Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Жюль Верн П'ятнадцятирічний капітан Переклад Петра Соколовського
Розділ XI БУРЯ
Протягом наступого тижня, від 14 по 21 лютого, на «Пілігримі» не сталося нічого, вартого уваги. Норд-ост дужчав, і судно швидко йшло вперед, роблячи миль по сто шістдесят на добу. Більшого від нього не можна було вимагати.
Як вважав Дік Сенд, шхуна-бриг уже мала б підійти до тих районів океану, куди частіше навідуються трансокеанські пароплави, здійснюючи рейси між обома півкулями. Однак він не полишав надії зустріти один з таких пароплавів, маючи намір або пересадити на нього пасажирів, або ж попросити звідти на поміч кількох матросів, а то, може, й офіцера. Та хоч як пильно оглядала вахта обрій - не помітила жодного корабля, і море знай було пустельне.
Це дивувало Діка Сенда. Він уже тричі перетинав цей район Тихого океану, бравши участь у промислових полярних плаваннях. І вони майже завжди зустрічали тут англійський чи американський пароплав, який або піднімався від мису Горн до екватора, або ж спускався до цієї крайньої південної точки Америки.
Дік Сенд не знав і не міг навіть підозрювати, що «Пілігрим» забрався в набагато вищі широти, куди південніше від тієї точки, де, як він гадав, мав би перебувати.
Це пояснювалося двома причинами.
По-перше, течії в цих місцях, що їх швидкість молодий капітан міг вирахувати тільки приблизно, непомітно для нього, але постійно зносили судно з правильного курсу.
По-друге, компас, зіпсований злочинною рукою Не-гору, показував напрямок неправильно, однак Дік не міг його звірити з другим компасом, що розбився. Отож, гадаючи, що веде судно на схід, юнак вів його на південний схід! Компас постійно був у нього перед очима. Лаг опускали в воду щопівгодини. Ці два прилади давали змогу молодому капітанові, визначаючи напрямок [84] і вираховуючи пройдений шлях, вести судно за курсом. Але ж чи можна покладатися на такі приблизні дані й розрахунки? Аж ніяк.
Проте Дік Сенд повсякчас заспокоював і підбадьорював місіс Уелдон, чиє серце через усякі злощасні пригоди повнилось лихими передчуттями.
- Ми дійдемо, неодмінно дійдемо до американського берега! - повторював Дік Сенд.- Байдуже де, на тиждень раніше чи пізніше, а ми все ж вийдемо на нього й висадимося на суходіл.
- Яв цьому й не сумніваюся, Діку!
- Звісно, місіс Уелдон, я почував би себе спокійніше, якби вас не було на борту й доводилось відповідати тільки за команду. Проте...
- Проте якби на борту не було мене,- відказала місіс Уелдон,- тобто якби кузен Бенедікт, Нен та ми з Джеком не сіли пасажирами на «Пілігрим» і якби ви не підібрали в морі Тома та його товаришів, то тепер на судні залишились би тільки ти та Негору. Що б ти робив, опинившись сам на сам з оцим злим чоловіком, до якого виявляєш таку недовіру? Як би ти тоді повівся, мій хлопчику?
- Я б почав із того,- рішуче відповів Дік Сенд,- що позбавив би Негору змоги шкодити мені.
- І ти б упорався з судном сам?
- Так, сам!
Його тверда й рішуча мова підбадьорила місіс Уелдон. І все ж, дивлячись на свого малого Джека, вона раз у раз переймалась лиховісним передчуттям. Хоч зовні ця смілива жінка нічим не виявляла свого неспокою, однак не могла притлумити в своєму серці неясної тривоги.
Хоч молодий капітан не дуже добре знав теорію навігації, щоб визначити місцеперебування «Пілігрима» в морі, проте у нього було «відчуття погоди», як у досвідченого моряка.
Падіння барометра підготувало Діка до будь-яких несприятливих змін. капітан Халл, котрий умів чудово завбачати погоду, навчив його розумітись на барометрі. Ось коротко основні настанови, як завбачати погоду за барометром(63).
