Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Жюль Верн П'ятнадцятирічний капітан Переклад Петра Соколовського
Розділ XIII У ФАКТОРІЇ
Гарріс і Негору брехали, кажучи, що місіс Уелдон, її син Джек та кузен Бенедікт загинули. Всі троє перебували ніде інде, як у Казонде.
Після того, як термітник було взято приступом, місіс Уелдон, Джека та кузена Бенедікта відвели в табір на березі Кванзи, а звідти перепровадили до Казонде. Загін, очолюваний Гаррісом і Негору, охороняла дюжина тубільних солдатів.
Місіс Уелдон та Джека несли в кітанді. Це дуже дивувало місіс Уелдон. Чому такий немилосердний чоловік [248], як Негору, турбувався про їхні вигоди? Що в нього на думці?
_ Отже, дорога до Казонде була для них зовсім не втомлива. Кузен Бенедікт ішов бадьоро: здавалося, його не брали ніякі злигодні. А що йому дозволяли шукати комах у лісі, то він і поготів не нарікав на долю.
Невеличкий загін прибув до Казонде на тиждень раніше за караван Ібн-Хаміса. Місіс Уелдон із Джеком та кузеном Бенедіктом поселили в факторії Алвіша.
Малий Джек майже одужав. Відтоді, як вони покинули болотисті місця, пропасниця до хлопчика не поверталася. Звісно, якби мати й син ішли пішки, вони геть знемоглися б. Але їх несли в кітанді, ба навіть піклувалися про них, тож вони почували себе непогано, принаймні фізично.
Місіс(4) Уелдон нічого не знала про своїх супутників. Вона бачила, як Геркулес утік у ліс, але не відала, що з ним сталося далі. Вона тішила себе надією, що тубільці не вчинять розправи над Діком Сендом без Гарріса й Негору. Але Нен, Том, Бет, Остін і Актеон! Вони - негри, і з ними, безперечно, поводитимуться як з неграми. Бідолахи! Чи могли вони думати, що їм доведеться брести в каравані невільників по цій страхітливій Африці...
Місіс Уелдон не знала навіть, що караван Ібн-Хаміса прибув до Казонде.
Вона чула галас ярмарку, але гадки не мала, що то таке. Не знала вона ні про те, що Тома і його товаришів продали арабському купцеві, ні про те, що їх незабаром поженуть до нового господаря. Не знала і про загибель Гарріса, і про смерть Муані-Лунга, і про його пишний похорон, де Діка Сенда мали принести в жертву. Нещасна жінка була в лабетах работорговців і Негору. Вона не могла навіть накласти на себе рук, бо що тоді сталося б з її сином?..
Місіс Уелдон не відала, що чекає її в майбутньому. Під час переходу від Кванзи до Казонде Гарріс і Негору не обізвались до неї і словом. А в Казонде вона жодного разу їх не бачила. Виходити з факторії їй не дозволяли.
Чи ж варто казати, що кузен Бенедікт - ця велика дитина - нічим не міг зарадити біді місіс Уелдон? Це й так зрозуміло.
Коли вельмишановний учений довідався, що він не в Південній Америці - доти він у цьому не сумнівався,- [(2)(49)] а в Екваторіальній Африці, то навіть не спитав, як же це вийшло. Проте він був глибоко розчарований. Адже кузен Бенедікт дуже пишався тим, що перший знайшов в Америці муху цеце та войовничих термітів. А виявляється, це звичайнісінькі африканські комахи, яких раніше за нього знайшли й описали вчені-натура-лісти! Кузенові Бенедікту довелося розпрощатися з мрією уславити своє ім'я відкриттями. Справді, яка дивина в тому, що ентомолог привіз із Африки колекцію африканських комах?..
Але, заспокоївшись після розчарування, кузен Бенедікт сказав собі, що «земля фараонів» - так він називав Африку - невичерпна скарбниця для ентомолога і що він анічогісінько не втратив, опинившися тут, а не на «землі інків»(108). Навпаки, він виграв.
