Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Фредерік Бегбедер 1,499 € (99 франків) Переклад М.Ілляшенка, О.Ногіної
4.
Здавалося, Тамара все життя розігрувала комедію; втім, якщо помислити, то так воно і було. Професія call-girl навчає акторської майстерності краще, ніж будь-яка акторська школа. Вона із задоволенням позує перед камерою. Вона зваблює об'єктив і ковтає свій йогурт так ласо, наче від цього йогурту залежить усе її життя. Ніколи ще не виглядала вона так блискуче, як у цьому псевдо-середземноморському садку, перенесеному у Флориду.
- She's the girl of the new century, - урочисто проголошує місцевий технічний директор дівчинці, яка знімає «making of». Мені здається, що він хоче, по-перше, показати її Джону Касабланці з «Еліт», по-друге, злягтися з нею. У довільній послідовності.
Ми завойовуємо чужу землю, перш ніж захопити її ме-діапростір. Кампанія з просування «Мегрелет» триватиме до 2004 року, реклама буде усюди: на величезних біг-бор-дах 4x3, на автобусних зупинках, у жіночих журналах, у місцях продажу, дегустації, на мурах, на майданчиках для пляжних ігор, у місцевих новинах, на листівках, Інтернет-сайтах, «гондолах» та на пропозиціях щодо повернення витрат на покупку за умови пред'явлення чеків. Тамаро, ти будеш усюди, ми зробимо з тебе емблему лідера знежирених йогуртів на всьому шенгенському просторі! [163]
Ми попиваємо «Cape Cod», базікаючи з гримеркою про Еспінський курорт. Ми зустрічаємо кількох охлялих шкапок (таке прізвисько ми вигадали для драбинчастих шл ьондр, які тиняються в пошуках героїну по Вашингтон-авеню). Ми придурюємось мертвими біля дому Джанні Версаче, туристи без упину знімають своїми фотоапаратами, як ми блазнюємо, валяючись на землі. Ми загортаємось у білі завіси, зірвані в готелі «Делано»: Тамара стає Шехерезадою, а я Каспером - добрим привидом. Люди довкола настільки самозакохані, що кожен займається коханням лише із самим собою. Що таке вдало проведений день у Маямі? Це коли третину дня ти їздиш на роликах, третину - стирчиш під екстазі, і ще третину - дрочиш.
На знімальному майданчику галявинка знову вигоріла на сонці. Аби вона зазеленіла із новою силою, асистенти вкотре вже сприскують її розчиненою фарбою. Сьогодні ввечері на Л інкольн-роуд намічаються бої drag-queens: на рингу для кетчу трансвестити рватимуть одне одному перуки. «Немає нічого, що насправді б дорого коштувало», - співає Мадонна, яка має тут непоганий будиночок. Але вона точно окреслила проблему. Я кохаю Тамару, і я кохаю Софі; із платнею креативного директора я міг би без натягу утримувати обох. Але я не можу так одразу прийняти пропозицію, яка заперечує першій сторінці цієї книги, там, де я написав: «Я пишу цю книгу, аби мене звільнили». Чи, може, тепер краще виправити на: «Я пишу цю книгу, аби мене підвищили»?.. Тамара перериває мої роздуми:
- Хочеш кави, чаю чи мене?
- Усе й одразу до мого рота. Скажи мені, Тамаро, яка твоя улюблена реклама?
- «LESS FLOWER, MORE POWER»(1). Це слоган «New Beetle» компанії «Фольксваген». [164]
(1) Обігрується гасло хіпі «Flower Power».
- Не кажи «слоган», кажи «титр». Затям це, якщо хочеш зі мною працювати.
Після обіду ми втупилися у відеомонітор «Sony», який видає кадр за кадром: Тамара на терасі, Тамара на сходах, Тамара в саду, Тамара крупним планом, Тамара загальним планом, Тамара натурально-штучна, Тамара дивиться в камеру, Тамара штучно-натуральна, Тамара дегустує продукт (відкриває баночку, занурює ложечку в йогурт, смакує його в роті), Тамара та її хвилюючий лікоть, Тамара та її диво-перса. Але моя найулюбленіша Тамара - та, яка належить лише мені, тобто та, яка стирчить зараз гола в самих в'єтнамках на балконі в моїй кімнаті, із колечком на пальці лівої ноги і витатуйованою трояндою під правою груддю. Та Тамара, якій я наважуюсь сказати:
- Я не хочу кохатися з тобою, але ти мене зачаровуєш. Мені здається, що я кохаю тебе, Тамаро. Хоч у тебе і великі ступні, але я кохаю тебе. Ти на моніторі виглядаєш краще, ніж у житті, але я кохаю тебе.