1. Якпед після досить довгого періоду ясної погоди барометр почне різко й безперервно падати, нєодійінно
(63) «Ілюстрованого словника» Ворп'ера. (Прим, автора.) [85]піде дощ. Проте якщо ясна погода стояла дуже довго, то після падіння барометра може минути дві-три доби, перш ніж в атмосфері стануться зміни. В такому разі чим більше часу мине між падінням барометра й початком негоди, тим довше йтимуть дощі.
2. Навпаки, якщо під час тривалого дощового періоду барометр почне повільно й безперервно підніматися, то напевно настане ясна погода і триватиме тим довше, чим більше часу мине між першим погідним днем і початком підняття барометра.
3. Якщо в обох цих випадках погода зміниться відразу по піднятті або падінні барометра, то нова погода втримається недовго.
4. Якщо барометр повільно й безперервно піднімається протягом двох-трьох діб і довше, це провіщав ясну погоду навіть тоді, коли б дощ лив усі ці дні. Але якщо барометр піднімається протягом двох і більше діб у дощ, а як розгодиниться, відразу починав падати, ясна погода триватиме недовго.
5. Навесні й восени різке падіння барометра провіщав вітер, а влітку, якщо погода дуже жарка,- грозу. Взимку, надто після тривалих морозів, різке падіння барометра показує на зміну напрямку вітру, що супроводиться відлигою й дощем. І навпаки - підняття барометра під час тривалих морозів провіщав сніг.
6. Часті коливання барометра не слід тлумачити як певні ознаки наближення тривалої сонячної чи дощової погоди. На тривалу погоду можуть показувати тільки повільні й безперервні зміни барометра.
7. Якщо наприкінці осені, після тривалих дощів або вітрів, барометр починав підніматись, це провіщає північний вітер і морози.
Ось які основні висновки можна зробити з показань цього цінного приладу.
Дік Сенд їх твердо знав і досконало послуговувався барометром, щоразу впевнюючись у правильності своїх прогнозів під час морської служби. Завдяки барометрові він завжди був готовий до всяких несприятливих змін погоди.
20 лютого зміни барометра, що їх Дік ретельно занотовував протягом дня, занепокоїли його. Барометр повільно, але безперервно падав, провіщаючи дощ. А що цей дощ довго не починався, то Дік Сенд дійшов висновку: негода буде тривала. [86]Однак дощ у цю пору року мав супроводитись сильним вітром. І справді, згодом вітер подужчав, і врешті швидкість повітряної течії досягла миль тридцяти на годину(64).
Дік Сенд мусив ужити деяких застережливих заходів, щоб вітер не порвав вітрил, а то й не зламав щогл на «Пілігримі».
Він наказав спустити бом-брамсель, топсель і зовнішній клівер, а згодом вирішив прибрати ще й брамсель і взяти два рифи(65) на марселі.
Останній маневр дався досить важко з такою недосвідченою командою. Однак виконати його було конче треба, і всі працювали не покладаючи рук.
Дік Сенд у супроводі Бета й Остіна піднявся на рею фок-щогли і,- хоч не без труднощів,- згорнув брамсель. Якби барометр не провіщав такої загрозливої негоди, він би залишив обидві реї на щоглі. Однак, передбачаючи, що доведеться не тільки згортати на ній вітрила, а й зовсім обходитись без цієї щогли, молодий капітан відчепив обидві реї й опустив їх на палубу. Коли вітер переходить у штормовий, треба не тільки зменшити площу вітрил, а й навантаження на щогли. Це велике полегшення для судна: що менше воно навантажене вгорі, то краще витримує хитавицю.
Скінчивши цю роботу за дві години, Дік Сенд з товаришами заходився зменшувати площу марселя, беручи на ньому рифи. На відміну від більшості сучасних суден, на «Пілігримі» не було подвійного марселя, багато легшого для. маневрів. Тож команді довелося працювати, як у давніші часи: бігати по реях, ловити й підтягувати до себе вільний край вітрила, що лопотів на вітрі, і потім міцно прив'язувати його лінями(66). Це була важка, забарна й небезпечна робота, та врешті площу марселя було значно зменшено, й шхуна-бриг пішла рівніше.
