Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Реймонд Чандлер Постріли в ресторані Сірано Переклад Мара Пінчевського
4
Гес Найшекер, - такий собі двохсотфунтовий живий манекен із салона новітніх мод, - мав рум'яні щоки й тонесенькі, бездоганно накреслені брови - брови з китайської вази. В петельці його широкоплечого смокінга стриміла червона квітка, і він раз у раз нюхав її, стежачи, як старший офіціант розсаджує за столом новоприбулу компанію. Коли Молверн з Тоні Акостою з'явилися над сходами в зал, він засяяв і поспішив до них з простягнутою рукою.
- Добривечір, Теде! Ти з компанією?
- Ні, ми вдвох. Знайомтеся: містер Акоста - Гес Найшекер, метрдотель Сірано.
Гес Найшекер потис Тоні руку, навіть не глянувши на нього, і сказав:
- Я оце пригадую, Теде, востаннє ти був у нас із...
- Вона поїхала з міста, - відповів Молверн. - Влаштуй нас неподалік від площадки, але не надто близько. Ми з ним не збираємося танцювати вдвох.
Гес Найшекер висмикнув з-під пахви старшого офіціанта меню й повів їх за собою. Вони спустилися п'ятьма вистеленими яскраво-червоним килимом сходинками і пройшли між столиками, що оточували овал танцювальної площадки.
Коли вони сіли, Молверн замовив віскі з содовою та льодом і сандвічі по-денверському. Найшекер переказав замовлення офіціантові, а тоді висунув стілець і сів до столика. Вийнявши олівець, він заходився креслити трикутники на сірниковій коробочці.
- Ходив на бокс? - спитав він недбало.
- Ти це називаєш боксом?
Гес Найшекер поблажливо всміхнувся.
- Бенні розмовляв з Дьюком. Дьюк каже, ти щось запідозрив. - Він раптом глянув на Тоні Акосту.
- Тоні - свій хлопець, - сказав Молверн.
- Гаразд. То, будь ласка, зроби нам послугу і забудь про свої підозри. Бенні цей боксер подобається. І він не допустить, щоб з ним що-небудь сталося. Якби справді йшлося про щось серйозне, якби Бенні не вважав, що вся ця комедія з погрозами задумана якимсь дешевим комбінатором між двома партіями в більярд, - він забезпечив би Тарго надійнішою охороною, справжньою охороною. Бенні ніколи не протегує більш як одному боксерові, тож добирає він їх дуже ретельно. [16]
Молверн запалив сигарету, випустив з кутика рота цівку диму й спокійно відповів:
- Це, звісно, не моє діло, але кажу тобі - тут усе не так просто. В мене нюх на такі речі.
Гес Найшекер з хвилину замислено дивився на нього, а тоді знизав плечима:
- Що ж, гляди не помилися.
Він рвучко підвівся й пішов між столиками, раз у раз зупиняючись, щоб з усмішкою вклонитись одному відвідувачеві, сказати кілька слів другому.
Бархатисті очі Тоні Акости збуджено сяяли.
- То, по-вашому, містере Молверн, тут самими погрозами не обійдеться?
Молверн мовчки кивнув. Офіціант приніс їм напої та сандвічі й пішов. Оркестр на естраді в кінці овальної площадки вибухнув коротеньким вступом, прилизаний, усміхнений конферансьє плавною ходою наблизився до мікрофона й забубонів, мало не торкаючись його губами.
Естрадна програма розпочалася. З десяток напівголих дівчат вишикувалися на сцені в мерехтливому різноколірному промінні. Вони звивались і вигиналися довгою хвилястою лінією, їхні голі ноги мелькали, а на ніжно-білих животах темніли ямочки пупків.
Руда співачка з масними очима виконала масну пісеньку голосом, яким можна було б колоти дрова. Дівчата повернулися на естраду в чорних трико й шовкових капелюхах і виконали той самий танець, демонструючи тепер деякі інші свої оголені принади.
Музика пом'якшала, на острівець бурштинового світла вийшла висока огрядна негритянка й проспівала щось вельми сентиментальне про щось вельми сумне й далеке, голосом, який викликав у Молверна асоціацію із старою слоновою кісткою.
Молверн попивав віскі, відламував і жував шматочки сандвіча. Поряд з ним то виникало в сутіні, то розчинялося в ній молоде, напружене обличчя Тоні Акости.
Виконавиця блюзів пішла, на хвильку запала тиша, а тоді раптом усі вогні в залі погасли - окрім лампочок над входами до кабінок, розміщених круг залу під стінами, за рядами столів.
У густій темряві хтось не втримався і нявкнув, хтось зареготав. Але в цю мить високо під стелею мигнув і засвітився юпітер, кинувши яскраву пляму на доріжку, що вела до сцени. У відбитому світлі обличчя зробилися крейдяно-білими. То там, то сям зажевріли червоні вогники сигарет.
