Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Фредерік Бегбедер 1,499 € (99 франків) Переклад М.Ілляшенка, О.Ногіної
2.
Повернення Октава у рекламний бізнес збіглося за часом із семінаром у Сенегалі. «Росе» нагадує армію - час від часу він дарує своїм співробітникам «короткочасні відпустки» у вигляді так званих «мотиваційних семінарів». Ось чому 250 чоловік сідають до автобусів і прямують до аеропорту Руасі. Серед них багато заміжніх друкарок (без чоловіків), бухгалтерок-неврастенічок (із запасом антидепресантів), по-батьківськи лагідне керівництво, дуже грудаста телефоністка, товста, як бодня, директорка, яка стала крутою ковбасою після того, як дала директорові з кадрів, а також декілька креаторів, які все гигикають та гигикають, аби нагадувати справжніх креаторів. Усі співають, наче в караоке: де не знають, вигадують слова самі. Усі роблять припущення, хто ж із ким злягатиметься. Октав багато чого чекає від місцевих повій, принади яких вихваляла ще його подруга - репортерка з «Франс-2». Що ж до вісімнадцятирічної Оділь з оголеною спиною, стрічкою у волоссі, джинсовою сумкою через плече та пантофлями босоніж, то вона смокче кока-кольний чу-па-чупс і «переймається питаннями». Як розпізнати серед інших дівчат вісімнадцятирічну? Легко. У неї відсутні [110] зморшки і мішечки під очима, пухкі, наче у немовляти, щічки, вона слухає Уїлла Сміта на своєму «Walkman» і «переймається питаннями».
Оділь узяли на стажування як редакторку, коли Октав був відсутній. Насправді вона любить лише гроші й славу, але удає з себе простачку. Усі новенькі дівчата схожі - відкритий ротик та зачаровані очі, як у Одрі Марне у фо-тосерії Террі Річардсона; сьогодні удавана цнотливість стала вершиною кар'єризму. Оділь розповідає Октавові, як вона сама-самісінька ходила робити пірсинг язика у суботу ввечері:
- Ні, ніякої анестезії. Татуювальник просто витягає твого язика з рота і встромляє в нього голку. Але запевняю тебе, це зовсім не боляче, ну, трохи заважає їсти спочатку, тим більше у мене було запалення, і тому вся їжа пахла гноєм.
Вона не знімає чорних окулярів («це для корекції зору») і читає виключно англомовні журнали («Paper», «Talk», «Bust», «Big», «Bloom», «Surface», «Nylon», «Sleazenation», «Soda», «Loop», «Tank», «Very», «Composite», «Frieze», «Crac», «Boom», «Hue»). Вона сідає поряд із Октавом, і якщо вже вона виймає навушники, то лише для того, аби повідомити, що вона не дивиться більше телевізор, «крім каналу Arte час від часу». Октав запитує себе, що він тут робить (він запитує це у себе від самого народження). Оділь показує йому хмарочос, пою який вони ідуть:
- Дивись... Сіте-4000 - я там живу. Біля «Стад де Франс». Уночі тут все так круто світиться, як у фільмі «Independence Day».
Октав нічого не відповідає, і вона, користуючись цим, починає теревенити з сусідкою-колегою про епіляцію. [111]
- Я ходила до косметички сьогодні вранці. Лазерна епіляція дуже болюча, особливо там, де бікіні. Але все одно я дуже задоволена наслідками.
- Нагадай, аби я не забула купити крем для епіляції в аеропорті.
- О котрій ми будемо в Дакарі?
- Опівночі. Особисто я одразу по приїзді збираюся йти клубитися. Не хочу марнувати жодного з трьох вечорів.
- Чорт забирай, я забула касету з Ларою Фабіан!
- У літаку, аби шкіра не пересихала, я знімаю макіяж, потім очищую її скрабом, і - оп! - зволожуючий крем.
- А я в літаку займаюся манікюром та педикюром. Доки сохне лак на ногах, я фарбую нігті на руках.
Октав намагається сконцентруватися. Слід учитися жити без коксу, приймати реальність без «дурман-зілля», стати частиною суспільства, поважати інших і, зрештою, прийняти правила гри. Він хоче якось відзначити своє повернення із лікарні. От чому він закидає цю пробну кульку:
- Дівчата, як ви ставитеся до того, аби швиденько перепихнутися зі мною - фіть-фіть і все?
Вони починають обурюватися, але йому це до вподоби.
- Бідолаха пришелепкуватий!
- Та краще сконати! Він посміхається.
- Даремно відмовляєтесь. Дівчата зазвичай кажуть «так» або надто пізно, коли хлопці вже не хочуть, або надто рано, коли їх ще ні про що не питали.
- До того ж, я ладен розщедритися на 5 штук. [112]
- Ні, тільки-но послухайте! Він вважає нас за потіпак!
- Ти таке чула? Та навіть і за сто штук... Октав регоче:
- Повідомляю вас, що Казанова часто платив своїм коханкам, у цьому немає нічого ганебного.
Потім він показує їм ехограму, яку отримав поштою.
- Подивіться на мою майбутню дитину. Чи я не став привабливішим?
Але він зазнав безславної поразки. Сіте-4000 розтанув за обрієм. Октав більше нікого не може зняти. Йому більше не вірять. Якщо існує річ, що несумісна з іронією, то це звабливість. Одна з дівчат запитує його:
- У тебе часом немає якогось журналу з інтер'єром приміщень?
- Який саме? «Newlook»? «Playboy»? «Penthhouse»?
- Ги-ги. Дотепно, як завжди, жалюгідний Октаве.
- Ти хоч розумієш, що стаєш вульгарним? Я сподівалася, що тобі вставлять клепку.
- Щось твої лікарі не довели справу до кінця. Дурило недоумкуватий.
Октав спускає очі та бачить свої ноги у фіолетових туфлях (вартість кожної з них дорівнює мінімальній зарплаті). Потім піднімає голову і починає лементувати:
- Годі вже жартів. Чи замислювалися ви хоч раз, милі дівчатка, що всі, кого ви бачите, усі бовдури в чортопхай-ках, взагалі усі люди, абсолютно всі без винятків помруть? І отой крутеликза кермом «Audi Quattro». І оця сорокарічна навіжена, яка щойно обігнала нас на своєму «Mini Austin». І всі жителі оцих будівель, що ховаються за нікчемними антишумовими стінами. Тільки уявіть собі купу трупів, на яку вони всі перетворяться! За все існування планети на ній жили 80 мільярдів людських істот. Затямте [113] цю цифру. Ми ходимо по кістках 80 мільярдів людей. Чи розумієте ви, що всі ті, хто отримав відстрочку, у майбутньому створять гігантський смітник, купу трупів, які гнитимуть. Життя - це геноцид.
Ось, нарешті він зіпсував їм настрій. Він задоволений собою. Він намацав зелену коробочку з лексомілом в кишені своєї замшевої куртки від Марка Джакоба. Вона надає йому впевненості, як ампула з ціаністим калієм герою Руху Опору перед допитом на вулиці Лорістон шістдесят років тому.
Книга: Фредерік Бегбедер 1,499 € (99 франків) Переклад М.Ілляшенка, О.Ногіної
ЗМІСТ
На попередню
|
|