Дік Сенд, Бет і Остін спустилися на палубу. Тепер «Пілігрим» був цілком підготований до плавання в
(64) Майже 60 кілометрів. Це вже штормовий вітер Силою в вісім балів. (Прим, автора.)(65) Рифи - ряди протягнених крізь вітрило зав'язок, якими зменшують його площу. Взяти риф - зменшити вітрило на якусь величину.
(66) Лінь - вірьовка близько двох з половиною сантиметрів завтовшки. [87]штормову погоду, чи пак «під дуже свіжим вітром», як кажуть моряки.
Протягом трьох наступних днів -20, 21 і 22 лютого - ні сила, ні напрямок вітру помітно не змінились. Проте барометр і далі падав; 22 лютого Дік Сенд відзначив, що стовпчик стоїть на двадцяти восьми й семи десятих дюйма(67).
Ніщо не вказувало на те, що барометр найближчим часом почне підніматися. Небо загрозливо супилось, віяв дужий вітер. Над морем навис густий туман. Сонце не проглядало крізь товщу хмар і туману, тож важко було визначити місце його сходу й заходу.
Дік Сенд занепокоївся. Він не залишав палуби й майже не спав. Однак завдяки витримці й силі волі він не показував своєї тривоги.
На ранок 23 лютого вітер ніби трохи вщух. Та Дік Сенд не довіряв цій незначній зміні. І слушно: пополудні вітер знов подужчав, і море ще більше забурхало.
Близько четвертої години Негору, який тепер рідко виходив з камбуза, з'явився на палубі. Дінго, мабуть, спав десь у закутку, бо не загавкав на кока.
Як завжди, мовчазний, Негору простояв з півгодини на палубі, уважно вдивляючись у обрій.
Одна за одною котилися довгі хвилі; вони ще не стикались між собою. Проте вони були вищі, ніж од вітру такої сили. З цього слід було зробити висновок, що десь неподалік, на заході, бушував сильний шторм і що він незабаром захопить їх.
Негору окинув зором розбурхане море довкола «Пілігрима». Потім перевів свої холодні й незворушні очі на небо.
Хмари мовби наздоганяли одна одну. Верхні рухались набагато швидше від тих, що сунули нижче. Можна було чекати, що бистрі потоки повітря от-от опустяться донизу й «дуже свіжий вітер» перейде в шторм або і в ураган, який мчатиме зі швидкістю сорока трьох миль на годину.
Чи то Негору був дуже безстрашний чоловік, чи не розумів, яка загрозлива насувається негода, але він не виказав найменшого неспокою. Тільки уста його скривились у злій усмішці. Могло здатися, що він радіє негоді.
(67) Шкала англійських і американських барометрів поділена на дюйми і лінії. 28,7 дюйма дорівнює 728 мм. (Прим, автора.) [ 88]Раптом кок сів верхи на бушприт і поповз до бомут-легара(68). Піднявшись вище, він ніби силкувався розгледіти щось на обрії. Потім спустився на палубу й спокійно, не мовивши й слова, пішов до себе в камбуз.
Проте всі, хто плив на «Пілігримі», усвідомлювали, що одна обставина була сприятлива: судно ішло під супутним вітром - хай навіть ураганним,- який мав швидко домчати його до американського узбережжя. Зрештою, буря не становила особливої загрози для «Пілігрима»; справжні небезпеки почнуться тоді, коли доведеться причалювати до незнайомого берега.
Дік Сенд не на жарт цим турбувався. Як він вестиме судно до безлюдного берега, де не можна буде знайти лоцмана чи бодай когось, хто б знав фарватер? Що він робитиме, коли в негоду доведеться шукати, де б пристати до невідомого узбережжя? Безперечно, ще рано було сушити собі цим голову. Однак колись та виникне потреба прийняти рішення. Ну що ж, Дік Сенд його прийме!
Протягом тринадцяти діб - від 24 лютого до 9 березня - погода майже не змінилася. Небо вкривали темні хмари. Вітер ущухав на" кілька годин, потім знову дужчав. Двічі або тричі барометр піднімався на десять-дванадцять ліній, але відразу падав, а такі різкі коливання аж ніяк не провіщали зміни погоди та помірних вітрів, принаймні на ближчий час.
