Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Аґата Крісті Знахідка у бібліотеці Переклад ? (Повість)
5
Такого бурхливого ранку у Сент-Мері-Міді вже давно не було. Міс Ветербі, довгоноса, завжди чимось не-вдоволена стара жінка, першою пустила інтригуючу новину. Вона забігла до своєї подруги й сусідки міс Гартнелл.
— Вибачайте, люба, за ранній візит, але я подумала, що ви, певне, ще нічого не чули.
— Чого я не чула? — вигукнула міс Гартнелл своїм густим басом.
Вона була невтомна добродійниця — навідувала бідноту, хоч та з усіх сил тікала від її допомоги.
— Сьогодні вранці в бібліотеці полковника Бентрі знайшли труп молодої жінки.
— У бібліотеці полковника Бентрі?!
— Атож. Подумати тільки!
— Бідолашна місіс Бентрі, — вигукнула міс Гартнелл, намагаючись приховати своє глибоке задоволення.
— Так, це правда. Вона ж, мабуть, і не здогадувалась.
— Бо дбала тільки про свій сад, — осудливо зауважила міс Гартяелл, — а про чоловіка забула. З чоловіків ніколи не можна спускати ока. Ніколи! — затято повторила вона.
— Зеаю, знаю. Це такий жах!
— Цікаво, що скаже Джейн Марпл? Як ви гадаєте, вона про це знає? Міс Марпл у таких справах дуже кмітлива.
— Вона вже поїхала до Госсінгтон-холу.
— Як? Сьогодні вранці?
— Ранесенько. Ще й не снідавши.
— Ну, знаєте... Мені здається... Як на мене, це вже занадто. Всім нам відомо, що Джейн любить сунути носа куда не слід, але щоб так нахабно!
— Але х місіс Бентрі сама по неї послала.
— Місіс Бентрі послала сама по неї?
— Так, машина приїздила. За кермом сидів Масвел.
— Справді? От тобі й маєш!
Хвилину вони помовчали, перетравлюючи новину.
— Чий труп? — спитала міс Гартнелл.
— Ви ж знаєте оту жахливу жінку, яка приїздила з Безілом Блейком?
— Це та фарбована блондинка, що лежала посеред саду майже гола? — Міс Гартнелл трохи відстала, а тому й досі казала «фарбована», а не «яскрава».
— Атож, люба моя. Саме вона й лежала на килимку перед каміном. Задушена!
— Це ж треба — у Госсінгтоні? — Міс Ветербі значуще кивнула головою. — Виходить, полковник Бентрі теж... — Вона знов кивнула головою. — Ох!..
Настала пауза: обидві жінки смакували нову поживу для містечкового скандалу.
— Яка розпусниця! — з праведним гнівом промовила міс Гартнелл.
— Геть, геть пропаща!..
— А полковник Бентрі?.. Такий приємний, тихий чоловік...
— У тихому болоті чорти водяться! — палко заявила міс Ветербі. — Так любить казати Джейн Марал.
Місіс Прайс Рідлі почула новину однією з перших. Багата і владна вдова, вона жила у великому будинку по сусідству із священиком.
— Жінку, кажеш, Кларо? Знайшли мертвою у полковника Бентрі на килимку перед каміном?
— Так, мадам. А ще кажуть, що вона була... гола-голісінька!
— Годі, Кларо! Не треба подробиць.
— Гаразд, мадам. А ще кажуть, мадам, нібито спочатку гадали, що це та сама молода леді, яка приїздить на вихідні з містером Блейком до «Нового будинку містера Букера». А тепер кажуть, нібито це зовсім інша леді. А син торговця рибою каже, нібито шкоди б не повірив, що полковник Бентрі на таке здатний...
Каже, людина, яка щонеділі збирає гроші на добродійні заходи і всяке таке...
— У світі стільки зла, Кларо... — промовила місіс Прайс Рідлі. — Хай це буде тобі застереженням.
— Так, мадам. Мати повік не пустила б мене прислуговувати в домі, де є молодий джентльмен. — От і добре, — підсумувала місіс Прайс Рідлі.
