Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Фредерік Бегбедер 1,499 € (99 франків) Переклад М.Ілляшенка, О.Ногіної
5.
Увечері другого дня масовик-витівник готелю зорганізував експедицію в глибинку. Мета: переконати службовців Антрепризи, що за цей короткий термін вони встигли побачити «справжню Африку» і недарма на ці три дні покинули свою золоту клітку. Але, звичайно, нічого путящого з того не вийшло: прибувши на джипах до берега Рожевого озера, рекламісти подивилися виставу під назвою «африканські танці», потім поїли мешуї і не побачили нічого справжнього. Вони пересувалися з місця на місце лише для того, аби переконатися, що місцеві пейзажі насправді схожі на ті, які вони бачили в туристичних брошурах. Туристи перетворилися на мандрівників-контролерів, власні відкриття - на перевірки, здивування - на констатації, мандрівники стали скидатися на Хому невіруючого. Але все-таки на Октава напали москіти - а це значить, що, як би там не було, деякі пригоди ще можливі, якщо вже він забув лимонний спрей проти комах у номері готелю.
Після вечері відбулися сенегальські бої, у яких семінаристам (з лейблами «Lacost») протистояли воїни неіснуючого племені (одягнені, як тубільці з фільмів про Тарзана). [130]
То була чудова нагода насолодитися тим, як Марка Марро-ньє в плавках з кишеньками під бій тамтамів повалили у грязюку. І ось тут, під гігантським баобабом, сидячи просто неба на теплій травці на березі Казамансу, дивлячись на зірки і тримаючи в руках келих вина, яке віддає бензином і наперченим кус-кусом, під гучний регіт білозубої агентки з міжнародних зв'язків, під голодними поглядами місцевих дітлахів, Октав відчув нестерпне бажання обійняти небо і подякувати Всесвіту за те, що він тут, хоч би й тимчасово. Йому до вподоби ця постійна вологість повітря, що надає поцілункам пекучості, а рукам дозволяє так легко ковзати по шкірі. Кожній дрібниці надаєш ваги, коли найважливіше втрачає сенс. І несамовитим трудягам інколи життєво необхідно плюнути на все. Октав без особливого бажання вирушав у цю «обов'язкову» подорож, але саме тут він зміг долучитися до величного, торкнутися вічності, замилуватися життям, піднестися над безглуздістю, збагнути простоту існування. І коли дилер на прізвисько Золота Жила приніс йому пакетик зі щоденною дозою трави, він повалився на пляжний пісок і прошепотів: «Софі» - ім'я, яке затамовує подих.
- Кохання не має нічого спільного із серцем, цим огидним органом, таким собі насосом для перекачування крові. Кохання передусім стискує легені. Замість звичного «моє серце розбите» краще говорити «у мене здавило легені». Саме легені є найбільш романтичним органом, бо всі найвідоміші закохані хворіли на туберкульоз. Зовсім не випадково від нього померли Чехов, Кафка, Д. Г. Лоуренс, Фредерік Шопен, Джордж Оруел та свята Тереза із Лізьо. Що ж до Камю, Моравіа, Будара, Марії Башкирцевоїта Кетрін Менсфілд, - то хіба б написали [131] вони саме такі книги без цієї хвороби? До того ж, як відомо, і Дама з камеліями померла не від інфаркту міокарда - цю ж бо кару призначено для нервових кар'єристів, а не для зневірених закоханих.
Октав буяє в хмарах і промовляє сам до себе:
- Кожна людина має в собі приспаний любовний смуток. Серце, яке ще не було розбитим, не є справжнім. Легені чекають на туберкульоз, аби відчути, що вони існують. Я - ваш фтизіатр. Слід завести водяну лілію у грудній клітці, як це зробила Хлоя у «Піні днів»(1) чи мадам Шоша у «Чарівній скелі»(2). Я обожнював дивитися на тебе сплячу, навіть якщо ти удавала сон, коли я, п'яний, серед ночі завалювався додому, я рахував твої вії, інколи мені навіть здавалося, що ти посміхаєшся. Закоханий чоловік - це той, хто любить спостерігати за сплячою жінкою і час від часу насолоджуватися нею. Софі, чи чуєш ти мене за ці тисячі кілометрів, що розлучають нас, наче в рекламі мо-більників SFR? Чому людям потрібно розійтися, аби зрозуміти, що вони кохають одне одного? Хіба ти не розумієш, що я просив тебе примусити мене трохи страждати, як на початку, від болю в легенях?
