Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: В. І. Шпак. РОЗВИТОК МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ (на прикладі Української видавничо-поліграфічної компанії “Експрес-Об’ява”)
1.3. Мале підприємництво у структурі національної економіки, особливості та проблеми розвитку
Досвід промислово розвинутих країн, таких, як США, Італія, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, економіці яких нале-жить значне, а за низкою показників і провідне місце в світі, ілюструє важливу роль малого та середнього бізнесу. На долю останнього в
45
цих країнах припадає до 90-95 % усіх підприємств, 50-60 % виробництва валового національного продукту, він виступає роботодавцем для більш ніж 50 % працездатного населення60.
Для порівняння, кількість малих підприємств на 1000 одиниць на-селення (загальноприйнятий показник рівня розвитку МБ) України на середину 90-х років дорівнював 2 (на кінець 90-х — близько 2,7), що, наприклад, у 22,5 раза менше, ніж у країнах ЄС (45), майже в 37 разів менше, ніж у США (74,2). У країнах перехідної економіки: у Чехії — 12,4; Польщі — 51,3; Естонії — 16,7; Росії — 5,6.
Тут важливо зазначити, що за критеріями міжнародної практики критична маса комерційних структур для характеристики господар-ства як ринкового має складати не менше одного діючого підприєм-ства на 30-50 жителів конкретної території. (Під інтегральним поняттям малого бізнесу, як правило, мається на увазі ринкова діяльність окремих людей та членів їх родин (родинний бізнес), малі підприємства з чисельністю найнятих робітників (персоналу) до 100 чоловік працюючих та середні підприємства з чисельністю від 100 до 500 працюючих)61.
Визначення оптимальної кількості МП для повноцінного функціонування національної ринкової системи нині є досить проблема-тичним. Цей показник залежить від конкретних потреб конкретних товарів і послуг, рівня розвитку ринкової трансформації, якісних ха-рактеристик підприємницьких структур.
Наприклад, керівник проекту підтримки приватного підприємниц-тва Міжнародної Фінансової Корпорації Н. А. Масві обґрунтовує не-обхідність наявності 2-3 млн МП для повноцінного функціонування національних ринкових відносин62. На думку А. М. Лукашенка, для побудови національного ринкового господарства потрібно не менше 400-450 тис. підприємницьких структур63.
На наш погляд, за нинішніх обставин кількісний критерій МП не може слугувати виразником проблеми, що розглядається в книжці.
60 Бедринець М. Д. Податки в системі фінансової підтримки розвитку малого підприє-мництва // Фінанси України. — 1998. — № 9. — С 122.
61 Невелєв О. М. Мале підприємництво в регіоні: Економічні та правові засади. — К., 1998. — С 4.
62 Марьенко В. “Карапетик бедный, отчего ты бледный?..” // Діловий вісн. — 1996. — №2. — С. 22-23.
63 Громадянське суспільство і підприємництво в Україні: проблеми і шляхи становлення: 36. наук. пр. — К.: Манускрипт, 1996. — С 26-27.
46
Потрібна кількість МП визначатиметься еволюційно у контексті утвердження малого бізнесу. Більш вагомими постають якісні особливості, у зв’язку з чим вважаємо за доцільне проаналізувати його розвиток, місце й частку в суспільному виробництві та структурі на-ціональної економіки.
Власне структура суспільного виробництва визначається абсолютними розмірами і часткою (відносно загального обсягу виробництва) використаних ресурсів або поточних витрат, чисель-ністю зайнятих робітників, обсягом застосовуваних і споживаних за-собів виробництва64. Вона характеризується: відтворювальними (між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання); галузевими (у розвиткові галузей матеріального виробництва); територіальними (у розміщенні виробництва в окремих економічних районах чи областях); зовнішньоекономічними (між ек-спортом та імпортом продукції різних галузей і регіонів) пропорція-ми, що й дає можливість простежити і загальну ситуацію в секторі, і його окремі тенденції.
У свою чергу, в тісному взаємозв’язку зі складовими суспільного виробництва, як правило, визначається структура економіки. Так, на-приклад, академік В. Е. Коломойцев виділяє такі її основні площини:
Відтворювальна структура — пропорції відтворення, що склалися, і зрушення, що в них відбуваються (йдеться насамперед про співвідношення підрозділів суспільного виробництва, що відрізня-ються призначенням виготовленого продукту, про зрушення у пропорціях поділу сукупного суспільного продукту за вартістю і розподіл кожного з цих елементів).
Галузева структура — розподіл засобів виробництва і робочої сили між різними підгалузями і галузями (з одного боку, пропорції визначаються структурою кінцевих і проміжних потреб суспільства, з другого — технологічним рівнем, природними умовами виробни-цтва, певною мірою інерційністю попередньо сформованої галузевої структури тощо).
