Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Май Шеваль, Пер Вале Замкнена кімната Переклад Ольги Сенюк
XIII
У вівторок, коли на аеродромі Арланда сів літак із Амстердама, в залі для прибулих на Вернера Руса чекали два агенти в цивільному. їм дано інструкцію діяти тактовно, не привертаючи до себе-нічиєї уваги, і, коли нарешті на полі аеродрому з'явився буфетник у товаристві стюардеси, вони відступили від дверей у глиб зали.
Вернер Рус відразу помітив їх і чи впізнав, чи просто відчув у них поліцаїв, але відразу зметикував, що вони з'явилися по його душу. Він зупинився, сказав кілька слів стюардесі, вона кивнула головок попрощалася і зникла за скляними дверима.
A Bepwep Рус твердим кроком попростував до агентів.
Він був високий, широкоплечий і засмаглий, вбраний у синю уніформу. В одній руді він тримав кашкет, а в другій - чор«У шкіряну сумку з широким пояском. Русявий чуб, довгі бакени, на лоб спадає розпушене пасмо, густі кущуваті брови насуплені. Він випнув уперед підборіддя й подивився на них холодними блакитними очима.
- Чого це мене вшановано такою парадною зустріччю? - спитав він.
- Прокурор Ульсон хоче трохи побалакати з вами, тож будьте ласкаві піти з нами на Кунгсгольмсгатан,- сказав один з агентів.
- Він що, збожеволів? - обурився Рус.- Я був у нього два тижні тому і більше, як тоді, сьогодні не знаю.
- Ну, ну,- мовив старший з агентів,- ви самі це йому скажете, а ми тільки маємо виконати наказ.
Рус сердито повів плечима й рушив до виходу. Коли вони підійшли до машини, він сказав:
- Але спершу повезіть мене додому в Мерсту, щоб я переодягся. Адресу ви знаєте.
Він невдоволено гепнувся на заднє сидіння й схрестив на грудях руки. Молодший з агентів, що вів машину, обурився, мовляв, він не таксист, але колега спинив його і пояснив, куди їхати.
Вони пішли з Русом до його квартири й почекали в передпокої, [242] поки він поміняв уніформу на світло-сірі штани, спортивну сорочку й замшеву куртку.
Потім вони відвезли його в управління поліції на Кунгсгольмсгатан і провели до кабінету, де на нього чекав Бульдозер Ульсон.
Коли двері відчинилися, Бульдозер схопився з місця, помахом руки відпустив агентів і підсунув Вернерові Русу стілець. Тоді сів сам до -письмового столу й радісно вигукнув:
- Хто б подумав, пане Рус, що ми так скоро знов побачимось!
- Хто, як не ви,- відповів Рус.- У кожному разі, не я. Мені хотілося б знати, навіщо я вам цього разу здався?
- Годі вам, чого так офіційно, пане Рус. Даймо, що я хочу розпитати вас про дещо. А там побачимо.
- Я вважаю, що вашим підлеглим не конче було брати мене з роботи. А що коли мені знов треба йти в рейс? Я зовсім не маю бажання втрачати місце через те, що вам заманулося потеревенити зі мною.
- Та що ви, що ви! Я добре знаю, що у вас буде дві доби вільні, правда? Отже, ми маємо досить часу, нічого страшного не сталося,- лагідно мовив Бульдозер.
- Ви не маєте права тримати мене тут більше, як шість годин,-сказав Вернер Рус і поглянув на годинника.
- Дванадцять годин, пане Рус. Можна й більше, якщо треба.
- У такому разі не могли б ви, пане прокуроре, сказати, в чому мене підозрюють? -зухвало спитав Вернер Рус.
Бульдозер простяг йому дешеві сигарети, але Рус зневажливо похитав головою і витяг з кишені пачку «Бенсон енд Генджез». Прикуривши від позолоченої запальнички «Дангіл», він почекав, поки Бульдозер Ульсон черкнув сірником і запалив свою сигарету з фільтром.
- А хіба я сказав, що підозрюю вас у чомусь? - мовив Бульдозер, підсовуючи Русові попільничку.- Просто нам треба побалакати про пограбування у п'ятницю.
- Яке пограбування? - не зрозумів Вернер Рус.
- Пограбування банку на Горнсгатан. Вдалий наскок, дев'яносто тисяч, нічогенькі гроші, тільки не пощастило клієнтові того банку, якого при цьому вбили,- сухо сказав Бульдозер Ульсон.
Вернер Рус вражено витріщив на нього очі й похитав головою.
- Щось ви не туди гнете,- сказав він.- Кажете, в п'ятницю?
- Саме так,- відповів Бульдозер.- Ви, звичайно, того [243] дня були у від'їзді. Чи, пак, у рейсі. І куди ж ми залетіли в п'ятницю?
Бульдозер Ульсон відкинувся на спинку стільця, само-вдоволено дивлячись на Руса.
