Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Реймонд Чандлер Золоті рибки Переклад Дмитра Стельмаха
10
У великій кімнаті акваріуми стояли всюди: частина з них двома ярусами на полицях з підпірками, великі овальні - в металевих каркасах, одні підсвічувалися згори, інші - знизу. Водорості безладними гірляндами погойдувалися за брудним склом, а вода мала якийсь примарний зеленкуватий колір. У ній плавали рибки всіх барв веселки.
Були там рибки довгі, тонкі і схожі на золоті стріли, японські вуалехвости, за якими тяглися неймовірно великі хвости, неонові рибки, прозорі, мов кольорове скло, крихітні гуппі із сантиметр завдовжки, рідкісні золоті рибки, великі й незграбні китайські телескопи з банькатими очима, жаб'ячими мордами й непотрібними плавниками, які рухались у зеленкуватій воді, неначе ноги товстуна, що квапиться на обід.
Найбільше світла падало з великого вікна у стелі. Під цим вікном біля голого дерев'яного столу стояв високий змарнілий чоловік. У лівій руці він тримав червону рибку, що тріпотіла, а правою стискав лезо безпечної бритви, обмотане з одного боку лейкопластирем. [80]
Він глянув на мене з-під широких сивих брів. Очі в нього були глибоко запалі, безбарвні, каламутні. Я підійшов ближче й подивився на рибку в його руці.
- Грибок? - поцікавився я.
Чоловік поволі кивнув головою і сказав:
- Еге ж. - Потім поклав рибку на стіл і розправив її спинний плавець. Він був поскубаний і роздвоєний, а на його подертих краях білів якийсь наліт. - Білий грибок, - промовив господар. - Це не так страшно. Я підправлю цього хлопця, і він буде здоровісінький. Чим можу прислужитися, шановний?
Я покрутив у руці сигарету, всміхнувся йому й сказав:
- Вони як люди. Я маю на увазі, рибки. Теж хворіють.
Він притис рибку до столу й підрізав рваний край плавця. Потім розправив хвоста й підрізав і його. Рибка перестала битися.
- Одних вдається вилікувати, - озвався чоловік, - інших - ні. Не можна, наприклад, вилікувати хворобу «плавучого пухиря». - Він звів на мене очі. - Якщо ви думаєте, що їй боляче, то помиляєтесь. Рибку можна вбити, але зробити їй боляче, як людині, не можна.
Він відклав лезо, змочив ватку рідиною бузкового кольору й зафарбував нею обрізані краї плавця. Тоді стромив пальця в баночку з білим вазеліном і змастив ним плавець. Після цього пустив рибку в маленький акваріум під стіною, і вона мирно попливла, вочевидь задоволена.
Змарнілий чоловік витер руки, сів на край лавки і втупився в мене своїми неживими очима. Колись, дуже давно, він був, мабуть, гарний.
- Цікавитесь рибками? - спитав він. У голосі його чувся тихий, обережний гомін тюремної камери й тюремного двору.
Я похитав головою.
- Не дуже. Це тільки привід. Я приїхав здалеку, щоб побачитися з вами, містере Сайп.
Він провів язиком по губах, не спускаючи з мене очей. А коли заговорив знову, голос його був м'який і стомлений.
- Моє прізвище Уоллес, шановний.
Я випустив кільце диму й проткнув його пальцем.
- А для мого діла ви мені потрібні як Сайп.
Він нахилився вперед, опустив руку між розставлених кістлявих колін і стис пальці. Великі вузлуваті Руки, що колись переробили багато важкої роботи. Голова ледь сіпнулася вгору, очі холодно дивились з-під кошлатих брів. Та голос його лишався м'яким. [81]
- Давно до мене не потикалися лягаві. Принаймні з балачками. Чого припхався?
- А вгадай, - мовив я. Його голос став іще м'якішим.