Четверо високих негрів вийшли на освітлену доріжку, несучи на плечах білий саркофаг. Урочистою, [17] ритмічною ходою вони спустилися на сцену. Усі четверо були в білих єгипетських головних уборах, на стегнах - білі шкіряні пов'язки, ноги в білих сандалях, зашнурованих до колін. Гладенька темна шкіра відсвічувала, мов чорний мармур у місячному сяйві.
Дійшовши до середини сцени, вони зупинились і обережно поставили саркофаг сторч. Віко його відокремилось і було підхоплене на льоту. А тоді постать, закутана в білий саван, хитнулася в саркофазі й повільно, дуже повільно почала падати - так повільно падає з усохлого дерева Останній листок. На мить вона затрималась у своєму падінні, знову хитнулась і повалилася на підлогу під оглушливий гуркіт барабанів.
Світло погасло, знов спалахнуло. Мумія, вже поставлена сторч, тепер крутилася дзиґою, і один з негрів теж крутився, в протилежному напрямку, намотуючи довгий вузький сувій на себе. Нарешті саван розмотався до кінця, і в сліпучому світлі заіскрилися блискітки на стрункому білому дівочому тілі, дівчина злетіла вгору у високому стрибку, один з її чорних партнерів підхопив її, одразу кинув другому, і дівчина полетіла з рук у руки, мов бейсбольний м'яч, що його розігрують перед завершальним кидком.
Потім музика перейшла у вальс, і дівчина повільно граційно закружляла між чотирма неграми, немов між чотирма колонами з чорного дерева, наближаючись до кожного майже впритул, але жодного не торкаючись.
Виступ скінчився. Загриміли бурхливі оплески. Світло погасло, знову запала темрява, а тоді спалахнули водночас усі люстри, але дівчини й чотирьох негрів на сцені вже не було.
- Яка краса! - прошепотів Тоні Акоста. - Боже, яка краса! Це ж була міс Едрієн, правда?
- Атож, вона. Славне дівча, - спроквола відповів Молверн. Він закурив нову сигарету, озирнувся довкола. - А ось іще одне чорно-біле видиво, Тоні. Дьюк Тарго - власною персоною.
Боксер стояв, шалено аплодуючи, в проході до однієї з кабінок. Обличчя його розпливлося в розчуленій усмішці. Скидалося на те, що він уже перепустив дві-три чарчини.
Хтось наліг Молвернові на плече, впершись рукою в попільничку біля його ліктя, і дихнув на нього перегаром. Він повільно обернувся і побачив перед собою п'яне, спітніле обличчя Шенвера, охоронця Дьюка Тарго.
- Чорні мавпи й біла дівчина, - важко ворочаючи язиком, сказав Шенвер. - Чортівня якась. І паскудство. Чортівня, паскудство і неподобство. [18]
Молверн злегка всміхнувся, трохи пересунув стілець під собою. Тоні Акоста втупився в Шенверове обличчя круглими очима, стисши губи у вузеньку смужку.
- То негри, містере Шенвер. Не мавпи, а негри. І мені цей номер сподобався, - відповів Молверн.
- А кого в біса цікавить, що тобі подобається? -
прогарчав Шенвер.
Молверн чемно всміхнувся, поклав сигарету на край тарілки, ще трохи пересунув свій стілець.
- Ви й досі гадаєте, що я зазіхаю на вашу посаду, Шенвере?
- Атож. І крім того, я завинив тобі здачу - по пиці. - Він прибрав руку з попільнички, витер її об скатерку й стис у кулак. - Хочеш - віддам зараз.
Офіціант схопив його за руку, крутнув обличчям до себе.
- Ви забули, де ваш столик, сер? Дозвольте, я відведу вас.
Шенвер поплескав офіціанта по плечу, спробував обняти його за шию.
- Веди, час уже промочити горло. А ці люди мені не подобаються.
Вони пішли геть і зникли між столиками.
- Під три чорти цей шинок, Тоні, - сказав Молверн, похмуро дивлячись на естраду. Та раптом в очах його спалахнув інтерес.
По той бік оркестрової раковини з'явилася дівчина з волоссям кольору стиглого жита, в білому пальті з білим хутряним коміром. Вона зникла за раковиною, вийшла з цього боку й рушила проходом повз кабінки туди, де недавно стояв Тарго. Двійчасті двері його кабінки проковтнули її.
- Атож, під три чорти цей шинок. Ходімо звідси, Тоні, - сердито буркнув Молверн. І тут-таки зовсім іншим, напруженим голосом додав: - Ні, зажди хвилинку. Я бачу ще одного типа, який мені зовсім не до вподоби.
