
Хоробрим справа до снаги!
Нехай повсюди ворога... [118]
За постіль буде нам трава,
Шатром нас небо укрива...
До недосяжної мети
Будь-що ми маємо дійти.
В дорогу друзі, час не жде!
Рушаймо, перш ніж згасне день!
- Чудово! - схвалив Фродо. - Ну, а тепер до роботи. Нам ще багато треба встигнути, перш ніж полягаємо спати - це ж остання наша ніч під дахом.
- Так! То був приклад справжньої поезії! - _ сказав Пін. - Отже, ти справді намагаєшся піти звідси вдосвіта?
- Сам не знаю, - сказав Фродо. - Я побоююсь Чорних Вершників і впевнений, що небезпечно на довгий час залишатися на одному місці, особливо тут - бо я сам повідомив, що їду сюди. Гілдор також мені радив не зволікати. Проте я дуже хотів би зустрітися з Гандальфом. Навіть Гілдор занепокоївся, коли я йому сказав, що Гандальф не виконав обіцянки. Але все залежить від двох питань: як швидко можуть Вершники дістатися до Брендітропа та коли ми зможемо вирушити? Бо ще багато чого треба приготувати.
- На друге питання я тобі відразу відповім, - сказав Меррі. - Вирушити можемо по годині. Майже все готове. За полем, у стайні, чекають шестеро поні, припаси та знаряддя впаковані, окрім змінного одягу й тих продуктів, що швидко псуються.
- До чого ж спритні змовники! - посміхнувся Фродо. - Ну, а щодо Чорних Вершників? Чи можна зачекати на Гандальфа бодай ще один день?
- Залежить від того, навіщо Вершники тебе шукають. Вони вже могли б тут з'явитися, коли б їх не зупинили біля північних воріт, де Переплетінь спускається до річки, по цей бік мосту Брамники не пустять їх уночі, але ті можуть і силоміць прорватися. Втім, досить їхнього вигляду, щоб злякати брамників настільки, що вони без дозволу Господаря Пагорба їх навіть удень не пропустять. Але, зрозуміло, якщо ті будуть-напирати, Забоччя - не фортеця, і коли вранці хтось такий під'їде та спитає пана Торбинса, то йому відкриють, бо всі вже знають, що ти тут оселився!
- Гаразд, - поміркувавши, вирішив Фродо, - зробимо ось як: рано на світанку рушаймо, тільки не по дорозі: тоді вже краще тут сидіти. Треба, щоб якнайдовше ніхто [119] не знав, що мене вже нема, а коли підемо повз північні ворота - відразу всюди роздзвонять. Та й взагалі, чи пустять Вершників до Забоччя, чи ні, за мостом та Східним шляхом поблизу від кордону будуть, звичайно, стежити. Ми не знаємо, скільки їх, але ж, звісно, не один. Залишається тільки йти у той бік, де ніхто не очікуватиме нас.
- Тобто - до Старого Лісу? - жахнувся Фредегар. - Та годі тобі й думати про це! Це аж ніяк не краще за Чорних Вершників!
- Не кажи, - заперечив Меррі. - План, певне, ризикований, але я вважаю, що Фродо має рацію: нема іншого способу вийти з Краю, обдуривши тих, хто стежить. Якщо пощастить, ми ще й шлях скоротимо,
- У Старому Лісі нікому не щастить! - наполягав Фредегар. - Це безнадійно! Ви заблукаєте! Туди ніхто не ходить!
- Помиляєшся, Брендібоки ходять, - перебив його Меррі. - Коли є настрій, зрідка. Ми навіть маємо свій власний вихід. Фродо теж колись давно ходив туди одного разу. А я бував кілька разів, удень, коли дерева сплять.
- Ну, чиніть, як знаєте, - здався Череванчик. - Я з вами не йду, тому моя думка не має ваги. Особисто я Старого Лісу боюся більше за все на світі. Про нього таке кажуть... Я навіть радий, що мушу залишитися тут і розповісти Гандальфові про все, коли він прийде - хоч би скоріше!
Череванчик Бульбер, хоч як був прихильний до Фродо, не відчував потреби пізнати світ, що лежав навколо Краю. Родина його походила зі Східної чверті, але ніколи раніше він не ступав навіть до Брендівінського мосту. Отже, умовилися, що Череванчик оселиться у будиночку Фродо й буде відповідати на розпитування сусідів та якомога довше вдавати, нібито пан Торбинс ще мешкає у Струмковій Ярузі. Він навіть роздобув кілька старих костюмів Фродо, щоб краще зіграти свою роль. Ніхто з них не взяв до тями, Що та роль у їхній грі найнебезпечніша...
- Пречудово! - сказав Фродо, коли йому розповіли цей план. - Нема ніякої іншої змоги залишити звістку Гандальфові. Невідомо, чи вміють Чорні Вершники читати, але я не ризикнув би залишити листа - а що як їм заманеться обшукати дім? Отже, коли Череванчик готовий тут вартувати, а я буду впевнений, що Гандальф зможе нас відшукати, то все гаразд. Вранці йдемо до Старого Лісу.
- Добре, - сказав Пін. - А знаєте, я б не згодився залишитись тут замість Череванчика - сидіти й чекати на Чорних Вершників! [120]
- Стривай, ось зайдеш глибоко до Лісу, ще й день не мине, як пожалкуєш, що зі мною не залишився! - пообіцяв Фредегар.
- Годі вам сперечатися, - сказав Меррі. - Ще треба прибрати все, впоратися з пакуванням, а розбуджу я вас ще досвіту.
Коли Фродо нарешті доплентався до ліжка, заснути відразу він не зміг. Ноги його гули. Добре, що завтра поїдемо верхи, подумав він і нарешті підкорився неспокійному сну. Наснилося йому, ніби дивиться він з високого вікна на темне море переплутаного гілля. Внизу, між корінням, повзали, принюхуючись, якісь потвори. Фродо збагнув, що рано чи пізно вони його учують.
Потім здалека долинув дивний гомін: дерева гули від сильного вітру. Ні, ні, зрозумів Фродо, - це голос далекого моря, якого ніколи не чув наяву. Але як часто той голос бентежив його уві сні! Раптом він опинився серед темного вересового пустища і відчув у повітрі дивний солоний присмак. Попереду височіла на гірському хребті самотня біла вежа. Його до нестями взяла хіть піднятися на вежу й побачити Море. Він почав дертися на гору, але раптом небо спалахнуло яскравим світлом і загуркотів грім.
Книга: Джон Роналд Руел Толкін. Володар Перснів: Хранителі Персня. Переклад А. Немірової
ЗМІСТ
На попередню
|
|
