Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Май Шеваль, Пер Вале Замкнена кімната Переклад Ольги Сенюк
XXII
Кольберг і Гунвальд Ларсон сиділи замислені один навпроти одного за письмовим столом у Гунвальдовому кабінеті.
Був ще й досі четвер, і вони щойно залишили Бульдозера Ульсона наодинці в його кабінеті, щоб не перешкоджати [315] йому мріяти про той щасливий день, коли він нарешті посадить за грати Вернера Руса.
- Яка мана опанувала того Бульдозера,-сказав. Гунвальд Ларсон.- Невже він справді так просто відпустить Маурітсона?
Кольберг здвигнув плечима.
- Наче так.
- Хоч би стеження організував, їй-богу,-повів далі Гунвальд Ларсон.- А варто ж, навіть дуже. Чи, по-твоєму, Бульдозер має в запасі якусь іншу геніальну ідею?
Кольберг задумано похитав головою.
- Ні, по-моєму, причина ось яка: Бульдозер вирішив пожертвувати тим, що йому дало б стеження за Маурітсоком, задля чогось важливішого для себе.
Гунвальд Лареон насупив брови.
- Наприклад? Хіба для Бульдозера не найважливіше спіймати ту зграю?
- Це так,- відповів Кольберг.- Але тобі ніколи не спадало на думку, що ніхто з нас не має таких надійних джерел інформації, як Бульдозер? Він знає купу всіляких негідників та злодіїв, і вони йому дуже довіряють, бо він ніколи не дурить їх і завжди дотримує свого слова. Вонч йому вірять, бо знають, що він не пообіцяє того, чого не може виконати. Інформатори - головна Бульдозерова опора.
- Ти вважаєш, що вони перестануть вірити йому й постачати інформацію, коли довідаються, що він організував стеження за виказувачем?
- Саме так,- відповів Кольберг.
- Однаково я вважаю, що пропустити таку нагоду - просто безглуздо,- сказав Гунвальд Ларсон.- Якби нишком простежити, куди подасться Маурітсон і що він наміряється робити, то це нітрохи не зашкодить Бульдозерові.
Він очікувально подивився на Кольберга.
- Гаразд,- сказав той.- Мені й самому цікаво, які наміри в шановного пана Труфаста Маурітсона. А Труфаст - це ім'я чи прізвище?
- Собача кличка,- відповів Гунвальд Ларсон.- Може, він часом орудує, перебраний собакою? Але треба поквапитись, Маурітсона з хвилини на хвилину можуть звільнити. Хто піде перший?
Кольберг глянув на свого нового годинника, такого самого, як той, що попав у пральну машину. Він не їв уже зо дві години й відчував, що зголоднів. У якійсь книжці він прочитав, що той, хто хоче схуднути, повинен їсти мало, [316] але часто, й пильно дотримувався цієї засади, а надто її другої половини.
- Почни ти,- сказав він.-Я постараюсь не відходити далеко від телефону, отже, дзвони, коли тобі буде потрібна допомога чи заміна. І візьми краще мою машину, вона не така помітна, як твоя.
Він. простиг Гунвальдові Ларсону ключі.
- Дебре,-сказав той.
Він підвівся й застебнув піджак. У дверях він обернувся:
- Часом би Бульдозер запитав про мене, вигадай щось. Ну, бувай, я подзвоню.
Кольберг потерпів ще дві хвилини, Тоді пішов до їдальні на свій дієтичний обід.
Гунвальдові Ларсону не довелось довго чекати. Скоро з під'їзду вийшов Маурітсон, на мить завагався, потім рушив у бік Агнегатан. Він звернув праворуч, досяг Ган-тверксгатан, тоді звернув ліворуч і дійшов до автобусної зупинки на Кунсгольмській площі.
Гунвальд Ларсон стежив за ним із під'їзду неподалік.
Він розумів свої труднощі. З його зростом і кремезною будовою навіть у натовпі важко сховатись, до того ж Маурітсон знає його з вигляду. Якщо Маурітсон сяде в автобус, їхати разом з ним не можна. Але на стоянці таксі з протилежного боку вулиці Гунвальд Ларсон побачив вільну машину. Аби її ніхто не зайняв, поки вона йому знадобиться! Від Кольбергової машини він відмовився.