- Я знаю багатьох злюк, які удають із себе добряків, але ти рідкісна штучка: добряк, який хоче здаватися злим. Поцілуй мене, цього разу безкоштовно.
- Ти моя заборонена мрія, мій єдиний біль і моя остання надія. Для мене ти єдина музика, що змушує зірки кружляти в танці.
- Знову слова, завжди слова!
Сцена дегустації - це завжди каторга: на пекучому сонці, після сніданку, бідна берберочка змушена десятки разів симулювати екстаз, смакуючи в роті повну ложку йогурту «Мегрелет». Після кількох дублів її уже нудить від цього йогурту. Асистентка принесла їй миску, до якої вона спльовує сирок щоразу, коли Енріке кричить «Стоп!». Так, так, ми поділимося з вами невеличким викриттям, [165] тільки не трубіть про це нікому: кожного разу, коли ви бачите в рекламі актора, котрий смакує який-небудь продукт, знайте, що він ніколи не ковтає його, а тільки-но вимикають камеру - з огидою спльовує.
Ми з Чарлі сидимо на пластикових стільцях перед купою усілякого щла. На всіх зйомках рекламних роликів відбувається такий цирк креаторів заганяють до якогось куточка і презирливо розважають їх щосили, піклуючись про те, щоб вони, власне автори цього проекту, не втручалися у процес. Ми відчуваємо себе приниженими, незначущими, нас нудить від цих клятих солодощів - коротше кажучи, ми як ніколи сповнені огиди. Але ми удаємо, наче все гаразд, і це тільки тому, що, ставши креативними директорами французького «Росса», ми матимемо тисячі можливостей для помсти - і тоді наша помста буде безжальною.
Ми будемо багатими і несправедливими.
Ми звільнимо усіх наших старих друзів.
Ми метатимемо вогнем-блискавицею і тероризуватимемо підлеглих.
Ми будемо привласнювати їхні ідеї.
Ми наберемо молодих креаторів і будемо викачувати з них свіжі ідеї, обіцяючи їм велике майбутнє, але плоди збиратимемо самі, за їхніми спинами.
Ми не дозволимо своїм працівникам йти у відпустку, доки самі не відпочинемо на острові Маврикії.
Ми будемо величними і нахабними.
Ми заграбастаємо всі найласіші замовлення, причому найапетитніші рекламні кампанії довірятимемо позаштатним працівникам, а штатні хай смокчуть лапу.
Ми домагатимемося, аби наші портрети з'являлися на економічних сторінках «Фігаро», а потім вимагатимемо звільнення журналіста, якщо стаття буде недостатньо панегіричною (погрожуючи «Фігаро», що не будемо більше розміщувати у них рекламу). [166]
Ми уособлюватимемо новий тип французьких рекламістів.
Ми підкупимо прес-секретаря журналу «Strategies», аби розмістити в розділі комунікації таке: «Слід уміти відрізняти концепт від перцепту».
Ми також частенько вживатимемо фразочку: «Право виключної прерогативи».
Ми будемо дуже зайнятими і недосяжними; аби домогтися зустрічі з нами, треба буде записуватись за три місяці (і в останній момент, за кілька годин до наміченої зустрічі наша сувора секретарка цю зустріч відмінить).
Ми застібатимемо усі до останнього ґудзики на наших сорочках.
Ми викликатимемо у всіх оточуючих депресії та нервові приступи. Про нас ходитимуть жахливі плітки у професійних колах, але завжди поза нашими спинами, бо нас усі боятимуться.
Ми будемо байдикувати, але у нас не лишатиметься часу на відвідування родичів.
Ми будемо небезпечними і страшенно мстивими.
Ми будемо «сірими кардиналами» сучасного суспільства.
Ми завжди лишатимемося в затінку, навіть «за повного освітлення».
