Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Жюль Верн П'ятнадцятирічний капітан Переклад Петра Соколовського
Розділ V «С. В.»
«Пілігрим» зову рушив у путь, намагаючись, наскільки можливо, тримати курс на схід. Уперті штилі дуже непокоїли капітана Халла. Тим, що подорож від Нової Зеландії до Вальпараїсо затягнеться на один-два тижні, він не турбувався. Але затримка могла стомите його пасажирку.
Проте місіс Уелдон не нарікала й по-філософському терпляче переживала невигоди плавання.
Того ж таки дня, 2 лютого, «Вальдек» зник за обрієм.
Насамперед капітан Халл поклопотався, як би зручніше влаштувати Тома і його товаришів. У кубрику місця не було, і він вирішив поселити їх на бакові(34) Зрештою, ці люди, призвичаєні працювати у важких умовах, були невибагливі, а за такої гарної - жаркої та сухої - погоди можна й до самої Каліфорнії їхати на палубі.
Одноманітне життя на «Пілігримі», порушене несподіваною подією, знов пішло своїм плином.
Том, Остін, Бет, Актеон і Геркулес не хотіли сидіти без діла. Та коли вітер повсякчас дме в один бік і не треба переставляти вітрила, роботи майже немає. Проте, коли часом доводилось лягати на інший галс, старий негр із товаришами квапились допомогти команді. , І слід сказати: коли велет Геркулес брався за якийсь фал, то іншим не було там чого робити. Цей дужий негр, шість футів на зріст, тяг мов та лебідка!
Малий Джек із захватом дивився на велета. Він зовсім не боявся Геркулеса, і, коли той підкидав його на руках, ніби коркову ляльку, хлопчина тільки радісно верещав.
- Підніми мене високо-високо! - просив він.
- Будь ласка, містере Джек,- відповідав Герку лес.
- А я дуже важкий?
- Ви наче пір'їнка.
- То підніми мене ще вище! Ще вище, ще!
** Б а к - носова частина верхньої палуби або надбудова в носовій частині палуби.
І Геркулес, поставивши обидві дитячі ніжки на свою широку долоню й випроставши руку, ходив із Джеком но палубі, як цирковий артист. А Джекові здавалося, що він високий-високий, і це йому дуже подобалось. Він намагався «зробитися важчим», та ве-лет-негр навіть не помічав цього.
Тепер у малого Джека стало двоє друзів: Дік Сенд і Геркулес. А невдовзі з'явився й третій. Це був Дінго.
Як ми вже казали, Дінго не дуже зближався з людьми. Це, безперечно, пов'язане з тим, що товариство на «Вальдеку» чимось йому не подобалося. А на «Пілігримі» він зовсім змінився. Видно, Джек зумів здобути прихильність цієї чудової тварини. Незабаром Дінго залюбки грався з хлопчиком. Дінго був із тих собак, які особливо люблять дітей. Та й Джек ніколи не мучив його. Найбільшою втіхою-.для нього було сісти на Дінго верхи, перетворивши його в прудкого скакуна; хіба такий кінь не кращий за коня з пап'є-маше, хай навіть той і на коліщатках? Отож Джек частенько скакав верхи на собаці, і той охоче дозволяв це. Джек, легкий, мов пір'їнка, був для Дінго не важчий, ніж маленький жокей для іподромного скакуна.
Зате як меншав щодня- запас цукру в камбузі!
Дінго став улюбленцем всієї команди. І тільки Не-гору й далі уникав зустрічі з собакою, який невідь за що ненавидів його.
Однак любов до Дінго не заважала малому Джекові дружити з Діком Сендом - своїм давнім приятелем. Весь вільний від служби час молодий матрос проводив із хлопчиком.
Місіс Уелдон була дуже задоволена цією дружбою.
Якось - а саме 6 лютого - вона завела з капітаном Халлом мову про Діка Сенда, і капітан похвалив молодого матроса.