І ось на пляжі з'являються оголені друкарки та грудаста етажерка Оділь. Вони по черзі затягуються травкою, супроводжуючи цей процес непристойними жартами:
- Усього-то справ - посмоктати у чотири роти.
- Я смокчу, смокчу, але нічого не виходить.
- Може, ти не ковтаєш? [132]
(1) У романі Б. Віана «Піна днів» героїня на ім'я Хлоя страждала на туберкульоз легенів; символом хвороби легенів у творі виступає водяна лілія.
(2) Героїня роману Т. Манна також страждала на туберкульоз легенів.
- Повторимо ще раз спочатку, тільки треба вимити соску.
Усе це звучить страшенно вульгарно, але в тій ситуації це здавалося кумедним.
Співробітники ж чоловічої статі усі як один прогулюються із пуловерами на плечах - у кого вони зав'язані спереду, а хто просто накинув їх на рожеві сорочки-поло від Ральфа Лорана. Октаву це страшенно не до смаку і він заводиться:
- ТА ЯКОГО Ж БІСА, СКАЖІТЬ, БУДЬ ЛАСКА, ВОНИ ПОНАВ'ЯЗУВАЛИ ПУЛОВЕРИ КОЛО ШИЇ? Я бачу два варіанти: або тобі морозно, і ти вдягаєш пуловер, або тобі жарко, і ти лишаєш його вдома. Светр, накинутий на плечі, свідчить про малодушність, невміння приймати рішення, побоювання протягів, непередбачливість, слабкий характер та ексгібіціонізм (ці панове пихато демонструють свою шотландську вовну, але ніколи в житті не розщедряться на светр із кашеміру). Вони тягають на своїх шиях цих вовняних восьминогів, бо нездатні навіть вдягтися по погоді! Кожен, хто накидає пуловер на плечі, - лякливий, неелегантний і безпомічний слабак! Дівчата, пообіцяйте цуратися таких, немов чуми! ГАНЬБА ДИКТАТУРІ ПУЛОВЕРА НА ПЛЕЧАХ!
Потім настала ніч, і знову день, і барбекю з лангустів. Хто говорив про деколонізацію? Немає більшого всесвітнього колонізатора, ніж реклама: у найбруднішому закутку в халупині десь край світу «Nike», «Coca-Cola», «Gap» та «Calvin Klein» замінили собою Францію, Англію, Іспанію та Бельгію. Щоправда, маленькі негри мають радіти і крихточкам: піратським касетам, «ролексам»-підробкам, сорочкам «Lacoste», з яких після першого ж прання відклеюється [133] так званий крокодил. Рожеве вино надзвичайно п'янке, але ж хіба не так повинно бути? За ніч іде не менше сімнадцяти пляшок. Чарлі розгулявся на славу - як навіжений рветься брати участь в усіх готельних розвагах, дитячих забавках, караоке, змаганнях «мокра футболка», у роздачі іграшок з «Макдоналдс» місцевим дітлахам, які кричать: «Подарунки, подарунки!»
Октав знає, що в понеділок цій облуді прийде кінець. Але кінець брехні - ще не початок правди. Стережіться: за однією оманою може ховатися інша.
Чорт забирай, все це нелегко! Навіть якщо убережешся від однієї пастки, ризикуєш потрапити у дві інші!
Чарлі плескає по спині Октава, який простягає йому «петарду».
- Скажи, ти знав, що «Pepsi» хоче накласти лапи на синій колір?
- Авжеж, Чарлі, я знав про це, як і про те, що «щастя» належить «Nestle», а ти що думав? Я завжди в курсі справ...
- Це точно. Поглянь-но на це! (Він трясе свіжим випуском «Монд»). У мене тут є дещо для твоєї книжчини: Інститут медіаметрії почав випробовування нової системи вимірювання глядацької аудиторії. Це - пристрій з інфрачервоною камерою, за допомогою якої можна спостерігати за рухом очей, та датчиком із мікрофоном, процесором і пам'яттю, який фіксує роботу вуха. Нарешті вони можуть дізнатися, що споживачі слухають та на що дивляться, і не тільки вдома по телевізору, але й у машині, в супермаркетах, скрізь, скрізь! ВЕЛИКИЙ БРАТ СЛІДКУЄ ЗА ТОБОЮ!
Чарлі затягся і зайшовся кашлем. Октавові смішно до нестями. [134]
- Ну кхекайте, Пане Підпоро, кхекайте, це найкраще, що можна зробити. Зрештою, Оруел молодець, що скапутився від сухот. На його щастя, він так і не встиг побачити, наскільки мав рацію.
