Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Фредерік Бегбедер 1,499 € (99 франків) Переклад М.Ілляшенка, О.Ногіної
4.
Коли вони увійшли до боксу для засуджених, голова суду попросив присутніх сісти, а Чарлі та Октава підвестися, але ті лише похилили голови. Охоронці зняли з них наручники. Можна було подумати, що ти в церкві: читання кодексів, ритуальні жести, мантії, - зрештою, різниця між Палацом правосуддя та месою в Нотр-Дам не така вже й велика. З єдиною відмінністю: їх не помилують. Октаву й Чарлі нема чим пишатися, але вони раді, що хоч Тамара цього уникла. Процес був відкритим, усі їхні колеги були присутні - ті ж, які ховали Марроньє. Вони бачили їх через брудне заднє скло свого боксу і розуміли, що все продовжується і без них. їм дали по десять років, але не було на що нарікати (на їхнє щастя, французьке правосуддя не погодилося на екстрадицію; якби їх судили в Америці, то підсмажили б на електричному стільці, наче сосиски в барбекю в рекламному ролику «Herta»).
«MICROSOFT» - ЯК ДАЛЕКО ВИ ЗАЙДЕТЕ?» Я посміхаюся, коли бачу це на екрані телевізора, що висить на стелі моєї камери. Це таке далеке тепер. Вони танцюють, співають, сміються. Без мене. Я постійно кахикаю. Я підхопив туберкульоз (ця хвороба знову воскресла по в'язницях). [241]
Усе дочасне, і все можна купити, окрім Октава. Бо я відпокутував вину тут, у цій затхлій камері. Вони дозволили мені (звичайно, за гроші) дивитися телевізор у моїй камері. Люди, які жеруть. Люди, які споживають. Люди, які водять машини. Люди, які кохаються. Люди, які фотографуються. Люди, які подорожують. Люди, які вірять, що все можливо. Люди, які щасливі, але не користуються цим. Люди, які страждають, але нічого не роблять, аби це виправити. Все це люди вигадують, аби не лишатися самотніми. «Щасливі люди мене дратують», - казав Товстий Сволоцюга в анімаційному фільмі Райзера. Щасливі люди (наприклад, цей тип в окулярах на автобусній зупинці, якого я побачив із вікна своєї камери, він тисне руку рудої кралі під дощиком) і всі «happy few», скажу я вам, викликають не огиду, ні, а безпорадне волання від заздрощів, захоплення та власного безсилля.
Я уявляю собі Софі, освітлену місячним сяйвом, із крапельками поту на грудях, і Марка, який пестить її руку на згині ліктя, там, де шкіра така ніжна, майже прозора, незважаючи на засмагу. На її мокрих плечах променіють зірки. Одного дня, коли я здохну, то віднайду їх там, далеко, дуже далеко, на острові, аби полити спермою зі свого члена язик матері моєї дитини. І коли сонце сховається за обрієм, я побачу свою доньку. Я уже бачу її на репродукції картини Гогена у своїй камері, де тхне сечею. Я не знаю, навіщо я вирізав цю картину «Пірога» з журналу і наліпив її над ліжком. Вона мене переслідує. Я гадав, що боюся смерті, а виявилося, що я боявся життя.
Вони хочуть розлучити мене з моєю донькою. Вони зробили все, аби я не побачив її величезних очей. Поміж двома нападами кашлю я встигаю їх уявити: дві великі [242] чорні зіниці, які відкривають життя. От садисти, вони весь час показують рекламу «Evian» із дітлахами, які удають із себе Естер Ушьямс. Дітлахи синхронно плавають під «Bye-bye Baby». Вони надривають мої зів'ялі легені. Пара очей, що виблискують на рожевому личку. Вони заважають мені дихати. її рот між круглими щічками. Малесенькі рученята, які чіпляються за моє підборіддя, яке аж тремтить. Вдихнути молочний аромат її шийки. Встромити носа в її вушка. Вони не дозволили мені підтирати твої какашечки. Вони не дозволили мені витирати твої сльоз-ки. Вони не дозволили мені привітати тебе з народженням. Покінчивши із собою, вона вбила тебе.