Зривалися також і сильні грози, які теж турбували Діка Сенда. Дві-три блискавки ударили в воду всього за кілька кабельтових од судна. Випадали зливи, й «Пілігрим» майже весь час ішов, оповитий густим туманом.
Бувало, що протягом цілих годин вахтовий нічого не бачив перед собою, і «Пілігрим» плив навмання.
Дарма що судно стійко трималося на хвилях, його все ж добряче гойдало. На щастя, місіс Уелдон витримувала хитавицю. Але малий Джек дуже страждав од морської хвороби, й мати не відходила від нього.
Що ж до кузена Бенедікта - хитавиця впливала на нього не більше, ніж на американських тарганів, його найближчого товариства. Цілими днями він вивчав свою колекцію, начебто сидів у своєму тихому кабінеті в Сан-Франціско.
(68) Бомутлєгар - кінець бушприта. [£9]
На щастя, Тома і його товаришів морська хвороба теж не брала, і вони й далі старанно виконували накази молодого капітана. Сам він давно вже звик до всіх оцих безладних погойдувань судна, гнаного вітром.
«Пілігрим» мчав уперед, незважаючи на малу площу вітрил, і Дік Сенд бачив, що доведеться ще її зменшити. Однак він із цим не квапився, доки судну не загрожувала безпосередня небезпека. За його розрахунками, берег був уже недалеко. Він наказав вахтовим ще пильніше вдивлятися в обрій. Проте молодий капітан не дуже вірив, що недосвідчені спостерігачі помітять землю. Хоч хай який у людини гострий зір, а коли вона недосвідчена, то не зможе вирізнити неясні, а надто оповиті туманом обриси берега. Тим-то Дік вдивлявся в обрій і часто забирався на щоглу, щоб краще бачити.
Та землі й досі не було видно.
Це дуже дивувало Діка Сенда, і з деяких його слів місіс Уелдон зрозуміла його подив.
9 березня молодий капітан, стоячи на носі, то дивився на море й на небо, то переводив погляд иа щогли «Пілігрима», що аж гнулись під натиском дужого вітру.
- Нічого не видно, Діку? - спитала місіс Уелдон, коли він опустив підзорну трубу.
- Нічого, місіс Уелдон, анічогісінько,- відповів юнак.- Тільки обрій ніби трохи прояснюється: вітер дужчає, розвіює туман.
- То ти гадаєш, що до американського берега вже недалеко?
- Інакше й бути не може, місіс Уелдон. Тому мене й дивує, що його досі не видно!
- Але ж «Пілігрим» увесь час ішов правильним курсом?
- Так, відколи почав віяти норд-вест, тобто від того дня, коли загинув капітан Халл і команда. Це було 10 лютого. А сьогодні 9 березня: минуло вже двадцять сім днів!
- А як далеко ми були від берега тоді? - спитала місіс Уелдон.
- Десь за чотири тисячі п'ятсот миль, місіс Уелдон. Ця цифра не викликає в мене ніякого сумніву, і я можу припустити похибку щонайбільше в двадцять миль туди або сюди.
- А з якою швидкістю йшов «Пілігрим»? [90]- Відколи вітер подужчав, у середньому сто вісімдесят миль на добу. Тож мене й дивує, що ми досі не бачимо землі! А ще дивніше, що ми не зустріли жодного корабля, які часто курсують у цих водах!
- А ти не міг помилитися, Діку, обчислюючи швидкість «Пілігрима»?
- Ні, місіс Уелдон. Тут я вже не міг помилитися. Лаг закидали щопівгодини, і я точно записував дані. Стривайте, зараз я накажу його викинути знову, і ви побачите, що ми йдемо зі швидкістю десять миль на годину, тобто понад двісті миль на добу.
Дік Сенд покликав Тома й наказав йому закинути лаг. Старий негр уже добре вмів. Це робити.
Том приніс лаг, міцно прив'язаний до ліня, й опустив за борт. Але щойно він витравив ярдів із двадцять п'ять, як лінь послаб у його руках.