Надійшов шістдесят другий автобус, і Маурітсон сів у нього.
Гунвальд Ларсон зачекав, поки автобус від'їде, щоб Маурітсон не помітив його крізь вікно, тоді кинувся до таксі.
За кермом сиділа молода жінка з розкішним русявим волоссям і жвавими карими очима. Гунвальд Ларсон показав їй своє посвідчення й попросив їхати за автобусом.
- Як цікаво! - захоплено вигукнула вона.- Мабуть, ви . женетеся за якимось небезпечним бандитом?
Гунвальд Ларсон промовчав.
- Розумію, таємниця. Не хвилюйтесь, я мовчатиму, як мертва.
Та мовчати вона якраз не вміла.
- Їхатимем поволі, щоб не випереджати автобуса на зупинках,- запропонувала жінка,
- Добре, тільки не зменшуйте відстані,- коротко сказав Гунвальд Ларсон. [317]
- Ясно, щоб він вас не помітив. Опустіть щиток від сонця, і з автобуса вас ніхто не зможе побачити.
Гунвальд Ларсон опустив щиток. Вона по-змовницькому глянула на нього, побачила забинтовану руку й вигукнула:
- Ой, а це що? Билися десь із бандитами, еге? Гунвальд Ларсон тільки щось буркнув.
- Небезпечна у вас служба,-повела вона далі,- але страх яка цікава. До того, як сісти за кермо, я також хотіла піти в поліцію, найкраще в детективи, але чоловік не дозволив.
Гунвальд Ларсон промовчав.
- Хоч і на таксі буває цікаво. Як ось тепер.
Вона радісно всміхнулася своєму пасажирові, який у відповідь тільки скривився.
Вона весь час дотримувалась потрібної відстані до автобуса і взагалі дуже добре вела машину-За це можна було змиритися з її балакучістю.
Гунвальд Ларсон більше відмовчувався, та однаково жінка добре набалакалась, поки Маурітсон зліз з автобуса на Ерік-Дальбергсгатан. Крім нього,, ніхто не зліз, і, поки Гунвальд Ларсон витягав гроші, жінка поряд із ним зацікавлено роздивлялася на Маурітсона.
- Зовсім не схожий на бандита,- розчаровано сказала вона. Взявши грошь й швидко виписавши квиталцію, вона додала: - То однаково бажаю вам успіху.
Машина поволі рушила від тротуару. Маурітсон тим часом повернув на Армфельтсгатан. Коли він зник за рогом, Гунвальд Ларсон кинувся за ним і встиг помітити, як він заходив до під'їзду сусіднього будинку.
Трохи постоявши, Гунвальд Ларсон і собі зайшов у під'їзд. Десь у будинку грюкнули двері. Він підійшов до таблиці зі списком мешканців.
Там він зразу помітив прізвище Маурітсон і вражено звів брови. Отже, Філіпп Труфаст Маурітсон мешкає тут під своїм справжнім прізвищем. А коли його допитували, він дав адресу на Вікергатан, де його знали як Ленарта Гольма. Спритно влаштувався, подумав Гунвальд Ларсон. Заторохтів ліфт, і він поквапився вийти з під'їзду.
Переходити вулицю було ризиковано, бо Маурітсон міг помітити його з вікна, тому, тримаючись муру, Гунвальд Ларсон вернувся за ріг Ерік-Дальбергсгатан. Там він причаївся, тримаючи під наглядом Маурітсонів під'їзд.
Невдовзі в нього розболівся поріз під коліном. Але дзвонити Кольбергові було ще рано, а крім того, він боявся залишити своє місце, щоб не проґавити Маурітсона. [318]
Він простовбичив на розі вулиці хвилин сорок п'ять, коли раптом з'явився Маурітсон і рушив у його бік. Гунвальд Ларсон позадкував, сподіваючись, що той його не помітив. Тоді, шкутильгаючи, шаснув у найближчий під'їзд.
Маурітсон швидким кроком пройшов повз нього, дивлячись поперед себе. Він був уже в іншому костюмі й ніс у руці невеличку чорну валізку.
Гунвальд Ларсон почекав, поки він перетне Вальгалавеген, тоді подався за ним, намагаючись не згубити його.
Маурітсон ішов у напрямку Карлаплан. Дорогою він двічі неспокійно оглянувся. Першого разу Гунвальд Ларсон сховався за фургон, що стояв біля тротуару, а другого вскочив у якийсь під'їзд.
