Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Реймонд Чандлер Постріли в ресторані Сірано Переклад Мара Пінчевського
7
Від дверей номера 914-го простяглася світляна нитка. Молверн легенько постукав пальцем у рукавичці і став чекати, раз у раз озираючись, чи не йде хтось коридором. Чекати йому довелося довго. Нарешті за дверима озвався стомлений голос:
- Хто там?
- Тед Молверн, золотко. Мені треба побалакати з вами. Питання суто ділове.
Замок клацнув, двері відчинились. Він побачив перед собою змарніле бліде обличчя, темні очі - не бузково-сині, а майже чорні, - і темні, як незнятий грим, круги під ними. Маленька сильна рука дівчини нервово стискалась і розтискалась на одвірку.
- Це ви, стомлено сказала вона. - Я так і знала, що ви прийдете... Що ж, вам доведеться погуляти. Я просто мушу прийняти душ. Від мене тхне поліцією.
- П'ятнадцять хвилин? - Молвернів голос прозвучав недбало, але очі його дивилися дуже пильно.
Вона спроквола знизала плечима, потім кивнула. Двері, зачиняючись, наче стрибнули на Молверна. Він пройшов до своєї кімнати, скинув капелюх і пальто, хлюпнув у склянку трохи віскі, ввійшов до ванної і додав крижаної води з крана над рукомийником.
Попиваючи віскі, він дивився у вікно на темний бульвар. Час від часу там проїжджав автомобіль - два білі промені, що випинали з порожнечі, народжуючись із нічого.
Коли склянка спорожніла, Молверн роздягся і прийняв душ. Вдягнувшись у все свіже, він наповнив свою фляжку, сховав її до внутрішньої кишені, дістав з валізи тупорилий пістолет, з хвилину задумливо зважував його на долоні - і сховав назад до валізи.
Потім, надівши сухий капелюх і твідове пальто, він повернувся до дверей номера 914. Вони були прочинені - майже підступно, майже як пастка. Він легенько постукав, увійшов, зачинив двері, пройшов до вітальні.
Джін Едрієн, посвіжіла, рожева після душу, сиділа на канапі, накинувши на темно-синю піжаму китайський халат. Кучерик вогкого волосся спадав їй на скроню, її вродливі риси вразили Молверна тією витонченістю, якої надає юним обличчям утома і яка навіює порівняння з камеєю.
- Вип'єте? - спитав Молверн. Вона знизала плечима.
- Можна.
Він дістав склянки, змішав у них віскі з водою з-під крана, підійшов з ними до кушетки. [28]
- Тарго вони затримали?
Дівчина ледь помітно кивнула, дивлячись у свою чарку.
- Він знову розходився, мало не проломив стіну двома полісменами. Вони його тепер так люблять - довіку не відпускали б.
- Йому слід би засвоїти, що з поліцією жарти кепські, - сказав Молверн. - Зате уявляю собі, що буде вранці: який натовп фоторепортерів, а потім - які заголовки! От, скажімо, такий: «Відомий боксер стріляє першим! Дьюк Тарго годує свинцем найманого вбивцю!»
Дівчина пригубила віскі.
- Я втомлена, - сказала вона. - їв мене печуть п'яти. Давайте ближче до діла, яке привело вас сюди.
- Гаразд. - Він розкрив свій портсигар, простяг його дівчині. Вона почала намацувати сигарету, і в цю мить він сказав: - Запаливши, ви поясните мені, чому ви його застрелили.
Джін Едрієн устромила сигарету в зуби, схилила голову над сірником, затяглася й відкинула голову назад. Сині вогники знову зажевріли в її очах, ледь помітна усмішка торкнулася стиснутих уст. Вона нічого не відповіла.
Молверн з хвилину дивився на неї, обертаючи в руках склянку. Потім, опустивши погляд, заговорив знову:
- Це був ваш пістолет - той самий, який я сьогодні підібрав у вашому передпокої. Тарго сказав, що вихопив зброю із задньої кишені. Можу вас запевнити, що цей рух - найзабарніший з усіх можливих у такому випадку. А проте виходить, що він устиг і вихопити пістолет, і двічі вистрелити, та ще й як влучно - в самісіньке серце, і за весь той час нападник спромігся тільки видобути свого револьвера з наплічної кобури. Ну, хто в це повірить? А от ви, маючи пістолет у сумочці на колінах, якраз могли це зробити. Адже бандюга, якого ви зразу впізнали, мабуть, не зводив погляду з Тарго.
- Я чула, ви приватний детектив, - глухо відповіла дівчина.- - Ваш батько був у цьому місті великим босом. Про вас згадували в управлінні поліції. І видно було, що там побоюються вас та ваших зв'язків. Хто нацькував вас на мене?