Технологічна структура — співвідношення традиційних і якісно нових напрямів науки і техніки, розподілом ресурсів між ними (за ступенем охоплення новітніми технологічними напрямами (мікро-електроніка, інформатика, біотехнології тощо) сфер виробництва і споживання роблять висновки про технічний рівень країни, її нау-
64 Коломейцев В. Е. Структурна трансформація промислового комплексу України. — С 9.
47
ково-технічний потенціал, за цим же показником визначається якіс-ний рівень національного сектора малого бізнесу).
Територіальна структура — пропорції в розміщенні й розвиткові продуктивних сил у межах національної (світової) економіки.
Відсоток малого та середнього підприємництва України у валовому національному продукті у 8-13 разів менший, ніж в економічно розвинутих країнах. За матеріалами міжнародної науково-практич-ної коференції “Напрямки подолання перешкод розвитку малого та середнього підприємництва в Україні”, що відбулася у Києві в квітні 2001 року, у США на підприємствах МСБ працює 70,2 млн чол., в краї-нах ЄС — 68 млн чол., зокрема у Німеччині — 18,5 млн чол., в Іта-лії — 16,8 млн, у Франції — 15,2 млн чол.
Частка зайнятих у малому підприємництві України, наприклад, станом на 1996 р. складала 5,7 % працюючого населення65, частка МСП у ВВП (%) — лише 7 %66. За цим же показником, за даними Держ-комітету України з розвитку підприємництва, Держкомстату України, — у Польщі — 60 %, Росії — 10 %, ЄС — 65 %, США — 51 %.
Частина балансового прибутку отриманого МП у загальному ба-лансовому прибутку в цілому в Україні постійно зменшується. Збит-кові підприємства складають майже 40 % від усіх МП.
Значимість малих та середніх підприємств в різних країнах можна зрозуміти за даними Держкомітету України з розвитку підприємництва, Держкомстату України (2000) з наступної таблиці:
|
Країни |
Кількість МСП, тис. |
Кількість МСП на 1000 жителів |
Працюють в МСП, млн чол. |
Частка МСП в загальній чисельності працюючих, % |
Частка МСП в ВВП, % |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
|
Великобританія Німеччина Італія Франція |
2630 2290 3920 1980 |
46 37 68 35 |
13,6 18,5 16,8 15,2 |
49 46 73 54 |
50-53 50-52 57-60 55-62 |
65 Бедринець М. Д. Податки в системі фінансової підтримки розвитку малого підприє-мництва // Фінанси України. — 1998. — № 9. — С 122.
66 Aksyonov I. How to Improve the Regulatory Conditions for Small Business // The Ukrainian Legal and Economic Bulletin. — 1997. — № 4. — P. 10.
48
Закінчення таблиці
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
|
США |
19300 |
74,2 |
70,2 |
54 |
50-52 |
|
Японія |
6450 |
49,6 |
39,5 |
78 |
52-55 |
|
Росія |
844 |
5,65 |
8,3 |
13 |
10-11 |
|
Україна |
217 |
4,4 |
1,7 |
10,8 |
6-7 |
|
Україна (2001) |
234 |
4,8 |
1,8 |
12,1 |
7,3 |
При цьому однак варто враховувати певну відносність наявних даних про підприємницькі структури. Статистичні підрахунки не бе-руть до уваги тіньовий сектор, у якому, на думку багатьох спеціалістів, в Україні функціонує до 60 % МП. Наприклад, спеціалісти Світового банку визначають внесок МП у ВВП України в розмірі 40-50 %67.
Щороку зменшується питома вага діючих малих підприємств до кількості зареєстрованих, і це — також своєрідна особливість вітчиз-няного сектора малого бізнесу. Наприклад, у 1992 р. реально функ-ціонувало тільки 49,4 % МП від кількості зареєстрованих, у 1993 р. — 47,7 %, 1994 р. — 37,3 %68. У 1996 р. з 281,6 тис. зареєстрованих підприємств діяло тільки 91,6 тис, тобто майже третина (32,6 %)69. У 1997 p., відповідно, з 300 тисяч — 136238 (4,5 %)70. Подібна тенденція зберігалася у 1999-2001 pp.
Наведені показники яскраво ілюструють як несприятливі умови для діяльності МП, так і практику переходу багатьох з них у тіньовий сектор. Станом на середину 2000 р., за інформацією податкової адміністрації, в Україні діяло 2625 фіктивних фірм.
У процесі становлення малого бізнесу в Україні спостерігається тенденція нерівномірності, стрибкоподібності в кількісній динаміці підприємницьких структур.