- Ой, містере Дік! - гукнув Том.
- Що таке, Томе?
- Лопнув лінь!
- Лопнув лінь! То, виходить, згубився лаг? Старий Том мовчки показав кінець ліня, що залишився в його руках.
Так, лінь перервався посередині. А цей лінь було звито з найкращого манільського скрутня. Він би міг перерватися лише в тому разі, якби поперетирались волокнини. Вони й справді були поперетирані: Дік Сенд упевнився в цьому, взявши лінь у руки. «Чому вони поперетирались? Невже лагом так часто користувалися?» - з деяким сумнівом питав себе молодий капітан.
Та лаг потонув, і Дік Сенд не мав тепер чим визначати точно швидкість «Пілігрима». З приладів у нього залишився тільки один компас. Але юнак не знав, що й компас показує неправильно!
Бачачи, що Діка дуже засмутив випадок із лагом, місіс Уелдон ні про що більше його не спитала і з важким серцем пішла до себе в каюту.
І хоч відтепер стало неможливо точно визначити швидкість «Пілігрима», отже й пройдений шлях, усе ж по кільватеру неважко було побачити: швидкість не зменшується.
Назавтра, 10 лютого, барометр упав до двадцяти восьми й двох десятих дюйма(69). Це провіщало ураган-
(69) 716 мм. [ 91]ний вітер, що мчить зі швидкістю майже шістдесят миль на годину(70).
Задля безпеки належало негайно зменшити площу вітрил.
Дік Сенд вирішив згорнути марсель, фок і йти лише під бом-клівером та зарифленим скісним гротом.
Він покликав Тома і його товаришів: тільки гуртом вони могли виконати цю важку і, як на лихо, досить забарну роботу. А буря чимдалі шаленіла.
Дік Сенд, Остін, Актеон і Бет подерлися на реї. Том став за стерно, а Геркулес залишився на палубі, щоб, коли буде потрібно, травити шкоти.
Щогли страшенно гойдалися і гнулись, вітер налітав скаженими поривами, й сміливці сотні разів ризикували зірватися в розбурхані хвилі. Доклавши неабияких зусиль, вони врешті згорнули фок і марсель. Далі вони взяли рифи у скісного грота й згорнули внутрішній клівер. Тепер шхуна-бриг ішла тільки під зарифленим скісним гротом і бом-клівером.
Незважаючи на вкрай зменшену площу вітрил, «Пілігрим» і далі мчав уперед з надмірною швидкістю.
12 березня погода ще погіршала. Поглянувши вранці на барометр, Дік Сенд жахнувся: ртутний стовпчик упав до двадцяти семи й дев'яти десятих дюйма(71).
Заповідалося на сильний ураган, і «Пілігрим» не міг іти навіть під тими небагатьма вітрилами, які ще були підняті на щоглах.
Дік Сенд, бачачи, що от-от зірве скісний грот, наказав згорнути його.
Та запізно: страшний шквал(72) налетів на судно й зірвав вітрило. Остіна, який саме стояв на брам-реї, вдарило об брам-стеньгу. Діставши легке поранення, він сам спустився на палубу.
Діка Сенда охопила неймовірна тривога: за його розрахунками, ось-дсь мав з'явитися берег, і тоді «Пілігрим», що його несе з такою швидкістю, розіб'ється об прибережні рифи! Юнак кинувся на ніс і прикипів очима до обрію. Та не побачивши перед собою нічого бодай трохи схожого на землю, він повернувся до стерна.
(70) Тобто до 100 км на годину.
(71) 709 мм.(72) Шквал - раптовий короткочасний порив вітру. [92]А за якусь хвилину на палубу вийшов Негору. Зненацька його рука мовби мимоволі випросталася, показуючи на якусь точку над обрієм. Складалося враження, ' що він помітив у тумані високий берег...
І знову зла усмішка ледь скривила губи португальця. Не мовивши жодного слова, він повернувся до камбуза.
Книга: Жюль Верн П'ятнадцятирічний капітан Переклад Петра Соколовського
ЗМІСТ
На попередню
|
|
