Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Джон Роналд Руел Толкін Володар Перснів: Дві Вежі Переклад А. Немірової
Розділ 6 ПОТАЙНЕ ОЗЕРО
Фродо прокинувся від чийогось погляду і побачив Фа-рамира, який схилився над лежанкою. На мить гобіт відчув колишній жах, і Фродо мимоволі відсахнувся.
- Невже ще боїшся? - запитав Фарамир.
- А що, вже ранок?
- Місяць заходить. Треба порадитися. Вибач, що перервав твій відпочинок... [264]
- Добре, ходімо, - погодився Фродо, вщкидаючи ковдру і пухнасті шкури. Його відразу ж охопив холод - вогню не розводили, і печера до ранку нахолола. Шумів водоспад, люди спали. Фродо накинув плащ і пішов за Фарамиром.
Сема не будили, але він прокинувся сам, начебто його штовхнули, побачив порожню постіль Фродо і підхопився. Дві темні постаті посувалися на тлі арки, немов затягнутої молочно-білим шовком, але краса водоспаду зараз не вабила Сема. Він нишком пройшов між сплячими на розстеленому сіні воїнами і подався слідом за Фродо і Фарамиром до вузеньких бокових дверцят.
Пройшовши темним коридором, потім мокрими сходинками нагору, вони опинилися на невеликому рундуку; крізь прорубане в стіні вікно пробивалося слабке світло. Звідси одні східці вели, мабуть, до берега струмка, а другі, закручені гвинтом - нагору ліворуч. По них Фарамир повів Фродо на пласку, нічим не огороджену вершину стрімчака. Тут протікав відведений колись з печери струмок; підстрибнувши на гострій крайці, він із шумом обривався прямовисно вниз, вода закручувалася, пінилася і відразу ж зникала. На краю урвища нерухомо стояв вартовий.
Було тихо, все спало. На заході низько над обрієм висів повний місяць. Ніжна срібляста пара знялася над долиною, а за Андуїном, у густій тіні, причаїлися Білі гори, Еред-Німрас, тільки засніжені піки біліли, мов зуби дракона, - холодні, гострі, чужі. Хтозна, чи не сплять там зараз на привалі покинуті друзі? Чи вони вже заснули вічним сном? Навіщо Фарамир привів Фродо сюди, перервавши блаженне забуття?
Сем, не втримавшись, шепнув, упевнений, що його ніхто інший не почує:
- Краєвид чудовий, пане, щоправда, тільки чогось холодно та на серці важко. Що ви тутечки робите?
Фарамир відразу ж відгукнувся:
- Місяць заходить. Красуня Ітіль, ідучи на спочинок, прощається з сивим Міндолуїном. Але я покликав вас не милуватися краєвидом... до речі, Сема я взагалі не запрошував: якщо мерзнеш, нарікай на свою підозрілість! Потім вип'ємо вина, і ви зігрієтесь. А зараз подивіться!
Фарамир підвів Фродо до самого урвища. Сем не рушив з місця. Навіть в глибині цієї площинки, забризканої водоспадом, він почував себе недобре... [265]
Під обривом вода вирувала і клекотіла в овальній западині, поки не знаходила стоку, а тоді з шумом та плескотом кидалася до рівнини. Місяць ще освітлював берег озера, і Фродо раптом помітив якусь скорчену істоту, але вона негайно майнула в купіль, як камінь.
- Ну, Анборне, - запитав Фарамир вартового, - що тепер скажеш: білка чи зимородок? Хіба в заводях Чорнолісся водяться чорні зимородки?
- Вже і не знаю, - сказав Анборн. - Ясно, що не птах. У нього чотири лапи, і воно пірнає по-людськи. І гарно пірнає! Чого ж воно шукає? Входу до нашої печери? Виходить, нас вистежили? В мене є лук, а на березі стоять на чатах найкращі стрілки. Ми чекаємо тільки твого наказу, капітане.
- Порадь, Фродо, - жваво звернувся до гобіта Фарамир, - порадь, стріляти чи ні?
«Так!» - хотілося вигукнути Семові, але йому було ніяково втручатися. Фродо ж відразу вигукнув:
- Не треба! Будь ласка, не стріляйте!
