Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Мартін Кейдін Майже опівночі Переклад Вадима Хазіна
4
Управитель будинку, сидячи за своєю конторкою, щось пробурчав. Він не поспішав підвестися. Чого йому квапитись? Елегантний костюм цього чорношкірого не справив на нього вражетіня. Як, зрештою, і він сам. Ніколи жоден клятий нігер не справляв враження на Чарлі Джексона. Ось уже вісім років, як Чарлі відає здачею в найми квартир у цьому будинку і не має скарг від мешканців. І далі б так. Але для цього не слід пускати до свого будинку чорнопиких, інакше не збудешся клопоту з цими наркоманами та розпусниками. А втім, просто виштурхати такого за двері вже не випадає. На догоду всій отій вашінгтонській балаканині про громадянські права доводиться бути дуже обачним: розмовляти ввічливо, випроваджувати тактовно. Розігрувати перед ними виставу. Чарлі Джексон навіть посміхнувся сам до себе. Цей сучий син уже не перший чорнопикий з тих, які намагалися оселитися в його будинку, але нікому досі це не вдавалося. Він обробляє їх як сам знає. Розмовляє з ними - це так, але дає відчути, де вони перебувають. Запитань після цього не виникає. Дуже скоро все стає на свої місця. Чарлі Джексон не хоче собі неприємностей, йому доручено будинок із чудовими квартирами, і ті крутії з Вашінгтона, хай їм чорт, не втягнуть його ні в яку халепу. Тут, у Канзас-Сіті, люди знають, як поводитися зі своїми нігерами. У них є свій район у місті, у білих - свій, і ті й ті можуть досхочу штовхатись упереміш у кіно, в ресторанах і ще абиде, але їм зовсім не обов'язково сідати на той самий унітаз.
Чарлі Джексон холодним оцінливим поглядом глянув на чоловіка, який стояв перед ним.
Один із тих розумників, яким дай лише трохи грамоти, і вони вже думають, що ця Богом забута країна належить їм. Бачили ми таких. Учився в коледжі, звичайно. Під три чорти ці коледжі! Протягли його сяк-так, дали клаптик паперу, і ось вам, гляньте, він уже корчить із себе освіченого! Можу заприсягтися, він і в армії побував. Ну то й що? І я служив, і двадцять мільйонів інших хлопців служили, але ми ж не вважаємо, що весь світ заборгував нам. А тримається непогано, їй-богу. Розпушив хвоста, наче павич.
- Як, кажеш, твоє прізвище, бой?
Чарлі Джексон мало не зареготав, коли негр увесь напружився. Він влучив у ціль - «бой» завжди діє на них мов удар батога.
- Мур. Джін Мур. Мені потрібна однокімнатна квартира, містере Джексон.
Чарлі Джексон витяг з рота сигару й почав крутити її між пальцями, оглядати з усіх боків, удаючи, мовби в кімнаті немає [160[ нікого стороннього. Витримавши довгу паузу, він підвів очї.
- Ну звісно, - мовив він з умисним сарказмом у голосів А гроші в тебе є?
Негр знову напружився, і Чарлі Джексону закортіло ляснути себе по коліну. Ну, цього він підчепив як годиться! Не без задоволення він спостерігав, як Джін Мур зціпив зуби, перш ніж відповісти:
- Так, я маю чим заплатити за квартиру, Джексоне. Байдуже, скільки це коштуватиме, гроші в мене знайдуться.
- Для тебе я «містер Джексон», бой.
- Мене звуть не «бой», містере Джексон. Мене звуть Мур. Містер Мур.
Джексон голосно пирхнув.
- Ну звісно, аякже. Не треба приндитись, бой. - Джексон глянув на нього широко розплющеними очима. - О, я ж забув назвати тебе містером, так?
Джін Мур пустив повз вуха цю шпильку.
- Покажіть мені, будь ласка, квартиру.
- Постривай, нема куди квапитись, - мовив Джексон.
- Гроші в мене не чорні, вони зелені на колір, - холодно зауважив Мур.
- Та невже? А втім, може, й так. - Джексон відкинувся в кріслі, оглядаючи з ніг до голови негра, який стояв перед ним. - Ясна річ, я хотів би спочатку глянути на твої гроші. Не маю особливого бажання тарабанитися з тобою по всьому будинку, а потім виявити, що ти морочиш мені голову. Ти ж мене розумієш, правда?