- Куди ви залетіли, не знаю, а я в п'ятницю був у Лісабоні. Можете перевірити в авіакомпанії. За розкладом посадка в Лісабоні о чотирнадцятій сорок, а ми на десять хвилин запізнилися. В суботу вранці о дев'ятій десять вилетіли і сіли в Арланді о п'ятнадцятій тридцять. Я обідав і ночував у готелі '«Тіволі», що також можна перевірити.
Вернер Рус теж відкинувся на спинку стільця і переможно глянув на Бульдозера, який аж сяяв з радощів.
- Чудово,- сказав він.- Прекрасне алібі, пане Рус- Він рвучко подався вперед, зім'яв сигарету в попільничці й повів далі:- Але панове Мальмстрем і Мурен не були в Лісабоні, правда?
- Якого біса їм робити в Лісабоні? Зрештою, не моя справа стежити за Мальмстремом і Муреном.
- Не ваша, пане Рус?
- Не моя, я вже не раз казав вам. А щодо того випадку в п'ятницю, то я останніми днями не читав шведських газет, отже, не знаю ні про які грабунки.
- Тоді дозвольте поінформувати вас, що пограбування вчинила перед самим закриттям банку перевдягнена жінкою особа, забрала дев'яносто тисяч асигнаціями, застрілила клієнта того банку, а потім утекла в машині марки «рено». Гадаю, ви розумієте, що вбивство - це вже інша стаття, пане Рус?
- Я не розумію іншого: який це має стосунок до мене?- роздратовано спитав Рус.
- Коли ви востаннє зустрічалися зі своїми приятелями Мальмстремом і Муреном? - спитав Бульдозер.
- Я сказав вам про це минулого разу. Відтоді я їх не зустрічав.
- І ви не знаєте, де вони?
- Ні, я знаю тільки те, що ви мені про них сказали. Я їх не бачив відтоді, як вони потрапили в Кумлу.
Бульдозер пильно глянув на свого співрозмовника. Потім щось записав у блокноті на столі, згорнув його й підвівся.
- Що ж,- байдужим голосом сказав він,- це неважко перевірити.
Він подався до вікна й спустив жалюзі, щоб захиститись від післяобіднього сонця, що заливало кімнату.
Вернер Рус почекав, поки він знов сяде за стіл, тоді сказав: [244]
- Одне в мене не викликає сумніву: Мальмстрем і Мурен непричетні до цього пограбування. Вони, не такі дурні, щоб стріляти в людей.
- Так, можна погодитися з тим, що Мальмстрем і Мурен не стрілятимуть у людину, але це не виключає їхньої причетності до злочину. Наприклад, вони сиділи в машині й чекали. Що ви на це скажете?
Рус здвигнув плечима, дивлячись униз так, що підборіддя його сховалося в комір.
- Цілком можливо, що в них був,спільник або спільниця,- захоплено пояснив свою думку Бульдозер.- Такий варіант також треба враховувати. Коли я не помиляюся, в останній крадіжці, на якій вони попалися, з ними була Мальмстремова приятелька.- Він ляснув пальцями й додав: - Ага, Гунілла Бергстрем. І схопила -за це півтора року, тож ми знаємо, де вона.
Рус зиркнув на нього з-під лоба.
- Авжеж, вона ще не втекла,- патетично вигукнув Бульдозер.- Але, крім неї, на світі є й інші дівчата, а ті панове, видно, не проти жіночої допомоги. Чи як ви гадаєте, пане Рус?
Вернер Рус знову здвигнув плечима й підвів голову. -.А нащо мені гадати? - мовив він.- Все це мене не стосується.
- Звичайно, ні,- погодився Бульдозер.
Він задумливо подивився на своґо співрозмовника. Потім нахилився вперед, поклав руки на стіл і повів далі:
- Отже, ви запевняєте, що за останні півроку не зустрічалися з Мальмстремом та Муреном і нічого про них не чули?
- Так, запевняю,- відповів Вернер Рус- І ще раз кажу, що не відповідаю за них. Ми знайомі ще зі школи, цього я ніколи не заперечував, Того, що ми зустрічалися потім, я також ніколи не приховував. Але це не означає, що ми нерозлучні друзі і вони втаємничують мене в свої намірів. Я дужче, ніж будь-хто, шкодую, що вони ступили на слизьку стежку. До теперішніх їхніх злочинів я аж ніяк не причетний, але, як я вже казав, з радістю допоміг би їм знов стати на праведний шлях. Але я з ними хтозна-відколи не бачився.
- Гадаю, пане Рус,-ви добре розумієте, що ці ваші слова можуть кинути на вас тінь підозри, коли виявиться, шо ви все-таки спілкувалися з ними.
- Ні, не розумію.
Бульдозер приязно всміхнувся йому.
- Та невже? - Він ляснув долонями по столу й підвівся.- [245] Вибачте, але мені треба владнати одну справу. Доведеться урвати на кілька хвилин нашу розмову.