- Бачу, ти знаєш, хто це, - мовив Фарамир. - Тепер, коли ми обоє його побачили, поясни, навіщо його треба жаліти. Ми тільки раз згадували про вашого супутника, і я вирішив почекати, поки мої солдати зловлять його - але він зміг перехитрити найдосвідченіших ловчих, його навіть не помітив ніхто, крім Анборна. Та зараз це створіння винне в гіршому злочині, ніж полювання на кроликів. Воно полізло до Еннет-Анун і заплатить за це. Дивне створіння! Таке спритне і хитре, і раптом надумало купатися у нас під дверима! Чи воно не знає, що ми виставляємо на ніч вартових? Навіщо йому це?
- Можу дати дві відповіді, - сказав Фродо. - По-перше, справи людей йому невідомі. Він може взагалі не знати, що ви тут сховалися. По-друге, я вважаю, його привело сюди нестримне бажання, котре перемогло обережність.
- Що його принаджує? - неголосно запитав Фарамир. - Відкіля йому знати про твій тягар?
- Він сам ніс цей тягар багато-багато років.
- І він її шукає, цю річ? - ледве стримавши вигук подиву, запитав Фарамир. - Нові ускладнення!
- Вона йому дорога, без неї він не може жити. Але я мав на увазі іншу, незаперечну потребу. [266]
- Що ж іще він може тут шукати?
- Рибу, - сказав Фродо. - Подивись!
Вони знову схилилися над краєм. Біля протилежного берега висунулася з води чорна голова, потім увесь тулуб - істота, як велика жаба, спритно плигнула на високий камінь, сіла і почала гризти рибу - її луска виблискувала в останніх променях місяця.
Фарамир тихенько розсміявся:
- І справді риба! Такий голод для нас безпечний. І все ж таки закуска йому дорого обійдеться!
- Я вже прицілився, - шепнув Анборн. - Стріляти, капітане? Згідно з законом, треба убивати всякого, хто самовільно з'явиться сюди.
- Він жалюгідний і голодний, і не підозрює про загрозу. Гандальф на моєму місці теж просив би тебе про милість, капітане. Ельфів він просив - не знаю, навіщо, але здогадуюсь. Ця істота повинна мені знадобитися, поки що не знаю, як. Дотепер він служив нам провідником.
- Провідником? - знову здивувався Фарамир. - Я багато чого можу зробити для тебе, Фродо, але тут я безсилий: якщо залишити цього бурлаку на волі, він може потрапити не до вас, а в лапи орків і під страхом тортур вибовкає усе... Його потрібно вбити або взяти в полон. Але такого дойду тільки стрілою і дістанеш.
- Дозволь тихенько спуститися до нього, - попрохав Фродо. - А ви тримайте луки напоготові, якщо знадобиться, застрелите мене, бо я ж не втечу...
- Йди, тільки скоріше, - дозволив Фарамир. - Якщо ця тварина нині вціліє, то буде перед тобою в неоплатному боргу до кінця своїх жалюгідних днів. Анборне, проведи Фродо. Будьте обережні: в цього типа є і слух, і нюх. А свої луки залиште мені.
Анборн знехотя підкорився. Він провів Фродо по східцях до виходу, що ховався серед кущів шипшини. Фродо безшумно прослизнув ігід кущами і опинився на березі. Стало темно, місяць зайшов; Горлума не було видно. Фродо обережно посувався вперед. Анборн тихо йшов за ним.
- Йди далі, - шепнув він на вухо Фродо. - Берег тягнеться праворуч. Дивись, не впади, рятувати нікому буде, хіба тільки цьому твоєму зимородку. Пам'ятай, лучники вартують тут неподалік, хоча ти їх і не бачиш. [267]
Щоб не впасти,.Фродо став допомагати собі руками, на зразок Горлума. Берег був досить рівний, але слизький. Через кожні кілька кроків Фродо зупинявся і слухав. Незабаром попереду, зовсім близько, він почув знайоме:
- Рибка, сссоковита рибка. Біла Пика забралася геть, так-так, забралассь, зараз сспокійно покушшштуємо рибки. Ні, мій дорогессенький, не сспокійно. Пропала наш-ша радіссть, зникла, злі гобіти, злі. Пішшли ссобі, залиш-шили насс наодинці, гор-р-лум, гор-р-лум... Забрали мій скарб. Нещассний Смеагорл, один-одніссінький. Немає нашої кошштовності. Злі люди заберуть її, сховають. Рибка, ссмачненька рибка, вона додассть нам сил. У нас будуть госстрі очі, сильні пальці, так-так. Ми їх усіх задуш-шимо, якщо видассться часе, наесмерть задушшимо...