Якийсь час негр не відповідав. Тоді поставив валізу на підлогу. Не спускаючи очей з Джексона, він дістав гаманець і вийняв жмут двадцятидоларових банкнотів. Джексон скорчив здивовану міну.
- Це справді твої гроші, бой? А ти часом не поцупив їх у когось? Бо...
- Годі! - Голос негра пролунав холодно й різко.
І Джексон здригнувся від цього тону, що не допускав заперечень. Він почав підводитися з крісла, роздратований не на жарт.
- Облиште, Джексоне, - сказав Мур, спокійний і впевнений у собі. - Погралися собі в свою гру, а тепер годі. Або показуйте квартиру, або відмовте мені. Щось одне.
Управитель будинку й негр подивились один одному у вічі.
- А то ти з'явишся сюди з отими паскудними оборонцями громадянських прав та зграєю адвокатів домагатися справедливості? Так я тебе зрозумів?
Джін Мур знизав плечима. [161]
- Усе залежить від вас, містере Джексон.
- Так, я бачу, - тяжко зітхнув Джексон. Він висунув шухляду й дістав велику низку ключів. - Гаразд, ходімо. - І, показуючи на валізу, додав: - А це можеш залишити тут.
- Ні, дякую, валізу я візьму з собою.
- Гадаєш, хтось її вкраде? - насмішкувато гмукнув Джексон.
- Ходімо вже, будь ласка.
Джексон повів його в чотириста другу квартиру. Вони підіймалися сходами, хоча Джексон міг викликати ліфт. Він щось пробурмотів, ніби ліфт перевантажений, хоч насправді йому просто дуже кортіло подивитись, як цей чорнопикий тягтиме сходами свою важку валізу: спочатку вгору, а тоді вниз. «Треба провчити цього сучого сина, - мовив про себе управитель, - надто вже він освічений».
У квартирі Джін Мур, важко відсапуючись, обережно поставив свою ношу на підлогу. Він пройшовся по кімнаті, виглянув у вікно й повернувся до Джексона.
- Скільки? - запитав він.
Цього Джексон не сподівався. Отак погоджуватися на першу ж вільну квартиру, яку йому пропонують? Чортівня якась. Таж тут найгірші меблі в усьому будинку. Правда, негр не може цього знати.
Джексон замислено пожував недопалок сигари.
- Я тебе пущу за дві з половиною сотні в місяць, - сказав він нарешті.
- Дві з половиною сотні? Двісті п'ятдесят доларів у місяць за оцю комірчину? - Мур обвів рукою маленьку квартирку.
Джексон засміявся і стенув плечима.
- Твоє діло погодитися чи ні. Май на увазі, сплатиш за місяць наперед і внесеш заставу в п'ятдесят доларів. Про всяк випадок - за поламку, псування речей, зрозумів? У тебе якийсь дикий вигляд. Тобі ясно, до чого я веду? Почнеш влаштовувати тут пиятики, потім знайдеш собі чорнопику любку, з'являться наркотики, і незчуюся, як у тебе тут буде не квартира, а кубло розпусти.
Джін Мур зиркнув на нього.
- Слухайте, не заходьте надто далеко. Джексон зробив новий хід:
- Я маю право знати, що мої пожильці приносять із собою, як ти вважаєш?
Негр поглянув на нього, не розуміючи. Джексон кивнув на валізу і провадив:
- Ти щось надто дорожиш своїм барахлом. Не спускаєш з нього очей, так? Що там у тебе, бой?
Джін Мур поставив ногу впритул до валізи. [162]
- Йдеться про наймання квартири, Джексоне, - сказав він. - Якщо я правильно зрозумів, виходить двісті п'ятдесят за квартиру, двісті п'ятдесят - місячний аванс і п'ятдесят - застава за можливі пошкодження. Отже, в сумі - це п'ятсот п'ятдесят доларів. - Він подивився управителю просто у вічі. - Я наймаю квартиру й плачу на місці.
У Джексона перехопило подих.
- Я спитав, що там у тебе в чемодані.
Негр не відповів. Чарлі Джексон простяг руку до валізи.
- Не робіть цього, містере.
Джексон позирнув на нього з посмішкою.
- Ти вказуватимеш, що мені робити в моєму будинку?
- Робіть що знаєте, але заберіть руки від моєї валізи.
