Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Реймонд Чандлер Постріли в ресторані Сірано Переклад Мара Пінчевського
Реймонд Чандлер Постріли в ресторані Сірано Переклад Мара Пінчевського
© R.Chandler, Guns at Cyrano's, 1950
© М.Пінчевський, переклад з англійської, 1980
Джерело: Р.Чандлер. Постріли в ресторані Сірано: Повісті. К.: Всесвіт, 1992. 208 с. /Майстри зарубіжного детективу. Вип. 3/. - С.: 3-50.
Сканування і коректура: Aerius, SK (ae-lib.org.ua), 2004
1Тед Молверн любив дощову погоду; любив шелестіння дощу, його запах, його смак на губах. Вийшовши із свого двомісного «ласаля», він постояв трохи коло бічного входу до «Каронделета», тримаючи руки в кишенях просторого пальта із синьої замші, високий комір якого лоскотав йому вуха. Коли намокла сигарета в його зубах зашипіла й погасла, Молверн увійшов до готелю, проминув перукарню, аптеку-закусочну, парфюмерну крамничку, на полицях якої вміло підсвічені пляшечки вишикувались, мов балетна трупа у фіналі бродвейського шоу, і, обійшовши колону із золотими прожилками, ступив у застелену килимом кабіну ліфта.
- Добридень, Елберте. Оце дощик!.. На дев'ятий. Худий, стомлений з вигляду хлопець у блакитній
уніформі із срібними галунами та срібними ґудзиками притримав дверцята рукою в білій рукавичці й сказав:
- Отакої, містере Молверн, невже ви гадаєте, що я не знаю вашого поверху?
Не дивлячись, хлопець натиснув на кнопку з цифрою 9; коли ліфт спинився, він розчинив дверцята, а тоді раптом прихилився спиною до стінки кабіни й заплющив очі.
Молверн зупинився на виході й уважно подивився на нього своїми блискучими карими очима.
- Що з тобою, Елберте? Ти хворий? Хлопець через силу посміхнувся.
- Працюю другу зміну підряд. Вертун занедужав. Це в мене, мабуть, через те, що я давно не їв.
Високий кароокий чоловік витяг із кишені зіжмакану п'ятірку і сунув її хлопцеві під ніс. Той вирячив очі, відштовхнувся від стінки, виструнчився.
- Та що ви, містере Молверн. [3]
- Бери, бери, Елберте. Що важливіше - дружба чи якась там п'ятірка? Вважай, що я частую тебе обідом.
Він вийшов з кабіни й попрямував коридором. Ідучи, стиха пробурмотів:
- Ох, і тюхтій же ти, Молверне...
Чоловік, що вибіг йому назустріч, мало не збив його з ніг. Вискочивши з-за рогу, він сахнувся від Молверна вбік, протупотів до ліфта і, розчахнувши вже стулені дверцята, крикнув:
- Униз!
Молверн устиг помітити, що обличчя в нього під низько насунутим, мокрим від дощу капелюхом було бліде й напружене, близько посаджені чорні очі - зовсім безвиразні. Такі очі йому вже траплялося бачити раніше. У наркоманів.
Кабіна ліфта зникла, Мов грузило у воді. Молверн постояв якусь мить, дивлячись на те місце, де вона щойно була, а тоді пройшов далі коридором і завернув за ріг.
Двері номера 914 були розчинені, на порозі, головою в коридор, лежала дівчина.
Вдягнена в мерехтливу сталево-сіру піжаму, вона лежала на боці, прим'явши щокою ворс килима, і з густого, кольору стиглого жита волосся, укладеного бездоганними блискучими хвильками, не вибилося жодне пасмо. Вона була молода, дуже вродлива і начебто не мертва.
Молверн присів навпочіпки, доторкнувся до її щоки. Щока була тепла. Він обережно відгорнув їй з чола волосся й побачив синець.
- Оглушена, - процідив він крізь зуби.
Взявши дівчину на руки, Молверн заніс її через маленький передпокій до вітальні номера-люкс і поклав на широку велюрову канапу перед газовим каміном.
Дівчина лежала нерухомо, із заплющеними очима, і щоки в неї були синяві під косметикою. Молверн зачинив двері в коридор, обійшов і уважно оглянув весь номер, потім повернувся до передпокою і там, на плінтусі, помітив якийсь блискучий предмет. Піднявши його, він побачив, що це семизарядний малокаліберний пістолет з кістяною рукояткою. Молверн понюхав дуло, засунув пістолет до кишені й знову підійшов до дівчини.
Видобувши з внутрішньої нагрудної кишені прим'яту срібну фляжку, він відкрутив кришку, пальцями розтулив дівчині уста й хлюпнув віскі на дрібненькі білі зуби. Вона закашлялася, мотнула головою. Очі її розплющились. Вони були темно-сині, з бузковим відтінком. За мить у них засвітився вогник свідомості, але він ще ледь жеврів.