Ці скарги та мрії були монотонні, як лопотіння води, їх перебивало тільки плямкання і плювки. Фродо пересмикнуло від жалості і відрази. Хотілося, щоб ці звуки змовкли, нарешті, назавжди. Анборн причаївся за спиною. Шепнути два слова, і вмілі лучники не схиблять... Горлум зовсім не остерігається. Одна стріла - і Фродо врятований від мерзенного, жалюгідного опудала. Але Горлум під його опікою! Слуга має право на опіку хазяїна, навіть якщо служить не з доброї волі. Якби не Горлум, гобіти загинули б на Згубних болотах. І Гандальф напевно не схвалив би вбивства...
- Смеагорле, - тихо покликав Фродо.
- Рибка, ссмачненька рибка, - сичав Горлум.
- Смеагорле! - трохи голосніше повторив Фродо. Горлум замовк.
- Смеагорле, пан прийшов за тобою. Твій пан тут. Йди-но сюди, Смеагорле!
У відповідь почулося слабке шипіння - Горлум втягнув повітря крізь зуби.
- Підійди до мене, Смеагорле, - ще раз покликав Фродо. - Тут небезпечно. Люди вб'ють тебе, якщо знайдуть тут. Йди швидко, якщо хочеш жити. Йди до свого пана!
- Ні, - відповів Горлум. - Пан негарний. Покинув Смеагорла і пішов з новими друзями. Тепер нехай пан почекає. Смеагорл не доїв рибку.
- Часу немає. Бери рибу і підемо.
- Ні, я спершу доїм рибку. [268]
- Смеагорле! - у розпачі вигукнув Фродо. - Він роз-гніваєтея на тебе. Ти подавишся риб'ячою кісткою і задихнешся. І більше тобі не доведеться ласувати рибкою. ВІН не чекає!
Знову почулося зміїне сичання, і з темряви на чотирьох виповз Горлум. Одну рибу, почату, він затис у зубах, другу в руці. Він підібрався до Фродо, обнюхав його, полискуючи очицями. Раптом він вийняв рибу з рота і випростався:
- Добрий пан! Повернувся за Смеагорлом. Добрий Смеагорл повернувся до пана. Підемо тепер швидко. Під деревами, поки обидві Пики не дивляться. Ходімо, ходімо!
- Не відразу, - сказав Фродо. - Я обіцяв, і я піду. Але ти ще в небезпеці. Я повинен тебе врятувати, довірся мені.
- Довіритись пану? - підозріло запитав Горлум. - Навіщо? А де інший гобіт, злий, поганий гобіт?
- Нагорі, - відповів Фродо, вказуючи на водоспад. - Нам треба піднятися, щоб не залишати його на самоті.
Фродо стало соромно за себе самого: по суті, він заманював Горлума в пастку. Фарамир не дозволить убити Горлума, але зв'язати його доведеться, і нещасне опудало уявить, буцімто його зрадили...
- Ходімо, Смеагорле, - втомлено сказав він. - Ти повинен слухатися. Підемо нагору за течією. Йди перший.
Горлум, схлипуючи і принюхуючись, проповз трохи і завмер:
- Тут хтось є! Гобіт тут не один! Очі його вже горіли злістю.
- Пан негарний! Ошуканець! Злий!
Він сплюнув зі свистом, зігнувся - і в ту ж мить міцна рука Анборна схопила його за зашийок і притисла до землі. Горлум згорнувся клубком і забився на каменях, мокрий і слизький, як вугор. На допомогу Анборнові вже поспішали двоє вартових.
- Ану, цить, - наказав солдат Горлуму. - А то ми тебе стрілами нашпигуємо.
Горлум безсило обвис і почав стогнати і плакати. Солдати швидко і міцно зв'язали його.
- Не тисніть занадто, - сказав Фродо. - Бідолаха не може помірятися з вами силою. Смеагорле, не бійся! Вони [269] нічого поганого не зроблять. Я піду з тобою. Можеш мені віритиі
Горлум тільки сплюнув і злобливо засичав. Солдати підняли його, потягли. Фродо пішов за ними, пригнічений і засмучений.
У печері вже запалили смолоскипи, люди прокидалися, ставали до роботи. Сем з подивом дивився на Горлу-ма, якого солдати несли, закутавши з головою у плащ.