- Слухай-но, бой, я тут управитель і маю право перевіряти речі, які несуть до цього будинку. Я повинен глянути й перевірити, чи немає там плівок сороміцьких фільмів, або наркотиків, або...
Чорні пальці лягли йому на зап'ясток і мов лещатами стиснули його руку. Джексон силкувався не показати, що йому боляче, але не зміг не скривитися. Господи, та в цього чорнопикого мертва хватка!
- Не смій торкатись мене, чорна наволоч! - просичав він.
- Я просив вас не чіпати валізи. - Мур послабив хватку. Джексон видер руку і став розтирати зап'ясток. Очі його звозилися у дві щілинки.
- Ти припустився помилки, нігере. Найбільшої помилки в своєму житті. - Джексон холодно посміхнувся. - Тепер я маю проти тебе справу про застосування сили. Чисто - комар носа не підточить. Ви, чорні виродки, повинні тримати руки в кишенях.
Мур силувато засміявся.
- Гаразд, - мовив він, - ваша взяла. Не потрібна мені ця квартира. Не бруднитиму ваш паскудний дорогоцінний дім. - Він узяв валізу й рушив до виходу.
Та Мур недооцінив уражене самолюбство білого. Чарлі Джексон перепинив йому дорогу до прочинених дверей.
- Яз тобою ще не закінчив. Ти не винесеш звідси своє чорне гузно, доки я не побачу, що у тебе в чемодані. Ти хочеш щось приховати, це вже точно. Ти підняв на мене руку, і це дає мені повне право захищати себе й своїх пожильців. Ану відкривай валізу, кажу тобі!
Голос управителя підвищився майже до крику. Джін Мур подивився поверх Джексона крізь відчинені двері в коридор, де вже почали збиратися люди Він майже фізично відчував атмосферу ворожості, що згущувалася над ним. Мур глибоко зітхнув.
- Пробачте мені, - сказав він, ретельно добираючи слова [163] і досить голосно, щоб почули всі в коридорі. - Я прошу пробачення, містере Джексон, а зараз дозвольте мені пройти.
Джексон озирнувся, шукаючи підтримки від своїх пожильців, і прочитав у їхніх поглядах мовчазну вимогу не поступатися.
Він випростав плечі й прогарчав:
- Зараз же відкрий свою трикляту валізу, а то я її сам випатраю!
Джін Мур зітхнув.
- Я вибачився перед вами, - сказав він покірливо. - Я не зроблю цього більше. Мені треба йти, Джексоне, і якщо ви стоятимете поперек дороги, я буду змушений вас відсунути. - Він зробив останню спробу до замирення. - Я не хочу сваритися ні з вами, ні з ким іншим. Я просто піду.
Та надто сильним було в Чарлі Джексона бажання похизуватися перед глядачами. Він підступив до Джіна Мура і тицьнув його пальцем у груди. Це підступний прийом. Такий удар дуже болючий, і Джексон домігся свого, побачивши, як скривився від болю Мур. Управитель відвів руку і щосили штовхнув негра в груди.
Але Джексон тільки хотів штовхнути - рука його зустріла порожнечу. Останнє, що міг потім згадати, Джексон, були слова, сказані майже пошепки: «Ну, гаде, ти цього сам домагався». Він почув ці слова, і в голові у нього промайнуло, що з цим нігером заводитися було не слід. У наступну мить страшний удар важким черевиком зламав йому ногу в коліні, а другий удар розтрощив ступню. Усе наче відбувалося дуже повільно, але тут-таки голова Джексона смикнулася назад, і він відчув гострий біль в очах. Останнім проблиском свідомості він збагнув, що його вдарили збоку по шиї чимось твердим, бо він знепритомнів ще до того, як упав навзнак.