Мотиваційний семінар почався із колективістської утопії: несподівано всі стали рівними, рабам дозволено «ТИкати» шефам - така собі соціальна оргія. Принаймні в перший вечір. Бо вже з наступного ранку касти відновилися і більше не змішувалися (за винятком, хіба що, ночей, коли всі обмінюються в коридорах ключами від кімнат), - вчорашня утопія здавалася водевілем. П'яна в дим юристка сцить навпочіпки в саду; секретарка снідає наодинці, бо ніхто не хоче більше спілкуватися з нею; арт-директорка, що підсіла на транквілізатори, тільки-но бухне зайвого, кидається милити усім пики (і досить жорстоко б'ється - роздає ляпаси усім, хто потрапляє їй під руку, може навіть заїхати кулаком в око, Октаву, наприклад, сорочку розірвала) - одне слово, у цій подорожі не було жодної нормальної людини. Внутрішнє життя Анрепризи нагадує шкільну жорстокість, хоча, мабуть, все ще гірше - тут ніхто не захистить. Непристойні вигуки, несправедлива агресія, сексуальні домагання і одвічні війни за владу - все, як у ваших найгірших спогадах про шкільне подвір'я. Удаваний спокій рекламного середовища нагадує шкільні кошмари, але це набагато гірше. Кожен може дозволити собі бути нахабним з іншими, наче йому вісім років, і це слід сприймати з усмішкою, бо всі подумають, що ти «не прикольний». І, як ведеться, найбільш хворі якраз ті, хто вважає себе найздоровіши-ми: генеральні арт-директори переконані, що вони гідні статусу «генеральних», екаунт-менеджери впевнені, що [135] вони не «генеральні» зовсім помилково, відповідальних за доставку чекають відставки, шефів чекають на лаві підсудних, а генеральних директорів - на вечірці. Куди ж подівся Джеф? Октав щось жодного разу не бачив його протягом усієї подорожі. Шкода, бо якраз цей менеджер-передовик міг би розкрити таємницю, що за страх крає душі дирекції «Росса». Певно, Дюлер-Велике-Л айно знов устромив їм ножа в спину.
На пляжі Октава аж до сліз захоплюють спітнілі жіночі тіла, до яких налипає пісочок, - із синцями на стегенцях, з подряпинами на колінцях. Ще одна затяжка, і він ризикує улопатися по самісінькі вуха в якусь жіночу лопатку. Щодня він потребує хоч невеличкої часточки Краси. Він обіймає Оділь лише тому, що від неї віє Obsession. І він годинами говорить з нею про її ліктик.
- Я обожнюю твій гострий лікоть, бо він вказує на майбутнє. Дозволь мені милуватися ним, якщо ти сама не усвідомлюєш його влади. Якщо вибирати між ним і тобою, я вибираю ліктик. Підкури цигарку, так, наближуй вогонь до свого обличчя. Спокушай мене як завгодно, але це не заважатиме мені цілувати твій ліктик. Він - мій рятувальний круг. Він рятує моє життя. Так, він існує, нарешті я знайшов його. Я заповідаю своє тіло твоєму тендітному ліктю, бо він розчулює мене до сліз. Твій лікоть - це суглоб, укритий шкірою, щоправда трохи ушкоджений, мабуть, ти роздерла його до крові у дитинстві. Раніше в тебе, мабуть, частенько була кірочка на цьому місці, яке я зараз цілую. Здавалося б, це не таке вже й велике цабе - лікоть, але я шукаю і не можу знайти іншого стимулу для свого існування цієї миті.
- Моє ти солодятко! [136]
- Облизувати твій ліктик - це єдине, чого я потребую. До самої смерті. Він декламує:
Оділі рученька чудесна
- Для мене п'ятка Ахіплеса.
Потім, використовуючи спину Оділь як пюпітр, наш засмаглий Вальмон підписує поштову листівку для Софі:
«Люба моя пані Obsession!
Чи не могла б ти зробити ласку і врятувати мене від самого себе? Якщо ні, то я стану в воду і тицьну пальці в розетку. Є дещо гірше, ніж жити з тобою, - залишитися без тебе. Повертайся. Якщо повернешся, я подарую тобі «New Beetle». О'кей, це придуркувата пропозиція, але це твоя помилка: відтоді, як ти пішла, я стаю дедалі серйознішим. Я переконався, що немає іншої дівчини такої, як ти. Звідси висновок: я тебе кохаю».