- Це ж тут, у Африці, водяться жужелиці-мантіко-ри - жуки із довгими волохатими лапками, із загостреними надкриллями й величезними щелепами! - повторював він собі, а також і місіс Уелдон, яка пускала його слова повз вуха.- Найцікавіша з них - горбкувата мантікора. Африка - батьківщина жужелиць-чер-вонотільців,- гвінейських і габонських жуків-голіафів, у яких ніжки зі шпичками! Африка - батьківщина плямистих бджіл-антідій, що кладуть свої яєчка в порожні черепашки равликів! Тут батьківщина священних жуків-скарабеїв, яких стародавні єгиптяни шанували нарівні з богами... Тут батьківщина метелика-сфі-нкса «мертва голова», що нині поширився по всій Європі, батьківщина «біготової мухи», чийого укусу так бояться сенегальці. Що й казати! Тут можна зробити визначні відкриття, і я їх зроблю, якщо тільки ці славні люди дозволять мені виходити на пошуки комах.
Легко здогадатися, хто були ті «славні люди». Проте кузен Бенедікт не мав підстав скаржитися на них. Як уже було сказано, Гарріс і Негору дозволяли йому шукати комах, тимчасом як Дік Сенд, коли вони йшли з узбережжя до Кванзи, забороняв йому відходити від загону. Простодушного кузена Бенедікта вельми зворушувала поблажливість цих «славних людей».
Він був би найщасливіший серед ентомологів, коли б не загубив двох предметів, за якими дуже жалкував.
(108) Тобто в Південній Америці. Інки - корінне населення Південної Америки, що панувало в країні до її завоювання іспанцями. [250]Бляшанка з колекцією, як і раніше, висіла в нього через плече, але окуляри не сиділи на носі, а лупа не теліпалася на шиї. Чи ж бачена то річ - учений-енто-молог без окулярів і без лупи? Однак кузенові Бенедікту не судилося знову заволодіти цими оптичними приладами: їх поховали на дні потічка разом з опудалом його величності МуанЬЛунга. Отож тепер, знайшовши комаху, вчений, щоб краще роздивитися, підносив її до самісіньких очей. Це завдавало йому неабияких прикрощів. Чого б тільки він не дав за пару окулярів! Але цей товар неможливо було дістати в Казонде.
Кузенові Бенедікту дозволяли ходити по всій факторії Жозе-Антоніу Алвіша, бо знали, що він не втече. До того ж, факторію оточував високий палісад, через який кузен Бенедікт однаково не переліз би. Палісад сягав у окружності доброї милі.
У факторії росли дерева й кущі, буяли трави, текли струмки, стояли будинки, бараки під соломою, хатини й курені. Годі уявити більш підходяще місце для пошуків рідкісних комах, тож кузен Бенедікт з утіхою нишпорив по всіх усюдах. Він раз у раз знаходив якусь комаху й так старанно оглядав її, що мало не зіпсував зір. Він збагатив свою колекцію і склав план великого наукового дослідження про африканських комах. А коли б іще йому пощастило знайти якусь нову комаху й назвати її своїм іменем - він нічого більше не хотів би в світі!
Коли факторія була досить велика для наукових екскурсій кузена Бенедікта, то малому Джекові вона здавалася цілим світом. Йому також дозволяли гуляти. Але хлопчика майже не цікавили розваги, що їх так полюбляють діти його віку. Він не відходив од матері, та й місіс Уелдон не хотіла відпускати сина від себе, боячись, що з ним скоїться якесь лихо.
Джек часто згадував батька, якого так давно не бачив, і починав проситись додому. Питав про Нен, про старого Тома, про свого друга Геркулеса, про Бета, Остіна та Актеона. Казав, що дуже скучив за Діком Сендом. Хлопчик, з його ніжною, вразливою душею, жив у світі спогадів. На всі запитання сина місіс Уелдон відповідала тим, що пригортала його до грудей, пестила й цілувала. Вона ледве стримувала сльози.
Ні під час переходу від берегів Кванзи до Казонде, ні у факторії Алвіша місіс Уелдон не мала підстав [251] нарікати на погане з нею поводження, і не схоже було, що ставлення до неї зміниться на гірше.
У факторії жили тільки ті раби, які обслуговували Алвіша. Всіх інших -«товар» - поселили в бараках на «чітоці». Звідти їх забирали покупці. Склади у факторії були переповнені тканинами й слоновою кісткою. Тканини Алвіш міняв на невільників, а слонову кістку вивозив на європейські ринки.
