Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Реймонд Чандлер Золоті рибки Переклад Дмитра Стельмаха
6
Готель «Сноквелмі» в місті Олімпія містився на вулиці Кепітелвей навпроти звичайного міського парку, що займав площу одного кварталу. Я постояв біля дверей кав'ярні, потім пішов пагорбом униз - туди, де останній, геть пересохлий рукав протоки Пуже гнив за рядом тепер уже нікому не потрібних причалів. Попереду все було завалене стосами колод, і старі діди вовтузилися серед тих колод або сиділи на ящиках із люльками в зубах. Вивіски за їхніми спинами повідомляли: «Дрова й тріски. Доставка безплатна».
Далі здіймався крутий пагорб, а на тлі синьо-голубого неба стояли розкішні північні сосни.
Двоє дідів сиділи на ящиках метрів за шість один від одного, але думали вони кожен про своє. Я підійшов до одного з них. На ньому були вельветові штани й те, що колись було вовняною курткою в чорну і червону клітку. На його фетровому капелюсі відбилося двадцять шарів поту - видно, кожен шар відповідав одному літу. В лівій руці старий стискав коротку чорну люльку, а брудними пальцями правої неквапно, обережно і з величезною насолодою висмикував із власного носа довгу покручену волосину. Я поставив ящика, сів, натоптав люльку, розкурив її і пихнув димом. Потім показав рукою на воду й промовив:
- І не скажеш, що вона впадає десь у Тихий океан. Старий звів на мене очі.
- Мертвий закуток... - провадив я. - Тихе, спокійне у вас містечко. Мені такі подобаються.
Старий мовчки дивився на мене.
- Б'юсь об заклад, - вів я далі, - той, хто пожив у такому місці знає усіх жителів. Та й в околицях теж.
Тоді він спитав:
- І скільки ж ви ставите?
Я видобув з кишені срібного долара. В цих місцях їх і досі можна побачити. Старий оглянув монету, [66] кивнув головою, а тоді несподівано різко висмикнув з ніздрі волосину й заходився розглядати її на світло.
- Ви програєте, - зауважив він.
Я поклав долара собі на коліно й спитав:
- Ви знаєте кого-небудь у цих краях, хто тримає золотих рибок?
Старий не зводив погляду з долара. Другий дід, що сидів неподалік, був у комбінезоні й туфлях без шнурків. Він теж глипнув на долар. А тоді обидва одночасно сплюнули. Перший старий повернув голову й щосили загорлав:
- Ти знаєш, хто тут розводить золотих рибок?
Другий сплигнув з ящика, схопив велику сокиру, поставив вертикально колодку й, рубонувши її, розколов навпіл. А тоді переможно глянув на першого й крикнув:
- Не такий уже я й старий! Перший пояснив:
- Трохи недочуває.
Він поволі підвівся й рушив до халупи, побудованої із старих, різних завдовжки дощок. Зайшовши всередину, грюкнув дверима.
Другий дід спересердя кинув сокиру на землю, плюнув у бік зачинених дверей і проходом поміж стосів дров пішов собі геть.
Двері халупи прочинилися, і з них вистромив голову старий у вовняній куртці.
- Краби з каналізації, та й годі! - випалив він і знову зачинив двері.
Я сховав долара в кишеню і знову рушив на пагорб. Я вже бачив, що не скоро навчуся розуміти їхню балаканину.
Кепітел-вей тяглася з півночі на південь. Похмурий зелений трамвай сунув уздовж вулиці в бік району, що називався Тамуотер. Вдалині я бачив якісь державні установи. їдучи на північ, я проминув два готелі й кілька крамниць. Далі було перехрестя. Дорога праворуч повертала до Такоми й Сіетла. Та, що ліворуч, вела через міст до півострова Олімпік.
А відразу за перехрестям вулиця раптом ставала старою, обшарпаною, асфальт на тротуарі весь у вибоїнах, китайський ресторанчик, обклеєний афішами кінотеатр, ломбард. Вивіска, що виступала над брудним тротуаром, сповіщала: «Все для курців». А нижче маленькими літерами - так, ніби господар сподівався, що їх ніхто не помітить, стояло: «Більярд».
Я проминув полиці з журналами в строкатих обкладинках, стіл-вітрину на сигари, де тепер лежали самі мухи, і ввійшов усередину. Ліворуч була дерев'яна стойка, кілька гральних автоматів і єдиний більярдний [67] стіл. Троє підлітків крутилися біля гральних автоматів, високий худорлявий чоловік з довгим носом і зовсім без підборіддя грав сам із собою в більярд; в зубах у нього стриміла погасла сигара.
Я сів на високий табурет. Лисий чоловік із важким поглядом підвівся за стойкою зі свого стільця, витер руки об цупкий сірий фартух і зблиснув до мене золотим зубом.
- Ковток віскі, - сказав я. - Ви не знаєте, тут тримає хтось золотих рибок?
- Угу, - озвався чоловік.- Ні.
Він налив щось за стойкою в товсту склянку й посунув її до мене.
- Двадцять п'ять центів.
Я понюхав рідину, поморщив носа й поцікавився:
- «Угу» - це про віскі?
Лисий показав мені велику пляшку з ярликом «Найкраще житнє віскі «Діксі». Гарантована витримка - чотири місяці».
- Ого! - мовив я. - Оце новина!
Я долив у склянку води й випив. На смак віскі нагадувало культуру холери. Я поклав на стойку двадцятип'ятицентовик. Бармен зблиснув іншим золотим зубом і, вчепившись своїми лапищами в стойку, подався підборіддям до мене.
- Не зрозумів вашого жарту, - проказав він майже лагідно.
- Я щойно приїхав. І для мене це новина, - пояснив я йому. - Я шукаю золотих рибок, щоб прикрасити вітрину. Золотих рибок.
- А хіба я схожий на такого, хто знає хлопця, який тримає золотих рибок? - неквапно промовив бармен. Обличчя його трохи зблідло.
Довгоносий, що грав сам із собою в більярд, поклав кия, підійшов до стойки й кинув на неї п'ятицентовика.
- Налий мені чогось випити, поки ти ще не напу-див у штани, - сказав він барменові.
Той через силу відірвав від стойки руки. Я схилився глянути, чи не лишилося від його пальців ум'ятин на дереві. Лисий налив кока-коли, помішав у склянці спеціальною паличкою, різко поставив склянку на стойку, потім набрав повні груди повітря, випустив його через ніс і, щось буркнувши, подався до дверей з табличкою «Туалет».
Довгоносий підніс склянку з кока-колою і подивився у замизкане дзеркало за стойкою. Ліва частина його рота ледве помітно сіпнулася. Глухий голос запитав:
- Як там Чистильник? [68]
Я стис до купи великий та вказівний пальці, підніс їх до носа, понюхав і сумно похитав головою.
- Що, перенюхав?
- Еге, - мовив я. - Я не розчув вашого імені.
- Називай мене Захід. Я, як те сонце, весь час посуваюсь на захід. Гадаєш, він не розколеться?
- Не розколеться, - запевнив я.
- То яка там у тебе кличка?
- Додж Віліс з Ель-Пасо, - відповів я.
- Зупинився десь?
- У готелі.
Він поставив порожню склянку й сказав:
- Треба погомоніти.
Книга: Реймонд Чандлер Золоті рибки Переклад Дмитра Стельмаха
ЗМІСТ
На попередню
|
|