Так, зростання МП припадає на 1992-1993 pp. За цей час їх кількість збільшилася майже в 1,5 раза (з 50496 до 75003). У наступні
67 Problems of Small Business in Ukraine // The Ukrainian Legal and Economic Bulletin. — 1997. — № 1-2. — P. 10.
68 Малий бізнес України: підприємці здатні відродити країну / Під ред. Д. В. Ляпі-на. — К.: Асоціація сприяння розвитку приватних підприємств в Україні “Єднання”, 1997. — С 63.
69 Троценко Р. Малий бізнес: чи є перспектива? // Діловий вісн. — 1997. — № 1. — С 18.
70 Греков Ю. Разработан проэкт программы развития малого бизнеса // Всеукраин-ские ведомости. — 1997. — № 3. — С. 2.
49
3 роки має місце уповільнення темпів росту, відповідно, 106,4%; 114,7 %; 101,6 % (79827; 91601; 93091)71. Нарешті, найвищі темпи росту МП припадають на 1997 р. — 146 % (136238).
За офіційними даними станом на 1997 р. в Україні вже налічувалося близько 136238 МП; 1200 тис. індивідуальних підприємців та 36 тис. фермерських господарств; у 1998 р. — 173404, у 1999 р. —197127, у 2000 р. — 217930, у 2001 р. — 233607 малих підприємств.
В умовах переходу до ринкових відносин в Україні було визначе-но три шляхи становлення малих підприємств: у процесі привати-зації державних підприємств; у процесі демонополізації, роздрібнен-ня державних підприємств; створення нових МП72.
Хоча у перехідний період найоптимальнішим, найреальнішим і найперспективнішим видається третій шлях становлення приватного підприємництва, в Україні, на жаль, він майже не реалізовується. Основна причина — пасивна державна політика. Окрім цього, у держбюджеті перманентно не вистачає фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення відповідних умов.
Щодо першого та другого шляхів очевидною постає їх неефек-тивність і мала активність. Як наслідок досить специфічною видається динаміка структури форм власності у малому бізнесі.
По-перше, чітко простежується зменшення питомої ваги державних МП:
|
1992 p. |
1993 p. |
1994 p. |
1995 p. |
1996 p. |
1997 p. |
1998 p. |
1999 p. |
2000 p. |
2001 p. |
|
18,7 % |
7,8 % |
3,7 % |
2,7 % |
1,7 % |
0,9 % |
1,7 % |
1,6 % |
1,5 % |
1,3 % |
По-друге, наявна стала тенденція росту МП колективної форми вла-сності на першому етапі перехідного періоду зі стабілізацією покаж-чиків в останні роки:
|
1992 р. |
1993 р. |
1994 р. |
1995 р. |
1996 р. |
1997 р. |
1998 р. |
1999 р. |
2000 р. |
2001 р. |
|
32,9 % |
34,9 % |
42,8 % |
54,7 % |
62,7 % |
65 % |
65 % |
64 % |
63 % |
63 % |
По-третє, дещо незвичною навіть для перехідних економік є дина-міка росту приватних малих компаній:
71 Вісник Держкомстату України. — 1992-1996.
72 Буряк Л. Д., Гапонюк М. А. Проблеми фінансового забезпечення розвитку малого бізнесу // Фінанси України. — 1998. — № 9. — С 102.
50
|
1992 p. |
1993 p. |
1994 p. |
1995 p. |
1996 p. |
1997 p. |
1998 p. |
1999 p. |
2000 p. |
2001 p. |
|
43,3 % |
53,8 % |
50,7 % |
42,6 % |
35,6 % |
31,0 % |
29,4 % |
31,0 % |
32,3 % |
32,4 % |
Окреслені особливості мають під собою спірне суб’єктивне підґрунтя. Наприклад, у 1992-1994 pp. спостерігається очевидне зволі-кання щодо проголошеного процесу приватизації з боку владних структур. Зокрема, це проявилося у суперечливості підготовки відповідної правової бази, необгрунтованій затримці в необхідних документах, затвердженні списків об’єктів, невиправданому завищенні цін, опорі органів місцевої влади, мораторії Верховної Ради на приватизацію, що діяв до кінця 1994 p., складності формування приватизаційних органів тощо. Поєднаність з іншими дестабілізую-чими факторами — бюрократизм, кримінальні структури, майже безперервна галопуюча інфляція в умовах поглиблення економічної кризи — зумовила відповідний результат: уже закінчена мала при-ватизація ні якісно, ні кількісно не відіграла важливої ролі каталіза-тора підприємницької активності. За 6 років в Україні було приватизовано 45 тис. підприємств. Для порівняння, лише в 1992 р. в Чехії вже було приватизовано 22 тис. з виставлених у 1990 р. 100 тис. об’єктів73.