- Піймали? - запитав Сем.
- Сам прийшов, - відповів Фродо. - Повірив мені і прийшов. Я не хотів, щоб з ним так поводились. Сподіваюся, усе обійдеться, але як же мені нудно...
- У цього бідолахи все негаразд виходить, - зітхнув Сем.
Гобітів покликали до Фарамира. Капітан сидів у своєму кріслі під палаючим світильником. Він запропонував Фродо і Сему сісти на лаву і наказав принести вина. Коли вино принесли та розлили, Анборн підняв вузол з Горлу-мом, витрусив його на підлогу і став збоку, щоб підтримувати бранця на ногах. Горлум щулився, ховаючи хитрі погляди під зморшкуватими бровами, наскрізь мокрий, пропахлий рибою - він так і не випустив свою здобич зі жмені! Заскорузлі патли стирчали, як пасма сухих водоростей, ніс розпухнув.
- Розв'яжіть! Розв'яжіть! - скиглив він. - Нам боляче, дуже боляче, і ми не зробили нічого поганого...
- Нічого поганого? - з кам'яним обличчям перепитав Фарамир, без гніву, здивування чи жалю. - Ти ніколи не робив нічого, за що тебе можна зв'язати або покарати ще суворіше? Але не мені судити тебе за минулі гріхи. Сьогодні тебе схопили в забороненому місці. За рибу з нашого озера потрібно дорого платити!
Горлум розтиснув пальці, риба гепнулась на підлогу.
- Не хочу риби!
- Не в рибі справа. Ми караємо смертю всякого за один погляд на Потайне озеро. Я поки що залишив тебе серед живих тільки на прохання Фродо, він запевняє, що зобов'язаний тобі. Але ти повинен ще виправдатися переді мною. Хто ти? Звідкіля прийшов? Куди йдеш і чого шукаєш?
- Ми заблукали, - запхикав Горлум. - У нас немає імені, ми нічого не шукаємо, ми втратили скарб, нічого в [270] нас не залишилося. Тільки голод, так-так, жахливий голод. За кілька рибок, жалюгідних кощавих рибок, хочуть згубити нещасного... От вони які, от які мудрі, дуже справедливі...
- Може, мудрості нам і бракує, - обірвав його Фарамир, - але справедливості не позичати. Розв'яжи його, Фродо!
Фарамир вийняв з-за пояса ніж і подав Фродо. Горлум, зрозумівши цей жест по-своєму, заволав і впав на коліна.
- Спокійно, Смеагорле! - мовив Фродо. - Ти повинен мені вірити. Я тебе в біді не залишу. Відповідай, коли запитують, та будь ввічливішим. Тобі це піде на користь, затямив?
Фродо розрізав мотузки і підняв Горлума на ноги.
- Підійди ближче! - звелів Фарамир. - Дивись мені в очі! Ти знаєш, як називається це місце? Ти вже бував тут?
Горлум неохоче підняв повіки; його очиці згасли, помутнішали. Лише хвилину він витримував прямий, відкритий погляд світлих очей гондорця, потім відсахнувся, скорчився і припав до землі, тремтячи усім тілом.
- Ми не знаємо, не хочемо знати, - завив він. - Ми тут не були, ми сюди ніколи більше не прийдемо...
- Твоя душа - спустошений будинок, - сказав Фарамир, - двері зачинено, а за ними темні кутки. Але зараз, на своє щастя, ти сказав правду. Клянися, що ніколи сюди не повернешся і нікому ані словом, ані знаком не вкажеш дорогу, клянися так, щоб я міг повірити!
- Я заприсягнуся, пан знає - чим, - скоса зиркнувши на Фродо, пообіцяв Горлум. - Так-так, пан знає. Ми клялися пану, і він нас пожалів. Ми заприсягнемося нашою коштовністю, так-так! - він підповз до Фродо і заскиглив: - Врятуй нас, добрий пане? Смеагорл обіцяє, по-чесному обіцяє: ніколи не повернемося, нікому не скажемо! Так-так, мій дорогесенький!
- Ти вважаєш, цього досить, Фродо? - запитав Фарамир.
- Так, - кивнув Фродо. - Якщо тобі цього замало, чини за своїми законами. Нічого іншого не доб'єшся. Я заприсягся його захищати, поки він іде зі мною. Не хотілося б стати брехуном.