- З цього хлопчини,- сказав він,- вийде колись чудовий моряк, запевняю вас! У нього вроджений хист мореплавця, і цим хистом він надолужує брак необхідних знань. Але й те, що він знає, гідне подиву. І він засвоїв це за напрочуд короткий час.
- Слід ще й додати,- мовила місіс Уелдон,- що він чесний, добрий та слухняний юнак, упевнений в собі, рішучий і надто серйозний, як на свій вік. Відколи ми його знаємо, не було жодного приводу бодай щось закинути йому. [37]- Таж, це чудовий юнак,- підхопив капітан Хала.- Недаремно його всі так хвалять і люблять!
- Коли ми повернемося а цього плавання,- провадила місіс Уелдон,- то мій чоловік оддасть Діка до морського училища, щоб він дістав диплом капітана.
- І дуже добре зробить містер Уелдон,- відповів капітан Халя.- Дік Сенд стане колись гордістю американського флоту.
- У бідолашного сироти було важке дитинство! - зауважила місіс Уелдон.- Він пройшов нелегку школу.
- Еге ж, місіс Уелдон, і наука не пропала даремно. Хлопець зрозумів: треба працювати, щоб вибитись у люди. Він на правильному шляху.
- Так, він буде людиною обов'язку.
- Погляньте лишень на нього, місіс Уелдон! Відстоїть за стерном, не відводячи очей від бушприта. Вія надзвичайно уважний, тож судно аніскілечки не відхиляється від курсу. В Діка Сенда уже зараз хватка досвідченого стерничого. Непоганий початок для моряка! Навчатися нашого ремесла, місіс Уелдон, треба змалечку. Хто не починав служби юнгою, з того нікодя не вийде добрий капітан, принаймні в торговому флоті. Хто присвятив себе морю, той повинен учитися на всьому, згодом дії моряка стають розумними й водночас підсвідомими; рішення він приймає так само швидко, як маневрує вітрилами.
- Однак, капітане Халл, гарних моряків не бракув й у військовому флоті.
- Звичайно, проте, скільки я знаю, майже всі найкращі коряки починали службу з дитинства, не кажучи вже про Нельсона та багатьох інших. Той не моряк, хто не був юнгою.
В цю мить із каюти вийшов кузен Венедікт, як завжди, заглиблений у свої думки. Він став блукати туди й сюди палубою, зазираючи в усі шпарини, нашпорячи під клітками з курми, проводячи рукою по швах у бортовій обшивці, де пооблущувалася смола.
- Сподіваюсь, ви себе добре почуваєте, кузене Бенедікт? - спитала місіс Уелдон.
- Так, кузино Уелдон,.. Почуваю я себе непогано... Однак мені кортить чияскоріше висісти на землю.
- Що це ви там шукавте під лавою, нане Бенедікт? - спитав капітан Халл. [38]- Комах, пане капітан! - сердито відказав кузен Бенедікт.- Що мені тут шукати, як не комах?
- Комах? На жаль, доведеться трохи потерпіти: деде, а на морі вам навряд чи пощастить збагатити колекцію.
- А чому б і ні, пане капітан? Цілком можливо, що на борту знайдеться якийнебудь представник...
- Ее, кузене Бенедікт! - мовила місіс Уелдон,- Лайте чи не лайте капітана Халла, але на його кораблі така бездоганна чистота, що вам доведеться вертати з ловів із порожніми руками!
Капітан Халл засміявся.
- Місіс Уелдон перебільшує,- відповів він.- Однак, пане Бенедікт, гадаю, ви все ж марно згаєте час, шукаючи комах по каютах.
- Та знаю! - вигукнув Бенедікт, розчаровано знизуючи плечима.- Я вже все там обнишпорив.
- Хіба що в трюмі «Пілігрима»,- вів далі капітан Халл,- ви знайдете тарганів, та вони вас, мабуть, не цікавлять.
- Не цікавлять, кажете! Ці нічні прямокрилі, аких прокляли в свій час Вергілій і Горацій! - відказав кузен Бенедікт, випростуючись на весь свій зріст.- Як можуть не цікавити мене ці близькі родичі Periplaneta orientalis, які живуть...