Окрім цього, якщо лише побіжно кинути погляд на виступи ана-літиків у ЗМІ з приводу впливу можновладців на приватизаційні процеси, чітко прослідковується цікава особливість — основний ак-цент ставиться не на створенні оптимальних можливостей для функ-ціонування альтернативних стосовно неефективно діючих господарських структур, що базуються на державній власності (як, на-приклад, у країнах Центральної, Східної Європи), а на пошук утопічних моделей “соціальної справедливості”, недопущення “ка-піталістичного привиду” в Україну. В результаті процеси часто-гус-то деформуються на задоволення інтересів усіх — кого завгодно, — крім власника-підприємця.
У країнах Центральної і Східної Європи мала приватизація оз-начала насамперед приватизацію нерухомого майна, відбувалася, ефективно стимулюючи розвиток усієї ринкової інфраструктури і згладжуючи об’єктивні соціальні протиріччя перехідного етапу. В Україні (дещо подібно до російського аналога) перспектива викупу
73 Defillippi R. Stall Business Development in the Czech Republic // Review of Business. — 1995. — №3. — P. 4.
51
надається трудовим колективам, обмежується викуп найважливішого активу — приміщень (багато підприємств виносились на приватиза-цію лише з правом оренди приміщень, при цьому короткострокової, що практично робило неможливим створення сприятливого інвести-ційного клімату, ставило підприємців у пряму залежність від органів місцевої влади), нав’язується обов’язковість зберігати спеціалізацію об’єктів.
Ускладнили процес довгострокова невирішеність земельного питання, відсутність права продажу земельних ділянок тощо.
Дещо поліпшило ситуацію введення у 1995 р. в дію Указу Президента України “Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприєм-ницької діяльності”, згідно з яким санкціонувалося право приватизовувати земельні ділянки, на яких знаходяться МП, і вільно ними розпоряджатися, але кардинальних зрушень не відбулося. Стра-тегічну мету приватизації, визначену на початку 90-х років — найшвидший розподіл власності за найвищими цінами — реалізувати не вдалося. У 1996 р. тільки 29 % МП було приватизовано конкурентним способом, більше 50 % — неконкурентним (Кубай. — С 99). Це при тому, що практично завжди приватизація розглядалася як важлива стаття надходжень до державного бюджету. Однак хоча відомий історик і теоретик приватизації Олександр Пасхавер і стверджує, що “те, що в бюджеті немає грошей, створює приватизації могутнього союзника”, однак досвід минулих років не додає оптимізму.
Наприклад, проект бюджету-2001 передбачав, що 25 % доходів у ньому будуть складати надходження від паливно-енергетичного ком-плексу (у вигляді поточних платежів) і заходів від приватизації. Зокрема, очікувалося 9,1 млрд грн (або близько 1,44 млрд доларів США при запланованому середньорічному курсі гривні 6,3 грн/долар) приватизаційних надходжень, 25 % яких планувалося спрямувати на інвестиції і підтримку структурних змін у пріоритетних галузях економіки74.
На практиці за весь 1999 р. Фонд держмайна перерахував до бюд-жету лише 0,68 млрд грн. Відповідно до Закону про Державний бюд-жет на 2000 р. від приватизації мало поступити 2,575 млрд грн. За
74 Следзь С. Три миллиарда из воздуха? // Зеркало недели. — 2000. — 23 сент. — №37 (310). — С. 7.
52
вісім місяців 2000 p. було перераховано лише 1,206 млрд. При цьому з січня 2000 р. Фонд державного майна оголосив 169 конкурсів з продажу пакетів акцій загальною початковою вартістю близько 1,45 млрд грн, з яких на 75 конкурсах пропонувалися контрольні па-кети акцій. На початок вересня цього ж року відбулося лише 32 конкурси (близько 19 % з оголошених) на загальну суму 720,2 млн грн (49,69 % початкової вартості).
Зрозуміло, що переобтяжені боргами об’єкти приватизації на конкурсній основі не можуть виглядати надто привабливими ні для вітчизняних, ні, тим паче, для зарубіжних інвесторів (при цьому приватизація у гривневому секторі грошей загрожує росту рівня інфля-ції). Проте очищення від боргів (як, наприклад, у Східній Німеччині свого часу) вимагає додаткових витрат бюджету. Таким чином, знову — замкнуте коло. Як бачимо, механізм попереднього, допродаж-ного вивчення попиту на акції, детально регламентований у держ-програмі приватизації на 2000-2002 pp., поки що так і залишається побажанням.
Одним з найважливіших факторів впливу на структурну динаміку малого бізнесу та особливості його функціонування виступає податкова політика.
Так, у промислово розвинутих країнах остання, як дієвий важіль регулювання діяльності малих підприємств, досить ефективно роз-в’язує проблеми цілеспрямованого розвитку підприємництва, зокре-ма, через систему податкових пільг.