Фарамир глибоко задумався. [271]
- Зробимо так, - сказав він нарешті. - Віддаю тебе в руки твого пана. Нехай Фродо, син Дрого, сам вирішує, що робити з тобою.
- Але ти, шляхетний капітане, досі не сказав, що зробиш з самим Фродо! - заперечив гобіт. - Не знаючи твоєї волі, я не можу складати власні плани. Ти відклав рішення до ранку, а вже розвиднілось!
- Зараз я повідомлю тобі про своє рішення. Владою, що надав мені батько, намісник Гондору, я дозволяю тобі діяти зі своєї волі аж до найвіддаленіших окраїн старого королівства. Умова одна: ні ти, ні твої супутники не повинні без запрошення повертатися сюди, до Еннет-Ан-нун. Я даю цей дозвіл на один рік і один день, починаючи з сьогоднішнього; після закінчення терміну я не стану допомагати тобі, якщо тільки ти раніше не з'явишся до Мінас-Тіріта і не станеш перед Намісником. Тоді я буду просити батька продовжити цей привілей до кінця твоїх днів. А поки рік не минув, усякий, кого ти приймеш під свою опіку, може розраховувати на мою допомогу. Чи досить тобі цього?
Фродо знову низько вклонився.
- Дякую і у свою чергу обіцяю зробити все, на що може спромогтися гобіт для відважного лицаря!
- Твоя допомога буде безцінна. А тепер скажи: чи береш під свою руку ось цього Смеагорла?
- Беру, - сказав Фродо. Сем сумно зітхнув - зовсім не від того, що обмін люб'язностями стомив його; як і всякий гобіт, Сем цінував церемонії. За подібних обставин у Гобітанії в хід пішло б набагато більше слів та уклонів.
- Тоді слухай, - звернувся Фарамир до Горлума. - Над тобою тяжіє смертний вирок, але поки ти йдеш за Фродо, жодна волосина не упаде з твоєї голови, принаймні від наших рук. Але якщо хтось з моїх солдатів зустріне тебе самого, вони здійснять вирок, у межах Гондора чи поза ними. Отже, Фродо узяв тебе провідником. Куди ж ти збираєшся вести його?
Горлум промовчав.
- Я повинен знати, - наполягав Фарамир. - Відповідай, або я передумаю!
Горлум затято мовчав. [272]
- Я відповім, - мовив Фродо. - На мою вимогу він привів мене до Чорної Брами, але здолати її не пощастило.
- У Безіменній Землі немає відкритих шляхів!
- Тому ми вирішили пройти з півдня. Поблизу Мінас-Ітіля нібито є, чи був, чи може бути прохід.
- Нині це Мінас-Моргул, - поправив Фарамир.
- Я точно не запам'ятав, - відповів Фродо. - Начебто є стежка на північному схилі, повз якусь стару фортецю. Вона підіймається до перевалу і веде... веде в долину за горами.
- А назва цієї місцевості тобі відома?
- Ні...
- Вона називається Кіріт-Унгол.
Горлум смикнувся і просичав щось незрозуміле.
- Я назвав правильно? - запитав Фарамир.
- Ні! - верескнув Горлум так, начебто його вкололи. - Так-так, ми чули колись цю назву, але вона нам нічого не говорить! Пан хотів пройти за гори, а іншої дороги немає, зовсім немає!
- Відкіля ти знаєш? Хіба ти дослідив усі межі володінь Тьми? - Фарамир із сумнівом подивився на Горлума і додав: - Забери полоненого, Анборне. Поводься з ним чемно, але очей не спускай. А ти, Смеагорле, не здумай стрибати у водоспад - там скелі гостріші драконячих зубів, пропадеш. Йди і не забудь свою рибу.
Анборн вийшов, підштовхуючи Горлума, бо той пручався. Вхід до ніші закрили фіранкою.
- Мені здається, Фродо, ти поводишся нерозумно, - сказав Фарамир. - Не можна покладатися на цю підлу душу!
- Вона підла не наскрізь, - заперечив Фродо.
- Так чи інакше, зло пустило в ній корені і розростається. Він призведе тебе до загибелі. Залиш його тут. Я обіцяю цілим доставити його до кордонів Гондору, а потім хай іде куди побажає.
- Він сам на це не погодиться. Йому один шлях - за мною. І потім я заприсягався піклуватися про нього. Чи не радиш ти мені порушити клятву?