Від будинку місіс Прайс Рідлі до будинку священика один крок. Господаря їй пощастило застати в кабінеті. Вікарій — лагідний:, середнього віку чоловік — про всі новини дізнавався завжди останній.
— Який жах! — мовила, важко дихаючи, місіс Прайс Рідлі. Вона йшла сюди досить швидко. — Я просто не можу без вашої поради, без вашого слова про все це, любий вікарію!
— Щось сталося? — стривожено запитав містер Клемент.
— Щось сталося? — Місіс Прайс Рідлі театрально повторила запитання. — Страшний скандал! Ніхто й подумати не міг. Розпусна жінка, гола-голісінька, задушена на килимку перед каміном у полковника Бентрі!
Священик витріщився на неї і запитав:
— Скажіть, а... з вами все гаразд?
— Та, звісно, де вже в таке повірити! Я спершу теж не йняла віри! Який лицемір! І отак стільки вже років...
Місіс Прайс Рідлі почала все переказувати. Коли вона скінчила, містер Клемент м'яко сказав:
— А хіба щось указує на те, що полковник причетний до всього цього?
— О преподобний вікарію, спустіться на землю! Доведеться, однак, розповісте вам одну історію. Минулого четверга... чи позаминулого? — та байдуже. Отож їхала я поїздом до Лондона. Полковник Бентрі опинився зі мною в одному купе. Вій був весь у думках. І цілу дорогу шюоидів, устромивши носа у свою «Гаймо. Так ніби не хотів розмовляти.
Вікарій розуміюче й співчутливо кивнув головою.
— У Педфвггош я з ним попрощалася. Він запропонував підвезти мене на таксі. Я відмовилась і поїхала автобусом на Оксфорд-стріт. А полковник Бентрі сів у така, і я добре чула, як він сказав шоферові 'їхати... Куди б ви думали?
Містер Клемент зацікавлено звів брови.
— На Сент-Джонс-Вуд! — Місіс Прайс Рідлі переможно замовкла.
Вікарія, однак, ці слова не вразили.
— І це, я вважаю, пряме підтвердження, — додала місісі: Прайс Рідлі.
А в цей час у Госсінгтоні місіс Бентрі й міс Марпл сиділи у вітальні.
— Знаєте, я така рада, що її врешті забрали, — сказала місіс Бентрі. — Це дуже неприємно, коли в домі труд.
— Знаю, люба моя, знаю, що у вас на душі, — покивала головою міс Марпл.
— Звідки вам знати? — заперечила місіс Бентрі. — Це треба самому пережити. Пригадую, колись у ваших сусідів таке трапилося. Але ж сусіди — то зовсім інша річ. Сподіваюся, — провадила вона, — Артур не розлюбить свою бібліотеку. Ми частенько сидимо там. Що це ви надумали, Джейн?
Глянувши на годинник, міс Марпл підвелася з-за столу.
— Та, мабуть, мені пора вже додому, якщо я більше нічим не можу вам допомогти.
— Не йдіть іще, — попрохала місіс Бентрі. — Я знаю, мапйже всі поліцейські, фотограф і ті, які брали відбитки вальців, уже пішли, але мені й досі здається, ніби от-от має щось статися. А ви не повинні нічого пропустити.
Задзвонив телефон, і місіс Бентрі вийшла з кімнати. Повернулася вона весела, усміхнена.
— Я ж вам казала — щось має бути! Дзвонив полковник Мелчетт. Він везе сюди двоюрідну сестру тієї дівчини.
— Навіщо? — здивувалася міс Марпл.
— Ну... щоб вона подивилася, де це сталось, і таке інше.
— Мабуть, не тільки для цього, — проказала міс Марпл.
— Що ви маєте на увазі, Джейн?
— Гадаю, він хоче звести її з полковником Бентрі.
— Побачити, чи вона часом не впізнає його? — різко кинула місіс Бентрі. — Ну, звісно, вони змушені підозрювати Артура.
— Боюсь, що так воно і є.
— Ніби він причетний до цього! Міс Марпл мовчала. Місіс Бентрі накинулася на неї із звинуваченнями:
— І не розказуйте мені про якогось нікчемного старигана, що жив із своєю покоївкою. Артур не такий!