Хоча система пільгового оподаткування малого підприємства в різних країнах неоднакова, проте спільними залишаються:
1) пільги податку на прибуток підприємств у розмірі частки ка-піталовкладень у нове устаткування, будівництво; звільнення від сплати податку на суму доходу, що витрачається на придбання нового устаткування МП обробної промисловості (за підрахунками спеціалістів, у цілому держава відшкодовує близько 10 % вартості засобів виробництва);
2) неоподатковуваність створених за рахунок прибутків фондів спеціального призначення;
3) зниження податкових ставок на прибуток МП;
4) диференційований підхід до податку на прибуток, податку на додану вартість, прибуткового податку;
5) створення неоподатковуваного податком резерву;
53
6) застосування механізму прискореної амортизації75 .
В Україні податкова система, на жаль, виступає лише фіскальним засобом поповнення бюджету, а не механізмом заохочення ділової активності. При цьому упродовж 90-х років спостерігається тенден-ція до посилення жорстокості системи оподаткування в цілому, що зменшує власні засоби розвитку МП.
Уже в 1992 р. Декретом Кабміну “Про податок на прибуток підприємств і організацій” було відмінено існуючі податкові пільги, не компенсувавши жодними альтернативними засобами підтримки. Законом “Про державний бюджет України на 1994 р.” взагалі не пе-редбачалося будь-яких пільг в оподаткуванні МП. Відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” з 01.01.95 р. МП оподатковуються на загальних підставах єдиних для всіх суб’єктів ринкової економіки (нагадаємо, що попереднім Законом передбачалася сплата 50 % від сплати податку протягом першого року функціонування).
Проект Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва” містив випадки, коли в податковому законодавстві були передбачені зміни, що, навпаки, погіршували навіть існуючі умови для малого підприємництва. Наприклад, останні мали підля-гати оподаткуванню на основі законодавства, яке діяло на момент їх державної реєстрації.
Не принесла суттєвого поліпшення податкової ситуації, хоч і прогресивна в багатьох відношеннях, реформа податкової системи 1997 р.
За найоптимістичнішими підрахунками спеціалістів, у вигляді різних податків з підприємств вилучається більше 80 % доходів76 .
Лише Фонд оплати праці обкладається 42,5 % податком (у 1995 р. — 52,5 %), що в першу чергу спричинює підвищення собівартості, подорожчання і падіння конкурентоспроможності продукції підприємств. При цьому, наприклад, на початок 1996 р. загальні питан-ня оподаткування регламентувалися 61 документом, ПДВ — 101; відповідно податок на прибуток підприємств і акцизний збір — 65 і 60 нормативними актами77.
75 Бедринець М. Д. Податки в системі фінансової підтримки малого підприємництва. — С 124.
76 Печерський В. Через разумные налоги — к выходу из кризиса // Діловий вісн. — 1996. — №12. — С. 18.
77 Малий бізнес України: підприємці здатні відродити країну / Під ред. Д. В. Лят-на. —К., 1997. — С. 38.
54
За інформацією “Українського ділового щотижневика”(2001. — лип. — № 29) протягом червня 2001 р. у рамках участі у програмі “Коаліції бізнес-асоціацій” проекту BIZPRO, що фінансує AMP США, у всіх регіонах України проводилося опитування суб’єктів підприєм-ницької діяльності про вплив податкової системи на їхній розвиток. Усього опитано 710 керівників малих підприємств і підприємців — фізичних осіб. Деякі результати дослідження малого бізнесу приголом-шують. Зокрема: 10 % малих підприємств віддають державі понад 60 % свого доходу.
21,8 % опитаних вважають, що податки і збори віднімають у них до 40 % їхніх доходів, 10 % заявили, що платять державі у виді подат-ків і зборів понад 60 %. Організатори дослідження дійшли висновку, що підприємництво в Україні терпить чи ледве не найважчий подат-ковий прес у світі. На їх думку, наведені дані відбивають лише факти-чно перераховані в бюджет податки і збори і не враховують інших витрат — перерахування в цільові фонди, витрати, пов’язані зі звітні-стю, перевірками, хабарами тощо.
У такій ситуації неважко зрозуміти підприємців, змушених приховувати від держави значну суму доходів. Серед опитаних таких було 39,3 %. Причому обсяги доходу, прихованого від оподатковування, складають приблизно 20 % — про це повідомив 81 % респондентів, що коли-небудь приховували доходи від оподатковування.
Окреслена картина спричинила відповідні результати: зниження темпів зростання кількості діючих МП, посилення процесу тінізації суб’єктів малого підприємництва.