- Забруднюють...- докинув капітан Халл.
- Які царюють на борту,- гордо поправив кузен Бенедікт.
- Вельми приємне царювання!
- Що з вами говорити, адже ви не ентомолог!
- Аніскільки.
- Послухайте, кузене Бенедікт,- мовила усміхаючись місіс Уелдон,- сподіваюсь, ви не хочете, щоб ми задля любові до науки віддали себе на з'їжу тарганам?
- Я нічого не хочу, кузино Уелдон,- запально відповів ентомолог.- Хіба що додати до своєї колекції якийсь рідкісний екземпляр, що прикрасив би її!
- То ви незадоволені своїми знахідками в Новій Зеландії?
- Навпаки, дуже задоволений, кузино! Адже мені пощастило знайти там жукастафіліна, якого досі знаходили тільки в Новій Каледонії, за кілька сотень кілометрів звідти.
У цю мить Дінго, що грався з Джеком, підбіг до кузена Бенедікта. [39]- Геть! Геть! - закричав той, відштовхуючи собаку,
- Любити тарганів і ненавидіти собак! ;-вигукнув капітан Халл.- Як ви можете, містере Бенедікт?
- Та ще такого чудового песика! - докинув малий Джек, обіймаючи велику голову Дінго.
- Нічого поганого я про нього не кажу,- відповів кузен Бенедікт.- Тільки ж уявіть собі! Цей гемонський пес не виправдав моїх сподівань. Коли його знайшли, я думав...
- О боже! - вигукнула місіс Уелдон.- Невже ви сподівались зарахувати і його в ряд двокрилих або перетинчастокрилих?
- Та ні,- серйозно відповів кузен Бенедікт.- Адже цього Дінго, хоч він і належить до австралійської породи собак, підібрано на західному березі Африки?
- Так,- відповіла місіс Уелдон.- Принаймні Том не раз чув це від капітана «Вальдека».
- То я думав... Я сподівався... знайти на цьому собаці якихось представників напівтвердокрилих, властивих тільки африканській фауні...
- О боже милосердний! - вигукнула місіс Уелдон.
- Або, може, якусь блоху невідомого виду,- додав кузен Бенедікт.
- Чуєш, Дінго? - спитав капітан Халл.- Чуєш, мій песику? Ти не виконав свого обов'язку!
- Однак хоч скільки я його чесав,- мовив ентомолог з неприхованим жалем,- не знайшов на ньому жодної блохи... Жодної!
- Яку б ви відразу задушили, чи не так? - спитав капітан Халл.
- До вашого відома, містере,- сухо відповів кузен Бенедікт,- сер Джон Франклін(35) не дозволяв собі вбивати найдрібшших комах, ба навіть американських комарів, чиї укуси куди болючіші, ніж блошині. Гадаю, ви не заперечуватимете, що сер Джон Франклін був неабиякий моряк?
- Безперечно! - відповів капітан Халл, уклоня ючись.
(88) Франклін Джон (1786-1847) - англійський мореплавець, дослідник полярних країн. [40]
- Якось, коли його добряче вкусив москіт, він тільки здув його, чемно мовивши: «Прошу, йдіть сові! Світ досить великий для вас і для мене!»
- Ти ба!
- Еге ж!
- Щоб ви знали, містере Бенедікт,- відказав капітан Халл,- інший чоловік сказав це багато раніше за сера Джона Франкліна.
- Інший?
- Так, і цей інший був дядечко Тобі.
- А хто він - ентомолог? - зацікавлено спитав кузен Бенедікт.
- Та ні. Стернівський дядечко Тобі(36) не був ентомологом. Але цей достойний чоловік мовив, вважайте, ті самі слова, відмахуючись від набридливої мухи - щоправда, звертаючись до неї на ти: «Геть жалюгідна істото! Світ досить великий, і ми можемо жити, не заважаючи одне одному!»
- Славний чоловік оцей дядечко Тобі! - зауважив кузен Бенедікт.- Він уже помер?