Джін Мур подивився на скорчене тіло і похитав головою. Лайнувшись, він підняв валізу й пройшов повз наляканих людей, які тиснулися до стін. Та не встиг він ступити й двох кроків сходами, як його наздогнав несамовитий жіночий зойк, і Джін Мур зрозумів, що попав у біду. Він бігцем спустився сходами, проскочив вестибюль і кинувся до своєї машини, яка стояла біля протилежного тротуару. В будинку почали відчинятися вікна, і той самий жіночий вереск вихопився на вулицю. Мур благав бога, щоб поблизу не виявилося поліційної патрульної машини - адже йому потрібно було всього кільканадцять секунд, щоб забратися звідси. Цей навіжений білий! Якого біса йому було треба? Джін Мур не хотів його бити, менш за все на світі прагнув він привертати до себе увагу, і ось маєш. Він мало не потрапив під колеса якогось автомобіля, ухилився в останню мить - і врешті опинився біля своєї машини. Кинувши валізу на заднє сидіння, посмиком відчинив передні дверцята й сів за [164] кермо. Швидким і точним рухом увімкнув мотор. Озирнувся назад, побачив машину, але вирішив, що встигне проскочити поперед неї, і ривком виїхав на середину вулиці повз людей, які вибігали з будинку й показували на нього пальцями. І ось уже шлях перед ним вільний. Він натиснув на газ, машина набрала швидкість, і тут-таки позаду замиготіло червоне сигнальне світло. «От бісова халепа!.. Але між нами машина», - подумав Мур, упізнавши поліційний патруль. Він проскочив вулицею, натиснув одночасно на гальмо й на газ, зрізаючи кут і відразу набираючи швидкості. Тільки б не потрапити на очі полісменам у тій триклятій патрульній машині! І тут він зрозумів, що лиха не минути, бо поліційний патруль теж повернув за ріг, видимо переслідуючи його.
Єдина надія тепер на вуличний рух: треба лавірувати, ховаючись від переслідувачів за іншими машинами. Мур знав, що коли він добереться до негритянського передмістя, то досить йому заскочити в перший же бар і крикнути, що в нього на хвості поліція, як він одразу ж опиниться в безпеці. Та спочатку треба подолати цей відтинок шляху, а зробити це навряд чи пощастить, бо з першого погляду Мур упізнав у поліційній машині одну з останніх моделей з форсованими двигунами, яка може розвивати дев'яносто миль на годину за чотирнадцять секунд після старту.
А руху на вулиці не було. Мур натиснув на акселератор до відпору й помчав до мосту, сподіваючись за мостом влитись у потік машин. Він був уже біля самого мосту, коли почув глухий тріск заднього скла, потім - переднього скла праворуч від нього і посвист кулі. Були ще постріли. Нарешті передні колеса машини уже в'їхали на міст, і тут його ніби щось штовхнуло в плече, та він був уже на мосту, проте й поліція ззаду не відставала, і в ту саму мить, коли він відчув гострий біль у плечі, лопнула ліва задня шина. Мур пересмикнувся від болю в плечі, і машину крутонуло. Втрачаючи координацію, він різко натиснув на гальмо, і це була остання помилка, якої він припустився, перш ніж знепритомніти. Машину різко занесло праворуч, і вона на повній швидкості прорвала металеву огорожу мосту, наче паперову стрічку. Мур відчув, що летить у повітрі, а обрій нахиляється і якось чудно обертається перед ним. Машина полетіла з дванадцятиметрової висоти на бетонне облицювання укосу. Від удару бензобак сплющило. Скрегіт металу по бетону, сніп іскор - і пальне вибухнуло, піднявши стовп вогню заввишки в тридцять метрів. Машина все ще летіла перекидом униз по бетонному облицюванню, охоплена яскравим жовтогарячим полум'ям, розвалюючись на частини й розкидаючи навкруг себе деталі. Вона застряла тільки внизу, де протікав струмочок у водовідвідному рівчаку, і тут знову почувся стишений вибух [165] пального, і вогонь розпалахкотівся ще яскравіше. Полісмени спостерігали аварію з мосту, а водії повисовувалися із своїх автомашин і витріщали очі, показуючи руками вниз. Та раптом ухоплений полум'ям автомобіль вибухнув знову неймовірно по-їужним вибухом, від якого рештки машини полетіли навсібіч, наче осколки бомб. Одним із таких уламків знесло голову водієві, що спостерігав за подіями із своєї машини. Полісмен, якого обдало сліпучим жаром і притиснуло вибуховою хвилею до бетонного парапету мосту, потім згадував, як у нього в ту мить майнула думка, що жодна машина ніколи так не вибухає, тож у ній, напевне, щось було, бо інакше чого б тому чорнопикому так знавісніло тікати від них світ за очі...
Книга: Мартін Кейдін Майже опівночі Переклад Вадима Хазіна
ЗМІСТ
На попередню
|
|