Бульдозер швидко рушив до дверей, та-на порозі раптом обернувся й пильно поглянув на Вернера Руса. Той був замислений і, видно, чимось заклопотаний. Бульдозер задоволено потер руки.і квапливо подався коридором.
Коли двері за ним зачинились, Вернер Рус устав, пн дійшов до вікна й виглянув крізь щілини жалюзі на вули-: цю. Він трохи постояв, стиха насвистуючи, тоді позирнув на годинника, насупив брови, швидко'вернувся до столу й сів у Бульдозерове крісло. Потім підсунув до себе телефонний апарат і з'єднався з містом. Він набрав номер і, поки чекав на відповідь, заходився по черзі висувати шухляди й дивитися, що в них є. Нарешті в трубці озвався голос. .
- Привіт, маленька, це я. Слухай, може, зустрінемось трохи пізніше? Мені треба побалакати тут з одним чоловіком, на це піде години зо дві.
Він витяг з шухляди ручку з тавром «Належить державній установі» й поколупав нею у вільному вусі.
- Ну звичайно, а потім підемо кудись перекусити. Я голодний, як пес.
Він покрутив ручку в руках, кинув її назад і знов засунув шухляду.
- Ні, я не в шинку. Це щось ніби готель, але годують препогано, тож я потерплю до нашої зустрічі. Скажімо, о сьомій? Добре, отже, о сьомій я заїду по тебе. Бувай.
Він поклав трубку, засунув руки в кишені і, насвистуючи, почав ходити по кабінету.
Бульдозер тим часом завернув до Гунвальда Ларсона
- У мене оце сидить Рус.
- Ну, то де він був у п'ятницю? В Куала-Лумпурі чи в Сінгапурі?
- У Лісабоні,- пере.можно відповів Бульдозер.- Чудова робота для гангстера. Завжди має прекрасне алібі, кожен позаздрить.
- А що він ще каже?
- Нічого. Вдає, що нічогісінько не знає. Про напад на банк навіть не чув, Мальмстрема й Мурена не бачив хто-зна-відколи. Він слизький, мов вугор, хитрий, мов лис, і бреше, мов собака.
- Одне слово, цілий звіринець,- мовив Гунвальд Ларсон.- І що ти думаєш з ним зробити?
Бульдозер сів навпроти Ларсона й відповів:
- Думаю відпустити його. І влаштувати нагляд. У тебе є хтось, кого Рус не знає? [246]
- І доки треба наглядати? Якщо до Гонолулу, то я залюбки сам візьмуся.
- Ні, я не жартую,- мовив Бульдозер. Гунвальд Ларсон зітхнув.
- Спробую знайти когось,- відповів він.- А коли треба починати?
- Зараз,- сказав Бульдозер.- Я вернуся й відпущу його. Він до полудня в четвер не працює і за цей час виведе нас на Мальмстрема й Мурена, тільки необхідно весь час стежити за ним.
- До полудня в четвер,- прикинув Гуявальд Ларсон.- Тоді треба принаймні двох, щоб змінювали один одного.
- Але щоб то були надійні люди,- наголосив Бульдозер.- Коли Рус хоч щось запідозрить, усе пропало.
- Дай мені чверть години,-сказав Гунвальд Ларсон.- Як я подзвоню тобі, то це означатиме, що в мене є вже людина.
Через двадцять хвилин, коли Вернер Рус сів у таксі на Кунгсгольмсгатан, крізь вітрове скло сірого «вольво» за ним уже стежив інспектор Рюне Ек.
Рюне Ек, опасистий, сивий п'ятдесятирічний чоловік в окулярах, мав виразку шлунка, і лікар саме призначив йому сувору-дієту. Тому він не вельми весело провів чотири години біля окремого столика в кав'ярні «Оперна», поки Вернер Рус та його руда приятелька смачно їли й пили біля столика на веранді.
Цілу ніч, довгу літню ніч з вівторка на середу, Ек просидів у гаю на березі озера Меларен, милуючись крадькома голими грудьми рудої, що біліли серед прозорих хвиль, а тим часом навколо неї плавав, мов Тарзан, Вернер Рус.
Потім, коли ранкове сонце залило рожевим світлом верхівки дерев, -Ек засів уже в кущах перед одноповерховою віллою в дачному селищі Гесельбю. Переконавшись, що пара в будинку сама, до того ж міцно заснула після купання, він повернувся до машини і наступні півгодини витягав з волосся й одягу кліщів.
Коли ще через годину його змінили, Вернер Рус і досі перебував у віллі. З усього було видно, що він не квапився вирватися з обіймів рудої красуні й зустрітися зі своїми друзями Мальмстремом та Муреном.
Книга: Май Шеваль, Пер Вале Замкнена кімната Переклад Ольги Сенюк
ЗМІСТ
На попередню
|
|