- Гадаю, що так,- поважно відповів капітан Халл.- Адже він ніколи не існував.
І всі розсміялися, дивлячись на кузена Бенедікта.
В отаких розмовах, які неодмінно зачіпали ентомологію, якщо в них брав участь кузен Бенедікт, минали довгі години плавання. Море було спокійне, слабкі вітри ледве надимали вітрила, і «Пілігрим» повільно посувався на схід. Всі нетерпляче чекали того часу, коли вони врешті запливуть у широти, де повіють більш сприятливі вітри.
Слід сказати, що кузен Бенедікт не раз робив спроби посвятити Діка Сенда в таємниці ентомології. Але той ухилявся від цього. Не знайшовши кращих слухачів, учений став читати лекції неграм, які нічогісінько з них не розуміли. Том, Актеон, Бет і Остін врещті почали тікати від кузена Бенедікта, і йому довелося вдовольнитися самим тільки Геркулесом, у якого він з радістю виявив уроджену здатність відрізняти паразитів од нижчих комах.
Відтоді велет-негр зажив у світі жуків-шкіроїдів, Жужелиць, бомбардирів, могильників, златок, скарабеїв, сильфів, кравчиків, хрущів, оленів, коваликів довгоносиків, сонечок, листоїдів. Він старанно вивчав усю колекцію кузена Бенедікта, і той з острахом дивився, як Геркулес бере своїми дебелими й дужими, мов лещата, пальцями його крихкі екземпляри. Але цей велетучень так уважно слухав лекції ентомолога, що задля цього варто було дечим ризикнути.
(94) Дядечко Тобі - один із персонажів роману англійського письменника Лоренса Стерна (1718-1768) «Життя й думки Тріст-Рама Шенді». [41]Поки кузен Венедікт просвіщав Геркулеса, місіс Уелдон навчала малого Джека читати й писати. А Дік Сенд навчав його арифметики.
П'ять років - ще зовсім дитячий вік, тож наука йде куди краще, коли уроки схожі на веселу гру.
Джек учився читати не за абеткою, а з допомогою дерев'яних кубиків, на яких були написані червоною фарбою великі літери. Місіс Уелдон складала якесь слово, а потім змішувала літери, і Джек мав скласти його знову.
Малому дуже подобалось отак, граючись, учитися. Щодня він грався по кілька годин то в каюті, то на палубі, складаючи слова й знову змішуючи кубики.
Якогось дня ця гра призвела до події, та ще й такої незвичайної, що про неї варто розповісти докладніше.
Це сталося вранці 9 лютого. Джек лежав на палубі, спершись на лікті, і складав слово, що його старий Том мав скласти знову після того, як змішають літери. Том стояв, за правилами гри, затуливши очі долонею, щоб не бачити слова, яке складав малий Джек.
Серед літер,- їх налічувалось до п'ятдесяти,- були великі й маленькі, а на деяких кубиках стояли ще й цифри, щоб можна було вчитися не тільки читати, а й рахувати.
З викладених у ряд кубиків малий Джек брав то один, то другий, складаючи слово. То була справді нелегка робота.
Раптом Дінго, що вертівся біля хлопчика, завмер. Піднявши нраву лапу, він утупився в кубики і закрутив хвостом. Потім кинувся вперед, схопив один кубик і, відбігши, поклав його на палубу.
На кубику стояла велика літера «С».
- Дінго! Навіщо ти взяв кубик, Дінго? - закричав малий Джек: він злякався, щоб собака, бува, не проковтнув його «С».
Але Дінго повернувся і, повторивши ту саму стійку, схопив другий кубик і поклав поряд з першим.
На другому кубику стояло велике «В».[42]
Цього разу Джек скрикнув із подиву.
На його крик підбігли місіс Уелдон, калітан Халл і Дік Сенд, які гуляли на палубі. Малий Джек розповів їм про чудну поведінку Дінго.
Дінго розрізняв літери! Дінго вмів читати! У цьому немає сумніву! Джек це сам бачив!