У підпису немає потреби, Софі впізнає його стиль. Відправивши цю листівку, Октав одразу почав шкодувати, що не стоїть зараз перед нею на колінах із молитвою: «допоможи мені погано мені я не можу жити без тебе ми не повинні розлучатися якщо я втрачу тебе то втрачу все»; чорт забирай, плазувати біля її ніг - ось що він мусить робити, невже він і на це не здатний?
До Софі у нього були фірмові способи чіпляння дівчат. Перший такий: він починав дошкуляти їм, буцімто у них штучні вії, ті заперечували, тоді він просив їх заплющити очі для перевірки і, користуючись нагодою, цілував їхні сяючі губки. Був і інший прийом - «вантажівка»: [137]
- Скажи «вантажівка».
- Вантажівка.
- Біп-біп (натискаючи на груденята). Було в запасі й парі:
- Б'ємося об заклад, що я торкнуся твоєї сідниці, не чіпаючи твого одягу.
- О'кей.
- Програв! (І кладу руку прямо на сідницю.)
Ще один прийомчик - «текіла бум-бум»: просиш дівчину потримати в зубах шматочок лимона, насипаєш їй на долоню трохи солі, потім злизуєш сіль, запиваєш текі-лою і закусуєш лимончиком із її ротика. Після трьох подібних сеансів місце лимончика зазвичай займає язик
Як не дивно, ці прийоми завжди спрацьовували. Тільки із Софі все було по-іншому. Він удавав, що цікавиться нею по-справжньому. Вона робила вигляд, наче вірить у це. Зрештою, вони обидва увірували в те, про що не говорили. І одного дня вона запитала:
- Чому ти нічого не говориш?
- Коли я нічого не кажу, це добрий знак; бо він свідчить, що я зніяковілий. Коли я зніяковілий - це дуже добрий знак, бо він свідчить, що я спантеличений. Коли я спантеличений - це дуже добрий знак, бо він свідчить, що я закоханий. А коли я закоханий -це дуже поганий знак.
Він закохався в неї, бо вона була одружена. Він прикипів до неї, бо вона не була вільна. Він працював разом з нею в «BDDP and TWA», але ніяк не міг домогтися її. Він покохав її, бо і сам був одружений, бо це було заборонено, втаємничено та підступно. Він полюбив її так, як люблять тих жінок, до яких не можна залицятися, - матір, сестру, подруг батька, свою першу дівчину; таке кохання [138] неможливе, тому і дивовижне. У коханні діє принцип доміно: перше падіння спричиняє усі подальші. Вона вабила його, як і всі чарівні дівчатка з його дитинства, тобто вона не повинна була про це здогадуватися. Потім він сказав їй: «Коли я закохуюсь, це поганий знак», і її це не здивувало. Він призначив їй побачення на мосту Мистецтв, третя лава від Французької Академії, навпроти Нового мосту, там де Сена розливається на два рукави, наче відкривається для майбутнього. Те, що відбувалося потім, було надто прекрасним, аби бути правдою. Уже того, що вона прийшла на побачення, було досить.
- Даруйте мені, панночко, чи можу я запитати ваш номер телефону, аби я міг зв'язатися з вами найближчим часом?
- Звичайно, пане...?
- Октав, називайте мене Октавом. Мені здається, що я закохався у вас. Вас не засмутить, якщо я потискаю ваші груди, якщо на те ваша ласка, пані?
- Робіть як знаєте. Але чи не могли б ви сім разів пройтися своїм язиком у моєму роті, перш ніж ми продовжимо нашу розмову?
- Ви часом не знаєте, де б нам цим зайнятися?
Прикро, коли закохуєшся так легко. Цей шалений вибух чуттєвості у одружених коханців живиться постійним передчуттям загрози. Задоволення - дамоклів меч одруження. Софі повела його до парковки біля агенції на вулиці Новий міст - там було темно і тихо, вони кохалися, притуляючись до бетонного муру, між двома службовими чортопхайками. То був найдовший оргазм у їхньому спільному житті. Потім вона взяла його мобільний телефон і залишила в його пам'яті свій номер:
- Аби ти не міг сказати, що загубив його. [139]
Октав був так шалено закоханий, що навіть тіло його повставало, коли він розставався із Софі: з'являлися прищі, алергічні висипки, червоні плями на шиї, зубний біль, тривале безсоння. Даремно покладати весь контроль за тілом на мозок, все одно повставатиме серце і спустошуватимуться легені. Коли зрікаєшся кохання - стаєш потворним і кволим. Існування без Софі знівечило Октава. Процес розпаду триває й досі: тепер він потребує не наркотиків.