Отже, у факторії жило небагато людей. Місіс Уел-дон із Джеком мешкали в одній хатині; кузен Бене-дікт - у іншій. їли всі за одним столом. Годували їх добре: м'ясом, овочами, маніоком, сорго і фруктами.
До послуг місіс Уелдон приставили невільницю. Звали її Халіма. Юна служниця як уміла виказувала жінці свою відданість.
Місіс Уелдон тільки зрідка бачила Жозе-Антоніу Алвіша, що жив у головному будинку факторії. Него-ру вона тут не зустрічала жодного разу. Певно, він жив десь-інде. Відсутність португальця дивувала і водночас непокоїла її.
«Чого він домагається? Чого вичікує! Навіщо припровадив нас до Казонде?» - питала себе місіс Уелдон.
Отак минув тиждень перед прибуттям каравану Ібн-Хаміса.
Незважаючи на своє становище і важкі думи, місіс Уелдон часто згадувала чоловіка. Вона уявляла собі, в якому він розпачі, не діждавшись ні її, ні сина. Звідки йому знати, що дружина попливла на борту Пілігрима»? Адже він гадав, що вона сяде на один з пароплавів «Тихоокеанської компанії». Ці пароплави регулярно прибували до Сан-Франціско, але ні місіс Уелдон, ні Джека, ні кузена Бенедікта на них не було.
Та й «Пілігрим» давно вже мав повернутися до Сан-Франціско! А що судно не з'являлося, а від капітана Халла не було вістей, то Джеймс Уелдон, мабуть, заніс шхуну-бриг до списку безслідно пропалих. Як приголомшить чоловіка повідомлення його оклендсь-ких кореспондентів про те, що місіс Уелдон відпливла з Нової Зеландії на борту «Пілігрима»! Чи повірить він, що дружина й син загинули в морі? А як не повірить - де їх шукатиме? Певне, на тихоокеанських островах або, може, на узбережжі Південної Америки. Ніколи в світі не спаде йому на думку, що вони потрапили аж сюди, до цієї страхітливої Африки! [252]Так міркувала місіс Уелдон. Що могла вона вдіяти? Втекти? Але як? Тут пильнували кожен її крок. А якби їй і вдалося втекти, то, щоб дістатись до узбережжя, треба було б подолати дуже небезпечний шлях - понад двісті миль пралісом. Проте місіс Уелдон ладна була піти на такий ризик, коли б не трапилось іншої можливості здобути волю. Та перш за все вона хотіла довідатись про наміри Негору.
І ось нарешті вона довідалася про них.
6 червня, через три дні після похорону Муані-Лун-га, Негору прийшов до факторії. Він відразу попрямував до хатини своєї бранки.
Місіс Уелдон була сама. Кузен Бенедікт подався на свою щоденну наукову екскурсію. Малий Джек грався десь на подвір'ї під наглядом Халіми.
Негору штовхнув двері, зайшов і, не вітаючись, мовив:
- Місіс Уелдон, Тома і його супутників продано купцеві з Уджіджі.
- Бідолахи! - сказала місіс Уелдон, утерши сльозу.
- Нен померла в дорозі, Дік Сенд загинув...
- Нен померла! І Дік! - скрикнула місіс Уелдон.
- Так, справедливість вимагала, щоб ваш п'ятнадцятирічний капітан заплатив життям за вбивство Гар-ріса,- відповів Негору.- Ви самі в Казонде, місіс Уелдон, зовсім самі, і мій тут над вами верх! Це кажу я, колишній кок із «Пілігрима»!
На превеликий жалк, Негору говорив правду. Старого Тома, його сина Бета, Актеона та Остіна напередодні погнали в каравані невільників до Уджіджі. Вони так і не побачили місіс Уелдон, ба навіть не знали, що їхня товаришка в нещасті теж у Казонде. Тепер вони верстали шлях до Великих Озер - сотні довгих-дов-гих миль... Мало кому пощастить дійти, і майже нікому - повернутися звідти...
- Що вам треба від мене? - прошепотіла місіс Уелдон, еє дивлячись на Негору.
- Місіс Уелдон,- різко сказав португалець,- я міг би помститися вам за всі приниження, яких зазнав на борту «Пілігрима». Однак з мене досить і смерті Діка Сенда. Мої ж наміри щодо вас...