Дік Сенд хотів забрати обидва кубики й віддати їх своєму другові Джеку, але Дінго загрозливо вискалив зуби.
Однак Джек усе ж якось забрав кубики й поклав їх у ряд.
Дінго знов - раз і вдруге - кинувся туди, ще раз схопив ті самі кубики й повідносив їх убік. Потім ліг, поклавши на кубики обидві лапи й усім своїм виглядом показуючи, що нікому їх не віддасть.
На кубики з іншими літерами собака не звертав уваги, неначе вони не існували.
- Дивна річ! - зауважила місіс Уелдон.
- Справді, дуже дивна,- відповів капітан Халл, пильно дивлячись на літери.
- «С. В.»,- сказала місіс Уелдон.
- «С. В.»,- повторив капітан Халл.- Саме ці літери вигравіювано на нашийнику Дінго!
Повернувшись до старого негра, він спитав:
- Томе, ви, здається, говорили, що цей пес належав капітанові «Вальдека» від недавнього часу?
- Еге ж, містере капітан,- відповів Том.- Дінго пробув на кораблі років два.
- І ви також казали, що капітан «Вальдека» підібрав його на західному березі Африки?
- Так, неподалік од гирла Конго. Я не раз чув, як капітан казав це.
- І ніхто не дізнався,- вів далі капітан Халл,- чий це пес і звідки він там узявся?
- Ніхто, містере капітан. Із знайденими собаками гірше, ніж з дітьми. У них немає ніяких документів; до того, вони не можуть нічого розповісти.
Капітан Халл мовчав, замислившись.
- Невже ці дві літери щось вам нагадують? - епжтала місіс Уелдон через якийсь час
- Так, місіс Уелдон, вони навіюють мені один спогад. А втім, можливо, що це дивний вбіг.
- Який?[43]- Ці літери можуть мати певне значення й указа-1 ти нам шлях до з'ясування долі одного безстрашного мандрівника.
- Що ви маєте на увазі?
- Зараз я все поясню, місіс Уелдон. 1871 року, тобто два роки тому, за дорученням паризького географічного товариства один французький мандрівник вирушив до Африки з метою перетнути її з заходу не, схід. Відправною точкою було саме гирло Конго, а| кінцевою - мис Дельгадо в гирлі Ровуми, що за П| течією він мав спуститися. Ім'я цього мандрівника - Самюель Вернон.
- Самюель Вернон? - повторила місіс Уелдон.
- Так, місіс Уелдон. Так-от - його ім'я й прізвищ ще починаються якраз з отих літер, що їх вибрав Дінго| з-поміж інших і які вигравіювані на його нашийнику.
- Справді! А що було далі з цим мандрівником?
- Він вирушив у експедицію, й відтоді від нього - ні чутки, ні вістки.
- Жодної? - спитав Дік Сенд.
- Жодної.
- То що, на вашу думку, з ним сталося? - спитала місіс Уелдон.
- Гадаю, Самюелю Вернену не пощастило дістатися до східного берега Африки: або ж його взяли в полон тубільці, або він загинув у дорозі.
- Виходить, Дінго...
- Дінго міг належати йому, і - якщо мов припущення слушне - собаці поталанило більше, ніж його хазяїнові: він вернувся до гирла Конго, де його і підібрав капітан «Вальдека».
- Стривайте,- зауважила місіс Уелдон,- а вам відомо, що цей французький мандрівник узяв із собою собаку, чи це тільки ваш здогад?
- Це тільки мій здогад, місіс Уелдон,- відповів капітан Халл.- Але єдине певне: Дінго знає саме оці дві літери «С», «В», які є ініціалами французького мандрівника. Проте як він навчився їх пізнавати - цього я пояснити не можу. Але ще раз повторюю: Дінго добре знає ці літери. Дивіться - він їх підштовхує лапою, ніби просить і нас прочитати.
- А хіба Самюель Вернон сам вирушив у мандрівку від гирла Конго? - спитав Дік Сенд. [44]- Цього я не знаю,- відповів капітан Халл.- Але цілком імовірно, що він узяв з собою загін тубільців.