Молверн помітив його по той бік танцювальної площадки, в цю мить порожньої, і впізнав його, дарма що той був тепер без капелюха. Те саме пласке, мов закам'яніле обличчя, ті самі близько посаджені очі. Хоча й молодий ще - років тридцять, не більше, - він встиг добряче полисіти. Під лівою пахвою піджак його ледь помітно випинався - там був схований пістолет. Це був той самий бандюга, який, оглушивши Джін Едрієн, тікав коридором «Каронделета».
Він завернув у прохід до кабінки, в якій сидів Тарго і в якій зникла Джін Едрієн, і пірнув у двері. [19]
- Чекай тут, Тоні, - наказав Молверн і, відштовхнувши стілець, підвівся.
Хтось ляснув його ззаду по потилиці. Він крутнувся і побачив перед собою вискалене в посмішці спітніле обличчя Шенвера.
- Я повернувся, друже, - пирхнув кучерявий охоронець і полоснув його в щелепу коротким прямим, вельми влучним, як на п'яного. Молверн похитнувся. Тоні Акоста підхопився на ноги, по-котячому засичав. Молверн усе ще не віднайшов рівноваги, коли Шенвер замахнувся лівою. Але вдруге ударити він уже не встиг. Молверн ухилився, ступив крок уперед, лютим ударом знизу поцілив Шенвера в ніс і залитим кров'ю кулаком припечатав його щелепу.
Шенвер не втримався і з розгону сів на підлогу, затисши собі ніс обома руками.
- Постережи-но цього паскуду, Тоні, - кинув Молверн.
Шенвер ухопився за краєчок найближчої скатерки і щосили шарпонув її. На підлогу посипалися ножі, виделки, келихи й тарілки. Чоловік, що сидів за столиком, вилаявся, жінка зойкнула. До них уже поспішав офіціант з блідим, перекошеним від гніву обличчям.
І тут Молверн почув два постріли.
Вони виляснули ледь чутно й сухо, один за одним. Стріляли явно з малокаліберного пістолета. Офіціант, що біг до Шенвера, став, як укопаний, і шкіра навкруг його закушених губ ураз побіліла, немов його оперезали батогом по обличчю.
Чорнява гостроноса жінка розтулила рота, щоб закричати, але крик застряг у неї в горлі. Це була та мить, коли жоден звук не може вихопитися назовні, коли здається, що всі звуки завмерли раз і на завжди, - та мить, що настає одразу після того, як сказала своє слово зброя.
А тоді Молверн побіг.
Раз у раз наштовхуючись на людей, що стояли між столиками в закам'янілих позах і напружено прислухалися, він добіг до проходу. Стіни кабінок були високі, але двері - досить низькі. З дверей у проході витикалися голови, але сам прохід був ще порожній. Молверн завернув на пологий, вкритий килимом пандус, у кінці якого двері кабінки були розчинені навстіж.
За дверима Молверн побачив ноги в чорних штанях. Трохи зігнуті в колінах, вони ледь торкалися підлоги гострими носками чорних черевиків.
Скинувши з плеча чиюсь руку, Молверн досяг дверей.
На краю столу, животом і щокою на білій скатерці, лежав чоловік. "Його ліва рука звисала донизу, під [20] скоцюрбленими пальцями правої на скатерці чорнів великий револьвер - кольт 45-го калібру з відрізаним стволом. В електричному світлі блищала кругла лисина і поряд - змащений метал револьвера.
Яскраво-червона кров розпливалась на білій скатерці, що всотувала її, як промокальний папір.
Дьюк Тарго стояв у глибині кабінки. Лівою рукою він спирався на край столу. Джін Едрієн сиділа поряд з ним. Тарго глянув на Молверна порожніми очима - так, наче вперше бачив його, - і простяг свою величезну праву руку.
На долоні в нього лежав маленький пістолет з білою рукояткою.
- Я застрелив його, - сказав він хрипко. - Він наставив на нас револьвер, і я застрелив його.
Джін Едрієн м'яла в руках маленький носовичок. Обличчя її було напружене, холодне, але не злякане, очі здавалися зовсім темними.
- Я застрелив його, - повторив Тарго і кинув пістолет на скатерку. Пістолет підскочив, мало не вдарився об голову чоловіка з кольтом. - Ходімо. Ходімо звідси.
Молверн приклав долоню до шиї нападника. Пульсу не було.
- Мертвий, - сказав він. - Коли законослухняний громадянин убиває бандита - це сенсація.
Джін Едрієн дивилася на нього спідлоба. Він променисто всміхнувся їй, долонею легенько штовхнув Тарго в груди.
- Сідайте, Тарго. Нікуди ви не підете.
- Гаразд, - озвався Тарго. - Я... я застрелив його.
- Так-так, - сказав Молверн. - Спробуйте розслабитись.
За його спиною вже збиралися люди. Він відхилився назад, стримуючи натовп у дверях, і знову всміхнувся до блідої дівчини.
Книга: Реймонд Чандлер Постріли в ресторані Сірано Переклад Мара Пінчевського
ЗМІСТ
На попередню
|
|