- Зрозуміло, ні. Та в мене на душі неспокійно. Одна річ самому дотримувати слова, зовсім інша - якщо друг зв'язаний словом собі на лихо! Ну, роби як знаєш. Доведеться [273] тобі терпіти цю поторочу і далі. Але я зовсім не впевнений, що так уже й потрібно йти через Кіріт-Унгол. Судячи з кривлянь твого провідника, він сказав про цей перевал не все, що знав. Не йди через Кіріт-Унгол!
- А куди ж іти? Знову до Чорної Брами? Чому тебе так турбує ця назва?
- До пуття ми нічого не знаємо, - відповів Фара-мир. - На схід від тракту гондорці не заходять, з моїх однолітків ніхто навіть не намагався наблизитися до Похмурих Гір. Відомі лише розповіді старожилів та невиразні чутки. Безсумнівно одне: перевал поблизу Мінас-Моргула стережуть лиховісні, нещадні сили. Старі люди та мудреці, що досягли глибин пізнання, бліднуть, почувши ім'я Кіріт-Унгол. Долина Моргула вже давно потрапила під владу злих сил. Навіть коли Ворог перебував у вигнанні, а Ітіліен майже цілком належав нам, звідти вже віяло погрозою. Колись там стояв прекрасний, добре укріплений замок Мінас-Ітіль, брат-близнюк нашої столиці. Але ним заволоділи розбещені, безчесні люди. Ворог упокорив їх і взяв на службу ще при своєму першому підвищенні; коли його було вигнано, вони залишилися без справи і без правителя. Говорять, нібито головували на ними нуменорці, що піддалися злу: Ворог подарував їм Персні Влади, і поступово вони перетворилися на примар, жорстоких і безжальних. Після вигнання Ворога вони оселилися в Мінас-Ітілі, розорили і замок, і долину. Здається, там тільки мертві руїни, одначе там оселився нестримний жах. Саме ці дев'ять вождів-примар потай готували повернення свого володаря, а він допоміг їм повернути колишню силу. Дев'ятка вершників виїхала із страшних воріт, і ми не змогли заступити їм дорогу... Не наближайся до їхньої твердині! Там вічно вартує сторожа, котра не відає сну. Не йди через цей перевал, прошу тебе!
- Ти не можеш вказати іншого проходу, а я повинен перевалити через гори, - зітхнув Фродо. - Я ж обіцяв на Раді Мудрих знайти шлях або загинути в пошуках. Якщо відступлю перед останнім та найважчим випробуванням, як подивлюся я в очі людям і ельфам? І чи приймете ви мене в Гондорі з цією ношею, що довела до божевілля твого брата? Які лиха накликало б це на Мінас-Тіріт? Чи не перетвориться він знову на близнюка Мінас-Моргула? [274]
- Цього дозволити не можна!
- Тоді що ж ти порадиш?
- Повір, не знаю. Ти йдеш на вірну смерть і муку. Не міг Мітрандір обрати для тебе саме цей шлях!
- Він загинув, і я змушений користуватися власним розумінням. Мені просто ніколи шукати кращого шляху!
- Тяжка тобі випала доля, безнадійна твоя справа. Ти хоча б пам'ятай мої застереження, не вір Смеагорлу! - Фарамир зітхнув. - Сплелися наші шляхи і знову розходяться, Фродо, син Дрого. Тебе не треба обманювати словами розради. Немає в нас надії зустрітися ще раз. Але з нинішнього дня я назавжди друг твій і твого народу. А тепер відпочинь ще трохи, поки приготують запаси вам на дорогу. Мені дуже цікаво, відкіля цей рибо'щ Смеагорл одержав скарб і як втратив, але я не хочу стомлювати тебе розпитуваннями. Якщо, попри все, ти повернешся у світ живих і нам доведеться перебрати минулі тривоги, сидячи десь на осонні, - тоді вже, будь ласка, розкажи мені все докладно. А поки не настав той день, чи інший, якого навіть чарівний кристал нуменорців не може показати, я нічого не запитую. Прощай!..
Фарамир підвівся з крісла, низько вклонився і вийшов, розсунувши завісу.
Книга: Джон Роналд Руел Толкін Володар Перснів: Дві Вежі Переклад А. Немірової
ЗМІСТ
На попередню
|
|