- МІЙ ДРУЖОК КРИЧИТЬ ВІД ГОЛОДУ!
Октав кричить у мікрофон. Оділь витанцьовує кадриль. Вони завітали до нічного клубу в готелі, Октав узявся ставити диски. Він змушений вдовольнятися тим, що є, кілька максі-дисків, збірник французької естради і три старовинні платівки на 45 обертів. Що маємо, те маємо - але він спромігся укласти програму і з цього. Випадково він натрапив на кращу у світі пісню: «Як це добре/їхати кудись/Руки вгору, руки вниз/І співати» у виконанні Ерги Кітт. Потім він полегшує програму і ставить «гоцалку» YMCA.
- Музика гурту «Village People» - як вино, - повідомляє Октав. - Чим старіше, тим краще.
Хай буде все, тільки не «Магсіа Ваїіа»! Час від часу Оділь пригортається до нього, коли їх бачать її подружки, тільки-но вони відвертаються, вона теж відсторонюється. Не те що там він їй подобається, ні, просто вона хоче викликати заздрість подружок Октав почувається старим і потворним у такому молодому і гарному оточенні. Він хапає її за руки і лютує:
- Які ви нудні, вісімнадцятирічні кокетухи!
- Не нудніші за деяких тридцятитрирічних розлучених самців! [140]
- Це точно. Єдина річ, яку я ніяк не можу змінити, це мій вік.
Він залицяється до всіх гарненьких дівчат, аби не встигати думати, чого він чіпляється до всіх гарненьких дівчат. Відповідь знайти дуже легко: щоб не залишитися з однією з них.
Пізніше так нічого і не сталося. Октав провів Оділь до кімнати - її хитало. Він розлігся на ліжку, а вона пішла до ванної кімнати, і він чув, як вона блювала. Потім вона спустила воду, почистила зуби, сподіваючись, що він нічого не помітить. Коли вона роздяглася, Октав спочатку удавав, наче спить, а потім і насправді заснув. У кімнаті тхнуло блювотиною та «Флюокарилом».
Дорогою назад у літаку жінки жалілися одна одній на зіпсовані зачіски та несправні дезодоранти. Октав голосно декламував «Слова, слова» Алена Делона з пісні Даліди:
Так дивно
Я не знаю що сталося зі мною сьогодні ввечері
Я дивлюся на тебе наче вперше
Я не знаю як тобі сказати
що ти моя чарівна історія кохання
яку я ніколи не дочитаю
Ти вчора і сьогодні
і завжди
Ти моя єдина правда.
Дивно, якими важливими іноді стають другорядні, здавалося б, речі.
Ти, як той вітер, що на скрипках грає і здалеку троянд доносить аромат. [141]
Жоден з його однолітків не наважиться сказати щось подібне.
«Для мене ти єдина музика, що змушує зірки кружляти в танці».
Він частенько реготав над цими словами разом зі своїми сп'янілими друзями. Чому вони здавалися йому такими смішними? Чому нам стає незручно від романтики? Ми соромимося власних почуттів. Ми цураємося високих слів, ніби чуми. Але навіщо нам звеличувати нашу черствість?
Ти моя заборонена мрія
Мій єдиний біль
І моя остання надія.
Секретарки, які зараз заливаються сміхом, дивлячись на нього, залилися б сльозами перед першим-ліпшим чоловіком, який би насмілився промовити «ти моя заборонена мрія», дивлячись їм просто в очі. А може це нервовий сміх - через нестерпне бажання? Вони змінюють тему і починають теревенити про спеціальні пільгові тарифи на друк фотографій для співробітників Антрепризи. Своїх шефів вони називають виключно за ініціалами:
- Хіба ФХП вже поговорив з ПІТ?
- Треба обговорити це з ЖФД.
- Пі-Пі-ЕМ із ХПТ і РГП пройшло нормально?
- Так, але ЛЖ та АД нічого не затвердили.
Решту часу вони буркотіли і висловлювали невдоволення скороченням талонів на обіди. Октав кожного разу намагається сміятися голосніше за всіх, інколи в нього це навіть виходить.
Книга: Фредерік Бегбедер 1,499 € (99 франків) Переклад М.Ілляшенка, О.Ногіної
ЗМІСТ
На попередню
|
|