Аж тут з камбуза на палубу вийшов Негору. Спершу ніхто його не помітив і не міг бачити того дивного погляду, яким утупився він у Дінго, коли помітив дві літери, що їх той і далі охороняв. Але Дінго, вгледівши кока, люто загарчав, вискаливши ікла.
Негору загрозливо махнув рукою на собаку і відразу повернувся до камбуза.
- Тут криється якась таємниця! - прошепотів капітан Халл, котрий не пропустив жодної подробиці з цієї короткої сцени.
- Чи ж не дивно,- мовив Дік Сенд,- що собака навчився розрізняти літери абетки?
- О, ні! - вигукнув малий Джек.- Мама мені часто розповідала про собаку, що вмів читати, писати й навіть грати в доміно, як справжній шкільний учитель.
- Мій любий хлопчику,- відказала, усміхаючись, місіс Уелдон.- Той пес - звали його Муніто - не був таким ученим, як тобі здається. Коли вірити тому, що мені розповідали, він не міг розрізняти літери, з яких мав складати слова. Річ тут була в іншому. Його хазяїн, хитрий американець, помітивши, що в Муніто надзвичайно тонкий слух, вирішив обернути це собі на користь. Він став розвивати це чуття й досяг урешті неабияких успіхів.
- Чого ж він досяг, місіс Уелдон? - спитав Дік Сенд, якого ця розповідь зацікавила не менше, ніж малого Джека.
- А ось чого, друже мій. Коли Муніто мав «працювати» перед глядачами, на столі розкладали кубики з літерами. Собака ходив по столу, чекаючи, поки хтось назве слово, щоб потім його скласти. Але неодмінною умовою було те, щоб це слово почув його хазяїн.
- Отже, коли б хазяїна не було...- почав був юнак.
- ...то пес нічого не зміг би скласти,- доказала місіс Уелдон.- І ось чому. Кубики з літерами лежали на столі. Муніто ходив туди й сюди вздовж цієї абетки. Коли він підходив до літери, яку мав узяти для названого слова, то зупинявся. Але зупинявся тому, що чув те» чого ніхто з публіки не міг почути - клацання [46] зубочистки в кишені американця Оце кянцатпі й було ая Муйя сигналом. Вія брав кубик, далі другий, третя так урешті й виходило слово.
- Оце й во«ь секрет? - нишкнув Дік Свяд.
- Оце й весь секрет. Дуже просто, як і все в циркових фокусах. Без американця Муніто не був би Мушто. Тим-то мене й дивув, що Самюеля Вернена - якщо не він був хазяїном Дінго,- немав поблизу, а пес однако во впізнав літери.
- Це й «правді дуже дивно,- погодився капітан Халл.- Одмпс бачите - пес бере тільки дві літери, завжди ті самі, а ие складав будь-яке назване слово. Зрештою, той аобака, що дзвонив біля монастирської брами, щоб дістати, недоїдки, призначені для роздачі старцям, або ж той, що чере» день, навпереміну з інший псом, крутив рожен і не хотів робити цю роботу не в свою чергу,- можливо, ці собаки досягли біль-: ших успіхів в галузі розумної діяльності, яка властива; людині. Та хай там як, а перед нами незаперечний факт: з усіх літер абетки Дінго вибрав тільки дві -«С» і «В». Інших вій, здається, не знав. Тож треба зробити висновок: з якихось невідомих нам причин у його «відомості закарбувались тільки оці дві літери.
- Ет, капітане Халл,- мовив юний матрос,- як-, би-то Дінго вмів говорити! Отоді б він пояснив нам, що значать ці дві літери і чому він ненавидить нашого «ока!
- Ще й як ненавидить! - відповів капітан Халл, саме коли Дінго, позіхнувши, показав свої страшні ікла.- Невже ми про це ніколи не дізнаємось?
Книга: Жюль Верн П'ятнадцятирічний капітан Переклад Петра Соколовського
ЗМІСТ
На попередню
|
|