- Вони не побоюються мене, золотко. Вони вели ті балачки тільки для того, щоб подивитись, як ви реагуєте, перевірити, чи не замішаний я в цьому ділі і таке інше. Вони ж не знають, навколо чого все це закрутилось.
- Ми чітко й виразно пояснили їм, навколо чого все це закрутилось. [29]
Молверн похитав головою.
- Поліцай ніколи не бере на віру те, що йому кажуть, принаймні з першого разу. Він просто звик, що йому брешуть. Гадаю, Макчесні одразу запідозрив, що стріляли ви. А тепер він уже знає це точно, бо експерти сказали йому, що в тій кишені, де в Тарго лежала хусточка, пістолета не було.
Вона навпомацки роздушила в попільниці недокурену сигарету. Порив вітру заворушив штору, і попіл ліниво закружляв у попільниці. Дівчина втомлено сказала:
- Гаразд. Я застрелила його. І не вагаючись - після того, що він сьогодні зробив зі мною.
Молверн потер собі мочку вуха.
- Певно, я взяв надто легковажний тон, - неголосно сказав він. - Ви не знаєте, що робиться у мене в душі. Сталося щось страшне, щось жахливе. Ви вирішили, що той бандюга має намір убити Тарго?
- Атож. Інакше я б не стріляла в нього.
- А мені здається, він тільки хотів ще раз пристрашити вашого приятеля. Так само, як перед тим, - напавши на вас. Зрештою, ресторан - дуже незручне місце для того, хто має намір убити когось і вшитися.
- Щось я не чула, щоб у такі ігри бавилися з кольтом сорок п'ятого калібру, - гостро відповіла дівчина. - І вшитися він зумів би - такі, як він, уміють. Він прийшов, щоб убити, повірте мені. І повірте, я зовсім не розраховувала на те, що Дьюк почне мене вигороджувати. Він просто вихопив пістолет у мене з руки - і ну ламати оту комедію. Ніякого сенсу в цьому не було, бо все воно шите білими нитками.
Вона неуважно придушила пальцем ще незагаслий недокурок у попільниці, а тоді, не дивлячись на Молверна, спитала майже пошепки:
- Це все?
Не повертаючи голови, він скосив на неї очі, зупинивши погляд на плавному вигині її підборіддя, на чіткій лінії шиї, і глухо сказав:
- Шенвер замішаний у цьому. Хлопець, з яким я був у ресторані, стежив за ним. Шенвер смертельно поранив його біля будинку, де збирається, очевидно, все оте кодло. Хлопець помер. Він помер, золотко, зовсім юний хлопчик, що працював тут, у нашому готелі. Старший посильний Тоні. Поліція "ще не знає про це.
Приглушено грюкнули двері ліфта - і в глибокій тиші навіть цей звук розкотився ударом грому. З дощової темряви бульвару долинув пронизливий зойк клаксона. Дівчина раптом осунулася вперед і боком упала Молвернові на коліна. Падаючи, вона майже перевернулася [30] горілиць. Заплющені повіки її тремтіли, на ніжній шкірі проступили тонкі сині прожилки.
Він обхопив її руками, спочатку розгублено, машинально, а тоді, вже отямившись, пригорнув до себе, наблизив її обличчя до свого - і поцілував у кутик уст.
Вона розплющила очі, але вираз їх був неосмислений, безтямний. Молверн знову поцілував її, тепер уже міцно, пересадив зі своїх колін на канапу й спокійно запитав:
- Сподіваюсь, це була не тільки гра?
Вона зірвалася на рівні ноги, крутнулася до нього спиною.
- Ви... ви жахливий чоловік, - люто, ледь стримуючи сльози, промовила вона. - Де ваша совість? Ви приходите й розповідаєте, що оце щойно вбито вашого знайомого. А потім... потім мене цілуєте. Це ж просто не по-людському!
Молверн безпорадно відповів:
- Якщо ти по вуха вклепався в дівчину, а вона належить іншому, то мимоволі станеш жахливим!
- Я не належу йому! - відрубала Джін. - Більше того, він мені навіть не подобається. І ви теж!
Молверн знизав плечима. Якусь мить вони постояли, гнівно, визивно дивлячись одне на одного, а тоді дівчина зціпила зуби й процідила майже з ненавистю:
- Ідіть геть! Нам більше нема про що розмовляти. Мені на вас гидко дивитися. Ідіть геть, чуєте?
- Гаразд, іду.
Молверн підвівся, взяв свій капелюх і пальто.
Дівчина голосно схлипнула, стрімко відійшла до вікна й завмерла перед ним.