Ми будемо пишатися своєю цілковитою безвідповідальністю.
- Ви єсть подобатися макіяж?
У наші верзіння під назвою «Казочки про білого бичка» втрутилася гримерка, яка хотіла знати нашої авторитетної думки. Коли прийде наш час, ми призначимо її головною гримеркою «R&W», бо вона визнала нашу важливість ще до того, як ми її набули. [167]
- Досить того, що вона виглядає природно, - вирікає Чарлі безапеляційним тоном, - вона повинна бути здоровою/врівноваженою/рухливою/автентичною.
- Yah, я зробити їй губи трохи glossy, але не міняти відтінок, вона мати чудову шкіру.
- Ніяких там glossy, - наполягає Чарлі із впевненістю майбутнього шефа, яким він наче уже є, - я хочу shiny!
- Of course, shiny це краще, ніж glossy, - квапливо додаю я, - інакше ми ризикуємо порушити колорит.
Гримерка дивиться на нас із повагою - як на спеціалістів із гриму для губів, очевидних професіоналів, яких не обставиш. Нам ще лишилося зашугати стилістку із кулінарії, і tutto буде bene.
Тамара запалює всю знімальну групу. Ми усі обожнюємо її, перекидаємося розуміючими поглядами, захоплюючись її красою. Ми з нею могли б бути щасливими, якби я не відводив стільки часу думкам про іншу. І чому мене завжди тягне до тих, кого немає поруч? Час від часу Тамара прикладала свої долоні до мого обличчя - це її заспокоювало. А мені була потрібна хоч крихітка легкості. Опа, це нам може знадобитися при нагоді: «МЕГРЕЛЕТ. УСІМ НАМ ПОТРІБНА ПЕВНА ДОЗА ЛЕГКОСТІ». Треба записати цей слоган, а там хто його знає!
- Отже, ти погодишся на ті гроші, які вони тобі пропонують?
- Не в грошах щастя, Тамаро, і ти це добре знаєш.
- Завдяки тобі тепер я це розумію. Але раніше я б так не сказала. Аби зрозуміти, що не в грошиках щастя, треба мати і щастя, і гроші.
- Хочеш зі мною побратися?
- Ні, тобто так, але тільки за умови, що на нашому весіллі кружлятиме гелікоптер і осипатиме усіх дощем із рожевих камелій. [168]
- А якщо камелії будуть білими, що тоді робитимемо?
- Доведеться їх жерти!
Але чому вона не дивиться в очі? Ми обидва ніяковіємо. Я беру її руку, розмальовану візерунками з хни.
- Що? Що з тобою?
- Коли ти добрий - це погано. Краще, коли ти удаєш злюку.
- Але...
- Облиш це. Тобі добре відомо, що ти мене не кохаєш. Я б також хотіла пустувати, як ти, але з мене досить забавок, знаєш, я подумала і вирішила, що треба цьому покласти край. Із гонораром від «Мегрелет» я зможу купити невеличкий будиночок в Марокко, у мене там росте донька, я покинула її з мамою, і мені її дуже бракує... Послухай, Октаве, ти повинен повернути свою наречену, і ви разом будете виховувати вашу дитину. Вона зробила тобі найкращий подарунок - прийми його.
- Отакої! Що це з вами усіма коїться? Тільки-но мені стає добре з кимось, вам відразу треба завести мову про дітей! Замість того, щоб відповісти на питання «навіщо жити», вам краще помножувати цю проблему!
- Годі вже твоїх дешевих філософствувань. Не треба над цим насміхатися. Моя донька також росте без батька.
- Ну то й що? Кисло їй? Мій батько також не опікувався мною, але я не роблю з цього трагедії!
- Припини! Подивись на себе! Ти кидаєш дівчину, яка завагітніла від тебе, аби проводити ночі зі шлюхами!
- Ну добре... але так я хоча б вільний.
- Вільний? Ні, я, мабуть, сплю! Ні, Октаве, ні! Дзуськи! Ти з іншого тисячоліття! Подивись мені у вічі, я сказала: у вічі! Дитина, яка має народитися, МОЖЕ мати батька. Уперше у своєму житті ти можеш бути корисним! Скільки ще ти будеш тинятися по борделях і слухати ті самі [169] дебільні вигадки від недоумкуватих хирлявих п'яндиг? Скільки ще, чорт забирай? Оце твоя свобода, дятле?