Місіс Уелдон мовчки дивилася на нього.
- Ви,- провадив Негору,- ваш син і той недоумок, що гасає за мухами, маєте певну торгову цінність, яку я думаю вигідно реалізувати. Одне слово, я всіх вас продам! [253]- Я - вільна людина! - твердо мовила місіс Уел-дон.
- Якщо я захочу, ви станете рабинею.
- Хто посміє купити білу жінку?
- Є людина, яка заплатить стільки, скільки я з неї заправлю.
Місіс Уелдон на мить схилила голову: вона знала, що в цій жахливій країні все можливо.
- Ви мене зрозуміли? - спитав Негору.
- Хто ж ця людина, якій ви надумали мене продати?
- Кому продати чи з кого взяти за вас гроші - певно, це вас цікавить? - глузливо посміхнувся Негору.
- Як звуть ту людину? - не відступалася місіс Уелдон.
- Джеймс Уелдон. Це ваш чоловік!
- Мій чоловік? - вражено вигукнула місіс Уелдон.
- Саме він. Ваш чоловік! йому я й збираюсь не просто повернути, а продати дружину й сина. А пришелепуватого кузена віддам задарма.
Місіс Уелдон питала себе подумки, чи немає в пропозиції Негору якоїсь пастки. Але він начебто говорив серйозно. Такому негідникові, для якого гроші над усе, можна вірити, коли йдеться про дуже вигідну справу. А ця справа таки мала принести Негору чималий зиск.
- І коли ви думаєте облагодити справу? - обізвалася місіс Уелдон трохи згодом.
- Якомога швидше.
- Де?
- Тут. Джеймс Уелдон, мабуть, не побоїться приїхати до Казонде, щоб урятувати свою дружину й сина.
- Не побоїться. Але хто йому дасть про це знати?
- Я! Я поїду до Сан-Франціско на розмову з Джеймсом Уелдоном. Гроші на дорогу в мене є.
- Ті, які ви вкрали на «Пілігримі»?
- Еге ж, ті... та ще інші,- нахабно відповів Негору.- Я-бо хочу продати вас не тільки швидко, а й дорого. Гадаю, Джеймс Уелдон не пошкодує на це ста тисяч доларів?
- Не пошкодує, якщо має таку суму,-^- холодно відказала місіс Уелдон.- Проте коли ви скажете моему чоловікові, .що мене тримають у полоні в Казонде, у Центральній Африці... [254]- Звичайно, скажу!
----...то він не повірить вам без доказів. Він не
такий необачний, щоб за першим вашим словом кинутися до Казонде.
- Він приїде, коли я привезу йому листа від вас! Ви напишете, в якому опинилися становищі, й засвідчите, що я ваш вірний слуга, якому вдалося врятуватись від дикунів...
- Я не напишу такого листа! - ще холодніше відказала місіс Уелдон.
- То ви відмовляєтесь? - вигукнув Негору.
- Відмовляюся!
Місіс Уелдон подумала про небезпеку, яка загрожуватиме її чоловікові під час подорожі до КазондТз, і про те, що словам португальця вірити не можна: де гарантія, що, діставши викуп, він не затримає Джеймса Уелдона в Казонде? Ось чому вона не вагаючись відхилила пропозицію Негору. Але вона забула про те, що з нею - її син, її малий Джек...
- Ви напишете цього листа! - повторив Негору.
- Ні! - твердо відповіла місіс Уелдон.
- Дивіться! Ви тут із сином! У моїй волі зробити з вами те, що мені заманеться!
Місіс Уелдон хотіла була сказати, що не боїться погроз, але серце в неї несамовито калатало, і вона не могла здобутися на слово.
- Отже, місіс Уелдон,- мовив Негору,- ви обміркуєте мою пропозицію. За тиждень я матиму від вас листа до Джеймса Уелдона, або ви дуже пожалкуєте!
Сказавши це, Негору швидко вийшов з хатини, стримавши свій гнів. Однак було зрозуміло: він ні перед чим не спиниться, щоб змусити місіс Уелдон скоритися йому.
Книга: Жюль Верн П'ятнадцятирічний капітан Переклад Петра Соколовського
ЗМІСТ
На попередню
|
|