Так, при абсолютному зростанні кількості малих промислових під-приємств впродовж 90-х років чітко простежується уповільнення тем-пів їх створення. Якщо в 1993 р. кількість діючих МП порівняно з попереднім роком зросла на 50 %, у 1994 р. — лише на 6 %, у 1995 р. —на 14 %,у 1996р. — на2 %,у1997р. — 2,9 %,у 1998р. — 1,3 %,у 1999 р.— 1,16 %, у 2000 р. — 1,14 %, у 2001 р. — 1,09 %.
Статистичні дані ілюструють дуже повільне збільшення чисель-ності працюючих у малому бізнесі.
У 1991 р. — 1192,4 тис. осіб; у1993 р. — 1038,2 тис. осіб, у 1994 2001 pp. — відповідно — 986,4; 1124,9; 1178,1; 1395,5; 1559,9; 1667,5; 1709,8; 1807,6 тис. осіб. Останні роки намітилася тенденція знижен-ня темпів росту кількості працюючих в МП. У 1997 р. зростання порівняно з 1996 р. складало 18,5 %, у наступні роки порівняно з попе-редніми: 11,8 %; 7,5 %; 1,9 %, у 2001 році воно складало 5,7 %.
55
Згідно з даними Міністерства внутрішніх справ України “чесно” сплачують державні податки лише близько 10 % комерційних під-приємницьких структур. При цьому не дуже різняться дані опиту-вання керівників 235 вітчизняних МП: 80 % підприємців не врахову-ють певну суму прибутку при оподаткуванні (з них: 26 % — приховують до 90 % прибутку; 26 % — від 30 % до 50 %; 28 % — не декларують 10-20 %. І тільки близько 20 % респондентів заявили, що сплачують усі державні податки78.
Таким чином, насамперед надмірний податковий тиск і зрозуміле бажання “вижити” у складних умовах перехідного періоду змушує підприємців діяти напівзаконно (подвійна бухгалтерія, фіктивна зарплата, відкриття МП, що зникають після кількох виконаних опе-рацій, тощо), штовхає їх у тіньовий сектор, у якому, за деякими підрахунками, перебуває близько 60 % суб’єктів економічної діяль-ності.
Власне, проблему наявності “тіньового бізнесу” як економічного явища не можна трактувати однозначно. Адже до цієї категорії на-лежать і господарські одиниці, які виробляють продукцію, здійсню-ють торговельні, посередницькі операції, надають послуги тощо в межах чинного правового поля (однак приховують діяльність від державних органів, щоб уникнути високих податків, адміністративних перепон; зареєстровані фірми, які не сплачують усіх податків, не звітують про свою діяльність; ведуть справи без спеціального дозволу — ліцензій тощо), і кримінальні структури, зацікавлені у швидкому збагаченні, які займаються економічною діяльністю, забороне-ною чинним законодавством.
Таким чином, тіньовий сектор, з одного боку, створює нові робочі місця, матеріальні блага, але з іншого — є сприятливим ґрун-том для зародження економічної злочинності.
Водночас тіньова діяльність суб’єктів господарювання яскраво ілюструє відносність багатьох кількісних показників у сфері малого бізнесу, на основі яких ґрунтуються і наукові дослідження, і визна-чення урядової стратегії.
Наприклад, за офіційними даними (у результаті приховування час-тини прибутків) станом на початок 1998 р. є збитковим кожне друге вітчизняне підприємство, за січень — листопад 2002 року за інформа-цією “Статистичного бюлетеня за 2002 р.” Державного комітету ста-
78 Погорелое А. Налоги и дураки. — К., 1997. — С. 23. 56
тистики України 44 % підприємств одержали збиток, що об’єктивно не може відповідати реальному станові справ. Або ще, фінансовий ре-зультат від звичайної діяльності МП до оподаткування у 2001 р. ста-новив — 94,7 млн грн.; (за формами власності: державна — 53,0 млн грн; комунальна — 62,9 млн грн.; приватна — + 333,2 млн грн.; коле-ктивна — 265,3 млн грн.; міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав — 46,7 млн грн.).
У цілому таку ситуацію не слід розглядати як унікальну особливість українського ринку. Наприклад, у Росії, згідно з деякими ек-спертними оцінками, так чи інакше причетні до “тіньового бізнесу” близько 90 % російських МП79.
Окрім цього, власне наявність “тіньової економіки” жодним чи-ном не обґрунтовано розглядати як закономірний наслідок ринкових реформ, скоріше, яскравою ілюстрацією адекватного результа-ту неефективної державної політики, яка ставить підприємців у нерівні умови.
В Україні першим реальним правовим кроком підтримки малого підприємництва стало видання Указу Президента України “Про спро-щену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого під-приємництва” від 03.07.98 № 727 (у редакції Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва” від 3.07.98 № 727).