Бувають психоаналітики, сеанс у яких коштує 150 євро. Тамара-моралістка бере за годину 460.
- Дай-но мені спокій! Проживу і без твоїх уроків моралі, під три чорти!
- Припини на мене кричати, бо у мене аневризма лусне. Мораль, можливо, докучає, але нічого кращого досі не винайшли, аби відрізнити добро від зла.
- То й що тепер? Краще я буду паскудним і вільним - так, вільним, розумієш? - ніж етичним та ув'язненим. «Людино вільна, завжди плекатимеш ти горе!»(1) Я розумію, що ти хочеш сказати, але твоє «родинне щастя», як правило, куди патетичніше, ніж ті дебільні сальні побрехеньки, які о шостій ранку розповідає налиганий бевзень, второпала? І як, на твою думку, я можу виховувати дитину, якщо закохуюся в першу ж шльондру?! Упс...
Щойно я порушив головне Тамарине правило: слово «шльондра» може вживати тільки вона; якщо ж його вимовляє хтось інший, вона сприймає це як образу. І ось вона заливається сльозами. Я намагаюся виправитися.
- Ну не плач, вибач мені, ти - свята, й ти це добре знаєш, я не втомлюся це повторювати. Мало того, що я єдиний чоловік, який платить повіям і не спить з ними, так тепер я ще й примусив плакати одну з них. Хіба я не герой? Дай мені свій мобільний, я хочу зателефонувати до «Книги Рекордів». Алло? З'єднайте мене із редактором рубрики «Найбезтактніший чоловіку світі», будь ласка.
(1) Перифраз першого рядка вірша Шарля Бодлера «Людина і море»: Людино вільна, завжди плекатимеш ти море.
Перемога: вона трохи всміхнулася. Гримерці доведеться лише трохи підправити вії. Я продовжую самоаналіз, доки не перегорів: [170]
- Моє закордонне коханнячко, поясни мені просту річ: чому тільки-но покохаєш жінку і стосунки з нею стають чудовими, вона відразу хоче перетворити і себе, і мене на доглядачів за крикунами, завести цілу ораву дітлахів, армію небожат, аби вони день і ніч голосили і плутались під ногами, заважаючи нам бути разом. Боже мій, невже це такжах-ливо - бути удвох? Я був би щасливий, якби ми були парою «DINK» (Double Income No Kids), навіщо мені ця «СІМ'Я» (аж сім «Я»)? Тобі не здається, що мати дітей - це безжалісно? Усі ці романтичні подружжя, які тільки й говорять про свій побут, про життя-буття. Ти думаєш, що брати Галл ахери стали сексуальнішими відтоді, як почали підтирати своїх дитинчат? Для цього треба бути лайнолюбом! До того ж у моєму BMW Z3 немає місця для дитячого сидіннячка.
- Це ти безжалісний. Якби у твоєї матері не народилася дитина, ти б не верз зараз ці теревені.
- Ніхто б від цього не помер!!
- Заткни пельку!!
- Сама затикай!!
- О-О! ПРИПИНИ СВОЇ ЛЕМЕНТУВАННЯ!!! - кричить вона і рюмсає водночас.
Вона починає хникати. Боже мій, як їй пасує нюняти! Чоловіки так часто ображають жінок, безперечно, тільки тому, що ті дуже гарні, коли плачуть.
Тамара піднімає голову і, здається, вона знайшла у своїй голівці останній аргумент, аби мене переконати.
- Ми могли б продовжувати зустрічатися потайки. Хай живе така мораль! Це ще Блез Паскаль сказав:
«Справжня мораль сміється надмораллю». І в той час, коли я втягую її сльози через соломинку «Seven Up», ми думаємо про те саме:
- Ти знаєш, чому ми ніколи не зможемо бути разом?
- Так, знаю, - відповідаю я. - Тому що я - не вільний, а ти - аж надто.
Книга: Фредерік Бегбедер 1,499 € (99 франків) Переклад М.Ілляшенка, О.Ногіної
ЗМІСТ
На попередню
|
|