— Ні, ні. Звичайно ж, ні.
— Він справді не такий. Просто часом він заграє з молоденькими дівчатами, що приходять на тенісний корт. Він до них такий великодушний і поблажливий! У цьому немає нічого поганого. А чом би й ні? Зрештою, якось похмуро завершила місіс Бентрі, — у мене є сад.
Міс Марпл усміхнулася.
— Вам не варто хвилюватися, Доллі, — заспокоїла вона подругу.
— Та ні, я не хвилююсь. А втім, трохи є. Артур теж хвилюється. Його це пригнічує. Всі ці поліцейські, що нишпорять тут... Він пішов на ферму. Подивитись худобу. Його це. завжди заспокоює. О, а ось і вони!
До будинку під'їхала машина начальника поліції. Полковник Мелчетт вийшов разом із гарно вбраною молодою жінкою.
— Місіс Бентрі, це — міс Тернер. Двоюрідна сестра... е-е... вбитої.
— Здрастуйте, — привіталася місіс Бентрі й подала Джозі руку. — Уявляю, як вам, бідолашній, мабуть, недобре.
— Так, це правда. Якось усе це не вкладається... Наче кошмарний сон, — щиро відказала міс Тернер.
Місіс Бентрі відрекомендувала міс Марпл. Мелчетт, ніби між іншим, спитав:
— А чоловік ваш удома?
— Подавсь на якусь ферму. Скоро повернеться.
— О-о! — тільки й мовив розгублено Мелчетт. І
— Може, ви хочете поглянути, де... де це статося? — запитала місіс Бентрі у Джозі. — Чи не хочете?
— Та, мабуть, подивлюсь, — якусь мить повагавшись, відказала Джозефіна.
Разом із міс Марші і Мелчеттом, що йшов позаду, місіс Бентрі повела її до бібліотеки.
— Вона лежала он там, — театральним жестом показала місіс Бентрі. — На килимку.
— Ох! — Джозі вся тремтіла. Вона була вкрай приголомшена. Нарешті, звівши брови, сказала: — Я просто нічого не можу зрозуміти! Нічого!
— Ми теж, — мовила місіс Бентрі.
— Не те це місце... — поволі почала Джозі й замовкла.
Міс Марпл легенько кивнула на знак згоди головою і прошепотіла:
— Щоб бути в захваті.
— Міс Марпл, — добродушно підхопив полковник Мелчетт, — ви, здається, хочете щось пояснити?
— Так, я хочу дещо пояснити, — відповіла міс Марпл. — І цілком серйозно. Але, певна річ, це всього лиш мій здогад. Томмі Бонд, — провадила вона, — і місіс Мартін, наша нова шкільна вчителька. Вона підійшла до настінного годинника й зібралася його завести, а звідти вискочила жабка.
Джозефіна Тернер стояла приголомшена. Коли всі вийшли з бібліотеки, вона прошепотіла до місіс Бентрі:
— Ця стара леді, мабуть, трохи той?..
— Аж ніяк, — обурено відказала місіс Бентрі.
— Вибачте, — похопилася Джозі. — Мені здається, що вона вважає себе жабкою чи ще чимось.
З бічних дверей увійшов полковник Бентрі. Мелчетт привітався з ним і відрекомендував йому Джозефіну Тернер, уважно стежачи за її реакцією. Але на обличчі в дівчини він не побачив ні зацікавленості, ні ознаки того, що вона впізнала полковника. Мелчетт із полегкістю зітхнув. «А щоб він луснув, той Слек, з його підозрами»! Відповідаючи на запитання місіс Бентрі, Джозі мимоволі розповіла, як зникла Рубі Кіні.
— Уявляю собі, люба, як ви за неї перехвилювалися, — поспівчувала їй місіс Бентрі.
— Тоді я більше сердилася, ніж хвилювалася, — відповіла Джозі. — Бо ще нічого не знала.
— Однак у поліцію заявили, — зауважила міс Марпл. — Даруйте, але чи не передчасно це було?
— Я не заявляла, то містер Джефферсон! — рішуче заперечила Джозі.