- Послухай, лягавий, я тут живу тихо, спокійно. Мене більше ніхто не чіпає. Я дістав амністію просто з Білого дому. Бавлюся собі золотими рибками, а людина проймається почуттям до тих, кого глядить. Я нікому в світі нічого не винен. Я своє заплатив. У моєї дружини вистачить грошви для нас обох. Усе, чого я хочу, - це щоб мені дали спокій, лягавий. - Він замовк, похитав головою і додав: - Мене більше не обдуриш. Годі!
Я нічого не відповів. Лише легенько всміхнувся й спостерігав його далі.
- Тепер до мене нікому немає діла, - провадив господар далі. - Я дістав амністію від самого президента. Я хочу тільки одного: щоб мені дали спокій.
Я похитав головою, все ще всміхаючись.
- Це - єдине, чого ти не дочекаєшся. Поки сам усе не віддаси.
- Послухай, - м'яко промовив він, - ти, мабуть, новенький у цьому ділі. Тобі ще все здається цікавим. Ти хочеш зробити собі ім'я. Але на мені це висить уже двадцять років, і до мене приходило багато всяких людей, декотрі з них були навіть дуже розумні. І вони збагнули: у мене нема нічого, крім того, що належить мені. Та ніколи й не було. Все дісталося комусь іншому.
- Поштовому службовцеві, - кинув я. - Ну звісно!
- Послухай, - так само м'яко вів Сайп, - я своє відсидів. Я знаю всі ходи-виходи. Знаю, що ви так просто не вгамуєтесь, у всякому разі доти, доки ще жива людина, яка може щось пригадати. Я знаю, час від часу до мене присилатимуть якогось гада, щоб він знов усе це копав. Ну й дооре. Я не ображаюсь. Ну, а тепер що мені зробити, щоб випровадити тебе додому?
Я похитав головою і подивився повз нього на рибок, що байдуже плавали в своїх великих затишних акваріумах. Я відчув утому. Ця тиша викликала в моєму мозку образи-привиди - привиди давноминулих днів. Поїзд, що гуркоче крізь пітьму, засідка в поштовому вагоні, спалах пострілу, мертвий поштовий службовець на підлозі, тихе дзюрчання води з бака й людина, якій пощастило дев'ятнадцять років берегти таємницю. Майже пощастило.
- Ти зробив одну помилку, - неквапно почав я. - Пам'ятаєш хлопця на ім'я Чистильник Мардо? [82]
Він відвів голову. Я бачив, як він намагається щось пригадати. Але це ім'я йому, здається, нічого не казало.
- Ти знав того хлопця у Лівенворті, - промовив я. - Коротун сидів за те, що розрізав двадцятидоларові банкноти й наклеював на них фальшивий малюнок.
- Угу, - озвався Сайп. - Пам'ятаю.
- Ти розповів йому, що перли в тебе, - сказав я. Але Сайп, як видно, не вірив мені.
- Мабуть, я пожартував із ним, - поволі, якось спустошено промовив він.
"- Можливо. Але слухай далі. Сам він так не думав. Нещодавно він побував у цих краях із приятелем на ім'я Захід. Вони тебе десь уздріли, і Чистильник тебе впізнав. І почав ворушити мізками: як би це, мовляв, трішки заробити? Але хлопець не міг і дня прожити без кокаїну, ще й варнякав уві сні. От одна дівчина й довідалася про камінчики. А потім іще одна й один адвокатик. Чистильникові підсмажили п'яти, і тепер він мертвий.
Сайп витріщився на мене широко розплющеними очима. Зморшки в кутиках його рота поглибшали.
Я помахав сигаретою і повів далі:
- Ми не знаємо, що він там вибовкав, але адвокатик із дівкою тепер в Олімпії. Захід теж в Олімпії, але він уже мертвий. Вони його порішили. Хтозна, знають вони, де ти, чи ні. Але, кінець кінцем, вони довідаються. Вони або ще хтось такий, як вони. Ти можеш висотати жили з поліції, якщо вона нездатна знайти перли, а ти не намагатимешся продати їх. Можеш висотати жили із страхової компанії і навіть з поштових службовців.