Зазначений Указ дав значний імпульс у розвитку малого бізнесу, створюючи на державному рівні відповідні умови для ефективного використання його можливостей у рамках національної економіки. Спрощена система оподаткування шляхом заміни сплати встановле-них законодавством податків і зборів (обов’язкових платежів) спла-тою єдиного податку і введенням спрощеної форми бухгалтерського обліку і звітності істотно зменшила податкове навантаження на плат-ників, що сприяло реєстрації значного числа громадян як суб’єктів господарської діяльності та виведенню з тіньового обороту значних доходів.
Так, аналіз діючої спрощеної системи оподаткування для юридич-них осіб свідчить про те, що переведення їх на сплату єдиного податку позитивно вплинуло на діяльність збиткових підприємств. Так, у 2001 р., за інформацією Марії Орещенко, заступника начальника Головного
79 Социальная рыночная экономика в Германии и экономическая трансформация в России: Пер. с нем. — М.: ИНФРА-М., 1996. — С. 115.
57
управління методології ДПА України, що надрукована у тижневику Консультант (2002. — 16 груд. — № 50(373)), 5862 збиткових підпри-ємтсва, що працювали за загальною системою оподаткування, вза-галі не платили податок із прибутку. А коли перейшли на спрощену систему оподаткування, сплатили в бюджет 34,3 млн грн. єдиного податку.
Динаміка переходу на спрощену систему оподаткування суб’єкта-ми підприємницької діяльності — фізичними особами за останні роки характеризується такими показниками.
У 1999 р. 66 тис. платників єдиного податку перерахували 58 млн грн., у 2000 р. 182 тис. платників — 226 млн грн., у 2001 р. 303 тис. платників — 439 млн грн.
Слід зазначити, що збільшилися не тільки кількісні, але й якісні показники. Якщо в 1999 р. одним платником єдиного податку в се-редньому перераховано 879 грн. за рік, у 2000 р. — 1242 грн., то в 2001р. —вже 1448,8 грн.
Висновок простий — сьогодні в більшості громадян, що здійсню-ють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, уже немає сумнівів у перевагах спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності.
У процесі становлення малого бізнесу в Україні у 90-х роках на-глядно прослідковується неефективність його галузевої структури.
Найбільша питома вага МСП зайнята у посередницькій, торговельній сфері, зокрема, у сфері обертання продукції в основному імпортного виробництва.
Досить незначний відсоток малих та середніх фірм функціонує у виробничих галузях та сфері соціальних послуг.
У вітчизняній промисловості частка малих підприємств і коопера-тивів відносно до кількості працюючих у середньому становить близь-ко 15 %, у капітальному будівництві — 8,5 %, у сфері операцій з неру-хомістю — 10 %, у торгівлі та громадському харчуванні — понад 50 %.
Питома вага малих підприємств і кооперативів у загальному ви-пуску продукції, товарів і послуг в Україні після 5 років незалежності складала всього 5,6 % (за офіційними даними), з яких на будівницт-во припадало 24,4 %; торгівлю, матеріально-технічне постачання і посередницькі послуги — понад 30 %.
Частка промислової продукції, виробленої малими підприємства-ми і кооперативами, за даними на початок 1998 p., ледь перевищувала 3 %. При цьому понад 30 % складає поліграфічна продукція. Внесок
58
МП і кооперативів у харчову промисловість склав близько 3,6 %, у легку — 10,5 %. У 2000 р. частка МП у загальних обсягах виробницт-ва становила 6,9 %, у 2001 р. — 7,3 %. Дуже низький відсоток вітчиз-няних МП задіяно у виробничо-інноваційному секторі. Якщо у краї-нах з розвинутою ринковою економікою в ньому функціонує близько 60 % МСП, в Україні, навпаки, спостерігається тенденція до скорочення.
Детальніше основні тенденції і динаміку розвитку малого бізнесу в галузевому розрізі у 90-х роках та на початку нового сторіччя відображає наведена нижче порівняльна таблиця, складена за даними Держкомстату України.
|
Галузі |
Роки |
||
|
1992 |
1997 |
2001 |
|
|
Торгівля Промисловість Будівництво Транспорт Охорона здоров’я Освіта Сільське господарство Інші |
27,5 % 20,8 % 18,4 % 2,4 % 3,0 % 1,9 % 1,8 % 24,2 % |
52,0 % 14,0 % 10,5 % 2,2 % 1,9 % 0,8 % 0,9 % 17,7 % |
42,9 % 16.1 % 8,5 % 4.2 % 1,0 % 0,8 % 4.3 % 22.2 % |
Як бачимо, наглядна яскрава тенденція концентрації МП у галу-зях, де швидше скуповується капітал, немає потреби у великих матеріальних затратах та інвестиціях. Аналогічна ситуація простежується у структурі зайнятості (в галузевому розрізі). З 1993 по 1997 pp. питома вага працівників МП у промисловості скоротилася з 25,1 до 20 %; у будівництві, відповідно, — з 25,5 до 16 %; у галузі науки та наукового обслуговування — з 6,1 до 1,7 %. Натомість у сфері торгівлі, громадського харчування, матеріального постачання, посередницької діяльності частка зайнятих помітно зростає: у 1993 р. — 24,3 %; 1994 р. — 29,1 %; 1995 р. — 34,5 %; 1997 р. — 41 %. І це небезпідставно.