Він уже збагнув, що Маурітсон іде до метро. На пероні виявилось мало людей, і не так легко було сховатися.. Проте Маурітсон начебто нічого не завважив. Він сів у поїзд, який ішов до центру, і Гунвальд Ларсон ускочив у другий вагон.
Вийшли вони на Геторзі, і Маурітсон раптом загубився в натовпі.
Гунвальд Ларсон оббігав весь перон, але той ніби крізь землю провалився. Він оглянув усі виходи - дарма, Маурітсона ніде не було. Піднявся ескалатором на марш вище і там теж обійшов усі п'ять виходів - те саме, Маурітсон зник. Нарешті він зупинився перед вітриною із взуттям. Він лаяв себе, називав роззявою. Невже Маурітсон таки помітив його? Бо тоді, щоб спекатись хвоста, він міг перебігти перон і вскочити у вагон поїзда, який ішов у протилежний бік.
Гунвальд Ларсон похмуро дивився на замшеві італійські черевики у вітрині. Купив би й собі такі, та нема його номера. Він кілька днів тому вже заходив сюди й питав.
І тільки-но він повернувся, щоб вийти з метро й сісти в автобус, що їхав на Кунгсгольмен, як раптом помітив у другому кінці підземної зали Маурітсона. Той простував до виходу на Свеявеген і, крім чорної валізки, ніс іще пакунок, перев'язаний стрічкою з бантом. Коли він зник на сходах, Гунвальд Ларсон кинувся за ним.
Дійшовши по Свеявеген до авіаційного агентства, Маурітсон подавсь до каси; Гунвальд Ларсон сховався за товарний фургон на Лестмахаргатан.
Крізь велике вікно видно було, як Маурітсон звернувся до високої білявої дівчини в уніформі.
Гунвальд Ларсон здивувався: куди це він летить?-Мабуть, на південь, кудись на Середземне море або й ще далі, тепер багато людей відпочиває в Африці. У Стокгольмі [319] йрму стало незатишно, адже коли Мальмстрем і Мурен пронюхають, що він їх продав, то йому це так не минеться.
Він пббачйв, що Маурітсон відчинив валізочку й поклав у неї пакунок - цукерки, чи що? Тоді отримав квиток, сховав його до кишені піджака, вийшов з каси і, не поспішаючи, попростував до площі Сергеяя.
Гунвальд Ларсон простежив за ним хвилину, тоді са,м зайшов до каси.
Дівчина, яка обслужила Маурітсона, щось шукала в картотеці. Не перестаючи перебирати картки, вона глянула на Гунвальда Ларсона і сказала:
- Слухаю вас.
- Я хотів би знати, чи той добродій, що був тут, купив квиток, а як купив, то куди,- сказав Гунвальд Ларсон.
- Вибачте, я не зобов'язана відповідати на такі запитання,- відповіла дівчина.- А вам навіщо знати?
Гунвальд Ларсон поклав на прилавок посвідчення. Дівчина подивилась на фото, тоді на Гунвальда Ларсона і сказала:
- Як я зрозуміла, вас цікавить граф фон Бранденбург? Він купив квиток до Єнчапінга на літак, який летить о п'ятнадцятій сорок. На аеродром він, мабуть, поїде авто-бусом бо цікавився розкладом. Автобус відходить за п'ять хвилин до третьої з площі Сергеля. А що, граф фон...
- Дякую, це все, що мені потрібно,- перебив її Гунвальд Ларсон.- До побачення.
Ідучи до дверей, він міркував, чого Маурітсонові захотілося в Єнчепінг. Потім згадав його анкету: він народився в Єнчепінгу, там і досі живе його мати.
Отже, Маурітсон вирішив сховатися в матусі.
Гунвальд. Ларсон вийшов на Свеявеген. Віддалік у напрямку площі Сергеля неквапом ішов, підставляючи обличчя сонцю, Труфаст Маурітсон Гольм фон Бранденбург.
Сам він подався в протилежний бік, шукаючи дорогою телефону, щоб подзвонити Кольбергові.
Книга: Май Шеваль, Пер Вале Замкнена кімната Переклад Ольги Сенюк
ЗМІСТ
На попередню
|
|
