Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Реймонд Чандлер Золоті рибки Переклад Дмитра Стельмаха
7
Ми прийшли до мене в кімнату, сіли й утупилися один в одного поверх склянок із віскі та імбірним пивом. Захід вивчав мене своїми близько посадженими очима, які нічого не говорили. Вивчав неквапно, але під кінець, мовби підсумовуючи враження, дуже уважно.
Я відпив зі склянки й чекав. Нарешті він озвався своїм «тюремним» голосом:
- Чого Чистильник не прийшов сам?
- Того ж, чого він не лишився на місці.
- Що це означає?
- Помізкуй сам, - відповів я.
Він кивнув головою, так ніби в тому, що я сказав, був якийсь сенс. Тоді запитав:
- Яка найвища ціна?
- Двадцять п'ять тисяч.
- Ну, це ти загнув! - кинув Захід запально, аж грубувато.
Я відхилився назад, закурив, випустив у відчинене вікно дим і простежив, як легенький вітрець підхопив його й розірвав на шматки.
- А знаєш, - невдоволено промовив Захід, - мені що ти, що спортивний розділ у недільній газеті. Може, ти й наш хлопець. Але я тебе зовсім не знаю.
- Тоді чого ж ти вчепився за мене? - спитав я.
- Ти ж сказав слово, хіба не так?
Отут я й вирішив пірнути, як то кажуть, з головою. Я всміхнувся.
- Та вже ж! «Золоті рибки» - пароль, а «Все для купців» - місце зустрічі.
На його обличчі нічого не відбилось, і це підказало мені, що я мав рацію. Я зробив вдалий крок, про такі здебільшого тільки мрієш, але й у мріях робиш їх хибно. [69]
- Ну, і що далі? - спитав Захід, посмоктуючи й навіть жуючи шматочок льоду зі своєї склянки.
Я засміявся.
- Гаразд, Заходе. Я розумію, ти насторожений. Ми можемо розмовляти так тижнями. Давай відкриємо карти. Де старий?
Захід стис губи, тоді облизав їх і знову стис. Нарешті поволі поставив склянку і його права рука недбало ковзнула на стегно. Я розумів, що припустився помилки, адже Чистильник добре знав, де старий. Тож і я мав про це знати.
Але голос мого співрозмовника нічим не виказав, що я дав промах. Захід тільки сердито промовив:
- Ти хочеш, щоб я виклав свої карти на стіл, а ти просто посидиш і подивишся на них? Так діло не піде!
- Тоді як тобі сподобається таке? - прогарчав я. - Чистильник мертвий!
У нього сіпнулася брова й кутик рота. Очі стали ще безтямніші, ніж були, якщо таке взагалі можливе. Голос ледве чутно прошурхотів, наче палець по сухій шкірі:
- Як це сталося?
- Конкуренція, про яку жоден із вас і гадки не мав. - Я відхилився назад і всміхнувся.
Тьмяно зблиснувши на сонці, з'явився револьвер - я навіть не зрозумів, звідки він узявся. Отвір у дулі був круглий, темний і порожній. Він дивився на мене.
- Не на того напав! - мляво промовив Захід. - Я не такий дурний, щоб мене можна було обвести круг пальця.
Я склав руки на грудях, не забувши покласти праву зверху.
- Ти мав би рацію, якби я намагався обвести тебе круг пальця. Та це не так. Чистильник завів гру з однією дівчинкою, і вона все з нього видоїла. Але він не сказав їй, де шукати старого. Тож вона прийшла зі своїм босом провідати Чистильника в нього вдома. Вони й приклали до його п'ят гарячу праску. Він помер від шоку.
Моя розповідь не справила на Захода ніякого враження.
- Я ще добре чую, - поквапив він мене.
- Я теж, - огризнувся я, прикинувшись розлюченим. - Якого дідька! Я від тебе ще нічого не чув, окрім того, що ти знаєш Чистильника!