Наприклад, взяти б до уваги хоч уже згадувану податкову систе-му. У багатьох розвинутих країнах податки на прибуток підприєм-ця, який займається виробничим бізнесом, складають не більше 20-30 % від прибутку, при цьому податки чітко диференціюються залеж-но від номенклатури виробництва продукції (для стимулювання пріоритетних галузей), в той час як податки на комерційне посеред-
59
ництво, як правило, у 2-3 рази вищі, що в кінцевому результаті є ва-гомим стимулятором перетікання капіталу у виробництво80.
В Україні податки однакові як для виробників, так і для посеред-ників. Отже, перетікання капіталу у сферу обігу і формування нового прошарку власників-підприємців насамперед на основі перероз-поділу доходів і власності слід розглядати як закономірне спрацювання ринкових механізмів у конкретних умовах, не шукаючи “морально-етичного підтексту”.
З іншого боку, значний відсоток концентрації ресурсів малих компаній у торгово-посередницькій сфері притаманний і для бага-тьох інших перехідних економік. Наприклад, на середину 90-х років у торгівлі було задіяно 36 % МП Чехії; у торгівлі й матеріально-тех-нічному забезпеченні — 54 % малих фірм Росії81. Близько 40 % усіх естонських приватних підприємств зосереджено у торгівлі. При цьому їх кількість з 1992 по 1995 pp. збільшилась майже в чотири рази і склала близько 30 тис. (на кожних 100 жителів припадає два під-приємства торгівлі)82.
Однак ніде не проявляється настільки небезпечно загальна тен-денція переміщення капіталу.
Водночас особливістю в діяльності багатьох МП України є значна поширеність такого явища, як диверенфікація. Основною причиною концентрації підприємницьких зусиль одночасно в різнобічних сфе-рах у принципі виступає переважно намір розширити свій потенціал (з огляду на перспективу), але в умовах розвитку вітчизняного підприємництва, в першу чергу, слід відзначити намагання знайти вихід зі скрутної економічної ситуації, вижити і мати можливість на-далі розвивати свій бізнес.
Досвід показує, що фірми з різноплановими комерційними інтересами отримують набагато більше шансів для розвитку, підживля-ючись з різних джерел. У випадку занепаду одного з напрямів діяльності завжди залишаються варіанти для збереження конкурентних позицій.
80 Бедринець. Податки в системі фінансової підтримки розвитку малого підприємництва. — С 126.
81 Small as Foreign investors: Case Studies from Transition Economics. — Paris: OECD, 1996. — P. 135.
82 Ллухто К. Развитие предпринимательства в Эстонии // Вопр. экон. — 1996. — № 5. — С. 94 .
60
За кількістю малих господарських суб’єктів Україна катастрофіч-но відстає не лише від економічно розвинутих країн, але й від більшості перехідних економік. Таким чином, умови становлення малого бізнесу в Україні характеризуються насамперед досить не-сприятливими моментами.
По-перше, слід відзначити несприятливий психологічний клімат, який стримує розвиток підприємницької ініціативи. Упереджене й негативне ставлення до ініціативних людей, які активно працюють і заробляють гроші, не лише в більшості наших пересічних співгромадян, але й у багатьох державних чиновників, тобто тих, хто без-посередньо впливає на зміст соціально-економічної політики в орга-нах законодавчої і виконавчої влади, чинить досить відчутний галь-мівний вплив на загальну ситуацію в галузі.
По-друге, економічні реформи, які проводяться щодо розвитку малого бізнесу, мають чимало хиб: державою встановлений високий рівень фіскального стягнення податків із прибутків підприємств, як наслідок — зникають стимули до збільшення обсягу виробництва, обмежується платоспроможний попит МП; спроба уряду забезпечи-ти перехід до ринку адміністративними методами, тобто зверху; практично відсутні джерела формування первісного капіталу для ма-сового створення МП.
По-третє, важливою проблемою розвитку підприємництва висту-пає суперечливість і нестабільність нормативно-правової бази у сфері малого бізнесу.
По-четверте, фінансові проблеми.
По-п’яте, адміністративні бар’єри у підприємницькій діяльності.
61
ЗМІСТ
На попередню
|
|