Жоден м'яз не ворухнувся на обличчі Сайпа. Не ворухнулися великі вузлуваті пальці, переплетені між коліньми. Тільки його мертві очі невідривно дивилися на мене.
- Та з шахраїв тобі жили не висотати, - провадив я. - Ці не відчепляться. Завжди знайдеться двоє-троє, які матимуть і час, і гроші, й злість, щоб тиснути на тебе знов і знов. Вони вже якось зуміють Довідатися про те, що їм треба. Викрадуть твою дружину чи вивезуть тебе до лісу й там побалакають з тобою. І тобі доведеться пройти крізь таке... А в мене є пристойна, чесна пропозиція.
- А ти з чиєї ватаги? - несподівано запитав Сайп. - Спершу мені здалося, ніби від тебе смердить лягавим. А тепер уже й не знаю.
- Страхова компанія, - відказав я. - Пояснюю суть угоди. Уся винагорода - двадцять п'ять тисяч. П ять косих - жінці, що дала мені інформацію. Вона [83] розповіла все чесно й заслужила свою пайку. Десять косих - мені. Я зробив усю роботу, і немає такого револьвера, під який я б не підставляв свою голову. Десять косих - тобі. Через мене. Напрямки ти й п'яти центів не вхопиш. Ну, то як тобі моя пропозиція?
- На перший погляд непогана, - м'яко промовив він. - Крім однієї деталі. Немає в мене ніяких перлів, лягавий.
Я насупився. Більше я не мав нічого йому запропонувати. Інших козирів у мене не було. Я відштовхнувся від стіни, кинув на дерев'яну підлогу недопалок і розтоптав його. А тоді повернувся, щоб піти.
Сайп підвівся й простяг руку.
- Зачекай хвилинку, - мовив він похмуро, - я доведу тобі, що казав правду.
Він вийшов повз мене з кімнати. Покушуючи губи, я задивився на рибок. Десь звіддаля долинув шум мотора. Я почув, як двері відчинились і знову зачинились - очевидно, в сусідній кімнаті.
Невдовзі Сайп повернувся. Його змарніла рука стискала блискучий кольт - 0,45. Револьвер був з лікоть завдовжки.
Сайп наставив кольта на мене й промовив:
- Ось тут у мене перли, шість штук. Свинцеві перли. Я можу на відстані п'ятдесяти метрів відбити мусі лапу. Ти не лягавий. А тепер біжи... Розкажи своїм дружкам, - вони ж там ждуть тебе, не діждуться, - що я ладен вибивати їм із кольта по зубу в будь-який день тижня, а в неділю - по два зуби!
Я не ворухнувся. У мертвих очах цього чоловіка прозирало безумство.
- Залиш це для театру, - неквапно відказав я. - Як хочеш, я доведу, що я - детектив. Ти сидів у в'язниці, і ця іграшка в тебе - вже правопорушення. Поклади її, і побалакаймо спокійно.
Машина, яку я почув кілька хвилин тому, здається, зупинилася біля будинку. Завищали гальма. Внизу на доріжці, а потім на сходах пролунали кроки. Різні голоси, вигуки.
Сайп відступив у глиб кімнати і став між столом та великим акваріумом літрів на вісімдесят-сто. Він ошкірився до мене широкою ясною усмішкою бійця, якого загнали в глухий кут.
- Схоже, твої дружки тебе наздогнали, - спроквола сказав він. - Ану, діставай револьвер і кидай на підлогу, поки ще маєш час... Поки ще дихаєш.
Я не поворухнувся. Я сидів і розглядав цупке покручене волосся в нього на бровах. Потім глянув йому в очі. Я знав: досить мені поворухнутися - хай навіть [84] для того, щоб виконати його наказ, - і він вистрілить.
Кроки вже чулися вгорі на сходах. Це були стишені кроки людей, що приготувалися до боротьби.
В кімнату ввійшло троє.
Книга: Реймонд Чандлер Золоті рибки Переклад Дмитра Стельмаха
ЗМІСТ
На попередню
|
|