Він покрутив на пальці револьвера, спостерігаючи, як він обертається.
- Старий Сайп тепер у Вестпорті, - недбало промовив він. - Це тобі щось каже?
- Еге. А камінчики ще в нього?
- Чорт, а я звідки знаю?! [70]
Він знову тримав револьвера в руці, тепер уже опустивши його до пояса. Дуло знов дивилося на мене.
- А де ж ті конкуренти, про яких ти казав? - поцікавився Захід.
- Здається, я відірвався від них, - сказав я. - Хоч я не дуже певен. Можна мені опустити руки й узяти склянку?
- Бери. А як ти про це дізнався?
- Чистильник наймав кімнату в дружини мого товариша - він сам сидить. Вона славна молодичка, їй можна вірити. От він і розповів їй, а вона переказала мені. Ну, а після того...
- ...як Чистильника порішили? На скількох же ти все ділитимеш із свого боку? Моя половина, тут нічого й балакати.
Я допив склянку, посунув її вбік і сказав:
- Чорта з два!
Револьвер піднявся на кілька сантиметрів, тоді знов опустився.
- Скільки ж вас усього? - гаркнув він.
- Тепер, коли Чистильника нема, троє. Якщо пощастить відшити конкурентів.
- Це ті, що підсмажують п'яти? Розкажи, які вони з себе.
- Чоловік на ім'я Раш Медер, дешевий адвокатик з півдня, п'ятдесят років, гладкий, тонкі, опущені донизу вуса, темний чуб, на маківці лисина, зріст - метр сімдесят п'ять, важить сімдесят два кілограми, але кишка в нього тонка. Дівчина - Керол Донован, коси чорні й досить довгі, сірі очі, тонкі, гарні риси обличчя, років їй двадцять п'ять - двадцять вісім, зріст - метр п'ятдесят сім, важить сорок вісім кілограмів, востаннє я бачив її в синьому костюмі, людина дуже жорстока. Удвох вони - просто залізо.
Захід байдуже кивнув головою і відклав револьвера.
- Хай тільки поткне свого носа - зразу стане м'якішою! - процідив він. - У мене біля будинку стоїть машина. - Подихаємо свіжим повітрям дорогою до Вестпорта й оглянемо все на місці. Але не набридай йому з тими золотими рибками. Кажуть, він на них зовсім розум утратив. А я побуду збоку. Дуже він хитрий - набрався досвіду у в'язниці. Від нього тхне парашею.
- Прекрасно, - добродушно погодивсь я. - Я сам давно захоплююся золотими рибками.
Захід потягся рукою до пляшки, налив собі на два пальці віскі й випив. Тоді встав, звів комір і спробував випнути свою щелепу без підборіддя якомога далі вперед. [71]
- Тільки не помилися, хлопче. Доведеться, як видно, погріти чуба. Робота буде велика, самими балачками, мабуть, не відбудешся. Може, треба буде його й викрадати.
- Дарма, - кинув я. - Страхове агентство нас прикриє.
Захід обсмикав поли куртки, потер долонею тонку шию. Я надів капелюха, поклав пляшку з віскі в сумку біля стільця, на якому сидів, підійшов до вікна й зачинив його.
Ми рушили до дверей. Та тільки-но я потягся рукою до клямки, як із другого боку в двері хтось постукав. Я знаком показав Заходові, щоб він став під стіною. Якусь мить я ще дивився на двері, а тоді відчинив.
Перед моїми очима з'явилися майже поруч два револьвери - один маленький, калібру 0,32, другий - великий, «Сміт і Вессон». Ті, що їх тримали, ввійти до кімнати разом не могли, тож дівчина ступила перша.
- Ну годі, розумахо, - сухо сказала вона. - Лапки - до стелі! Побачимо, чи ти дістанеш до неї.
Книга: Реймонд Чандлер Золоті рибки Переклад Дмитра Стельмаха
ЗМІСТ
На попередню
|
|