Дивлячись на неї, Молверн запалив сигарету. Дівчина ворухнулася знову. І за хвильку прошепотіла: [4]
- Мені подобається ваше віскі. Дайте, будь ласка, ще трохи.
Він виніс із ванної склянку, налив у неї віскі. Дівчина через силу підвелася й сіла, приклала до чола долоню, застогнала. Потім узяла з його руки склянку і вправно вихилила її.
- Ще дужче сподобалося, - сказала вона. - Хто ви такий?
Голос у неї був низький, мелодійний. Молверн любив такі голоси.
- Мене звуть Тед Молверн, - відповів він. - Я мешкаю на цьому ж поверсі, в дев'ятсот тридцять сьомому.
- Я... я, певно, знепритомніла.
- Еге ж. Вас оглушили якимсь важким предметом, золотко. - Він пильно дивився на неї своїми блискучими очима. В кутиках його уст ховалась усмішка.
Очі в неї розширились і затяглися поволокою, захисною поволокою з тьмяної емалі.
- Я бачив того, хто зробив це, - докинув Молверн. - Від нього аж смерділо кокаїном. Тримайте свій пістолет.
Він вийняв пістолет з кишені й простяг їй на долоні.
- Певно, тепер мені доведеться вигадати для вас якусь казочку, - повільно промовила дівчина.
- Мені вона ні до чого. Якщо ви вскочили в халепу, я можу допомогти вам. За однієї умови.
- Якої ж? - Голос її звучав тепер холодно й гостро.
- Ви скажете, хто в цьому замішаний, - спокійно відповів він. Вийнявши магазин з рукоятки пістолета, він глянув на верхній патрон. - Кулі нікельовані, га? Бачу, ви знаєтеся на зброї, золотко.
- Чи не можна без «золотка»?
- Та можна було б. Якби я знав, як вас звуть. Він усміхнувся до неї, підійшов до письмового столу й
поклав на нього пістолет. На столі стояла оправлена в шкіру рамка з двома фотографіями. Спочатку він глянув на них побіжно, потім придивився уважніше. Миловида чорнява жінка й ' худий русявий чоловік з холодними очима; високий стоячий комір, широка краватка, зав'язана на великий вузол, і вузькі вилоги свідчили про те, що фотографію зроблено багато років тому.
Поки Молверн стояв, утупившись поглядом у портрет, дівчина за його спиною заговорила знову.
- Мене звуть Джін Едрієн. Я танцівниця. Виконую власний номер у ревю в ресторані Сірано.
Молверн усе ще невідривно дивився на фотопортрет.
- Ми з Бенні Сірано давні знайомі, - озвався він неуважливо. - Це ваші батьки? [5]
Він обернувся і глянув дівчині просто в очі. Вона повільно підвела голову. Щось схоже на острах майнуло в тих темно-синіх очах.
- Так. Вони померли багато років тому, - спокійно відповіла вона. - Наступне запитання?
Він хутко підійшов до канапи і став над дівчиною.
- Згоден, я стромляю свого носа куди не слід, - скоромовкою сказав він. - Ну то й що? Це моє місто. Колись мій батько тримав його в кулаці. «Старий Маркус Молверн, Друг Народу», - не чули? Цей готель - мій. Принаймні частина його - моя власність. А той нафарширований кокаїном бандюга, по-моєму, найманий убивця. То чом би мені не спробувати допомогти вам?
Русява дівчина тепер дивилася на нього з-під напівопущених повік.
- І все-таки ваше віскі смакує мені, - сказала вона. - Може, наллєте?..
- Ковтніть просто з фляжки, золотко. Так воно буде швттдше, - буркнув він.
Дівчина раптом підвелась, і обличчя її трохи зблідло.
- Ви розмовляєте зі мною, мов з якоюсь злодійкою! - обурено вигукнула вона. - Що ж, гаразд, ось вам правда. Хлопцеві, з яким я зустрічаюсь, віднедавна хтось погроя.ує розправою. Він боксер, і від нього вимагають, щоб одну з наступних зустрічей він програв. Тепер, щоб вплинути на нього, вони напали на мене. Задовольняє вас таке пояснення чи ні?
Молверн підняв з крісла свій капелюх, вийняв з рота недокурок сигарети і роздушив його в попільничці. Відтак спокійно кивнув, уже іншим голосом промовив: «Даруйте мені», - і рушив до дверей.
Коли він узявся за ручку, дівчина засміялася за його спиною і лагідно сказала:
- Ох і вдача ж у вас - хай Бог милує! До того ж ви забули свою фляжку.
Він повернувся і взяв фляжку. Тоді раптом нахилився, узяв дівчину за підборіддя і поцілував в уста.
- А нехай вам, золотко, - сказав він тихо. Ви мені подобаєтесь. - І знову рушив до дверей.
Коли він вийшов, дівчина провела пальцем по устах і замислено всміхнулась.
Книга: Реймонд Чандлер Постріли в ресторані Сірано Переклад Мара Пінчевського
ЗМІСТ
На попередню
|
|