— Джефферсон? — перепитала місіс Бентрі.
— Так, він каліка.
— Невже Конвей Джефферсон? Але ж я добре його знаю. Він із нами давно дружить... Артуре, послухай-но, Конвей Джефферсон живе у «Меджестіку», і це він заявив у поліцію! Який збіг!
— Торік містер Джефферсон відпочивав теж там, — додала Джозефіна Тернер.
— Неймовірно! А ми й не знали. Я його вже давно не бачила. — Місіс Бентрі обернулася до Джозі. — А як... як він тепер?
Джозі замислилась.
— Та нівроку ніби... Навіть чудово. Відносно, звичайно. Завжди веселий, завжди в нього жарти.
— А сім'я з ним?
— Ви маєте на увазі містера Гаскелла, молоду місіс Джефферсон і Пітера? Так, вони з ним.
Джозефіна Териер, що викликала симпатію, була відверта, вочевидь, не до кінця. Щось неприродне з'явилося в її голосі, коли вона розповідала про Джефферсонів.
— Вони обоє дуже милі, правда? — промовила місіс Бентрі. — Молоді, я маю на увазі. Джозі відказала якось невпевнено:
— О звичайно, звичайно. Я... ми... вони справді такі.
— Що вона хотіла сказати отим: «Вони справді такі»? — спитала місіс Бентрі, спостерігаючи у вікно, як від'їздить машина начальника поліції. — Вам не здається, Джейн, що в цьому щось є?
— Є. Щось є! — Міс Марпл одразу вхопилась за слова місіс Бентрі. — Так, сумніву немає. Коли згадали про Джефферсонів, голос у неї вмить змінився. Доти вона трималась досить природно.
— Але що це може бути, Джейн?
— Ну, люба моя, ви ж їх знаєте. Як на мене, то в тих Джефферсонів щось, як ви кажете, є. Щось таке, що непокоїть цю молоду жінку. Але річ не в тім. Ви пригадуєте її відповідь на ваше запитання, чи вона переживала, коли дівчина зникла? Джозефіна Териер сказала, що була тоді сердита. Але ж вона, кажучи це, була справді сердита! І це дуже цікаво. Може, я помиляюсь, але в мене таке враження, що це — її головна реакція на смерть двоюрідної сестри, їй до дівчини байдуже, я певна. Вона зовсім не побивається. Але я цілком переконана, що думка про Рубі Кіні її дратує. А найцікавіше — чому?
— Ми це розкопаємо! — заявила місіс Бентрі. — Поїдемо вдвох до Дейнмута й поселимось у готелі «Медхесгік»... Так, Джейн, ви теж. Після всього, що сталося, мені треба перемінити місце й заспокоїти нерви. Кілька днів у «Меджестіку» — ось що нам треба. Там ви познайомитеся з Конвеєм Джефферсоном. Він милий, напрочуд милий чоловік. Сумнішої долі, ніж у нього, важко собі й уявити. Мав сина й дочку і нестямно їх любив. Обоє були одружені, але частенько навідували батька й матір. Конвеи був відцаний своїй чарівній дружині. Кілька років тому вони летіли з Франції додому і сталася катастрофа. Місіс Джефферсон, Розамунда і Френк загинули. Обидві ноги Конвеєві так покалічило, що їх довелося ампутувати. Джефферсон справжній герой — сміливий,. мужній. Такий був енергійний, а тепер став безпорадним калікою... Але він ніколи не скаржиться. З ним живе невістка — вона була вдова, коли Френк одружився з нею, і від першого шлюбу в неї є син — Пітер Кармоді. Вони обоє живуть із Конвеєм. І Марк Гаскелл, Розамундин чоловік, теж біля нього. Це така трагедія...
— А тепер іще одна трагедія, — додала міс Марші.
— О так, звичайно. Але це не має ніякого відношення до містера Джефферсона.
— Гадаєте? — мовила міс Марпл. — Але ж у поліцію заявив саме містер Джефферсон.
— А й справді... Знаєте, Джейн, це вже цікаво.
Книга: Аґата Крісті Знахідка у бібліотеці Переклад ? (Повість)
ЗМІСТ
На попередню
|
|