Вони позбавили мене моєї донечки, яка мирно спить у ліжечку, згортаючись клубочком, та дряпає свої щічки, починає швидко дихати, потім трохи позіхає і вже повільно дихає, її малюсінькі ліктики та колінця наче прикріплені до неї, мого дитяти із довгими й вигнутими, наче у спокусниці, віями, яскраво-червоним ротиком та блідим обличчям; моя Лоліта, на її скронях та вічках проглядають блакитні судини; вони не дали мені почути, як ти смієшся, коли тобі лоскочеш носик; твої кручені, наче морські черепашки, вушка; вони заборонили мені знати, що Хлоя чекає мене на тому кінці світу. А якщо саме її я шукав, коли увивався за всіма дівчатами? Ця пухнаста потилиця, ці чорні пронизливі очі, наче намальовані брівки, її тонкі риси, я так любив їх в інших дівчатах, бо вони були провісницями тебе. Якщо я так любив кашемір, то тільки тому, що звикав до твоєї шкіри. Якщо я вештався ночами, то лише тому, що готувався охороняти твій сон вночі.
Якбижто насправдіу в'язниці був не я, а мій сусіда-бомж, якби ж то це він хирів у цій мерзенній камері! А я був би [243] вільним, ви чуєте мене, ВІЛЬНИМ! Я б помінявся із ним місцями, і ми були б щасливі: притулок і харчування для нього та свобода на тому кінці землі для мене. Від цього б усі виграли. Але я з'їхав з глузду Мої легені розтрощені.
Я закінчив свою книжку, яка коштує 14,99 євро. Це безглуздя, але я щойно знайшов найкращий слоган для «Мегрелет»: «Не треба бути дурним і гарним водночас». Досить буде викупити право на виконання пісні Жака Бреля і вирізати саме той уривок, де він виспівує: «Дурним і гарним водноча-а-а-с». Якщо вставити її після голосу за кадром, то вийде: «Мегрелет»: Не треба бути... дурним і гарним водноча-а-а-с.» Це могло б бути класно. Яка прикрість.
Єдине вікно в моїй камері своїми ґратами нагадує штрих-код.
По телебаченню показують запис концерту групи «Les Enfoires»(1): Жан-Жак Гольдман, Франсіс Кабрель, Зазі та інші голосять: «Відвези мене на край світу, / Відвези мене в принадливу країну, / Мені здається, що мої нещастя / Розтануть під тамтешнім сонцем».
(1) «Ізгої» (фр.). Це музична група, прибуток з концертів якої відправляють на потреби дітей-інвалідів.
І всі ці вбивці, які цілими днями волають на нашому поверсі, вищать, галасують, - вони знівечили мене вкрай. Краще б подумали двічі, перш ніж гробити людей. Чарлі знайшли вчора в калюжі крові, він порізав собі жили залізною кришкою від сардин «Saupiquet». Цей йолоп навіть спромігся відзняти на приховану веб-камеру та передати запис свого самогубства в Інтернет, так би мовити, з місця [244] подій. Головне, що вони не знайшли Тамару, я радий, що вона врятувалася: вони знищили все, крім неї.
А я сиджу в чотирьох стінах моєї VIP-камери (я зовсім один, у мене телевізор та книги, жити можна, навіть якщо тхне сечею і якщо я випльовую свої легені). На стіні висить «Пірога» Гогена - картина, яку він намалював у 1896 році. Вона належить до колекції Сергія Щукіна і виставлена в Ермітажі в Ленінграді. Я кахикаю біля цієї картини цілими днями: чоловік, жінка та їхній малюк ліниво розвалилися навколо піроги на полінезійському пляжі.
В одному з останніх листів Гоген написав: «Я - дикун».
Мені треба переконати себе, що я не сиджу за ґратами, а добровільно покинув світ. Монахи також живуть у келіях.
Я роздивляюся «Пірогу», цю ідилічну сцену, це подружжя та їхнього малюка, на задньому плані Гоген зобразив захід яскраво-червоного сонця, яке схоже на атомний гриб, і я пливу до них, я стрибаю з піроги, я хочу приєднатися до них, вони полюблять мене, я пливу до берега, я торкаюся риби-місяця, скати лоскочуть мої легені, я віднайду їх, ми разом кохатимемося - Тамара із Софі, Дю-лер із Марроньє, а я з ними усіма. Вони втекли від суспільства, ми утворимо родину нового типу, кохатимемося вчотирьох, я цілуватиму ніжки Хлої, такі маленькі, що обидві лягають до моєї руки, ви побачите, я приєднаюся до них на примарному острові, повірте мені, так, зрозуміло, що я сказився, я пливу попід водою, я п'ю із чаші, мені так добре, і захід сонця Гогена насправді нагадує атомний вибух.
Книга: Фредерік Бегбедер 1,499 € (99 франків) Переклад М.Ілляшенка, О.Ногіної
ЗМІСТ
На попередню
|
|