Він постояв, дивлячись їй у спину, потім підійшов і, звертаючись до шовковистих кучериків на її шиї, сказав:
- І все-таки якого біса ви відмовляєтеся від моєї допомоги? Чому ви криєтеся від мене? Я ж нічого поганого вам не зроблю.
- Забирайтеся! - люто крикнула дівчина, дивлячись на штору просто перед собою. - Не треба мені вашої допомоги. Забирайтесь, і щоб ноги вашої тут більше не було!
- По-моєму, допомогти вам усе ж таки треба, - заперечив Молверн. - Чи бажаєте ви цього, чи ні. Здається, я знаю, хто цей чоловік на фотографії на вашому столі. І знаю, що він досі живий і здоровий, - якщо це справді він.
Дівчина обернулася до нього. Обличчя її пополотніло, очі вп'ялися в його очі. Опанувавши нарешті свій голос, вона хрипко, уривчасто простогнала: [31]
- Я пропала. Пропала. І ви нічим не допоможете мені.
Молверн підніс руку, повільно провів пальцями по її щоці, по напруженій лінії підборіддя. У виразі його карих очей проступила твердість, у кутиках уст - посмішка. Це була причаєна і майже підступна посмішка.
- Я помилився, золотко, - сказав він. - Мені цей чоловік незнайомий. На добраніч.
Він вийшов з вітальні до маленького передпокою, відчинив двері. Коли двері рипнули, дівчина затисла в руці штору й повільно потерлась об неї обличчям.
Молверн не зачинив дверей. Він закляк на місці, дивлячись на двох чоловіків, що стояли за порогом з пістолетами в руках.
Вони стояли перед самими дверима, наче якраз збиралися постукати. Один був гладкий, чорнявий, похмурий. Другий - альбінос із пронизливими червоними очима; з-під забризканого дощем капелюха на його вузькій голові вибивалося сніжно-біле волосся. Він скалив дрібні гострі зуби в щурячій посмішці.
Молверн хотів був зачинити за собою двері, проте альбінос сказав:
- Не руш, котику. Це я про двері. Ми ж хочемо увійти.
Товстун ступив крок уперед, лівою рукою ретельно обмацав Молверна, відступив назад і доповів:
- Пугача нема, але під пахвою добряча фляга. Альбінос помахав пістолетом:
- Повертай назад, котику. Дама нам теж потрібна.
- Можна було б обійтись і без цих штук, Крітце, - мовив рівним голосом Молверн. - Я знаю тебе і знайомий з твоїм босом. Якби він сказав, що хоче побалакати зі мною, я б радо зустрівся з ним і так.
Обернувшись, він увійшов до кімнати, а слідом за ним увійшли обидва гангстери.
Джін Едрієн усе ще стояла перед вікном, притискаючи до щоки штору, заплющивши очі. Мабуть, вона не чула голосів у коридорі.
Але кроки в кімнаті вона почула. Розплющивши очі, вона повільно обернулась і побачила Молверна, а за його спиною - двох озброєних гангстерів.
Альбінос вийшов на середину кімнати, роззирнувся довкола, шмигнув до спальні, потім до ванної. Чути було, як він відчиняє і зачиняє двері. Ступаючи тихо, як кіт, він повернувся до вітальні, розстебнув плащ, збив на потилицю капелюха.
- Одягайся, сестричко. Проїдемося під дощем. Ти ж не проти, правда? [32]
Дівчина дивилася тепер у вічі Молвернові. Той знизав плечима, усміхнувся, розвів руками.
- Нічого не вдієш, золотко. Погоджуйтесь.
ЇЇ обличчя скривилось у зневажливій гримасі. Вона тільки вимовила: «Ви... ви...» - і голос її урвався. Тримаючись дуже рівно, Джін Едрієн перейшла вітальню і зникла в спальні.
Альбінос затис тонкими губами сигарету й засміявся, булькаючи так, наче рот його був повен слини.
- Я бачу, ти не дуже їй подобаєшся, котику. Молверн неквапно підійшов до столу, сів на краєчок, похмуро втупився у підлогу й зітхнув:
- Вона, видно, вирішила, що я продав її.
- Може, й продав, може, таки й продав, котику, - весело відказав альбінос.
- Не спускайте її з ока, - порадив Молверн. - З пістолетом у руках, вона будь-кому дасть фору.
Завівши руки за спину, він знеуважливим виглядом потарабанив пальцями по столу, а тоді непомітним рухом згорнув шкіряну рамку й підсунув її під прес-пап'є.
Книга: Реймонд Чандлер Постріли в ресторані Сірано Переклад Мара Пінчевського
ЗМІСТ
На попередню
|
|
